Венлаксор таблетки по 75 мг 3 блістера по 10 шт

Фармакодинаміка. механізм антидепресивної дії венлафаксину у людини пов'язаний з потенцированием нейромедіаторної активності в ЦНС. венлафаксин і його активний метаболіт ортодезметілвенлафаксін (ОДВ) є потужними селективними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну і норадреналіну і слабкими інгібіторами зворотного захоплення допаміну. венлафаксин і його активний метаболіт при одноразовому або багаторазовому введенні знижують β-адренергічні реакції. вони однаково ефективно впливають на зворотне захоплення нейротрансмітера і зв'язування з рецепторами.

Венлафаксин фактично не має афінності до мускаринових, холинергическим, H ₁ -гістамінергіческім або α ₁ -адренорецепторів in vitro. Фармакологічна дія на ці рецептори може бути пов'язано з різними побічними реакціями, які виникали також при застосуванні інших антидепресантів, а саме: з антихолінергічними, седативними та серцево-судинними побічними реакціями.

Венлафаксин не пригнічує активність МАО.

Дослідження in vitro показали, що венлафаксин не має спорідненості до опіатних або бензодіазепіновими рецепторами.

Фармакокінетика. Венлафаксин екстенсивно метаболізується при першому проходженні через печінку з утворенням активного метаболіту ОДВ. T _½ венлафаксину становить 5 ± 2 ч, а ОДВ - 11 ± 2 ч. При багаторазовому застосуванні рівноважні концентрації венлафаксину та ОДВ досягаються протягом 3 діб. Венлафаксин та ОДВ мають лінійну кінетику в діапазоні доз 75-450 мг/добу.

Абсорбція. Після прийому разової дози венлафаксину швидкого вивільнення абсорбується майже 92% венлафаксину. Біодоступність становить 40-45% внаслідок пресистемного метаболізму. Після застосування венлафаксину швидкого вивільнення C _max венлафаксину і ОДВ в плазмі крові досягається протягом 2 і 3 ч відповідно. Прийом їжі не впливає на біодоступність венлафаксину і ОДВ.

Розподіл. Зв'язування венлафаксину і ОДВ з білками плазми крові становить 27 і 30% відповідно. Обсяг розподілу венлафаксину при рівноважної концентрації становить 4,4 ± 1,6 л/кг після в / в введення.

Метаболізм. Венлафаксин піддається посиленому метаболізму в печінці. Дослідження in vitro та in vivo показали, що венлафаксин метаболізується в його активний метаболіт ОДВ за допомогою системи CYP 2D6. Ці дослідження показали також, що венлафаксин за допомогою CYP 3A4 метаболізується в менш активний метаболіт N-дезметілвенлафаксін і що венлафаксин є слабким інгібітором CYP 2D6. Венлафаксин не пригнічує CYP 1A2, CYP 2C9 або CYP 3A4.

Виведення. Венлафаксин і його метаболіти виводяться головним чином нирками. Майже 87% дози венлафаксину виявляється у сечі протягом 48 год або у вигляді незмінного венлафаксину (5%), некон'югованого ОДВ (29%), кон'югованого ОДВ (26%) або у вигляді інших метаболітів (27%). Середній кліренс венлафаксину та ОДВ в стаціонарному стані становить 1,3 ± 0,6 і 0,4 ± 0,2 л / год / кг відповідно.

Особливі категорії хворих

Вік і стать. Вік і стать пацієнта істотно не впливають на фармакокінетику венлафаксину та ОДВ.

Швидкі (БМ) / повільні метаболізатори (ММ) CYP 2D6. Плазмова концентрація венлафаксину у ММ CYP 2D6 вище, ніж у БМ. Оскільки загальна експозиція (AUC) венлафаксину і ОДВ була подібною в обох групах, немає потреби в різних схемах дозування для цих двох груп.

Пацієнти з порушенням функції печінки. У пацієнтів з ураженням печінки класу А за класифікацією Чайлд - П'ю (слабке ураження печінки) і класу B (помірне ураження печінки) T _½ венлафаксину і ОДВ подовжувався в порівнянні з таким у здорових добровольців. Загальний кліренс венлафаксину та ОДВ знижувався. Відзначалася висока ступінь межсуб'ектной варіабельності. Щодо пацієнтів з тяжким ураженням печінки дані обмежені.

Пацієнти з порушенням функції нирок. У пацієнтів, які перебувають на діалізі, T _½ венлафаксину подовжувався приблизно на 180%, а кліренс знижувався приблизно на 57% в порівнянні з таким у здорових добровольців. Для ОДВ відзначали подовження T _½ приблизно на 142% і зниження кліренсу на 56%. Пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю та пацієнтам, які перебувають на гемодіалізі, необхідна корекція дози.

Лікування великих депресивних епізодів профілактика рецидивів великих депресивних епізодів.

Венлаксор слід приймати внутрішньо під час їжі, бажано в один і той же час.

Великі депресивні епізоди. Рекомендована початкова доза венлафаксину становить 75 мг/добу; її слід застосовувати за 2 або 3 прийоми. Пацієнтам, для яких початкова доза 75 мг/добу не є ефективною, можна підвищити її до максимальної - 375 мг/добу. Підвищення дози слід проводити з інтервалом 2 тижні та більше. У важких випадках дозу можна підвищувати з короткими інтервалами, але не менше 4 днів.

Через ризик розвитку дозозалежних побічних реакцій підвищення дози слід проводити тільки після оцінки клінічної картини. Необхідно дотримуватися мінімальної ефективної дози.

Лікування пацієнтів вимагає досить тривалого часу, зазвичай декількох місяців і більше. Ефективність лікування слід регулярно переоцінювати залежно від конкретного випадку. Тривале лікування може також бути доцільним і для профілактики рецидивів великих депресивних епізодів. У більшості випадків рекомендована доза, яку застосовують для профілактики рецидивів великих депресивних епізодів, дорівнює дозі, яка застосовується для лікування звичайного епізоду депресії.

Після ремісії лікування антидепресивними лікарськими засобами необхідно продовжувати не менше 6 міс.

Застосування у пацієнтів похилого віку. Вік пацієнта не вимагає зміни дози. Однак при лікуванні пацієнтів літнього віку слід бути обережними (наприклад у зв'язку з можливістю порушення функції нирок, ймовірністю зміни чутливості та афінності до нейромедіатора, що відбувається з віком). В такому випадку слід застосовувати найнижчу ефективну дозу, а пацієнти при підвищенні дози повинні перебувати під пильним наглядом.

Застосування у пацієнтів з печінковою недостатністю. Пацієнтам з легким або помірним ступенем печінкової недостатності рекомендується знизити добову дозу на 50%. Однак, з огляду на міжіндивідуальну варіабельність кліренсу, бажано до підбору дози підходити індивідуально.

Дані щодо застосування венлафаксину у пацієнтів з тяжким ступенем печінкової недостатності обмежені. Тому при лікуванні таких пацієнтів слід бути обережними та знижувати добову дозу більше ніж на 50%. Перед призначенням препарату пацієнтам з тяжким ступенем печінкової недостатності слід зважити очікувану користь і можливий ризик.

Застосування у пацієнтів з нирковою недостатністю. Хоча пацієнтам зі швидкістю клубочкової фільтрації 30-70 мл/хв корекція дози не потрібна, в будь-якому випадку слід дотримуватися обережності. Пацієнтам, які знаходяться на гемодіалізі, і пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю (швидкість клубочкової фільтрації 30 мл/хв) рекомендується знизити дозу на 50%. З огляду на міжіндивідуальну варіабельність кліренсу у таких пацієнтів, бажано до підбору дози підходити індивідуально.

Синдром відміни після припинення прийому венлафаксину. Слід уникати різкого припинення лікування венлафаксином. Тому після закінчення лікування рекомендується поступове зниження дози протягом 1-2 тижнів для зниження ризику розвитку синдрому відміни. Якщо після зниження дози або призупинення лікування виникають симптоми непереносимості, слід розглянути можливість повернення до раніше призначеної дози. Надалі лікар може продовжувати знижувати дозу, але повільніше.

Діти. Ефективність та безпечність застосування венлафаксину дітям не встановлені, тому препарат не слід застосовувати у цій віковій категорії пацієнтів.

Підвищена чутливість до венлафаксину або будь-якого компонента препарату. супутня терапія з будь-якими інгібіторами мао (з оборотними, необоротними, селективними та неселективними). пацієнти з високим ризиком важкої шлуночкової аритмії (наприклад зі значною дисфункцією лівого шлуночка серця iii-iv функціонального класу по nyha). важкий ступінь аг (пекло 180/115 мм рт. ст. і вище до початку терапії). закритокутова глаукома. тяжка печінкова та / або ниркова недостатність. порушення сечовипускання у зв'язку з недостатнім відтоком сечі (наприклад захворювання передміхурової залози).

З боку крові та лімфатичної системи: екхімози, шлунково-кишкова кровотеча; кровотеча із слизових оболонок, подовження часу кровотечі, тромбоцитопенія, дискразія (включаючи агранулоцитоз, апластична анемія, нейтропенія, панцитопенія).

З боку імунної системи: анафілактичні реакції.

З боку ендокринної системи: підвищення рівня пролактину в крові.

З боку метаболізму: підвищення рівня плазмового ХС, зменшення маси тіла, збільшення маси тіла, гіпонатріємія, синдром порушеною секреції антидіуретичного гормону.

З боку психіки: незвичайні сновидіння, зниження лібідо, безсоння, нервова збудливість, седативний ефект, сплутаність свідомості, деперсоналізація, апатія, галюцинації, тривожне збудження, психомоторне збудження, маніакальні реакції, делірій, суїцидальні думки та суїцидальна поведінка (про випадки суїцидальних думок і суїцидальної поведінки повідомлялося під час терапії венлафаксином або відразу після припинення терапії), фобії, порушення мови (в тому числі дизартрія), манія, гипомания, відчуття серцебиття.

З боку нервової системи: головний біль, запаморочення, гіпертонус м'язів, тремор, парестезії, ступор, позіхання, міоклонус, порушення рівноваги та координації (атаксія), акатизія, судоми, злоякісний нейролептичний синдром, серотонинергической синдром, екстрапірамідні реакції (включаючи дистонію і дискінезії) , пізня дискінезія.

З боку органу зору: порушення акомодації, мідріаз, порушення зору, глаукома.

З боку органів слуху та рівноваги: дзвін у вухах.

З боку серцево-судинної системи: тахікардія, подовження інтервалу Q-T, фібриляція шлуночків, шлуночкова тахікардія (включаючи torsade de pointes), серцебиття, артеріальна гіпертензія, вазодилатація (переважно відчуття жару / припливи), ортостатична гіпотензія, синкопе, артеріальна гіпотензія, аритмії, кровотеча.

З боку дихальної системи: позіхання, легенева еозинофілія, задишка.

З боку травної системи: нудота, сухість у роті, зниження апетиту, анорексія, запор, блювання, порушення смаку, бруксизм, діарея, панкреатит, диспепсія, біль у животі.

З боку печінки та жовчовивідних шляхів: гепатит, відхилення від норми показників функції печінки.

З боку шкіри та підшкірних тканин: посилене потовиділення (включаючи нічне потовиділення), висип, алопеція, мультиформна еритема, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса - Джонсона, свербіж, кропив'янка, реакції світлочутливості, папульозний висип, ангіоневротичний набряк.

З боку скелетно-м'язової системи та сполучної тканини: рабдоміоліз, артралгія, біль у м'язах, м'язові спазми.

З боку сечовидільної системи: порушення сечовипускання (переважно труднощі), часте сечовипускання (полакіурія), затримка сечі.

З боку статевої системи та молочних залоз: патологічна еякуляція / оргазм у чоловіків; відсутність оргазму; розлади ерекції (імпотенція), порушення менструального циклу, пов'язані зі збільшенням нерегулярних кровотеч (наприклад менорагія, метрорагія); патологічний оргазм у жінок; галакторея, зниження сексуального бажання.

Загальні порушення: астенія (підвищена стомлюваність), лихоманка, підвищення температури тіла.

Синдром відміни. Припинення лікування венлафасіном (особливо раптове) зазвичай призводить до синдрому відміни. Найчастіше при різкому припиненні лікування венлафаксином відзначали такі побічні реакції, як запаморочення, сенсорні порушення (включаючи парестезії), порушення сну (включаючи безсоння і глибокий сон), тривожне збудження або страх, нудота і / або блювота, тремор, головний біль і грипоподібний синдром , діарея, відчуття серцебиття, підвищене потовиділення, емоційна нестабільність. Ризик розвитку симптомів відміни може залежати від декількох факторів, у тому числі від тривалості лікування і дози, а також від швидкості зниження дози. Симптоми зазвичай виникають в перші кілька днів після припинення лікування, але зареєстровано кілька випадків появи таких симптомів у пацієнтів, які випадково пропустили прийом дози препарату. Зазвичай ці реакції слабкі або помірні та проходять самостійно протягом 2 тижнів, однак у деяких пацієнтів вони можуть бути тяжкими та / або тривалими (2-3 міс і більше). Тому при припиненні лікування рекомендується поступово знижувати дозу венлафаксину протягом декількох тижнів або місяців, в залежності від потреб хворого.

Ризик суїциду / суїцидальні думки або погіршення клінічного стану. клінічні дослідження показали, що у пацієнтів у віці до 25 років мають підвищений ризик розвитку суїцидальної поведінки. депресія характеризується підвищеним ризиком суїцидальних думок, нанесенням собі шкоди та спробами самогубства (суїцидальні дії). цей ризик існує до досягнення значної ремісії. оскільки можлива відсутність поліпшення стану в перші кілька тижнів або протягом тривалого часу після початку лікування, пацієнтам потрібне ретельне спостереження до поліпшення їх стану. загальний досвід лікування антидепресантами показує, що ризик суїциду може підвищуватися на ранніх етапах одужання.

Інші психічні розлади, при яких призначають венлафаксин, можуть також характеризуватися підвищеним ризиком суїцидальних дій. Крім того, ці розлади можуть супроводжуватися великим депресивним розладом, тому при лікуванні пацієнтів з іншими психічними порушеннями слід дотримуватися тих самих заходів безпеки, як і при лікуванні пацієнтів з великим депресивним розладом.

Пацієнти, в анамнезі яких вказані суїцидальні дії, а також пацієнти з вираженою ступенем суїцидального мислення ще до початку лікування мають більш високий ризик виникнення думок про самогубство або спроб самогубства та мають перебувати під пильним наглядом під час лікування.

Під час лікування венлафаксином, і особливо на ранній стадії лікування, а також після зміни дози необхідно ретельне спостереження за пацієнтами та особливо за пацієнтами групи ризику.

Пацієнтів (а також осіб, які доглядають за пацієнтами) потрібно попередити про необхідність контролю за погіршенням клінічного стану, появою суїцидальних дій або думок і незвичайними змінами поведінки, а також про те, що при появі подібних симптомів слід негайно звертатися до лікаря.

Манія / гипомания. У пацієнтів з розладами настрою, які отримують антидепресанти, включаючи венлафаксин, може розвинутися манія або гипомания. Як і інші антидепресанти, венлафаксин слід призначати з обережністю пацієнтам з біполярними розладами в сімейному анамнезі.

У клінічних дослідженнях не доведено, що у пацієнтів, які приймають венлафаксин, розвивалася залежність від ліків, стійкість до терапії або виникала необхідність в підвищенні дози.

При скасуванні венлафаксина можливий розвиток запаморочення, сенсорних порушень (включаючи парестезії), порушень сну (в тому числі безсоння і глибокого сну), порушення або занепокоєння, нудоти та / або блювання, тремору і головного болю, діареї, серцебиття, посиленого потовиділення, емоційної нестабільності .

Агресія. У пацієнтів, які отримують антидепресанти, включаючи венлафаксин, може розвинутися агресія. Про це повідомлялося на початку лікування, після зміни дози та після припинення лікування. Як і інші антидепресанти, венлафаксин слід призначати з обережністю пацієнтам з агресією в анамнезі.

Акатизия / психомоторне занепокоєння. Застосування венлафаксину супроводжується розвитком акатизии, яке суб'єктивно характеризується неприємним або тривожним занепокоєнням і необхідністю частого пересування, яке супроводжується нездатністю спокійно сидіти або стояти. Найчастіше це виникає в перші кілька тижнів лікування. Для пацієнтів, у яких розвиваються такі симптоми, підвищення дози може виявитися згубним.

Серотоніновий синдром. При лікуванні венлафаксином, особливо в поєднанні з іншими засобами, такими як інгібітори МАО, які можуть діяти на серотонінергічну нейромедиаторную систему, може розвинутися потенційно небезпечний для життя серотоніновий синдром. Симптоми серотонінового синдрому можуть включати зміни психічного стану (наприклад тривожне збудження, галюцинації, кома), розлади вегетативної нервової системи (наприклад тахікардія, нестабільний АТ, гіпертермія), нервово-м'язові порушення (наприклад гиперрефлексия, порушення координації) і / або шлунково-кишкові розлади (наприклад нудота, блювота, діарея). Лікування венлафаксином не слід починати принаймні протягом 14 днів після припинення прийому інгібіторів МАО. Після припинення прийому венлафаксину терапію інгібіторами МАО слід починати не раніше ніж через 7 днів.

Злоякісний нейролептичний синдром. З обережністю застосовувати у пацієнтів, які приймають нейролептики, в зв'язку з ризиком розвитку злоякісного нейролептичного синдрому.

Закритокутова глаукома. У зв'язку з прийомом венлафаксину є повідомлення про мідріаз. Тому рекомендується, щоб за пацієнтами з підвищеним внутрішньоочним тиском або з ризиком розвитку гострої глаукоми було встановлено ретельне спостереження.

АТ. Венлафаксин, в залежності від дози, може підвищувати артеріальний тиск. Необхідно ретельно спостерігати за параметрами АТ у всіх пацієнтів і до початку лікування венлафаксином нормалізувати артеріальний тиск, яке рекомендується вимірювати періодично - на початку лікування і після підвищення дози. Рекомендується дотримуватися обережності по відношенню до пацієнтів, у яких основне захворювання могло бути викликане підвищенням артеріального тиску, наприклад у пацієнтів з порушенням серцевої функції. Можливий розвиток постуральної гіпертензії, тому пацієнтів, особливо похилого віку, необхідно попереджати про можливе запаморочення, порушення моторної координації.

ЧСС. Можливе підвищення ЧСС, особливо під час застосування венлафаксину в високих дозах. Пацієнтам, загальний стан яких залежить від ЧСС, слід бути обережними.

Захворювання серця і ризик аритмії. Застосування венлафаксину не дослідили у пацієнтів, які нещодавно перенесли інфаркт міокарда або з декомпенсованою серцевою недостатністю. Тому таким пацієнтам венлафаксин слід застосовувати з обережністю.

Перед призначенням венлафаксину у пацієнтів з високим ризиком тяжкої серцевої аритмії необхідно зважити співвідношення ризик / користь.

З обережністю слід застосовувати пацієнтам із захворюваннями серцево-судинної системи в зв'язку з ризиком розвитку шлуночкової аритмії. На ЕКГ можуть бути зміни інтервалів P-R, Q-Tc.

Судоми. Під час терапії венлафаксином можливі судоми. Венлафаксин слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з судомами в анамнезі. За такими пацієнтами слід встановити ретельне спостереження. При розвитку судом лікування слід припинити.

Гипонатриемия. При застосуванні венлафаксину може розвиватися гіпонатріємія і / або синдром недостатньої секреції антидіуретичного гормону. Це найчастіше відзначали у пацієнтів при дегідратації або при зменшенні об'єму крові. Пацієнти похилого віку, хворі, які приймають діуретики, і навпаки, що знаходяться в стані дегідратації, мають підвищений ризик розвитку гіпонатріємії. Це необхідно враховувати, коли у пацієнта виникають сонливість, сплутаність свідомості, судоми.

Аномальні кровотечі. Лікарські препарати, які пригнічують захоплення серотоніну, можуть призводити до зниження функції тромбоцитів. Ризик шкірних кровотеч і кровотеч зі слизових оболонок, включаючи шлунково-кишкові кровотечі, може бути підвищений у пацієнтів, що приймають венлафаксин. Венлафаксин слід з обережністю застосовувати у пацієнтів, схильних до кровотеч, включаючи пацієнтів, які приймають антикоагулянти або інгібітори функції тромбоцитів.

ХС сироватки крові. При тривалому лікуванні венлафаксином необхідно вимірювати рівень ХС в плазмі крові.

Одночасне застосування із засобами для зменшення маси тіла. Безпека і ефективність застосування венлафаксину у поєднанні з лікарськими засобами для зменшення маси тіла, включаючи фентермин, не встановлені. Не рекомендується одночасне застосування венлафаксину і засобів для зменшення маси тіла. Венлафаксин не показаний для зменшення маси тіла ні в вигляді монотерапії, ні в комбінації з іншими засобами.

Припинення лікування. При припиненні лікування зазвичай виникають симптоми відміни, особливо при різкому припиненні. Ризик розвитку симптомів відміни може залежати від декількох факторів, у тому числі від тривалості лікування і дози, а також від швидкості зниження дози. Запаморочення, сенсорні порушення (включаючи парестезії), порушення сну (в тому числі безсоння і глибокий сон), збудження або занепокоєння, нудота і / або блювота, тремор і головний біль є найпоширенішими реакціями відміни, про які повідомлялося. В основному зазначені симптоми є легкими або помірними; однак у деяких пацієнтів вони можуть бути тяжкими. Симптоми зазвичай виникають в перші кілька днів після припинення лікування, але зареєстровано кілька випадків появи таких симптомів у пацієнтів, випадково пропустили прийом дози препарату. Зазвичай ці симптоми зникають без лікування протягом 2 тижнів, хоча у окремих хворих вони можуть бути присутніми довше (2-3 міс і більше). Тому при припиненні лікування рекомендується поступово знижувати дозу венлафаксину протягом декількох тижнів або місяців, в залежності від потреб хворого.

Сухість в роті. При лікуванні венлафаксином може виникати відчуття сухості в роті. Це може підвищити ризик карієсу, і пацієнтам слід нагадати про важливість гігієни зубів.

Пацієнтам з нирковою недостатністю середнього ступеня тяжкості та з цирозом печінки необхідно знизити дозу венлафаксину.

Лактоза. Таблетки Венлаксор містять лактозу. Пацієнтам із рідкісною спадковою непереносимістю галактози, дефіцитом лактази Лаппа або мальабсорбцією глюкози / галактози не слід застосовувати цей препарат.

З'єднання натрію. Цей лікарський засіб містить натріюкрохмальгліколят (тип А). Слід дотримуватися обережності при застосуванні у пацієнтів, які дотримуються натрій-контрольованої дієти.

Застосування в період вагітності та годування груддю

Вагітність. Досліджень щодо застосування венлафаксину у вагітних не проводили. Досліджень впливу на репродуктивну активність на тварин недостатньо. Потенційний ризик для людини невідомий. Венлафаксин може підвищити ризик персистуючої гіпертензії легких новонароджених. При застосуванні венлафаксину матір'ю до пологів у новонародженого можливий синдром відміни препарату. Застосування венлафаксину у вагітних протипоказано.

Годування грудьми. Венлафаксин та його метаболіт ОДВ проникають в грудне молоко в значній кількості, що може викликати важкі побічні реакції у немовляти; тому застосування венлафаксину при годуванні груддю протипоказано. У разі необхідності застосування препарату годування груддю слід припинити.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами. Будь-яка терапія психотропними препаратами може порушувати здатність мислити або виконувати рухові функції. З огляду на побічні ефекти з боку ЦНС, пацієнтам, які приймають венлафаксин, слід упевнитися, що здатність до концентрації уваги та координації рухів не порушена.

інгібітори мао

Необоротні неселективні інгібітори МАО. Одночасне застосування венлафаксину з незворотними неселективними інгібіторами МАО протипоказано. Застосування венлафаксину можна розпочинати не раніше ніж через 14 діб після завершення терапії з незворотними неселективними інгібіторами МАО. Після скасування венлафаксину слід почекати не менше 7 діб перед початком терапії незворотними неселективними інгібіторами МАО.

Оборотні селективні інгібітори МАО-А (моклобемід). Через ризик розвитку серотонінового синдрому комбінація венлафаксину з оборотними селективними інгібіторами МАО, такими як моклобемід, протипоказана. Застосування венлафаксину можна розпочинати не раніше ніж через 14 діб після завершення терапії оборотними інгібіторами МАО. Після скасування венлафаксину слід почекати не менше 7 діб перед початком терапії оборотними інгібіторами МАО.

Оборотні неселективні інгібітори МАО (лінезолід). Одночасне застосування антибіотика лінезоліду (слабкий оборотний неселективний інгібітор МАО) з венлафаксином протипоказано.

Повідомлялося про тяжкі побічні реакції у пацієнтів, недавно припинили лікування інгібіторами МАО і почали терапію венлафаксином або припинили лікування венлафаксином незадовго до початку прийому інгібіторів МАО. Ці реакції включали тремор, міоклонус, посилене потовиділення, нудоту, блювоту, гіперемію, запаморочення і гіпертермію з ознаками, подібними до злоякісного нейролептичного синдрому, судоми та летальний результат.

Серотоніновий синдром. При лікуванні венлафаксином може розвинутися серотоніновий синдром, зокрема, при одночасному застосуванні з лікарськими засобами, які впливають на серотонінергічну нейромедиаторную систему (включаючи тріптани, селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну, селективні інгібітори незворотного захоплення серотоніну, літій, сибутрамін, трамадол, препарати звіробою звичайного ( Hypericum perforatum)), з лікарськими засобами, які порушують метаболізм серотоніну (включаючи інгібітори МАО), або з попередниками серотоніну (наприклад з триптофаном). Симптоми серотонінового синдрому включають зміни психічного статусу, вегетативну лабільність, нейром'язові порушення і / або симптоми з боку шлунково-кишкового тракту.

Якщо одночасне застосування венлафаксину і селективного інгібітора зворотного захоплення серотоніну, селективного інгібітору незворотного захоплення серотоніну або агоніста серотонінових рецепторів (триптофану) клінічно обумовлено, рекомендується ретельне спостереження за пацієнтами, особливо на початку лікування і при збільшенні дози. Одночасне застосування венлафаксину з попередниками серотоніну (такими як триптофан) не рекомендується.

Засоби, що впливають на центральну нервову систему. Ризик застосування венлафаксину у поєднанні з іншими лікарськими засобами, що впливають на центральну нервову систему, що не був систематично досліджений. Тому слід бути обережними, застосовуючи венлафаксин в комбінації з іншими лікарськими засобами, що впливають на центральну нервову систему.

Етанол. Зниження розумової та рухової активності під впливом етанолу не підсилюється після застосування венлафаксину, проте пацієнти повинні утримуватися від вживання алкогольних напоїв під час застосування препарату.

Вплив інших лікарських засобів на венлафаксин

Кетоконазол (інгібітор CYP 3A4). Дослідження впливу фармакокінетики кетоконазолу на БМ і ММ CYP 2D6 продемонструвало збільшення AUC венлафаксину (70 і 21% у ММ і БМ CYP 2D відповідно) і ОДВ (33 і 23% у ММ і БМ CYP 2D6 відповідно) після застосування кетоконазолу. При одночасному застосуванні інгібіторів CYP 3A4 (наприклад атазанавіру, кларитроміцину, індинавіру, ітраконазолу, вориконазолу, Посаконазол, кетоконазол, нелфінавіру, ритонавіру, саквінавіру, телітроміцину) і венлафаксину можуть підвищуватися рівні венлафаксину і ОДВ. Тому слід дотримуватися обережності при одночасному застосуванні інгібітору CYP 3A4 і венлафаксину.

Вплив венлафаксину на інші лікарські засоби

Літій. При одночасному застосуванні венлафаксину і літію може розвинутися серотоніновий синдром.

Діазепам. Венлафаксин не впливає на фармакокінетику і фармакодинаміку діазепаму і його активного метаболіту дезметілдіазепама. Діазепам не впливає на фармакокінетику венлафаксину та ОДВ. Невідомо, чи існує фармакокинетическое і / або фармакодинамічна взаємодія з іншими бензодіазепінами.

Имипрамин. Имипрамин не впливає на фармакокінетику венлафаксину та ОДВ. Венлафаксин не впливає на фармакокінетику іміпраміну і 2-OH-имипрамина. Спостерігалося дозозалежне збільшення AUC 2-OH-дезіміпраміна в 2,5-4,5 рази при призначенні венлафаксину в дозі 75-150 мг/добу. Клінічна значущість цієї взаємодії невідома. Слід дотримуватися обережності при одночасному застосуванні венлафаксину та іміпраміну.

Галоперидол. В ході дослідження фармакокінетики галоперидолу відзначали 42% зниження ниркового кліренсу, 88% підвищення C _max в плазмі крові та 70% збільшення AUC галоперидолу без зміни його T _½. Цей факт слід враховувати при одночасному застосуванні галоперидолу і венлафаксину.

Рисперидон. Венлафаксин збільшує AUC рисперидону на 50%, але істотно не змінює фармакокінетики активних компонентів (рисперидону та 9-гідроксирисперидону). Клінічна значущість цієї взаємодії невідома.

Метопролол. Одночасне застосування венлафаксину і метопрололу у здорових добровольців у ході дослідження фармакокінетики обох препаратів приводило до підвищення плазмової концентрації метопрололу приблизно на 30-40%, не змінюючи при цьому плазмову концентрацію його активного метаболіту α-гідроксіметопролола. Клінічна значимість цього явища у пацієнтів з АГ невідома. Метопролол не змінює фармакокінетику венлафаксину та його активного метаболіту ОДВ. Слід дотримуватися обережності при одночасному застосуванні венлафаксину і метопрололу.

Індинавір. При одночасному застосуванні венлафаксину з індинавіром AUC індинавіру зменшується на 28% і C _max - на 36%. Фармакокінетичніпараметри венлафаксину і його метаболіту ОДВ не змінюються. Клінічна значущість цієї взаємодії невідома.

Варфарин. Венлафаксин може посилювати антикоагулянтний ефект варфарину.

Циметидин. У стані рівноваги циметидин ингибировал метаболізм венлафаксину «першого проходження», але істотно не впливав на утворення та виведення ОДВ. Однак у пацієнтів похилого віку і пацієнтів з порушенням функції печінки лікарський взаємодія може бути вираженим.

Препарати, що пригнічують CYP 2D6. Дослідження in vitro та in vivo показали, що венлафаксин метаболізується в активний метаболіт ОДВ під впливом CYP 2D6. Цей изофермент, який відповідає за генетичний поліморфізм, є головним для метаболізму багатьох антидепресантів. Таким чином, існує можливість лікарської взаємодії між венлафаксином і препаратами - інгібіторами CYP 2D6. Лікарські взаємодії, які призводять до зниження перетворення венлафаксину в ОДВ, потенційно підвищують плазмову концентрацію венлафаксину і знижують концентрацію його активного метаболіту. Профіль фармакокінетики венлафаксину у пацієнтів, які отримували один інгібітор CYP 2D6 в один і той же час, не може істотно відрізнятися від профілю такої у пацієнтів з малою метаболічної здатністю CYP 2D6; з цієї причини коригувати дозу не потрібно.

Препарати, які метаболізуються під дією ізоферментів цитохрому P450. Венлафаксин не пригнічує in vitro толбутамид (субстрат CYP 1A2), CYP 2C19, CYP 3A4, метаболізм кофеїну.

Антигіпертензивні та протидіабетичні засоби. Не виявлено клінічно значущих взаємодій венлафаксину з антигіпертензивними та протидіабетичними препаратами.

Оцінка потенційної користі комбінованої терапії венлафаксином і іншими антидепресантами не проводилася.

Користь комбінації ЕСТ з лікуванням венлафаксином не оцінює.

Після завершення лікування венлафаксином підвищення рівня клозапіну мало тимчасовий зв'язок з проявом побічних ефектів, включаючи судомні напади.

Венлафаксин з'єднується з білками плазми крові на 27%, тоді як ОДВ - на 30%. Таким чином, можливі лікарські взаємодії, обумовлені поєднанням з білками венлафаксину і його основного метаболіту, годі чекати. Венлафаксин не пригнічує толбутамид - субстрат CYP 1A2 in vitro, не пригнічує метаболізм кофеїну; не пригнічує CYP 2C19 in vitro; не пригнічує CYP 3A4 in vitro; венлафаксин є слабким інгібітором CYP 2D6; в зв'язку з тим, що еллімінація венлафаксину відбувається за допомогою CYP 2D6 і CYP 3A4, небажано застосовувати одночасно ці сильні інгібітори ізоферментів.

Симптоми: тахікардія, зміна рівня свідомості (варіює від сонливості до коми), мідріаз, судоми, блювота, зміни на ЕКГ (подовження інтервалу q-t, блокада нервових волокон, подовження qrs), шлуночкова тахікардія і брадикардія, артеріальна гіпотензія, вертиго. можливий ризик летального результату.

Лікування. Рекомендується загальна підтримуюча і симптоматична терапія; моніторинг серцевого ритму і життєвих показників. Якщо існує ризик аспірації, викликання блювоти не рекомендується. Якщо препарат прийнято нещодавно і хворий знаходиться в свідомості, слід провести промивання шлунка. Призначення активованого вугілля може також зменшити всмоктування діючої речовини. Ефективність таких заходів, як форсований діурез, діаліз, гемоперфузія і обмінне переливання крові, малоймовірна. Специфічний антидот венлафаксина невідомий.

В оригінальній упаковці для захисту від світла при температурі не вище 25 °C.

діюча речовина: venlafaxine;

1 таблетка містить 37,5 мг або 75 мг венлафаксину (у вигляді гідрохлориду);

допоміжні речовини: кальцію гідрофосфат, лактоза безводна, натрію крохмальгліколят (тип А), магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний, заліза оксид (Е 172).

Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості:світло-рожеві плоскоциліндричні таблетки з темно-рожевими вкрапленнями, з фаскою та рискою з одного боку.

Антидепресанти. Код АТХ N06A X16.

Фармакодинаміка

Механізм антидепресивної дії венлафаксину у людини пов’язаний з потенціюванням нейромедіаторної активності у центральній нервовій системі (ЦНС). Венлафаксин і його активний метаболіт орто-дезметилвенлафаксин (ОДВ) є потужними селективними інгібіторами оборотного захоплення серотоніну і норадреналіну та слабкими інгібіторами зворотного захоплення дофаміну. Венлафаксин і його активний метаболіт при одноразовому або багаторазовому введенні знижують бета-адренергічні реакції. Вони однаково ефективно впливають на оборотне захоплення нейротрансміттера та зв'язування з рецепторами.

Венлафаксин фактично не має афінності до мускаринових, холінергічних, H₁-гістамінергічних або альфа₁-адренергічних рецепторів in vitro. Фармакологічна дія на ці рецептори може бути пов'язана з різними побічними реакціями, які спостерігалися також при застосуванні інших антидепресантів, а саме: з антихолінергічними, седативними та серцево-судинними побічними реакціями.

Венлафаксин не пригнічує активність моноаміноксидази (МАО).

Дослідження іn vitro показали, що венлафаксин не має спорідненості з опіатними або бензодіазепіновими рецепторами.

Фармакокінетика

Венлафаксин екстенсивно метаболізується при першому проходженні через печінку з утворенням активного метаболіту ОДВ. Період напіввиведення венлафаксину становить 5±2 години, а ОДВ ‒ 11±2 години. При багаторазовому застосуванні рівноважні концентрації венлафаксину та ОДВ досягаються протягом 3 діб. Венлафаксин та ОДВ мають лінійну кінетику в діапазоні доз 75-450 мг/добу.

Абсорбція

Після прийому разової дози венлафаксину швидкого вивільнення абсорбується майже 92 % венлафаксину. Біодоступність становить 40-45 % внаслідок пресистемного метаболізму. Після застосування венлафаксину швидкого вивільнення максимальна концентрація венлафаксину та ОДВ в плазмі крові досягається протягом 2 і 3 годин відповідно. Прийом їжі не впливає на біодоступність венлафаксину та ОДВ.

Розподіл

Зв’язування венлафаксину та OДВ з протеїнами плазми становить 27 % і 30 %, відповідно. Об'єм розподілу венлафаксину при рівноважній концентрації становить 4,4±1,6 л/кг після внутрішньовенного введення.

Метаболізм

Венлафаксин піддається посиленому метаболізму в печінці. Дослідження іn vitro і in vivo показали, що венлафаксин метаболізується в його активний метаболіт ОДВ за допомогою системи CYP2D6. Ці дослідження показали також, що венлафаксин за допомогою CYP3A4 метаболізується в менш активний метаболіт N-дезметилвенлафаксин і що венлафаксин є слабким інгібітором CYP2D6. Венлафаксин не пригнічує CYP1A2, CYP2C9 або CYP3A4.

Виведення

Венлафаксин та його метаболіти виводяться головним чином нирками. Майже 87 % дози венлафаксину виявляється в сечі протягом 48 годин або у вигляді незміненого венлафаксину (5 %), некон'югованого ОДВ (29 %), кон'югованого ОДВ (26 %) або у вигляді інших неактивних метаболітів (27 %). Середній кліренс венлафаксину та ОДВ у стаціонарному стані становить 1,3±0,6 л/год/кг та 0,4±0,2 л/год/кг відповідно.

Особливі категорії хворих

Вік і стать

Вік і стать пацієнта істотно не впливають на фармакокінетику венлафаксину та ОДВ.

Швидкі/повільні метаболізатори CYP2D6

Плазмові концентрації венлафаксину у повільних метаболізаторів CYP2D6 вищі, ніж у швидких метаболізаторів. Оскільки загальна експозиція (AUC) венлафаксину і ОДВ була подібною в обох групах, немає потреби в різних схемах дозування для цих двох груп.

Пацієнти з порушенням функції печінки

У пацієнтів з ураженням печінки класу А за класифікацією Чайлда-П'ю (слабке ураження печінки) і класу B (помірне ураження печінки) період напіввиведення венлафаксину та ОДВ подовжувався порівняно з таким у здорових добровольців. Загальний кліренс венлафаксину та ОДВ знижувався. Відзначався високий ступінь міжсуб'єктної варіабельності. Стосовно пацієнтів з тяжким ураженням печінки дані обмежені.

Пацієнти з порушенням функції нирок

У пацієнтів, які знаходяться на діалізі, період напіввиведення венлафаксину подовжувався приблизно на 180 %, а кліренс знижувався приблизно на 57 % порівняно з таким у здорових добровольців. Для ОДВ відзначалося подовження періоду напіввиведення приблизно на 142 % і зниження кліренсу на 56 %. Пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю та пацієнтам, які знаходяться на гемодіалізі, необхідне коригування дози.

• Лікування великих депресивних епізодів.
• Профілактика рецидивів великих депресивних епізодів.

• Підвищена чутливість до венлафаксину або до будь-якого з компонентів препарату;
• супутня терапія з будь-якими інгібіторами МАО (зоборотними, необоротними, селективними та неселективними);
• пацієнтам з високим ризиком тяжкої вентрикулярної аритмії (наприклад, зі значною дисфункцією лівого шлуночка серця, III-IV функціонального класу по NYHA);
• тяжкий ступінь артеріальної гіпертензії (артеріальний тиск 180/115 мм рт. ст. та вище до початку терапії);
• закритокутова глаукома;
• тяжка печінкова та/або ниркова недостатність;
• порушення сечовипускання у зв’язку з недостатнім відтоком сечі (наприклад, захворювання передміхурової залози).

Інгібітори МАО

Необоротні неселективні інгібітори МАО

Одночасне застосування венлафаксину з необоротними неселективними інгібіторами МАО протипоказано. Застосування венлафаксину можна розпочинати не раніше, ніж через 14 діб після завершення терапії з необоротними неселективними інгібіторами МАО. Після відміни венлафаксину слід почекати не менше 7 діб перед початком терапії необоротними неселективними інгібіторами МАО.

Оборотні селективні інгібітори МАО-А (моклобемід)

Через ризик розвитку серотонінового синдрому комбінація венлафаксину з оборотними селективними інгібіторами МАО, такими як моклобемід, протипоказана. Застосування венлафаксину можна розпочинати не раніше, ніж через 14 діб після завершення терапії оборотними інгібіторами МАО. Після відміни венлафаксину слід почекати не менше 7 діб перед початком терапії оборотними інгібіторами МАО.

Оборотні неселективні інгібітори МАО (лінезолід)

Одночасне застосування антибіотика лінезоліду (слабкий оборотний неселективний інгібітор МАО) з венлафаксином протипоказано.

Повідомлялося про тяжкі побічні реакції у пацієнтів, які нещодавно припинили лікування інгібіторами МАО і розпочали терапію венлафаксином або припинили лікування венлафаксином незадовго до початку прийому інгібіторів МАО. Ці реакції включали тремор, міоклонус, посилене потовиділення, нудоту, блювання, гіперемію, запаморочення і гіпертермію з ознаками, подібними до злоякісного нейролептичного синдрому (ЗНС), судоми і летальний наслідок.

Серотоніновий синдром

При лікуванні венлафаксином може розвинутися серотоніновий синдром, зокрема, при одночасному застосуванні з лікарськими засобами, які впливають на серотонінергічну нейромедіаторну систему (включаючи триптани, селективні інгібітори оборотного захоплення серотоніну (СІОЗС), селективні інгібітори необоротного захоплення серотоніну (СІНЗС), літій, сибутрамін, трамадол, препарати звіробою продірявленого (Hypericum perforatum)), з лікарськими засобами, які порушують метаболізм серотоніну (включаючи інгібітори МАО), або з попередниками серотоніну (наприклад, з триптофаном). Симптоми серотонінового синдрому включають зміни психічного статусу, вегетативну лабільність, нейромʼязові порушення та/або симптоми з боку шлунково-кишкового тракту.

Якщо одночасне застосування венлафаксину і СІОЗС, СІНЗС або агоніста серотонінових рецепторів (триптофана) клінічно зумовлене, рекомендується пильне спостереження за пацієнтами, особливо на початку лікування і при збільшенні дози. Одночасне застосування венлафаксину з попередниками серотоніну (такими як триптофан) не рекомендується.

Засоби, що впливають на ЦНС

Ризик застосування венлафаксину у комбінації з іншими лікарськими засобами, що впливають на ЦНС, не був систематично досліджений. Тому слід бути обережними, застосовуючи венлафаксин у комбінації з іншими лікарськими засобами, що впливають на ЦНС.

Етанол

Зниження розумової та рухової активності під впливом етанолу не посилюється після застосування венлафаксину, однак пацієнти повинні утримуватися від вживання алкогольних напоїв під час застосування препарату.

Вплив інших лікарських засобів на венлафаксин

Кетоконазол (інгібітор CYP3A4)

Дослідження впливу фармакокінетики кетоконазолу на швидкі (ШМ) і повільні метаболізатори (ПМ) CYP2D6 продемонструвало збільшення AUC венлафаксину (70 % і 21 % в ПМ і ШМ CYP2D відповідно) і OДВ (33 % і 23 % в ПМ і ШМ CYP2D6 відповідно) після застосування кетоконазолу. При одночасному застосуванні інгібіторів CYP3A4 (наприклад, атазанавіру, кларитроміцину, індинавіру, ітраконазолу, вориконазолу, посаконазолу, кетоконазолу, нелфінавіру, ритонавіру, саквінавіру, телітроміцину) і венлафаксину можуть підвищуватися рівні венлафаксину і ОДВ. Тому слід дотримуватися обережності при одночасному застосуванні інгібітору CYP3A4 і венлафаксину.

Вплив венлафаксину на інші лікарські засоби

Літій

При одночасному застосуванні венлафаксину і літію може розвинутися серотоніновий синдром. Діазепам

Венлафаксин не впливає на фармакокінетику і фармакодинаміку діазепаму та його активного метаболіту дезметилдіазепаму. Діазепам не впливає на фармакокінетику венлафаксину та ОДВ. Невідомо, чи існує фармакокінетична та/або фармакодинамічна взаємодія з іншими бензодіазепінами.

Іміпрамін

Іміпрамін не впливає на фармакокінетику венлафаксину та ОДВ. Венлафаксин не впливає на фармакокінетику іміпраміну та 2-ОН-іміпраміну. Спостерігалося дозозалежне збільшення AUC 2-ОН-дезіміпраміну в 2,5-4,5 раза при призначенні венлафаксину в дозі 75-150 мг на добу. Клінічна значущість цієї взаємодії невідома. Слід дотримуватися обережності при одночасному застосуванні венлафаксину та іміпраміну.

Галоперидол

У ході дослідження фармакокінетики галоперидолу спостерігалося 42 % зниження ниркового кліренсу, 88 % підвищення максимальної концентрації в плазмі і 70 % збільшення AUC галоперидолу без зміни його періоду напіввиведення. Цей факт слід враховувати при одночасному застосуванні галоперидолу і венлафаксину.

Рисперидон

Венлафаксин збільшує AUC рисперидону на 50 %, але істотно не змінює фармакокінетику активних компонентів (рисперидону та 9-гідроксирисперидону). Клінічна значущість цієї взаємодії невідома.

Метопролол

Одночасне застосування венлафаксину і метопрололу здоровим добровольцям в ході дослідження фармакокінетики обох препаратів призводило до підвищення плазмової концентрації метопрололу приблизно на 30-40 %, не змінюючи при цьому плазмову концентрацію його активного метаболіту альфа-гідроксиметопрололу. Клінічна значущість цього явища у пацієнтів з артеріальною гіпертензією невідома. Метопролол не змінює фармакокінетику венлафаксину та його активного метаболіту ОДВ. Слід дотримуватися обережності при одночасному застосуванні венлафаксину та метопрололу.

Індинавір

При одночасному застосуванні венлафаксину з індинавіром AUC індинавіру зменшується на 28 % і Cmax ‒ на 36 %. Фармакокінетичні параметри венлафаксину і його метаболіту ОДВ не змінюються. Клінічна значущість цієї взаємодії невідома.

Варфарин

Венлафаксин може потенціювати антикоагулянтний ефект варфарину.

Циметидин

У стані рівноваги циметидин інгібував метаболізм венлафаксину «першого проходження», але істотно не впливав на утворення та виведення ОДВ. Однак у пацієнтів літнього віку і пацієнтів з порушеною функцією печінки лікарська взаємодія може бути вираженою.

Препарати, які інгібують CYP2D6

Дослідження in vitro та in vivo показали, що венлафаксин метаболізується в активний метаболіт ОДВ під впливом CYP2D6. Цей ізофермент, який відповідає за генетичний поліморфізм, є головним для метаболізму багатьох антидепресантів. Таким чином, існує можливість лікарської взаємодії між венлафаксином і препаратами-інгібіторами CYP2D6. Лікарські взаємодії, які призводять до зниження перетворення венлафаксину в ОДВ, потенційно підвищують сироваткову концентрацію венлафаксину і знижують концентрацію його активного метаболіту. Профіль фармакокінетики венлафаксину у пацієнтів, які отримували один інгібітор CYP2D6 в один і той же час, не може істотно відрізнятися від профілю фармакокінетики у пацієнтів з малою метаболічною здатністю CYP2D6; з цієї причини коригувати дозу не потрібно.

Препарати, що метаболізуються під дією ізоферментів цитохрому Р450

Венлафаксин не інгібує invitro толбутамид (субстрат CYP1A2), CYP2C19, CYP3A4, метаболізм кофеїну.

Антигіпертензивні та протидіабетичні засоби

Не виявлено клінічно значущих взаємодій венлафаксину з антигіпертензивними і протидіабетичними препаратами.

Оцінка потенційної користі комбінованої терапії венлафаксином та іншими антидепресантами не проводилася. Користь комбінації електросудорожної терапії з лікуванням венлафаксином не оцінювалася.

Після завершення лікування венлафаксином підвищення рівня клозапіну мало тимчасовий зв'язок з проявом небажаних ефектів, включаючи судомні напади.

Венлафаксин сполучається з білками плазми на 27 %, тоді як ОДВ – на 30 %. Таким чином, можливі лікарські взаємодії, зумовлені сполученням з білками венлафаксину і його основного метаболіту, можуть не очікуватися. Венлафаксин не інгібує тол бутамід – субстрат CYP1A2 invitro, не інгібує метаболізм кофеїну; не інгібує CYP2C19 invitro; не інгібує CYP3A4 invitro; венлафаксин є слабким інгібітором CYP2D6; у зв’язку з тим, що еллименація венлафаксину відбувається за допомогою CYP2D6 та CYP3A4, небажано застосовувати одночасно ці сильні інгібітори іоензимів.

Ризик суїциду/суїцидальні думки або погіршення клінічного стану.

Клінічні дослідження показали, що у пацієнтів віком до 25 років підвищений ризик розвитку суїцидальної поведінки. Депресія характеризується підвищеним ризиком суїцидальних думок, запобіганням шкоди собі і спробами самогубства (суїцидальні дії). Цей ризик існує до досягнення істотної ремісії. Оскільки можлива відсутність поліпшення стану в перші декілька тижнів або протягом тривалого часу після початку лікування, пацієнти потребують пильного нагляду аж до покращання їх стану. Загальний досвід лікування антидепресантами показує, що ризик суїциду може підвищуватися на ранніх етапах одужання.

Інші психічні розлади, при яких призначають венлафаксин, можуть також характеризуватися підвищеним ризиком суїцидальних дій. Крім того, ці розлади можуть супроводжуватися великим депресивним розладом, тому при лікуванні пацієнтів з іншими психічними розладами слід дотримуватись таких же заходів безпеки, як і при лікуванні пацієнтів з великим депресивним розладом.

Пацієнти, в анамнезі яких зазначені суїцидальні дії, а також пацієнти з вираженим ступенем суїцидального мислення ще до початку лікування мають більш високий ризик виникнення думок про самогубство або спроб самогубства і повинні перебувати під пильним наглядом під час лікування.

Під час лікування венлафаксином, і особливо на ранній стадії лікування, а також після зміни дози необхідне пильне спостереження за пацієнтами і особливо за пацієнтами групи ризику.

Пацієнтів (а також осіб, які доглядають за пацієнтами) потрібно попередити про необхідність контролю за погіршенням клінічного стану, появою суїцидальних дій або думок та незвичними змінами поведінки, а також про те, що при появі подібних симптомів слід негайно звертатися до лікаря.

Манія/гіпоманія

У пацієнтів з розладами настрою, які отримують антидепресанти, включаючи венлафаксин, може розвинутися манія або гіпоманія. Як і інші антидепресанти, венлафаксин слід призначати з обережністю пацієнтам з біполярними розладами в сімейному анамнезі.

У клінічних дослідженнях не доведено, що у пацієнтів, які застосовують венлафаксин, розвивалася медикаментозна залежність, стійкість до терапії або виникала необхідність у підвищенні дози.

При відміні венлафаксину можливий розвиток запаморочення, сенсорних порушень (включаючи парестезії), порушення сну (у тому числі безсоння і глибокого сну), збудження або занепокоєння, нудоти та/або блювання, тремору і головного болю, діареї, відчуття серцебиття, посиленого потовиділення, емоційної нестабільності.

Агресія

У пацієнтів, які отримують антидепресанти, включаючи венлафаксин, може розвинутися агресія. Про це повідомлялося на початку лікування, після зміни дози і при припиненні лікування. Як і інші антидепресанти, венлафаксин слід призначати з обережністю пацієнтам з агресією в анамнезі.

Акатизія/психомоторне занепокоєння

Застосування венлафаксину супроводжується розвитком акатизії, яка суб'єктивно характеризується неприємним або тривожним занепокоєнням і потребою частого пересування, яке супроводжується нездатністю спокійно сидіти або стояти. Найчастіше це виникає в перші декілька тижнів лікування. Для пацієнтів, у яких розвиваються такі симптоми, підвищення дози може виявитися згубним.

Серотоніновий синдром

При лікуванні венлафаксином, особливо у поєднанні з іншими засобами, такими як інгібітори МАО, які можуть діяти на серотонінергічну нейромедіаторну систему, може розвинутися потенційно небезпечний для життя серотоніновий синдром. Симптоми серотонінового синдрому можуть включати зміни психічного стану (наприклад, тривожне збудження, галюцинації, кому), розлади вегетативної нервової системи (наприклад, тахікардію, нестабільний артеріальний тиск, гіпертермію), нервово-м’язові порушення (наприклад, гіперрефлексію, порушення координації) і/або шлунково-кишкові розлади (наприклад, нудоту, блювання, діарею). Лікування венлафаксином не слід починати, принаймні протягом 14 днів після припинення прийому інгібіторів МАО. Після припинення прийому венлафаксину терапію інгібіторами МАО слід починати не раніше, ніж через 7 днів.

Злоякісний нейролептичний синдром

З обережністю застосовувати пацієнтам, які застосовують нейролептичні препарати, у зв'язку з ризиком розвитку злоякісного нейролептичного синдрому.

Закритокутова глаукома

У зв'язку з прийомом венлафаксину є повідомлення про мідріаз. Тому рекомендується, щоб над пацієнтами з підвищеним внутрішньоочним тиском або з ризиком розвитку гострої закритокутової глаукоми було встановлено ретельний нагляд.

Артеріальний тиск

Венлафаксин, залежно від дози, може підвищувати артеріальний тиск. Необхідно ретельно спостерігати за параметрами артеріального тиску у всіх пацієнтів і до початку лікування венлафаксином нормалізувати артеріальний тиск, який рекомендується вимірювати періодично ‒ на початку лікування і після підвищення дози. Рекомендується бути обережними по відношенню до пацієнтів, у яких основне захворювання могло бути спричинено підвищенням артеріального тиску, наприклад, у пацієнтів з порушенням серцевої функції. Можливий розвиток постуральної гіпертензії, тому пацієнтів, особливо літнього віку, необхідно попереджати про можливе запаморочення, порушення моторної координації.

Частота серцевих скорочень

Можливе підвищення частоти серцевих скорочень, особливо під час застосувааня високих доз венлафаксину. Пацієнтам, загальний стан яких може залежати від частоти серцевих скорочень, слід бути обережними.

Захворювання серця і ризик аритмії

Застосування венлафаксину не досліджувалося у пацієнтів, які нещодавно перенесли інфаркт міокарда або які страждають на декомпенсовану серцеву недостатність. Тому таким пацієнтам венлафаксин слід застосовувати з обережністю.

Перед призначенням венлафаксину пацієнтам з високим ризиком тяжкої серцевої аритмії необхідно зважити співвідношення ризик/користь.

Із обережністю слід застосовувати пацієнтам із захворюваннями серцево-судинної системи у зв’язку з ризиком розвитку шлуночкової аритмії. На ЕКГ можуть бути зміни інтервалів PR, QTc.

Судоми

Під час терапії венлафаксином можливі судоми. Венлафаксин слід застосовувати з обережністю пацієнтам із судомами в анамнезі. За такими пацієнтами слід встановити пильне спостереження. При розвитку судом лікування слід припинити.

Гіпонатріємія

При застосуванні венлафаксину може розвиватися гіпонатріємія та/або синдром недостатньої секреції антидіуретичного гормону. Це найчастіше спостерігалося у пацієнтів при дегідратації або при зниженні об'єму крові. Пацієнти літнього віку, хворі, які приймають діуретики, і навпаки, які знаходяться в стані дегідратації, мають підвищений ризик розвитку гіпонатріємії. Це необхідно враховувати, коли у пацієнта виникають сонливість, сплутаність свідомості, судоми.

Аномальні кровотечі

Лікарські препарати, які пригнічують захоплення серотоніну, можуть призводити до зниження функції тромбоцитів. Ризик шкірних кровотеч і кровотеч зі слизової оболонки, включаючи шлунково-кишкові кровотечі, може бути підвищений у пацієнтів, які приймають венлафаксин. Венлафаксин слід з обережністю застосовувати пацієнтам, схильним до кровотеч, включаючи пацієнтів, які приймають антикоагулянти або інгібітори функції тромбоцитів.

Холестерин сироватки крові

При тривалому лікуванні венлафаксином необхідно вимірювати рівень холестерину в сироватці крові.

Одночасне застосування із засобами для зниження маси тіла

Безпека та ефективність застосування венлафаксину у комбінації з лікарськими засобами для зниження маси тіла, включаючи фентермін, не встановлені. Не рекомендується сумісне застосування венлафаксину і засобів для зниження маси тіла. Венлафаксин не показаний для зниження маси тіла ні у вигляді монотерапії, ні в комбінації з іншими засобами.

Припинення лікування

При припиненні лікування зазвичай виникають симптоми відміни, особливо при різкому припиненні.

Ризик розвитку симптомів відміни може залежати від декількох факторів, у тому числі від тривалості лікування і дози, а також від швидкості зниження дози. Запаморочення, сенсорні порушення (включаючи парестезії), порушення сну (в тому числі безсоння і глибокий сон), збудження або занепокоєння, нудота і/або блювання, тремор і головний біль є найпоширенішими реакціями відміни, про які повідомлялося. В основному, зазначені симптоми є легкими або помірними; однак у деяких пацієнтів вони можуть бути тяжкими. Симптоми зазвичай виникають в перші декілька днів після припинення лікування, але зареєстровано декілька випадків появи таких симптомів у пацієнтів, які випадково пропустили прийом дози препарату. Зазвичай ці симптоми зникають без лікування протягом 2 тижнів, хоча у окремих хворих вони можуть бути присутні довше (2-3 місяці і більше). Тому при припиненні лікування рекомендується поступово зменшувати дозу венлафаксину протягом декількох тижнів або місяців, залежно від потреб хворого.

Сухість у роті

При лікуванні венлафаксином може виникати відчуття сухості в роті. Це може збільшити ризик карієсу, і пацієнтам слід нагадати про важливість гігієни зубів.

Пацієнтам із нирковою недостатністю середнього ступеня тяжкості та з цирозом печінки необхідно зменшити дозу венлафаксину.

Лактоза

Таблетки Венлаксор^® містять лактозу. Пацієнтам із рідкісною спадковою непереносимістю галактози, дефіцитом лактази Лаппа або мальабсорбцією глюкози/галактози не слід застосовувати цей препарат.

Сполуки натрію

Цей лікарський засіб містить натрію крохмальгліколят (тип А). Слід дотримуватися обережності при застосуванні пацієнтам, які дотримуються натрій-контрольованої дієти.

Вагітність

Досліджень щодо застосування венлафаксину вагітним жінкам не проводили. Недостатніми є дослідження впливу на репродуктивну активність на тваринах. Потенційний ризик для людини невідомий. Венлафаксин може збільшити ризик персистуючої гіпертензії легень новонароджених. При застосуванні венлафаксину матір’ю до пологів у новонародженого можливий синдром відміни препарату. Застосування венлафаксину вагітним жінкам протипоказано.

Годування груддю

Венлафаксин і його метаболіт ОДВпроникають у грудне молоко в значній кількості, що може спричинити тяжкі побічні реакції у немовляти; тому застосування венлафаксину при годуванні груддю протипоказано. У разі необхідності застосування препарату годування груддю слід припинити.

Будь-яка терапія психотропними препаратами може порушувати здатність мислити або виконувати рухові функції. Враховуючи побічні ефекти з боку ЦНС, пацієнтам, які приймають венлафаксин, слід упевнитися, що здатність до концентрації уваги та координації рухів не порушені.

Препарат слід застосовувати внутрішньо під час їди, бажано в один і той же час.

Великі депресивні епізоди

Рекомендована початкова доза венлафаксину становить 75 мг/добу; її слід застосовувати за 2 або 3 прийоми. Пацієнтам, для яких початкова доза 75 мг/добу не є ефективною, можна підвищити її до максимальної дози ‒ 375 мг/добу. Підвищення дози слід здійснювати з інтервалом 2 тижні і більше. У тяжчих випадках дозу можна підвищувати з частішими інтервалами, але не менше 4 дні.

Через ризик розвитку дозозалежних побічних реакцій підвищення дози слід проводити лише після оцінки клінічної картини. Необхідно дотримуватись мінімальної ефективної дози.

Лікування пацієнтів потребує досить тривалого часу, зазвичай декількох місяців і більше. Ефективність лікування слід регулярно переоцінювати залежно від конкретного випадку. Тривале лікування може також бути доцільним і для профілактики рецидивів великих депресивних епізодів. У більшості випадків рекомендована доза, яка застосовується для профілактики рецидивів великих депресивних епізодів, дорівнює дозі, яка застосовується для лікування звичайного епізоду депресії.

Після ремісії лікування антидепресивними лікарськими засобами необхідно продовжувати не менше 6 місяців.

Застосування пацієнтам літнього віку

Вік пацієнта не вимагає зміни дози. Однак при лікуванні пацієнтів літнього віку слід бути обережними (наприклад, у зв'язку з можливістю порушення функції нирок, імовірністю зміни чутливості і афінності до нейромедіаторів, що відбувається з віком). У такому разі слід застосовувати найнижчу ефективну дозу, а пацієнти при підвищенні дози повинні перебувати під пильним спостереженням.

Застосування пацієнтам із печінковою недостатністю

Пацієнтам з легким або помірним ступенем печінкової недостатності рекомендується зменшити добову дозу на 50 %. Однак, враховуючи міжіндивідуальну варіабельність кліренсу, бажано до підбору дози підходити індивідуально.

Дані щодо застосування венлафаксину пацієнтам з тяжким ступенем печінкової недостатності обмежені. Тому при лікуванні таких пацієнтів слід бути обережними і зменшувати добову дозу більш ніж на 50 %. Перед призначенням препарату пацієнтам з тяжким ступенем печінкової недостатності слід зважити очікувану користь і можливий ризик.

Застосування пацієнтам із нирковою недостатністю

Хоча пацієнтам зі швидкістю клубочкової фільтрації 30-70 мл/хв коригування дози не потрібне, у будь-якому разі слід бути обережними. Пацієнтам, які перебувають на гемодіалізі, і пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю (швидкість клубочкової фільтрації < 30 мл/хв) рекомендується зменшити дози на 50 %. Враховуючи міжіндивідуальну варіабельність кліренсу у таких пацієнтів, бажано до підбору дози підходити індивідуально.

Синдром відміни після припинення прийому венлафаксину

Слід уникати різкого припинення лікування венлафаксином. Тому після припинення лікування рекомендується поступове зниження дози протягом 1-2 тижнів, щоб зменшити ризик розвитку синдрому відміни. Якщо після зниження дози або призупинення лікування виникають симптоми непереносимості, слід розглянути можливість повернення до раніше призначеної дози. У подальшому лікар може продовжувати знижувати дозу, але повільніше.

Діти.

Ефективність та безпека застосування венлаваксину дітям не встановлені, тому препарат не слід застосовувати цій віковій категорії пацієнтів.

Симптоми: тахікардія, зміна рівня свідомості (варіює від сонливості до коми), мідріаз, судоми, блювання, зміни на ЕКГ (подовження інтервалу QT, блокада нервових волокон, подовження QRS), шлуночкова тахікардія та брадикардія, артеріальна гіпотензія, вертиго. Можливий ризик летального результату.

Лікування. Рекомендується загальна підтримуюча і симптоматична терапія; моніторинг серцевого ритму і життєвих показників. Якщо існує ризик аспірації, викликання блювання не рекомендується. Якщо ліки прийняті недавно і хворий знаходиться в свідомості, слід провести промивання шлунка. Призначення активованого вугілля може також зменшити всмоктування діючої речовини. Ефективність таких заходів як форсований діурез, діаліз, гемоперфузія і обмінне переливання крові малоймовірна. Специфічний антидот венлафаксину невідомий.

З боку крові і лімфатичної системи: екхімози, шлунково-кишкова кровотеча; кровотеча із слизових оболонок, подовження часу кровотечі, тромбоцитопенія, дискразія (включаючи агранулоцитоз, апластичну анемію, нейтропенію, панцитопенію).

З боку імунної системи: анафілактичні реакції.

З боку ендокринної системи: підвищення рівня пролактину в крові.

З боку метаболізму: підвищення рівня сироваткового холестерину, зменшення маси тіла, збільшення маси тіла, гіпонатріємія, синдром порушеної секреції антидіуретичного гормону.

З боку психіки: незвичайні сновидіння, зниження лібідо, безсоння, нервова збудливість, седативний ефект, сплутаність свідомості, деперсоналізація, апатія, галюцинації, тривожне збудження, психомоторне збудження, маніакальні реакції, делірій, суїцидальні думки і суїцидальна поведінка (про випадки суїцидальних думок і суїцидальної поведінки повідомлялося під час терапії венлафаксином або одразу після припинення терапії), фобії, порушення мовлення (в т. ч. дизартрія), манія, гіпоманія, почуття серцебиття.

З боку нервової системи: головний біль, запаморочення, гіпертонус м'язів, тремор, парестезії, ступор, позіхання, міоклонус, порушення рівноваги і координації (атаксія), акатизія, судоми, злоякісний нейролептичний синдром, серотонінергічний синдром, екстрапірамідні реакції (включаючи дистонію і дискінезію), пізня дискінезія.

З боку органів зору: порушення акомодації, мідріаз, порушення зору, глаукома.

З боку органів слуху та рівноваги: дзвін у вухах.

З боку серцево-судинної системи: тахікардія, подовження інтервалу QT, фібриляція шлуночків, шлуночкова тахікардія (включаючи torsade de pointes), відчуття серцебиття, артеріальна гіпертензія, вазодилатація (переважно відчуття жару/припливи), ортостатична гіпотензія, синкопе, артеріальна гіпотензія, аритмії, кровотеча.

З боку дихальної системи: позіхання, легенева еозинофілія, диспное.

З боку травної системи: нудота, сухість у роті, зниження апетиту, анорексія, запор, блювання, порушення смаку, бруксизм, діарея, панкреатит, диспепсія, біль у животі.

З боку печінки та жовчовивідних шляхів: гепатит, відхилення від норми показників функції печінки.

З боку шкіри та підшкірних тканин: потіння (включаючи нічне потіння), висип, алопеція, мультиформна еритема, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, свербіж, кропив'янка, реакції світлочутливості, папульозне висипання, ангіоневротичний набряк.

З боку скелетно-м'язової системи і сполучної тканини: рабдоміоліз, артралгія, міалгія, мʼязові спазми.

З боку сечовидільної системи: порушення сечовипускання (переважно утруднення), часте сечовипускання (поллакіурія), затримка сечі.

З боку статевої системи і молочних залоз: патологічна еякуляція/оргазм у чоловіків; відсутність оргазму; розлади ерекції (імпотенція), порушення менструального циклу, пов'язані зі збільшенням нерегулярних кровотеч (наприклад, менорагія, метрорагія); патологічний оргазм у жінок; галакторея, зниження сексуального бажання.

Загальні порушення: астенія (підвищена втомлюваність), гарячка, підвищення температури.

Синдром відміни. Припинення лікування венлафасином (особливо раптове) зазвичай призводить до синдрому відміни. Найчастіше при різкому припиненні лікування венлафаксином спостерігалися такі побічні реакції як запаморочення, сенсорні порушення (включаючи парестезії), порушення сну (включаючи безсоння і глибокий сон), тривожне збудження або страх, нудота і/або блювання, тремор, головний біль і грипоподібний синдром, діарея, почуття серцебиття, посилене потовиділення, емоційна нестабільність. Ризик розвитку симптомів відміни може залежити від декількох факторів, в тому числі від тривалості лікування та дози, а також від швидкості зниження дози. Симптоми зазвичай виникають в перші декілька днів після припинення лікування, але зареєстровано декілька випадків появи таких симптомів у пацієнтів, які випадково пропустили прийом дози препарату. Зазвичай ці реакції слабкі або помірні та минають самостійно протягом 2 тижнів, проте у деяких пацієнтів вони можуть бути тяжкими та/або тривалими (2-3 місяці і більше). Тому при припиненні лікування рекомендується поступово зменшувати дозу венлафаксину протягом декількох тижнів або місяців, в залежності від потреб хворого.

3 роки.

Не застосовувати після закінчення терміну придатності, зазначеного на упаковці.

Зберігати при температурі не вище 25 °C. Зберігати в оригінальній упаковці для захисту від світла.

Зберігати в недоступному для дітей місці.

По 10 таблеток у блістері; по 3 блістери в пачці з картону.

За рецептом.

АТ «Гріндекс».

Адреса

Вул. Крустпілс, 53, Рига, LV-1057, Латвія.

АТ «Гріндекс».

Місцезнаходження заявника та/або представника заявника.

Вул. Крустпілс, 53, Рига, LV-1057, Латвія.