Амітриптилін таблетки вкриті оболочкою по 25 мг банка 25 шт

Амітриптилін - це трициклічний антидепресант, який був синтезований в 1960 р і дозволений до застосування в медичній практиці ще в 1961 р в сша. амітриптилін і сьогодні є одним з призначаються антидепресантів. також він часто застосовується в якості препарату порівняння в дослідженнях терапевтичного ефекту нових антидепресантів (leucht c. et al., 2012). вважається, що препарати групи антидепресантів (амітриптилін) більш ефективні у пацієнтів з важкими формами депресії (leucht c. et al., 2012). що цікаво, в багатьох недавніх дослідженнях ефективності антидепресантів було відзначено, що частота відповіді на плацебо підвищилася. коментарем до цієї тенденції може бути те, що підвищується тенденція в терапії легких форм депресії, коли, можливо, ще немає гострої необхідності в медикаментозному лікуванні та перевагу варто віддати психотерапевтичних методів. проте результати попередніх досліджень свідчать про перевагу амітриптиліну в порівнянні з плацебо. немає переконливих даних про підвищення смертності серед пацієнтів з-за побічних реакцій препарату (leucht c. et al., 2012).

Депресія - це психічний розлад, що виявляється цілим спектром симптомів. Основними ознаками депресії є пригнічений настрій і зниження / втрата інтересу або здатності отримувати задоволення. Захворювання часто супроводжується рядом інших проявів, таких як втома, втрата апетиту і маси тіла, погана концентрація, зниження лібідо, проблеми зі сном, неадекватне почуття провини та суїцидальні думки, загальмованість мислення і зниження рухової активності, песимістичне ставлення до оточуючих, занижена самооцінка. Депресія є поширеним психічним розладом. 15-18% загальної кількості людей в світі протягом життя хоч раз відчували симптоми депресії, що вимагають медичного втручання. У 2005 р Всесвітньою організацією охорони здоров'я (ВООЗ) було підраховано, що депресії схильні більше 120 млн осіб в світі. У ті ж роки був зроблений прогноз, що до 2020 р депресія може стати найпоширенішим захворюванням у світі після захворювань серцево-судинної системи. Наприклад, депресивні розлади в Німеччині зайняли 3-е місце в списку хвороб, що мають масовий характер, після захворювань серцево-судинної системи та органів травлення (Leucht C. еt al., 2012). Число самогубств значно вище у осіб з глибокою депресією, ніж серед населення в цілому.

Сьогодні доступні різні методи діагностики та терапії цього захворювання. Як правило, проводиться комплексне лікування з застосуванням медикаментозної терапії та психотерапевтичних методів. Серед психотерапевтичних методів лікування найбільш ефективне застосування когнітивно-поведінкової терапії.

Основою фармакологічного лікування є призначення антидепресантів (різних груп). Першим трициклическим антидепресантом (ТЦА) був имипрамин (1955 г.). Незабаром після нього були синтезовані та інші препарати, що відносяться до цієї групи. Амітриптилін, антидепресант, що відноситься до цієї ж групи, став застосовуватися в 1961 р, і сьогодні він активно призначається. Наприклад, він був третім найбільш часто призначаються антидепресантом в Німеччині після циталопраму та міртазапіну в 2008 р (Leucht C. еt al., 2012). Крім лікування депресивного розладу, амітриптилін також призначався для терапії інших форм депресії, хронічного болю, мігрені та тривожних розладів, хоча і не має офіційних свідчень до цього (інструкція).

В останні три десятиліття група TЦA була частково замінена більш новими препаратами, зокрема селективними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС), селективними інгібіторами зворотного захоплення норадреналіну або селективними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну і норадреналіну. Основною перевагою СИОЗС є їх краща загальна переносимість порівняно з ТЦА. Сьогодні немає єдиної думки, чи може бути амітриптилін більш ефективний, ніж СИОЗС, зокрема, у пацієнтів з важкою депресією (Guaiana G. et al., 2007).

Існує думка, що нові антидепресанти слід призначати тільки хворим з тяжкою формою депресії, а не при легких формах, коли їх часто призначають. Ця думка теж валить критиці з боку інших дослідників (Leucht C. еt al., 2012). Можливо, для терапії легких форм депресії слід підбирати інші препарати, оскільки слід враховувати погану переносимість амитриптилина, його побічні реакції.

Однією з теорій етіології депресії є дисфункція моноамінових системи головного мозку (моноамінових теорія), в тому числі нейромедіаторів серотоніну і норадреналіну. Амітриптилін підвищує концентрацію цих нейротрансмітерів в синаптичної щілини, пригнічуючи їх зворотне захоплення в пресинаптичний нейрон. Інгібування зворотного захоплення досягається шляхом блокування переносників норадреналіну і серотоніну. Амітриптилін має відносне спорідненість до цих двох рецепторів, тоді як кломипрамин, наприклад, має набагато більшу спорідненість до серотоніну в порівнянні з переносником норадреналіну.

Амітриптилін - антагоніст по відношенню до різних інших нейрорецепторов, таких як гістамін H _{1-рецептори,} мускаринові холінорецептори, α ₁ -адренорецептори та 5-HT2А-рецептори, це дія імовірно пов'язано з розвитком побічних реакцій при терапії препаратом.

У 2011 р Міжнародна асоціація з вивчення болю назвала нейропатическую біль як «біль, викликану поразкою або хворобою соматосенсорної системи». Нейропатическая біль - це біль в результаті патологічного збудження нейронів в периферичної або центральної нервової системи.

Багато людей з Нейропатіческой больовими станами протягом багатьох років страждають від помірної або сильної болі. Хронічний біль - одна з найпоширеніших причини інвалідності, зниження якості життя, непрацездатності та збільшення видатків на терапію. За даними різних авторів, вважається, що нейропатическую біль відзначають у 3-10% населення (Moore R. et al., 2015). Найпоширенішими патологічними станами, при яких виникає цей вид болю, є діабетична нейропатія, постгерпетична невралгія, біль після інсульту, також у ногах біль може розвиватися як наслідок травми, хірургічного втручання, ампутації (фантомний біль), у спінальних хворих, при невралгії трійчастого нерва, ВІЛ. Ознаки нейропатичного болю можна виявити у пацієнтів з болем у суглобах. Іноді у ногах біль є ідіопатичною, коли причина її виникнення невідома.

Нейропатическая біль відрізняється від больових відчуттів, що виникають при пошкодженні тканин, наприклад, при травмах від падіння або уколі, при артриті колінного суглоба, що не супроводжуються ушкодженням самого нервового волокна. Відомо, що препарати, які часто застосовуються для знеболювання, такі як парацетамол або ібупрофен, зазвичай неефективні при нейропатичного болю. Цей вид болю важко піддається лікуванню. Тільки невелика кількість пацієнтів відчувають клінічно значуще поліпшення стан від застосування медикаментозної терапії. Сьогодні пропонується комбінувати лікування препаратами з фізичними або когнітивними методиками. Однак іноді у деяких пацієнтів спостерігалося терапевтичний ефект від застосування лідокаіновий пластиру або місцевого застосування препаратів, що містять капсаїцин (алкалоїд, що міститься в різних видах стручкового перцю). Лікування найчастіше проводять за допомогою антидепресантів, таких як амітриптилін або дулоксетин, або протиепілептичних препаратів (Moore R. et al., 2015). Амітриптилін досить часто призначається для лікування нейропатических больових станів. Вже багато років він є препаратом першої лінії для лікування нейропатичного болю; рекомендується до призначення з цією метою в багатьох посібниках. Наприклад, антидепресанти при терапії цього захворювання пропонуються в якості препаратів першого ряду в останніх канадських посібниках та оновлених посібниках Міжнародної асоціації по вивченню болю. Також варто відзначити, що при цій патології слід призначати антидепресанти в дозах нижче призначаються при депресії.

Амітриптилін, ймовірно, не діє при нейропатичного болю, що виникла на тлі вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ) або при лікуванні раку. Однак необхідно пам'ятати, що амітриптилін сприяє полегшенню болю приблизно у 1 з 4 (25%) хворих, яким він був призначений, а близько 25% пацієнтів повідомляють про розвиток побічних ефектів, які зазвичай не є серйозними.

При терапії препаратом спостерігається ряд побічних ефектів, які можуть включати ажитацію, занепокоєння, делірій, проблеми з навчанням і засвоєнням нової інформації, антихолінергічні ефекти (запор, сухість у роті, закладеність носа, проблеми з сечовипусканням, проблеми із зором). Можливо також розвиток таких небажаних реакцій, як помутніння або затуманення зору, марення, запаморочення і седація, тахікардія, артеріальна гіпотензія, сексуальна дисфункція і збільшення маси тіла. Повідомлялося про випадки суїцидальних думок або поведінки протягом терапії або відразу після її припинення.

Лікування починають з мінімальних доз з наступним їх підвищенням. Терапія проходить під клінічним наглядом ефективності та розвитку побічних реакцій.

Для дорослих стартовою дозою є 25 мг на один прийом, 3 р/добу. Підвищення дози проводиться через день (кожен 2-й день) на 25 мг/добу до добової дози 150 мг. Добові дози вище 150 мг слід застосовувати виключно в умовах стаціонару.

Тривалість терапії зазвичай визначається клінічною необхідністю. Антидепресивну дію при прийомі препарату зазвичай розвивається протягом перших 2-4 тижнів. У той же час курс лікування може тривати до 6 міс і навіть до кількох років при рецидивуючій уніполярної депресії.

Нейропатическая біль. Стартова доза становить 25 мг препарату, приймається ввечері. Доза може поступово підвищуватися до настання терапевтичного ефекту. Максимальна доза Амітриптиліну, рекомендована для терапії хронічного болю, становить 100 мг 1 р / добу (приймається зазвичай у вечірній час). Хворим похилого віку рекомендується половина цієї дози.

Амітриптилін дозволений до застосування у дітей з 7-річного віку для лікування нічного енурезу. Для дітей у віці 7-12 років - 25 мг 1 р / добу, для дітей у віці старше 12 років - 50 мг за 30-60 хв до сну (тривалість терапії - не більше 3 міс). У той же час препарат не рекомендується до застосування у дітей та підлітків для лікування депресії, тому що інформація про ефективність в цій віковій групі відсутня. Крім цього, у пацієнтів дитячого віку підвищується ризик розвитку побічних ефектів.

діюча речовина: amitriptylinе;

1 таблетка містить амітриптиліну гідрохлорид у перерахуванні на амітриптилін – 25,0 мг;

допоміжні речовини: лактози моногідрат; цукор; крохмаль кукурудзяний; желатин; тальк; кальцію стеарат; понсо 4 R (Е 124); поліетиленгліколь 6000; опадрай ІІ white, що містить: титану діоксид (Е 171), тальк, поліетиленгліколь, полівініловий спирт.

Таблетки, вкриті оболонкою.

Антидепресанти. Код АТС N06А А09.

Тяжка депресія, особливо з характерними ознаками тривоги, збудження та розладів сну.

Депресивні стани у хворих на шизофренію в комбінації з нейролептиком для попередження загострення галюцинацій і параноїдної манії.

Хронічний больовий синдром.

Нічний енурез за умови відсутності органічної патології.

Підвищена чутливість до амітриптиліну або до будь-якого зі складових препарату.

Нещодавно перенесений інфаркт міокарда. Будь-якого роду блокади або порушення ритму серця, а також недостатність коронарних артерій.

Одночасне лікування із застосуванням ІМАО (інгібіторів моноаміноксидази) протипоказане (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Одночасне застосування амітриптиліну та інгібіторів МАО може зумовити розвиток серотонінового синдрому (поєднання симптомів, що, можливо, включає тривожне збудження, сплутаність, тремор, міоклонус і гіпертермію).

Лікування із застосуванням амітриптиліну можна розпочинати через 14 діб після припинення прийому необоротних неселективних ІМАО, а також не менш ніж через 1 добу після припинення застосування препаратів оборотної дії моклобеміду і селегіліну.

Лікування із застосуванням ІМАО можна розпочинати через 14 діб після припинення прийому амітриптиліну.

Депресія.

Лікування слід розпочинати із застосування низьких доз і поступовим їх підвищенням при ретельному спостереженні клінічного ефекту і ознак чутливості до лікарського засобу. Дози понад 150 мг на добу (до 225 мг на добу, а інколи – до 300 мг на добу) слід застосовувати в умовах стаціонару.

Дорослі: спочатку 25 мг 3 рази на добу з поступовим підвищенням за необхідності на 25 мг кожного другого дня до 150 мг на добу (зрідка до 225 - 300 мг на добу в умовах стаціонару).

Підтримуюча доза відповідає оптимальній терапевтичній.

Пацієнти віком від 65 років: спочатку 10 мг тричі на добу з поступовим підвищенням за необхідності кожного другого дня до 100 - 150 мг на добу. Додаткову дозу зазвичай призначають ввечері. Підтримуюча доза відповідає оптимальній терапевтичній.

Тривалість терапії. Антидепресантний ефект зазвичай розвивається протягом 2 - 4 тижнів. Лікування антидепресантами має симптоматичний характер і тому його слід проводити протягом відповідного проміжку часу, зазвичай до 6 місяців після одужання з метою профілактики рецидиву. У хворих на рецидивуючу (уніполярну) депресію підтримуюча терапія може бути необхідною протягом кількох років для запобігання новим епізодам.

Хронічний больовий синдром.

Дорослі. Спочатку 25 мг увечері. Дозу можна поступово збільшити відповідно до ефекту терапії до максимальної 100 мг увечері.

Для хворих літнього віку лікування слід розпочинати приблизно з половинної величини рекомендованої дози.

Нічний енурез.

Діти віком 7 - 12 років – 25 мг, старше 12 років – 50 мг за ½ - 1 годину до сну.

Тривалість терапії – не більше 3 місяців.

Зниження функції нирок: пацієнтам зі зниженою функцією нирок амітриптилін можна призначати у звичайних дозах.

Зниження функції печінки: рекомендується обережний підбір дози і, якщо можливо, визначення вмісту препарату у сироватці крові.

Метод застосування: збільшення дози зазвичай здійснюють за рахунок прийому препарату у вечірній час або перед сном. При підтримуючій терапії загальну добову дозу можна приймати одноразово переважно перед сном. Таблетки слід ковтати, запиваючи водою.

Припинення лікування: у разі припинення лікування слід протягом кількох тижнів поступово зменшувати дозу препарату.

Амітриптилін здатний спричинити побічні ефекти, аналогічні тим, що виникають при прийомі інших трициклічних антидепресантів. Деякі з побічних ефектів, наведених нижче (головний біль, тремор, порушення концентрації уваги, запор і зниження лібідо), можуть також бути симптомами депресії і зазвичай слабшають по мірі поліпшення депресивного стану.

З боку системи крові: рідко – пригнічення кісткового мозку, агранулоцитоз, лейкопенія, еозинофілія, тромбоцитопенія.

Метаболічні порушення: рідко – знижений апетит.

З боку психіки: часто – стан сплутаності свідомості, зниження лібідо; нечасто – гіпоманія, манія, тривожний стан, безсоння, страшні сновидіння; рідко – делірій (у пацієнтів літнього віку), галюцинації (у хворих на шизофренію).

З боку нервової системи: дуже часто – сонливість, тремор, запаморочення, головний біль; часто – розлади уваги, дисгевзія, парестезії, атаксія; нечасто – судоми.

З боку органа зору: дуже часто – розлади акомодації; часто – мідріаз; нечасто – збільшення внутрішньоочного тиску.

З боку органа слуху: нечасто – шум у вухах.

З боку серцево-судинної системи: дуже часто – посилене серцебиття, тахікардія, ортостатична гіпотензія; часто – атріовентрикулярні блокади, блокади ніжок провідної системи, порушення показників електрокардіографії (подовження інтервалу QT та комплексу QRS); нечасто – артеріальна гіпертензія; рідко – аритмія.

З боку травного тракту: дуже часто – сухість у роті, запор, нудота; нечасто – діарея, блювання, набряк язика; рідко – збільшення слинних залоз, паралітична кишкова непрохідність.

З боку гепатобіліарної системи: рідко – жовтяниця, порушення показників функціонального стану печінки, підвищення активності лужної фосфатази крові і трансаміназ.

З боку шкіри: дуже часто – гіпергідроз; нечасто – висипання, уртикарії, набряк обличчя; рідко – алопеція, реакції фотосенсибілізації.

З боку сечовидільної системи: нечасто – затримка сечі.

З боку репродуктивної системи: часто – еректильна дисфункція; рідко – гінекомастія.

Загальні розлади: часто – втома; рідко – пірексія.

Інші: дуже часто – збільшення маси тіла; рідко – зменшення маси тіла.

Симптоми: симптоматика може з’явитися поволі і замасковано, однак часом різко та раптово. У перші часи спостерігається сонливість або ж збудження та галюцинації. Антихолінергічні симптоми представлені мідріазом, тахікардією, затримкою сечі, сухістю слизових оболонок та пригніченням моторики кишечнику. Можливі судоми, пропасниця, раптовий розвиток пригнічення центральної нервової системи. Зниження свідомості прогресує до стану коми із пригніченням дихальної функції.

З боку серцево-судинної системи: аритмії (вентрикулярні тахіаритмії, тріпотіння-мерехтіння, фібриляція шлуночків). На ЕКГ типово виявляється подовжений інтервал PR, розширення комплексу QRS, подовження QT, розширення або інверсія зубця Т, депресія сегмента ST, а також різного ступеня серцеві блокади аж до зупинки серця. Розширення комплексу QRS зазвичай чітко корелює із тяжкістю токсичності після гострого перевищення дози. Розвивається серцева недостатність, артеріальна гіпотензія, кардіогенний шок. Наростає метаболічний ацидоз, гіпокаліємія. Після пробудження знову можливі сплутаність свідомості, тривожне збудження, галюцинації та атаксія.

Лікування: госпіталізація (у відділення інтенсивної терапії). Лікування носить симптоматичний і підтримуючий характер. Показані зондове випорожнення шлунка і лаваж, навіть у пізній термін після перорального прийому, а також активоване вугілля. Обов’язковим є ретельний моніторинг стану навіть за умов очевидно нетяжкого випадку. Оцінюють стан свідомості, характер пульсу, величину артеріального тиску та функцію дихання; через невеликі проміжки часу проводять визначення вмісту електролітів і газів крові. Прохідність дихальних шляхів забезпечують при необхідності шляхом інтубації. Загалом рекомендується проведення лікування із застосуванням примусової вентиляції легенів для запобігання можливій зупинці дихання. Безперервний ЕКГ-моніторинг слід проводити протягом 3 - 5 діб. При розширенні інтервалу QRS, серцевій недостатності та шлуночкових аритміях може бути ефективним зсув рН крові у лужний бік (призначення розчину бікарбонату або проведення гіпервентиляції) з швидким введенням гіпертонічного розчину натрію хлориду (100 - 200 ммоль Na⁺). При шлуночкових аритміях можливе застосування традиційних протиаритмічних засобів, як, наприклад, 50 - 100 мг лідокаїну (1 - 1,5 мг/кг) внутрішньовенно з подальшою інфузією зі швидкістю 1 - 3 мг/хв.

За необхідності застосовують кардіостимуляцію та дефібриляцію. Циркуляторну недостатність корегують за допомогою плазмозамінників, а у тяжких випадках – шляхом інфузії добутаміну (спочатку зі швидкістю 2 - 3 мкг/кг/хв) зі збільшенням дози залежно від ефекту. Збудження та судоми можуть бути припинені за допомогою призначення діазепаму.

Чутливість до перевищення дози є значною мірою індивідуальною. Діти при цьому особливою мірою схильні до розвитку явищ кардіотоксичності та судом.

У дорослих дози понад 500 мг можуть спричинити інтоксикації середнього і тяжкого ступеня, дози ж незначно менші за 1000 мг були фатальними.

Амітриптилін не призначають під час вагітності, якщо тільки очікувана користь для пацієнтки не перевищує теоретичного ризику для плода. Призначення високих доз трициклічних антидепресантів протягом ІІІ триместру вагітності може спричинити нейроповедінкові порушення у новонароджених. У новонароджених, згідно з повідомленнями, встановлено лише випадки сонливості як результат впливу амітриптиліну та затримки сечі як результат впливу нортриптиліну (метаболіт амітриптиліну), якщо препарат був призначений вагітним жінкам до пологів.

Препарат проникає у грудне молоко в низьких концентраціях, тому його вплив на немовля при застосуванні терапевтичних доз є малоймовірним. Отримувана дитиною доза становить приблизно 2 % від дози матері, віднесеної до маси дитини (у мг/кг). За умови клінічної необхідності протягом терапії амітриптиліном годування груддю можна продовжувати, але рекомендується спостереження за немовлям, особливо у перші 4 тижні після народження.

Діти.

Амітриптилін не рекомендується для лікування депресії у дітей через недостатність даних щодо безпеки та ефективності. Лікування амітриптиліном пов‘язують із ризиком кардіоваскулярних побічних явищ у всіх вікових групах.

Амітриптилін застосовують дітям віком 7 - 12 років для лікування нічного енурезу за умови відсутності органічної патології.

Амітриптилін не слід призначати одночасно з ІМАО (див. розділи «Протипоказання» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

При застосуванні високих доз препарату зростає імовірність розвитку порушень ритму серця і тяжкої артеріальної гіпотензії. Розвиток таких станів можливий також при застосуванні звичайних доз у хворих із уже наявними захворюваннями серця.

Амітриптилін слід призначати з обережністю хворим із судомними розладами, затримкою сечі, гіпертрофією передміхурової залози, гіпертиреозом, при наявності параноїдних симптомів, а також тяжких захворювань печінки або серцево-судинної системи.

Депресія пов’язана з підвищеним ризиком суїциду. Такий ризик може існувати аж до досягнення стійкої ремісії і виникати спонтанно протягом курсу терапії. При лікуванні антидепресантами слід ретельно спостерігати за станом хворих, особливо на початку терапії, щодо клінічного погіршення та/або появи суїцидальних думок та поведінки.

Хворим зі схильністю до суїциду не можна мати доступ до великої кількості лікарських засобів.

Особлива увага потрібна у разі призначення амітриптиліну хворим на гіпертиреоз або ж тим, хто приймає препарати тиреоїдних гормонів, оскільки можливий розвиток аритмій серця.

Хворі літнього віку особливо схильні до розвитку постуральної гіпотензії під час лікування амітриптиліном.

У хворих, які страждають на маніакально-депресивні розлади, можливий перехід захворювання до маніакальної фази; з моменту початку маніакальної фази захворювання пацієнта необхідно припинити терапію амітриптиліном.

При застосуванні амітриптиліну з приводу депресивного компонента шизофренії можливе посилення психотичних симптомів. Амітриптилін слід призначати у комбінації з нейролептиками.

У пацієнтів з рідкісним станом малої глибини і вузького кута передньої камери ока можливе провокування нападів гострої глаукоми внаслідок дилатації зіниці.

Застосування анестетиків на фоні терапії три-/тетрациклічними антидепресантами може збільшувати ризик аритмій і артеріальної гіпотензії. Якщо є можливість, необхідно припинити застосування амітриптиліну за кілька діб до хірургічного втручання. При неминучості невідкладного оперативного втручання обов'язковим є інформування анестезіолога про лікування амітриптиліном.

Як і інші психотропні засоби, амітриптилін здатний змінювати чутливість організму до інсуліну і глюкози, що потребує корекції протидіабетичної терапії у хворих на цукровий діабет; крім того, депресивне захворювання, власне, може проявлятися змінами балансу глюкози в організмі пацієнта.

Повідомляється про випадки гіперпірексії на фоні застосування трициклічних антидепресантів у разі призначення одночасно з антихолінергічними або нейролептичними лікарськими засобами, особливо при спекотній погоді.

Раптове припинення терапії після тривалого лікування здатне спричинити симптоми відміни у вигляді головного болю, нездужання, безсоння і дратівливості. Такі симптоми не є ознаками медикаментозної залежності.

Допоміжні речовини: таблетки препарату містять у своєму складі моногідрат лактози. Хворим на рідкісні спадкові порушення розщеплення галактози, недостатності лактази або ж мальабсорбції глюкози-галактози не слід приймати цей лікарський засіб.

Амітриптилін є седативним лікарським засобом. У пацієнта, який отримує психотропний препарат, можна очікувати порушення загальної уваги і здатності до зосередження, що зумовлює небезпеку та заборону керувати автомобілем і працювати з механічним устаткуванням.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші форми взаємодій.

Фармакодинамічні взаємодії

Протипоказані комбінації

Інгібітори МАО (неселективні, а також селективні А [моклобемід] і В [селегілін]) – ризик «серотонінового синдрому» (див. розділ «Протипоказання»).

Небажані комбінації

Симпатоміметичні засоби: амітриптилін здатний потенціювати кардіоваскулярні ефекти адреналіну, ефедрину, ізопреналіну, норадреналіну, фенілефрину і фенілпропаноламіну.

Блокатори адренергічних нейронів: трициклічні антидепресанти можуть перешкоджати антигіпертензивним ефектам гуанетидину, бетанідину, резерпіну, клонідину і метилдопи. Рекомендується переглянути усю схему антигіпертензивної терапії під час лікування з використанням трициклічних антидепресантів.

Антихолінергічні засоби: трициклічні антидепресанти здатні потенціювати ефекти таких лікарських засобів стосовно ока, центральної нервової системи, кишечнику і сечового міхура; слід уникати одночасного з ними застосування через підвищений ризик паралітичної кишкової непрохідності, гіперпірексії тощо.

Лікарські засоби, що спричиняють подовження інтервалу QT електрокардіограми, в тому числі протиаритмічні препарати (хінідин), антигістамінні (астемізол та терфенадін), деякі антипсихотичні ліки (зокрема, пімозид та сертиндол), цизаприд, галофантрин та соталол можуть збільшувати ймовірність шлуночкових аритмій у разі прийому разом з трициклічними антидепресантами.

Протигрибкові засоби, такі як флуконазол і тербінафін, зумовлюють збільшення концентрації у сироватці крові трициклічних антидепресантів і вираженості супутньої токсичності. Бувають випадки втрати свідомості та виникнення хаотичної поліморфної шлуночкової тахікардії.

Депресанти ЦНС: амітриптилін здатний посилювати ефекти алкоголю, барбітуратів та інших засобів пригнічення ЦНС.

Фармакокінетичні взаємодії

Вплив інших медикаментозних засобів на фармакокінетику трициклічних антидепресантів

Трициклічні антидепресанти, включаючи амітриптилін, метаболізуються ізоензимом CYP2D6 цитохрому Р450 печінки. CYP2D6 характеризується поліморфізмом у популяції і його активність може пригнічуватися багатьма психотропними, а також іншими лікарськими засобами, як, наприклад, нейролептиками, інгібіторами зворотного захоплення серотоніну за винятком циталопраму (який є дуже слабким інгібітором ізоензиму), блокаторами β-адренорецепторів, а також протиаритмічними засобами. Також беруть участь у метаболізмі амітриптиліну ізоензими CYP2C19 і CYP3A.

Барбітурати, так само як і інші стимулятори ензимів, наприклад, рифампіцин та карбамазепін, можуть посилювати метаболізм і тим самим зумовлювати зниження вмісту трициклічних антидепресантів у плазмі крові і зменшення антидепресантного ефекту.

Циметидин і метилфенідат, а також препарати блокаторів кальцієвих каналів підвищують рівні трициклічних сполук у плазмі крові і відповідну токсичність.

Трициклічні антидепресанти і нейролептики взаємно пригнічують метаболізм один одного; це може призвести до зниження судомного порога і появи судом. Може бути необхідною корекція доз зазначених лікарських засобів.

Фармакодинаміка

Амітриптилін – це трициклічний антидепресант. Амітриптилін є третинним аміном, посідає центральне місце серед трициклічних антидепресантів, оскільки він приблизно однаково активний in vivo як інгібітор захоплення серотоніну і норадреналіну пресинаптичними нервовими закінченнями. Основний метаболіт сполуки нортриптилін є відносно сильнішим інгібітором захоплення норадреналіну, однак також блокує і захоплення серотоніну. Амітриптилін має досить сильні антихолінергічні, антигістамінергічні і седативні властивості і потенціює також ефекти катехоламінів.

Пригнічення фази сну зі швидким рухом очей (ШРО) вважається ознакою антидепресантної активності. Трициклічні антидепресанти, так само як і селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну та ІМАО, пригнічують фазу ШРО та посилюють глибокий повільно-хвильовий сон.

Амітриптилін підвищує патологічно знижений рівень настрою.

Завдяки своїй седативній дії амітриптилін має особливе значення у терапії при депресіях, що супроводжуються тривогою, збудженням, занепокоєнням і порушеннями сну. Антидепресивний ефект, зазвичай, розвивається через 2 - 4 тижні терапії, седативний ефект при цьому не знижується.

Аналгетичний ефект препарату не пов'язаний з антидепресантним, оскільки аналгезія настає у значно більш ранні терміни, ніж будь-які зміни настрою, і нерідко у результаті прийому значно меншої дози, ніж це потрібно для забезпечення зміни настрою.

Можливо ефективно лікувати нічний енурез.

Фармакокінетика

Препарат добре всмоктується у травному тракті, метаболізується в організмі з утворенням десметиламітриптиліну (нортриптиліну). Максимальна концентрація в крові амітриптиліну після прийому внутрішньо досягається через 4 - 8 годин. Терапевтична концентрація у крові для амітриптиліну – 50 - 250 нг/мл, для нортриптиліну – 50 - 150 нг/мл. У судинному руслі на 95% зв’язується з білками. Легко проходить, як і нортриптилін, через гістогематичні бар’єри, включаючи гематоенцефалічний бар’єр (ГЕБ), плацентарний, проникає у грудне молоко. Біологічний період напіврозпаду становить 40 - 75 годин. У печінці піддається біотрансформації (деметилювання, гідроксилювання, N-окиснення) і утворює активні – нортриптилін, 10-гідрокси-амітриптилін, і неактивні метаболіти. Виводиться нирками (головним чином у вигляді метаболітів) протягом кількох днів; частково – з калом.

Основні фізико-хімічні властивості: таблетки, вкриті оболонкою, світло-рожевого кольору. На поперечному розрізі видно два шари, внутрішній шар злегка жовтуватого кольору.

4 роки.

Зберігати у захищеному від світла місці при температурі не вище 25 °C.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

По 25 таблеток у банках; по 10 таблеток у блістері; по 5 блістерів у пачці.

За рецептом.

ТОВ «Дослідний завод «ГНЦЛС».

Україна, м. Харкiв, вул. Воробйова, 8.