Глемаз

Склад

діюча речовина: глімепірид;

1 таблетка містить глімепіриду 4 мг

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, магнію стеарат, натрію кроскармелоза, целюлоза порошкоподібна, хіноліновий жовтий (Е 104), діамантовий синій.

Форма випуску

Таблетки (по 5 або по 10 таблеток у блістері, по 3 або по 6 блістерів у картонній коробці).

Основні фізико-хімічні властивості

Плоскі прямокутні таблетки світло-зеленого кольору з трьома насічками з обох сторін, які ділять таблетку на 4 рівні частини.

Фармакодинаміка

Глімепірид - це гипогликемическая речовина, активна при пероральному застосуванні, яка відноситься до групи сульфонілсечовини. Його можна застосовувати при цукровому діабеті II типу.

Глімепірид діє переважно шляхом стимуляції вивільнення інсуліну з бета-клітин підшлункової залози.

Як і в випадку інших препаратів сульфонілсечовини, такий ефект грунтується на підвищенні чутливості клітин підшлункової залози до фізіологічної стимуляції глюкозою. Крім цього, глімепірид має виражену позапанкреатічну дію, також характерна і для інших препаратів сульфонілсечовини.

Вивільнення інсуліну. Препарати сульфонілсечовини регулюють секрецію інсуліну шляхом закриття АТФ-залежного калієвого каналу, розташованого в мембрані бета-клітини підшлункової залози. Закриття калієвого каналу викликає деполяризацію бета-клітини та шляхом відкриття кальцієвих каналів призводить до збільшення припливу кальцію в клітину, що в свою чергу призводить до вивільнення інсуліну шляхом екзоцитозу.

Глімепірид з високою швидкістю заміщення зв'язується з білком мембрани бета-клітин, пов'язаним з АТФ-залежних калієвих каналом, проте розташування його місця зв'язування відрізняється від звичайного місця зв'язування препаратів сульфонілсечовини.

Позапанкреатічна активність. До позапанкреатічніх ефектів належать, наприклад, поліпшення чутливості периферичних тканин до інсуліну та зменшення утилізації інсуліну печінкою.

Утилізація глюкози крові периферійними тканинами (м'язової і жирової) відбувається за допомогою спеціальних транспортних білків, розташованих в клітинній мембрані. Транспортування глюкози в ці тканини обмежена швидкістю етапу утилізації глюкози. Глімепірид дуже швидко збільшує кількість активних молекул, які транспортують глюкозу, на плазматичних мембранах клітин м'язової та жирової тканини, що призводить до стимуляції захоплення глюкози.

Глімепірид підвищує активність глікозілфосфатіділінозітолспеціфічноі фосфоліпази С, з якої в ізольованих м'язових і жирових клітинах може корелювати викликаний препаратом липогенез і глікогенез.

Глімепірид пригнічує продукцію глюкози в печінці шляхом збільшення внутрішньоклітинних концентрацій фруктозо-2,6-біфосфату, який, в свою чергу, пригнічує глюконеогенез.

Загальні характеристики. У здорових осіб мінімальна ефективна пероральна доза становить приблизно 0,6 мг. Вплив глімепіриду є дозозалежним і відтворюваним. Фізіологічна реакція на гострі фізичні навантаження, тобто зменшення секреції інсуліну, в умовах дії глімепіриду зберігається.

Не було виявлено достовірної різниці в дії глімепіриду при застосуваанні препарату за 30 хвилин до їди або безпосередньо перед прийомом їжі. У пацієнтів з цукровим діабетом належний метаболічний контроль протягом 24 годин забезпечувався при ЗАСТОСУВАННЯ препарату один раз на добу.

Хоча гідроксильованих метаболіти викликає незначне, але достовірне зниження рівня глюкози крові у здорових осіб, це лише незначна складова загальної дії препарату.

Застосування в комбінації з метформіном. Б уло продемонстровано поліпшення метаболічного контролю при супутньої терапії глімепірідом порівнянні з монотерапією метформіном у пацієнтів, діабет у яких належним чином не контролюється при застосуванні максимальних доз метформіну.

Застосування в комбінації з інсуліном. Дані щодо застосування препарату в комбінації з інсуліном обмежені. У пацієнтів, діабет у яких належним чином не контролюється при застосуванні максимальних доз глімепіриду, може бути розпочато супутнє лікування інсуліном. Завдяки цій комбінації вдалося досягти такого ж поліпшення метаболічного контролю, як і при монотерапії інсуліном; однак при комбінованої терапії потрібно менше середня доза інсуліну.

Особливі категорії пацієнтів. Діти, в тому числі підлітки. За результатами лікування глімепірідом ніяких нових проблем з безпекою у дітей у порівнянні з дорослими пацієнтами з цукровим діабетом II типу, не було виявлено. Даних про довгострокову ефективності та безпеки у дітей немає.

Фармакокінетика

Всмоктування. Після прийому всередину глимепирид має 100% біодоступність. Прийом їжі не має значного впливу на всмоктування, а лише трохи сповільнює швидкість всмоктування. Максимальні концентрації препарату в сироватці крові (Cmax) досягається через 2,5 години після перорального застосування препарату (середній показник становить 0,3 мкг/мл при прийомі багаторазової добової дози 4 мг). Існує лінійне співвідношення між дозою та Cmax, а також дозою та AUC (площа під кривою «концентрація - час»).

Розподіл. Глімепірид має дуже низький об'єм розподілу (близько 8,8 л), що приблизно дорівнює об'єму розподілу альбуміну, високий ступінь зв'язування з білками плазми (понад 99%) і низький кліренс (близько 48 мл/хв).

Метаболізм і виведення. Середній основний період напіввиведення при концентраціях препарату в плазмі крові, що відповідають багаторазовому режиму дозування, становить приблизно від 5 до 8:00. Після застосування великих доз спостерігалося незначне збільшення періоду напіввиведення.

Цукровий діабет II типу у дорослих, якщо рівень цукру в крові не можна підтримувати тільки дієтою, фізичними вправами та зниженням маси тіла.

Глемаз не призначений для лікування інсулінозалежного цукрового діабету I типу, діабетичного кетоацидозу, діабетичної коми.

Тяжкі порушення функції нирок або печінки.

Глемаз не можна приймати хворим з підвищеною чутливістю до глімепіриду або до будь-якого допоміжного інгредієнта, що входить до складу препарату, до похідних сульфонілсечовини або інших сульфаніламідних препаратів (ризик розвитку реакцій гіперчутливості).

Успішне лікування діабету залежить від дотримання хворим відповідного раціону харчування, регулярної фізичної активності, а також постійного контролю рівня глюкози в крові та сечі. Недотримання хворим дієти не може бути компенсоване застосуванням таблеток або інсуліну.

Дозування залежить від результатів аналізів вмісту глюкози в крові та сечі.

Початкова доза становить 1 мг глімепіриду на добу. Якщо така доза дозволяє досягти контролю захворювання, її слід застосовувати для підтримувальної терапії.

Якщо глікемічний контроль не є оптимальним, дозування потрібно збільшувати до 2 або 3 або 4 мг глімепіриду на добу поетапно (з інтервалами в 1-2 тижні).

Доза, більша 4 мг на добу, дає кращі результати тільки в окремих випадках. Максимальна рекомендована доза - 6 мг Глемаз на добу.

Якщо максимальна добова доза метформіну не забезпечує достатнього глікемічного контролю, можна розпочати супутню терапію пацієнта глімепіридом.

Дотримуючись попереднього дозування метформіну, прийом глімепіриду слід почати з низької дози, яку потім можна поступово підвищувати до максимальної добової дози, орієнтуючись на бажаний рівень метаболічного контролю. Комбіновану терапію необхідно проводити під наглядом лікаря.

Якщо максимальна добова доза Глемаз не забезпечує достатнього глікемічного контролю, при необхідності можна розпочати супутню терапію інсуліном. Дотримуючись попереднього дозування глімепіриду, лікування інсуліном слід починати з низької дози, яку потім можна підвищувати, орієнтуючись на бажаний рівень метаболічного контролю.

Комбіновану терапію слід проводити під наглядом лікаря.

Зазвичай одна доза глімепіриду на добу достатньо. Її рекомендується приймати незадовго до або під час ситного сніданку або - якщо сніданку немає, - незадовго до або під час першого основного прийому їжі. Помилки в застосуванні препарату, наприклад забули прийняти чергову дозу, ніколи не можна виправляти шляхом наступного прийому більш високої дози. Таблетку слід ковтати не розжовуючи, запиваючи рідиною.

Якщо у хворого спостерігається гіпоглікемічна реакція на застосування глімепіриду в дозі 1 мг на добу, це означає, що цукровий діабет можна контролювати тільки за допомогою дотримання дієти.

Поліпшення контролю діабету супроводжується підвищенням чутливості до інсуліну, тому під час курсу лікування потреба в глімепіриді може зменшуватися. З метою уникнення гіпоглікемії слід поступово зменшувати дозу або взагалі перервати терапію. Необхідність у перегляді дозування також може виникнути, якщо у хворого змінюється маса тіла чи спосіб життя або діють інші чинники, що підвищують ризик гіпо- чи гіперглікемії.

Перехід від пероральних протидіабетичних агентів до препарату Глемаз.

Зазвичай можна здійснити перехід від інших пероральнихгіпоглікемічних агентів до препарату Глемаз. Під час такого переходу слід враховувати силу та період напіввиведення попереднього засобу. У деяких випадках, особливо якщо протидіабетичний препарат має довгий період напіввиведення (наприклад хлорпропамід), перед початком застосування препарату Глемаз рекомендується почекати декілька днів. Це дозволить зменшити ризик гіпоглікемічних реакцій внаслідок адитивної дії двох агентів.

Рекомендована початкова доза - 1 мг глімепіриду на добу. Як зазначалося вище, дозу можна поетапно збільшити з урахуванням реакцій на препарат.

Перехід від інсуліну до препарату Глемаз.

У виняткових випадках хворим на цукровий діабет II типу, які приймають інсулін, може бути показана заміна його Глемаз. Такий перехід слід проводити під наглядом лікаря.

Передозування може призвести до гіпоглікемії, яка триває від 12 до 72 годин, і після першого полегшення може з'являтися повторно. Симптоми можуть проявитися через 24 години, після всмоктування препарату. Як правило, для таких хворих рекомендується нагляд в клініці. Можуть виникати нудота, блювота і біль в надчеревній ділянці. Гіпоглікемія часто може супроводжуватися неврологічними симптомами, такими як неспокій, тремор, розлади зору, порушення координації, сонливість, кома та судоми.

Лікування передозування. Лікування полягає в першу чергу в перешкоджанні абсорбції. Для цього необхідно викликати блювоту, а потім випити води або лимонаду з активованим вугіллям (адсорбент) і сульфатом натрію (проносне). Якщо прийняти велику кількість глімепіриду, промивання шлунка, після чого - застосування активованого вугілля та сульфату натрію. У разі тяжкого передозування необхідна госпіталізація до відділень реанімації. Якомога швидше слід розпочати введення глюкози: за необхідності - спочатку одноразова внутрішньовенна ін'єкція 50 мл 50% розчину, а потім - вливання 10% розчину, постійно контролюючи рівень глюкози в крові. Подальше лікування - симптоматичне.

При лікуванні гіпоглікемії, викликаної випадковим прийомом препарату Глемаз у немовлят і дітей молодшого віку дозу глюкози потрібно особливо ретельно коригувати з урахуванням можливості виникнення небезпечної гіперглікемії, а її контроль здійснювати шляхом уважного спостереження за рівнем глюкози в крові.

Виходячи з досвіду застосування глімепіриду та інших похідних сульфонілсечовини, при клінічних досліджень спостерігалися такі побічні реакції.

З боку крові та лімфатичної системи: тромбоцитопенія, лейкопенія, гранулоцитопенія, агранулоцитоз, ерітропенія, гемолітична анемія та панцитопенія, які, як правило, є оборотними після припинення прийому препарату.

З боку імунної системи: лейкоцитокластичний васкуліт, помірні реакції гіперчутливості, які можуть розвиватися до серйозних форм, супроводжуючись задишкою, зниженням артеріального тиску і іноді шоком; можлива перехресна алергія з сульфонілсечовини, сульфаніламідами або спорідненими речовинами.

Метаболічні та аліментарні порушення: гіпоглікемічні реакції переважно виникають негайно, можуть бути важкими та не завжди легко можуть бути скориговані. Виникнення подібних реакцій, як і в разі лікування іншими гіпоглікемічними засобами, залежить від індивідуальних факторів, таких як звички в харчуванні та доза (докладніше див. В розділі «Особливості застосування»).

З боку органу зору: можуть виникати минущі розлади зору, особливо на початку лікування, зумовлені зміною рівня цукру в крові.

З боку шлунково-кишкового тракту: нудота, блювання, діарея, відчуття тяжкості та дискомфорту в животі, біль в животі, рідко призводять до необхідності припинення лікування.

Гепатобіліарні порушення: підвищення рівня печінкових ферментів порушення функції печінки (наприклад холестаз, жовтяниця), гепатит і печінкова недостатність.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: можуть виникнути шкірні реакції гіперчутливості, включаючи свербіж, висип, кропив'янка, алергічний васкуліт і чутливість до світла.

Застосування в період вагітності та годування груддю

Вагітність. Ризик, пов'язаний з діабетом. Відхилення від нормальних рівнів глюкози в крові в період вагітності можуть бути причиною збільшення імовірності виникнення вроджених вад розвитку та перинатальної летальності. Тому слід ретельно контролювати кількість глюкози в крові вагітної жінки для того, щоб уникнути тератогенного ризику.

Вагітну жінку з цукровим діабетом необхідно перевести на інсулін. Жінкам, які страждають на цукровий діабет, необхідно інформувати свого лікаря про заплановану вагітності для корекції лікування і переходу на інсулін.

Ризик, пов'язаний з глімепірідом. Немає даних щодо застосування глімепіриду вагітним жінкам. Згідно з результатами експериментів з тваринами, препарат має репродуктивну токсичність, пов'язану, ймовірно, з фармакологічною дією глімепіриду (гіпоглікемією), тому протягом усього періоду вагітності глімепірид застосовувати не можна.

Якщо пацієнтка, яка приймає глімепірид, планує вагітність або завагітніла, її якомога швидше слід перевести на терапію інсуліном.

Період годування груддю. Невідомо, чи виводиться глімепірид у грудне молоко. Відомо, що він виводиться з молоком у щурів. Рекомендується припинити лікування глімепіридом під час годування груддю, оскільки інші похідні сульфонілсечовини виявляються в грудному молоці та існує ризик виникнення гіпоглікемії у новонародженого.

Діти

Даних про безпеку та ефективність застосування препарату у дітей недостатньо, тому його не рекомендується застосовувати цій категорії пацієнтів.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами

Дослідження з вивчення впливу глімепіриду на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами не проводилися.

Здатність до концентрації та швидкість реакції можуть знижуватися внаслідок гіпоглікемії чи гіперглікемії або через погіршення зору. Це може створювати ризик у ситуаціях, коли така здатність особливо важлива (наприклад, керування автомобілем або робота з механізмами).

Пацієнтів слід попереджати, що їм не слід допускати розвитку в себе гіпоглікемії під час керування транспортним засобом. Це особливо стосується тих осіб, які погано або зовсім не можуть розпізнавати в себе симптоми-провісники гіпоглікемії, і тих, у кого напади гіпоглікемії частими. Необхідно серйозно зважити, чи варто за таких обставин сідати за кермо або працювати з механізмами.

Одночасне застосування препарату Глемаз з певними лікарськими засобами може спричиняти як послаблення, так і посилення гіпоглікемічної дії глімепіриду, тому інші препарати слід приймати тільки за згодою (або призначенням) лікаря. Глімепірид метаболізується за допомогою цитохрому P450 2C9 (CYP2C9). Відомо, що в результаті одночасного прийому індукторів (наприклад рифампіцину) або інгібіторів CYP2C9 (наприклад флуконазолу) цей метаболізм може змінюватися. Результати дослідження взаємодії іn vivo показали, що флуконазол, один із найсильніших інгібіторів CYP2C9, збільшує AUC глімепіриду приблизно вдвічі. Про існування цих типів взаємодій свідчить досвід застосування Глемазу ^® та інших похідних сульфонілсечовини.

Потенціювання ефекту зниження рівня глюкози в крові, а, отже, в деяких випадках і гіпоглікемія може виникати в разі одночасного прийому з глімепірідом таких препаратів як: фенілбутазон, азапропазон і оксифенбутазон, сульфінпіразон, інсулін і пероральні протидіабетичні препарати, деякі сульфаніламіди тривалої дії, метформін, тетрациклін, саліцилати та p-аміносаліцилова кислота, інгібітори MAO, анаболічні стероїди та чоловічі статеві гормони, хінолонові антибіотики та кларитроміцин, циметидин, хлорамфенікол, пробенецид, непрямих анти коагулянти, міконазол, фенфлурамин, дизопірамід, пентоксифілін (великі дози парентерально), фібрати, тритоквалін , інгібітори АПФ, флуконазол, флуоксетин, алопуринол, симпатолітики, цикло-, тро- та іфосфаміди.

Ослаблення ефекту зниження рівня глюкози в крові та відповідно збільшення цього рівня може відбуватися, коли хворий одночасно приймає такі ліки: естрогени та прогестагени; салуретики, тіазидові діуретики препарати, які стимулюють функцію щитоподібної залози, глюкокортикоїди, похідні фенотіазину, хлорпромазин, адреналін та симпатоміметики; нікотинову кислоту (високі дози) та його похідні; проносні засоби (тривале застосування) фенітоїн, діазоксид; глюкагон, барбітурати та рифампіцин; ацетозоламіда. Антагоністи H ₂ рецепторів, бета-блокатори, клонідин та резерпін можуть призводити як до потенціювання, так і до послаблення ефекту зниження рівня глюкози в крові.

Під впливом симпатолітиків, таких як бета-блокатори, клонідин, гуанетидин і резерпін, прояви адренергічної регуляції гіпоглікемії можуть зменшуватися або зникати.

Вживання алкоголю може посилювати або послаблювати гіпоглікемічну дію глімепіриду непередбачуваним чином.

Глімепірид здатний як збільшувати, так і зменшувати вплив похідних кумарину.

Зберігати в недоступному для дітей, сухому та захищеному від світла місці при температурі не вище 25 °C.

Термін придатності - 2 роки.

Не застосовувати препарат після закінчення терміну придатності, зазначеного на упаковці.