До кожної людини можна знайти підхід, якщо шукати!
Мій вибір професії ґрунтувався на тому, що мені завжди в школі подобався предмет хімія.
Кожен колектив – це окрема сім'я і до всіх потрібно знайти підхід, щоб усі працювали злагоджено.
Наша компанія стрімко розвивається і завдяки цьому робота дуже цікава та далеко не нудна. Постійно отримуєш нові знання, знайомства з цікавими людьми, розв'язуєш проблеми різного характеру.
Магістр.
До роботи в компанії 9-1-1, працювала завідувачкою аптеки 293 ЦРА 30 (6 років). У компанію прийшла у 2011 році, працювала фармацевтом, заступником завідувача. Потім перейшла до офісу на посаду куратора. Поєднувала кураторство аптек м. Харкова з викладанням у навчальному центрі. Потім переїхала до Києва і продовжила займатися улюбленою справою. На цей момент я працюю регіональним куратором Центрального регіону України, Директором Фармації Києва.
Бути «мамою» аптечного колективу не менш, а можливо, і більш відповідальне завдання, ніж виховувати дитину. Принаймні, точно більш клопітке. Але батьками не народжуються – батьками стають. Так само, як і кураторами. Що потрібно, аби виправдати довіру компанії та підлеглого колективу, розповідає досвідчений куратор Людмила Михайлівна Онацька.
За понад 11 років роботи в компанії Людмила Михайлівна об`їздила майже всю Україну – кураторство не може бути віддаленим. Зараз вона за це щиро дякує, хоча спочатку планувала працювати на одному місці, в затишній аптеці, де всі всіх знають – і колеги, і клієнти.
Фармація – це частка мого життя! З огляду на кількість років, відданих їй, можу сміливо стверджувати – я не помилилася з фаху. Хоча обирала я його скоріше теоретично: в шкільні роки моїм улюбленим предметом була хімія, а вона тісно пов`язана з фармацією, тому я і вирішила піти у технікум Національного фармацевтичного університету, який закінчила у 2003 році.
А своє покликання опікуватися та навчати я спочатку перевіряла роками практики. Коли стала керівником в нашій компанії, я зрозуміла, що маю розвиватися у цьому напрямку, тому пішла навчатися знову, і у 2021 році закінчила Харківський Національний університет ім. Каразіна, отримавши диплом магістра за спеціальністю «Управління персоналом». Річ у тому, що кураторство – це не тільки та не стільки опіка, скільки вибудовування працюючих схем розвитку та успішного функціонування робочого колективу.
Після отримання фармацевтичної освіти я прийшла працювати в невеличку аптеку №293 Комунального підприємства «Центральна районна аптека №30» на посаду завідувачки. Але я розуміла, що особливих перспектив тут немає, тому одержавши певні професійні навички та досвід, вирішила спробувати себе у великій компанії. Об'ява в газеті про набір персоналу в Аптечну мережу 9-1-1 стала саме таким шансом: у 2010 році я була прийнята на посаду фармацевта в аптеку Центральна 7. Після кількох років за першим столом мене призначили заступником завідуючої в сусідній аптеці.
Заступником завідуючої я пропрацювала зовсім недовго, бо мене запросили в офіс на посаду куратора. Згодом стала поєднувати кураторство з викладанням в навчальному центрі Аптечної мережі 9-1-1. Потім я переїхала до Києва, де продовжила займатися улюбленою справою. На сьогодні під моїм кураторством 30 аптек.
Компанія дуже активно розвивається, тому нові аптеки відкриваються постійно – буває, що понад 4 на місяць. Для куратора це дуже велике навантаження, адже ми особисто беремо участь у підготовці та відкритті: допомагаємо в прийомі та розкладанні товару (іноді понад добу не виходимо з аптеки!), навчаємо та адаптуємо персонал, адже до нас приходить багато молодих і недосвідчених співробітників. До того ж на кураторів покладена відповідальність за дотримання ліцензійних умов аптекою, що готується розпочати свою діяльність. А окрім нової аптеки, ми допомагаємо та контролюємо усі інші «свої» аптеки. Отже, графік роботи дуже напружений, та й відповідальність висока – помилка куратора може дуже дорого коштувати компанії.
Універсального інструменту побудови відносин немає, адже кожний колектив – окремий організм, і для того, щоб цей організм працював злагоджено і без перебоїв, необхідно знайти підхід до кожного з працівників. Це не завжди просто, але можливо, якщо його шукати: одного похвалити, другого – посварити, третього – вислухати, а четвертому просто по-людськи допомогти...
Цей спосіб дуже не надійний, бо потрібно налагодити партнерські стосунки, інакше ви отримаєте безініціативного виконавця, а вся відповідальність ляже на ваші плечі. Партнерство – це співпраця рівних, тому воно і дає найкращі результати.
Всі співробітники компанії спочатку проходять навчання в нашому тренінговому центрі, лише після цього вони потрапляють на стажування в аптеку. Хтось із них легко засвоює нову інформацію та нові правила, а декому потрібен на це додатковий час. І викладач має його приділити, адже головне завдання нашого центру – підготовка фахівця, що надає клієнту бездоганний сервіс за корпоративними стандартами з першого дня роботи в мережі. Працівників з великим досвідом роботи іноді важче адаптувати до нових умов роботи, до нової програми тощо, ніж учорашніх випускників. З іншого боку, досвідчені провізори добре володіють навичками фармопіки та знають аптечний асортимент, тож їм потрібна мінімальна допомога в цьому напрямку.
Більшість завідуючих призначає саме куратор, обираючи зі співробітників компанії. Це наш принцип – ми намагаємося кожному надавати перспективу кар'єрного розвитку, оскільки розуміємо, що кожний фахівець є цінністю. Хороші завідуючі зазвичай виходять з лояльних до компанії, найбільш цілеспрямованих і ініціативних, що до того ж не бояться брати на себе відповідальність, тобто лідерів.
Шанс мені дала компанія! З огляду на те, що я починала свою кар'єру за першим столом в аптеці, однозначно мене тут дуже багато чому навчили, і я за це буду завжди вдячна як засновникам, так і більш досвідченим на той момент колегам. З ростом компанії ріс і мій професіоналізм: причому саме тут керівництво розгледіло в мені такі таланти, про які я навіть не здогадувалася! Я дуже люблю свою роботу та отримую від неї максимум задоволення. Вважаю, що наша компанія є хорошим стартом для молодих амбітних фахівців, які хочуть досягти успіхів у професійній діяльності.
Головна проблема під час війни навіть не ліки, а люди
Як і більшість киян, що живуть на лівому березі, я прокинулася від вибухів. Але спочатку не повірила. Зайшла в наш кураторський чат і вже тоді дізналася про те, що росія розпочала так звану спецоперацію. Потім чоловіку, а він у мене військовий, зателефонували його керівники і терміново викликали на службу. Останні сумніви розвіялися. Я почала збиратися на роботу. І тут посипалися дзвінки і повідомлення від завідувачок аптек: «Я виїжджаю з Києва». І виїхали. Деякі навіть ключі від аптек не віддали — потім через це виникло багато проблем.
Я залишаюся на своєму місці. Аптека має працювати, особливо в такі страшні часи, коли у людей немає іншої можливості отримати медичну допомогу.
Швидко одяглася і пішла в свою аптеку Київ-48, яка найближча до мого дому. Там мене зустрів незламний Сергій Кравець, ми з ним встали за каси і почали обслуговувати людей.
Не те слово! І не тільки у цей день. У нас тут неподалік ще станція метро, де ховалися місцеві, та й ми іноді (коли вже надто гучно з нами «товаришували» росіяни), тому люди все йшли та йшли. Я розривалася між відвідувачами і телефоном. Телефонували з моїх аптек, з офісу — потрібно ж було й організаційні питання вирішувати!
У першу чергу! Необхідно було аптеки відкривати, людям потрібні ліки. Я розмовляла з тими, хто залишився в Києві, але не виходив на роботу, вони боялися. Пояснювала, вмовляла, іноді тиснула авторитетом. Дівчата зрештою погоджувалися. Але тут «намалювалася» інша проблема. Транспорт не ходив, як працівникам дістатися на роботу? Сідала за кермо і своєю машиною возила людей на роботу і з роботи. Іноді поряд з ними стояла за касою в аптеці — доводила власним прикладом, що їх не кинуть напризволяще, керівництво поруч. У такому режимі ми працювали півтора місяці.
Згодом звикли. Призвичаїлися до сигналу повітряної тривоги, і навіть звуки вибухів не так деморалізували, як на початку воєнних дій. На лівому березі ситуація була відносно спокійною, тому тут відновлювали роботу аптек активніше. На правому, особливо в тій частині Києва, яка межує з Ірпенем, аптеки не відкривали — «перекидали» товар і персонал у безпечніші райони, приміром, на Борщагівку.
Дівчата працювали іноді по одній, я намагалася на підміну їм виводити людей, бо навантаження було шаленим. Тоді я звернулася до колег у соцмережах. Пояснила вже вкотре, що аптека — стратегічний об’єкт, заклад охорони здоров’я. Охорони здоров’я людей, які живуть зараз в таких страшних умовах, тому їм потрібні ліки — заспокійливі, засоби контролю тиску, перев’язувальні матеріали. Чи маємо ми, фармацевти, право думати про власний комфорт і наражати їх на додаткову небезпеку? Присоромлені колеги телефонували мені, вибачалися і казали, що готові стати до роботи.
У другій половині квітня почали повертатися ті, хто виїхав з Києва на початку війни. Та й наші фармацевти з інших регіонів — Луганського, Донецького, Запорізького — згодні були працювати у нас. Ми їх охоче прийняли і житлом забезпечили, кому це було потрібно. Пропонуємо роботу і колегам з інших мереж, які зараз тут. Використовували всі можливості, щоб забезпечити киян ліками.
Нас дуже підтримало керівництво Аптечної мережі 9-1-1. Виплачують премії тим, хто працює, забезпечують роботою. Разом впораємося!
Почали вже відкривати аптеки в деокупованих містечках Київщини — першими ластівками стали Буча та Іванків. До речі, в Іванкові аптека нашої мережі почала обслуговувати людей вже 25 квітня. А все завдяки її героїчній завідувачці Світлані Василівні Лозенко, яка врятувала обладнання та ліки з розбомбленої росіянами аптеки Іванків-1.
Забирали препарати із зачинених аптек та перевозили в ті, які працюють. Або, навпаки, переводили туди фармацевтів з тих аптек, де закінчився товар. Усе залежало від ситуації, шукали компроміс. Коли раціональніше було товар «перекинути», то збиралися всі, хто міг, і разом пакували коробки. Мої надійні помічниці — Юлія Вовк з Київ-77 та Тетяна Лавренчук з Київ-128. Дівчата завжди мені підставляли своє тендітне плече, хоча працювали щодня без вихідних.
Якщо ж потрібно було невеликий вантаж забрати, то зазвичай сама збирала, вантажила і вивозила. Так нам вдалося протриматися, поки не відновилося централізоване постачання. Зараз вже все працює, тому перебоїв немає. Та й кияни трохи заспокоїлися і перестали робити запаси на роки, як було на початку. Ми відновили вже роботу всіх наших аптек. Більше того, постійно відкриваємо нові аптеки в Києві та області, бо в столицю переїхало багато людей з окупованих територій та гарячих точок. Отже, намагаємося полегшити доступ до лікарських засобів всім. А це означає, що аптек потрібно більше, ніж було до початку війни.
Про мир, як і усі українці. Сподіваюся, що Перемога близько.
Дата створення: 19.04.2021 Дата оновлення: 30.08.2022
УВАГА! Ціни актуальні лише в разі оформлення замовлення в електронній медичній інформаційній системі Аптека 9-1-1. Ціни на товари в разі купівлі безпосередньо в аптечних закладах-партнерах можуть відрізнятися від тих, що зазначені на сайті!
{{docMaster.documentName}}
{{docVisa.documentName}}