Людмила Жирова

Без фармацевтів війну не виграти!

На початку повномасштабного вторгнення в Донець приїхало багато харків’ян та жителів навколишніх міст і сіл, куди намагався зайти ворог. Навантаження на «Аптеку оптових ц..» було шаленим, «Аптека 9-1-1» зачинилася, а персонал виїхав. «За 2 місяці розкупили всі ліки та у нас. Новий товар не завозили, було дуже небезпечно – поруч з нами Балаклія, і вона вже була окупована. Довелося зачинитися. Але за місяць я наполягла, щоб аптека повернулася до роботи. Людям потрібні ліки, – пригадує Людмила Анатоліївна, яка вже вісім років очолює «Аптеку оптових ц..» і добре знає проблеми зі здоров’ям кожного місцевого жителя. – Як я мала дивитися їм в очі?»

За крок від ворога

24 лютого був звичайний робочий день. Про війну Людмила Анатоліївна дізналася… від куратора. «Ми чекали на надходження товару, але він затримувався. Я зателефонувала куратору і вона каже: «Який товар! Війна!» Я навіть не повірила спочатку. Потім подзвонив чоловік, який працював на міжміській маршрутці «Балаклія-Харків», і сказав, що його в Змієві завернули назад, бо почалася війна. Я розгубилася. Потім повідомила дівчатам. Наступного дня ми залишилися в аптеці вдвох з Тетяною Іванівною Трембач, яка зі мною досі.

В аптеці спочатку було як зазвичай – місцеві не панікували, бо в нас було тихо. А потім наші люди перелякалися і кинулися скуповувати все. Оскільки товар ми так і не отримали, наших залишків вистачило ненадовго. Торгувати було вже нічим, та й обстріли почалися досить серйозні, тому керівництво прийняло рішення зачинити та нашу «Аптеку оптових ц..».

За місяць біганини сховищами Людмила Анатоліївна побачила, як людям непереливки без необхідних препаратів, і зателефонувала Олені Сергіївні Казека з проханням відчинити аптеку. Куратор погодилася.

«Нам привезли товар з зачиненої «Аптеки 9-1-1». А ще в наш колектив влилися двоє її працівниць – Марія Гусакова та Валентина Гаєва. Але остання досить швидко звільнилася і ми залишилися втрьох. Щодня виходили на роботу, хоча часом було страшно, бо поруч прилітало. Товар з нашого харківського складу привозив мій чоловік. Він і в аптеці нам допомагав, стежив за порядком, подавав ліки, щоб ми могли обслужити більше людей».

В липні сталася біда – Людмила Анатоліївна впала і зламала руку. Дівчата залишилися вдвох. Навантаження було шалене. «Я зателефонувала своїй колезі Вікторії Приходько, яка працювала зі мною ще в «Аптеці оптових ц..», але на той час знаходилася в декретній відпустці, і попросила допомоги. Вона не злякалася і вийшла на роботу. Втрьох було все ж трохи легше, і дівчата дочекалися мого виходу з лікарняного. Але тут нове лихо – Марія Гусакова вирішила звільнитися. Так нас знову залишилося «троє мушкетерів»: Таня Трембач, Віка Приходько і я. І натовп в аптеці, який не вщухав».

Дві аптеки та одна завідувачка

В жовтні ситуація в Донці більш-менш стабілізувалася. Керівництво прийняло рішення відчинити «Аптеку 9-1-1». Ну, і хто ж, як не Людмила Анатоліївна мала стати там завідувачкою! «Для мене ця аптека як рідна. Я тут розпочинала роботу в нашій мережі в Донці. Відпрацювала півтора року, все знаю. Не тільки полички та те, що на них має стояти, а й пацієнтів. Тому погодилася. Не вистачало людей. Нам втрьох було неможливо дати раду двом аптекам одночасно. Я дала оголошення і до нас прийшла Юлія Латушкіна. Вона працює там постійно, я приходжу в ті дні, коли їй потрібен вихідний. Ну, і всі організаційні моменти на мені.

Зараз зі мною на обох аптеках всього 4 працівники. Важко, але під час війни не варто чекати комфорту мирних часів. Дівчата це добре розуміють. Вони мене підтримують і всіляко допомагають. Я дуже вдячна їм і кураторам Олені Сергіївні Казека і Сергію Івановичу Мазуліну, які завжди на зв’язку. Усі питання вирішують оперативно і я відчуваю, що не сама на цій війні.

Зараз ми з колегами з нетерпінням чекаємо повернення працівників «Аптеки 9-1-1». Разом ми зможемо зробити більше для наших містян».

Любов всупереч, а не завдяки

В юності Людмила Анатоліївна, яка родом з маленького селища Добровілля на Харківщині, мріяла стати вчителем або журналістом. Але батько поставив доньку перед фактом: «Будеш фармацевтом. Пам’ятаєш, що казав дідусь? Ти маєш вирости та опанувати фах фармацевта, тоді будеш людиною, яка всім потрібна». Дівчина виконала заповіт.

«Я спочатку трохи побоювалася, адже це велика відповідальність. Помилка фармацевта може коштувати людині життя. Як і відсутність фармацевта та аптеки в населеному пункті. До війни всі звикли, що ліки на відстані простягнутої руки. А коли аптеки зачинилися і треба було їхати за багато кілометрів, щоб придбати гормони, інсулін чи антигіпертензивний засіб, всі зрозуміли: без фармацевта не обійтися. Дідусь виявився правий! Щодня його згадую, коли чую подяки від наших відвідувачів».

Дата створення: 07.04.2023                Дата оновлення: 19.04.2023