Упаковка / 28 шт.
пластина / 14 шт.
| Торговое название | Элифор |
| Действующие вещества | Десвенлафаксин |
| Количество действующего вещества: | 50 мг |
| Форма выпуска: | таблетки для внутреннего применения |
| Количество в упаковке: | 28 таблеток (2 блистера по 14 шт.) |
| Первичная упаковка: | блистер |
| Способ применения: | Оральные |
| Взаимодействие с едой: | Не имеет значения |
| Температура хранения: | от 5°C до 25°C |
| Чувствительность к свету: | Не чувствительный |
| Признак: | Импортный |
| Происхождение: | Химический |
| Рыночный статус: | Оригинал |
| Производитель: | ПФАЙЗЕР МЕНЮФЕКЧУРИНГ ДОЙЧЛЕНД ГМБХ |
| Страна производства: | Германия |
| Заявитель: | Pfizer |
| Условия отпуска: | По рецепту |
|
Код АТС N Препараты для лечения заболеваний нервной системы N06 Средства стимулирующие нервную систему N06A Антидепрессанты N06AX Прочие антидепрессанты N06AX23 Дезвенлафаксин |
|
Фармакодинамика. точный механизм антидепрессивного действия десвенлафаксина неизвестен, однако есть предположение, что он связан с потенцированием серотонина и норадреналина в цнс посредством ингибирования их обратного захвата. доклинические исследования показали, что десвенлафаксин является мощным и селективным ингибитором обратного захвата серотонина и норадреналина.
Десвенлафаксин не проявлял выраженной родства ко многим рецепторам, в том числе мускарино-холинергическим, Н1-гистаминергическим или α1-адренорецепторам in vitro. Десвенлафаксин также не проявлял четко выраженной активности как ингибитор МАО.
Фармакокинетика. Фармакокинетика однократной дозы десвенлафаксина является линейной и дозозависимой в диапазоне доз 50–600 мг/сут. При применении 1 раз в сутки равновесная концентрация в плазме крови достигается в течение около 4-5 дней. В равновесной концентрации накопление многократных доз десвенлафаксина является линейным и предсказуемым, исходя из фармакокинетического профиля однократной дозы.
Всасывание и распределение. Биодоступность препарата Элифор после перорального применения составляет около 80%.
Исследования влияния приема пищи во время применения препарата Элифор у здоровых субъектов натощак и после приема пищи (пища с высоким содержанием жира 800–1000 калорий) продемонстрировали, что Cmax десвенлафаксина увеличивалась примерно на 16% после приема пищи, в то время как АUC были схожими. Это различие не имеет клинического значения, поэтому Элифор можно применять независимо от приема пищи (см. ПРИМЕНЕНИЕ).
Связывание десвенлафаксина с белками плазмы крови низкое (30%) и не зависит от концентрации препарата. Объем распределения десвенлафаксина в равновесной концентрации после в/в введения составляет 3,4 л/кг, что свидетельствует о распределении в несосудистые части тела.
Метаболизм и выведение. Десвенлафаксин прежде всего метаболизируется путем конъюгации (опосредованного изоформами уридин-5-дифосфата (УДФ)) и в меньшей степени через окислительный метаболизм. CYP 3A4 является изоферментом цитохрома Р450, участвующего в окислительном метаболизме (N-деметилирования) десвенлафаксина. Метаболический путь CYP 2D6 не занят, и после введения дозы 100 мг фармакокинетика десвенлафаксина схожая у пациентов с медленным и быстрым метаболизмом CYP 2D6. Около 45% десвенлафаксина выделяется в неизмененном виде с мочой в течение 72 ч после перорального приема. Около 19% введенной дозы выводится в виде глюкуронидного метаболита и 5% — в виде окислительного метаболита (N, О-дидесметилвенлафаксин) с мочой.
Возраст. В исследовании среди здоровых субъектов, получавших дозы до 300 мг, отмечали увеличение Cmax примерно на 32% и увеличение AUC на 55% у лиц в возрасте старше 75 лет (n=17) по сравнению с субъектами в возрасте 18–45 лет (n=16). Пациенты в возрасте 65–75 лет (n=15) не демонстрировали изменений Cmax, но значение АUC в этой возрастной группе увеличивалось примерно на 32% по сравнению с таковым у субъектов в возрасте 18–45 лет (см. Способ применения и дозы).
Пол. Коррекции дозы в зависимости от пола не требуется.
Раса. Коррекции дозы в зависимости от расы не требуется.
Почечная недостаточность. У пациентов с нарушением функции почек клиренс препарата Элифор был сниженным. У пациентов с тяжелой почечной недостаточностью (24-часовой клиренс креатинина 30 мл/мин, формула Кокрофта — Голта) и терминальной стадией почечной недостаточности T½ значительно удлинен, что увеличивает влияние препарата Элифор, поэтому таким пациентам рекомендуется коррекция дозы.
Печеночная недостаточность. T½ изменялся от около 10 ч у здоровых пациентов и пациентов с легкими нарушениями функции печени до 13 и 14 ч при средней и тяжелой печеночной недостаточности соответственно. Рекомендуемая доза для пациентов с печеночной недостаточностью составляет 50 мг/сут. Повышение дозы 100 мг/сут не рекомендуется (см. ПРИМЕНЕНИЕ, Применение в особых группах).
Лечение большого депрессивного расстройства (бдр).
Рекомендуемая доза элифор составляет 50 мг 1 раз в сутки независимо от приема пищи.
Элифор следует применять примерно в одно и то же время каждый день. Таблетки следует глотать целиком, запивая жидкостью, не ломать, не измельчать, не разжевывая и не растворять.
В клинических исследованиях дозы 50–400 мг/сут были эффективными, дополнительного эффекта от применения препарата в дозах 50 мг/сут не отмечено, а побочные реакции и риск развития синдрома отмены были частыми при более высоких дозах. Если врач, основываясь на результатах клинической оценки состояния пациента, принимает решение, что повышение дозы 50 мг/сут для определенного пациента целесообразно, максимальная рекомендуемая доза не должна превышать 100 мг/сут.
Во время прекращения терапии рекомендуется постепенное снижение дозы, если это возможно, с целью минимизации симптомов отмены.
Применение в особых группах
Пациенты с нарушением функции почек. Максимальная рекомендованная доза для пациентов с умеренной почечной недостаточностью (клиренс креатинина — 30–50 мл/мин) составляет 50 мг/сут. Максимальная рекомендованная доза для пациентов с тяжелой почечной недостаточностью (клиренс креатинина 30 мл/мин) или терминальной стадией почечной недостаточности составляет 50 мг через день. Не следует повышать дозу пациентам после диализа.
Пациенты с нарушением функции печени. Рекомендуемая доза для пациентов с умеренной и тяжелой печеночной недостаточностью составляет 50 мг/сут. Повышение дозы 100 мг/сут не рекомендуется.
Поддерживающая терапия. Существует общее мнение, что острые эпизоды БДР требуют непрерывной терапии лекарственными средствами в течение нескольких месяцев или дольше. Эффективность длительного применения препарата Элифор (50–400 мг) было установлено в двух исследованиях поддерживающей терапии. Следует проводить периодическую оценку состояния пациента для определения необходимости продолжения терапии.
Отмена препарата Элифор. Сообщалось о симптомах, связанных с отменой Элифор, других селективных ингибиторов обратного захвата серотонина и норадреналина (СИОЗСН) и селективных ингибиторов обратного захвата серотонина (СИОЗС). Следует контролировать состояние пациентов, которые прекращают лечение, для выявления симптомов отмены. Рекомендуется постепенное снижение дозы вместо резкого прекращения, когда это возможно. Если после снижения дозы или прекращения лечения возникают симптомы заболевания, может потребоваться обновления ранее назначенной дозы. Позже врач может продолжить снижение дозы, но более постепенно.
Перевод пациентов с других антидепрессантов на Элифор. Сообщалось о симптомах отмены при переводе пациентов с других антидепрессантов, в том числе венлафаксина, на Элифор. Снижение дозы начального антидепрессанта может потребоваться для минимизации симптомов отмены.
Терапия ингибиторами МАО для лечения психических расстройств. По крайней мере 14 дней должно пройти между прекращением применения ингибитора МАО, предназначенного для лечения психических расстройств, и началом терапии препаратом Элифор, и по крайней мере 7 дней должно пройти после отмены препарата Элифор до начала терапии ингибитором MAO, который назначен для лечения психических расстройств.
Применение препарата Элифор с другими ингибиторами МАО, такими как линезолид или метиленовый синий. Не следует начинать терапию препартом Элифор пациенту, который получает лечение линезолидом или метиленовым синим для в/в применения, из-за повышения риска возникновения серотонинового синдрома. Для пациента, которому требуется неотложная терапия психического состояния, следует рассмотреть другие методы, в том числе госпитализацию.
В некоторых случаях пациенту, который уже получает Элифор, может потребоваться срочное лечение линезолидом или метиленовым синим для в/в применения. Если нет приемлемой альтернативы линезолида или метиленового синего и потенциальная польза от применения этих препаратов превышает риски серотонинового синдрома у конкретного пациента, Элифор следует отменить немедленно и начать лечение линезолидом или метиленовым синим для в/в применения. Состояние пациента необходимо мониторировать на наличие симптомов серотонинового синдрома в течение 7 дней или до 24 ч после приема последней дозы линезолида или метиленового синего для в/в применения, в зависимости от того, что наступит раньше. Терапию препаратом Элифор можно восстановить через 24 ч после приема последней дозы линезолида или метиленового синего для в/в введения.
Риск одновременного применения метиленового синего для введения или в других формах (например в форме пероральных таблеток или путем местной инъекции) в дозах, значительно ниже 1 мг/кг массы тела, неизвестен. Врач должен учитывать возможность возникновения симптомов серотонинового синдрома при таком применении.
Повышенная чувствительность к десвенлафаксина сукцинату, венлафаксина гидрохлориду или любым вспомогательным веществам в составе препарата элифор;
одновременное применение ингибиторов МАО или их применение в течение 7 дней после прекращения лечения препаратом Элифор. Применение препарата Элифор течение 14 дней после отмены ингибиторов МАО;
одновременное лечение ингибиторами МАО, такими как линезолид или в/в терапия метиленовым синим.
Безопасность десвенлафаксина была установлена в клинических исследованиях с участием 7785 пациентов с бдр, у которых применяли хотя бы одну дозу десвенлафаксина в диапазоне доз 10–400 мг/сут. безопасность длительного применения оценивали у более чем 2000 субъектов с бдр, у которых применяли десвенлафаксин течение не менее 6 мес, и у 400 пациентов, которые принимали десвенлафаксин в течение 1 года.
В большинстве случаев побочные реакции чаще всего отмечали в течение 1-й недели лечения, они были легкой и средней степени тяжести. Частота возникновения нежелательных реакций в целом была дозозависимой.
Ниже приведены побочные реакции, о которых сообщалось в ходе предрегистрационных клинических исследований применения десвенлафаксина в дозах 10–400 мг для лечения БДР. Частота возникновения нежелательных реакций классифицируется по такой шкале: очень часто (≥1/10); часто (≥1/100 и 1/10); нечасто (≥1/1000 и 1/100); редко (≥1/10 000 и ≤1/1000); очень редко (1/10 000); неизвестно (невозможно установить частоту на основании имеющихся данных). Побочные реакции с частотой 1% рассчитывались вручную; реакции с частотой ≥1% были классифицированы, как представлено ниже.
В каждой группе по частоте побочные реакции представлены в порядке убывания серьезности.
Со стороны иммунной системы: нечасто — повышенная чувствительность.
Со стороны метаболизма и питания: часто — снижение аппетита, редко — гипонатриемия.
Со стороны психики: очень часто — бессонница; часто — тревога, нервозность, аноргазмия, снижение полового влечения, необычные сновидения; нечасто — деперсонализация, необычный оргазм, синдром отмены; редко — галлюцинации, гипомания, мания.
Со стороны нервной системы: очень часто — головокружение, головная боль; часто — сонливость, тремор, нарушение внимания, парестезии, дисгевзия; нечасто — обмороки; редко — судороги, дистония; неизвестно — серотониновый синдром**.
Со стороны органа зрения: нечасто — мидриаз, нечеткость зрения.
Со стороны органа слуха и вестибулярного аппарата: часто — звон в ушах, вертиго.
Со стороны сердца: часто — тахикардия, сердцебиение.
Со стороны сосудов: часто — приливы; нечасто — холод в конечностях, ортостатическая гипотензия.
Со стороны дыхательной системы, органов грудной клетки и средостения: часто — зевание; нечасто — носовое кровотечение.
Со стороны пищеварительной системы: очень часто — тошнота, сухость во рту, запор; часто — рвота, диарея.
Со стороны кожи и подкожных тканей: очень часто — гипергидроз; часто — сыпь; нечасто — алопеция; редко — ангионевротический отек**, реакция фоточувствительности; неизвестно — синдром Стивенса — Джонсона**.
Со стороны костно-мышечной и соединительной ткани: нечасто — костно-мышечная ригидность.
Со стороны почек и мочевыводящих путей: нечасто — протеинурия, задержка мочи, затрудненное начало мочеиспускания.
Со стороны половых органов и молочной железы: часто — эректильная дисфункция*, отсроченная эякуляция*, отсутствие эякуляции*; нечасто — сексуальная дисфункция, нарушение эякуляции*.
Общие нарушения: часто — повышенная утомляемость, астения, озноб, чувство тревоги, раздражительность.
Лабораторные исследования: часто — повышение АД, увеличение массы тела, уменьшение массы тела; нечасто — отклонение от нормы показателей функциональной пробы печени, увеличение количества ТГ в крови, повышение уровня пролактина в крови, повышение уровня ХС в крови.
*Частота рассчитана только на основании данных, полученных у мужчин.
**Побочные реакции, выявленные во время применения препарата после регистрации.
Ишемические побочные реакции со стороны сердца. В клинических исследованиях иногда сообщалось об ишемических побочных реакциях со стороны сердца, включая ишемию миокарда, инфаркт миокарда и тромбоз коронарных сосудов, которые требовали реваскуляризации у пациентов с многочисленными сопутствующими факторами риска сердечных заболеваний. Такие явления отмечали у большего числа пациентов при лечении десвенлафаксином по сравнению с плацебо.
Реакции при прекращении приема препарата. Прекращение (особенно резкое) приема СИОЗС/СИОЗСН, включая десвенлафаксин, обычно приводит к синдрому отмены. Побочные реакции, о которых сообщалось в связи с резким прекращением приема препарата, снижением дозы или постепенным снижением дозы в клинических исследованиях БДР с частотой ≥2%, включали головокружение, синдром отмены, тошноту и головную боль. В общем симптомы отмены препарата возникали чаще при более высоких дозах и более длительном курсе лечения. Эти реакции были легкой или умеренной степени тяжести и проходили самостоятельно, однако у некоторых пациентов они могли быть тяжелыми и/или длительными. Таким образом, когда лечение десвенлафаксином больше не требуется, рекомендуется постепенно прекращать прием препарата при снижении дозы.
Побочные реакции, о которых сообщалось как о причинах прекращения приема препарата. В комбинированных 8–12-недельных плацебо-контролируемых исследованиях БДР 8% из 3335 пациентов, получавших десвенлафаксин (10–400 мг), и 4% из 1873 пациентов, получавших плацебо, прекратили лечение из-за побочных реакций.
Наиболее распространенной побочной реакцией, которая приводила к прекращению приема препарата у 2% пациентов, получавших лечение десвенлафаксином, в непродолжительных исследованиях (до 12 нед) была тошнота (2%). В длительном исследовании (до 11 мес), в двойной слепой фазе, у пациентов, получавших лечение десвенлафаксином, побочные реакции возникали с большей частотой, чем у пациентов, получавших плацебо, однако, у 2% пациентов ни одно явление не приводило к прекращению приема препарата.
При применении в дозе 50 мг десвенлафаксина частота отмены препарата из-за побочных реакций (4%) была подобна таковой при приеме плацебо (4%). При дозах 100 и 200 мг десвенлафаксина частота отмены препарата из-за побочных реакций составляла соответственно 8 и 15%.
Применение у лиц пожилого возраста. В клинических исследованиях БДР из 7785 пациентов, получавших лечение десвенлафаксином, 5% были в возрасте старше 65 лет. Между этими больными и пациентами молодого возраста не выявлено общей разницы по безопасности и эффективности. Однако в непродолжительных плацебо-контролируемых исследованиях отмечали больше случаев систолической ортостатической гипотензии, а в непродолжительных и длительных плацебо-контролируемых исследованиях — повышение систолического АД у пациентов в возрасте 65 лет по сравнению с пациентами в возрасте ≤65 лет, принимавших десвенлафаксин.
Побочные реакции, о которых сообщалось при применении других СИОЗСН. Хотя желудочно-кишечное кровотечение не считается побочной реакцией десвенлафаксина, она является побочной реакцией других СИОЗСН и также может возникнуть при применении десвенлафаксина.
Сообщение о подозреваемых побочных реакциях. Сообщение о подозреваемых побочных реакциях в послерегистрационный период является важным мероприятием. Это позволяет продолжать мониторинг соотношения польза/риск при применении препарата. Врачам предлагается сообщать о любых подозреваемых побочных реакциях согласно действующим требованиям системы отчетности.
Суицидальные мысли и поведение у детей, подростков и молодых людей. пациенты с бдр, как взрослые, так и дети, независимо от того, применяют они антидепрессанты или нет, могут столкнуться с усилением депрессии, возникновением суицидальных идей и поведения (суицидальности) или необычными изменениями в поведении, и этот риск может сохраняться до наступления устойчивой ремиссии. известно, что депрессия и некоторые другие психические расстройства являются факторами риска самоубийства; сами эти расстройства считаются его четкими предвестниками. однако антидепрессанты могут играть определенную роль в усилении депрессии и появлении суицидальности у некоторых пациентов на ранних этапах лечения. обобщенные анализы краткосрочных плацебо-контролируемых исследований антидепрессантов (сиозс и другие) показали, что эти препараты повышают риск суицидальных мыслей и поведения (суицидальности) у детей, подростков и молодых людей (в возрасте 18–24 лет) с бдр и другими психическими расстройствами. краткосрочные исследования не показывают повышения риска суицидальности во время приема антидепрессантов по сравнению с плацебо у взрослых в возрасте от 24 лет; отмечали снижение риска суицидальности во время приема антидепрессантов по сравнению с плацебо у взрослых в возрасте старше 65 лет.
Объединенный анализ плацебо-контролируемых исследований среди детей и подростков с БДР, обсессивно-компульсивным расстройством (ОКР) или другими психическими расстройствами включал 24 краткосрочных исследования 9 антидепрессантов с участием более 4400 пациентов. Объединенный анализ плацебо-контролируемых исследований с участием взрослых с БДР или другими психическими расстройствами включал в целом 295 краткосрочных исследований (средняя продолжительность 2 мес) 11 антидепрессантов у более 77 000 пациентов. Наблюдались значительные различия в риске суицидальности между препаратами, однако с тенденцией к увеличению с участием более молодых пациентов почти для всех исследуемых препаратов. Выявлены различия абсолютного риска суицидальности среди различных показаний; высокий уровень отмечен при БДР. Однако различия в риске (препараты по сравнению с плацебо) были относительно стабильными в возрастных группах и при различных показаниях. В одном из педиатрических исследований самоубийств не зафиксировано. Выявлены случаи самоубийства в исследованиях среди взрослых, но количество было недостаточным для любого вывода о влиянии препаратов на риск суицида.
Неизвестно, распространяется риск суицидальности на длительное применение, то есть дольше нескольких месяцев. Однако согласно данным плацебо-контролируемых исследований с участием взрослых пациентов с депрессией имеются существенные доказательства того, что применение антидепрессантов может отложить рецидив депрессии.
Состояние всех пациентов, которые получают лечение антидепрессантами по любым показаниям, следует должным образом контролировать и наблюдать за клиническим ухудшением, суицидальностью и необычными изменениями в поведении, особенно во время первых нескольких месяцев курса лечения или при изменении дозы (повышение или снижение).
Тревожность, возбуждение, панические атаки, бессонница, раздражительность, враждебность, агрессивность, импульсивность, акатизия (психомоторное беспокойство), гипомания и мания были зарегистрированы у взрослых и детей, получавших антидепрессанты для лечения БДР, а также по другим показаниям, психиатрическим и непсихиатрическим. Хотя причинно-следственная связь между появлением таких симптомов и усилением депрессии и/или возникновением суицидальных импульсов не установлена, существуют опасения, что такие симптомы могут быть причиной появления суицидальности.
Следует рассматривать изменение терапевтической схемы, включая возможную отмену применения препарата для пациентов, депрессия которых постоянно усиливается или у которых возникают суицидальность или симптомы — предвестники усиления депрессии или суицидальности, особенно если эти симптомы являются тяжелыми, с резким началом или не отмечались у пациента до лечения.
Если было принято решение прекратить лечение, препарат следует отменить, постепенно снижая дозу, так быстро, как это возможно, но учитывая, что резкое прекращение может быть связано с определенными симптомами (см. ПРИМЕНЕНИЕ).
Следует предупреждать семьи и попечителей пациентов, которые принимают антидепрессанты и получают лечение по поводу БДР или других заболеваний, психиатрических и непсихиатрических, о необходимости наблюдать пациентов относительно появления возбуждения, раздражительности, необычных изменений в поведении и других симптомов, описанных выше, а также суицидальности, и немедленно сообщать о таких симптомах медицинским работникам.
Обследование пациентов с целью выявления биполярного расстройства. Эпизод БДР может быть первоначальным симптомом биполярного расстройства. Считается (хотя это не установлено в контролируемых исследованиях), что лечение такого эпизода только антидепрессантами может повышать вероятность ускорения смешанного/маниакального эпизода у пациентов с риском развития биполярного расстройства. Неизвестно, демонстрируют ли описанные выше симптомы вероятность этого ускорения. Однако до начала лечения антидепрессантами следует проводить надлежащее обследование пациентов с симптомами депрессии для определения, есть ли у них риск биполярного расстройства; такое обследование должно включать подробный психиатрический анамнез, включая историю самоубийств в семье, биполярное расстройство и депрессии. Следует отметить, что Элифор не применяется в лечении биполярной депрессии.
Серотониновый синдром. Сообщалось о развитии серотонинового синдрома, потенциально опасного для жизни, при применении СИОЗСН и СИОЗС, в том числе Элифора, отдельно, но особенно при одновременном применении с другими серотонинергическими препаратами (в том числе триптанами, трициклическими антидепрессантами, фентанилом, литием, трамадолом, триптофаном, буспироном и зверобоем), а также с препаратами, снижающими метаболизм серотонина (в частности, ингибиторы MAO, которые предназначены для лечения психических расстройств, и другие, такие как линезолид и метиленовый синий для в/в применения).
Симптомы серотонинового синдрома могут включать изменения психического состояния (например возбуждение, галлюцинации, бред и кома), вегетативную нестабильность (например тахикардия, колебания АД, головокружение, повышенное потоотделение, приливы, гипертермия), нервно-мышечные симптомы (например тремор , ригидность, миоклонус, гиперрефлексия, нарушение координации), судороги и/или желудочно-кишечные симптомы (например тошнота, рвота, диарея). Пациентов следует контролировать относительно возникновения серотонинового синдрома.
Одновременное применение Элифора с ингибиторами МАО, предназначенными для лечения психических расстройств, противопоказано. Элифор также не следует назначать пациентам, которые проходят лечение ингибиторами МАО, такими как линезолид или метиленовый синий для в/в применения. Сообщения о метиленовом синем, содержащие информацию о пути введения, касались введения в диапазоне доз 1–8 мг/кг массы тела. Сообщение о применении метиленового синего другими способами (например пероральные таблетки или местные инъекции) или в более низких дозах отсутствуют. Если есть необходимость применения ингибиторов МАО, таких как линезолид или в/в метиленовый синий, пациенту, который применяет Элифор, следует отменить его применение до начала лечения ингибиторами МАО (см. ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ, ПРИМЕНЕНИЕ).
Если одновременное применение Элифора с другими серотонинергическими средствами, в том числе триптанами, трициклическими антидепрессантами, фентанилом, литием, трамадолом, буспироном, триптофаном и зверобоем клинически оправдано, пациенты должны быть проинформированы о возможном повышении риска серотонинового синдрома, в частности в начале лечения и при повышении дозы.
Лечение препаратом Элифор с одновременным применением серотонинергических средств следует немедленно прекратить при возникновении вышеописанных симптомов и начать соответствующее симптоматическое лечение.
Повышенное АД. Пациенты, получающие Элифор, должны регулярно контролировать АД, так как его повышение отмечали в клинических исследованиях (см. ПОБОЧНЫЕ ЭФФЕКТЫ). До начала лечения Элифором следует установить контроль над показателями АД у пациентов с АГ в анамнезе. Следует соблюдать осторожность при лечении больных с уже имеющейся АГ, сердечно-сосудистыми и цереброваскулярными нарушениями, которые могут усиливаться с повышением АД. Сообщалось о случаях повышенного АД, которые требовали немедленного лечения, при применении Элифора.
Устойчивое повышение АД может иметь неблагоприятные последствия. Для пациентов, которые испытывают устойчивое повышение АД во время приема Элифора, следует рассмотреть целесообразность снижения дозы или прекращения терапии (см. ПОБОЧНЫЕ ЭФФЕКТЫ).
Аномальные кровотечения. СИОЗС и СИОЗСН, в том числе Элифор, могут повышать риск кровотечений. Одновременное применение ацетилсалицилолвовй кислоты, НПВП, варфарина и других антикоагулянтов может увеличивать этот риск. Описанные клинические случаи и эпидемиологические исследования (случай-контроль и групповые исследования) продемонстрировали связь между применением препаратов, влияющих на обратный захват серотонина, и возникновением желудочно-кишечного кровотечения. Случаи кровотечения, связанные с СИОЗС и СИОЗСН, варьировали от экхимоза, гематомы, носового кровотечения и петехии до кровотечения, опасного для жизни. Пациенты должны знать о риске кровотечения, связанного с сопутствующим применением Элифора и НПВП, ацетилсалициловой кислоты или других препаратов, влияющих на коагуляцию или кровотечение.
Закрытоугольная глаукома. Сообщалось о мидриазе, ассоциированном с применением Элифора, поэтому следует мониторировать состояние пациентов с повышенным внутриглазным давлением или с риском закрытоугольной глаукомы (узкоугольной глаукомы).
Активация мании/гипомании. Во всех исследованиях фазы 2 и фазы 3 БДР мании отмечали примерно у 0,02% пациентов, получавших Элифор. Активация мании/гипомании отмечалась также у небольшого количества пациентов с большим аффективным расстройством, которые получали другие зарегистрированные антидепрессанты. Как и все другие антидепрессанты, Элифор следует применять с осторожностью у пациентов с манией или гипоманией в личном или семейном анамнезе.
Синдром отмены. Симптомы отмены оценивали в систематических и проспективных исследованиях среди пациентов, получавших Элифор в ходе клинических исследований БДР. Внезапное прекращение или снижение дозы ассоциировалось с появлением новых симптомов, которые включают головокружение, тошноту, головную боль, раздражительность, бессонницу, диарею, тревожность, усталость, аномальные сны и повышенное потоотделение. В общем симптомы отмены были частыми при более длительной терапии.
При применении СИОЗСН и СИОЗС были получены спонтанные сообщения о побочных реакциях, которые возникали после отмены этих препаратов, особенно резкой, включая следующие: дисфорическое настроение, раздражительность, возбуждение, головокружение, расстройства чувствительности (например парестезии, такие как ощущение электрического тока), тревожность, спутанность сознания, головная боль, вялость, эмоциональная лабильность, бессонница, гипомания, шум в ушах и судороги. Хотя эти реакции, как правило, проходили самостоятельно, были сообщения о тяжелых симптомах отмены.
Следует контролировать эти симптомы у пациентов, которые прекращают лечение Элифором. Рекомендуется постепенное снижение дозы вместо резкого прекращения, если это возможно. Если возникают тяжелые симптомы после снижения дозы или прекращения лечения, следует рассмотреть обновление ранее назначенной дозы. Впоследствии врач может продолжать снижение дозы, но более постепенно (см. ПРИМЕНЕНИЕ, ПОБОЧНЫЕ ЭФФЕКТЫ).
Судорожные припадки. Случаи судорог были зарегистрированы в предрегистрационных клинических исследованиях Элифора. Системный анализ действия Элифора не проводили среди пациентов с эпилепсией. Пациенты с судорогами в анамнезе были исключены из предрегистрационных клинических исследований. Элифор следует назначать с осторожностью пациентам с эпилепсией.
Гипонатриемия. Гипонатриемия может возникать в результате лечения СИОЗС и СИОЗСН, в том числе Элифором. Во многих случаях гипонатриемия является результатом синдрома несоответствующей секреции антидиуретического гормона. Случаи, когда уровень натрия в плазме крови был бы 110 ммоль/л, не зарегистрированы. Пациенты пожилого возраста подвержены большему риску развития гипонатриемии при лечении СИОЗС и СИОЗСН. Кроме того, у пациентов, применяющих мочегонные средства, или при дегидратации по другим причинам, риск возникновения гипонатриемии также повышен (см. ПРИМЕНЕНИЕ, Применение в особых группах и ФАРМАКОЛОГИЧЕСКИЕ СВОЙСТВА). Для пациентов с симптомами гипонатриемии могут потребоваться отмена Элифора и проведение соответствующих медицинских мероприятий.
Симптомы гипонатриемии включают головную боль, трудности с концентрацией внимания, ухудшение памяти, спутанность сознания, слабость и потерю равновесия, что может привести к падениям. Симптомы, связанные с более тяжелыми и/или острыми случаями, включали галлюцинации, обморок, судороги, кому, остановку дыхания и смерть.
Интерстициальное заболевание легких и эозинофильная пневмония. Редко сообщалось о возникновении интерстициального заболевания легких и эозинофильной пневмонии, которые были связаны с применением венлафаксина (исходное вещество препарата Элифор). Возможность этих побочных реакций следует рассматривать у пациентов, принимающих Элифор и обращающихся с прогрессирующей одышкой, кашлем или дискомфортом в груди. Такие пациенты должны проходить немедленное медицинское обследование, также следует рассмотреть прекращения лечения Элифором.
Применение у пациентов пожилого возраста. Из 4158 пациентов, участвовавших в предрегистрационных клинических исследованиях Элифора, 6% были в возрасте старше 65 лет. В целом не отмечено различий в показателях безопасности и эффективности между этими пациентами и пациентами младшего возраста, однако в краткосрочных плацебо-контролируемых исследованиях выявлен высокий уровень систолической ортостатической гипотензии у пациентов в возрасте ≥65 лет по сравнению с пациентами в возрасте 65 лет, которые получали Элифор. Для пациентов пожилого возраста следует учитывать возможное ограничение почечного клиренса Элифора при определении дозы.
СИОЗС и СИОЗСН, в том числе Элифор, были связаны со случаями клинически значимой гипонатриемии у пациентов пожилого возраста, которые, возможно, имеют повышенный риск возникновения этих побочных реакций.
Применение в период беременности и кормления грудью
Беременность (категория C). Адекватных и хорошо контролируемых исследований влияния Элифора у беременных не проводили. В репродуктивных экспериментальных исследованиях влияния десвенлафаксина сукцината у животных, доказательств тератогенности не отмечено при дозах, в 30 раз превышающих дозу 100 мг/сут для человека (в пересчете на мг/м2). Повышение смертности детенышей животных отмечали в течение первых 4 дней лактации при условии применения десвенлафаксина сукцината в период беременности и лактации в дозах, в 10 раз превышающих дозу 100 мг/сут для человека (в пересчете на мг/м2). Элифор не следует применять в период беременности, только если потенциальная польза для матери превышает потенциальный риск для плода.
Клинические выводы. Проспективное долгосрочное исследование с участием 201 женщины с анамнезом БДР, эутимических в начале беременности, показало, что у женщин, прекративших прием антидепрессантов в период беременности, чаще отмечали рецидив большой депрессии, чем у женщин, которые продолжали применять антидепрессанты.
Новорожденные, подвергшиеся воздействию СИОЗСН или СИОЗС в конце III триместра, имели осложнения, которые требовали длительной госпитализации, искусственной вентиляции легких и зондового питания. Такие осложнения могут возникнуть сразу после родов. Сообщалось об угнетении дыхания, цианозе, апноэ, судорогах, температурной нестабильности, затруднениях в кормлении, рвоте, гипогликемии, гипотензии, гипертензии, гиперрефлексии, треморе, нервозности, раздражительности и постоянном плаче. Эти особенности соответствуют или прямому токсическому действию СИОЗС и СИОЗСН или, возможно, синдрому отмены препарата. Следует отметить, что в некоторых случаях клиническая картина соответствует серотониновому синдрому (см. ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ).
Кормление грудью. Десвенлафаксин (О-десметилвенлафаксин) выделяется в грудное молоко. Из-за возможности возникновения тяжелых побочных реакций на Элифор у грудных детей следует принять решение о прекращении кормления или отмене препарата, принимая во внимание значение препарата для матери.
Дети. Безопасность и эффективность у детей не установлены, поэтому препарат не применяют у этой возрастной категории пациентов.
Способность влиять на скорость реакции при управлении транспортными средствами или другими механизмами. Исследования влияния препарата на скорость реакции при управлении транспортными средствами или другими механизмами не проводили. При решении вопроса об управлении транспортными средствами или другими механизмами следует учитывать возможность появления побочных реакций.
Ингибиторы мао. не следует применять ингибиторы мао, предназначенные для лечения психических расстройств, одновременно с десвенлафаксином или в течение 7 дней после прекращения лечения десвенлафаксином. не следует применять десвенлафаксин течение 14 дней после отмены ингибиторов мао, предназначенных в лечении психических расстройств. кроме того, не следует начинать терапию десвенлафаксином у пациентов, получающих лечение линезолидом или метиленовым синим для в/в введения (см. применение, противопоказания, особые указания).
Серотонинергические средства. Принимая во внимание механизм действия десвенлафаксина и возможность развития серотонинового синдрома, следует с осторожностью применять десвенлафаксин в комбинации с другими препаратами, которые могут повлиять на системы серотонинергических нейромедиаторов (см. ПРИМЕНЕНИЕ, ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ, ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ).
Препараты, влияющие на гемостаз (например НПВП, ацетилсалициловая кислота и варфарин). Выделение серотонина тромбоцитами играет важную роль в гемостазе. Эпидемиологические исследования случай-контроль и групповые исследования показали связь между применением психотропных препаратов, влияющих на обратный захват серотонина, и возникновением кровотечений в верхнем отделе ЖКТ. Эти исследования также показали, что одновременное применение НПВП или ацетилсалициловой кислоты может повышать риск кровотечения. Сообщалось об изменениях эффекта антикоагулянтов, в том числе повышенной кровоточивости, когда СИОЗС и СИОЗСН применяли одновременно с варфарином. Пациенты, получающие терапию варфарином, должны находиться под тщательным контролем в начале лечения и при отмене приема Элифора (см. ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ).
Способность других лекарственных средств влиять на десвенлафаксин. На основании данных исследований in vitro не требуется корректировать дозы Элифора при одновременном применении с ингибиторами CYP 3A4 и CYP 1A1, 1A2, 2A6, 2D6, 2C8, 2C9, 2C19, 2E1 и транспортером Р-гликопротеина. Клинические исследования не продемонстрировали клинически значимого фармакокинетического взаимодействия между Элифором и мощными ингибиторами CYP 3A4.
Способность десвенлафаксина влиять на другие лекарственные средства. Десвенлафаксин в дозе 100 мг/сут не оказывает клинически значимого влияния на метаболизм CYP 2D6. Субстраты, в основном метаболизирующиеся CYP 2D6 (например дезипрамин, атомоксетин, декстрометорфан, метопролол, небиволол, перфеназин, тольтеродин), следует назначать в исходных дозах при одновременном применении препарата Элифор ≤100 мг или при отмене применения Элифора. Следует снижать дозу этих субстратов наполовину при одновременном применении с 400 мг Элифора.
Нет необходимости в дополнительной коррекции дозы при одновременном применении субстратов CYP 3A4, 1A2, 2A6, 2C8, 2C9 и изоферментов 2C19 и транспортера Р-гликопротеина. Клинические исследования показали отсутствие клинически значимого фармакокинетического взаимодействия между Элифором и субстратами CYP 3A4.
Десвенлафаксин (100 мг/сут) не оказывает клинически значимого влияния на тамоксифен и арипипразол, соединения, которые метаболизируются путем сочетания обоих ферментов CYP 2D6 и CYP 3A4.
Исследования in vitro продемонстрировали минимальный ингибирующий эффект десвенлафаксина на изофермент CYP 2D6.
Десвенлафаксин не подавляет и не стимулирует изофермент CYP 3A4 in vitro.
Десвенлафаксин не подавляет изоферменты CYP 1A2, 2A6, 2C8, 2C9, 2С19 и транспортер Р-гликопротеина и не влияет на фармакокинетику препаратов, являющихся субстратами этих изоферментов CYP и транспортера in vitro.
Другие лекарственные средства, содержащие десвенлафаксин или венлафаксин. Следует избегать применения Элифора с другими средствами, содержащими десвенлафаксин или венлафаксин. Одновременное применение Элифора с другими средствами, содержащими десвенлафаксин или венлафаксин, повышает уровень десвенлафаксина в крови и усиливает дозозависимые побочные реакции (см. ПОБОЧНЫЕ ЭФФЕКТЫ).
Этанол. Элифор не увеличивает выраженность нарушений психических и моторных навыков, вызванных этанолом. Однако, как и во время приема других препаратов, действующих на ЦНС, пациентам следует рекомендовать избегать приема алкоголя во время применения Элифора.
Влияние лекарственного средства на результаты лабораторных исследований. Сообщалось о ложноположительном иммунологическом скрининговом анализе мочи на фенциклидин и амфетамин у пациентов, применяющих десвенлафаксин. Это связано с отсутствием специфичности скрининг-тестов. Ложноположительных результатов анализов можно ожидать в течение нескольких дней после прекращения приема десвенлафаксина. Подтверждающие тесты, такие как газовая хроматография/масс-спектрометрия, могут дифференцировать десвенлафаксин от фенциклидина и амфетамина.
Опыт клинических исследований передозировки десвенлафаксина сукцината у людей ограничен. однако десвенлафаксин (элифор) является основным активным метаболитом венлафаксина. ниже представлены сообщения о передозировке венлафаксина.
В период пострегистрационного применения передозировка венлафаксином происходила преимущественно в сочетании с алкоголем и/или другими препаратами. Наиболее частыми симптомами были тахикардия, изменения уровня сознания (от сонливости до комы), мидриаз, судороги и рвота. Сообщалось об изменениях на ЭКГ (например пролонгация интервала Q–T, блокада ножки пучка Гиса, пролонгация QRS), синусовая и желудочковая тахикардия, брадикардия, гипотензия, острый некроз скелетных мышц, головокружение, некроз печени, серотониновый синдром и смерть.
Опубликованные ретроспективные исследования показывают, что передозировка венлафаксином может быть связана с повышенным риском развития летальных исходов по сравнению с антидепрессантами СИОЗС, но риск развития летальных исходов венлафаксина ниже, чем у трициклических антидепрессантов. Эпидемиологические исследования показали, что пациенты, которые получают венлафаксин, подвержены более высокому уровню факторов риска суицида, чем пациенты, получающие СИОЗС. Насколько повышенный риск летальных исходов можно отнести к токсичности венлафаксина при передозировке, не выяснено, в отличие от некоторых других показателей токсичности у пациентов, получающих венлафаксин.
Лечение передозировки. Специфические антидоты Элифора неизвестны. Рекомендуются симптоматическая и поддерживающая терапия, мониторинг сердечного ритма и жизненных показателей.
При температуре не выше 25 °с.
Описание лекарственного средства/медицинского изделия Элифор табл. пролонг. дейст. 50мг №28 на этой странице подготовлено на основании инструкции о его применении и предоставляется исключительно для выполнения требований Закона Украины «О защите прав потребителей». Перед применением лекарственного средства/медицинского изделия следует ознакомиться с инструкцией по его применению и проконсультироваться с врачом. Помните, самолечение может быть вредным для Вашего здоровья.
Упаковка / 28 шт.
Склад:
діюча речовина: desvenlafaxine succinate;
1 таблетка пролонгованої дії містить десвенлафаксину сукцинат в кількості, еквівалентній 50 мг або 100 мг десвенлафаксину;
допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна (Avicel PH102), целюлоза мікрокристалічна (Avicel PH105), тальк, магнію стеарат, гіпромелоза 2208, 100000 CR; для таблеток по 100 мг: Opadry® II, 85F94527 (спирт полівініловий, макрогол, титану діоксид (Е 171), тальк, FD&C Yellow #6/Sunset Yellow FCF Aluminum Lake (Е 110), заліза оксид червоний (Е 172)); для таблеток по 50 мг: Opadry® II, 85F94487 (спирт полівініловий, макрогол, титану діоксид (Е 171), тальк, заліза оксид жовтий (Е 172), заліза оксид червоний (Е 172)).
Лікарська форма. Таблетки пролонгованої дії.
Основні фізико-хімічні властивості:
таблетки по 50 мг: світло-рожеві квадратні таблетки, вкриті плівковою оболонкою, з тисненням «W» над «50» на плоскій стороні та у вигляді піраміди з іншої сторони;
таблетки по 100 мг: червонувато-оранжеві квадратні таблетки, вкриті плівковою оболонкою, з тисненням «W» над «100» на плоскій стороні та у вигляді піраміди з іншої сторони.
Фармакотерапевтична група. Антидепресанти. Код АТХ N06A X23.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка.
Точний механізм антидепресивної дії десвенлафаксину невідомий, однак є припущення, що він пов’язаний з потенціюванням серотоніну та норадреналіну в центральній нервовій системі за допомогою інгібування їх зворотного захоплення. Доклінічні дослідження продемонстрували, що десвенлафаксин є потужним і селективним інгібітором зворотного захоплення серотоніну та норадреналіну (ІЗЗСН).
Десвенлафаксин не виявляв вираженої спорідненості до багатьох рецепторів, у тому числі мускарино-холінергічних, Н1-гістамінергічних або α1-адренергічних рецепторів in vitro. Десвенлафаксин також не проявляв чітко вираженої активності як інгібітор моноаміноксидази (МАО).
Фармакокінетика.
Фармакокінетика одноразової дози десвенлафаксину є лінійною і дозозалежною в діапазоні доз від 50 мг до 600 мг (що в 1–12 разів більше за рекомендовану затверджену дозу) на добу. При застосуванні один раз на добу рівноважна концентрація у плазмі досягається протягом приблизно 4–5 днів. У рівноважній концентрації накопичення багаторазових доз десвенлафаксину є лінійним і передбачуваним, з огляду на фармакокінетичний профіль одноразової дози.
Всмоктування
Абсолютна біодоступність Еліфору після перорального застосування становить близько 80 %.
Вплив прийому їжі
Вживання їжі з високим вмістом жиру (від 800 до 1000 кілокалорій) призводило до збільшення Cmax десвенлафаксину приблизно на 16 % і не впливало на АUC.
Розподіл
Об’єм розподілу десвенлафаксину в рівноважній концентрації становить 3,4 л/кг. Зв’язування десвенлафаксину з білками плазми становить 30 % і не залежить від концентрації лікарського засобу.
Виведення
Метаболізм
Десвенлафаксин насамперед метаболізується шляхом кон’югації [опосередкованої ізоформами уридин-5-дифосфату (УДФ)] і меншою мірою через окислювальний метаболізм. CYP3A4 бере участь в окислювальному метаболізмі (N-деметилювання) десвенлафаксину. Метаболічний шлях CYP2D6 не задіяний. Фармакокінетика десвенлафаксину була схожою у пацієнтів із повільним та швидким метаболізмом CYP2D6.
Виділення
Приблизно 45 % десвенлафаксину виділяється у незміненому вигляді з сечею протягом 72 годин після перорального прийому. Приблизно 19 % введеної дози виводиться у вигляді глюкуронідного метаболіту і
Застосування пацієнтам особливих груп
Не спостерігалися клінічно значущі відмінності експозиції десвенлафаксину залежно від расової приналежності (у представників європеоїдної, негроїдної раси або латиноамериканців).
Дослідження in vitro
Згідно з даними, отриманими in vitro, очікується, що препарати, які пригнічують ізоферменти CYP 1A1, 1A2, 2A6, 2D6, 2C8, 2C9, 2C19 та 2E1, не матимуть істотного впливу на фармакокінетичний профіль десвенлафаксину.
Десвенлафаксин не пригнічує ізоферменти CYP1A2, 2A6, 2C8, 2C9, 2C19 CYP2D6 або CYP3A4.
Також десвенлафаксин не є індуктором CYP3A4.
Десвенлафаксин не є субстратом або інгібітором транспортера Р-глікопротеїну (P-gp).
Клінічні характеристики.
Показання.
Лікування великого депресивного розладу (ВДР) у дорослих.
Протипоказання.
- Підвищена чутливість до десвенлафаксину сукцинату, венлафаксину гідрохлориду або до будь-яких допоміжних речовин у складі препарату Еліфор.
- Одночасне застосування інгібіторів МАО, призначених для лікування психічних розладів, або їх застосування протягом 7 днів після припинення лікування Еліфором. Застосування Еліфору протягом 14 днів після відміни інгібіторів МАО, призначених для лікування психічних розладів.
- Одночасне лікування інгібіторами МАО, такими як лінезолід, або внутрішньовенна терапія метиленовим синім.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Лікарські засоби, які мають клінічно важливі взаємодії з Еліфором
Інгібітори моноаміноксидази (МАО), такі як селегілін, транілципромін, ізокарбоксазид, фенелзин, лінезолід, метиленовий синій.
Одночасне застосування селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС) та інгібіторів зворотного захоплення серотоніну та норадреналіну (ІЗЗСН), включно з Еліфором, з інгібіторами МАО підвищує ризик розвитку серотонінового синдрому (див. «Спосіб застосування та дози», «Протипоказання» «Особливості застосування»).
Інші серотонінергічні засоби, такі як інші СІЗЗС, ІЗЗСН, триптани, трициклічні антидепресанти, фентаніл, препарати літію, трамадол, буспірон, амфетаміни, триптофан і звіробій.
Одночасне застосування Еліфору з іншими серотонінергічними засобами підвищує ризик розвитку серотонінового синдрому.
Необхідний контроль симптомів серотонінового синдрому у разі одночасного застосування Еліфору з іншими засобами, які можуть вплинути на системи серотонінергічних нейромедіаторів. У разі розвитку серотонінового синдрому розглянути необхідність припинення лікування Еліфором та/або супутніми серотонінергічними засобами (див. «Особливості застосування»).
Препарати, що впливають на гемостаз, у тому числі нестероїдні протизапальні засоби (НПЗП), аспірин і варфарин та інші.
Одночасне застосування Еліфору з антитромбоцитарними або антикоагулянтними засобами підвищує ризик кровотечі. Це може бути зумовлене впливом лікарського засобу Еліфор на вивільнення серотоніну тромбоцитами.
Необхідний ретельний нагляд за пацієнтами, які отримують антитромбоцитарні або антикоагулянтні засоби, щодо появи кровотечі під час початку або припинення лікування Еліфором (див. «Особливості застосування»).
Препарати, які переважно метаболізуються CYP2D6, такі як дезипрамін, атомоксетин, декстрометорфан, метопролол, небіволол, перфеназин, толтеродин.
Одночасне застосування Еліфору підвищує Cmax та AUC препаратів, які переважно метаболізуються CYP2D6, що збільшує ризик токсичності препаратів – субстратів CYP2D6.
При одночасному застосуванні з Еліфором у дозі 100 мг препарати, які метаболізуються CYP2D6, слід призначати у звичайній чи меншій початковій дозі. Дозу цих препаратів необхідно зменшити наполовину при одночасному застосуванні з 400 мг Еліфору.
Лікарські засоби, які не мають клінічно важливих взаємодій з препаратом Еліфор
За даними фармакокінетичних досліджень, корекція дози не потрібна для лікарських засобів, які переважно метаболізуються CYP3A4 (наприклад, мідазолам), або лікарських засобів, які метаболізуються обома ізоферментами CYP2D6 та CYP3A4 (наприклад, тамоксифен, арипіпразол), у разі одночасного застосування з Еліфором (див. «Фармакологічні властивості»).
Алкоголь
Еліфор не збільшує спричиненого етанолом порушення психічних і моторних навичок. Однак, як і під час прийому інших препаратів, що діють на центральну нервову систему, пацієнтам слід рекомендувати уникати прийому алкоголю під час застосування Еліфору.
Вплив лікарського засобу на результати лабораторних досліджень
Повідомлялося про хибно-позитивні імунологічні скринінгові аналізи сечі на фенциклідин та амфетамін у пацієнтів, які застосовують десвенлафаксин. Це пов’язано з відсутністю специфічності скринінг-тестів. Хибно-позитивні результати аналізів можна очікувати протягом декількох днів після припинення прийому десвенлафаксину. Підтвердні тести, такі як газова хроматографія/мас-спектрометрія, можуть відрізнити десвенлафаксин від фенциклідину та амфетаміну.
Особливості застосування.
Суїцидальні думки та поведінка у дітей, підлітків і молодих людей
Пацієнти з ВДР, як дорослі, так і діти, незалежно від того, застосовують вони антидепресанти чи ні, можуть зіткнутися з посиленням депресії, виникненням суїцидальних ідей і поведінки (суїцидальності) або незвичайними змінами у поведінці, і цей ризик може зберігатися до настання стійкої ремісії. Відомо, що депресія та деякі інші психічні розлади є факторами ризику самогубства; самі ці розлади є його чіткими передвісниками. Однак антидепресанти можуть відігравати певну роль у посиленні депресії та появі суїцидальності у деяких пацієнтів на ранніх етапах лікування. Узагальнені аналізи короткострокових плацебо-контрольованих досліджень антидепресантів (СІЗЗС та інших) продемонстрували, що ці препарати підвищують ризик суїцидальних думок і поведінки (суїцидальності) у дітей, підлітків і молодих людей (віком від 18 до 24 років) з ВДР та іншими психічними розладами. Короткострокові дослідження не показують збільшення ризику суїцидальності під час прийому антидепресантів порівняно з плацебо у дорослих віком від 24 років; спостерігалося зниження ризику суїцидальності під час прийому антидепресантів порівняно з плацебо у дорослих віком від 65 років.
Об’єднаний аналіз плацебо-контрольованих досліджень, проведених за участю дітей та підлітків з ВДР, обсесивно-компульсивними розладами (ОКР) або іншими психічними розладами, включав загалом 24 короткострокових дослідження 9 антидепресантів з участю більш ніж 4400 пацієнтів. Об’єднуваний аналіз плацебо-контрольованих досліджень, проведених за участю дорослих з ВДР або іншими психічними розладами, включав загалом 295 короткострокових досліджень (середня тривалість 2 місяці) 11 антидепресантів з участю більш ніж 77 000 пацієнтів. Спостерігалися значні відмінності щодо ризику суїцидальності між препаратами, однак з тенденцією до збільшення у більш молодих пацієнтів при застосуванні майже усіх досліджуваних препаратів. Спостерігалися відмінності абсолютного ризику суїцидальності при застосуванні за різними показаннями; найвищий рівень спостерігався при ВДР. Проте відмінності у ризику (препарати порівняно з плацебо) були відносно стабільними у вікових групах і при різних показаннях.
Ці відмінності у ризику (різниця між препаратами та плацебо в кількості випадків суїцидальності на 1000 пацієнтів, які отримували лікування) наведено в таблиці нижче.
| Віковий діапазон | Різниця між препаратами і плацебо за кількістю випадків суїцидальності на 1000 пацієнтів, які отримували лікування |
| Підвищення порівняно з плацебо | |
| 14 додаткових випадків | |
| 18-24 | 5 додаткових випадків |
| Зниження порівняно з плацебо | |
| 25-64 | На 1 випадок менше |
| ≥ 65 | На 6 випадків менше |
У жодному з педіатричних досліджень самогубств не сталося. Спостерігалися самогубства у дослідженнях за участю дорослих, але кількість була недостатньою для будь-якого висновку про вплив препаратів на самогубства.
Невідомо, чи поширюється ризик суїцидальності на тривале застосування, тобто довше за кілька місяців. Однак, згідно з даними плацебо-контрольованих досліджень з участю дорослих пацієнтів з депресією, є істотні докази того, що застосування антидепресантів може відкласти рецидив депресії. Стан усіх пацієнтів, які проходять лікування антидепресантами за будь-якими показаннями, слід належним чином контролювати та спостерігати за клінічним погіршенням, суїцидальністю та незвичними змінами у поведінці, особливо під час перших кількох місяців курсу лікування або під час зміни дози (збільшення або зниження).
Тривожність, збудження, панічні атаки, безсоння, дратівливість, ворожість, агресивність, імпульсивність, акатизія (психомоторне занепокоєння), гіпоманія та манія були зареєстровані у дорослих та дітей, які застосовували антидепресанти для лікування ВДР, а також за іншими показаннями, психіатричними та непсихіатричними. Хоча причинно-наслідкового зв’язку між появою таких симптомів і посиленням депресії та/або виникненням суїцидальних імпульсів встановлено не було, існують побоювання, що такі симптоми можуть бути передумовою виникнення суїцидальності.
Слід розглядати зміну терапевтичної схеми, включаючи можливу відміну застосування препарату, для пацієнтів, депресія яких постійно посилюється або у яких виникає суїцидальність чи симптоми, які можуть бути передвісниками посилення депресії або суїцидальності, особливо якщо ці симптоми є тяжкими, з різким початком або не спостерігалися у пацієнта до лікування.
Якщо було прийнято рішення припинити лікування, препарат слід відміняти поступово, знижуючи дозу так швидко, як це можливо, але враховуючи, що різке припинення може бути пов’язано з певними симптомами (див. «Спосіб застосування та дози» та «Особливості застосування»).
Слід попереджати сім’ї та піклувальників пацієнтів, які застосовують антидепресанти та проходять лікування ВДР або інших захворювань, психічних та непсихічних, про необхідність спостерігати за пацієнтами щодо появи збудження, дратівливості, незвичних змін у поведінці та інших симптомів, описаних вище, а також появи суїцидальності і негайно повідомляти про такі симптоми медичних працівників.
Рецепти на Еліфор слід видавати на найменшу кількість таблеток, необхідну для належного лікування пацієнта, щоб зменшити ризик передозування.
Обстеження пацієнтів з метою виявлення біполярного розладу
Епізод ВДР може бути первісним симптомом біполярного розладу. Вважається (хоча це не встановлено в контрольованих дослідженнях), що лікування такого епізоду тільки антидепресантами може підвищувати імовірність прискорення змішаного/маніакального епізоду у пацієнтів з ризиком розвитку біполярного розладу. Невідомо, чи демонструють описані вище симптоми імовірність цього прискорення. Однак до початку лікування антидепресантами слід проводити належне обстеження пацієнтів з симптомами депресії для визначення, чи є у них ризик біполярного розладу; таке обстеження повинно включати докладний психіатричний анамнез, зокрема наявність самогубств у сім’ї, біполярних розладів і депресії. Еліфор не слід застосовувати для лікування біполярної депресії.
Серотоніновий синдром
Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС) та інгібітори зворотного захоплення серотоніну та норадреналіну (ІЗЗСН), у тому числі Еліфор, здатні спричинити серотоніновий синдром, потенційно небезпечний для життя. Ризик підвищується у разі одночасного застосування з іншими серотонінергічними препаратами (у тому числі з триптанами, трициклічними антидепресантами, фентанілом, літієм, трамадолом, триптофаном, буспіроном, амфетаміном і препаратами звіробою) і препаратами, які знижують метаболізм серотоніну, зокрема з інгібіторами МАО (див. «Протипоказання», «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Серотоніновий синдром також може виникати під час застосування цих препаратів окремо.
Симптоми серотонінового синдрому можуть включати зміни психічного стану (наприклад, збудження, галюцинації, марення і кома), вегетативну нестабільність (наприклад, тахікардія, коливання артеріального тиску, запаморочення, потовиділення, припливи, гіпертермія), нервово-м’язові прояви (наприклад, тремор, ригідність, міоклонус, гіперрефлексія, порушення координації), судоми та шлунково-кишкові прояви (наприклад, нудота, блювання, діарея).
Одночасне застосування Еліфору з інгібіторами МАО протипоказане. Не слід призначати Еліфор пацієнтам, які проходять лікування інгібіторами МАО, такими як лінезолід або метиленовий синій для внутрішньовенного застосування. Повідомлення про застосування метиленового синього іншими способами (наприклад, пероральні таблетки або місцеві ін’єкції) відсутні. Якщо є необхідність почати лікування інгібіторами МАО, такими як лінезолід або внутрішньовенний метиленовий синій, пацієнт повинен припинити застосування Еліфору до початку лікування інгібіторами МАО (див. «Протипоказання», «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Необхідне спостереження за всіма пацієнтами, які приймають Еліфор, щодо виникнення серотонінового синдрому. У разі появи вищезгаданих симптомів слід негайно припинити лікування Еліфором і будь-якими супутніми серотонінергічними засобами та розпочати відповідне симптоматичне лікування. Якщо одночасне застосування Еліфору з іншими серотонінергічними засобами клінічно виправдане, пацієнтів слід проінформувати про підвищення ризику серотонінового синдрому та відстежувати стан пацієнтів для своєчасного виявлення ознак серотонінового синдрому.
Підвищений артеріальний тиск
Пацієнти, які отримують Еліфор, повинні регулярно контролювати артеріальний тиск, оскільки підвищення артеріального тиску спостерігалося у клінічних дослідженнях (див. «Побічні реакції»). До початку лікування Еліфором слід встановити контроль над показниками артеріального тиску у пацієнтів з артеріальною гіпертензією в анамнезі. Слід дотримуватись обережності при лікуванні хворих з уже наявною артеріальною гіпертензією, серцево-судинними та цереброваскулярними розладами, які можуть посилюватися з підвищенням артеріального тиску. Повідомлялося про випадки підвищеного артеріального тиску, що вимагали негайного лікування, під час застосування Еліфору.
Стійке підвищення артеріального тиску може мати несприятливі наслідки. Для пацієнтів, у яких виникає стійке підвищення артеріального тиску під час прийому Еліфору, слід розглянути доцільність зниження дози або припинення терапії (див. «Побічні реакції»).
Підвищений ризик кровотечі
Препарати, які перешкоджають пригніченню зворотного захоплення серотоніну, у тому числі
Еліфор, збільшують ризик кровотеч. СІЗЗС та ІЗЗСН можуть збільшити ризик післяпологових кровотеч (див. «Застосування у період вагітності або годування груддю» та «Побічні реакції»). Супутнє застосування аспірину, нестероїдних протизапальних препаратів, варфарину та інших антикоагулянтів може збільшувати цю небезпеку. Опис клінічних випадків та епідеміологічні дослідження («випадок-контроль» і когортні дослідження) продемонстрували зв’язок між застосуванням препаратів, які впливають на зворотне захоплення серотоніну, і виникненням шлунково-кишкової кровотечі. Випадки кровотечі, пов’язані з СІЗЗС та СІЗЗCН, варіювалися від екхімозу, гематоми, носової кровотечі і петехії до кровотечі, небезпечної для життя.
Пацієнтів необхідно проінформувати про ризик кровотечі, пов’язаний із супутнім застосуванням Еліфору та антитромбоцитарних або антикоагулянтних препаратів. Якщо пацієнт приймає варфарин, необхідно здійснювати ретельне спостереження за показниками коагуляції під час початку лікування, титрування або відміни Еліфору.
Закритокутова глаукома
Розширення зіниць, яке виникає під час застосування багатьох антидепресантів, включаючи Еліфор, може спричинити гострий напад закритокутової глаукоми у пацієнта з анатомічно вузькими кутами, якому не проводили класичну іридектомію. Слід уникати застосування антидепресантів, у тому числі Еліфору, пацієнтам з нелікованими анатомічно вузькими кутами.
Активація манії/гіпоманії
У всіх дослідженнях фази 2 і фази 3 ВДР манії спостерігалися приблизно у 0,02 % пацієнтів, які отримували Еліфор. Активація манії/гіпоманії спостерігалася також у невеликої кількості пацієнтів з великим афективним розладом, які отримували інші зареєстровані антидепресанти. Як і всі інші антидепресанти, Еліфор слід застосовувати з обережністю пацієнтам з манією або гіпоманією в особистому або сімейному анамнезі.
Синдром відміни
Побічні реакції після відміни серотонінергічних антидепресантів, особливо раптової відміни, включають: нудоту, пітливість, дисфоричний настрій, дратівливість, збудження, запаморочення, розлади чутливості (наприклад парестезії, такі як відчуття електричного струму), тремор, тривожність, сплутаність свідомості, головний біль, млявість, емоційну лабільність, безсоння, гіпоманію, шум у вухах і судоми (див. розділ «Побічні реакції»).
Під час післяреєстраційного застосування Еліфору надходили повідомлення про серйозні симптоми відміни, які можуть бути затяжними та тяжкими. Під час зменшення дози Еліфору, у тому числі під час припинення лікування, у пацієнтів спостерігалося завершене самогубство, суїцидальні думки та серйозна агресія (включаючи ворожість, розлюченість та гоміцидальні думки). Інші повідомлення під час післяреєстраційного застосування описують зміни зору (такі як порушення чіткості зору або проблеми з фокусуванням) та підвищення артеріального тиску після припинення терапії або зменшення дози Еліфору.
Під час припинення застосування Еліфору слід спостерігати за станом пацієнтів. Рекомендується поступове зниження дози, а не раптове припинення прийому препарату. Якщо після зменшення дози або після припинення лікування виникають непереносимі симптоми, можна розглянути доцільність відновлення прийому Еліфору у раніше призначеній дозі. Згодом лікар може продовжувати знижувати дозу, але більш поступово. Деяким пацієнтам слід припиняти лікування протягом кількох місяців (див. «Спосіб застосування та дози»).
Судомні напади
Випадки судом були зареєстровані у передреєстраційних клінічних дослідженнях Еліфору. Системний аналіз дії Еліфору не проводили у пацієнтів з епілепсією. Пацієнти з судомами в анамнезі були виключені з передреєстраційних клінічних досліджень. Еліфор слід призначати з обережністю пацієнтам з епілепсією.
Гіпонатріємія
Гіпонатріємія може виникати в результаті лікування СІЗЗС і ІЗЗСН, у тому числі Еліфором. У багатьох випадках гіпонатріємія є результатом синдрому невідповідної секреції антидіуретичного гормону. Випадки коли рівень натрію сироватки крові був нижче 110 ммоль/л, не зареєстровані. Пацієнти літнього віку мають більший ризик розвитку гіпонатріємії під час лікування СІЗЗС і ІЗЗСН. Крім того, у пацієнтів, які застосовують сечогінні засоби, або при дегідратації з інших причин ризик виникнення гіпонатріємії також підвищений (див. розділи «Спосіб застосування та дози» підрозділ Застосування пацієнтам особливих груп) та «Фармакологічні властивості»). Для пацієнтів із симптомами гіпонатріємії можуть бути потрібні відміна Еліфору та проведення відповідних медичних заходів.
Симптоми гіпонатріємії включають: головний біль, труднощі з концентрацією уваги, погіршення пам'яті, сплутаність свідомості, слабкість і втрату рівноваги, що може призвести до падінь. У більш тяжких та/або гострих випадках спостерігалися галюцинації, непритомність, судоми, кома, зупинка дихання та летальний наслідок.
Інтерстиційна хвороба легенів та еозинофільна пневмонія
Рідко повідомлялося про виникнення інтерстиційної хвороби легенів та еозинофільної пневмонії, що були пов'язані із застосуванням венлафаксином (вихідна речовина Еліфору). Можливість цих побічних реакцій слід розглядати у пацієнтів, які застосовують Еліфор та звертаються з прогресуючою задишкою, кашлем або дискомфортом у грудях. Такі пацієнти мають проходити негайне медичне обстеження, також слід розглянути припинення лікування Еліфором.
Статева дисфункція
Застосування ІЗЗСН, включаючи Еліфор, може викликати симптоми статевої дисфункції (див. розділ «Побічні реакції»). У чоловіків застосування ІЗЗСН може спричинити затримку або неможливість еякуляції, зниження лібідо та еректильну дисфункцію. У жінок застосування ІЗЗСН може призвести до зниження лібідо та затримки або відсутності оргазму.
Важливо, щоб лікарі, які призначають лікарський засіб, поцікавились станом статевої функції пацієнта до початку прийому Еліфору і, зокрема, змінами статевої функції під час лікування, оскільки спонтанні повідомлення про статеву функцію можуть бути відсутні. Під час оцінки змін статевої функції важливо отримати детальний анамнез (включаючи час початку симптомів), оскільки симптоми з боку статевої системи можуть мати інші причини, включаючи основний психічний розлад. Слід обговорити потенційні стратегії лікування для підтримки пацієнтів у прийнятті інформованого рішення щодо лікування.
Застосування пацієнтам літнього віку
З 4158 пацієнтів, які брали участь у передреєстраційних клінічних дослідженнях Еліфору, 6 % були віком від 65 років. Загалом не спостерігалося відмінностей у показниках безпеки та ефективності між цими пацієнтами та пацієнтами молодшого віку, проте в короткострокових плацебо-контрольованих дослідженнях відзначався вищий рівень систолічної ортостатичної гіпотензії у пацієнтів віком ≥ 65 років порівняно з пацієнтами віком років, які отримували Еліфор. Для пацієнтів літнього віку слід враховувати можливий обмежений нирковий кліренс Еліфору при визначенні дози.
СІЗЗС та ІЗЗСН, у тому числі Еліфор, були пов’язані з випадками клінічно значущої гіпонатріємії у пацієнтів літнього віку, які, можливо, мали підвищений ризик виникнення цих побічних реакцій.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Резюме ризиків
Не існує опублікованих досліджень застосування Еліфору вагітним жінкам. Проте в опублікованих епідеміологічних дослідженнях впливу вихідної сполуки – венлафаксину ‑ на вагітних жінок не повідомлялося про чіткий зв’язок з небажаним впливом на розвиток вагітності. Існують ризики, пов’язані з нелікованою депресією у вагітних, а також із впливом ІЗЗСН та СІЗЗС, включаючи Еліфор, під час вагітності.
Розрахунковий фоновий ризик виникнення серйозних вроджених дефектів та невиношування вагітності для популяції невідомий. Усі вагітності мають фоновий ризик вроджених дефектів, невиношування або інших небажаних результатів.
Материнський та/або ембріофетальний ризик, пов’язаний із захворюванням
Проспективне довготривале дослідження з участю 201 жінки з великим депресивним розладом (ВДР) в анамнезі, в еутимічному стані на початку вагітності продемонструвало, що жінки, які припинили прийом антидепресантів у період вагітності, частіше страждали від рецидиву великої депресії, ніж жінки, які продовжували застосовувати антидепресанти.
Інформація про вплив препарату на організм матері і плода/новонародженого
Дія ІЗЗСН на середніх та пізніх строках вагітності підвишує ризик прееклампсії, а дія ІЗЗСН незадовго до пологів збільшує ризик післяпологової кровотечі.
Дані спостережень вказують на підвищений ризик (менше ніж у 2 рази) післяпологової кровотечі після застосування СІЗЗС/ІЗЗСН протягом місяця до пологів (див. «Особливості застосування» та «Побічні реакції»).
Необхідно спостерігати за станом новонароджених, матері яких приймали Еліфор у ІІІ триместрі вагітності, для виявлення ознак синдрому відміни препарату. Застосування ІЗЗСН або СІЗЗС на пізніх строках вагітності підвищує у новонароджених ризик ускладнень, які потребують тривалої госпіталізації, штучної вентиляції легень та зондового харчування. Такі ускладнення можуть виникнути відразу після пологів. Повідомлялося про пригнічення дихання, ціаноз, апное, судоми, температурну нестабільність, труднощі у годуванні, блювання, гіпоглікемію, гіпотонію, гіпертонію, гіперрефлексію, тремор, нервозність, дратівливість і постійний плач. Ці особливості відповідають або прямій токсичній дії СІЗЗС і ІЗЗСН або, можливо, синдрому відміни препарату. Слід зазначити, що в деяких випадках клінічна картина відповідає серотоніновому синдрому (див. «Особливості застосування»).
В опублікованих епідеміологічних дослідженнях впливу вихідної сполуки ‑ венлафаксину ‑ на вагітних жінок не повідомлялося про чіткий зв’язок із серйозними вродженими дефектами або невиношуванням вагітності. Але ці дослідження не дають змоги встановити або виключити будь-який ризик, пов’язаний із прийомом препарату під час вагітності.
При пероральному введенні десвенлафаксину сукцинату вагітним щурам і кролям у період органогенезу в дозах до 300 мг/кг/добу і 75 мг/кг/добу відповідно тератогенні ефекти не спостерігалися. Ці дози асоціювалися з підвищенням концентрації діючої речовини в плазмі (AUC) у 19 разів (щури) та 0,5 раза (кролі) порівняно з концентрацією при дозі 100 мг на добу для дорослої людини. Однак спостерігалося зменшення маси плодів та затримка осифікації скелета у щурів, що було пов’язано з материнською токсичністю при найвищій дозі. При цьому AUC при дозі, що не викликає токсичних ефектів, в 4,5 раза перевищувала AUC при дозі 100 мг на добу у дорослої людини.
При пероральному введенні десвенлафаксину сукцинату вагітним щурам протягом періоду гестації та лактації спостерігалося зменшення маси тіла потомства та підвищення летальності в перші чотири дні лактації. Причина цих летальних випадків невідома.
Годування груддю
Доступні обмежені дані з наукових публікацій вказують на низькі рівні десвенлафаксину в грудному молоці та демонструють відсутність побічних реакцій у дітей, які знаходяться на грудному вигодовуванні. Немає відомостей про вплив десвенлафаксину на утворення грудного молока.
Необхідно оцінити переваги грудного вигодовування для розвитку та здоров’я дитини, а також клінічну потребу матері в лікуванні Еліфором, а також будь-який небажаний вплив на дитину, що знаходиться на грудному вигодовуванні, основного захворювання матері та застосування їй лікарського засобу Еліфор.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.
Пацієнтам не слід керувати складними механізмами, у тому числі транспортними засобами, доти, доки вони не впевняться, що Еліфор не впливає на їхню здатність до такої діяльності.
Спосіб застосування та дози.
Рекомендована доза препарату Еліфор становить 50 мг 1 раз на добу незалежно від прийому їжі.
Еліфор слід застосовувати приблизно в один і той же час кожного дня. Таблетки слід ковтати цілими, запиваючи рідиною, не розламувати, не подрібнювати, не розжовувати та не розчиняти.
У клінічних дослідженнях дози від 50 до 400 мг на добу були ефективними, додаткового ефекту від застосування препарату в дозах понад 50 мг на добу не спостерігалось, а побічні реакції та ризик розвитку синдрому відміни були частішими при більш високих дозах. Якщо лікар, базуючись на результатах клінічної оцінки стану пацієнта, приймає рішення, що збільшення дози понад 50 мг на добу для певного пацієнта є доцільним, максимальна рекомендована доза не повинна перевищувати 100 мг на добу.
Під час припинення терапії рекомендується поступове зниження дози, якщо це можливо, з метою мінімізації симптомів відміни.
Застосування пацієнтам особливих груп
Пацієнти з порушенням функції нирок
Максимальна рекомендована доза для пацієнтів з помірною нирковою недостатністю (кліренс креатиніну [КК] за 24 години від 30 до 50 мл/хв за формулою Кокрофта – Голта) становить 50 мг на добу. Максимальна рекомендована доза для пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (КК від 15 до 29 мл/хв за формулою Кокрофта – Голта) або термінальною стадією ниркової недостатності (ТСНН, КК
Пацієнти з порушенням функції печінки
Рекомендована доза для пацієнтів з помірною та тяжкою печінковою недостатністю (від 7 до 15 балів за класифікацією Чайлда — П’ю) становить 50 мг на добу. Підвищення дози понад100 мг на добу не рекомендується (див. «Фармакологічні властивості»).
Підтримувальна терапія
Існує загальна думка, що гострі епізоди ВДР вимагають безперервної терапії лікарськими засобами протягом декількох місяців або довше. Ефективність довготривалого застосування Еліфору (50-400 мг) було встановлено у двох дослідженнях підтримуючої терапії. Слід проводити періодичну оцінку стану пацієнта для визначення необхідності продовження терапії.
Відміна лікарського засобу Еліфор
Після відміни Еліфору можуть виникати побічні реакції (див. «Особливості застосування»). Рекомендується поступове зниження дози Еліфору, а не раптове припинення застосування препарату. Деяким пацієнтам слід припиняти лікування протягом кількох місяців.
Переведення пацієнтів з інших антидепресантів на Еліфор
Повідомлялося про симптоми відміни під час переведення пацієнтів з інших антидепресантів, у тому числі венлафаксину, на Еліфор. Зниження дози початкового антидепресанту може бути необхідним для мінімізації симптомів відміни.
Терапія інгібіторами МАО для лікування психічних розладів
Принаймні 14 днів має пройти між припиненням застосування інгібітора МАО, призначеного для лікування психічних розладів, і початком терапії Еліфором, і принаймні 7 днів має пройти після відміни Еліфору до початку терапії інгібітором MAO, призначеним для лікування психічних розладів.
Застосування Еліфору з іншими інгібіторами МАО, такими як лінезолід або метиленовий синій
Не слід розпочинати терапію Еліфором, якщо пацієнт проходить лікування лінезолідом або метиленовим синім для внутрішньовенного застосування, через збільшення ризику виникнення серотонінового синдрому. Для пацієнта, який вимагає невідкладної терапії психічного стану, слід розглянути інші методи, у тому числі госпіталізацію.
У деяких випадках пацієнт, який вже отримує Еліфор, може потребувати термінового лікування лінезолідом або метиленовим синім для внутрішньовенного застосування. Якщо немає прийнятної альтернативи лінезоліду або метиленовому синьому і потенційна користь від застосування цих препаратів перевищує ризики серотонінового синдрому у конкретного пацієнта, Еліфор слід відмінити негайно і почати лікування лінезолідом або метиленовим синім для внутрішньовенного застосування. Стан пацієнта слід відстежувати на наявність симптомів серотонінового синдрому протягом 7 днів або до 24 годин після прийому останньої дози лінезоліду або метиленового синього для внутрішньовенного застосування залежно від того, що настане раніше. Терапію Еліфором можна відновити через 24 години після застосування останньої дози лінезоліду або метиленового синього для внутрішньовенного введення.
Ризик одночасного застосування метиленового синього для внутрішньовенного введення або в інших формах (наприклад у формі пероральних таблеток або шляхом місцевої ін'єкції) у дозах, значно нижчих за 1 мг/кг, невідомий. Лікар має враховувати можливість виникнення симптомів серотонінового синдрому під час такого застосування.
Діти.
Безпека та ефективність Еліфору для лікування великого депресивного розладу у дітей не були встановлені, тому препарат не застосовують цій віковій категорії пацієнтів.
Ефективність не було продемонстровано у двох адекватних і належним чином контрольованих 8-тижневих рандомізованих, подвійно сліпих, плацебо-контрольованих дослідженнях у паралельних групах за участю 587 пацієнтів (віком від 7 до 17 років), у яких лікували ВДР.
Антидепресанти, такі як Еліфор, підвищують ризик суїцидальних думок та поведінки у дітей (див. «Особливості застосування»).
В плацебо-контрольованих дослідженнях застосування Еліфору супроводжувалося зниженням маси тіла у дітей з ВДР. Частота втрати маси тіла (≥ 3,5 % від початкової маси) становила 22 %, 14 % і 7 % у пацієнтів, які отримували лікування низькими дозами Еліфору, високими дозами Еліфору та плацебо відповідно.
Ризик, пов’язаний з довгостроковим застосуванням Еліфору, оцінювали в 6-місячних відкритих додаткових дослідженнях за участю дітей віком від 7 до 17 років з ВДР. У дітей віком від 7 до 17 років спостерігалися середні зміни маси тіла в межах очікуваних змін на основі даних, отриманих від їхніх однолітків тієї ж статі.
У клінічних дослідженнях при порівнянні з дорослими пацієнтами, які отримували таку саму дозу Еліфору, експозиція десвенлафаксину була аналогічною у підлітків віком від 12 до 17 років та на 30 % вищою у дітей віком від 7 до 11 років.
Передозування.
Досвід клінічних досліджень передозування десвенлафаксину сукцинату у людини обмежений. Проте десвенлафаксин (Еліфор) є основним активним метаболітом венлафаксину. Нижче зазначені повідомлення про передозування венлафаксину.
Під час післяреєстраційного застосування передозування відбувалося переважно при поєднанні венлафаксину з алкоголем та/або іншими препаратами. Найчастішими симптомами були тахікардія, зміни рівня свідомості (від сонливості до коми), мідріаз, судоми та блювання. Повідомлялося про зміни на електрокардіограмі (наприклад, пролонгація інтервалу QT, блокада ніжки пучка Гіса, пролонгація QRS), синусову та шлуночкову тахікардію, брадикардію, гіпотонію, гострий некроз скелетних м'язів, запаморочення, некроз печінки, серотоніновий синдром і летальний наслідок.
Опубліковані ретроспективні дослідження свідчать, що передозування венлафаксину може бути пов'язане з підвищеним ризиком летальних наслідків порівняно з таким при застосуванні антидепресантів СІЗЗС, але цей ризик нижчий, ніж при застосуванні трициклічних антидепресантів. Епідеміологічні дослідження продемонстрували, що пацієнти, які отримують венлафаксин, мають більш високий рівень наявних до лікування факторів ризику суїциду, ніж пацієнти, які отримують СІЗЗС. Якою мірою підвищений ризик летальних наслідків можна віднести до токсичності венлафаксину при передозуванні, не з’ясовано, на відміну від деяких інших показників токсичності у пацієнтів, які отримують венлафаксин.
Лікування передозування. Специфічні антидоти до Еліфору невідомі. Рекомендована симптоматична та підтримуюча терапія, моніторинг серцевого ритму та життєвих показників.
Побічні реакції.
Безпека десвенлафаксину була встановлена у клінічних дослідженнях з участю 7785 пацієнтів із ВДР, яким застосовували щонайменше одну дозу десвенлафаксину в діапазоні доз від 10 до 400 мг/добу. Безпека довготривалого застосування була оцінена у більш ніж 2000 суб’єктів із ВДР, яким застосовували десвенлафаксин протягом не менше 6 місяців, та у 400 пацієнтів, які приймали десвенлафаксин протягом 1 року.
У більшості випадків побічні реакції найчастіше спостерігалися протягом першого тижня лікування та були від легкого до помірного ступеня тяжкості. Частота виникнення небажаних реакцій загалом була дозозалежною.
Нижче наведено побічні реакції, про які повідомлялося у ході передреєстраційних клінічних досліджень застосування десвенлафаксину у дозах від 10 до 400 мг для лікування ВДР. Частота виникнення небажаних реакцій класифікується за такою шкалою: дуже часто – ≥ 1/10; часто – ≥ 1/100 і 1/10; нечасто – ≥ 1/1000 і 1/100; рідко – ≥ 1/10000 і ≤ 1/1000; дуже рідко – 1/10000; частота невідома – не можна встановити частоту на підставі наявних даних. Побічні реакції з частотою ≥ 1 % були класифіковані, як зазначено нижче.
У кожній групі за частотою побічні реакції зазначено у порядку зменшення проявів.
З боку імунної системи: нечасто – підвищена чутливість.
З боку метаболізму та харчування: часто – знижений апетит; рідко – гіпонатріємія.
З боку психіки: дуже часто – безсоння; часто – тривога, нервозність, аноргазмія, зниження статевого потягу, незвичайні сновидіння; нечасто – деперсоналізація, незвичайний оргазм, синдром відміни; рідко – галюцинації, гіпоманія, манія.
З боку нервової системи: дуже часто – запаморочення, головний біль; часто – сонливість, тремор, порушення уваги, парестезія, дисгевзія; нечасто – синкопе; рідко – судоми, дистонія; частота невідома – серотоніновий синдром**.
З боку органів зору: нечасто – мідріаз, нечіткий зір.
З боку органів слуху та вестибулярного апарату: часто – дзвін у вухах, вертиго.
З боку серця: часто – тахікардія, відчуття серцебиття, частота невідома – кардіоміопатія такоцубо**.
З боку судин: часто – припливи; нечасто – холод у кінцівках, ортостатична гіпотензія.
З боку дихальної системи, органів грудної клітки і середостіння: часто – позіхання; нечасто – носова кровотеча.
З боку травної системи: дуже часто – нудота, сухість у роті, запор; часто – блювання, діарея; частота невідома – гострий панкреатит**.
З боку шкіри та підшкірних тканин: дуже часто – гіпергідроз; часто – висипання; нечасто – алопеція; рідко – ангіоневротичний набряк**, реакція фоточутливості; частота невідома – синдром Стівенса — Джонсона**.
З боку скелетно-м’язової та сполучної тканини: нечасто – скелетно-м’язова ригідність.
З боку нирок та сечовивідних шляхів: нечасто – протеїнурія, затримка сечі, утруднений початок сечовипускання.
З боку статевих органів і молочних залоз: часто – еректильна дисфункція*, відстрочена еякуляція*, відсутність еякуляції*; нечасто – статева дисфункція, порушення еякуляції*, частота невідома – післяпологова кровотеча*** .
Загальні порушення: часто – втомлюваність, астенія, озноб, відчуття тривожності, дратівливість.
* Частота розрахована лише на підставі даних, отриманих у чоловіків.
** Побічні реакції, виявлені під час застосування лікарського засобу після реєстрації.
*** Про це явище повідомляли для терапевтичного класу СІЗЗС/ІЗЗСН (див. «Особливості застосування» та «Застосування у період вагітності або годування груддю»).
Ішемічні побічні реакції з боку серця
У клінічних дослідженнях іноді повідомлялося про ішемічні побічні реакції з боку серця, що включали ішемію міокарда, інфаркт міокарда та закупорку коронарних судин, яка потребувала реваскуляризації, у пацієнтів, які мали численні супутні фактори ризику серцевих захворювань. Такі явища спостерігалися у більшої кількості пацієнтів під час лікування десвенлафаксином порівняно з плацебо.
Реакції при припиненні прийому препарату
Припинення (особливо раптове) прийому СІЗЗС/ІЗЗСН, включаючи десвенлафаксин, зазвичай призводить до синдрому відміни. Побічні реакції, про які повідомлялося у зв’язку з раптовим припиненням прийому препарату, зниженням дози або поступовим зниженням дози у клінічних дослідженнях ВДР з частотою ≥ 2 %, включали: запаморочення, синдром відміни, нудоту і головний біль. Загалом симптоми відміни препарату виникали частіше при більш високих дозах та більш тривалому курсі лікування. Ці реакції були легкого або помірного ступеня тяжкості та минали самостійно, однак у деяких пацієнтів вони могли бути тяжкими та/або тривалими. Таким чином, лікування десвенлафаксином рекомендується припиняти поступово шляхом зниження дози.
Побічні реакції, про які повідомлялося як про причини припинення прийому препарату
У комбінованих 8-12-тижневих плацебо-контрольованих дослідженнях ВДР 8 % з 3335 пацієнтів, які отримували десвенлафаксин (від 10 до 400 мг), та 4 % з 1873 пацієнтів, які отримували плацебо, припинили лікування через побічні реакції.
Найбільш поширеною побічною реакцією, що призводила до припинення прийому препарату у щонайменше 2 % пацієнтів, які проходили лікування десвенлафаксином, у нетривалих дослідженнях (до 12 тижнів) була нудота (2 %). У тривалому дослідженні (до 11 місяців) у подвійно сліпій фазі у пацієнтів, які проходили лікування десвенлафаксином, побічні реакції виникали з більшою частотою, ніж у пацієнтів, які застосовували плацебо, проте у щонайменше 2 % пацієнтів жодне явище не призводило до припинення прийому препарату.
При застосуванні дози 50 мг десвенлафаксину частота припинення прийому препарату через побічну реакцію (4 %) була подібною до такої при прийомі плацебо (4 %). При дозах 100 мг і 200 мг десвенлафаксину частота припинення прийому препарату через побічну реакцію становила відповідно 8 % і 15 %.
Застосування пацієнтам літнього віку
У клінічних дослідженнях ВДР із 7785 пацієнтів, які проходили лікування десвенлафаксином, 5 % були віком від 65 років. Загалом між цими пацієнтами та молодшими пацієнтами не спостерігалося жодної різниці щодо безпеки та ефективності. Однак у нетривалих плацебо-
контрольованих дослідженнях спостерігалося більше випадків систолічної ортостатичної гіпотензії, а у нетривалих і тривалих плацебо-контрольованих дослідженнях відзначалося підвищення систолічного тиску у пацієнтів віком > 65 років порівняно з дорослими віком ≤ 65 років, які проходили лікування десвенлафаксином.
Побічні реакції, про які повідомлялося при застосуванні інших ІЗЗСН
Хоча шлунково-кишкова кровотеча не вважається побічною реакцією на десвенлафаксин, вона є побічною реакцією на інші ІЗЗСН і також може виникнути при застосуванні десвенлафаксину.
Повідомлення про підозрювані побічні реакції
Повідомлення про підозрювані побічні реакції у післяреєстраційний період є важливим заходом. Це дає змогу продовжувати моніторинг співвідношення користь/ризик при застосуванні препарату. Лікарям пропонується повідомляти про будь-які підозрювані побічні реакції згідно з чинними вимогами системи звітності.
Термін придатності.
3 роки.
Умови зберігання. Зберігати при температурі не вище 25°С.
Зберігати в недоступному для дітей місці.
Упаковка.
Таблетки пролонгованої дії по 50 мг № 28: картонна коробка, що містить 2 блістери; по 14 таблеток у блістері;
таблетки пролонгованої дії по 100 мг № 28: картонна коробка, що містить 2 блістери; по 14 таблеток у блістері.
Категорія відпуску. За рецептом.
Виробник.
Пфайзер Менюфекчуринг Дойчленд ГмбХ/
Pfizer Manufacturing Deutschland GmbH.
Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.
Бетрібштетте Фрайбург, Мусвальдаль 1, 79090 Фрайбург, Німеччина/
Betriebsstаtte Freiburg, Mooswaldallee 1, 79090 Freiburg, Germany.
Источником информации для описания является Государственный Реестр Лекарственных Средств Украины
Рейтинг популярности основан на фактическом количестве заказов клиентами сайта за последние 30 дней. Чем больше заказов, тем выше рейтинг.
ВНИМАНИЕ! Цены актуальны только при оформлении заказа в электронной медицинской информационной системе Аптека 9-1-1. Цены на товары при покупке непосредственно в аптечных заведениях-партнерах могут отличаться от указанных на сайте!
Добавление отзыва
{{docMaster.documentName}}
{{docVisa.documentName}}
