Упаковка / 30 шт.
пластина / 15 шт.
| Торговое название | Кордарон |
| Действующие вещества | Амиодарон |
| Количество действующего вещества: | 200 мг |
| Форма выпуска: | таблетки для внутреннего применения |
| Количество в упаковке: | 30 таблеток (2 блистера по 15 шт.) |
| Первичная упаковка: | блистер |
| Способ применения: | Оральные |
| Взаимодействие с едой: | Не имеет значения |
| Температура хранения: | от 15°C до 25°C |
| Чувствительность к свету: | Не чувствительный |
| Признак: | Импортный |
| Происхождение: | Химический |
| Рыночный статус: | Брендированный дженерик |
| Производитель: | ХИНОИН ПРАЙВИТ КО. ЛТД |
| Страна производства: | Венгрия |
| Заявитель: | Sanofi |
| Условия отпуска: | По рецепту |
|
Код АТС C Препараты для лечения заболеваний сердечно-сосудистой системы C01 Препараты для лечения заболеваний сердца C01B Антиаритмические средства I и III класса C01BD Антиаритмические препараты III класса C01BD01 Амиодарон |
|
Фармакодинамика. противоаритмические свойства. удлинение iii фазы потенциала действия миокарда, главным образом вследствие ингибирования калиевых каналов (класс iii по классификации воген-вильямса).
Замедление сердечного ритма благодаря подавлению автоматизма синусового узла. Этот эффект не блокируется атропином.
Неконкурентное альфа- и бета-антиадренергическое действие.
Замедление синоатриальной, предсердной и узловой проводимости, которое становится более выраженным при ускорении сердечного ритма.
Отсутствие изменений со стороны внутрижелудочковой проводимости.
Увеличение рефрактерного периода и уменьшение возбудимости миокарда на предсердном, узловом и желудочковом уровнях.
Замедление проводимости и продления рефрактерных периодов в дополнительных AV-проводящих путях.
Другие свойства. Уменьшение потребления кислорода вследствие умеренного снижения периферического сопротивления сосудов и уменьшения ЧСС.
Увеличение коронарного кровотока благодаря прямому воздействию на гладкие мышцы сосудов миокарда и поддержанию сердечного выброса на фоне пониженного АД и периферического сопротивления сосудов и при отсутствии негативных инотропных эффектов.
Выполнен метаанализ данных 13 проспективных рандомизированных контролируемых исследований, в которых приняли участие 6553 пациента, недавно перенесших инфаркт миокарда (78%) или с хронической сердечной недостаточностью (22%).
Средняя продолжительность наблюдения пациентов была в диапазоне от 0,4 до 2,5 года. Средняя суточная поддерживающая доза варьировала от 200 до 400 мг.
Этот метаанализ показал, что амиодарон статистически значимо уменьшает общее количество летальных случаев на 13% (95% доверительный интервал (ДИ) 0,78–0,99; p=0,030) и летальных случаев, вызванных нарушениями ритма, на 29% (95% ДИ 0,59–0,85; p=0,0003).
Однако эти результаты следует интерпретировать с осторожностью в связи с гетерогенностью различных исследований (различия связаны главным образом с включенными в исследование популяциями, продолжительностью периода наблюдения пациентов, использованной методологией и результатами исследований).
Процент пациентов, у которых применена отмена препарата, в группе приема амиодарона был выше (41%), чем в группе плацебо (27%).
У 7% пациентов, принимавших амиодарон, развился гипотиреоз по сравнению с 1% в группе плацебо. Гипертиреоз диагностирован у 1,4% пациентов группы приема амиодарона по сравнению с 0,5% в группе плацебо.
Интерстициальная пневмопатия развилась у 1,6% пациентов группы приема амиодарона по сравнению с 0,5% группы плацебо.
Педиатрическая популяция. С участием детей не проводилось никаких контролируемых клинических исследований. По данным литературы, безопасность применения амиодарона исследовалась у 1118 детей с различными типами аритмий.
В рамках клинических исследований у детей применяли следующие дозировки препарата:
— нагрузочная доза: 10–20 мг кг/сут в течение 7–10 дней (то есть 500 мг/м2/сут в пересчете на площадь поверхности тела);
— поддерживающая доза: должна применяться минимальная эффективная доза; на основании индивидуального ответа она может колебаться в пределах от 5 до 10 мг/кг/сут (то есть 250 мг/м2/сут в пересчете на площадь поверхности тела).
Фармакокинетика. Амиодарон — соединение, для которого свойствена медленная транспортировка и высокая тканевая аффинность.
Биодоступность при пероральном приеме в зависимости от индивидуальных особенностей пациента может составлять 30–80% (в среднем — 50%). После однократного приема препарата Cmax в плазме крови достигается в течение 3–7 ч.
Терапевтическая активность проявляется в среднем в течение 1 нед приема препарата (от нескольких дней до 2 нед).
T½ амиодарона длительный и характеризуется значительной межиндивидуальной вариабельностью (от 20 до 100 дней). Во время первых дней лечения препарат кумулируется в большинстве тканей организма, особенно в жировой. Выведение начинается через несколько дней, и соотношение поступления и вывода препарата достигает равновесия в течение одного или нескольких месяцев, в зависимости от пациента.
Такие характеристики обосновывают применение нагрузочных доз для быстрого достижения уровня захвата препарата тканями, необходимого для проявления его терапевтической активности.
Часть йода отделяется от соединения и выводится с мочой в виде йодида; при применении амиодарона в суточной дозе 200 мг выведение йода составляет 6 мг/24 ч. Остальные соединения и, соответственно, большая часть йода экскретируются с калом после печеночного транспорта.
Поскольку с мочой выводится незначительное количество препарата, пациентам с почечной недостаточностью можно применять обычные дозы.
После отмены препарата его элиминация продолжается в течение нескольких месяцев. Следует отметить, что остаточная активность препарата может проявляться в течение периода от 10 дней до 1 мес.
Количество в/в введенного амиодарона в крови быстро уменьшается вследствие насыщения тканей и поступления его к рецепторам. Максимум активности достигается через 15 мин и снижается в течение 4 ч.
Амиодарон главным образом метаболизируется с участием цитохрома CYP 3A4, а также цитохрома CYP 2C8. Амиодарон и его метаболит, дезэтиламиодарон, в условиях in vitro являются потенциальными ингибиторами цитохрома CYP 1A1, CYP 1A2, CYP 2C9, CYP 2C19, CYP 2D6, CYP 3A4, CYP 2A6, CYP 2B6 и CYP 2C8. Амиодарон и дезэтиламиодарон могут ингибировать функцию транспортных белков, таких как Р-гликопротеин и органический катионный транспортер 2-го типа. Результаты одного исследования свидетельствуют о повышении концентрации креатинина на 1,1% (субстрат органического катионного транспортера 2-го типа).
Данные исследований in vivo свидетельствуют о взаимодействии между амиодароном и субстратами CYP 3A4, CYP 2C9, CYP 2D6 и Р-гликопротеина.
Педиатрическая популяция. У детей не проводилось никаких контролируемых клинических исследований. Имеющиеся ограниченные данные не свидетельствуют о различии в фармакокинетике у взрослых и детей.
Данные доклинических исследований. Результаты 2-летнего исследования канцерогенности у животных показали, что амиодарон приводит к увеличению количества фолликулярных опухолей щитовидной железы (аденом и/или карцином) у животных обоего пола при клинически значимых экспозициях.
Поскольку результаты исследования мутагенности были отрицательными, развитие этого типа опухолей объясняется скорее эпигенетическим, а не генотоксическим механизмом.
Результаты исследований на животных не свидетельствуют о развитии каких-либо карцином, однако отмечалась дозозависимая фолликулярная гиперплазия щитовидной железы. Данные эффекты на щитовидную железу у животных, возможно, были обусловлены влиянием амиодарона на синтез и/или высвобождение тиреоидных гормонов. Эти данные имеют низкую значимость для применения препарата у людей.
Таблетки
Профилактика рецидивов:
— желудочковой тахикардии, представляющей угрозу для жизни больного: лечение необходимо начинать в условиях стационара при наличии постоянного контроля за состоянием пациента;
— симптоматической желудочковой тахикардии (документально подтвержденной), приводящей к нетрудоспособности;
— суправентрикулярной тахикардии (документально подтвержденной), требующей лечения, и в тех случаях, когда другие препараты не оказывают терапевтического эффекта или противопоказаны;
— фибрилляции желудочков.
Лечение суправентрикулярной тахикардии: замедление или уменьшение фибрилляции или трепетание предсердий.
ИБС и/или нарушения функции левого желудочка (см. Фармакодинамика).
Р-р для инъекций
Лечение препаратом следует начинать и, как правило, контролировать только в условиях стационара или под наблюдением специалиста. Кордарон для в/в введения предназначен только для лечения тяжелых нарушений ритма сердца у пациентов, не отвечающих на другие средства терапии, или в случае, когда другие средства лечения не могут быть применены.
Тахиаритмии, связанные с синдромом Вольфа — Паркинсона — Уайта.
Тахиаритмии всех типов, в том числе наджелудочковые, узловые и желудочковые тахикардии; трепетание и фибрилляция предсердий, фибрилляция желудочков; в случае, когда другие лекарственные средства не могут быть применены.
Кордарон для в/в введения можно применять в случае, когда требуется быстрый ответ на лечение или когда невозможен пероральный прием препарата.
Таблетки
Начальное лечение. Рекомендуемая доза — по 200 мг (1 таблетка) 3 раза в сутки в течение 8–10 дней. В некоторых случаях для начального лечения применяют более высокие дозы (4–5 таблеток в сутки), но всегда — в течение короткого периода и под ЭКГ-контролем.
Поддерживающее лечение. Следует применять минимальную эффективную дозу. В зависимости от реакции больного на применение препарата поддерживающая доза может составлять от ½ таблетки в сутки (1 таблетка каждые 2 дня) до 2 таблеток в сутки.
Р-р для инъекций
По причинам, связанным с лекарственной формой препарата, необходимо использовать концентрации не менее чем эквивалент 2 ампул на 500 мл. Кордарон можно вводить только на изотоническом (5%) р-ре глюкозы.
Не разводить препарат изотоническим р-ром натрия хлорида, поскольку возможно образование преципитата!
Не смешивать с другими препаратами в одной инфузионной системе.
Кордарон для в/в введения следует применять только тогда, когда есть необходимое оборудование для мониторинга сердечной функции, дефибрилляции и кардиостимуляции.
Кордарон для в/в введения можно применять перед проведением кардиоверсии постоянным током.
Амиодарон следует вводить через центральный венозный доступ, за исключением случаев проведения сердечно-легочной реанимации при фибрилляции желудочков, резистентной к электродефибрилляции, у пациентов с остановкой сердца — при этих обстоятельствах может использоваться периферический доступ, если нет возможности обеспечить центральный венозный доступ (см. ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ).
Тяжелые нарушения ритма сердца, при которых пероральный прием препарата неприемлем, за исключением случаев проведения сердечно-легочной реанимации при фибрилляции желудочков, резистентной к электродефибрилляции, у пациентов с остановкой сердца.
Инфузионное введение через центральный венозный доступ
Нагрузочная доза: стандартная рекомендуемая доза составляет 5 мг/кг массы тела, вводится путем в/в инфузии в течение интервала времени от 20 мин до 2 ч, желательно с помощью инфузомата, и должна быть введена повторно 2 или 3 раза за 24-часовой период. Эффект этого лекарственного средства является кратковременным, поэтому необходимо продолжать его введение путем инфузии.
Поддерживающая доза: 10–20 мг/кг/сут (в среднем 600–800 мг/сут до 1,2 г/сут) в 250 мл р-ра глюкозы в течение нескольких дней.
Переход на пероральную терапию (3 таблетки в сутки) необходимо начать с первого дня инфузионной терапии. Дозу можно повысить до 4 или даже 5 таблеток в сутки.
Сердечно-легочная реанимация в случае фибрилляции желудочков, резистентной к электродефибрилляции, у пациентов с остановкой сердца. При применении лекарственного средства в такой ситуации рекомендуется использовать центральный венозный катетер (при его наличии и готовности), в другом случае препарат можно вводить через периферические вены, используя по возможности наибольшую периферическую вену с максимальным кровотоком.
Начальная доза составляет 300 мг (или 5 мг/кг массы тела), вводится разведенной в 20 мл 5% р-ра глюкозы путем быстрой инъекции. Если фибрилляция желудочков сохраняется, можно применить введение дополнительных 150 мг (или 2,5 мг/кг массы тела) препарата.
Не добавлять в шприц никаких других средств.
Педиатрическая популяция. Безопасность и эффективность амиодарона у детей не определены. Из-за содержания бензилового спирта амиодарон для в/в введения противопоказан у недоношенных и доношенных новорожденных детей, младенцев и детей в возрасте до 3 лет (см. ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ и ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ).
Повышенная чувствительность к йоду, амиодарону или другим компонентам препарата.
Синусовая брадикардия, синоатриальная блокада сердца при отсутствии эндокардиального кардиостимулятора (искусственного водителя ритма).
Синдром слабости синусового узла при отсутствии эндокардиального кардиостимулятора (риск остановки синусового узла).
Нарушение AV-проводимости высокой степени при отсутствии эндокардиального кардиостимулятора.
Гипертиреоз — поскольку возможно обострение заболевания на фоне приема амиодарона.
Сосудистая недостаточность (сосудистый коллапс).
Тяжелая артериальная гипотензия.
Возраст до 3 лет (из-за наличия в составе бензилового спирта).
II и III триместр беременности.
Период кормления грудью.
Одновременное применение с препаратами, которые могут вызывать пароксизмальную тахикардию по типу torsades de pointes (за исключением противопаразитарных препаратов, нейролептиков и метадона):
— антиаритмические препараты Iа класса (хинидин, гидрохинидин, дизопирамид);
— антиаритмические препараты III класса (соталол, дофетилид, ибутилид);
— другие препараты, такие как соединения мышьяка, например бепридил, цизаприд, циталопрам, эсциталопрам, дифеманил, доласетрон для в/в введения, домперидон, дронедарон, эритромицин для в/в введения, левофлоксацин, меквитазин, мизоластин, моксифлоксацин, прукалоприд, спирамицин для в/в введения, торемифен, винкамин для в/в введения (см. ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ);
— телапревир;
— кобицистат.
Эти противопоказания не касаются применения амиодарона для сердечно-легочной реанимации при остановке сердца, возникшей вследствие фибрилляции желудочков и являющейся резистентной к внешней электроимпульсной терапии.
Побочные эффекты классифицированы по системам органов и частоте возникновения:
очень часто (10%); часто (1%, 10%); нечасто (0,1%, 1%); редко (0,01%, 0,1%); очень редко (0,01%).
Со стороны органа зрения. Очень часто. Микродепозиты в роговице, почти у всех взрослых лиц, обычно в пределах участка под зрачком, не требующие отмены амиодарона. В исключительных случаях они ассоциированы с цветными гало в ослепительном свете или с затуманиванием зрения.
Микродепозиты в роговице представляют собой сложные липидные отложения и всегда являются полностью обратимыми после отмены препарата.
Очень редко. Нейропатия зрительного нерва (неврит зрительного нерва), которая может прогрессировать до полной слепоты, а также, по результатам осмотра глазного дна, с отеком соска зрительного нерва может прогрессировать до более или менее тяжкого снижение остроты зрения. Причинно-следственная связь этого побочного явления с приемом амиодарона на сегодня не установлена. Однако при отсутствии других очевидных причин развития этого побочного явления рекомендовано отменить амиодарон.
Со стороны кожи и подкожной клетчатки. Очень часто. Фотосенсибилизация. Рекомендуется избегать воздействия солнечного излучения (и ультрафиолетового излучения в целом) во время лечения.
Часто. Пигментации кожи синюшного или синюшно-серого цвета, возникающие на фоне длительного приема препарата в высоких суточных дозах и медленно исчезающие после отмены препарата (в течение 10–24 мес).
Очень редко. Эритема на фоне лучевой терапии. Кожные высыпания, обычно неспецифические. Эксфолиативный дерматит, хотя причинно-следственная связь этого побочного явления с приемом препарата на сегодня четко не установлена. Алопеция.
Эндокринные нарушения
Со стороны эндокринной системы. Побочные эффекты со стороны щитовидной железы.
Очень часто. За исключением случаев, когда присутствуют клинические признаки дисфункции щитовидной железы, не связанные с приемом препарата изменения со стороны содержания гормонов щитовидной железы в крови (повышенный уровень T4, нормальный или несколько сниженный уровень T3) не требуют отмены препарата.
Часто. Гипотиреоз обусловливает типичные симптомы: увеличение массы тела, непереносимость холода, апатия, сонливость. Значительное повышение уровня ТТГ подтверждает этот диагноз. После прекращения лечения нормальная функция щитовидной железы постепенно восстанавливается в течение периода от 1 до 3 мес. Отмена препарата не обязательна: в случае, если применение амиодарона необходимо, лечение этим препаратом можно продолжать в сочетании с заместительной гормональной терапией гормонами щитовидной железы с применением левотироксина. Дозы L-тироксина могут быть откорректированы в зависимости от уровней ТТГ.
Гипертиреоз установить труднее: симптоматика менее выражена (незначительное беспричинное уменьшение массы тела, недостаточная эффективность антиангинальных и/или антиаритмических лекарственных средств); у пациентов пожилого возраста отмечаются симптомы со стороны психики, даже тиреотоксикоз.
Значительное снижение уровней высокочувствительного ТТГ подтверждает этот диагноз. В таком случае необходимо обязательно отменить амиодарон, чего, как правило, достаточно для наступления клинической нормализации в течение 3–4 нед. Поскольку серьезные случаи этого побочного явления могут быть летальными, необходимо безотлагательно начать соответствующую терапию.
В случае, если причиной проблем является тиреотоксикоз (как непосредственно, так и через его влияние на уязвимое равновесие миокарда), вариабельность эффективности синтетических антитиреоидных препаратов обусловливает необходимость рекомендовать прием кортикостероидов в высоких дозах (1 мг/кг) в течение достаточно длительного периода (3 мес). Сообщалось о случаях гипертиреоза продолжительностью до нескольких месяцев после отмены амиодарона.
Другие эндокринные нарушения. Очень редки случаи синдрома неадекватной секреции антидиуретического гормона, особенно если амиодарон применяют одновременно с лекарственными средствами, которые могут индуцировать гипонатриемию (см. Результаты исследований).
Нарушения со стороны респираторной системы, грудной клетки и средостения. Часто. Сообщалось о случаях диффузного интерстициального или альвеолярного пневмонита и облитерирующего бронхиолита с пневмонией склеротического типа, иногда с летальным исходом. Появление одышки при физической нагрузке или сухого кашля, как изолированных, так и ассоциированных с ухудшением общего состояния (повышенная утомляемость, уменьшение массы тела и небольшое повышение температуры тела), требует рентгенологического обследования и, при необходимости, отмены препарата, поскольку эти заболевания легких могут приводить к легочному фиброзу.
Ранняя отмена амиодарона вместе с назначением терапии кортикостероидами или без нее приводит к постепенному исчезновению симптоматики. Клинические признаки обычно исчезают в течение 3–4 нед, улучшение рентгенологической картины и легочной функции происходит медленнее (на протяжении нескольких месяцев).
Зафиксировано несколько случаев развития плеврита, обычно ассоциированного с интерстициальной пневмопатией.
Очень редко. Бронхоспазм у пациентов с острой дыхательной недостаточностью, особенно у пациентов с БА. Острый респираторный дистресс-синдром, в отдельных случаях — с летальным исходом, иногда в ранний период после хирургического вмешательства (подозревалось возможное взаимодействие с высокими дозами кислорода) (см. ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ).
Частота неизвестна (не может быть оценена по доступным данным). Сообщалось о случаях легочного кровотечения, которое иногда может манифестировать кровохарканьем. Эти легочные побочные эффекты часто ассоциированы с пневмопатией, индуцированной амиодароном.
Со стороны нервной системы. Часто. Тремор или другая экстрапирамидная симптоматика. Нарушение сна, в том числе ночные кошмары. Периферическая сенсорно-моторная или смешанная периферическая нейропатия.
Нечасто. Миопатия. Периферическая сенсорная, моторная или смешанная нейропатия и миопатия могут развиться через несколько месяцев лечения, но иногда они возникают через несколько лет. Эти побочные явления, как правило, обратимы после прекращения лечения. Однако выздоровление может быть неполным, очень медленным и достигаться лишь через несколько месяцев после прекращения приема препарата.
Очень редко. Мозжечковая атаксия. Доброкачественная внутричерепная гипертензия, головная боль. При возникновении головной боли необходимо выполнить обследование для определения ее возможной причины.
Со стороны печени и желчевыводящих путей. Сообщалось о случаях поражения печени, которое диагностировали по повышенным уровням трансаминаз в сыворотке крови. Сообщалось о следующих побочные явлениях. Очень часто. Обычно умеренное и изолированное повышение уровня трансаминаз (в 1,5–3 раза выше нормы), исчезавшее после отмены препарата или даже спонтанно.
Часто. Острое поражение печени с повышением уровня трансаминаз в крови и/или желтухой, включая печеночную недостаточность, иногда летальное, требующее отмены препарата.
Очень редко. Хроническое поражение печени, требующее длительного лечения. Гистологические изменения соответствуют картине псевдоалкогольного гепатита или цирроза печени. Поскольку клинические и лабораторные признаки нечетко выражены (вариабельность гепатомегалии, повышение уровня трансаминаз в крови в 1,5–5 раз от нормы), показано регулярное мониторирование функции печени. В случае повышения уровня трансаминаз в крови, даже умеренного, возникающего после приема препарата в течение более 6 мес, необходимо заподозрить развитие хронического поражения печени. Эти клинические и биологические изменения обычно исчезают после отмены препарата. Зафиксировано несколько обратимых случаев таких изменений.
Нарушения со стороны сердца. Часто. Брадикардия, обычно умеренная и дозозависимая.
Нечасто. Нарушение проводимости миокарда (синоатриальная блокада, AV-блокада различной степени).
Очень редко. Выраженная брадикардия и, в исключительных случаях, остановка синусового узла, о которых сообщалось в нескольких случаях (на фоне дисфункции синусового узла, у пациентов пожилого возраста). Возникновение или ухудшение существующей аритмии, иногда сопровождающейся остановкой сердца.
Частота неизвестна. Пароксизмальная желудочковая тахикардия по типу torsade de pointes.
Нарушения со стороны пищеварительного тракта. Очень часто. Умеренные нарушения пищеварения (тошнота, рвота, дисгевзия), обычно возникающие в начале лечения и исчезающие после снижения дозы.
Частота неизвестна. Панкреатит/острый панкреатит.
Нарушения со стороны молочных желез и репродуктивной системы. Очень редко. Эпидидимит. Причинно-следственная связь этого побочного явления с приемом данного лекарственного средства на сегодня четко не установлена.
Нарушения со стороны сосудов. Очень редко. Васкулит.
Результаты исследований. Редко. Редкие случаи гипонатриемии могут свидетельствовать о развитии синдрома неадекватной секреции антидиуретического гормона.
Очень редко. Поражение почек с умеренным повышением уровня креатинина.
Нарушения со стороны крови и лимфатической системы. Очень редко. Тромбоцитопения.
Нарушения со стороны иммунной системы. Частота неизвестна (не может быть оценена по доступным данным). Зафиксированы случаи ангионевротического отека и/или крапивницы.
Общие нарушения. Частота неизвестна. Зафиксированы случаи гранулемы, главным образом гранулемы костного мозга.
Эффекты со стороны сердца. до начала применения препарата необходимо провести экг и определить уровень калия в плазме крови.
У пациентов пожилого возраста на фоне приема препарата может усиливаться замедление ЧСС.
Амиодарон индуцирует изменения ЭКГ. Эти изменения включают удлинение интервала Q–T вследствие удлиненной реполяризации, с возможным появлением зубца U. Это является признаком терапевтического действия препарата, а не его токсичности.
Возникновение на фоне лечения AV-блокады II или III степени, синоатриальной блокады или бифасцикулярной блокады требует отмены препарата. Развитие AV-блокады I степени требует усиления наблюдения за пациентом.
Сообщалось о случаях появления новой аритмии или ухудшения уже существующей аритмии, по поводу которой проводится лечение (см. ПОБОЧНЫЕ ЭФФЕКТЫ).
Такой проаритмогенный эффект может отмечаться особенно при наличии факторов, способствующих продлению интервала Q–T, в частности применение определенных комбинаций лекарственных средств и гипокалиемия (см. ПОБОЧНЫЕ ЭФФЕКТЫ и ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ). Риск появления индуцированной приемом лекарственных средств тахикардии по типу torsades de pointes при применении амиодарона считается ниже по сравнению с применением других антиаритмических препаратов у пациентов с одинаковой степенью удлинения интервала Q–T.
Нарушения со стороны щитовидной железы. Это лекарственное средство содержит йод, в связи с чем влияет на результаты некоторых показателей функции щитовидной железы (поглощение радиоактивного йода, уровень белково-связанного йода). Но показатели функции щитовидной железы T3, T4, высокочувствительный анализ на ТТГ остаются интерпретированными.
Амиодарон может обусловливать нарушения функции щитовидной железы, особенно у пациентов с дисфункцией щитовидной железы в анамнезе. Количественное определение содержания ТТГ рекомендовано у всех пациентов перед началом применения препарата, а затем регулярно во время лечения и в течение нескольких месяцев после отмены препарата, а также в случае клинического подозрения на дисфункцию щитовидной железы (см. ПОБОЧНЫЕ ЭФФЕКТЫ).
Нарушения со стороны легких. Появление одышки или непродуктивного кашля, как изолированных, так и ассоциированных с ухудшением общего состояния, следует рассматривать как возможный признак легочной токсичности препарата, например развития интерстициального пневмонита, требуется рентгенологическое обследование пациента (см. ПОБОЧНЫЕ ЭФФЕКТЫ).
Нарушения со стороны печени. Регулярный мониторинг функции печени рекомендуется в начале приема препарата, дальше — периодически во время лечения амиодароном (см. ПОБОЧНЫЕ ЭФФЕКТЫ).
Нервно-мышечные нарушения. Амиодарон может вызывать периферическую сенсорно-моторную или смешанную нейропатии и миопатии (см. ПОБОЧНЫЕ ЭФФЕКТЫ).
Нарушения со стороны органа зрения. При возникновении нечеткости зрения или снижения остроты зрения необходимо немедленно выполнить полное офтальмологическое обследование, в том числе офтальмоскопию. Развитие нейропатии или неврита зрительного нерва, обусловленных амиодароном, требует отмены препарата, поскольку продолжение лечения может привести к прогрессированию нарушений и слепоте (см. ПОБОЧНЫЕ ЭФФЕКТЫ).
Тяжелая брадикардия. У пациентов, принимавших амиодарон в сочетании с софосбувиром отдельно или в комбинации с другими лекарственными средствами прямого противовирусного действия для лечения гепатита С, такими как даклатасвир, симепревир или ледипасвир, сообщалось о возникновении тяжелой, потенциально опасной для жизни брадикардии и тяжелых нарушений сердечной проводимости. В связи с этим одновременное применение этих лекарственных средств с амиодароном не рекомендуется.
Если одновременного применения этих лекарственных средств с амиодароном нельзя избежать, тогда следует осуществлять тщательный мониторинг пациентов в начале лечения софосбувиром отдельно или в комбинации с другими лекарственными средствами прямого противовирусного действия. Пациенты с известным высоким риском возникновения брадиаритмии должны находиться под соответствующим непрерывным мониторингом в течение как минимум 48 ч после начала лечения софосбувира.
Из-за длительного T½ амиодарона соответствующий мониторинг должен также осуществляться у пациентов, прекративших принимать амиодарон в пределах нескольких месяцев перед началом лечения софосбувиром отдельно или в комбинации с другими лекарственными средствами прямого противовирусного действия.
Пациенты, получающие данные лекарственные средства для лечения гепатита С в комбинации с амиодароном, независимо от приема других препаратов, снижающих ЧСС, должны быть предупреждены о симптомах, возникающих при брадикардии и тяжелых нарушениях сердечной проводимости, и уведомлены о том, что в случае их появления необходимо обратиться за неотложной медицинской помощью.
Нарушения, связанные с взаимодействиями с другими лекарственными средствами. Комбинации (см. ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ) с такими препаратами, как:
— блокаторы β-адренорецепторов, кроме соталола (противопоказанная комбинация) и эсмолола (комбинация, требующая мер предосторожности при применении);
— верапамил и дилтиазем — следует рассматривать только для профилактики опасных для жизни желудочковых аритмий.
Одновременное применение амиодарона не рекомендуется со следующими лекарственными средствами:
циклоспорин, дилтиазем (для инъекций) или верапамил (для инъекций), некоторые противопаразитарные средства (галофантрин, люмефантрин и пентамидин), некоторые нейролептики (амисульприд, хлорпромазин, циамемазин, дроперидол, флупентиксол, флуфеназин, галоперидол, левомепромазин, пимозид, пипамперон, пипотиазин, сертиндол, сульпирид, сультоприд, тиаприд, зуклопентиксол), фторхинолоны (за исключением левофлоксацина и моксифлоксацина), стимулирующие слабительные средства, метадон или финголимод (см. ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ).
Нарушения, связанные с вспомогательными веществами. Это лекарственное средство содержит лактозу, поэтому не рекомендован к применению у пациентов с непереносимостью галактозы, дефицитом лактазы или синдромом мальабсорбции глюкозы и галактозы (редкие наследственные заболевания).
Электролитные нарушения, особенно гипокалиемия. Важно учитывать любую ситуацию, при которой у пациента может быть риск возникновения гипокалиемии, поскольку гипокалиемия может провоцировать проаритмогенные эффекты. Гипокалиемию необходимо устранить до начала применения амиодарона.
Побочные эффекты, указанные ниже, чаще всего связаны с чрезмерным приемом лекарственного средства, их можно избежать или минимизировать тщательным соблюдением минимальной поддерживающей дозы.
Во время лечения пациентам рекомендуется избегать солнечного облучения или принимать защитные меры против солнечного облучения.
Безопасность и эффективность амиодарона у детей не оценивались в контролируемых клинических исследованиях.
Из-за возможного повышения порога дефибрилляции и/или порога стимуляции у пациентов с имплантированными сердечными дефибрилляторами или кардиостимуляторами необходимо проверять этот порог до применения амиодарона и несколько раз после начала его применения, а также каждый раз при коррекции дозы препарата.
Анестезия. Анестезиолог должен быть предупрежден перед операцией о том, что пациент принимает амиодарон.
Побочные эффекты хронического лечения амиодароном может усиливать гемодинамический риск, связанный с общей или местной анестезией. Эти эффекты включают, в частности, брадикардию, артериальную гипотензию, уменьшение сердечного выброса и нарушение сердечной проводимости.
Кроме того, некоторые случаи острого респираторного дистресс-синдрома отмечались в ранний послеоперационный период у пациентов, получавших амиодарон. В связи с этим рекомендуется осуществлять за такими пациентами тщательное наблюдение во время ИВЛ (см. ПОБОЧНЫЕ ЭФФЕКТЫ).
Применение в период беременности и кормления грудью. Беременность. В исследованиях на животных не выявлено никаких тератогенных эффектов, поэтому не ожидается эффектов мальформации у людей. На сегодня вещества, вызывающие возникновение пороков развития у людей, оказались тератогенными у животных при тщательно проведенных исследованиях у двух видов.
Соответствующих клинических данных недостаточно для оценки возможных тератогенного или фетотоксического эффектов амиодарона при его введении в терапевтических дозах в период I триместра беременности.
Поскольку щитовидная железа плода начинает связывать йод с 14-й недели, не ожидается никакого влияния на эмбриональную щитовидную железу, если препарат применялся до тех пор.
Избыточное количество йода, поступающего в организм при применении данного лекарственного средства, в период приема препарата может привести к возникновению гипотиреоза у плода или даже развитию клинической картины гипотиреоза плода (зоб).
Учитывая влияние амиодарона на щитовидную железу плода, этот препарат противопоказан к применению во время беременности, за исключением случаев превалирования пользы для матери над риском для плода.
Период кормления грудью. Амиодарон и его метаболиты вместе с йодом экскретируются в грудное молоко в количестве, превышающем его наличие в плазме крови матери. Учитывая риск развития гипотиреоза у новорожденного, кормление грудью противопоказано в период лечения амиодароном.
Дети. Безопасность и эффективность применения амиодарона у детей не оценивались, поэтому применение препарата у детей не рекомендуется.
Способность влиять на скорость реакции при управлении транспортными средствами или работе с другими механизмами. Следует учесть возможность развития побочных реакций со стороны нервной системы и органа зрения.
Антиаритмические препараты. многие антиаритмические препараты подавляют сердечный автоматизм, проводимость и сократимость миокарда.
Одновременное применение антиаритмических средств, принадлежащих к разным классам, может быть полезным, но чаще всего лечение такой комбинацией требует тщательного клинического и ЭКГ-мониторинга. Одновременное применение антиаритмических средств, которые могут индуцировать возникновение torsades de pointes (таких как амиодарон, дизопирамид, хинидиновые соединения, соталол и др.), противопоказано.
Одновременное применение антиаритмических средств одного и того же класса не рекомендуется, кроме исключительных случаев, поскольку такое лечение повышает риск возникновения кардиальных побочных эффектов.
Одновременное применение амиодарона с лекарственными средствами, оказывающими негативное инотропное действие, вызывает брадикардию и/или замедляет AV-проводимость, поэтому требует тщательного клинического и ЭКГ-мониторинга.
Лекарственные средства, которые могут индуцировать развитие torsades de pointes. Эта серьезная аритмия может быть индуцирована некоторыми лекарственными средствами, независимо от того, принадлежат ли они к антиаритмическим препаратам, или нет. Благоприятными факторами являются гипокалиемия (см. Препараты, снижающие содержание калия), брадикардия (см. Препараты, замедляющие сердечный ритм) или врожденное либо приобретенное предварительно существующее удлинение интервала Q–T.
К лекарственным средствам, которые могут обусловливать развитие torsades de pointes, относятся, в частности, антиаритмические препараты Ia и III классов и некоторые нейролептики. Для доласетрона, эритромицина, спирамицина и винкамина такое взаимодействие возникает только при применении лекарственных форм для в/в введения.
Одновременное применение двух лекарственных средств, каждое из которых является препаратом, обусловливающим возникновение torsades de pointes, обычно противопоказано.
Однако метадон, противопаразитарные препараты (галофантрин, люмефантрин, пентамидин) и нейролептики, применение которых считается абсолютно необходимым, не противопоказаны, но не рекомендуются к применению одновременно с другими средствами, обусловливающими возникновение torsades de pointes.
Препараты, замедляющие сердечный ритм. Многие лекарственные средства могут обусловливать брадикардию, в частности антиаритмические препараты Ia класса, блокаторы β-адренорецепторов, некоторые антиаритмические препараты III класса, некоторые блокаторы кальциевых каналов, препараты наперстянки, пилокарпин и антихолинэстеразные препараты.
Влияние амиодарона на другие лекарственные средства. Амиодарон и/или его метаболит, дезэтиламиодарон, ингибируют CYP 1A1, CYP 1A2, CYP 3A4, CYP 2C9, CYP 2D6 и P-гликопротеин и могут увеличивать экспозицию их субстратов. Учитывая большую продолжительность эффекта амиодарона, такие взаимодействия могут отмечаться в течение нескольких месяцев после прекращения лечения амиодароном.
Влияние других лекарственных средств на амиодарон. Ингибиторы CYP 3A4 и CYP 2C8 могут подавлять метаболизм амиодарона и таким образом увеличивать его экспозицию.
Ингибиторы CYP 3A4 (например грейпфрутовый сок и некоторые лекарственные средства), как правило, не следует применять при лечении амиодароном.
Противопоказанные комбинации (см. ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ). Лекарственные средства, которые могут индуцировать возникновение torsades de pointes (за исключением противопаразитарных препаратов, нейролептиков и метадона (см. Не рекомендованы комбинации):
— антиаритмические средства Ia класса (хинидин, гидрохинидин, дизопирамид);
— антиаритмические средства III класса (дофетилид, ибутилид, соталол);
— другие лекарственные средства, такие как: соединения мышьяка, бепридил, цизаприд, циталопрам, эсциталопрам, дифеманил, доласетрон в/в, домперидон, дронедарон, эритромицин в/в, левофлоксацин, мехитазин, мизоластин, винкамин в/в, моксифлоксацин, прукалоприд, спирамицин в/в, торемифен.
Повышение риска развития желудочковых аритмий, особенно torsades de pointes.
Телапревир. Нарушение автоматизма и проводимости кардиомиоцитов с риском возникновения чрезмерной брадикардии.
Кобицистат. Существует риск повышения частоты амиодарон-индуцированных побочных эффектов вследствие снижения метаболизма.
Не рекомендованы комбинации (см. ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ). Софосбувир. Только у пациентов, получающих двойную комбинированную терапию даклатасвиром/софосбувиром или ледипасвиром/софосбувиром: брадикардия, возможно симптоматическая или даже летальная. Если применения такой комбинации нельзя избежать, необходимо осуществлять тщательный клинический и ЭКГ-мониторинг, особенно в течение первых нескольких недель двойной терапии.
Субстраты CYP 3A4. Амиодарон является ингибитором CYP 3A4 и повышает концентрацию субстратов CYP 3A4 в плазме крови, что приводит к потенциальному увеличению токсичности этих субстратов.
Циклоспорин. Повышение сывороточных концентраций циклоспорина из-за снижения его метаболизма в печени с риском проявления нефротоксических эффектов.
Во время лечения амиодароном следует проводить количественное определение концентраций циклоспорина в крови, мониторинг функции почек и коррекции дозы циклоспорина.
Дилтиазем для инъекций. Риск развития брадикардии и AV-блокады.
Если применения этой комбинации избежать нельзя, следует осуществлять тщательное клиническое наблюдение и непрерывный ЭКГ-мониторинг.
Финголимод. Потенцирование индуцированных брадикардией эффектов, возможно с летальным исходом. Особенно это актуально для блокаторов β-адренорецепторов, ингибирующих механизмы адренергической компенсации. После применения первой дозы препарата следует осуществлять клиническое наблюдение и непрерывный ЭКГ-мониторинг в течение 24 ч.
Верапамил для инъекций. Риск развития брадикардии и AV-блокады.
Если применения этой комбинации избежать нельзя, чрезвычайно важно осуществлять тщательное клиническое наблюдение и непрерывный ЭКГ-мониторинг.
Противопаразитарные препараты, которые могут индуцировать torsades de pointes (галофантрин, люмефантрин, пентамидин). Повышение риска развития желудочковых аритмий, особенно torsades de pointes. Если возможно, следует отменить один из двух препаратов. Если применения этой комбинации избежать нельзя, чрезвычайно важно выполнить предварительную оценку интервала Q–T и ЭКГ-мониторинг.
Нейролептики, которые могут индуцировать torsades de pointes (амисульприд, хлорпромазин, циамемазин, дроперидол, флупентиксол, флуфеназин, галоперидол, левомепромазин, пимозид, пипамперон, пипотиазин, сертиндол, сульпирид, сультоприд, тиаприд, зуклопентиксол). Повышение риска развития желудочковых аритмий, особенно torsades de pointes.
Метадон. Повышение риска развития желудочковых аритмий, особенно torsades de pointes.
Фторхинолоны, за исключением левофлоксацина и моксифлоксацина (противопоказаны комбинации). Повышение риска развития желудочковых аритмий, особенно torsades de pointes.
Стимулирующие слабительные средства. Повышенный риск возникновения желудочковых аритмий, особенно желудочковой тахикардии torsades de pointes (при этом провоцирующим фактором выступает гипокалиемия). Перед применением препарата следует провести коррекцию любой гипокалиемии и осуществлять ЭКГ-мониторинг и клиническое наблюдение вместе с контролем уровней электролитов.
Фидаксомицин. Повышение концентраций фидаксомицина в плазме крови.
Комбинации, требующие мер предосторожности при применении. Субстраты Р-гликопротеина. Амиодарон является ингибитором Р-гликопротеина. Ожидается, что при одновременном применении с субстратами Р-гликопротеина будет повышаться их концентрация в крови.
Препараты наперстянки. Угнетение автоматизма (чрезмерная брадикардия) и нарушение AV-проводимости.
При применении дигоксина отмечается повышение уровня дигоксина в крови из-за снижения клиренса дигоксина, что требует ЭКГ-мониторинга и наблюдения за клиническим состоянием. Если необходимо, следует мониторить уровень дигоксина в крови и корректировать дозу дигоксина.
Дабигатран. Повышение плазменных концентраций дабигатрана с повышением риска геморрагических явлений. Если дабигатран применяется после проведения хирургического вмешательства, нужно осуществлять клинический мониторинг и коррекцию дозы дабигатрана при необходимости, но не выше 150 мг/сут.
Поскольку амиодарон имеет длительный T½, то возникновение взаимодействий может наблюдаться в течение нескольких месяцев после прекращения лечения амиодароном.
Субстраты CYP 2C9. Амиодарон повышает концентрации веществ, являющихся субстратами CYP 2C9, таких как антагонисты витамина К или фенитоин, за счет подавления ферментов цитохрома P450 2C9.
Антагонисты витамина К. Усиление эффектов антагонистов витамина К и повышение риска кровотечения. Мониторинг международного нормализованного отношения должен осуществляться чаще. Дозу антагониста витамина К следует корректировать во время лечения амиодароном и в течение 8 дней после завершения терапии.
Фенитоин (путем экстраполяции — также и фосфенитоин). Повышение плазменных концентраций фенитоина с признаками передозировки, особенно неврологическими признаками (угнетение метаболизма фенитоина в печени). Следует проводить клинический мониторинг, мониторинг концентраций фенитоина в плазме крови и, если необходимо, корректировать дозу фенитоина.
Субстраты CYP 2D6: флекаинид. Амиодарон повышает плазменные концентрации флекаинида путем ингибирования цитохрома CYP 2D6. Поэтому следует проводить коррекцию дозы флекаинида.
Субстраты CYP 3A4: амиодарон является ингибитором CYP 3A4 и повышает концентрацию в плазме крови субстратов данного цитохрома, как результат — повышает токсическое действие этих субстратов.
Статины (симвастатин, аторвастатин, ловастатин). При одновременном применении амиодарона и статинов, метаболизирующихся с помощью CYP 3A4, таких как симвастатин, аторвастатин и ловастатин, повышается риск возникновения мышечной токсичности (например рабдомиолиз). При одновременном применении с амиодароном рекомендуется применять статины, не метаболизирующиеся с помощью CYP 3A4.
Другие лекарственные средства, метаболизирующиеся с участием CYP 3A4 (лидокаин, такролимус, силденафил, мидазолам, дигидроэрготамин, эрготамин, колхицин, триазолам). Амиодарон является ингибитором CYP 3A4 и повышает концентрации этих молекул в плазме крови, что приводит к потенциальному повышению их токсичности.
Лидокаин. Риск повышения плазменных концентраций лидокаина, который может привести к неврологическим и кардиальным побочным эффектам вследствие угнетения амиодароном печеночного метаболизма. Следует проводить клинический и ЭКГ-мониторинг, а также, при необходимости, количественное определение плазменных концентраций лидокаина. В случае необходимости — коррекцию дозы лидокаина на фоне лечения амиодароном и после его отмены.
Такролимус. Повышение концентраций такролимуса в крови из-за подавления его метаболизма амиодароном. Следует проводить количественное определение концентраций такролимуса в крови, мониторинг функции почек и коррекцию дозы такролимуса при одновременном его применении с амиодароном и после отмены последнего.
Блокаторы β-адренорецепторов, кроме соталола (противопоказанная комбинация) и эсмолола (комбинация, требующая мер предосторожности при применении). Нарушение автоматизма и проводимости (угнетение компенсаторных симпатических механизмов). Рекомендован ЭКГ- и клинический мониторинг.
Блокаторы β-адренорецепторов, применяемые при сердечной недостаточности (бисопролол, карведилол, метопролол, небиволол). Нарушение автоматизма и проводимости миокарда с риском чрезмерной брадикардии. Повышение риска развития желудочковых аритмий, особенно torsades de pointes. Рекомендуется регулярный клинический и ЭКГ-мониторинг.
Эсмолол. Нарушение сократимости, автоматизма и проводимости (угнетение компенсаторных симпатических механизмов). Рекомендован ЭКГ- и клинический мониторинг.
Дилтиазем для перорального применения. Риск развития брадикардии или AV-блокады, особенно у пациентов пожилого возраста. Рекомендован ЭКГ- и клинический мониторинг.
Верапамил для перорального применения. Риск развития брадикардии и AV-блокады, особенно у пациентов пожилого возраста. Рекомендован ЭКГ- и клинический мониторинг.
Некоторые макролиды (азитромицин, кларитромицин, рокситромицин). Повышение риска развития желудочковых аритмий, особенно torsades de pointes. Рекомендован ЭКГ- и клинический мониторинг на фоне одновременного применения этих препаратов.
Препараты, снижающие содержание калия: диуретики, снижающие содержание калия (изолированно или в комбинации), стимулирующие слабительные средства, амфотерицин В (при в/в введении), глюкокортикоиды (при системном применении), тетракозактид.
Повышение риска желудочковых аритмий, особенно torsades de pointes (гипокалиемия является благоприятным фактором). Необходимо устранить гипокалиемию до назначения лекарственного средства и осуществлять мониторинг ЭКГ, содержания электролитов и клиническое наблюдение.
Препараты, замедляющие сердечный ритм. Повышение риска развития желудочковых аритмий, особенно torsades de pointes. Рекомендуется клинический и ЭКГ-мониторинг.
Орлистат. Риск снижения плазменных концентраций амиодарона и его активного метаболита. Рекомендуется клиническое наблюдение и, при необходимости, мониторинг ЭКГ.
Тамсулозин. Риск усиления побочных эффектов, обусловленных тамсулозином, вследствие угнетения его метаболизма в печени. Следует проводить клинический мониторинг и, в случае необходимости, коррекцию дозы тамсулозина при лечении ингибитором фермента и после прекращения его применения.
Вориконазол. Повышенный риск возникновения желудочковых аритмий, особенно желудочковой тахикардии torsades de pointes, так как может отмечаться снижение метаболизма амиодарона. Следует проводить клиническое наблюдение и мониторинг ЭКГ и, в случае необходимости, провести коррекцию дозы амиодарона.
Комбинации, требующие особого внимания. Пилокарпин. Риск развития чрезмерной брадикардии (аддитивные эффекты препаратов, замедляющих сердечный ритм).
Случаи острой передозировки амиодарона при приеме внутрь недостаточно документированы. зафиксировано несколько случаев возникновения синусовой брадикардии, желудочковых аритмий, особенно torsades de pointes, и поражения печени. лечение должно быть симптоматическим. учитывая фармакокинетический профиль этого препарата, рекомендуется мониторинг состояния пациента, особенно функции сердца, в течение достаточно длительного периода.
Амиодарон и его метаболиты выводятся с помощью диализа.
Р-р для инъекций — при температуре не выше 25 °с. таблетки — при температуре не выше 30 °с.
Информация для специалистов здравоохранения. Инструкция по медицинскому применению препарата КОРДАРОН®, р-р для инъекций. Приказ МЗ Украины от 04.10.2017 г. № 1214. Р.с. МЗ Украины № UA/3683/01/01. Инструкция по медицинскому применению препарата КОРДАРОН®, таблетки. Приказ МЗ Украины от 09.08.2017 г. № 920. Р.с. МЗ Украины № UA/3683/02/01.
Описание лекарственного средства/медицинского изделия Кордарон табл. 200мг №30 на этой странице подготовлено на основании инструкции о его применении и предоставляется исключительно для выполнения требований Закона Украины «О защите прав потребителей». Перед применением лекарственного средства/медицинского изделия следует ознакомиться с инструкцией по его применению и проконсультироваться с врачом. Помните, самолечение может быть вредным для Вашего здоровья.
Полными аналогами Кордарон табл. 200мг №30 являются:
Упаковка / 30 шт.
Склад:
діюча речовина: аміодарон;
1 таблетка містить аміодарону гідрохлориду 200 мг;
допоміжні речовини: крохмаль кукурудзяний, лактози моногідрат, магнію стеарат, повідон, кремнію діоксид колоїдний безводний.
Лікарська форма. Таблетки
Основні фізико-хімічні властивості: круглі таблетки від білого до злегка кремового кольору, з розподільчою рискою та гравіюванням символу у вигляді серця та «200» з одного боку.
Фармакотерапевтична група. Антиаритмічні препарати ІІІ класу. Код АТХ С01B D01.
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка.
Протиаритмічні властивості. Подовження фази 3 потенціалу дії міокарда, головним чином внаслідок інгібування калієвих каналів (клас III за класифікацією Воген-Вільямса).
Уповільнення серцевого ритму завдяки пригніченню автоматизму синусового вузла. Цей ефект не блокується атропіном.
Неконкурентна альфа- та бета-антиадренергічна дія.
Уповільнення синоатріальної, передсердної та вузлової провідності, яке стає більш вираженим при прискоренні серцевого ритму.
Відсутність змін з боку внутрішньошлуночкової провідності.
Збільшення рефрактерного періоду та зменшення збудливості міокарда на передсердному, вузловому та шлуночковому рівнях.
Уповільнення провідності та подовження рефрактерних періодів у додаткових атріовентрикулярних провідних шляхах.
Інші властивості. Зменшення споживання кисню через помірне зменшення периферичного опору судин та зменшення частоти серцевих скорочень.
Збільшення коронарного кровотоку завдяки прямій дії на гладенькі м’язи судин міокарда та підтримання серцевого викиду на тлі зниженого артеріального тиску і периферичного опору судин та при відсутності негативних інотропних ефектів.
Був виконаний метааналіз даних 13 проспективних, рандомізованих, контрольованих досліджень, у яких взяли участь 6553 пацієнти, які нещодавно перенесли інфаркт міокарда (78 %) або хронічну серцеву недостатність (22 %).
Середня тривалість спостереження за пацієнтами була в діапазоні від 0,4 до 2,5 років. Середня добова підтримуюча доза препарату варіювала від 200 до 400 мг.
Цей метааналіз продемонстрував, що аміодарон статистично значущо знижує загальну кількість летальних випадків на 13 % (95 % ДІ: 0,78-0,99; p = 0,030) та летальних випадків спричинених порушеннями ритму на 29 % (95 % ДІ: 0,59-0,85; p = 0,0003).
Проте ці результати слід інтерпретувати з обережністю у зв’язку з гетерогенністю різних досліджень (відмінності пов’язані головним чином із включеними у дослідження популяціями, тривалістю періоду спостереження за пацієнтами, використаною методологією та результатами досліджень).
Відсоток пацієнтів, у яких була застосована відміна препарату, в групі прийому аміодарону був вищий (41 %), ніж у групі плацебо (27 %).
У 7 % пацієнтів, які приймали аміодарон, розвинувся гіпотиреоз, порівняно з 1 % у групі плацебо. Гіпертиреоз був діагностований у 1,4 % пацієнтів групи прийому аміодарону порівняно з 0,5 % у групі плацебо.
Інтерстиційна пневмопатія розвинулася у 1,6 % пацієнтів групи прийому аміодарону порівняно з 0,5 % у групі плацебо.
Педіатрична популяція. Серед дітей не проводилось жодних контрольованих клінічних досліджень. За даними літератури безпека застосування аміодарону досліджувалася серед 1118 дітей з різними типами аритмій.
У рамках клінічних досліджень серед дітей застосовували наступні дозування препарату:
- навантажувальна доза: 10-20 мг/кг/добу впродовж 7-10 днів (тобто 500 мг/м2/добу в перерахуванні на площу поверхні тіла);
- підтримуюча доза: повинна застосовуватись мінімальна ефективна доза; на підставі індивідуальної відповіді вона може коливатись у межах від 5 до 10 мг/кг/добу (тобто 250 мг/м2/добу в перерахуванні на площу поверхні тіла).
Фармакокінетика.
Аміодарон − сполука, для якої властиві повільне транспортування та висока тканинна афінність.
Його біодоступність при пероральному прийомі залежно від індивідуальних особливостей пацієнта може бути від 30 % до 80 % (у середньому – 50 %). Після одноразового прийому дози препарату максимальні концентрації в плазмі крові досягаються протягом 3-7 годин.
Терапевтична активність проявляється в середньому протягом одного тижня прийому препарату (від кількох днів до двох тижнів).
Період напіввиведення аміодарону тривалий та характеризується значною міжіндивідуальною варіабельністю (від 20 до 100 днів). Під час перших днів лікування препарат кумулюється у більшості тканин організму, особливо у жировій тканині. Елімінація розпочинається через кілька днів, і співвідношення надходження/виведення препарату досягає рівноваги протягом одного або кількох місяців, залежно від пацієнта.
Такі характеристики обґрунтовують застосування навантажувальних доз для швидкого досягнення рівня захоплення препарату тканинами, необхідного для прояву його терапевтичної активності.
Частина йоду відділяється від сполуки та виводиться із сечею у вигляді йодиду; при застосуванні аміодарону в добовій дозі 200 мг виведення йоду становить 6 мг/24 години. Решта сполуки і, відповідно, більша частина йоду екскретуються з калом після печінкового транспорту.
Оскільки із сечею елімінується незначна кількість препарату, пацієнтам із нирковою недостатністю можна застосовувати звичайні дози.
Після відміни препарату його елімінація продовжується протягом кількох місяців. Слід зазначити, що залишкова активність препарату може виявлятися протягом періоду часу від 10 днів до 1 місяця.
Аміодарон головним чином метаболізується за участю цитохрому CYP3A4, а також за участю цитохрому CYP2C8. Аміодарон та його метаболіт, дезетиламіодарон, в умовах in vitro є потенційними інгібіторами цитохромів CYP1A1, CYP1A2, CYP2C9, CYP2C19, CYP2D6, CYP3A4, CYP2A6, CYP2B6 та CYP2C8. Аміодарон та дезетиламіодарон можуть також інгібувати функцію транспортних білків, таких як Р-глікопротеїн та органічний катіонний транспортер 2-го типу (OCT2). Результати одного дослідження свідчать про збільшення концентрації креатиніну на 1,1 % (субстрат OCT2).
Дані досліджень in vivo свідчать про взаємодію між аміодароном та субстратами CYP3A4, CYP2C9, CYP2D6 та Р-глікопротеїну.
Педіатрична популяція. Серед дітей не проводилось жодних контрольованих клінічних досліджень. Наявні обмежені дані не свідчать про відмінність у фармакокінетичних параметрах між дорослими та дітьми.
Дані доклінічних досліджень. Результати 2-річного дослідження канцерогенності у тварин показали, що аміодарон призводить до збільшення кількості фолікулярних пухлин щитовидної залози (аденом і/або карцином) у тварин обох статей при клінічно значущих експозиціях.
Оскільки результати дослідження мутагенності були негативними, розвиток цього типу пухлин пояснюється швидше епігенетичним, а не генотоксичним механізмом.
Результати досліджень на тваринах не свідчать про розвиток будь-яких карцином, проте відзначалась дозозалежна фолікулярна гіперплазія щитовидної залози. Дані ефекти на щитоподібну залозу в тварин, можливо, були зумовлені впливом аміодарону на синтез і/або вивільнення тиреоїдних гормонів. Ці дані мають низьку значущість для застосування препарату у людей.
Клінічні характеристики.
Показання.
Профілактика рецидивів:
- шлуночкової тахікардії, яка становить загрозу для життя хворого: лікування необхідно починати в умовах стаціонару при наявності постійного контролю за станом пацієнта;
- симптоматичної шлуночкової тахікардії (документально підтвердженої), яка призводить до непрацездатності;
- суправентрикулярної тахікардії (документально підтвердженої), що потребує лікування, та у тих випадках, коли інші препарати не виявляють терапевтичного ефекту або протипоказані;
- фібриляції шлуночків.
Лікування суправентрикулярної тахікардії: уповільнення або зменшення фібриляції або тріпотіння передсердь.
Ішемічна хвороба серця та/або порушення функції лівого шлуночка (див. розділ «Фармакодинаміка»).
Протипоказання.
Синусова брадикардія, синоатріальна блокада серця, за винятком випадків наявності імплантованого кардіостимулятора.
Синдром слабкості синусового вузла (ризик зупинки синусового вузла), за винятком випадків наявності імплантованого кардіостимулятора.
Тяжкі порушення атріовентрикулярної провідності, за винятком випадків наявності імплантованого кардіостимулятора.
Гіпертиреоз, через можливе загострення при прийомі аміодарону.
Відома гіперчутливість до йоду, аміодарону або до однієї з допоміжних речовин.
Другий та третій триместри вагітності.
Період лактації.
Комбінація з препаратами, здатними викликати пароксизмальну шлуночкову тахікардію типу «torsades de pointes» (за винятком протипаразитарних засобів, нейролептиків та метадону):
- антиаритмічні засоби Ia класу (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);
- антиаритмічні засоби III класу (соталол, дофетилід, ібутилід);
- інші лікарські засоби, такі як сполуки миш’яку, бепридил, цизаприд, циталопрам, есциталопрам, дифеманіл, доласетрон в/в, домперидон, дронедарон, еритроміцин в/в, левофлоксацин, мехітазин, мізоластин, моксифлоксацин, прукалоприд, спіраміцин в/в, тореміфен, вінкамін в/в (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»);
- телапревір;
- кобіцистат.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Антиаритмічні препарати.
Багато антиаритмічних препаратів пригнічують серцевий автоматизм, провідність та скоротливість міокарда.
Одночасне застосування антиаритмічних засобів, які належать до різних класів, може бути корисним, але найчастіше лікування такою комбінацією потребує ретельного клінічного та ЕКГ моніторування. Одночасне застосування антиаритмічних засобів, які можуть індукувати виникнення «torsades de pointes» (таких як аміодарон, дизопірамід, хінідинові сполуки, соталол та інші), протипоказане.
Одночасне застосування антиаритмічних засобів одного і того ж класу не рекомендоване, окрім виняткових випадків, оскільки таке лікування збільшує ризик виникнення кардіальних побічних ефектів.
Одночасне застосування аміодарону з лікарськими засобами, які чинять негативну інотропну дію, сприяє брадикардії та/або уповільнює атріовентрикулярну провідність, тому потребує ретельного клінічного та ЕКГ моніторування.
Лікарські засоби, що можуть індукувати розвиток «torsades de pointes».
Ця серйозна аритмія може бути індукована деякими лікарськими засобами, незалежно від того, чи належать вони до антиаритмічних препаратів, чи ні. Сприятливими факторами є гіпокаліємія (див. підрозділ «Препарати, що знижують вміст калію»), брадикардія (див. підрозділ «Препарати, що уповільнюють серцевий ритм») або вроджене чи набуте попередньо існуюче подовження інтервалу QT.
До лікарських засобів, які можуть обумовлювати розвиток «torsades de pointes», належать, зокрема, антиаритмічні препарати Ia і III класів та деякі нейролептики. Для доласетрону, еритроміцину, спіраміцину та вінкаміну така взаємодія виникає тільки при застосуванні лікарських форм для внутрішньовенного введення.
Одночасне застосування двох лікарських засобів, кожен з яких є препаратом, що сприяє виникненню «torsades de pointes», зазвичай протипоказане.
Проте метадон, протипаразитарні препарати (галофантрин, люмефантрин, пентамідин) та нейролептики, застосування яких вважається абсолютно необхідним, не протипоказані, але не рекомендуються до застосування одночасно з іншими засобами, що сприяють виникненню «torsades de pointes».
Препарати, що уповільнюють серцевий ритм.
Багато лікарських засобів можуть обумовлювати брадикардію, зокрема, антиаритмічні препарати Ia класу, бета-блокатори, деякі антиаритмічні препарати III класу, деякі блокатори кальцієвих каналів, препарати наперстянки, пілокарпін та антихолінестеразні препарати.
Ефекти аміодарону на інші лікарські засоби.
Аміодарон і/або його метаболіт, дезетиламіодарон, інгібують CYP1A1, CYP1A2, CYP3A4, CYP2C9, CYP2D6 та P-глікопротеїн та можуть збільшувати експозицію їхніх субстратів. Враховуючи довгу тривалість ефекту аміодарону, такі взаємодії можуть спостерігатись впродовж кількох місяців після припинення лікування аміодароном.
Ефекти інших лікарських засобів на аміодарон.
Інгібітори CYP3A4 та CYP2C8 потенційно можуть пригнічувати метаболізм аміодарону і, таким чином, збільшувати його експозицію.
Інгібітори CYP3A4 (наприклад, грейпфрутовий сік та деякі лікарські засоби), як правило, не слід застосовувати під час лікування аміодароном.
Протипоказані комбінації (див. розділ «Протипоказання»).
Лікарські засоби, які можуть індукувати виникнення «torsades de pointes» (за винятком протипаразитарних препаратів, нейролептиків та метадону; див. підрозділ «Не рекомендовані комбінації»):
- антиаритмічні засоби Ia класу (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);
- антиаритмічні засоби III класу (дофетилід, ібутилід, соталол);
- інші лікарські засоби, такі як: сполуки миш’яку, бепридил, цизаприд, циталопрам, есциталопрам, дифеманіл, доласетрон в/в, домперидон, дронедарон, еритроміцин в/в, левофлоксацин, мехітазин, мізоластин, вінкамін в/в, моксифлоксацин, прукалоприд, спіраміцин в/в, тореміфен.
Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо «torsades de pointes».
Телапревір. Розлади автоматизму та провідності кардіоміоцитів із ризиком виникнення надмірної брадикардії.
Кобіцистат. Є ризик збільшення частоти аміодарон-індукованих побічних ефектів внаслідок зниження метаболізму.
Не рекомендовані комбінації (див. розділ «Особливості застосування»).
Софосбувір. Одночасне застосування аміодарону з лікарськими засобами, які містять софосбувір, може спричинити тяжку симптоматичну брадикардію. Слід застосовувати лише у разі відсутності альтернативних методів лікування. Ретельний моніторинг рекомендований при одночасному застосуванні цих лікарських засобів (див. розділ «Особливості застосування»).
Субстрати CYP3A4. Аміодарон є інгібітором CYP3A4 та підвищує концентрації субстратів CYP3A4 в плазмі крові, що призводить до потенційного збільшення токсичності цих субстратів.
Циклоспорин. Збільшення сироваткових концентрацій циклоспорину через зниження його метаболізму в печінці, із ризиком прояву нефротоксичних ефектів.
Під час лікування аміодароном слід проводити кількісне визначення концентрацій циклоспорину в крові, моніторування ниркової функції та коригування дози циклоспорину.
Дилтіазем для ін’єкцій. Ризик розвитку брадикардії та атріовентрикулярної блокади.
Якщо застосування цієї комбінації уникнути не можна, слід здійснювати ретельний клінічний нагляд та безперервне моніторування ЕКГ.
Фінголімод. Потенціювання індукованих брадикардією ефектів, можливо з летальним наслідком. Особливо це актуально для бета-блокаторів, які інгібують механізми адренергічної компенсації. Після застосування першої дози препарату повинен здійснюватись клінічний нагляд та безперервний моніторинг ЕКГ впродовж 24 годин.
Верапаміл для ін’єкцій. Ризик розвитку брадикардії та атріовентрикулярної блокади.
Якщо застосування цієї комбінації уникнути не можна, надзвичайно важливо здійснювати ретельний клінічний нагляд та безперервне моніторування ЕКГ.
Протипаразитарні препарати, які можуть індукувати «torsades de pointes» (галофантрин, люмефантрин, пентамідин). Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо «torsades de pointes». Якщо можливо, слід відмінити один із двох препаратів. Якщо застосування цієї комбінації уникнути не можна, надзвичайно важливо виконати попередню оцінку інтервалу QT та здійснення моніторування ЕКГ.
Нейролептики, які можуть індукувати «torsades de pointes» (амісульприд, хлорпромазин, ціамемазин, дроперидол, флупентиксол, флуфеназин, галоперидол, левомепромазин, пімозид, піпамперон, піпотіазин, сертиндол, сульпірид, сультоприд, тіаприд, зуклопентиксол). Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes.
Метадон. Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes.
Фторхінолони, за винятком левофлоксацину та моксифлоксацину (протипоказані комбінації). Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes.
Стимулюючі послаблюючі засоби. Підвищений ризик виникнення шлуночкових аритмій, особливо шлуночкової тахікардії torsades de pointes (при цьому провокуючим фактором виступає гіпокаліємія). Перед застосуванням препарату потрібно провести корекцію будь-якої гіпокаліємії та здійснювати моніторинг ЕКГ та клінічний нагляд разом із контролем рівнів електролітів.
Фідаксоміцин. Підвищення концентрацій фідаксоміцину в плазмі крові.
Комбінації, які вимагають запобіжних заходів при застосуванні.
Субстрати Р-глікопротеїну. Аміодарон є інгібітором Р-глікопротеїну. Очікується, що при одночасному застосуванні із субстратами Р-глікопротеїну буде збільшуватися їх концентрація у крові.
Препарати наперстянки. Пригнічення автоматизму (надмірна брадикардія) та порушення атріовентрикулярної провідності.
При застосуванні дигоксину спостерігається збільшення рівня дигоксину в крові через зменшення кліренсу дигоксину, що потребує моніторування ЕКГ та клінічного стану. Якщо необхідно, слід моніторувати рівень дигоксину в крові та коригувати дозу дигоксину.
Дабігатран. Збільшення плазмових концентрацій дабігатрану з підвищенням ризику геморагічних явищ. Якщо дабігатран застосовується після проведення хірургічного втручання, потрібно проводити клінічне моніторування та коригування дози дабігатрану за необхідності, але не вище за 150 мг/добу.
Оскільки аміодарон має тривалий період напіввиведення, то виникнення взаємодій може спостерігатися впродовж декількох місяців після припинення лікування аміодароном.
Субстрати CYP 2C9. Аміодарон збільшує плазмові концентрації речовин, які є субстратами CYP 2C9, таких як антагоністи вітаміну К або фенітоїн, за рахунок пригнічення ферментів цитохрому P450 2C9.
Антагоністи вітаміну К. Посилення ефектів антагоністів вітаміну К та підвищення ризику кровотечі. Моніторинг міжнародного нормалізованого відношення (МНВ) повинен здійснюватись більш часто. Дозу антагоніста вітаміну К слід коригувати під час лікування аміодароном та впродовж 8 днів після завершення лікування.
Фенітоїн (шляхом екстраполяції – також і фосфенітоїн). Збільшення плазмових концентрацій фенітоїну з ознаками передозування, особливо неврологічними ознаками (пригнічення метаболізму фенітоїну в печінці). Слід проводити клінічний моніторинг, моніторування концентрацій фенітоїну в плазмі крові та, якщо необхідно, коригувати дозу фенітоїну.
Субстрати CYP2D6:
- Флекаїнід. Аміодарон підвищує плазмові концентрації флекаїніду шляхом інгібування цитохрому CYP2D6. Тому слід проводити корекцію дози флекаіниду.
Субстрати CYP3A4: аміодарон є інгібітором CYP3A4 та підвищує концентрацію в плазмі субстратів даного цитохрому, як результат − підвищує токсичну дію цих субстратів.
- Статини (симвастатин, аторвастатин, ловастатин). При одночасному застосуванні аміодарону та статинів, які метаболізуються за допомогою CYP3A4, таких як симвастатин, аторвастатин та ловастатин, підвищується ризик виникнення м’язової токсичності (наприклад, рабдоміоліз). При одночасному застосуванні з аміодароном рекомендовано застосовувати статини, які не метаболізуються за допомогою CYP3A4.
Інші лікарські засоби, що метаболізуються за участю CYP3A4 (лідокаїн, сиролімус, такролімус, силденафіл, мідазолам, дигідроерготамін, ерготамін, колхіцин, тріазолам). Аміодарон є інгібітором CYP3A4 та підвищує концентрації цих молекул в плазмі крові, що призводить до потенційного підвищення їхньої токсичності.
Лідокаїн. Ризик збільшення плазмових концентрацій лідокаїну, який може призвести до неврологічних та кардіальних побічних ефектів внаслідок пригнічення аміодароном печінкового метаболізму. Слід проводити клінічне та ЕКГ моніторування, а також, при необхідності, кількісне визначення плазмових концентрацій лідокаїну. У разі необхідності – коригування дози лідокаїну на тлі лікування аміодароном та після його відміни.
Такролімус. Збільшення концентрацій такролімусу в крові через пригнічення його метаболізму аміодароном. Слід проводити кількісне визначення концентрацій такролімусу у крові, моніторування функції нирок та коригування дози такролімусу при одночасному його застосуванні з аміодароном та після відміни останнього.
Бета-блокатори, окрім соталолу (протипоказана комбінація) та есмололу (комбінація, яка вимагає запобіжних заходів при застосуванні). Порушення автоматизму та провідності (пригнічення компенсаторних симпатичних механізмів). Рекомендовано ЕКГ та клінічне моніторування.
Бета-блокатори, які застосовуються з приводу серцевої недостатності (бісопролол, карведилол, метопролол, небіволол). Порушення автоматизму та провідності міокарда з ризиком надмірної брадикардії. Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо «torsades de pointes». Рекомендовано регулярне клінічне та ЕКГ моніторування.
Есмолол. Порушення скоротливості, автоматизму та провідності (пригнічення компенсаторних симпатичних механізмів). Рекомендовано ЕКГ та клінічне моніторування.
Дилтіазем для перорального застосування. Ризик розвитку брадикардії або атріовентрикулярної блокади, особливо у пацієнтів літнього віку. Рекомендовано ЕКГ та клінічне моніторування.
Верапаміл для перорального застосування. Ризик розвитку брадикардії та атріовентрикулярної блокади, особливо у пацієнтів літнього віку. Рекомендовано ЕКГ та клінічне моніторування.
Деякі макроліди (азитроміцин, кларитроміцин, рокситроміцин). Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо «torsades de pointes». Рекомендовано ЕКГ та клінічне моніторування на тлі одночасного застосування цих препаратів з аміодароном.
Препарати, що знижують вміст калію: діуретики, що знижують вміст калію (ізольовано або у комбінації), стимулюючі проносні, амфотерицин В (при в/в введенні), глюкокортикоїди (при системному застосуванні), тетракозактид.
Збільшення ризику шлуночкових аритмій, особливо «torsades de pointes» (гіпокаліємія є сприятливим фактором). Необхідно усунути гіпокаліємію до призначення лікарського засобу та здійснювати моніторування ЕКГ, вмісту електролітів та клінічне моніторування.
Препарати, що уповільнюють серцевий ритм. Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо «torsades de pointes». Рекомендовано клінічне та ЕКГ моніторування.
Орлістат. Ризик зменшення плазмових концентрацій аміодарону та його активного метаболіту. Рекомендовано клінічне моніторування та, при необхідності, моніторування ЕКГ.
Тамсулозин. Ризик посилення небажаних ефектів, зумовлених тамсулозином, внаслідок пригнічення його метаболізму в печінці. Слід проводити клінічний моніторинг та, у випадку необхідності, потрібно провести корекцію дози тамсулозину під час лікування інгібітором ферменту та після припинення його застосування.
Вориконазол. Підвищений ризик виникнення шлуночкових аритмій, особливо шлуночкової тахікардії «torsades de pointes», оскільки може відзначатись зниження метаболізму аміодарону. Потрібно здійснювати клінічний нагляд та моніторинг ЕКГ та, у випадку необхідності, провести корекцію дози аміодарону.
Комбінації, які потребують особливої уваги.
Пілокарпін. Ризик розвитку надмірної брадикардії (адитивні ефекти препаратів, які уповільнюють серцевий ритм).
Особливості застосування.
Ефекти з боку серця. До початку застосування препарату необхідно зробити ЕКГ
У пацієнтів літнього віку на тлі прийому препарату може посилюватися сповільнення частоти серцевих скорочень.
Аміодарон індукує зміни ЕКГ. Ці зміни включають подовження інтервалу QT внаслідок подовженої реполяризації, з можливою появою зубця U. Це є ознакою терапевтичної дії препарату, а не його токсичності.
Виникнення на тлі лікування АV-блокади II або III ступеня, синоатріальної блокади або біфасцикулярної блокади вимагає відміни препарату. Розвиток АV-блокади I ступеня вимагає посилення нагляду за пацієнтом.
Повідомлялося про випадки появи нової аритмії або погіршення вже існуючої аритмії, яку лікують (див. розділ «Побічні реакції»).
Такий проаритмогенний ефект може спостерігатись особливо за наявності факторів, які сприяють подовженню інтервалу QT, зокрема застосування певних комбінацій лікарських засобів та гіпокаліємія (див. розділи «Побічні реакції» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Ризик появи індукованої прийомом лікарських засобів тахікардії torsades de pointes при застосуванні аміодарону вважається нижчим порівняно з іншими антиаритмічними препаратами у пацієнтів з однаковим ступенем подовження інтервалу QT.
Порушення з боку щитовидної залози. Цей лікарський засіб містить йод, у зв’язку з чим впливає на результати деяких показників функції щитовидної залози (поглинання радіоактивного йоду, рівні білково-зв’язаного йоду). Але показники функції щитовидної залози T3, T4, високочутливий аналіз на ТТГ залишаються інтерпретованими.
Аміодарон може обумовлювати порушення функції щитовидної залози, особливо у пацієнтів із дисфункцією щитовидної залози в анамнезі. Кількісне визначення вмісту ТТГ рекомендоване у всіх пацієнтів перед початком застосування препарату, а потім регулярно під час лікування та протягом кількох місяців після відміни препарату, а також у випадку клінічної підозри на дисфункцію щитовидної залози (див. розділ «Побічні реакції»).
Порушення з боку легень. Поява задишки або непродуктивного кашлю, як ізольованих, так і асоційованих з погіршенням загального стану, має розглядатися як можлива ознака легеневої токсичності препарату, наприклад, розвитку інтерстиціального пневмоніту, та вимагає рентгенологічного обстеження пацієнта (див. розділ «Побічні реакції»).
Порушення з боку печінки. Регулярне моніторування функції печінки рекомендоване на початку прийому препарату, далі періодично протягом лікування аміодароном (див. розділ «Побічні реакції»).
Нервово-м’язові порушення. Аміодарон може спричиняти периферичну сенсорно-моторну або змішану нейропатію і міопатію (див. розділ «Побічні реакції»).
Порушення з боку органів зору. При виникненні нечіткості зору або зниження гостроти зору необхідно негайно виконати повне офтальмологічне обстеження, у тому числі офтальмоскопію. Розвиток нейропатії або невриту зорового нерва, обумовлених аміодароном, вимагає відміни препарату, оскільки продовження лікування може призвести до прогресування порушень до сліпоти («Побічні реакції»).
Тяжкі шкірні реакції. Можуть виникати небезпечні для життя або навіть летальні шкірні реакції, такі як синдром Стівенса–Джонсона або токсичний епідермальний некроліз. У разі появи ознак або симптомів, що вказують на ці стани (наприклад, прогресуючий висип на шкірі з утворенням пухирів або ураженнями слизової оболонки), слід негайно припинити лікування аміодароном.
Тяжка брадикардія та порушення серцевої провідності. Спостерігалися випадки виникнення тяжкої, потенційно небезпечної для життя брадикардії та порушень провідності у пацієнтів, які приймали аміодарон у комбінації з софосбувіром та іншими противірусними препаратами прямої дії (ПППД) для лікування гепатиту С, такими як даклатасвір, симепревір або ледипасвір.
Брадикардія зазвичай виникала протягом періоду від декількох годин до декількох днів, проте спостерігалися випадки появи симптомів через довший час, здебільшого протягом 2 тижнів після початку противірусного лікування гепатиту С (ВГС).
Пацієнти, які отримують лікування препаратами, що містять софосбувір, повинні приймати аміодарон лише у разі непереносимості або протипоказання до інших антиаритмічних засобів.
Якщо одночасне застосування аміодарону з цими лікарськими засобами є необхідним, пацієнтам рекомендується кардіомоніторинг в умовах стаціонару протягом перших 48 годин одночасного застосування цих медичних препаратів, після чого необхідно здійснювати моніторинг амбулаторно або проводити самостійний моніторинг частоти серцевих скорочень щодня протягом щонайменше перших 2 тижнів лікування.
З огляду на тривалий час напіввиведення аміодарону кардіомоніторинг, описаний вище, також необхідно проводити пацієнтам, які припинили приймати аміодарон протягом останніх декількох місяців і мають розпочати лікування препаратами, що містять софосбувір, окремо або в комбінації з іншими противірусними препаратами прямої дії (ПППД).
Усі пацієнти, які зараз приймають або нещодавно приймали аміодарон у комбінації з лікарськими засобами, що містять софосбувір, повинні бути попереджені про симптоми брадикардії і порушень серцевої провідності, а також їм необхідно рекомендувати у разі виникнення таких симптомів негайно звернутися за медичною допомогою.
Порушення, пов’язані із взаємодіями з іншими лікарськими засобами. Комбінації (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій») з такими препаратами, як:
- бета-блокатори, окрім соталолу (протипоказана комбінація) та есмололу (комбінація, яка вимагає запобіжних заходів при застосуванні),
- верапаміл та дилтіазем
слід розглядати лише для профілактики небезпечних для життя шлуночкових аритмій.
Одночасне застосування аміодарону не рекомендується з наступними лікарськими засобами:
циклоспорин, дилтіазем (для ін’єкцій) або верапаміл (для ін’єкцій), деякі протипаразитарні засоби (галофантрин, люмефантрин та пентамідин), деякі нейролептики (амісульприд, хлорпромазин, ціамемазин, дроперидол, флупентиксол, флуфеназин, галоперидол, левомепромазин, пімозид, піпамперон, піпотіазин, сертиндол, сульпірид, сультоприд, тіаприд, зуклопентиксол), фторхінолони (за винятком левофлоксацину та моксифлоксацину), стимулюючі послаблюючі засоби, метадон або фінголімод (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Порушення, пов’язані з допоміжними речовинами. Цей лікарський засіб містить лактозу, тому не рекомендований до застосування пацієнтам із непереносимістю галактози, дефіцитом лактази або синдромом мальабсорбції глюкози і галактози (рідкісні спадкові захворювання).
Електролітні порушення, особливо гіпокаліємія: важливо враховувати будь-яку ситуацію, при якій у пацієнта може бути ризик виникнення гіпокаліємії, оскільки гіпокаліємія може провокувати проаритмогенні ефекти. Гіпокаліємію необхідно усунути до початку застосування аміодарону.
Небажані ефекти, зазначені нижче, найчастіше пов’язані з надмірним прийомом лікарського засобу; їх можна уникнути або мінімізувати ретельним дотриманням мінімальної підтримуючої дози.
Під час лікування препаратом пацієнтам рекомендовано уникати сонячного опромінення або вживати захисні заходи проти сонячного опромінення.
Безпека та ефективність аміодарону у дітей не оцінювалися у контрольованих клінічних дослідженнях.
Через можливе підвищення порога дефібриляції та/або порога стимуляції у пацієнтів з імплантованими серцевими дефібриляторами або кардіостимуляторами необхідно перевіряти цей поріг до застосування аміодарону та кілька разів після початку його застосування, а також кожного разу при коригуванні дози препарату.
Анестезія. Анестезіолог має бути попереджений перед операцією про те, що пацієнт приймає аміодарон.
Побічні ефекти хронічного лікування аміодароном може посилювати гемодинамічний ризик, пов’язаний із загальною або місцевою анестезією. Ці ефекти включають, зокрема, брадикардію, артеріальну гіпотензію, зменшення серцевого викиду та порушення серцевої провідності.
Крім того, деякі випадки гострого респіраторного дистрес-синдрому спостерігалися у ранньому післяопераційному періоді у пацієнтів, які отримували аміодарон. У зв’язку з цим рекомендовано здійснювати за такими пацієнтами ретельний нагляд під час штучної вентиляції легень (див. розділ «Побічні реакції»).
Трансплантація
У ретроспективних дослідженнях у реципієнтів трансплантата застосування аміодарону перед виконанням трансплантації серця було асоційоване з підвищенням ризику первинної дисфункції трансплантата (ПДТ).
ПДТ є небезпечним для життя ускладненням після трансплантації серця, яке проявляється у перші 24 години після трансплантації дисфункцією лівого шлуночка, правого шлуночка або обох шлуночків, для якої не може бути ідентифікована ніяка вторинна причина (див. розділ «Особливості застосування»). Тяжка ПДТ може бути необоротною.
Необхідно розглянути можливість якомога більш раннього призначення альтернативного антиаритмічного препарату перед трансплантацією пацієнтам, які очікують отримання серцевого трансплантата.
Застосування у період вагітності або годування груддю.
Вагітність. У дослідженнях на тваринах не було виявлено жодних тератогенних ефектів, тому не очікується ефектів мальформації у людей. На сьогоднішній день речовини, які спричиняють виникнення вад розвитку у людей, виявилися тератогенними у тварин під час добре проведених досліджень у двох видів.
Відповідних клінічних даних недостатньо для оцінки можливих тератогенних або фетотоксичних ефектів аміодарону при його введенні у лікувальних дозах у період 1 триместру вагітності.
Оскільки щитовидна залоза плода починає зв’язувати йод з 14 тижня, не очікується ніякого впливу на ембріональну щитовидну залозу, якщо препарат застосовувався до цього часу.
Надмірна кількість йоду, що надходить до організму при застосуванні даного лікарського засобу, в період прийому препарату може призвести до виникнення гіпотиреозу у плода або навіть до розвитку клінічної картини гіпотиреозу плода (розвиток зоба).
Враховуючи вплив аміодарону на щитовидну залозу плода, цей препарат протипоказаний з ІІ триместру вагітності.
Період годування груддю. Аміодарон та його метаболіти, разом із йодом, екскретуються в грудне молоко у більшій кількості, ніж він наявний у плазмі матері. Враховуючи ризик розвитку гіпотиреозу в немовляти, годування груддю протипоказане у період лікування аміодароном.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами. Слід врахувати можливість розвитку побічних реакцій з боку нервової системи та органів зору.
Спосіб застосування та дози.
Початкове лікування. Звичайна рекомендована доза препарату – по 200 мг (1 таблетка) 3 рази на добу протягом 8-10 днів. У деяких випадках пацієнту можуть знадобитися більш високі дози (4-5 таблеток на добу), але завжди протягом короткого періоду часу та під електрокардіографічним контролем.
Підтримуюче лікування. Слід застосовувати мінімальну ефективну дозу, яка буде індивідуальною для кожного пацієнта, і може становити від ½ таблетки на добу (1 таблетка кожні 2 дні) до 2 таблеток на добу.
Діти. Безпека та ефективність застосування аміодарону у дітей не встановлені, тому застосування препарату дітям не рекомендується. Наявні наразі дані вказані в розділі «Фармакологічні властивості».
Передозування. Випадки гострого передозування аміодарону при застосуванні внутрішньо недостатньо документовані. Зафіксовано кілька випадків виникнення синусової брадикардії, шлуночкових аритмій, особливо «torsades de pointes», та ураження печінки. Лікування має бути симптоматичним. Враховуючи фармакокінетичний профіль цього препарату, рекомендоване моніторування стану пацієнта, особливо функції серця, протягом досить тривалого періоду.
Аміодарон та його метаболіти не виводяться за допомогою діалізу.
Побічні реакції. Побічні ефекти класифіковані за системою органів та частотою виникнення:
дуже часто (≥ 10 %); часто (≥ 1 %,
Розлади з боку органів зору.
Дуже часто. Мікродепозити у рогівці, майже у всіх дорослих осіб, зазвичай знаходяться у межах ділянки під зіницею, які не вимагають відміни аміодарону. У виключних випадках вони асоційовані з кольоровими гало в осліплюючому світлі або із затуманенням зору.
Мікродепозити у рогівці представляють собою складні ліпідні відкладення та завжди є повністю оборотними після відміни препарату.
Дуже рідко. Нейропатія зорового нерва (неврит зорового нерва), з нечіткістю та погіршенням зору, а також, за результатами огляду очного дна, з набряком соска зорового нерва, що може прогресувати до більш або менш тяжкого зниження гостроти зору. Причинно-наслідковий зв’язок цього побічного явища з прийомом аміодарону на сьогоднішній день не встановлений. Проте у разі відсутності інших очевидних причин розвитку цього побічного явища рекомендовано відмінити аміодарон.
Розлади з боку шкіри та підшкірної клітковини.
Дуже часто. Фотосенсибілізація. Рекомендовано уникати впливу сонячного випромінювання (та ультрафіолетового випромінювання в цілому) під час лікування препаратом.
Часто. Пігментації шкіри синюшного або синюшно-сірого кольору, які виникають на тлі тривалого прийому високих добових доз препарату та повільно зникають після відміни препарату (протягом 10-24 місяців).
Дуже рідко. Еритема на тлі променевої терапії. Шкірні висипання, зазвичай неспецифічні. Ексфоліативний дерматит, хоча причинно-наслідковий зв’язок цього побічного явища з прийомом препарату на сьогоднішній день чітко не встановлений. Алопеція.
Частота невідома: Екзема. Тяжкі, іноді смертельні, шкірні реакції, у тому числі токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла) та синдром Стівенса-Джонсона. Бульозний дерматит. Синдром DRESS (медикаментозне висипання з еозинофілією та системною симптоматикою).
Ендокринні розлади.
Розлади з боку ендокринної системи.
Побічні ефекти з боку щитовидної залози.
Дуже часто. За винятком випадків, коли присутні клінічні ознаки дисфункції щитовидної залози, «не пов’язані з прийомом препарату» зміни з боку вмісту гормонів щитовидної залози у крові (збільшений рівень T4, нормальний або дещо зменшений рівень T3) не вимагають відміни препарату.
Часто. Гіпотиреоз обумовлює типові симптоми: збільшення маси тіла, непереносимість холоду, апатія, сонливість. Значне підвищення рівнів ТТГ підтверджує цей діагноз. Після припинення лікування препаратом нормальна функція щитовидної залози поступово відновлюється впродовж періоду від 1 до 3 місяців. Відміна препарату не обов’язкова: у випадку, коли застосування аміодарону необхідне, лікування цим препаратом можна продовжувати у комбінації із замісною гормональною терапією гормонами щитовидної залози із застосуванням левотироксину. Дози L-тироксину можуть бути відкориговані залежно від рівнів ТТГ.
Гіпертиреоз встановити важче: симптоматика менш виражена (незначне зменшення маси тіла, що не має причини, недостатня ефективність антиангінальних та/або антиаритмічних лікарських засобів); у пацієнтів літнього віку спостерігаються психічні симптоми, навіть тиреотоксикоз.
Значне зниження рівнів високочутливого ТТГ підтверджує цей діагноз. У такому випадку необхідно обов’язково відмінити аміодарон, чого, як правило, достатньо для настання клінічної нормалізації протягом 3-4 тижнів. Оскільки серйозні випадки цього побічного явища можуть бути летальними, необхідно невідкладно розпочати належну терапію.
У випадку, коли причиною проблем є тиреотоксикоз (як безпосередньо, так і через його вплив на уразливу рівновагу міокарда), варіабельність ефективності синтетичних антитиреоїдних препаратів обумовлює необхідність рекомендувати прийом високих доз кортикостероїдів (1 мг/кг) протягом достатньо тривалого періоду (3 місяців). Повідомлялося про випадки гіпертиреозу тривалістю до кількох місяців після відміни аміодарону.
Інші ендокринні розлади.
Дуже рідкісні випадки СНСАГ (синдрому неадекватної секреції антидіуретичного гормону), особливо якщо аміодарон застосовують одночасно з лікарськими засобами, які можуть індукувати гіпонатріємію. Також див. «Результати досліджень».
Розлади з боку респіраторної системи, грудної клітки та середостіння.
Часто. Повідомлялося про випадки дифузного інтерстиціального або альвеолярного пневмоніту та облітеруючого бронхіоліту з пневмонією склеротичного типу, інколи з летальним наслідком. Поява задишки при фізичному навантаженні або сухого кашлю, як ізольованих, так і асоційованих із погіршенням загального стану (підвищена втомлюваність, зниження маси тіла та невелике підвищення температури тіла), потребує рентгенологічного обстеження та, при необхідності, відміни препарату, оскільки ці захворювання легень можуть призводити до легеневого фіброзу.
Рання відміна аміодарону, разом із призначенням терапії кортикостероїдами або без неї, призводять до поступового зникнення симптоматики. Клінічні ознаки зазвичай зникають протягом 3-4 тижнів; покращання рентгенологічної картини та легеневої функції відбувається повільніше (протягом кількох місяців).
Зафіксовано кілька випадків розвитку плевриту, зазвичай асоційованого з інтерстиційною пневмопатією.
Дуже рідко. Бронхоспазм у пацієнтів з гострою дихальною недостатністю, особливо у пацієнтів з бронхіальною астмою. Гострий респіраторний дистрес-синдром, в окремих випадках – з летальним наслідком, іноді у ранньому періоді після хірургічного втручання (підозрювалася можлива взаємодія з високими дозами кисню) (див. розділ «Особливості застосування»).
Частота невідома (не може бути оцінена за доступними даними). Повідомлялося про випадки легеневої кровотечі, які у деяких випадках можуть маніфестувати кровохарканням. Ці легеневі побічні ефекти часто асоційовані з пневмопатією, індукованою аміодароном.
Розлади з боку нервової системи.
Часто. Тремор або інша екстрапірамідна симптоматика. Порушення сну, в тому числі нічні жахи. Периферична сенсорно-моторна або змішана периферична нейропатія.
Нечасто. Міопатія. Периферична сенсорна, моторна або змішана нейропатія та міопатія можуть розвинутися через кілька місяців лікування, але іноді вони виникають через кілька років. Ці побічні явища, як правило, оборотні після припинення лікування. Проте одужання може бути неповним, дуже повільним та спостерігатися лише через кілька місяців після припинення прийому препарату.
Дуже рідко. Мозочкова атаксія. Доброякісна внутрішньочерепна гіпертензія, головний біль. При виникненні ізольованого головного болю необхідно виконати обстеження для визначення її можливої причини.
Частота невідома:
Синдром паркінсонізму, паросмія.
Розлади з боку печінки та жовчовивідних шляхів.
Повідомлялося про випадки ураження печінки; ці випадки діагностувалися за підвищеними рівнями трансаміназ у сироватці крові. Повідомлялося про наступні побічні явища:
Дуже часто. Зазвичай помірне та ізольоване підвищення рівнів трансаміназ (у 1,5-3 рази вище норми), яке зникало після зменшення дози препарату або навіть спонтанно.
Часто. Гостре ураження печінки з підвищенням рівнів трансаміназ у сироватці крові та/або з жовтяницею, включаючи печінкову недостатність, іноді летальне, яке вимагає відміни препарату.
Дуже рідко. Хронічне ураження печінки, яке вимагає тривалого лікування. Гістологічні зміни відповідають картині псевдоалкогольного гепатиту або цирозу печінки. Оскільки клінічні та лабораторні ознаки не чітко виражені (варіабельна гепатомегалія, підвищення рівнів трансаміназ у крові у 1,5-5 разів більше від норми), показане регулярне моніторування функції печінки. У випадку підвищення рівнів трансаміназ у крові, навіть помірного, що виникає після прийому препарату протягом більш ніж 6 місяців, необхідно запідозрити розвиток хронічного ураження печінки. Ці клінічні та біологічні зміни зазвичай зникають після відміни препарату. Зафіксовано кілька оборотних випадків таких змін.
Розлади з боку серця.
Часто. Брадикардія, зазвичай помірна та дозозалежна.
Нечасто. Порушення провідності міокарда (синоатріальна блокада, АV-блокада різного ступеня).
Дуже рідко. Виражена брадикардія та, у виключних випадках, відмова синусового вузла, про які повідомлялося у кількох випадках (на тлі дисфункції синусового вузла, у пацієнтів літнього віку). Виникнення або погіршення існуючої аритмії, яка іноді супроводжується зупинкою серця.
Частота невідома. Пароксизмальна шлуночкова тахікардія типу «torsade de pointes».
Розлади з боку травного тракту.
Дуже часто. Помірні розлади травлення (нудота, блювання, дисгевзія), які зазвичай виникають на початку лікування препаратом та зникають після зменшення його дози.
Частота невідома. Панкреатит/гострий панкреатит, сухість у роті, запори.
Розлади з боку молочних залоз та репродуктивної системи.
Дуже рідко. Епідидиміт. Причинно-наслідковий зв’язок цього побічного явища з прийомом цього лікарського засобу на сьогоднішній день чітко не встановлений.
Частота невідома: зниження лібідо.
Розлади з боку судин.
Дуже рідко. Васкуліт.
Результати досліджень.
Рідко. Рідкісні випадки гіпонатріємії можуть свідчити про розвиток СНСАГ.
Дуже рідко. Ураження нирок з підвищенням рівнів креатиніну в сироватці.
Розлади з боку крові та лімфатичної системи.
Дуже рідко. Тромбоцитопенія.
Частота невідома: Нейтропенія, агранулоцитоз.
Розлади з боку імунної системи.
Частота невідома (не може бути оцінена за доступними даними). Зафіксовано випадки ангіоневротичного набряку та/або кропив’янки.
Загальні розлади.
Частота невідома. Зафіксовано випадки гранульоми, головним чином гранульоми кісткового мозку.
Порушення з боку обміну речовин і харчування
Частота невідома: Зниження апетиту.
Порушення психіки
Часто: зниження лібідо.
Частота невідома: Сплутаність свідомості, марення, галюцинації.
Порушення з боку скелетно-м’язової та сполучної тканини:
Частота невідома: червоний вовчак.
Травми, отруєння та ускладнення процедур.
Частота невідома: первинна дисфункція трансплантата після трансплантації серця, потенційно летальна (див. розділ «Особливості застосування»).
Повідомлення про підозрювані побічні реакції
Повідомлення про підозрювані побічні реакції після реєстрації лікарського засобу є важливою процедурою. Це дає змогу продовжувати контролювати співвідношення користь/ризик для цього лікарського засобу. Медичних працівників просять повідомляти про усі підозрювані побічні реакції через національну систему фармаконагляду.
Термін придатності. 3 роки.
Умови зберігання.
Зберігати у недоступному для дітей місці. Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 30 ºС.
Упаковка.
№ 30 (10х3): по 10 таблеток у блістері, по 3 блістери в картонній коробці.
№ 30 (15х2): по 15 таблеток у блістері, по 2 блістери в картонній коробці.
Категорія відпуску. За рецептом.
Виробник.
1. Опелла Хелскеа Хангарі Кфт., Угорщина
2. САНОФІ ВІНТРОП ІНДАСТРІА, Франція
Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.
1. 2112 Верешедьхаз, Леваі у. 5, Угорщина.
2. 1, ру де ля Вірж, АМБАРЕ ЕТ ЛАГРАВ 33565 - КАРБОН БЛАН Седекс, Франція.
Источником информации для описания является Государственный Реестр Лекарственных Средств Украины
Рейтинг популярности основан на фактическом количестве заказов клиентами сайта за последние 30 дней. Чем больше заказов, тем выше рейтинг.
ВНИМАНИЕ! Цены актуальны только при оформлении заказа в электронной медицинской информационной системе Аптека 9-1-1. Цены на товары при покупке непосредственно в аптечных заведениях-партнерах могут отличаться от указанных на сайте!
Добавление отзыва
{{docMaster.documentName}}
{{docVisa.documentName}}
