Родіон Яремов

Наша аптека була спасінням для жителів Північної Салтівки

Родіон Яремов родом з Костянтинівки Донецької області. Хлопець вів досить безтурботне життя, поки не прийшов час обирати фах. Шкільні роки збігали та вже на горизонті замайорів вступ у виш, а відповіді на питання «Ким бути?» в хлопця не було. Тоді підключився батько — він бачив сина в білому халаті за першим столом. Сьогодні молодий завідувач аптеки безмежно вдячний йому за те рішення. Це постріл «в яблучко»!

Який виш перетворив на реальність мрію батька?

Зрозуміло, що це був Національний фармацевтичний університет — найкращий виш у нашій галузі! Але спершу я перебрався разом з батьками в Харків і пішов вчитися у фармацевтичний коледж НФаУ, а вже потім, підготований, вступив до університету. Отримав згодом диплом магістра і зараз навчаюся в інтернатурі інституту підвищення кваліфікації.

Ви пішли працювати ще під час навчання? Яку аптеку обрали в якості першого місця роботи?

Після закінчення коледжу у 2019 році я звернувся у відділ кадрів нашої компанії, бо хотів працювати саме в Аптечній мережі 9-1-1. На той момент місць для фармацевтів не було. Мені запропонували вакансію адміністратора з товару. Щоб не втрачати час, я погодився і вийшов на роботу в «Аптеку Низькі Ціни №1» Пушкінська.

Пригадайте своє перше враження, коли потрапили в аптеку як працівник. Що найбільше вразило?

Атмосфера. Це якийсь мікс чаклунства і … відповідальності. Причому, в рівних пропорціях. Вразило, як фармацевти спілкуються з відвідувачами. Скільки ж інформації в їхніх головах! Однак просто мати інформацію про ліки, їхні побічні дії, особливості призначення та «консенсус» з іншими препаратами замало. Потрібно вміти донести все це до пацієнта зрозумілою мовою. Я захоплено дивився на колег і вчився. Кожну робочу хвилину!

За три місяці вирішив спробувати самостійно обслуговувати людей і звернувся до своєї завідувачки з проханням допомогти мені знайти роботу за першим столом. Місце знайшлося в «Аптеці Низькі Ціни №1» Олексіївська 7.

З чого починали на омріяній посаді?

Початок був нелегким. COVID-19 дістався України. В аптеках величезна кількість відвідувачів, черги на вулиці, проблеми з транспортом. Тоді ми ще не знали, що все це — «репетиція» майбутніх подій…

Ви працювали 24 лютого?

Ні, не працював. У мене був вихідний. Я спав. Пролунав сильний вибух. Прокидаюся і біжу до вікна. Над прикордонною Гоптівкою бачу стовпи диму і спалахи – один за одним. За кілька хвилин у батька дзвонить мобільний: наказують максимально швидко прибути до військової частини. Він служить в управлінні Національної Гвардії. Ми не прощалися. Він сказав: «До зустрічі! Ми в місто їх не пустимо». Зустрілися рівно через 2 місяці – на Великдень, 24 квітня.

Розкажіть про свої воєнні будні. З якими проблемами довелося стикатися?

Проблем було чимало. Найбільша – часто зникала електрика. Але ми намагалися працювати по максимуму і не залишати аптеку надовго. Один з колег навіть облаштував собі в кімнаті персоналу спальне місце. В його будинок були прильоти та він вирішив перебратися звідти. Так і жив три місяці в аптеці.

Наступною проблемою були продукти. В кроковій доступності до аптеки не працював жоден магазин. До найближчого було 3 км пішки, та й режим його роботи співпадав з нашим. А в аптеці постійно черги, вирватися хоча б на годину нереально.

Скільки працівників у вашій аптеці було до війни та скільки залишилося?

Наскільки я знаю, до війни колектив складався з 12 працівників. На початку бойових дій всі виїхали, залишився один хлопець, який працював тут раніше в нічну зміну. За кілька днів компанію йому склав ще один фармацевт.

Я прийшов у цю аптеку на початку березня — як покупець. Досі пам’ятаю той день. Батько скинув список препаратів, які потрібні були військовим. Ми з мамою зібралися в аптеку, щоб придбати ті ліки. Я вийшов з дому раніше, мама затрималась.

Почався обстріл. На відстані 30 метрів розірвався снаряд. Мене сильно оглушило, але принаймні обійшлося без травм.

Аптеки ми тоді все ж дісталися і забрали замовлення. Я розповів хлопцям, що теж працюю в Аптечній мережі 9-1-1 і запропонував допомогу. Зв’язалися з куратором і він перевів мене в цю аптеку і призначив завідувачем. Потім нам дали ще фармацевтів, зараз працюємо вчотирьох.

З дефіцитом ліків як боролися?

Люди в паніці скуповували все, на що вистачало грошей. Я змушений був обмежити кількість упаковок, зокрема серцевих препаратів, які відпускалися в одні руки, місячним терміном прийому. Це не популярне серед відвідувачів рішення дозволило створити досить суттєвий запас ліків. Також нам привозили товар з непрацюючих аптек. Протрималися до відновлення поставок і жодного пацієнта не залишили без допомоги.

Чи були прильоти поряд з аптекою?

Звичайно! Це ж Салтівка! Аптека наша в порядку, але будинок, в якому вона розташована, практично весь без вікон.

Як діставалися на роботу і за яким графіком працювали?

Усі працівники тоді мешкали неподалік — ходили пішки. Лише одна дівчина жила в районі вокзалу, її возили на волонтерському таксі, транспорт не ходив майже до травня.

А от щодо графіку… Його не було. Працювали щодня, зачинялися за 30 хвилин до початку комендантської години. Вихідних не було, але й не хотілося. Вдома час тягнувся довго, робота ж відволікала. З лютого до травня наша аптека була єдиною, де жителі Північної Салтівки могли придбати ліки. Ми були потрібні людям і усвідомлювали це.

Чи доводилося надавати допомогу відвідувачам аптеки або постраждалим поруч з аптекою?

На щастя, ні. Але всі наші працівники навчені надавати першу домедичну допомогу. І аптечку для цього маємо. Тому у разі необхідності ми готові.

Аптека зачинялася під час тривоги?

Ні, не зачинялася. В нашій аптеці два поверхи, перший знаходиться у підвальному приміщенні. Тому і відвідувачі, і працівники завжди були в безпеці. Ми нікого на вулиці не залишали.

Що стало для вас стимулом залишатися на робочому місці під час обстрілів?

Першим і головним стимулом стали слова батька: «Родіон, кожен з нас на своєму фронті захищає Харків. Мій фронт — зі зброєю в руках, твій — в аптеці з ліками». А другим – самі харків’яни. Якби ви чули їхні слова подяки! Тому я тут, в місті, яке вважаю тепер рідним. Я на своєму місці, де можу принести найбільшу користь.

Дата створення: 07.07.2022                Дата оновлення: 28.12.2022