Світлана Давиденко

Інтерв'ю зі Світланою Миколаївною (січень 2022)

Я пишаюся своєю професією

Кожен з нас обирає для себе фах по-різному. Для одного важливий рівень зарплатні, хтось хоче кар'єрних перспектив, а третій закохується в свою майбутню професію в дитинстві. Саме так сталося в житті куратора-фармацевта Запорізького регіону Світлани Давиденко.

Коли ви зрозуміли, що фармація – ваше покликання?

Ця любов – з дитинства. В аптеці мені завжди було цікаво. Я роздивлялася мільйони (так мені тоді здавалося!) скляночок та коробочок з пігулками і постійно дивувалася. Ну, як можна обрати правильні ліки, лише почувши «у мене болить живіт, ниє у спині та температура»? Це ж треба бути справжнім чарівником! Я теж хотіла так грамотно консультувати і багато знати, щоб допомагати людям. А ще я хотіла бути потрібною – в будь-який час. Тому вже у восьмому класі остаточно вирішила, що вчитимуся на фармацевта.

І куди пішли за «чарівними» знаннями?

В фаховий коледж Національної фармацевтичної академії. За 2 роки навчання нам дали максимум інформації. Мені настільки подобалося вчитися, що я дуже багато предметів вчила напам’ять. Найбільш улюбленими були точні науки, анатомія і, звісно, фармакологія. Вона мене просто захоплювала!

Практика не розчарувала?

Коли я тільки прийшла на стажування в свою першу аптеку, то злякалася. Мені здалося, що я ніколи в житті не вивчу такий асортимент. Але я дуже наполеглива, і в мене була гарна вчителька – завідувачка тієї аптеки стажувала мене на совість. Я мала знати напам’ять все про препарат, навіть чому таблетка зеленого кольору, а не білого. І саме таке стажування свого часу мені допомогло стати тим, ким я є зараз.

Скільки років ви вже віддали фармації? Що найбільше в ній приваблює?

Свою трудову діяльність я розпочала у квітні 2007 року і до сьогодні я весь цей час працюю за фахом і ні на мить не було думки змінити професію. Найбільше мені подобається спілкуватися з людьми, допомагати їм одужувати, ставати щасливішими. Наша професія – це постійний саморозвиток, пізнання нового, ми вчимося все життя, адже не маємо права на помилку.

Чи можна вас назвати «сімейним» фармацевтом?

Мені здається, що все таки можна. Коли я жила в своєму рідному місті Харків і працювала за першим столом, то дуже часто в мене просили особистий номер телефону для того, щоб постійні клієнти мали змогу в будь-який час порадитись зі мною, отримати грамотні рекомендації і просто поспілкуватись. Навіть попри те, що я вже 3 роки живу і працюю в іншому місті, багато тих, хто телефонує і сьогодні, просять щось підказати, проконсультувати… Я нікому не відмовляю, бо розумію, як сильно потрібна допомога, коли хворієш. Спілкуюся, допомагаю, підказую.

А як завойовується така довіра? У вас є свій секрет?

Я просто завжди з людьми спілкуюся так, як хотіла б, щоб спілкувалися зі мною. Піклувалися, допомагали розібратися з проблемою. Ось і весь секрет.

Що ви вважаєте взірцем фармопіки: як має відбуватися консультування пацієнта?

Перш ніж щось порадити, людину треба вислухати. Але цього часто буває замало, адже хвороба іноді настільки залякує, що відвідувач не завжди об'єктивно оцінює свій стан. Тому потрібно йому поставити правильні запитання, щоб розібратися, де ж криється проблема. Після цього обов'язково з'ясувати вік, чи є супутні захворювання, алергія на якісь препарати, протипоказання. А вже потім з урахуванням його відповідей підбирати лікування. І головне – детально пояснити, як і коли приймати ліки, попередити про побічні ефекти. Іноді доводиться пояснювати кілька разів те саме, поки не переконаєшся, що людина, особливо літня, все зрозуміла правильно. Знаєте, коли фармопіка надана правильно, то пацієнти не тільки прислухаються до твоїх рекомендацій, а й стають постійними покупцями.

Ви кажете, що для вас найголовніше – допомагати пацієнтам. Чому тоді погодилися стати куратором, адже тепер ви не працюєте з хворими?

Я довгий час пропрацювала за першим столом, дуже багатьом допомагала, спілкувалася, лікувала, але прийшов час рухатися далі. І кураторство – це теж допомога, адже в мої обов'язки входить вчити фармацевтів та завідувачів, отже підвищувати якість надання послуг нашим клієнтам.

Скільки років ви вже працюєте в нашій компанії і які кар'єрні сходинки подолали?

Зараз порахувала і сама здивувалася – непомітно збігло 7 років! Розпочинала в Харкові за першим столом в аптеці №29 мережі Аптека Низьких Цін №1. Потім мені запропонували там посаду заступниці завідувачки. Певний час працювала заступницею завідувачки Першої аптеки та аптеки №2 мережі Аптека Низьких Цін №1. Коли переїхала в Запоріжжя, мене одразу прийняли на посаду завідувачки Аптеки Оптових Цін №4. Раніше таких аптек в Запоріжжі не було – ця відкрилася першою в місті. І вже через деякий час мене вмовили спробувати себе на посаді куратора. Було цікаво і водночас, звісно, трошки страшно, бо це значно більша відповідальність. Але я не з боязких, тому погодилася.

Ви розпочинали в Харкові, а потім знову – з чистого аркушу – будували кар'єру в Запоріжжі. Але все одно залишилися вірною нашій компанії. Це, як і фармація, теж любов на все життя?

Наша компанія – без сумніву найкраща на аптечному ринку України. Плюсів дуже багато, але найголовнішими з них, на мою думку, є максимально комфортні умови роботи, постійне навчання працівників, модернізація та інноваційний підхід. Це дає відчуття стабільності та впевненість в завтрашньому дні.

Є люди в компанії, кому ви хотіли б особисто подякувати за підтримку?

Так, звісно, і їх чимало! Але особливе «дякую» хотіла б висловити своїй колезі, Ользі Олександрівні Коваленко, завідувачці харківської аптеки № 2 мережі Аптека Низьких Цін №1, і своєму регіональному куратору Ірині Леонідівні Федоровій за те, що навчали, ділилися знаннями, постійно підтримували. Вони і досі допомагають в усьому, а я продовжую вчитись у них. Така допомога безцінна!

Якщо можна було б повернути час назад, так само обрали б своєю долею фармацію?

Фармація – моє життя! І якби довелося розпочинати знову, навіть маючи нинішній досвід, все одно обрала б тільки цей шлях. Я пишаюся своїм вибором.

Інтерв'ю зі Світланою Миколаївною (липень 2022)

Наших фармацевтів не лякають сирени

Яка ситуація зараз на Запоріжжі?

Якщо коротко – стріляють вдень і вночі. Постійно! Область майже повністю окупована, місто тримається. До війни у нас працювала 31 аптека, зараз – 21 в Запоріжжі. Дякую її завідувачці – Надії Вадимівні Омельянцевій. Вона залишилася одна, але не зачиняє аптеку.

А ще герої є?

Усі, хто залишився працювати, зараз герої. На роботу виходимо щодня, незважаючи ні на що. Та й як інакше? Ми потрібні людям. Працюємо під звуки сирен, які взагалі вже нікого не лякають – ані відвідувачів, ані персонал.

Чимало наших співробітників виїхали з міста на початку війни. Десь через місяць почали повертатися, стають до роботи. Наші колеги, які прибули з окупованих областей, теж частково нам допомогли. Приїздить багато переселенців, але вони здебільшого їдуть далі, у нас тут ситуація теж неспокійна.

Дефіциту персоналу зараз немає, всі вакансії на сьогодні закриті.

Поставки товару вже відновилися?

Так, зараз ситуація значно краща. «‎Оптима»‎, «‎БаДМ»‎ і «‎Вента»‎ вже привозять нам товар. А ще ми уклали прямі договори на поставку засобів догляду і препаратів з виробниками і дистриб’юторами. Логістика відроджується.

Пригадую, як ми на початку війни кожну упаковку ліків рахували. Розкуповували все миттєво – спочатку закінчилися перев’язувальні матеріали, ранозагоювальні, мазі для лікування опіків, потім прийшла черга знеболювальних, заспокійливих. Але найкритичнішою категорію стали серцеві засоби. Тоді ми знайшли вихід. Із зачинених аптек разом з дівчатами перевозили товар туди, де є персонал. Так вдалося втримати ситуацію і уникнути критичного дефіциту.

Чиїми силами це робили?

Своїми. Збиралися зазвичай разом з завідувачками працюючих аптек, їхали на об’єкт, розбирали і складали все в ящики. Тоді викликали таксі, грузили і везли. Іншого способу задовольнити попит не було. Розвантажували також самі. Найбільше мені допомогли Ольга Віталіївна Липова, завідувачка аптеки Запоріжжя-9, та Наталія Вікторівна Лобач.

До речі, вона разом з адміністраторкою залу Ганною Павлівною Пономаренко свою аптеку Запоріжжя-16 не зачиняли жодного дня, хоча залишилися вдвох.

Як компанія підтримує вас у цей складний час?

У першу чергу – зберегли робочі місця і підняли зарплату! Попри війну ми відновлюємо роботу. Ми розуміємо, наскільки для людей важливо мати доступ до ліків.

Війна все розклала на полиці. Пацієнти зрештою зрозуміли, що фармацевт – медичний працівник і заслуговує на повагу. Вони цінують, що ми працюємо. Тепер вони нам бажають здоров’я та сил, коли йдуть з аптеки!

Дата створення: 20.12.2021                   Дата оновлення: 30.08.2022