Дар’я Солодовникова

Дар’я Солодовникова

Треба жити своє життя, бо іншого не буде

Місто на березі обмілілого Каховського водосховища зачаїлося. Тут не почуєш гучних розмов, на вулицях люди зустрічаються тільки вдень, а ввечері навіть вікна в будинках лякають темрявою. Та вранці містяни знову їдуть на роботу і біжать у справах. «В нашій аптеці це найгарячіший час. Навіть якщо обстріл, ми не зачиняємось, запрошуємо всіх до себе, тільки просимо не стояти біля дверей. Вони вже одного разу випробували на собі силу вибуху, тож не варто ризикувати», – завідувачка добре пам’ятає, як її налякав дзвінок охорони минулого літа.

Прилетіло поруч з вашою аптекою?

Так, слава Богу, що це сталося ввечері і аптека вже зачинилася. Тоді відбулися заміною дверей, ні працівники, ні відвідувачі не постраждали. Хоча з огляду на те, що на наше місто летить все – дрони, артилерійські снаряди, ракети, ми всі морально готові. І не лише морально! В аптеці є все необхідне, щоб надати допомогу пораненим. Коли того разу стався прильот, то обійшлося без поранених. Ми з дівчатами наступного дня обговорювали, що могли б і перев’язати, і шини накласти.

Але ви теж могли отримати поранення…

В Нікополі цим вже нікого не налякаєш. Тим більше мене. Я свою другу донечку народжувала 17 липня 2022 року в підвалі пологового будинку під гуркіт вибухів, думаю, що карму свою вже відпрацювала.

Тобто війна війною, а життя потрібно жити тут і зараз?

Так, іншого в нас не буде, тому ми з чоловіком і не стали відкладати народження другої дитини. Ніхто ж не знає, коли закінчиться цей жах. Це 24 лютого 2022 року в нас були ілюзії, що за три тижні війна припиниться. Зараз ми навчилися жити без світла, води і тепла, спати з дітьми на матраці в коридорі, дотримуючись правила двох стін… Це випробування для кожного і його потрібно витримати. Бажано, з честю. Бо діти беруть з нас приклад.

Тому ви й не виїжджаєте на безпечну територію, а залишаєтеся в рідному місті?

А де вона, та безпечна територія? Під час нетривалої декретної відпустки я з донечками поїхала в Кривий Ріг. І коли поруч з нашим помешканням стався приліт, я добре зрозуміла: потрібно повертатися. Вдома не так страшно, бо ми принаймні усі разом. А разом і батька легше бити, не те, що росіян (сміється).

Це, зрозуміло, жарт, а якщо серйозно, то війна навчила нас цінувати людське життя, в першу чергу тих, хто поруч. Наша аптека знаходиться в спальному районі і більшість відвідувачів стали для нас рідними. Знаємо не тільки про їхні хвороби, а разом з вагітними, приміром, чекаємо на народження дитини. Я добре пам’ятаю, як мене відвідувачі вітали з донечкою. Я ж в декрет йшла зі своєї аптеки, і сюди ж повернулася невдовзі.

А колеги вітали?

На той момент з моїх колег, з якими працювали на початку повномасштабного вторгнення, залишилася лише одна. Я вийшла в новий колектив. А згодом і очолила його – в березні минулого року.

Ого, скільки у вас випробувань за ці три роки – і друга дитина, і завідування…

На все свій час. Я не жалкую. Діти в мене здорові, а колеги відповідальні. Чого ще бажати?! Згадала – потрібно бажати і молитися, щоб постачання ліків не припинялося. Як згадаю перші дні війни, коли за кілька днів розпродали майже всі життєво необхідні препарати, а люди просили і навіть плакали. Доводилося шукати по наших аптеках, де є той чи інший засіб, замовляти під власну відповідальність, потім писати недогризком олівця адресу тої аптеки, щоб людина її знайшла. Ото випробування для фармацевта, коли ти знаєш, як допомогти, але не маєш чим!

Зараз, попри те, що в Нікополі відбувається, товар привозять так само регулярно, як і до війни. Водії у нас справжні герої!

Ну, ви теж не пасете задніх!

А інакше й не може бути, коли ти обрав такий фах! Ми ж не собі належимо, а людям. Я дуже вдячна своїм дівчатам, які після безсонної ночі під обстрілами виходять на роботу і працюють. Ми команда і це відчуття надійного плеча поруч дуже підтримує бойовий дух. Про це й відвідувачі часто кажуть і дякують, що не кидаємо їх напризволяще. Тому живемо, працюємо і не здаємося!

Поділіться секретом – де підзаряджаєте свою внутрішню батарейку?

Завдяки хобі: я займаюся фотографією. Це допомагає мені бачити не тільки змучених хворобою людей в аптеці, але й усміхнених і щасливих в кадрі. Такі емоції зараз стали ліками, бо ти на власні очі бачиш – життя продовжується!

Дата створення: 17.12.2024                  Дата оновлення: 30.01.2025

УВАГА! Ціни актуальні лише в разі оформлення замовлення в електронній медичній інформаційній системі Аптека 9-1-1. Ціни на товари в разі купівлі безпосередньо в аптечних закладах-партнерах можуть відрізнятися від тих, що зазначені на сайті!

Завантаження
Промокод скопійовано!