Ротаритміл таблетки по 200 мг 3 блістера по 10 шт

Фармакодинаміка. ротарітміл - основний представник iii класу антиаритмічних препаратів (клас інгібіторів реполяризації). ротарітміл надає антиангінальний, коронаророзширювальний, α- і β-адреноблокирующий ефект.

Механізм дії аміодарону обумовлений блокадою іонних каналів клітинних мембран кардіоміоцитів (головним чином, калієвих, дуже незначно - кальцієвих і натрієвих), зменшенням автоматизму синусового вузла, а також неконкурентним пригніченням α- і β-адренергічної активності.

Антиаритмічна дія аміодарону пов'язана з його здатністю істотно подовжувати потенціал дії (фазу 3) і таким чином збільшувати тривалість рефрактерних періодів і зменшувати збудливість міокарда передсердь і шлуночків, збільшувати тривалість рефрактерних періодів в додаткових пучках предсердно-желудочкового проведення AV-вузла, що призводить до зниження автоматизму синусового вузла, уповільнення проведення імпульсу по всіх ділянках провідної системи серця (уповільнює синоатріальну, предсердную і AV-провідність), зниження збудливості. При цьому відсутні зміни провідності шлуночків.

Антиангінальна дія препарату зумовлена зменшенням потреби міокарда в кисні (за рахунок зменшення ЧСС і помірного зниження ОПСС) і збільшенням коронарного кровотоку за рахунок прямого впливу на гладку мускулатуру коронарних артерій. Підтримує серцевий викид, знижуючи тиск в аорті та ОПСС.

Препарат трохи знижує ОПСС і системний артеріальний тиск; не робить істотного впливу на скоротність міокарда. Відсутність негативного інотропного ефекту дозволяє застосовувати Ротарітміл при серцевій недостатності.

За своєю структурою аміодарон подібний тиреоїдних гормонів, тому препарат впливає на обмін тиреоїдних гормонів: інгібує перетворення T3 в T4 (блокада тироксин-5-дейодінази) і блокування захоплення цих гормонів кардіоцітамі та гепатоцитами, що призводить до послаблення стимулюючого впливу тиреоїдних гормонів на міокард.

Фармакокінетика. Фармакокінетика відрізняється значними індивідуальними варіаціями. Після прийому всередину аміодарон повільно всмоктується, біодоступність варіює в межах 30-80% (в середньому близько 50%). Після одноразового прийому C _max в плазмі крові досягається через 3-7 ч. Проте терапевтична дія зазвичай розвивається через тиждень після початку прийому препарату (від декількох днів до 2 тижнів). Для аміодарону характерний досить великий і варіабельний об'єм розподілу в зв'язку з великим накопиченням в різних тканинах (жирова тканина, інтенсивно перфузувати органи, такі як печінка, легені та селезінка). Елімінація починається через кілька днів, і стабільна концентрація в плазмі крові досягається протягом одного або декількох місяців. Аміодарон метаболізується в печінці. Його основний метаболіт - дезетиламіодарон - фармакологічно активний і може посилювати протиаритмічний ефект основного з'єднання. Амиодарону притаманний тривалий T _½ зі значною індивідуальною варіабельністю (тому при виборі дози, наприклад її підвищенні або зниженні, слід пам'ятати, що повинен пройти по крайней мере 1 міс для стабілізації нової концентрації аміодарону в плазмі крові). Аміодарон в основному виводиться з жовчю і калом. Екскреція з сечею незначна, що дозволяє призначати препарат в звичайних дозах хворим з нирковою недостатністю. Аміодарон і його метаболіти виводяться в процесі гемодіалізу.

З урахуванням особливостей фармакокінетики для отримання терапевтичного ефекту слід застосовувати початкову насичуючу дозу з метою забезпечення накопичення препарату в тканинах. Наявність кумулятивного ефекту забезпечує тривалість дії протягом 10-45 днів після припинення лікування.

Кожна доза аміодарону (200 мг) містить 75 мг йоду. Частина йоду вивільняється з препарату та виявляється в сечі у вигляді йодиду (6 мг за 24 год при добовій дозі аміодарону 200 мг). Значна частина йоду, яка залишається в складі препарату, виводиться з калом після проходження через печінку, проте при тривалому прийомі аміодарону концентрація йоду може досягати 60-80% концентрації аміодарону.

Тахіаритмії, пов'язані з wpw-синдромом; тріпотіння і фібриляція шлуночків, коли неможливе застосування інших лікарських засобів; всі види пароксизмальної тахікардії, включаючи суправентрикулярну, вузлову і шлуночкову тахікардію, фібриляцію передсердь, коли інші препарати не можна застосовувати.

Таблетовану форму препарату застосовують тільки для лікування важких порушень ритму, які становлять небезпеку для життя хворого і резистентні до інших медикаментів, або якщо інші препарати протипоказані.

Лікування слід починати та контролювати тільки в умовах стаціонару або під наглядом фахівця.

Препарат слід приймати тільки за призначенням лікаря. ротарітміл приймають всередину до їжі та запивають достатньою кількістю води.

дорослі

Доза насичення. Лікування зазвичай починають з 200 мг (1 таблетка) 3 рази на добу протягом тижня, знижуючи дозу до 200 мг 2 рази на добу протягом наступного тижня.

Підтримуюча доза. Слід застосовувати мінімальні ефективні дози в залежності від реакції пацієнта на застосування препарату. Після періоду насичення дозу можна знизити до 200 або 100 мг/добу. Зрідка пацієнту може знадобитися більш висока підтримуюча доза. Підтримуючу дозу слід регулярно переглядати, особливо якщо вона перевищує 200 мг/добу.

Занадто високі дози під час підтримуючої терапії можуть викликати побічні ефекти, які, як вважається, пов'язані з високими рівнями аміодарону та його метаболітів в тканинах організму. Оскільки Ротарітміл має дуже тривалий T _½, його можна приймати через день (200 мг можна приймати через день, а 100 мг рекомендується приймати щодня). Можна робити перерви в прийомі препарату 2 рази на тиждень. Режим прийому препарату визначають індивідуально.

Пацієнти похилого віку. Як і для всіх пацієнтів, дуже важливо застосовувати мінімальні ефективні дози. Пацієнти похилого віку можуть виявляти підвищену чутливість до дії препарату навіть при призначенні звичайних доз. Особливу увагу слід приділити моніторингу функції щитоподібної залози.

Підвищена чутливість до компонентів препарату та йоду; синусова брадикардія, синоатріальна блокада, за винятком випадків, коли підключений штучний водій ритму (небезпека зупинки синусового вузла); av-блокада ii-iii ступеня і блокада ніжок пучка Гіса (при відсутності кардіостимулятора); вроджене або придбане подовження інтервалу q-t; тяжка серцева недостатність; виражена артеріальна гіпотензія, колапс, шок; одночасний прийом з препаратами, здатними подовжувати інтервал q-t і викликати розвиток пароксизмальних тахікардій, включаючи поліморфну шлуночкову тахікардію типу пірует (torsade de pointes); интерстициальное захворювання легенів; одночасний прийом інгібіторів мао; дисфункція щитоподібної залози (гіпо- і гіпертиреоз); гіпокаліємія, гіпомагніємія; період вагітності та годування груддю.

Побічні реакції, наведені нижче, класифікована за органами та системами та частотою виникнення: дуже часто (≥10%); часто (≥1% і 10%); нечасто (≥0,1% і 1%); рідко (≥0,01% і 0,1%); дуже рідко (0,01%).

З боку серцево-судинної системи: часто - брадикардія (в основному середньої тяжкості та дозозалежні); нечасто - розвиток або посилення аритмій, іноді аж до зупинки серця; порушення провідності (синоатріальна блокада, AV-блокада різного ступеня). В основному ці побічні реакції можуть виникнути при одночасному застосуванні з препаратами, які подовжують період реполяризації шлуночків серця або при порушеннях електролітного балансу; дуже рідко - виражена брадикардія та, у виняткових випадках, зупинка синусового вузла, яка вимагає відміни лікування, особливо у осіб похилого віку та / або у пацієнтів з дисфункцією синусового вузла; васкуліт.

З боку органу зору: дуже часто - мікровідкладення в епітелії рогівки, зазвичай в області під зіницею, що складаються зі складних жирових нашарувань, зникають після відміни препарату і не потребують припинення лікування. Іноді вони можуть викликати порушення зору у вигляді появи кольорового ореолу або нечіткості контурів при яскравому освітленні; дуже рідко - неврит / невропатія зорового нерва, тому при появі нечіткості зору або зниження гостроти зору на тлі прийому аміодарону рекомендується провести повне офтальмологічне обстеження, включаючи фундоскопію, і в разі виявлення невриту зорового нерва припинити прийом препарату.

З боку травної системи: дуже часто - нудота, блювота, зниження апетиту, притуплення або втрата смакових відчуттів, відчуття тяжкості в епігастральній ділянці, особливо на початку лікування, зникає після відміни.

З боку крові та лімфатичної системи: дуже рідко - гемолітична анемія, апластична анемія, тромбоцитопенія; у пацієнтів, що приймали аміодарон, спостерігалися випадки розвитку гранульом кісткового мозку. Клінічне значення цього невідоме.

З боку гепатобіліарної системи: дуже часто - ізольоване підвищення активності трансаміназ в плазмі крові на початку лікування, звичайно помірне (в 1,5-3 рази вище норми). Нормалізація цих показників відбувається при зниженні дози або спонтанно; часто - гострі порушення функції печінки (включаючи печінкову недостатність), іноді летальні, з високим рівнем трансаміназ в плазмі крові та / або жовтяницею. При значному підвищенні рівня трансаміназ лікування слід припинити. В процесі лікування аміодароном рекомендується періодичний контроль функції печінки; дуже рідко - хронічні захворювання печінки (псевдоалкогольний гепатити, цироз), іноді з летальним результатом.

З боку дихальної системи: часто - токсичний вплив на легеневу тканину, іноді фатальний (гіперсенситивний пневмоніт, альвеолярний / інтерстиціальний пневмоніт або фіброз, плеврит, облітеруючий бронхіоліт, пов'язаний з пневмонією). Легеневі порушення в основному оборотні при ранній відміні препарату. Клінічні симптоми зазвичай зникають протягом 3-4 тижнів, а потім відбувається більш повільне відновлення рентгенологічної картини та функції легень (протягом кількох місяців). Тому в таких випадках слід розглянути необхідність відміни аміодарону і доцільність призначення ГКС; дуже рідко - бронхоспазм у пацієнтів з тяжкою дихальною недостатністю, перш за все у хворих на бронхіальну астму, гострий респіраторний дистрес-синдром, іноді з летальним результатом, частіше безпосередньо після операції (можливо, після взаємодії з високими дозами кисню). Повідомлялося про випадки легеневої кровотечі (точна частота невідома).

Ендокринні порушення: часто - гипотиреоидизм, гіпертиреоїдизм, іноді з летальним результатом; дуже рідко - синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону (SIADH).

З боку шкірних покривів: дуже часто - фотосенсибілізація; часто - сіра або блакитна пігментація відкритих ділянок шкіри, особливо особи, в разі тривалого прийому препарату в високих дозах; після припинення лікування ця пігментація повільно зникає (протягом 10-12 міс); дуже рідко - еритема при радіотерапії; висипання, зазвичай неспецифічні; ексфоліативнийдерматит; алопеція; частота невідома - кропив'янка.

З боку центральної нервової системи: часто - тремор або інші екстрапірамідні симптоми, порушення сну, в тому числі нічний марення; нечасто - сенсомоторна, моторна і змішана периферична невропатія і / або міопатія, як правило, оборотні після відміни препарату; дуже рідко - атаксія мозочка, доброякісна внутрішньочерепна АГ (псевдопухлина головного мозку), головний біль, запаморочення.

Імунна система: ангіоневротичний набряк (було кілька повідомлень, точна частота невідома).

Репродуктивна система: дуже рідко - епідидиміт, орхіт, імпотенція.

Слід застосовувати з обережністю особам літнього віку, пацієнтам, які отримують серцеві глікозиди, через ризик розвитку важкої брадикардії, важких порушень провідності з можливим виникненням идиовентрикулярного ритму, особливо при застосуванні високих доз. при виникненні таких станів лікування аміодароном необхідно припинити, можуть бути застосовані β-адреноміметики або глюкагон, при необхідності - кардиостимуляция.

Через тривале T _½ аміодарону, якщо брадикардія є тяжкою, слід розглянути доцільність підключення штучного водія ритму.

Застосування таблетованої форми аміодарону не протипоказане при латентній або маніфестує серцевої недостатності, проте слід проявляти обережність, оскільки існуюча серцева недостатність може посилитися. У таких випадках аміодарон необхідно застосовувати в комплексі з відповідними препаратами.

На тлі лікування аміодароном можливі зміни ЕКГ: подовження інтервалу Q-T (у зв'язку з пролонгацією реполяризації), поява зубця II, деформація зубця T. Ці зміни не є проявом токсичності препарату.

У пацієнтів літнього віку можливе значне зниження ЧСС.

Лікування препаратом необхідно припинити в разі виникнення AV-блокади II або III ступеня, синоатріальна блокади або біфасцикулярної блокади.

Аміодарон виявляє низький проарітміческій ефект, в основному при застосуванні з препаратами, які подовжують період реполяризації шлуночків, або при порушеннях електролітного балансу (особливо при гіпокаліємії). Порушення електролітного балансу бажано коригувати до початку лікування аміодароном. Повідомлялося про виникнення нових аритмій або про посилення вже існуючих аритмій, іноді летальних.

Перед початком лікування кожному пацієнту необхідно провести ЕКГ, визначити рівень калію в плазмі крові. Моніторинг ЕКГ рекомендується проводити та під час лікування. Аміодарон може змінити поріг дефібриляції та / або електрокардіостимуляції у пацієнтів з імплантованими кардіовертерами-дефібрилятором або кардіостимуляторами, що може негативно вплинути на ефективність пристрою. Рекомендується проводити регулярні тести для забезпечення належного функціонування обладнання після початку лікування або зміни дози. Аміодарон може викликати порушення функції щитоподібної залози (гіпотиреоз, гіпертиреоз), особливо у пацієнтів з її дисфункцією в анамнезі (у тому числі в сімейному), у пацієнтів похилого віку. Тому до початку, під час лікування (кожні 6 міс) і протягом кількох місяців після завершення лікування необхідно проводити ретельний клінічний і лабораторний контроль функції щитоподібної залози.

При підозрі на дисфункцію щитоподібної залози слід вимірювати рівень ТТГ в плазмі крові. У ситуаціях, що загрожують життю, при виникненні гіпотиреозу лікування аміодароном можна продовжити в поєднанні з левотироксином натрію, дози якого коригують відповідно до рівнів гормонів щитоподібної залози. Еутиреоїдного стан, як правило, відновлюється через 3 місяці після припинення лікування аміодароном.

Гіпертиреоз може виникнути в ході лікування аміодароном або через кілька місяців після його припинення. Повідомлялося про випадки летального перебігу гіпертиреозу, тому при його виникненні аміодарон слід скасувати. Клінічне відновлення, як правило, настає протягом декількох місяців.

У випадках важкої тиреоїдної гіперактивності необхідно розглянути доцільність застосування антитиреоїдних препаратів, можливо, в поєднанні з ГКС.

Ротарітміл містить йод, тому він може впливати на результати тестів накопичення радіоактивного йоду в щитовидній залозі, але не впливає на рівень гормонів T3, T4, ТТГ.

У разі погіршення чіткості або зниження гостроти зору слід негайно провести повне офтальмологічне обстеження, включаючи дослідження очного дна. Необхідно припинити прийом аміодарону у випадку появи нейропатії і / або невриту зорового нерва, викликаних аміодароном, оскільки існує ризик їх прогресування до повної сліпоти. Надалі рекомендується щорічне офтальмологічне обстеження таких пацієнтів.

Прийом аміодарону може викликати різні реакції з боку печінки, включаючи цироз, гепатит, жовтяницю і важку гепатоцеллюлярную недостатність, іноді з летальним результатом (в основному при тривалій терапії, особливо після введення аміодарону в перші 24 год). Тому до початку, під час лікування аміодароном рекомендується регулярно (кожні 6 міс) перевіряти функцію печінки (активність трансаміназ) для раннього виявлення її ураження. При значному підвищенні рівня трансаміназ лікування слід припинити. На початку лікування можливо ізольоване підвищення активності трансаміназ в плазмі крові, зазвичай помірне (в 1,5-3 рази вище норми). Нормалізація цих показників відбувається при зниженні дози або навіть спонтанно.

Повідомлялося про хронічні захворювання печінки при лікуванні препаратом більше 6 міс (псевдоалкогольний гепатити, цироз). Клінічні симптоми та лабораторні зміни можуть бути мінімальними (можлива гепатомегалія, рівень трансаміназ підвищений в 1,5-5 разів у порівнянні з нормальним). Тому в ході лікування рекомендується регулярний контроль функції печінки. Клінічні та лабораторні аномалії зазвичай зменшуються після відміни препарату, однак повідомлялося дуже рідко про летальний кінець.

Небажано вживати алкоголь під час лікування аміодароном, хоча повідомлень про потенціювання негативного впливу на печінку не виявлено.

Аміодарон може спричинити появу периферичної сенсомоторної нейропатії і / або міопатії при тривалому застосуванні, зазвичай зворотних після відміни препарату. Однак відновлення може бути неповним, дуже повільним і виявлятися тільки через кілька місяців після відміни препарату. Виникнення задишки та непродуктивного кашлю може бути пов'язано з проявом токсичної дії аміодарону на респіраторну систему (гіперчутливий пневмоніт, альвеолярний / інтерстиціальний пневмоніт або фіброз, плеврит, облітеруючий бронхіоліт з пневмонією).

Хворим, у яких розвивається диспное або продуктивний кашель як ізольовано, так і з погіршенням загального стану (втома, зменшення маси тіла, підвищення температури тіла), слід провести рентгенографію грудної клітини та, в разі необхідності, скасувати препарат.

Такі випадки пневмопатії можуть призвести до фіброзу легенів, однак вони в основному оборотні при ранній відміні аміодарону як при застосуванні ГКС, так і без них. Клінічні симптоми зазвичай зникають протягом 3-4 тижнів, а потім відбувається більш повільне відновлення рентгенологічної картини та функції легень (протягом кількох місяців).

В окремих випадках може розвиватися плеврит, пов'язаний з інтерстиціальної пневмонією.

У хворих з важкими респіраторними порушеннями та особливо у хворих на бронхіальну астму в окремих випадках може виникати бронхоспазм.

У деяких випадках у хворих, які отримували аміодарон, відзначали гострий дистрес-синдром безпосередньо після операцій (можлива несумісність з високою концентрацією кисню). При використанні штучної вентиляції легенів рекомендується ретельне спостереження таких хворих. Не рекомендується застосовувати аміодарон з блокаторами β-адренорецепторів (крім соталолу та есмололу), деякими блокаторами кальцієвих каналів (верапаміл, ін'єкційна форма дилтіазему), проносними, які стимулюють моторику кишечника, вони можуть викликати гіпокаліємію. Також при одночасному застосуванні з аміодароном флекаинида необхідно, враховуючи підвищення плазмового рівня останнього, відповідно зменшувати дозу флекаинида і ретельно контролювати стан пацієнта.

Під час лікування аміодароном не рекомендується вживати грейпфрутовий сік через ризик підвищення концентрації аміодарону в крові.

Пацієнтам з порушеннями толерантності до вуглеводів, такими як вроджена галактоземія, синдром глюкозо-галактозної мальабсорбції, лактазная недостатність, протипоказано застосування препарату через вміст в ньому лактози.

Аміодарон може викликати серйозні побічні реакції з боку органу зору, серця, легенів, печінки, щитоподібної залози, шкіри, периферичної нервової системи. Оскільки виникнення цих реакцій може бути відстрочено в часі, стан пацієнтів при тривалому лікуванні слід ретельно контролювати. Також з огляду на, що небажані прояви залежать від дози, при підтримуючої терапії слід застосовувати мінімальні ефективні дози.

Перед хірургічною операцією необхідно обов'язково попередити анестезіолога, що пацієнт отримував / отримує аміодарон (загроза респіраторного дистрес-синдрому).

Для запобігання небажаних ефектів необхідно ретельно призначати супутню терапію, враховуючи клінічно значущі взаємодії аміодарону.

Застосування в період вагітності або годування груддю. У період вагітності аміодарон призначають тільки у виняткових випадках і за життєвими показаннями, оскільки препарат впливає на щитовидну залозу плоду.

При необхідності застосування препарату в період годування груддю слід припинити грудне вигодовування.

Діти. Для дітей (у віці до 18 років) ефективність і безпеку застосування амодарона не встановлені.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами. В період лікування аміодароном рекомендується утриматися від керування автомобілем та занять потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкої реакції.

Протипоказані комбінації з препаратами, здатними викликати поліморфну шлуночкову тахікардію типу пірует (torsade de pointes) (при їх поєднанні з аміодароном підвищується ризик розвитку потенційно летальною шлуночкової тахікардії типу пірует):

• антиаритмічні засоби: класу 1А (хінідину сульфат, гідрохінідин, дизопірамід, прокаїнамід), класу III (дофетилід, ібутилід, бретілія тозилат), соталол;
• інші (непротівоарітміческіе) препарати, такі як бепридил; вінкамін; деякі нейролептики: фенотіазини (хлорпромазин, ціамемазин, левомепромазин, тіоридазин, трифлуоперазин, флуфеназин), бензаміди (амісульприд, сультоприд, сульпрід, тіаприд, вераліпрід), бутирофенони (дроперидол, галоперидол), сертіндол, пімозид; трициклічніантидепресанти; цизаприд; макролідні антибіотики (еритроміцин при в / в введенні, спіраміцин); азоли; протималярійні засоби (хінін, хлорохін, мефлохин, галофантрин, лумефантрін); пентамідин при парентеральному введенні; дифеманіл метілсульфат; мізоластин; астемізол; терфенадин; фторхінолони (зокрема моксифлоксацин).

Нерекомендовані комбінації:

• з блокаторами β-адренорецепторів, з блокаторами повільних кальцієвих каналів, що уповільнюють ЧСС (верапаміл, дилтіазем), оскільки існує ризик розвитку порушень автоматизму (вираженої брадикардії) і провідності;
• з проносними, які стимулюють перистальтику кишечника засобами, які можуть викликати гіпокаліємію, що підвищує ризик розвитку шлуночкової тахікардії типу пірует. У комбінації з аміодароном слід застосовувати проносні засоби інших груп.

Комбінації, що вимагають обережності при застосуванні

З препаратами, здатними викликати гіпокаліємію: діуретики, що спричиняють гіпокаліємію (для монотерапії або в комбінації), амфотерицин В (в / в), системні ГКС, тетракозактид. Підвищення ризику розвитку шлуночкових порушень ритму, особливо шлуночкової тахікардії типу пірует (гіпокаліємія є фактором). Необхідний контроль за рівнем електролітів у крові, при необхідності - корекція гіпокаліємії і постійне клінічне та ЕКГ-спостереження за пацієнтом. У разі розвитку шлуночкової тахікардії типу пірует не слід застосовувати антиаритмічні засоби (слід почати желудочковую кардиостимуляцию, можливо в / в введення солей магнію).

З прокаїнамідом: аміодарон може підвищувати концентрацію прокаїнаміду і його метаболіти N-ацетілпрокаінаміда в плазмі крові, що може підвищувати ризик розвитку побічних ефектів прокаїнаміду.

З антикоагулянтами непрямої дії: при комбінації варфарину з аміодароном можливо посилення дії непрямого антикоагулянту, що підвищує ризик розвитку кровотеч. Слід частіше контролювати протромбіновий час (міжнародне нормалізоване відношення) і здійснювати корекцію доз антикоагулянту як під час лікування аміодароном, так і після його відміни.

З серцевими глікозидами (препаратами наперстянки): можливість виникнення порушень автоматизму (виражена брадикардія) і передсердно-шлуночкової провідності. Крім того, при застосуванні комбінації дигоксину з аміодароном можливе підвищення концентрації дигоксину в плазмі крові (через зниження його кліренсу). Тому при поєднанні дигоксину з аміодароном необхідно визначати концентрацію дигоксину в крові та контролювати можливі клінічні та ЕКГ-прояви інтоксикації глікозидами наперстянки. Може виникнути необхідність у зниженні доз дигоксину.

З есмололом: порушення скоротливості, автоматизму та провідності (пригнічення компенсаторних реакцій симпатичної нервової системи). Необхідний клінічний і ЕКГ-контроль.

З фенітоїном і, відповідно, з фосфенітоїн: при поєднанні фенітоїну з аміодароном можливий розвиток передозування фенітоїну, що може призводити до появи неврологічних симптомів. Необхідний клінічний моніторинг і при появі перших ознак передозування зниження дози фенітоїну, бажано визначення концентрації фенітоїну в плазмі крові.

З флекаїнідом: аміодарон підвищує концентрацію флекаинида в плазмі крові, в зв'язку з чим необхідна корекція доз флекаинида.

З препаратами, які метаболізуються за допомогою цитохрому P450 3A4: можливе підвищення концентрацій даних препаратів в плазмі крові, що може призвести до підвищення їх токсичності та / або посилення фармакодинамічних ефектів і може потребувати зниження їх дози:

• циклоспорин - можливе посилення нефротоксичності циклоспорину. Необхідно визначення концентрації циклоспорину в крові, контроль функції нирок і корекція схеми лікування циклоспорином в період лікування аміодароном і після відміни препарату;
• фентаніл - комбінація з аміодароном може посилити фармакодинамічніефекти фентанілу і підвищити ризик розвитку його токсичних ефектів.

Інші препарати, які метаболізуються за допомогою CYP 3A4: лідокаїн (ризик розвитку синусової брадикардії і неврологічних симптомів), такролімус (ризик нефротоксичності), силденафіл (ризик посилення побічних ефектів силденафілу), мідазолам (ризик розвитку психомоторних ефектів), триазолам, дигідроерготамін, ерготамін, симвастатин та інші статини, які метаболізуються за допомогою CYP 3A4 (підвищення ризику м'язової токсичності, рабдоміолізу, в зв'язку з чим доза симвастатину не повинна перевищувати 20 мг/добу, при її неефективності слід перевести хворого на прийом іншого статини, не метаболізується за допомогою CYP 3A4 ).

З орлистатом: ризик зниження концентрації аміодарону і його активного метаболіту в плазмі крові. Слід здійснювати клінічний і, в разі необхідності, ЕКГ-контроль.

З клонідином, гуанфацином, інгібіторами холінестерази (донепезил, галантамін, ривастигмін, такрин, амбенонія хлорид, пиридостигмина бромід, неостигміну бромід), пілокарпіном: ризик розвитку надмірної брадикардії (кумулятивні ефекти).

З циметидином, грейпфрутовим соком: уповільнення метаболізму аміодарону і підвищення його концентрації в плазмі крові, можливе посилення фармакодинамических і побічних ефектів аміодарону.

З препаратами для інгаляційного наркозу: існує можливість розвитку таких важких ускладнень у пацієнтів, що приймають аміодарон, при введенні їм загального наркозу: брадикардія (резистентна до введення атропіну), артеріальна гіпотензія, порушення провідності, зниження серцевого викиду. Відзначали поодинокі випадки тяжких ускладнень з боку дихальної системи.

З радіоактивним йодом: аміодарон може порушувати поглинання радіоактивного йоду, що може спотворювати результати радіоізотопного дослідження щитоподібної залози.

З рифампіцином: при одночасному застосуванні з аміодароном він може знижувати концентрації аміодарону і дезетиламіодарону в плазмі крові.

З препаратами звіробою: теоретично можливе зниження концентрації аміодарону в плазмі крові та зменшення вираженості його ефекту (клінічні дані відсутні).

З інгібіторами ВІЛ (в тому числі індинавіром): при одночасному застосуванні з аміодароном може підвищуватися концентрація аміодарону в крові.

З клопідогрелем: можливе зниження ефективності клопідогрелю.

З декстрометорфаном: теоретично аміодарон може підвищувати концентрацію декстрометорфану в плазмі крові.

При появі ознак передозування, як правило, досить знизити дозу препарату або тимчасово припинити його прийом.

У разі одночасного прийому високих доз можуть відзначатися порушення функції печінки, синусова брадикардія, зупинка серця, напади шлуночкової тахікардії, пароксизмальній тахікардії типу пірует. Можливо уповільнення AV-провідності, погіршення наявної серцевої недостатності.

Лікування: промивання шлунка і призначення активованого вугілля в разі, якщо препарат був прийнятий нещодавно. Специфічного антидоту немає. Аміодарон і його мегаболіти виводяться за допомогою діалізу. В інших випадках лікування симптоматичне. При розвитку брадикардії можливі призначення β-адреностимуляторов або установка кардіостимулятора, при тахікардії типу пірует - введення солей магнію або кардиостимуляция. З огляду на фармакокінетичний профіль аміодарону, рекомендується контролювати стан пацієнта (особливо серцеву діяльність) протягом тривалого часу. Аміодарон і його метаболіти виводяться при гемодіалізі.

При температурі не вище 30 °C.

діюча речовина: amiodarone;

1 таблетка містить аміодарону гідрохлориду 200 мг;

допоміжні речовини: крохмаль кукурудзяний; лактоза, моногідрат; повідон (К 90); магнію стеарат; кремнію діоксид колоїдний безводний; крохмаль прежелатинізований.

Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості: круглі таблетки білого кольору з роздільною рискою.

Антиаритмічні препарати ІІІ класу. Код АТХ С01B D01.

Фармакодинаміка

Діюча речовина препарату, аміодарон, належить до основних представників класу III протиаритмічних засобів (клас інгібіторів реполяризації).

Протиаритмічні властивості аміодарону.

Подовження фази 3 потенціалу дії міокарда, головним чином внаслідок інгібування калієвих каналів (клас III за класифікацією Воген–Вільямса).

Уповільнення серцевого ритму завдяки пригніченню автоматизму синусового вузла. Цей ефект не блокується атропіном.

Неконкурентна альфа- та бета-антиадренергічна дія.

Уповільнення синоатріальної, передсердної та вузлової провідності, яке стає більш вираженим при прискоренні серцевого ритму.

Відсутність змін з боку внутрішньошлуночкової провідності.

Збільшення рефрактерного періоду та зменшення збудливості міокарда на передсердному, вузловому та шлуночковому рівнях.

Уповільнення провідності та подовження рефрактерних періодів у додаткових атріовентрикулярних провідних шляхах.

Інші властивості аміодарону.

Зменшення споживання кисню через помірне зменшення периферичного опору судин та зменшення частоти серцевих скорочень.

Збільшення коронарного кровотоку завдяки прямій дії на гладенькі м’язи судин міокарда та підтримання серцевого викиду на тлі зниженого артеріального тиску і периферичного опору судин та при відсутності негативних інотропних ефектів.

Був виконаний метааналіз даних 13 проспективних, рандомізованих, контрольованих досліджень, у яких взяли участь 6553 пацієнти, які нещодавно перенесли інфаркт міокарда (78 %) або хронічну серцеву недостатність (22 %).

Середня тривалість спостереження за пацієнтами була в діапазоні від 0,4 до 2,5 років. Середня добова підтримуюча доза препарату варіювала від 200 до 400 мг.

Цей метааналіз продемонстрував, що аміодарон статистично значущо знижує загальну кількість летальних випадків на 13 % (95 % ДІ: 0,78-0,99; p = 0,030) та летальних випадків, спричинених порушеннями ритму на 29 % (95 % ДІ: 0,59-0,85; p = 0,0003).

Проте ці результати слід інтерпретувати з обережністю у зв’язку з гетерогенністю різних досліджень (відмінності пов’язані головним чином із включеними у дослідження популяціями, тривалістю періоду спостереження за пацієнтами, використаною методологією та результатами досліджень).

Відсоток пацієнтів, у яких була застосована відміна препарату, в групі прийому аміодарону був вищий (41 %), ніж у групі плацебо (27 %).

У 7 % пацієнтів, які приймали аміодарон, розвинувся гіпотиреоз, порівняно з 1 % у групі плацебо. Гіпертиреоз був діагностований у 1,4 % пацієнтів групи прийому аміодарону порівняно з 0,5 % у групі плацебо.

Інтерстиційна пневмопатія розвинулася у 1,6 % пацієнтів групи прийому аміодарону порівняно з 0,5 % у групі плацебо.

Педіатрична популяція.

Серед дітей не проводилось жодних контрольованих клінічних досліджень. За даними літератури безпека застосування аміодарону досліджувалася серед 1118 дітей із різними типами аритмій.

У рамках клінічних досліджень серед дітей застосовували такі дозування препарату:

- навантажувальна доза: 10-20 мг/кг/добу впродовж 7-10 днів (тобто 500 мг/м²/добу в перерахуванні на площу поверхні тіла);

- підтримуюча доза: мінімальна ефективна доза; на підставі індивідуальної відповіді вона може коливатись у межах від 5 до 10 мг/кг/добу (тобто 250 мг/м²/добу в перерахуванні на площу поверхні тіла).

Фармакокінетика

Аміодарон − сполука, для якої властиві повільне транспортування та висока тканинна афінність.

Його біодоступність при пероральному прийомі залежно від індивідуальних особливостей пацієнта може бути від 30 % до 80 % (у середньому – 50 %). Після одноразового прийому дози препарату максимальні концентрації у плазмі крові досягаються протягом 3-7 годин.

Терапевтична активність проявляється в середньому протягом одного тижня прийому аміодарону (від кількох днів до двох тижнів).

Період напіввиведення аміодарону тривалий та характеризується значною міжіндивідуальною варіабельністю (від 20 до 100 днів). Під час перших днів лікування препарат кумулюється у більшості тканин організму, особливо у жировій тканині. Елімінація розпочинається через кілька днів, і співвідношення надходження/виведення препарату досягає рівноваги протягом одного або кількох місяців, залежно від пацієнта.

Такі характеристики обґрунтовують застосування навантажувальних доз для швидкого досягнення рівня захоплення препарату тканинами, необхідного для прояву його терапевтичної активності.

Частина йоду відділяється від сполуки та виводиться із сечею у вигляді йодиду; при застосуванні аміодарону в добовій дозі 200 мг виведення йоду становить 6 мг/24 години. Решта сполуки і, відповідно, більша частина йоду екскретується з калом після печінкового транспорту.

Оскільки із сечею елімінується незначна кількість препарату, пацієнтам із нирковою недостатністю можна застосовувати звичайні дози.

Після відміни препарату його елімінація продовжується протягом кількох місяців. Слід зазначити, що залишкова активність препарату може виявлятися протягом періоду часу від 10 днів до 1 місяця.

Аміодарон головним чином метаболізується за участю цитохрому CYPP4503A4, а також за участю цитохрому CYP2C8. Аміодарон та його метаболіт, дезетиламіодарон, в умовах in vitro є потенційними інгібіторами цитохромів CYP1A1, CYP1A2, CYP2C9, CYP2C19, CYP2D6, CYP3A4, CYP2A6, CYP2B6 та CYP2C8. Аміодарон та дезетиламіодарон можуть також інгібувати функцію транспортних білків, таких як Р-глікопротеїн та органічний катіонний транспортер 2-го типу (OCT2). Результати одного дослідження свідчать про збільшення концентрації креатиніну на 1,1 % (субстрат OCT2).

Дані досліджень in vivo свідчать про взаємодію між аміодароном та субстратами CYP3A4, CYP2C9, CYP2D6 та Р-глікопротеїну.

Педіатрична популяція.

Серед дітей не проводилось жодних контрольованих клінічних досліджень. Наявні обмежені дані не свідчать про відмінність у фармакокінетичних параметрах між дорослими та дітьми.

Дані доклінічних досліджень.

Результати 2-річного дослідження канцерогенності у тварин показали, що аміодарон призводить до збільшення кількості фолікулярних пухлин щитовидної залози (аденом і/або карцином) у тварин обох статей при клінічно значущих експозиціях.

Оскільки результати дослідження мутагенності були негативними, розвиток цього типу пухлин пояснюється швидше епігенетичним, а не генотоксичним механізмом.

Результати досліджень на тваринах не свідчать про розвиток будь-яких карцином, проте відзначалась дозозалежна фолікулярна гіперплазія щитовидної залози. Дані ефекти на щитоподібну залозу у тварин, можливо, були зумовлені впливом аміодарону на синтез і/або вивільнення тиреоїдних гормонів. Ці дані мають низьку значущість для застосування препарату у людей.

Профілактика рецидивів:

шлуночкової тахікардії, яка становить загрозу для життя хворого (лікування слід починати в умовах стаціонару при наявності постійного контролю за станом пацієнта); симптоматичної шлуночкової тахікардії (документально підтвердженої), яка призводить до непрацездатності; суправентрикулярної тахікардії (документально підтвердженої), що потребує лікування, та у тих випадках, коли інші засоби не виявляють терапевтичного ефекту або протипоказані; фібриляції шлуночків.

Лікування суправентрикулярної тахікардії: уповільнення або зменшення фібриляції або тріпотіння передсердь.

Ішемічна хвороба серця та/або порушення функції лівого шлуночка (див. розділ «Фармакодинаміка»).

Відома підвищена чутливість до йоду, аміодарону або до інших компонентів препарату.

Синусова брадикардія, синоатріальна блокада серця, за винятком випадків наявності імплантованого кардіостимулятора.

Синдром слабкості синусового вузла (ризик зупинки синусового вузла), за винятком випадків наявності імплантованого кардіостимулятора.

Тяжкі порушення атріовентрикулярної провідності, за винятком випадків наявності імплантованого кардіостимулятора.

Гіпертиреоз.

Одночасне застосування з препаратами, здатними викликати пароксизмальну шлуночкову тахікардію типу torsades de pointes (за винятком протипаразитарних засобів, нейролептиків та метадону):

антиаритмічні засоби Ia класу (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);

антиаритмічні засоби III класу (соталол, дофетилід, ібутилід);

інші лікарські засоби, такі як сполуки миш’яку, бепридил, цизаприд, циталопрам, есциталопрам, дифеманіл, доласетрон в/в, домперидон, дронедарон, еритроміцин в/в, левофлоксацин, мехітазин, мізоластин, вінкамін в/в, моксифлоксацин, прукалоприд, спіраміцин в/в, тореміфен, вінкамін в/в (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Одночасне застосування з телапревіром, кобіцистатом.

II та III триместри вагітності.

Період годування груддю.

Антиаритмічні засоби.

Багато антиаритмічних засобів пригнічують серцевий автоматизм, провідність та скоротливість міокарда.

Одночасне застосування антиаритмічних засобів, які належать до різних класів, може бути корисним, але найчастіше лікування такою комбінацією потребує ретельного клінічного моніторингу та моніторингу ЕКГ. Одночасне застосування антиаритмічних засобів, які можуть індукувати виникнення пароксизмальної шлуночкової тахікардії типу torsades de pointes (таких як аміодарон, дизопірамід, хінідинові сполуки, соталол та інші), протипоказане.

Одночасне застосування антиаритмічних засобів одного і того ж класу не рекомендоване, окрім виняткових випадків, оскільки таке лікування збільшує ризик виникнення кардіальних побічних ефектів.

Одночасне застосування аміодарону з лікарськими засобами, які чинять негативну інотропну дію, сприяє брадикардії та/або уповільнює атріовентрикулярну провідність, тому потребує ретельного клінічного моніторингу та моніторингу ЕКГ.

Засоби, що можуть індукувати розвиток пароксизмальної шлуночкової тахікардії типу torsades de pointes.

Ця серйозна аритмія може бути індукована деякими лікарськими засобами, незалежно від того, чи належать вони до антиаритмічних препаратів, чи ні. Сприятливими факторами є гіпокаліємія (див. підрозділ «Засоби, що знижують вміст калію»), брадикардія (див. підрозділ «Засоби, що уповільнюють серцевий ритм») або вроджене чи набуте попередньо існуюче подовження інтервалу QT.

До лікарських засобів, які можуть обумовлювати розвиток пароксизмальної шлуночкової тахікардії типу torsades de pointes, належать, зокрема, антиаритмічні препарати Ia і III класів та деякі нейролептики. Для доласетрону, еритроміцину, спіраміцину та вінкаміну така взаємодія виникає тільки при застосуванні лікарських форм для внутрішньовенного введення.

Одночасне застосування двох лікарських засобів, кожен з яких є препаратом, що сприяє виникненню torsades de pointes, зазвичай протипоказане.

Проте метадон, протипаразитарні препарати (галофантрин, люмефантрин, пентамідин) та нейролептики, застосування яких вважається абсолютно необхідним, не протипоказані, але не рекомендуються до застосування одночасно з іншими лікарськими засобами, що сприяють виникненню torsades de pointes.

Засоби, що уповільнюють серцевий ритм.

Багато лікарських засобів можуть обумовлювати брадикардію, зокрема антиаритмічні препарати Ia класу, бета-блокатори, деякі антиаритмічні препарати III класу, деякі блокатори кальцієвих каналів, препарати наперстянки, пілокарпін та антихолінестеразні препарати.

Ефекти аміодарону на інші лікарські засоби.

Аміодарон і/або його метаболіт, дезетиламіодарон, інгібують CYP1A1, CYP1A2, CYP3A4, CYP2C9, CYP2D6 та P-глікопротеїн та можуть збільшувати експозицію їхніх субстратів. Враховуючи довгу тривалість ефекту аміодарону, такі взаємодії можуть спостерігатися впродовж кількох місяців після припинення лікування аміодароном.

Ефекти інших лікарських засобів на аміодарон.

Інгібітори CYP3A4 та CYP2C8 потенційно можуть пригнічувати метаболізм аміодарону і, таким чином, збільшувати його експозицію.

Інгібітори CYP3A4 (наприклад, грейпфрутовий сік та деякі лікарські засоби) зазвичай не застосовують під час лікування аміодароном.

Протипоказані комбінації (див. розділ «Протипоказання»).

Лікарські засоби, які можуть індукувати виникнення пароксизмальної шлуночкової тахікардії типу torsades de pointes (за винятком протипаразитарних препаратів, нейролептиків та метадону; див. підрозділ «Не рекомендовані комбінації»):

- антиаритмічні засоби Ia класу (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);

- антиаритмічні засоби III класу (дофетилід, ібутилід, соталол);

- інші лікарські засоби (сполуки миш’яку, бепридил, цизаприд, циталопрам, есциталопрам, дифеманіл, доласетрон в/в, домперидон, дронедарон, еритроміцин в/в, левофлоксацин, мехітазин, мізоластин, вінкамін в/в, моксифлоксацин, прукалоприд, спіраміцин в/в, тореміфен).

Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes.

Телапревір. Розлади автоматизму та провідності кардіоміоцитів із ризиком виникнення надмірної брадикардії.

Кобіцистат. Є ризик збільшення частоти аміодароніндукованих побічних ефектів внаслідок зниження метаболізму.

Не рекомендовані комбінації (див. розділ «Особливості застосування»).

Софосбувір. Одночасне застосування аміодарону з лікарськими засобами, які містять софосбувір, може спричинити тяжку симптоматичну брадикардію. Слід застосовувати лише у разі відсутності альтернативних методів лікування. Ретельний моніторинг рекомендований при одночасному застосуванні цих лікарських засобів (див. розділ «Особливості застосування»).

Субстрати CYP3A4. Аміодарон є інгібітором CYP3A4 та підвищує концентрації субстратів CYP3A4 у плазмі крові, що призводить до потенційного збільшення токсичності цих субстратів.

Циклоспорин. Збільшення плазмових концентрацій циклоспорину через зниження його метаболізму в печінці, із ризиком прояву нефротоксичних ефектів.

Під час лікування аміодароном слід проводити кількісне визначення концентрації циклоспорину в плазмі крові, моніторування ниркової функції та коригування дози циклоспорину.

Дилтіазем для ін’єкцій. Ризик розвитку брадикардії та атріовентрикулярної блокади.

Якщо застосування цієї комбінації уникнути не можна, слід здійснювати ретельний клінічний нагляд та безперервний моніторинг ЕКГ.

Фінголімод. Потенціювання індукованих брадикардією ефектів, можливо, з летальним наслідком. Особливо це актуально для бета-блокаторів, які інгібують механізми адренергічної компенсації. Після застосування першої дози препарату повинен здійснюватися клінічний нагляд та безперервний моніторинг ЕКГ впродовж 24 годин.

Верапаміл для ін’єкцій. Ризик розвитку брадикардії та атріовентрикулярної блокади.

Якщо застосування цієї комбінації уникнути не можна, необхідно здійснювати ретельний клінічний нагляд та безперервне моніторування ЕКГ.

Протипаразитарні препарати, які можуть індукувати torsades de pointes (галофантрин, люмефантрин, пентамідин). Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes. Якщо можливо, слід відмінити один із двох препаратів. Якщо застосування цієї комбінації уникнути не можна, необхідно виконати попередню оцінку інтервалу QT та моніторинг ЕКГ.

Нейролептики, які можуть індукувати пароксизмальну шлуночкову тахікардію типу torsades de pointes (амісульприд, хлорпромазин, ціамемазин, дроперидол, флупентиксол, флуфеназин, галоперидол, левомепромазин, пімозид, піпамперон, піпотіазин, сертиндол, сульпірид, сультоприд, тіаприд, зуклопентиксол). Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes.

Метадон. Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes.

Фторхінолони, за винятком левофлоксацину та моксифлоксацину (протипоказані комбінації). Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes.

Стимулюючі послаблюючі засоби. Підвищений ризик виникнення шлуночкових аритмій, особливо шлуночкової тахікардії torsades de pointes (при цьому провокуючим фактором виступає гіпокаліємія). Перед застосуванням препарату потрібно провести корекцію будь-якої гіпокаліємії та здійснювати моніторинг ЕКГ та клінічний нагляд разом із контролем рівнів електролітів.

Фідаксоміцин. Підвищення концентрації фідаксоміцину в плазмі крові.

Комбінації, які вимагають запобіжних заходів при застосуванні.

Субстрати Р-глікопротеїну. Аміодарон є інгібітором Р-глікопротеїну. Очікується, що при одночасному застосуванні із субстратами Р-глікопротеїну буде збільшуватися їх концентрація у плазмі крові.

Препарати наперстянки. Пригнічення автоматизму (надмірна брадикардія) та порушення атріовентрикулярної провідності.

При застосуванні дигоксину спостерігається збільшення рівня дигоксину в крові через зменшення кліренсу дигоксину, що потребує моніторування ЕКГ та клінічного стану. Якщо необхідно, слід моніторувати рівень дигоксину в плазмі крові та коригувати його дозу.

Дабігатран. Збільшення плазмових концентрацій дабігатрану із підвищенням ризику геморагічних явищ. Якщо дабігатран застосовують після проведення хірургічного втручання, потрібно проводити клінічне моніторування та коригування дози дабігатрану за необхідності, але не вище за 150 мг/добу.

Оскільки аміодарон має тривалий період напіввиведення, то виникнення взаємодій може спостерігатися впродовж декількох місяців після припинення лікування аміодароном.

Субстрати CYP 2C9. Аміодарон збільшує концентрації речовин, які є субстратами CYP 2C9, таких як антагоністи вітаміну К або фенітоїн, за рахунок пригнічення ферментів цитохрому P450 2C9.

Антагоністи вітаміну К. Посилення ефектів антагоністів вітаміну К та підвищення ризику кровотечі. Моніторинг міжнародного нормалізованого відношення (МНВ) необхідно здійснювати частіше. Дозу антагоніста вітаміну К слід коригувати під час лікування аміодароном та впродовж 8 днів після завершення лікування.

Фенітоїн (шляхом екстраполяції – також і фосфенітоїн). Збільшення плазмових концентрацій фенітоїну з ознаками передозування, особливо неврологічними ознаками (пригнічення метаболізму фенітоїну в печінці). Слід проводити клінічний моніторинг, моніторування концентрації фенітоїну в плазмі крові та, якщо необхідно, коригувати дозу фенітоїну.

Субстрати CYP2D6:

- Флекаїнід. Аміодарон підвищує плазмові концентрації флекаїніду шляхом інгібування цитохрому CYP2D6. Тому слід проводити корекцію дози флекаїніду.

Субстрати CYP3A4. Аміодарон є інгібітором CYP3A4 та підвищує концентрацію у плазмі субстратів даного цитохрому, як результат − підвищує токсичну дію цих субстратів.

- Статини (симвастатин, аторвастатин, ловастатин). При одночасному застосуванні аміодарону та статинів, які метаболізуються за допомогою CYP3A4, таких як симвастатин, аторвастатин та ловастатин, підвищується ризик виникнення м’язової токсичності (наприклад, рабдоміоліз). При одночасному застосуванні з аміодароном рекомендовано застосовувати статини, які не метаболізуються за допомогою CYP3A4.

Інші лікарські засоби, що метаболізуються за участю CYP3A4 (лідокаїн, сиролімус, такролімус, силденафіл, мідазолам, дигідроерготамін, ерготамін, колхіцин, тріазолам). Аміодарон є інгібітором CYP3A4 та підвищує концентрації цих молекул у плазмі крові, що призводить до потенційного підвищення їхньої токсичності.

Лідокаїн. Ризик збільшення плазмових концентрацій лідокаїну, який може призвести до неврологічних та кардіальних побічних ефектів внаслідок пригнічення аміодароном печінкового метаболізму. Слід проводити клінічний моніторинг та моніторинг ЕКГ, а також, при необхідності, кількісне визначення плазмових концентрацій лідокаїну. У разі необхідності – коригування дози лідокаїну на тлі лікування аміодароном та після його відміни.

Такролімус. Збільшення концентрації такролімусу в плазмі крові через пригнічення його метаболізму аміодароном. Слід проводити кількісне визначення концентрації такролімусу у плазмі крові, моніторування функції нирок та коригування дози такролімусу при одночасному його застосуванні з аміодароном та після відміни останнього.

Бета-блокатори, окрім соталолу (протипоказана комбінація) та есмололу (комбінація, яка вимагає запобіжних заходів при застосуванні). Порушення автоматизму та провідності (пригнічення компенсаторних симпатичних механізмів). Рекомендований клінічний моніторинг та моніторинг ЕКГ.

Бета-блокатори, які застосовуються при серцевій недостатності (бісопролол, карведилол, метопролол, небіволол). Порушення автоматизму та провідності міокарда з ризиком надмірної брадикардії. Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes. Рекомендований клінічний моніторинг та моніторинг ЕКГ.

Есмолол. Порушення скоротливості, автоматизму та провідності (пригнічення компенсаторних симпатичних механізмів). Рекомендований клінічний моніторинг та моніторинг ЕКГ.

Дилтіазем для перорального застосування. Ризик розвитку брадикардії або AV–блокади, особливо у пацієнтів літнього віку. Рекомендований клінічний моніторинг та моніторинг ЕКГ.

Верапаміл для перорального застосування. Ризик розвитку брадикардії та AV–блокади, особливо у пацієнтів літнього віку. Рекомендований клінічний моніторинг та моніторинг ЕКГ.

Деякі макроліди (азитроміцин, кларитроміцин, рокситроміцин). Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes. Рекомендований клінічний моніторинг та моніторинг ЕКГ на тлі одночасного застосування цих препаратів.

Препарати, що знижують вміст калію: діуретики, що знижують вміст калію (ізольовано або у комбінації), стимулюючі проносні, амфотерицин В (при в/в введенні), глюкокортикоїди (при системному застосуванні), тетракозактид.

Збільшення ризику шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes (гіпокаліємія є сприятливим фактором). Необхідно усунути гіпокаліємію до призначення лікарського засобу та здійснювати моніторування ЕКГ, вмісту електролітів та клінічне моніторування.

Засоби, що уповільнюють серцевий ритм. Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes. Рекомендований клінічний моніторинг та моніторинг ЕКГ.

Орлістат. Ризик зменшення плазмових концентрацій аміодарону та його активного метаболіту. Рекомендований клінічний моніторинг та, при необхідності, моніторинг ЕКГ.

Тамсулозин. Ризик посилення небажаних ефектів, зумовлених тамсулозином, внаслідок пригнічення його метаболізму в печінці. Слід проводити клінічний моніторинг та, у випадку необхідності, потрібно провести корекцію дози тамсулозину під час лікування інгібітором ферменту та після припинення його застосування.

Вориконазол. Підвищений ризик виникнення шлуночкових аритмій, особливо шлуночкової тахікардії torsades de pointes, оскільки може відзначатись зниження метаболізму аміодарону. Потрібно здійснювати клінічний нагляд та моніторинг ЕКГ та, у випадку необхідності, провести корекцію дози аміодарону.

Комбінації, які потребують особливої уваги.

Пілокарпін. Ризик розвитку надмірної брадикардії (адитивні ефекти препаратів, які уповільнюють серцевий ритм).

Ефекти з боку серця.

Аміодарон індукує зміни ЕКГ. Ці зміни включають подовження інтервалу QT внаслідок подовженої реполяризації з можливою появою зубця U. Це є ознакою терапевтичної дії препарату, а не його токсичності.

У пацієнтів літнього віку на тлі прийому аміодарону може посилюватися сповільнення частоти серцевих скорочень.

Зафіксовано випадки розвитку нової аритмії або погіршення вже існуючої аритмії (див. розділ «Побічні реакції»). Такий проаритмогенний ефект може спостерігатись особливо за наявності факторів, які сприяють подовженню інтервалу QT, зокрема застосування певних комбінацій лікарських засобів та гіпокаліємія (див. розділи «Побічні реакції» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Ризик появи індукованої прийомом лікарських засобів тахікардії torsades de pointes при застосуванні аміодарону вважається нижчим порівняно з іншими антиаритмічними препаратами у пацієнтів з однаковим ступенем подовження інтервалу QT.

Перед застосуванням препарату слід зробити ЕКГ.

У разі розвитку АV-блокади II або III ступеня, синоатріальної блокади або біфасцикулярної блокади слід припинити застосування препарату. Розвиток АV-блокади I ступеня вимагає посилення нагляду за пацієнтом.

Порушення з боку щитовидної залози.

Аміодарон може спричиняти порушення функції щитовидної залози, особливо у пацієнтів з її дисфункцією в анамнезі.

Рекомендується здійснювати кількісне визначення вмісту тиреотропного гормону (ТТГ) перед застосуванням препарату, а потім регулярно під час лікування та протягом кількох місяців після відміни препарату, а також у випадку клінічної підозри на дисфункцію щитовидної залози (див. розділ «Побічні реакції»).

Препарат містить йод, у зв’язку з чим впливає на результати деяких показників функції щитовидної залози (поглинання радіоактивного йоду, рівні білково-зв’язаного йоду). Але показники функції щитовидної залози T3, T4, високочутливий аналіз на ТТГ залишаються інтерпретованими.

Порушення з боку легенів.

Поява задишки або непродуктивного кашлю, як ізольованих, так і асоційованих з погіршенням загального стану, повинно розглядатися як можлива ознака легеневої токсичності аміодарону, наприклад розвитку інтерстиціального пневмоніту, та вимагає рентгенологічного обстеження пацієнта (див. розділ «Побічні реакції»).

Порушення з боку печінки.

Регулярний моніторинг функції печінки рекомендований на початку застосування препарату та далі періодично протягом лікування аміодароном (див. розділ «Побічні реакції»).

Нервово-м’язові порушення.

Аміодарон може спричиняти периферичну сенсорно-моторну або змішану нейропатію і міопатію (див. розділ «Побічні реакції»).

Порушення з боку органів зору.

У разі розвитку під час застосування препарату погіршення чіткості зору або зниження гостроти зору слід негайно провести повне офтальмологічне обстеження, у тому числі офтальмоскопію. У разі розвитку нейропатії або невриту зорового нерва, обумовлених аміодароном, слід припинити застосування препарату, оскільки продовження лікування може призвести до прогресування порушень аж до сліпоти («Побічні реакції»).

Тяжкі шкірні реакції.

Під час застосування аміодарону можуть виникати небезпечні для життя або навіть летальні шкірні реакції, такі як синдром Стівенса-Джонсона або токсичний епідермальний некроліз. У разі розвитку симптомів, які вказують на розвиток цих станів (наприклад прогресуюче шкірне висипання з пухирями або ураження слизових оболонок), слід негайно припинити застосування препарату.

Порушення, пов’язані із взаємодією з софосбувіром (ризик тяжкої брадикардії)

У пацієнтів, які приймали аміодарон у комбінації із софосбувіром окремо або у комбінації з іншими засобами прямої противірусної дії для лікування гепатиту С, такими як даклатасвір, симепревір або ледипасвір, повідомляли про виникнення тяжкої, потенційно небезпечної для життя брадикардії та тяжких порушень серцевої провідності. Брадикардія зазвичай виникала протягом періоду від декількох годин до декількох днів, проте спостерігалися випадки появи симптомів через довший час, здебільшого протягом 2 тижнів після початку противірусного лікування гепатиту С (ВГС).

Пацієнти, які отримують лікування препаратами, що містять софосбувір, повинні приймати аміодарон лише у разі непереносимості або протипоказання до інших антиаритмічних засобів.

Якщо одночасне застосування аміодарону з цими лікарськими засобами є необхідним, пацієнтам рекомендується кардіомоніторинг в умовах стаціонару протягом перших 48 годин одночасного застосування цих медичних препаратів, після чого необхідно здійснювати моніторинг амбулаторно або проводити самостійний моніторинг частоти серцевих скорочень щодня протягом щонайменше перших 2 тижнів лікування.

Через тривалий період напіввиведення аміодарону відповідний моніторинг повинен також здійснюватись у пацієнтів, які припинили приймати аміодарон у межах кількох місяців перед початком лікування софосбувіром окремо або у комбінації з іншими лікарськими засобами прямої противірусної дії.

Пацієнти, які отримують дані лікарські засоби для лікування гепатиту С у комбінації з аміодароном, незалежно від прийому інших препаратів, що знижують частоту серцевих скорочень, повинні бути попереджені про симптоми, які виникають при брадикардії та тяжких порушеннях серцевої провідності, та повинні бути повідомлені про те, що у випадку їх появи необхідно звернутися за невідкладною медичною допомогою.

Порушення, пов’язані із взаємодіями з іншими лікарськими засобами.

Одночасне застосування препарату слід розглядати лише для профілактики небезпечних для життя шлуночкових аритмій з наступними лікарськими засобами:

бета-блокатори, окрім соталолу (протипоказана комбінація) та есмололу (комбінація, яка вимагає запобіжних заходів при застосуванні), верапаміл та дилтіазем.

Одночасне застосування препарату не рекомендується з наступними лікарськими засобами: циклоспорин, дилтіазем (для ін’єкцій) або верапаміл (для ін’єкцій), деякі протипаразитарні засоби (галофантрин, люмефантрин та пентамідин), деякі нейролептики (амісульприд, хлорпромазин, ціамемазин, дроперидол, флупентиксол, флуфеназин, галоперидол, левомепромазин, пімозид, піпамперон, піпотіазин, сертиндол, сульпірид, сультоприд, тіаприд, зуклопентиксол), фторхінолони (за винятком левофлоксацину та моксифлоксацину), стимулюючі послаблюючі засоби, метадон або фінголімод (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Електролітні порушення.

Важливо враховувати будь-яку ситуацію, при якій у пацієнта може бути ризик виникнення гіпокаліємії, оскільки гіпокаліємія може провокувати проаритмогенні ефекти. Гіпокаліємію необхідно усунути до початку застосування препарату.

Застосування під час анестезії.

Анестезіолог повинен бути попереджений перед операцією про те, що пацієнт приймає аміодарон.

Побічні ефекти хронічного лікування аміодароном може посилювати гемодинамічний ризик, пов’язаний із загальною або місцевою анестезією. Ці ефекти включають, зокрема, брадикардію, артеріальну гіпотензію, зменшення серцевого викиду та порушення серцевої провідності.

Крім того, деякі випадки гострого респіраторного дистрес-синдрому спостерігалися у ранньому післяопераційному періоді у пацієнтів, які отримували аміодарон. У зв’язку з цим рекомендований ретельний моніторинг стану таких пацієнтів під час штучної вентиляції легень (див. розділ «Побічні реакції»).

Трансплантація.

У ретроспективних дослідженнях у реципієнтів трансплантата застосування аміодарону перед виконанням трансплантації серця було асоційоване з підвищенням ризику первинної дисфункції трансплантата (ПДТ).

ПДТ є небезпечним для життя ускладненням після трансплантації серця, яке проявляється у перші 24 години після трансплантації дисфункцією лівого шлуночка, правого шлуночка або обох шлуночків, для якої не може бути ідентифікована ніяка вторинна причина (див. розділ «Особливості застосування»). Тяжка ПДТ може бути необоротною.

Необхідно розглянути можливість якомога більш раннього призначення альтернативного антиаритмічного препарату перед трансплантацією пацієнтам, які очікують отримання серцевого трансплантата.

Порушення, пов’язані з допоміжними речовинами.

Препарат містить лактозу, тому його не слід застосовувати пацієнтам із непереносимістю галактози, дефіцитом лактази або синдромом мальабсорбції глюкози і галактози (рідкісні спадкові захворювання).

Небажані ефекти, зазначені нижче, найчастіше пов’язані з надмірним прийомом лікарського засобу; їх можна уникнути або мінімізувати ретельним дотриманням мінімальної підтримуючої дози.

Під час лікування препаратом пацієнтам рекомендовано уникати сонячного опромінення або вживати захисні заходи проти сонячного опромінення. Безпека та ефективність аміодарону у дітей не оцінювалися у контрольованих клінічних дослідженнях. Через можливе підвищення порога дефібриляції та/або порога стимуляції у пацієнтів з імплантованими серцевими дефібриляторами або кардіостимуляторами необхідно перевіряти цей поріг до застосування аміодарону та кілька разів після початку його застосування, а також кожного разу при коригуванні дози препарату.

Вагітність.

У дослідженнях аміодарону на тваринах не було виявлено жодних тератогенних ефектів, тому не очікується ефектів мальформації у людей. Дотепер речовини, які спричиняють виникнення вад розвитку у людей, виявилися тератогенними у тварин під час добре проведених досліджень у двох видів.

Відповідних клінічних даних недостатньо для оцінки можливих тератогенних або фетотоксичних ефектів аміодарону при його застосуванні у лікувальних дозах у період I триместру вагітності.

Оскільки щитовидна залоза плода починає зв’язувати йод з 14-го тижня, не очікується ніякого впливу на ембріональну щитовидну залозу, якщо аміодарон застосовували до цього часу.

Надмірна кількість йоду, що надходить до організму при застосуванні аміодарону може призвести до виникнення гіпотиреозу у плода або навіть до розвитку клінічної картини гіпотиреозу плода (розвиток зоба).

Враховуючи вплив аміодарону на щитовидну залозу плода, препарат протипоказаний з ІІ триместру вагітності.

Період годування груддю.

Аміодарон та його метаболіти разом із йодом екскретуються у грудне молоко у більшій кількості, ніж він наявний у плазмі матері. Враховуючи ризик розвитку гіпотиреозу в немовляти, годування груддю протипоказане у період застосування препарату.

Під час застосування препарату слід врахувати можливість розвитку побічних реакцій з боку нервової системи та органів зору.

Препарат призначений для перорального застосування.

Препарат слід застосовувати тільки за призначенням лікаря.

Таблетки слід приймати внутрішньо перед вживанням їжі та запивати достатньою кількістю води.

Дорослі.

Початкове лікування.

Звичайна рекомендована доза препарату становить 200 мг (1 таблетка) 3 рази на добу протягом 8-10 діб.

У деяких випадках для початкового лікування застосовуються вищі дози (4-5 таблеток на добу), але завжди – протягом короткого періоду часу та під контролем ЕКГ.

Підтримуюче лікування.

Препарат слід застосовувати у мінімальній ефективній дозі. Залежно від реакції хворого на застосування препарату підтримуюча доза для дорослих може становити від ½ таблетки на добу (1 таблетка кожні 2 доби) до 2 таблеток на добу.

Діти.

Безпека та ефективність застосування аміодарону дітям не встановлені, тому застосування препарату цій категорії пацієнтів не рекомендується.

Симптоми.

Випадки гострого передозування аміодарону при застосуванні внутрішньо недостатньо документовані. Зафіксовано кілька випадків виникнення синусової брадикардії, шлуночкових аритмій, особливо типу torsades de pointes, та ураження печінки.

Лікування.

У разі передозування слід проводити симптоматичну терапію. Враховуючи фармакокінетичний профіль цього препарату, рекомендований моніторинг стану пацієнта, особливо функції серця, протягом досить тривалого періоду.

Аміодарон та його метаболіти не виводяться за допомогою діалізу.

Побічні ефекти класифіковані за системою органів та частотою виникнення:

дуже часто (> 10 %); часто (> 1 %, 0,1 %, 0,01 %, 0,1%); дуже рідко (, невідомо (частоту не можна визначити за наявними даними).

З боку органів зору.

Дуже часто – мікродепозити у рогівці, майже у всіх дорослих осіб, зазвичай у межах ділянки під зіницею, які не вимагають припинення застосування аміодарону. У виключних випадках вони асоційовані з кольоровими гало в осліплюючому світлі або із затуманенням зору.

Мікродепозити у рогівці представляють собою складні ліпідні відкладення та завжди є повністю оборотними після припинення застосування препарату.

Дуже рідко – нейропатія зорового нерва (неврит зорового нерва) з нечіткістю зору та погіршенням зору, а також, за результатами огляду очного дна, з набряком соска зорового нерва, що може прогресувати до більш або менш тяжкого зниження гостроти зору. Причинно-наслідковий зв’язок цього побічного явища з прийомом аміодарону дотепер не встановлений. Проте у разі відсутності інших очевидних причин розвитку цього побічного явища рекомендовано припинити застосування аміодарону.

З боку шкіри та підшкірної клітковини.

Дуже часто – фотосенсибілізація. Рекомендовано уникати впливу сонячного випромінювання (та ультрафіолетового випромінювання у цілому) під час застосування препарату.

Часто – пігментація шкіри синюшного або синюшно-сірого кольору, які виникають на тлі тривалого прийому високих добових доз препарату та повільно зникають після припинення застосування препарату (протягом 10-24 місяців).

Дуже рідко – еритема на тлі променевої терапії. Шкірні висипання, зазвичай неспецифічні. Ексфоліативний дерматит, хоча причинно-наслідковий зв’язок цього побічного явища з прийомом препарату дотепер чітко не встановлений. Алопеція.

Невідомо – екзема. Тяжкі, іноді летальні шкірні реакції, такі як токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла) та синдром Стівенса-Джонсона. Бульозний дерматит. Синдром DRESS (медикаментозне висипання з еозинофілією та системними симптомами).

З боку ендокринної системи.

Побічні ефекти з боку щитовидної залози.

Дуже часто – за винятком випадків, коли присутні клінічні ознаки дисфункції щитовидної залози, не пов’язані з прийомом препарату зміни з боку вмісту гормонів щитовидної залози у крові (збільшений рівень T4, нормальний або дещо зменшений рівень T3) не вимагають припинення застосування препарату.

Часто – гіпотиреоз обумовлює типові симптоми: збільшення маси тіла, непереносимість холоду, апатію, сонливість. Значне підвищення рівнів ТТГ підтверджує цей діагноз. Після припинення застосування аміодарону нормальна функція щитовидної залози поступово відновлюється впродовж періоду від 1 до 3 місяців. Відміна препарату не обов’язкова: у випадку, коли застосування аміодарону необхідне, застосування препарату можна продовжувати у комбінації із замісною гормональною терапією гормонами щитовидної залози із застосуванням левотироксину. Дози левотироксину можуть бути відкориговані залежно від рівнів ТТГ.

Гіпертиреоз встановити важче: симптоматика менш виражена (незначне зменшення маси тіла, що не має причини, недостатня ефективність антиангінальних та/або антиаритмічних лікарських засобів); у пацієнтів літнього віку спостерігаються психічні симптоми, навіть тиреотоксикоз.

Значне зниження рівнів високочутливого ТТГ підтверджує цей діагноз. У такому випадку необхідно обов’язково припинити застосування препарату, чого зазвичай достатньо для настання клінічної нормалізації протягом 3-4 тижнів. Оскільки серйозні випадки цього побічного явища можуть бути летальними, необхідно невідкладно розпочати належну терапію.

У випадку, коли причиною проблем є тиреотоксикоз (як безпосередньо, так і через його вплив на уразливу рівновагу міокарда), варіабельність ефективності синтетичних антитиреоїдних препаратів обумовлює необхідність рекомендувати прийом високих доз кортикостероїдів (1 мг/кг) протягом достатньо тривалого періоду (3 місяців). Повідомляли про випадки гіпертиреозу тривалістю до кількох місяців після припинення застосування аміодарону.

Інші ендокринні розлади.

Дуже рідкісні випадки СНСАГ (синдрому неадекватної секреції антидіуретичного гормону), особливо якщо аміодарон застосовують одночасно з лікарськими засобами, які можуть індукувати гіпонатріємію. Також див. «Результати досліджень».

З боку респіраторної системи, органів грудної клітки та середостіння.

Часто – повідомляли про випадки дифузного інтерстиціального або альвеолярного пневмоніту та облітеруючого бронхіоліту з пневмонією склеротичного типу, інколи з летальним наслідком. Поява задишки при фізичному навантаженні або сухого кашлю, як ізольованих, так і асоційованих із погіршенням загального стану (підвищена втомлюваність, зниження маси тіла та невелике підвищення температури тіла), потребує рентгенологічного обстеження та, при необхідності, припинення застосування препарату, оскільки ці захворювання легень можуть призводити до легеневого фіброзу.

Рання відміна аміодарону, разом із призначенням терапії кортикостероїдами або без неї, призводять до поступового зникнення симптоматики. Клінічні ознаки зазвичай зникають протягом 3-4 тижнів; покращання рентгенологічної картини та легеневої функції відбувається повільніше (протягом кількох місяців).

Зафіксовано кілька випадків розвитку плевриту, зазвичай асоційованого з інтерстиційною пневмопатією.

Дуже рідко – бронхоспазм у пацієнтів із гострою дихальною недостатністю, особливо у пацієнтів із бронхіальною астмою. Гострий респіраторний дистрес-синдром, в окремих випадках – із летальним наслідком, іноді у ранньому періоді після хірургічного втручання (підозрювалася можлива взаємодія з високими дозами кисню) (див. розділ «Особливості застосування»).

Невідомо – повідомляли про випадки легеневої кровотечі, які у деяких випадках можуть маніфестувати кровохарканням. Ці легеневі побічні ефекти часто асоційовані з пневмопатією, індукованою аміодароном.

З боку нервової системи.

Часто – тремор або інша екстрапірамідна симптоматика. Порушення сну, в тому числі нічні жахи. Периферична сенсорно-моторна або змішана периферична нейропатія.

Нечасто – міопатія. Периферична сенсорна, моторна або змішана нейропатія та міопатія можуть розвинутися через кілька місяців лікування, але іноді вони виникають через кілька років. Ці побічні явища зазвичай оборотні після припинення лікування аміодароном. Проте одужання може бути неповним, дуже повільним та спостерігатися лише через кілька місяців після припинення застосування препарату.

Дуже рідко – мозочкова атаксія. Доброякісна внутрішньочерепна гіпертензія, головний біль. При виникненні головного болю необхідно виконати обстеження для визначення її можливої причини.

Невідомо – синдром паркінсонізму, паросмія.

З боку печінки та жовчовивідних шляхів.

Зафіксовано випадки ураження печінки; ці випадки діагностувалися за підвищеними рівнями трансаміназ у плазмі крові. Повідомляли про наступні побічні явища:

Дуже часто – зазвичай помірне та ізольоване підвищення рівнів трансаміназ (у 1,5-3 рази вище норми), яке зникало після зменшення дози аміодарону або навіть спонтанно.

Часто – гостре ураження печінки з підвищенням рівнів трансаміназ у плазмі крові та/або з жовтяницею, включаючи печінкову недостатність, іноді з летальним наслідком, яке вимагає припинення застосування препарату.

Дуже рідко – хронічне ураження печінки, яке вимагає тривалого лікування. Гістологічні зміни відповідають картині псевдоалкогольного гепатиту або цирозу печінки. Оскільки клінічні та лабораторні ознаки не чітко виражені (варіабельна гепатомегалія, підвищення рівнів трансаміназ у плазмі крові у 1,5-5 разів від норми), показаний регулярний моніторинг функції печінки. У випадку підвищення рівнів трансаміназ у плазмі крові, навіть помірного, що виникає після прийому препарату протягом більше ніж 6 місяців, необхідно запідозрити розвиток хронічного ураження печінки. Ці клінічні та біологічні зміни зазвичай зникають після припинення застосування препарату. Зафіксовано кілька необоротних випадків таких змін.

З боку серця.

Часто – брадикардія, зазвичай помірна та дозозалежна.

Нечасто – порушення провідності міокарда (синоатріальна блокада, АV-блокада різного ступеня).

Дуже рідко – виражена брадикардія та, у виключних випадках, відмова синусового вузла, про які повідомлялося у кількох випадках (на тлі дисфункції синусового вузла, у пацієнтів літнього віку). Виникнення або погіршення існуючої аритмії, яка іноді супроводжується зупинкою серця.

Невідомо – пароксизмальна шлуночкова тахікардія типу torsade de pointes (див. розділ «Особливості застосування», «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

З боку травного тракту.

Дуже часто – помірні розлади травлення (нудота, блювання, дисгевзія), які зазвичай виникають на початку лікування препаратом та зникають після зменшення його дози.

Невідомо – панкреатит/гострий панкреатит, сухість у роті, запор.

З боку молочних залоз та репродуктивної системи.

Дуже рідко – епідидиміт. Причинно-наслідковий зв’язок цього побічного явища з прийомом аміодарону дотепер чітко не встановлений.

З боку судин.

Дуже рідко – васкуліт.

Результати досліджень.

Рідко – рідкісні випадки гіпонатріємії можуть свідчити про розвиток СНСАГ.

Дуже рідко – ураження нирок з помірним підвищенням рівня креатиніну.

З боку крові та лімфатичної системи.

Дуже рідко – тромбоцитопенія.

Невідомо – нейтропенія, агранулоцитоз.

З боку імунної системи.

Невідомо – ангіоневротичний набряк та/або кропив’янка. Анафілактична/анафілактоїдна реакція, і навіть шок.

Загальні розлади.

Невідомо – гранульоми, головним чином гранульоми кісткового мозку.

З боку метаболізму та харчування.

Невідомо – зниження апетиту.

З боку психіки.

Часто – зниження лібідо.

Невідомо – сплутаність свідомості, делірій, галюцинації.

З боку скелетно-м’язової системи та сполучної тканини.

Невідомо – червоний вовчак.

Травми, отруєння та ускладнення процедур.

Невідомо – первинна дисфункція трансплантата після трансплантації серця, потенційно летальна (див. розділ «Особливості застосування»).

Повідомлення про підозрювані побічні реакції

Повідомлення про підозрювані побічні реакції, що виникли після реєстрації лікарського засобу, дуже важливі. Це дає змогу постійно спостерігати за співвідношенням користі/ризику при застосуванні лікарського засобу. Працівники системи охорони здоров’я повинні повідомляти про будь-які підозрювані побічні реакції через національну систему фармаконагляду.

3 роки.

Зберігати при температурі не вище 30 °C у недоступному для дітей місці.

По 10 таблеток у блістері. По 3 блістери у картонній коробці.

За рецептом.

Ривофарм СА/

Rivopharm SA.

Чентро Інсема, 6928 Манно, Швейцарія/

Centro Insema, 6928 Manno, Switzerland.

ТОВ «УОРЛД МЕДИЦИН», Україна/

WORLD MEDICINE, LLC, Ukraine.