Торговое название | Ко-Диротон |
Действующие вещества | Гидрохлортиазид, Лизиноприл |
Количество действующего вещества: | 10 мг + 12,5 мг |
Форма выпуска: | таблетки для внутреннего применения |
Количество в упаковке: | 30 таблеток |
Первичная упаковка: | блистер |
Способ применения: | Оральные |
Взаимодействие с едой: | Не имеет значения |
Температура хранения: | от 5°C до 30°C |
Чувствительность к свету: | Не чувствительный |
Признак: | Импортный |
Происхождение: | Химический |
Рыночный статус: | Брендированный дженерик |
Производитель: | ГЕДЕОН РИХТЕР ОАО |
Страна производства: | Венгрия |
Заявитель: | Гедеон Рихтер |
Условия отпуска: | По рецепту |
Код АТС C Препараты для лечения заболеваний сердечно-сосудистой системы C09 Средства для понижения артериального давления (Препараты, влияющие на ренин-ангиотензиновую систему) C09B Комбинированные препараты ингибиторов апф C09BA Ингибиторы апф и диуретики C09BA03 Лизиноприл и диуретики |
Фармакодинамика. ко-диротон является комбинированным препаратом с фиксированной дозой лизиноприла, ингибитора ангиотензинпревращающего фермента (апф) и гидрохлоротиазида, тиазидного диуретика. оба компонента проявляют взаимодополняющий и аддитивный антигипертензивный эффект.
Лизиноприл является ингибитором пептидилдипептидазы. Он угнетает АПФ, который катализирует превращение ангиотензина I в вазоконстрикторный пептид ангиотензин II. Ангиотензин II также стимулирует секрецию альдостерона в коре надпочечников. Угнетение АПФ приводит к снижению концентрации ангиотензина II, что ведет к снижению вазопрессорной активности и уменьшению секреции альдостерона. Дальнейшее снижение может привести к повышению содержания калия в плазме крови.
Несмотря на то что механизмом, посредством которого лизиноприл снижает АД, считается первичная супрессия ренин-ангиотензин-альдостероновой системы, лизиноприл снижает АД даже у пациентов с низкорениновой гипертензией. АПФ идентичен кининазе II, ферменту, который разрушает брадикинин. Еще предстоит выяснить, играют ли повышенные уровни брадикинина, мощного вазодилататорного пептида, какую-либо роль в терапевтическом действии лизиноприла.
Гидрохлоротиазид является диуретиком и антигипертензивным веществом. Он воздействует на механизм реабсорбции электролитов в дистальном тубулярном отделе почек, увеличивает экскрецию натрия и хлорида примерно одинаково. Натрийурез может сопровождаться некоторой потерей калия и бикарбонатов. Механизм антигипертензивного действия тиазидов неизвестен. Тиазиды обычно не влияют на нормальное АД.
Фармакокинетика. Одновременный прием лизиноприла и гидрохлоротиазида оказывает слабое или не оказывает никакого влияния на биодоступность обоих компонентов. Не отмечено никаких клинически значимых фармакокинетических взаимодействий между двумя компонентами при их приеме в 1 таблетке.
Лизиноприл
Абсорбция. После перорального приема лизиноприла Cmax в плазме крови отмечается в течение примерно 7 ч. На основании данных о выведении с мочой средняя величина абсорбции лизиноприла в диапазоне изученных доз (5–80 мг) составляет примерно 25% с межиндивидуальной вариабельностью 6–60%. Абсолютная биодоступность снижается примерно на 16% у пациентов с сердечной недостаточностью. Абсорбция лизиноприла не зависит от приема пищи.
Распределение. Вероятно, лизиноприл не связывается с белками плазмы крови, кроме циркулирующего АПФ. Известно, что лизиноприл плохо проникает через ГЭБ.
Элиминация. Лизиноприл не подвергается метаболизму и выводится почками полностью в неизмененном виде. При многократном введении лизиноприл имеет эффективный Т½ 12,6 ч. Клиренс лизиноприла у здоровых добровольцев составляет примерно 50 мл/мин. Снижение концентрации в плазме крови свидетельствует о пролонгированной терминальной фазе, которая не является следствием кумуляции препарата. Эта терминальная фаза, возможно, свидетельствует о насыщаемом связывании с АПФ и не пропорциональна дозе.
Сердечная недостаточность. Пациенты с сердечной недостаточностью подвержены более выраженному влиянию лизиноприла по сравнению со здоровыми добровольцами (увеличение площади под кривой «концентрация/время» (AUC) в среднем на 125%), но на основании данных о выведении лизиноприла с мочой выяснилось, что имеет место сниженная примерно на 16% абсорбция по сравнению со здоровыми добровольцами.
Пациенты пожилого возраста имеют более высокие значения AUC в плазме крови (увеличенные примерно на 60%) по сравнению с более молодыми добровольцами.
Почечная недостаточность. Нарушение функции почек снижает элиминацию лизиноприла, который выводится почками, но это становится клинически значимым только в том случае, если скорость гломерулярной фильтрации ниже 30 мл/мин. При легкой и средней степени почечной недостаточности (клиренс креатинина ≥30–80 мл/мин) средняя AUC была увеличена только на 13%, в то время как при тяжелой почечной недостаточности (клиренс креатинина ≥5–30 мл/мин) средняя AUC была увеличена в 4,5 раза.
Лизиноприл можно вывести из организма путем диализа. В течение 4 ч гемодиализа концентрации лизиноприла в плазме крови снижалась в среднем на 60%, клиренс на диализе составлял между 40 и 55 мл/мин.
Нарушение функции печени. Нарушение функции печени у пациентов с циррозом приводило к уменьшению абсорбции лизиноприла (около 30% при определении по выведению с мочой), а также усилению его эффекта (примерно 50%) по сравнению со здоровыми добровольцами вследствие уменьшения клиренса.
Гидрохлоротиазид. Гидрохлоротиазид быстро всасывается в ЖКТ. У человека около 70% перорально принятой терапевтической дозы всасывается в основном в двенадцатиперстной кишке и верхних отделах тонкой кишки. Прием пищи не влияет на всасывание, и Cmax достигается в течение 2–4 ч после приема. Сообщается, что объем распределения составляет от 0,8 до 3 л/кг. Гидрохлоротиазид не метаболизируется, но быстро выводится почками. По крайней мере 61% дозы выводится в неизмененном виде в течение 24 ч. Т½ составляет 8–12 ч, и 95% абсорбированного гидрохлоротиазида выводится почками. После перорального приема гидрохлоротиазида диурез начинается через 2 ч, пик наступает примерно через 4 ч и продолжается 6–12 ч. Гидрохлоротиазид проникает через плаценту, но не проникает через ГЭБ.
Лечение пациентов с аг легкой или средней степени, имеющей стабильное течение на фоне терапии отдельными препаратами в тех же дозировках.
Аг
Взрослые. Применение комбинированного препарата с фиксированной дозой не подходит для начала терапии. Комбинированный препарат с фиксированной дозой может заменить комбинацию 10 мг или 20 мг лизиноприла и 12,5 мг гидрохлоротиазида у пациентов, состояние которых было стабилизировано на фоне терапии отдельными активными веществами в тех же дозировках, назначаемых в виде отдельных препаратов. Обычная доза — 1 таблетка 1 раз в сутки. Как и любые другие медицинские препараты, которые принимают 1 раз в сутки, Ко-Диротон следует принимать примерно в одно и то же время каждый день.
Если не удается достичь желаемого терапевтического эффекта в течение 2–4 нед лечения, дозу можно повысить до 2 таблеток 1 раз в сутки.
Предшествующая терапия диуретиками. После приема первой дозы препарата Ко-Диротон может развиться симптоматическая гипотензия; развитие данного состояния более вероятно у пациентов с истощением запаса жидкости и/или соли в результате предшествующей терапии диуретиками. Терапию диуретиками следует прекратить за 2–3 дня до начала терапии препаратом Ко-Диротон. Если это невозможно, следует начинать лечение отдельными компонентами в низкой дозе (лизиноприл в дозе 5 мг).
Пациенты с почечной недостаточностью. Препарат Ко-Диротон нельзя применять в качестве начальной терапии у пациентов с почечной недостаточностью.
У пациентов с легкой или умеренной почечной недостаточностью (клиренс креатинина 30 и 80 мл/мин) препарат Ко-Диротон можно применять только после титрования дозы отдельных компонентов. В данном случае рекомендуемая доза лизиноприла, назначаемого в виде отдельного препарата, составляет 5–10 мг.
Пациенты пожилого возраста. Известно, что эффективность и переносимость лизиноприла и гидрохлоротиазида при их одновременном назначении были одинаковы как у больных пожилого возраста, так и у более молодых пациентов с АГ. В диапазоне дозировок от 20 мг до 80 мг эффективность лизиноприла была одинаковой у лиц пожилого возраста (65 лет и старше) и более молодых пациентов с АГ. У пациентов пожилого возраста с АГ монотерапия лизиноприлом была так же эффективна в отношении снижения диастолического АД, как и монотерапия гидрохлоротиазидом или атенололом. Если у пациента пожилого возраста выявлено снижение функции почек, следует скорректировать начальную дозу лизиноприла. (см. Пациенты с почечной недостаточностью).
На фоне приема отдельных компонентов сообщалось о побочных реакциях, которые потенциально могут развиваться и на фоне приема препарата ко-диротон.
Побочные эффекты, обусловленные лизиноприлом и другими ингибиторами АПФ
Со стороны крови и лимфатической системы: лимфаденопатия, анемия, агранулоцитоз, угнетение функции костного мозга, гемолитическая анемия, лейкопения, тромбоцитопения, нейтропения, аутоиммунные заболевания.
Со стороны сердечно-сосудистой системы: ощущение сердцебиения, тахикардия, артериальная гипотензия (включая ортостатическую гипотензию), нарушение мозгового кровообращения, феномен Рейно, нарушение равновесия, инфаркт миокарда или инсульт, возможно, вследствие выраженной артериальной гипотензии у пациентов группы высокого риска.
Психические нарушения: изменение настроения, нарушение сна, спутанность сознания, дезориентация.
Со стороны нервной системы: головокружение, нарушение равновесия, парестезия, головная боль, нарушение вкуса, нарушение обоняния.
Со стороны органа слуха и равновесия: вертиго.
Со стороны дыхательной системы, органов грудной клетки и средостения: кашель*, бронхоспазм, одышка, ринит, синусит, аллергический альвеолит, эозинофильная пневмония, инфекции верхних дыхательных путей.
Со стороны ЖКТ: диарея, рвота, тошнота, сухость во рту, глоссит, панкреатит, ангионевротический отек кишечника, абдоминальная боль, нарушение пищеварения, снижение аппетита, запор.
Со стороны гепатобилиарной системы: гепатит, гепатоцеллюлярная или холестатическая желтуха, печеночная недостаточность**.
Со стороны кожи и подкожной клетчатки: сыпь, гиперчувствительность, ангионевротический отек***, симптомокомплекс****, алопеция, крапивница, зуд, псориаз, усиленное потоотделение, ощущение жара, гиперемия кожи, кожные нарушения (пемфигус, токсический эпидермальный некролиз, синдром Стивенса — Джонсона, мультиформная эритема, псевдолимфома кожи).
Нарушения метаболизма и питания: гипогликемия.
Со стороны костно-мышечной системы и соединительной ткани: мышечный спазм, мышечная слабость.
Со стороны эндокринной системы: нарушение секреции антидиуретического гормона.
Со стороны почек и мочевыводящих путей: олигурия/анурия, дисфункция почек, ОПН, протеинурия.
Осложнения общего характера: повышенная утомляемость, астения, дискомфорт в груди.
Со стороны репродуктивной системы и молочных желез: импотенция, гинекомастия.
Лабораторные показатели*****: повышение активности печеночных ферментов, повышение концентрации креатинина плазмы крови, повышение мочевины крови, снижение содержания гемоглобина, снижение гематокрита, билирубина плазмы крови.
*Кашель, вызванный терапией ингибиторами АПФ, характеризуется как постоянный, непродуктивный, исчезает при отмене препарата. Это следует учитывать при проведении дифференциальной диагностики кашля.
**Очень редко имели место сообщения о пациентах, у которых нежелательное развитие гепатита приводило к печеночной недостаточности. Пациенты, у которых на фоне терапии развилась желтуха или возникло значительное повышение активности печеночных ферментов, должны прекратить прием препарата Ко-Диротон и пройти надлежащее медицинское обследование.
***Сообщалось о единичных случаях ангионевротического отека лица, конечностей, губ, языка, голосовой щели и/или гортани (см. ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ).
****Сообщалось о развитии симптомокомплекса, который может включать один или более из следующих симптомов: лихорадка, васкулит, миалгия, артралгия/артрит, положительные антинуклеарные антитела (АНА), повышение СОЭ, эозинофилия и лейкоцитоз, сыпь, фотосенсибилизация или другие дерматологические проявления.
*****Отмечено незначительное повышение концентрации креатинина и мочевины плазмы крови. Эти явления обычно обратимы при прекращении приема препарата. Сообщалось о незначительном снижении значений гемоглобина и гематокрита. Сообщалось об угнетении костного мозга, что проявляется анемией и/или тромбоцитопенией. Выявляли гипер- или гипокалиемию и гипонатриемию. Сообщалось о единичных случаях повышения активности печеночных ферментов и/или содержания билирубина плазмы крови, но связь с приемом препарата, содержащего лизиноприл и гидрохлоротиазид, не установлена.
Сообщалось о единичных случаях развития синкопе и боли в груди, но связь с приемом препарата, содержащего лизиноприл и гидрохлортиазид, не установлена.
Есть сообщения о развитии нейропатии на фоне приема ингибиторов АПФ.
Побочные эффекты, обусловленные гидрохлоротиазидом
Инфекции и инвазии: сиаладенит.
Со стороны иммунной системы: реакции гиперчувствительности, включая анафилактические реакции, шок.
Со стороны крови и лимфатической системы: лейкопения, нейтропения/агранулоцитоз, тромбоцитопения, апластическая анемия, гемолитическая анемия, угнетение функции костного мозга.
Нарушение метаболизма и питания: анорексия; гипергликемия; глюкозурия; гиперурикемия, которая может провоцировать подагрические приступы у пациентов с асимптомным течением заболевания; нарушение баланса электролитов, включая гипонатриемию и гипокалиемию; гипомагниемия; гиперкальциемия; повышение уровня липидов крови; подагра; снижение глюкозотолерантности, которое может вызвать манифестацию латентного сахарного диабета; гипохлоремический алкалоз, который может индуцировать печеночную энцефалопатию или печеночную кому.
Психические нарушения: беспокойство, депрессия, изменения настроения, нарушения сна, спутанность сознания, дезориентация, сонливость, нервозность.
Со стороны нервной системы: головокружение, головная боль, судороги, парестезия.
Со стороны органа зрения: ксантопсия, временное нарушение зрения.
Со стороны органа слуха и равновесия: вертиго.
Со стороны сердечно-сосудистой системы: аритмия, ортостатическая артериальная гипотензия.
Со стороны дыхательной системы, органов грудной клетки и средостения: респираторный дистресс-синдром, включая пневмонит и отек легких.
Со стороны пищеварительной системы: раздражение слизистой оболочки желудка, запор, сухость во рту, жажда, тошнота, рвота.
Со стороны гепатобилиарной системы: желтуха (желтуха, обусловленная внутрипеченочным холестазом), панкреатит, холецистит.
Со стороны кожи и подкожной клетчатки: васкулит, некротизирующий ангиит, токсический эпидермальный некролиз, синдром Стивенса — Джонсона, реакции фоточувствительности, сыпь, экзема, кожные волчаночноподобные реакции, реактивация кожных проявлений системной красной волчанки, крапивница, пурпура.
Со стороны костно-мышечной системы и соединительной ткани: мышечный спазм и боль.
Со стороны почек и мочевыводящих путей: почечная недостаточность, дисфункция почек и интерстициальный нефрит.
Со стороны половых органов: половые расстройства.
Осложнения общего характера: истощение.
Артериальная гипотензия и нарушения водно-электролитного баланса
Как и на фоне любой другой антигипертензивной терапии, у некоторых пациентов может развиться артериальная гипотензия. У пациентов с АГ гипотензивное состояние более вероятно развивается, если имеет место недостаток жидкости, например на фоне терапии диуретиками, диеты с ограничением соли, диализа, диареи или рвоты, или если у пациента имеется тяжелая ренинзависимая гипертензия (см. ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ и ПОБОЧНЫЕ ЭФФЕКТЫ).
Симптоматическая гипотензия также отмечается у пациентов с сердечной недостаточностью с/без почечной недостаточности. Это состояние более вероятно развивается у пациентов с тяжелой сердечной недостаточностью как следствие применения высоких доз петлевых диуретиков, гипонатриемии или функциональной почечной недостаточности. Пациенты, имеющие риск развития симптоматической гипотензии, в начале терапии и в период коррекции дозы должны находиться под тщательным наблюдением. У таких больных через определенные интервалы времени следует проводить определение электролитов плазмы крови. Особое внимание следует уделять терапии пациентов с ИБС или церебоваскулярными заболеваниями, поскольку чрезмерное снижение АД может привести к инфаркту миокарда или инсульту.
При развитии артериальной гипотензии пациента следует уложить на спину и, если необходимо, начать в/в инфузию физиологического р-ра. Транзиторный гипотензивный ответ не является противопоказанием к продолжению терапии. После восстановления объема крови и АД возможно возобновление терапии в сниженной дозе или применение одного из компонентов препарата по отдельности.
Пациенты должны находиться под соответствующим медицинским наблюдением, чтобы вовремя выявить клинические признаки нарушения водно-солевого баланса (например гиповолемию, гипонатриемию, гипохлоремический алкалоз, гипомагниемию или гипокалиемию), которые могут развиваться в случае диареи или рвоты. В теплое время года у пациентов с отеками может возникать гипонатриемия за счет разжижения крови. По возможности следует устранить гиповолемию и/или уменьшение объема межклеточной жидкости до начала лечения лизиноприлом и тщательно проконтролировать влияние начальной дозы на АД. В случае развития острого инфаркта миокарда запрещено применять лизиноприл, если лечение сосудорасширяющими препаратами может ухудшить гемодинамический статус пациента (например если систолическое АД составляет 100 мм рт. ст. или ниже) или в случае кардиогенного шока.
Стеноз аортального или митрального клапана/гипертрофическая кардиомиопатия
Как и при терапии другими ингибиторами АПФ, лизиноприл следует с осторожностью применять у пациентов с обструкцией выводящего тракта левого желудочка. Если обструкция является гемодинамически значимой, то прием препарата Ко-Диротон противопоказан (см. ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ).
Нарушение функции почек
Тиазиды не подходят для применения у пациентов с почечной недостаточностью, они неэффективны при клиренсе креатинина 30 мл/мин или ниже (то есть тяжелая почечная недостаточность). Препарат Ко-Диротон нельзя назначать пациентам с легкой или умеренно выраженной почечной недостаточностью (клиренс креатинина от 30 до 80 мл/мин), пока путем титрования отдельных компонентов не будет установлено, что пациенту необходимы именно такие дозы, как в комбинированной таблетке.
При нарушении функции почек (клиренс креатинина 80 мл/мин) начальную дозу лизиноприла следует подбирать в зависимости от показателей клиренса креатинина (см. ПРИМЕНЕНИЕ) и клинической реакции на лечение. Для таких больных рекомендован постоянный мониторинг концентрации калия и креатинина в крови. У пациентов с сердечной недостаточностью артериальная гипотензия, возникающая после начала терапии ингибиторами АПФ, может привести к нарушению функции почек. Сообщалось об ОПН, которая в таких случаях, как правило, обратима.
У некоторых больных с односторонним или двусторонним стенозом почечной артерии или стенозом артерии единственной почки, получавших терапию ингибиторами АПФ, отмечалось повышение концентрации мочевины крови и креатинина плазмы крови, обычно обратимое после прекращения терапии. Вероятность развития данного состояния выше у пациентов с почечной недостаточностью. Если также имеет место реноваскулярная гипертензия, существует повышенный риск развития тяжелой артериальной гипотензии и почечной недостаточности. У таких пациентов лечение следует начинать с низких доз под тщательным медицинским контролем, требуется осторожное титрование дозы. Поскольку лечение диуретиками может привести к развитию вышеописанных ситуаций, в течение первых нескольких недель терапии препаратом Ко-Диротон следует контролировать функцию почек.
У некоторых пациентов с АГ, не имеющих в анамнезе заболеваний почек, при одновременном применении лизиноприла и диуретика развивалось, как правило, слабое транзиторное повышение концентрации мочевины крови и креатинина плазмы крови. Если это происходит на фоне терапии препаратом Ко-Диротон, следует прекратить прием комбинированного лекарственного средства. Возобновление терапии возможно в сниженной дозировке или один из компонентов препарата можно применять по отдельности.
Состояние после пересадки почки. Поскольку данных о применении лизиноприла у больных после пересадки почки нет, применение препарата Ко-Диротон у данной группы пациентов не рекомендуется.
Пациенты, находящиеся на гемодиализе. Применение препарата Ко-Диротон не показано больным, находящимся на гемодиализе по поводу почечной недостаточности.
Анафилактические реакции у пациентов, находящихся на гемодиализе. Сообщалось о высоком риске развития анафилактических реакций у пациентов, которым проводится гемодиализ с использованием мембраны с высокой гидравлической проницаемостью (например AN69) с одновременной терапией ингибиторами АПФ. У таких пациентов следует рассмотреть использование другого типа диализной мембраны или назначение другой группы гипотензивных препаратов.
Заболевания печени, печеночная недостаточность. Очень редко прием ингибиторов АПФ ассоциируется с синдромом, который начинается с холестатической желтухи и прогрессирует до фульминантного некроза и (иногда) летального исхода. Механизм этого синдрома неясен. Пациенты, у которых на фоне приема препарата Ко-Диротон развилась желтуха или отмечено выраженное повышение уровня печеночных ферментов, должны прекратить прием препарата Ко-Диротон и находиться под соответствующим медицинским наблюдением.
Тиазиды, в том числе гидрохлоротиазид, следует с осторожностью применять у больных с нарушением функции печени или прогрессирующим заболеванием печени, поскольку препарат может вызывать внутрипеченочный холестаз, а минимальные изменения водно-солевого баланса способны спровоцировать развитие печеночной комы (см. ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ).
Хирургические вмешательства/анестезия. У пациентов во время проведения обширного хирургического вмешательства или во время анестезии препаратами, вызывающими артериальную гипотензию, лизиноприл может дополнительно блокировать образование ангиотензина II при компенсаторном высвобождении ренина. Если развитие артериальной гипотензии считается следствием этого механизма, ее можно устранить путем введения большого количества жидкости.
Метаболические и эндокринные эффекты. Известно, что одновременное назначение ингибиторов АПФ и противодиабетических препаратов (инсулин, пероральные гипогликемизирующие препараты) может вызывать повышение концентрации глюкозы в крови, что снижает риск развития гипогликемии. Этот феномен с большей вероятностью развивается в течение первых недель комбинированной терапии и у пациентов с почечной недостаточностью (см. ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ).
Терапия тиазидами может снижать толерантность к глюкозе. Может потребоваться коррекция дозы противодиабетических препаратов, включая инсулин. Тиазиды могут уменьшать выведение кальция с мочой, вызывать скачкообразное и незначительное повышение содержания кальция в плазме крови. Выраженная гиперкалиемия может быть признаком скрытого гиперпаратиреоза. Следует прекратить прием тиазидных диуретиков до проведения тестов по оценке функции паратиреоидных желез. Повышение концентрации ХЕ и ТГ может быть связано с терапией тиазидными диуретиками.
Терапия тиазидами может ускорить появление гиперурикемии и/или подагры у некоторых пациентов. Однако лизиноприл может повышать уровень мочевой кислоты в моче и тем самым ослаблять гиперурикемический эффект гидрохлоротиазида.
Гиперчувствительность/ангионевротический отек. Сообщалось о редких случаях развития ангионевротического отека лица, конечностей, губ, языка, голосовых связок и/или гортани у пациентов, получавших лечение ингибиторами АПФ, включая лизиноприл. Данные явления могут развиться на любом этапе лечения. В этом случае следует незамедлительно отменить лизиноприл и установить соответствующее наблюдение, чтобы убедиться в полном исчезновении симптомов до выписки пациента. Даже в тех случаях, когда имеет место только отек языка без развития нарушения дыхания, может потребоваться длительное наблюдение за пациентом, поскольку терапии антигистаминными и кортикостероидными препаратами может быть недостаточно. Очень редко сообщалось о летальном исходе вследствие ангионевротического отека (отек гортани или языка). В случаях, когда развивается отек языка, голосовой щели или гортани, что с большой вероятностью может вызвать обструкцию дыхательных путей, следует незамедлительно начинать соответствующую неотложную терапию. Она может включать назначение эпинефрина и/или поддержание проходимости дыхательных путей пациента. Больной должен находиться под тщательным медицинским наблюдением до полного и стойкого исчезновения симптомов. Ангионевротический отек также может поражать кишечник и проявляться острой болью в животе, тошнотой, рвотой и диареей.
Пациенты, у которых в анамнезе есть ангионевротический отек, не связанный с приемом ингибиторов АПФ, могут находиться в группе повышенного риска его развития на фоне терапии ингибиторами АПФ (см. ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ).
У пациентов, получающих терапию тиазидными диуретиками, реакция гиперчувствительности может развиться независимо от наличия или отсутствия в анамнезе аллергии или БА. Сообщалось об обострении или активации системной красной волчанки на фоне применения тиазидов.
Раса. Частота развития ангиневротического отека на фоне применения ингибиторов АПФ выше у представителей этнической группы афроамериканцев по сравнению с пациентами других рас. Как и в случае с другими ингибиторами АПФ, лизиноприл может менее эффективно снижать АД у представителей этнической группы афроамериканцев по сравнению с пациентами других рас, что, возможно, является следствием большей частоты низкорениновой АГ у этих пациентов.
Анафилактические реакции в связи с аферезом ЛПНП. В редких случаях у пациентов, получающих терапию ингибиторами АПФ, развивались угрожающие жизни анафилактические реакции во время афереза ЛПНП сульфатом декстрана. Этих симптомов можно избежать путем временного прекращения терапии ингибиторами АПФ перед каждым аферезом.
Десенсибилизация. У пациентов, получающих ингибиторы АПФ во время десенсибилизирующей терапии (например ядом перепончатокрылых насекомых), развивается анафилактическая реакция. У этих же пациентов такой реакции удавалось избежать, временно отказавшись от приема ингибиторов АПФ, но она появлялась снова при случайном повторном назначении препарата.
Гиперкалиемия. У некоторых пациентов, получавших ингибиторы АПФ, включая лизиноприл, отмечалось повышение содержания калия в плазме крови. Группа риска по развитию гиперкалиемии включала пациентов с почечной недостаточностью, сахарным диабетом и тех, кто принимает одновременно калийсберегающие диуретики, употребляет пищевые добавки с калием или заменители соли, содержащие калий, и тех пациентов, которые принимают другие лекарственные средства, способные вызывать повышение калия в плазме крови (например гепарин). Если одновременный прием вышеупомянутых средств считается необходимым, рекомендуется регулярный контроль калия в плазме крови.
Нейтропения/агранулоцитоз/тромбоцитопения/анемия. Сообщалось о развитии нейтропении, агранулоцитоза, тромбоцитопении и анемии у пациентов, получавших терапию ингибиторами АПФ. У пациентов с нормальной функцией почек без других осложняющих факторов нейтропения развивается редко. Нейтропения и агранулоцитоз исчезают при прекращении приема ингибиторов АПФ.
У пациентов с коллагенозом сосудов, получающих терапию иммунодепрессантами, лечение аллопуринолом или прокаинамидом или имеющих сочетание этих осложняющих факторов, особенно на фоне уже существующего нарушения функции почек, лизиноприл следует применять с чрезвычайной осторожностью. У некоторых из таких больных развивались серьезные инфекции, которые в нескольких случаях не отвечали на интенсивную антибактериальную терапию. При назначении таким пациентам лизиноприла следует регулярно контролировать количество лейкоцитов, а больному следует порекомендовать сообщать обо всех признаках инфекций.
Кашель. Сообщалось о развитии кашля у пациентов, принимающих ингибиторы АПФ. Кашель непродуктивный, постоянный и прекращается после отмены терапии. То, что ингибиторы АПФ вызывают кашель, следует учитывать при проведении дифференциального диагноза кашля.
Препараты лития. Следует избегать сочетания приема ингибиторов АПФ и препаратов лития (см. ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ).
Реакции фотосенсибилизации. Во время лечения тиазидными диуретиками сообщалось о случаях реакций фотосенсибилизации. Если во время лечения возникают реакции фотосенсибилизации, то рекомендуется отменить препарат. Если врач считает, что нужно повторно назначить лекарственное средство, рекомендовано защитить участки тела, которые подвергаются воздействию солнечных лучей или искусственного УФ-облучения.
Лабораторные показатели. Препарат может влиять на результаты следующих лабораторных анализов: гидрохлоротиазид в плазме крови может снижать уровень йода, связанного с белками (лечение гидрохлоротиазидом следует прекратить перед проведением лабораторного обследования для оценки функции паращитовидной железы) и повышать концентрацию свободного билирубина в плазме крови.
Применение в период беременности и кормления грудью. Применение ингибиторов АПФ не рекомендуется в I триместр беременности (см. ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ и ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ). Применение ингибиторов АПФ противопоказано во II и III триместр беременности (см. ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ и ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ).
Имеющиеся данные относительно риска развития тератогенного эффекта при воздействии ингибиторов АПФ в I триместр беременности не были окончательными; однако нельзя исключить незначительное повышение данного риска. Пока продолжение терапии ингибиторами АПФ считается необходимым, пациентки, планирующие беременность, должны быть переведены на альтернативную антигипертензивную терапию, включающую препараты, имеющие установленный профиль безопасности для применения в период беременности. Если беременность наступила, лечение ингибиторами АПФ должно быть незамедлительно прекращено и, если это возможно, должна быть начата альтернативная терапия (см. ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ).
Применение ингибиторов АПФ во II и III триместр беременности, как известно, вызывает фетотоксические эффекты у человека (снижение функции почек, олигогидрамнион, замедление оссификации костей черепа) и неонатальную токсичность (почечная недостаточность, гипотензия, гиперкалиемия). Если в III триместр беременности применялись ингибиторы АПФ, рекомендуется ультразвуковой мониторинг костей черепа и функции почек. Новорожденные, матери которых принимали ингибиторы АПФ, должны находиться под тщательным наблюдением в связи с возможным развитием артериальной гипотензии (см. разделы ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ и ПРИМЕНЕНИЕ).
Применение диуретиков у здоровых беременных не рекомендуется, поскольку женщина и плод подвергаются ненужной опасности, включая возможное развитие желтухи плода и новорожденного, тромбоцитопении и других побочных реакций, аналогичных отмечаемым у взрослых пациентов.
Гидрохлоротиазид нельзя применять для лечения отеков, АГ или преэклампсии у беременных, поскольку вместо благоприятного влияния на течение заболевания он повышает риск уменьшения объема плазмы и ухудшает маточно-плацентарное кровоснабжение.
Проникший через плаценту лизиноприл выводился из кровотока новорожденных путем перитонеального диализа, что давало определенную клиническую пользу. Теоретически он может быть выведен из организма с помощью обменного переливания крови. Опыта выведения из кровотока новорожденных гидрохлоротиазида, который также проникает через плаценту, нет.
Применение препарата Ко-Диротон противопоказано в период кормления грудью (см. ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ). Лизиноприл проникает в грудное молоко крыс. Неизвестно, проникает ли лизиноприл в грудное молоко человека, а также проникает ли в него гидрохлоротиазид в количестве, которое, предположительно, даже в терапевтических дозах может воздействовать на ребенка.
Поскольку существует возможность развития серьезных реакций у новорожденных, находящихся на грудном вскармливании, следует принять решение о прекращении грудного кормления или приема препарата Ко-Диротон, принимая во внимание необходимость применения лекарственного средства для матери.
Дети. Препарат Ко-Диротон не предназначен для применения у детей. Безопасность и эффективность его приема у детей и подростков (в возрасте до 18 лет) не установлены.
Способность влиять на скорость реакции при управлении транспортными средствами и работе с другими механизмами. Вследствие развития побочных реакций, особенно в начале терапии, препарат Ко-Диротон может слабо или умеренно влиять на скорость реакции (см. ПОБОЧНЫЕ ЭФФЕКТЫ), поэтому следует воздержаться от управления транспортными средствами и/или работы с другими механизмами. Этот риск повышается, если прием препарата Ко-Диротон сочетать с употреблением алкоголя.
Диуретики. если во время терапии лизиноприлом добавить диуретик, будет получен дополнительный антигипертензивный эффект.
После приема первой дозы препарата Ко-Диротон может развиться симптоматическая гипотензия; возникновение данного состояния более вероятно у пациентов с дефицитом жидкости и/или соли в организме из-за предшествующей терапии диуретиками. Терапия диуретиками должна быть прекращена до начала терапии препаратом Ко-Диротон (см. ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ).
Пищевые добавки, содержащие калий, калийсберегающие диуретики или заменители соли, содержащие калий. Выведение калия из организма на фоне приема тиазидных диуретиков обычно ослабляется калийсберегающим эффектом лизиноприла. Использование пищевых добавок, содержащих калий, калийсберегающих веществ или заменителей соли, содержащих калий, особенно у пациентов с нарушенной функцией почек, может привести к значительному увеличению содержания калия в плазме крови. Если одновременное применение препарата Ко-Диротон и употребление любого из этих веществ представляется необходимым, они должны использоваться с осторожностью на фоне частого контроля содержания калия в плазме крови (см. ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ).
Трициклические антидепрессанты/антипсихотические препараты/анестетики. Одновременное применение некоторых анестетиков, трициклических антидепрессантов или антипсихотических препаратов и ингибиторов АПФ может привести к дополнительному снижению АД (см. ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ).
Наркотические препараты/антипсихотические препараты. На фоне приема ингибиторов АПФ может развиться ортостатическая артериальная гипотензия.
Барбитураты или наркотики. Может произойти усиление ортостатической гипотензии.
НПВП. Длительное применение НПВП (селективные ингибиторы ЦОГ-2, ацетилсалициловая кислота 3 г/сут и неселективные НПВП) может уменьшать гипотензивное действие как ингибитора АПФ, так и тиазида. Одновременное применение НПВП и ингибиторов АПФ может ухудшать функцию почек. Этот эффект обычно обратим. В редких случаях может развиться ОПН, в первую очередь у больных с нарушенной функцией почек, как это бывает у людей пожилого возраста и у пациентов с дегидратацией.
У некоторых больных прием НПВП может снизить диуретический, натрийуретический и антигипертензивный эффекты диуретиков.
Сообщалось о повышении уровня калия в плазме крови, вызванном НПВП и ингибиторами АПФ, что может привести к нарушению функции почек.
Симпатомиметики. Симпатомиметики могут уменьшать выраженность гипотензивного эффекта ингибиторов АПФ.
Другие антигипертензивные препараты. Антигипертензивный эффект препарата Ко-Диротон может быть усилен при одновременном применении других лекарственных средств, что, вероятно, способно вызвать ортостатическую гипотензию. Одновременное использование глицерила тринитрата и других нитратов или других вазодилататоров может дополнительно снижать АД.
Ацетилсалициловая кислота, тромболитики, блокаторы β-адренорецепторов, нитраты. Препарат Ко-Диротон можно применять одновременно с ацетилсалициловой кислотой (в кардиологических дозах), тромболитиками, блокаторами β-адренорецепторов и/или нитратами.
Противодиабетические препараты. Известно, что одновременное применение ингибиторов АПФ и противодиабетических препаратов (инсулин, пероральные гипогликемические препараты) может привести к усилению сахароснижающего действия с риском развития гипогликемии. Возможность развития этого феномена более вероятна в течение первых 2 нед комбинированной терапии и у пациентов с нарушенной функцией почек.
Возможно снижение глюкозотолерантности, поэтому может возникнуть потребность в изменении дозирования противодиабетического лекарственного средства.
Антиподагрические средства (пробенецид, сульфинпиразон и аллопуринол). Одновременное применение ингибиторов АПФ и аллопуринола повышает риск повреждения почек и может привести к повышению риска развития лейкопении.
Может возникнуть потребность в коррекции дозы урикозурических средств, поскольку гидрохлоротиазид может повысить уровень мочевой кислоты в плазме крови. Возможно, возникнет необходимость в повышении дозы пробенецида или сульфинпиразона. При одновременном применении тиазидов возможно повышение частоты реакций гиперчувствительности к аллопуринолу.
Циклоспорин. Одновременное применение ингибиторов АПФ и циклоспорина повышает риск повреждения почек и гиперкалиемии.
Ловастатин. Одновременное применение ингибиторов АПФ и ловастатина повышает риск гиперкалиемии.
Цитостатики, иммуносупрессанты, прокаинамид. Одновременное применение с ингибиторами АПФ может привести к повышению риска лейкопении.
Золото. Нитритоидные реакции (симптомы вазодилатации, включая гиперемию, тошноту, головокружение и артериальную гипотензию, которые могут проявляться в тяжелой форме) вследствие инъекций золота (например натрий ауротиомалат) отмечаются чаще у пациентов, которые одновременно принимают лизиноприл.
Амфотерицин B (парентерально), карбеноксолон, глюкокортикоиды, АКТГ или стимулирующие слабительные. Гидрохлоротиазид может усугублять нарушения водно-электролитного баланса, особенно гипокалиемию.
Сердечные гликозиды. Существует повышенный риск передозировки сердечных гликозидов в связи с гипокалиемией, вызываемой тиазидами.
Колестирамин и колестипол. Могут снижать или ухудшать абсорбцию гидрохлоротиазида, поэтому препарат Ко-Диротон следует принимать по крайней мере за 1 ч или через 4–6 ч после приема этих лекарственных средств.
Недеполяризующие мышечные релаксанты (например тубокурарин). Гидрохлоротиазид может усиливать действие данных препаратов.
Лекарственные средства, вызывающие тахикардию по типу пируэт. Вследствие риска развития гиперкалиемии одновременное применение гидрохлоротиазида и препаратов, на эффекты которых влияют изменения уровня калия в плазме крови и которые могут вызывать желудочковую тахикардию по типу пируэт, следует проводить с осторожностью. Рекомендуется периодический мониторинг уровня калия в плазме крови и ЭКГ-обследование, если гидрохлоротиазид принимают одновременно с препаратами, на эффекты которых влияют изменения уровня калия в плазме крови и следующих препаратов, вызывающих полиморфную тахикардию типа пируэт (желудочковую тахикардию), в том числе некоторые антиаритмические средства:
Соталол. Вызванная тиазидами гипокалиемия может повышать риск развития вызванной соталолом аритмии.
Препараты лития. Препараты лития обычно не назначают одновременно с диуретиками или ингибиторами АПФ. Диуретические препараты и ингибиторы АПФ снижают почечный клиренс лития и повышают риск интоксикации литием. Если все-таки есть необходимость применения данной комбинации препаратов, уровень лития следует тщательно контролировать (см. ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ).
Триметоприм. Одновременное применение ингибиторов АПФ и тиазидов с триметопримом повышает риск гиперкалиемии.
Кортикостероиды, АКТГ. Усиленная потеря электролитов, особенно гипокалиемия.
Прессорные амины (например эпинефрин). Возможно снижение ответа на воздействие прессорных аминов, но не настолько, чтобы прекратить их применение.
Алкоголь. Алкоголь может усиливать гипотензивный эффект любых антигипертензивных препаратов.
Антациды. Снижают биодоступность ингибиторов АПФ.
Метформин. Применяют с осторожностью, учитывая риск лактатного ацидоза за счет возможной функциональной почечной недостаточности, обусловленной гидрохлоротиазидом.
Антихолинергические средства (атропин, бипериден). Из-за ослабления моторики ЖКТ и снижения скорости эвакуации из желудка биодоступность диуретиков тиазидного типа повышается.
Цитотоксические средства (например циклофосфамид, метотрексат). Тиазиды могут уменьшать выведение цитотоксических препаратов почками и потенцировать их миелосупрессорный эффект.
Метилдопа. Сообщалось о единичных случаях возникновения гемолитической анемии при одновременном применении гидрохлоротиазида и метилдопы.
Влияние на результаты лабораторных анализов. Посредством влияния на обмен кальция тиазиды могут влиять на результаты оценки функции паращитовидной железы.
Карбамазепин. Учитывая риск симптоматической гипонатриемии, необходимо осуществлять клинический и биологический мониторинг.
Йодосодержащие контрастные средства. В случае индуцированной диуретиками дегидратации повышается риск развития ОПН, преимущественно при применении высоких доз йодосодержащих контрастных средств. Пациенты нуждаются в регидратации до введения йодосодержащих препаратов.
Блокаторы β-адренорецепторов и диазоксид. Одновременное применение тиазидных диуретиков, в том числе гидрохлоротиазида, и блокаторов β-адренорецепторов может повышать риск гипергликемии. Тиазидные диуретики, включая гидрохлоротиазид, могут усиливать гипергликемический эффект диазоксида.
Амантадин. Тиазиды, в том числе гидрохлоротиазид, могут повышать риск развития побочных эффектов, вызванных амантадином.
Никакой особой информации о лечении передозировки лизиноприла/гидрохлоротиазида нет.
Лизиноприл
Симптомы. Наиболее вероятными симптомами передозировки являются артериальная гипотензия, нарушение электролитного баланса, почечная недостаточность, циркуляторный шок, гипервентиляция легких, тахикардия (учащенное сердцебиение), брадикардия, головокружение, беспокойство и кашель.
Гидрохлоротиазид
Наиболее часто отмечаются признаки и симптомы, вызванные элиминацией электролитов (гипокалиемия, гипохлоремия, гипонатриемия) и дегидратацией вследствие чрезмерного приема диуретиков: судороги; парез; почечная недостаточность; угнетение сознания, включая кому.
Симптомы. Тахикардия, шок, слабость, спутанность сознания, головокружение, спазм мышц, парестезия, истощение, расстройства сознания, тошнота, рвота, жажда, полиурия, олигурия, анурия, гипокалиемия, гипонатриемия, гипохлоремия, алкалоз, повышенный уровень азота мочевины в крови (в основном почечная недостаточность). При одновременном назначении сердечных гликозидов гипокалиемия может усилить сердечную аритмию.
Лечение. Лечение симптоматическое и поддерживающее. Терапия препаратом Ко-Диротон должна быть прекращена, а также следует установить тщательное наблюдение за состоянием пациента. Терапевтические меры зависят от характера и тяжести симптомов. Следует принять меры для предотвращения всасывания и использовать методы ускорения элиминации.
В случае развития тяжелой артериальной гипотензии пациента следует уложить на спину с приподнятыми нижними конечностями и быстро начать инфузию физиологического р-ра. Можно рассмотреть возможность лечения ангиотензином II (если доступно). Как и все ингибиторы АПФ, лизиноприл может быть удален из общего кровотока путем гемодиализа (см. ФАРМАКОЛОГИЧЕСКИЕ СВОЙСТВА). Следует избегать применения полиакрилнитриловой диализной мембраны с высокой гидравлической проницаемостью. Следует контролировать электролиты и креатинин плазмы крови. Для лечения резистентной брадикардии показана установка кардиостимулятора. Следует проводить частый мониторинг основных показателей жизнедеятельности, электролитов и креатинина плазмы крови.
Если в результате данных мероприятий не достигнут желаемый результат, необходимо в/в введение катехоламинов. Брадикардия также может быть уменьшена с помощью применения атропина.
Не требует специальных условий хранения.
Описание препарата Ко-Диротон табл. 10мг/12,5мг №30 на этой странице — упрощенная авторская версия сайта apteka911, созданная на основании инструкции/ий по применению. Перед приобретением или использованием препарата вы должны проконсультироваться с врачом и ознакомиться с оригинальной инструкцией производителя (прилагается к каждой упаковке препарата).
Информация о препарате предоставлена исключительно с ознакомительной целью и не должна быть использована как руководство к самолечению. Только врач может принять решение о назначении препарата, а также определить дозы и способы его применения.
Полными аналогами Ко-Диротон табл. 10мг/12,5мг №30 являются:
Упаковка / 30 шт.
293.60 грн.Склад:
Діючі речовини: лізиноприл, гідрохлоротіазид;
1 таблетка Ко-Диротон® 10 мг/12,5 мг містить лізиноприлу 10 мг (у формі лізиноприлу дигідрату 10,89 мг) і гідрохлоротіазиду 12,5 мг;
ДопоміжніРечовини:Маніт (Е 421), індиготин (E 132), крохмаль кукурудзяний, крохмаль прежелатинізований, кальцію гідрофосфату дигідрат, крохмаль частково прежелатинізований, магнію стеарат;
1 таблетка Ко-Диротон® 20 мг/12,5 мг містить лізиноприлу 20 мг (у формі лізиноприлу дигідрату 21,77 мг) і гідрохлоротіазиду 12,5 мг;
ДопоміжніРечовини:Маніт (Е 421), індиготин (E 132), заліза оксид жовтий (Е 172), крохмаль кукурудзяний, крохмаль прежелатинізований, кальцію гідрофосфату дигідрат, крохмаль частково прежелатинізований, магнію стеарат.
Лікарська форма. Таблетки.
Основні фізико-хімічні властивості:
Ко-Диротон® 10 мг/12,5 мг: таблетки круглі, пласкі з обох боків, зі знятою фаскою, світло-блакитного кольору, з нечисленними вкрапленнями більш темного кольору. З одного боку гравіювання «C 43». Діаметр близько 8 мм.
Ко-Диротон® 20 мг/12,5 мг: таблетки круглі, пласкі з обох боків, зі знятою фаскою, світло-зеленого кольору, з нечисленними вкрапленнями більш темного кольору. З одного боку гравіювання «C 44». Діаметр близько 8 мм.
Фармакотерапевтична група.
Інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (іАПФ) і діуретики.
Код АТХ С09В А03.
Фармакологічні властивості.
Ко-Диротон® є комбінованим препаратом з фіксованою дозою лізиноприлу, інгібітору ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ), і гідрохлоротіазиду – тіазидного діуретика. Обидва компоненти виявляють взаємодоповнюючий та адитивний антигіпертензивний ефект.
Фармакодинаміка
Лізиноприл. Механізм дії.
Лізиноприл є інгібітором ферменту пептидилдипептидази. Лізиноприл інгібує ангіотензинперетворювальний фермент (АПФ), який каталізує перетворення ангіотензину I в вазоконстрикторний пептид ангіотензин II. Ангіотензин II також стимулює секрецію альдостерону корою надниркових залоз. В результаті інгібування АПФ спостерігається зниження концентрації ангіотензину II і, як наслідок, пригнічення судинозвужувальної активності і секреції альдостерону. Цей ефект призводить до збільшення концентрації калію в сироватці крові.
Вважається, що лізиноприл знижує артеріальний тиск завдяки механізму первинного пригнічення ренін-ангіотензин-альдостеронової системи. Однак лізиноприл чинить антигіпертензивну дію навіть при артеріальній гіпертензії з низькою активністю реніну. АПФ ідентичний ферменту кініназі II, який бере участь в деградації брадикініну. Не з’ясовано, чи впливає підвищення рівня брадикініну (потужного судинорозширювального пептиду) на терапевтичну дію лізиноприлу.
Клінічна ефективність та безпека
Засоби, що впливають на ренін-ангіотензинову систему (РАС)
Відомо, що у двох масштабних рандомізованих контрольованих дослідженнях (ONTARGET (ONgoing Telmisartan Alone and in combination with Ramipril Global Endpoint Trial/Міжнародне дослідження з досягнення цільових показників при тривалому лікуванні телмісартаном як монотерапії та комбінованої терапії з раміприлом)) та VA NEPHRON-D (The Veterans Affair Nephropathy in Diabetes/Дослідження лікування нефропатії у пацієнтів з діабетом у Відділенні ветеранів)) вивчали застосування комбінації інгібітора АПФ з блокатором рецепторів ангіотензину ІІ.
Дослідження ONTARGET проводили з участю пацієнтів, які в анамнезі мали серцево-судинні чи цереброваскулярні захворювання або цукровий діабет ІІ типу з ознаками ішемічного ураження органів. У дослідженні VA NEPHRON-D брали участь пацієнти з цукровим діабетом ІІ типу та діабетичною нефропатією.
У цих дослідженнях не був продемонстрований значущий позитивний ефект на результати з точки зору стану нирок та/або серцево-судинної системи та летальності, при цьому існував високий ризик гіперкаліємії, гострого ураження нирок та/або гіпотензії порівняно з монотерапією. Ці результати також застосовні до інших інгібіторів АПФ і блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ, зважаючи на їх схожі фармакодинамічні властивості. Тому інгібітори АПФ і блокатори рецепторів ангіотензину ІІ не слід застосовувати одночасно пацієнтам із діабетичною нефропатією.
Відомо, що дослідження ALTITUDE (Aliskiren Trial in Type 2 Diabetes Using Cardiovascular and Renal Disease Endpoints/Дослідження аліскірену у пацієнтів з діабетом ІІ типу із застосуванням основних параметрів з точки зору стану серцево-судинної системи та нирок) проводили для вивчення позитивного впливу додавання аліскірену до стандартної терапії інгібітором АПФ або блокатором рецепторів ангіотензину ІІ у пацієнтів із цукровим діабетом ІІ типу та хронічним захворюванням нирок, серцево-судинним захворюванням або обома видами захворювань. Дослідження було припинено достроково через високий ризик побічних реакцій. Частота летальних наслідків через серцево-судинні захворювання та інсульт була вищою у групі застосування аліскірену, ніж у групі плацебо, і побічні реакції, у тому числі серйозні (гіперкаліємія, гіпотензія та ниркова недостатність), реєструвалися частіше у групі аліскірену порівняно з групою плацебо.
Гідрохлоротіазид. Механізм дії.
Гідрохлоротіазид є діуретиком і гіпотензивним засобом. Він впливає на реабсорбцію електролітів в дистальних ниркових канальцях і приблизно однаково збільшує екскрецію іонів натрію і хлору. Натрійурез може супроводжуватися деякою втратою калію і бікарбонатів. Механізм антигіпертензивної дії тіазидних діуретиків не встановлено.
Тіазиди зазвичай не впливають на нормальний артеріальний тиск.
Немеланомний рак шкіри (НМРШ)
На підставі доступних даних, отриманих в епідеміологічних дослідженнях, описаний взаємозв’язок між сумарною дозою гідрохлоротіазиду і розвитком НМРШ. Одне дослідження включало 71533 випадки базально-клітинної карциноми (БКК) та 8629 випадків плоскоклітинної карциноми (ПКК), група контролю – 1430833 та 172462 особи відповідно. Застосування високих доз гідрохлоротіазиду (сумарна доза ≥50000 мг) характеризувалося наступним скоригованим співвідношенням шансів: 1,29 (95 % ДІ: 1,23-1,35) – для БКК і 3,98 (95 % ДІ: 3,68-4,31) – для ПКК. Чіткий взаємозв’язок між сумарною дозою і ризиком розвитку раку шкіри простежувався і при БКК, і при ПКК. Інше дослідження показало можливий взаємозв’язок між раком губи (ПКК) і застосуванням гідрохлоротіазиду: 633 випадки раку губи співвідносили з 63067 суб’єктами групи контролю з використанням методу випадкової вибірки. Продемонстровано взаємозв’язок із сумарною дозою зі співвідношенням шансів 2,1 (95 % ДІ: 1,7-2,6), показник збільшувався до 3,9 (3,0-4,9) при застосуванні високих доз гідрохлоротіазиду (~ 25000 мг) і до 7,7 (5,7-10,5) – при застосуванні найвищих сумарних доз препарату (~ 100000 мг) (див. розділ «Особливості застосування»).
Фармакокінетика.
Одночасне застосування лізиноприлу і гідрохлоротіазиду має незначний вплив (або не впливає) на біодоступність кожного з компонентів. Комбінований препарат є біоеквівалентним одночасному прийому компонентів препарату у вигляді окремих лікарських форм.
Лізиноприл.
Абсорбція. Після перорального прийому лізиноприлу пік концентрації у плазмі досягається протягом приблизно 7 годин, хоча існує тенденція до невеликої затримки у часі досягнення максимальної концентрації у сироватці крові у пацієнтів з гострим інфарктом міокарда. На підставі даних про виведення з сечею середня величина абсорбції лізиноприлу у діапазоні вивчених доз (5−80 мг) становить приблизно 25 % з міжіндивідуальною варіабельністю в 6−60 %. Абсолютна біодоступність знижується приблизно на 16 % у пацієнтів із серцевою недостатністю. Абсорбція лізиноприлу не залежить від прийому їжі.
Розподіл. Лізиноприл не зв’язується з іншими білками сироватки крові, окрім циркулюючого ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ).
Відомо, що лізиноприл погано проникає через гематоенцефалічний бар’єр.
Елімінація. Лізиноприл не піддається метаболізму, і вся його абсорбована кількість виводиться нирками у незміненому вигляді. При багаторазовому введенні лізиноприл має ефективний напівперіод кумуляції 12,6 години. Кліренс лізиноприлу у здорових добровольців становить приблизно 50 мл/хв. Зменшення концентрації у сироватці крові свідчить про пролонговану термінальну фазу, яка не є наслідком кумуляції препарату. Ця термінальна фаза, можливо, свідчить про насичуване зв’язування з АПФ і не має дозозалежного характеру.
Порушення функції печінки
Порівняно зі здоровими добровольцями, у пацієнтів з порушенням функції печінки при цирозі спостерігалося зменшення абсорбції (приблизно на 30 % за даними виведення з сечею), але збільшення впливу лізиноприлу (приблизно на 50 %) у зв’язку зі зниженим кліренсом.
Порушення функції нирок
При порушенні функції нирок спостерігається уповільнення виведення лізиноприлу, який виводиться нирками. Однак це уповільнення стає клінічно значущим тільки тоді, коли швидкість клубочкової фільтраціі зменшується до величини
Таблиця 1
Показники фармакокінетики лізиноприлу після багаторазового прийому препарату в дозі 5 мг
У різних груп пацієнтів із захворюваннями нирок
Функція нирок відповідно до величини кліренсу креатиніну |
Кількість |
Cmax (нг/мл) |
Tmax (год) |
AUC (0‑24 год) (нг/год/мл) |
t1/2 (год) |
>80 мл/хв |
6 |
40,3 |
6 |
492+/-172 |
6,0+/-1,1 |
30-80 мл/хв |
6 |
36,6 |
8 |
555+/-364 |
11,8+/-1,9 |
5-30 мл/хв |
6 |
106,7 |
8 |
2228+/-938 |
19,5+/-5,2 |
При кліренсі креатиніну 30−80 мл/хв спостерігається збільшення середнього значення AUC («концентрація-час») лише на 13 %; при кліренсі креатиніну 5−30 мл/хв спостерігається 4−5-кратне збільшення середнього значення AUC.
Лізиноприл може бути видалений з організму за допомогою гемодіалізу. Після 4-годинного сеансу гемодіалізу відмічено зниження концентрації лізиноприлу в плазмі в середньому на 60 % (при величині діалізного кліренсу 40−55 мл/хв).
Серцева недостатність. Пацієнти з серцевою недостатністю схильні до більшого впливу лізиноприлу порівняно зі здоровими добровольцями (збільшення площі під кривою AUC у середньому на 125 %), але на підставі даних про виведення лізиноприлу з сечею з’ясувалося, що у них знижена приблизно на 16 % абсорбція порівняно зі здоровими добровольцями.
Пацієнти літнього віку. Пацієнти літнього віку мають більш високі значення площі під кривою AUC у плазмі (збільшені приблизно на 60 %) порівняно з молодшими добровольцями.
Гідрохлоротіазид
При контролі концентрації гідрохлоротіазиду в плазмі крові протягом мінімум 24 годин період напіввиведення його варіював від 5,6 до 14,8 години.
Не менше 61 % речовини виводиться в незміненому вигляді протягом 24 годин. Після перорального прийому гідрохлоротіазиду діуретичний ефект розвивається через 2 години, досягає максимуму через 4 години і зберігається протягом 6−12 годин.
Гідрохлоротіазид проникає через плацентарний бар’єр, але не проникає через гематоенцефалічний бар’єр.
Клінічні характеристики.
Показання.
Лікування пацієнтів з артеріальною гіпертензією легкого або середнього ступеня тяжкості, що має стабільний перебіг на тлі терапії окремими препаратами у тих же дозуваннях.
Протипоказання.
· Гіперчутливість до діючих речовин або до однієї з допоміжних речовин, зазначених у розділі «Склад».
· Гіперчутливість до інших інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ).
· Гіперчутливість до будь-яких похідних сульфонаміду.
· Ангіоневротичний набряк в анамнезі, пов’язаний із застосуванням інгібіторів АПФ.
· Спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк.
· Вагітність або планування вагітності (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»).
· Тяжке порушення функції нирок (кліренс креатиніну
· Анурія.
· Тяжке порушення функції печінки.
· Одночасне застосування препарату Ко-Диротон® з лікарськими засобами, які містять аліскірен, протипоказане пацієнтам із цукровим діабетом або порушенням функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації 2) (див. розділи «Фармакодинаміка», «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» та «Особливості застосування»).
· Одночасне застосування зі сакубітрилом/валсартаном; не слід починати прийом препарату Ко-Диротон® раніше ніж через 36 годин після прийому останньої дози сакубітрилу/валсартану (див. також розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» та «Особливості застосування»).
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Гіпотензивні лікарські засоби
При одночасному застосуванні з іншими гіпотензивними препаратами можливе посилення антигіпертензивної дії. Одночасне застосування з нітрогліцерином, іншими нітратами або вазодилататорами підсилює антигіпертензивний ефект.
Слід уникати призначення лізиноприлу в комбінації з препаратами, що містять аліскірен (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»).
Відомо, що подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) при комбінованому застосуванні інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену пов’язана з більш високою частотою розвитку побічних реакцій, таких як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія і зниження функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність), порівняно із застосуванням одного лікарського засобу, що впливає на РААС (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»).
Препарати, які можуть підвищувати ризик розвитку ангіоневротичного набряку
Одночасне застосування інгібіторів АПФ зі сакубітрилом/валсартаном протипоказане у зв’язку зі збільшенням ризику розвитку ангіоневротичного набряку (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»).
Одночасне застосування інгібіторів АПФ з інгібіторами мішені рапаміцину в клітинах ссавців (mTOR) (наприклад, темсиролімус, сиролімус, еверолімус) або інгібіторами нейтральної ендопептидази (наприклад, рацекадотрил) або тканинним активатором плазміногену або вілдагліптином може призвести до збільшення ризику розвитку ангіоневротичного набряку.
Препарати літію
При одночасному застосуванні препаратів літію та інгібіторів АПФ зареєстровано випадки оборотного підвищення рівня літію в сироватці крові і появи ознак токсичності. Діуретичні засоби і інгібітори АПФ зменшують нирковий кліренс літію, що підвищує ризик його токсичності. Таким чином, застосування лізиноприлу і гідрохлоротіазиду в комбінації з препаратами літію не рекомендується. У разі якщо застосування даної комбінації необхідне, слід ретельно контролювати рівень літію в сироватці крові (див. розділ «Особливості застосування»).
Калійзберігаючі діуретики, харчові добавки, що містять калій, або замінники солі та інші лікарські засоби, що можуть підвищувати рівень калію в плазмі крові
Незважаючи на те, що вміст калію в сироватці крові зазвичай залишається в межах нормальних значень, у деяких пацієнтів при лікуванні лізиноприлом може виникнути гіперкаліємія. Калійзберігаючі діуретики (такі як спіронолактон, тріамтерен або амілорид), харчові добавки або замінники солі, що містять калій, можуть призводити до значного підвищення вмісту калію в сироватці крові, особливо у пацієнтів із порушеннями функції нирок або цукровим діабетом ІІ типу. При одночасному застосуванні лізиноприлу з іншими препаратами, що підвищують рівень калію в сироватці крові, такими як триметоприм і ко-тримоксазол (триметоприм/сульфаметоксазол), слід дотримуватися обережності, оскільки відомо, дія триметоприму подібна до дії калійзберігаючих діуретиків, таких як амілорид. Таким чином, одночасний прийом лізиноприлу з перерахованими вище лікарськими засобами не рекомендується. У разі необхідності одночасного застосування лікарські засоби слід застосовувати з обережністю і з періодичним моніторингом вмісту калію в сироватці крові (див. розділ «Особливості застосування»).
Гепарин
Одночасне застосування інгібіторів АПФ і гепарину може призвести до гіперкаліємії. Рекомендується моніторинг вмісту калію в сироватці крові.
Лікарські засоби, здатні спричиняти шлуночкову тахікардію типу «пірует»
Через ризик розвитку гіпокаліємії слід дотримуватися обережності при одночасному застосуванні гідрохлоротіазиду і лікарських засобів, здатних спричинити шлуночкову тахікардію типу «пірует» (деякі антиаритмічні, антипсихотичні засоби та інші препарати).
Трициклічні антидепресанти/ антипсихотичні препарати/ анестетики
Одночасне застосування деяких анестетиків, трициклічних антидепресантів або антипсихотичних препаратів та інгібіторів АПФ може призвести до додаткового зниження артеріального тиску (див. розділ «Особливості застосування»).
Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), включаючи ацетилсаліцилову кислоту
При тривалому застосуванні НПЗП (селективні інгібітори циклооксигенази-2, ацетилсаліцилова кислота в дозі > 3 г/добу, неселективні НПЗП) можливе ослаблення антигіпертензивної і діуретичної дії інгібіторів АПФ і тіазидів. Одночасне застосування НПЗП та інгібіторів АПФ може призводити до збільшення вмісту калію в сироватці крові і погіршення функції нирок. Як правило, зазначені явища мають оборотний характер. У рідкісних випадках може розвиватися ниркова недостатність, особливо у разі порушення функції нирок, наприклад у пацієнтів літнього віку або пацієнтів з дегідратацією.
Препарати золота
У пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, частіше спостерігалися нітритоїдні (вазомоторні) реакції на тлі застосування ін’єкційних форм препаратів золота (наприклад натрію ауротіомалату). Для нітритоїдних реакцій характерна поява симптомів вазодилатації (почервоніння шкіри), нудота, запаморочення і артеріальна гіпотензія, що може бути тяжкою.
Симпатоміметики
Симпатоміметики можуть послаблювати антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ. Тіазиди можуть знижувати артеріальну чутливість до норадреналіну, але недостатньо для того, щоб виключити ефект лікарського засобу, що збільшує артеріальний тиск.
Протидіабетичні засоби
Застосування тіазидів може погіршити толерантність до глюкози. Найчастіше цей ефект розвивається в перші тижні комбінованої терапії у пацієнтів з порушеною функцією нирок. Може виникнути необхідність у коригуванні дози гіпоглікемічних засобів, у тому числі інсуліну, пацієнтам із цукровим діабетом.
Тіазидні діуретики можуть посилювати гіперглікемічний ефект діазоксиду.
Амфотерицин В (для парентерального введення), карбеноксолон, кортикостероїди, кортикотропін (АКТГ) або стимулюючі проносні засоби
Гіпокаліємічний ефект гідрохлоротіазиду можуть посилювати лікарські засоби, що впливають на рівень калію та гіпокаліємію (наприклад, інші калійуретичні діуретики, послаблюючі засоби, амфотерицин, карбеноксолон, похідні саліцилової кислоти).
Гіпокаліємія може розвинутися під час одночасного застосування стероїдів або АКТГ.
Солі кальцію
Застосування тіазидних діуретиків може призвести до підвищення кальцію в сироватці крові у зв’язку зі зменшенням екскреції. Якщо необхідне сумісне застосування добавок кальцію або вітаміну D, слід проводити ретельний моніторинг рівня кальцію та при необхідності коригувати дозу.
CЕрцеві глікозиди
Гіпокаліємія може збільшувати чутливість або реакцію серця на токсичні ефекти, зумовлені препаратами наперстянки (у тому числі підвищення збудливості шлуночків).
Холестирамін і колестипол
При одночасному застосуванні із холестираміном і колестиполом зменшується всмоктування гідрохлоротіазиду. Таким чином, сульфонамідні діуретики слід приймати мінімум за 1 годину до або через 4−6 годин після прийому зазначених препаратів.
Недеполяризуючі міорелаксанти (наприклад тубокурарину хлорид)
Тіазиди можуть підвищити чутливість до недеполяризуючих міорелаксантів (наприклад, до тубокурарину).
Соталол
При гіпокаліємії, що виникає при застосуванні тіазидів, може зростати ризик розвитку аритмії при застосуванні соталолу.
Алопуринол
При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ і алопуринолу зростає ризик розвитку ураження нирок і розвитку лейкопенії.
Циклоспорин
При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ і циклоспорину зростає ризик розвитку ураження нирок і розвитку гіперкаліємії. Рекомендовано контролювати рівень калію в сироватці крові.
Ловастатин
При одночасному застосуванні інгібіторів АПФ і ловастатину зростає ризик гіперкаліємії.
Цитостатики, імунодепресанти, прокаїнамід
Тіазиди можуть послаблювати ниркову екскрецію цитотоксичних препаратів (наприклад, циклофосфаміду, метотрексату) і потенціювати їх мієлосупресивний ефект (див. розділ «Особливості застосування»).
Інші супутні препарати
Тіазиди можуть підвищувати ризик розвитку побічних реакцій, спричинених амантадином.
Алкоголь, барбітурати, анестетики можуть посилювати ортостатичну гіпотензію.
Особливості застосування.
Симптоматична артеріальна гіпотензія
У рідкісних випадках у пацієнтів з неускладненою артеріальною гіпертензію може спостерігатися симптоматична артеріальна гіпотензія. Ризик зниження артеріального тиску найбільш імовірний у пацієнтів зі зниженням об’єму циркулюючої крові, наприклад, на тлі терапії діуретиками, при дотриманні дієти з обмеженням солі, внаслідок гемодіалізу, діареї або блювання, або якщо у пацієнта є тяжка ренінзалежна гіпертензія (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» та «Побічні реакції»).
У таких пацієнтів слід регулярно контролювати вміст електролітів у сироватці крові. Підбір доз і лікування пацієнтів з підвищеним ризиком розвитку клінічно вираженої гіпотензії починають під пильним медичним наглядом.
Пацієнтам з ішемічною хворобою серця або з цереброваскулярними захворюваннями препарат слід застосовувати з особливою обережністю, оскільки надмірне зниження артеріального тиску може призвести до розвитку інфаркту міокарда або гострого порушення мозкового кровообігу.
При розвитку артеріальної гіпотензії пацієнта слід покласти на спину і у разі необхідності провести внутрішньовенну інфузію фізіологічного розчину. Транзиторна гіпотензія не є протипоказанням для прийому наступної дози. Після відновлення об’єму циркулюючої крові і нормалізації артеріального тиску терапію можна відновити в менших дозах або почати застосування будь-якого з компонентів препарату як монотерапії.
У деяких пацієнтів із серцевою недостатністю, але з нормальним або зниженим артеріальним тиском на тлі застосування лізиноприлу можливе зниження системного артеріального тиску. Цей ефект є очікуваним і зазвичай не є підставою для відміни препарату. При розвитку клінічно вираженої гіпотензії може бути потрібне зниження дози або відміна терапії лізиноприлом та гідрохлоротіазидом.
Стеноз аортального та мітрального клапана/гіпертрофічна кардіоміопатія
Як і інші інгібітори АПФ, лізиноприл слід застосовувати з обережністю пацієнтам зі стенозом мітрального клапана і з обструкцією вихідного тракту лівого шлуночка (наприклад внаслідок аортального стенозу або гіпертрофічної кардіоміопатії).
Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС)
Відомо, що при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену зростає ризик розвитку артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії і порушення функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність). Таким чином, не рекомендується подвійна блокада РААС шляхом одночасного застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Якщо подвійна блокада абсолютно необхідна, то її слід проводити під наглядом фахівця і при регулярному контролі функції нирок, вмісту електролітів і артеріального тиску.
Інгібітори АПФ і блокатори рецепторів ангіотензину II не слід застосовувати одночасно пацієнтам з діабетичною нефропатією.
Порушення функції нирок
Тіазиди можуть бути не рекомендовані для застосування пацієнтам із порушенням функції нирок; тіазиди неефективні при значеннях кліренсу креатиніну 30 мл/хв або нижче (що відповідає помірній або тяжкій нирковій недостатності).
Комбінацію лізиноприлу і гідрохлоротіазиду не слід призначати пацієнтам з нирковою недостатністю (кліренс креатиніну ≤80 мл/хв), поки не будуть підібрані дози окремих компонентів, що відповідають дозам в комбінованому препараті.
Артеріальна гіпотензія, що виникає після початку лікування інгібіторами АПФ у пацієнтів з серцевою недостатністю, може призвести до подальшого погіршення функції нирок. У деяких випадках повідомлялося про розвиток гострої ниркової недостатності (як правило, оборотної).
У пацієнтів з двобічним стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки на тлі застосування інгібіторів АПФ можливе підвищення концентрації сечовини і креатиніну в сироватці крові, зазвичай оборотне після відміни терапії. Імовірність розвитку даного стану вища у пацієнтів з нирковою недостатністю. При наявності вазоренальної гіпертензії існує підвищений ризик розвитку вираженої артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності. Лікування таких пацієнтів починають під пильним медичним наглядом із застосуванням низьких доз препарату із подальшим обережним підбором доз. Протягом перших тижнів лікування комбінацією лізиноприлу і гідрохлоротіазиду слід ретельно контролювати функцію нирок, оскільки діуретики сприяють розвитку вищевказаних змін.
У деяких пацієнтів з артеріальною гіпертензією (без виражених фонових захворювань нирок) при одночасному застосуванні лізиноприлу і діуретика можливе підвищення концентрації сечовини і креатиніну в сироватці крові. Імовірність розвитку цих порушень вища у пацієнтів з нирковою недостатністю в анамнезі. У таких випадках може бути потрібне зменшення дози та (або) відміна терапії лізиноприлом та (або) діуретиком.
Попереднє лікування діуретиками
Прийом діуретиків слід припинити за 2−3 дні до початку застосування комбінації лізиноприлу і гідрохлоротіазиду. Якщо це неможливо, лікування слід починати з монотерапії лізиноприлом у дозі 5 мг.
Стан після трансплантації нирки
Оскільки даних щодо застосування лізиноприлу пацієнтам після пересадки нирки немає, застосування препарату Ко-Диротон® даній групі пацієнтів не рекомендується.
Анафілактоїдні реакції у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі
Застосування комбінації лізиноприлу і гідрохлоротіазиду не показано для лікування пацієнтів з нирковою недостатністю, що вимагає проведення гемодіалізу.
Є повідомлення про розвиток анафілактоїдних реакцій у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, при проведенні певних видів гемодіалізу (наприклад, з використанням високопроникних мембран AN69 і при проведенні аферезу ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ) з використанням декстрану сульфату). У таких випадках слід використовувати діалізні мембрани іншого типу або застосовувати антигіпертензивні засоби інших класів.
Анафілактоїдні реакції при проведенні аферезу ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ)
У поодиноких випадках у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, при проведенні аферезу ЛПНЩ з використанням декстрану сульфату спостерігалися загрозливі для життя анафілактичні реакції. Для запобігання розвитку анафілактичних реакцій слід тимчасово припиняти терапію інгібіторами АПФ перед кожною процедурою аферезу.
Захворювання печінки
Пацієнтам з порушенням функції печінки або з прогресуючим захворюванням печінки тіазидні діуретики слід застосовувати з обережністю, оскільки незначні зміни водно-електролітного балансу можуть спровокувати розвиток печінкової коми (див. розділ «Протипоказання»). У рідкісних випадках на тлі застосування інгібіторів АПФ спостерігався синдром розвитку холестатичної жовтяниці або гепатиту з переходом у фульмінантний некроз печінки, іноді з летальним наслідком. Механізм розвитку цього синдрому неясний. У разі якщо на тлі застосування комбінації лізиноприлу і гідрохлоротіазиду відзначена поява жовтяниці або значне підвищення рівня печінкових ферментів, прийом препарату Ко-Диротон® слід припинити; пацієнт повинен перебувати під пильним медичним наглядом.
Хірургічні втручання, анестезія
При проведенні хірургічних втручань або під час анестезії із застосуванням засобів, що спричиняють артеріальну гіпотензію, лізиноприл може блокувати утворення ангіотензину II у відповідь на компенсаторне вивільнення реніну. При розвитку артеріальної гіпотензії, яку можна пояснити зазначеним механізмом, показано поповнення об’єму циркулюючої крові.
Вплив на метаболізм та ендокринну систему
На тлі застосування інгібіторів АПФ і тіазидів можливе порушення толерантності до глюкози. Може виникнути потреба в регулюванні дози антидіабетичних препаратів, у тому числі інсуліну. У пацієнтів з цукровим діабетом, які отримують пероральні протидіабетичні препарати або інсулін, протягом першого місяця лікування інгібітором АПФ слід ретельно контролювати рівень глікемії.
На тлі застосування тіазидних діуретиків можливий перехід латентної форми цукрового діабету в маніфестну.
На тлі терапії тіазидами може підвищуватися концентрація холестерину і тригліцеридів.
У деяких пацієнтів терапія тіазидами може провокувати розвиток гіперурикемії та (або) подагри. Однак лізиноприл може прискорювати виведення сечової кислоти нирками, тим самим послаблюючи гіперурикемічну дію гідрохлоротіазиду.
Порушення електролітного балансу
При лікуванні діуретиками показане регулярне визначення вмісту електролітів в сироватці крові пацієнта. При застосуванні тіазидів, в тому числі гідрохлоротіазиду, можливе порушення водного або електролітного балансу (гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіпохлоремічний алкалоз). До ознак порушення водного або електролітного балансу відносяться: сухість у роті, спрага, слабкість, млявість, сонливість, м’язовий біль або спазми, м’язова втома, артеріальна гіпотензія, олігурія, тахікардія, порушення з боку шлунково-кишкового тракту (нудота, блювання). У пацієнтів з набряками в спекотну погоду може розвиватися гіперволемічна гіпонатріємія. Дефіцит хлоридів зазвичай буває незначним і не потребує лікування. Відомо, що тіазиди збільшують виведення магнію з сечею, що може призвести до гіпомагніємії.
Тіазиди можуть знижувати екскрецію кальцію з сечею і спричиняти незначне періодичне підвищення вмісту кальцію в сироватці крові. Виражена гіперкальціємія може бути ознакою прихованого гіперпаратиреозу. Перед дослідженням функції паращитовидних залоз тіазидні діуретики слід відмінити.
Гіперкаліємія
Інгібітори АПФ можуть спричинити розвиток гіперкаліємії, оскільки вони пригнічують виділення альдостерону. Зазвичай даний ефект клінічно незначний у пацієнтів з нормальною функцією нирок. Однак у пацієнтів із порушеннями функції нирок, цукровим діабетом ІІ типу та/або у пацієнтів, які приймають харчові добавки, що містять калій (у т. ч. замінники солі), калійзберігаючі діуретики, а також у пацієнтів, які застосовують лікарські засоби, які здатні підвищити рівень калію в сироватці крові (такі як гепарин, триметоприм або комбінований лікарський засіб ко-тримоксазол, відомий як триметоприм/сульфаметоксазол та, особливо, антагоністи альдостерону або блокатори рецепторів ангіотензину), може розвинутися гіперкаліємія. При необхідності одночасного застосування вищезазначених препаратів рекомендується регулярно контролювати вміст калію в сироватці крові та функціональний стан нирок (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Пацієнти з цукровим діабетом
У пацієнтів з цукровим діабетом, які отримують пероральні протидіабетичні препарати або інсулін, протягом першого місяця лікування інгібітором АПФ слід ретельно контролювати рівень глікемії (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Гіперчутливість, ангіоневротичний набряк
Інгібітори АПФ
На тлі застосування інгібіторів АПФ, включаючи лізиноприл, у поодиноких випадках можливий розвиток ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, язика, глотки та (або) гортані в будь-який період лікування. Ангіоневротичний набряк може виникнути в будь-який момент під час лікування. При розвитку подібної реакції лізиноприл слід негайно відмінити; пацієнт повинен отримувати відповідну терапію і перебувати під медичним наглядом до повного зникнення симптомів. Навіть тоді, коли спостерігається тільки набряк язика (без порушення дихальної функції), пацієнту показане тривале спостереження, тому що застосування антигістамінних засобів і кортикостероїдів може бути неефективним.
У рідкісних випадках ангіоневротичний набряк гортані або язика може призвести до летального наслідку. Набряк язика, голосових складок або гортані може призвести до обструкції дихальних шляхів, особливо у пацієнтів, які перенесли хірургічні втручання на органах дихання. У подібних випадках показана екстрена терапія. Може бути потрібним введення розчину адреналіну та (або) забезпечення прохідності дихальних шляхів. Пацієнт повинен перебувати під пильним медичним наглядом до повного і стійкого зникнення симптомів.
У пацієнтів негроїдної раси, які приймають інгібітори АПФ, ангіоневротичний набряк спостерігається частіше, ніж у представників інших рас.
Пацієнти, які мають в анамнезі ангіоневротичний набряк, не пов’язаний із застосуванням інгібіторів АПФ, можуть бути більшою мірою схильні до розвитку ангіоневротичного набряку на тлі терапії інгібіторами АПФ (див. розділ «Протипоказання»).
Одночасне заcтосування інгібіторів АПФ зі сакубітрилом/валсартаном протипоказане у зв’язку зі збільшенням ризику розвитку ангіоневротичного набряку. Лікування сакубітрилом/валсартаном слід розпочинати не раніше, ніж через 36 годин після прийому останньої дози лізиноприлу. Лікування лізиноприлом слід розпочинати не раніше ніж через 36 годин після прийому останньої дози сакубітрилу/валсартану (див. розділи «Протипоказання» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Одночасне застосування інгібіторів АПФ з рацекадотрилом, інгібіторами mTOR (наприклад, сиролімус, еверолімус, темсиролімус) та вілдагліптином може призвести до підвищення ризику розвитку ангіоневротичного набряку (наприклад, набряк дихальних шляхів або язика з дихальною недостатністю або без неї) (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Пацієнтам, які уже приймають інгібітори АПФ, починати лікування рацекадотрилом, інгібіторами mTOR та вілдагліптином слід з обережністю.
Тіазиди
У пацієнтів, які отримують тіазиди, реакції гіперчутливості можуть розвиватися незалежно від наявності алергії або бронхіальної астми в анамнезі. Описано випадки виникнення або загострення системного червоного вовчака на тлі застосування тіазидних діуретиків.
Десенсибілізація
У пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, можуть виникати анафілактоїдні реакції під час проведення десенсибілізації (наприклад, отрутою перетинчастокрилих). Зазначених реакцій можна уникнути, якщо тимчасово припинити прийом інгібітору АПФ, однак небажані реакції можуть виникнути знову при випадковому повторному призначенні препарату.
Немеланомний рак шкіри
У двох епідеміологічних дослідженнях, виконаних із використанням Данського національного реєстру пацієнтів зі злоякісними новоутвореннями, зареєстровано збільшення ризику розвитку НМРШ (БКК та ПКК) при збільшенні сумарної дози гідрохлоротіазиду. Фотосенсибілізуюча дія гідрохлоротіазиду може виступати як можливий механізм розвитку НМРШ.
Пацієнтів, які приймають гідрохлоротіазид, слід проінформувати про ризик розвитку НМРШ, про необхідність регулярної перевірки шкірних покривів на наявність нових вогнищ і щодо негайного надання повідомлень про будь-які підозрілі ураження шкіри. З метою мінімізації ризику розвитку раку шкіри пацієнтам слід порекомендувати дотримуватися профілактичних заходів, зокрема обмежити вплив сонячних і УФ-променів, а в разі впливу використовувати відповідні захисні засоби. Необхідно у найкоротші терміни обстежити підозрілі ураження шкірних покривів, включаючи гістологічне дослідження біопсійного матеріалу. Крім того, слід переглянути можливість застосування гідрохлоротіазиду у пацієнтів з НМРШ в анамнезі (див. розділ «Протипоказання»).
Нейтропенія, агранулоцитоз
У пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, зареєстровано випадки розвитку нейтропенії (агранулоцитозу), тромбоцитопенії та анемії. У пацієнтів з нормальною функцією нирок і при відсутності інших обтяжливих чинників нейтропенія розвивається рідко. Нейтропенія і агранулоцитоз мають оборотний характер і зникають після відміни інгібітору АПФ. Лізиноприл застосовують з винятковою обережністю пацієнтам із системними захворюваннями сполучної тканини, на тлі терапії імунодепресантами, при терапії алопуринолом або прокаїнамідом, або з поєднанням цих ускладнюючих факторів, особливо пацієнтам з порушеннями функції нирок. Іноді у даної категорії пацієнтів спостерігався розвиток серйозних інфекцій, в тому числі таких, що не відповідали на інтенсивну антибіотикотерапію. При призначенні лізиноприлу таким пацієнтам рекомендується періодично контролювати вміст лейкоцитів в крові. Пацієнти повинні бути поінформовані про необхідність відразу ж повідомляти лікаря про будь-які ознаки інфекції.
Етнічна приналежність
У пацієнтів негроїдної раси, які приймають інгібітори АПФ, ангіоневротичний набряк спостерігається частіше, ніж у представників інших рас.
Як і інші інгібітори АПФ, лізиноприл менш ефективно знижує артеріальний тиск у представників негроїдної раси порівняно з пацієнтами інших рас. Ймовірно, це пов’язано з переважно низьким вмістом реніну у пацієнтів негроїдної раси з артеріальною гіпертензією.
КАшель
На тлі лікування інгібіторами АПФ можливий розвиток кашлю. Кашель за своїм характером є непродуктивним, стійким і припиняється після відміни терапії. При диференційній діагностиці слід враховувати кашель, що виникає на тлі застосування інгібіторів АПФ.
Препарати літію
Зазвичай не рекомендується одночасне застосування інгібіторів АПФ та препаратів літію (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
АнтидОпінговий тест
Лікарський засіб Ко-Диротон® містить гідрохлоротіазид, застосування якого може призвести до позитивних результатів антидопінгової проби.
Застосування у період вагітності або годування груддю
Вагітність
Інгібітори АПФ
Застосовувати інгібітори АПФ у період вагітності протипоказано (див. розділ «Протипоказання»).
Епідеміологічні дані про ризик тератогенних ефектів інгібіторів АПФ протягом першого триместру вагітності не дають змоги зробити остаточні висновки. Проте не можна виключити ймовірність ризику їх розвитку. Пацієнткам, які планують завагітніти, слід призначити альтернативну гіпотензивну терапію з доведеним профілем безпеки в період вагітності. Якщо вагітність настала в період лікування, інгібітор АПФ слід негайно відмінити і, якщо можна, розпочати альтернативну терапію.
Відомо, що на тлі застосування інгібіторів АПФ у II і III триместрах вагітності можуть спостерігатися явища фетотоксичності (погіршення функції нирок, олігогідрамніон, уповільнення окостеніння кісток черепа) та неонатальної токсичності (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія). Якщо інгібітор АПФ застосовувався з II триместру вагітності, рекомендується провести ультразвукове дослідження нирок і кісток черепа плода. Новонароджені, матері яких приймали інгібітори АПФ, повинні перебувати під ретельним медичним наглядом у зв’язку з можливим розвитком артеріальної гіпотензії (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»).
Гідрохлоротіазид
Досвід застосування гідрохлоротіазиду у період вагітності (особливо у І триместрі) обмежений. Проведених досліджень на тваринах недостатньо. Гідрохлоротіазид проникає через плацентарний бар’єр. З огляду на механізм фармакологічної дії гідрохлоротіазиду при його застосуванні у ІІ і ІІІ триместрах вагітності можливе порушення кровообігу у фетоплацентарному комплексі, а також розвиток жовтяниці, порушення електролітного балансу і тромбоцитопенії у новонародженого.
Гідрохлоротіазид не слід застосовувати при гестаційних набряках, артеріальній гіпертензії вагітних або прееклампсії, оскільки існує ризик зниження об’єму плазми крові і розвитку гіпоперфузії плаценти, при цьому будь-який позитивний ефект щодо перебігу захворювання відсутній.
Гідрохлоротіазид не слід застосовувати для лікування есенціальної артеріальної гіпертензії у вагітних, за винятком рідкісних випадків, коли альтернативне лікування неможливе.
Період годування груддю
Інгібітори АПФ
У зв’язку з відсутністю інформації про застосування комбінації лізиноприлу і гідрохлоротіазиду у період грудного вигодовування, застосування зазначеної комбінації не рекомендовано (див. розділ «Протипоказання»). У період грудного вигодовування необхідно застосовувати препарати з краще вивченим профілем безпеки, особливо у період догляду за новонародженою або недоношеною дитиною.
Гідрохлоротіазид
У невеликих кількостях гідрохлоротіазид проникає у грудне молоко. Високі дози тіазидів спричиняють інтенсивний діурез і можуть пригнічувати вироблення грудного молока. Застосування комбінації лізиноприлу та гідрохлоротіазиду у період грудного вигодовування не рекомендовано. Якщо комбінація лізиноприлу та гідрохлоротіазиду застосовується в період грудного вигодовування, даний комбінований препарат слід призначати в найменшій дозі.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.
На тлі лікування гіпотензивними препаратами (в тому числі при застосуванні комбінації лізиноприлу і гідрохлоротіазиду) може спостерігатися незначний або помірний вплив на здатність керувати транспортними засобами та працювати з іншими механізмами. Труднощі при керуванні автотранспортом або при роботі з механізмами індивідуальні і частіше виникають на початку лікування або при зміні дози препарату, а також на тлі вживання алкоголю.
При керуванні автомобілем і роботі з іншими механізмами слід брати до уваги, що на тлі застосування препарату Ко-Диротон® можлива поява запаморочення і стомлюваності (див. розділ «Побічні реакції»).
Спосіб застосування та дози.
Есенціальна артеріальна гіпертензія
Застосування комбінованого препарату з фіксованою дозою не підходить для початку терапії. Комбінований препарат з фіксованою дозою може замінити комбінацію 10 мг або 20 мг лізиноприлу та 12,5 мг гідрохлоротіазиду для пацієнтів, чий стан було стабілізовано на тлі терапії окремими активними речовинами у тих же дозуваннях, призначуваних у вигляді окремих препаратів. Стандартна доза – 1 таблетка 1 раз на добу. Як і будь-які інші медичні препарати, які приймають 1 раз на добу, Ко-Диротон® слід приймати приблизно в один і той же час кожен день.
Якщо не вдається досягти бажаного терапевтичного ефекту протягом 2−4 тижнів лікування, дозу можна збільшити до 2 таблеток 1 раз на добу.
Порушення функції нирок
Тіазидні діуретики не рекомендується застосовувати пацієнтам з порушенням функції нирок; тіазиди неефективні при значеннях кліренсу креатиніну 30 мл/хв або нижче (тобто при помірній або тяжкій нирковій недостатності).
Ко-Диротон®Не можна застосовуватися як початкову терапію пацієнтам з нирковою недостатністю. Пацієнтам з кліренсом креатиніну > 30 і ® можна застосовувати тільки після індивідуального підбору дози кожного із компонентів препарату. Рекомендована доза лізиноприлу при його застосуванні як монотерапії при нирковій недостатності легкого ступеня становить 5−10 мг.
Попередня терапія діуретиками
Після прийому першої дози препарату Ко-Диротон® може розвинутися симптоматична артеріальна гіпотензія. Розвиток такого стану більш імовірний у пацієнтів з порушеннями водно-електролітного балансу внаслідок попередньої терапії діуретиками. Застосування діуретиків слід припинити за 2−3 дні до початку терапії препаратом Ко-Диротон®. Якщо це неможливо, лікування слід починати з монотерапії лізиноприлом у дозі 5 мг.
Пацієнти літнього віку
Пацієнтам літнього віку корекція дози не потрібна.
Відомо, що показники ефективності і переносимості лізиноприлу і гідрохлоротіазиду при їх одночасному застосуванні були подібними у літніх та молодших пацієнтів з артеріальною гіпертензією. Ефективність лізиноприлу при його застосуванні в дозах від 20 до 80 мг була порівнянною у літніх пацієнтів (понад 65 років) та у пацієнтів молодшого віку; монотерапія лізиноприлом також ефективно знижувала діастолічний артеріальний тиск, як і монотерапія гідрохлоротіазидом або атенололом. Згідно з відомими результатами клінічних досліджень, вік не впливає на переносимість лізиноприлу.
Діти
Безпека і ефективність застосування цього лікарського засобу для лікування дітей не встановлені.
Передозування.
Дані про передозування у людини обмежені. При передозуванні інгібіторів АПФ можуть спостерігатися такі симптоми: артеріальна гіпотензія, циркуляторний шок, порушення електролітного балансу, ниркова недостатність, гіпервентиляція, тахікардія, відчуття серцебиття, брадикардія, запаморочення, тривожність, кашель.
При передозуванні показано проведення інфузії фізіологічного розчину. При розвитку артеріальної гіпотензії пацієнта слід покласти на спину. При необхідності показано проведення інфузії ангіотензину II та (або) внутрішньовенне введення катехоламінів. Якщо препарат прийнятий нещодавно, показано проведення заходів, спрямованих на виведення лізиноприлу (наприклад стимулювання блювання, промивання шлунка, введення абсорбентів і сульфату натрію).
Лізиноприл може бути видалений із загального кровотоку шляхом гемодіалізу (див. розділ «Особливості застосування»). При розвитку брадикардії, стійкої до терапії, показано встановлення штучного водія ритму. Слід ретельно контролювати показники життєво важливих функцій, вміст електролітів і креатиніну в сироватці крові.
Симптомами передозування гідрохлоротіазидом є підвищення діурезу, пригнічення свідомості (аж до коми), судоми, парез, порушення серцевого ритму, ниркова недостатність.
Для корекції брадикардії або виражених вагусних реакцій показано введення атропіну.
Гіпокаліємія може призвести до посилення аритмії у пацієнтів, які отримують дигоксин.
Побічні реакції.
Перераховані нижче побічні реакції, зареєстровані на тлі застосування лізиноприлу та (або) гідрохлоротіазиду, розподілені за частотою виникнення відповідно до такої градації: дуже часті
(≥1/10), часті (від ≥1/100 до астота невідома (не можна оцінити з наявних даних).
Серед побічних реакцій найчастіше спостерігалися кашель, запаморочення, артеріальна гіпотензія і головний біль (виникали у 1−10% пацієнтів). За даними клінічних досліджень, побічні реакції були помірними, мали транзиторний характер та в більшості випадків не потребували відміни терапії.
ЛіЗиноприл
Частота розвитку побічних реакцій |
|||||
Система органів |
Часті |
Нечасті |
Поодинокі |
Рідкісні |
Частота невідома |
З боку крові та лімфатичної системи |
зниження рівня гемоглобіну, зниження гематокриту |
пригнічення функції кісткового мозку, анемія, тромбоцитопенія, лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз (див. розділ «Особливості застосування»), гемолітична анемія, лімфаденопатія, аутоімунні захворювання |
|||
З боку імунної системи |
анафілактична/ Анафілактоїдна реакція |
||||
З боку ендокринної системи |
синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону (СНС АДГ) |
||||
З боку обміну речовин та харчування |
гіпоглікемія |
||||
З боку психіки |
лабільність настрою, симптоми депресії |
сплутаність свідомості |
галюцинації |
||
З боку нервової системи |
запаморочення, головний біль, синкопе |
парестезія, вертиго, порушення смакових відчуттів, порушення сну |
розлади нюху |
||
З боку серця |
інфаркт міокарда або порушення мозкового кровообігу, ймовірно, на тлі надмірного зниження артеріального тиску у пацієнтів групи високого ризику (див. розділ «Особливості застосування»), пальпітація, тахікардія |
||||
З боку судинної системи |
ортостатичні ефекти (в т. ч. ортостатична гіпотензія) |
синдром Рейно |
припливи |
||
З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння |
кашель (див. розділ «Особливості застосування») |
риніт |
бронхоспазм, синусит, алергічний альвеоліт та (або) еозинофільна пневмонія |
||
З боку шлунково-кишкового тракту |
діарея, блювання |
нудота, біль у животі, диспепсія |
сухість у роті |
панкреатит, ангіоневротичний набряк кишечнику |
|
З боку гепатобіліарної системи |
гепатит (гепатоцелюлярний або холестатичний), жовтяниця, печінкова недостатність* (див. розділ «Особливості застосування») |
||||
З боку шкіри та підшкірних тканин |
висипання, свербіж |
гіперчутливість/ Ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та (або) гортані (див. розділ «Особливості застосування»), кропив’янка, алопеція, псоріаз |
підвищена пітливість, пухирчатка (пемфігус), токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса – Джонсона, мультиформна еритема, псевдолімфома шкіри** |
||
З боку нирок та сечовивідних шляхів |
порушення функції нирок |
уремія, гостра ниркова недостатність |
олігурія, анурія |
||
З боку репродуктивної системи та молочних залоз |
імпотенція |
гінекомастія |
|||
Загальні порушення |
астенічний синдром, втомлюваність |
||||
Дослідження |
підвищення активності печінкових ферментів та білірубіну, підвищення рівня сечовини, підвищення креатиніну в сироватці крові, гіперкаліємія |
гіпонатріємія |
*У рідкісних випадках повідомлялося про розвиток гепатиту з подальшим прогресуванням до печінкової недостатності. У разі якщо на тлі застосування комбінації лізиноприлу і гідрохлоротіазиду відзначена поява жовтяниці або значне підвищення активності печінкових ферментів, застосування препарату слід припинити; пацієнт повинен перебувати під пильним медичним наглядом.
**Повідомлялося про розвиток симптомокомплексу, що включає один або кілька симптомів: лихоманка, васкуліт, міалгія, артралгія (артрит), підвищення рівня антинуклеарних антитіл (АНА), збільшення швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ), еозинофілія, лейкоцитоз, висипання, фотосенсибілізація або інші шкірні реакції.
ГіДрохлоротіАзид (частота невідома)
Інфекційні та паразитарні захворювання |
Сіаладеніт |
Доброякісні, злоякісні та неуточнені пухлини (включно з кістами та поліпами) |
немеланомний рак шкіри (базально-клітинна карцинома та плоскоклітинна карцинома) |
З боку крові та лімфатичної системи |
лейкопенія, нейтропенія (агранулоцитоз), тромбоцитопенія, апластична анемія, гемолітична анемія, пригнічення функцій кісткового мозку |
З боку обміну речовин та харчування |
анорексія; гіперглікемія; глюкозурія; гіперурикемія, порушення електролітного балансу (в т. ч. гіпонатріємія та гіпокаліємія, гіпохлоремічний алкалоз, гіпомагніємія), збільшення концентрації холестерину та тригліцеридів, подагра |
З боку психіки |
непосидючість, депресія, розлади сну |
З боку нервової системи |
зниження апетиту, парестезія, переднепритомний стан |
З боку органів зору |
ксантопсія, тимчасове зниження гостроти зору, гостра міопія, гостра закритокутова глаукома |
З боку органів слуху і рівноваги |
Запаморочення |
З боку серця |
ортостатична гіпотензія |
З боку судинної системи |
некротизуючий ангіїт (васкуліт, шкірний васкуліт) |
З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння |
респіраторний дистрес-синдром (в т. ч. пневмоніт та набряк легень) |
З боку шлунково-кишкового тракту |
подразнення слизової оболонки шлунка, діарея, запор, панкреатит |
З боку гепатобіліарної системи |
жовтяниця (жовтяниця, зумовлена внутрішньопечінковим холестазом) |
З боку шкіри та підшкірних тканин |
реакції фотосенсибілізації, висипання, системний червоний вовчак, шкірні вовчакоподібні реакції, загострення системного червоного вовчака, кропив’янка, анафілактичні реакції, токсичний епідермальний некроліз |
З боку кістково-м’язової системи та сполучної тканини |
м’язовий спазм, м’язова слабкість |
З боку нирок та сечовивідних шляхів |
порушення функції нирок, інтерстиціальний нефрит |
Загальні порушення |
лихоманка, слабкість |
Опис деяких побічних реакцій
Немеланомний рак шкіри (НМРШ): на підставі наявних даних, отриманих в епідеміологічних дослідженнях, описаний взаємозв’язок між сумарною дозою гідрохлоротіазиду та НМРШ (див. розділи «Фармакологічні властивості» та «Особливості застосування»).
Повідомлення про можливі побічні реакції.
Повідомлення про підозрювані побічні реакції після реєстрації лікарського засобу має велике значення. Воно забезпечує безперервний моніторинг співвідношення користь/ризик лікарського засобу. Працівників охорони здоров’я просять повідомляти про будь-які підозрювані побічні реакції через національну систему передачі інформації.
Термін придатності.
2 роки.
Умови зберігання.
Зберігати при температурі не вище 25 ºС.
Зберігати у недоступному для дітей місці.
По 10 таблеток у блістері. По 1 (10×1) або по 3 (10×3) блістери у картонній упаковці.
Категорія відпуску.
За рецептом.
Виробник.
ТОВ «Гедеон Ріхтер Польща».
Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.
Вул. кн. Ю. Понятовського, 5, Гродзиськ Мазовецький, 05−825, Польща.
Виробник.
ВАТ «Гедеон Ріхтер».
Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності.
Н−1103, Будапешт, вул. Демреї, 19−21, Угорщина.
Заявник.
ВАТ «Гедеон Ріхтер».
Місцезнаходження заявника.
Н−1103, Будапешт, вул. Демреї, 19−21, Угорщина.
Источником информации для описания является Государственный Реестр Лекарственных Средств Украины
ВНИМАНИЕ! Цены актуальны только при оформлении заказа в электронной медицинской информационной системе Аптека 9-1-1. Цены на товары при покупке непосредственно в аптечных заведениях-партнерах могут отличаться от указанных на сайте!
Добавление отзыва
{{docMaster.documentName}}
{{docVisa.documentName}}