Діана Пономарьова

Мені було страшно лише один раз – коли прилетіло у сусідній будинок

Її незламність – сімейна риса. Діана народилася в військовому містечку Десна на Чернігівщині і більшу частину життя провела тут. Її мама і тато зараз боронять країну, хоча могли б і відмовитися, бо давно вже військові пенсіонери. До речі, саме батько став причиною того, що донька обрала фах фармацевта – він просто не пустив її на юридичний. «З твоїм почуттям справедливості ти не зможеш бути прокурором!» – сказав він у 2015 році, коли йшов в АТО.

Відповідь на питання: «Ким бути?» підказало захоплення хімією. І Діана разом з бабусею вирушила до Харкова подавати документи в фаховий коледж НФаУ. Закінчила його і вступила в фармацевтичний університет. Захищала диплом і проходила інтернатуру під час війни, працюючи в «Аптеці оптових ц..» в Десні, яку відкрила у листопаді 2021 року.

Ніякої паніки – людям потрібні ліки!

24 лютого зателефонував куратор і попросив вийти на роботу. Над Десною гучно гули російські літаки, але Діана зібралася, зателефонувала колезі і вони прийшли в аптеку.

«Всі вже все знали. В нас же військове містечко, тому початок повномасштабного вторгнення був лише питанням часу. Ми всі бачили підготовку до війни та й самі готувалися. Мамі зателефонували вранці і повідомили про тривогу. «Це не навчальна тривога», – сказала вона тоді і попросила мене бути обережною.

В аптеці чекало багато людей. Кожен розповідав власну історію, як дізнався про початок війни. А потім запитував, коли чув гул пролітаючого винищувача: «Це авіаналіт?». Я заспокоювала, навіть посміхалася, хоча насправді було не до сміху. Але ми не мали права розслаблюватися – людям були потрібні ліки і підтримка. А яка підтримка з рюмсаючого фармацевта?

Відпрацювали 2 години і тут в моєї напарниці сталася панічна атака. Я намагалася її привести до тями, дала заспокійливе, але навколишні події були значно переконливішими. Оголосили термінову евакуацію. Довелося зачинити аптеку».

Діана прибігла додому, зібрала необхідні речі і разом з 4-річною донькою, молодшою сестрою та мамою поїхали в Остер до бабусі.

Якщо підірвуть міст, ви додому не дістанетесь

Жодна з 5 аптек Десни не працювала. Попри оголошену евакуацію в містечку залишалося чимало людей. Вони телефонували Діані і плакали – просили ліки. Але транспорт не ходив, навіть попуток не було. 1 березня завідувачка зв’язалася з ТРО і попросила, щоб її привозили в аптеку і потім доставляли додому.

«Чоловіки досить поважного віку щоранку мене забирали з дому і везли, попри небезпеку, в Десну. Пригадую, як проїжджаємо через міст і один з них каже, що його можуть підірвати будь-якої миті. «Тоді ви додому не зможете дістатися – ви це розумієте?» Я розуміла, але моє рішення було непохитним.

Одного разу ми ледь уникли найстрашнішого – тільки-но проїхали перехрестя, як його обстріляли. Мені тоді ще тато зателефонував і тремтячим голосом запитав: «Ти де?» Я його заспокоїла, що те страшне місце вже позаду».

В аптеці Діані допомагала санітарка: подавала ліки, опитувала людей в черзі, щоб підготувати потрібне. Так вдавалося не витрачати зайвий час на біганину між вітринами. Намагалися обслужити якомога більше людей, адже невідомо було, до котрої години аптека працюватиме. Тоді режим її роботи залежав від хлопців з ТРО, тобто від того, коли вони приїдуть забирати завідувачку додому.

Якщо починався обстріл, жінки бігли ховатися в яму, вириту неподалік. Зараз з неї зробили щось подібне до укриття, але тоді не було з чого обирати.

До 1 квітня Діана працювала сама, потім почали повертатися колеги і зараз колектив аптеки працює у повному складі.

Аптека з порожніми вітринами

В середині лютого, за кілька днів до війни, Діана повернулася з сесії і замовила дуже багато товару. «Він став справжнім спасінням для односельців. Було все і багато! Заспокійливі, антигіпертензивні, антибіотики, навіть інсуліни, адже наша аптека працює за програмою «Доступні ліки».

Я дуже вдячна керівництву Аптечної мережі 9-1-1 за те, що в той складний час вони прийняли рішення передати необхідні лікарські засоби на суму 90 тисяч грн місцевій громаді. І інсуліни також! Їх потім роздавали жителям, в яких не було можливості придбати ліки – стареньким, інвалідам, пацієнтам з хронічними захворюваннями, лежачим. Також препарати передавали військовим на блокпости».

З навколишніх сіл люди боялися їхати навіть за ліками. Тому Діана збирала замовлення на потрібні препарати в односельців, які вимушено проживали в Острі, і привозила їм прямо додому.

Аптека протрималася на довоєнних запасах місяць і вітрини спорожніли, залишилася сама косметика. Тоді завідувачка налагодила зв’язки з волонтерами і відправляла людей до них. Постачальники не поспішали везти товар, бо небезпека залишалася. До 25 червня в містечку зафіксовано понад 20 прильотів!

«25 квітня нам вперше за 2 місяці привезли товар. Ми раділи так, як діти радіють новорічним подарункам! Немає страшнішого випробування, ніж дивитися в очі хворому і відмовляти йому в життєво необхідних ліках».

Напуття з власного досвіду

Попри все пережите, Діана зрозуміла, що фах обрала правильно. «Моя аптека – мій фронт. І я дуже вдячна фармації, що вона дає мені можливість бути корисною для людей. Фармацевт завжди має тримати себе в руках, бо для багатьох людей ми є останньою надією на порятунок. Це дисциплінує і позбавляє страху. А ще я хочу для своїх майбутніх колег, які зараз ще навчаються, наголосити на важливості знань і навичок з домедичної допомоги. Ми незамінні, особливо в умовах війни».

Дата створення: 07.05.2023                Дата оновлення: 17.05.2023