Тіодарон

табл. блістер, в пачці, № 30, № 60

• Аміодарону гідрохлорид 0,2 г
• Тіотриазолін 0,1 г

фармакодинамика. Тіодарон - комбінований препарат, властивості якого обумовлені його складовими - аміодарону гідрохлориду та тіотриазоліном.

Аміодарону гідрохлорид впливає переважно на серце і судини. Він виявляє антиаритмічну та антиангінальну дію завдяки здатності блокувати іонні (в основному калієві, меншою мірою - кальцієві та натрієві) канали мембран кардіоміоцитів, а також гальмувати медіаторні процеси збудження α- і β-блокатори. Аміодарону гідрохлорид чинить негативний хронотропний вплив. Симпатолитического активність і блокада калієвих і кальцієвих каналів знижують потребу міокарда в кисні, призводять до негативного дромотропний ефекту: сповільнення провідності та подовження рефрактерного періоду в синусному і AV-вузлах. Крім того, має властивості вазодилататора, завдяки яким він може знижувати опір коронарних судин.

Другий компонент - тіотриазолін, ефекти якого обумовлені переважним впливом на біохімічні процеси в серці та судинах. Володіє протиішемічними, мембраностабілізуючими, антиоксидантними та імуномодулюючими властивостями. Він посилює компенсаторну активацію анаеробного гліколізу, активує процеси окислення в циклі Кребса зі збереженням внутрішньоклітинного вмісту АТФ. Препарат також активує антиоксидантну систему і гальмує процеси окислення ліпідів в ішемізованих ділянках міокарда, знижує чутливість серцевого м'яза до дії катехоламінів, запобігає прогресивному пригніченню скорочувальної функції міокардіоцитів, стабілізує і зменшує площу і об'єм зони некрозу та активує фібринолітичну систему.

Фармакокінетика обумовлена фармакологічними властивостями обох компонентів.

Аміодарону гідрохлорид повільно абсорбується в шлунково-кишковому тракті. Біодоступність становить 30-80%. Після одноразового прийому Cmax в плазмі крові досягається через 3-7 ч. У перші дні застосування накопичується практично у всіх тканинах, особливо в жирових включеннях, печінці, селезінці, легенях. Виводиться аміодарону гідрохлорид з жовчю і калом. Ниркова екскреція незначна. Т½ тривалий, має досить високий рівень межиндивидуальной варіабельності та становить 20-100 днів.

Тіотриазолін після застосування внутрішньо швидко всмоктується, його абсолютна біодоступність становить 53%. Сmax в плазмі крові досягається через 1,6 години після одноразового прийому в дозі 200 мг. Т½ становить близько 8 год.

профілактика рецидивів:

• шлуночкової тахікардії, яка загрожує життю хворого: лікування необхідно починати в умовах стаціонару при наявності постійного контролю за станом пацієнта;
• симптоматичної шлуночкової тахікардії (документально підтвердженої), яка призводить до непрацездатності;
• суправентрикулярної тахікардії (документально підтвердженої), яка потребує лікування, і в тих випадках, коли інші препарати не надають терапевтичного ефекту або протипоказані;
• фібриляції шлуночків.

Лікування суправентрикулярної тахікардії: уповільнення або зменшення фібриляції або тріпотіння передсердь.

ІХС та / або порушення функції лівого шлуночка.

Тіодарон приймають всередину в дозах в перерахунку на аміодарону гідрохлорид.

Звичайна рекомендована доза для дорослих становить по 1 таблетці 3 рази на добу протягом 8-10 днів. У деяких випадках на початку лікування можна приймати 4-5 таблеток на добу недовго і під ЕКГ-контролем.

Підтримуюча добова доза для дорослих становить ½-2 таблетки на добу в залежності від реакції хворого на застосування лікарського засобу Тіодарон.

Препарат можна призначати в дозі 1 таблетка на добу через день або по ½ таблетки на добу щодня. Можлива перерва в прийомі по 2 дні на тиждень.

синусова брадикардія, AV-блокада II і III ступеня (при відсутності кардіостимулятора); синдром слабкості синусового вузла, синоатріальна блокада; тяжкі порушення провідності; підвищена чутливість до йоду та аміодарону гідрохлориду, Тіотриазолін та інших компонентів препарату; дисфункція щитоподібної залози (гіпертиреоз), артеріальна гіпотензія тяжкого перебігу, ниркова недостатність, комбінація з препаратами, здатними викликати пароксизмальну шлуночкову тахікардію типу пірует (див. Взаємодія з іншими лікарськими).

ефективна і підтримуюча дози Тіодарон переносяться хворими добре. Побічні реакції переважно можуть виникати внаслідок перевищення дози лікарського засобу.

З боку серцево-судинної системи: брадикардія (ступінь залежить від дози); в окремих випадках - блокада синусового вузла (звичайно при дисфункції синусового вузла або у пацієнтів похилого віку); в окремих випадках - синоатріальна блокада, AV-блокада;

з боку органу зору: наявність аміодарону в складі препарату може викликати відкладення ліпофусцину в епітелії рогівки (в окремих випадках - значне), яке у виняткових випадках може викликати порушення зору у вигляді пофарбованого ореолу при яскравому світлі або затуманення зору. Вкрай рідко - нейропатія / неврит зорового нерва, яка супроводжується нечіткістю зору, зниженням гостроти зору і папілярних набряком на очному дні. У разі наявності іншої очевидної причини рекомендується припинити прийом препарату;

дерматологічні реакції: свинцево-синя або блакитна пігментація шкіри, алопеція; вкрай рідко - еритема під час променевої терапії, ексфоліативний дерматит, хоча зв'язок між його появою і прийомом препарату чітко не встановлена.

Алергічні реакції: у осіб, схильних до алергії, можуть зрідка виникати свербіж, гіперемія шкіри, лихоманка, висипання на шкірі; при прийомі інших препаратів - в окремих випадках кропив'янка і ангіоневротичний набряк, як виняток - анафілактичний шок.

З боку ендокринної системи: при тривалому застосуванні у окремих випадках можливий розвиток гіпотиреозу, значно рідше - гіпертиреозу.

З боку центральної і периферичної нервової системи: рідко - нейропатія, міопатія (зникають після відміни препарату), тремор або інші екстрапірамідні симптоми, мозкова атаксія, порушення сну, кошмарні сновидіння, псевдоопухоль мозку; дуже рідко - загальна слабкість, запаморочення, шум у вухах, доброякісна внутрішньочерепна гіпертензія, головний біль.

Шлунково-кишковий тракт: рідко - нудота, блювота, порушення смаку, сухість у роті, здуття живота; гепатит, цироз, гостре ураження печінки (включаючи печінкову недостатність), що вимагає припинення лікування, з підвищенням рівня трансаміназ в крові та / або жовтяницею, іноді - з летальним результатом.

З боку дихальної системи: задишка і ядуха (по одному випадку); дифузна інтерстиціальна або альвеолярна пневмопатія, пневмоніт, бронхоспазм, фіброз, плеврит, бронхіоліт, пневмонія; в окремих випадках можливий розвиток гострого респіраторного дистрес-синдрому безпосередньо після операції, можливо, у зв'язку з використанням високих доз кисню при наркозі. Повідомлялося про крововиливах в легені.

З боку репродуктивної системи: дуже рідкісні випадки епідидиміту, імпотенції, однак зв'язок із застосуванням препарату нині не встановлена.

Інші: васкуліт, ниркова недостатність, яка супроводжується помірним підвищенням рівня креатиніну, ураження нирок, тромбоцитопенія, гемолітична або апластична анемія.

на тлі лікування Тіодарон обов'язковий ЕКГ-контроль, оскільки можливі: помірне подовження інтервалу Q-T (при незмінній ширині QRS), розширення зубця Т, зниження його амплітуди, сплощення вершини або двухфазность, поява або збільшення амплітуди зубця U. Обережність необхідна при порушеннях AV -провідність і БА, а також при порушеннях електролітного балансу (особливо гіпокаліємії). Тому слід враховувати ситуації, які можуть супроводжуватися виникненням гіпокаліємії, можливо сприяє появі проаритмогенну ефекту. Гіпокаліємію необхідно коригувати перед початком застосування препарату. Необхідно враховувати, що у хворих похилого віку відзначають більш виражене зниження ЧСС. При появі AV-блокади II або III ступеня, синоатріальна або біфасцикулярної блокади застосування препарату необхідно припинити.

З боку ендокринної системи: аміодарон може викликати порушення функції щитоподібної залози (гіпо- / гіпертиреоз), особливо у пацієнтів з її дисфункцією в анамнезі (у тому числі сімейному), у пацієнтів похилого віку. Тому до початку, під час лікування (кожні 6 міс) і протягом кількох місяців після його завершення необхідно проводити ретельний клінічний і лабораторний контроль функції щитоподібної залози. Гіпертиреоз може з'явитися під час лікування препаратами аміодарону або через кілька місяців після припинення їх застосування. Повідомлялося про випадки фатального перебігу гіпертиреозу, тому при його виникненні препарат необхідно відмінити. Клінічне відновлення зазвичай відбувається через кілька місяців. У випадках важкої тиреоїдної гіперактивності необхідно розглянути раціональність застосування антитиреоїдних препаратів, можливо, в поєднанні з кортикостероїдами.

У ситуаціях, що загрожують життю, при виникненні гіпотиреозу лікування препаратом може бути продовжено в поєднанні з левотироксином натрію, дози якого коригуються відповідно до рівня гормонів щитоподібної залози. Еутиреоїдного стан, як правило, відновлюється через 3 місяці після припинення лікування препаратом.

Легеневі прояви: поява задишки або сухого кашлю як окремо, так і на тлі погіршення загального стану, вказує на можливість виникнення легеневої токсичності, наприклад інтерстиціальної пневмопатії, і вимагає проведення рентгенологічного обстеження.

З боку печінки: регулярний контроль функції печінки рекомендується проводити перед початком і через регулярні проміжки часу в період лікування препаратами аміодарону (див. Побічна дія).

З боку органу зору: в разі погіршення чіткості або зниження гостроти зору слід негайно провести повне офтальмологічне обстеження, включаючи обстеження очного дна. Необхідно припинити прийом препарату в разі появи нейропатії або невриту зорового нерва, викликаних аміодароном, оскільки існує ризик їх прогресування до повної сліпоти (див. Побічна дія).

Нейром'язові прояви: аміодарон може викликати появу периферичної сенсорної, моторної або змішаної периферичної нейропатії та / або міопатії при тривалому застосуванні (див. Побічна дія).

При проведенні комбінованої терапії необхідно враховувати, що комбінації (див. Взаємодія з іншими лікарськими) з блокаторами β-адренорецепторів, за винятком соталолу (комбінація протипоказана) та есмололу (комбінація, яку слід призначати з обережністю), або верапамілом і дилтіаземом слід застосовувати тільки з метою профілактики шлуночкових аритмій, які загрожують життю.

Хворих слід попередити, щоб вони в період лікування уникали впливу сонячного світла або використовували заходи захисту.

Перед операцією слід повідомити анестезіологу, що пацієнт приймає Тіодарон.

Застосування препарату в період вагітності та годування груддю не вивчали.

Діти. Досвіду застосування препарату у дітей недостатньо.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами. Нині повідомлень немає, проте слід враховувати можливість розвитку побічних реакцій з боку нервової системи, органів зору.

протипоказані комбінації. Лікарські засоби, які можуть спричинювати пароксизмальну шлуночкову тахікардію типу пірует і підвищувати ризик її розвитку при одночасному застосуванні з аміодароном: антиаритмічні препарати класу Іа (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід); антиаритмічні препарати ІІІ класу (дофетилід, ібутилід, соталол); інші лікарські засоби, такі як бепридил, цизаприд, дифеманіл, моксифлоксацин, мізоластин, сультоприд; препарати для в / в застосування - еритроміцин, вінкамін і спіраміцин.

Комбінації, які не рекомендується застосовувати. Циклоспорин - при одночасному застосуванні з аміодароном відзначають підвищення рівня циркулюючого в плазмі крові циклоспорину через зниження його метаболізму в печінці, існує ризик виникнення нефротоксичної ефекту. Необхідний контроль концентрації циклоспорину в крові та ретельний контроль функції нирок через ризик нефротоксичний ефект.

При застосуванні комбінації з ін'єкційною формою дилтіазему і верапамілу існує ризик розвитку брадикардії і AV-блокади. Якщо така комбінація є неминучою, слід ретельно спостерігати за станом хворого і проводити постійний ЕКГ-контроль.

Також не рекомендується комбінувати Тіодарон з такими препаратами: метадон, антипаразитарні засоби (галофантрин, люмефантрін, пентамідин), нейролептики (хлорпромазин, ціамемазин, левомепромазин, тіоридазин, трифлуоперазин, амісульприд, сульпірид, тіаприд, вераліпрід, дроперидол, галоперидол, пімозид), які можуть спричинювати пароксизмальну шлуночкову тахікардію типу пірует.

Комбінації, що вимагають особливої обережності при одночасному застосуванні. Пероральніантикоагулянти - посилення антикоагулянтного ефекту та підвищення ризику кровотечі через підвищення концентрації антикоагулянтів в плазмі крові. Необхідно частіше контролювати рівень протромбіну в крові та міжнародне нормалізоване відношення (МНО), коригувати дозу пероральних антикоагулянтів під час лікування препаратом і після його відміни.

Блокатори β-адренорецепторів, крім соталолу (комбінація протипоказана) та есмололу (комбінація, що вимагає особливої обережності при застосуванні) - ризик порушення скорочувальної здатності серця, автоматизму та провідності (пригнічення компенсаторних механізмів симпатичної нервової системи).

Блокатори β-адренорецепторів в разі серцевої недостатності (бісопролол, карведилол, метопролол, небіволол) - порушення автоматизму та серцевої провідності (синергізм ефектів) з ризиком вираженої брадикардії. Існує підвищений ризик розвитку шлуночкової аритмії.

Препарати дигіталісу - пригнічення автоматизму (виражена брадикардія) та порушення AV-провідності. Можливе підвищення концентрації дигоксину в плазмі крові через зниження його кліренсу.

Пероральні форми дилтіазему і верапамілу - існує ризик розвитку брадикардії і AV-блокади серця, особливо у хворих похилого віку.

Препарати, що спричиняють гіпокаліємію: діуретики, що виводять калій (окремо або в комбінації), проносні, амфотерицин В (в / в), глюкокортикоїди (системні), тетракозактид - підвищений ризик шлуночкової аритмії, особливо пароксизмальної шлуночкової тахікардії типу пірует (гіпокаліємія є провокуючим фактором ).

Лідокаїн - ризик підвищення концентрації лідокаїну в плазмі крові з можливістю розвитку побічних неврологічних та серцевих ефектів через зниження його печінкового метаболізму під дією аміодарону.

Орлістат - ризик зниження концентрації аміодарону в плазмі крові та його активного метаболізму.

Фенітоїн (фосфенітоїн) - підвищення концентрації фенітоїну в плазмі крові з ознаками його передозування, особливо неврологічними (зниження метаболізму фенітоїну в печінці).

При прийомі всіх зазначених вище препаратів необхідний клінічний і ЕКГ-контроль стану пацієнта.

При одночасному застосуванні Тіодарон з гіполіпідемічними засобами концентрація останніх в крові може підвищуватися в 10-20 разів (ловастатину, симвастатину) або в 2-4 рази (аторвастатину), при цьому при прийомі розувастатину такого ефекту не виявлено.

Такролімус - підвищення рівня в крові через пригнічення аміодароном його метаболізму.

Флекаїнід - аміодарон підвищує його концентрацію в плазмі крові в результаті інгібування цитохрому CYP 2D6. При одночасному застосуванні з аміодароном необхідно коригувати дозу препаратів, які метаболізуються CYP 2D6 і CYP 3A4 (силденафіл, мідазолам, триазолам, дигідроерготамін).

Загальна анестезія (засоби для інгаляційної анестезії), оксигенотерапія - ризик виникнення брадикардії (резистентної до атропіну), артеріальної гіпотензії, порушення провідності, зниження хвилинного об'єму крові.

Тривале вживання грейпфрутового соку при застосуванні Тіодарон може привести до підвищення концентрації аміодарону в плазмі крові.

Несумісність невідома.

симптоми: синусова брадикардія, блокада провідності, пароксизмальна шлуночкова тахікардія піруетна, порушення кровообігу, порушення функції печінки. При тривалій передозуванні препарату можливе підвищення концентрації натрію і калію в сечі.

Лікування: проводять симптоматичну терапію. Діаліз неефективний.

в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °C.