Упаковка / 6 шт.
63.70 грн.Торговое название | Хемомицин |
Действующие вещества | Азитромицин |
Количество действующего вещества: | 250 мг |
Форма выпуска: | капсулы для внутреннего применения |
Количество в упаковке: | 6 капсул |
Способ применения: | Оральные |
Взаимодействие с едой: | До |
Температура хранения: | от 15°C до 25°C |
Чувствительность к свету: | Не чувствительный |
Признак: | Импортный |
Происхождение: | Химический |
Рыночный статус: | Брендированный дженерик |
Производитель: | ХЕМОФАРМ АД |
Страна производства: | Сербия |
Заявитель: | Hemofarm |
Условия отпуска: | По рецепту |
Код АТС J Средства для лечения инфекций J01 Антибактериальные средства J01F Макролиды, линкозамиды и стрептограмины J01FA Макролиды J01FA10 Азитромицин |
Фармакодинамика. азитромицин — представитель новой подгруппы макролидных антибиотиков — азалидов. связывается с субъединицей 50s рибосомы 70s чувствительных микроорганизмов, подавляя рнк-зависимый синтез белка, замедляет рост и размножение бактерий, при высоких концентрациях возможен бактерицидный эффект.
Имеет широкий спектр антимикробного действия. К препарату чувствительны грамположительные кокки — Streptococcus pneumonie, Streptococcus рyogenes, Streptococcus аgalactiae, стрпетрококки группы C, F, G, S.viridans; Staphylococcus aureus; грамотрицательные бактерии — Haemophilus influenzae, H. рarainfluenzae, Moraxella catarrhalis, Bordаtella pertussis, B. рarapertussis, Legionella pneumophila, H. ducrei, Campylobacter jejuni, Neisseria gonorrhoeae, Gardnerella vaginalis; некоторые анаэробные микроорганизмы — Bacteroides bivius, Clostridium perfringes, Peptostreptococcus species, а также Chlamidia trachomatis, Mycoplasma pneumoniae, Ureaplasma urealyticum, Treponema pallidum, Borrelia burgdorferi. Не влияет на грамположительные микроорганизмы, устойчивые к эритромицину.
Фармакокинетика. После приема внутрь азитромицин быстро всасывается в пищеварительном тракте. Биодоступность составляет около 37% (эффект первого прохождения). Максимальная концентрация в плазме крови достигается через 2,5–3 ч и составляет 0,4 мг/л при приеме внутрь 500 мг. Азитромицин хорошо проникает в дыхательные пути, органы и ткани урогенитального тракта, в частности в предстательную железу, в кожу и мягкие ткани. Концентрация в тканях и клетках в 10–100 раз выше, чем в плазме крови. Стабильный уровень в плазме крови достигается через 5–7 ч. Препарат в большом количестве накапливается в фагоцитах, транспортирующих его в места инфекции и воспаления, где постепенно высвобождается в процессе фагоцитоза.
С белками связывается обратно пропорционально концентрации в крови (7–50% препарата). Около 35% метаболизируется в печени путем деметилирования, теряя активность.
Более 50% выводится с желчью в неизмененном виде, около 4,5% — с мочой в течение 72 ч.
T½ из плазмы крови составляет 14–20 ч (в интервале 8–24 ч после приема препарата) и 41 ч (в интервале 24–72 ч). Прием пищи значительно изменяет фармакокинетику.
С возрастом параметры фармакокинетики не изменяются у мужчин (65–85 лет), у женщин увеличивается Сmax на 30–50%, у детей в возрасте 1–5 лет снижаются Сmax, Т½, AUC.
Инфекции, вызванные микроорганизмами, чувствительными к азитромицину:
Хемомицин следует применять 1 раз в сутки за 1 ч до или через 2 ч после еды, поскольку одновременный прием нарушает всасывание азитромицина.
Взрослые, включая пациентов пожилого возраста, и дети с массой тела 45 кг
При инфекции ЛОР-органов и дыхательных путей, кожи и мягких тканей (кроме хронической мигрирующей эритемы): 500 мг (1 таблетка за 1 прием) в течение 3 дней.
При мигрирующей эритеме: 1 раз в сутки в течение 5 дней, в первый день — 1 г (2 таблетки по 500 мг), со 2-го по 5-й день — по 500 мг (1 таблетка).
При инфекциях, передающихся половым путем: 1 г однократно (2 таблетки по 500 мг).
В случае однократного пропуска приема Хемомицина, пропущенную дозу следует принять как можно раньше, а последующие — с интервалом в 24 ч.
У лиц пожилого возраста нет необходимости в коррекции дозы.
Почечная недостаточность. У пациентов с незначительной дисфункцией почек (клиренс креатинина 40 мл/мин) нет необходимости изменять дозировку. Не было проведено никаких исследований у пациентов с клиренсом креатинина 40 мл/мин. Соответственно, следует с осторожностью применять Хемомицин таким пациентам.
Печеночная недостаточность. У пациентов с легкой и средней формами печеночной недостаточности нет необходимости изменять дозировку (см. ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ).
Препарат противопоказан к применению у пациентов с тяжелой формой печеночной недостаточности (см. ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ).
Повышенная чувствительность к азитромицину, эритромицину, другим макролидным или кетолидним антибиотикам, к любому вспомогательному веществу.
Пациентам с тяжелой формой печеночной недостаточности.
Азитромицин хорошо переносится, с низкой частотой побочных реакций.
Со стороны кроветворной и лимфатической систем: тромбоцитопения, изменения содержания калия в крови.
В клинических исследованиях были единичные сообщения о периодах транзиторной слабовыраженной нейтропении. Однако причинная связь с лечением не была подтверждена.
Со стороны психики: агрессивность, беспокойство, тревога, нервозность, психомоторная гиперактивность.
Со стороны нервной системы: головокружение/вертиго, сонливость, повышенная утомляемость, синкопе, головная боль, судороги (выявлено, что они также вызываются другими макролидными антибиотиками), агевзия, дисгевзия, аносмия; парестезии, астения, бессонница, гипестезии.
Со стороны органа слуха: сообщалось, что макролидные антибиотики вызывают нарушения слуха. У некоторых пациентов, которые принимали азитромицин, сообщалось о нарушении слуха, возникновении глухоты и звоне в ушах. Большинство из этих случаев связаны с экспериментальными исследованиями, в которых азитромицин применяли в высоких дозах в течение длительного времени. Согласно доступным отчетам о дальнейшем медицинском наблюдении, большинство из этих проблем имели обратимый характер.
Со стороны органа зрения: нарушение зрения.
Со стороны сердечной деятельности: сообщалось о выраженном сердцебиении, пароксизмальной желудочковой тахикардии по типу пируэт, аритмии, связанной с желудочковой тахикардией (выявлено, что они также вызываются другими макролидными антибиотиками). Были сообщения об удлинении интервала Q–T на ЭКГ и трепетании-фибрилляции желудочков, артериальной гипотензии.
Со стороны пищеварительной системы: тошнота, рвота, диарея, неприятные ощущения в животе (боль/спазмы); жидкий стул, метеоризм, нарушение пищеварения, анорексия, диспепсия, извращение вкуса и обоняния; запор, изменение цвета языка, панкреатит. Сообщалось о псевдомембранозном колите.
Со стороны печени и желчного пузыря: сообщалось о печеночной недостаточности, гепатите, фульминантном гепатите и холестатической желтухе, включая патологические показатели функциональной пробы печени, а также о единичных случаях некротического гепатита и дисфункции печени, что иногда приводило к летальному исходу.
Со стороны кожи: аллергические реакции, включая зуд и высыпания, фотосенсибилизация; ангионевротический отек, крапивница и светочувствительность; серьезные кожные реакции, а именно — полиморфная эритема, синдром Стивенса — Джонсона и токсический эпидермальный некролиз.
Со стороны костно-мышечной системы: артралгия, миастения гравис.
Со стороны мочевыделительной системы: интерстициальный нефрит и ОПН.
Со стороны репродуктивной системы: вагинальная инфекция.
Системные нарушения: анафилаксия, включая отек (приводит в редких случаях к летальному исходу), кандидоз в том числе ротовой полости.
Другие: недомогание.
Аллергические реакции. редко сообщалось, что азитромицин имеет серьезные аллергические (редко летальные) реакции, такие как ангионевротический отек и анафилаксия. некоторые из этих реакций вызвали развитие рецидивних симптомов и требовали более длительного наблюдения и лечения.
Удлинение сердечной реполяризации и интервала Q–T, которые ассоциировались с риском развития сердечной аритмии и пароксизмальной желудочковой тахикардии по типу пируэт, наблюдались при лечении другими макролидными антибиотиками. Подобный эффект азитромицина нельзя полностью исключить у пациентов с повышенным риском удлиненной сердечной реполяризации, поэтому следует с осторожностью назначать лечение пациентам:
Стрептококковые инфекции. Пенициллин является препаратом первого выбора в лечении фарингита/тонзиллита, вызванных Streptococcus pyogenes, а также в профилактике острого ревматического полиартрита. Азитромицин в целом эффективен в лечении стрептококка в ротоглотке, но нет никаких данных, которые демонстрируют эффективность ацитромицина в профилактике острого ревматического полиартрита.
Суперинфекции. Как и в случае с другими антибактериальными препаратами при применении Хемомицина, существует возможность возникновения суперинфекции (например микозы).
Нарушение функции печени. Поскольку азитромицин метаболизируется в печени и выводится с желчью, препарат следует с осторожностью применять у пациентов с легкой и средней формами печеночной недостаточности.
Сообщалось о случаях фульминантного гепатита, печеночной недостаточности при применении азитромицина (см. ПОБОЧНЫЕ ЭФФЕКТЫ). Некоторые из этих пациентов могут иметь доклинческие стадии заболевания печени или применять другие гепатотоксические препараты.
В случае появления признаков нарушения функции печени, таких как: астения, которая быстро развивается, в сочетании с желтухой, потемнением мочи, склонностью к кровотечениям или печеночной энцефалопатией, необходимо провести исследование функции печени.
Миастения гравис. Сообщалось о случаях развития миастенического синдрома и об обострении симптомов миастении гравис у пациентов, получающих терапию азитромицином.
Диарея. При применении почти всех антибактериальных средств, включая азитромицин, сообщалось о случаях диареи, связанной с Clostridium difficile, в диапазоне от слабой диареи до колита с летальным исходом. Лечение антибактериальными средствами изменяет нормальную флору толстого кишечника, что приводит к чрезмерному росту С. difficile. С. difficile продуцируют токсины А и В, которые способствуют развитию диареи, связанной с С. difficile.
Штаммы С. difficile, продуцирующие гипертоксин, повышают уровень заболеваемости и летальности, поскольку эти инфекции могут быть устойчивыми к антибактериальной терапии и могут стать причиной колэктомии. Поэтому у всех пациентов с диареей, возникшей после применения антибиотиков, следует учитывать возможность развития диареи, связанной с С. difficile. Необходимо внимательно анализировать анамнез, поскольку сообщалось, что связанная с Clostridium difficile диарея может развиться через 2 мес после приема антибактериальных препаратов.
Применение в период беременности и кормления грудью. Хемомицин можно применять в период беременности только в том случае, если ожидаемая польза для матери превышает потенциальный риск для плода. Соответствующие хорошо контролируемые исследования по применению азитромицина у беременных не проводились.
Нет данных о проникновении азитромицина в грудное молоко. Поскольку большое количество лекарственных средств проникает в грудное молоко, Хемомицин можно назначать матерям только в случае, если ожидаемая польза для матери превышает риск для младенца.
Дети. Препарат назначают детям с массой тела 45 кг.
Способность влиять на скорость реакции при управлении транспортными средствами или работе с другими механизмами. Отсутствуют данные о влиянии Хемомицина на скорость реакции при управлении транспортными средствами или работе с другими механизмами. Но при работе с механизмами необходимо учитывать возможность появления таких побочных реакций, как головокружение и судороги.
Антациды: при одновременном применении антацидов и азитромицина биодоступность последнего не меняется, но сmax уменьшается на 25%. хемомицин необходимо принимать за 1 ч до или через 2 ч после применения антацидов.
Цетиризин: у здоровых добровольцев одновременное применение в течение 5 дней азитромицина с 20 мг цетиризина не повлияло на их фармакокинетику и не было зафиксировано изменений интервала Q–T.
Диданозин (дидеоксинозин): одновременное применение азитромицина в дозе 1200 мг и диданозина в дозе 400 мг у 6 ВИЧ-положительных пациентов не повлияло на фармакокинетику диданозина по сравнению с плацебо.
Дигоксин: сообщалось о случаях нарушения метаболизма дигоксина в кишечнике при одновременном приеме с некоторыми макролидными антибиотиками. При одновременном применении азитромицина и дигоксина может повыситься концентрация дигоксина в плазме крови, таким образом необходимо регулярно контролировать его концентрации.
Зидовудин: 1000 мг одноразовые дозы и 1200 мг или 600 мг многоразовые дозы азитромицина не влияют на фармакокинетику в плазме крови и выделение зидовудина и его глюкуроновых метаболитов. Однако прием азитромицина повышает концентрацию фосфорилированного зидовудина, клинически активного метаболита, в периферических мононуклеарах. Клиническая значимость этого влияния до настоящего времени не подтверждена, но считается, что это может быть полезным для пациентов.
Азитромицин существенно не взаимодействует с системой цитохрома печени Р450. Считается, что фармакокинетика азитромицина не подвергается метаболизму цитохромом Р450 в отличие от эритромицина и других макролидов. Цитохром Р450 печени не влияет на азитромицин стимуляцией или инактивацией через комплекс метаболитов цитохрома.
Алкалоиды спорыньи: у пациентов, принимавших производные спорыньи, иногда возникали явления эрготизма в результате одновременного применения некоторых макролидных антибиотиков. Данные о возможном лекарственном взаимодействии между спориньей и азитромицином отсутствуют. Однако вследствие теоретической возможности возникновения эрготизма азитромицин не следует назначать одновременно с производными спорыньи.
Фармакокинетические исследования были проведены между азитромицином и нижеследующими препаратами, которые, как известно, подвергаются значительному промежуточному метаболизму цитохромом Р450.
Аторвастатин: одновременный прием аторвастатина (10 мг/сут) и азитромицина (500 мг/сут) не влияет на концентрацию аторвастатина в плазме крови.
Карбамазепин: при исследовании фармакокинетического взаимодействия у здоровых добровольцев азитромицин не проявил значительного влияния на плазменные уровни карбамазепина или на его активные метаболиты.
Циметидин: 1 доза циметидина, принятая за 2 ч до применения азитромицина, не влияет на фармакокинетику азитромицина.
Антикоагулянтные средства для перорального применения: фармакодинамические исследования не выявили влияния азитромицина на антикоагулянтный эффект варфарина при применении его в однократной дозе 15 мг. Сообщалось о случаях активации антикоагулянтного эффекта при одновременном приеме азитромицина и антикоагулянтных средств кумаринового типа. Несмотря на то, что причинно-следственная связь не установлена, рекомендуется чаще контролировать протромбиновое время у пациентов, принимающих перорально одновременно антикоагулянтные средства и азитромицин.
Циклоспорин: фармакокинетические исследования, проведенные с участием здоровых добровольцев, принимавших 500 мг/сут азитромицина внутрь в течение 3 дней, а затем 1 дозу 10 мг/кг циклоспорина также внутрь продемонстрировали, что происходит значительное повышение Сmax и AUC0–5 циклоспорина (на 24 и 21% соответственно) без значительных изменений AUC0–∞. Поэтому рекомендуется соблюдать осторожность при рассмотрении одновременного применения этих препаратов. В случае необходимости одновременного приема следует контролировать концентрации циклоспорина в плазме крови и соответственно корректировать дозировки.
Эфавиренц: одновременное применение одноразовых доз 600 мг азитромицина и 400 мг эфавиренца в течение 7 дней не показало никаких значительных клинических взаимодействий.
Флуконазол: одновременное применение одной дозы азитромицина 1200 мг не влияет на фармакокинетику одной дозы флуконазола 800 мг. Общая биодоступность и T½ азитромицина не изменялись при одновременном применении с флуконазолом, но отмечалось клинически значимое уменьшение Сmax (18%) азитромицина.
Ингибиторы протеазы/индинавир: одновременное применение одной дозы азитромицина 1200 мг не имеет статистически значимого влияния на фармакокинетику индинавира, который применяется в дозе 800 мг 3 раза в сутки в течение 5 дней.
Метилпреднизолон: в ходе исследования фармакокинетического взаимодействия у здоровых добровольцев азитромицин не проявил значительного влияния на фармакокинетику метилпреднизолона.
Мидазолам: прием азитромицина 500 мг/сут в течение 3 дней не выявил клинически существенных изменений фармакокинетики и фармакодинамики мидазолама при одновременном применении у здоровых добровольцев последнего в однократной дозе 15 мг.
Нелфинавир: при одновременном применении азитромицина (1200 мг) и нелфинавира (750 мг 3 раза в сутки) у 12 здоровых добровольцев произошло 100% повышение резорбции и биодоступности азитромицина в состоянии равновесия. Клиническая важность этого взаимодействия неизвестна, поэтому необходимо с осторожностью назначить азитромицин в комбинации с терфенадином.
Рифабутин: одновременный прием азитромицина и рифабутина не влияет на изменения плазменных концентраций этих препаратов. Нейтропения отмечена у пациентов, принимавших одновременно азитромицин и рифабутин, хотя причинная связь этого не установлена.
Силденафил: у здоровых добровольцев мужского пола не было никаких признаков влияния азитромицина (500 мг/сут в течение 3 дней) на AUC и Сmax силденафила или его основной циркулирующий метаболит.
Терфенадин: из-за возникновения тяжелых нарушений ритма вследствие удлинения интервала Q–Tс, которые наблюдаются при одновременном применении других антибиотиков и терфенадина, проведены соответствующие фармакокинетические исследования. Эти исследования не выявили взаимодействия между азитромицином и терфенадином. Сообщалось о единичных случаях, в которых возможность такого взаимодействия не может быть исключена с уверенностью. Как и при применении других макролидов, рекомендуется соблюдать осторожность при одновременном приеме азитромицина и терфенадина.
Теофиллин: концентрации теофиллина в плазме крови могут повыситься у пациентов, которые лечатся азитромицином.
Триазолам: у 14 здоровых добровольцев одновременное применение азитромицина 500 мг/сут в 1-й день и 250 мг/сут во 2-й день, и 0,125 мг триазолама в течение 2 дней не имело существенного влияния на любые параметры фармакокинетики триазолама по сравнению с триазоламом и плацебо.
Триметоприм/сульфаметоксазол: одновременное применение триметоприма/сульфаметоксазола (160 мг/800 мг) в течение 7 дней и азитромицина в дозе 1200 мг в 7-й день не выявило значительного влияния на Сmax , общую биодоступность и выведение триметоприма и сульфаметоксазола с мочой. Концентрации азитромицина в плазме крови подобны концентрациям, определенным в других исследованиях.
Цизаприд: цизаприд метаболизируется в печени энзимом CYP 3A4. Поэтому макролиды ингибируют этот фермент. Одновременное применение азитромицина и цизаприда может увеличить удлинение интервала Q–T, желудочковую аритмию и трепетание-фибрилляцию.
Астемизол, алфентанил: нет данных относительно взаимодействия с астемизолом или алфентанилом. Осторожность необходима при одновременном применении этих препаратов и азитромицина, поскольку описано повышение эффективности макролидного антибиотика эритромицина при одновременном приеме.
Типичные симптомы передозировки: обратимое нарушение слуха, боль в животе, выраженные тошнота, рвота, диарея.
Лечение: в случае передозировки необходимо принять активированный уголь и проводить симптоматическую терапию, направленную на поддержание жизненных функций организма. Специфический антидот неизвестен.
При температуре не выше 30 °с в оригинальной упаковке для защиты от света и влаги.
Описание препарата Хемомицин капс. 250мг №6 на этой странице — упрощенная авторская версия сайта apteka911, созданная на основании инструкции/ий по применению. Перед приобретением или использованием препарата вы должны проконсультироваться с врачом и ознакомиться с оригинальной инструкцией производителя (прилагается к каждой упаковке препарата).
Информация о препарате предоставлена исключительно с ознакомительной целью и не должна быть использована как руководство к самолечению. Только врач может принять решение о назначении препарата, а также определить дозы и способы его применения.
Упаковка / 6 шт.
63.70 грн.Склад:
Діюча речовина: азитроміцин;
1 капсула містить азитроміцину (у формі дигідрату) 250 мг;
Допоміжні речовини: лактоза безводна, крохмаль кукурудзяний, натрію лаурисульфат, магнію стеарат.
Лікарська форма. Капсули тверді.
Основні фізико-хімічні властивості: білого кольору порошок у твердих желатинових капсулах блакитного кольору розміром № 0.
Фармакотерапевтична група. Антибактеріальні засоби для системного застосування. Макроліди, лінкозаміди та стрептограміни. Код АТХ J01F A10.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка.
Азитроміцин є макролідним антибіотиком, що належить до групи азалідів. Молекула утворюється у результаті введення атома азоту в лактонове кільце еритроміцину А. Механізм дії азитроміцину полягає в інгібуванні синтезу бактеріального білка за рахунок зв’язування з 50 S-субодиницею рибосом і пригнічення транслокації пептидів.
Механізм резистентності.
Повна перехресна резистентність існує серед Streptococcus pneumoniae, бета-гемолітичного стрептококу групи А, Enterococcus faecalis та Staphylococcus aureus, включаючи метицилін-резистентний золотистий стафілокок (MRSA), до еритроміцину, азитроміцину, інших макролідів і лінкозамідів.
Поширеність набутої резистентності може бути різною залежно від місцевості і часу для виділених видів, тому локальна інформація про резистентність необхідна, особливо при лікуванні тяжких інфекцій. У разі необхідності можна звернутися за кваліфікованою порадою, якщо місцева поширеність резистентності є такою, коли ефективність препарату при лікуванні принаймні деяких типів інфекцій є сумнівною.
Спектр антимікробної дії азитроміцину
Зазвичай чутливі види
Аеробні грампозитивні бактерії: Staphylococcus aureus метицилін-чутливий, Streptococcus pneumoniae пеніцилін-чутливий, Streptococcus pyogenes.
Аеробні грамнегативні бактерії: Haemophilus influenzae, Haemophilus parainfluenzae, Legionella pneumophila, Moraxella catarrhalis, Pasteurella multocida.
Анаеробні бактерії: Clostridium perfringens, Fusobacterium spp., Prevotella spp., Porphyrіomonas spp.
Інші мікроорганізми: Chlamydia trachomatis, Chlamydia pneumoniae, Mycoplasma pneumoniae.
Види, для яких набута резистентність може бути проблемою
Аеробні грампозитивні бактерії: Streptococcus pneumoniae з проміжною чутливістю до пеніциліну і пеніцилін-резистентний.
Вродженорезистентні організми
Аеробні грампозитивні бактерії: Enterococcus faecalis, стафілококи MRSA, MRSE (метицилін-резистентний золотистий стафілокок має дуже високу поширеність набутої стійкості до макролідів і був зазначений тут через рідкісну чутливість до азитроміцину).
Анаеробні бактерії: група бактероїдів Bacteroides fragilis.
Фармакокінетика.
Біодоступність після перорального прийому становить приблизно 37 %. Максимальна концентрація у сироватці крові досягається через 2-3 години після прийому препарату.
При прийомі внутрішньо азитроміцин розподіляється по всьому організму. У фармакокінетичних дослідженнях було показано, що концентрація азитроміцину в тканинах значно вища (у 50 разів), ніж у плазмі крові, що свідчить про сильне зв’язування препарату з тканинами.
Зв’язування з білками сироватки крові варіює залежно від плазмових концентрацій і становить від 12 % при 0,5 мкг/мл до 52 % при 0,05 мкг/мл у сироватці крові. Уявний об’єм розподілу в рівноважному стані (VVss) становив 31,1 л/кг.
Кінцевий період плазмового напіввиведення повністю відображає період напіввиведення з тканин упродовж 2-4 днів.
Приблизно 12 % внутрішньовенної дози азитроміцину виділяються незмінними з сечею упродовж наступних 3 днів. Особливо високі концентрації незмінного азитроміцину були виявлені у жовчі людини. Також у жовчі були виявлені 10 метаболітів, що утворювалися за допомогою N- та O-деметилювання, гідроксилювання кілець дезозаміну та аглікону і розщеплення кладінози кон’югату. Порівняння результатів рідинної хроматографії та мікробіологічних аналізів показало, що метаболіти азитроміцину не є мікробіологічно активними.
Клінічні характеристики.
Показання.
Інфекції, спричинені мікроорганізмами, чутливими до азитроміцину:
· інфекції ЛОР-органів (бактеріальний фарингіт/тонзиліт, синусит, середній отит);
· інфекції дихальних шляхів (бактеріальний бронхіт, негоспітальна пневмонія);
· інфекції шкіри та м’яких тканин: мігруюча еритема (початкова стадія хвороби Лайма), бешиха, імпетиго, вторинні піодерматози;
· інфекції, що передаються статевим шляхом: неускладнений та ускладнений уретрит/цервіцит, спричинений Chlamydia trachomatis.
Протипоказання.
Підвищена чутливість до азитроміцину, еритроміцину або до будь-якого макролідного або кетолідного антибіотика, або до будь-якого іншого компонента препарату.
Через теоретичну можливість ерготизму азитроміцин не слід призначати одночасно з алкалоїдами ріжків. Тяжкі порушення функції печінки або нирок.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Слід з обережністю призначати препарат пацієнтам, які приймають інші лікарські засоби, що можуть подовжувати інтервал QT (див. розділ «Особливості застосування»).
Антациди. При вивченні впливу одночасного застосування антацидів на фармакокінетику азитроміцину загалом не спостерігалося змін у біодоступності, хоча плазмові пікові концентрації азитроміцину зменшувалися приблизно на 25 %. Азитроміцин необхідно приймати принаймні за 1 годину до або через 2 години після прийому антациду.
Цетиризин. При одночасному застосуванні азитроміцину упродовж 5 днів із цетиризином 20 мг у рівноважному стані не спостерігались явища фармакокінетичної взаємодії чи суттєві зміни інтервалу QT.
Диданозин. При одночасному застосуванні добових доз у 1200 мг азитроміцину з диданозином не було виявлено впливу на фармакокінетику диданозину порівняно з плацебо.
Дигоксин. Повідомлялося, що супутнє застосування макролідних антибіотиків, включаючи азитроміцин, та субстратів Р-глікопротеїну, таких як дигоксин, призводить до підвищення рівня субстрату Р-глікопротеїну в сироватці крові. Отже, при сумісному застосуванні азитроміцину та дигоксину необхідно враховувати можливість підвищення концентрації дигоксину в сироватці крові.
Зидовудин. Одноразові дози 1000 мг та 1200 мг або 600 мг багаторазові дози азитроміцину не впливали на плазмову фармакокінетику або виділення з сечею зидовудину або його глюкуронідних метаболітів. Однак прийом азитроміцину підвищував концентрації фосфорильованого зидовудину, клінічно активного метаболіту, в мононуклеарах у периферичному кровообігу. Клінічна значущість цих даних не з’ясована, але може бути корисною для пацієнтів.
Ріжки.З огляду на теоретичну можливість виникнення ерготизму одночасне введення азитроміцину з похідними ріжків не рекомендується.
Азитроміцин не має суттєвої взаємодії з печінковою системою цитохрому Р450. Вважається, що препарат не має фармакокінетичної лікарської взаємодії, що спостерігається з еритроміцином та іншими макролідами. Азитроміцин не спричиняє індукцію або інактивацію печінкового цитохрому Р450 через цитохром-метаболітний комплекс.
Були проведені фармакокінетичні дослідження застосування азитроміцину і наступних препаратів, метаболізм яких значною мірою відбувається з участю цитохрому Р450.
Аторвастатин.Одночасне застосування аторвастатину (10 мг на добу) та азитроміцину (500 мг на добу) не спричиняло зміни концентрацій аторвастатину у плазмі крові (на основі аналізу інгібування HMG CoA-редуктази).
Карбамазепін. У дослідженні фармакокінетичної взаємодії азитроміцин не виявив значного впливу на плазмові рівні карбамазепіну або на його активні метаболіти.
Циметидин. У фармакокінетичному дослідженні впливу однократної дози циметидину, прийнятої за 2 години до прийому азитроміцину, на фармакокінетику азитроміцину жодних змін у фармакокінетиці азитроміцину не спостерігалося.
Пероральні антикоагулянти типу кумарину. У дослідженні фармакокінетичної взаємодії азитроміцин не змінював антикоагулянтний ефект одноразової дози 15 мг варфарину, призначеного здоровим добровольцям. У постмаркетинговий період були отримані повідомлення про потенціювання антикоагулянтного ефекту після одночасного застосування азитроміцину та пероральних антикоагулянтів типу кумарину. Хоча причинний зв’язок встановлений не був, слід враховувати необхідність проведення частого моніторингу протромбінового часу при призначенні азитроміцину пацієнтам, які отримують пероральні антикоагулянти типу кумарину.
Циклоспорин. Деякі зі споріднених макролідних антибіотиків впливають на метаболізм циклоспорину. Оскільки не було проведено фармакокінетичних і клінічних досліджень можливої взаємодії при одночасному прийомі азитроміцину і циклоспорину, слід ретельно зважити терапевтичну ситуацію до призначення одночасного прийому цих лікарських засобів. Якщо комбіноване лікування вважається виправданим, необхідно проводити ретельний моніторинг рівнів циклоспорину і відповідно регулювати дозування.
Ефавіренц. Одночасне застосування одноразової дози азитроміцину 600 мг і 400 мг ефавіренцу щоденно протягом 7 днів не спричиняло будь-якої клінічно суттєвої фармакокінетичної взаємодії.
Флуконазол. одночасне застосування одноразової дози азитроміцину 1200 мг не призводить до зміни фармакокінетики одноразової дози флуконазолу 800 мг. Загальна експозиція і період напіввиведення азитроміцину не змінювалися при одночасному застосуванні флуконазолу, проте спостерігалося клінічно незначне зниження Cmах (18 %) азитроміцину.
Індинавір.Одночасне застосування одноразової дози азитроміцину 1200 мг не спричиняє статистично достовірного впливу на фармакокінетику індинавіру, що приймають у дозі 800 мг 3 рази на добу протягом 5 днів.
Метилпреднізолон. У дослідженні фармакокінетичної взаємодії азитроміцин суттєво не впливав на фармакокінетику метилпреднізолону.
Мідазолам. Одночасне застосування азитроміцину 500 мг на добу протягом 3 днів не спричиняло клінічно значущих змін фармакокінетики і фармакодинаміки мідазоламу.
Нелфінавір. одночасне застосування азитроміцину (1200 мг) і нелфінавіру в рівноважних концентраціях (750 мг 3 рази на добу) спричиняє підвищення концентрації азитроміцину. Клінічно значущих побічних явищ не спостерігалося, відповідно, немає потреби у регулюванні дози.
Рифабутин. Одночасне застосування азитроміцину і рифабутину не впливало на концентрації цих препаратів у сироватці крові. Нейтропенія спостерігалася у суб’єктів, які приймали одночасно азитроміцин і рифабутин. Хоча нейтропенія була пов’язана із застосуванням рифабутину, причинний зв’язок з одночасним прийомом азитроміцину не був встановлений.
Силденафіл. Не було отримано доказів впливу азитроміцину (500 мг на добу протягом 3 днів) на значення AUC і Cmax силденафілу або його основного циркулюючого метаболіту.
Терфенадин. Не повідомлялося про взаємодію між азитроміцином і терфенадином. У деяких випадках не можна виключити можливість такої взаємодії повністю; однак немає спеціальних даних щодо наявності такої взаємодії.
Теофілін. Відсутні дані щодо клінічно суттєвої фармакокінетичної взаємодії при одночасному застосуванні азитроміцину і теофіліну.
Тріазолам. Одночасне застосування азитроміцину 500 мг у перший день і 250 мг другого дня з 0,125 мг тріазоламу суттєво не впливало на всі фармакокінетичні показники тріазоламу порівняно з тріазоламом і плацебо.
Триметоприм/сульфаметоксазол. одночасне застосування триметоприму/ сульфаметоксазолу подвійної концентрації (160 мг/800 мг) упродовж 7 днів із азитроміцином 1200 мг на 7-му добу не виявляло суттєвого впливу на максимальні концентрації, загальну експозицію або екскрецію із сечею триметоприму або сульфаметоксазолу. Значення концентрацій азитроміцину в сироватці крові відповідали таким, що спостерігалися в інших дослідженнях.
Доксорубіцин. Клінічні дослідження взаємодії між лікарськими засобами для азитроміцину і доксорубицину не проводилися. Клінічна значущість цих досліджень не відома.
Особливості застосування.
Алергічні реакції. Як і у випадку з еритроміцином та іншими макролідними антибіотиками, повідомлялося про рідкісні серйозні алергічні реакції, включаючи ангіоневротичний набряк та анафілаксію (у поодиноких випадках - з летальним наслідком). Деякі з цих реакцій, спричинених азитроміцином, спричиняли рецидивні симптоми і потребували тривалішого спостереження і лікування.
Порушення функції печінки. Оскільки печінка є основним шляхом виведення азитроміцину, слід обережно призначати азитроміцин пацієнтам із серйозними захворюваннями печінки. Повідомлялося про випадки фульмінантного гепатиту, що спричиняє небезпечне для життя порушення функцій печінки при прийомі азитроміцину. Можливо, деякі пацієнти в анамнезі мали захворювання печінки або застосовували інші гепатотоксичні лікарські засоби.
Необхідно проводити аналізи/проби функції печінки у випадку розвитку ознак і симптомів дисфункції печінки, наприклад, астенії, що швидко розвивається і супроводжується жовтяницею, темною сечею, схильністю до кровотеч або печінковою енцефалопатією.
У разі виявлення порушення функції печінки застосування азитроміцину слід припинити.
Ріжки. У пацієнтів, які приймають похідні ріжків, одночасне застосування деяких макролідних антибіотиків сприяє швидкому розвитку ерготизму. Відсутні дані щодо можливості взаємодії між ріжками та азитроміцином. Проте через теоретичну можливість ерготизму азитроміцин не слід призначати одночасно з похідними ріжків.
Суперінфекції. Як і у випадку з іншими антибіотиками, рекомендується проводити спостереження щодо ознак суперінфекції, спричиненої нечутливими організмами, включаючи грибки.
При прийомі майже всіх антибактеріальних препаратів, включаючи азитроміцин, повідомлялося про Clostridium difficile-асоційовану діарею (CDAD), серйозність якої варіювалася від слабо вираженої діареї до коліту з летальним наслідком. Лікування антибактеріальними препаратами змінює нормальну флору у товстому кишечнику, що призводить до надмірного росту C. difficile.
C. difficile продукує токсини А і В, що сприяють розвитку CDAD. Штами C. difficile, що гіперпродукують токсини, є причиною підвищеного рівня захворюваності і летальності, оскільки ці інфекції можуть бути резистентними до антимікробної терапії і потребувати проведення колектомії. Необхідно розглянути можливість розвитку CDAD у всіх пацієнтів з діареєю, спричиненою застосуванням антибіотиків. Потрібно ретельне ведення історії хвороби, оскільки, як повідомлялося, CDAD може мати місце впродовж 2 місяців після прийому антибактеріальних препаратів.
Порушення функції нирок. У пацієнтів із серйозною дисфункцією нирок (швидкість клубочкової фільтрації
Подовження серцевої реполяризації та інтервалу QT, що підвищували ризик розвитку серцевої аритмії та тріпотіння-мерехтіння шлуночків (torsade de pointes), спостерігалися при лікуванні іншими макролідними антибіотиками. Подібний ефект азитроміцину не можна повністю виключити у пацієнтів із підвищеним ризиком подовженої серцевої реполяризації, тому слід з обережністю призначати лікування пацієнтам:
з вродженою або зареєстрованою пролонгацією інтервалу QT; які наразі проходять лікування із застосуванням інших активних речовин, які, як відомо, подовжують інтервал QT, наприклад, антиаритмічні препарати класів IA (квінідин та прокаїнамід) і III (дофетілід, аміодарон та соталол), цисаприд і терфенадин, нейролептичні засоби, такі як пімозид; антидепресанти, такі як циталопрам, а також фторхінолони, такі як моксифлоксацин та левофлоксацин; з порушенням електролітного обміну, особливо у випадку гіпокаліємії і гіпомагніємії; з клінічно релевантною брадикардією, серцевою аритмією або тяжкою серцевою недостатністю.Міастенія гравіс. Повідомлялося про загострення симптомів міастенії гравіс або про новий розвиток міастенічного синдрому у пацієнтів, які отримують терапію азитроміцином.
Стрептококові інфекції. Азитроміцин загалом ефективний у лікуванні стрептококової інфекції у ротоглотці, щодо профілактики ревматичної атаки немає жодних даних, які демонструють ефективність азитроміцину. Антимікробний препарат з анаеробною активністю необхідно приймати у комбінації з азитроміцином, якщо припускається, що анаеробні мікроорганізми зумовлюють розвиток інфекції.
Інше.
Безпека та ефективність для профілактики або лікування Mycobacterium Avium Complex у дітей не встановлені.
Препарат містить лактозу, тому пацієнтам із такими рідкісними спадковими захворюваннями як непереносимість галактози, дефіцит лактази Лаппа або порушення мальабсорбції глюкози-галактози, не слід приймати цей препарат.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Вагітність.
Відсутні адекватні і добре контрольовані дослідження у вагітних жінок, тому азитроміцин слід призначати у період вагітності лише за життєвими показаннями.
ГОдування груддю.
Повідомлялося, що азитроміцин проникає у молоко людини, але відповідних та належним чином контрольованих клінічних досліджень, які давали б можливість охарактеризувати фармакокінетику екскреції азитроміцину в грудне молоко людини, не проводилося. Застосування азитроміцину у період годування груддю можливе лише у випадках, коли очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для дитини.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.
Докази про те, що азитроміцин може погіршувати здатність керувати автотранспортом або роботу з іншими механізмами, відсутні, але слід враховувати можливість розвитку побічних реакцій, таких як запаморочення, сонливість, порушення зору.
Спосіб застосування та дози.
Препарат слід приймати за 1 годину до або 2 години після їди, тому що одночасний прийом їжі порушує всмоктування азитроміцину. Капсули необхідно ковтати цілком. Препарат приймати 1 раз на добу.
Дорослі і діти з масою ≥45 кг.
При інфекціях ЛОР-органів і дихальних шляхів, шкіри та м’яких тканин (окрім хронічної мігруючої еритеми) загальна доза азитроміцину становить 1,5 г: по 500 мг 1 раз на добу. Тривалість лікування становить 3 дні.
При мігруючій еритемі загальна доза азитроміцину становить 3 г: у 1-й день слід прийняти 1 г (4 капсули за 1 прийом), потім по 500 мг (2 капсули за 1 прийом) з 2-го по 5-й день. Тривалість лікування становить 5 днів.
При інфекціях, що передаються статевим шляхом: загальна доза азитроміцину становить 1 г (4 капсули за 1 прийом).
У разі пропуску прийому 1 дози препарату пропущену дозу належить прийняти якомога раніше, а наступні – з інтервалами у 24 години.
Пацієнти літнього віку.
Пацієнтам літнього віку немає необхідності змінювати дозування.
Оскільки пацієнти літнього віку можуть входити до груп ризику щодо порушень електричної провідності серця, рекомендовано дотримуватися обережності при застосуванні азитроміцину у зв’язку з ризиком розвитку серцевої аритмії та аритмії torsade de pointes.
Пацієнти з порушенням функції нирок.
Пацієнтам із незначними порушеннями функцій нирок (швидкість клубочкової фільтрації 10-80 мл/хв) можна застосовувати те ж саме дозування, що й пацієнтам із нормальною функцією нирок. Азитроміцин необхідно з обережністю призначати пацієнтам із тяжким порушенням функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації
Пацієнти з порушенням функції печінки.
Оскільки азитроміцин метаболізується у печінці та виводиться з жовчю, препарат не слід застосовувати пацієнтам із тяжким порушенням функції печінки. Досліджень, пов’язаних з лікуванням таких пацієнтів, які застосовують азитроміцин, не проводилося.
Діти.
Препарат слід застосовувати дітям з масою тіла більше 45 кг.
Передозування.
Досвід клінічного застосування азитроміцину свідчить про те, що побічні прояви, які розвиваються при прийомі вищих, ніж рекомендовано, доз препарату, подібні до таких, що спостерігаються при застосуванні звичайних терапевтичних доз, а саме: вони можуть включати діарею, нудоту, блювання, оборотну втрату слуху. У разі передозування при необхідності рекомендується прийом активованого вугілля та проведення загальних симптоматичних і підтримуючих лікувальних заходів.
Побічні реакції.
Інфекції та інвазії: кандидоз, оральний кандидоз, піхвові інфекції, пневмонія, грибкова інфекція, бактеріальна інфекція, фарингіт, гастроентерит, порушення функції дихання, риніт; псевдомембранозний коліт.
З боку системи крові та лімфатичної системи: лейкопенія, нейтропенія, еозинофілія, лімфоцитопенія; тромбоцитопенія, гемолітична анемія.
З боку імунної системи: ангіоневротичний набряк, реакції підвищеної чутливості; анафілактична реакція.
З боку обміну речовин: анорексія.
Психічні порушення: нервозність, безсоння; ажитація; агресивність, неспокій, делірій у пацієнтів літнього віку, галюцинації; деперсоналізація.
З боку нервової системи: головний біль; запаморочення, сонливість, парестезія, дисгевзія; непритомність, судоми, психомоторна підвищена активність, аносмія, паросмія, агевзія, міастенія гравіс, гіпестезія.
З боку органів зору: зорові розлади.
З боку органів слуху: порушення слуху, вертиго; погіршення слуху, включаючи глухоту та/або дзвін у вухах.
З боку серцевої діяльності: пальпітація; тріпотіння-мерехтіння шлуночків (torsade de pointes), аритмія, включаючи шлуночкову тахікардію, подовження QT-інтервалу на ЕКГ.
З боку судин: припливи; артеріальна гіпотензія.
З боку респіраторної системи: диспное, носова кровотеча.
З боку травного тракту: діарея; блювання, біль у животі, нудота; гастрит, запор, метеоризм, диспепсія, дисфагія, сухість у роті, відрижка, виразки у ротовій порожнині, гіперсекреція слини; панкреатит, зміна кольору язика; зміна кольору зубів.
З боку гепатобіліарної системи: порушення функції печінки, холестатична жовтяниця; печінкова недостатність (що рідко призводила до летального наслідку), фульмінантний гепатит, некротичний гепатит.
З боку шкіри та підшкірної клітковини: висипання, свербіж, кропив’янка, дерматит, сухість шкіри, гіпергідроз; фоточутливість; синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, поліморфна еритема.
З боку скелетно-м’язової системи: остеоартрит, міалгія, біль у спині, біль у шиї; артралгія.
З боку сечовидільної системи: дизурія, біль у нирках; гостра ниркова недостатність, інтерстиціальний нефрит.
З боку репродуктивної системи та молочних залоз: маткова кровотеча, тестикулярні порушення.
Загальні порушення та місцеві реакції: біль у грудях, набряк, нездужання, астенія, підвищена втомлюваність, набряк обличчя, гіпертермія, біль, периферичний набряк.
Лабораторні показники: знижена кількість лейкоцитів, підвищена кількість еозинофілів, знижений рівень бікарбонату крові, підвищення рівня базофілів, підвищення рівня моноцитів, підвищення рівня нейтрофілів; підвищений рівень аспартатамінотрансферази, підвищений рівень аланінамінотрансферази, підвищений рівень білірубіну в крові, підвищений рівень сечовини в крові, підвищений рівень креатиніну в крові, зміни показників калію у крові, підвищення рівня лужної фосфатази, підвищення рівня хлориду, підвищення рівня глюкози, підвищення рівня тромбоцитів, зниження рівня гематокриту, підвищення рівня бікарбонату, відхилення рівня натрію.
Термін придатності. 3 роки.
Умови зберігання. Зберігати при температурі не вище 25 °C в оригінальній упаковці. Зберігати у недоступному для дітей місці.
По 6 капсул у блістері; по 1 блістеру в картонній коробці.
Категорія відпуску. За рецептом.
Виробник.
«Хемофарм» АД/«Hemofarm» AD.
Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.
Белградський шлях б/н, 26300, м. Вршац, Сербія/Beogradski put bb, 26300, Vrsac, Serbia.
Источником информации для описания является Государственный Реестр Лекарственных Средств Украины
ВНИМАНИЕ! Цены актуальны только при оформлении заказа в электронной медицинской информационной системе Аптека 9-1-1. Цены на товары при покупке непосредственно в аптечных заведениях-партнерах могут отличаться от указанных на сайте!
Добавление отзыва
{{docMaster.documentName}}
{{docVisa.documentName}}