Амприл таблетки по 1,25 мг 3 блістера по 10 шт

Фармакодинаміка. рамиприл відноситься до проліків, після всмоктування метаболізується в печінці з утворенням раміприлату. раміпрілат є потужним інгібітором апф з тривалою дією. апф каталізує перетворення ангіотензину i в судинозвужувальну речовину - ангіотензин ii. апф є аналогом кінінази - ферменту, який каталізує розпад брадикініну. пригнічення активності апф призводить до зниження концентрації в плазмі крові ангіотензину ii, підвищенню концентрації реніну, посилення ефекту брадикініну і зниження секреції альдостерону. Останнім може призводити до підвищення рівня калію в сироватці крові. у пацієнтів з аг гіпотензивний ефект раміприлу та його вплив на гемодинаміку обумовлені розширенням резистентних судин і зменшенням ОПСС, що призводить до поступового зниження пекло. ЧСС зазвичай не змінюється. при тривалому лікуванні відбувається зменшення вираженості гіпертрофії лівого шлуночка без впливу на функцію серця. гіпотензивний ефект проявляється через 1-2 години після прийому одноразової дози, досягає максимуму в межах 3-6 год і триває зазвичай протягом 24 годин.

Раміприл також ефективний при лікуванні хронічної серцевої недостатності. Його застосування у пацієнтів з клінічними ознаками хронічної серцевої недостатності після інфаркту міокарда знижує ризик раптової смерті, прогресування серцевої недостатності до важкої або резистентної до терапії, і знижує частоту госпіталізацій з приводу серцевої недостатності.

Згідно з опублікованими даними рамиприл значно знижує частоту інфаркту міокарда, інсульту і смертність від серцево-судинних захворювань у пацієнтів з підвищеним ризиком у зв'язку з цими захворюваннями (наприклад активна стадія ІХС, перенесений інсульт або захворювання периферичних судин) або на цукровий діабет, у пацієнтів принаймні з одним додатковим фактором ризику (мікроальбумінурія, артеріальна гіпертензія, підвищення загального рівня ХС, низький рівень ЛПВЩ, куріння).

Препарат також знижує загальну смертність і потребу в проведенні реваскуляризації, а також затримує початок і прогресування хронічної серцевої недостатності. Раміприл значно знижує ймовірність мікроальбумінурії і ризик розвитку нефропатії у пацієнтів з цукровим діабетом, а також інших хворих.

Фармакокінетика. Раміприл швидко всмоктується в шлунково-кишковому тракті. Абсорбція становить 50-60% і не залежить від прийому їжі. C _max в плазмі крові досягається протягом 1 год після прийому. T _½ раміприлу становить 1 ч.

Раміприл метаболізується в печінці. Основним метаболітом є раміпрілат, активність якого як інгібітора АПФ в 6 разів вище в порівнянні з раміприлом. Крім раміприлату, виявлені також неактивні метаболіти (дікетопіперазіновий ефір і дікетопіперазіновая кислота, а також сполуки).

C _max раміприлату в плазмі крові досягається через 2-4 години після прийому, рівноважна концентрація в плазмі крові досягається через 4 дні.

Приблизно 73% раміприлу і 56% раміприлату зв'язується з білками плазми крові.

Раміприл і раміпрілат в основному виводяться із сечею (приблизно 60%), переважно у вигляді метаболітів, і 2% прийнятої дози виводиться у вигляді незміненого раміприлу.

Виведення раміпрілата має кілька фаз. Після прийому раміприлу у терапевтичній дозі кінцевий T _½ становить 13-17 год.

Дослідження на тваринах показали, що цей препарат проникає в грудне молоко. Дослідження за участю здорових добровольців у віці від 65 до 76 років показали, що кінетика раміприлу і раміприлату в цій категорії така ж, як і серед молодих здорових добровольців.

У пацієнтів з нирковою недостатністю елімінація раміприлу, раміприлату та їх метаболітів уповільнена, тому дозу необхідно коригувати залежно від функції нирок (див. Спосіб застосування).

У хворих з печінковою недостатністю (можливо, через зниження активності печінкових естераз) метаболічна перетворення раміприлу в раміприлат може сповільнюватися, а концентрації раміприлу в плазмі крові - підвищуватися.

Лікування, в тому числі в складі комплексної терапії:

артеріальної гіпертензії;

застійної серцевої недостатності;

хворих з клінічними ознаками хронічної серцевої недостатності в перші кілька днів після гострого інфаркту міокарда;

діабетичної або недіабетичної нефропатії.

Зниження ризику інфаркту міокарда, інсульту і серцево-судинної смертності у пацієнтів з високим ризиком серцево-судинних захворювань, в тому числі ІХС (незалежно від наявності інфаркту міокарда в анамнезі), інсультом та захворюванням периферичних артерій.

Дозування і тривалість лікування залежать від стану пацієнта, потреби та можливого застосування інших лікарських засобів, тому визначають індивідуально.

Лікування артеріальної гіпертензії. Рекомендована початкова доза раміприлу для пацієнтів, які не приймають діуретики та в яких немає серцевої недостатності, становить 2,5 мг 1 раз на добу. Залежно від відповідної реакції на лікування дозу можна підвищувати в 2 рази через кожні 2-3 тижні. Звичайна підтримуюча доза становить 2,5-5 мг/добу, а максимальна добова доза - 10 мг.

Якщо пацієнт приймає діуретик, його необхідно при можливості скасувати або принаймні знизити дозу мінімум за 2-3 дні до початку лікування раміприлом.

Початкова доза раміприлу для хворих АГ, які брали діуретик до початку лікування, а також для пацієнтів з артеріальною гіпертензією та серцевою недостатністю з порушенням функції нирок або без складає 1,25 мг 1 раз на добу. Лікування починають у стаціонарі під пильним медичним контролем.

Лікування застійної серцевої недостатності. Рекомендована початкова доза раміприлу для пацієнтів зі стабільним станом, які приймають діуретики, становить 1,25 мг 1 раз на добу. Залежно від відповідної реакції на лікування дозу можна підвищувати в 2 рази кожні 1-2 тижні. Якщо необхідна доза становить 2,5 мг раміприлу і вище, її можна приймати одноразово або розподілити на 2 прийоми. Максимальна добова доза становить 10 мг.

Якщо пацієнт приймає діуретик у великій дозі, необхідно знизити дозу до початку лікування раміприлом.

Лікування після інфаркту міокарда. Лікування раміприлом можна починати тільки в стаціонарі в період між 3-м і 10-м днем після інфаркту. Рекомендована початкова доза раміприлу становить 2,5 мг 2 рази на добу (вранці та ввечері); через 2 дні дозу збільшують до 5 мг 2 рази на добу (вранці та ввечері). Звичайна підтримуюча доза раміприлу становить 2,5-5 мг 2 рази на добу.

Якщо пацієнт погано переносить цю початкову дозу (наприклад виникає артеріальна гіпотензія), її необхідно знизити до 1,25 мг 2 рази на добу. Через 2 дні цю дозу можна знову збільшити до 2,5 мг 2 рази на добу, а через кожні 1-3 дні можна підвищити дозу до 5 мг 2 рази на добу. Максимальна добова доза становить 10 мг.

Якщо хворий погано переносить підвищення дози до 2,5 мг 2 рази на добу, лікування раміприлом необхідно припинити.

Досвіду лікування пацієнтів із тяжкою (ступінь IV за класифікацією NYHA) серцевою недостатністю одразу після інфаркту міокарда недостатньо. Якщо, незважаючи на це, буде вирішено лікувати таких пацієнтів цим лікарським засобом, рекомендується починати терапію з найнижчої ефективної добової дози (1,25 мг раміприлу 1 раз на добу) і будь-яке її збільшення проводити з надзвичайною обережністю.

Лікування діабетичної або недіабетичної нефропатії. Рекомендована початкова доза становить 1,25 мг 1 раз на добу. Цю дозу необхідно підвищувати до 5 мг 1 раз на добу через кожні 2-3 тижні в залежності від переносимості препарату. Максимальна добова доза становить 5 мг 1 раз на добу.

Зниження ризику інфаркту міокарда, інсульту і серцево-судинної смертності. Рекомендована початкова доза становить 1,25 мг 1 раз на добу. Залежно від відповідної реакції на лікування дозу необхідно поступово підвищувати. Рекомендується підвищувати дозу в 2 рази протягом першого тижня лікування і ще через 2-3 тижнів підвищити її до звичайної підтримуючої - 10 мг 1 раз на добу.

В ході контрольованих клінічних досліджень застосування дози понад 20 мг раміприлу 1 раз на добу вивчалося недостатньо.

Дозування при порушенні функції нирок. У пацієнтів з кліренсом креатиніну 05 мл / с (30 мл/хв) корекція дози не потрібна. У хворих з кліренсом креатиніну 05 мл / с (30 мл/хв) початкова доза повинна становити 1,25 мг, а максимальна добова доза - 5 мг.

Дозування при порушенні функції печінки. Початкова доза раміприлу становить 1,25 мг 1 раз на добу, а максимальна добова доза - 2,5 мг.

Особливо ретельний контроль необхідний у пацієнтів похилого віку (старше 65 років), хворих, які приймають сечогінні засоби, пацієнтів з серцевою недостатністю і порушенням функції нирок або печінки. Доза раміприлу повинна бути відкоригована відповідно до бажаного зниження артеріального тиску. Рекомендована початкова доза становить 1,25 мг раміприлу 1 раз на добу. Таблетку необхідно ковтати цілою, запиваючи достатньою кількістю рідини (приблизно ^_1/2 склянки). Таблетки не слід жувати або подрібнювати. Таблетки можна приймати до, під час або після прийому їжі.

Підвищена чутливість до раміприлу або будь-якого іншого компоненту препарату, а також до інших інгібіторів апф, компонентів препарату, наявність ангіоневротичногонабряку в анамнезі, стеноз ниркової артерії (двобічний або стеноз артерії єдиної нирки), артеріальна гіпотензія або гемодинамічно нестабільні стани, первинний гіперальдостеронізм.

Слід уникати застосування Ампріл або інших інгібіторів АПФ в комбінації з методами екстракорпоральної терапії, які можуть викликати контактування крові з негативно зарядженими поверхнями, оскільки при цьому існує ризик розвитку важкої анафилактоидной реакції, що іноді може призвести до тяжкого анафілактичного шоку.

Таким чином, при прийомі Ампріл не можна проводити процедуру діалізу або гемофільтрації із застосуванням полі (акрілонітрілових, натрію-2-метілсульфонатних) мембран з високою ультрафільтраційний активністю (наприклад AN69) і процедуру аферезу ліпопротеїнів низької щільності з використанням декстрасульфату.

З боку серцево-судинної системи: тахікардія, периферичні набряки, припливи крові до обличчя, відчуття серцебиття, порушення ортостатичної регуляції, стенокардія, серцеві аритмії, тяжка артеріальна гіпотензія, ішемія міокарда або головного мозку, інфаркт міокарда, короткочасний ішемічний напад, ішемічний інсульт, загострення порушень кровообігу, викликаних стенозом судин, прискорення або посилення проявів феномену Рейно.

З боку нервової системи: головний біль, порушення рівноваги, слабкість, сонливість, запаморочення або уповільнення реакції, втомлюваність, збудливість, депресія, пригнічений настрій, тремор, неспокій, порушення сну, сплутаність свідомості, відчуття тривоги, непритомність, парестезії.

З боку органу зору: порушення зору.

З боку органу слуху: дзвін у вухах, порушення слуху.

З боку сечовидільної системи: підвищення рівня сечовини та креатиніну в сироватці крові (ймовірність зростає при додатковому застосуванні діуретиків), погіршення функції нирок, підвищення концентрації калію в сироватці крові, зниження рівня натрію, а також посилення вже існуючої протеїнурії (незважаючи на те що інгібітори АПФ зазвичай протеїнурію знижують) або збільшення кількості сечі (у зв'язку з поліпшенням серцевої діяльності). В поодиноких випадках порушення функції нирок можуть прогресувати.

З боку дихальної системи: сухий (непродуктивний) лоскотливий кашель (кашель часто погіршується вночі та під час відпочинку (наприклад в положенні лежачи) і частіше виникає у жінок і у осіб, які не курять), закладеність носа, синусит, бронхіт, бронхоспазм і диспное .

З боку імунної системи, шкіри та підшкірної клітковини: ангіоневротичний набряк (ангіоневротичний набряк, викликаний інгібіторами АПФ, частіше виникає у хворих негроїдної раси у порівнянні з пацієнтами інших рас), тяжкі анафілактичні або анафілактоїдні реакції, висипання, свербіж, кропив'янка, макулопапульозні висипання, пухирчатка , загострення псоріазу, псоріазоформні, пемфігоїдна або лихеноидная висип і енантема, мультиформна еритема, синдром Стівенса - Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, алопеція, онихолизис або фоточутливість.

Імовірність виникнення і тяжкість анафілактичних і анфілактоідних реакцій на отруту комах при інгібуванні АПФ збільшуються. Вважають, що такий ефект може спостерігатися і щодо інших алергенів.

З боку травного тракту і печінки: нудота, підвищення сироваткових рівнів ферментів печінки та / або білірубіну, холестатична жовтяниця, сухість у роті, глосит, запальні реакції в ротовій порожнині та травному тракті, відчуття дискомфорту в черевній порожнині, біль в шлунку (включаючи біль , подібну до такої при гастриті), розлади травлення, диспепсія, запор, діарея, блювота і підвищення ферментів підшлункової залози, панкреатит, ураження печінки (включаючи гостру печінкову недостатність), гепатит, кишкова непрохідність.

З боку крові та лімфатичної системи: зменшення кількості еритроцитів і гемоглобіну, кількості лейкоцитів і тромбоцитів, агранулоцитоз, панцитопенія і пригнічення функції кісткового мозку. Можливі ознаки агранулоцитозу - лихоманка, збільшення лімфатичних вузлів і запалення глотки. Ознаками тенденції до кровотечі через тромбоцитопенії можуть бути петехії, а також пурпура або кровотеча з ясен, яке важко зупинити.

Гематологічні реакції на дію інгібіторів АПФ частіше виникають у пацієнтів з порушенням функциии нирок і у пацієнтів з супутнім колагенозом (наприклад системний червоний вовчак або склеродермія), або у тих, хто застосовує інші препарати, які можуть викликати зміни в складі крові. В поодиноких випадках може розвиватися гемолітична анемія.

Інші ефекти: кон'юнктивіт, спазми м'язів, зниження лібідо, втрата апетиту, порушення сприйняття запаху і смаку (наприклад металевий присмак у роті) або часткова, іноді повна втрата відчуття смаку, підвищена стомлюваність, тимчасова еректильна дисфункція, підвищене потовиділення. В поодиноких випадках спостерігаються васкуліт, міалгія, артралгія, підвищення температури тіла, лихоманка і еозинофілія, а також підвищення титрів антиядерних антитіл.

Ангіоневротичний набряк. у пацієнтів, які лікувалися інгібіторами апф, спостерігалися випадки ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини або глотки. в разі виникнення ангіоневротичного набряку лікування раміприлом слід негайно припинити. невідкладне лікування загрожує життю ангіоневротичногонабряку передбачає негайне введення адреналіну (п / к або повільно в / в), одночасно з контролем ЕКГ і пекло. рекомендується госпіталізація, спостереження за хворим протягом 12-24 год мінімум, і виписувати його можна лише після того, як симптоми повністю зникнуть. у пацієнтів, які лікувалися інгібіторами апф, спостерігалися випадки ангіоневротичного набряку кишечника. ці пацієнти скаржилися на біль у животі (з або без нудоти або блювоти).

Застереження. На початку лікування необхідно контролювати функцію нирок. Спостереження за функцією нирок необхідно здійснювати під час лікування, особливо у пацієнтів з порушенням функціональної активності нирок, з серцевою недостатністю, двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки, а також у пацієнтів, яким провели трансплантацію нирки.

Ризик появи реакцій підвищеної чутливості, алергічних (анафілактичних) реакцій збільшується у пацієнтів, яким разом з лікуванням інгібіторами АПФ проводиться гемодіаліз при застосуванні поліакрилонітрилових мембран. Якщо необхідний гемодіаліз, пацієнта спочатку слід перевести на препарат з іншої групи, який показаний для даної нозології, або необхідно застосовувати інший тип мембран у діалізаторі.

Подібні реакції спостерігались протягом лікування за допомогою аферезу ліпопротеїнів низької щільності з сульфатом декстрану, тому цей метод лікування не рекомендується застосовувати у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ. Протягом лікування раміприлом збільшення концентрації сечовини та креатиніну в сироватці крові може також відбуватись і у пацієнтів з нормальною функцією нирок, особливо якщо вони одночасно приймають діуретики. У такому випадку лікування можна продовжувати при введенні меншої дози раміприлу або припинити застосування цього препарату. У пацієнтів з порушенням функції нирок підвищується ризик розвитку гіперкаліємії. У пацієнтів з порушенням функції печінки метаболізм раміприлу і утворення активного метаболіту може сповільнюватися через зменшення активності печінкових естераз. Тому лікування таких хворих можна починати тільки під ретельним медичним наглядом. Після початку застосування раміприлу пацієнтами з неускладненою гіпертензією іноді може розвиватись симптоматична гіпотензія.

Пацієнти з підвищеною активністю ренін-ангіотензинової системи. При лікуванні пацієнтів, у яких активність ренін-ангіотензинової системи підвищена, слід бути особливо обережними. У таких хворих є ризик несподіваного і вираженого зниження артеріального тиску і погіршення функції нирок у результаті інгібування АПФ, особливо коли інгібітор АПФ або супутній діуретик призначаються вперше або вперше у більш високій дозі. На початку застосування препарату або при збільшенні дози необхідно проводити ретельний контроль артеріального тиску доти, поки існує ризик його різкого зниження. Підвищену активність ренін-ангіотензинової системи можна очікувати, зокрема:

• у пацієнтів з тяжкою, і особливо злоякісною гіпертензією. На початковій фазі лікування потрібен особливий медичний контроль;
• у пацієнтів з серцевою недостатністю, особливо з тяжкою або такою, яка лікувалася іншими препаратами, що знижують кров'яний тиск. У разі тяжкої серцевої недостатності на початковій фазі лікування необхідно особливу медичний нагляд;
• у пацієнтів з гемодинамічно значущим порушенням припливу або відтоку крові з лівого шлуночка (наприклад через стенозу аорти або стенозу мітрального клапана або гіпертрофічну кардіоміопатії). На початковій фазі лікування необхідно особливу медичний нагляд;
• у пацієнтів з гемодинамічно значущим стенозом ниркової артерії. На початковій фазі лікування необхідно особливу медичний нагляд. Може виникнути необхідність припинити розпочате лікування діуретиками;
• у пацієнтів, які попередньо приймали діуретики. Якщо припинення прийому або зниження дози діуретика неможливо, на початковій фазі лікування необхідно особливу медичний нагляд;
• у пацієнтів, у яких існує або може розвинутися нестача рідини або солі в результаті незадовільного споживання рідини або солі, або, наприклад, через діарею, блювання або надмірного потовиділення, у випадках, коли компенсація нестачі рідини та солі є недостатньою. Взагалі рекомендується корекція станів дегідратації, гіповолемії або нестачі солі до початку лікування (однак для пацієнтів із серцевою недостатністю такі коригувальні заходи слід ретельно оцінити з точки зору можливого ризику об'ємного перевантаження). При клінічно значущих станах лікування Ампрілом можна починати або продовжувати лише тоді, коли одночасно вживаються відповідні заходи щодо попередження надмірного зниження артеріального тиску і погіршення функції нирок.

Пацієнти із захворюваннями печінки. У пацієнтів з порушенням функції печінки вираженість відповіді на лікування Ампрілом може бути або збільшена, або зменшена. Крім того, у пацієнтів з тяжким цирозом печінки з набряками та / або асцитом активність ренін-ангіотензинової системи може бути істотно підвищена; тому під час лікування цих хворих необхідно дотримуватися особливої обережності.

Пацієнти зі значним зниженням артеріального тиску потрапляють в групу особливого ризику. Пацієнтам, для яких значне зниження артеріального тиску становить особливий ризик (наприклад, хворі з гемодинамічно значущим стенозом коронарних артерій або судин, що постачають мозок кров'ю), на початковій фазі лікування потрібен особливий медичний контроль.

Особи похилого віку. У осіб похилого віку реакція на інгібітори АПФ може бути більш вираженою. На початку їх лікування рекомендується оцінка ниркової функції.

Моніторинг функції нирок. Рекомендується здійснювати моніторинг функції нирок, перш за все в перші тижні лікування інгібітором АПФ. Особливо ретельний контроль необхідний для пацієнтів з:

• серцевою недостатністю;
• вазоренальна захворюванням, включаючи пацієнтів з гемодинамічно значущим одностороннім стенозом ниркової артерії. В останній групі хворих навіть незначне підвищення рівня креатиніну в сироватці крові може свідчити про одностороннє погіршення функції нирок;
• погіршенням функції нирок;
• трансплантованою ниркою.

Моніторинг балансу електролітів. Рекомендується здійснювати регулярний контроль концентрації калію в сироватці крові. Більш частий моніторинг рівня калію в сироватці крові необхідний у пацієнтів з порушенням функції нирок.

Гематологічний моніторинг. Рекомендується здійснювати моніторинг кількості білих кров'яних тілець з метою вчасного виявлення можливої лейкопенії. Більш частий моніторинг рекомендований на початковій фазі лікування у пацієнтів з порушенням функції нирок, з супутнім колагеновим захворюванням (наприклад системний червоний вовчак або склеродермія) або тих, хто лікувався іншими препаратами, які можуть бути причиною змін картини крові.

Застосування в період вагітності та годування груддю. Застосування інгібіторів АПФ протипоказано під час вагітності. У разі, коли підтверджена вагітність, лікування Ампрілом слід негайно припинити та як можна швидше перейти на альтернативне терапевтичний засіб.

Епідеміологічні висновки щодо ризику тератогенності після впливу інгібіторів АПФ протягом I триместру вагітності неоднозначні; однак не можна виключати невеликого підвищення ризику. Якщо продовження терапії інгібіторами АПФ не вважають важливим, пацієнток, які планують вагітність, слід перевести на альтернативне антигіпертензивне лікування, яке має затверджений профіль безпеки застосування в період вагітності. Якщо вагітність встановлена, лікування інгібіторами АПФ слід негайно припинити, і, якщо це можливо, розпочати альтернативну терапію. Відомо, що застосування інгібіторів АПФ під час II і III триместру вагітності може зумовити розвиток фетотоксичності (зниження функції нирок, олігогідрамніон, уповільнення окостеніння черепа) і неонатальну токсичність (ниркову недостатність, гіпотензія, гіперкаліємія).

Якщо необхідно застосування інгібіторів АПФ у II триместр вагітності, рекомендується провести УЗД функції нирок ембріона і черепа ембріона. Грудних дітей, матері яких приймали інгібітори АПФ, слід ретельно обстежити на предмет артеріальної гіпотензії.

Дослідження на тваринах показали, що раміприл проникає в грудне молоко. Оскільки невідомо, чи проникає раміприл в грудне молоко людини, застосування препарату протипоказано в період годування груддю.

Діти. Застосування раміприлу у дітей не вивчалась, тому препарат не рекомендують застосовувати при лікуванні дітей.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами. Деякі побічні ефекти (певні симптоми зниження артеріального тиску, наприклад, запаморочення або вертиго) можуть впливати на здатність керувати транспортними засобами або роботі з іншими механізмами. Пацієнтам рекомендується уникати подібних видів діяльності до з'ясування індивідуальної реакції на лікування препаратом.

При одночасному застосуванні раміприлу та інших антигіпертензивних засобів (наприклад діуретиків) або інших препаратів, що знижують пекло (наприклад нітратів, трициклічних антидепресантів, анестетиків), може посилюватись гіпотензивний ефект раміприлу. у пацієнтів, які приймають діуретики, необхідно контролювати рівень натрію в сироватці крові.

Одночасне застосування раміприлу і препаратів калію або калійзберігаючих діуретиків може обумовлювати гиперкалиемию. Тому при одночасному застосуванні цих препаратів необхідно регулярно контролювати рівень калію в сироватці крові.

Вазопресорні симпатомиметики (наприклад адреналін, норадреналін) можуть зменшувати гіпотензивний ефект раміприлу, тому при одночасному застосуванні цих препаратів необхідно частіше контролювати рівень артеріального тиску.

Одночасне введення раміприлу і алопуринолу, імунодепресантів, кортикостероїдів, прокаїнаміду, цитостатиків або інших препаратів, здатних змінювати показники крові, підвищує ймовірність зміни цих показників.

Інші інгібітори АПФ можуть зменшувати виділення літію і тим самим призводити до підвищення його рівня в плазмі крові з ризиком розвитку токсичних ефектів. Тому при одночасному застосуванні препаратів літію і рамиприла потрібно контролювати рівень літію в плазмі крові.

Інгібітори АПФ можуть посилювати ефект антидіабетичних засобів (наприклад, інсуліну або похідних сульфонілсечовини), що в окремих випадках може зумовити розвиток гіпоглікемії. Тому на початку такої комбінованої терапії необхідно особливо строго контролювати рівень глюкози в крові.

Одночасне застосування раміприлу і деяких нестероїдних протизапальних засобів (наприклад ацетилсаліцилової кислоти або індометацину) може зменшувати гіпотензивний ефект раміприлу. Крім того, одночасне застосування цих препаратів може викликати розвиток гіперкаліємії і підвищувати ризик порушення функції нирок.

Одночасне введення раміприлу і гепарину може викликати гіперкаліємію.

Передозування може викликати надмірну периферичну вазодилатацію (яка супроводжується вираженою артеріальною гіпотензією, шоком), брадикардію, порушення електролітного балансу і ниркову недостатність.

При появі гіпотензії пацієнта необхідно перевести у горизонтальне положення зі злегка піднятими нижніми кінцівками. При необхідності рекомендується збільшити об'єм плазми крові інфузією 0,9% розчину натрію хлориду. У разі значного передозування рекомендується провести промивання шлунка, ввести адсорбенти та сульфат натрію (в перші 30 хвилин, коли це можливо). Необхідно ретельно контролювати артеріальний тиск, функцію нирок і рівень калію в плазмі крові. При гіпотензії, крім компенсації об'єму і електролітів, можна ввести агоніст α ₁ -адренергических рецепторів (наприклад, норадреналін, допамін) і ангіотензину II (Ангіотензінамід). Ефективність діалізу в лікуванні інтоксикації не доведена.

В оригінальній упаковці для захисту від дії вологи, при температурі не вище 25 °C.

діюча речовина: раміприл;

1 таблетка містить раміприлу 1,25 мг або 2,5 мг, або 5 мг, або 10 мг;

допоміжні речовини:

таблетки по 1,25 мг і 10 мг: натрію гідрокарбонат, лактози моногідрат, натрію кроскармелоза, крохмаль прежелатинізований, натрію стеарилфумарат;

таблетки по 2,5 мг: натрію гідрокарбонат, лактози моногідрат, натрію кроскармелоза, крохмаль прежелатинізований, натрію стеарилфумарат, Pigment Blend PB 22886 Yellow (містить лактози моногідрат, заліза оксид жовтий (Е 172));

таблетки по 5 мг: натрію гідрокарбонат, лактози моногідрат, натрію кроскармелоза, крохмаль прежелатинізований, натрію стеарилфумарат, Pigment blend PB 24899 Pink (містить лактози моногідрат, заліза оксид жовтий (Е 172), заліза оксид червоний (Е 172)).

Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості:

таблетки по 1,25 мг – овальні, плоскі таблетки без оболонки, білого або майже білого кольору;

таблетки по 2,5 мг – овальні, плоскі таблетки без оболонки, жовтого кольору;

таблетки по 5 мг – овальні, плоскі таблетки без оболонки, рожевого кольору;

таблетки по 10 мг – овальні, плоскі таблетки без оболонки, білого або майже білого кольору.

Засоби, що діють на ренін-ангіотензивну систему. Інгібітори АПФ. Раміприл. Код АТХ С09А А05.

Фармакодинаміка

Раміприл належить до проліків, після всмоктування він розкладається у печінці з утворенням раміприлату. Раміприлат – це потужний інгібітор ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ) тривалої дії. АПФ каталізує перетворення ангіотензину I у судинозвужувальну речовину – ангіотензин II. АПФ є аналогом кінінази – ферменту, який є каталізатором розкладу брадикініну. Гальмування активності АПФ призводить до зменшення концентрації ангіотензину II, підвищення активності реніну у плазмі крові, посилення дії брадикініну і до зниження секреції альдостерону. Останнє може зумовити збільшення рівня калію у сироватці крові.

У пацієнтів з артеріальною гіпертензією антигіпертензивна та гемодинамічна дія раміприлу зумовлена розширенням стійких судин і зниженням загального периферичного опору судин, у результаті чого поступово зменшується артеріальний тиск. Частота серцевих скорочень здебільшого не змінюється. Протягом тривалого лікування відбувається зменшення гіпертрофії лівого шлуночка без впливу на функцію серця. Гіпотензивна дія після прийому одноразової дози проявляється через 1-2 години після введення, досягає максимуму в межах 3-6 годин і триває зазвичай протягом 24 годин. Раміприл є також ефективним препаратом для лікування застійної серцевої недостатності. У пацієнтів з клінічними ознаками хронічної серцевої недостатності після гострого інфаркту міокарда він зменшує ризик раптового летального наслідку, прогресування серцевої недостатності до тяжкої або стійкої серцевої недостатності і зменшує частоту госпіталізацій з приводу серцевої недостатності.

Згідно з опублікованими даними, раміприл значно зменшує частоту інфаркту міокарда, інсульту та знижує летальність від серцево-судинних захворювань у пацієнтів з підвищеним ризиком у зв’язку з серцево-судинними захворюваннями (наприклад активна стадія ішемічної хвороби серця, перенесений інсульт або захворювання периферичних судин) або через цукровий діабет, у кого є принаймні один додатковий фактор ризику (мікроальбумінурія, гіпертензія, підвищення загального рівня холестерину, низький рівень ліпопротеїдів високої щільності, паління). Препарат також знижує загальну летальність і потребу у проведенні реваскуляризації та затримує початок і прогресування застійної серцевої недостатності. У хворих на цукровий діабет, а також інших пацієнтів раміприл значно знижує імовірність виникнення мікроальбумінурії та ризик розвинення нефропатії.

Фармакокінетика

Раміприл швидко всмоктується у шлунково-кишковому тракті. Абсорбція становить 50-60 % і не залежить від їжі. Максимальна концентрація у сироватці крові досягається протягом 1 години. Період напіввиведення раміприлу становить 1 годину.

Раміприл метаболізується у печінці. Основним метаболітом є раміприлат, потужність якого як інгібітора АПФ у 6 разів більша порівняно з раміприлом. Крім раміприлату були також виявлені неактивні метаболіти (дикетопіперазиновий ефір та дикетопіперазинова кислота, а також сполуки).

Максимальна концентрація раміприлату в сироватці крові досягається через 2-4 години після застосування, постійна концентрація у сироватці крові досягається через 4 дні.

Приблизно 73 % раміприлу і 56 % раміприлату зв’язуються з білками сироватки крові.

Раміприл і раміприлат в основному виводяться із сечею (приблизно 60 %), переважно у вигляді метаболітів, і менш ніж 2 % від застосованої дози виводиться у вигляді незміненого раміприлу.

Раміприлат виводиться у кілька стадій. Після введення раміприлу у терапевтичній дозі кінцевий період напіввиведення становить від 13 до 17 годин.

Дослідження на тваринах показали, що цей препарат проникає у грудне молоко.

Дослідження серед здорових добровольців віком від 65 до 76 років показали, що кінетика раміприлу та раміприлату у цій категорії така ж сама, що й серед молодих здорових добровольців.

У пацієнтів з нирковою недостатністю виділення раміприлу, раміприлату та їх метаболітів уповільнюється, тому дозування раміприлу необхідно коригувати залежно від функції нирок (див. «Спосіб застосування та дози»).

У пацієнтів з печінковою недостатністю (можливо, через зниження активності печінкових естераз) метаболічне перетворення раміприлу у раміприлат може уповільнитися, а концентрації раміприлу у сироватці крові – підвищитися.

Лікування артеріальної гіпертензії. Профілактика серцево-судинних захворювань: зниження частоти виникнення серцево-судинних захворювань та летальності у пацієнтів з:

- вираженим серцево-судинним захворюванням атеротромботичного генезу (наявність в анамнезі ішемічної хвороби серця або інсульту чи захворювання периферичних судин);

- цукровим діабетом, які мають щонайменше один фактор серцево-судинного ризику (див. розділ «Фармакологічні властивості»).

Лікування захворювання нирок:

- початкова клубочкова діабетична нефропатія, про яку свідчить наявність мікроальбумінурії;

- виражена клубочкова діабетична нефропатія, про яку свідчить наявність макропротеїнурії, у пацієнтів, які мають щонайменше один фактор серцево-судинного ризику (див. розділ «Фармакологічні властивості»);

- виражена клубочкова недіабетична нефропатія, про яку свідчить наявність макропротеїнурії ≥ 3 г на добу (див. розділ «Фармакологічні властивості»).

Лікування серцевої недостатності, що супроводжується клінічними проявами. Вторинна профілактика після перенесеного гострого інфаркту міокарда: зменшення летальності під час гострої стадії інфаркту міокарда у пацієнтів з клінічними ознаками серцевої недостатності за умови початку лікування більше ніж через 48 годин після виникнення гострого інфаркту міокарда.

– Підвищена чутливість до діючої речовини або до будь-якої з допоміжних речовин, що входять до складу препарату, чи до інших інгібіторів АПФ (ангіотензинперетворювального ферменту) (див. розділ «Склад»).

– Наявність в анамнезі ангіоневротичного набряку (спадкового, ідіопатичного або раніше перенесеного на тлі застосування інгібіторів АПФ або антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ).

– Значний двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз ниркової артерії при наявності єдиної функціонуючої нирки.

– Вагітні або жінки, які планують завагітніти (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»).

– Раміприл не слід застосовувати пацієнтам з артеріальною гіпотензією або гемодинамічно нестабільними станами.

– Не слід застосовувати разом з препаратами, що містять аліскірен, пацієнтам з цукровим діабетом або помірною чи тяжкою нирковою недостатністю (ШКФ

– Необхідно уникати одночасного застосування інгібіторів АПФ та екстракорпоральних методів лікування, які призводять до контакту крові з негативно зарядженими поверхнями, оскільки таке застосування може призвести до анафілактоїдних реакцій тяжкого ступеня. Такі екстракорпоральні методи лікування включають діаліз або гемофільтрацію з використанням певних мембран з високою гідравлічною проникністю (наприклад поліакрилонітрилових) та аферез ліпопротеїдів низької щільності із застосуванням декстрану сульфату.

Протипоказані комбінації.

Методи екстракорпоральної терапії, в результаті яких відбувається контакт крові з негативно зарядженими поверхнями, такі як діаліз або гемофільтрація із використанням певних мембран з високою інтенсивністю потоку (наприклад мембран з поліакрилонітрилу) та аферез ліпопротеїнів низької щільності із застосуванням декстрану сульфату – з огляду на підвищений ризик розвитку тяжких анафілактоїдних реакцій (див. розділ «Протипоказання»). Якщо таке лікування необхідне, слід розглянути питання про використання іншої діалізної мембрани або застосування іншого класу антигіпертензивних засобів.

Комбіноване застосування раміприлу із лікарськими засобами, що містять аліскірен, протипоказане пацієнтам із цукровим діабетом або помірно тяжкими порушеннями функції нирок і не рекомендоване іншим категоріям пацієнтів (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»).

Комбінації, що вимагають запобіжних заходів.

Солі калію, гепарин, калійзберігаючі діуретики та інші активні речовини, що збільшують рівень калію у плазмі крові (включаючи антагоністи ангіотензину ІІ, триметоприм, такролімус, циклоспорин). Може виникнути гіперкаліємія, тому потрібно ретельно контролювати рівень калію у плазмі крові.

Антигіпертензивні лікарські засоби (наприклад діуретики) та інші речовини, здатні знижувати артеріальний тиск (наприклад нітрати, трициклічні антидепресанти, анестетики, алкоголь, баклофен, альфузозин, доксазозин, празозин, тамсулозин, теразозин). Слід очікувати збільшення ризику виникнення артеріальної гіпотензії (див. розділ «Особливості застосування» стосовно діуретиків).

Вазопресорні симпатоміметики та інші речовини (наприклад ізопротеренол, добутамін, допамін, епінефрин), які можуть зменшити антигіпертензивний ефект препарату Амприл®. Рекомендується ретельно контролювати артеріальний тиск.

Алопуринол, імунодепресанти, кортикостероїди, прокаїнамід, цитостатики та інші речовини, що можуть спричиняти зміни картини крові. Підвищена імовірність виникнення гематологічних реакцій (див. розділ «Особливості застосування»).

Солі літію. Інгібітори АПФ можуть зменшити екскрецію літію, що може призвести до збільшення токсичності літію. Необхідно ретельно контролювати рівень літію.

Протидіабетичні засоби, включаючи інсулін. Можуть виникнути гіпоглікемічні реакції. Рекомендується ретельно контролювати рівень глюкози у крові.

Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП) та ацетилсаліцилова кислота. Очікується зниження антигіпертензивного ефекту препарату Амприл®. Більше того, одночасне застосування інгібіторів АПФ і НПЗП може супроводжуватися підвищеним ризиком погіршення функції нирок та збільшенням рівня калію у крові.

mTOR (мішень рапаміцина у клітинах) інгібітори або DPP-IV інгібітори. Підвищений ризик ангіоневротичного набряку може виникнути у пацієнтів, які приймають супутні препарати, такі як (темсиролімус, еверолімус, сиролімус) або вилдагліптин. На початку лікування цих хворих необхідно виявляти особливу обережність.

Сіль. При надмірному споживанні солі можливе послаблення гіпотензивного ефекту препарату.

Специфічна гіпосенсибілізація. Внаслідок інгібування АПФ зростає імовірність виникнення і тяжкість анафілактичних та анафілактоїдних реакцій на отруту комах. Вважається, що такий ефект може також спостерігатися і щодо інших алергенів.

Особливі категорії пацієнтів.

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) за допомогою лікарських засобів, що містять аліскірен.

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи шляхом комбінованого застосування препарату Амприл® та аліскірену не рекомендується, оскільки при цьому існує підвищений ризик розвитку артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та виникнення змін у функції нирок.

Пацієнтам із цукровим діабетом або порушеннями функції нирок (ШКФ ) протипоказане комбіноване застосування аліскірену та препарату Амприл® (див. розділ «Протипоказання»).

Пацієнти, у яких існує особливий ризик виникнення артеріальної гіпотензії.

Пацієнти зі значним підвищенням активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи. У пацієнтів зі значним підвищенням активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи існує ризик раптового значного зниження артеріального тиску та погіршення функції нирок внаслідок пригнічення АПФ, особливо якщо інгібітор АПФ чи супутній діуретик призначають уперше або вперше підвищують дозу. Суттєвого підвищення активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, яке потребує медичного нагляду, в тому числі постійного контролю артеріального тиску, можна очікувати, наприклад, у пацієнтів:

- з тяжкою артеріальною гіпертензією;

- з декомпенсованою застійною серцевою недостатністю;

- з гемодинамічно значущою перешкодою для притоку або відтоку крові з лівого шлуночка (наприклад зі стенозом аортального або мітрального клапана);

- з однобічним стенозом ниркової артерії при наявності другої функціонуючої нирки;

- у яких існує або може розвинутися нестача рідини або електролітів (включаючи тих, хто отримує діуретики);

- із цирозом печінки та/або асцитом;

- яким виконують обширні хірургічні втручання або під час анестезії із застосуванням препаратів, що спричиняють артеріальну гіпотензію.

Як правило, рекомендується провести корекцію дегідратації, гіповолемії або нестачі електролітів до початку лікування (однак для пацієнтів із серцевою недостатністю такі корегуючи заходи застосовувати, враховуючи ризик виникнення перевантаження об’ємом).

У пацієнтів з порушеннями функції печінки відповідь на лікування препаратом Амприл® може бути або посиленою, або зменшеною. Крім того, у пацієнтів із тяжким цирозом печінки, який супроводжується набряками та/або асцитом, активність ренін-ангіотензинової системи може бути істотно підвищеною; тому під час лікування цих хворих необхідно проявляти особливу обережність.

Транзиторна або персистуюча серцева недостатність після інфаркту міокарда.

Пацієнти, у яких існує ризик виникнення серцевої або церебральної ішемії у випадку гострої артеріальної гіпотензії. У початковій фазі лікування потрібен особливий медичний нагляд.

Пацієнти літнього віку. Див. розділ «Спосіб застосування та дози».

Хірургічне втручання. Якщо це можливо, то лікування інгібіторами ангіотензинперетворювального ферменту, такими як раміприл, слід припинити за 1 день до проведення хірургічного втручання.

Контроль функції нирок. Функцію нирок потрібно оцінювати до і під час проведення лікування та корегувати дозу, особливо у перші тижні лікування. Особливо ретельний контроль потрібен за пацієнтами з порушенням функції нирок (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). Існує ризик погіршення ниркової функції, особливо у пацієнтів із застійною серцевою недостатністю або після пересадки нирки.

Ангіоневротичний набряк. У пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ, включаючи раміприл, спостерігався ангіоневротичний набряк (див. розділ «Побічні реакції»). Цей ризик може бути підвищений у пацієнтів, які приймають супутні препарати, такі як mTOR (мішень рапаміцину у клітинах) інгібітори (темсиролімус, еверолімус, сиролімус) або вилдагліптин.

У разі розвитку ангіоневротичного набряку прийом препарату Амприл® слід припинити. Потрібно негайно розпочати невідкладну терапію. Пацієнт повинен знаходитись під медичним наглядом протягом щонайменше 12-24 годин і може бути виписаний після повного зникнення симптомів.

У пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ, включаючи Амприл®, спостерігалися випадки ангіоневротичного набряку кишечнику (див. розділ «Побічні реакції»). Ці пацієнти скаржилися на біль у животі (з нудотою/блюванням або без них).

Анафілактичні реакції під час десенсибілізації. При застосуванні інгібіторів АПФ імовірність виникнення і тяжкість анафілактичних та анафілактоїдних реакцій на отруту комах та інші алергени збільшується. Перед проведенням десенсибілізації слід тимчасово припинити прийом препарату Амприл®.

Контроль електролітної рівноваги. Гіперкаліємія. У деяких пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ, включаючи препарат Амприл®, спостерігалося виникнення гіперкаліємії. До групи ризику виникнення гіперкаліємії належать пацієнти із нирковою недостатністю, пацієнти віком від 70 років, пацієнти з неконтрольованим цукровим діабетом, пацієнти, які приймають солі калію, калійзберігаючі діуретики, а також інші активні речовини, що підвищують вміст калію у плазмі крові, або пацієнти із такими станами як дегідратація, гостра серцева декомпенсація, метаболічний ацидоз. Якщо сумісне застосування вищезазначених препаратів вважається доцільним, то рекомендується регулярно контролювати рівень калію у плазмі крові (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Контроль електролітної рівноваги. Гіпонатріємія. У деяких пацієнтів, які отримували раміприл, спостерігався синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону з наступним розвитком гіпонатріємії. Рекомендується регулярно контролювати сироваткові рівні натрію в осіб літнього віку та у інших пацієнтів, які мають ризик розвитку гіпонатріємії.

Нейтропенія/агранулоцитоз. Випадки нейтропенії/агранулоцитозу, а також тромбоцитопенії і анемії спостерігалися рідко. Також повідомлялося про пригнічення функції кісткового мозку. З метою виявлення можливої лейкопенії рекомендується контролювати кількість лейкоцитів у крові. Більш частий контроль бажано проводити на початку лікування та у пацієнтів з порушеною функцією нирок, супутнім колагенозом (наприклад системним червоним вовчаком або склеродермією) або тих, хто приймає інші лікарські засоби, які можуть спричинити зміни картини крові (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» та «Побічні реакції»).

Етнічні відмінності. Інгібітори АПФ частіше спричиняють ангіоневротичний набряк у пацієнтів негроїдної раси, ніж у представників інших рас. Як і інші інгібітори АПФ, гіпотензивна дія раміприлу може бути менш вираженою у пацієнтів негроїдної раси порівняно із представниками інших рас. Це може бути зумовлено тим, що у пацієнтів негроїдної раси з артеріальною гіпертензією частіше спостерігається артеріальна гіпертензія з низькою активністю реніну.

Кашель. При застосуванні інгібіторів АПФ повідомлялося про виникнення кашлю. Характерним є те, що кашель непродуктивний, тривалий і зникає після припинення терапії. При диференціальній діагностиці кашлю слід пам’ятати при можливість виникнення кашлю внаслідок застосування інгібіторів АПФ.

Особливі попередження щодо неактивних інгредієнтів

Препарат містить лактозу, тому його не слід застосовувати пацієнтам з рідкісними спадковими порушеннями галактозної недостатності або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність. Препарат не слід застосовувати вагітним або жінкам, які планують завагітніти.

Якщо під час лікування препаратом підтверджується вагітність, його застосування необхідно негайно припинити та у разі необхідності призначити терапію іншим лікарським засобом, дозволеним до застосування вагітним.

Годування груддю. Через брак інформації щодо застосування раміприлу у період годування груддю (див. розділ «Фармакологічні властивості») не рекомендується призначати цей препарат жінкам, які годують груддю, та бажано надавати перевагу іншим лікарським засобам, застосування яких у період годування груддю є більш безпечним, особливо при грудному годуванні новонароджених або недоношених немовлят.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або з іншими механізмами.

Деякі побічні ефекти (певні симптоми зниження артеріального тиску, наприклад запаморочення або вертиго) можуть впливати на здатність керувати автомобілем або роботу з іншими механічними засобами. Пацієнтам необхідно порадити, щоб вони не сідали за кермо і не працювали з небезпечними механічними засобами, поки не переконаються у тому, що вони нормально реагують на лікування.

Дозування та період лікування залежить від стану пацієнта, необхідності супутнього лікування та завжди визначається лікарем.

Препарат рекомендується приймати щодня в один і той самий час. Препарат можна приймати до, під час та після їди, оскільки прийом їжі не впливає на біодоступність препарату. Таблетки слід ковтати цілими, запиваючи водою (приблизно ½ склянки). Їх не можна розжовувати або подрібнювати.

Дорослі.

Пацієнти, які застосовують діуретики. На початку лікування препаратом може виникати артеріальна гіпотензія, розвиток якої є більш імовірним у пацієнтів, які одночасно отримують діуретики. У подібних випадках рекомендується проявляти обережність, оскільки у цих пацієнтів можливе зниження ОЦК та /або кількості електролітів.

Бажано припинити застосування діуретика за 2-3 дні до початку лікування раміприлом, якщо це можливо (див. розділ «Особливості застосування»).

У пацієнтів з артеріальною гіпертензією, яким не можна відмінити діуретик, лікування раміприлом слід розпочинати з дози 1,25 мг. Слід ретельно контролювати функцію нирок та рівень калію у крові. Подальше дозування препарату слід корегувати залежно від цільового рівня артеріального тиску.

Артеріальна гіпертензія.

Дозу слід підбирати індивідуально, залежно від особливостей стану пацієнта (див. розділ «Особливості застосування») та результатів контрольних вимірювань артеріального тиску. Раміприл можна застосовувати у вигляді монотерапії або у комбінації з іншими класами антигіпертензивних лікарських засобів.

Початкова доза. Лікування препаратом слід розпочинати поступово, починаючи з рекомендованої початкової дози 2,5 мг на добу.

У пацієнтів зі значною активацією ренін-ангіотензин-альдостеронової системи після прийому початкової дози може виникати значне зниження артеріального тиску. Для таких пацієнтів рекомендована початкова доза становить 1,25 мг, а їх лікування потрібно розпочинати під медичним наглядом (див. розділ «Особливості застосування»).

Титрування дози та підтримуюча доза. Дозу можна подвоювати кожні 2-4 тижні до досягнення цільового рівня артеріального тиску; максимальна доза препарату становить 10 мг на добу. Як правило, препарат слід приймати 1 раз на добу.

Профілактика серцево-судинних захворювань.

Початкова доза. Рекомендована початкова доза препарату становить 2,5 мг 1 раз на добу.

Титрування дози та підтримуюча доза. Залежно від індивідуальної переносимості препарату дозу слід поступово збільшувати. Рекомендується подвоїти дозу через 1-2 тижні лікування, а потім – ще через 2-3 тижні – збільшити її до цільової підтримуючої дози 10 мг 1 раз на добу.

Також дивіться наведену вище інформацію стосовно дозування препарату для пацієнтів, які отримують діуретики.

Лікування захворювання нирок.

У пацієнтів з цукровим діабетом та мікроальбумінурією.

Початкова доза. Рекомендована початкова доза препарату становить 1,25 мг 1 раз на добу.

Титрування дози та підтримуюча доза. Залежно від індивідуальної переносимості препарату при подальшому лікуванні дозу слід збільшувати. Через 2 тижні лікування разову добову дозу рекомендується подвоїти до 2,5 мг, а потім до 5 мг ще через 2 тижні лікування.

У пацієнтів з цукровим діабетом та щонайменше одним фактором серцево-судинного ризику.

Початкова доза. Рекомендована початкова доза препарату становить 2,5 мг 1 раз на добу.

Титрування дози та підтримуюча доза. Залежно від індивідуальної переносимості препарату при подальшому лікуванні дозу слід збільшувати. Через 1-2 тижні лікування добову дозу препарату рекомендується подвоїти до 5 мг, а потім до 10 мг ще через 2-3 тижні лікування. Цільова добова доза становить 10 мг.

У пацієнтів з недіабетичною нефропатією, про яку свідчить наявність макропротеїнурії ≥ 3 г/на добу.

Початкова доза. Рекомендована початкова доза препарату становить 1,25 мг 1 раз на добу.

Титрування дози та підтримуюча доза. Залежно від індивідуальної переносимості пацієнтом препарату при подальшому лікуванні дозу слід збільшувати. Через 2 тижні лікування разову добову дозу рекомендується подвоїти до 2,5 мг, а потім до 5 мг ще через 2 тижні лікування.

Серцева недостатність із клінічними проявами.

Початкова доза. Для пацієнтів, стан яких стабілізувався після лікування діуретиками, рекомендована початкова доза становить 1,25 мг на добу.

Титрування дози та підтримуюча доза. Дозу препарату титрувати шляхом її подвоєння через кожні 1-2 тижні до досягнення максимальної добової дози 10 мг. Бажано розподілити дозу на 2 прийоми.

Вторинна профілактика після перенесеного гострого інфаркту міокарда при наявності серцевої недостатності.

Початкова доза. Через 48 годин після виникнення інфаркту міокарда пацієнтам, стан яких є клінічно та гемодинамічно стабільним, призначати початкову дозу 2,5 мг 2 рази на добу впродовж 3 днів. Якщо початкова доза 2,5 мг переноситься погано, слід застосовувати дозу 1,25 мг 2 рази на добу впродовж 2 днів з подальшим підвищенням до 2,5 мг та 5 мг 2 рази на добу. Якщо дозу не можна підвищити до 2,5 мг 2 рази на добу, лікування слід відмінити.

Також див. наведену вище інформацію стосовно дозування препарату для пацієнтів, які отримують діуретики.

Титрування дози та підтримуюча доза. У подальшому добову дозу підвищувати шляхом її подвоєння з інтервалом у 1-3 дні до досягнення цільової підтримуючої дози 5 мг 2 рази на добу.

Коли це можливо, підтримуючу добову дозу розподіляти на 2 прийоми.

Якщо дозу не можна підвищити до 2,5 мг 2 рази на добу, лікування слід відмінити. Досвіду лікування пацієнтів із тяжкою (IV ФК за класифікацією NYHA) серцевою недостатністю одразу після інфаркту міокарда все ще недостатньо. Якщо все ж таки прийнято рішення про лікування таких пацієнтів цим препаратом, рекомендується розпочинати терапію з дози 1,25 мг 1 раз на добу і будь-яке її збільшення проводити з надзвичайною обережністю.

Особливі категорії пацієнтів.

Пацієнти з порушенням функції нирок. Добова доза для пацієнтів з порушенням функції нирок залежить від показника кліренсу креатиніну (див. розділ «Фармакологічні властивості»):

- якщо кліренс креатиніну становить ≥ 60 мл/хв, необхідності у корекції початкової дози (2,5 мг/на добу) немає, а максимальна добова доза становить 10 мг;

- якщо кліренс креатиніну становить 30-60 мл/хв, необхідності у корекції початкової дози (2,5 мг/на добу) немає, а максимальна добова доза становить 5 мг;

- якщо кліренс креатиніну становить 10-30 мл/хв, початкова добова доза становить 1,25 мг/на добу, а максимальна добова доза − 5 мг;

- пацієнти з артеріальною гіпертензією, які перебувають на гемодіалізі: при гемодіалізі раміприл виводиться незначною мірою; початкова доза становить 1,25 мг, а максимальна добова доза – 5 мг; препарат слід приймати через кілька годин після проведення сеансу гемодіалізу.

Пацієнти з порушенням функції печінки (див. розділ «Фармакологічні властивості»). Лікування препаратом пацієнтів з порушеннями функції печінки слід розпочинати під ретельним медичним наглядом, а максимальна добова доза у таких випадках повинна становити 2,5 мг.

Пацієнти літнього віку. Початкова доза повинна бути нижчою, а подальше титрування дози слід здійснювати більш поступово з огляду на вищу імовірність виникнення небажаних ефектів, особливо у дуже старих та немічних пацієнтів. У таких випадках слід призначати нижчу початкову дозу − 1,25 мг раміприлу.

Діти.

Раміприл не рекомендується застосовувати дітям, оскільки даних щодо ефективності та безпеки раміприлу для таких пацієнтів недостатньо.

Передозування може спричинити надмірну периферичну вазодилатацію (що супроводжується вираженою артеріальною гіпотензією, шоком), брадикардію, порушення електролітного балансу та ниркову недостатність.

При появі гіпотензії пацієнта необхідно перевести у горизонтальне положення, голову покласти на низьку подушку, а ноги підняти. При необхідності рекомендується збільшити об’єм плазми вливанням 0,9 % розчину натрію хлориду. Після прийому великої кількості таблеток рекомендується провести промивання шлунка і ввести адсорбенти і сульфат натрію (у перші 30 хв, якщо це можливо). Необхідно ретельно контролювати артеріальний тиск, функцію нирок і рівень калію у сироватці крові. При гіпотензії, крім компенсації об'єму і солей, можна ввести агоніст альфа-1 адренергічних рецепторів (наприклад норадреналін, допамін) і ангіотензину II (ангіотензину амід).

Ефективність діалізу при лікуванні інтоксикації не була доведена.

Профіль безпеки препарату містить дані про постійний кашель та реакції, спричинені артеріальною гіпотензією. До серйозних побічних реакцій належать ангіоневротичний набряк, гіперкаліємія, порушення функції печінки або нирок, панкреатит, тяжкі реакції з боку шкіри та нейтропенія/агранулоцитоз.

У кожній групі побічні явища представлені у порядку зменшення ступеня їх серйозності.

Серцеві розлади: ішемія міокарда, включаючи стенокардію або інфаркт міокарда; тахікардія; аритмія; відчуття посиленого серцебиття; периферичні набряки.

З боку крові та лімфатичної системи: еозинофілія, зменшення кількості лейкоцитів (включаючи нейтропенію або агранулоцитоз), зменшення кількості еритроцитів, зниження рівня гемоглобіну, зменшення кількості тромбоцитів, недостатність кісткового мозку, панцитопенія, гемолітична анемія.

З боку нервової системи: головний біль, запаморочення, вертиго, парестезія, агевзія, дисгевзія, тремор, порушення рівноваги, церебральна ішемія, у тому числі ішемічний інсульт і транзиторна ішемічна атака; порушення психомоторних функцій; відчуття печіння; паросмія.

З боку органів зору: порушення зору, включаючи нечіткість зору, кон’юнктивіт.

З боку органів слуху та лабіринту: порушення слуху, дзвін у вухах.

Респіраторні, торакальні та медіастинальні розлади: непродуктивний подразнювальний кашель, бронхіт, синусит, задишка, закладеність носа, бронхоспазм, у тому числі загострення астми.

З боку шлунково-кишкового тракту: запальні явища у шлунково-кишковому тракті, розлади травлення, дискомфорт у животі, диспепсія, діарея, нудота, блювання, панкреатит (у поодиноких випадках повідомлялося про летальні наслідки при застосуванні інгібіторів АПФ), підвищення рівня ферментів підшлункової залози, ангіоневротичний набряк тонкого кишечнику, біль у верхній частині живота, включаючи гастрит, запор, сухість у роті, глосит, афтозний стоматит.

З боку нирок і сечовивідних шляхів: порушення функції нирок, включаючи гостру ниркову недостатність; збільшення сечоутворення, погіршення перебігу фонової протеїнурії, підвищення рівня сечовини у крові; підвищення рівня креатиніну у крові.

З боку шкіри та підшкірних тканин: висипання, зокрема макуло-папульозні, ангіоневротичний набряк; у виняткових випадках – порушення прохідності дихальних шляхів внаслідок ангіоневротичного набряку, яке може мати летальний наслідок; свербіж, гіпергідроз, ексфоліативний дерматит, кропив’янка, оніхоліз, реакція фото чутливості, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса–Джонсона, мультиформна еритема, пемфігус, загострення перебігу псоріазу, псоріатичний дерматит, пемфігоїдна або ліхеноїдна екзантема або енантема, алопеція.

З боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини: м’язові спазми, міальгія, артралгія. Ендокринні розлади: синдром неналежної секреції антидіуретичного гормону (СНСАГ).

Метаболічні та аліментарні розлади: підвищення рівня калію у крові, анорексія, зниження апетиту, зниження рівня натрію у крові.

Судинні розлади: артеріальна гіпотензія, ортостатичне зниження артеріального тиску, синкопе, відчуття припливів, стеноз судин, гіпоперфузія, васкуліт, феномен Рейно.

Порушення загального стану: біль у грудях, підвищена втомлюваність, пірексія, астенія.

З боку імунної системи: анафілактичні та анафілактоїдні реакції, підвищення рівня антинуклеар-

них антитіл.

Гепатобіліарні розлади: підвищення рівня печінкових ферментів та/або кон'югатів білірубіну, холестатична жовтяниця, пошкодження печінкових клітин, гостра печінкова недостатність, холестатичний або цитолітичний гепатит (у дуже виняткових випадках – з летальним наслідком).

З боку репродуктивної системи та молочних залоз: транзиторна еректильна імпотенція, зниження лібідо, гінекомастія.

З боку психіки: зниження настрою, тривожність, нервовість, неспокій, порушення сну, включаючи сонливість, стан сплутаної свідомості, порушення уваги.

Таблетки по 1,25 мг – 2 роки.

Таблетки по 2,5 мг, 5 мг і 10 мг – 3 роки.

Зберігати при температурі не вище 25 °C в оригінальній упаковці для захисту від дії вологи. Зберігати у недоступному для дітей місці.

По 10 таблеток у блістері; по 1 або 3, або 6, або 9 блістерів у картонній коробці;

по 7 таблеток у блістері; по 2 або 4, або 8, або 12, або 14 блістерів у картонній коробці.

За рецептом.

КРКА, д. д., Ново место, Словенія/KRKA, d.d., Novo mesto, Slovenia.

Шмар’єшка цеста 6, 8501 Ново место, Словенія/Smarjeska cesta 6, 8501 Novo mesto, Slovenia.