Упаковка / 30 шт.
84.30 грн.блістер / 10 шт.
28.10 грн.Торгівельна назва | Аміодарон |
Діючі речовини | Аміодарон |
Кількість діючої речовини: | 200 мг |
Форма випуску: | таблетки для внутрішнього застосування |
Кількість в упаковці: | 30 таблеток (3 блістери по 10 шт.) |
Первинна упаковка: | блістер |
Спосіб застосування: | Орально |
Взаємодія з їжею: | Не має значення |
Температура зберігання: | від 5°C до 25°C |
Чутливість до світла: | Не чутливий |
Ознака: | Вітчизняний |
Походження: | Хімічний |
Ринковий статус: | Дженерик-дженерик |
Виробник: | ЛЕКХІМ ТОВ |
Країна виробництва: | Україна |
Заявник: | Лекхім |
Умови відпуску: | За рецептом |
Код АТС C Препарати для лікування захворювань серцево-судинної системи C01 Препарати для лікування захворювань серця C01B Антиаритмічні засоби I та III класу C01BD Антиаритмічні препарати III класу C01BD01 Аміодарон |
Діюча речовина: аміодарону гідрохлорид;
1 таблетка містить аміодарону гідрохлориду (в перерахунку на 100% речовину) 200 мг;
допоміжні речовини: крохмаль кукурудзяний, лактоза, натрію кроскармелоза, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат.
Таблетки.
Основні фізико-хімічні властивості: таблетки білого або майже білого кольору плоскоциліндричної форми з фаскою і рискою.
Антиаритмічні препарати iii класу. аміодарон.
Код АТС С01B D01.
Фармакодинаміка.
Антиаритмічні властивості.
Збільшує ІІІ фазу потенціалу дії серцевих клітин, в основному за рахунок уповільнення струму в калієвих каналах (III клас за класифікацією Vaughan Williams).
Викликає брадікардіческіе ефект в результаті зниження автоматизму синусового вузла. Така дія не є антагоністичним щодо атропіну.
Володіє неконкурентним альфа- і бета-антиадренергическим дією.
Уповільнює провідність в синоатріальної вузлі, передсердях і атріовентрикулярному (AV) вузлі, що більш виражено при прискоренні ритму.
Не змінює внутрішньошлуночкову провідність.
Збільшує рефрактерний період і зменшує збудливість міокарда на предсердном, AV-вузловому і желудочковом рівнях.
Уповільнює провідність і подовжує рефрактерний період додаткових атріовентрикулярних шляхах.
Інші властивості.
Зменшує споживання кисню міокардом за рахунок помірного зниження периферичного опору і зменшення частоти серцевих скорочень.
Збільшує коронарний кровотік завдяки безпосередньому впливу на гладку мускулатуру артерій міокарда та підтримує серцевий викид шляхом зниження тиску та периферичного опору, не проявляючи жодних негативних інотропних ефектів.
Було проведено метааналіз результатів тринадцяти контрольованих рандомізованих проспективних клінічних досліджень за участю 6553 пацієнтів, які нещодавно перенесли інфаркт міокарда (78%) або страждали хронічною серцевою недостатністю (22%).
Середній період подальшого спостереження за пацієнтами становив від 0,4 до 2,5 року. Середня щоденна підтримуюча доза аміодарону становила від 200 до 400 мг.
Метааналіз продемонстрував значне зниження під дією аміодарону загального показника летальних випадків, що становило 13% (ДВ 95% 0,78-0,99; p = 0,030), і зниження летальних випадків від порушень серцевого ритму на 29% (ДВ 95% 0, 59-0,85; p = 0,0003).
Однак до інтерпретації цих результатів слід підходити обережно, з огляду на неоднорідність досліджень, результати яких увійшли в метааналіз (неоднорідність переважно стосується відібраної групи хворих, тривалості спостереження, методики проведення та оцінки результатів досліджень).
Відсоток хворих, які припинили лікування, був значно вище в групі пацієнтів, що одержувала аміодарон (41%), ніж в групі пацієнтів, що одержувала плацебо (27%).
У 7% пацієнтів, які отримували аміодарон, виник гіпотиреоз, порівняно з 1% в групі, що отримувала плацебо. Гіпертиреоз був діагностований в 1,4% пацієнтів, які приймали аміодарон, і в 0,5% пацієнтів у групі, що отримувала плацебо.
Інтерстиційна пневмопатія спостерігалася в 1,6% пацієнтів, які приймали аміодарон, і в 0,5% пацієнтів у групі, що приймала плацебо.
Фармакокінетика.
Аміодарон є лікарським засобом з повільним виведенням і вираженим спорідненістю з тканинами.
Біодоступність після перорального застосування у різних пацієнтів коливається від 30% до 80% (середній показник - 50%). Після одноразового прийому максимальна концентрація в плазмі крові досягається через 3-7 годин. Терапевтична дія досягається в середньому протягом одного тижня після початку прийому препарату (від декількох днів до двох тижнів).
Період напіввиведення аміодарону тривалий, має досить високий рівень межиндивидуальной варіабельності (від 20 до 100 днів). Протягом перших днів лікування цей препарат накопичується в більшості тканин організму, особливо в жировій тканині. Виведення починається через кілька днів, а рівновага між надходженням і виведенням досягається впродовж декількох місяців з індивідуальними коливаннями.
Такі характеристики пояснюють необхідність застосування навантажувальної дози з метою швидкого накопичення препарату в тканинах організму, що необхідно для досягнення терапевтичного ефекту.
Частина йоду вивільняється з препарату та виявляється в сечі у формі йодиду; 6 мг йоду на добу відповідає добовій дозі аміодарону 200 мг. Інша частина препарату, тобто велика частина йоду, виводиться з калом після метаболізму в печінці.
Незначне виведення препарату з сечею дозволяє призначати його звичайні дози хворим з порушеннями функції нирок.
Після відміни лікування виведення з організму триває протягом декількох місяців. Слід враховувати, що після відміни препарату його дія триває від 10 днів до 1 місяця.
Профілактика рецидивів:
Лікування суправентрикулярної тахікардії: уповільнення або зменшення фібриляції або тріпотіння передсердь.
Ішемічна хвороба серця та / або порушення функції лівого шлуночка.
Синусова брадикардія, синоатріальна блокада серця за відсутності ендокардіального кардіостимулятора (штучного водія ритму).
Синдром слабкості синусового вузла за відсутності ендокардіального кардіостимулятора (ризик зупинки синусового вузла).
Порушення атріовентрикулярної провідності високого ступеня за відсутності ендокардіального кардіостимулятора. Порушення функції щитоподібної залози. Гіпертиреоз (через можливе загострення при прийомі аміодарону).
Відома підвищена чутливість до йоду, аміодарону або до будь-якого компонента препарату.
II і III триместри вагітності.
Період годування груддю.
Комбінація з препаратами, здатними викликати пароксизмальну шлуночкову тахікардію типу torsade de pointes (за винятком проти паразитарних засобів, нейролептиків та метадону):
Антиаритмічні препарати. багато протиаритмічних препаратів пригнічують серцевий автоматизм, провідність і скоротність міокарда.
Одночасне застосування антиаритмічних засобів, що належать до різних класів, може забезпечити досягнення сприятливого терапевтичного ефекту, але частіше за все лікування такою комбінацією є дуже делікатним процесом, який вимагає ретельного клінічного та ЕКГ-моніторингу. Одночасне застосування антиаритмічних засобів, які можуть індукувати виникнення torsades de pointes (наприклад, аміодарон, дизопірамід, хінідинових з'єднання, соталол), протипоказано.
Одночасне застосування антиаритмічних засобів одного і того ж класу не рекомендовано, окрім виняткових випадків, оскільки таке лікування збільшує ризик виникнення кардіологічних побічних ефектів.
Одночасне застосування з лікарськими засобами, які надають негативну інотропну дію, сприяє уповільненню серцевого ритму і / або уповільнює атріовентрикулярну провідність, тому вимагає ретельного клінічного та ЕКГ-моніторингу.
Лікарські засоби, які можуть індукувати розвиток torsades de pointes. Ця аритмія може бути індукована деякими лікарськими засобами, незалежно від того, відносяться вони до протиаритмічними препаратів чи ні. Сприятливими факторами є гіпокаліємія (див. Підрозділ «Препарати, що знижують вміст калію»), брадикардія (див. Підрозділ «Препарати, що уповільнюють серцевий ритм») або вроджене або придбане попередньо існуюче подовження інтервалу QT.
До лікарських засобів, які можуть сприяти розвитку torsades de pointes, відносяться, зокрема, антиаритмічні препарати Iа і III класів і деякі нейролептики. Для доласетрон, еритроміцину, спіраміцину і вінкаміціна це взаємодія реалізується лише при застосуванні їх лікарських форм, які вводяться внутрішньовенним шляхом.
Одночасне застосування двох лікарських засобів, кожне з яких є препаратом, що сприяє виникненню torsades de pointes, зазвичай протипоказано.
Однак метадон і деякі підгрупи препаратів є винятком з цього правила:
Препарати, що уповільнюють серцевий ритм. Багато лікарські засоби можуть обумовлювати брадикардію. Це стосується, зокрема, антиаритмічнихпрепаратів Іа класу, бета-блокаторів, деяких антиаритмічних препаратів III класу, деяких блокаторів кальцієвих каналів, препаратів наперстянки, пілокарпіну і антихолінестеразних препаратів.
Протипоказані комбінації (див. Розділ «Протипоказання»). Лікарські засоби, які можуть індукувати виникнення torsades de pointes (за винятком проти паразитарних препаратів, нейролептиків та метадону, див. Підрозділ «Нерекомендовані комбінації»):
Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes.
Телапревір. Розлади автоматизму і провідності кардіоміоцитів з ризиком виникнення надмірної брадикардії.
Кобіцістат. Є ризик збільшення частоти аміодарон-індукованих побічних ефектів внаслідок зниження метаболізму.
Нерекомендовані комбінації.
Софосбувір. Тільки у пацієнтів, які отримують подвійну комбіновану терапію даклатасвір / софосбувір або ледіпасвір / софосбувір: брадикардія, можливо симптомно або навіть летальна. Якщо застосування такої комбінації не можна уникнути, необхідно здійснювати ретельний клінічний моніторинг і моніторинг ЕКГ, особливо протягом перших кількох тижнів подвійний терапії.
Субстрати CYP3A4. Аміодарон є інгібітором CYP3A4 і підвищує концентрацію субстратів CYP3A4 в плазмі крові, що призводить до потенційного збільшення токсичності цих субстратів.
Циклоспорин. Збільшення сироваткових концентрацій циклоспорину через зниження його метаболізму в печінці, з ризиком прояву нефротоксичних ефектів.
Кількісне визначення сироваткових концентрацій циклоспорину, моніторинг функції нирок і корекція дози циклоспорину на тлі лікування аміодароном.
Фторхінолони, за винятком левофлоксацина і моксифлоксацину (протипоказані комбінації). Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes.
Дилтіазем для ін'єкцій. Ризик розвитку брадикардії та атріовентрикулярної блокади.
Якщо застосування цієї комбінації не можна уникнути, надзвичайно важливо здійснювати ретельний клінічний нагляд і безперервний моніторинг ЕКГ.
Фінголімод. Потенціювання індукованих брадикардией ефектів, можливо з летальним результатом. Особливо це актуально для бета-блокаторів, які пригнічують механізми адренергічної компенсації. Після застосування першої дози препарату повинно проводитися клінічне спостереження і безперервний моніторинг ЕКГ протягом 24 годин.
Верапаміл для ін'єкцій. Ризик розвитку брадикардії та атріовентрикулярної блокади.
Якщо застосування цієї комбінації не можна уникнути, надзвичайно важливо здійснювати ретельне клінічне спостереження та безперервний моніторинг ЕКГ.
Протипаразитарні препарати, які можуть індукувати torsades de pointes (галофантрин, люмефантрін, пентамідин). Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes. Якщо можливо, слід скасувати 1 або 2 препарати. Якщо застосування цієї комбінації не можна уникнути, надзвичайно важливо виконати попередню оцінку інтервалу QT і здійснювати моніторинг ЕКГ.
Нейролептики, які можуть індукувати torsades de pointes (амісульприд, хлорпромазин, ціамемазин, дроперидол, флупентиксол, флуфеназин, галоперидол, левомепромазин, пімозид, піпамперон, піпотіазін, сертіндол, сульпірид, сультоприд, тіаприд, зуклопентиксол). Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes.
Метадон. Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes.
Стимулюючі проносні засоби. Підвищений ризик виникнення шлуночкових аритмій, особливо шлуночкової тахікардії torsades de pointes (при цьому провокуючим фактором виступає гіпокаліємія). Перед застосуванням препарату необхідно провести корекцію будь-якої гіпокаліємії і здійснювати моніторинг ЕКГ і клінічний огляд разом з контролем рівня електролітів.
Фідаксоміцін. Підвищення концентрації фідаксоміціна в плазмі крові.
Комбінації, які вимагають запобіжних заходів при застосуванні.
Пероральніантикоагулянти. Посилення антикоагулянтного ефекту і збільшення ризику кровотечі. Частий контроль міжнародного нормалізованого відношення (МНО). Можливе коректування дози перорального антикоагулянту на тлі лікування аміодароном і протягом 8 днів після відміни препарату.
Бета-блокатори, крім соталолу (протипоказана комбінація) та есмололу (комбінація, яка вимагає запобіжних заходів при застосуванні). Порушення автоматизму і провідності (пригнічення компенсаторних симпатичних механізмів). ЕКГ і клінічний моніторинг.
Бета-блокатори, які застосовуються з приводу серцевої недостатності (бісопролол, карведилол, метопролол, небіволол). Порушення автоматизму і провідності міокарда з ризиком надмірного уповільнення серцевого ритму. Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes. Клінічний і регулярний ЕКГ-моніторинг.
Дабігатран. Збільшення плазмових концентрацій дабігатрану з підвищенням ризику геморагічних явищ. Якщо дабігатран застосовується після проведення хірургічного втручання, потрібно проводити клінічне моніторування та коригування дози дабігатрану при необхідності, але не вище ніж 150 мг/добу.
Оскільки аміодарон має тривалий період напіввиведення, то виникнення взаємодій може спостерігатися протягом декількох місяців після припинення лікування аміодароном.
Субстрати Р-глікопротеїну. Аміодарон є інгібітором Р-глікопротеїну. Очікується, що при одночасному застосуванні з субстратами Р-глікопротеїну буде збільшуватися їх концентрація в крові.
Препарати наперстянки. Пригнічення автоматизму (надмірне уповільнення серцевого ритму) та порушення атріовентрикулярної провідності.
При застосуванні дигоксину спостерігається збільшення рівня дигоксину в крові через зменшення кліренсу дигоксину.
ЕКГ і клінічний моніторинг, кількісне визначення рівня дигоксину в крові та, при необхідності, корекція дози дигоксину.
Дилтіазем для перорального застосування. Ризик розвитку брадикардії або атріовентрикулярної блокади, особливо у пацієнтів похилого віку. ЕКГ і клінічний моніторинг.
Деякі макроліди (азитроміцин, кларитроміцин, рокситроміцин). Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes.
ЕКГ і клінічний моніторинг на тлі одночасного застосування цих препаратів.
Верапаміл для перорального застосування. Ризик розвитку брадикардії та атріовентрикулярної блокади, особливо у пацієнтів похилого віку. ЕКГ і клінічний моніторинг.
Есмолол. Порушення скоротності, автоматизму та провідності (пригнічення компенсаторних симпатичних механізмів). ЕКГ і клінічний моніторинг.
Препарати, що знижують вміст калію: діуретики, що знижують вміст калію (ізольовано або в комбінації), стимулюючі проносні, амфотерицин В (при внутрішньовенному введенні), глюкокортикоїди (при системному застосуванні), тетракозактид. Необхідно запобігати виникненню гіпокаліємії (і проводити корекцію гіпокаліємії); слід ретельно контролювати тривалість інтервалу QT. У разі виникнення пароксизмальної шлуночкової тахікардії torsades de pointes не слід застосовувати антиаритмічні засоби (необхідно почати желудочковую кардиостимуляцию; можливо внутрішньовенне введення препаратів магнію). Збільшення ризику шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes (гіпокаліємія є сприятливим фактором). Необхідно усунути гіпокаліємію до призначення лікарського засобу і здійснювати моніторинг ЕКГ, вмісту електролітів і клінічний моніторинг.
Лідокаїн. Ризик збільшення плазмових концентрацій лідокаїну, з можливими неврологічними та кардіальним побічними ефектами, в зв'язку з пригніченням аміодароном метаболізму препарату в печінці. Клінічний і ЕКГ-моніторинг, а також, при необхідності, кількісне визначення плазмових концентрацій лідокаїну. У разі необхідності - корекція дози лідокаїну на тлі лікування аміодароном і після його відміни.
Орлістат. Ризик зменшення плазмових концентрацій аміодарону і його активного метаболіту. Клінічний моніторинг і, при необхідності, моніторинг ЕКГ.
Фенітоїн (шляхом екстраполяції - також і фосфенітоїн). Збільшення плазмових концентрацій фенітоїну з ознаками передозування, особливо неврологічними ознаками (пригнічення метаболізму фенітоїну в печінці). Клінічний моніторинг, кількісне визначення плазмових концентрацій фенітоїну і можлива коригування дози.
Такролімус. Збільшення концентрації такролімусу в крові шляхом пригнічення його метаболізму аміодароном. Кількісне визначення концентрації такролімусу в крові, моніторинг функції нирок і корекція дози такролімусу на тлі одночасного застосування аміодарону і при його скасування.
Препарати, що уповільнюють серцевий ритм. Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes. Клінічний і ЕКГ-моніторинг.
Флекаїнід. Аміодарон підвищує плазмові рівні флекаинида шляхом пригнічення цитохрому СYР2D6. Тому слід проводити корекцію дози флекаинида.
Препарати, що метаболізуються цитохромом Р4503А4. Коли такі лікарські засоби застосовують одночасно з аміодароном, інгібітором СYР3А4, це може призводити до підвищення їх плазмових рівнів і може призводити до підвищення їх токсичності.
Субстрати СYР2С9. Аміодарон збільшує концентрації речовин, які є субстратами СYР2С9, таких як варфарин або фенітоїн, за рахунок пригнічення ферментів цитохрому Р4502С9.
Тамсулозін. Ризик посилення небажаних ефектів, обумовлених тамсулозином, внаслідок пригнічення його метаболізму в печінці. Слід проводити клінічний моніторинг і, в разі необхідності, провести корекцію дози тамсулозину під час лікування інгібітором ферменту і після зупинки його застосування.
Вориконазол. Підвищений ризик виникнення шлуночкових аритмій, особливо шлуночкової тахікардії torsades de pointes, оскільки можливе зниження метаболізму аміодарону. Потрібно здійснювати клінічне спостереження і моніторинг ЕКГ і, в разі необхідності, провести корекцію дози аміодарону.
Комбінації, які потребують особливої уваги.
Пілокарпін. Ризик надмірного уповільнення серцевого ритму (адитивні ефекти препаратів, які сповільнюють серцевий ритм).
Під час лікування аміодароном рекомендується уникати застосування інгібіторів СYР3А4 (наприклад, грейпфрутового соку і деяких лікарських засобів).
Ефекти з боку серця. до початку застосування препарату необхідно зробити ЕКГ і визначити рівень калію в сироватці крові.
У пацієнтів похилого віку на тлі прийому препарату може посилюватися уповільнення частоти серцевих скорочень.
Аміодарон індукує зміни ЕКГ. Ці зміни включають подовження інтервалу QT внаслідок подовженої реполяризації з можливою появою зубця U. Це є ознакою терапевтичної дії препарату, а не його токсичності.
Виникнення на тлі лікування AV-блокади II або III ступеня, синоатріальна блокади або біфасцикулярної блокади вимагає відміни препарату. Розвиток AV-блокади I ступеня вимагає інтенсифікації спостереження за пацієнтом.
Повідомлялося про випадки, іноді летальних, появи нової аритмії або посилення вже існуючої і леченной аритмії (див. Розділ «Побічні реакції»).
Аритмогенного ефект аміодарону слабкий або навіть нижче такого, який спостерігається у більшості антиаритмічних засобів і зазвичай проявляється на тлі застосування деяких комбінацій лікарських засобів (див. Розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій») або в разі наявності порушень водно-електролітного рівноваги . Незважаючи на те, що аміодарон може викликати подовження інтервалу QT, його здатність провокувати пароксизмальную шлуночкову тахікардію torsades de pointes є слабкою. Протягом лікування рекомендується проводити ЕКГ.
З боку щитоподібної залози. Цей лікарський засіб містить йод, в зв'язку з чим впливає на результати деяких показників функції щитоподібної залози (зв'язування радіоактивного йоду, білково-зв'язаного йоду). Але визначення показників функції щитоподібної залози (ТЗ, Т4, вч-ТТГ) при цьому може виконуватися.
Аміодарон може обумовлювати порушення функції щитоподібної залози, особливо у пацієнтів з дисфункцією щитоподібної залози в анамнезі. Кількісне визначення вмісту тиреотропного гормону (ТТГ) рекомендується для всіх пацієнтів перед початком застосування препарату, потім - регулярно під час лікування і протягом декількох місяців після відміни препарату, а також у разі клінічного підозри на дисфункцію щитоподібної залози (див. Розділ «Побічні реакції» ).
Порушення з боку легенів. Поява задишки або сухого кашлю, як ізольованих, так і асоційованих з погіршенням загального стану, має розглядатися як можлива ознака легеневої токсичності препарату, наприклад розвитку інтерстиціальної пневмопатії, і вимагає рентгенологічного обстеження пацієнта (див. Розділ «Побічні реакції»). Необхідно переглянути доцільність застосування аміодарону, оскільки інтерстиціальний пневмоніт зазвичай звернемо в умовах ранньої відміни аміодарону.
Порушення з боку печінки. Регулярний моніторинг функції печінки рекомендується на початку прийому препарату, далі - періодично протягом лікування аміодароном (див. Розділ «Побічні реакції»). Необхідно зменшити дозу аміодарону або скасувати цей препарат, якщо рівні трансаміназ зростають більш ніж в три рази в порівнянні з показниками норми. При застосуванні аміодарону можуть розвиватися гострі печінкові розлади (включаючи важку гепатоцеллюлярную недостатність або печінкову недостатність, іноді летальну) і хронічні печінкові розлади.
Нервово-м'язові порушення. Аміодарон може викликати сенсорну, моторну або змішану периферична нейропатія та міопатію (див. Розділ «Побічні реакції»).
Порушення з боку органів зору. При виникненні нечіткості зору або зниження гостроти зору необхідно негайно виконати повне офтальмологічне обстеження, в тому числі фундоскопію. Розвиток нейропатії або невриту зорового нерва, обумовлених аміодароном, вимагає відміни препарату, оскільки продовження лікування може призвести до прогресування порушень до сліпоти (див. Розділ «Побічні реакції»).
Тяжка брадикардія. У пацієнтів, які приймали аміодарон в комбінації з софосбувір окремо або в комбінації з іншими лікарськими засобами прямого противірусної дії для лікування гепатиту С, такими як даклатасвір, сімепревір або ледіпасвір, зафіксовано виникнення важкої, потенційно небезпечної для життя брадикардії і важких порушень серцевої провідності. У зв'язку з цим одночасне застосування цих лікарських засобів з аміодароном не рекомендується.
Якщо одночасного застосування цих лікарських засобів з аміодароном можна уникнути, тоді слід здійснювати ретельний моніторинг пацієнтів на початку лікування софосбувір окремо або в комбінації з іншими лікарськими засобами прямого противірусної дії. Пацієнти з відомим високим ризиком виникнення брадиаритмии повинні перебувати під відповідним безперервним моніторингом протягом мінімум 48 годин після початку лікування софосбувір.
Через тривалий період напіввиведення аміодарону відповідний моніторинг повинен також здійснюватися у пацієнтів, які припинили приймати аміодарон в межах декількох місяців перед початком лікування софосбувір окремо або в комбінації з іншими лікарськими засобами прямого антивірусної дії.
Пацієнти, які отримують дані лікарські засоби для лікування гепатиту С в комбінації з аміодароном, незалежно від прийому інших препаратів, які знижують частоту серцевих скорочень, повинні бути попереджені про симптоми, які виникають при брадикардії і тяжких порушеннях серцевої провідності, і про те, що в випадку їх появи необхідно звернутися за невідкладною медичною допомогою.
Порушення, пов'язані з взаємодією з іншими лікарськими засобами. Комбінації (див. Розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій») з такими препаратами як:
повинні розглядатися тільки для профілактики небезпечних для життя шлуночкових аритмій.
Одночасне застосування аміодарону не рекомендується з такими лікарськими засобами: бета-блокатори, блокатори кальцієвих каналів, які знижують частоту серцевих скорочень (верапаміл, дилтіазем), проносні засоби, які можуть спричинити гіпокаліємію. Застосування аміодарону не рекомендується в поєднанні з циклоспорином, дилтіаземом (для ін'єкцій) і верапамілом (для ін'єкцій), деякими протипаразитарними засобами (галофантрин, люмефантрін і пентамідин), деякими нейролептиками (амісульприд, хлорпромазин, ціамемазин, дроперидол, флуфеназин, галоперидол, левомепромазин, пімозид , піпамперон, піпотіазін, сертіндол, сульпірид, сультоприд, тіаприд, зуклопентиксол), фторхінолонами (за винятком левофлоксацина і моксифлоксацину), метадоном і Фінголімод (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Порушення, пов'язані з допоміжними речовинами. Цей лікарський засіб містить лактозу, тому воно не рекомендується для застосування пацієнтам з непереносимістю галактози, дефіцитом лактази або синдромом мальабсорбції глюкози та галактози (рідкісні спадкові захворювання).
Електролітні порушення, особливо гіпокаліємія. Важливо враховувати ситуації, які можуть бути асоційованими з гіпокаліємією, що може сприяти прояву проаритмічної ефектів препарату.
Гіпокаліємію необхідно усунути до початку застосування аміодарону.
Побічні ефекти, такі, найчастіше пов'язані з надмірним застосуванням лікарського засобу, їх можна уникнути або мінімізувати, чітко дотримуючись мінімальну підтримуючу дозу.
Пацієнтів слід попередити про те, щоб під час лікування вони не знаходилися на сонце і користувалися сонцезахисними засобами.
Безпека і ефективність застосування аміодарону дітям не оцінювалися в контрольованих клінічних дослідженнях.
Через можливого збільшення порогу дефібриляції та / або стимуляції імплантованими серцевими дефібрилятором або штучними водіями ритму необхідно перевіряти цей поріг до лікування аміодароном і кілька разів після початку його застосування, а також кожного разу при корекції дози препарату.
Анестезія. Анестезіолога слід попередити перед операцією про те, що пацієнт приймає аміодарон.
Тривале застосування аміодарону може підвищувати гемодинамічний ризик, пов'язаний із загальною або місцевою анестезією, і ризик виникнення побічних ефектів, особливо таких, як брадикардія, артеріальна гіпотензія, зменшення серцевого викиду і порушення серцевої провідності. Крім того, у пацієнтів, які отримували аміодарон в ранньому післяопераційному періоді, спостерігалося кілька випадків гострого респіраторного дистрес-синдрому. У зв'язку з цим рекомендується здійснювати ретельне спостереження за такими пацієнтами під час штучної вентиляції легенів (див. Розділ «Побічні реакції»).
Вагітність.
У дослідженнях на тваринах не було виявлено ніяких тератогенних ефектів, тому не очікується ефектів мальформації у людей. На сьогоднішній день речовини, які викликають виникнення вад розвитку у людей, виявилися тератогенними у тварин під час добре проведених досліджень у двох видів.
Відповідних клінічних даних недостатньо для оцінки можливих тератогенних або фетотоксичні ефектів аміодарону при його введенні в лікувальних дозах в І триместрі вагітності.
Оскільки щитовидна залоза плоду починає зв'язувати йод з 14-го тижня, не очікується жодного впливу на ембріональну щитовидну залозу, якщо препарат застосовували до цього часу.
Зайва кількість йоду, що надходить в організм при застосуванні даного лікарського засобу, в період прийому препарату може привести до виникнення гіпотиреозу у плода або навіть до розвитку клінічної картини гіпотиреозу плода (розвиток зоба).
З огляду на вплив на щитовидну залозу плода, аміодарон протипоказаний в період вагітності, крім випадків, коли користь перевищує ризик.
Період годування груддю.
Аміодарон і його метаболіти разом з йодом проникають в грудне молоко в більшій кількості, ніж він є в плазмі матері. З огляду на ризик розвитку гіпотиреозу у немовляти, годування груддю протипоказане в період лікування аміодароном.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.
Слід враховувати можливість розвитку побічних реакцій з боку нервової системи та органів зору.
Початок лікування. звичайна рекомендована доза для дорослих становить 200 мг 3 рази на добу протягом 8-10 днів.
У деяких випадках на початку лікування використовують більш високі дози (4-5 таблеток на добу), але завжди - протягом короткого часу і під електрокардіографічним контролем.
Підтримуючу терапію. Слід застосовувати мінімально ефективну дозу. Залежно від реакції хворого на застосування препарату підтримуюча доза для дорослих може становити від ½ таблетки на добу (1 таблетка кожні два дні) до 2 таблеток на добу.
Препарат не застосовують дітям.
Інформація про передозування аміодарону обмежена. повідомляли про поодинокі випадки виникнення синусової брадикардії, шлуночкової аритмії, зокрема шлуночкової тахікардії torsades de pointes, і ураження печінки. лікування повинно бути симптоматичним. враховуючи фармакокінетичний профіль препарату, рекомендується контролювати стан пацієнта протягом тривалого періоду, особливо діяльність серця.
Аміодарон і його метаболіти виводяться за допомогою діалізу.
З боку органів зору.
Мікровідкладення в рогівці, майже у всіх дорослих осіб, зазвичай в межах ділянки під зіницею, які не вимагають відміни аміодарону. У виняткових випадках вони асоційовані з кольоровими гало в сліпучому світлі або з затуманиванием зору. Мікродепозіти в рогівці є складні ліпідні відкладення і завжди є повністю оборотними після припинення прийому препарату.
Нейропатія зорового нерва (неврит зорового нерва), яка може прогресувати до повної сліпоти, а також, за результатами огляду очного дна, може бути з набряком соска зорового нерва, який може прогресувати до більш-менш серйозного зниження гостроти зору. Причинно-спадкова зв'язок цього побічного явища з прийомом аміодарону на сьогоднішній день не встановлена. Однак в разі відсутності інших очевидних причин розвитку цього побічного явища рекомендовано скасувати аміодарон.
З боку шкіри та підшкірної клітковини.
Фотосенсибілізація. Рекомендується уникати впливу сонячного випромінювання (і ультрафіолетового випромінювання в цілому) під час лікування препаратом.
Пігментації шкіри синюшного або синюшно-сірого кольору, які виникають на тлі тривалого прийому високих добових доз препарату і повільно зникають після відміни препарату (протягом 10-24 місяців).
Еритема на тлі променевої терапії. Шкірні висипання, зазвичай неспецифічні. Ексфоліативнийдерматит, хоча причинно-спадкова зв'язок цього побічного явища з прийомом препарату на сьогоднішній день чітко не встановлена. Алопеція. Кропив'янка.
З боку щитоподібної залози.
Ендокринні розлади. Деяка невідповідність рівня тиреоїдних гормонів (підвищення рівня Т4 при нормальному або декілька зниженому рівні Т3) при відсутності клінічних ознак дисфункції щитоподібної залози не вимагає припинення лікування.
Гіпотиреоз обумовлює типові симптоми: збільшення маси тіла, непереносимість холоду, апатія, сонливість. Значне підвищення рівня ТТГ підтверджує цей діагноз. Еутіероз зазвичай досягається протягом 1-3 місяців після припинення прийому препарату. Відміна препарату не обов'язкова: у разі, коли застосування аміодарону має обґрунтовані показання, лікування цим препаратом може тривати в комбінації з замісної гормональної терапією гормонами щитоподібної залози із застосуванням левотироксину. Дози левотироксина можуть бути відкоректовані залежно від рівнів ТТГ.
Гіпертиреоз діагностувати важче, оскільки симптоматика менш виражена (невелике безпричинне зниження маси тіла, недостатня ефективність антиангінальних і / або противоаритмических лікарських засобів); у пацієнтів похилого віку спостерігаються психічні симптоми, навіть тиреотоксикоз.
Значне зниження рівнів високочутливого ТТГ підтверджує цей діагноз. В такому випадку необхідно обов'язково скасувати аміодарон, чого зазвичай досить для настання клінічної нормалізації протягом 3-4 тижнів. Оскільки серйозні випадки цього побічного явища можуть бути летальними, необхідно негайно почати належну терапію.
У разі, коли причиною проблем є тиреотоксикоз (як безпосередньо, так і через його вплив на вразливе рівновагу міокарда), варіабельність ефективності синтетичних антитиреоїдних препаратів обумовлює необхідність рекомендувати прийом високих доз кортикостероїдів (1 мг/кг) протягом досить тривалого часу (3 місяці) .
Повідомляли про випадки гіпертиреозу протягом декількох місяців після відміни аміодарону. Дуже рідкісні випадки синдрому неадекватної секреції антидіуретичного гормону (СНСАГ), особливо якщо препарат застосовувати одночасно з лікарськими засобами, які можуть індукувати гипонатриемию. Також див. «Результати досліджень».
З боку дихальної системи.
Спостерігалися випадки виникнення дифузної інтерстиціальної або альвеолярної пневмопатії і облітеруючого бронхіоліту з пневмонією, іноді з летальним результатом. Поява задишки при фізичному навантаженні або сухого кашлю, як ізольованих, так і асоційованих з погіршенням загального стану здоров'я (підвищена стомлюваність, зниження маси тіла і невелике підвищення температури тіла), вимагає рентгенологічного обстеження і, при необхідності, скасування препарату, оскільки ці захворювання легенів можуть приводити до легеневого фіброзу.
Рання відміна аміодарону, разом з призначенням терапії кортикостероїдами або без неї, призводить до поступового зникнення симптоматики. Клінічні ознаки зазвичай зникають протягом 3-4 тижнів; поліпшення рентгенологічної картини та легеневої функції відбувається повільніше (протягом декількох місяців).
Повідомляли про кілька випадків розвитку плевриту, зазвичай асоціюється з інтерстиціальної пневмопатії.
Бронхоспазм у пацієнтів з гострою дихальною недостатністю, особливо у пацієнтів з бронхіальною астмою. Гострий респіраторний дистрес-синдром, в окремих випадках - з летальним результатом, іноді в ранньому післяопераційному періоді після хірургічного втручання (підозрювалася можливу взаємодію з високими дозами кисню) (див. Розділ «Особливості застосування»).
Повідомлялося про випадки легеневої кровотечі, які в деяких випадках можуть проявлятися кровохарканням. Ці легеневі побічні ефекти часто асоційовані з пневмопатій, індукованої аміодароном.
З боку центральної нервової системи.
Тремор або інша екстрапірамідні симптоматика. Порушення сну, в тому числі нічні кошмари. Сенсорна, моторна або змішана периферична нейропатія.
Міопатія. Сенсорна, моторна або змішана периферична нейропатія і міопатія можуть розвинутися через кілька місяців лікування, але іноді - через кілька років. Ці побічні явища, як правило, оборотні після відміни препарату. Однак одужання може бути неповним, дуже повільним і спостерігатися лише через кілька місяців після припинення прийому препарату.
Мозочкова атаксія. Доброякісна внутрішньочерепна гіпертензія, головний біль. При виникненні поодиноких головних болів необхідно виконати обстеження для визначення їх можливої причини.
З боку гепатобіліарної системи.
Повідомлялося про випадки ураження печінки. Ці випадки діагностували за підвищеними рівнями трансаміназ в сироватці крові. Повідомляли про наступні побічні явища.
Зазвичай помірне та ізольоване підвищення рівня трансаміназ (в 1,5-3 рази вище норми), яке зникало після зменшення дози препарату або навіть спонтанно.
Гостре ураження печінки з підвищенням рівня трансаміназ в крові та / або жовтяницею, включаючи печінкову недостатність, іноді летальні, яке вимагає відміни препарату.
Хронічне ураження печінки, яке вимагає тривалого лікування. Гістологічні зміни відповідають картині псевдоалкогольний гепатиту або цирозу печінки. Оскільки клінічні та лабораторні ознаки нечітко виражені (вариабельная гепатомегалия, підвищення рівнів трансаміназ в 1,5-5 разів вище норми), показаний регулярний моніторинг функції печінки. У разі підвищення рівня трансаміназ у крові, навіть
помірного, що виникає після прийому препарату протягом більше 6 місяців, слід запідозрити розвиток хронічного ураження печінки. Ці клінічні та біологічні зміни зазвичай зникають після відміни препарату. Зареєстровані кілька випадків необоротних наслідків.
Кардіальні порушення.
Брадикардія, зазвичай помірна і дозозалежні.
Порушення провідності міокарда (синоатріальна блокада, AV-блокада різного ступеня).
Виражена брадикардія і, у виняткових випадках, відмова синусового вузла, про які повідомлялося в декількох випадках (на фоні дисфункції синусового вузла, у пацієнтів похилого віку). Виникнення або посилення існуючої аритмії, яка іноді супроводжується зупинкою серця.
Пароксизмальна шлуночкова тахікардія torsade de pointes.
Шлунково-кишковий тракт.
Незначні розлади травлення (нудота, блювота, дисгевзія), які зазвичай виникають на початку лікування препаратом і зникають після зменшення його дози. Панкреатит, гострий панкреатит.
Вплив на репродуктивну систему і молочні залози.
Епідидиміт. Причинно-спадкова зв'язок цього побічного явища з прийомом цього лікарського засобу на сьогоднішній день чітко не встановлена. Імпотенція.
З боку судинної системи.
Васкуліт.
Результати досліджень.
Рідкісні випадки гіпонатріємії можуть свідчити про розвиток СНСАГ.
Ураження нирок з помірним підвищенням рівня креатиніну.
З боку системи крові та лімфатичної системи.
Гемолітична та апластична анемія, тромбоцитопенія.
З боку імунної системи.
Повідомлялося про випадки ангіоневротичного набряку та / або кропив'янки.
Загальні розлади. Працівниками Державтоінспекції зафіксовано випадки гранульоми, головним чином гранульоми кісткового мозку.
2 роки.
Зберігати в недоступному для дітей місці при температурі не вище 25 °C.
По 10 таблеток в блістері; по 3 блістери в пачці.
За рецептом.
Приватне акціонерне товариство «Лекхім-Харків».
Україна, 61115, харківська обл., Місто харків, вулиця Северина Потоцького, будинок 36.
Опис препарату Аміодарон табл. 0.2г №30 на цій сторінці — спрощена авторська версія сайту apteka911, створена на підставі інструкції/ій по застосуванню. Перед придбанням або використанням препарату ви повинні проконсультуватися з лікарем і ознайомитися з оригінальною інструкцією виробника (додається до кожної упаковки препарату).
Інформація про препарат надана виключно з ознайомлювальною метою і не має бути використана як керівництво до самолікування. Тільки лікар може прийняти рішення про призначення препарату, а також визначити дози та способи його застосування.
Повними аналогами Аміодарон табл. 0.2г №30 є:
Упаковка / 30 шт.
84.30 грн.діюча речовина: аміодарону гідрохлорид;
1 таблетка містить аміодарону гідрохлориду (у перерахуванні на 100 % речовину) 200 мг;
допоміжні речовини: крохмаль кукурудзяний, лактози моногідрат, натрію кроскармелоза, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат.
Таблетки.
Основні фізико-хімічні властивості: таблетки білого або майже білого кольору плоскоциліндричної форми з фаскою і рискою.
Антиаритмічні препарати ІІІ класу. Аміодарон.
Код АТХ С01B D01.
Антиаритмічні властивості.
Подовжує ІІІ фазу потенціалу дії серцевих клітин, здебільшого за рахунок уповільнення току в калієвих каналах (ІІІ клас за класифікацією Vaughan Williams).
Виявляє брадикардичний ефект у результаті зниження автоматизму синусового вузла. Така дія не є антагоністичною щодо атропіну.
Чинить неконкурентну альфа- та бета-антиадренергічну дію.
Уповільнює провідність у синоатріальному вузлі, передсердях та атріовентрикулярному (АV) вузлі, що більш виражено при прискоренні ритму.
Не змінює внутрішньошлуночкову провідність.
Збільшує рефрактерний період та зменшує збудливість міокарда на передсердному, АV-вузловому та шлуночковому рівнях.
Уповільнює провідність та подовжує рефрактерний період у додаткових атріовентрикулярних шляхах.
Інші властивості.
Зменшує споживання кисню міокардом за рахунок помірного зниження периферичного опору та зменшення частоти серцевих скорочень.
Збільшує коронарний кровотік завдяки безпосередньому впливу на гладку мускулатуру артерій міокарда та підтримує серцевий викид шляхом зниження тиску та периферичного опору, не виявляючи будь-яких негативних інотропних ефектів.
Був проведений метааналіз результатів тринадцяти контрольованих рандомізованих проспективних клінічних досліджень за участі 6553 пацієнтів, які нещодавно перенесли інфаркт міокарда (78 %) або страждали на хронічну серцеву недостатність (22 %).
Середній період подальшого спостереження за пацієнтами становив від 0,4 до 2,5 року. Середня щоденна підтримуюча доза аміодарону становила від 200 до 400 мг.
Метааналіз продемонстрував значне зниження під дією аміодарону загального показника летальних випадків, яке становило 13 % (ДІ 95 % 0,78-0,99; p=0,030), та зниження летальних випадків від порушень серцевого ритму на 29 % (ДI 95 % 0,59-0,85; p=0,0003).
Однак до інтерпретації цих результатів слід підходити обережно, враховуючи неоднорідність досліджень, результати яких увійшли до метааналізу (неоднорідність переважно стосується відібраної групи хворих, тривалості спостереження, методики проведення та оцінки результатів досліджень).
Відсоток хворих, які припинили лікування, був значно вищим у групі пацієнтів, які отримували аміодарон (41 %), ніж у групі пацієнтів, які отримували плацебо (27 %).
У 7 % пацієнтів, які отримували аміодарон, виник гіпотиреоз, порівняно з 1 % у групі пацієнтів, які отримували плацебо. Гіпертиреоз було діагностовано в 1,4 % пацієнтів, які приймали аміодарон, і у 0,5 % пацієнтів у групі пацієнтів, які отримували плацебо.
Інтерстиціальна пневмопатія спостерігалася в 1,6 % пацієнтів, які приймали аміодарон, і у 0,5 % пацієнтів у групі пацієнтів, які приймали плацебо.
Аміодарон є лікарським засобом із повільним виведенням та вираженою спорідненістю з тканинами.
Біодоступність після перорального застосування у різних пацієнтів коливається від 30 % до 80 % (середній показник – 50 %). Після одноразового прийому максимальна концентрація у плазмі крові досягається через 3-7 годин. Терапевтична дія досягається в середньому протягом одного тижня після початку прийому препарату (від декількох днів до двох тижнів).
Період напіввиведення аміодарону тривалий, має досить високий рівень міжіндивідуальної варіабельності (від 20 до 100 днів). Впродовж перших днів лікування цей препарат накопичується у більшості тканин організму, особливо у жировій тканині. Виведення починається через декілька днів, а рівновага між надходженням та виведенням досягається впродовж декількох місяців із індивідуальними коливаннями.
Такі характеристики пояснюють необхідність застосування навантажувальної дози з метою швидкого накопичення препарату у тканинах організму, що необхідно для досягнення терапевтичного ефекту.
Частина йоду вивільняється з препарату та виявляється в сечі у формі йодиду; 6 мг йоду за добу відповідає добовій дозі аміодарону 200 мг. Решта препарату, тобто більша частина йоду, виводиться з калом після метаболізму у печінці.
Незначне виведення препарату із сечею дозволяє призначати його звичайні дози хворим із порушеннями функції нирок.
Після відміни лікування виведення з організму триває впродовж кількох місяців. Слід враховувати до уваги, що після відміни препарату його дія продовжується від 10 днів до 1 місяця.
Профілактика рецидивів:
Лікування суправентрикулярної тахікардії: уповільнення або зменшення фібриляції або тріпотіння передсердь.
Ішемічна хвороба серця та/або порушення функції лівого шлуночка.
Синусова брадикардія, синоатріальна блокада серця при відсутності ендокардіального кардіостимулятора (штучного водія ритму).
Синдром слабкості синусового вузла при відсутності ендокардіального кардіостимулятора (ризик зупинки синусового вузла).
Порушення атріовентрикулярної провідності високого ступеня при відсутності ендокардіального кардіостимулятора. Порушення функції щитовидної залози. Гіпертиреоз (через можливе загострення при прийомі аміодарону).
Відома підвищена чутливість до йоду, аміодарону або до будь-якого компонента препарату.
II та III триместри вагітності.
Період годування груддю.
Комбінація із препаратами, здатними викликати пароксизмальну шлуночкову тахікардію типу torsade de pointes(за винятком протипаразитарних засобів, нейролептиків та метадону):
Протиаритмічні препарати. Багато протиаритмічних препаратів пригнічують серцевий автоматизм, провідність та скоротливість міокарда.
Одночасне застосування протиаритмічних засобів, які належать до різних класів, може забезпечити досягнення сприятливого терапевтичного ефекту, але найчастіше лікування такою комбінацією є дуже делікатним процесом, який потребує ретельного клінічного та ЕКГ-моніторингу. Одночасне застосування протиаритмічних засобів, які можуть індукувати виникнення torsades de pointes (наприклад, аміодарон, дизопірамід, хінідинові сполуки, соталол), протипоказане.
Одночасне застосування протиаритмічних засобів одного і того ж класу не рекомендоване, окрім виняткових випадків, оскільки таке лікування збільшує ризик виникнення кардіальних побічних ефектів.
Одночасне застосування з лікарськими засобами, які чинять негативну інотропну дію, сприяє уповільненню серцевого ритму та/або уповільнює атріовентрикулярну провідність, тому потребує ретельного клінічного та ЕКГ-моніторингу.
Лікарські засоби, що можуть індукувати розвиток torsades de pointes. Ця аритмія може бути індукована деякими лікарськими засобами, незалежно від того, належать вони до протиаритмічних препаратів чи ні. Сприятливими факторами є гіпокаліємія (див. підрозділ «Препарати, що знижують вміст калію»), брадикардія (див. підрозділ «Препарати, що уповільнюють серцевий ритм») або вроджене чи набуте попередньо існуюче подовження інтервалу QТ.
До лікарських засобів, які можуть обумовлювати розвиток torsades de pointes,належать, зокрема, протиаритмічні препарати Іа і III класів та деякі нейролептики. Для доласетрону, еритроміцину, спіраміцину та вінкаміцину ця взаємодія реалізується лише при застосуванні їхніх лікарських форм, які вводяться внутрішньовенним шляхом.
Одночасне застосування двох лікарських засобів, кожен з яких є препаратом, що сприяє виникненню torsades de pointes, зазвичай протипоказане.
Проте метадон і деякі підгрупи препаратів є винятком із цього правила:
Препарати, що уповільнюють серцевий ритм. Багато лікарських засобів можуть обумовлювати брадикардію. Це стосується, зокрема, протиаритмічних препаратів Іа класу, бета-блокаторів, деяких протиаритмічних препаратів III класу, деяких блокаторів кальцієвих каналів, препаратів наперстянки, пілокарпіну та антихолінестеразних препаратів.
Протипоказані комбінації (див. розділ «Протипоказання»). Лікарські засоби, які можуть індукувати виникнення torsades de pointes (за винятком протипаразитарних препаратів, нейролептиків та метадону, див. підрозділ «Нерекомендовані комбінації»):
Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes.
Телапревір. Розлади автоматизму та провідності кардіоміоцитів із ризиком виникнення надмірної брадикардії.
Кобіцистат. Є ризик збільшення частоти аміодарон-індукованих побічних ефектів внаслідок зниження метаболізму.
Нерекомендовані комбінації.
Софосбувір. Тільки у пацієнтів, які отримують подвійну комбіновану терапію даклатасвір/софосбувір або ледипасвір/софосбувір: брадикардія, можливо симптомна або навіть летальна. Якщо застосування такої комбінації не можна уникнути, необхідно здійснювати ретельний клінічний моніторинг та моніторинг ЕКГ, особливо впродовж перших кількох тижнів подвійної терапії.
Субстрати CYP3A4. Аміодарон є інгібітором CYP3A4 та підвищує концентрацію субстратів CYP3A4 у плазмі крові, що призводить до потенційного збільшення токсичності цих субстратів.
Циклоспорин. Збільшення сироваткових концентрацій циклоспорину через зниження його метаболізму у печінці, з ризиком прояву нефротоксичних ефектів.
Кількісне визначення сироваткових концентрацій циклоспорину, моніторинг функції нирок та коригування дози циклоспорину на тлі лікування аміодароном.
Фторхінолони, за винятком левофлоксацину та моксифлоксацину (протипоказані комбінації). Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes.
Дилтіазем для ін’єкцій. Ризик розвитку брадикардії та атріовентрикулярної блокади.
Якщо застосування цієї комбінації уникнути не можна, надзвичайно важливо здійснювати ретельний клінічний нагляд та безперервний моніторинг ЕКГ.
Фінголімод. Потенціювання індукованих брадикардією ефектів, можливо з летальним наслідком. Особливо це актуально для бета-блокаторів, які інгібують механізми адренергічної компенсації. Після застосування першої дози препарату повинен здійснюватися клінічний нагляд та безперервний моніторинг ЕКГ впродовж 24 годин.
Верапаміл для ін’єкцій. Ризик розвитку брадикардії та атріовентрикулярної блокади.
Якщо застосування цієї комбінації уникнути не можна, надзвичайно важливо здійснювати ретельний клінічний нагляд та безперервний моніторинг ЕКГ.
Протипаразитарні препарати, які можуть індукувати torsades de pointes (галофантрин, люмефантрин, пентамідин). Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes. Якщо можливо, слід відмінити 1 або 2 препарати. Якщо застосування цієї комбінації уникнути не можна, надзвичайно важливо виконати попередню оцінку інтервалу QТ та здійснювати моніторинг ЕКГ.
Нейролептики, які можуть індукувати torsades de pointes (амісульприд, хлорпромазин, ціамемазин, дроперидол, флупентиксол, флуфеназин, галоперидол, левомепромазин, пімозид, піпамперон, піпотіазин, сертиндол, сульпірид, сультоприд, тіаприд, зуклопентиксол). Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes.
Метадон. Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes.
Стимулюючі послаблюючі засоби. Підвищений ризик виникнення шлуночкових аритмій, особливо шлуночкової тахікардії torsades de pointes (при цьому провокуючим фактором виступає гіпокаліємія). Перед застосуванням препарату потрібно провести корекцію будь-якої гіпокаліємії та здійснювати моніторинг ЕКГ та клінічний нагляд разом із контролем рівнів електролітів.
Фідаксоміцин. Підвищення концентрації фідаксоміцину в плазмі крові.
Комбінації, які вимагають запобіжних заходів при застосуванні.
Пероральні антикоагулянти. Посилення антикоагулянтного ефекту та збільшення ризику кровотечі. Частіший контроль міжнародного нормалізованого відношення (МНВ). Можливе коригування дози перорального антикоагулянту на тлі лікування аміодароном та протягом 8 діб після відміни препарату.
Бета-блокатори, окрім соталолу (протипоказана комбінація) та есмололу (комбінація, яка вимагає запобіжних заходів при застосуванні). Порушення автоматизму та провідності (пригнічення компенсаторних симпатичних механізмів). ЕКГ та клінічний моніторинг.
Бета-блокатори, які застосовуються при серцевій недостатності (бісопролол, карведилол, метопролол, небіволол). Порушення автоматизму та провідності міокарда з ризиком надмірного сповільнення серцевого ритму. Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes. Клінічний та регулярний ЕКГ-моніторинг.
Дабігатран. Збільшення плазмових концентрацій дабігатрану з підвищенням ризику геморагічних явищ. Якщо дабігатран застосовується після проведення хірургічного втручання, потрібно проводити клінічне моніторування та коригування дози дабігатрану за необхідності, але не вище за 150 мг/добу.
Оскільки аміодарон має тривалий період напіввиведення, то виникнення взаємодій може спостерігатися впродовж кількох місяців після припинення лікування аміодароном.
Субстрати Р-глікопротеїну. Аміодарон є інгібітором Р-глікопротеїну. Очікується, що при одночасному застосуванні із субстратами Р-глікопротеїну буде збільшуватися їх концентрація у крові.
Препарати наперстянки. Пригнічення автоматизму (надмірне сповільнення серцевого ритму) та порушення атріовентрикулярної провідності.
При застосуванні дигоксину спостерігається збільшення рівня дигоксину у крові через зменшення кліренсу дигоксину.
ЕКГ та клінічний моніторинг, кількісне визначення рівнів дигоксину у крові та, при необхідності, коригування дози дигоксину.
Дилтіазем для перорального застосування. Ризик розвитку брадикардії або атріовентрикулярної блокади, особливо у пацієнтів літнього віку. ЕКГ та клінічний моніторинг.
Деякі макроліди (азитроміцин, кларитроміцин, рокситроміцин). Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes.
ЕКГ та клінічний моніторинг на тлі одночасного застосування цих препаратів.
Верапаміл для перорального застосування. Ризик розвитку брадикардії та атріовентрикулярної блокади, особливо у пацієнтів літнього віку. ЕКГ та клінічний моніторинг.
Есмолол. Порушення скоротливості, автоматизму та провідності (пригнічення компенсаторних симпатичних механізмів). ЕКГ та клінічний моніторинг.
Препарати, що знижують вміст калію: діуретики, що знижують вміст калію (ізольовано або у комбінації), стимулюючі проносні, амфотерицин В (при внутрішньовенному введенні), глюкокортикоїди (при системному застосуванні), тетракозактид. Необхідно запобігати виникненню гіпокаліємії (та проводити корекцію гіпокаліємії); слід ретельно контролювати тривалість інтервалу QТ. У випадку виникнення пароксизмальної шлуночкової тахікардії torsades de pointes не слід застосовувати антиаритмічні засоби (необхідно розпочати шлуночкову кардіостимуляцію; можливе внутрішньовенне введення препаратів магнію). Збільшення ризику шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes (гіпокаліємія є сприятливим фактором). Необхідно усунути гіпокаліємію до призначення лікарського засобу та здійснювати моніторинг ЕКГ, вмісту електролітів та клінічний моніторинг.
Лідокаїн. Ризик збільшення плазмових концентрацій лідокаїну, з можливими неврологічними та кардіальними побічними ефектами, у зв’язку з пригніченням аміодароном метаболізму препарату у печінці. Клінічний та ЕКГ-моніторинг, а також, при необхідності, кількісне визначення плазмових концентрацій лідокаїну. У разі необхідності – коригування дози лідокаїну на тлі лікування аміодароном та після його відміни.
Орлістат. Ризик зменшення плазмових концентрацій аміодарону та його активного метаболіту. Клінічний моніторинг та, при необхідності, моніторинг ЕКГ.
Фенітоїн (шляхом екстраполяції – також і фосфенітоїн). Збільшення плазмових концентрацій фенітоїну з ознаками передозування, особливо неврологічними ознаками (пригнічення метаболізму фенітоїну у печінці). Клінічний моніторинг, кількісне визначення плазмових концентрацій фенітоїну та можливе коригування дози.
Такролімус. Збільшення концентрації такролімусу у крові через пригнічення його метаболізму аміодароном. Кількісне визначення концентрації такролімусу у крові, моніторинг функції нирок та коригування дози такролімусу на тлі одночасного застосування аміодарону та при його відміні.
Препарати, що уповільнюють серцевий ритм. Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes. Клінічний та ЕКГ-моніторинг.
Флекаїнід. Аміодарон підвищує плазмові рівні флекаїніду шляхом інгібування цитохрому СYР2D6. Тому слід проводити корекцію дози флекаїніду.
Препарати, які метаболізуються цитохромом Р4503А4. Коли такі лікарські засоби застосовують одночасно з аміодароном, інгібітором СYР3А4, це може призводити до підвищення їх плазмових рівнів та може призводити до підвищення їхньої токсичності.
Субстрати СYР2С9. Аміодарон збільшує концентрації речовин, які є субстратами СYР2С9, таких як варфарин або фенітоїн, за рахунок пригнічення ферментів цитохрому Р4502С9.
Тамсулозин. Ризик посилення небажаних ефектів, зумовлених тамсулозином, внаслідок пригнічення його метаболізму в печінці. Слід проводити клінічний моніторинг та, у випадку необхідності, провести корекцію дози тамсулозину під час лікування інгібітором ферменту та після припинення його застосування.
Вориконазол. Підвищений ризик виникнення шлуночкових аритмій, особливо шлуночкової тахікардії torsades de pointes, оскільки можливе зниження метаболізму аміодарону. Потрібно здійснювати клінічний нагляд та моніторинг ЕКГ та, у випадку необхідності, провести корекцію дози аміодарону.
Комбінації, які потребують особливої уваги.
Пілокарпін. Ризик надмірного уповільнення серцевого ритму (адитивні ефекти препаратів, які уповільнюють серцевий ритм).
Під час лікування аміодароном рекомендується уникати застосування інгібіторів СYР3А4 (наприклад грейпфрутового соку та деяких лікарських засобів).
Ефекти з боку серця. До початку застосування препарату необхідно зробити ЕКГ та визначити рівень калію у сироватці крові.
У пацієнтів літнього віку на тлі прийому препарату може посилюватися сповільнення частоти серцевих скорочень.
Аміодарон індукує зміни ЕКГ. Ці зміни включають подовження інтервалу QT внаслідок подовженої реполяризації з можливою появою зубця U. Це є ознакою терапевтичної дії препарату, а не його токсичності.
Виникнення на тлі лікування АV-блокади II або III ступеня, синоатріальної блокади або біфасцикулярної блокади вимагає відміни препарату. Розвиток АV-блокади І ступеня вимагає інтенсифікації нагляду за пацієнтом.
Повідомлялося про випадки, іноді летальні, появи нової аритмії або посилення вже існуючої та лікованої аритмії (див. розділ «Побічні реакції»).
Аритмогенний ефект аміодарону слабкий або навіть нижчий за такий, що спостерігається у більшості протиаритмічних засобів і зазвичай проявляється на тлі застосування деяких комбінацій лікарських засобів (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій») або у разі наявності порушень водно-електролітної рівноваги. Незважаючи на те, що аміодарон може викликати подовження інтервалу QТ, його здатність провокувати пароксизмальну шлуночкову тахікардію torsades de pointes слабка. Упродовж лікування рекомендовано проводити ЕКГ.
З боку щитовидної залози. Цей лікарський засіб містить йод, у зв’язку з чим впливає на результати деяких показників функції щитовидної залози (зв’язування радіоактивного йоду, білково-зв’язаного йоду). Але визначення показників функції щитовидної залози (ТЗ, Т4, вч-ТТГ) при цьому може виконуватися.
Аміодарон може обумовлювати порушення функції щитовидної залози, особливо у пацієнтів із дисфункцією щитовидної залози в анамнезі. Кількісне визначення вмісту тиреотропного гормону (ТТГ) рекомендоване для всіх пацієнтів перед початком застосування препарату, потім – регулярно під час лікування та протягом кількох місяців після відміни препарату, а також у випадку клінічної підозри на дисфункцію щитовидної залози (див. розділ «Побічні реакції»).
Порушення з боку легень. Поява задишки або сухого кашлю, як ізольованих, так і асоційованих із погіршенням загального стану, повинна розглядатися як можлива ознака легеневої токсичності препарату, наприклад розвитку інтерстиційної пневмопатії, та вимагає рентгенологічного обстеження пацієнта (див. розділ «Побічні реакції»). Необхідно переглянути доцільність застосування аміодарону, оскільки інтерстиціальний пневмоніт зазвичай оборотний за умови ранньої відміни аміодарону.
Порушення з боку печінки. Регулярний моніторинг функції печінки рекомендується на початку прийому препарату, далі – періодично протягом лікування аміодароном (див. розділ «Побічні реакції»). Необхідно зменшити дозу аміодарону або відмінити цей препарат, якщо рівні трансаміназ зростають більш ніж у три рази порівняно з показниками норми. При застосуванні аміодарону можуть розвиватися гострі печінкові розлади (включаючи тяжку гепатоцелюлярну недостатність або печінкову недостатність, іноді летальну) та хронічні печінкові розлади.
Нервово-м’язові порушення. Аміодарон може зумовлювати сенсорну, моторну або змішану периферичну нейропатію і міопатію (див. розділ «Побічні реакції»).
Порушення з боку органів зору. При виникненні нечіткості зору або зниження гостроти зору необхідно негайно виконати повне офтальмологічне обстеження, у тому числі фундоскопію. Розвиток нейропатії або невриту зорового нерва, обумовлених аміодароном, вимагає відміни препарату, оскільки продовження лікування може призвести до прогресування порушень до сліпоти (див. розділ «Побічні реакції»).
Тяжка брадикардія. У пацієнтів, які приймали аміодарон у комбінації із софосбувіром окремо або у комбінації з іншими лікарськими засобами прямої противірусної дії для лікування гепатиту С, такими як даклатасвір, симепревір або ледипасвір, зафіксовано виникнення тяжкої, потенційно небезпечної для життя брадикардії та тяжких порушень серцевої провідності. У зв’язку з цим одночасне застосування цих лікарських засобів з аміодароном не рекомендується.
Якщо одночасного застосування цих лікарських засобів з аміодароном не можна уникнути, слід здійснювати ретельний моніторинг пацієнтів на початку лікування софосбувіром окремо або у комбінації з іншими лікарськими засобами прямої противірусної дії. Пацієнти з відомим високим ризиком виникнення брадиаритмії повинні знаходитися під відповідним безперервним моніторингом впродовж щонайменше 48 годин після початку лікування софосбувіром.
Через тривалий період напіввиведення аміодарону відповідний моніторинг повинен також здійснюватись у пацієнтів, які припинили приймати аміодарон у межах кількох місяців перед початком лікування софосбувіром окремо або у комбінації з іншими лікарськими засобами прямої противірусної дії.
Пацієнти, які отримують дані лікарські засоби для лікування гепатиту С у комбінації з аміодароном, незалежно від прийому інших препаратів, що знижують частоту серцевих скорочень, повинні бути попереджені про симптоми, які виникають при брадикардії та тяжких порушеннях серцевої провідності, та про те, що у випадку їх появи необхідно звернутися за невідкладною медичною допомогою.
Порушення, пов’язані із взаємодією з іншими лікарськими засобами. Комбінації (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій») з такими препаратами як:
повинні розглядатися лише для профілактики небезпечних для життя шлуночкових аритмій. Одночасне застосування аміодарону не рекомендується з такими лікарськими засобами: бета-блокатори, блокатори кальцієвих каналів, які знижують частоту серцевих скорочень (верапаміл, дилтіазем), проносні засоби, які можуть спричинити гіпокаліємію. Застосування аміодарону не рекомендується у комбінації із циклоспорином, дилтіаземом (для ін’єкцій) та верапамілом (для ін’єкцій), деякими протипаразитарними засобами (галофантрин, люмефантрин та пентамідин), деякими нейролептиками (амісульприд, хлорпромазин, ціамемазин, дроперидол, флуфеназин, галоперидол, левомепромазин, пімозид, піпамперон, піпотіазин, сертиндол, сульпірид, сультоприд, тіаприд, зуклопентиксол), фторхінолонами (за винятком левофлоксацину та моксифлоксацину), метадоном та фінголімодом (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Порушення, пов’язані з допоміжними речовинами. Цей лікарський засіб містить лактозу, тому він не рекомендується для застосування пацієнтам із непереносимістю галактози, дефіцитом лактази або синдромом мальабсорбції глюкози і галактози (рідкісні спадкові захворювання).
Електролітні порушення, особливо гіпокаліємія. Важливо враховувати ситуації, які можуть бути асоційованими із гіпокаліємією, що може сприяти прояву проаритмічних ефектів препарату.
Гіпокаліємію необхідно усунути до початку застосування аміодарону.
Побічні ефекти, зазначені нижче, найчастіше пов’язані з надмірним застосуванням лікарського засобу, їх можна уникнути або мінімізувати, чітко дотримуючись мінімальної підтримуючої дози.
Пацієнтів слід попередити про те, щоб під час лікування вони не перебували на сонці та користувалися сонцезахисними засобами.
Безпека та ефективність застосування аміодарону дітям не оцінювалися у контрольованих клінічних дослідженнях.
Через можливе збільшення порога дефібриляції та/або стимуляції імплантованими серцевими дефібриляторами або штучними водіями ритму необхідно перевіряти цей поріг до лікування аміодароном та кілька разів після початку його застосування, а також кожного разу при коригуванні дози препарату.
Анестезія. Анестезіолога слід попередити перед операцією про те, що пацієнт приймає аміодарон.
Тривале застосування аміодарону може підвищувати гемодинамічний ризик, пов’язаний із загальною або місцевою анестезією, та ризик виникнення побічних ефектів, особливо таких, як брадикардія, артеріальна гіпотензія, зменшення серцевого викиду та порушення серцевої провідності. Крім того, у пацієнтів, які отримували аміодарон у ранньому післяопераційному періоді, спостерігалося кілька випадків гострого респіраторного дистрес-синдрому. У зв’язку з цим рекомендується здійснювати пильний нагляд за такими пацієнтами під час штучної вентиляції легень (див. розділ «Побічні реакції»).
Вагітність.
У дослідженнях на тваринах не було виявлено жодних тератогенних ефектів, тому не очікується ефектів мальформації у людей. Дотепер речовини, які спричиняють виникнення вад розвитку у людей, виявилися тератогенними у тварин під час добре проведених досліджень у двох видів.
Відповідних клінічних даних недостатньо для оцінки можливих тератогенних або фетотоксичних ефектів аміодарону при його введенні у лікувальних дозах у І триместрі вагітності.
Оскільки щитовидна залоза плода починає зв’язувати йод із 14-го тижня, не очікується ніякого впливу на ембріональну щитовидну залозу, якщо препарат застосовували до цього часу.
Надмірна кількість йоду, що надходить до організму при застосуванні даного лікарського засобу, в період прийому препарату може призвести до виникнення гіпотиреозу у плода або навіть до розвитку клінічної картини гіпотиреозу плода (розвиток зоба).
Зважаючи на вплив на щитовидну залозу плода, аміодарон протипоказаний у період вагітності, окрім випадків, коли користь переважає ризик.
Період годування груддю.
Аміодарон та його метаболіти разом із йодом проникають у грудне молоко у більшій кількості, ніж він наявний у плазмі матері. Враховуючи ризик розвитку гіпотиреозу в немовляти, годування груддю протипоказане у період лікування аміодароном.
Слід врахувати можливість розвитку побічних реакцій з боку нервової системи та органів зору.
Початок лікування. Звичайна рекомендована доза для дорослих становить 200 мг 3 рази на добу впродовж 8-10 днів.
У деяких випадках на початку лікування використовують більш високі дози (4-5 таблеток на добу), але завжди – протягом короткого часу та під електрокардіографічним контролем.
Підтримуюче лікування. Слід застосовувати мінімально ефективну дозу. Залежно від реакції хворого на застосування препарату підтримуюча доза для дорослих може становити від ½ таблетки на добу (1 таблетка кожні два дні) до 2 таблеток на добу.
Діти.Препарат не застосовують дітям.
Інформація щодо передозування аміодарону обмежена. Повідомляли про поодинокі випадки виникнення синусової брадикардії, шлуночкової аритмії, зокрема шлуночкової тахікардії torsades de pointes, і ураження печінки. Лікування повинно бути симптоматичним. Враховуючи фармакокінетичний профіль препарату, рекомендується контролювати стан пацієнта протягом тривалого періоду, особливо діяльність серця.
Аміодарон та його метаболіти не виводяться за допомогою діалізу.
З боку органів зору.
Мікровідкладення у рогівці, майже у всіх дорослих осіб, зазвичай у межах ділянки під зіницею, які не вимагають відміни аміодарону. У виняткових випадках вони асоційовані із кольоровими гало в осліплюючому світлі або із затуманенням зору.
Мікродепозити у рогівці представляють собою складні ліпідні відкладення та завжди є повністю оборотними після відміни препарату.
Нейропатія зорового нерва (неврит зорового нерва), яка може прогресувати до повної сліпоти, а також, за результатами огляду очного дна, може бути з набряком соска зорового нерва, що може прогресувати до більш або менш серйозного зниження гостроти зору. Причинно-наслідковий зв’язок цього побічного явища з прийомом аміодарону дотепер не встановлений. Проте у разі відсутності інших очевидних причин розвитку цього побічного явища рекомендовано відмінити аміодарон.
З боку шкіри і підшкірної клітковини.
Фотосенсибілізація. Рекомендовано уникати впливу сонячного випромінювання (та ультрафіолетового випромінювання у цілому) під час лікування препаратом.
Пігментації шкіри синюшного або синюшно-сірого кольору, які виникають на тлі тривалого прийому високих добових доз препарату та повільно зникають після відміни препарату (протягом 10-24 місяців).
Еритема на тлі променевої терапії. Шкірні висипання, зазвичай неспецифічні. Ексфоліативний дерматит, хоча причинно-наслідковий зв’язок цього побічного явища з прийомом препарату на сьогоднішній день чітко не встановлений. Алопеція. Кропив’янка.
З боку щитовидної залози.
Ендокринні розлади. Деяка невідповідність рівня тиреоїдних гормонів (збільшення рівня Т4 при нормальному або дещо зниженому рівні Т3) за відсутності клінічних ознак дисфункції щитовидної залози не потребує припинення лікування.
Гіпотиреоз обумовлює типові симптоми: збільшення маси тіла, непереносимість холоду, апатія, сонливість. Значне підвищення рівня ТТГ підтверджує цей діагноз. Еутиреоз зазвичай досягається протягом 1-3 місяців після припинення прийому препарату. Відміна препарату не обов’язкова: у випадку, коли застосування аміодарону має обґрунтовані показання, лікування цим препаратом може продовжуватися у комбінації із замісною гормональною терапією гормонами щитовидної залози із застосуванням левотироксину. Дози левотироксину можуть бути відкориговані залежно від рівнів ТТГ.
Гіпертиреоз діагностувати важче, оскільки симптоматика менш виражена (невелике безпричинне зменшення маси тіла, недостатня ефективність антиангінальних та/або протиаритмічних лікарських засобів); у пацієнтів літнього віку спостерігаються психічні симптоми, навіть тиреотоксикоз.
Значне зниження рівнів високочутливого ТТГ підтверджує цей діагноз. У такому випадку необхідно обов’язково відмінити аміодарон, чого зазвичай достатньо для настання клінічної нормалізації протягом 3-4 тижнів. Оскільки серйозні випадки цього побічного явища можуть бути летальними, необхідно невідкладно розпочати належну терапію.
У випадку, коли причиною проблем є тиреотоксикоз (як безпосередньо, так і через його вплив на уразливу рівновагу міокарда), варіабельність ефективності синтетичних антитиреоїдних препаратів обумовлює необхідність рекомендувати прийом високих доз кортикостероїдів (1 мг/кг) протягом достатньо тривалого часу (3 місяці).
Повідомляли про випадки гіпертиреозу впродовж кількох місяців після відміни аміодарону.
Дуже рідкісні випадки синдрому неадекватної секреції антидіуретичного гормону (СНСАГ), особливо якщо препарат застосовувати одночасно з лікарськими засобами, які можуть індукувати гіпонатріємію. Також див. «Результати досліджень».
З боку дихальної системи.
Спостерігалися випадки виникнення дифузної інтерстиціальної або альвеолярної пневмопатії та облітеруючого бронхіоліту з пневмонією, іноді з летальним наслідком. Поява задишки при фізичному навантаженні або сухого кашлю, як ізольованих, так і асоційованих із погіршенням загального стану здоров’я (підвищена втомлюваність, зниження маси тіла та невелике підвищення температури тіла), потребує рентгенологічного обстеження та, при необхідності, відміни препарату, оскільки ці захворювання легень можуть призводити до легеневого фіброзу.
Рання відміна аміодарону, разом із призначенням терапії кортикостероїдами або без неї, призводять до поступового зникнення симптоматики. Клінічні ознаки зазвичай зникають протягом 3-4 тижнів; покращання рентгенологічної картини та легеневої функції відбувається повільніше (протягом кількох місяців).
Повідомлялося про кілька випадків розвитку плевриту, зазвичай асоційованого з інтерстиціальною пневмопатією.
Бронхоспазм у пацієнтів із гострою дихальною недостатністю, особливо у пацієнтів із бронхіальною астмою. Гострий респіраторний дистрес-синдром, в окремих випадках – із летальним наслідком, іноді у ранньому післяопераційному періоді після хірургічного втручання (підозрювалася можлива взаємодія з високими дозами кисню) (див. розділ «Особливості застосування»).
Повідомлялося про випадки легеневої кровотечі, які у деяких випадках можуть проявлятися кровохарканням. Ці легеневі побічні ефекти часто асоційовані із пневмопатією, індукованою аміодароном.
З боку центральної нервової системи.
Тремор або інша екстрапірамідна симптоматика. Порушення сну, у тому числі нічні жахи. Сенсорна, моторна або змішана периферична нейропатія.
Міопатія. Сенсорна, моторна або змішана периферична нейропатія та міопатія можуть розвинутися через кілька місяців лікування, але іноді – через кілька років. Ці побічні явища зазвичай оборотні після відміни препарату. Проте одужання може бути неповним, дуже повільним та спостерігатися лише через кілька місяців після припинення прийому препарату.
Мозочкова атаксія. Доброякісна внутрішньочерепна гіпертензія, головний біль. При виникненні поодиноких головних болів необхідно виконати обстеження для визначення їхньої можливої причини.
З боку гепатобіліарної системи.
Повідомлялося про випадки ураження печінки. Ці випадки діагностувалися за підвищеними рівнями трансаміназ у сироватці крові. Повідомляли про наступні побічні явища.
Зазвичай помірне та ізольоване підвищення рівнів трансаміназ (у 1,5-3 рази вище норми), яке зникало після зменшення дози препарату або навіть спонтанно.
Гостре ураження печінки з підвищенням рівнів трансаміназ у крові та/або із жовтяницею, включаючи печінкову недостатність, іноді летальне, яке вимагає відміни препарату.
Хронічне ураження печінки, яке вимагає тривалого лікування. Гістологічні зміни відповідають картині псевдоалкогольного гепатиту або цирозу печінки. Оскільки клінічні та лабораторні ознаки не чітко виражені (варіабельна гепатомегалія, підвищення рівнів трансаміназ у крові у 1,5-5 разів вище норми), показаний регулярний моніторинг функції печінки. У випадку підвищення рівня трансаміназ у крові, навіть помірного, що виникає після прийому препарату протягом більше ніж 6 місяців, слід запідозрити розвиток хронічного ураження печінки. Ці клінічні та біологічні зміни зазвичай зникають після відміни препарату. Зареєстровано декілька випадків необоротних наслідків.
Кардіальні порушення.
Брадикардія, зазвичай помірна та дозозалежна.
Порушення провідності міокарда (синоатріальна блокада, АV-блокада різного ступеня).
Виражена брадикардія та, у виняткових випадках, відмова синусового вузла, про які повідомлялося у кількох випадках (на тлі дисфункції синусового вузла, у пацієнтів літнього віку). Виникнення або ускладнення існуючої аритмії, яка іноді супроводжується зупинкою серця.
Пароксизмальна шлуночкова тахікардія torsade de pointes.
З боку травного тракту.
Незначні розлади травлення (нудота, блювання, дисгевзія), які зазвичай виникають на початку лікування препаратом та зникають після зменшення його дози. Панкреатит, гострий панкреатит.
Вплив на репродуктивну систему та молочні залози.
Епідидиміт. Причинно-наслідковий зв’язок цього побічного явища з прийомом цього лікарського засобу дотепер чітко не встановлений. Імпотенція.
З боку судинної системи.
Васкуліт.
Результати досліджень.
Рідкісні випадки гіпонатріємії можуть свідчити про розвиток СНСАГ.
Ураження нирок із помірним підвищенням рівня креатиніну.
З боку системи крові та лімфатичної системи.
Гемолітична та апластична анемія, тромбоцитопенія.
З боку імунної системи.
Повідомлялося про випадки ангіоневротичного набряку та/або кропив’янки.
Загальні розлади. Зафіксовано випадки гранульоми, головним чином гранульоми кісткового мозку.
2 роки.
Зберігати у недоступному для дітей місці при температурі не вище 25 °C.
По 10 таблеток у блістері; по 3 блістери у пачці.
За рецептом.
Приватне акціонерне товариство «Лекхім-Харків».
Адреса
Україна,61115,Харківська обл., місто Харків, вулиця Северина Потоцького, будинок 36.
Джерелом інформаціі для опису є Державний Реєстр Лікарських Засобів України
УВАГА! Ціни актуальні лише в разі оформлення замовлення в електронній медичній інформаційній системі Аптека 9-1-1. Ціни на товари в разі купівлі безпосередньо в аптечних закладах-партнерах можуть відрізнятися від тих, що зазначені на сайті!
Додавання відгуку
{{docMaster.documentName}}
{{docVisa.documentName}}