Тетяна Шидер

Слова подяки від відвідувача – найбільша нагорода для мене

Її шлях в професію розпочався майже 40 років тому – юна випускниця медучилища за розподілом потрапила на роботу в міжлікарняну аптеку. «Ми готували стерильні розчини глюкози, хлориду натрію, калію хлориду, очні краплі, які використовували медики для лікування пацієнтів. Досі пам’ятаю ті закаточні машини та стерильні автоклави!

Згодом екстемпоральна медицина відійшла у минуле, і я перейшла на роботу в одну з місцевих аптек. А в листопаді 2019 року, коли відкрилася наша «Аптека оптових цін», я долучилася до команди Аптечної мережі 9-1-1. Дуже вдячна долі, що так сталося. Певно на фармринку України немає другої такої компанії, де настільки опікуються працівниками. Навчання, підтримка в будь-яких питаннях і навіть подарунки до свят – в цей складний період компанія піклується про наш настрій і наш добробут!»

Звістка про початок повномасштабної війни вас налякала?

Скоріше здивувала. Я очікувала, що все почнеться 22 лютого. А коли ввечері йшла з роботи додому, то спіймала себе на думці, що раз нічого не відбулося в цей день, то не буде ніякої війни. Дзвінок сусідки о 6-й годині 24 лютого став для мене справжньою несподіванкою. Страху не було – я ще кілька днів не могла до кінця повірити в невідворотність подій.

Наше місто не обстрілювали. Перший вибух ми почули рано-вранці 26 лютого – прилетіло в село Лощинівка неподалік Ізмаїла. Я саме збиралася на роботу і от тоді я вже перелякалася.

А місцеві теж не вірили, що почалася війна?

Вони не просто вірили – вони масово виїжджали з міста. В аптеці в черзі постійно обговорювали, через який кордон можна евакуюватися, ділилися один з одним телефонами перевізників. Ну, і запасалися ліками. В перші ж дні розкупили зеленку, стрептоцид, бинти, лейкопластири, вату. Потім заспокійливі, антигіпертензивні… Два перші тижні трималися на довоєнних запасах, потім постачання товару відновилося.

Аптеку не зачиняли?

Ні на день! Через комендантську годину довелося перейти з цілодобового режиму на робочий день з 8 до 17-18 години. Наші «нічники» звільнилися і ми залишилися втрьох – я, Віоріка Валентинівна Деченко і Ясміна Калюжна, вона виїхала в серпні 2023 року. На її місце прийшла Інна Валеріївна Пармакова.

На початку повномасштабного вторгнення мені теж довелося на 10 днів поїхати – потрібно було допомогти виїхати невістці з онукою. Син дуже наполягав, щоб я залишилася з ними в Румунії, але я навідріз відмовилася. Кинути аптеку і людей в такий час я не мала права! 18 березня повернулася і працюю. Моє життя тут, тут я потрібна. Навіть обстріли, які розпочалися 2 серпня 2023 року, мене не змусили переглянути це рішення. В нас тоді «шахедами» закидали Ізмаїльський порт, з якого в Румунію по Дунаю вивозили українське зерно. І з того часу росіяни майже не полишають нас у спокої.

Поруч з аптекою не прилітало?

На щастя, ні. Ми знаходимося на відстані 4 кілометри від порту, тому нас не зачіпає. Восени був прильот в будинок неподалік, але він стався вночі. Аптека не постраждала. Вибухи ми, зрозуміло, чуємо, однак не зачиняємося навіть під час тривоги. Люди часто забігають сюди пересидіти, бо разом не так страшно.

Але все одно ж страшно?

Знаєте, найбільший страх я пережила під час COVID-19. Поруч з нами лікарня водників і там лікували хворих на коронавірус. Тоді багато пацієнтів помирали і їхні родичі прибігали до нас. Сльози, крики, істерики, серцеві напади… Ми з дівчатами завжди тримали напоготові аптечку з корвалолом і нашатирним спиртом, щоб надати допомогу. З того часу в мене є правило: ніколи не відмовляти людям, які стукають в аптеку навіть після закриття. До нас не приходять по цукерки, в аптеку йдуть тоді, коли щось трапилось і тут кожна хвилина може бути ціною життя.

Відвідувачі цінують?

Стільки приємних слів, як в цей непростий час, ми раніше ніколи не чули. Іноді приходять подякувати за те, що підібрали правильні ліки. І це найдорожчий подарунок, який винагороджує фармацевта за нашу непросту працю.

Дата створення: 31.12.2023                Дата оновлення: 25.02.2024