Яна Миколаївна Стрілець

Я не втомлюсь допомагати людям, поки в світі є хоч один хворий

Кожна професія заслуговує на повагу. Але фармація — то не просто фах. Це покликання на все життя. А ще — випробування. Їх на долю Яни Миколаївни Стрілець, молодої завідувачки «Аптеки оптових ц..» з Харкова, випало за останні вісім місяців чимало. Попри все вона вдячна долі, що завдяки своїм знанням змогла бути корисною людям.

Ви, певно, з дитинства мріяли працювати в аптеці?

Зовсім ні. Для мене завжди було зрозумілим тільки те, що це буде медична сфера. Був період, коли я хотіла повторити шлях своєї мами й стати медсестрою хірургічного відділення. Згодом передумала. Потім вирішила після 9 класу вступити до Національного фармацевтичного коледжу, але порахувала, скільки років доведеться вчитися, і знову передумала.

Я часто їздила до мами на роботу і одного разу спіймала себе на тому, що не можу спокійно пройти повз аптечний пункт їхньої лікарні. Мені було неймовірно цікаво спостерігати за роботою фармацевтів, за відвідувачами. Деякі з них навіть не ходили до лікаря, вони вірили, що їм допоможуть спеціалісти з аптеки. Тоді я зрозуміла, куди піти навчатися – в НФаУ!

В 2021 році закінчила Національний фармацевтичний університет за фахом «Фармація», отримала кваліфікацію «Провізор клінічний». Зараз, у воєнний час, навчаюся в аспірантурі.

В 2022 році закінчила Інститут підвищення кваліфікації спеціалістів фармації, маю науковий ступінь і звання «Провізор-спеціаліст».

Коли прийшли працювати в аптеку?

На 3 курсі починається викладання фармакології, і я хотіла заздалегідь, на практиці, познайомитися з препаратами, вивчити фармацевтичні групи, показання до застосування. Тому після закінчення 2 курсу, на літніх канікулах я вирішила шукати собі роботу.

В 2018 році прийшла працювати адміністратором залу в нічну зміну в «Центральну №1» Аптечної мережі 9-1-1 за адресою Пл. Конституції, 1. Непомітно збігло три роки – там я відпрацювала до закінчення університету у 2021 році.

Чому обрали Аптечну мережу 9-1-1?

Аптека 9-1-1 – один з провідних роздрібних операторів фармацевтичного ринку України. У неї настільки багато «плюсів», що вибір був очевидним.

Компанія пропонує широкий асортимент лікарських засобів, лікувальної косметики, діагностичних приладів, ортопедичних товарів. Тут цікаво працювати.

Аптека 9-1-1 активно розширює свою мережу, відкриваючи десятки нових закладів по всій країні. А також персонал аптечної мережі має високий рівень знань у цій галузі, адже до них висувають серйозні вимоги. Завдяки регулярним курсам підвищення кваліфікації та професійним тренінгам, знання фармацевтів першого столу та завідувачів аптек постійно поповнюються сучасною інформацією з різних напрямків аптечної справи. Я хотіла теж бути професіоналом, тому я тут.

Як для вас почалася війна?

Прокинувшись зранку 24 лютого від вибухів, я до останнього не вірила, що це дійсно війна. Розбудила свого чоловіка, а він одразу каже: «Збирай речі, їдемо до батьків!». Але я відповіла, що нікуди їхати не можу, бо маю вирушати на своє робоче місце та виконувати професійний обов'язок – забезпечувати людей життєво необхідними ліками. Я вже тоді була завідувачкою, і розуміла, що, по-перше, відповідаю за свій колектив, а, по-друге, надаю приклад для наслідування.

Я зателефонувала своїм підлеглим і сказала, що вони мають право зробити власний вибір: залишатися і працювати чи виїхати в безпечне місце. Ніхто не буде їх карати, коли вони не вийдуть на роботу – я зрозумію і прийму будь-яке їхнє рішення.

А сама, разом з дуже незадоволеним моїм вибором чоловіком, вирушила в аптеку. Нам довелося йти пішки. Ні метро, ні інший транспорт не працював. Під аптекою мене зустріла кілометрова черга людей, які прямо на порозі намагалися сунути мені в руки списки потрібних їм препаратів. На допомогу прийшла моя колега Наталя Василівна Лебединська, яка сказала: «Яна, ти мені як дитина, я тебе не кину».

Ви працювали вдвох?

Так, до кінця лютого ми з нею вдвох щодня відпускали сотні відвідувачів. Волонтери коробками скуповували ліки для ТРО та ЗСУ, а пацієнти в паніці намагалися зробити запаси на «чорний день». Майже всі групи життєво-необхідних препаратів закінчувалися.

Постійно лунали вибухи, сигнали тривоги, люди кричали і билися за необхідні ліки… І тут забігає група хлопців з ТРО та кричать: «Зачиняйте аптеку і біжіть в укриття! В кінотеатр ім. Довженка прилетіло». Ми швидко ховаємо гроші з каси, закриваємо аптеку, і вже на порозі один з відвідувачів запитує, чи далеко нам додому? Я чесно відповіла, що приблизно 2,5 години пішки, бо транспорт не ходить. Чоловік дістає гаманець, витягає з нього гроші і каже: «Тримайте, наші рятувальниці! Ось вам по 1000 грн на таксі, щоб сьогодні ви скоріше опинилися в безпечному місці». Це був останній день лютого і останній робочий день в цій аптеці.

Аптека припинила роботу, але ви залишилися в Харкові?

Так. Попереду в мене було ще одне випробування. 1 березня куратор Валерія Олександрівна Попова написала в групу «Харків», що потрібна допомога в аптеку «Центральна №1» на прийом товару – туди привезли велику купу ящиків з ліками.

Я погодилась, не вагаючись. Це ж моя перша аптека, я добре пам'ятаю, де лежать які групи товарів. Запропонувала чоловіку та подружці скласти мені компанію. Заспокоїла, що в тій аптеці є підвал, і за необхідності всі зможуть там сховатися.

2 березня волонтери доставили нас в «Центральну №1». Ми переодягнулися, познайомилися з людьми, які там вже приймали товар, і стали до роботи.

Десь за годину почався справжнісінький жах. У дах Палацу Праці, де знаходилася «Центральна №1», влучили ракети, які скинули з російського літака. Аптеку завалило, стеля обвалилась, все засипало уламками, пилом, упаковками з ліками. Вибило вікна та двері. Я приймала товар за другою касою і в одну мить опинилася на підлозі. Другої каси, комп’ютера, ящика для грошей взагалі не було, прилавок з касою вибило і на мене почали подати ящики з ампулами.

Коли прийшла до тями, спробувала вилізти з-під прилавка та уламків ампул. Помітила, що з голови хлинула кров. Я закрила рану рукою і закричала. В той момент я благала Бога, щоб всі були живі! Я розшукала свого чоловіка і ми, перелізаючи через завали на підлозі, побігли в дитячий зал. Там на нас чекала найстрашніша в моєму житті картина: на підлозі лежали наші колеги Людмила Потабрик та Ніна Жук! Їх завалило дверима та вибитою стіною зі стелею. Разом з іншими колегами ми підняли ті двері, щоб допомогти жінкам. Потім викликали «швидку»…

Обстріли не припинялися. По місту гатили з «Градів». З чоловіком та подругою ми побігли на нижній поверх. Дорогою схопили в матеріальній кімнаті вату, перекись водню і перебинтували мені голову та ногу, яку порізало склом.

Коли ми згодом вийшли з аптеки, стрілянина не вщухала! Було дуже страшно. Ми попрямували у метро, щоб сховатися. Поряд з нами зупинилася автівка – люди побачили, що я в крові та перебинтована. Вони і доставили нас у безпечне місце.

Після цього ви поїхали з Харкова?

Ні. Довелося пережити ще один прильот. Другий випадок стався 16 квітня поруч з «Аптекою оптових ц..» за адресою пл. Захисників, 5/6. Я там працювала майже весь квітень після закриття своєї аптеки. Пошкодження були не такі серйозні, як в «Центральній №1». За 3 дні аптеку відремонтували.

Одак після двох прильотів ми з чоловіком вирішили більше не випробовувати долю і виїхали на Полтавщину. Там був його офіс, і колеги виділили нам кімнату.

Я не з тих людей, хто може довго залишатися без роботи, тому за 3 дні зателефонувала начальнику відділу кадрів Ірині Володимирівні Шаповаловій і запитала, чи є вільні місця в Лохвиці Полтавської області. Мені пішли назустріч і я певний час працювала в одній з аптек з чудовими людьми.

Однак я дуже сумувала за домом і наприкінці травня ми повернулися в Харків. На мене там чекала робота, щоправда, в іншій аптеці.

А в якій?

У Харкові я вийшла в «Аптеку оптових ц..» Кінний ринок 2. Графік був, м'яко кажучи, напруженим. Деякий час ми працювали вдвох з колегою без вихідних, інколи навіть без обіду. Люди з ранку займали чергу. Попит був дуже великий, і за 2 дні весь запас лікарських засобів вичерпався. Ми звернулися до куратора з проханням вирішити проблему. З найближчої зачиненої аптеки нашої мережі нам привезли дуже багато товару. Наші відвідувачі були врятовані!

У чому бачите стимул для себе і колег працювати попри ризики?

Головне в житті – це здоров’я, а головне в нашій професії – здоров’ю не нашкодити. А для цього потрібні знання. Фармація для мене і моїх колег – це можливість врятувати чиєсь життя. Тільки досвідчений фармацевт може переконати людину, що ліки потрібно приймати, бо він знає аргументи на користь того, що вони дійсно допоможуть.

Ми хочемо допомагати хворим людям вилікуватись, а для того, щоб вони одужали, потрібно правильно підібрати ліки. Пацієнти часто приходять в аптеку, оминаючи поліклініку. Це не завжди правильно, але так є. Ми кожному відвідувачу намагаємось допомогти вирішити його особисту проблему. До кожного хворого підходимо індивідуально.

Можу сказати, що мені пощастило працювати з однодумцями, адже для нас головне — допомога людям.

Після таких випробувань не було бажання змінити фах?

Жодного разу! Вже близько 4 років я віддано служу фармації й людям, які потребують моїх знань, уваги, поради, спілкування. Я не втомлюся це робити, поки в світі є хворі.

Люди дуже цінують те, що ми для них робимо! Одного разу прийшов в аптеку солідний парубок з великим букетом ромашок та подарував нам за те, що ми завжди ввічливі та готові допомогти в будь-якій ситуації.

А ще пригадую красномовний випадок. Коли волонтери роздавали на вулицях хліб, старенький дідусь приніс нам велику торбу хлібин та каже: «Діточки мої, візьміть, будь ласка! Це вам за те, що рятуєте нам життя в такий нелегкий час».

Хіба після такого може виникнути думка піти з фармації? Це мій вибір на все життя!

Дата створення: 07.07.2022                Дата оновлення: 28.11.2022