Фінлепсин 400 ретард таблетки пролонгованої дії по 400 мг 5 блістерів по 10 шт

Фармакодинаміка. фінлепсин ретард - протисудомну засіб, похідне трициклічного іміностільбена. проявляє протиепілептичну, нейротропну і психотропних активність. терапевтичний ефект перш за все зумовлений гальмуванням синаптичної передачі збудження і, як наслідок, зменшенням поширення судомних нападів. в більш високих концентраціях карбамазепін викликає зниження посттетанічного потенцирования. фінлепсин ретард зменшує вираженість больових відчуттів при невралгії трійчастого нерва. цей ефект обумовлений гальмуванням синаптичної передачі подразнення в спинальному ядрі трійчастого нерва. при нецукровому діабеті фінлепсин ретард надає антидиуретическое дію, обумовлене, можливо, гіпоталамічним впливом на осморецептори.

Фармакокінетика. Після перорального застосування карбамазепін всмоктується повільно і майже повністю.

Період напіввиведення становить 8,5 год і має великий діапазон (близько 1,72-12 ч). Після одноразового прийому C _max карбамазепіну в плазмі крові у дорослих досягається через 4-16 год (дуже рідко - через 35 год), у дітей - приблизно через 4-6 ч. Концентрація карбамазепіну в плазмі крові не знаходиться в лінійній залежності від дози, і при використанні більш високих дозах крива концентрації в плазмі крові має вигляд плато.

При застосуванні таблеток пролонгованої дії досягається більш низька концентрація карбамазепіну в плазмі крові, ніж при застосуванні звичайних таблеток.

Рівноважна концентрація досягається через 2-8 днів. Немає тісної кореляції між дозою карбамазепіну і стабільної концентрацією в рівноважному стані в плазмі крові.

Щодо терапевтичних і токсичних концентрацій карбамазепіну в плазмі крові вказується, що напади можуть зникнути при його рівні в плазмі крові 4-12 мкг/мл. Концентрація лікарського засобу в плазмі крові, що перевищує 20 мкг/мл, погіршує картину захворювання.

Фінлепсин ретард при концентрації активної речовини в плазмі крові 5-18 мкг/мл усуває біль при невралгії трійчастого нерва.

70-80% карбамазепіну зв'язується з білками плазми крові. Частина незв'язаного з білками карбамазепіну при його концентрації 50 мкг/мл залишається постійною. 48-53% фармакологічно активного метаболіту карбамазепін-10, 11-епоксиду зв'язується з білками плазми крові. Концентрація карбамазепіну в спинномозковій рідині становить 33% концентрації в плазмі крові.

Карбамазепін проникає через плацентарний бар'єр, потрапляє в грудне молоко.

Після прийому одноразової дози карбамазепін виводиться з плазми крові з T _½ 36 ч. При тривалому лікуванні T _½ зменшується на 50% у зв'язку з індукцією мікросомальних ферментів печінки.

У здорових осіб загальний кліренс з плазми крові становить близько 19,8 мл / год / кг маси тіла, у хворих при монотерапії - близько 54,6 мл / год / кг, у хворих при комбінованому лікуванні - близько 113,3 мл / ч / кг.

Після одноразового прийому карбамазепіну внутрішньо 72% дози у вигляді метаболітів виділяється з організму нирками. Решта 28% виводяться разом з калом, частково - в незміненому вигляді. Тільки 2-3% речовини, виведеної із сечею, - це карбамазепін у незміненому вигляді.

Епілепсія: складні або прості парціальні судомні напади (із втратою або без втрати свідомості) із вторинною генералізацією або без неї; генералізовані тоніко-клонічні судомні напади; змішані форми судомних нападів.

Фінлепсин ретард можна застосовувати як ізольовано, так і в складі комбінованої терапії.

Гострі маніакальні стани; підтримуюча терапія при біполярних афективних розладах з метою профілактики загострень або для зменшення вираженості клінічних проявів загострення.

Синдром алкогольної абстиненції.

Ідіопатична невралгія трійчастого нерва і невралгія трійчастого нерва при розсіяному склерозі (типова і атипова).

Ідіопатична невралгія язикоглоткового нерва.

Фінлепсин ретард призначають перорально, зазвичай добову дозу препарату слід розподіляти на 2 прийоми. приймати препарат можна під час, після їди або в проміжках між прийомами їжі, запиваючи невеликою кількістю рідини.

Перед початком лікування пацієнтам, які відносяться до китайської етнічної групи Хан, або пацієнтам тайського походження необхідно, по можливості, пройти обстеження на наявність HLA-B * 1502, оскільки цей аллель може спровокувати розвиток важкого карбамазепінассоціірованного синдрому Стівенса - Джонсона.

Епілепсія. Лікування починають із застосування низької добової дози, яку в подальшому повільно підвищують (коригувати, враховуючи потреби кожного конкретного пацієнта) до досягнення оптимального ефекту.

У випадках, коли це можливо, финлепсин ретард слід призначати у вигляді монотерапії, але при застосуванні з іншими лікарськими засобами рекомендують режим такого ж поступового підвищення дози препарату. Якщо финлепсин ретард додати до вже існуючої протиепілептичної терапії, дозу препарату слід підвищувати поступово, при цьому дози застосовуваних препаратів не змінюють або в разі необхідності коригують.

Для підбору оптимальної дози препарату може бути корисним визначення рівня активної речовини в плазмі крові. Терапевтична концентрація препарату в плазмі крові повинна становити 4-12 мкг/мл.

У деяких хворих при застосуванні таблеток ретард може виникнути необхідність у підвищенні дози препарату.

Дорослі. Рекомендована початкова доза - 100-200 мг 1-2 рази на добу, потім поступово підвищують дозу до досягнення оптимального ефекту; зазвичай добова доза становить 800-1200 мг, яку розподіляють на 2 прийоми. Деяким пацієнтам може знадобитися доза финлепсина ретард, сягає 1600 мг або навіть 2000 міліграма/добу.

Пацієнти похилого віку. З огляду на лікарські взаємодії і різну фармакокінетику протиепілептичних препаратів, пацієнтам похилого віку дози финлепсин ретард слід підбирати з обережністю.

Діти у віці від 5 років. Зазвичай лікування слід проводити в дозі 10-20 мг/кг маси тіла на добу (у декілька прийомів).

Діти у віці 5-10 років - 400-600 мг/добу.

Діти у віці 10-15 років - 600-1000 мг/добу.

Гострі маніакальні стани та підтримуючу терапію афективних (біполярних) розладів. Діапазон доз становить 400-1600 мг/добу в 2 прийоми.

Зазвичай терапію проводять в дозі 400-600 мг/добу в 2 прийоми. При лікуванні гострих маніакальних станів дозу финлепсин ретард слід підвищувати досить швидко до 800 мг/добу. При підтримуючої терапії біполярних розладів з метою забезпечення оптимальної переносимості рекомендується поступове підвищення низькими дозами.

Алкогольний абстинентний синдром. Середня доза становить 600 мг/добу в 2 прийоми. У важких випадках протягом перших декількох днів дозу можна підвищити (наприклад до 1200 мг/добу, розділеною на 2 прийоми). При важких проявах алкогольної абстиненції лікування розпочинають комбінацією финлепсин ретард із седативно-снодійними препаратами (наприклад з клометіазол, хлордіазепоксидом), дотримуючись вищенаведених вказівок щодо дозування. Після завершення гострої фази лікування препаратом финлепсин ретард можна продовжувати у вигляді монотерапії.

Ідіопатична невралгія трійчастого нерва і невралгія трійчастого нерва при розсіяному склерозі (типова і атипова). Ідіопатична невралгія язикоглоткового нерва. Початкова доза препарату финлепсин ретард становить 200-400 мг/добу (100 мг 2 рази на добу для пацієнтів похилого віку). Її слід повільно підвищувати до зникнення больових відчуттів (звичайно до дози 400-800 мг, розділеної на 1-2 прийоми). У деяких випадках може знадобитися добова доза 1600 мг. Після припинення больових відчуттів дозу слід поступово знижувати до мінімальної підтримуючої.

Фінлепсин ретард не слід призначати:

• при встановленій гіперчутливості до карбамазепіну або подібним в хімічному плані лікарських препаратів (трициклічні антидепресанти), або до інших компонентів препарату;
• при AV-блокаді;
• пацієнтам з пригніченням функції кісткового мозку в анамнезі;
• пацієнтам з печінковою порфірією (наприклад гострої інтермітуючу порфірію, змішаної порфирией, пізньої порфирией шкіри) в анамнезі;
• в комбінації з інгібіторами МАО;
• в поєднанні з вориконазолом, оскільки лікування може бути неефективним.

Відзначаються побічні ефекти частіше виникали при комбінованому лікуванні, ніж при монотерапії. в залежності від дози та в основному на початку лікування можуть виникати певні побічні ефекти. в цілому вони зникають самостійно через 8-14 днів або після тимчасового зниження дози.

З боку крові та лімфатичної системи: лейкоцитоз, еозинофілія, лейкопенія, тромбоцитопенія, дефіцит фолієвої кислоти, агранулоцитоз, апластична анемія, панцитопенія, еритроцитарна аплазія, анемія, мегалобластна анемія, гостра переміжна порфірія, варіегатной порфірія, пізня шкірна порфірія, ретикулоцитоз, можлива гемолітична анемія , недостатність кісткового мозку.

З боку імунної системи: медикаментозні висипання з еозинофілією і системними симптомами (DRESS), мультиорганної гіперчутливість уповільненого типу з гарячкою, шкірними висипаннями, васкулітом, лімфаденопатією; ознаки, що нагадують лімфому; артралгії, лейкопенія, еозинофілія, гепатоспленомегалія і аномальні результати печінкових проб, що виникають в різних комбінаціях, синдром зникнення жовчних проток (деструкція і зникнення жовчних проток); асептичнийменінгіт з міоклонусом і периферичної еозинофілією, анафилактической реакцією, набряком, гипогаммаглобулинемией. Можуть бути задіяні та інші органи (наприклад печінку, легені, нирки, підшлункова залоза, міокард, товстий кишечник).

З боку ендокринної системи: набряки, затримка рідини, збільшення маси тіла, гіпонатріємія і зниження осмолярності плазми крові через ефект карбамазепіну, подібний до дії антидіуретичного гормону, що іноді призводить до гіпергідратації, яка супроводжується летаргією, блювотою, головним болем, сплутаністю свідомості та неврологічними розладами, підвищення рівня пролактину з або без клінічних симптомів, таких як галакторея та гінекомастія; аномальні результати тестів функції щитоподібної залози: зниження рівня L-тироксину (FT _4, T _4, T ₃₎ і підвищення ТТГ, яке зазвичай проходить без клінічних проявів, порушення показників кісткового метаболізму (зниження рівня кальцію в плазмі крові та 25-гідроксихолекальциферолу в плазмі крові, яке тягне остеомаляцію / остеопороз, підвищення рівня ХС, включаючи ХС ЛПВЩ і ТГ. Карбамазепін може знижувати рівень фолієвої кислоти в плазмі крові. Також повідомлялося про зниження під впливом карбамазепіну рівня вітаміну B ₁₂ в плазмі крові та підвищенні рівня гомоцистеїну.

З боку обміну речовин і порушення харчування: недостатність фолатів, зниження апетиту, гостра порфірія, хронічна порфірія.

З боку психіки: галюцинації (зорові або слухові), депресія, відсутність апетиту, неспокій, агресивна поведінка, ажитація, нервове збудження, сплутаність свідомості, активізація латентного психозу, зміни настрою, такі як депресивні або маніакальні коливання настрою, фобії, брак мотивації, мимовільні руху, такі як астериксис.

З боку нервової системи: загальна слабкість, запаморочення, атаксія, сонливість, седативний ефект, втома, головний біль, аномальні рефлекторні рухи (наприклад тремор, великорозмашистий тремор, дистонія, тик), ністагм, орофаціальна дискінезія, уповільнене мислення, розлади мови (наприклад дизартрія або невиразна мова), хореоатетоз, периферична нейропатія, парестезії, м'язова слабкість і парез, порушення смаку, злоякісний нейролептичний синдром, погіршення пам'яті, атаксические і мозочкові розлади, які іноді супроводжуються головним болем.

З боку органу зору: кон'юнктивіт, порушення акомодації (диплопія, розпливчастість зору), підвищення внутрішньоочного тиску, помутніння кришталика, ретінотоксічность, окуломоторний порушення.

З боку органів слуху та вестибулярного апарату: порушення слуху, шум у вухах, дзвін у вухах, гиперакузия, гіпоакузія, порушення сприйняття висоти звуку.

З боку серцево-судинної системи: порушення провідності, брадикардія, аритмія, погіршення перебігу коронарної хвороби серця, застійна серцева недостатність, циркуляторний колапс, AV-блокада з синкопе, артеріальна гіпертензія або гіпотензія, васкуліт, тромбофлебіт, тромбоемболія (наприклад емболія судин легенів).

З боку дихальної системи: підвищена чутливість з боку легенів, яка характеризується підвищенням температури тіла, задишкою, пульмоніти або пневмонією. У разі виникнення таких реакцій підвищеної чутливості прийом препарату необхідно припинити.

З боку травної системи: зниження апетиту, сухість у роті, нудота, блювота, діарея, запор, біль в животі, стоматит, гінгівіт, глосит, панкреатит, коліт.

Гепатобіліарні порушення: зміни показників функціональної проби печінки (підвищення рівня гамма-глутамілтрансферази, підвищення рівня ЩФ, трансаміназ), жовтуха, різні форми гепатиту (холестатичний, гепатоцелюлярний, гранулематозний, змішаний), що загрожує життю гострий гепатит, печінкова недостатність.

З боку шкіри та підшкірно-жирової клітковини: алергічний дерматит, кропив'янка, свербіж, ексфоліативний дерматит, еритродермія, некроз поверхневих ділянок шкіри з утворенням пухирів (синдром Лайєлла), фотосенсибілізація, почервоніння шкіри з поліморфними висипаннями у вигляді плям і утворенням вузлів, з геморагіями ( ексудативна мультиформна еритема, мультиформна вузлувата еритема, синдром Стівенса - Джонсона), петехіальні крововиливи в шкіру і червоний вовчак (червона диссеминированная вовчак, алопеція), діафорез, зміни пігментації шкіри, вугри, гірсутизм, васкуліт, пурпура, підвищене потовиділення, гострий генералізований екзантематозний пустульоз (AGEP), ліхеноїдний кератоз, оніхомадез.

З боку опорно-рухової системи: артралгія, міалгія, судоми м'язів, м'язовий біль, переломи, зниження мінеральної щільності кісткової тканини.

З боку нирок і сечовивідних шляхів: протеїнурія, гематурія, олігурія, дизурія, полакіурія, затримка сечі, тубулоінтерстіціальний нефрит, ниркова недостатність, підвищення рівня сечовини в крові / азотемія, прискорене сечовипускання.

З боку репродуктивної системи та молочних залоз: порушення сперматогенезу (зі зменшенням кількості та / або рухливості сперматозоїдів), еректильна дисфункція, імпотенція, зниження статевого потягу.

Інфекції та інвазії: реактивація вірусу герпесу людини VI типу.

Відхилення результатів лабораторних досліджень: гипогаммаглобулинемия.

Карбамазепін слід призначати тільки під медичним наглядом, тільки після оцінки співвідношення користь / ризик і за умови ретельного моніторингу пацієнтів із серцевими, печінковими або нирковими порушеннями, побічними гематологічними реакціями на інші препарати в анамнезі, або пацієнтів з перерваними курсами терапії карбамазепіном.

Рекомендується проведення загального аналізу сечі та визначення рівня азоту сечовини в крові на початку та з певною періодичністю під час терапії.

Карбамазепін виявляє легку антихолінергічну активність, тому пацієнтів з підвищеним внутрішньоочним тиском слід попередити та проконсультувати про можливі фактори ризику.

Слід пам'ятати про можливу активації прихованих психозів, а щодо пацієнтів похилого віку - про можливу активації сплутаність свідомості та розвитку тривожного збудження.

Препарат зазвичай неефективний при абсансах (малих епілептичних припадках) і міоклонічних нападах. Окремі випадки свідчать про те, що посилення нападів може виникнути у пацієнтів з атиповими абсансами.

Гематологічні ефекти. Із застосуванням препарату пов'язують розвиток агранулоцитозу та апластичної анемії; однак через надзвичайно низької частоти випадків розвитку цих станів важко оцінити значущий ризик при прийомі карбамазепіну.

Пацієнти повинні бути проінформовані про ранні ознаки токсичності та симптоми можливих гематологічних порушень, а також про симптоми дерматологічних та печінкових реакцій. Пацієнта слід попередити, що в разі появи таких реакцій, як лихоманка, ангіна, шкірні висипання, виразки в ротовій порожнині, синці, які легко виникають, точкові крововиливи або геморагічна пурпура, слід негайно звернутися до лікаря.

Якщо кількість лейкоцитів або тромбоцитів значно зменшується під час терапії, стан пацієнта підлягає ретельному моніторингу, також слід проводити постійний загальний аналіз крові пацієнта. Лікування карбамазепіном необхідно припинити, якщо у пацієнта розвивається лейкопенія, яка є серйозною, прогресуючої або супроводжується клінічними проявами, наприклад лихоманкою або болем в горлі. Застосування карбамазепіну слід припинити при появі ознак пригнічення функції кісткового мозку.

Періодично або часто відмічається тимчасове або стійке зниження кількості тромбоцитів або лейкоцитів у зв'язку з прийомом карбамазепіну. Однак для більшості цих випадків підтверджена їх тимчасовість і вони не свідчать про розвиток апластичної анемії або агранулоцитозу. До початку терапії та періодично під час її проведення слід проводити аналіз крові, включаючи визначення кількості тромбоцитів (а також, можливо, кількості ретикулоцитів і рівня гемоглобіну).

Серйозні дерматологічні реакції. Серйозні дерматологічні реакції, що включають токсичний епідермальний некроліз (ТЕН) або синдром Лайєлла, синдром Стівенса - Джонсона (ССД), при застосуванні карбамазепіну виникають дуже рідко. Пацієнтам з серйозними дерматологічними реакціями може знадобитися госпіталізація, оскільки ці стани можуть загрожувати життю та мати летальний результат. Більшість випадків розвитку ССД / ТЕН відзначають протягом перших кількох місяців лікування карбамазепіном. При розвитку ознак і симптомів, що свідчать про серйозні дерматологічних реакціях (ССД, синдром Лайєлла / ТЕН), прийом карбамазепіну слід негайно припинити та розпочати альтернативну терапію.

Фармакогеноміка. З'являється все більше свідчень про вплив різних алелей HLA на схильність пацієнта до виникнення побічних реакцій, пов'язаних з імунною системою.

Зв'язок з (HLA) -В * +1502. Ретроспективні дослідження у пацієнтів - китайців етнічної групи Хан продемонстрували виражену кореляцію між шкірними реакціями ССД / ТЕН, пов'язаними з карбамазепіном, і наявністю у цих пацієнтів лейкоцитарного антигену людини (HLA), алелі (HLA) -В * 1502. Велика частота повідомлень про розвиток ССД (швидше за рідко, ніж дуже рідко) характерна для деяких країн Азії (наприклад о. Тайвань, Малайзія та Філіппіни), де серед населення превалює аллель (HLA) -В * 1502. Кількість носіїв цього алеля серед населення Азії становить 15% на Філіппінах, в Таїланді, Гонконгу та Малайзії, ≈10% - на о. Тайвань, майже 4% - в Північному Китаї, ≈2-4% - в Південній Азії (включаючи Індію) і 1% - в Японії і Кореї. Поширення алеля (HLA) -В * 1502 незначно серед європейських, африканських народів, серед корінного населення Америки та Латиноамериканських країн.

У пацієнтів, які розглядаються як генетично відносяться до груп ризику, перед початком лікування карбамазепіном слід проводити тестування на наявність алелі (HLA) -В * 1 502. Якщо аналіз на наявність алелі (HLA) -В * 1502 дає позитивний результат, то лікування карбамазепіном починати не слід, за винятком тих випадків, коли відсутні інші варіанти терапевтичного лікування. Пацієнти, які пройшли обстеження та отримали негативний результат по (HLA) -B * 1502, мають низький ризик розвитку ССД, хоча дуже рідко такі реакції можуть ще розвиватися.

Нині через відсутність даних точно невідомо, чи для всіх осіб південно-східного азіатського походження існують ризики.

Аллель (HLA) -В * 1 502 може бути фактором ризику розвитку ССД / ТЕН у пацієнтів-китайців, які отримують інші протиепілептичні засоби, які можуть бути пов'язані з виникненням ССД / ТЕН. Таким чином, слід уникати застосування інших препаратів, які можуть бути пов'язані з виникненням ССД / ТЕН, у пацієнтів з алелем (HLA) -В * 1502, якщо може застосовуватися інша, альтернативна терапія. Зазвичай не рекомендується проводити генетичний скринінг пацієнтів, для національностей яких характерний низький коефіцієнт алеля (HLA) -В * 1 502. Зазвичай не рекомендується проводити скринінг у осіб, які вже отримують карбамазепін, оскільки ризик виникнення ССД / ТЕН значно обмежений першими кількома місяцями незалежно від наявності в генах пацієнта алеля (HLA) -В * 1 502.

У пацієнтів європеоїдної раси зв'язок між геном (HLA) -B * 1502 і виникненням ССД відсутня.

Зв'язок з (HLA) -А * 3101. Лейкоцитарний антиген людини може бути фактором ризику розвитку шкірних побічних реакцій, таких як ССД, ТЕН, медикаментозна висипка з еозинофілією і системними симптомами (DRESS), гострий генералізований екзантематозний пустульоз (AGEP), макулопапульозний висип. Якщо аналіз виявляє наявність алелі HLA-А * 3101, то від застосування карбамазепіну слід утриматися.

Обмеження генетичного скринінгу. Результати генетичного скринінгу не повинні замінювати відповідне клінічне спостереження і лікування пацієнтів. Роль у виникненні цих важких шкірних побічних реакцій грають інші можливі фактори, такі як дозування протиепілептичного засобу, дотримання режиму терапії, супутня терапія. Вплив інших захворювань і рівень моніторингу шкірних порушень не вивчали.

Інші дерматологічні реакції. Можливий розвиток минущих і не загрожують здоров'ю легких дерматологічних реакцій, наприклад ізольованою макулярної або макулопапулезной екзантеми. Зазвичай вони проходять через кілька днів або тижнів як при постійному дозуванні, так і після зниження дози препарату. Оскільки ранні ознаки більш серйозних дерматологічних реакцій може бути дуже складно відрізнити від легких реакцій швидкого перебігу, пацієнт повинен перебувати під наглядом, щоб негайно припинити застосування препарату в разі, якщо з його продовженням реакція погіршиться.

Наявність у пацієнта алеля (HLA) -В * 1 502 не є фактором ризику виникнення у нього менш серйозних небажаних реакцій на карбамазепін з боку шкіри, таких як синдром гіперчутливості до протисудомних засобів або незначні висипання (макулопапульозні висипання). Однак встановлено, що наявність (HLA) -В * тисяча п'ятсот дві може свідчити про ризик виникнення вищезазначених реакцій.

Гіперчутливість. Карбамазепін може спровокувати розвиток реакцій гіперчутливості, включаючи медикаментозну висип з еозинофілією і системними симптомами (DRESS), множинні реакції гіперчутливості уповільненої типу з лихоманкою, висипом, васкулітом, лімфаденопатією, псевдолімфома, артралгією, лейкопенією, еозинофілією, гепатоспленомегалією, зміною показників функції печінки та синдромом зникнення жовчних проток (включаючи руйнування і зникнення жовчних проток).

Також можливий вплив на інші органи (легені, нирки, підшлункову залозу, міокард, товсту кишку).

Наявність у пацієнта алеля HLA-А * 3101 пов'язано з виникненням менш серйозних небажаних реакцій на карбамазепін з боку шкіри, таких як синдром гіперчутливості до протисудомних засобів або незначні висипання (макулопапульозні висипання).

Пацієнти з реакціями гіперчутливості на карбамазепін повинні бути проінформовані про те, що близько 25-30% таких пацієнтів також можуть мати реакції гіперчутливості на окскарбазепін.

При застосуванні карбамазепіну і фенітоїну можливий розвиток перехресної гіперчутливості.

В цілому при появі ознак і симптомів, що вказують на гіперчутливість, застосування карбамазепіну слід негайно припинити.

Напади. Карбамазепін слід застосовувати з обережністю у пацієнтів зі змішаними нападами, які включають абсанси (типові або нетипові). При таких обставинах препарат може провокувати напади. У разі провокування нападів застосування карбамазепіну слід негайно припинити.

Підвищення частоти нападів може спостерігатися при переході від пероральних форм препарату на супозиторії.

Функція печінки. У період терапії препаратом необхідно проводити оцінку функції печінки на початковому рівні та періодичну оцінку цій функції протягом терапії, особливо у пацієнтів із захворюваннями печінки в анамнезі та в осіб похилого віку. При загостренні порушень функції печінки або у пацієнтів з активною фазою захворювання печінки необхідно негайно припинити прийом препарату.

Деякі показники лабораторних аналізів, за допомогою яких оцінюють функціональний стан печінки, у пацієнтів, що приймають карбамазепін, можуть виходити за межі норми, зокрема гамма-глутамілтрансферази. Це, ймовірно, відбувається через індукції печінкових ферментів. Індукція ферментів може також призводити до помірного підвищення рівня ЛФ. Таке підвищення функціональної активності печінкового метаболізму не є показанням для відміни карбамазепіну.

Важкі реакції з боку печінки при застосуванні карбамазепіну відзначають дуже рідко. У разі виникнення ознак і симптомів печінкової дисфункції або активного захворювання печінки необхідно терміново обстежити пацієнта, а лікування карбамазепіном призупинити до отримання результатів обстеження.

Функція нирок. Рекомендується проводити оцінку функції нирок і визначення рівня азоту сечовини крові на початку та періодично протягом курсу терапії.

Гипонатриемия. Відомі випадки розвитку гіпонатріємії при застосуванні карбамазепіну. У пацієнтів з уже існуючим порушенням функції нирок, яке пов'язане зі зниженим рівнем натрію, або у пацієнтів з супутнім лікуванням лікарськими засобами, які знижують рівень натрію (такими як діуретики, лікарські засоби, які асоціюються з неадекватною секрецією антидіуретичного гормону), перед лікуванням слід визначити рівень натрію в крові. Далі слід вимірювати кожні 2 тижні, потім - з інтервалом в 1 міс протягом перших 3 місяців лікування або згідно клінічної необхідності. Це стосується в першу чергу пацієнтів похилого віку. Слід в даному випадку обмежувати кількість спожитої води.

Гипотиреоидизм. Карбамазепін може знижувати концентрацію гормонів щитоподібної залози, в зв'язку з цим необхідне підвищення дози замісної терапії гормонами щитоподібної залози для пацієнтів з гипотиреоидизмом.

Антихолінергічні ефекти. Карбамазепін виявляє помірну антихолінергічну активність. Таким чином, пацієнти з підвищеним внутрішньоочним тиском повинні перебувати під наглядом під час терапії.

Психотичні ефекти. Слід пам'ятати про ймовірність активізації латентного психозу і у пацієнтів літнього віку - сплутаності свідомості або збудження.

Суїцидальні думки та поведінку. Зареєстровано кілька повідомлень про суїцидальні думки та поведінку у пацієнтів, які отримували протиепілептичні препарати. Метааналіз даних, отриманих в ході плацебо-контрольованих досліджень протиепілептичних препаратів, також свідчить про невелике підвищення ризику виникнення суїцидальних думок і поведінки. Механізм виникнення такого ризику невідомий, а доступні дані не виключають підвищення ризику виникнення суїцидальних думок і поведінки для карбамазепіну.

Тому пацієнтів необхідно обстежити на наявність суїцидальних думок і поведінки та, якщо потрібно, призначити відповідне лікування. Пацієнтам (і особам, які доглядають за пацієнтами) слід рекомендувати звернутися до лікаря у разі появи ознак суїцидальних думок і поведінки.

Ендокринні ефекти. З огляду на індукції ферментів печінки карбамазепін може стати причиною зниження терапевтичного ефекту препаратів естрогенів та / або прогестерону. Це може привести до зниження ефективності контрацепції, рецидиву симптомів або проривним кровотеч або кров'янисті виділення. Пацієнтки, що приймають карбамазепін і для яких гормональна контрацепція є необхідною, повинні отримувати препарат, що містить не менше 50 мкг естрогену, або для таких пацієнток слід розглянути можливість використання альтернативних негормональних методів контрацепції.

Моніторинг рівня препарату в плазмі крові. Незважаючи на те що кореляція між дозою і рівнем карбамазепіну в плазмі крові, а також між рівнем карбамазепіну в плазмі крові та клінічною ефективністю і переносимістю недостовірна, моніторинг рівня препарату в плазмі крові може бути доцільним в наступних випадках: при раптовому підвищенні частоти нападів, перевірці комплаенса пацієнта, в період вагітності, при лікуванні дітей і підлітків; при підозрі на порушення абсорбції, при підозрюваній токсичності та застосуванні більше одного препарату.

Зниження дози та синдром відміни препарату. Раптова відміна препарату може спровокувати напади, тому карбамазепін слід відміняти поступово протягом 6 міс. При необхідності негайної відміни препарату у пацієнтів з епілепсією перехід на новий протиепілептичний препарат слід здійснювати на фоні терапії відповідними лікарськими засобами.

Застосування в період вагітності та годування груддю. Лікування карбамазепіном вагітних з епілепсією слід здійснювати з особливою обережністю.

У тварин пероральне застосування карбамазепіну викликало розвиток дефектів.

У дітей, у матерів яких відзначають епілепсію, виявляють схильність до порушень внутрішньоутробного розвитку, в тому числі вроджених вад розвитку. Повідомлялося про ймовірність того, що карбамазепін, як і більшість протиепілептичних засобів, підвищує частоту даних порушень, однак переконливі докази в рамках контрольованих досліджень монотерапії карбамазепіном відсутні. Разом з тим повідомлялося про асоційованих із застосуванням карбамазепіну порушеннях внутрішньоутробного розвитку і вроджених вадах розвитку, в тому числі про ущелині хребта і інших вроджених аномаліях, наприклад щелепно-лицьових дефектах, кардіоваскулярних аномаліях, гипоспадии та аномалії розвитку різних систем організму.

Слід мати на увазі наступні дані:

• застосування карбамазепіну у вагітних з епілепсією вимагає особливої уваги;
• якщо жінка, яка приймає карбамазепін, завагітніла, планує вагітність або в період вагітності з'являється необхідність в застосуванні карбамазепіну, слід ретельно зважити потенційну користь застосування препарату в порівнянні з можливим ризиком (особливо в I триместр вагітності);
• жінкам репродуктивного віку по можливості карбамазепін слід призначати в якості монотерапії;
• рекомендують призначати мінімальні ефективні дози та здійснювати моніторинг рівня карбамазепіну в плазмі крові;
• пацієнток слід проінформувати про можливість підвищення ризику розвитку вроджених вад і слід надавати їм можливість пренатального скринінгу;
• в період вагітності не слід переривати ефективну протиепілептичну терапію, оскільки загострення захворювання загрожує здоров'ю як матері, так і дитини.

Спостереження і профілактика. Відомо, що в період вагітності можливий розвиток дефіциту фолієвої кислоти. Протиепілептичні препарати можуть підвищувати рівень дефіциту фолієвої кислоти, тому рекомендують додаткове призначення фолієвої кислоти до і в період вагітності.

Новонароджені. З метою профілактики порушень згортання крові у новонароджених рекомендується призначати вітамін К ₁ матерям протягом останніх тижнів вагітності та новонародженим. Відомо кілька випадків судом і / або пригнічення функції дихання у новонароджених, кілька випадків блювання, діареї та / або поганого апетиту у новонароджених, що пов'язують із застосуванням карбамазепіну.

Годування грудьми. Карбамазепін проникає в грудне молоко (25-60% концентрації в плазмі крові). Переваги грудного вигодовування з віддаленою імовірністю розвитку побічних ефектів у дитини слід ретельно зважити. Матерям, які отримують карбамазепін, можна годувати грудьми, тільки якщо дитину спостерігають відносно розвитку можливих побічних реакцій (наприклад надмірної сонливості, алергічних шкірних реакцій).

Фертильність. Дуже рідко повідомлялося про випадки порушення фертильності у чоловіків і / або про відхилення від норми показників сперматогенезу.

Діти. Карбамазепін в даній лікарській формі не призначають дітям у віці до 5 років.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами. Здатність пацієнта, який приймає карбамазепін, до швидкої реакції (особливо на початку терапії або в період підбору дози та / або при застосуванні комбінації з іншими препаратами, що діють на центральну нервову систему) може бути порушена внаслідок виникнення побічних реакцій з боку центральної нервової системи (запаморочення, сонливість, втомлюваність) . Тому при керуванні автотранспортом або іншими механізмами та роботі, що вимагає положення тіла без опори, пацієнту слід бути обережним.

Цей ефект посилюється в поєднанні з алкоголем.

Цитохром р450 ЗА4 (СYР ЗА4) є основним ферментом, який каталізує утворення активного метаболіту карбамазепіну-10, 11-епоксиду. одночасне застосування інгібіторів СYР ЗА4 може викликати підвищення концентрації карбамазепіну в плазмі крові, що, в свою чергу, може призводити до розвитку побічних реакцій. одночасне застосування індукторів СYР ЗА4 може посилювати метаболізм карбамазепіну, що призводить до потенційного зниження концентрації карбамазепіну в плазмі крові та його терапевтичного ефекту. подібним чином припинення прийому індуктора СYР ЗА4 може знижувати швидкість метаболізму карбамазепіну, що призводить до підвищення рівня карбамазепіну в плазмі крові. карбамазепін є потужним індуктором СYР ЗА4, тому може знижувати концентрацію інших препаратів в плазмі крові, переважно метаболізуються індукції їх метаболізму.

Мікросомальне епоксид-гідролаза людини являє собою фермент, відповідальний за утворення 10,11-трансдіолпроізводних карбамазепіну. Одночасне призначення інгібіторів микросомальной епоксид-гідролази людини може привести до підвищення концентрацій карбамазепіну-10,11-епоксиду в плазмі крові.

Препарати, які можуть підвищувати рівень карбамазепіну і / або карбамазепіну-10,11-епоксиду в плазмі крові. Оскільки підвищення рівня карбамазеніна в плазмі крові може призводити до появи побічних реакцій (таких як запаморочення, сонливість, атаксія, диплопія), то дозу препарату необхідно відповідно коригувати та / або контролювати його рівень в плазмі крові при одночасному застосуванні з такими препаратами:

• анальгетики, протизапальні препарати: декстропропоксифен, ібупрофен;
• андрогени: даназол;
• антибіотики: макролідні антибіотики (наприклад еритроміцин, олеандоміцин, джозаміцин, кларитроміцин, ципрофлоксацин);
• антидепресанти: дезипрамін, флуоксетин, флувоксамін, нефазодон, пароксетин, вілоксазін, тразодон;
• протиепілептичні засоби: стіріпентол, вигабатрин;
• протигрибкові засоби: азоли (наприклад ітраконазол, кетоконазол, флуконазол, вориконазол). Пацієнтам, які отримують лікування вориконазолом або ітраконазолом, можуть бути рекомендовані альтернативні протиепілептичні засоби;
• антигістамінні препарати: терфенадин, лоратадин;
• антипсихотичні препарати: оланзалін, локсапін, кветіапін;
• протитуберкульозні препарати: ізоніазид;
• противірусні препарати: інгібітори протеази для лікування ВІЛ (наприклад, ритонавір);
• інгібітори карбоангідрази: ацетазоламід;
• серцево-судинні препарати: верапаміл, дилтіазем;
• препарати для лікування захворювань шлунково-кишкового тракту: циметидин, омепразол;
• міорелаксанти: оксибутинин, дантролен;
• антиагрегаційні препарати: тиклопідин;
• інші речовини: нікотинамід (у дорослих, тільки у високих дозах), грейпфрутовий сік.

Препарати, які можуть підвищувати рівень активного метаболіту карбамазепіну-10,11-епоксиду в плазмі крові. Оскільки підвищений рівень активного метаболіту карбамазепіну-10,11-епоксиду в плазмі крові може привести до розвитку побічних реакцій (наприклад, запаморочення, сонливість, атаксія, диплопія), дозу карбамазепіну необхідно відповідно коригувати та / або контролювати рівень препарату в плазмі крові, якщо финлепсин ретард приймають одночасно з такими препаратами: локсапін, кветіапін, примідон, прогабід, вальпроєва кислота, валпромід.

Препарати, які можуть знижувати рівень карбамазепіну в плазмі крові. Може виникнути потреба в регулюванні дози препарату финлепсин ретард при одночасному застосуванні з нижченаведеними препаратами.

Протиепілептичні препарати: фенобарбітал, фенітоїн, примідон, фелбамат, метсуксімід.

Протипухлинні препарати: доксорубіцин, цисплатин.

Протитуберкульозні препарати: рифампіцин.

Бронходилататори або протиастматичні препарати: теофілін, амінофілін.

Дерматологічні препарати: ізотретиноїн.

Інші: препарати, що містять звіробій (Hypericum perforatum).

Мефлохин може проявляти антагоністичні властивості щодо протиепілептичного ефекту карбамазепіну. Відповідно необхідно коригувати дозу карбамазепіну.

Изотретиноин, як повідомляється, змінює біодоступність і / або кліренс карбамазепіну і карбамазепіну-10,11-епоксиду; необхідно контролювати концентрацію карбамазепіну в плазмі крові.

Вплив карбамазепіну на рівень в плазмі крові одночасно призначених препаратів. Карбамазепін може знижувати рівень деяких препаратів у плазмі крові та зменшувати вираженість або нівелювати їх ефекти. Можлива необхідність в корекції дози таких препаратів відповідно до клінічних вимог.

Анальгетики, протизапальні препарати: бупренорфін, метадон, парацетамол (тривале застосування карбамазепіну з парацетамолом може бути пов'язано з розвитком гепатотоксичності), трамадол, феназон.

Антибіотики: доксициклін.

Антикоагулянти: пероральніантикоагулянти (наприклад варфарин, фенпрокумон, дикумарол, аценокумарол).

Антидепресанти: бупропіон, циталопрам, миансерин, нефазодон, сертралін, тразодон, трициклічніантидепресанти (наприклад, іміпрамін, амітриптилін, нортриптилін, кломіпрамін).

Протиблювотні препарати: аперпітант.

Протиепілептичні препарати: клобазам, клоназепам, етосукцімід, фелбамат, примідон, ламотриджин, окскарбазепін, тіагабін, топірамат, вальпроєва кислота. Під впливом карбамазепіну можуть підвищуватися або знижуватися плазмові концентрації фенітоїну. У виняткових випадках це може викликати стан сплутаності свідомості та навіть кому.

Протигрибкові препарати: вориконазол, ітраконазол, кетоназол. Пацієнтам, які отримують лікування вориконазолом або ітраконазолом, можуть бути рекомендовані альтернативні протиепілептичні засоби.

Антигельмінтні препарати: празиквантел, альбендазол.

Протипухлинні препарати: іматиніб, циклофосфамід, лапатініб, темсіролімус.

Нейролептичні препарати: клозапін, галоперидол і бромперідол, оланзапін, рисперидон, кветіапін, зипразидон, арипіпразол, паліперидон.

Противірусні препарати: інгібітори протеази для лікування ВІЛ (наприклад, ритонавір, індинавір, саквінавір).

Анксиолитики: мідазолам, алпразолам.

Бронходилататори або протиастматичні препарати: теофілін.

Контрацептивні препарати: гормональні контрацептиви. У пацієнток, які застосовують гормональні контрацептиви, може знизитися ефективність контрацепції і раптово початися міжменструальні кровотечі. Тому слід розглянути можливість застосування альтернативних методів контрацепції.

Серцево-судинні препарати: блокатори кальцієвих каналів (група дигидропиридина), наприклад фелодипин, дігоксин, исрадипин, хінідин, пропранолол, симвастатин, аторвастатин, ловастатин, церивастатин, івабрадін.

ГКС: преднізолон, дексаметазон.

Засоби, що застосовуються для лікування еректильної дисфункції: тадалафил.

Імунодепресанти: циклоспорин, еверолімус, такролімус, сиролімус.

Тиреоїдні препарати: левотироксин.

Інші: препарати, що містять естрогени та / або прогестерони (слід розглянути альтернативні методи контрацепції), бупренорфін, гестринон, тиболон, тореміфен, миансерин, сертралін.

Комбінації препаратів, які вимагають окремого розгляду. Одночасне застосування карбамазепіну і леветірацетама може привести до посилення токсичності карбамазепіну.

Одночасне застосування карбамазепіну і ізоніазиду може призвести до посилення гепатотоксичності ізоніазиду.

Одночасне застосування карбамазепіну і препаратів літію або метоклопраміду, а також карбамазепіну і нейролептиків (галоперидол, тіоридазин) може призвести до посилення побічних неврологічних ефектів (у випадку останньої комбінації - навіть за умови терапевтичних рівнів в плазмі крові).

Комбіноване застосування финлепсин ретард з більшістю діуретиків (гідрохлортіазид, фуросемід) може викликати симптоматичну гіпонатріємію.

Карбамазепін може антагонізувати ефекти недеполяризуючих м'язових релаксантів (наприклад панкуронію). Може виникнути необхідність у підвищенні доз цих препаратів, а пацієнтам потрібен ретельний моніторинг через більш швидкого, ніж очікується, завершення нейром'язової блокади.

Карбамазепін, як і інші психотропні препарати, може знижувати переносимість алкоголю, тому пацієнтам рекомендується утримуватися від вживання алкоголю.

Протипоказані взаємодії. Оскільки карбамазепін структурно подібний до трициклічних антидепресантів, финлепсин ретард не рекомендують застосовувати одночасно з інгібіторами МАО. Між початком прийому карбамазепіну і завершенням прийому інгібіторів МАО повинно пройти не менше 2 тижнів або більше, якщо це дозволяє клінічний стан пацієнта.

Вплив на серологічні дослідження. Карбамазепін може дати хибнопозитивний результат ВЕРХ-аналізу (високоефективна рідинна хроматографія) для визначення концентрації перфеназіном.

Карбамазепін і карбамазепін-10,11-епоксид можуть дати хибнопозитивний результат імунобіологічного аналізу за методикою поляризованої флуоресценції для визначення концентрації трициклічних антидепресантів.

Симптоми. симптоми та скарги, що виникають при передозуванні, зазвичай відображають ураження центральної нервової системи, серцево-судинної і дихальної систем.

З боку центральної нервової системи: пригнічення функцій ЦНС; дезорієнтація, збудження, знижений рівень свідомості, сонливість, збудження, галюцинації, кома; затуманення зору, невиразна мова, дизартрія, ністагм, атаксія, дискінезія, гіперрефлексія (спочатку), гіпорефлексія (пізніше); судоми, психомоторні розлади, міоклонус, гіпотермія, мідріаз.

З боку дихальної системи: пригнічення дихання, набряк легенів.

Серцево-судинна система: тахікардія, артеріальна гіпотензія, артеріальна гіпертензія, порушення провідності з розширенням комплексу QRS; зупинка серця, що супроводжується втратою свідомості.

З боку травної системи: блювота, затримка проходження їжі із шлунка, зниження моторики товстої кишки.

З боку кістково-м'язової системи: рабдоміоліз, пов'язаний з токсичною дією карбамазепіну.

З боку сечовидільної системи: затримка сечі, олігурія або анурія; затримка рідини; гипергидратация, обумовлена ефектом карбамазепіну, схожим з дією антидіуретичного гормону.

Зміни лабораторних показників: гіпонатріємія, можливий метаболічний ацидоз, гіперглікемія, підвищення м'язової фракції КФК.

Лікування. Специфічний антидот відсутній. Спочатку лікування повинне грунтуватися на клінічному стані хворого; показана госпіталізація. Проводять визначення концентрації карбамазепіну в плазмі крові для підтвердження отруєння цим засобом і оцінки ступеня передозування.

Здійснюють евакуацію вмісту шлунка, промивання шлунка, прийом активованого вугілля. Пізня евакуація шлункового вмісту може призвести до відстроченого всмоктування і повторного виникнення симптомів інтоксикації в період одужання. Застосовують симптоматичне підтримуюче лікування у відділенні інтенсивної терапії, моніторування функцій серця, ретельну корекцію електролітних порушень.

Особливі рекомендації. При розвитку артеріальної гіпотензії показано в / в введення допаміну або добутаміну; при розвитку порушень ритму серця лікування підбирають індивідуально; при розвитку судом - введення бензодіазепінів (наприклад діазепаму) або інших протисудомних засобів, наприклад фенобарбіталу (з обережністю через підвищений ризик розвитку пригнічення функції дихання) або паральдегіду; при розвитку гіпонатріємії (водної інтоксикації) - обмеження введення рідини, повільна обережна інфузія 0,9% розчину натрію хлориду. Ці заходи можуть бути корисними для запобігання набряку мозку.

Рекомендується проведення гемосорбції на вугільних сорбентах. Повідомлялося про неефективність форсованого діурезу, гемодіалізу та перитонеального діалізу.

Необхідно передбачити можливість повторного збільшення вираженості симптомів передозування на 2-й і 3-й день після її початку, що зумовлено уповільненим всмоктуванням препарату.

При температурі не вище 30 °C.

діюча речовина: карбамазепiн;

1 таблетка мiстить карбамазепiну 400 мг;

допоміжні речовини: амонію метакрилату сополімеру (тип В) дисперсія, триацетин, тальк, метакрилатного сополімеру дисперсія, кросповідон, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат, целюлоза мікрокристалічна.

Таблетки пролонгованої дії.

Основні фізико-хімічні властивості: білого або жовтуватого кольору круглі плоскі таблетки у формі листа конюшини, зі скошеними краями, з хрестоподібною лінією розлому з обох боків та 4 насічками на бокових сторонах, із гладенькою поверхнею і цільними краями та однаковим зовнішнім виглядом.

Протиепілептичні засоби. Код АТX N03A F01.

Фармакодинаміка

Протисудомний засіб, похідне трициклічного іміностильбену. Проявляє протиепілептичну, нейротропну і психотропну активність. Точний механізм дії карбамазепіну невідомий. Терапевтичний ефект перш за все зумовлений гальмуванням синаптичної передачі збудження і тим самим – зменшенням поширення судомних нападів. У вищих концентраціях карбамазепін спричиняє зменшення провідності судомних розрядів. Знижує больові відчуття при невралгії трійчастого нерва. Цей ефект зумовлений гальмуванням синаптичної передачі подразнень у спінальному ядрі трійчастого нерва.

Тоді як зниження вивільнення глутамату і стабілізація мембран нейронів може пояснити протисудомну дію препарату, антиманіакальний ефект карбамазепіну може бути зумовлений пригніченням метаболізму дофаміну і норадреналіну.

При нецукровому діабеті препарат чинить антидіуретичну дію, імовірно, зумовлену впливом на осморецептори гіпоталамуса.

Фармакокінетика

Після перорального застосування карбамазепін всмоктується повільно і майже повністю. Період напіввиведення становить 8,5 годин і має великий діапазон (приблизно 1,72‒12 годин). Після одноразового прийому максимальна концентрація карбамазепіну у плазмі крові у дорослих досягається через 4‒16 годин (дуже рідко – через 35 годин), у дітей – приблизно через 4‒6 годин. Концентрація карбамазепіну у плазмі крові не знаходиться у лінійній залежності від дози і при застосуванні більш високих доз крива концентрації у плазмі крові має вигляд плато.

При застосуванні таблеток пролонгованої дії досягається більш низька концентрація карбамазепіну у плазмі крові, ніж при застосуванні звичайних таблеток.

Рівноважна концентрація досягається через 2‒8 днів.

Стосовно терапевтичних і токсичних концентрацій карбамазепіну у плазмі крові вказується, що напади можуть зникнути при рівні його у плазмі крові 4‒12 мкг/мл. Концентрації лікарського засобу у плазмі крові, які перевищують 20 мкг/мл, погіршують картину захворювання.

При концентрації активної речовини у плазмі крові 5‒18 мкг/мл усуває болі при невралгії трійчастого нерва.

Граничні значення концентрації карбамазепіну у плазмі крові для виникнення побічних реакцій становлять 8–9 мкг/мл.

70‒80 % карбамазепіну зв’язується з білками плазми крові. Частка незв’язаного з білками карбамазепіну при його концентрації до 50 мкг/мл залишається постійною.

48‒53 % фармакологічно активного метаболіту карбамазепіну-10,11-епоксиду зв’язується з білками плазми крові. Концентрація карбамазепіну у спинномозковій рідині становить 33 % від концентрації у плазмі крові. Концентрація у слині відповідає фракції, яка не зв’язується у плазмі крові, і демонструє значну кореляцію з концентрацією лікарського засобу у плазмі крові (приблизно 20‒30 %). Якщо це значення помножити на 4, цю цифру можна використовувати для визначення концентрації у плазмі крові протягом періоду проведення моніторингу лікування.

Карбамазепін проникає крізь плацентарний бар’єр, у грудне молоко (близько 58 % від концентрації у плазмі крові).

Після прийому одноразової дози карбамазепін виводиться з плазми крові з періодом напіввиведення 36 годин (діапазон: від 18 до 65 годин). При тривалому лікуванні період напіввиведення знижується на 50 % у зв’язку з індукцією мікросомальних ферментів печінки.

У здорових людей загальний плазматичний кліренс становить приблизно 19,8 мл/год/кг, у хворих при монотерапії – приблизно 54,6 мл/год/кг, у хворих при комбінованому лікуванні – приблизно 113,3 мл/год/кг. Після одноразового прийому карбамазепіну внутрішньо 72 % дози у вигляді метаболітів виводиться з організму нирками. Інші 28 % виводяться із калом, частково – у незміненому вигляді. Тільки 2‒3 % речовини, виведеної із сечею – це карбамазепін у незміненому вигляді.

Особливості фармакокінетики в окремих групах пацієнтів

Діти. Дітям з огляду на більш швидку елімінацію карбамазепіну для підтримання терапевтичних концентрацій препарату може бути потрібним застосування більш високих доз карбамазепіну з розрахунку мг/кг маси тіла порівняно з дорослими.

Пацієнти літнього віку. Немає даних, які свідчили б про те, що фармакокінетика карбамазепіну змінюється у пацієнтів літнього віку (порівняно з дорослими молодого віку).

Пацієнти з порушенням функції нирок або печінки. Даних про фармакокінетику карбамазепіну у пацієнтів з порушенням функції нирок або печінки поки що немає.

· Епілепсія:

– складні або прості парціальні судомні напади (з втратою або без втрати свідомості) з вторинною генералізацією або без неї;

– генералізовані тоніко-клонічні судомні напади;

– змішані форми судомних нападів.

Фінлепсин^® 400 ретард можна застосовувати як монотерапію, так і в складі комбінованої терапії.

· Гострі маніакальні стани; підтримуюча терапія при біполярних афективних розладах з метою профілактики загострень або для ослаблення клінічних проявів загострення.

· Синдром алкогольної абстиненції.

· Ідіопатична невралгія трійчастого нерва і невралгія трійчастого нерва при розсіяному склерозі (типова та атипова).

· Ідіопатична невралгія язикоглоткового нерва.

Фінлепсин^® 400 ретард не слід призначати:

· при встановленій гіперчутливості до карбамазепіну або до подібних у хімічному відношенні лікарських препаратів (таких як трициклічні антидепресанти), або до інших складових препарату;

· при атріовентрикулярній блокаді;

· пацієнтам із пригніченням кісткового мозку в анамнезі;

· пацієнтам із печінковою порфірією (наприклад гострою інтермітуючою порфірією, змішаною порфірією, пізньою порфірією шкіри) в анамнезі;

· у комбінації з інгібіторами моноаміноксидази (МАО) та упродовж 14 днів після припинення їх прийому;

· одночасно з вориконазолом, оскільки лікування може бути неефективним.

Цитохром Р450 3А4 (CYP3A4) є основним ферментом, що каталізує утворення активного метаболіту карбамазепіну-10,11-епоксиду. Одночасне застосування інгібіторів CYP3A4 може спричиняти підвищення концентрації карбамазепіну у плазмі крові, що, у свою чергу, може призводити до розвитку побічних реакцій. Одночасне застосування індукторів CYP3A4 може посилювати метаболізм карбамазепіну, що призводить до потенційного зниження концентрації карбамазепіну у плазмі крові та терапевтичного ефекту. Подібним чином припинення прийому індуктора CYP3A4 може знижувати швидкість метаболізму карбамазепіну, що призводить до підвищення рівня карбамазепіну у плазмі крові.

Карбамазепін є потужним індуктором CYP3A4 та інших ферментних систем фази І та фази ІІ у печінці, тому може знижувати концентрації інших препаратів у плазмі крові, які переважно метаболізуються CYP3A4 шляхом індукції їхнього метаболізму.

Людська мікросомальна епоксид-гідролаза являє собою фермент, відповідальний за утворення 10,11-трансдіолпохідних карбамазепіну. Одночасне призначення інгібіторів людської мікросомальної епоксид-гідролази може призвести до підвищення концентрацій карбамазепіну-10,11-епоксиду у плазмі крові.

Препарати, які можуть підвищувати рівень карбамазепіну та/або карбамазепіну-10,11-епоксиду у плазмі крові

Оскільки підвищення рівня карбамазепіну у плазмі крові може призводити до появи небажаних реакцій (таких як запаморочення, сонливість, атаксія, диплопія), то дозування препарату необхідно відповідно коригувати та/або контролювати його рівні у плазмі крові при одночасному застосуванні з нижчезазначеними препаратами.

Анальгетики, протизапальні препарати: декстропропоксифен, ібупрофен.

Андрогени: даназол.

Антибіотики: макролідні антибіотики (наприклад еритроміцин, тролеандоміцин, джозаміцин, кларитроміцин), ципрофлоксацин.

Антидепресанти: дезипрамін, флуоксетин, флувоксамін, нефазодон, пароксетин, вілоксазин, тразодон.

Протиепілептичні засоби: стирипентол, вігабатрин.

Протигрибкові засоби: азоли (наприклад ітраконазол, кетоконазол, флуконазол, вориконазол). Пацієнтам, які отримують лікування вориконазолом або ітраконазолом, можуть бути рекомендовані альтернативні протиепілептичні засоби.

Антигістамінні препарати: терфенадин, лоратадин.

Антипсихотичні препарати: оланзапін, локсапін, кветіапін.

Протитуберкульозні препарати: ізоніазид.

Противірусні препарати: інгібітори протеази для лікування ВІЛ (наприклад ритонавір).

Інгібітори карбоангідрази: ацетазоламід.

Серцево-судинні препарати: верапаміл, дилтіазем.

Препарати для лікування захворювань шлунково-кишкового тракту: циметидин, омепразол.

Міорелаксанти: оксибутинін, дантролен.

Антиагрегантні препарати: тиклопідин.

Інші речовини: нікотинамід (у дорослих, тільки у високих дозах), грейпфрутовий сік.

Препарати, які можуть підвищувати рівень активного метаболіту карбамазепіну-10,11-епоксиду у плазмі крові

Оскільки підвищений рівень активного метаболіту карбамазепіну-10,11-епоксиду у плазмі крові може спричинити розвиток побічних реакцій (наприклад запаморочення, сонливість, атаксію, диплопію), дозування карбамазепіну необхідно відповідно коригувати та/або контролювати рівень карбамазепіну у плазмі крові, якщо Фінлепсин^® 400 ретард приймати одночасно з такими препаратами: локсапін, кветіапін, примідон, прогабід, вальпроєва кислота, валноктамід та валпромід.

Препарати, які можуть знижувати рівень карбамазепіну у плазмі крові

Може бути необхідною корекція дози препарату Фінлепсин^® 400 ретард при одночасному застосуванні з нижчезазначеними препаратами.

Протиепілептичні препарати: фенобарбітал, фенсуксимід, фенітоїн (щоб уникнути інтоксикації фенітоїном та субтерапевтичних концентрацій карбамазепіну, рекомендовано скорегувати концентрацію фенітоїну у плазмі крові до 13 мкг/мл перед початком лікування карбамазепіном), фосфенітоїн, примідон, фелбамат, метсуксимід, окскарбазепін та, хоча дані частково суперечливі, клоназепам.

Протипухлинні препарати: доксорубіцин, цисплатин.

Протитуберкульозні препарати: рифампіцин.

Бронходилататори або протиастматичні препарати: теофілін, амінофілін.

Дерматологічні препарати: ізотретиноїн.

Інші: препарати, що містять звіробій (Hypericum perforatum).

Мефлохін може проявляти антагоністичні властивості щодо протиепілептичного ефекту карбамазепіну. Відповідно дозу карбамазепіну необхідно відкоригувати.

Ізотретиноїн, як повідомляється, змінює біодоступність та/або кліренс карбамазепіну і карбамазепіну-10,11-епоксиду; необхідно контролювати концентрації карбамазепіну у плазмі крові.

Вплив карбамазепіну на рівень у плазмі крові одночасно призначених препаратів

Карбамазепін може знижувати рівень деяких препаратів у плазмі крові та зменшувати вираженість або нівелювати їх ефекти. Можлива необхідність корекції дозування нижченаведених препаратів відповідно до клінічних вимог.

Анальгетики, протизапальні препарати: бупренорфін, метадон, парацетамол (тривале застосування карбамазепіну з парацетамолом може бути пов’язане з розвитком гепатотоксичності), трамадол, феназон.

Антибіотики: доксициклін, рифабутин.

Антикоагулянти: пероральні антикоагулянти (наприклад варфарин, фенпрокумон, дикумарол, аценокумарол).

Антидепресанти: бупропіон, циталопрам, міансерин, нефазодон, сертралін, тразодон, трициклічні антидепресанти (наприклад іміпрамін, амітриптилін, нортриптилін, кломіпрамін). Не рекомендовано застосовувати препарат Фінлепсин^® 400 ретард одночасно з інгібіторами MAO, прийом яких слід припинити принаймні за 2 тижні перед прийомом препарату Фінлепсин^® 400 ретард, якщо це дозволяє клінічна ситуація.

Протиблювальні: аперпітант.

Протиепілептичні препарати: клобазам, клоназепам, еслікарбазепін, етосуксимід, фелбамат, примідон, ламотриджин, окскарбазепін, тіагабін, топірамат, вальпроєва кислота, зонісамід. Під впливом карбамазепіну можуть збільшуватися або зменшуватися плазмові концентрації фенітоїну. У виняткових випадках це може спричинити стан сплутаності свідомості і навіть кому. Існують нечисленні повідомлення про збільшення концентрації мефенітоїну у плазмі крові.

Протигрибкові препарати: вориконазол, ітраконазол, кетоконазол. Пацієнтам, які отримують лікування вориконазолом або ітраконазолом, можуть бути рекомендовані альтернативні протиепілептичні засоби.

Антигельмінтні препарати: празиквантел, альбендазол.

Протипухлинні препарати: іматиніб, циклофосфамід, лапатиніб, темсиролімус.

Нейролептичні препарати: клозапін, галоперидол та бромперидол, оланзапін, рисперидон, кветіапін, зипразидон, арипіпразол, паліперидон.

Противірусні препарати: інгібітори протеази для лікування ВІЛ (наприклад ритонавір, індинавір, саквінавір).

Анксіолітики: мідазолам, алпразолам.

Бронходилататори або протиастматичні препарати: теофілін.

Контрацептивні препарати: гормональні контрацептиви, що містять естрогени та/або прогестагени. У пацієнток, які застосовують гормональні контрацептиви, може зменшитись ефективність контрацепції і раптово розпочатися міжменструальна кровотеча. Тому слід розглянути можливість застосування альтернативних методів контрацепції.

Серцево-судинні препарати: блокатори кальцієвих каналів (група дигідропіридину, наприклад фелодипін), дигоксин, ісрадипін, хінідин, пропранолол, симвастатин, аторвастатин, ловастатин, церивастатин, івабрадин.

Кортикостероїди: преднізолон, дексаметазон.

Засоби, які застосовують для лікування еректильної дисфункції: тадалафіл.

Імунодепресанти: циклоспорин, еверолімус, такролімус, сиролімус.

Тиреоїдні препарати: левотироксин.

Інші: бупренорфін, гестринон, тиболон, тореміфен, міансерин, сертралін.

Комбінації препаратів, які вимагають окремого розгляду

Одночасне застосування карбамазепіну та леветирацетаму може призвести до посилення токсичності карбамазепіну.

Одночасне застосування карбамазепіну та ізоніазиду може призвести до посилення гепатотоксичності ізоніазиду.

Одночасне застосування карбамазепіну і препаратів літію або метоклопраміду, а також карбамазепіну і нейролептиків (галоперидол, тіоридазин) може призвести до посилення вираженості побічних неврологічних ефектів (у випадку останньої комбінації – навіть за умови терапевтичних рівнів у плазмі крові).

Одночасне застосування препарату Фiнлепсин^® 400 ретард із більшістю діуретиків (гідрохлоротіазид, фуросемід) може спричинити симптоматичну гіпонатріємію.

Карбамазепін може антагонізувати ефекти недеполяризуючих м’язових релаксантів (наприклад панкуронію). Може виникнути необхідність підвищення доз цих препаратів, а пацієнти потребують ретельного моніторингу через можливість швидшого, ніж очікується, завершення нейром’язової блокади.

Карбамазепін, як і інші психотропні препарати, може знижувати переносимість алкоголю, тому пацієнтам рекомендовано утримуватися від вживання алкоголю.

Одночасне застосування карбамазепіну з пероральними антикоагулянтами прямої дії (ривароксабаном, дабігатраном, апіксабаном, едоксабаном) може призвести до зниження концентрації пероральних антикоагулянтів прямої дії у плазмі крові, таким чином підвищуючи ризик тромбозу. Отже, якщо сумісне застосування є необхідним, потрібен ретельний контроль стану пацієнта щодо появи ознак та симптомів тромбозу.

Протипоказана взаємодія

Оскільки карбамазепін структурно подібний до трициклічних антидепресантів, Фiнлепсин^® 400 ретард не рекомендовано застосовувати одночасно з інгібіторами МАО. Між початком прийому карбамазепіну та завершенням прийому інгібіторів МАО має пройти не менше 2 тижнів або більше, якщо це дозволяє клінічний стан пацієнта.

Інші взаємодії

Нейротоксичний вплив може посилитися у випадку одночасного застосування карбамазепіну і солей літію. Необхідно проводити ретельний моніторинг концентрації обох препаратів. Пацієнтам не слід застосовувати нейролептики протягом 8 тижнів перед початком лікування карбамазепіном, як і безпосередньо під час лікування карбамазепіном.

Особливу увагу слід звернути на наступні симптоми нейротоксичності: нестабільна хода, атаксія, горизонтальний ністагм, надмірні рефлекси, м’язовий спазм.

У літературі є повідомлення про те, що при прийомі карбамазепіну у пацієнтів, які застосовують нейролептики, підвищується ризик виникнення злоякісного нейролептичного синдрому або синдрому Стівенса — Джонсона.

Карбамазепін може посилювати елімінацію гормонів щитовидної залози, призводячи тим самим до збільшення потреби у цих гормонах у пацієнтів з недостатністю щитовидної залози. Необхідно визначати концентрацію гормонів щитовидної залози на початку та під кінець лікування у пацієнтів, які застосовують замісну терапію гормонами щитовидної залози. Може бути необхідним коригування дози гормонів. Функція щитовидної залози може зазнати змін, особливо протягом одночасного прийому карбамазепіну та інших протиепілептичних лікарських засобів (таких як фенобарбітал).

У випадку одночасного застосування карбамазепіну з інгібіторами зворотного захоплення серотоніну (наприклад флуоксетином) може розвинутися серотоніновий синдром.

Фінлепсин^® 400 ретард не слід застосовувати одночасно з нефазодоном (антидепресант), оскільки він може спричинити істотне зниження концентрації нефазодону у плазмі крові та повну втрату його ефективності. Одночасний прийом нефазодону та препарату Фінлепсин^® 400 ретард збільшує концентрацію карбамазепіну у плазмі крові і зменшує концентрацію його активного метаболіту, карбамазепіну-10,11-епоксиду.

Одночасний прийом карбамазепіну з протиаритмічними препаратами, циклічними антидепресантами або еритроміцином підвищує ризик виникнення порушень провідності серцевого м’яза.

Вплив на серологічні дослідження

Карбамазепін може дати хибно-позитивний результат ВЕРХ-аналізу (високоефективна рідинна хроматографія) для визначення концентрації перфеназину.

Карбамазепін та карбамазепіну-10,11-епоксид можуть дати хибно-позитивний результат імунобіологічного аналізу за методикою поляризованої флуоресценції для визначення концентрації трициклічних антидепресантів.

Карбамазепін слід призначати лише під медичним наглядом, тільки після оцінки співвідношення користь/ризик та за умови ретельного моніторингу пацієнтів із порушенням функції серця, печінки або нирок, із порушенням натрієвого обміну, міотонічною дистрофією, побічними гематологічними реакціями на інші препарати в анамнезі, або пацієнтів з перерваними курсами терапії карбамазепіном.

Рекомендують проведення загального аналізу сечі та визначення рівня азоту сечовини в крові на початку і з певною періодичністю під час терапії.

Карбамазепін проявляє легку антихолінергічну активність, тому пацієнтів з підвищеним внутрішньоочним тиском слід попередити та проконсультувати щодо можливих факторів ризику.

Слід пам’ятати про можливу активацію прихованих психозів, а щодо пацієнтів літнього віку – про можливу активацію сплутаності свідомості та розвиток тривожного збудження.

Препарат зазвичай неефективний при абсансах (малих епілептичних нападах) та міоклонічних нападах. Окремі випадки свідчать про те, що посилення нападів може виникнути у пацієнтів з атиповими абсансами. Фінлепсин^® 400 ретард не слід застосовувати пацієнтам із судомними нападами цього типу.

Гематологічні ефекти

Із застосуванням препарату пов’язують розвиток агранулоцитозу та апластичної анемії; однак через надзвичайно низьку частоту випадків розвитку цих станів важко оцінити значущий ризик при прийомі карбамазепіну.

Пацієнтів потрібно проінформувати про ранні ознаки токсичності та симптоми можливих гематологічних порушень, а також про симптоми дерматологічних та печінкових реакцій. Пацієнта слід попередити, що у випадку появи таких реакцій як жар, ангіна, шкірні висипи зі збільшенням лімфовузлів та/або грипоподібними симптомами, виразки у ротовій порожнині, синці, які легко виникають, точкові крововиливи або геморагічна пурпура слід негайно звернутися до лікаря (необхідно контролювати морфологічну картину крові).

Якщо кількість лейкоцитів або тромбоцитів значно зменшується під час терапії, стан пацієнта підлягає пильному моніторингу, також слід здійснювати постійний загальний аналіз крові пацієнта. Морфологічний склад крові слід перевірити перед початком лікування, потім перевіряти протягом місяця із тижневими проміжками і пізніше 1 раз на місяць. Після 6 місяців лікування достатньо проводити 2‒4 аналізи на рік. Лікування карбамазепіном необхідно припинити, якщо у пацієнта розвивається лейкопенія, яка є серйозною, прогресуючою або супроводжується клінічними проявами, наприклад пропасницею або болем у горлі. Застосування карбамазепіну слід припинити при появі ознак пригнічення функції кісткового мозку.

Періодично або часто відзначається тимчасове або стійке зниження кількості тромбоцитів або лейкоцитів у зв’язку з прийомом карбамазепіну. Однак для більшості цих випадків підтверджена їх тимчасовість і вони не свідчать про розвиток апластичної анемії або агранулоцитозу. До початку терапії та періодично під час її проведення слід здійснювати аналіз крові, включаючи визначення кількості тромбоцитів (а також, можливо, кількості ретикулоцитів та рівня гемоглобіну). Слід припинити лікування у тому випадку, якщо виникла тромбоцитопенія, у тому числі така, що супроводжується синцями на шкірі або крововиливами.

З причини виникнення небажаних реакцій, які згадувалися вище, та реакцій гіперчутливості, слід контролювати морфологічний склад крові, функцію нирок, печінки, концентрацію карбамазепіну в крові та концентрацію інших протисудомних препаратів протягом комбінованої терапії, особливо під час довготривалого лікування.

Проведення аналізу крові через короткі проміжки часу (щотижня) вимагається у випадку виникнення: підвищеної температури тіла, інфекції, висипу на шкірі, втоми, болю у горлі, виразок у ротовій порожнині, синців, збільшення активності амінотрансферази, зниження кількості лейкоцитів ˂ 3000/мм³ або гранулоцитів ˂ 1500/мм³, зниження кількості тромбоцитів ˂ 125000/мм³, зниження кількості ретикулоцитів ˂ 0,3 % = 20000/мм³, збільшення концентрації заліза у плазмі крові ˃ 150 мкг%.

Відміна карбамазепіну вимагається у випадку: синців або пурпурних кровотеч, печінкової недостатності, зниження кількості еритроцитів ˂ 4000000/мм³, зниження гематокриту ˂ 32 %, зниження концентрації гемоглобіну нижче за 11 г%, зниження кількості лейкоцитів ˂ 2000/мм³ і, відповідно, гранулоцитів ˂ 1000/мм³ або тромбоцитів ˂ 80000/мм³, симптоматичних порушень кровотворення.

Серйозні дерматологічні реакції

Серйозні дерматологічні реакції, які включають токсичний епідермальний некроліз (ТЕН) або синдром Лаєлла та синдром Стівенса — Джонсона (ССД), при застосуванні карбамазепіну виникають дуже рідко. Пацієнти з серйозними дерматологічними реакціями можуть потребувати госпіталізації, оскільки ці стани можуть загрожувати життю та мати летальний характер. Більшість випадків розвитку ССД/ТЕН відзначають протягом перших кількох місяців лікування карбамазепіном. При розвитку ознак та симптомів, що свідчать про серйозні дерматологічні реакції, наприклад ССД, синдром Лаєлла / ТЕН (таких як висипи на шкірі, що прогресують, та супроводжуються появою пухирців або змінами слизової оболонки), застосування карбамазепіну слід негайно припинити та призначити альтернативну терапію. Пацієнтам слід повідомити про ознаки та симптоми, які дозволяють припустити виникнення реакції гіперчутливості, та ретельно спостерігати за ними для виявлення шкірних реакцій. Найкращі результати лікування ССД і ТЕН досягаються завдяки ранньому виявленню і негайному припиненню застосування усіх лікарських засобів, які можуть служити їх причиною. Рання відміна пов’язана із кращими прогнозами.

У разі виникнення у пацієнта ССД або ТЕН, пов’язаних із застосуванням карбамазепіну, не слід повторно розпочинати лікування карбамазепіном.

Фармакогеноміка

З’являється все більше свідчень про вплив різних алелів HLA на схильність пацієнта до виникнення побічних реакцій, пов’язаних з імунною системою.

Зв’язок із HLA-В*1502

У ретроспективних дослідженнях з участю пацієнтів-китайців етнічної групи Хан продемонстровано виражену кореляцію між шкірними реакціями ССД/ТЕН, пов’язаними з карбамазепіном, та наявністю у цих пацієнтів лейкоцитарного антигена людини (HLA), алеля HLA-В*1502. Більша частота повідомлень про розвиток ССД (швидше рідко, ніж дуже рідко) характерна для деяких країн Азії (наприклад Тайвань, Малайзія та Філіппіни), де серед населення превалює алель HLA-В*1502. Кількість носіїв цього алеля серед населення Азії становить понад 15 % на Філіппінах, у Таїланді, Гонконгу та Малайзії, приблизно 10 % – у Тайвані, майже 4 % – у Північному Китаї, приблизно від 2 % до 4 % – у Південній Азії (включаючи Індію) і менше 1 % – у Японії та Кореї. Поширення алеля HLA-В*1502 є незначним серед європейських, африканських народів, серед корінного населення Америки та латиноамериканського населення.

У пацієнтів, які розглядаються як такі, що генетично належать до груп ризику, перед початком лікування карбамазепіном слід проводити тестування на присутність алеля HLA-В*1502. Якщо аналіз на присутність алеля HLA-В*1502 дає позитивний результат, то лікування карбамазепіном розпочинати не слід, окрім тих випадків, коли відсутні інші варіанти лікування. Пацієнти, які пройшли обстеження та отримали негативний результат щодо HLA-B*1502, мають низький ризик розвитку ССД, хоча дуже рідко такі реакції можуть ще виникати.

На даний час через відсутність даних точно невідомо, чи для всіх осіб південно-східного азійського походження існують ризики.

Алель HLA-В*1502 може бути фактором ризику розвитку ССД/ТЕН у пацієнтів-китайців, які отримують інші протиепілептичні засоби, що можуть бути пов’язані з виникненням ССД/ТЕН. Таким чином, слід уникати застосування інших препаратів, що можуть бути пов’язані з виникненням ССД/ТЕН, у пацієнтів, які мають алель HLA-В*1502, якщо можна застосовувати іншу, альтернативну терапію. Зазвичай не рекомендується проводити генетичний скринінг пацієнтів, серед національностей яких низький коефіцієнт алеля HLA-В*1502. Зазвичай не рекомендується проводити скринінг в осіб, які вже отримують карбамазепін, оскільки ризик виникнення ССД/ТЕН значно обмежений першими кількома місяцями незалежно від присутності у генах пацієнта алеля HLA-В*1502.

У пацієнтів європеоїдної раси зв’язок між алелем HLA-B*1502 та виникненням ССД відсутній.

Зв’язок із HLA-А*3101

Лейкоцитарний антиген людини може бути фактором ризику розвитку шкірних побічних реакцій, таких як ССД, ТЕН, медикаментозний висип з еозинофілією та системними симптомами (DRESS), гострий генералізований екзантематозний пустульоз (ГГЕП), макулопапульозний висип в осіб європеоїдної раси та японців. Частота наявності алеля HLA-A*3101 істотно відрізняється в окремих етнічних групах. Серед європеоїдної раси вона становить 2‒5 %, а у японців ≈10 %.

При наявності алеля HLA-A*3101 може підвищуватися ризик виникнення шкірних реакцій (переважно легкого ступеня) від 5 % загалом серед всіх груп пацієнтів до 26 % у осіб європейського походження, тоді як відсутність цього алеля може зменшити ризик, про який йдеться вище, з 5 % до 3,8 %.

Якщо аналіз виявляє наявність алеля HLA-А*3101, то від застосування карбамазепіну слід утриматися.

Обмеження генетичного скринінгу

Результати генетичного скринінгу не повинні заміняти відповідний клінічний нагляд та лікування пацієнтів. Роль у виникненні цих тяжких шкірних побічних реакцій відіграють інші можливі фактори, такі як дозування протиепілептичного засобу, дотримання режиму терапії, супутня терапія. Вплив інших захворювань та рівень моніторингу шкірних порушень не вивчали.

Інші дерматологічні реакції

Можливий також розвиток скороминучих та таких, що не загрожують здоров’ю, легких дерматологічних реакцій, наприклад ізольованої макулярної або макулопапульозної екзантеми. Зазвичай вони минають через кілька днів або тижнів як при постійному дозуванні, так і після зниження дози препарату. Оскільки ранні ознаки більш серйозних дерматологічних реакцій може бути дуже складно відрізнити від легких скороминучих реакцій, пацієнт повинен перебувати під пильним наглядом, щоб негайно припинити застосування препарату у разі, якщо з його продовженням реакція погіршиться.

Наявність у пацієнта алеля HLA-В*3101 пов’язано з виникненням менш серйозних небажаних реакцій з боку шкіри на карбамазепін, таких як синдром гіперчутливості до протисудомних засобів або незначні висипи (макулопапульозні висипи). Однак не було встановлено, що наявність HLA-В*1502 може свідчити про ризик виникнення вищезазначених шкірних реакцій.

Протягом лікування карбамазепіном пацієнти повинні уникати перебування на сонці з огляду на фоточутливість.

Гіперчутливість

Карбамазепін може спровокувати розвиток реакцій гіперчутливості, включаючи медикаментозний висип з еозинофілією та системними симптомами (DRESS), множинні реакції гіперчутливості повільного типу з гарячкою, висипом, васкулітом, лімфаденопатією, псевдолімфомою, артралгією, лейкопенією, еозинофілією, гепатоспленомегалією, зміненими показниками функції печінки та синдромом зникнення жовчних проток (включаючи руйнування та зникнення внутрішньопечінкових жовчних проток).

Також можливий вплив на інші органи (легені, нирки, підшлункову залозу, міокард, товсту кишку).

Пацієнти з реакціями гіперчутливості на карбамазепін повинні бути проінформовані про те, що приблизно 25‒30 % таких пацієнтів також можуть мати реакції гіперчутливості на окскарбазепін.

Загалом при появі ознак та симптомів, що вказують на гіперчутливість, застосування карбамазепіну слід негайно припинити.

Можливий розвиток перехресної гіперчутливості при застосуванні карбамазепіну та протиепілептичних лікарських засобів ароматичного ряду (наприклад фенітоїну, примідону та фенобарбіталу).

Напади

Карбамазепін слід застосовувати з обережністю пацієнтам зі змішаними нападами, які включають абсанси (типові або нетипові). За таких обставин препарат може провокувати напади. У разі провокування нападів застосування карбамазепіну слід негайно припинити.

Підвищення частоти нападів може мати місце під час переходу від пероральних форм препарату до супозиторіїв.

Функція печінки

Упродовж терапії препаратом необхідно проводити оцінку функції печінки на початковому рівні та періодичні оцінки цієї функції протягом терапії, особливо у пацієнтів із захворюваннями печінки в анамнезі та у пацієнтів літнього віку. При загостренні порушень функції печінки або у пацієнтів з активною фазою захворювання печінки необхідно негайно припинити прийом препарату.

Деякі показники лабораторних аналізів, за допомогою яких оцінюють функціональний стан печінки, у пацієнтів, які приймають карбамазепін, можуть виходити за межі норми, зокрема гамма-глутамілтрансфераза (ГГТ). Це, імовірно, відбувається через індукцію печінкових ферментів. Індукція ферментів може також призводити до помірного підвищення рівня лужної фосфатази. Таке підвищення функціональної активності печінкового метаболізму не є показанням для відміни карбамазепіну.

Тяжкі реакції з боку печінки через застосування карбамазепіну трапляються дуже рідко. У разі виникнення ознак і симптомів печінкової дисфункції або активного захворювання печінки необхідно терміново обстежити пацієнта, а лікування карбамазепіном призупинити до отримання результатів обстеження.

Функція нирок

Рекомендується проводити оцінку функції нирок, аналіз сечі та визначення рівня азоту сечовини крові на початку та періодично протягом курсу терапії.

Гіпонатріємія

Відомі випадки розвитку гіпонатріємії при застосуванні карбамазепіну. У пацієнтів з уже існуючим порушенням функції нирок, яке пов’язано зі зниженим рівнем натрію, або у пацієнтів із супутнім застосуванням лікарських засобів, які знижують рівень натрію (такими як діуретики, лікарські засоби, які асоціюються з неадекватною секрецією антидіуретичного гормону), перед лікуванням слід виміряти рівень натрію у крові. Далі слід вимірювати кожні 2 тижні, потім – з інтервалом в 1 місяць протягом перших трьох місяців лікування або згідно з клінічною необхідністю. Це стосується у першу чергу пацієнтів літнього віку. Слід у даному випадку обмежувати кількість вживання води.

Гіпотиреоїдизм

Карбамазепін може знижувати концентрацію гормонів щитовидної залози, у зв’язку з цим необхідне підвищення дози замісної терапії гормонами щитовидної залози для пацієнтів із гіпотиреоїдизмом.

Антихолінергічні ефекти

Карбамазепін проявляє помірну антихолінергічну активність. Таким чином, пацієнти з підвищеним внутрішньоочним тиском та затримкою сечі повинні перебувати під пильним наглядом під час терапії. У пацієнтів з глаукомою слід регулярно вимірювати внутрішньоочний тиск.

Психічні ефекти

Слід пам’ятати про імовірність активації латентного психозу та у пацієнтів літнього віку – сплутаності свідомості або збудженості.

Застереження: якщо карбамазепін застосовувати за показанням «синдром алкогольної абстиненції», препарат завжди слід застосовувати в умовах стаціонару.

Слід взяти до уваги, що небажана реакція карбамазепіну може бути подібною до симптомів відмови від алкоголю, і потрібно пам’ятати про це протягом лікування препаратом Фінлепсин^® 400 ретард пацієнтів з алкогольним абстинентним синдромом.

Суїцидальні думки та поведінка

Було зареєстровано декілька свідчень про суїцидальні думки і поведінку у пацієнтів, які отримували протиепілептичні препарати. Метааналіз даних, отриманих у ході плацебо-контрольованих досліджень протиепілептичних препаратів, також показав невелике підвищення ризику появи суїцидальних думок і поведінки. Механізм виникнення такого ризику невідомий, а доступні дані не виключають підвищення ризику суїцидальних думок і поведінки для карбамазепіну.

Тому пацієнтів необхідно перевірити на наявність суїцидальних думок та поведінки і, якщо потрібно, призначити відповідне лікування. Пацієнтам (та особам, які доглядають за пацієнтами) слід рекомендувати звернутися до лікаря у разі появи ознак суїцидальних думок та поведінки.

Ендокринні ефекти

Через індукцію ферментів печінки карбамазепін може стати причиною зниження терапевтичного ефекту препаратів естрогенів та/або прогестерону. Це може призвести до зниження ефективності контрацепції, рецидиву симптомів або проривних кровотеч чи кров’яних виділень. Пацієнтки, які приймають карбамазепін і для яких гормональна контрацепція є необхідною, повинні отримувати препарат, що містить не менше 50 мкг естрогену, або для таких пацієнток слід розглянути можливість використання альтернативних негормональних методів контрацепції.

Моніторинг рівня препарату у плазмі крові

Незважаючи на те, що кореляція між дозуванням та рівнем карбамазепіну у плазмі крові, а також між рівнем карбамазепіну у плазмі крові та клінічною ефективністю і переносимістю недостовірна, моніторинг рівня препарату у плазмі крові може бути доцільним у таких випадках: при раптовому підвищенні частоти нападів, перевірці комплаєнсу пацієнта, у період вагітності, при лікуванні дітей та підлітків; при підозрі на порушення абсорбції, при підозрюваній токсичності та при застосуванні більше одного препарату.

Якщо у виняткових ситуаціях Фінлепсин^® 400 ретард слід застосовувати одночасно з літієм для профілактики маніакально-депресивних нападів (може виникнути така необхідність, якщо терапія літієм є малоефективною), слід уникати взаємодії шляхом контролю концентрації карбамазепіну у плазмі крові. Концентрація карбамазепіну повинна становити 8 мкг/мл, рівень літію повинен бути у вузьких терапевтичних межах від 0,3 до 0,8 мвал/л, а пацієнт не повинен отримувати лікування нейролептиками протягом попередніх 8 тижнів та не повинен їх отримувати у даний час.

Зниження дози та синдром відміни препарату

Раптова відміна препарату може спровокувати напади, тому карбамазепін слід відміняти поступово протягом 6 місяців. При необхідності негайної відміни препарату у пацієнтів з епілепсією перехід на новий протиепілептичний препарат потрібно здійснювати на тлі терапії відповідними лікарськими засобами (наприклад, діазепам внутрішньовенно, ректально або фенітоїн внутрішньовенно).

Падіння

Лікування карбамазепіном може бути пов’язане із розвитком атаксії, запаморочення, сонливості, артеріальної гіпотензії, сплутаності свідомості або в’ялості, що може призвести до падіння і, як наслідок, до переломів чи інших травм. При наявності у пацієнта захворювань, станів, що спричиняють вищевказані порушення, або при застосуванні лікарських засобів, що посилюють ці стани, слід регулярно проводити повну оцінку ризиків розвитку падінь при довготривалому лікуванні карбамазепіном.

Лікування карбамазепіном вагітних жінок, хворих на епілепсію, слід здійснювати з особливою обережністю, лише після ретельного зважування терапевтичної користі по відношенню до ризику. Жінок репродуктивного віку слід повідомляти про необхідність планування і посиленого медичного спостереження вагітності.

У тварин пероральне застосування карбамазепіну спричиняло розвиток дефектів.

У дітей, матері яких страждають на епілепсію, відзначають схильність до порушень внутрішньоутробного розвитку, у тому числі вроджених вад розвитку. Повідомляли про імовірність того, що карбамазепін, як і більшість протиепілептичних засобів, підвищує частоту даних порушень, однак переконливі докази у рамках контрольованих досліджень монотерапії карбамазепіном відсутні. Разом з тим повідомляли про асоційовані із застосуванням карбамазепіну порушення внутрішньоутробного розвитку та вроджені вади розвитку, у тому числі про щілину хребта та інші вроджені аномалії, наприклад, щелепно-лицьові дефекти, кардіоваскулярні вади розвитку, гіпоспадію та аномалії розвитку різних систем організму.

Слід мати на увазі такі дані.

· Застосування карбамазепіну вагітним жінкам, хворим на епілепсію, потребує особливої уваги.

· Якщо жінка, яка отримує карбамазепін, завагітніла, планує вагітність або у період вагітності з’являється необхідність застосування карбамазепіну, слід ретельно зважити потенційну користь застосування препарату порівняно з можливим ризиком (особливо у I триместрі вагітності). Протягом перших трьох місяців вагітності, коли ризик розвитку вроджених вад є найбільшим, особливо між 20-м і 40-м днями після запліднення, слід застосовувати найнижчу ефективну дозу, оскільки вроджені вади спричиняє висока концентрація у плазмі крові. Рекомендують якомога частіше визначати концентрацію препарату у плазмі крові і підтримувати її у найнижчих терапевтичних межах (3‒7 мкг/мл).

· Жінкам репродуктивного віку у разі можливості карбамазепін слід призначати як монотерапію, з огляду на підвищення ризику розвитку вроджених вад при комбінованому лікуванні із використанням інших протиепілептичних препаратів.

· Рекомендується призначати мінімальні ефективні дози та здійснювати моніторинг рівня карбамазепіну у плазмі крові.

· Пацієнток потрібно проінформувати про можливість підвищення ризику розвитку вроджених вад та слід надавати їм можливість пренатального скринінгу.

· У період вагітності не слід переривати ефективну протиепілептичну терапію, оскільки загострення захворювання загрожуватиме здоров’ю як матері, так і дитини.

Спостереження та профілактика. Відомо, що у період вагітності можливий розвиток недостатності фолієвої кислоти. Протиепілептичні препарати можуть підвищувати рівень недостатності фолієвої кислоти, тому рекомендують додаткове призначення фолієвої кислоти перед та у період вагітності.

Новонароджені. З метою профілактики порушень згортання крові у новонароджених рекомендовано призначати вітамін К1 жінкам протягом останніх тижнів вагітності та новонародженим дітям.

Відомі декілька випадків судом та/або пригнічення дихання у новонароджених, кілька випадків блювання, діареї та/або поганого апетиту у новонароджених, що пов’язують із прийомом карбамазепіну та інших протисудомних препаратів. Це також можуть бути прояви синдрому відміни у новонароджених.

Годування груддю. Карбамазепін проникає у грудне молоко (25‒60 % концентрації у плазмі крові). Переваги грудного годування з віддаленою імовірністю розвитку побічних ефектів у немовляти слід ретельно зважити. Матерям, які отримують карбамазепін, можна годувати груддю, лише якщо немовля спостерігається стосовно розвитку можливих побічних реакцій (наприклад надмірної сонливості, алергічних шкірних реакцій, відсутності належного збільшення маси тіла).

Фертильність.

Дуже рідко повідомляли про випадки порушення фертильності у чоловіків та/або про відхилення від норми показників сперматогенезу.

Здатність пацієнта, який приймає карбамазепін (навіть у випадку застосування останнього згідно з рекомендаціями), до швидкої реакції (особливо на початку терапії або у період підбору дози, при застосуванні лікарського засобу у високих дозах та/або при застосуванні комбінації з іншими препаратами, що діють на центральну нервову систему) може бути порушена внаслідок виникнення побічних реакцій з боку центральної нервової системи (запаморочення, сонливість, втомлюваність). Тому при керуванні автомобілем або іншими механізмами та при роботі, що потребує положення тіла без опори, пацієнту слід бути обережним.

Цей ефект посилюється у поєднанні з алкоголем.

Лікування карбамазепіном слід розпочинати з низьких доз, які слід добирати індивідуально залежно від клінічного стану пацієнта. Пізніше дозу поступово підвищувати до моменту досягнення оптимальної підтримувальної дози.

В індивідуальних випадках необхідна доза може суттєво відрізнятися від тих доз, які застосовують на початку лікування, і підтримувальних доз (наприклад, внаслідок підвищеного або зниженого розпаду препарату під впливом індукуючих ферментів або речовин, що проявляють гальмівну дію протягом комбінованої терапії).

Фiнлепсин^® 400 ретард призначати перорально, зазвичай добову дозу препарату слід розподіляти на 2 прийоми. Приймати препарат можна під час їди, після їди або у проміжках між прийомами їжі, запиваючи невеликою кількістю рідини (наприклад склянкою води). Для пацієнтів з тяжкими захворюваннями серцево-судинної системи, захворюваннями печінки або нирковою недостатністю та для осіб літнього віку може бути достатньо нижчої дози. У більшості випадків ефект хороший, якщо добову дозу розділити на 4–5 прийомів.

Таблетки Фінлепсин^® 400 ретард можна розділити навпіл. Таблетки можна розчинити у воді, оскільки після розчинення у воді таблеток пролонгованої дії у суспензії зберігаються властивості пролонгованої дії.

Максимальна добова доза (у виняткових випадках) не повинна перевищувати 1600 мг з причини більш інтенсивного виникнення небажаних реакцій після прийому лікарського засобу у високих дозах.

У випадку зміни лікарської форми негайного вивільнення на таблетки пролонгованої дії Фінлепсин^® 400 ретард слід переконатися у тому, що у плазмі крові досягається відповідна концентрація карбамазепіну.

За жодних обставин пацієнт не може самовільно припиняти лікування.

Перед початком лікування пацієнтам, які належать до китайської етнічної групи Хан, або пацієнтам тайського походження необхідно, по можливості, пройти обстеження на наявність HLA-B*1502, оскільки цей алель може спровокувати розвиток тяжкого карбамазепінасоційованого синдрому Стівенса — Джонсона.

Епілепсія

Лікування розпочинати із застосування низької добової дози, яку у подальшому повільно підвищувати (коригувати, враховуючи потреби кожного конкретного пацієнта) до досягнення оптимального ефекту.

У випадках, коли це можливо, Фiнлепсин^® 400 ретард слід призначати у вигляді монотерапії, але у випадку застосування з іншими лікарськими засобами рекомендується режим такого ж поступового підвищення дози препарату. Якщо Фiнлепсин^® 400 ретард додавати до вже існуючої протиепілептичної терапії, дозу препарату слід підвищувати поступово, при цьому дози препаратів, що застосовують, не змінювати або у разі необхідності коригувати.

Лікування повинно відбуватися під контролем спеціаліста.

Для підбору оптимальної дози препарату може виявитися корисним визначення рівня активної речовини у плазмі крові. Терапевтична концентрація препарату у плазмі крові має становити 4‒12 мкг/мл.

У деяких пацієнтів при застосуванні таблеток ретард може виникнути необхідність у підвищенні дози препарату.

Дорослі

Рекомендована початкова доза – по 100‒200 мг 1‒2 рази на добу, потім поступово підвищувати дозу до досягнення оптимального ефекту; зазвичай добова доза становить 800‒1200 мг, яку слід розподіляти на 2 прийоми. Деяким пацієнтам може знадобитися доза препарату Фiнлепсин^® 400 ретард, що досягає 1600 мг або навіть 2000 мг/добу.

Пацієнти літнього віку

Враховуючи лікарські взаємодії і різну фармакокінетику протиепілептичних препаратів, пацієнтам літнього віку дози препарату Фiнлепсин^® 400 ретард слід підбирати з обережністю.

Діти віком від 6 років

Зазвичай лікування слід проводити із застосуванням дози 10‒20 мг/кг маси тіла на добу (за кілька прийомів).

Діти віком від 6 до 10 років – 400‒600 мг/добу (за 2‒3 прийоми).

Діти віком від 11 до 15 років – 600‒1000 мг/добу (за 2‒5 прийомів).

Дітям віком від 15 років – дозування як у дорослих.

Протиепілептичне лікування, як правило, є довготривалим. Дозу, тривалість лікування та припинення лікування визначає для окремих пацієнтів лікар-невролог. Як правило, зниження дози і припинення лікування можуть розглядатися лише у випадку досягнення періодів без нападів (ремісії), що становлять від 2 до 3 років. Лікування припиняти шляхом поступового зниження дози протягом періоду від 1 до 2 років. У дітей у цей період слід контролювати збільшення маси тіла. Вираженість патологічних змін на ЕЕГ не повинна підвищуватися.

Гострі маніакальні стани і підтримуюче лікування афективних (біполярних) розладів

Діапазон доз становить від 400 до 1600 мг/добу, розподілених на 2‒3 прийоми. Зазвичай терапію слід проводити у дозі 400‒600 мг/добу за 2‒3 прийоми.

При лікуванні гострих маніакальних станів дозу препарату Фiнлепсин^® 400 ретард слід підвищувати досить швидко до 800 мг/добу. У разі підтримуючої терапії біполярних розладів з метою забезпечення оптимальної переносимості рекомендують поступове підвищення низькими дозами. Тривалість лікування визначає лікар.

Алкогольний абстинентний синдром

Середня доза становить 600 мг на добу, розподілена на 3 прийоми. У тяжких випадках протягом перших кількох днів дозу можна підвищити (наприклад до 1200 мг на добу, розподілену на 3 прийоми). Можливе застосування карбамазепіну з іншими речовинами, які, як правило, застосовують протягом лікування алкогольного абстинентного синдрому. При тяжких проявах алкогольної абстиненції лікування розпочинати комбінацією Фiнлепсин^® 400 ретард із седативно-снодійними препаратами (наприклад з клометіазолом, хлордіазепоксидом), дотримуючись вищенаведених вказівок щодо дозувань. Після завершення гострої фази лікування препаратом Фiнлепсин^® 400 ретард можна продовжувати у вигляді монотерапії. Слід регулярно визначати концентрацію карбамазепіну в крові. Необхідне особливо ретельне медичне спостереження, оскільки може виникнути небажана реакція з боку центральної та периферичної нервової системи.

Лікування алкогольного абстинентного синдрому із застосуванням карбамазепіну повинно бути завершене з 7-го по 10-й день лікування, шляхом поступового зниження дози препарату.

Ідіопатична невралгія трійчастого нерва і невралгія трійчастого нерва при розсіяному склерозі (типова та атипова). Ідіопатична невралгія язикоглоткового нерва

Початкова доза препарату Фiнлепсин^® 400 ретард становить 200‒400 мг на добу (100 мг 2 рази на добу для пацієнтів літнього віку або особливо чутливих пацієнтів). Її слід повільно підвищувати до зникнення больових відчуттів (зазвичай до дози 600‒800 мг, розподілену на 3‒4 прийоми). Для більшості пацієнтів доза препарату 200 мг 3‒4 рази на добу є достатньою для підтримки безболісного стану. У деяких випадках може бути необхідною добова доза препарату 1600 мг. У деяких випадках лікування можна продовжити, застосовуючи низьку підтримувальну дозу – 0,5 таблетки препарату Фінлепсин^® 400 ретард (відповідно 200 мг карбамазепіну), яку приймати 2 рази на добу (відповідно 400 мг карбамазепіну). Після зникнення больових відчуттів дозу слід поступово знижувати до мінімальної підтримуючої і відмінити препарат після декількох тижнів лікування, якщо біль не рецидивує. У разі рецидиву болю слід продовжувати лікування, застосовуючи підтримувальну дозу.

Діти.

Дітям з огляду на більш швидку елімінацію карбамазепіну може бути необхідним застосування вищих доз препарату (із розрахунку на кілограм маси тіла) порівняно з дорослими. Карбамазепін у даній лікарській формі не призначати дітям віком до 6 років з причини високої дози препарату та відсутності досвіду лікування із застосуванням лікарських форм пролонгованої дії в цій групі пацієнтів.

У випадку виникнення отруєння слід враховувати можливість передозування різних лікарських засобів, наприклад, з метою самогубства.

Симптоми передозування карбамазепіну спостерігали лише після прийому препарату у дуже високих дозах (від 4 до 10 г). Концентрація лікарського засобу у плазмі крові завжди виявлялася ˃ 20 мкг/мл.

Симптоми. Симптоми і скарги, що виникають при передозуванні, зазвичай відображають ураження центральної нервової, серцево-судинної і дихальної систем.

З боку центральної нервової системи: пригнічення функцій центральної нервової системи; дезорієнтація, збудження, занепокоєння, запаморочення, пригнічений рівень свідомості, ступор, сонливість, галюцинації, кома; затуманення зору, нерозбірливе мовлення, дизартрія, ністагм, атаксія, дискінезія, гіперрефлексія (спочатку), гіпорефлексія (пізніше); судоми, психомоторні розлади, міоклонус, опістотонус, гіпотермія, мідріаз, мимовільні рухи, тремор. Можуть мати місце порушення ритму при дослідженні електроенцефалограми, як то сповільнення основної функції та наявність вільних хвиль.

З боку дихальної системи: пригнічення дихання (іноді – зупинка дихання), набряк легень.

Серцево-судинна система: тахікардія, артеріальна гіпотензія, іноді – артеріальна гіпертензія, порушення ритму і провідності з розширенням комплексу QRS; атріовентрикулярна блокада, синкопе, зупинка серця, що супроводжується втратою свідомості, цианоз.

З боку шлунково-кишкового тракту: нудота, блювання, затримка проходження їжі зі шлунка, зниження моторики товстої кишки.

З боку кістково-м’язової системи: рабдоміоліз, пов’язаний із токсичним впливом карбамазепіну.

З боку сечовидільної системи: затримка сечі, олігурія або анурія; затримка рідини; гіпергідратація, зумовлена ефектом карбамазепіну, подібним за дією до антидіуретичного гормону.

Зміни лабораторних показників: гіпонатріємія, можливий метаболічний ацидоз, гіперглікемія, підвищення м’язової фракції креатинфосфокінази. Спостерігали випадки лейкоцитозу, лейкопенії, нейтропенії, глюкозурії та кетонурії.

Лікування. Специфічний антидот відсутній. Спочатку лікування повинно ґрунтуватися на клінічному стані хворого; показана госпіталізація. Проводити визначення концентрації карбамазепіну у плазмі крові для підтвердження отруєння цим засобом та оцінки ступеня передозування.

Здійснювати евакуацію вмісту шлунка, промивання шлунка, застосування активованого вугілля. Пізня евакуація шлункового вмісту може призвести до відстроченого всмоктування і повторної появи симптомів інтоксикації у період одужання. Застосовувати симптоматичне підтримуюче лікування у відділенні інтенсивної терапії, моніторування функцій серця, пильну корекцію електролітних розладів.

Особливі рекомендації. При розвитку артеріальної гіпотензії показане внутрішньовенне введення допаміну або добутаміну; при розвитку порушень ритму серця лікування підбирати індивідуально; при розвитку судом – введення бензодіазепінів (наприклад діазепаму) або інших протисудомних засобів, наприклад фенобарбіталу (з обережністю через підвищений ризик розвитку пригнічення дихання) або паральдегіду; при розвитку гіпонатріємії (водної інтоксикації) – обмеження введення рідини, повільна обережна внутрішньовенна інфузія 0,9 % розчину натрію хлориду. Ці заходи можуть бути корисними для запобігання набряку мозку. Згідно з наведеними в літературі даними, не рекомендують застосування барбітуратів з огляду на те, що вони чинять пригнічувальний вплив на дихальну систему, особливо у дітей.

Рекомендується проведення гемосорбції на вугільних сорбентах. Повідомляли про неефективність форсованого діурезу, гемодіалізу і перитонеального діалізу, оскільки карбамазепін значною мірою поєднується з білками плазми крові.

Необхідно передбачити можливість повторного посилення симптомів передозування на 2-й і 3-й день після його початку, що зумовлено уповільненим всмоктуванням препарату.

На початку лікування карбамазепіном або при застосуванні надто високої початкової дози препарату, або при лікуванні пацієнтів літнього віку виникають дуже часто або часто певні типи небажаних реакцій, наприклад з боку центральної нервової системи (ЦНС) (запаморочення, головний біль, атаксія, сонливість, загальна слабкість, диплопія), з боку шлунково-кишкового тракту (нудота, блювання) або алергічні шкірні реакції.

Побiчнi реакції, що спостерiгалися, частiше виникали при комбiнованому лiкуваннi, нiж при монотерапiї. Залежно вiд дози i в основному на початку лiкування можуть виникати певнi побiчнi реакції. Загалом вони зникають самостійно за 8‒14 днів або після тимчасового зниження дози. Розвиток небажаних реакцій з боку ЦНС може бути наслідком відносного передозування препарату або значних коливань концентрацій активної речовини у плазмі крові. У таких випадках рекомендують проводити моніторинг рівня активної речовини у плазмі крові та розподілити добову дозу препарату на більш дрібні (наприклад на 3‒4) окремі дози.

Побічні реакції виникали з такою частотою: дуже часто (> 1/10); часто (> 1/100, 1/1000, 1/10000,

З боку системи крові та лiмфатичної системи: дуже часто – лейкопенія; часто – тромбоцитопенiя, еозинофiлiя; рідко – лейкоцитоз, лімфаденопатія, дефіцит фолієвої кислоти; дуже рідко – агранулоцитоз, апластична анемія, панцитопенія, аплазія кісткового мозку, еритроцитарна аплазія, анемія, мегалобластна анемія, гостра переміжна порфірія, варієгатна порфірія, пізня порфірія шкіри, ретикулоцитоз, гемолітична анемія.

З боку імунної системи: рідко – мультиорганна гіперчутливість уповільненого типу з гарячкою, шкірними висипами, васкулітом, лімфаденопатією; ознаками, що нагадують лімфому; артралгією, лейкопенією, еозинофілією, гепатоспленомегалією та аномальними результатами печінкових проб, що виникають у різних комбінаціях, синдромом зникнення жовчних проток (деструкція та зникнення внутрішньопечінкових жовчних проток). Можуть бути порушення з боку інших органів (наприклад печінка, легені, нирки, підшлункова залоза, міокард, товстий кишечник). Дуже рідко – асептичний менінгіт з міоклонусом та периферичною еозинофілією; анафілактична реакція, ангіоневротичний набряк, гіпогаммаглобулінемія.

З боку ендокринної системи: часто – набряки, затримка рідини, збільшення маси тіла, гіпонатріємія та зниження осмолярності плазми крові через ефект карбамазепіну, подібний до дії антидіуретичного гормону (АДГ), що у поодиноких випадках призводить до гіпергідратації, яка супроводжується летаргією, блюванням, головним болем, сплутаністю свідомості та неврологічними розладами; дуже рідко – підвищення рівня пролактину з або без клінічних симптомів, таких як галакторея та гінекомастія; аномальні результати тестів функції щитовидної залози: зниження рівня тироксину (FT4, T4, T3) та підвищення рівня ТТГ, яке зазвичай проходить без клінічних проявів; в окремих випадках – підвищення рівня холестерину, включаючи холестерин ЛПВЩ та тригліцеридів. Також повідомляли про зниження під впливом карбамазепіну рівнів вітаміну B12 у плазмі крові і підвищення рівнів гомоцистеїну.

З боку обміну речовин та порушення харчування: рідко – недостатність фолатів, зниження апетиту; дуже рідко – гостра порфірія (гостра інтермітуюча порфірія та змішана порфірія), негостра порфірія (пізня порфірія шкіри).

З боку психіки: рідко – галюцинації (зорові або слухові), депресія, втрата апетиту, занепокоєність, агресивна поведінка, ажитація, нервове збудження, сплутаність свідомості, зміни настрою, такі як депресивні або маніакальні коливання настрою, фобії, дезорієнтація; дуже рідко – активація латентного психозу, брак мотивації.

З боку нервової системи: дуже часто – загальна слабкість, запаморочення, атаксія, сонливість, погане самопочуття; часто – головний біль, диплопія, порушення акомодації (розпливчастiсть зображення); нечасто – аномальні рефлекторні рухи (наприклад тремор, великорозмашистий тремор, дистонія, тік, астериксис), ністагм; рідко – орофаціальна дискінезія, порушення мислення, розлади мовлення (наприклад дизартрія або нерозбірливе мовлення), хореоатетоз, периферична нейропатія, парестезія, м’язова слабкість та парез; дуже рідко – порушення смаку, злоякісний нейролептичний синдром, дисгевзія.

Повідомляли, що карбамазепін посилює симптоми розсіяного склерозу. Так само, як і у випадку інших протиепілептичних препаратів, карбамазепін може підвищувати частоту епілептичних нападів. Вираженість епілептичних нападів типу абсанс може посилюватися або можуть провокуватися напади.

З боку органів зору: рідко – порушення руху очей; дуже рідко – кон’юнктивiт, підвищення внутрішньоочного тиску, помутнiння кришталика, ретинотоксичність.

З боку органів слуху та вестибулярного апарату: дуже рідко – розлади слуху, шум у вухах, дзвін у вухах, гіперакузія, гіпоакузія, порушення сприйняття висоти звуку.

З боку серцево-судинної системи: рідко – порушення внутрішньосерцевої провідності, артеріальна гіпертензія або гіпотензія; дуже рідко – брадикардiя, аритмія, погiршення перебігу ішемічної хвороби серця, застійна серцева недостатність, циркуляторний колапс, атріовентрикулярна блокада із синкопе, тромбофлебіт, тромбоемболiя (наприклад емболія судин легень).

З боку дихальної системи: дуже рідко – реакції гіперчутливості з боку легень, що характеризуються підвищенням температури тіла, диспное, пневмонітом або пневмонією; фіброз легень. У разі виникнення таких реакцій підвищеної чутливості прийом препарату необхідно припинити.

З боку травного тракту: дуже часто – нудота, блювання; часто – сухiсть у ротi; нечасто – діарея, запор; рідко – біль у животi; дуже рідко – стоматит, гiнгiвiт, глосит, панкреатит.

Гепатобіліарні порушення: дуже часто – підвищення рівня гаммаглутамілтрансферази (внаслідок індукції ферменту печінки), зазвичай не має клінічного значення; часто – підвищення рівня лужної фосфатази; нечасто – підвищення рівня трансаміназ; рідко – жовтяниця, рiзнi форми гепатиту (холестатичний, гепатоцелюлярний, змiшаний), синдром зникнення жовчних шляхів; дуже рідко – гранулематозний гепатит, печінкова недостатність.

З боку шкiри та підшкірно-жирової клітковини: дуже часто – алергічний дерматит, кропив’янка, іноді у тяжкій формі; нечасто – ексфолiативний дерматит, еритродермiя; рідко – системний червоний вовчак, свербіж; дуже рідко – синдром Стiвенса — Джонсона (у деяких країнах Азії також повідомляли про це небажане явище з частотою виникнення «рідко»), токсичний епідермальний некроліз (синдром Лаєлла), фотосенсибiлiзацiя, мультиформна та вузликова еритема, зміни пігментації шкіри, пурпура, вугри, підвищена пітливість, алопецiя, гірсутизм.

Все більше доказів свідчить про існування зв’язку між генетичними маркерами і виникненням побічних реакцій з боку шкіри, таких як ССД, ТЕН, DRESS, ГГЕП та плямисто-папульозні висипи. У пацієнтів японського і європейського походження, що є носіями алеля HLA-A*3101, після застосування карбамазепіну спостерігалися реакції такого типу. Іншим маркером, який демонструє сильний зв’язок із виникненням ССД та ТЕН, є алель HLA-B*1502 у осіб китайського походження (етнічна група Хан), тайського походження або тих, що походять з інших азійських країн (див. розділи «Особливості застосування» і «Спосіб застосування та дози»).

З боку опорно-рухового апарату: рідко – м’язова слабкість; дуже рідко – артралгiя, мiалгiя, судоми м’язiв, порушення метаболізму кісткової тканини (зниження рівня кальцію та 25-гідроксихолекальциферолу у плазмі крові, що може призвести до остеомаляції або остеопорозу). Повідомляли про зниження мінеральної щільності кісток, остеопенію, остеопороз та про переломи кісток у пацієнтів, які застосовують карбамазепін для довготривалого лікування. Механізм дії карбамазепіну, що впливає на кістковий метаболізм, не встановлено.

З боку нирок та сечовидільної системи: дуже рідко – тубулоінтерстиціальний нефрит, ниркова недостатнiсть, порушення функції нирок (протеїнурiя, гематурiя, олiгурiя, дизурiя, підвищення рівня сечовини у крові/азотемія), часте сечовипускання, затримка сечі.

З боку репродуктивної системи та молочних залоз: дуже рідко – порушення сперматогенезу (зі зменшенням кількості та/або рухливості сперматозоїдів), порушення здатності до запліднення у чоловіків, еректильна дисфункція, імпотенція, зниження статевого потягу.

Травми, отруєння, процедурні ускладнення: повідомлялось про окремі випадки падіння (пов’язані з атаксією, запамороченням, сонливістю, артеріальною гіпотензією, сплутаністю свідомості або в’ялістю внаслідок застосування карбамазепіну).

Побічні реакції, виявлені під час постреєстраційного застосування (частота невідома)

Нижчезазначені побічні реакції спостерігали під час постреєстраційного застосування карбамазепіну. Оскільки повідомлення про ці реакції спонтанні, неможливо встановити точну кількість пацієнтів та достовірно оцінити частоту виникнення побічних реакцій, тому їх частоту класифікують як «невідома».

Інфекційні та паразитарні захворювання: реактивація вірусу герпесу людини VI типу.

З боку системи крові та лімфатичної системи: недостатність кісткового мозку.

З боку нервової системи: седативний ефект, погіршення пам’яті.

З боку шлунково-кишкового тракту: коліт.

З боку імунної системи: медикаментозний висип з еозинофілією та системними симптомами (DRESS).

З боку шкіри та підшкірної клітковини: гострий генералізований екзантематозний пустульоз (ГГЕП), ліхеноїдний кератоз, оніхомадез.

З боку опорно-рухового апарату, системи сполучної тканини та кісткової тканини: переломи.

Відхилення результатів лабораторних та інструментальних досліджень: зниження мінеральної щільності кісткової тканини.

3 роки.

Зберігати у недоступному для дітей місці. Лікарський засіб не потребує спеціальних умов зберігання.

По 10 таблеток у блістері. По 5 або 10, або 20 блістерів у коробці.

За рецептом.

ТОВ Тева Оперейшнз Поланд.

Вул. Могильська 80, 31-546 Краків, Польща.

Дата останнього перегляду.