Конверіум таблетки по 150 мг 3 блістера по 10 шт

Фармакодинаміка. ірбесартан - сильнодіючий пероральний селективний антагоніст рецепторів ангіотензину ii (ара ii - типу at1). вважають, що він блокує всі фізіологічно значущі ефекти ангіотензину ii, опосередковані через рецептор типу at1, незалежно від джерела або шляху синтезу ангіотензину ii. селективне антагоністичну дію відносно рецепторів ангіотензину ii (at1) призводить до підвищення концентрації реніну та ангіотензину ii і зниження концентрації альдостерону в плазмі крові. при застосуванні препарату в рекомендованих дозах рівень калію в сироватці крові істотно не змінюється. ірбесартан не пригнічує апф (кініназа ii) - фермент, який виробляє ангіотензин ii, здійснює метаболічну деградацію брадикініну з утворенням неактивних метаболітів. для прояву свого ефекту ірбесартан не потребує метаболічної активації.

Клінічна ефективність при АГ. Ірбесартан знижує артеріальний тиск при мінімальній зміні ЧСС. Зниження АТ при прийомі 1 раз на добу дозозависимое, з тенденцією до виходу на плато в дозі 300 мг. Дози 150-300 мг при прийомі 1 раз на добу знижують показники артеріального тиску в положенні лежачи на спині або сидячи в кінці дії препарату (тобто через 24 години після прийому препарату) в середньому на 8-13 / 5-8 мм рт. ст. (Систолічний / діастолічний) більше, ніж прийом плацебо.

Максимальне зниження артеріального тиску досягається через 3-6 години після прийому препарату, гіпотензивний ефект зберігається принаймні протягом 24 годин.

Через 24 годин після прийому в рекомендованих дозах зниження артеріального тиску становить 60-70% в порівнянні з показником максимального зниження діастолічного та систолічного артеріального тиску. Прийом препарату в дозі 150 мг 1 раз на добу обумовлює ефект (на мінімумі дії і в середньому за 24 год), аналогічний такому при розподілі цієї добової дози на 2 прийоми.

Антигіпертензивна дія препарату Конверіум проявляється протягом 1-2 тижнів, а максимальний ефект досягається на 4-6-му тижні від початку лікування. Антигіпертензивний ефект зберігається під час тривалого лікування. Після припинення лікування АТ поступово повертається до вихідного рівня. Синдром відміни у вигляді збільшення вираженості АГ після припинення прийому препарату не відзначено.

Ірбесартан одночасно з діуретиками тіазидного типу виявляють адитивний гіпотензивний ефект. У пацієнтів, у яких монотерапія ірбесартаном не забезпечувала необхідного ефекту, одночасне застосування гідрохлоротіазиду в меншій дозі (12,5 мг) з ірбесартаном 1 раз добу призводило до більш виражене зниження артеріального тиску мінімум на 7-10 / 3-6 мм рт. ст. (Систолічний / діастолічний), в порівнянні з прийомом плацебо.

Фармакокінетика. Після перорального прийому ірбесартан добре абсорбується: в дослідженнях виявлено, що абсолютна біодоступність становить близько 60-80%. Одночасний прийом їжі суттєво не впливає на біодоступність ірбесартану. Зв'язування з білками плазми крові становить ≈96%, при цьому зв'язування з клітинами крові незначне. Обсяг розподілу - 53-93 л. Після перорального або в / в введення ¹⁴ С ірбесартану 80-85% циркулюючої в плазмі крові радіоактивності припадає на незмінений ірбесартан. Ірбесартан метаболізується в печінці шляхом кон'югації з глюкуронідом і окислення. Основним циркулюючим в крові метаболітом є ірбесартан-глюкуронід (≈6%). Дані досліджень in vitro свідчать, що ірбесартан окислюється в основному ферментом CYP 2C9 цитохрому P450; ізофермент CYP 3A4 на нього майже не впливав.

Фармакокінетика ірбесартану в діапазоні доз 10-600 мг лінійна і пропорційна прийнятій дозі. Менш пропорційне підвищення абсорбції при пероральному прийомі відзначають в дозі 600 мг (в 2 рази вище максимальної рекомендованої дози); механізм цього невідомий. З _max в плазмі крові досягається через 1,5-2 год після перорального прийому препарату. Загальний і нирковий кліренс становлять 157-176 і 3-3,5 мл/хв відповідно. Заключний Т _½ ірбесартана - 11-15 год. Рівноважні концентрації в плазмі крові досягаються через 3 дні після початку застосування препарату 1 раз на добу. При застосуванні 1 раз на добу кумуляція ірбесартана в плазмі крові невисока (20%). В ході проведеного дослідження у жінок з АГ відзначено кілька більш висока концентрація ірбесартана в плазмі крові. Однак відмінностей в Т _½ і акумуляції ірбесартану не було. Для жінок змінювати дозу немає необхідності. У осіб похилого віку (65 років) значення АUС і C _mаx для ірбесартану були дещо вище, ніж у пацієнт молодого (18-40 років) віку. Однак заключний Т _½ істотно не змінювався. Для пацієнтів похилого віку змінювати дозу лікарського засобу немає необхідності.

Ірбесартан і його метаболіти виводяться через жовч і нирки. Після перорального або в / в введення ¹⁴ С ірбесартану ≈20% радіоактивної мітки виявляється в сечі, залишок - в калі. Менше 2% прийнятої дози ірбесартану екскретується з сечею в незміненому вигляді.

В одному дослідженні вивчали фармакокінетику ірбесартану у 23 дітей з АГ після застосування ірбесартану в дозі 2 мг/кг маси тіла 1 і кілька разів на добу, аж до максимальної добової дози 150 мг, протягом 4 тижнів. Для порівняння фармакокінетики з такою у дорослих відібрали 21 дитини з цих 23 (12 дітей у віці старше 12 років, 9 - у віці 6-12 років). Отримані результати свідчать, що C _max, АUС і кліренс у дітей можна було порівняти з відповідними показниками у дорослих пацієнтів, які приймали 150 мг ірбесартану на добу. При застосуванні препарату 1 раз на добу кумуляція ірбесартана в плазмі крові була невисокою (18%).

Порушення функції нирок. У хворих з порушенням функції нирок або у пацієнтів, яким проводиться гемодіаліз, фармакокінетичні параметри ірбесартану істотно не змінюються. Ірбесартан не виводиться з організму при гемодіалізі.

Порушення функції печінки. Фармакокінетичніпараметри ірбесартана істотно не змінюються у хворих на цироз печінки легкого або помірного тяжкості. Досліджень за участю пацієнтів з тяжкою недостатністю функції печінки не проводили.

Есенціальна гіпертензія. аг у пацієнтів із захворюванням нирок і цукровим діабетом іі типу в складі антигіпертензивної терапії.

Звичайна початкова і підтримуюча доза становить 150 мг 1 раз на добу під час прийому їжі або натщесерце. конверіум в дозі 150 мг 1 раз на добу звичайно забезпечує кращий 24-годинний контроль пекло, ніж в дозі 75 мг. однак на початку терапії можна застосовувати дозу 75 мг, особливо для пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, або для пацієнтів у віці старше 75 років.

Для пацієнтів, у яких АТ недостатньо регулюється при прийомі дози 150 мг 1 раз на добу, доза препарату Конверіум може бути підвищена до 300 мг 1 раз на добу або можна додатково призначити інший антигіпертензивний препарат. Зокрема, встановлено, що при додаванні до терапії препаратом Конверіум диуретика, такого як гідрохлоротіазид, проявляється додатковий ефект.

Для пацієнтів з АГ і цукровим діабетом ІІ типу лікування необхідно починати з дози 150 мг ірбесартану 1 раз на добу, потім довести її до дози 300 мг 1 раз на добу, яка є оптимальною підтримуючою дозою для лікування пацієнтів із захворюванням нирок.

Препарат Конверіум робить позитивний нефропротекторное вплив на нирки у пацієнтів з АГ і цукровим діабетом ІІ типу. Для досягнення цільового рівня АТ ирбесартан застосовують як доповнення до інших антигіпертензивних засобів при необхідності.

Ниркова недостатність. Для пацієнтів з порушенням функції нирок змінювати дозування не потрібно. Особам, які перебувають на гемодіалізі, слід застосовувати препарат в низькій початковій дозі (75 мг).

Зменшення внутрішньосудинного об'єму рідини. Зменшення об'єму рідини / циркулюючої крові та / або недолік натрію необхідно скорегувати до початку застосування препарату Конверіум.

Печінкова недостатність. Для пацієнтів з печінковою недостатністю легкого та помірного ступеня змінювати дозу не слід. Клінічного досвіду застосування препарату для лікування осіб з тяжкою печінковою недостатністю немає.

Пацієнти похилого віку. Хоча лікування пацієнтів у віці старше 75 років слід починати з дози 75 мг, зазвичай корекція дози не потрібна.

Застосування в педіатрії. Ірбесартан не рекомендують застосовувати для лікування дітей та підлітків за браком даних щодо його безпеки та ефективності.

Підвищена чутливість до будь-якого компонента препарату. період вагітності та годування груддю. дитячий вік. непереносимість галактози, дефіцит лактази Лаппа або мальабсорбція глюкози-галактози.

Частота нижчезазначених побічних реакцій визначалася так: дуже часто (1/10), часто (1/100, 1/10), нечасто (1/1000, 1/100), рідко (1/1000, 1/100), дуже рідко (1/10 000). в межах кожної групи побічні ефекти представлені в порядку зменшення значимості.

З боку нервової системи: часто - запаморочення.

З боку серцево-судинної системи: нечасто - тахікардія, гіперемія.

З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: нечасто - кашель.

З боку травної системи: часто - нудота, блювота; нечасто - діарея, диспепсія / печія.

З боку репродуктивної системи та молочних залоз: нечасто - статева дисфункція.

Загальний стан і стан в місці введення: часто - стомлюваність; нечасто - біль у грудній клітці.

Лабораторні дослідження: часто - значне підвищення рівня КФК в плазмі крові, яке не супроводжувалося клінічними проявами з боку скелетно-м'язової системи.

АГ у пацієнтів із захворюванням нирок і цукровим діабетом ІІ типу. Крім вищеописаних побічних ефектів, ортостатичне запаморочення і ортостатична гіпотензія виявляли у хворих на цукровий діабет з АГ, у яких відзначали мікроальбумінурію і нормальну функцію нирок (нечасті побічні ефекти).

У хворих на цукровий діабет з АГ, у яких була хронічна ниркова недостатність і вираженапротеїнурія, відзначені нижче вказані додаткові побічні ефекти.

З боку нервової системи: часто - ортостатичне запаморочення.

З боку судин: часто - ортостатична гіпотензія.

З боку опорно-рухової системи та сполучної тканини: часто - біль в кістках і м'язах.

Лабораторні дослідження. У хворих на цукровий діабет, які приймали ірбесартан, частіше відзначали гиперкалиемию. При застосуванні 300 мг ірбесартану у хворих на цукровий діабет з АГ, у яких відзначена микроальбуминурия і нормальна функція нирок, виявляли гиперкалиемию (5,5 мЕкв / моль) у 29,4% (дуже часто виявляються побічні ефекти). У хворих на цукровий діабет з артеріальною гіпертензією та хронічною нирковою недостатністю і вираженою протеїнурією, які брали ірбесартан, відзначали гиперкалиемию (5,5 мЕкв / моль) у 46,3% (дуже поширені побічні ефекти). Зниження рівня гемоглобіну, яке не мало клінічного значення, виявляли у хворих з АГ і прогресуючої діабетичною нефропатією, які брали ірбесартан (часті побічні ефекти).

Під час періоду постмаркетингових досліджень повідомлялося про нижчезазначених додаткових побічні ефекти. Оскільки ці дані отримані зі спонтанних повідомлень, визначити частоту їх виникнення неможливо.

З боку імунної системи. Як і у випадку з іншими АРА II, рідко повідомлялося про реакції підвищеної чутливості, таких як висипання, кропив'янка, ангіоневротичний набряк.

З боку метаболізму та харчування: гіперкаліємія.

З боку нервової системи: головний біль.

З боку слуху та вестибулярного апарату: шум у вухах.

З боку травної системи: дисгевзія (зміна смакових відчуттів).

Гепатобіліарні порушення: гепатит, порушення функції печінки.

З боку опорно-рухової системи та сполучної тканини: артралгія, міалгія (в деяких випадках пов'язана з підвищенням рівня КФК в плазмі крові), судоми м'язів.

З боку нирок та сечовидільної системи: порушення функції нирок, включаючи ниркову недостатність у пацієнтів групи підвищеного ризику (див. Особливості застосування).

З боку шкіри та підшкірної тканини: лейкоцитокластичний васкуліт.

Побічні реакції в педіатрії. У дітей і підлітків у віці 6-16 років з АГ відзначали такі побічні ефекти: головний біль (7,9%), артеріальна гіпотензія (2,2%), запаморочення (1,9%), кашель (0,9%) . Найчастіше виявляли відхилення від норми таких лабораторних показників: підвищення рівня креатиніну (6,5%) і рівня КФК у 2% пацієнтів цієї вікової групи.

Зменшення внутрішньосудинного об'єму рідини. симптоматична гіпотензія, особливо після прийому першої дози, може виникати у пацієнтів зі зменшеним внутрішньосудинним об'ємом рідини та / або зниженою концентрацією натрію внаслідок інтенсивної терапії діуретиками, дієти з обмеженим вживанням солі, діареї або блювоти. ці показники необхідно привести в норму до початку застосування препарату конверіум.

Артеріальна реноваскулярная гіпертензія. При застосуванні препаратів, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему, відзначають підвищений ризик розвитку тяжкої гіпотензії та ниркової недостатності у пацієнтів з двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки. Хоча подібних випадків при застосуванні препарату Конверіум не виявлено, під час застосування АРА II можна очікувати виникнення подібних ефектів.

Ниркова недостатність та трансплантація нирки. У разі застосування препарату Конверіум для лікування пацієнтів з порушенням функції нирок рекомендують проводити регулярний контроль рівня калію та креатиніну в плазмі крові. Досвіду застосування препарату Конверіум для лікування пацієнтів з нещодавно проведеної трансплантацією нирки немає.

Пацієнти з АГ, захворюванням нирок і цукровим діабетом ІІ типу

Гіперкаліємія. Як і при застосуванні інших препаратів, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему, під час лікування препаратом Конверіум може розвиватися гіперкаліємія, особливо при наявності ниркової недостатності, вираженої протеїнурії внаслідок діабетичної нефропатії та / або серцевої недостатності. Рекомендують ретельний контроль концентрації калію в плазмі крові у пацієнтів групи ризику.

Літій. Одночасно застосовувати літій та Конверіум не рекомендують.

Стеноз аортального та мітрального клапана, обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія. Як і інші вазодилататори, необхідно з особливою обережністю застосовувати препарат у пацієнтів зі стенозом аортального або мітрального клапана, обструктивною гіпертрофічною кардіоміопатією.

Первинний альдостеронизм. У хворих з первинним альдостеронізмом зазвичай немає клінічної відповіді на антигіпертензивні препарати, що діють шляхом пригнічення системи ренін - ангіотензин. Тому застосовувати Конверіум для лікування таких пацієнтів не рекомендують.

Загальні особливості. У пацієнтів, судинний тонус і функція нирок яких залежать головним чином від активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (наприклад у пацієнтів з тяжкою застійною серцевою недостатністю або основним захворюванням нирок, включаючи стеноз ниркової артерії), лікування інгібіторами АПФ або АРА II, які впливають на цю систему, асоціювалося з гострою гіпотензією, азотемією, олігурією і іноді ОПН. Як і при застосуванні будь-якого антигіпертензивного засобу, надмірне зниження артеріального тиску у пацієнтів з ішемічною хворобою серця або ішемічним серцево-судинним захворюванням може призвести до інфаркту міокарда або інсульту. Подібно інгібіторів АПФ, ірбесартан та інші антагоністи ангіотензину, очевидно, менш ефективно знижують АТ у представників негроїдної раси, ніж у представників інших рас, можливо, через те, що серед популяції пацієнтів негроїдної раси з АГ частіше виявляють стану з низьким рівнем реніну. Протипоказано застосовувати препарат для лікування пацієнтів з рідкісними спадковими захворюваннями - непереносимістю галактози, дефіцитом лактази Лаппа або мальабсорбцією глюкози-галактози.

Період вагітності та годування груддю.

Вагітність. АРА II не рекомендується застосовувати в період вагітності.

Не існує епідеміологічних даних, що підтверджують наявність тератогенного ризику при застосуванні інгібіторів АПФ в I триместр вагітності; однак не можна виключати навіть найменшу можливість ризику. Оскільки не зібрано контрольованих епідеміологічних даних щодо ризику при застосуванні АРА II, подібні ризики можуть існувати для препаратів цієї групи.

При необхідності призначення АРА II пацієнтам, які планують вагітність, до її настання слід перейти на альтернативну терапію антигіпертензивними засобами, безпека застосування яких в період вагітності підтверджена.

Якщо вагітність діагностована, застосування АРА II необхідно припинити та при необхідності замінити альтернативною терапією.

Підтверджено, що застосування АРА II в II і III триместр вагітності є причиною фетотоксичності у людини (порушення функції нирок, олігогідраміноз, затримка осифікації черепа) і неонатальної токсичності (ниркова недостатність, гіпотонія, гіперкалемія).

При застосуванні АРА II з II триместру вагітності рекомендується проводити УЗД нирок і кісток черепа.

Немовлята, матері яких приймали АРА II, перебувати під постійним наглядом щодо розвитку гіпотонії.

Період годування груддю Застосування препарату Конверіум протипоказано в період годування груддю.

Діти. Безпека і ефективність застосування препарату у дітей та підлітків не встановлені.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами не досліджувався. Фармакокінетичнівластивості ірбесартана свідчать про те, що таке його вплив малоймовірний.

При керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами слід брати до уваги, що під час лікування препаратом можливі запаморочення і втомлюваність.

Діуретики та інші антигіпертензивні засоби. інші антигіпертензивні засоби можуть посилювати гіпотензивний ефект ірбесартану; незважаючи на це, конверіум безпечно застосовували з іншими гіпотензивними засобами, такими як блокатори β-адренорецепторів, блокатори кальцієвих каналів тривалої дії та тіазидні діуретики. попереднє лікування діуретиком високих доз може призвести до зневоднення організму і підвищити ризик розвитку артеріальної гіпотензії на початку лікування препаратом конверіум.

Калієві добавки та калійзберігаючі діуретики. Досвід, отриманий при застосуванні інших лікарських препаратів, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему, показує, що при одночасному застосуванні калійзберігаючих діуретиків, калієвих добавок, калійвмісних солезамінника або інших препаратів, які можуть підвищувати рівень калію в плазмі крові (наприклад гепарину), може привести до підвищення вмісту калію в плазмі крові. Тому не рекомендують одночасно застосовувати такі засоби з препаратом Конверіум.

Літій. Тимчасове підвищення концентрації літію в плазмі крові та його токсичності відзначено при одночасному застосуванні літію з інгібіторами АПФ. В окремих випадках подібні ефекти спостерігалися при застосуванні ірбесартану. Тому така комбінація не рекомендується. Якщо ж вона необхідна, рекомендують ретельний контроль рівня літію в плазмі крові.

НПЗП. При одночасному застосуванні АРА II з НПЗП (наприклад з селективними інгібіторами ЦОГ-2, ацетилсаліциловою кислотою (3 г/добу) і неселективними НПЗП) можуть відзначати зменшення вираженості антигіпертензивного ефекту.

Як і у випадку з інгібіторами АПФ, при одночасному застосуванні АРА II і НПЗП може підвищуватися ризик порушення функції нирок, включаючи гостру ниркову недостатність, і привести до підвищення рівня калію в сироватці крові, особливо у хворих з порушенням функції нирок. Таку комбінацію слід застосовувати з обережністю, особливо для лікування осіб похилого віку. Необхідно провести відповідну гідратацію і контролювати функцію нирок на початку комбінованої терапії та періодично після.

Додаткова інформація про взаємодії ірбесартану. Гідрохлортіазид не впливає на фармакокінетику ірбесартану. Ірбесартан метаболізується переважно за допомогою CYP 2C9 та менше - шляхом глюкуронізації. Не відмічено істотних фармакокінетичних або фармакодинамічних взаємодій при одночасному застосуванні ірбесартану з варфарином, який метаболізується CYP 2C9. Вплив індукторів CYP 2C9, таких як рифампіцин, на фармакокінетику ірбесартану не вивчався. Фармакокінетика дигоксину не змінювалась при одночасному застосуванні з ірбесартаном.

Досвід застосування препарату при лікуванні дорослих в дозі до 900 мг/добу протягом 8 тижнів не виявив токсичності препарату. найімовірніші прояви передозування можуть виражатися в гіпотензії і тахікардії; брадикардія також може бути проявом передозування. немає специфічних даних щодо лікування при передозуванні препарату конверіум. хворі потребують ретельного спостереження, лікування повинно бути симптоматичним і підтримуючим. терапевтичні заходи: викликати блювоту і / або провести промивання шлунка. при передозуванні може бути корисним застосування активованого вугілля. ірбесартан не виводиться при гемодіалізі.

В оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °C.

діюча речовина: 1 таблетка містить ірбесартану 150 мг або 300 мг;

допоміжні речовини: лактоза, моногідрат (сорболак 400); крохмаль прежелатинізований 1551; натрію кроскармелоза; кремнію діоксид колоїдний безводний; полоксамер 188; целюлоза мікрокристалічна (тип 101), магнію стеарат.

Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості:

таблетки по 150 мг: білі, круглі, плоскі таблетки, з рискою, діаметром близько 10,5 мм;

таблетки по 300 мг: білі, круглі, плоскі таблетки, з рискою, діаметром близько 12,7 мм.

Антагоністи рецепторів ангіотензину II, монокомпонентні препарати. Код АТХ C09C A04.

Фармакодинаміка

Ірбесартан – сильнодіючий перорально активний селективний антагоніст рецепторів ангіотензину II (типу AT1). Вважається, що він блокує всі фізіологічно значущі ефекти ангіотензину II, опосередковані через рецептор типу AT1, незалежно від джерела або шляху синтезу ангіотензину II. Селективна антагоністична дія відносно рецепторів ангіотензину II (AT1) призводить до збільшення концентрації реніну та ангіотензину II у плазмі крові та до зниження концентрації альдостерону у плазмі. При застосуванні рекомендованих доз препарату рівень калію в сироватці істотно не змінюється. Ірбесартан не пригнічує ангіотензинперетворювального ферменту (кінінази II) − ферменту, який продукує ангіотензин II, здійснює метаболічну деградацію брадикініну з утворенням неактивних метаболітів. Для прояву свого ефекту ірбесартан не потребує метаболічної активації.

Клінічна ефективність при артеріальній гіпертензії. Ірбесартан знижує артеріальний тиск при мінімальній зміні частоти серцевих скорочень. Зниження артеріального тиску при прийомі 1 раз на добу має дозозалежний характер, з тенденцією до виходу на плато в дозах понад 300 мг. Дози 150-300 мг при прийомі 1 раз на добу знижують показники артеріального тиску, який вимірюється, коли пацієнт знаходиться у положенні лежачи на спині або сидячи, наприкінці дії препарату (тобто через 24 години після прийому препарату) в середньому на 8-13/5-8 мм рт. ст. (систолічний/діастолічний) більше, ніж прийом плацебо.

Максимальне зниження артеріального тиску досягається через 3-6 годин після прийому препарату, гіпотензивний ефект зберігається принаймні протягом 24 годин.

Через 24 години після прийому рекомендованих доз зниження артеріального тиску становить 60-70 % порівняно з показником максимального зниження діастолічного та систолічного тиску. Прийом препарату в дозі 150 мг 1 раз на добу дає ефект (на мінімумі дії і в середньому за 24 години), аналогічний тому, який досягається при розподілі цієї добової дози на 2 прийоми.

Антигіпертензивна дія препарату Конверіум проявляється протягом 1-2 тижнів, а найвираженіший ефект досягається на 4-6 тижні від початку лікування. Антигіпертензивний ефект зберігається під час тривалого лікування. Після припинення лікування артеріальний тиск поступово повертається до початкової величини. Синдрому відміни у вигляді посилення гіпертензії після відміни препарату не спостерігалося.

Ірбесартан разом з діуретиками тіазидного типу дають адитивний гіпотензивний ефект. У пацієнтів, у яких один ірбесартан не забезпечував необхідного ефекту, одночасне застосування низької дози гідрохлоротіазиду (12,5 мг) з ірбесартаном 1 раз на добу спричиняло більше зниження артеріального тиску мінімум на 7-10/3-6 мм рт. ст. (систолічний/діастолічний), порівняно з прийомом плацебо.

Ефективність препарату не залежить від віку або статі пацієнта. Як і при застосуванні інших лікарських засобів, які впливають на ренін-ангіотензинову систему, у пацієнтів негроїдної раси з артеріальною гіпертензією виявляють помітно меншу відповідь на монотерапію ірбесартаном. Якщо ірбесартан застосовують одночасно з низькою дозою гідрохлоротіазиду (наприклад 12,5 мг на добу), антигіпертензивна відповідь таких пацієнтів наближається до відповіді пацієнтів європеоїдної раси.

Клінічно значущий вплив ірбесартану на рівні сечової кислоти в плазмі крові або секрецію сечової кислоти з сечею відсутній.

Фармакокінетика

Після перорального застосування ірбесартан добре абсорбується: дослідження показали, що абсолютна біодоступність становить приблизно 60-80 %. Одночасний приймом їжі істотно не впливає на біодоступність ірбесартану. Зв’язування з білками плазми становить приблизно 96 %, при цьому зв’язування з клітинами крові незначне. Об’єм розподілу – 53-93 літри. Після перорального або внутрішньовенного введення ¹⁴С ірбесартану 80-85 % циркулюючої у плазмі радіоактивної мітки припадає на незмінений ірбесартан. Ірбесартан метаболізується у печінці шляхом кон’югації з глюкуронідом та окиснення. Основним циркулюючим у крові метаболітом є ірбесартан-глюкуронід (приблизно 6 %). Дані досліджень in vitro свідчать, що ірбесартан окиснюється здебільшого ферментом CYP2C9 цитохрому P450; ізофермент CYP3A4 на нього майже не впливав.

Фармакокінетика ірбесартану в діапазоні доз від 10 до 600 мг є лінійною і пропорційною до прийнятої дози. Менш пропорційне зростання оральної абсорбції спостерігається в дозах вище 600 мг (вдвічі більша за максимальну рекомендовану дозу); механізм цього невідомий. Максимальна концентрація у плазмі крові (Сmax) досягається через 1,5-2 години після перорального застосування препарату. Загальний і нирковий кліренс становлять 157-176 і 3-3,5 мл/хв відповідно. Кінцевий час напіввиведення ірбесартану – 11-15 годин. Рівноважні концентрації у плазмі крові встановлюються через 3 дні після початку застосування препарату 1 раз на добу. При застосуванні 1 раз на добу акумуляція ірбесартану у плазмі є невеликою (20 %). У ході даного дослідження у жінок, хворих на артеріальну гіпертензію, спостерігалися дещо вищі плазмові концентрації ірбесартану. Однак відмінностей у часі напіввиведення та акумуляції ірбесартану не було. Для жінок змінювати дозу не потрібно. В осіб літнього віку (> 65 років) значення площі під кривою «концентрація-час» (AUC) і Cmаx для ірбесартану були дещо вищими, ніж у молодших пацієнтів (18-40 років). Проте кінцевий час напіввиведення істотно не змінювався. Для пацієнтів літнього віку змінювати дозу лікарського засобу не потрібно.

Ірбесартан та його метаболіти виводяться через жовч і нирки. Після перорального або внутрішньовенного введення ¹⁴С ірбесартану приблизно 20 % радіоактивної мітки виявляється у сечі, решта – у фекаліях. Менш ніж 2 % отриманої дози ірбесартану екскретується із сечею у незміненому стані.

Порушення функції нирок. У хворих з порушенням функції нирок або у хворих, яким проводиться гемодіаліз, фармакокінетичні параметри ірбесартану істотним чином не змінюються. Ірбесартан не видаляється з організму при гемодіалізі.

Порушення функції печінки. Фармакокінетичні параметри ірбесартану істотно не змінюються у хворих на цироз печінки легкого або помірного ступеня тяжкості. Досліджень з участю пацієнтів з тяжкою формою недостатності функції печінки не проводили.

Лікування есенційної артеріальної гіпертензії у дорослих. Лікування хронічного захворювання нирок у дорослих пацієнтів з артеріальною гіпертензією і цукровим діабетом II типу як складова схеми антигіпертензивної терапії.

Гіперчутливість до діючої речовини або до будь-якої з допоміжних речовин (див. розділ «Склад»).

Вагітним та жінкам, які планують завагітніти (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»).

Одночасне застосування препарату Конверіум з препаратами, що містять аліскірен, протипоказане пацієнтам з цукровим діабетом або нирковою дисфункцією (швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ) 2) (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» і «Фармакодинаміка»).

Діуретики та інші антигіпертензивні препарати. Ризик розвитку артеріальної гіпотензії на тлі прийому ірбесартану може посилюватися при його одночасному застосуванні із іншими антигіпертензивними препаратами, однак ірбесартан безпечно застосовувався з деякими іншими антигіпертензивними препаратами, такими як бета-блокатори, блокатори кальцієвих каналів тривалої дії і тіазидні діуретики. Попереднє лікування високими дозами діуретиків може призводити до гіповолемії і підвищувати ризик розвитку артеріальної гіпотензії після початку прийому препарату Конверіум (див. розділ «Особливості застосування»).

Аліскіренвмісні препарати або інгібітори АПФ. Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) шляхом комбінованого застосування інгібіторів АПФ, антагоністів рецепторів ангіотензину II або аліскірену асоціюється з підвищеною частотою виникнення таких небажаних явищ як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія та погіршення функції нирок (у тому числі розвитку гострої ниркової недостатності), порівняно з застосуванням якогось одного засобу, що впливає на РААС (див. розділи «Протипоказання», «Особливості застосування» і «Фармакодинаміка»).

Калієві харчові добавки і калійзберігаючі діуретини. Виходячи з досвіду застосування інших лікарських засобів, які впливають на ренін-ангіотензинову систему, одночасний прийом калійзберігаючих діуретиків, калієвих харчових добавок, калійвмісних замінників солі або інших лікарських засобів, які можуть підвищувати рівні калію в сироватці крові (наприклад, гепарину), може призводити до підвищення рівнів калію в сироватці крові і тому не рекомендується (див. розділ «Особливості застосування»).

Літій. Повідомлялося про зворотне підвищення рівнів концентрації літію в сироватці крові і токсичних ефектів літію під час одночасного застосування препаратів літію з інгібіторами ангіотензинперетворювального ферменту. На данний час повідомлялося про дуже рідкісні випадки розвитку подібних ефектів при застосуванні ірбесартану. Таким чином, така комбінація не рекомендується (див. розділ «Особливості застосування»). Якщо ця комбінація є необхідною, то рекомендується здійснювати ретельний моніторинг рівнів літію в сироватці крові.

Нестероїдні протизапальні препарати. Якщо антагоністи ангіотензину ІІ застосовувати одночасно з нестероїдними протизапальними препаратами (а саме: із селективними інгібіторами ЦОГ-2, ацетилсаліциловою кислотою (> 3 г/добу) і неселективними НПЗП), може спостерігатися послаблення антигіпертензивного ефекту.

Як і при застосуванні інгібіторів АПФ, одночасний прийом антагоністів ангіотензину ІІ і НПЗП може призводити до погіршення функції нирок, включаючи виникнення гострої ниркової недостатності, і до підвищення рівня калію в сироватці крові, особливо у пацієнтів з уже існуючими порушеннями функції нирок. Таку комбінацію слід застосовувати обачно, особливо пацієнтам літнього віку. Пацієнти повинні бути адекватно гідратовані, і для них може бути доцільним моніторинг функції нирок на початку такої комбінованої терапії, а також періодично і в подальшому.

Додаткова інформація про взаємодії ірбесартану. Гідрохлоротіазид не порушує фармакокінетику ірбесартану. Ірбесартан метаболізується переважно за допомогою ферменту CYP2С9 і, меншою мірою, за рахунок глюкуронідації. Істотних фармакокінетичних або фармакодинамічних взаємодій при одночасному застосуванні ірбесартану з варфарином (лікарським засобом, який метаболізується ферментом CYP2С9) не спостерігалося. Вплив таких індукторів CYP2С9 як рифампіцин на фармакокінетику ірбесартану не оцінювався. При одночасному застосуванні ірбесартану з дигоксином фармакокінетика дигоксину не змінювалася.

Внутрішньосудинна гіповолемія. У пацієнтів, у яких внаслідок інтенсивної терапії діуретиками, обмеженого споживання солі з їжею, діареї або блювання розвивається гіповолемія та/або натріємія, може спостерігатися симптомна артеріальна гіпотензія, особливо після прийому першої дози препарату. Такі стани слід коригувати до початку застосування препарату Конверіум.

Реноваскулярна гіпертензія. Існує підвищений ризик виникнення тяжкої артеріальної гіпотензії і ниркової недостатності, коли пацієнти з двобічним стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки отримують лікарські засоби, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему. Хоча стосовно препарату Конверіум такого побічного явища задокументовано не було, але при застосуванні будь-яких антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ слід очікувати на подібні ефекти.

Ниркова недостатність і трансплантація нирок. Під час застосування препарату Конверіум у пацієнтів з порушенням функції нирок рекомендується здійснювати періодичний моніторинг рівнів калію і креатиніну в сироватці крові. Досвід застосування препарату Конверіум пацієнтам, яким нещодавно була виконана трансплантація нирок, відсутній.

Пацієнти з артеріальною гіпертензією, цукровим діабетом ІІ типу та хронічним захворюванням нирок. Вплив ірбесартану як на нирки, так і на серцево-судинну систему не однаковий у пацієнтів з хронічним захворюванням нирок на пізніх стадіях. Зокрема, його переваги є менш вираженими у жінок і в осіб, які не належать до європеоїдної раси.

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС). Існують доказові дані на користь того, що одночасне застосування інгібіторів АПФ, антагоністів рецепторів ангіотензину II або аліскірену підвищує ризик артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та погіршення функції нирок (в тому числі розвитку гострої ниркової недостатності). У зв'язку з цим подвійна блокада РААС шляхом комбінованого застосування інгібіторів АПФ, антагоністів рецепторів ангіотензину II або аліскірену не рекомендується (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» і «Фармакодинаміка»). Якщо терапія у вигляді такої подвійної блокади розцінюється як абсолютно необхідна, її слід застосовувати лише під наглядом спеціаліста та за умови частого контролю функції нирок, вмісту електролітів та рівня артеріального тиску. Інгібітори АПФ та антагоністи рецепторів ангіотензину II не можна одночасно застосовувати пацієнтам з діабетичною нефропатією.

Гіперкаліємія. Подібно до інших лікарських засобів, які впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему, під час лікування препаратом Конверіум може виникати гіперкаліємія, особливо на тлі ниркової дисфункції, явної протеїнурії внаслідок діабетичної нефропатії і/або серцевої недостатності. Рекомендується здійснювати ретельний моніторинг рівнів калію в сироватці крові у пацієнтів, які мають ризик розвитку цього ускладнення (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Літій. Не рекомендується одночасно застосовувати препарати літію і Конверіум (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Стеноз аортального і мітрального клапанів, обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія. Як і при застосуванні інших вазодилататорів, спеціальні запобіжні заходи слід вживати щодо пацієнтів, які страждають від стенозу аортального або мітрального клапанів, або від обструктивної гіпертрофічної кардіоміопатії.

Первинний альдостеронізм. Пацієнти з первинним альдостеронізмом, як правило, не відповідають на лікування антигіпертензивними лікарськими засобами, які діють шляхом інгібування ренін-ангіотензинової системи. У зв’язку з цим таким пацієнтам застосування препарату Конверіум не рекомендується.

Загальні застереження. У пацієнтів, у яких судинний тонус і функція нирок залежать головним чином від активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (наприклад, у пацієнтів з тяжкою застійною серцевою недостатністю або з первинним захворюванням нирок, включаючи стеноз ниркових артерій), застосування інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту або антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ, які впливають на цю систему, асоційоване з випадками розвитку гострої артеріальної гіпотензії, азотемії, олігурії або (рідко) з виникненням гострої ниркової недостатності. Як і при застосуванні будь-якого антигіпертензивного засобу, надмірне зниження артеріального тиску у пацієнтів з ішемічною кардіопатією або ішемічним серцево-судинним захворюванням може призводити до інфаркту міокарда або інсульту.

Подібно до інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту, ірбесартан та інші антагоністи ангіотензину виявилися менш ефективними для зниження артеріального тиску у чорношкірих людей, ніж у людей інших рас, що може пояснюватися більшим поширенням знижених рівнів реніну серед популяції чорношкірих пацієнтів з артеріальною гіпертензією (див. розділ «Фармакологічні властивості»).

Лактоза. Цей лікарський засіб містить лактозу. Пацієнтам з такими рідкісними спадковими порушеннями як непереносимість галактози, дефіцит лактази Лаппа або синдром мальабсорбції глюкози-галактози, не слід приймати цей лікарський засіб.

Вагітність.

Лікарський засіб не слід застосовувати вагітним або жінкам, які планують завагітніти. Якщо під час лікування цим засобом підтверджується вагітність, його застосування необхідно негайно припинити і замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до застосування вагітним.

Період годування груддю.

Оскільки інформація щодо застосування препарату Конверіум під час годування дитини груддю наразі відсутня, прийом препарату Конверіум таким пацієнткам не рекомендується, перевага повинна віддаватися альтернативним лікарським засобам з краще вивченими профілями безпечності під час годування груддю, особливо при вигодовуванні новонароджених або недоношених дітей.

Невідомо, чи проникає ірбесартан або його метаболіти у материнське молоко. Наявні фармакодинамічні/токсикологічні дані досліджень, проведених на щурах, продемонстрували екскрецію ірбесартану або його метаболітів у молоко.

Фертильність. Ірбесартан не чинив впливу на фертильність щурів і їхнє потомство до рівнів доз, що спричиняли перші ознаки токсичності для материнського організму.

Дослідження з вивчення впливу препарату на здатність керувати транспортними засобами і працювати з механізмами не проводилися. Виходячи з фармакодинамічних властивостей ірбесартану, його вплив на цю здатність малоймовірний. Але при керуванні транспортними засобами або роботі з механізмами слід враховувати, що під час лікування може виникати запаморочення або підвищена втомлюваність.

Препарат призначений для перорального застосування.

Звичайна рекомендована початкова і підтримувальна доза становить 150 мг 1 раз на добу незалежно від прийому їжі. Конверіум у дозі 150 мг 1 раз на добу, як правило, забезпечує кращий добовий контроль артеріального тиску, ніж у дозі 75 мг. Однак слід зважити доцільність початку лікування із застосуванням дози 75 мг, зокрема пацієнтам, які знаходяться на гемодіалізі, а також літнім особам віком понад 75 років.

У пацієнтів, у яких доза препарату Конверіум 150 мг один раз на добу не забезпечує достатній контроль, доза може бути збільшена до 300 мг або можуть бути додатково призначені інші антигіпертензивні засоби. Зокрема було показано, що додаткове застосування такого діуретика як гідрохлоротіазид має адитивний ефект до дії препарату Конверіум (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

У пацієнтів, хворих на гіпертензію та цукровий діабет II типу, терапія ірбесартаном повинна розпочинатися з дози 150 мг один раз на добу і титруватися до дози 300 мг один раз на добу, яка при лікуванні хронічного захворювання нирок є бажаною підтримувальною дозою. Переваги препарату Конверіум відносно функції нирок у пацієнтів, хворих на гіпертензію та цукровий діабет II типу, були продемонстровані результатами досліджень, в яких ірбесартан застосовували додатково до інших антигіпертензивних засобів, якщо це було потрібно, з метою досягнення цільового артеріального тиску (див. розділ «Фармакологічні властивості»).

Особливі групи пацієнтів.

Порушення функції нирок. У пацієнтів з порушенням функції нирок коригування дози препарату не потрібне. Для пацієнтів, яким застосовують гемодіаліз, слід розглянути зважено доцільність призначення нижчої початкової дози препарату (75 мг) (див. розділ «Особливості застосування»).

Порушення функції печінки. Пацієнтам з легкою або помірною печінковою дисфункцією коригування дози препарату не потрібне. Клінічного досвіду застосування засобу пацієнтам з тяжкою печінковою дисфункцією не існує.

Пацієнти літнього віку. Хоча для пацієнтів віком від 75 років слід розглянути доцільність початку лікування препаратом у дозі 75 мг, коригування дози зазвичай не потрібне.

Діти.

Безпека та ефективність препарату Конверіум для дітей (віком до 18 років) не встановлені.

Доступних на сьогоднішній день даних недостатньо для розширення показань до застосування препарату щодо дітей (див. розділи «Побічні реакції», «Фармакодинаміка» і «Фармакокінетика»), поки не з'являться додаткові дані з цього приводу.

При застосуванні препарату дорослим особам у дозах до 900 мг/добу протягом 8 тижнів жодних токсичних реакцій не спостерігалося. Найімовірнішими проявами передозування ірбесартаном вважаються артеріальна гіпотензія і тахікардія; також при передозуванні може виникати брадикардія. Будь-яка спеціальна інформація про лікування передозування препаратом Конверіум на даний час відсутня. Стан пацієнта необхідно постійно контролювати, а лікування повинно бути симптоматичним і підтримувальним. До рекомендованих заходів належать стимулювання блювання та/або промивання шлунка. При лікуванні передозування може бути корисним активоване вугілля. Ірбесартан за допомогою гемодіалізу не виводиться.

З боку імунної системи: реакції гіперчутливості, такі як ангіоневротичний набряк, висипання, кропивниця.

Метаболічні та аліментарні розлади: гіперкаліємія.

З боку нервової системи: запаморочення, ортостатичне запаморочення, вертиго, головний біль.

З боку органів слуху та рівноваги: шум у вухах.

З боку серця: тахікардія.

З боку судин: ортостатична гіпотензія, гіперемія.

З боку крові та лімфатичної системи: тромбоцитопенія.

З боку респіраторної системи, грудної клітки та середостіння: кашель.

З боку шлунково-кишкового тракту: нудота/блювання, діарея, диспепсія/печія, дисгевзія.

Гепатобіліарні розлади: жовтяниця, гепатит, порушення функції печінки.

З шкіри і підшкірної клітковини: лейкоцитокластичний васкуліт.

З опорно-рухового апарату та сполучної тканини: біль у м’язах і кістках, артралгія, міалгія (у деяких випадках асоційована з підвищеними рівнями креатинінкінази у плазмі крові), м’язові спазми.

З боку нирок і сечовивідних шляхів: порушення функції нирок, включаючи випадки ниркової недостатності у пацієнтів з підвищеним ризиком цього ускладнення (див. розділ «Особливості застосування»).

З боку репродуктивної системи та молочних залоз: порушення статевої функції.

Загальні розлади та реакції у місці введення: підвищена втомлюваність, біль у грудній клітці.

Результати досліджень: гіперкаліємія у пацієнтів з цукровим діабетом, які отримують ірбесартан, виникає частіше, ніж у пацієнтів, які його не отримують. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією, цукровим діабетом, мікроальбумінурією і нормальною функцією нирок гіперкаліємія (≥ 5,5 мЕкв/л) спостерігалася у 29,4 % пацієнтів, які приймали ірбесартан в дозі 300 мг і у 22 % пацієнтів, які його не приймали. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією, цукровим діабетом, хронічною нирковою недостатністю і явною протеїнурією гіперкаліємія (≥ 5,5 мЕкв/л) спостерігалася у 46,3 % пацієнтів, які приймали ірбесартан і у 26,3 % пацієнтів, які його не приймали.

В осіб, які лікувалися ірбесартаном, часто спостерігалося значуще підвищення рівнів креатинінкінази у плазмі крові (1,7 %). Жоден випадок такого підвищення не асоційований з клінічними проявами з боку опорно-рухової системи, які могли бути ідентифіковані.

У 1,7 % пацієнтів з артеріальною гіпертензією та діабетичною нефропатією на пізніх стадіях, які лікувалися ірбесартаном, спостерігалося зменшення рівнів гемоглобіну, яке не було клінічно значущим.

Педіатрична популяція. У дітей та підлітків з артеріальною гіпертензією віком від 6 до 16 років спостерігалися такі побічні реакції: головний біль (7,9 %), артеріальна гіпотензія (2,2 %), запаморочення (1,9 %), кашель (0,9 %). Найчастішими відхиленнями від норми з боку результатів лабораторних аналізів є підвищення рівнів креатиніну (6,5 %) та підвищення рівнів креатинкінази у 2 % дітей, які отримують препарат.

Звітування про підозрювані побічні реакції.

Звітування про підозрювані побічні реакції після реєстрації лікарського засобу має важливе значення. Це дає змогу проводити безперервний моніторинг співвідношення користі і ризиків, пов’язаних із застосуванням лікарського засобу.

У разі виникнення побічних реакцій та запитань щодо безпеки застосування лікарського засобу просимо звертатися через форму зворотнього зв’язку веб-сайту: www.ukraine.medochemie.com

3 роки.

Зберігати при температурі не вище 25 °C в оригінальній упаковці в недоступному для дітей місці.

По 10 таблеток у блістері. По 3 або 10 блістерів у картонній коробці.

За рецептом.

Медокемі ЛТД (Центральний Завод)/

Medochemie LTD (Central Factory).

Адреса

1-10, вул. Константинуполес, Лімассол, 3011, Кіпр/

1-10 Constantinoupoleos Street, Limassol, 3011, Cyprus.