Лідія Полозкова

Бігати від долі – марна справа, тому я залишаюся в Запоріжжі

Лідія родом з Херсонщини – її рідне селище Новоолексіївка знаходиться на кордоні з окупованим Кримом. Саме звідти їй о пів на четверту 24 лютого зателефонувала бабуся і сповістила, що їх бомблять.

Яка війна? Не вигадуй!

Лідія ледь дочекалася 6-ї ранку і почала обдзвонювати колег. Хтось лякався і навіть плакав, а її колега зі Степногірська взагалі відмовилася вірити: «Що ти вигадуєш? Немає ніякої війни».

Коли Лідія бігла на роботу, в Запоріжжі пролунали 2 вибухи. Однак ні розбиратися, ні лякатися часу не було – під «Аптекою оптових ц..» вишикувалася довжелезна черга.

«Попри те, що у нас тоді ще нічого не літало, люди були перелякані. Найперше кинулися робити запас ліків. До 9-ї вечора я навіть не присіла. Тоді ми з колегами ще не знали, що такий режим роботи стане варіантом норми. Як і паніка в аптеці.

До нас приїхали багато переселенців з Маріуполя, і вони проводили серед відвідувачів аптеки «політінформацію». Історії були схожі – про те, як жили в бомбосховищі, як розбомбили будинок, як загинули рідні… Висновок зазвичай лунав один і той самий: «Все! Нашого міста немає і до Запоріжжя дістануться. Треба тікати». Я не витримала і одного разу сказала, що, по-перше, тікати від долі марно, а, по-друге, треба просто жити і працювати, щоб підтримувати ЗСУ. Вони нас захистять. Мої слова виявились пророчими – в Запоріжжя окупантів не пустили».

Воєнні будні без вихідних

На роботу працівники «Аптеки оптових ц..» приходили не з порожніми руками. «Сумки з речами та наплічники з документами і грошима приносили з собою. Кожен день був як останній. Прилетіти могло будь-куди в будь-який момент – в твій будинок чи в аптеку».

На третій день війни майже закінчилися ліки – підбирали заміну. Особливим попитом користувалися заспокійливі, навіть фітозбори і краплі розібрали. «Одна з колег якось пожартувала: «Навіщо ходити на роботу? Нічого ж не залишилося». Посміялися і продовжили працювати. Навіть план робили! Тижні за три нам перекинули товар з зачиненої аптеки Запоріжжя 1, потім ще. Якось протрималися, поки постачання не відновили. Зараз привозять регулярно, хоча обстрілюють наше місто останнім часом набагато інтенсивніше, ніж на початку повномасштабного вторгнення».

У дівчат з «Аптеки оптових ц..» є свій лайфхак. Коли лунає тривога, вони зачиняють аптеку і… розбирають товар. «А що робити? Людей в аптеці весь день повно, а ввечері потрібно встигнути до комендантської години додому потрапити. От і викручуємося».

Лідія пригадує, як нещодавно неподалік в житловий будинок влучила ракета. Це був шок! Ховалися в матеріальній, де немає вікон, бо в залі суцільне скло – і вітрини, і навіть стіни.

З вересня 2022 року нас обстрілюють вдень і вночі

Чоловік проводжає Лідію на роботу зі словами: «Машина напоготові. Якщо що, заберу тебе і поїдемо звідси». І так вже майже 2 роки.

«Восени 2022 року, коли почали гатити по житлових будинках, було дуже страшно. У нас немає підвалу і бомбосховища в кроковій доступності теж. Сидимо в коридорі. І от однієї такої ночі я зрозуміла, що нікуди ми не поїдемо. Оті змарнілі сірі обличчя людей і їхній згаслий погляд – найкраще щеплення від паніки. Вони приходять в аптеку і вірять, що їм тут допоможуть, хоча б добрим словом, яке зараз перетворилося на ліки. А якщо аптека зачиниться? Та й куди їхати? Он виїхали наші жителі до Дніпра і опинилися в тому будинку, куди прилетіло 14 січня цього року. 46 загиблих і 75 поранених, серед яких і наші з Запоріжжя. Ні, я залишаюсь тут. Тут моя родина, мій дім і мої пацієнти, яким я потрібна».

Дата створення: 16.12.2023                Дата оновлення: 27.12.2023