Олена Полятикіна

В цій професії я знайшла себе!

Олена зростала в медичній родині – її тато був сільським фельдшером. Хоча слово «був» тут не дуже доречне. В будь-який час доби до нього йдуть люди і він нікому не відмовляє навіть зараз, на пенсії.

Вступ у медінститут був майже невідворотним, принаймні так здавалося всім, зокрема і дівчині. Але згодом життя зробило крутий поворот. Олена докорінно змінює фах – кидає медичний і вступає у педагогічний виш.

Диплом не приніс очікуваної радості. Шкільні будні виснажують, діти дратують… «Думала, звикну, але ні. Не моє, – згадує вона ті часи. – Я дуже вдячна долі, що дозволила мені повернутися в медицину і стати фармацевтом».

Шефство над хворими на діабет як компроміс між медициною і фармацією

Вона прийшла в аптеку «Прана» працювати касиром невдовзі після відкриття. З того часу спливло трохи менше, ніж 12 років. Саме там Олена відчула себе на своєму місці. «Я не педагог, мені не подобається вчити, тим більше повчати. Моє покликання – допомагати, бачити, як в очах людей спалахує надія, як їм стає краще в результаті правильно підібраного лікування».

Три роки тому аптека «Прана» увійшла в Аптечну мережу 9-1-1 і стала «Аптекою оптових ц..». В Глухові на той час вона була єдиною, де діабетики могли отримати інсуліни за гроші держави. «Ми складали списки хворих на діабет, передавали їх місцевій владі, адже інсуліни тоді ще не входили до програми «Доступні ліки», і вона сплачувала за ліки. В аптеці, якою я завідую, найбільша база і пацієнтів, і постачальників цих лікарських засобів. Препарати інсуліну дуже специфічні, до того ж дороговартісні, тому помилка може завдати шкоду і здоров’ю хворого, і аптечному закладу. Тут дуже важливо правильно підібрати препарат, визначити дозу і замовити саме те, що треба, і в належній кількості, щоб людині вистачило на місяць прийому. Ми постійно перебуваємо в контакті з сімейними лікарями, розповідаємо їм про нові лікарські засоби, які з’являються, часто радимо, виходячи зі стану та аналізів пацієнта, що чим можна замінити. Під час війни, коли виник дефіцит ліків, така співпраця врятувала не одне життя».

Життя в «сірій» зоні

Приблизно о пів на шосту ранку 24 лютого російські війська перетнули український кордон – Глухівський район Сумщини межує з країною-ворогом. А вже серед дня містом пройшли ворожі танки. Глухів опинився в «сірій» зоні і жив в цьому мороку кілька місяців.

«Війна внесла свої корективи в роботу аптеки, але ми працювали кожного дня. Вранці 24 лютого я зателефонувала куратору: ніхто не розумів, наскільки все глобально, і як ми маємо працювати. Потім я зв’язалася зі співробітниками, почула, що вони готові вийти на роботу. На серці стало легше. Я їм дуже вдячна за те, що опанували свій страх.

Звичайно, ми не очікували такого напливу людей, але команда у нас злагоджена, перевірена ще ковідними часами. Дівчатам було непросто. Крик, сльози, телефонні дзвінки заважали зосередитися, а люди все йшли та йшли. На кожного відвідувача доводилося витрачати більше часу, ніж зазвичай. Перш ніж перейти до замовлення ліків, майже кожного треба заспокоїти. Комусь вистачало просто співчуття і добрих слів, а декому і «Корвалол» капали…»

Аптека зачинялась за дві години до настання комендантської години та коли лунали сирени. Відвідувачі розуміли, сварок не влаштовували, але дуже боялися, що завтра вона не відчиниться, як більшість аптек міста.

«Виник дефіцит ліків, бо яка може бути логістика, коли ми на непідконтрольній території. Намагались забезпечити людей хоча б мінімальною кількістю ліків, хоча б аналогів. В аптеці залишався інсулін, ми відпускали його за паперовими рецептами, які виписували сімейні лікарі. Вони весь час були зі мною на зв’язку, ми разом підбирали заміну, радилися. І ми, і вони розуміли, що помилка може коштувати пацієнту життя, тому об’єднали свій досвід».

Жити роботою – це добре чи погано?

У нашому суспільстві прийнято жаліти людей, які весь свій час віддають роботі. Мовляв, то в них більше нічого немає – ні сім’ї, ні дітей.

В Олени Полятикіної є син і чоловік, який, до речі, ревнує її до роботи. Він каже, що в аптеці вона проводить часу більше, ніж вдома. «А я йому у відповідь кажу, що мало людей, які люблять свою справу і отримують від неї стільки задоволення. Гармонію і душевний спокій мені дарує саме мій фах.

В нас чудовий колектив однодумців, всі розуміють один одного з пів слова. І для них, і для мене наша аптека і наші відвідувачі – сенс життя».

Дата створення: 31.05.2023                Дата оновлення: 15.06.2023