Упаковка / 6 шт.
ампула
| Торговое название | Дона |
| Действующие вещества | Глюкозамин |
| Количество действующего вещества: | 2 мл |
| Форма выпуска: | раствор для инъекций |
| Количество в упаковке: | 6 ампул по 2 мл + 1 мл |
| Первичная упаковка: | ампула |
| Способ применения: | Внутримышечный |
| Взаимодействие с едой: | Не имеет значения |
| Температура хранения: | от 5°C до 25°C |
| Чувствительность к свету: | Не чувствительный |
| Признак: | Импортный |
| Происхождение: | Биологический |
| Рыночный статус: | Оригинал |
| Производитель: | БИОЛОГИЧИ ИТАЛИЯ ЛАБОРАТОРИЗ С.Р.Л. |
| Страна производства: | Италия |
| Заявитель: | Meda |
| Условия отпуска: | По рецепту |
|
Код АТС M Препараты для лечения заболеваний костно-мышечной системы M01 Противовоспалительные и обезболивающие средства M01A Нестероидные противовоспалительные и противоревматические средства M01AX Прочие нестероидные противовоспалительные и противоревматические средства M01AX05 Глюкозамин |
|
Фармакодинамика. действующее вещество, глюкозамина сульфат, представляет собой соль аминомоносахарида глюкозамина, который в физиологических условиях присутствует в организме человека и используется вместе с сульфатами для биосинтеза гиалуроновой кислоты, синовиальной жидкости и гликозаминогликанов основной субстанции суставного хряща.
Таким образом, механизм действия глюкозамина сульфата заключается в стимуляции синтеза гликозаминогликанов и, соответственно, суставных протеогликанов. Кроме того, глюкозамин оказывает противовоспалительное действие и подавляет процесс разрушения суставного хряща главным образом благодаря возможным проявлениям собственных метаболических свойств, способности к подавлению активности интерлейкина 1 (IL-1), что, с одной стороны, влияет на симптомы остеоартрита, а с другой — потенциально задерживает структурные повреждения суставов, о чем свидетельствуют данные долгосрочных клинических исследований.
По данным первоначальных исследований in vitro и in vivo, экзогенное введение глюкозамина сульфата стимулирует биосинтез протеогликанов, который является недостаточным при остеоартрите, способствует фиксации ионов серы при синтезе гликозаминогликанов и улучшает трофику суставного хряща.
Последующие исследования показали, что глюкозамина сульфат подавляет синтез веществ, которые разрушают ткани, таких как супероксидные радикалы, а также активность лизосомальных ферментов в дополнение к ферментам, способным разрушать ткань суставного хряща, таким как коллагеназы и фосфолипазы А2. Данное действие вызывает умеренный противовоспалительный эффект, который наблюдается в моделях на животных in vivo, в том числе в некоторых случаях при экспериментальном остеоартрите, даже без угнетения ЦОГ, в отличие от НПВП.
Более поздние исследования показали, что большинство приведенных выше метаболических и противовоспалительных эффектов могут быть связаны с угнетением трансдукции внутриклеточного сигнала стимуляции IL-1, одного из цитокинов, вовлеченных в патогенез остеоартрита, с последующим угнетением генной транскрипции, индуцированной цитокином. Глюкозамина сульфат, при концентрации в плазме крови и синовиальной жидкости, описанной у пациентов с остеоартритом, может фактически ингибировать индуцированную IL-1 генную экспрессию серии провоспалительных ферментов в тканях суставов, а также продегенеративных ферментов в хряще, таких как некоторые металлопротеазы, включая аггреканазы. Возможное потенциальное влияние ионов серы на упомянутые фармакодинамические свойства глюкозамина окончательно не выяснено.
Все вышеперечисленные свойства оказывают благотворное воздействие на дегенеративные процессы в хрящах, которые лежат в основе патогенеза остеоартрита, а также на клиническую картину заболевания.
Краткосрочные исследования и исследования средней продолжительности показали, что эффективность глюкозамина сульфата в отношении симптомов остеоартрита проявляется уже через 2–3 нед после начала его применения.
С другой стороны, эффективность лечения глюкозамина сульфатом в отношении симптоматики по сравнению с обычными анальгетиками и НПВП оптимальна после курса непрерывного применения в течение 6 мес или после курса применения в течение 3 мес с очевидным эффектом последействия в течение 2 мес после отмены.
Результаты клинических исследований ежедневного непрерывного лечения в течение 3 лет свидетельствуют о прогрессивном повышении его эффективности, учитывая симптомы и замедление структурного повреждения суставов, что подтверждается с помощью рентгенологического исследования.
Глюкозамина сульфат продемонстрировал хорошую переносимость. Какого-либо существенного влияния глюкозамина сульфата на сердечно-сосудистую, дыхательную, вегетативную или центральную нервную систему не выявлено.
Фармакокинетика. Исследования, проведенные у людей и на животных, показали, что после приема 14С-глюкозамина перорально радиоактивно меченные элементы быстро и почти полностью всасываются на системном уровне. У человека всасывается около 90% радиоактивно меченной дозы препарата. Биодоступность глюкозамина у крыс после введения глюкозамина сульфата перорально составила 26% вследствие эффекта первого прохождения через печень. Абсолютная биодоступность у человека неизвестна, но, согласно аллометрическим расчетам, она аналогична той, что наблюдается у крыс, то есть от 20 до 30%.
У здоровых добровольцев после многократного перорального приема глюкозамина сульфата в дозе 1500 мг/сут равновесная Cmax, ssв плазме крови составляла 1602±425 нг/мл (8,9 μM). Данная концентрация достигалась через 1,5–4 ч (медиана 3 ч) после введения (tmax). В равновесном состоянии показатель AUC плазменных концентраций относительно времени составлял 14 564±4138 нг·ч/мл. Данные параметры были получены при применении лекарственного средства натощак, поэтому неизвестно, способен ли прием пищи в значительной степени повлиять на всасывание препарата.
При пероральном применении после абсорбции глюкозамин в основном распределяется во внесосудистой среде (в том числе в синовиальной жидкости), с объемом распределения примерно в 37 раз выше общего количества воды в теле человека. Связывание глюкозамина с белками не выявлено.
Метаболический профиль глюкозамина не исследовали, поскольку данное лекарственное средство, будучи натуральным веществом, которое присутствует в организме человека, используется для биосинтеза некоторых компонентов суставного хряща.
Был установлен лишь конечный элиминационный T½ глюкозамина из плазмы крови человека, исходя из результатов исследования уровней глюкозамина в плазме крови, которые измерялись в течение 48 ч после приема препарата. Рассчитанное значение составляло около 15 ч.
После перорального применения 14С-глюкозамина выделение с мочой радиоактивно меченных элементов у человека составило 10±9% введенной дозы, в то время как экскреция с калом составила 11,3±0,1%. Уровень экскреции неизмененного глюкозамина с мочой у человека после перорального применения в среднем был низким (около 1% введенной дозы). Данные результаты указывают, что почки не играют существенной роли в выведении глюкозамина и/или его метаболитов и/или продуктов его распада.
При многократном применении в дозе 750–1500 мг/сут фармакокинетика глюкозамина была линейной, в то время как при применении в дозе 3000 мг уровни глюкозамина в плазме крови были ниже, чем ожидалось в соответствии с повышением дозы. Фармакокинетика глюкозамина в равновесном состоянии не зависела от времени, без кумуляции или снижения биодоступности, по сравнению с фармакокинетическим профилем, наблюдаемым после однократного введения.
Фармакокинетика глюкозамина у мужчин и женщин аналогична, различий фармакокинетики у здоровых добровольцев и у пациентов с остеоартритом коленного сустава не установлено. У последних средняя концентрация в плазме крови через 3 ч после приема последней дозы 1500 мг при многократном применении 1 раз в сутки составила 7,2 μM и была подобна выявленной у здоровых добровольцев, в то время как средняя концентрация в синовиальной жидкости была только на 25% ниже и, следовательно, также находилась в диапазоне 10 μM. У пациентов с почечной или печеночной недостаточностью фармакокинетика глюкозамина не исследовалась, поскольку, учитывая профиль безопасности препарата, и в связи с незначительным участием почек в элиминации глюкозамина, снижение дозы в данных группах больных не предусмотрено.
Равновесные концентрации глюкозамина в плазме крови и синовиальной жидкости после многократного применения 1 раз в сутки в дозе 1500 мг находятся в диапазоне 10 μM и, следовательно, соответствуют тем, для которых было показано фармакологическую активность при исследованиях в экспериментальных моделях in vitro, что подтверждает механизм действия и клинический эффект препарата.
Лечение симптомов остеоартрита: боли и функционального ограничения.
Порошок для орального р-ра. применяют внутрь.
Взрослые пациенты и пациенты пожилого возраста: содержимое 1 саше, эквивалентное 1500 мг глюкозамина сульфата, растворить в стакане воды и принимать 1 раз в сутки, желательно во время еды.
Курс лечения — 4–12 нед или дольше (при необходимости).
По назначению врача лечение можно повторять 2–3 раза в год с интервалом в 2 мес, а также при рецидиве заболевания.
Р-р для инъекций. Для в/м применения! Препарат не предназначен для в/в введения.
Взрослые пациенты и лица пожилого возраста. Перед применением смешать р-р В (растворитель 1 мл) с р-ром А (р-р препарата 2 мл) в одном шприце.
Приготовленный р-р препарата вводить в/м по 3 мл или 6 мл (р-р А + В) 3 раза в неделю в течение 4–6 нед.
Наличие желтоватой окраски р-ра в ампуле А не влияет на эффективность и переносимость препарата.
Инъекции препарата можно сочетать с пероральным приемом препарата в форме порошка для приготовления р-ра.
Глюкозамин не показан для лечения острого болевого синдрома.
Уменьшение выраженности симптомов (особенно болевых ощущений) может отмечаться только после нескольких недель лечения, а в некоторых случаях — даже после более длительного приема.
Пациентам с нарушениями функции почек и/или печени рекомендаций по коррекции дозы не предоставляется, поскольку соответствующих исследований не проводилось.
Дети. Не применять у детей, поскольку безопасность и эффективность препарата для таких пациентов не установлены.
Повышенная чувствительность к глюкозамину или любому из вспомогательных веществ; склонность к кровотечениям. дона порошок для орального р-ра ― нарушение функции печени и почек в стадии декомпенсации.
Препарат Дона нельзя применять у пациентов с аллергией на моллюски, поскольку действующее вещество получено из панцирей моллюсков, такие пациенты могут быть более склонными к развитию аллергических реакций на глюкозамин с возможным обострением симптомов их заболевания.
Порошок для орального р-ра содержит аспартам и поэтому противопоказан пациентам с фенилкетонурией.
В состав инъекционной формы препарата входит вспомогательное вещество лидокаин, которое имеет следующие противопоказания: кардиогенный шок, выраженная артериальная гипотензия, тяжелые формы хронической сердечной недостаточности, сниженная функция левого желудочка, AV-блокада II–III степени, тяжелая брадикардия, нарушение свертываемости крови, синдром Вольфа ― Паркинсона ― Уайта, синдром Адамса — Стокса, судороги в анамнезе, вызванные применением лидокаина, синдром слабости синусового узла, тяжелые нарушения функции печени, гиповолемия, миастения, инфекции в месте инъекции, повышенная чувствительность к другим анестетикам амидного типа (поскольку существует повышенный риск развития перекрестных реакций гиперчувствительности).
Критерии оценки частоты развития побочной реакции лекарственного средства: очень часто — ≥1/10, часто — от ≥1/100 до ≤1/10, нечасто — от ≥1/1000 до ≤1/100, редко — от ≥1/10 000 до ≤1/1000, очень редко — ≤1/10 000, неизвестно — частоту невозможно оценить на основании доступных данных.
Со стороны пищеварительной системы: часто — боль в животе, метеоризм, диспепсия, диарея, запор, тошнота, рвота; неизвестно ― гипергликемия у пациентов с нарушенной толерантностью к глюкозе;
со стороны нервной системы: часто — головная боль, сонливость, повышенная утомляемость, головокружение;
со стороны иммунной системы: неизвестно — реакции гиперчувствительности, включая аллергические реакции, обострение БА;
со стороны органа зрения: неизвестно — нарушения зрения;
со стороны кожи и ее структур: нечасто — эритема, зуд, сыпь; неизвестно — ангионевротический отек, крапивница, выпадение волос, абсцесс;
местные реакции: неизвестно ― реакции в месте введения.
Инъекционная форма препарата содержит лидокаин. В исключительных случаях возможны побочные реакции, характерные для этого компонента:
со стороны пищеварительной системы: тошнота, очень редко — рвота;
со стороны нервной системы: онемение языка и губ, светобоязнь, диплопия, головная боль, спутанность сознания, мышечные подергивания, после применения в высоких дозах — шум в ушах, возбужденное состояние, беспокойство, парестезии, судороги, потеря сознания, кома, гиперакузия;
со стороны органов зрения: нарушение зрения, конъюнктивит; при применении в высоких дозах ― нистагм;
психические расстройства: неизвестно ― нарушение сна;
со стороны сердечно-сосудистой системы: артериальная гипотензия, поперечная блокада сердца; неизвестно ― повышение АД; при применении в высоких дозах ― аритмия, брадикардия, замедление проводимости сердца, остановка сердечной деятельности, периферическая вазодилатация, коллапс, тахикардия, боль в области сердца;
со стороны иммунной системы: угнетение иммунной системы, аллергические реакции, влючая отек, кожные реакции, зуд; очень редко — крапивница, реакции гиперчувствительности, включая анафилактоидные реакции (в том числе анафилактический шок), генерализованный эксфолиативный дерматит;
со стороны дыхательной системы: угнетение или остановка дыхания, одышка;
другие: ощущение жара, холода или онемения конечностей, злокачественная гипертермия; при применении в высоких дозах ― ринит ;
местные реакции: покалывание кожи в месте инъекции, абсцесс, ощущение легкого жжения (исчезает с развитием анестезирующего эффекта в течение 1 мин), тромбофлебит.
Введение дона р-р для инъекций могут осуществлять только медицинские работники.
У больных БА препарат следует применять с осторожностью, поскольку такие пациенты могут быть более склонными к развитию аллергических реакций на глюкозамин с возможным обострением симптомов их заболевания.
Порошок для орального применения содержит сорбит. У пациентов с редкой наследственной формой непереносимости фруктозы препарат в этой форме выпуска применять не рекомендуется.
1 саше содержит 6,6 ммоль (151 мг) натрия, 1 доза лекарственного средства в форме р-ра для инъекций содержит 40,3 мг натрия. Это следует учитывать пациентам, которые придерживаются диеты с контролируемым содержанием натрия.
В начале лечения для больных сахарным диабетом целесообразно проводить контроль уровня глюкозы в крови. Дона р-р для инъекций следует с осторожностью назначать пациентам с непереносимостью глюкозы.
Дона порошок для орального применения применять только под наблюдением врача у пациентов с нарушениями функции печени и почек, тромбофлебитом.
Учитывая, что в состав инъекционной формы препарата входит вспомогательное вещество лидокаин, перед его применением необходимо провести кожную пробу на индивидуальную чувствительность к препарату, о которой свидетельствуют отек и покраснение места инъекции. Чтобы избежать случайного интравазального введения препарата рекомендуется проводить аспирационную пробу.
Безопасность применения анестетиков группы лидокаина сомнительна у больных, склонных к злокачественной гипертермии, поэтому их применения в таких случаях следует избегать.
Перед применением лидокаина при заболеваниях сердца (гипокалиемия снижает эффективность лидокаина) необходимо нормализовать уровень калия в крови и проводить контроль ЭКГ.
Активность КФК в сыворотке крови может возрасти после в/м инъекции препарата, что может привести к ошибке при установлении диагноза острого инфаркта миокарда.
В случае нарушений функции синусового узла, удлинения интервала Р–Q, расширения комплекса QRS или в случае возникновения или обострения аритмии доза должна быть снижена или препарат должен быть отменен.
Следует соблюдать особую осторожность при применении препарата у пациентов с недостаточностью кровообращения, артериальной гипотензией, аритмией в анамнезе, нарушениями функции печени и/или почек умеренной степени. Вследствие наличия в составе лидокаина также необходимо соблюдать осторожность при назначении пациентам пожилого возраста, больным эпилепсией, при нарушении проводимости сердца, при дыхательной недостаточности.
Применение в период беременности и кормления грудью. Данные по применению препарата в период беременности и кормления грудью отсутствуют, поэтому применение препарата у этой категории пациентов противопоказано.
Способность влиять на скорость реакции при управлении транспортными средствами или другими механизмами. Исследований влияния препарата на способность управлять транспортными средствами и другими механизмами не проводили. Следует соблюдать осторожность при управлении транспортными средствами и выполнении работ, требующих внимания. В случае появления сонливости, утомляемости, головокружения или нарушений зрения управление транспортными средствами и работа с механизмами запрещены.
Следует избегать использования смесей содержания ампул препарата с другими инъекционными лекарственными средствами.
Специфических исследований лекарственного взаимодействия не проводилось. Однако, учитывая физико-химические и фармакокинетические свойства глюкозамина сульфата, можно предположить низкий потенциал взаимодействий. Кроме того, установлено, что глюкозамина сульфат не приводит ни к угнетению, ни к повышению активности основных ферментов CYP 450 человека.
Фактически, препарат не конкурирует за механизмы абсорбции, после абсорбции он не связывается с белками плазмы крови, а метаболизируется путем включения в качестве эндогенного вещества в протеогликаны или расщепляется без участия ферментов системы цитохрома, вследствие чего вряд ли может вступать во взаимодействие с другими лекарственными средствами.
Однако сообщалось об усиленном эффекте от применения антикоагулянтов кумаринового ряда у пациентов при одновременном лечении глюкозамином. В связи с этим для таких пациентов целесообразно проводить контроль параметров коагуляции.
Препарат совместим с НПВП и ГКС.
Возможно усиление желудочно-кишечного всасывания тетрациклина.
В состав инъекционной формы препарата входит вспомогательное вещество лидокаин. Циметидин, пептидин, бупивакаин, пропранолол, хинидин, дизопирамид, амитриптилин, нортриптилин, хлорпромазин, имипрамин повышают уровень лидокаина в сыворотке крови, уменьшая его печеночный метаболизм. Норадреналин обладает синергическим эффектом при взаимодействии с лидокаином.
Следует с осторожностью применять ингибиторы МАО, поскольку они повышают риск развития артериальной гипотензии и пролонгируется местноанестезирующее действие последнего.
При одновременном применении с антиаритмическими препаратами IА класса (в том числе с хинидином, прокаинамидом, дизопирамидом) происходит удлинение интервала Q–T, в очень редких случаях возможно развитие AV-блокады или фибрилляции желудочков.
Ослабляется кардиотонический эффект применения сердечных гликозидов.
При одновременном применении с седативными средствами успокаивающие эффекты усиливаются.
Фенитоин усиливает кардиодепрессивное действие лидокаина.
При одновременном применении с прокаинамидом возможны бред, галлюцинации.
Лидокаин может усиливать действие препаратов, вызывающих блокаду нервно-мышечной передачи, поскольку последние снижают проводимость нервных импульсов.
Этанол усиливает угнетающее действие лидокаина на дыхание.
Случаи передозировки не отмечены. основываясь на исследованиях острой и хронической токсичности у животных, считают, что симптомы токсичности вряд ли возникнут даже в дозах, превышающих терапевтическую дозу в 200 раз. однако при передозировке возможно усиление проявлений побочных реакций, поэтому необходимо провести симптоматическое лечение, направленное на восстановление водно-электролитного баланса.
В состав инъекционной формы препарата входит вспомогательное вещество лидокаин. Первыми симптомами передозировки лидокаина гидрохлорида со стороны ЦНС могут быть онемение языка и губ, возбужденное состояние, тревога, шум в ушах, головокружение, нечеткость зрения, тремор, депрессия, сонливость, потеря сознания, вплоть до комы, тонико-клонические судороги. Как указано в литературных источниках, симптомами передозировки, связанными с лидокаина гидрохлоридом, со стороны сердечно-сосудистой системы и дыхательной функции могут быть снижение АД, коллапс, AV-блокада и угнетение дыхательной деятельности. Необходимо контролировать сердечно-сосудистую и дыхательную функции пациента. Изменение этих параметров может указывать на передозировку препарата, поэтому пациенту следует немедленно обеспечить доступ кислорода. Все осложнения требуют симптоматического лечения.
Порошок для орального р-ра — при температуре не выше 30 °с; р-р для инъекций — не выше 25 °с.
Описание лекарственного средства/медицинского изделия Дона р-р д/ин. амп. 2мл+р-ль 1мл №6 на этой странице подготовлено на основании инструкции о его применении и предоставляется исключительно для выполнения требований Закона Украины «О защите прав потребителей». Перед применением лекарственного средства/медицинского изделия следует ознакомиться с инструкцией по его применению и проконсультироваться с врачом. Помните, самолечение может быть вредным для Вашего здоровья.
Полными аналогами Дона р-р д/ин. амп. 2мл+р-ль 1мл №6 являются:
Упаковка / 6 шт.
Склад:
діюча речовина: 2 мл розчину (ампула А) містить кристалічного глюкозаміну сульфату 502,5 мг, еквівалентного глюкозаміну сульфату 400 мг, та натрію хлориду 102,5 мг;
допоміжні речовини: лідокаїну гідрохлорид, вода для ін’єкцій;
розчинник (ампула В) містить
допоміжні речовини: діетаноламін, вода для ін’єкцій.
Лікарська форма. Розчин для ін’єкцій.
Основні фізико-хімічні властивості: ампула А з коричневого прозорого скла містить безбарвну або світло-коричневого кольору прозору рідину без суспендованих часток;
ампула В (розчинник) з безбарвного прозорого скла містить безбарвну прозору рідину без суспендованих часток;
ампула А+В (розчин для iн’єкцій) – світло-коричневого кольору прозорий розчин, що не містить суспендованих часток.
Фармакотерапевтична група. Нестероїдні протизапальні та протиревматичні засоби.
Код АТX М01А Х05.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка.
Діюча речовина, глюкозаміну сульфат, являє собою сіль аміномоносахариду глюкозаміну, який за фізіологічних умов присутній в організмі людини і використовується разом з сульфатами для біосинтезу гіалуронової кислоти синовіальної рідини та глікозаміногліканів основної субстанції суглобового хряща.
Таким чином, механізм дії глюкозаміну сульфату полягає у стимуляції синтезу глікозаміногліканів і, відповідно, суглобових протеогліканів. Крім того, глюкозамін чинить протизапальну дію та пригнічує процес руйнування суглобового хряща головним чином завдяки можливим проявам власних метаболічних властивостей, здатності до пригнічення активності інтерлейкіну 1 (IL-1), що з одного боку впливає на симптоми остеоартриту, а з іншого боку потенційно затримує структурні пошкодження суглобів, про що свідчать дані довгострокових клінічних досліджень.
За даними початкових досліджень in vitro та in vivo, екзогенне введення глюкозаміну сульфату стимулює біосинтез протеогліканів, який є недостатнім при остеоартриті, сприяє фіксації іонів сірки при синтезі глікозаміногліканів і покращує трофіку суглобового хряща.
Наступні дослідження показали, що глюкозаміну сульфат пригнічує синтез речовин, які руйнують тканини, таких як супероксидні радикали, а також активність лізосомальних ферментів на додачу до ферментів, здатних руйнувати тканину суглобового хряща, таких як колагенази та фосфоліпази А2. Означена дія виявляє помірний протизапальний ефект, який спостерігається в моделях на тваринах in vivo, в тому числі в деяких випадках при експериментальному остеоартриті, навіть без пригнічення циклооксигеназ, на відміну від нестероїдних протизапальних засобів (НПЗЗ).
Більш пізні дослідження показали, що більшість наведених вище метаболічних і протизапальних ефектів можуть бути пов’язані з пригніченням трансдукції внутрішньоклітинного сигналу стимуляції IL-1, одного з цитокінів, залучених до патогенезу остеоартриту, з подальшим пригніченням генної транскрипції, індукованої цитокіном. Глюкозаміну сульфат, за концентрацій в плазмі та в синовіальній рідині, описаних у пацієнтів з остеоартритом, може фактично інгібувати індуковану IL-1 генну експресію серії прозапальних ферментів в тканинах суглобів, а також продегенеративних ферментів в хрящі, таких як деякі металопротеази, включаючи аггреканази. Потенційний вплив іонів сірки на згадані фармакодинамічні властивості глюкозаміну остаточно не з’ясований.
Усі перераховані вище властивості сприятливо впливають на дегенеративні процеси в хрящах, які лежать в основі патогенезу остеоартриту, а також на клінічну картину захворювання.
Короткострокові дослідження та дослідження середньої тривалості показали, що ефективність глюкозаміну сульфату відносно симптомів остеоартриту проявляється вже через 2–3 тижні після початку його застосування.
З іншого боку, ефективність лікування глюкозаміну сульфатом щодо симптоматики, порівняно зі звичайними анальгетиками і нестероїдними протизапальними засобами, оптимальна після курсу безперервного застосування протягом 6 місяців або після курсу застосування протягом 3 місяців з очевидним ефектом післядії протягом 2 місяців після відміни.
Результати клінічних досліджень щоденного безперервного лікування протягом 3 років свідчать про прогресивне підвищення його ефективності, зважаючи на симптоми та уповільнення структурного пошкодження суглобів, що підтверджується за допомогою рентгену.
Глюкозаміну сульфат продемонстрував добру переносимість. Будь-якого істотного впливу глюкозаміну сульфату на серцево-судинну, дихальну, вегетативну або центральну нервову систему виявлено не було.
Фармакокінетика.
Дослідження, проведені за участю людей та на тваринах, показали, що після перорального прийому 14С-глюкозаміну радіоактивні мічені елементи швидко і майже повністю всмоктуються на системному рівні. У людини всмоктується близько 90 % радіоактивно міченої дози препарату. Абсолютна біодоступність глюкозаміну у щурів після введення глюкозаміну сульфату перорально склала 26 % внаслідок ефекту першого проходження через печінку. Абсолютна біодоступність у людини невідома, але, відповідно до алометричних розрахунків, вона аналогічна тій, що спостерігається у щурів, тобто від 20 % до 30 %.
У здорових добровольців після багаторазового прийому всередину глюкозаміну сульфату в дозі 1500 мг на добу максимальна рівноважна концентрація в плазмі крові (Cmax,ss) становила 1602 ± 425 нг/мл (8,9 µM). Дана концентрація досягалася через 1,5–4 год (медіана – 3 год) після введення (tmax). У рівноважному стані показник AUC плазмових концентрацій відносно часу становив 14564 ± 4138 нг × год/мл. Такі параметри були отримані при застосуванні лікарського засобу натще, тому невідомо, чи здатний прийом їжі значною мірою вплинути на всмоктування препарату.
При пероральному застосуванні після абсорбції глюкозамін в основному розподіляється в позасудинному середовищі (у тому числі в синовіальній рідині), об’єм розподілу приблизно в 37 разів вищий від загальної кількості води в тілі людини. Зв’язування з білками глюкозаміну не виявлено.
Метаболічний профіль глюкозаміну не досліджувався, оскільки цей лікарський засіб, будучи натуральною речовиною, яка присутня в організмі людини, використовується для біосинтезу деяких компонентів суглобового хряща.
Було встановлено лише кінцевий елімінаційний період напіввиведення глюкозаміну з плазми крові людини за результатами дослідження рівнів глюкозаміну в плазмі, які були вимірюваними протягом 48 год після перорального прийому лікарського засобу. Розраховане значення становило близько 15 год.
Після перорального застосування 14С-глюкозаміну виділення з сечею радіоактивних мічених елементів у людини склало 10 ± 9 % від введеної дози, тоді як екскреція з фекаліями становила 11,3 ± 0 ,1 %. Рівень екскреції незміненого глюкозаміну з сечею у людини після перорального застосування в середньому був низьким (приблизно 1 % від введеної дози). Дані результати вказують, що нирки не відіграють істотної ролі у виведенні глюкозаміну та/або його метаболітів і/чи продуктів його розпаду.
При багаторазовому застосуванні в дозі 750–1500 мг один раз на добу фармакокінетика глюкозаміну була лінійною, тоді як при застосуванні в дозі 3000 мг рівні глюкозаміну в плазмі крові були нижчими, ніж очікувалося відповідно до підвищення дози. Фармакокінетика глюкозаміну в рівноважному стані не залежала від часу, не свідчила про кумуляцію або зниження біодоступності препарату в порівнянні з профілем фармакокінетики, що спостерігався після одноразового введення.
Фармакокінетика глюкозаміну у чоловіків і жінок аналогічна, відмінностей фармакокінетики у здорових добровольців і у пацієнтів з остеоартритом колінного суглоба не встановлено. У останніх середня концентрація в плазмі крові через 3 год після прийому останньої дози
1500 мг при багаторазовому застосуванні один раз на добу становила 7,2 µM та була подібною до виявленої у здорових добровольців, тоді як середня концентрація в синовіальній рідині була тільки на 25 % нижчою і, отже, також знаходилася в діапазоні 10 µM. У пацієнтів з нирковою або печінковою недостатністю фармакокінетика глюкозаміну не досліджувалася, оскільки, зважаючи профіль безпеки препарату і у зв'язку з незначною участю нирок у елімінації глюкозаміну, зниження дози для цих груп хворих не передбачено.
Рівноважні концентрації глюкозаміну в плазмі та в синовіальній рідині після багаторазового застосування один раз на добу в дозі 1500 мг знаходяться в межах 10 mM і, отже, відповідають тим, для яких було показано фармакологічну активність при дослідженнях в експериментальних моделях in vitro, що підтверджує механізм дії і клінічний ефект лікарського засобу.
Клінічні характеристики.
Показання. Полегшення симптомів при легкому та помірному остеоартриті коліна.
Протипоказання. Індивідуальна підвищена чутливість до діючої речовини або до будь-якої з допоміжних речовин, схильність до кровотеч.
Препарат Дона® не слід застосовувати пацієнтам з алергією на молюсків, тому що діючу речовину одержують із панцирів молюсків, такі пацієнти можуть бути більш схильними до розвитку алергічних реакцій на глюкозамін із можливим загостренням симптомів захворювання.
До складу ін’єкційної форми препарату входить допоміжна речовина лідокаїн, яка має такі протипоказання: кардіогенний шок, виражена артеріальна гіпотензія, гостра серцева недостатність, тяжкі форми хронічної серцевої недостатності, знижена функція лівого шлуночка, захворювання провідності серця, атріовентрикулярна блокада ІІ–ІІІ ступеня, тяжка брадикардія, розлади згортання крові, синдром Вольфа – Паркінсона – Уайта, синдром Адамса – Стокса, судоми в анамнезі, спричинені застосуванням лідокаїну, синдром слабкості синусового вузла, тяжкі порушення функції печінки, гіповолемія, міастенія, інфекції у місці ін’єкції, гіперчутливість до лідокаїну та підвищена чутливість до інших анестетиків амідного типу (оскільки існує підвищений ризик розвитку перехресних реакцій гіперчутливості).
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій. Слід уникати використання сумішей вмісту ампул препарату з іншими ін’єкційними лікарськими засобами.
Специфічних досліджень лікарської взаємодії не проводилось. Однак, з огляду на фізико-хімічні та фармакокінетичні властивості глюкозаміну сульфату, можна припустити низький потенціал взаємодій. Крім того, встановлено, що глюкозаміну сульфат не призводить ні до пригнічення, ні до підвищення активності основних ферментів CYP450 людини.
Фактично препарат не конкурує за механізми абсорбції, після абсорбції він не зв’язується з білками плазми, а метаболізується шляхом включення як ендогенної речовини в протеоглікани або розщеплюється без участі ферментів системи цитохрому, внаслідок чого малоймовірною є його взаємодія з іншими лікарськими засобами.
Існують обмежені дані про можливу взаємодію лікарських засобів з глюкозаміном, однак спостерігалося збільшення показника МНВ (міжнародне нормалізоване відношення) при застосуванні антагоністів перорального вітаміну К. Тому за пацієнтами, які отримують антагоністи перорального вітаміну К, слід уважно стежити під час початку або припинення терапії глюкозаміном. Супровідне лікування глюкозаміном може посилити абсорбцію і, отже, концентрацію тетрациклінів у сироватці крові. Проте клінічна значимість цієї взаємодії, ймовірно, обмежена.
Препарат сумісний з нестероїдними протизапальними засобами і глюкокортикостероїдами.
До складу ін’єкційної форми препарату входить допоміжна речовина лідокаїн. Циметидин, пептидин, бупівакаїн, пропранолол, хінідин, дизопірамід, амітриптилін, нортриптилін, хлорпромазин, іміпрамін підвищують рівень лідокаїну в сироватці крові, зменшуючи його печінковий метаболізм. Норадреналін виявляє синергічний ефект при взаємодії з лідокаїном.
Слід з обережністю застосовувати інгібітори МАО, оскільки вони підвищують ризик розвитку артеріальної гіпотензії і пролонгується місцевоанестезуюча дія останнього.
При одночасному застосуванні з антиаритмічними препаратами ІА класу (у т. ч. з хінідином, прокаїнамідом, дизопірамідом) подовжується інтервал QT, у дуже поодиноких випадках можливий розвиток AV-блокади або фібриляції шлуночків.
Послаблюється кардіотонічний ефект застосування серцевих глікозидів.
При одночасному застосуванні з седативними засобами заспокійливі ефекти посилюються.
Фенітоїн посилює кардіодепресивну дію лідокаїну.
При одночасному застосуванні з прокаїнамідом можливі марення, галюцинації.
Лідокаїн може посилювати дію препаратів, що зумовлюють блокаду нервово-м'язової передачі, оскільки останні зменшують провідність нервових імпульсів. Етанол посилює пригнічувальну дію лідокаїну на дихання.
Особливості застосування. Введення препарату можуть здійснювати тільки медичні працівники.
У пацієнтів з відомим фактором ризику серцево-судинних захворювань рекомендується моніторинг рівня ліпідів крові, оскільки у пацієнтів, які отримували глюкозамін, у декількох випадках спостерігалася гіперхолестеринемія.
Слід з обережністю призначати пацієнтам з непереносимістю глюкози. На початку лікування пацієнтам з цукровим діабетом доцільно проводити контроль рівня цукру в крові.
Відомі випадки загострення симптомів астми після початку прийому глюкозаміну (симптоми загострення зникали після припинення застосування глюкозаміну). Тому потрібно з обережністю застосовувати препарат при лікуванні пацієнтів, які страждають на бронхіальну астму, оскільки такі пацієнти можуть бути більш схильними до розвитку алергічних реакцій на глюкозамін із можливим загостренням симптомів захворювання. Спеціальних досліджень у пацієнтів з нирковою або печінковою недостатністю не проводилося. Однак застосування глюкозаміну пацієнтам з тяжкою печінковою або нирковою недостатністю слід контролювати.
Одна доза лікарського препарату містить 40,3 мг натрію. Це варто враховувати при призначенні пацієнтам, яким показана сувора безсольова дієта.
Щоб уникнути випадкового інтравазального введення препарату рекомендується проводити аспіраційну пробу.
Безпека застосування анестетиків групи лідокаїну сумнівна для хворих, схильних до злоякісної гіпертермії, тому такого застосування слід уникати.
Перед застосуванням лідокаїну при захворюваннях серця (гіпокаліємія знижує ефективність лідокаїну) необхідно нормалізувати рівень калію в крові та проводити контроль ЕКГ.
Активність креатинфосфокінази в сироватці крові може зрости після внутрішньом'язової ін'єкції препарату, що може призвести до помилки при встановленні діагнозу гострого інфаркту міокарда.
У разі порушень діяльності синусового вузла, подовження інтервалу Р-Q, розширення QRS або у разі виникнення або загострення аритмії дозу потрібно зменшити або відмінити препарат.
Слід дотримуватись особливої обережності при застосуванні препарату пацієнтам з недостатністю кровообігу, артеріальною гіпотензією, аритміями в анамнезі, порушеннями функції печінки та/або нирок помірного ступеня. З огляду на наявність в складі лідокаїну також необхідно дотримуватись обережності при призначенні пацієнтам літнього віку, хворим на епілепсію, при порушенні провідності серця, при дихальній недостатності.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Дані щодо застосування препарату вагітним або жінкам, які годують груддю, відсутні, тому застосування препарату протипоказано цій категорії пацієнтів.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами. Дослідження впливу препарату на здатність керувати автомобілем та користування іншими механізмами не проводилися. Під час застосування глюкозаміну можуть розвиватися запаморочення, сонливість, втома, цефалгія або порушення зору, тому слід уникати керування автотранспортом та роботи з іншими механізмами.
Спосіб застосування та дози.
Для внутрішньом’язового застосування! Препарат не призначений для внутрішньовенного введення.
Дорослі пацієнти та пацієнти літнього віку.
Перед застосуванням змішати розчин В (розчинник 1 мл) із розчином А (розчин препарату
2 мл) в одному шприці.
Приготований розчин препарату вводити внутрішньом’язово по 3 мл або 6 мл (розчин А+В)
3 рази на тиждень протягом 4–6 тижнів.
Наявність жовтуватого забарвлення розчину в ампулі А не впливає на ефективність та переносимість лікарського засобу.
Ін’єкції препарату можна поєднувати з пероральним прийомом препарату у формі порошку для приготування розчину.
Глюкозамін не показаний для лікування гострого больового синдрому.
Полегшення симптомів (особливо зменшення больових відчуттів) можливе тільки після декількох тижнів лікування, а в деяких випадках навіть після більш тривалого часу.
Якщо ніякого полегшення симптомів не відбулося через 2‒3 місяці застосування, необхідно переглянути лікування.
Застосування літнім пацієнтам. Жодних досліджень щодо кінетики препарату за участю літніх пацієнтів не проводилося.
Застосування пацієнтам з нирковою та/або печінковою недостатністю. Жодних досліджень щодо кінетики препарату для даної популяції не проводилося (див. розділ «Особливості застосування»).
Діти. Не застосовувати дітям і підліткам, оскільки безпека та ефективність препарату для таких пацієнтів не встановлені.
Передозування. Випадки передозування (випадкові чи навмисні) не відзначались. У разі передозування слід припинити прийом препарату та, якщо необхідно, провести симптоматичне лікування, спрямоване на відновлення водно-електролітного балансу.
До складу ін’єкційної форми препарату входить допоміжна речовина лідокаїн. Першими симптомами передозування лідокаїну гідрохлориду з боку центральної нервової системи можуть бути оніміння язика і губ, збуджений стан, ейфорія, тривожність, шум у вухах, запаморочення, нечіткість зору, ністагм, тремор, депресія, сонливість, втрата свідомості, аж до коми, тоніко-клонічні судоми. Як відомо з публікацій, симптомами передозування, пов’язаними із лідокаїну гідрохлоридом, з боку серцево-судинної системи та дихальної функції можуть бути зниження артеріального тиску, колапс, AV-блокада та пригнічення дихальної діяльності. Необхідно контролювати серцево-судину та дихальну функції пацієнта. Зміна цих параметрів може вказувати на передозування препарату, тому пацієнту слід негайно забезпечити доступ кисню. Усі ускладнення потребують симптоматичного лікування.
Побічні реакції.
Критерії оцінки частоти розвитку побічних реакцій на лікарський засіб:
| Дуже часто: | ≥ 1/10 |
| Часто: | ≥ 1/100 – |
| Нечасто: | ≥ 1/1000 – |
| Рідко: | ≥ 1/10000 – |
| Дуже рідко: | |
| Частота невідома: | частоту випадків за наявними даними оцінити неможливо. |
З боку імунної системи: частота невідома – алергічні реакції (гіперчутливість);
з боку обміну речовин та харчування: частота невідома – негативний вплив на моніторинг цукру в крові, гіперглікемія у пацієнтів з порушеною толерантністю до глюкози;
психічні розлади: частота невідома – безсоння;
з боку нервової системи: часто – цефалгія (головний біль), сонливість, частота невідома – запаморочення;
з боку органів зору: частота невідома – порушення зору;
з боку серця: частота невідома – аритмія серця, наприклад тахікардія;
з боку судинної системи: нечасто – почервоніння;
з боку травної системи: часто – нудота, біль у животі, порушення травлення, діарея, запор, метеоризм, важкість у шлунку та біль, диспепсія;
з боку шкіри та підшкірної клітковини: нечасто – еритема, висип, свербіж; частота невідома – випадання волосся, ангіоневротичний набряк, кропив’янка;
з боку органів дихання, грудної клітки та середостіння: частота невідома – астма, загострення астми;
з боку гепатобіліарної системи: частота невідома – жовтяниця;
загальні розлади та порушення в місці введення: часто – втомлюваність, частота невідома – набряк, периферичний набряк, реакція у місці введення;
результати досліджень: частота невідома – підвищення рівня печінкових ферментів, підвищення рівня глюкози в крові, підвищення артеріального тиску, коливання показника МНВ (міжнародне нормалізоване відношення).
Повідомлялося про поодинокі спонтанні випадки гіперхолестеринемії, однак причинно-наслідковий зв’язок не встановлено.
Ін’єкційна форма препарату містить лідокаїн. У виняткових випадках можливі побічні реакції, характерні для цього компонента:
з боку травної системи: нудота, дуже рідко – блювання;
з боку нервової системи: оніміння язика і губ, світлобоязнь, диплопія, головний біль, спутаність свідомості, м’язові сіпання, при застосування у високих дозах – шум у вухах, збуджений стан, занепокоєння, парестезії, судоми, втрата свідомості, кома, гіперакузія;
з боку органів зору: порушення зору, кон’юнктивіт; при застосуванні у високих дозах – ністагм;
психічні розлади: частота невідома – порушення сну;
з боку серцево-судинної системи: артеріальна гіпотензія, поперечна блокада серця; частота невідома – підвищення артеріального тиску; при застосування у високих дозах – аритмія, брадикардія, уповільнення провідності серця, зупинка серцевої діяльності, периферична вазодилатація, колапс, тахікардія, біль в ділянці сердця;
з боку імунної системи: пригнічення імунної системи, алергічні реакції, включаючи набряк, шкірні реакції, свербіж; дуже рідко – кропив’янка, реакції гіперчутливості, включаючи анафілактоїдні реакції (зокрема анафілактичний шок), генералізований ексфоліативний дерматит;
з боку дихальної системи: пригнічення дихання або зупинка дихання, задишка;
інші: відчуття жару, холоду або оніміння кінцівок, злоякісна гіпертермія; при застосуванні у високих дозах – риніт;
місцеві реакції: поколювання шкіри в місці ін’єкції, абсцес, відчуття легкого печіння (зникає з розвитком анестезуючого ефекту протягом 1 хвилини), тромбофлебіт.
Термін придатності. 2 роки.
Вказаний термін придатності дійсний при цілісності упаковки та дотриманні умов зберігання. Не застосовувати препарат після закінчення терміну придатності.
Умови зберігання. Зберігати у недоступному для дітей місці при температурі не вище 25 °С.
Упаковка.
Ампула А: з коричневого прозорого скла містить 2 мл діючої речовини.
Ампула В: з безбарвного прозорого скла містить 1 мл розчинника.
6 ампул А та 6 ампул В з розчинником упаковані у футляр із ПВХ і картонну коробку.
Категорія відпуску. За рецептом.
Виробник. Біологічі Італія Лабораторіз С.p.Л.
Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.
віа Філіппо Серперо, 2 - 20060 Масате (Мiлан), Італія.
Источником информации для описания является Государственный Реестр Лекарственных Средств Украины
Рейтинг популярности основан на фактическом количестве заказов клиентами сайта за последние 30 дней. Чем больше заказов, тем выше рейтинг.
ВНИМАНИЕ! Цены актуальны только при оформлении заказа в электронной медицинской информационной системе Аптека 9-1-1. Цены на товары при покупке непосредственно в аптечных заведениях-партнерах могут отличаться от указанных на сайте!
Добавление отзыва
{{docMaster.documentName}}
{{docVisa.documentName}}
