ЦЕФЕПІМ-О

Склад

діюча речовина: цефепім;

1 флакон містить цефепіму гідрохлориду еквівалентно цефепіму 1 г;

допоміжна речовина: L-аргінін.

Лікарська форма

Порошок для приготування розчину для ін’єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: порошок від білого до світло-жовтого кольору.

Фармакотерапевтична група

Інші β-лактамні антибіотики. Цефалоспорини IV покоління. Цефепім.

Код АТХ J01D E01.

Фармакологічні властивості

Фармакодинаміка

Цефепім пригнічує синтез ферментів стінки бактеріальної клітини і має широкий спектр дії щодо різних грампозитивних і грамнегативних бактерій.

Цефепім високостійкий до гідролізу більшістю β–лактамаз, має малу спорідненість відносно β–лактамаз, що кодуються хромосомними генами, і швидко проникає у грамнегативні бактеріальні клітини.

Цефепім активний щодо до таких мікроорганізмів:

грампозитивні аероби:

Staphylococcus aureus (лише метициліночутливі штами);

Streptococcus pneumoniae;

Streptococcus pyogenes (стрептококи групи A);

стрептококи групи viridans;

грамнегативні аероби:

Enterobacter;

Escherichia coli;

Klebsiella pneumoniae;

Proteus mirabilis;

Pseudomonas aeruginosа.

Є доступні дані досліджень in vitro, проте їх клінічне значення не встановлено. Відомо, що цефепім виявляє активність in vitro щодо більшості штамів нижченаведених мікроорганізмів, однак безпека та ефективність застосування цефепіму при лікуванні клінічних інфекцій, спричинених цими мікроорганізмами, не встановлені в адекватних та добре контрольованих дослідженнях:

грампозитивні аероби:

Staphylococcus epidermidis (лише метициліночутливі штами);

Staphylococcus saprophyticus;

Streptococcus agalactiae (стрептококи Ленсфільда групи В);

Примітка. Більшість штамів ентерококів, наприклад Enterococcus faecalis, і метициліностійкі стафілококи є стійкими до цефепіму;

грамнегативні аероби:

Acinetobacter calcoaceticus subsp. lwoffii;

Citrobacter diversus; Citrobacter freundii;

Enterobacter agglomerans;

Haemophilus influenzae (включаючи бета-лактамазу, що продукують штами);

Hafnia alvei;

Klebsiella oxytoca;

Moraxella catarrhalis (включаючи бета-лактамазу, що продукують штами);

Morganella morganii;

Proteus vulgaris;

Providencia rettgeri;

Providencia stuartii;

Serratia marcescens.

Примітка. Цефепім неактивний щодо багатьох штамів Stenotrophomonas (раніше Xanthomonas maltophilia та Pseudomonas maltophilia).

Анаеробні мікроорганізми:

Clostridium difficile.

Фармакокінетика

Середня концентрація цефепіму у плазмі, що спостерігається у здорових дорослих чоловіків-добровольців через різний час після одноразової 30-хвилинної інфузії цефепіму 500 мг, 1 г та 2 г, наведена у таблиці 1. Виведення цефепіму здійснюється, головним чином, шляхом екскреції нирками. У здорових добровольців середній період напіввиведення становить 2,0 (± 0,3) години, загальний кліренс 120,0 (± 8,0) мл/хв, кумуляція препарату в організмі не спостерігалася. Фармакокінетика цефепіму лінійна у діапазоні доз від 250 мг до 2 г.

Абсорбція.

Середні концентрації цефепіму у плазмі крові у дорослих здорових добровольців через різний час після одноразового внутрішньовенного та внутрішньом’язового введення наведені у таблиці.

Концентрація цефепіму в плазмі (мкг/мл) при внутрішньовенному (в/в) та внутрішньом’язовому (в/м) введенні, таблиця 1:

Розподіл.

Середній об’єм розподілу цефепіму становить 18,0 (± 2,0) л. Зв’язування цефепіму з білками сироватки крові складає приблизно 20 % і не залежить від його концентрації.

Терапевтичні концентрації цефепіму досягаються у сечі, жовчі, перитонеальній рідині, слизовому секреті бронхів, мокротинні, простаті, апендиксі та жовчному міхурі.

Цефепім також екскретується у грудне молоко. Діти, споживаючи приблизно 1000 мл грудного молока на добу, отримують приблизно 0,5 мг цефепіму в день (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»).

Концентрації цефепіму у тканинах та рідинах організму наведені в таблиці.

Середні концентрації цефепіму у рідинах (мкг / мл) або тканинах організму (мкг/г), таблиця 2:

Є дані про те, що цефепім проникає через гематоенцефалічний бар’єр. Клінічна значимість цих даних на сьогодні не визначена.

Метаболізм та екскреція.

Цефепім метаболізується до N-метилпіролідину, що швидко перетворюється в оксид N-метилпіролідину. Середній загальний кліренс становить 120 мл/хв. Цефепім виводиться з організму майже виключно за рахунок ниркових механізмів регуляції (середній нирковий кліренс−110 мл/хв.) Із сечею виводиться приблизно 85 % введеної дози у вигляді незміне ного цефепіму, 1 % N-метилпіролідину, близько 6,8 % оксиду N-метилпіролідину та близько 2,5 % епімеру цефепіму. Оскільки екскреція нирками є важливим способом елімінації, для пацієнтів з порушеннями функції нирок та пацієнтів, які знаходяться на гемодіалізі, необхідна корекція дози (див. «Спосіб застосування та дози» та «Розподіл»).

Пацієнти з нирковою недостатністю.

Дослідження, проведені за участю пацієнтів з різним ступенем ниркової недостатності, продемонстрували збільшення періоду напіввиведення з організму. У середньому період напіввиведення у пацієнтів із тяжкими порушеннями функцій нирок, які потребують лікування шляхом діалізу, становить 13 годин при гемодіалізі і 19 годин при перитонеальному діалізі.

Загальний кліренс цефепіму у пацієнтів з порушеною функцією нирок знижується пропорційно кліренсу креатиніну−на цьому ґрунтуються рекомендації щодо дозування для цієї групи пацієнтів (див. «Спосіб застосування та дози»).

Пацієнти з печінковою недостатністю.

Фармакокінетика цефепіму у пацієнтів із порушеною функцією печінки або муковісцидозом, які отримували одноразову дозу 1 г, не змінювалась. Коригування дози для таких пацієнтів не потрібне.

Пацієнти літнього віку.

Фармакокінетику цефепіму досліджували у пацієнтів літнього віку (понад 65 років), середній кліренс креатиніну становив 74,0 (± 15,0) мл/хв. Очевидно, що зменшення загального кліренсу цефепіму залежить від кліренсу креатиніну. Тому дозування цефепіму для людей літнього віку слід належним чином скорегувати, якщо кліренс креатиніну пацієнта становить 60 мл/хв або менше (див. «Спосіб застосування та дози»).

Діти.

Фармакокінетика цефепіму досліджувалася у дітей віком від 2 місяців до 11 років після застосування одноразової і багаторазових доз кожні 8 годин та кожні 12 годин. Після одноразової внутрішньовенної дози загальний кліренс та об’єм розподілу у середньому становили 3,3 (± 1,0) мл/хв/кг та 0,3 (± 0,1) л/кг відповідно. У сечі визначається приблизно 60,4 (± 30,4) % від введеної дози у вигляді незміненого цефепіму, а середній кліренс нирок становить 2,0 (± 1,1) мл/хв/кг. Не встановлено суттєвого впливу віку чи статі на загальний кліренс або об’єм розподілу, скорегований за масою тіла. Не спостерігалось кумуляції цефепіму при застосуванні 50 мг/кг кожні 12 годин, тоді як Cmax, AUC і T½ підвищувались приблизно на 15 % після застосування дози 50 мг/кг кожні 8 годин. Експозиція цефепіму після застосування дози 50 мг/кг внутрішньовенно у дітей є порівнюваною з такою у дорослих, котрі отримували дозу 2 г внутрішньовенно. Абсолютна біодоступність цефепіму після внутрішньом’язового введення дози 50 мг/кг становила 82,3 (± 15) %.

Застосування цефепіму підтверджено адекватними та добре контрольованими дослідженнями у дорослих з додатковими фармакокінетичними дослідженнями та дослідженнями з безпеки для дітей. Безпеку та ефективність для дітей віком до 2 місяців не встановлено.

Тести на чутливість. Метод розведення.

Мінімальні інгібуючі концентрації (MIК), встановлені Європейським комітетом з визначення чутливості до антибіотиків (EUCAST),таблиця 3:

* Штами цих видів слід перевірити на чутливість, використовуючи спеціалізовані методи тестів на чутливість. Також штами Haemophilus spp. з MIК більше 2 мкг/мл слід вважати сумнівними і їх слід додатково оцінити.

Показання

Дорослі.

Інфекції, спричинені чутливою до препарату мікрофлорою:

– пневмонія;

– емпірична терапія хворих із фебрильною нейтропенією;

– неускладнені та ускладнені інфекції сечовивідних шляхів (у тому числі пієлонефрит);

– неускладнені інфекції шкіри та підшкірної клітковини;

– ускладнені інтраабдомінальні інфекції (у комбінації з метронідазолом);

– бактеріємія.

Діти.

– Пневмонія;

– неускладнені та ускладнені інфекції сечовивідних шляхів (у тому числі пієлонефрит);

– неускладнені інфекції шкіри та підшкірної клітковини;

– емпірична терапія хворих із фебрильною нейтропенією.

Протипоказання

Підвищена чутливість до цефепіму або L-аргініну, а також до цефалоспоринів, пеніцилінів або інших β-лактамних антибіотиків.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій

Застосовуючи високі дози аміноглікозидів одночасно з лікарським засобом Цефепім-О, слід уважно стежити за функцією нирок через потенційну нефротоксичність та ототоксичність аміноглікозидних антибіотиків. Нефротоксичність відмічалася після одночасного застосування інших цефалоспоринів з діуретиками, такими як фуросемід.

Цефепім-О у концентрації від 1 до 40 мг/мл сумісний з такими парентеральними розчинами: 0,9 % розчин натрію хлориду для ін’єкцій; 5 % і 10 % розчин глюкози для ін’єкцій; розчин 6М натрію лактату для ін’єкцій, розчин 5 % глюкози і 0,9 % натрію хлориду для ін’єкцій; розчин Рінгера з лактатом і 5 % розчином глюкози для ін’єкцій.

Щоб уникнути можливої лікарської взаємодії з іншими препаратами, розчини цефепіму (як і більшість β-лактамних антибіотиків) не вводять одночасно з розчинами метронідазолу, ванкоміцину, гентаміцину, тобраміцину сульфату і нетилміцину сульфату.

У разі призначення цефепіму із зазначеними препаратами вводять кожен антибіотик окремо.

Вплив на результати лабораторних тестів.

Застосування цефепіму може спричинити хибно позитивну реакцію на глюкозу в сечі у разі використання реактиву Бенедикта. Рекомендується використовувати тести на глюкозу на основі реакції ферментного окислення глюкози.

Особливості застосування

Для пацієнтів з високим ризиком тяжких інфекцій (наприклад у пацієнтів, які мають в анамнезі трансплантацію кісткового мозку при зниженій активності на тлі злоякісної гемолітичної патології з тяжкою прогресуючою нейтропенією) монотерапія може бути недостатньою, тому показана комплексна антимікробна терапія.

Для ідентифікації та визначення чутливості збудника (збудників) інфекції до цефепіму слід провести відповідні тести. Цефепім можна застосовувати у формі монотерапії ще до ідентифікації збудника (збудників), оскільки йому властивий широкий спектр антибактеріальної дії щодо грампозитивних та грамнегативних мікроорганізмів.

При застосуванні цефепіму, як і при застосуванні інших препаратів цієї групи, тяжкі побічні реакції, такі як оборотна енцефалопатія (сплутаність свідомості, у тому числі затьмарення свідомості), міоклонія, судоми та/або ниркова недостатність, спостерігалися найчастіше у пацієнтів з нирковою недостатністю, які отримали дози препарату, що перевищували рекомендовані, або у пацієнтів літнього віку з нирковою недостатністю на тлі рекомендованих доз цефепіму. Відомі випадки таких реакції, у пацієнтів, які отримували дози, що були скориговані з урахуванням функцій їхніх нирок. У більшості випадків симптоми нефротоксичності були оборотні і зникали після припинення застосування цефепіму та/або після гемодіалізу.

Необхідно точно визначити, чи відзначалися раніше у пацієнта реакції гіперчутливості негайного типу на цефепім, цефалоспорини, пеніциліни або інші β-лактамні антибіотики. Антибіотики варто призначати з обережністю всім пацієнтам з будь-якими формами алергії, особливо на лікарські препарати. При появі алергічної реакції застосування препарату слід припинити. Тяжки реакції гіперчутливості негайного типу можуть вимагати застосування адреналіну та інших форм симптоматичної терапії.

З обережністю застосовувати пацієнтам із захворюваннями травного тракту, особливо колітом. Антибіотики широкого спектра дії, особливо при тривалому застосуванні, можуть спричиняти псевдомембранозний коліт різного ступеня тяжкості, включно з летальним наслідком. Тому слід звертати увагу на діарею, що проявилась під час лікування цефепімом. Легкі форми коліту можуть минати самостійно після закінчення терапії, помірні або тяжкі стани можуть потребувати спеціального лікування.

Застосування антибактеріальних засобів спричиняє зміну нормальної мікрофлори товстого кишківника і може сприяти розростанню клостридій. Дослідження вказують на те, що токсин, який продукується Clostridium difficile, є основною причиною антибіотикоасоційованого коліту. Після підтвердження діагнозу псевдомембранозного коліту необхідно вжити заходів. Прояви псевдомембранозного коліту помірного ступеня можуть зникнути після припинення застосування препарату. У випадках помірного і тяжкого ступенів необхідно розглянути необхідність введення додатково рідини і електролітів, білків і застосування антибактеріального препарату, ефективного щодо Clostridium difficile.

Як і у випадку з іншими антибіотиками, застосування лікарського засобу може спричиняти колонізацію кишківника нечутливою до нього мікрофлорою. При розвитку суперінфекцій під час лікування необхідно вжити відповідних заходів.

При тривалому лікуванні необхідно регулярно контролювати функціональні показники печінки, нирок та органів гемопоезу.

Фармакокінетика цефепіму у пацієнтів з порушеннями функції печінки не змінена. Коригування дози для таких пацієнтів не потрібна.

Пацієнтам з порушенням функції нирок (з кліренсом креатиніну ≤ 60 мл/хв) дозу препарату слід відкорегувати, щоб компенсувати зниження швидкості виведення. Оскільки у пацієнтів з нирковою недостатністю або іншими станами, які можуть погіршити функцію нирок, концентрація антибіотика у сироватці крові зберігається більш тривалий час навіть при звичайних дозах, таким пацієнтам підтримувальну дозу необхідно зменшити. Призначаючи наступну дозу, слід враховувати ступінь порушення функції нирок, тяжкість інфекції і чутливість до препарату мікроорганізмів, що спричинили інфекцію.

Для пацієнтів віком від 65 років з нормальною функцією нирок не потрібно коригувати дози, незважаючи на меншу величину ниркового кліренсу порівняно з таким у молодих пацієнтів. Пацієнти літнього віку можуть мати знижену функцію нирок, тому слід дотримуватися обережності, призначаючи дозу, та обов’язково контролювати функцію нирок.

У пацієнтів літнього віку з нирковою недостатністю, яким застосовували не скориговані відповідно дози цефепіму, спостерігалися тяжки побічні реакції, в тому числі небезпечні для життя: енцефалопатія, міоклонус та судоми (див. розділ «Побічні реакції»).

Відомо, що цей препарат головним чином виділяється нирками, і ризик токсичних реакцій вище у пацієнтів з порушенням функцій нирок. Оскільки у пацієнтів літнього віку більша ймовірність зниження функції нирок, слід скоригувати дозу, а функцію нирок слід ретельно контролювати.

Необхідно здійснювати контроль протромбінового часу. Багато цефалоспоринів, включаючи цефепім, асоціюються зі зниженням активності протромбіну. До групи ризику входять пацієнти з порушенням функції печінки або нирок, пацієнти, які погано харчуються, а також ті, які приймають тривалий курс антимікробної терапії. Необхідно контролювати протромбін у пацієнтів групи ризику і в разі необхідності призначати вітамін К.

У період застосування цефепіму можуть бути отримані позитивні результати прямого тесту Кумбса. У разі проведення гематологічних або трансфузійних процедур при визначенні групи крові перехресним способом, коли проводиться антиглобуліновий тест або тест Кумбса для новонароджених, матері яких отримували антибіотики групи цефалоспоринів до пологів, слід враховувати, що позитивний тест Кумбса може бути результатом застосування препарату.

Відомо, що L-аргінін змінює метаболізм глюкози та одночасно збільшує рівень глюкози та кальцію у сироватці крові при застосуванні доз, що у 33 рази перевищують максимально рекомендовану дозу цефепіму. Ефекти при більш низьких дозах на цей час невідомі.

При застосуванні лідокаїну як розчинника слід врахувати інформацію з безпеки лідокаїну.

Застосування у період вагітності або годування груддю

Адекватних і добре контрольованих досліджень за участю вагітних жінок не проводилося, тому Цефепім-О у період вагітності можна призначати тільки тоді, коли очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода.

Цефепім екскретується у грудне молоко у дуже низьких концентраціях (0,5 мкг/мл). Рішення щодо припинення годування груддю або щодо відмови від застосування лікарського засобу повинен приймати лікар з урахуванням переваг годування груддю для дитини та користі терапії для матері.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами

Не вивчалась. У разі виникнення запаморочення або інших побічних реакцій слід утримуватися від керування автомобілем або роботи з іншими механізмами.

Спосіб застосування та дози

Звичайна доза для дорослих становить 1 г, яку вводять внутрішньовенно або внутрішньомʼязово з інтервалом у 12 годин. Зазвичай тривалість курсу лікування становить 7−10 днів; тяжкі інфекції можуть потребувати більш тривалого лікування.

Дозування і шлях уведення варіюють залежно від чутливості мікроорганізмів, ступеня тяжкості інфекції, а також функціонального стану нирок хворого.

Рекомендації стосовно дозування цефепіму для дорослих з кліренсом креатиніну більше

60 мл/хв наведені в таблиці 4:

* включаючи випадки бактеріємії, що пов'язана або може бути потенційно пов'язаною з будь-якою із зазначених інфекцій.

** або до зникнення нейтропенії. У пацієнтів, у яких лихоманка відсутня, але нейтропенія продовжується більше 7 днів, необхідно переглянути антимікробну терапію.

*** внутрішньом’язовий шлях введення застосовується лише для легких та середніх неускладнених або ускладнених інфекцій сечовивідних шляхів, спричинених E. Coli, коли внутрішньом’язове введення вважається більш доцільним для введення лікарського засобу.

Порушення функції нирок.

Для пацієнтів із порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну менше 60 мл/хв) дозу препарату необхідно відкоригувати відповідно до таблиці 5:

* Цефепім слід вводити після завершення сеансу гемодіалізу, щодня в один і той же час.

При гемодіалізі за 3 години з організму виділяється приблизно 68 % введеної дози препарату. Тому, після завершення кожного сеансу діалізу необхідно вводити повторну дозу, що дорівнює початковій дозі.

При безперервному амбулаторному перитонеальному діалізі лікарський засіб можна застосовувати у початкових нормальних рекомендованих дозах 500 мг, 1 або 2 г, залежно від тяжкості інфекції, з інтервалом між дозами 48 годин

Кліренс креатиніну (КК) можна визначити за концентрацією його в сироватці крові за наведеною нижче формулою.

Чоловіки:

Маса тіла (кг) × (140 – вік)

ККчол, (мл/хв) =

72 × сироватковий креатинін (мг/дл)

ККжін, (мл/хв) = (КК чол) × 0,85.

Діти віком від 2 місяців. Максимальна доза для дітей не повинна перевищувати рекомендовану дозу для дорослих. Звичайна рекомендована доза для дітей з масою тіла до 40 кг у разі ускладнених або неускладнених інфекцій сечових шляхів (включаючи пієлонефрит), при неускладнених інфекціях шкіри, пневмонії, а також у разі емпіричного лікування фебрильної нейтропенії становить 50 мг/кг кожні 12 годин (для пацієнтів з фебрильною нейтропенію ― кожні 8 годин).

Стан дітей з масою тіла до 40 кг, які отримують лікування препаратом, потрібно постійно контролювати.

Дослідження у дітей з порушенням функції нирок не проводились. Однак, оскільки фармакокінетика цефепіму є подібною у дорослих та дітей, тому для дітей рекомендується зменшення дози або збільшення інтервалу між введеннями пропорційно рівням у дорослих (див. таблиці 4 і 5).

Розрахунок показників кліренсу креатиніну у дітей:

0,55 × зріст (см)

Кліренс креатиніну (мл/хв/1,73 м²) =

сироватковий креатинін (мг/дл)

або

0,52 × зріст (см)

Кліренс креатиніну (мл/хв/1,73 м²) = − 3,6.

Сироватковий креатинін (мг/дл)

Звичайна тривалість лікування становить 7–10 днів, тяжкі інфекції можуть потребувати більш тривалого лікування.

Для дітей з масою тіла 40 кг і більше дозування лікарського засобу Цефепім-О призначається як для дорослих.

Введення препарату.

Цефепім-О можна вводити внутрішньовенно або за допомогою глибокої внутрішньом’язової ін’єкції у великі м’язи (наприклад у верхній зовнішній квадрант сідничного м’яза).

Внутрішньовенне введення. Внутрішньовенний шлях введення застосовується для пацієнтів із тяжкими або загрозливими для життя інфекціями.

При внутрішньовенному способі введення Цефепім-О розчиняють у стерильній воді для ін’єкцій або у 5 % розчині глюкози для ін’єкцій, або 0,9 % розчині натрію хлориду, як зазначено в таблиці 6. Вводять повільно протягом 3−5 хв. При внутрішньовенних інфузіях препарат слід вводити протягом приблизно 30 хвилин.

Внутрішньом’язове введення. Цефепім-О можна розчиняти в стерильній воді для ін’єкцій, 0,9 % розчині натрію хлориду, 5 % розчині глюкози для ін’єкцій, бактеріостатичній воді для ін’єкцій з парабеном або бензиловим спиртом; 0,5 % або 1 % розчині лідокаїну гідрохлориду в концентраціях, що вказані в таблиці 6:

Як і інші лікарські засоби, що застосовуються парентерально, приготовлені розчини препарату перед введенням потрібно перевіряти на відсутність механічних включень.

Цефепім слід розчиняти безпосередньо перед застосуванням і використовувати якнайшвидше. Невикористаний розчин слід знищити.

Для ідентифікації мікроорганізму-збудника (збудників) і визначення чутливості до цефепіму слід зробити відповідні мікробіологічні дослідження. Однак Цефепім-О можна застосувати як монотерапію ще до ідентифікації мікроорганізму-збудника з огляду на широкий спектр антибактеріальної дії щодо грампозитивних і грамнегативних мікроорганізмів. Для пацієнтів із ризиком змішаної аеробно/анаеробної (включаючи Bacteroides fragilis) інфекції до ідентифікації збудника можна розпочинати лікування препаратом Цефепім-О у комбінації з препаратами, що впливають на анаероби.

Діти.

Застосовують дітям віком від 2 місяців.

Недостатньо клінічних даних, щоб рекомендувати застосування цефепіму дітям віком до 2 місяців, а також для лікування тяжких інфекцій у дітей, якщо підозрюється або підтверджено збудник Haemophilus influenzae типу b.

У тих пацієнтів, у яких висіяно збудник менінгіту із віддаленого вогнища інфекції або з не підтвердженим менінгітом, слід застосовувати альтернативні лікарські засоби з підтвердженою клінічною ефективністю.

Передозування

Симптоми. У разі значного перевищення рекомендованих доз посилюються прояви побічної дії, особливо у пацієнтів з порушеною функцією нирок. Симптоми передозування включають енцефалопатію, що супроводжується галюцинаціями, порушенням свідомості, ступором, комою, міоклонією, судомами, нейромʼязовою збудливістю.

Лікування. Слід припинити введення лікарського засобу, провести симптоматичну терапію. Застосування гемодіалізу пришвидшує виведення цефепіму з організму; перитонеальний діаліз малоефективний. Тяжкі алергійні реакції негайного типу потребують застосування адреналіну та інших форм інтенсивної терапії.

Побічні реакції

- Інфекції та інвазії: вагінальні інфекції, оральний та/або вагінальний кандидоз.

-З боку крові та лімфатичної системи: еозинофілія, тромбоцитопенія, лейкопенія, нейтропенія, апластична анемія, гемолітична анемія, агранулоцитоз, панцитопенія.

-З боку травного тракту: нудота, блювання, зміна відчуття смаку, запор, біль у животі, диспепсія, діарея, коліт (у тому числі псевдомембранозний).

- З боку центральної нервової системи: головний біль, запаморочення, безсоння, парестезії,

неспокій, судоми, енцефалопатія (втрата свідомості, галюцинації, кома, ступор), змінений стан свідомості, міоклонічні судоми, епілептиформні напади.

- З боку серцево−судинної системи: біль у грудях, вазодилатація, тахікардія, крововилив.

- З боку імунної системи: реакції гіперчутливості, включаючи анафілаксію, анафілактичний шок, ангіоневротичний набряк.

- З боку шкіри та підшкірної тканини: свербіж, висип, кропив’янка, токсичний епідермальний некроліз, Синдром Стівенса-Джонсона, мультиформна еритема.

- З боку гепатобіліарної системи: гепатит, дисфункція печінки, включаючи холестаз.

- Загальні розлади та реакції у місці уведення: підвищення температури, при внутрішньовенному введенні―флебіти та запалення; при внутрішньом’язовому введенні― біль або запалення у місці ін'єкції.

- Вплив на лабораторні показники: збільшення рівня аланінамінотрансферази, аспартатамінотрансферази, лужної фосфатази, загального білірубіну, збільшення протромбінового часу або парціального тромбопластинового часу та позитивний результат тесту Кумбса без гемолізу, знижений рівень фосфору, гіпокальціємія (більш поширена серед пацієнтів літнього віку). Немає повідомлень щодо клінічних наслідків зміни рівня кальцію або фосфору. Тимчасове збільшення рівня азоту сечовини та/або креатиніну сироватки крові; анемія, еозінофілія, агранулоцитоз, транзиторна тромбоцитопенія, підвищений рівень кальцію. Також відзначалися транзиторна лейкопенія і нейтропенія, зниження гематокриту.

- З боку сечостатевої системи: генітальний свербіж, дисфункція нирок, токсична нефропатія, ниркова недостатність.

- З боку дихальної системи: кашель, біль у горлі, задишка.

- Інші: астенія, периферичні набряки, біль у спині, пітливість.

Термін придатності

2 роки.

Умови зберігання

Зберігати в оригінальній упаковці у захищеному від світла місці при температурі не вище 25 ^оС.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Приготовлений розчин препарату для внутрішньом’язових і внутрішньовенних ін’єкцій слід використати негайно. Невикористаний розчин слід знищити.

Несумісність

Не змішувати в одній ємності з іншими лікарськими засобами, окрім тих, які зазначені у розділі «Спосіб застосування та дози».

Упаковка

По 1 г у скляному флаконі, по 1 флакону у картонній коробці.

Категорія відпуску

За рецептом.

Виробник

Нітін Лайфсаєнсез Лтд./ Nitin Lifesciences Ltd.

Місцезнаходження виробника та адреса місця провадження його діяльності

Селище-Рампур Роад, Паонта Сахіб, Район Сірмур, Хімачал Прадеш, Індія/

Village-Rampur Road, Paonta Sahib, District Sirmour, Himachal Pradesh, India

Заявник

Охoa Імпекс/ Ochoa Impex.

Місцезнаходження заявника та/або представника заявника.

Е-360, Греатер Каілаш частина-II, Нью-Делі-110048, Індія.

E-360, Greater Kailash part-II, New Delhi-110048, India.

Джерелом інформаціі для опису є Державний Реєстр Лікарських Засобів України