Ко-Діован таблетки вкриті оболонкою 80 мг/12,5 мг блістер 14 шт

Фармакодинаміка. активним гормоном ренін-ангіотензин-альдостеронової системи є ангіотензин ii, утворений із ангіотензину i за участю апф. ангіотензин ii зв'язується зі специфічними рецепторами, розташованими на клітинних мембранах у різних тканинах. він має широкий спектр фізіологічної дії, включаючи в першу чергу як безпосереднє, так і опосередковану участь у регулюванні пекло. будучи потужним судинозвужувальну речовиною, ангіотензин ii викликає прямий вазопресорний відповідь. крім того, він стимулює секрецію альдостерону і сприяє затримці натрію.

Валсартан - активний та специфічний антагоніст рецепторів ангіотензину II, призначений для перорального прийому. Він діє вибірково на рецептори підтипу AT _1, відповідальні за відомі ефекти ангіотензину II. Підвищені плазмові рівні ангіотензину II внаслідок блокади АТ _{1-рецепторів} валсартаном можуть стимулювати вільні АТ _{2-рецептори,} що врівноважує ефект АТ _{1-рецепторів.} Валсартан не проявляє вираженої агоністичної активності відносно рецепторів підтипу AT _1. Спорідненість валсартану до рецепторів підтипу AT ₁ приблизно в 20 000 разів вище, ніж до рецепторів підтипу AT _2.

Валсартан не пригнічує АПФ, відомий також під назвою кінінази II, який перетворює ангіотензин I в ангіотензин II і руйнує брадикінін. Не відмічено побічних ефектів, зумовлених брадикініном. У клінічних дослідженнях, в яких порівнювали валсартан з інгібітором АПФ, частота випадків сухого кашлю була значно (р0,05) нижче у хворих, які приймали валсартан, ніж у хворих, які приймали інгібітор АПФ (2,6 і 7,9% відповідно). У клінічному дослідженні, що включало хворих, у яких раніше при лікуванні інгібітором АПФ розвивався сухий кашель, при лікуванні валсартаном це ускладнення було відзначено у 19,5% випадків, а при лікуванні тіазидним діуретиком - у 19,0%, в той час як в групі пацієнтів, які отримували терапію інгібітором АПФ, кашель реєстрували в 68,5% випадків (р0,05). Валсартан не взаємодіє і не блокує рецептори інших гормонів або іонні канали, що мають важливе значення для регуляції функцій серцево-судинної системи.

При лікуванні валсартаном пацієнтів з АГ відзначається зниження кров'яного тиску, не впливаючи ЧСС.

Після перорального застосування одноразової дози препарату у більшості пацієнтів початок антигіпертензивної активності реєструють протягом 2 ч, а максимальне зниження артеріального тиску досягається через 4-6 ч. Після прийому препарату Антигіпертензивний ефект зберігається 24 ч. За умови постійного застосування препарату максимальне зниження артеріального тиску, незалежно від прийнятої дози, зазвичай досягається протягом 2-4 тижнів і підтримується на досягнутому рівні при тривалій терапії. При одночасному застосуванні з гідрохлортіазидом досягається додаткове зниження артеріального тиску.

Точкою дії тіазидних діуретиків є корковий відділ дистальних звивистих ниркових канальців, де розташовані високу чутливість до дії діуретиків рецептори та відбувається пригнічення транспорту іонів Na і Cl. Механізм дії тіазидів пов'язаний з пригніченням насоса Na ⁺ Cl ^-, що, мабуть, відбувається за рахунок конкуренції за місця транспорту Cl ^-. В результаті цього екскреція іонів натрію і хлору збільшується приблизно в однаковій мірі. Внаслідок діуретичної дії відбувається зменшення об'єму циркулюючої плазми крові, внаслідок чого підвищується активність реніну, секреція альдостерону, виведення з сечею калію і, отже, зниження концентрації калію в плазмі крові. Взаємозв'язок між ренином і альдостероном опосередковується ангиотензином II, тому призначення антагоніста рецепторів ангіотензину II зменшить втрату калію, пов'язану із застосуванням гідрохлортіазиду.

Фармакокінетика

Валсартан. Після перорального прийому препарату валсартан всмоктується швидко, однак ступінь всмоктування значно варіює. Середній рівень абсолютної біодоступності препарату Ко-Діован становить 23%. Фармакокінетична крива валсартану має низхідний мультиекспоненційний характер (t _1/2 α 1 ч і t _1/2 β близько 9 год).

В діапазоні вивчених доз кінетика валсартану має лінійний характер. При повторному застосуванні препарату змін кінетичних показників не відмічалося. При прийомі препарату 1 раз на добу кумуляція незначна. Концентрації препарату в плазмі крові у жінок і чоловіків були однакові.

Валсартан в значній мірі (94-97%) зв'язується з білками плазми крові, переважно з альбумінами. Рівноважний об'єм розподілу малий (близько 17 л). У порівнянні з печінковим кровотоком (близько 30 л / год) плазмовий кліренс валсартану відбувається відносно повільно (близько 2 л / ч). Виведення валсартану з калом становить 70% прийнятої дози. Із сечею виводиться близько 30%, переважно в незміненому вигляді.

При призначенні валсартану з їжею AUC зменшується на 48%, починаючи приблизно з 8 год після прийому препарату, концентрації препарату в плазмі крові як у разі прийому його натщесерце, так і з їжею однакові. Зменшення AUC проте не супроводжується клінічно значущим зниженням терапевтичного ефекту.

Гідрохлортіазид. Після прийому всередину всмоктування гідрохлортіазиду відбувається швидко (t _max - близько 2 год). Фармакокінетика препарату в фазах розподілу і виведення описується загалом біекспоненціальною низхідною кривою; Т _½ кінцевої фази становить 6-15 год.

У терапевтичному діапазоні доз середнє значення AUC збільшується прямо пропорційно підвищенню дози. При повторних застосуваннях фармакокінетика гідрохлоротіазиду не змінюється; при призначенні 1 раз на добу кумуляція незначна.

При пероральному прийомі абсолютна біодоступність гідрохлортіазиду становить 60-80%. Виводиться з сечею: 95% дози - в незміненому вигляді та близько 4% - у вигляді гідролізату - 2-аміно-4-хлоро-m-бензенедисульфонаміду.

При одночасному призначенні гідрохлортіазиду з їжею відмічали як підвищення, так і зниження його системної біодоступності (в порівнянні з відповідним показником при прийомі натще). Діапазон цих змін невеликий і клінічно незначну.

Валсартан / гідрохлортіазид. При одночасному прийомі з валсартаном системна біодоступність гідрохлортіазиду знижується приблизно на 30%. Одночасне призначення гідрохлортіазиду не чинить істотного впливу на кінетику валсартану. Однак зазначене взаємодія не впливає на ефективність комбінованого застосування валсартану і гідрохлортіазиду. У контрольованих клінічних дослідженнях виявлений чіткий антигіпертензивний ефект даної комбінації, що перевищує ефект кожного компонента окремо і ефект плацебо.

Фармакокінетика в окремих групах пацієнтів

Пацієнти похилого віку. У деяких пацієнтів похилого віку системна дія валсартану був більш вираженим, ніж у пацієнтів молодого віку, однак воно не було клінічно значущим. Нечисленні дані дозволяють припустити, що у пацієнтів похилого віку (як у здорових, так і з АГ) системний кліренс гідрохлортіазиду нижче, ніж у здорових молодих добровольців.

Пацієнти з порушенням функції нирок. Пацієнтам з кліренсом креатиніну 30-70 мл/хв корекція дози не потрібна. Немає даних про застосування препарату Ко-Діован у хворих з вираженими порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну 30 мл/хв) і у хворих, які перебувають на гемодіалізі. Валсартан має високий ступінь зв'язування з білками плазми крові та не виводиться при гемодіалізі. Гідрохлортіазид, навпаки, виводиться з організму при гемодіалізі.

Виділення гідрохлортіазиду нирками відбувається шляхом пасивної фільтрації і активної секреції в просвіт ниркових канальців. Стан функції нирок відіграє велику роль у фармакокінетиці гідрохлортіазиду.

Пацієнти з порушенням функції печінки. Системний вплив валсартану у хворих зі слабко виражені (n = 6) і помірно вираженими (n = 5) порушеннями функції печінки було в 2 рази більше, ніж у здорових добровольців. Немає даних щодо застосування валсартану у пацієнтів з важкими порушеннями функції печінки.

Захворювання печінки не роблять істотного впливу на фармакокінетику гідрохлортіазиду, тому зниження його дози не потрібна.

Аг у пацієнтів, пекло у яких не регулюється відповідним чином при монотерапії.

Рекомендована доза препарату ко-діован - 1 таблетка 80 мг / 12,5 мг/добу. при недостатньому зниженні пекло через 3-4 тижнів лікування рекомендується розглянути можливість продовження лікування в дозі 1 таблетка 160 мг / 12,5 мг/добу. таблетки 160 мг / 25 мг призначають пацієнтам, у яких не досягається достатнього зниження ад при застосуванні таблеток 160 мг / 12,5 мг. якщо в подальшому при застосуванні таблеток 160 мг / 25 мг пекло знижується недостатньо, рекомендується розглянути можливість продовження лікування в дозі 320 мг / 12,5 мг. таблетки 320 мг / 25 мг призначають пацієнтам, у яких не досягається достатнього зниження ад при застосуванні таблеток 320 мг / 12,5 мг.

Максимальна добова доза становить 320 мг / 25 мг.

Максимальний антигіпертензивний ефект досягається протягом 2-4 тижнів. Для деяких пацієнтів може знадобитися 4-8 тижнів лікування.

Препарат Ко-Діован можна застосовувати незалежно від вживання їжі. Таблетки слід запивати невеликою кількістю води.

У пацієнтів з легкою і помірною печінковою недостатністю небіліарного походження і без холестазу доза валсартану не повинна перевищувати 80 мг.

Підвищена чутливість до будь-якого з компонентів препарату ко-діован або до інших похідних сульфонамідів. тяжкі порушення функції печінки, цироз печінки та холестаз. анурія, тяжкі порушення функції нирок (кліренс креатиніну 30 мл/хв). рефрактерная гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіперкальціємія та симптоматична гіперурикемія.

Небажані реакції, про які найчастіше повідомлялося в ході клінічних випробувань і проведення лабораторних досліджень протягом застосування валсартану з гідрохлортіазидом у порівнянні з плацебо і в індивідуальних постмаркетингових повідомленнях, наведені нижче в залежності від класу систем органів. небажані ефекти, які можуть виникнути при застосуванні кожного компонента окремо, але які не зазначені в клінічних випробуваннях, можуть виникнути під час лікування комбінацією валсартан + гідрохлортіазид.

Небажані побічні реакції представлені за частотою: дуже часто (1/10), часто (1/100, 1/10), нечасто (1/1000, 1/100), рідко (1/10 000, 1/1000), дуже рідко (1/10 000), невідомо (не можна оцінити на основі наявних даних). У межах кожної групи частоти небажані реакції наведені в порядку зниження тяжкості.

Частота небажаних реакцій при застосуванні валсартану / гідрохлоротіазиду

Порушення обміну речовин, метаболізму

Нечасто - дегідратація.

неврологічні порушення

Дуже рідко - запаморочення. Нечасто - парестезії, сплутаність свідомості, дезорієнтація, нервозність, зміни настрою, ксантопсія. Невідомо - непритомність.

З боку органу зору

Нечасто - нечіткість зору.

З боку органів слуху та вестибулярного апарату

Нечасто - дзвін у вухах.

судинні порушення

Нечасто - артеріальна гіпотензія.

З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння

Нечасто - кашель, респіраторний дистрес, пневмоніт. Невідомо - некардіогенний набряк легенів.

Шлунково-кишкові порушення

Дуже рідко - діарея, спрага, запалення слинних залоз, холецистит.

З боку опорно-рухової системи та сполучної тканини

Нечасто - біль у м'язах. Дуже рідко - артралгія.

З боку шкіри та підшкірної клітковини

Частота невідома - пурпура, токсичний епідермальний некроліз, екзема.

З боку серця

Частота невідома - серцева недостатність.

З боку гепатобіліарної системи

Частота невідома - гіпохлоремічний алкалоз, який може індукувати печінкову енцефалопатію або печінкову кому.

З боку сечовидільної системи

Частота невідома - порушення функції нирок, інтерстиціальний нефрит.

Загальні порушення і реакції в місці введення препарату

Нечасто - втома, анафілактичні реакції, шок.

дослідження

Невідомо - підвищення рівня сечової кислоти, білірубіну і креатиніну в плазмі крові, гіпокаліємія, гіпонатріємія, підвищення азоту сечовини в крові, нейтропенія, гіперурикемія, що може провокувати подагричні напади у пацієнтів з асимптомним перебігом захворювання, зниження глюкозотолерантний, що може викликати маніфестацію латентного цукрового діабету .

Наступні реакції спостерігались в ході клінічних випробувань у пацієнтів з АГ, незалежно від їхнього причинного зв'язку з досліджуваним препаратом: біль в животі (в тому числі у верхній частині), неспокій, артрит, біль у спині, бронхіт, гострий бронхіт, біль у грудях, запаморочення, диспепсія, задишка, сухість у роті, носові кровотечі, імпотенція, гастроентерит, головний біль, підвищене потовиділення, гіпестезія, грип, безсоння, розтягнення зв'язок, судоми м'язів, розтягнення м'язів, нудота, закладеність носа, застійні явища в навколоносових пазухах, біль в шиї, периферичний набряк, середній отит, біль в кінцівках, прискорене серцебиття, фаринголарингеальний біль, полакіурія, підвищення температури тіла, назофарингіт, синусит, сонливість, тахікардія, інфекції верхніх дихальних шляхів, інфекції сечовивідних шляхів, вертиго, вірусні інфекції, порушення зору. Невідомо, чи мали ці ефекти причинний зв'язок із терапією.

Додаткова інформація за окремими компонентами

Небажані реакції, які раніше виникали при застосуванні кожного компонента окремо, можуть бути потенційними побічними ефектами також і при застосуванні препарату Ко-Діован, навіть якщо їх не відзначали в клінічних випробуваннях або протягом постмаркетингового періоду.

Частота небажаних реакцій при застосуванні валсартану

З боку системи крові та лімфатичної системи

Невідомо - зниження гемоглобіну, зниження гематокриту, тромбоцитопенія.

З боку імунної системи

Невідомо - інші реакції гіперчутливості / алергічні реакції, включаючи сироваткову хворобу.

Порушення обміну речовин, метаболізму

Невідомо - підвищення рівня калію в плазмі крові, гіпонатріємія.

З боку органів слуху та вестибулярного апарату

Нечасто - вестибулярні запаморочення.

судинні порушення

Невідомо - васкуліт.

Шлунково-кишкові порушення

Нечасто - біль в животі.

З боку гепатобіліарної системи

Невідомо - підвищення показників функції печінки.

З боку шкіри та підшкірної клітковини

Невідомо - ангіоневротичний набряк, висип, свербіж.

З боку сечовидільної системи

Невідомо - ниркова недостатність.

Наступні реакції реєстрували в ході клінічних випробувань у пацієнтів з АГ, незалежно від їхнього причинного зв'язку з досліджуваним препаратом: артралгія, астенія, біль у спині, діарея, запаморочення, головний біль, безсоння, зниження лібідо, нудота, набряк, фарингіт, риніт, синусит , запалення верхніх дихальних шляхів, вірусні інфекції.

Частота небажаних реакцій при застосуванні гідрохлортіазиду

Гідрохлортіазид широко застосовують протягом багатьох років, часто в більш високих дозах у порівнянні з містяться в препараті Ко-Діован. Наступні небажані реакції були зареєстровані у пацієнтів, що приймали тіазидні діуретики, включаючи гідрохлоротіазид, у вигляді монотерапії.

З боку обміну речовин, метаболізму

Дуже часто - при застосуванні в високих дозах підвищення рівня ліпідів у крові; часто - гіпомагніємія, гіперурикемія; рідко - гіперкальціємія, гіперглікемія, глюкозурія і порушення метаболізму у хворих на цукровий діабет; дуже рідко - гіпохлоремічний алкалоз.

З боку системи крові та лімфатичної системи

Рідко - тромбоцитопенія, іноді з пурпурою; дуже рідко - агранулоцитоз, лейкопенія, гемолітична анемія, пригнічення функції кісткового мозку; невідомо - апластична анемія.

З боку імунної системи

Дуже рідко - реакції гіперчутливості.

Психічні розлади

Рідко - депресія, порушення сну.

неврологічні розлади

Рідко - головний біль, запаморочення, парестезії.

З боку органу зору

Нечасто - нечіткість зору в перші кілька тижнів після початку лікування; невідомо - гостра закритокутова глаукома.

кардіальні порушення

Рідко - серцева аритмія.

судинні порушення

Часто - постуральна гіпотензія, яка може посилюватися при вживанні алкоголю, застосуванні анестетиків, седативних препаратів.

З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння

Дуже рідко - дихальна недостатність, включаючи пневмонію і набряк легенів.

Шлунково-кишкові порушення

Часто - втрата апетиту, легка нудота і блювота; рідко - запор, відчуття шлунково-кишкового дискомфорту, діарея; дуже рідко - панкреатит.

З боку гепатобіліарної системи

Рідко - внутрішньопечінковий холестаз або жовтяниця.

З боку шкіри та підшкірної клітковини

Часто - кропив'янка та інші види висипу; рідко - фотосенсибілізація; дуже рідко - некротизуючий васкуліт і токсичний епідермальний некроліз, шкірні реакції, подібні червоний вовчак, реактивація червоного вовчака шкіри; невідомо - мультиформна еритема.

Порушення з боку репродуктивної системи та молочних залоз

Часто - імпотенція.

З боку сечовидільної системи

Невідомо - гостра ниркова недостатність, порушення функції нирок.

Загальні порушення і реакції в місці введення препарату

Невідомо - підвищення температури тіла, втомлюваність.

З боку опорно-рухової системи та сполучної тканини

Невідомо - м'язові спазми.

Зміни балансу електролітів плазми крові. слід дотримуватися обережності при одночасному застосуванні препарату ко-діован з солями калію, калійзберігаючими діуретиками, калійвмісними замінниками харчової солі, а також з лікарськими засобами, які можуть викликати підвищення рівня калію в крові (наприклад гепарином). є повідомлення про розвиток гіпокаліємії при лікуванні тіазидними діуретиками. рекомендується часто перевіряти вміст калію в плазмі крові.

При застосуванні тіазидних діуретиків може розвинуться гіпонатріємія та гіпохлоремічний алкалоз. Тіазиди спричиняють підвищення екскреції магнію з сечею, що може призвести до гіпомагніємії.

Пацієнти з дефіцитом в організмі натрію і / або об'єму циркулюючої крові. У хворих з тяжким ступенем дефіциту натрію і / або об'єму циркулюючої крові, наприклад, отримують діуретики у високих дозах, в окремих випадках на початку лікування препаратом Ко-Діован може виникати симптоматична гіпотензія. Тому до початку лікування препаратом слід провести корекцію вмісту в організмі натрію і / або об'єму циркулюючої крові. У разі розвитку артеріальної гіпотензії пацієнта слід покласти та при необхідності провести в / в інфузію сольового розчину. Після стабілізації артеріального тиску лікування препаратом Ко-Діован може бути продовжено.

Пацієнти з тяжкою хронічною серцевою недостатністю або іншими станами з підвищеною активністю ренін-ангіотензин-альдостеронової системи

У пацієнтів, функція нирок яких залежить від активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (наприклад з тяжкою застійною серцевою недостатністю), лікування інгібіторами АПФ пов'язане з олігурією та / або прогресуючою азотемією і рідко - з гострою нирковою недостатністю. Застосування препарату Ко-Діован у хворих з тяжкою хронічною серцевою недостатністю не обгрунтовано.

Оскільки не може бути виключено, що через придушення ренін-ангіотензин-альдостеронової системи застосування препарату Ко-Діован також може бути пов'язано з порушенням функції нирок, його не слід застосовувати у таких пацієнтів.

Стеноз ниркової артерії. Не слід застосовувати препарат у пацієнтів з одно- або двобічним стенозом ниркової артерії або стенозом, спричиненим єдиною ниркою, оскільки у таких пацієнтів можуть підвищуватися рівні сечовини та креатиніну в плазмі крові.

Первинний гіперальдостеронізм

Не слід застосовувати препарат у хворих на первинний альдостеронізм, оскільки їх ренін-ангіотензинової системи не активована.

Стеноз аортального та мітрального клапана, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія

Як і при застосуванні інших вазодилататорів, у пацієнтів зі стенозом аортального та мітрального клапана або гіпертрофічну обструктивну кардіоміопатію необхідна особлива обережність.

Порушення функції нирок. У пацієнтів з легкими та помірними порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну ≥30 мл/хв) корекція дози не потрібна.

Слід з обережністю застосовувати Ко-Діован при тяжкій нирковій недостатності (кліренс креатиніну 30 мл/хв). Тіазиди можуть провокувати азотемию у пацієнтів з хронічним порушенням функції нирок. Вони неефективні в якості монотерапії при тяжкій нирковій недостатності (кліренс креатиніну 30 мл/хв), але їх можна застосовувати з належною обережністю в комбінації з петльовими діуретиками навіть у пацієнтів з кліренсом креатиніну 30 мл/хв.

Трансплантація нирки. Нині немає досвіду безпечного застосування препарату у пацієнтів, у яких нещодавно проведена трансплантація нирки.

Порушення функції печінки. У пацієнтів з незначними та помірними порушеннями функції печінки без холестазу регулювання дози не потрібно. Однак Ко-Діован слід застосовувати з обережністю. Захворювання печінки істотно не змінюють фармакокінетику гідрохлортіазиду.

Системна червона вовчанка. Повідомлялося, що тіазидні діуретики посилюють або активують прояви системного червоного вовчака.

Інші метаболічні порушення. Тіазиди можуть змінювати толерантність до глюкози, а також підвищувати рівні холестерину, тригліцеридів і сечової кислоти в плазмі крові. У хворих на цукровий діабет може знадобитися корекція дози інсуліну або пероральних гіпоглікемічних препаратів. Тіазиди можуть зменшувати екскрецію кальцію з сечею і викликати непостійне і незначне підвищення рівня кальцію в плазмі крові при відсутності порушень метаболізму кальцію. Значна гіперкальціємія може свідчити про наявність у пацієнта фонового гиперпаратиреоза. Слід припинити застосування тіазидів перед проведенням тестів за оцінкою функції паращитовидних залоз.

фоточутливість

Повідомлялося про випадки виникнення фотосенсибілізації при застосуванні тіазидних діуретиків. Якщо реакція фоточутливості виникає під час лікування, рекомендується його припинити. Якщо повторне застосування сечогінного засобу вважається необхідним, рекомендується захищати відкриті ділянки шкіри від сонячних променів або штучного ультрафіолетового випромінювання.

загальні

Слід дотримуватися обережності при застосуванні препарату у пацієнтів з підвищеною чутливістю до інших антагоністів рецепторів ангіотензину II в анамнезі. Реакції підвищеної чутливості до гідрохлортіазиду більш вірогідні у пацієнтів з алергією і БА.

ангіоневротичний набряк

Про виникнення набряку Квінке (в тому числі набряку гортані та голосової щілини, що призводить до обструкції дихальних шляхів, і / або набряку обличчя, губ, глотки та / або язика) повідомляли у пацієнтів, які отримували валсартан. Деякі з цих пацієнтів мали в анамнезі набряк Квінке при застосуванні інших препаратів, в тому числі та інших антагоністів рецепторів ангіотензину II. При розвитку набряку Квінке лікування антагоністами рецепторів ангіотензину II слід негайно припинити. Протипоказано повторне застосування препарату.

Гостра закритокутова глаукома

Застосування гідрохлортіазиду і сульфонаміду було пов'язано з виникненням ідіосинкратичний реакції, яка може привести до гострої перехідною короткозорості та гострої закритокутовійглаукомі. Відзначають різке зниження гостроти зору або біль в оці. Ця симптоматика зазвичай триває кілька годин в тиждень при прийомі препарату. Нелікована глаукома може привести до незворотної втрати зору.

Слід негайно припинити застосування препарату так швидко, як це можливо. Може знадобитися медикаментозне або хірургічне лікування. Фактором ризику розвитку гострої глаукоми є алергічна реакція на застосування сульфонаміду або пеніциліну.

Для пацієнтів похилого віку зміна дозування не потрібна.

Гідрохлортіазид може знижувати рівень зв'язаного з білками йоду в плазмі крові. Гідрохлортіазид здатний підвищувати концентрацію вільного білірубіну в плазмі крові.

Застосування в період вагітності та годування груддю

вагітність

валсартан

У I триместр вагітності застосовувати антагоністи рецепторів ангіотензину II не рекомендується. Прийом антагоністів рецепторів ангіотензину II протипоказаний протягом усього періоду вагітності.

Епідеміологічні дані по тератогенному ризику після застосування інгібіторів АПФ протягом I триместру вагітності не були переконливими, однак невелика його підвищення не може бути виключено. Хоча не існує даних контрольованих епідеміологічних досліджень при застосуванні антагоністів рецепторів ангіотензину II, тератогенні ризики можуть існувати для цього класу препаратів.

Якщо тільки продовження терапії антагоністами рецепторів ангіотензину II не є необхідним, пацієнток, які планують вагітність, слід перевести на альтернативні види антигіпертензивного лікування, які мають встановлений профіль безпеки для застосування в період вагітності.

При встановленні вагітності лікування антагоністами рецепторів ангіотензину II слід негайно припинити та при необхідності призначити альтернативну терапію.

Відомо, що застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II протягом II і III триместру вагітності викликає у людей фетотоксичність (зниження функції нирок, маловоддя, уповільнення окостеніння черепа) і неонатальну токсичність (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія).

Якщо застосовували антагоністи рецепторів ангіотензину II, починаючи з II триместру вагітності, рекомендується проведення ультразвукового контролю функції нирок і черепа.

Новонародженим, матері яких приймали антагоністи рецепторів ангіотензину II, потрібне ретельне спостереження на предмет розвитку артеріальної гіпотензії.

Гідрохлортіазид

Досвід застосування гідрохлоротіазиду в період вагітності обмежений, особливо протягом I триместру. Дослідження на тваринах недостатні. Гідрохлортіазид проникає через плаценту. На підставі фармакологічних механізмів дії гідрохлортіазиду його прийом протягом II і III триместру вагітності може призвести до порушення фетоплацентарного кровообігу і викликати у плода та новонародженого такі ефекти, як жовтяниця, порушення електролітного балансу і тромбоцитопенія.

Період годування грудьми

Якщо застосування препарату вкрай необхідно, годування груддю слід припинити. Немає інформації щодо прийому валсартану в період годування груддю. Гідрохлортіазид проникає в грудне молоко в невеликих кількостях. Тіазиди в високих дозах викликають діурез, що може пригнічувати вироблення молока. Протягом періоду годування грудьми, особливо новонародженого або недоношеної дитини, бажано використовувати альтернативні методи лікування з краще встановленим профілем безпеки.

Діти. Препарат Ко-Діован не рекомендований для застосування у дітей в зв'язку з відсутністю даних про його безпеки та ефективності.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами. На початку застосування препарату (період визначає індивідуально лікар) забороняється керувати транспортними засобами та виконувати роботу, яка може призвести до нещасного випадку. Пізніше ступінь заборони визначає лікар.

Взаємодії, пов'язані як з валсартаном, так і з гідрохлортіазидом

Одночасне застосування не рекомендується

Літій. Тимчасове підвищення концентрації літію в плазмі крові та прояви токсичності зареєстровані при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ і тіазидів, в тому числі гідрохлортіазиду. У зв'язку з відсутністю досвіду одночасного застосування валсартану і літію така комбінація не рекомендована. У разі необхідності застосування такої комбінації рекомендується проводити ретельний моніторинг рівня літію в плазмі крові.

Одночасне застосування, яке вимагає обережності

Інші антигіпертензивні препарати

Ко-Діован може посилювати дію інших препаратів з антигіпертензивними властивостями (наприклад інгібітори АПФ, блокатори β-адренорецепторів, блокатори кальцієвих каналів).

Пресорні аміни (наприклад, норадреналін, адреналін)

Можлива знижена реакція на пресорні аміни, яка не є достатньою, щоб виключити їх застосування.

НПЗП, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, ацетилсаліцилову кислоту 3 г/добу і неселективні НПЗП

НПЗП можуть послаблювати антигіпертензивний ефект як антагоністів ангіотензину II, так і гідрохлоротіазиду при одночасному застосуванні. Крім того, одночасний прийом препарату Ко-Діован і нестероїдних протизапальних засобів може призвести до зниження функції нирок і підвищення рівня калію в плазмі крові. Таким чином, рекомендується контроль функції нирок на початку лікування, а також адекватна гідратація пацієнта.

Взаємодії, пов'язані з валсартаном

Одночасне застосування не рекомендується

Калійзберігаючі діуретики, препарати калію, замінники солі, що містять калій і інші речовини, які можуть підвищити рівень калію

Якщо застосування лікарського засобу, яке впливає на рівень калію, вважається за необхідне в поєднанні з валсартаном, рекомендується проводити моніторинг калію в плазмі крові.

відсутність взаємодії

У дослідженнях не відмічено клінічно значущої лікарської взаємодії валсартана і будь-якого із зазначених нижче препаратів: циметидин, варфарин, фуросемід, дигоксин, атенолол, індометацин, гідрохлортіазид, амлодипін, глібенкламід. Дигоксин і індометацин можуть взаємодіяти з гідрохлоротіазідним компонентом валсартана (див. Взаємодії, пов'язані з гідрохлортіазидом).

Взаємодії, пов'язані з гідрохлортіазидом

Одночасне застосування, яке вимагає обережності

Лікарські засоби, застосування яких пов'язане з втратою калію та гіпокаліємією (наприклад калійуретіческіе діуретики, кортикостероїди, проносні, АКТГ, амфотерицин, карбеноксолон, пеніцилін G, саліцилова кислота та похідні).

Якщо є необхідність в призначенні цих препаратів з комбінацією гідрохлортіазиду і валсартана, рекомендується проводити моніторинг рівня калію в плазмі крові. Ці лікарські засоби можуть посилювати вплив гідрохлортіазиду на рівень калію в плазмі крові.

Препарати, які можуть викликати двонаправлену тахікардію (torsades de pointes):

• антиаритмічні препарати класу Ia (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);
• антиаритмічні препарати III класу (аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід);
• деякі нейролептики (наприклад тіоридазин, хлорпромазин, левомепромазин, трифлуоперазин, ціамемазин, сульпірид, сультоприд, амісульприд, тіаприд, пімозид, галоперидол, дроперидол);
• інші (наприклад бепридил, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин в / в, галофантрин, кетансерін, мізоластин, пентамідин, спарфлоксацин, терфенадин, вінкамін в / в).

У зв'язку з ризиком розвитку гіпокаліємії гидрохлоротіазід слід застосовувати з обережністю одночасно з лікарськими засобами, які можуть викликати двонаправлену тахікардію (torsades de pointes).

глікозиди наперстянки

Индуцированная тиазидами гіпокаліємія або гіпомагніємія можуть виникнути як побічний ефект, що сприяє розвитку серцевої аритмії, індукованої препаратами наперстянки.

Солі кальцію і вітамін D

Застосування тіазиднихдіуретиків, включаючи гідрохлортіазид, одночасно з вітаміном D або солями кальцію може привести до підвищення рівня кальцію в плазмі крові.

Антидіабетичні засоби (пероральні препарати та інсулін)

Лікування тіазидами може впливати на толерантність до глюкози. Корекція дози протидіабетичного лікарського засобу може бути необхідною.

Слід з обережністю застосовувати метформін через ризик розвитку лактоацидозу, індукованого можливої функціональної нирковою недостатністю, пов'язаної з гідрохлортіазидом.

Блокатори β-адренорецепторів і діазоксид

Одночасне застосування тіазидних діуретиків, включаючи гідрохлортіазид, з блокаторами β-адренорецепторів може підвищувати ризик розвитку гіперглікемії. Тіазиди, включаючи гідрохлортіазид, можуть посилити гіперглікемічний ефект диазоксида.

Лікарські засоби, що застосовуються в лікуванні подагри (пробенецид, сульфінпіразон і алопуринол)

Може виникнути необхідність в корекції дози лікарських засобів, що сприяють виведенню сечової кислоти, оскільки гідрохлортіазид може підвищувати рівень сечової кислоти в плазмі крові. Може виникнути необхідність у підвищенні дози пробенециду або сульфинпиразона. Одночасне застосування тіазидних діуретиків, включаючи гідрохлортіазид, може підвищити частоту реакцій гіперчутливості до алопуринолу.

Антихолінергічні засоби (наприклад атропін, біпериден)

Біодоступність тіазидних діуретиків може бути підвищена антихолінергічними засобами, ймовірно, через зниження моторики шлунково-кишкового тракту і швидкості випорожнення шлунка.

амантадин

Тіазиди, включаючи гідрохлортіазид, можуть підвищити ризик розвитку побічних ефектів, викликаних амантадином.

Смоли колестирамін і колестипол

Абсорбція тіазиднихдіуретиків, в тому числі гідрохлортіазиду, порушується у присутності аніонних смол.

Цитотоксичні засоби (наприклад, циклофосфамід, метотрексат)

Тіазиди, включаючи гідрохлортіазид, можуть зменшувати екскрецію цитотоксичних засобів і посилювати їх мієлосупресивний ефект.

Недеполяризуючі релаксанти скелетних м'язів (наприклад тубокурарин)

Тіазиди, включаючи гідрохлортіазид, підсилюють дію похідних кураре.

циклоспорин

Одночасне призначення з циклоспорином підвищує ризик гіперурикемії і ускладнень, подібних подагрі.

Алкоголь, анестетики та седативні препарати

Може проявитися потенцирование ортостатичноїгіпотензії.

метилдопа

Отримано окремі повідомлення про гемолітичну анемію у пацієнтів, яким призначають лікування одночасно метилдопой і гідрохлортіазидом.

карбамазепін

У пацієнтів, які отримують гідрохлортіазид одночасно з карбамазепіном, може розвинутися гіпонатріємія. Пацієнтів необхідно попередити про можливість гіпонатріеміческой реакції і спостерігати за їх станом належним чином.

Контрастні речовини, що містять йод

У разі дегідратації, викликаної диуретиком, існує підвищений ризик розвитку гострої ниркової недостатності, особливо при високих дозах препарату, що містить йод. Слід провести адекватне заповнення втрати рідини у пацієнта перед застосуванням.

Передозування валсартану може привести до вираженої гіпотензії, що, в свою чергу, може сприяти зниженню рівня свідомості, розвитку серцевої недостатності та / або шоку.

При передозуванні гідрохлортіазиду можуть виникнути такі ознаки та симптоми: нудота, сонливість, гіповолемія, порушення балансу електролітів і, як наслідок, аритмія і м'язові спазми. Найбільш характерними ознаками та симптомами передозування також є тахікардія, артеріальна гіпотензія, шок, слабкість, сплутаність свідомості, запаморочення, спазм м'язів, парестезії, виснаження, розлади свідомості, блювота, спрага, поліурія, олігурія, анурія, алкалоз, підвищений рівень азоту сечовини в крові (в основному ниркова недостатність).

Терапевтичні заходи залежать від давності прийому надлишкової дози, а також виду та тяжкості симптомів; при цьому першочерговим заходом є нормалізація гемоциркуляции.

Якщо препарат прийнятий нещодавно, слід викликати блювоту. Якщо після застосування препарату минуло тривалий час, необхідно дати пацієнту достатню кількість активованого вугілля.

При гіпотензії слід надати пацієнту горизонтальне положення і негайно забезпечити відновлення водно-сольового балансу шляхом в / в введення ізотонічного сольового розчину.

Валсартан не можна вивести з організму за допомогою гемодіалізу внаслідок його зв'язування з білками плазми крові, але для виведення з організму гідрохлортіазиду гемодіаліз ефективний.

При температурі не вище 30 °C, в оригінальній упаковці для захисту від вологи.

діючі речовини: валсартан, гідрохлоротіазид мікронізований;

1 таблетка містить 80 мг валсартану і 12,5 мг гідрохлоротіазиду мікронізованого або 160 мг валсартану і 12,5 мг гідрохлоротіазиду мікронізованого, або 160 мг валсартану і 25 мг гідрохлоротіазиду мікронізованого, або 320 мг валсартану і 12,5 мг гідрохлоротіазиду мікронізованого, або 320 мг валсартану і 25 мг гідрохлоротіазиду мікронізованого;

допомiжнi речовини:

кремнію діоксид колоїдний безводний; кросповідон; гіпромелоза/ гідроксипропілметилцелюлоза; магнію стеарат; целюлоза мікрокристалічна; макрогол 8000/ поліетиленгліколь; тальк; титану діоксид (Е 171); заліза оксид червоний (Е 172) – лише для таблеток по 80/12,5 мг, 160/12,5 мг, 160/25 мг, 320/12,5 мг; заліза оксид жовтий (Е 172) – лише для таблеток по 80/12,5 мг, 160/25 мг, 320/25 мг; заліза оксид чорний (Е 172) – лише для таблеток по 160/25 мг, 320/12,5 мг.

Таблетки, вкриті оболонкою.

Основнi фiзико-хiмiчнi властивості:

Ко-Діован^Ò 80/12,5 мг: світло-оранжевого кольору, овальні, ледь опуклі, з написами (тисненнями) «HGH» з одного боку і «CG» – з іншого;

Ко-Діован^Ò 160/12,5 мг: темно-червоного кольору, овальні, ледь опуклі, з написами (тисненнями) «HНH» з одного боку і «CG» – з іншого;

Ко-Діован^Ò 160/25 мг: коричнево-оранжевого кольору, овальні, ледь опуклі, з написами (тисненнями) «HХH» з одного боку і «NVR» – з іншого.

Ко-Діован^Ò 320/12,5 мг: рожевого кольору, овальні, зі скошеними краями, з написами (тисненнями) «NVR» з одного боку і «HIL» – з іншого;

Ко-Діован^Ò 320/25 мг: жовтого кольору, овальні, зі скошеними краями, з написами (тисненнями) «NVR» з одного боку і «CTI» – з іншого.

Антагоністи ангіотензину ІІ та діуретики. Валсартан та діуретики. Код АТХ С09D А03.

Фармакодинаміка

Активним гормоном ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) є ангіотензин ІІ, утворений із ангіотензину І з участю ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ). Ангіотензин ІІ зв’язується зі специфічними рецепторами, розташованими на клітинних мембранах у різних тканинах. Він має широкий спектр фізіологічної дії, включаючи як безпосередню, так і опосередковану участь у регулюванні артеріального тиску. Як потужна судинозвужувальна речовина, ангіотензин ІІ чинить пряму вазопресорну дію. Крім того, він сприяє затримці натрію і стимулює секрецію альдостерону.

Валсартан є активним і специфічним антагоністом рецепторів ангіотензину ІІ, що призначений для внутрішнього застосування. Він діє вибірково на рецептори підтипу АТ1, які є відповідальними за ефекти ангіотензину ІІ. Збільшені рівні ангіотензину II внаслідок блокади АТ1-рецепторів валсартаном можуть стимулювати вільні АТ2-рецептори, що врівноважує ефект АТ1-рецепторів. Валсартан не має жодної часткової активності агоніста відносно АТ1-рецепторів і має набагато більшу (приблизно у 20000 разів) спорідненість з АТ1-рецепторами, ніж із АТ2-рецепторами.

Валсартан не пригнічує АПФ, відомий також під назвою кініназа ІІ, який перетворює ангіотензин І на ангіотензин ІІ і руйнує брадикінін. Не спостерігається ніяких побічних ефектів, зумовлених брадикініном. У клінічних дослідженнях, де валсартан порівнювався з інгібітором АПФ, частота випадків сухого кашлю була значно меншою (Р 0,05) у пацієнтів, які лікувалися валсартаном, ніж у пацієнтів, які приймали інгібітор АПФ (2,6 % порівняно з 7,9 % відповідно). У пацієнтів, які раніше лікувалися інгібітором АПФ, розвивався сухий кашель, при лікуванні валсартаном це ускладнення було відзначено 19,5 % випадків, а при лікуванні тіазидним діуретиком – у 19 % випадків, у той час як у групі хворих, які отримували лікування інгібітором АПФ, кашель спостерігався у 68,5 % випадків (Р 0,05).

У контрольованих клінічних дослідженнях частота кашлю у пацієнтів, які отримували комбінацію валсартану та гідрохлоротіазиду, склала 2,9 %.

Валсартан не вступає у взаємодію і не блокує рецептори інших гормонів або іонні канали, які відіграють важливу роль у регуляції функцій серцево-судинної системи.

Призначення препарату пацієнтам з гіпертензією призводить до зниження артеріального тиску, не впливаючи при цьому на частоту пульсу.

У більшості пацієнтів після призначення перорального застосування разової дози препарату початок антигіпертензивної активності відзначається у межах 2 годин, а максимальне зниження артеріального тиску досягається у межах 4–6 годин. Антигіпертензивний ефект зберігається більше 24 годин після прийому разової дози. За умови регулярного застосування препарату максимальний терапевтичний ефект зазвичай досягається протягом 2–4 тижнів і утримується на досягнутому рівні у ході тривалої терапії. Комбінація з гідрохлоротіазидом ефективніше знижує артеріальний тиск.

Відміна валсартану не призводить до різкого підвищення артеріального тиску (синдром рикошету) або інших побічних ефектів.

Валсартан не впливає на рівень загального холестерину, тригліцеридів, глюкози в сироватці крові або сечової кислоти у пацієнтів з артеріальною гіпертензією.

Точкою дії тіазидних діуретиків є корковий відділ дистальних звивистих ниркових канальців, де розташовані рецептори, що мають високу чутливість до дії діуретиків, і де відбувається пригнічення транспортування іонів Na i Cl. Механізм дії тіазидів пов’язаний з пригніченням насоса Na⁺Cl^-, що, очевидно, відбувається за рахунок конкуренції за місця транспорту Cl^-. Як результат цього екскреція іонів натрію і хлору збільшується приблизно однаковою мірою. Внаслідок діуретичної дії спостерігається зменшення об’єму циркулюючої плазми, внаслідок чого підвищується активність реніну, секреція альдостерону, виведення з сечею калію і, отже, зниження концентрації калію у сироватці. Взаємозв’язок між реніном та альдостероном опосередковується ангіотензином ІІ, тому призначення антагоніста рецепторів ангіотензину ІІ зменшить втрату калію, пов’язану з застосуванням тіазидного діуретика.

Фармакокінетика

Валсартан. Після внутрішнього прийому лікарського засобу всмоктування валсартану і гідрохлоротіазиду відбувається швидко, однак ступінь всмоктування варіює у широких межах. Середня величина абсолютної біодоступності Ко-Діовану^Ò становить 23 % (діапазон 23 ± 7). Фармакокінетична крива валсартану має низхідний мультиекспоненційний характер (t1/2α 1/2β майже 9 годин).

У діапазоні вивчених доз кінетика валсартану має лінійний характер. При повторному застосуванні препарату змін кінетичних показників не відзначалося. При прийомі препарату один раз на день кумуляція незначна. Концентрації препарату у плазмі крові у жінок і чоловіків були однакові. Валсартан значною мірою зв’язується з білками сироватки крові (94 –97 %), переважно з альбуміном. Об’єм розподілу в період рівноважного стану низький (приблизно 17 л). Порівняно з печінковим кровотоком (приблизно 30 л/год), плазмовий кліренс валсартану відносно повільний (приблизно 2 л/год). Кількість валсартану, що виводиться з калом, становить 70 % (від величини прийнятої внутрішньо дози), а майже 30 % виводиться з сечею, переважно у незміненому вигляді.

При призначенні валсартану з їжею площа під кривою «концентрація – час» (AUC) зменшується на 48 %, хоча приблизно через 8 годин після прийому препарату концентрація препарату у плазмі як у разі прийому його натще, так і у разі прийому з їжею однакові. Зменшення площі під кривою «концентрація – час» не супроводжується значним зниженням терапевтичного ефекту.

Гідрохлоротіазид. Всмоктування гідрохлоротіазиду після прийому внутрішньо відбувається швидко (tmax – приблизно 2 години). Фармакокінетика препарату у фазах розподілу і виведення описується загалом біекспоненційною низхідною кривою; період напіввиведення кінцевої фази становить 6–15 годин. У терапевтичному діапазоні доз середня площа під кривою «концентрація – час» (AUC) зростає прямо пропорційно до збільшення дози. При повторному застосуванні фармакокінетика гідрохлоротіазиду не змінюється; при призначенні один раз на добу кумуляція незначна.

Абсолютна біодоступність гідрохлоротіазиду при прийомі внутрішньо становить 70 %. Виведення відбувається з сечею: понад 95 % дози у незміненому вигляді і приблизно 4 % – у вигляді гідролізату – 2-аміно-4-хлоро-m-бензенедисульфонаміду.

При одночасному застосуванні гідрохлоротіазиду з їжею відзначалося як підвищення, так і зниження його системної біодоступності порівняно з відповідним показником при прийомі натще. Діапазон цих змін незначний і не має клінічної значущості.

Валсартан/гідрохлоротіазид. При одночасному застосуванні з валсартаном системна біодоступність гідрохлоротіазиду зменшується приблизно на 30 %. Одночасне призначення гідрохлоротіазиду, зі свого боку, не чинить істотного впливу на кінетику валсартану. Проте ця взаємодія не впливає на ефективність комбінованого застосування валсартану і гідрохлоротіазиду. У контрольованих клінічних дослідженнях був виявлений чіткий антигіпертензивний ефект цієї комбінації, який перевищував ефект кожного із компонентів окремо, а також ефект плацебо.

Фармакокінетика в окремих груп пацієнтів

Пацієнти літнього віку. У деяких пацієнтів літнього віку системний вплив валсартану був дещо більше виражений, ніж у пацієнтів молодого віку, однак він не був клінічно значущим.

Деякі дані дають змогу припустити, що у осіб літнього віку системний кліренс гідрохлоротіазиду нижчий, ніж у здорових молодих добровольців.

Пацієнти з порушенням функції нирок. Пацієнтам з кліренсом креатиніну 30–70 мл/хв корекція дози не потрібна.

Немає даних про застосування Ко-Діовану^Ò пацієнтами із вираженими порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну 30 мл/хв) і пацієнтами, які знаходяться на гемодіалізі. Валсартан має високий ступінь зв’язування з білками плазми і не виводиться при гемодіалізі; гідрохлоротіазид, навпаки, виводиться з організму при гемодіалізі.

При наявності ниркової дисфункції середні пікові рівні в плазмі та значення AUC гідрохлоротіазиду збільшуються, а рівень екскреції в сечі знижується. У пацієнтів з легкою та помірною нирковою недостатністю середній період напіввиведення майже подвоюється через суттєве зниження кліренсу нирок.

Виведення гідрохлоротіазиду нирками відбувається шляхом пасивної фільтрації та активної секреції у просвіт ниркових канальців. Стан функції нирок відіграє велику роль у фармакокінетиці гідрохлоротіазиду, оскільки цей препарат виводиться лише нирками.

При наявності ниркової недостатності середні пікові рівні в плазмі та значення AUC гідрохлоротіазиду підвищуються, а рівень екскреції в сечі знижується. У пацієнтів з легкою та помірною нирковою недостатністю спостерігається 3-кратне збільшення AUC гідрохлоротіазиду. У пацієнтів з важкою нирковою недостатністю відзначено 8-кратне збільшення AUC. Гідрохлоротіазид протипоказаний пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю.

Порушення функції печінки. Системний вплив валсартану у пацієнтів зі слабко вираженими (n = 6) і помірно вираженими (n = 5) порушеннями функції печінки був у 2 рази більший, ніж у здорових добровольців. Даних щодо застосування валсартану пацієнтам із тяжкими порушеннями функції печінки немає.

Захворювання печінки істотно не впливають на фармакокінетику гідрохлоротіазиду, і тому зниження його дози не потрібне.

Немеланомний рак шкіри (НМРШ)

Наявні дані епідеміологічних досліджень свідчать про кумулятивний дозозалежний зв'язок між експозицією гідрохлоротіазиду та розвитком НМРШ. Одне дослідження включало 71 533 випадки базальноклітинної карциноми (з них 1 430 833 осіб з контрольної групи) і 8 629 випадків плоскоклітинної карциноми (з них172 462 особи з контрольної групи). Високе дозування гідрохлоротіазиду (≥ 50000 мг кумулятивно) було пов'язане зі скоригованим співвідношенням ризиків (OR) 1,29 (95% CI: 1,23–1,35) для базальноклітинної карциноми та 3,98 (95% CI: 3,68–4,31) для плоскоклітинної карциноми. Кумулятивна залежність доза–відповідь спостерігалася як при базальноклітинній карциномі, так і при плоскоклітинній карциномі. Інше дослідження показало можливий зв'язок між раком губ і застосуванням гідрохлоротіазиду: 633 випадки раку губ були зіставлені з 63,067 контрольними групами населення з використанням стратегії вибору ризику. Кумулятивна залежність доза–відповідь була продемонстрована зі скоригованим OR 2,1 (95% CI: 1,7–2,6), збільшуючись до OR 3,9 (3,0–4,9) при застосуванні високої дози (~ 25000 мг) і OR 7,7 (5,7–10,5) при застосуванні найвищої дози (~ 100000 мг). Наприклад, сукупна доза 100000 мг відповідає щоденному застосуванню визначеної добової дози 25 мг протягом періоду більше 10 років.

Есенціальна артеріальна гіпертензія у пацієнтів, тиск крові яких відповідно не регулюється монотерапією.

· Підвищена чутливість до будь-якого з компонентів Ко-Діовану^Ò або до інших похідних сульфонамідів.

· Тяжкі порушення функції печінки, цироз печінки і холестаз.

· Анурія.

· Рефрактерна гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіперкальціємія, симптоматична гіперурикемія.

· Одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину (АРА), включаючи валсартан, або інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ) з аліскіреном пацієнтам з цукровим діабетом (І та ІІ типу) або порушенням функції нирок (ШКФ 2).

· Вагітність, планування вагітності (див. «Застосування у період вагітності або годування груддю»).

· Спадковий ангіоневротичний набряк або ангіоневротичний набряк під час попереднього застосування інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ) чи антагоністів рецепторів ангіотензину (АРА).

Взаємодії, пов’язані як з валсартаном, так і з гідрохлоротіазидом

Одночасне застосування не рекомендується

Літій. Оборотне підвищення концентрації літію у плазмі крові та прояви токсичності були зареєстровані при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ та тіазидів, у тому числі гідрохлоротіазиду. У зв’язку з відсутністю досвіду одночасного застосування валсартану та літію така комбінація не рекомендується. Якщо застосування такої комбінації необхідне, рекомендується проводити ретельний моніторинг рівнів літію у плазмі крові.

Одночасне застосування вимагає обережності

Інші антигіпертензивні препарати

Ко-Діован^® може посилювати дію інших препаратів з антигіпертензивними властивостями (таких як: гуанетидин, метилдопа, вазодилататори, інгібітори АПФ, антагоністи рецептора ангіотензину, бета-блокатори, блокатори кальцієвих каналів, прямі інгібітори реніну та інгібітори зворотного захоплення дофаміну).

Пресорні аміни (наприклад, норадреналін, адреналін)

Можлива знижена реакція на пресорні аміни, такі як норадреналін, яка не є достатньою, щоб виключити їх використання.

Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2), ацетилсаліцилову кислоту > 3 г/добу та неселективні НПЗП

НПЗП можуть послаблювати антигіпертензивний ефект як антагоністів ангіотензину II, так і гідрохлоротіазиду при одночасному застосуванні. Крім того, одночасний прийом Ко-Діовану^® та НПЗП може призвести до погіршення функції нирок та підвищення рівня калію у плазмі крові. Таким чином, рекомендується контроль функції нирок на початку лікування, а також адекватна гідратація пацієнта.

У хворих літнього віку, пацієнтів зі зниженням об’єму циркулюючої крові (у тому числі у тих, хто отримує сечогінну терапію) або з дисфункцією нирок одночасне застосування НПЗП (або інгібіторів ЦОГ-2) з АРА ІІ збільшує ризик погіршення функції нирок, включаючи гостру ниркову недостатність. Сумісне застосування цих препаратів вимагає обережності та моніторингу функції нирок.

Взаємодії, пов’язані з валсартаном

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) АРА, інгібіторами АПФ або аліскіреном

У разі одночасного застосування АРА, включаючи валсартан, з іншими засобами, що блокують РААС, такими як інгібітори АПФ або аліскірен, необхідна обережність.

Це пов’язано з підвищеною частотою гіпотензії, втратою свідомості, гіперкаліємією та дисфункцією нирок (включаючи гостру ниркову недостатність) у порівнянні з монотерапією. Таким чином, не рекомендується подвійна блокада РААС шляхом комбінованого застосування інгібіторів АПФ, препаратів-блокаторів рецепторів ангіотензину або аліскіреном. Якщо подвійна блокада РААС вважається абсолютно необхідною, лікування повинно проходити лише під наглядом спеціалістів і супроводжуватися моніторингом функції нирок, рівня електролітів та артеріального тиску.

Одночасне застосування антагоністів рецепторів ангіотензину (АРА), включаючи валсартан, або інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ) з аліскіреном пацієнтам з цукровим діабетом (І та ІІ типу), діабетичною нефропатію або порушенням функції нирок (ШКФ 2) протипоказане.

Одночасне застосування не рекомендується

Калійзберігаючі діуретики, калієвмісні харчові добавки, сольові препарати для замісної терапії, що містять калій, та інші речовини, що можуть підвищувати рівень калію

За необхідності застосування лікарського засобу, що впливає на рівень калію, у комбінації з валсартаном рекомендується моніторинг рівня калію в плазмі крові.

При одночасному застосуванні антагоністів рецепторів ангіотензину II з іншими лікарськими засобами, здатними підвищувати вміст калію в сироватці крові (наприклад, калійзберігаючі діуретики, лікарські засоби на основі калію, гепарин), збільшується ризик розвитку гіперкаліємії. У таких випадках Ко-Діован^®, який містить валсартан, слід застосовувати з обережністю та проводити моніторинг рівня калію.

Транспортери

Отримані in vitro дані показують, що валсартан є субстратом транспортера печінкового поглинання ОАТР1В1/ОАТР1В3 та ефлюксного печінкового транспортера MRP2. Клінічне значення цих даних остаточно не з’ясоване. Одночасне застосування інгібіторів транспортера поглинання (наприклад рифампіну, циклоспорину) або транспортерів ефлюксу (наприклад ритонавіру) може призводити до підвищення системної експозиції валсартану. Починаючи або закінчуючи одночасне лікування такими лікарськими засобами, рекомендується проявляти необхідну обережність.

Відсутність взаємодії

У дослідженнях лікарської взаємодії валсартану не було відзначено клінічно значущих взаємодій валсартану та таких препаратів: циметидин, варфарин, фуросемід, дигоксин, атенолол, індометацин, гідрохлоротіазид, амлодипін, глібенкламід. Дигоксин та індометацин можуть взаємодіяти з гідрохлоротіазидним компонентом Ко-Діовану^® (див. взаємодії, пов’язані з гідрохлоротіазидом).

Взаємодії, пов’язані з гідрохлоротіазидом

Одночасне застосування вимагає обережності

Лікарські препарати, застосування яких пов’язано з втратою калію та гіпокаліємією Гіпокаліємічний ефект гідрохлоротіазиду може посилюватися у разі одночасного застосування калійуретичних діуретиків, кортикостероїдів, проносних засобів, Адренокортикотропних гормонів (АКТГ), амфотерицину, карбеноксолону, пеніциліну G, саліцилової кислоти та похідних, антиаритмічних засобів.

Якщо є необхідність у призначенні цих лікарських засобів з комбінацією гідрохлоротіазиду та валсартану, рекомендується проводити моніторинг рівня калію у плазмі.

Лікарські засоби, здатні індукувати шлуночкову тахікардію типу "пірует"

З огляду на ризик гіпокаліємії гідрохлоротіазид слід з обережністю застосовувати одночасно з лікарськими засобами, що можуть індукувати шлуночкову тахікардію типу "пірует", зокрема, з антиаритмічними засобами Іа та ІІІ класу, а також з деякими антипсихотичними засобами.

Лікарські засоби, що впливають на рівень натрію у сироватці крові

Гіпонатріємічний ефект діуретиків може посилюватися у разі одночасного прийому таких лікарських засобів, як антидепресанти, антипсихотичні препарати, протиепілептичні препарати тощо. У разі тривалого застосування цих лікарських засобів рекомендується обережність.

Лікарські препарати, які можуть викликати двонаправлену тахікардію (torsades de pointes)

• Антиаритмічні препарати Ia класу (наприклад хінідин, гідрохінідин, дизопірамід)

• Антиаритмічні препарати III класу (наприклад аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід)

• Деякі нейролептики (наприклад тіоридазин, хлорпромазин, левомепромазин, трифлуоперазин, ціамемазин, сульпірид, сультоприд, амісульприд, тіаприд, пімозид, галоперидол, дроперидол)

• Інші (наприклад бепридил, цисаприд, дифеманіл, еритроміцин внутрішньовенно, галофантрин, кетансерин, мізоластин, пентамідин, спарфлоксацин, терфенадин, вінкамін внутрішньовенно)

У зв’язку з ризиком розвитку гіпокаліємії гідрохлоротіазид слід застосовувати з обережністю одночасно з лікарськими засобами, які можуть спричинити двонаправлену тахікардію (torsades de pointes).

Глікозиди наперстянки

Індукована тіазидами гіпокаліємія або гіпомагніємія може виникнути як небажаний ефект, що сприяє розвитку серцевої аритмії, індукованої препаратами наперстянки.

Солі кальцію та вітамін D

Застосування тіазидних діуретиків, включаючи гідрохлоротіазид, одночасно з вітаміном D або солями кальцію може сприяти підвищенню рівня кальцію у плазмі крові. Одночасне застосування тіазидних діуретиків з солями кальцію може спричиняти гіперкальціємію у пацієнтів, схильних до гіперкальціємії (наприклад пацієнтів з гіперпаратиреозом, злоякісними новоутвореннями або опосередкованими вітаміном D станами), за рахунок посилення канальцевої реабсорбції кальцію.

Антидіабетичні засоби (пероральні препарати та інсулін)

Лікування тіазидами може впливати на толерантність до глюкози. Корекція дози антидіабетичного лікарського засобу може бути необхідною.

Слід з обережністю використовувати метформін через ризик лактоацидозу, індукованого можливою функціональною нирковою недостатністю, пов’язаною з гідрохлоротіазидом.

Бета-блокатори та діазоксид

Одночасне використання тіазидних діуретиків, включаючи гідрохлоротіазид, з бета-блокаторами підвищує ризик гіперглікемії. Тіазидні діуретики, включаючи гідрохлоротіазид, можуть підсилити гіперглікемічний ефект діазоксиду.

Лікарські препарати, що застосовують у лікуванні подагри (пробенецид, сульфінпіразон та алопуринол)

Може виникнути необхідність корекції дози лікарських засобів, що сприяють виведенню сечової кислоти, оскільки гідрохлоротіазид може підвищувати рівень сечової кислоти у плазмі. Може виникнути потреба у збільшенні дози пробенециду або сульфінпіразону. Одночасне застосування тіазидних діуретиків, включаючи гідрохлоротіазид, може збільшити частоту реакцій гіперчутливості до алопуринолу.

Антихолінергічні засоби (наприклад атропін, біпериден)

Біодоступність тіазидних діуретиків може бути збільшена антихолінергічними засобами, вірогідно, через зниження моторики шлунково-кишкового тракту та швидкості випорожнення шлунка. Навпаки, можна очікувати, що прокінетичні лікарські засоби, такі як цизаприд, можуть знижувати біодоступність діуретиків тіазидного типу.

Амантадин

Тіазиди, включаючи гідрохлоротіазид, збільшують ризик небажаних ефектів, викликаних амантадином.

Іонообмінні смоли

Абсорбція тіазидних діуретиків, у тому числі гідрохлоротіазиду, знижується під впливом холестираміну або колестиполу. Це може зумовити субтерапевтичні ефекти тіазидних діуретиків. Однак зміщення у часі прийому гідрохлоротіазиду та смоли таким чином, щоб гідрохлоротіазид приймався не менше ніж за 4 години до або через 4–6 годин після прийому смоли, зводить до мінімуму ризик взаємодії.

Цитотоксичні засоби (наприклад циклофосфамід, метотрексат)

Тіазиди, включаючи гідрохлоротіазид, можуть зменшувати ниркову екскрецію цитотоксичних засобів та посилювати їхні мієлосупресивні ефекти.

Недеполяризувальні релаксанти скелетних м’язів (наприклад тубокурарин)

Тіазиди, включаючи гідрохлоротіазид, посилюють дію таких релаксантів скелетних м’язів, як похідні кураре.

Циклоспорин

Одночасне призначення з циклоспорином збільшує ризик гіперурикемії та ускладнень, подібних до подагри.

Алкоголь, анестетики та седативні препарати

У разі одночасного застосування тіазидних діуретиків з препаратами, що також можуть знижувати артеріальний тиск (наприклад, за рахунок зниження активності симпатичної центральної нервової системи або прямої судинорозширювальної дії), можливе потенціювання ортостатичної гіпотензії.

Метилдопа

Отримані окремі повідомлення про гемолітичну анемію у пацієнтів, яким призначають одночасне лікування метилдопою та гідрохлоротіазидом.

Карбамазепін

У пацієнтів, які отримують гідрохлоротіазид одночасно з карбамазепіном, може розвитися гіпонатріємія. Таких пацієнтів слід повідомити про можливість гіпонатріємічної реакції і спостерігати належним чином за їхнім станом.

Контрастні речовини, що містять йод

У разі викликаної діуретиком дегідратації існує підвищений ризик розвитку гострої ниркової недостатності, особливо при високих дозах препарату, що містить йод. Слід провести адекватне поповнення втрати рідини у пацієнта перед застосуванням.

Зміни електролітів.

Калій

Тіазидні діуретики можуть викликати гіпокаліємію або ускладнювати вже наявну гіпокаліємію.

Рекомендується корекція гіпокаліємії перед початком терапії тіазидами. Сумісна гіпомагніємія може викликати гіпокаліємію, більш складну для корекції.

Оскільки Ко-Діован^Ò містить антагоніст рецепторів ангіотензину ІІ, слід дотримуватись обережності при сумісному застосуванні Ко-Діовану^Ò із солями калію, калійзберігаючими діуретиками, замінниками солі, що містять калій, або іншими лікарськими засобами, які можуть підвищувати рівень калію (наприклад, гепарин). Повідомлялося про випадки гіпокаліємії під час лікування тіазидними діуретиками. Рекомендується регулярно перевіряти вміст калію та магнію в сироватці крові у пацієнтів зі станами, що включають посилену втрату калію. У всіх пацієнтів, які застосовують тіазидні діуретики, необхідно перевіряти баланс електролітів.

Пацієнти з дефіцитом в організмі натрію та/або об’єму циркулюючої крові (ОЦК).

Лікування тіазидними діуретиками часто пов’язане з виникненням гіпонатріємії або із загостренням вже наявної гіпонатріємії і гіпохлоремічного алкалозу. Це може супроводжуватися неврологічними симптомами (блювання, сплутаність свідомості, апатія). Тіазидні діуретики слід застосовувати лише після корекції гіпонатріємії. Регулярно слід контролювати концентрацію натрію в сироватці крові.

Тіазиди посилюють виведення магнію з сечею, що в результаті може призвести до гіпомагніємії.

У пацієнтів із тяжким ступенем дефіциту натрію та/або об’єму циркулюючої крові в організмі, як, наприклад, у тих, хто отримує високі дози діуретиків, в окремих випадках після початку

терапії Ко-Діованом^Ò може спостерігатися симптоматична гіпотензія. Тому перед початком терапії цим лікарським засобом слід провести корекцію вмісту в організмі натрію та/або об’єму циркулюючої крові.

У разі гіпотензії пацієнта слід перевести у лежаче положення лежачи і, якщо необхідно, провести внутрішньовенну інфузію сольового розчину. Лікування можна продовжувати одразу ж після стабілізації артеріального тиску.

Кальцій

Тіазидні діуретики зменшують екскрецію кальцію в сечі та можуть спричинити підвищення вмісту кальцію в сироватці крові. Тіазидні діуретики слід застосовувати лише після корекції гіперкальціємії або лікування станів, що її спричиняють. Регулярно слід контролювати концентрацію кальцію в сироватці крові.

Пацієнти з тяжкою хронічною серцевою недостатністю або іншими станами з підвищеною активністю ренін-ангіотензин-альдостеронової системи

У пацієнтів, функція нирок яких може залежати від активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (наприклад у пацієнтів з тяжкою застійною серцевою недостатністю), лікування інгібіторами ангіотензинперетворювального ферменту пов’язано з олігурією та/або прогресуючою азотемією, і рідко – з гострою нирковою недостатністю. Застосування Ко-Діовану^® хворим із тяжкою хронічною серцевою недостатністю не обґрунтовано.

Оскільки не може бути виключено, що через пригнічення ренін-ангіотензин-альдостеронової системи застосування Ко-Діовану^® також може бути пов’язано із порушенням функції нирок, Ко-Діован^® не слід застосовувати таким пацієнтам.

Стеноз ниркової артерії. Ко-Діован^® слід застосовувати з особливою обережністю пацієнтам із однобічним або двобічним стенозом ниркової артерії або стенозом артерії єдиної нирки, оскільки у таких пацієнтів можуть збільшуватися рівні сечовини крові та креатиніну плазми.

Первинний гіперальдостеронізм

Не слід застосовувати Ко-Діован^® пацієнтам із первинним гіперальдостеронізмом, оскільки їхня ренін-ангіотензинова система не активована.

Стеноз аортального та мітрального клапана, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія

Як і при застосуванні інших вазодилататоров, пацієнти зі стенозом аортального та мітрального клапана або гіпертрофічною обструктивною кардіоміопатією (ГОКМ) потребують особливої обережності.

Порушення функції нирок. Для пацієнтів з легкими та помірними порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну > 30 мл/хв ) регулювання дози не потрібне.

Потрібно з обережністю застосовувати Ко-Діован^® при тяжкій нирковій недостатності (кліренс креатиніну

Пацієнтам з порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну ® або інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту, з аліскіреном протипоказане.

Немає досвіду застосування валсартану хворим з кінцевою стадією ниркової недостатності (кліренс креатиніну

Трансплантація нирок

На сьогодні немає даних щодо безпеки застосування лікарського засобу пацієнтам, яким нещодавно проведено трансплантацію нирки.

Порушення функції печінки. Необхідна обережність при лікуванні пацієнтів з порушеннями функції печінки. Для пацієнтів із незначними і помірними порушеннями функції печінки без холестазу корекція дози не потрібна. Однак Ко-Діован^Ò слід застосовувати з обережністю. Захворювання печінки істотно не змінюють фармакокінетичні параметри гідрохлоротіазиду.

Тіазиди можуть викликати дисбаланс електролітів, печінкову енцефалопатію та гепаторенальний синдром. Таким чином, Ко-Діован^Ò слід призначати таким пацієнтам лише після вивчення співвідношення ризику і користі та моніторингу клінічних та лабораторних показників. Ко-Діован^Ò протипоказаний пацієнтам з біліарним цирозом або холестазом.

Системний червоний вовчак. Повідомлялося, що тіазидні діуретики посилюють або активують прояви системного червоного вовчака.

Інші метаболічні порушення. Тіазидні діуретики можуть змінювати толерантність до глюкози і підвищувати рівні холестерину, тригліцеридів і сечової кислоти в сироватці, що може загострити гіперурикемію та призвести до подагри. Тому Ко-Діован^Ò не рекомендується застосовувати пацієнтам з гіперурикемією та/або подагрою. Хворим на цукровий діабет може бути потрібна корекція дозування інсуліну чи пероральних гіпоглікемічних препаратів. Тіазиди можуть зменшувати екскрецію кальцію з сечею та викликати тимчасове незначне підвищення рівня сироваткового кальцію при відсутності порушень метаболізму кальцію. Значна гіперкальціємія може свідчити про наявність у пацієнта фонового гіперпаратиреозу. Слід припинити застосування тіазидів перед проведенням тестів для оцінки функції паращитовидних залоз.

Фоточутливість

Повідомлялося про випадки виникнення реакції фоточутливості при застосуванні тіазидних діуретиків. Якщо реакція фоточутливості виникає під час лікування, рекомендується припинити лікування. Якщо повторне застосування сечогінного засобу вважається необхідним, рекомендується захищати відкриті ділянки шкіри від сонячних променів або штучного ультрафіолетового випромінювання.

Вагітність

У період вагітності не слід розпочинати застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II. Якщо тільки продовження терапії антагоністами рецепторів ангіотензину II не вважається необхідним, пацієнток, які планують вагітність, слід перевести на альтернативні види антигіпертензивного лікування, що мають встановлений профіль безпеки для використання під час вагітності. При виявленні вагітності лікування антагоністами рецепторів ангіотензину II слід негайно припинити і, у разі необхідності розпочати альтернативну терапію.

Загальні застереження

Слід дотримуватися обережності при застосуванні лікарського засобу пацієнтам із підвищеною чутливістю до інших антагоністів рецепторів ангіотензину II в анамнезі. Реакції підвищеної чутливості до гідрохлоротіазиду більш імовірні у пацієнтів з алергією та астмою.

Ангіоневротичний набряк

Виникнення набряку Квінке (у тому числі набряку гортані та голосової щілини, що призводить до обструкції дихальних шляхів, та/або набряку обличчя, губ, глотки та/або язика) спостерігалося у пацієнтів, які отримували валсартан, деякі з цих пацієнтів мали в анамнезі набряк Квінке при застосуванні інших препаратів, у тому числі і при застосуванні інших антагоністів рецепторів ангіотензину II, включаючи інгібітори АПФ. При розвитку набряку Квінке лікування антагоністами рецепторів ангіотензину II слід негайно припинити. Протипоказане повторне застосування препарату.

Гостра закритокутова глаукома

Застосування гідрохлоротіазиду, сульфонаміду було пов’язане з виникненням ідіосинкратичної реакції, яка може призвести до гострої перехідної короткозорості і гострої закритокутової глаукоми. Відзначається гостре зниження гостроти зору або біль в очах. Ця симптоматика зазвичай триває протягом кількох годин на тиждень при прийомі препарату. Нелікована глаукома може призвести до необоротної втрати зору.

Слід негайно припинити застосування препарату. Може бути потрібне медикаментозне або хірургічне лікування. Фактором ризику розвитку гострої закритокутової глаукоми є алергічна реакція на застосування сульфонаміду або пеніциліну.

Пацієнти із серцевою недостатністю, попереднім інфарктом міокарда

У пацієнтів, у яких функція нирок залежить від активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (наприклад, пацієнти з серйозною серцевою недостатністю), лікування інгібіторами АПФ або антагоністами рецепторів ангіотензину може бути пов’язано з олігурією та/або прогресуючою азотемією, а в окремих випадках – з гострою нирковою недостатністю та смертю. Оцінка стану хворих із серцевою недостатністю або після інфаркту міокарда повинна завжди включати оцінку функції нирок.

Немеланомний рак шкіри (НМРШ)

Підвищений ризик НМРШ (базальноклітинна карцинома і плоскоклітинна карцинома) зі збільшенням кумулятивної дози гідрохлоротіазиду спостерігався у двох епідеміологічних дослідженнях, що базуються на датському національному реєстрі раку. Фотосенсибілізуюча дія гідрохлоротіазиду може бути потенційним механізмом розвитку НМРШ.

Пацієнти, які приймають гідрохлоротіазид, повинні бути поінформовані про ризик НМРШ. Рекомендовано регулярно перевіряти шкіру таких пацієнтів на наявність нових уражень і негайно повідомляти про будь-які підозрілі зміни шкіри. Можливі профілактичні заходи з метою мінімізації ризику розвитку раку шкіри, такі як обмеження впливу сонячних променів і ультрафіолетових променів, при впливі сонячного світла – використання адекватного захисту. Підозрілі ураження шкіри слід негайно вивчити, включаючи проведення гістологічних досліджень, біопсій. Застосування гідрохлоротіазиду також має бути переглянуте у пацієнтів, що перенесли НМРШ.

Фертильнсть

Немає інформації про вплив валсартану на фертильність людини. Дослідження на щурах не показали будь-якого впливу валсартану на фертильність.

Для пацієнтів літнього віку корекція дози не потрібна.

Гідрохлоротіазид може знижувати рівень зв’язаного з білками йоду у плазмі крові. Гідрохлоротіазид здатний підвищувати концентрацію вільного білірубіну в сироватці крові.

Вагітність

Валсартан

Лікарський засіб не повинен застосовуватися вагітними або жінками, які планують завагітніти. Якщо під час лікування цим засобом підтверджується вагітність, його застосування необхідно негайно припинити і замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до застосування вагітним.

Відомо, що застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II протягом ІІ та ІІІ триместрів викликає у людей фетотоксичність (зниження функції нирок, маловоддя, уповільнення окостеніння черепа) та неонатальну токсичність (ниркова недостатність, гіпотензія, гіперкаліємія).

Якщо антагоністи рецепторів ангіотензину II застосували з ІІ триместру вагітності, рекомендується проведення ультразвукового контролю нирок та черепа.

Немовлята, матері яких приймали антагоністи рецепторів ангіотензину II, потребують ретельного спостереження щодо гіпотензії.

Гідрохлоротіазид

Досвід застосування гідрохлоротіазиду у період вагітності є обмеженим, особливо протягом І триместру. Дослідження на тваринах є недостатніми. Гідрохлоротіазид проникає через плаценту. На підставі фармакологічних механізмів дії гідрохлоротіазиду передбачається що його застосування протягом ІІ та ІІІ триместрів вагітності може призвести до порушення фетоплацентарного кровообігу і викликати у плода та новонародженого такі ефекти, як жовтяниця, порушення електролітного балансу та тромбоцитопенія.

Лікар, який призначає препарат, що діє на РААС, повинен інформувати жінку про потенційні ризики під час вагітності.

З огляду на механізм дії антагоністів рецепторів ангіотензину II ризик ембріональних захворювань та захворювань плода не може бути виключений. Згідно з ретроспективними даними, застосування інгібіторів АПФ в першому триместрі пов’язане з потенційним ризиком вроджених дефектів. Крім того, були зареєстровані ураження у плода та смерть у зв’язку зі застосуванням протягом другого та третього триместру препаратів, які безпосередньо впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему (РААС). У людей фетальна ниркова перфузія, яка залежить від розвитку РААС, починається протягом другого триместру. Таким чином, ризик, пов’язаний із лікуванням валсартаном, вищий протягом другого та третього триместру. Були повідомлення про спонтанні аборти, олігогідрамніон та дисфункцію нирок у новонароджених, коли вагітні жінки випадково приймали валсартан.

Новонароджених, що піддавалися впливу препарату внутрішньоутробно, слід ретельно обстежувати щодо наявності достатньої кількості сечі, гіперкаліємії та показників артеріального тиску. Якщо необхідно, вжити відповідних медичних заходів (наприклад провести регідратацію), щоб видалити препарат з кровообігу.

Внутрішньоматкова дія тіазидних діуретиків, включаючи гідрохлоротіазид, може спричинити жовтяницю або тромбоцитопенію у плода та новонародженого або інші побічні реакції, які спостерігалися у дорослих.

Період годування груддю

Якщо застосування препарату вкрай необхідне, годування груддю слід припинити. Немає жодної інформації щодо застосування валсартану протягом годування груддю. Гідрохлоротіазид проникає через плаценту та у грудне молоко людини в невеликих кількостях. Тіазиди у високих дозах викликають діурез, що може пригнічувати продукування молока. Протягом періоду годування груддю бажано використовувати альтернативні методи лікування з краще встановленими профілями безпеки, особливо у період годування новонародженого або недоношеної дитини.

На початку застосування лікарського засобу (період визначається індивідуально лікарем) забороняється керувати автомобілем та виконувати роботу, що може призвести до нещасного випадку, з огляду на те, що іноді може виникнути запаморочення або втома. Пізніше ступінь заборони визначається лікарем.

Рекомендована доза Ко-Діовану^Ò – 1 таблетка 80 мг/ 12,5 мг на добу. При недостатньому зниженні артеріального тиску через 3–4 тижні лікування рекомендується розглянути можливість продовження лікування з дозуванням 1 таблетка 160 мг/ 12,5 мг на добу. Таблетки 160 мг/ 25 мг призначають пацієнтам, у яких не досягається достатнє зниження артеріального тиску при застосування таблеток 160 мг/ 12,5 мг. Якщо і далі при застосуванні таблеток 160 мг/ 25 мг артеріальний тиск знижується недостатньо, рекомендується розглянути можливість продовження лікування з дозуванням 320 мг/ 12,5 мг. Таблетки 320 мг/ 25 мг призначають пацієнтам, у яких не досягається достатнє зниження артеріального тиску при застосуванні таблеток 320 мг/ 12,5 мг.

Максимальна добова доза становить 320 мг/ 25 мг.

У разі відсутності ефекту від лікування Ко-Діованом^Ò після 8 тижнів необхідно розглянути застосування додаткового або альтернативного лікарського засобу.

Максимальний антигіпертензивний ефект досягається протягом 2–4 тижнів. Для деяких пацієнтів може бути необхідно 4–8 тижнів лікування.

Лікарський засіб Ко-Діован^Ò можна приймати незалежно від вживання їжі. Таблетки слід запивати невеликою кількістю води.

Застосування пацієнтам літнього віку (понад 65 років)

Ко-Діован^Ò можна застосовувати пацієнтам будь-якого віку.

Застосування пацієнтам з нирковою недостатністю

Для пацієнтів з нирковою недостатністю може бути необхідним зниження дози. У зв’язку з тим, що Ко-Діован^Ò містить гідрохлоротіазид, він протипоказаний пацієнтам з анурією, а у разі застосування пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну

Немає даних щодо застосування валсартану пацієнтам з кінцевою стадією ниркової недостатності (кліренс креатиніну

Печінкова недостатність

Для пацієнтів з печінковою недостатністю може бути необхідним зниження дози. У зв’язку з тим, що Ко-Діован^Ò містить гідрохлоротіазид, його необхідно застосовувати з обережністю пацієнтам з печінковою недостатністю. У зв’зку з тим, що Ко-Діован^Ò містить валсартан, він протипоказаний пацієнтам з біліарним цирозом або холестазом.

Доза валсартану для пацієнтам з легкою та помірною печінковою недостатністю небіліарного походження і без холестазу не повинна перевищувати 80 мг.

Діти.

Препарат Ко-Діован^Ò не рекомендується для застосування дітям у зв’язку з відсутністю даних про безпеку та ефективність.

Передозування валсартану може спричинити виражену гіпотензію, яка, у свою чергу, може призвести до пригнічення свідомості, розвитку судинної недостатності та/або шоку.

При передозуванні гідрохлоротіазиду можуть виникнути такі симптоми: нудота, сонливість, гіповолемія, порушення балансу електролітів і як наслідок – аритмія та м’язові спазми. Найхарактернішими ознаками передозування також є тахікардія, артеріальна гіпотензія, шок, слабкість, сплутаність свідомості, запаморочення, спазми м’язів, парестезія, виснаження, розлади свідомості, блювання, спрага, поліурія, олігурія, анурія, алкалоз, підвищений рівень азоту сечовини в крові (в основному ниркова недостатність).

У всіх випадках передозування потрібно вжити загальних підтримувальних заходів, зокрема проводити моніторинг стану пацієнта та заходи для стабілізації серцево-судинної функції.

Терапевтичні заходи залежать від того, як давно була прийнята велика доза препарату, а також від тяжкості симптомів; при цьому першочерговим завданням є нормалізація гемоциркуляції.

Якщо препарат був прийнятий нещодавно, слід викликати блювання. Якщо після застосування препарату пройшов тривалий час, необхідно дати пацієнту достатню кількість активованого вугілля.

При гіпотензії слід покласти пацієнта у горизонтальне положення та невідкладно забезпечити відновлення водно-сольового балансу шляхом внутрішньовенного введення ізотонічного сольового розчину.

Валсартан не можна вивести з організму за допомогою гемодіалізу через його зв’язування з білками плазми, але для виведення з організму гідрохлоротіазиду гемодіаліз є ефективним.

Небажані реакції, про які найчастіше повідомлялося у ході клінічних досліджень застосування валсартану з гідрохлоротіазидом порівняно з плацебо та в постмаркетинговий період, наведено нижче за системами органів.

Частоту небажаних побічних реакцій визначено таким чином: дуже часто (1/10); часто (1/100,

Небажані реакції валсартану/гідрохлоротіазиду

Зниження рівня калію в сироватці крові більше ніж на 20 % спостерігалося у 3,7 % пацієнтів, які отримували Ко-Діован^Ò, та 3,1 % пацієнтів, які отримували плацебо.

Підвищення вмісту креатиніну та азоту сечовини в крові спостерігалося відповідно у 1,9 % та 14,7 % пацієнтів, які приймали Ко-Діован^Ò, і 0,4 % та 6,3 % відповідно пацієнтів, які отримували плацебо в контрольованих клінічних дослідженнях.

Під час клінічних досліджень у пацієнтів з гіпертензією спостерігались нижченаведені явища незалежно від причинно-наслідкового зв’язку із досліджуваним лікарським засобом: гіпестезія, грип, безсоння, розтягнення зв’язок, розтягнення м’язів, закладеність носа, назофарингіт, біль у шиї, периферичний набряк, закладеність пазух.

Нижчеописані реакції були пов’язані з монотерапією валсартаном, але не спостерігалися при застосуванні Ко-Діовану^Ò.

У рідкісних випадках терапія валсартаном може бути пов’язана зі зниженням рівня гемоглобіну та гематокриту. У контрольованих клінічних дослідженнях про значне (> 20 %) зниження гематокриту та рівня гемоглобіну спостерігалося відповідно у 0,8 % та 0,4 % пацієнтів. У 0,1 % пацієнтів, які отримували плацебо, спостерігалося зниження гематокриту або рівня гемоглобіну.

Нейтропенія спостерігалась у 1,9 % пацієнтів, які отримували валсартан, та 1,6 % пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ.

У контрольованих клінічних дослідженнях значне підвищення рівня креатиніну, калію та загального білірубіну в сироватці крові спостерігалося відповідно у 0,8 %, 4,4 % та 6 % пацієнтів, які отримували валсартан, та 1,6 %, 6,4 % та 12,9 % пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ.

У пацієнтів, які отримували валсартан, нечасто спостерігалося підвищення показників функції печінки.

Немає необхідності проводити спеціальний моніторинг лабораторних показників у пацієнтів з есенціальною гіпертензією, які отримують терапію валсартаном.

Нижченаведені реакції спостерігалися під час клінічних випробувань у хворих на гіпертонічну хворобу: абдомінальний біль у верхній частині живота, занепокоєння, артрит, біль у спині, бронхіт, гострий бронхіт, біль у грудях, запаморочення, диспепсія, задишка, сухість у роті, носові кровотечі, імпотенція, гастроентерит, головний біль, підвищене потовиділення, гіпестезія, грип, безсоння, розтягнення зв’язок, судоми м’язів, розтягнення м’язів, нудота, закладеність носа, застійні явища у навколоносових пазухах, біль у шиї, набряк, периферичний набряк, середній отит, біль у кінцівках, прискорене серцебиття, фаринголарингеальний біль, полакіурія, підвищення температури, назофарингіт, синусит, сонливість, тахікардія, інфекції верхніх дихальних шляхів, інфекції сечовивідних шляхів, вертиго, вірусні інфекції, порушення зору. Невідомо, чи мали ці ефекти причинний зв’язок із терапією.

У постмаркетинговий період були повідомлення про синкопе і про дуже рідкісні випадки ангіоневротичного набряку, висипу, втрата свідомості та інших реакцій гіперчутливості, таких як сироваткова недостатність та васкуліт, а також про випадки дисфункції нирок.

Повідомлялося про бульозний дерматит, частота виникнення якого невідома.

Додаткова інформація щодо окремих компонентів

Небажані реакції, що виникали при застосуванні валсартану та гідрохлоротіазиду окремо, можуть бути потенційними небажаними ефектами також і при застосуванні Ко-Діовану^®, навіть якщо вони не спостерігалися у клінічних випробуваннях або протягом постмаркетингового періоду.

Небажані реакції при застосуванні валсартану

Є повідомлення про один випадок ангіоневротичного набряку.

Реакції, що спостерігалися під час клінічних випробувань у хворих на гіпертонічну хворобу незалежно від їхнього причинного зв’язку із досліджуваним препаратом: артралгія, астенія, біль у спині, діарея, запаморочення, головний біль, безсоння, зниження лібідо, нудота, набряк, фарингіт, риніт, синусит, запалення верхніх дихальних шляхів, вірусні інфекції.

Небажані реакції при застосуванні гідрохлоротіазиду

Гідрохлоротіазид широко використовується протягом багатьох років, часто у вищих дозах, ніж ті, які містяться у Ко-Діовані^®. Нижчезазначені небажані реакції були зареєстровані у пацієнтів, які отримували тіазидні діуретики, включаючи гідрохлоротіазид, як монотерапію:

3 роки.

Зберігати при температурі не вище 30 °C в оригінальній упаковці для захисту від вологи. Зберігати в недоступному для дітей місці.

По 14 таблеток у блістері, по 1 або 2 блістери у коробці з картону пакувального.

За рецептом.

1. Новартіс Фарма Штейн АГ / Novartis Pharma Stein AG.

2. Новартіс Фарма C.п. А. / Novartis Farma S.p.A.

1. Шаффхаусерштрассе, 4332 Штейн, Швейцарія / Schaffhauserstrasse, 4332 Stein, Switzerland.

2. Вул. Провінчіалє Скіто 131, 80058 м. Торре Аннунциата (провінції Неаполь), Італія /

Via Provinciale Schito 131, 80058 Torre Annunziata (NA), Italy.