Лозап таблетки вкриті оболонкою по 100 мг 3 блістера по 10 шт

Фармакодинаміка. лозартан - синтетичний антагоніст рецепторів ангіотензину ii (типу АТ 1) для перорального застосування. ангіотензин ii - потужний вазоконстриктор - є активним гормоном ренін-ангіотензинової системи та одним з найважливіших факторів патофізіології аг. ангіотензин ii зв'язується з рецептором АТ 1, який знайдений в багатьох тканинах (наприклад у гладких м'язах судин, надниркових залозах, нирках і серці), визначаючи низку важливих біологічних ефектів, у тому числі вазоконстрикцію і вивільнення альдостерону. ангіотензин ii також стимулює проліферацію гладком'язових клітин.

Лозартан селективно зв'язується з рецептором АТ _1. В умовах іп vitro та іп vivo лозартан та його фармакологічно активний метаболіт карбоксильна кислота (Е3174) блокують усі фізіологічно вагомі впливи ангіотензину II, незалежно від джерела або шляху синтезу.

Лозартан не зв'язується і не блокує інші рецептори гормонів або іонні канали. Більш того, лозартан не пригнічує АПФ (кініназу II) - фермент, що сприяє розпаду брадикініну. В результаті ефекти, безпосередньо не пов'язані з блокадою рецептора АТ _1, такі як посилення впливів, медіатором яких є брадикінін, не асоційовані із застосуванням лозартану.

При застосуванні лозартану усунення негативного зворотного реакції ангіотензину II на секрецію реніну призводить до підвищення активності реніну в плазмі крові. Таке підвищення активності призводить до зростання ангіотензину II в плазмі крові. Хоча відбувається таке зростання, антигіпертензивна активність і пригнічення концентрації альдостерону в плазмі крові зберігаються, що свідчить про ефективну блокаду рецепторів ангіотензину II. Після скасування лозартану активність реніну в плазмі крові та показники рівня ангіотензину II протягом 3 днів повертаються до початкових значень.

Як лозартан, так і його основний метаболіт, мають більш високу спорідненість до АТ ₁ рецепторів, ніж АТ _2. Активний метаболіт в 10-40 разів активніше, ніж лозартан.

Застосування лозартану дозволяє зменшити загальну кількість летальних випадків із серцево-судинних причин, інсульту та інфаркту міокарда у хворих АГ з гіпертрофією лівого шлуночка, забезпечує захист нирок у хворих на цукровий діабет II типу з протеїнурією.

Фармакокінетика. Абсорбція. Після перорального прийому лозартан добре всмоктується. При метаболізмі першого проходження через печінку утворюються активний метаболіт карбоксильної кислоти та інші неактивні метаболіти. Системна біодоступність при застосуванні таблеток лозартану становить близько 33%. Середня C _max лозартану досягається протягом 1 год, а його активного метаболіту - протягом 3-4 годин.

Розподіл. Більше 99% лозартану та його активного метаболіту зв'язуються з білками плазми крові, переважно з альбумінами. Обсяг розподілу лозартану становить 34 л.

Біотрансформація. Майже 14% лозартану перетворюється в його активний метаболіт. Після перорального застосування ¹⁴ С-міченого лозартану калію основними радіоактивними речовинами, циркулюючими в плазмі крові, є лозартан і його активний метаболіт. Мінімальна перетворення лозартану в його активний метаболіт відзначали приблизно у 1% досліджених осіб.

Крім активного метаболіту, утворюється також і неактивний метаболіт.

Виведення. Плазмовий кліренс лозартану та його активного метаболіту становить близько 600 і 50 мл/хв відповідно. Нирковий кліренс лозартану і його активного метаболіту становить близько 74 і 26 мл/хв відповідно. Після перорального застосування лозартану майже 4% дози виводиться з сечею в незміненому вигляді та близько 6% дози - із сечею у вигляді активного метаболіту. При пероральному застосуванні лозартану калію в дозах до 200 мг фармакокінетика лозартану і його активного метаболіту лінійна.

Після перорального застосування плазмові концентрації лозартану і його активного метаболіту знижуються поліекспоненційно, з кінцевим Т _½ 2 і 6-9 годин відповідно. При застосуванні дози 100 мг 1 раз на добу ні лозартан, ні його активний метаболіт не накопичуються в плазмі крові в значній кількості.

Лозартан і його метаболіти виводяться як з жовчю, так і з сечею. Після перорального застосування ¹⁴ С-міченого лозартану близько 35/43% радіоактивно міченого препарату виявлено в сечі та 58/50% - в калі.

Фармакокінетика в окремих групах пацієнтів

Пацієнти похилого віку. У пацієнтів похилого віку з АГ концентрації лозартану і його активного метаболіту в плазмі крові істотно не відрізняються від таких у пацієнтів молодого віку з АГ.

Стать. Концентрації лозартану в плазмі крові були в 2 рази вище у жінок з АГ в порівнянні з чоловіками. Концентрації активного метаболіту у чоловіків і жінок не розрізнялися.

Порушення функції печінки та нирок

При прийомі всередину пацієнтам з легким та помірним алкогольним цирозом печінки концентрації лозартану і його активного метаболіту в плазмі крові виявлялися відповідно у 1,7-5 разів більше, ніж у добровольців чоловічої статі молодого віку.

Концентрації лозартану в плазмі крові у пацієнтів з кліренсом креатиніну 10 мл/хв не відрізнялися від таких у осіб з нормальною функцією нирок. При порівнянні AUC у пацієнтів з нормальною функцією нирок AUC лозартану у хворих, які перебувають на гемодіалізі, виявилася приблизно в 2 рази більше. Концентрації активного метаболіту в плазмі крові не змінюються у пацієнтів з порушенням функції нирок або хворих, які перебувають на гемодіалізі. Лозартан і його активний метаболіт не можуть бути видалені за допомогою гемодіалізу.

Фармакокінетика у дітей. Фармакокінетику лозартану вивчали за участю 50 дітей з АГ у віці від 1 місяця до 16 років, після перорального застосування 1 раз на добу в дозах від 0,54 до 0,77 мг/кг маси тіла (середні дози). Результати показали, що активний метаболіт лозартану утворюється у пацієнтів всіх вікових груп. Результати вказують на приблизно аналогічні показники фармакокінетики лозартану після перорального застосування у новонароджених і дітей у віці до 2 років, дітей дошкільного, шкільного віку та у підлітків. Фармакокінетичні показники метаболіту відрізнялися більш залежно від вікової групи. При порівнянні дітей дошкільного віку і підлітків такі відмінності були статистично значущими. Експозиція у новонароджених і дітей у віці до 2 років була порівняно високою.

Лікування при есенціальній гіпертензії у дорослих, а також у дітей і підлітків у віці від 6 років.

Лікування захворювання нирок у дорослих пацієнтів з АГ і цукровим діабетом II типу з протеїнурією ≥0,5 г/добу - як частина антигіпертензивної терапії.

Лікування при хронічній серцевій недостатності (у пацієнтів у віці від 60 років), коли застосування інгібіторів АПФ вважається неможливим через несумісність, особливо при кашлі або протипоказано. Пацієнтів з серцевою недостатністю, стан яких стабілізувався при застосуванні інгібітора АПФ, не слід переводити на лікування лозартаном. У пацієнта фракція викиду лівого шлуночка повинна становити ≤40%, стан має бути клінічно стабільним, також пацієнтові слід дотримуватися встановленого режиму лікування по хронічної серцевої недостатності.

Зниження ризику розвитку інсульту у дорослих пацієнтів з АГ і гіпертрофією лівого шлуночка, що підтверджено ЕКГ.

Таблетки можна приймати незалежно від прийому їжі, запиваючи 1 склянкою води.

АГ. Звичайна початкова і підтримуюча доза становить 50 мг 1 раз на добу (1 таблетка 50 мг). Максимальний антигіпертензивний ефект досягається через 3-6 тижнів після початку лікування. Для деяких пацієнтів може бути корисним підвищення дози до 100 мг 1 раз на добу (вранці). Лозартан можна приймати одночасно з іншими антигіпертензивними препаратами, особливо діуретиками (наприклад гідрохлортіазидом).

Пацієнти з АГ і цукровим діабетом II типу з протеїнурією ≥0,5 г/добу. Звичайна початкова доза становить 50 мг 1 раз на добу. Вона може бути збільшена до 100 мг 1 раз на добу в залежності від показників артеріального тиску через 1 місяць після початку лікування. Лозартан можна застосовувати одночасно з іншими антигіпертензивними препаратами (наприклад, діуретиками, блокаторами кальцієвих каналів, блокаторами α- або β-адреноблокатори та препаратами центральної дії), а також з інсуліном та іншими гіпоглікемічними препаратами, які широко застосовуються (наприклад препаратами сульфонілсечовини, глітазонов і інгібіторами глюкозидази ).

Серцева недостатність. Зазвичай початкова доза лозартану для пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю становить 12,5 мг 1 раз на добу. Як правило, доза титрується з тижневим інтервалом (тобто 12,5; 25; 50 мг/добу) до звичайної підтримуючої дози 50 мг (1 таблетка 50 мг) 1 раз на добу в залежності від індивідуальної переносимості.

Зниження ризику виникнення інсульту у пацієнтів з АГ і гіпертрофією лівого шлуночка, підтвердженою на ЕКГ. Звичайна початкова доза становить 50 мг лозартану 1 раз на добу. Залежно від реакції пацієнта на лікування до терапевтичної схемою необхідно додати в меншій дозі та / або підвищити дозу до 100 мг 1 раз на добу.

Окремі групи пацієнтів

Застосування у пацієнтів із зменшенням ОЦК. Пацієнтам зі зменшенням ОЦК (наприклад приймають діуретики у високих дозах) призначають початкову дозу 25 мг 1 раз на добу (див. Особливості застосування).

Застосування у пацієнтів з нирковою недостатністю або у осіб, які перебувають на гемодіалізі. Для пацієнтів з нирковою недостатністю та осіб, які перебувають на гемодіалізі, немає потреби в корекції початкової дози.

Застосування у пацієнтів з печінковою недостатністю. Для пацієнтів з порушенням функції печінки в анамнезі слід розглянути питання про призначення препарату в меншій дозі. Немає досвіду лікування пацієнтів з важкими порушеннями функції печінки, тому лозартан протипоказаний цій групі пацієнтів.

Застосування у пацієнтів похилого віку. Як правило, немає необхідності в коригуванні початкової дози для пацієнтів похилого віку, хоча слід враховувати можливість призначення препарату в початковій дозі 25 мг для пацієнтів у віці від 75 років.

Діти. Дані по ефективності та безпеки застосування лозартану у дітей і підлітків у віці від 6 років для лікування АГ обмежені. Також мало даних щодо фармакокінетики у дітей з АГ у віці від 1 міс.

Для дітей, які можуть ковтати таблетки та у яких маса тіла більше 20 кг і менше 50 кг, рекомендована доза становить 25 мг 1 раз на добу. У виняткових випадках дозу можна підвищити до максимальної - 50 мг 1 раз на добу. Дозу слід коригувати залежно від впливу на рівень артеріального тиску.

У пацієнтів з масою тіла більше 50 кг зазвичай разова доза становить 50 мг 1 раз на добу. У виняткових випадках дозу можна підвищити до максимальної - 100 мг 1 раз на добу. Застосування препарату в дозах, які перевищують 1,4 мг/кг (або 100 мг) на добу, у дітей не вивчали.

Лозартан не рекомендований для застосування у дітей віком до 6 років, оскільки даних щодо застосування препарату цій групі пацієнтів недостатньо.

Препарат не рекомендується застосовувати дітям з СКФ 30 мл/хв / 1,73 м ^2, оскільки немає відповідних даних щодо застосування.

Лозартан також не рекомендується для застосування у дітей з порушенням функції печінки.

Гіперчутливість до діючої речовини та до будь-якого з допоміжних речовин, що входять до складу препарату, тяжкі порушення функції печінки. препарат протипоказаний вагітним або жінкам, які планують завагітніти. протипоказано одночасне застосування препарату з лікарськими засобами, що містять аліскірен, хворим на цукровий діабет і порушенням функції нирок (СКФ 60 мл/хв / 1,73 м2).

Побічною реакцією, про яку найчастіше повідомлялося, було запаморочення.

Частота виникнення побічних ефектів, зазначених нижче, класифікується наступним чином: дуже часто (≥1 / 10); часто (≥1 / 100, 1/10); нечасто (≥1 / 1000, 1/100); рідко (≥1 / 10 000, 1/1000); дуже рідко (1/10 000), частота невідома (не може бути визначена за наявними даними).

АГ

З боку нервової системи: часто - запаморочення, вертиго; нечасто - сонливість, головний біль, порушення сну.

З боку серця: нечасто - відчуття серцебиття, стенокардія, тахікардія.

З боку судин: нечасто - симптоматична артеріальна гіпотензія (особливо у пацієнтів з дефіцитом внутрішньосудинного об'єму рідини, наприклад пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю або застосовують діуретики у високих дозах), дозозалежний ортостатичний ефект, висип.

Шлунково-кишковий тракт: нечасто - абдомінальний біль, диспепсія, запор.

З боку респіраторної системи: кашель, нежить, синусит, фарингіт, інфекція верхніх дихальних шляхів.

Порушення загального стану та реакції у місці введення препарату: нечасто - астенія, слабкість, набряки.

Лабораторні показники. Клінічно значущі зміни стандартних лабораторних показників рідко були пов'язані із застосуванням таблеток лозартану. Рівень АлАТ підвищувався рідко і зазвичай нормалізувався після припинення прийому препарату. Гіперкаліємія (рівень калію в плазмі крові 5,5 ммоль / л) спостерігалася у 1,5% пацієнтів з АГ.

Пацієнти з гіпертрофією лівого шлуночка серця

З боку нервової системи: часто - запаморочення.

З боку органів слуху та лабіринту: часто - вертиго.

Загальний стан та порушення, пов'язані зі способом застосування препарату: часто - астенія / слабкість.

Хронічна серцева недостатність

З боку нервової системи: нечасто - запаморочення, головний біль; рідко - парестезії.

З боку серця: рідко - непритомність, фібриляція передсердь, інсульт.

З боку судинної системи: нечасто - артеріальна гіпотензія, включаючи ортостатичну гіпотензію.

З боку респіраторного тракту, органів грудної клітки та середостіння: нечасто - задишка.

Шлунково-кишковий тракт: рідко - діарея, нудота, блювота.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: нечасто - кропив'янка, свербіж, висип.

Загальний стан та порушення, пов'язані зі способом застосування препарату: часто - астенія / слабкість.

Лабораторні показники: нечасто - підвищення рівня сечовини, креатиніну в плазмі крові та калію в плазмі крові.

АГ і цукровий діабет II типу, що супроводжуються захворюванням нирок

З боку нервової системи: часто - запаморочення.

З боку судинної системи: часто - артеріальна гіпотензія.

Загальний стан та порушення, пов'язані зі способом застосування препарату: часто - астенія / слабкість.

Лабораторні показники: часто - гіпоглікемія, гіперкаліємія.

Наступні побічні реакції виникали частіше у пацієнтів, які отримували лозартан, ніж у пацієнтів групи плацебо.

З боку системи крові та лімфатичної системи: анемія.

З боку серця: непритомність, посилене серцебиття.

З боку судинної системи: ортостатична гіпотензія.

Шлунково-кишковий тракт: діарея.

З боку кістково-м'язової системи та сполучної тканини: біль у спині.

З боку нирок і сечовивідних шляхів: інфекції сечовивідних шляхів.

Загальний стан та порушення, пов'язані зі способом застосування препарату: грипоподібні симптоми.

Лабораторні показники. У клінічному дослідженні за участю пацієнтів з цукровим діабетом II типу і нефропатією у 9,9% пацієнтів, які отримували таблетки лозартану, виникла гіперкаліємія 5,5 мекв / л і у 3,4% пацієнтів групи плацебо.

Постмаркетингове спостереження

Протягом постмаркетингового спостереження повідомлялося про наступні побічні реакції.

З боку крові та лімфатичної системи: анемія, тромбоцитопенія.

З боку органів слуху та лабіринту: дзвін у вухах.

З боку імунної системи: рідко - реакції гіперчутливості (анафілактичні реакції, ангіоневротичний набряк, включаючи набряк гортані та голосової щілини, що призводить до обструкції дихальних шляхів та / або набряку обличчя, губ, глотки та / або язика); у деяких пацієнтів в анамнезі був ангіоневротичний набряк, пов'язаний із застосуванням інших препаратів, в тому числі інгібіторів АПФ васкуліт, включаючи пурпуру Геноха - Геноха.

З боку нервової системи: головний біль, дисгевзія.

З боку респіраторного тракту, органів грудної клітки та середостіння: кашель.

Шлунково-кишковий тракт: діарея, панкреатит, блювання.

Загальний стан та порушення, пов'язані зі способом застосування препарату: нездужання.

З боку травної системи: рідко - гепатит, невідомо - порушення функції печінки.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: кропив'янка, свербіж, висипи, фоточутливість, еритродермія.

З боку кістково-м'язової системи та сполучної тканини: міалгія, артралгія, рабдоміоліз.

З боку репродуктивної системи та молочних залоз: еректильна дисфункція / імпотенція.

З боку нирок і сечовивідних шляхів: як наслідок інгібування ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС), повідомлялося про зміни функції нирок, включаючи ниркову недостатність у пацієнтів групи ризику; такі зміни нирок можуть бути оборотними при припиненні терапії.

Психічні порушення: депресія.

Лабораторні показники: гіпонатріємія.

діти

Профіль побічних реакцій у дітей подібний до профілю у дорослих пацієнтів. Дані про побічні реакції у дітей обмежені.

гіперчутливість

Ангіоневротичний набряк. Слід часто контролювати стан здоров'я пацієнтів з набряком (набряк обличчя, губ, горла і / або мови) в анамнезі.

Артеріальна гіпотензія і водно-електролітний дисбаланс. Симптоматична артеріальна гіпотензія, особливо після застосування першої дози препарату або після підвищення дози, може виникати у пацієнтів зі зниженим ОЦК або дефіцитом натрію, спричиненими застосуванням потужних діуретиків, дієтичним обмеженням споживання кухонної солі, діареєю або блюванням. Такі стани потребують корекції перед початком лікування лозартаном або зниження початкової дози препарату (див. Спосіб застосування). Такі ж рекомендації стосуються дітей у віці від 6 років.

Електролітний дисбаланс. Електролітний дисбаланс часто спостерігається у пацієнтів з порушенням функції нирок (з / без цукрового діабету), що слід брати до уваги. У клінічному дослідженні за участю хворих на цукровий діабет II типу і з нефропатією частота виникнення гіперкаліємії була вище при лікуванні лозартаном у порівнянні з плацебо. Тому необхідно часто перевіряти концентрації калію в плазмі крові та показники кліренсу креатиніну, особливо у пацієнтів з серцевою недостатністю і кліренсом креатиніну 30-50 мл/хв.

Не рекомендується одночасне застосування лозартану і калійзберігаючихдіуретиків, добавок калію і його солі, що містять калій.

Подвійна блокада РААС. Є переконливі дані про те, що одночасне застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірен підвищує ризик виникнення гіпотензії, гіперкаліємії і пригнічує функцію нирок (включаючи розвиток ОПН). У зв'язку з цим подвійна блокада РААС з комбінованим застосуванням інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскіреном не рекомендується.

У разі крайньої необхідності подвійної блокади РААС пацієнт повинен перебувати під наглядом фахівця і з ретельним моніторингом функції нирок, електролітного балансу і АТ.

Інгібітори АПФ і блокатори рецепторів ангіотензину II не слід застосовувати одночасно у пацієнтів з діабетичною нефропатією.

Комбінація з аліскіреном протипоказана у пацієнтів з цукровим діабетом або порушенням функції нирок (СКФ 60 мл/хв / 1,73 м ^2).

Порушення функції печінки. Беручи до уваги фармакокінетичні дані, що вказують на істотне підвищення концентрації лозартану в плазмі крові пацієнтів з цирозом печінки, слід розглянути питання про зниження дози для пацієнтів з наявністю в анамнезі порушення функції печінки. Немає досвіду застосування препарату у хворих з тяжкими порушеннями функції печінки.

Лозартан не рекомендований для застосування у дітей з порушеннями функції печінки.

Порушення функції нирок. Повідомлялося про виникнення змін функції нирок, включаючи ниркову недостатність, пов'язували з пригніченням ренін-ангіотензинової системи (особливо у осіб з залежністю функції нирок від РААС, тобто пацієнтів з важкими порушеннями функції серця або з уже існуючими порушеннями функції нирок).

Препарати, що впливають на РААС, можуть викликати підвищення рівня сечовини та креатиніну плазми крові у хворих з двостороннім стенозом ниркових артерій або зі стенозом артерії єдиної нирки. Ці зміни у функції нирок можуть бути оборотними після припинення терапії. Слід з обережністю застосовувати лозартан пацієнтам з двобічним стенозом ниркових артерій або зі стенозом артерії єдиної нирки.

Застосування у дітей з порушеннями функції нирок. Препарат рекомендований для застосування у дітей з СКФ 30 мл/хв / 1,73 м ^2, оскільки немає відповідних даних щодо застосування.

Протягом періоду застосування лозартану слід регулярно перевіряти функцію нирок, оскільки можливе її погіршення. Особливо це стосується ситуацій, коли лозартан застосовують при наявності інших патологічних станів (гарячка, дегідратація), які можуть впливати на функцію нирок.

Одночасне застосування лозартану і інгібіторів АПФ погіршує функцію нирок, тому така комбінація не рекомендується.

Трансплантація нирки. Немає досвіду щодо безпеки застосування препарату у пацієнтів, яким тільки проведено трансплантацію нирки.

Первинний гіперальдостеронізм. У пацієнтів з первинним гиперальдостеронизмом, як правило, не спостерігається ефекту при застосуванні препаратів, що діють шляхом пригнічення ренін-ангіотензинової системи. Тому лозартан не рекомендується для цієї групи пацієнтів.

Захворювання коронарних артерій та цереброваскулярні захворювання. Як і при застосуванні інших антигіпертензивних препаратів, надмірне зниження артеріального тиску у пацієнтів з ішемічними захворюваннями коронарних артерій і цереброваскулярні захворювання може призводити до розвитку інфаркту міокарда або інсульту.

Серцева недостатність. Як і при застосуванні інших препаратів, що впливають на РААС, у пацієнтів з серцевою недостатністю з / без порушення функції нирок існує ризик розвитку тяжкої гіпотензії і (часто гострого) порушення функції нирок.

Немає достатнього терапевтичного досвіду застосування лозартану у пацієнтів з серцевою недостатністю і супутнім тяжким порушенням функції нирок, пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю (клас IV за NYHA), а також пацієнтів з серцевою недостатністю і симптоматичною небезпечною для життя серцевою аритмією.

Тому лозартан слід застосовувати з обережністю у такій групі пацієнтів. Необхідно з обережністю застосовувати одночасно лозартан і блокатори β-адренорецепторів.

Стеноз аортального та мітрального клапанів, обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія. Як і при застосуванні інших вазодилататорів, з особливою обережністю призначати пацієнтам із стенозом аортального та мітрального клапанів або з обструктивною гіпертрофічною кардіоміопатією.

Інші попередження. Як встановлено по інгібіторів АПФ, лозартан та інші антагоністи ангіотензину менш ефективні у пацієнтів негроїдної раси, ніж у інших пацієнтів, можливо, через низьку активність реніну у пацієнтів з АГ, які є представниками негроїдної раси.

Застосування в період вагітності та годування груддю

Вагітність. Відомо, що застосування антагоністів рецепторів ангіотензину II в II і III триместр індукує фетотоксичність (ослаблення функції нирок, олігогідрамніон, затримка осифікації кісток черепа) та неонатальної токсичності (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія).

Якщо в II триместр вагітності застосовували антагоністи рецепторів ангіотензину II, рекомендовано провести УЗД для перевірки функції нирок і стану кісток черепа.

Стан новонароджених, матері яких застосовували антагоністи рецепторів ангіотензину II, слід частіше контролювати щодо розвитку артеріальної гіпотензії.

Лозартан не слід застосовувати вагітним або жінкам, які планують завагітніти. Якщо під час лікування лікарським засобом підтверджується вагітність, його застосування слід негайно припинити та замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до застосування у вагітних.

Годування грудьми. Оскільки немає інформації щодо застосування лозартану в період годування грудьми, не рекомендується призначати цей препарат. Бажано альтернативне лікування препаратами з краще вивченим профілем безпеки по годівлі грудьми, особливо в період новонародженості або якщо дитина недоношена.

Діти. Дані щодо безпеки та ефективності застосування препарату у дітей віком від 6 міс до 6 років не встановлені. Наявні нині дані наведені в розділі Фармакологічні властивості, однак ніяких рекомендацій щодо дозування препарату дітям у віці до 6 років не може бути надано.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами. Чи не проводили досліджень впливу препарату на здатність керувати транспортними засобами або роботі з механізмами. Однак слід пам'ятати про можливість розвитку таких побічних реакцій, як запаморочення і сонливість, особливо на початку лікування і при збільшенні дози препарату.

Інші гіпотензивні препарати можуть посилювати гіпотензивну дію лозартану. одночасне застосування з іншими препаратами, які можуть індукувати таку побічну реакцію, як артеріальна гіпотензія (трициклічні антидепресанти, антипсихотичні засоби, баклофен і аміфостин), може підвищувати ризик виникнення артеріальної гіпотензії.

Лозартан метаболізується за участю системи цитохрому Р450 (CYP) 2С9 до активного карбоксікіслого метаболіти. Флуконазол (інгібітор CYP 2С9) знижує експозицію активного метаболіту приблизно на 50%. Встановлено, що одночасне лікування лозартаном і рифампіцином (індуктор ферментів метаболізму) призводить до зниження на 40% концентрації активного метаболіту в плазмі крові. Клінічне значення цього ефекту невідомо. Є відмінності в експозиції при одночасному застосуванні лозартану і флувастатину (слабкого інгібітора CYP 2С9).

Як і при застосуванні інших препаратів, що блокують ангіотензин II або його ефекти, одночасне застосування препаратів, що затримують калій в організмі (наприклад калійзберігаючихдіуретиків: спіронолактон, триамтерен, амілорид), або підвищують рівень калію (наприклад, гепарин), добавок, що містять калій, або замінників солі, що містять калій, може призвести до підвищення вмісту калію в плазмі крові. Одночасне застосування таких засобів не рекомендується.

Про оборотне підвищення концентрацій літію в плазмі крові, а також про токсичність повідомлялося при одночасному застосуванні літію з інгібіторами АПФ. Також дуже рідко повідомлялося про випадки при застосуванні антагоністів рецепторів ангіотензину II. Одночасне застосування літію і лозартану слід проводити з обережністю. Якщо застосування такої комбінації вважається необхідним, рекомендується контролювати рівень літію в плазмі крові протягом комбінованого лікування.

При одночасному застосуванні антагоністів ангіотензину II і нестероїдних протизапальних засобів (наприклад селективні інгібітори ЦОГ-2, ацетилсаліцилова кислота в дозах, що мають протизапальну дію, неселективні НПЗП) може послаблюватися антигіпертензивний ефект. Одночасне застосування антагоністів ангіотензину II або діуретиків з НПЗП може призводити до підвищення ризику порушення функції нирок, включаючи можливий розвиток гострої ниркової недостатності, а також до підвищення рівня калію в плазмі крові, особливо у пацієнтів з існуючим порушенням функції нирок. Таку комбінацію слід призначати з обережністю, особливо пацієнтам літнього віку. Пацієнтам слід проводити відповідну дегідратацію, також необхідно розглянути питання про моніторинг функції нирок після початку супутньої терапії, надалі - періодично.

Існують дані, що подвійна блокада РААС комбінованим застосуванням інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірен асоціюється з більшою частотою виникнення таких небажаних явищ, як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія і зниження функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність), в порівнянні з застосуванням одного засобу, а також впливає на РААС. Подвійна блокада повинна бути обмежена тільки певними в індивідуальному порядку випадками та супроводжуватися ретельним моніторингом артеріального тиску, функції нирок і електролітного балансу. Не слід одночасно застосовувати аліскірен з лозартаном у пацієнтів з цукровим діабетом або з порушенням функції нирок (СКФ 60 мл/хв) (див. Побічна дія).

Симптоми інтоксикації. не повідомлялось про випадки передозування препарату. найбільш ймовірними симптомами, залежно від обсягу передозування, можуть бути артеріальна гіпотензія, тахікардія, брадикардія. лікування при інтоксикації. лікування залежить від тривалості часу, що пройшов після прийому препарату, а також від характеру і тяжкості симптомів.

Пріоритетною мірою повинна бути стабілізація функції серцево-судинної системи. Після прийому препарату показано застосування активованого вугілля у відповідній дозі. Пізніше слід часто контролювати основні показники життєдіяльності організму і коригувати при необхідності. Лозартан та активні метаболіти не видаляються при проведенні гемодіалізу.

При температурі не вище 30 °C.

Інформація для фахівців охорони здоров'я. Інструкція для медичного застосування препарату Лозап ^®, таблетки п / о 12,5 мг. Наказ МОЗ України від 27.07.2015 р № 468. Р.с. МОЗ України № UA / 3906/01/01. Інструкція для медичного застосування препарату Лозап ^®, таблетки п / о 50 мг. Наказ МОЗ України від 27.07.2015 р № 468. Р.с. МОЗ України № UA / 3906/01/03. Інструкція для медичного застосування препарату Лозап ^®, таблетки п / о 100 мг. Наказ МОЗ України від 27.07.2015 р № 468. Р.с. МОЗ України № UA / 3906/01/04.

діюча речовина: лозартан;

1 таблетка містить лозартану калію 50 мг або 100 мг;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, маніт (Е 421), кросповідон, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат, тальк, барвник білий Sepifilm 752 (містить гіпромелозу, целюлозу мікрокристалічну, макроголу стеарат, титану діоксид (Е 171)), макрогол 6000.

Таблетки, вкриті оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості:

Лозап^® (дозування 50 мг): овальні двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою, білого або майже білого кольору, з розподільчою рискою, розміром приблизно 11,0´5,5 мм;

Лозап^® (дозування 100 мг): овальні двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою, білого або майже білого кольору, з розподільчою рискою, розміром приблизно 14,0´7,0 мм.

Прості препарати антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ. Код АТХ C09C A01.

Фармакодинаміка

Лозартан – це синтетичний антагоніст рецепторів ангіотензину ІІ (типу АТ1) для перорального застосування. Ангіотензин II – потужний вазоконстриктор – є основним активним гормоном ренін-ангіотензинової системи (РАС) і є одним з найважливіших факторів патофізіології артеріальної гіпертензії. Ангіотензин II зв’язується з рецептором АТ1, який знайдено у багатьох тканинах (наприклад, у гладеньких м’язах судин, надниркових залозах, нирках і серці), визначаючи низку важливих біологічних ефектів, у тому числі вазоконстрикцію і звільнення альдостерону. Ангіотензин II також стимулює проліферацію гладком’язових клітин.

Лозартан селективно блокує рецептор АТ1. В умовах іп vitro та іп vivo лозартан та його фармакологічно активний метаболіт карбоксильна кислота (Е-3174) – блокують усі фізіологічно вагомі впливи ангіотензину II незалежно від джерела або шляху синтезу.

Лозартан не проявляє ані агоністичної, ані блокуючої дії на жодні інші гормональні рецептори або іонні канали, що відіграють важливу роль у регулюванні функцій серцево-судинної системи. Більше того, лозартан не пригнічує АПФ (кініназу II) – фермент, що сприяє розпаду брадикініну. Відповідно, не відбувається посилення небажаних ефектів, опосередкованих брадикініном.

Під час застосування лозартану усунення негативної оборотної реакції ангіотензину ІІ на секрецію реніну призводить до підвищення активності реніну у плазмі крові. Таке підвищення активності призводить до зростання ангіотензину ІІ у плазмі крові. Хоча відбувається таке зростання, антигіпертензивна активність і супресія концентрації альдостерону у плазмі крові зберігаються, що свідчить про ефективну блокаду рецепторів ангіотензину ІІ. Після відміни лозартану активність реніну у плазмі крові і показники рівнів ангіотензину ІІ протягом 3 днів повертаються до початкових значень.

Як лозартан, так і його основний метаболіт мають вищу спорідненість до АТ1 рецепторів, ніж АТ2. Активний метаболіт у 10–40 разів активніший, ніж лозартан (у перерахунку на масу).

Застосування лозартану дає змогу зменшити загальну кількість летальних випадків із серцево-судинних причин, інсульту та інфаркту міокарда у пацієнтів з артеріальною гіпертензією з гіпертрофією лівого шлуночка, забезпечує захист нирок у хворих на цукровий діабет II типу з протеїнурією.

Фармакокінетика

Абсорбція. Після перорального прийому лозартан добре всмоктується і підлягає метаболізму першого проходження з формуванням активного метаболіту карбоксильної кислоти та неактивних метаболітів. Системна біодоступність таблеток лозартану становить приблизно 33 %. Середні пікові концентрації лозартану та його активного метаболіту досягаються відповідно через 1 годину і 3–4 години.

Розподіл. Лозартан і його активний метаболіт на ³ 99 % зв’язуються з протеїнами плазми крові, передусім з альбуміном. Об’єм розподілу лозартану становить 34 л.

Біотрансформація. Приблизно 14 % лозартану при внутрішньовенному введенні або пероральному застосуванні перетворюється на активний метаболіт. Після внутрішньовенного і перорального введення лозартану калію, міченого ¹⁴С, радіоактивність у циркулюючій плазмі крові, як правило, характеризується лозартаном та його метаболітом. Мінімальна конверсія лозартану до його активного метаболіту спостерігалася приблизно в 1 % випадків. Окрім активного метаболіту утворюються і неактивні метаболіти.

Виведення. Плазмовий кліренс лозартану та його активного метаболіту становить 600 мл/хв і 50 мл/хв відповідно. Нирковий кліренс лозартану та його активного метаболіту становить приблизно 74 мл/хв і 26 мл/хв відповідно. Коли лозартан застосовувати перорально, приблизно 4 % дози виділяється у незміненому вигляді із сечею, а приблизно 6 % дози виділяється із сечею у вигляді активного метаболіту. Фармакокінетичні властивості лозартану та його активного метаболіту лінійні при пероральних дозах лозартану калію до 200 мг.

Після перорального застосування концентрації у плазмі крові лозартану та його активного метаболіту зменшуються поліекспоненційно з термінальним часом напіввиведення приблизно 2 години і 6–9 годин відповідно. Після перорального прийому ¹⁴С-маркованого лозартану приблизно 35 % радіоактивності знаходять у сечі, а 58 % – у калі.

Фармакокінетика в окремих групах пацієнтів

Пацієнти літнього віку.

Концентрації лозартану та його активного метаболіту у плазмі крові пацієнтів літнього віку з артеріальною гіпертензією значущо не різняться від даних показників у молодих пацієнтів з артеріальною гіпертензією.

Стать.

Концентрації лозартану у плазмі крові були у 2 рази вищі у жінок з артеріальною гіпертензією порівняно з чоловіками. Концентрації активного метаболіту у чоловіків і жінок не різнилися.

Порушення функції печінки та нирок.

При прийомі внутрішньо пацієнтам з легким та помірним алкогольним цирозом печінки концентрації лозартану та його активного метаболіту у плазмі крові виявлялися відповідно у 1,7–5 рази більшими, ніж у молодих добровольців чоловічої статі.

Концентрації лозартану у плазмі крові у пацієнтів із кліренсом креатиніну вище 10 мл/хв не відрізнялися від таких в осіб із незміненою функцією нирок. При порівнянні площі під кривою концентрації (ППК) у пацієнтів із нормальною нирковою функцією ППК лозартану у хворих, які перебувають на гомотрансплантації, виявилася приблизно у 2 рази більшою. Плазмові концентрації активного метаболіту не змінюються у пацієнтів із порушенням функції нирок або хворих, які перебувають на гемодіалізі. Лозартан і його активний метаболіт не можуть бути вилучені за допомогою гемодіалізу.

Фармакокінетика у дітей.

Фармакокінетика лозартану вивчалася з участю 50 дітей з артеріальною гіпертензією, віком від 1 місяця до 16 років, після перорального застосування 1 раз на добу у дозах від 0,54 до 0,77 мг/кг (середні дози). Результати показали, що активний метаболіт лозартану утворюється у пацієнтів усіх вікових груп. Результати вказують на приблизно аналогічні показники фармакокінетики лозартану після перорального застосування у новонароджених і дітей віком 2–3 роки, дітей дошкільного, шкільного віку і у підлітків. Фармакокінетичні показники метаболіту відрізнялися більше залежно від вікової групи. При порівнянні дітей дошкільного віку і підлітків, такі відмінності були статистично значущими. Експозиція у новонароджених і дітей віком 2–3 роки була порівняно високою.

Лікування есенціальної гіпертензії у дорослих, а також дітей і підлітків віком 6–18 років.

Лікування захворювання нирок у дорослих пацієнтів із гіпертензією і цукровим діабетом ІІ типу з протеїнурією ≥ 0,5 г/добу – як частина антигіпертензивної терапії.

Лікування хронічної серцевої недостатності у дорослих пацієнтів, коли застосування інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ) вважається неможливим через несумісність, особливо при кашлі, або протипоказане. Пацієнтів із серцевою недостатністю, стан яких стабілізувався при застосуванні інгібітора АПФ, не слід переводити на лікування лозартаном. У пацієнта фракція викиду лівого шлуночка має становити ≤ 40 %, стан має бути клінічно стабільним, також пацієнтові слід дотримуватися встановленого режиму лікування щодо хронічної серцевої недостатності.

Зниження ризику розвитку інсульту у дорослих пацієнтів з артеріальною гіпертензією і гіпертрофією лівого шлуночка, що підтверджено ЕКГ.

Гіперчутливість до діючої речовини та до будь-якої допоміжної речовини, що входить до складу препарату.

ІІ і ІІІ триместри вагітності.

Тяжкі порушення функції печінки.

Протипоказане одночасне застосування лозартану з лікарськими засобами, які містять аліскірен, пацієнтам з цукровим діабетом та порушенням функції нирок (ШКФ [швидкість клубочкової фільтрації] 2).

Інші гіпотензивні препарати можуть посилювати гіпотензивний ефект лозартану. Одночасне застосування з іншими препаратами, що можуть індукувати таку побічну реакцію як артеріальна гіпотензія (трициклічні антидепресанти, антипсихотичні засоби, баклофен і аміфостин), може підвищувати ризик виникнення артеріальної гіпотензії.

Лозартан метаболізується переважно з участю системи цитохрому Р450 (CYP) 2С9 до активного карбокси-кислого метаболіту. Флуконазол (інгібітор CYP2С9) знижує експозицію активного метаболіту приблизно на 50 %. Встановлено, що одночасне лікування лозартаном і рифампіцином (індуктор ферментів метаболізму) призводить до зниження на 40 % концентрації активного метаболіту у плазмі крові. Клінічне значення цього ефекту невідоме. Немає відмінності в експозиції при одночасному застосуванні лозартану і флувастатину (слабкого інгібітору CYP2С9).

Як і при застосуванні інших препаратів, що блокують ангіотензин II або його ефекти, супутнє застосування препаратів, що затримують калій в організмі (наприклад, калійзберігаючих діуретиків: спіронолактону, тріамтерену, амілориду), або можуть підвищувати рівні калію (наприклад, гепарин, препаратів, що містять триметоприм), добавок калію або калійвмісних замінників солі, може призвести до підвищення вмісту калію у сироватці крові. Одночасне застосування таких засобів не рекомендоване.

При одночасному застосуванні препаратів літію з інгібіторами АПФ були повідомлення про зворотне підвищення концентрацій літію в сироватці крові та його токсичний вплив. Також повідомляли про дуже рідкісні випадки такої взаємодії і при застосуванні блокаторів рецепторів ангіотензину II. Одночасне застосування літію та лозартану вимагає обережності. Якщо застосування такої комбінації розцінюється як необхідне, рекомендовано моніторувати сироваткові рівні літію на тлі одночасного прийому цих препаратів.

При одночасному застосуванні антагоністів ангіотензину ІІ і нестероїдних протизапальних препаратів (наприклад, селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2), ацетилсаліцилова кислота у дозах, що чинять протизапальну дію, неселективні НПЗП) може послаблюватися антигіпертензивний ефект. Одночасне застосування антагоністів ангіотензину ІІ або діуретиків із НПЗП може призводити до підвищення ризику погіршання функції нирок, включаючи можливий розвиток гострої ниркової недостатності, а також до підвищення рівня калію у сироватці крові, особливо у пацієнтів з існуючим порушенням фукції нирок. Таку комбінацію слід призначати з обережністю, особливо пацієнтам літнього віку. Пацієнтам слід проводити відповідну дегідратацію, також слід розглянути можливість щодо контролю функції нирок після початку супутньої терапії, надалі – періодично.

Існують дані, що подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) комбінованим застосуванням інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ чи аліскірену асоціюється з більшою частотою виникнення таких небажаних явищ як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія та зниження функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність) порівняно із застосуванням одного засобу, що впливає на РААС.

Гіперчутливість

Ангіоневротичний набряк. Слід часто контролювати стан пацієнтів з ангіоневротичним набряком (набряки обличчя, губ, горла та/або язика) в анамнезі.

Артеріальна гіпотензія і водно-електролітний дисбаланс

У пацієнтів з гіповолемією та/або гіпонатріємією, які розвинулися через інтенсивну терапію діуретиками, обмеження солі в раціоні харчування, діарею або блювання, може розвинутися симптомна артеріальна гіпотензія, особливо після прийому першої дози препарату та після підвищення дози. Такі стани потребують корекції перед початком лікування лозартаном або зниження початкової дози препарату (див. «Спосіб застосування та дози»). Такі ж рекомендації стосуються дітей віком від 6 років.

Електролітний дисбаланс

Електролітний дисбаланс часто спостерігається у пацієнтів із порушенням функції нирок (з або без цукрового діабету), що слід брати до уваги. У клінічному дослідженні з участю хворих на цукровий діабет II типу та з нефропатією частота виникнення гіперкаліємії була більшою при лікуванні лозартаном порівняно з плацебо. Тому слід часто перевіряти концентрації калію у плазмі крові і показники кліренсу креатиніну, особливо у пацієнтів із серцевою недостатністю і кліренсом креатиніну 30–50 мл/хв.

Одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків, калієвих харчових добавок, калійвмісних замінників солі або інших препаратів, які можуть призводити до підвищення концентрації калію в сироватці крові (наприклад, препаратів, що містять триметоприм) із лозартаном не рекомендоване (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС)

Є доказові дані про те, що одночасне застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену підвищує ризик виникнення артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та пригнічує функцію нирок (включаючи розвиток гострої ниркової недостатності). У зв’язку з цим подвійна блокада РААС комбінованим затосуванням інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену не рекомендується.

У випадку крайньої необхідності подвійної блокади РААС, її слід проводити під наглядом спеціаліста та з ретельним моніторингом функції нирок, електролітного балансу та артеріального тиску.

Інгібітори АПФ та блокатори рецепторів ангіотензину ІІ не слід застосовувати одночасно пацієнтам з діабетичною нефропатією.

Комбінація з аліскіреном протипоказана для пацієнтів з цукровим діабетом або порушенням функції нирок (ШКФ 2).

Порушення функції печінки

Беручи до уваги фармакокінетичні дані, що вказують на істотне підвищення концентрації лозартану у плазмі крові хворих на цироз печінки, слід розглянути питання про зниження дози для пацієнтів із наявністю в анамнезі порушень функції печінки. Немає досвіду застосування препарату пацієнтам із тяжкими порушеннями функції печінки.

Лозартан не рекомендований для застосування дітям із порушеннями функції печінки.

Порушення функції нирок

Повідомляли про виникнення змін функції нирок, включаючи ниркову недостатність, що пов’язували з пригніченням РАС (особливо у пацієнтів із залежністю функції нирок від системи ренін-ангіотензин-альдостерон, тобто пацієнти з тяжкими порушеннями функції серця або з уже існуючими порушеннями функції нирок).

Препарати, що впливають на РААС, можуть спричиняти підвищення рівнів сечовини крові та креатиніну сироватки крові у пацієнтів із двобічним стенозом ниркових артерій або зі стенозом артерії єдиної нирки. Ці зміни у функції нирок можуть бути оборотними після припинення терапії. Слід з обережністю застосовувати лозартан пацієнтам із двобічним стенозом ниркових артерій або зі стенозом артерії єдиної нирки.

Застосування дітям із порушеннями функції нирок

Препарат не рекомендований для застосування дітям зі швидкістю клубочкової фільтрації 2, оскільки немає відповідних даних щодо застосування.

Протягом періоду застосування лозартану слід регулярно перевіряти функцію нирок, оскільки можливе її погіршання. Особливо це стосується ситуацій, коли лозартан необхідно застосовувати при наявності інших патологічних станів (гарячка, дегідратація), що можуть впливати на ниркову функцію.

Одночасне застосування лозартану і інгібіторів АПФ погіршує функцію нирок, тому така комбінація не рекомендована.

Трансплантація нирки

Немає досвіду щодо безпеки застосування препарату пацієнтам, яким щойно проведено трансплантацію нирки.

Первинний гіперальдостеронізм

У пацієнтів із первинним гіперальдостеронізмом, як правило, не спостерігається ефекту при застосуванні препаратів, що діють шляхом інгібіції РАС. Тому лозартан не рекомендований для цієї групи пацієнтів.

Захворювання коронарних артерій та цереброваскулярні захворювання

Як і при застосуванні інших антигіпертензивних препаратів, надмірне зниження артеріального тиску у пацієнтів з ішемічними захворюваннями коронарних артерій та цереброваскулярними захворюваннями може призводити до розвитку інфаркту міокарда або інсульту.

Серцева недостатність

Як і при застосуванні інших препаратів, що впливають на РААС, у пацієнтів із серцевою недостатністю з/без порушення функції нирок існує ризик розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії і (часто гострого) порушення функції нирок.

Немає достатнього терапевтичного досвіду застосування лозартану пацієнтам із серцевою недостатністю і супутнім тяжким порушенням функції нирок, пацієнтам із тяжкою серцевою недостатністю (клас ІV за NYHA), а також пацієнтам із серцевою недостатністю і симптоматичною небезпечною для життя серцевою аритмією. Тому лозартан слід застосовувати з обережністю такій групі пацієнтів. Слід з обережністю одночасно застосовувати лозартан і β-блокатори.

Стеноз аортального і мітрального клапанів, обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія

Як і при застосуванні інших вазодилататорів, з особливою обережністю слід призначати препарат пацієнтам зі стенозом аортального і мітрального клапанів або обструктивною гіпертрофічною кардіоміопатією.

Вагітність

Не слід розпочинати лікування лозартаном у період вагітності. За винятком випадків, коли продовження терапії лозартаном розцінюється як нагально необхідне, у пацієнток, які планують завагітніти, необхідно замінити препарат на альтернативні антигіпертензивні засоби, для яких була підтверджена безпечність їхнього застосування у період вагітності. При діагностуванні вагітності слід негайно припинити прийом лозартану і за необхідності розпочати лікування альтернативними лікарськими засобами (див. розділи «Протипоказання» та «Застосування у період вагітності або годування груддю»).

Інші застереження

Як встановлено щодо інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту, лозартан та інші антагоністи ангіотензину менш ефективні у пацієнтів негроїдної раси, ніж в інших пацієнтів, можливо, через низьку активність реніну у пацієнтів з артеріальною гіпертензією, які є представниками негроїдної раси.

Вагітність

Під час І триместру вагітності застосування лозартану не рекомендоване (див. розділ «Особливості застосування»). Під час ІІ і ІІІ триместрів вагітності застосування лозартану протипоказане (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування» ).

Доказові дані епідеміологічних досліджень стосовно ризику тератогенного впливу інгібіторів АПФ при їхньому застосуванні під час І триместру вагітності не є переконливими; тим не менше, не можна виключити невелике підвищення такого ризику. Оскільки відсутні дані контрольованих епідеміологічних досліджень щодо ризику, пов’язаного із застосуванням антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ (АРАII), подібні ризики можуть бути притаманними для цього класу лікарських засобів. За винятком випадків, коли продовження терапії АРАII розцінюється як нагально необхідне, у пацієнток, які планують завагітніти, необхідно замінити препарат на альтернативні антигіпертензивні засоби, які мають підтверджений профіль безпечності використання у період вагітності. У разі діагностування вагітності потрібно негайно відмінити застосування лозартану та у разі необхідності призначити альтернативну терапію.

Відомо, що застосування АРАІІ під час ІІ та ІІІ триместрів вагітності у людини призводить до токсичного впливу на плід (зниження функції нирок, олігогідрамніон, затримка осифікації кісток черепа) та на новонароджену дитину (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія).

Якщо лозартан застосовувався з ІІ триместру вагітності, тоді рекомендується провести ультразвукове дослідження нирок та черепа дитини.

За немовлятами, матері яких приймали лозартан у період вагітності, необхідно здійснювати ретельний нагляд на предмет наявності артеріальної гіпотензії (див. також розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»).

Годування груддю

Оскільки немає інформації щодо застосування лозартану у період годування груддю, не рекомендується призначати цей препарат. Бажане альтернативне лікування препаратами з краще вивченим профілем безпеки щодо годування груддю, особливо у період новонародженості або якщо дитина недоношена.

Не проводили досліджень щодо впливу препарату на здатність управляти автотранспортом і механізмами. Однак слід пам’ятати про можливість розвитку таких побічних реакцій як запаморочення та сонливість, особливо на початку лікування та при підвищенні дози препарату.

Таблетки можна застосовувати незалежно від прийому їжі, запиваючи 1 склянкою води.

Артеріальна гіпертензія

Зазвичай початкова і підтримуюча доза для більшості хворих становить 50 мг препарату 1 раз на добу. Максимальний антигіпертензивний ефект досягається на 3–6 тиждень від початку лікування препаратом. Для деяких пацієнтів може виявитися сприятливішим підвищення дози препарату до 100 мг 1 раз на добу (вранці).

Препарат можна застосовувати у поєднанні з іншими антигіпертензивними препаратами, особливо з діуретиками (наприклад, гідрохлоротіазидом).

Пацієнти з артеріальною гіпертензією та цукровим діабетом ІІ типу (протеїнурія ≥ 0,5 г/добу)

Зазвичай початкова доза становить 50 мг 1 раз на добу. Дозу можна збільшити до 100 мг 1 раз на добу залежно від того, якими є показники артеріального тиску через 1 місяць після початку лікування. Лозартан можна застосовувати з іншими антигіпертензивними препаратами (наприклад, діуретиками, блокаторами кальцієвих каналів, блокаторами α- або β-рецепторів, препаратами центральної дії), а також з інсуліном та іншими гіпоглікемічними препаратами, що широко застосовуються (наприклад, похідними сульфонілсечовиною, глітазонами та інгібіторами глюкозидази).

Серцева недостатність

Зазвичай початкова доза лозартану для пацієнтів із серцевою недостатністю становить 12,5 мг 1 раз на добу. Як правило, дозу слід титрувати з тижневими інтервалами (тобто 12,5 мг на добу, 25 мг на добу, 50 мг на добу, 100 мг на добу, до досягнення максимальної дози 150 мг один раз на добу), в залежності від переносимості препарату пацієнтом.

Зменшення ризику розвитку інсульту у пацієнтів з артеріальною гіпертензією і гіпертрофією лівого шлуночка, підтвердженою на ЕКГ

Зазвичай початкова доза становить 50 мг лозартану 1 раз на добу. Залежно від змін рівня артеріального тиску до лікування слід додати гідрохлоротіазид у низькій дозі та/або збільшити дозу лозартану до 100 мг 1 раз на добу.

Окремі групи пацієнтів

Застосування пацієнтам зі зниженим об’ємом циркулюючої крові

Пацієнтам зі зниженим об’ємом циркулюючої крові (наприклад, унаслідок лікування високими дозами діуретиків) слід зважити доцільність застосування препарату у початковій дозі 25 мг один раз на добу.

Застосування пацієнтам із порушенням функції нирок та пацієнтам, яким проводять гемодіаліз

При призначенні лозартану пацієнтам із порушенням функції нирок, а також пацієнтам, яким проводять гемодіаліз, початкову корекцію дози проводити не потрібно.

Застосування пацієнтам із порушенням функції печінки

Для пацієнтів із порушенням функції печінки в анамнезі слід розглянути питання щодо призначення препарату у меншій дозі. Немає досвіду лікування пацієнтів із тяжкими порушеннями функції печінки, тому лозартан протипоказаний цій групі пацієнтів.

Застосування пацієнтам літнього віку

Як правило, немає потреби у коригуванні початкової дози для пацієнтів літнього віку, хоча слід враховувати можливість призначення препарату у початковій дозі 25 мг для пацієнтів віком від 75 років.

Діти

Безпечність та ефективність застосування препарату у дітей віком від 6 місяців до 6 років на даний час не встановлені. Доступні на даний час дані представлені в розділі «Фармакологічні властивості», але жодних рекомендацій щодо дозування препарату дати не можна.

Для дітей, які можуть ковтати таблетки і в яких маса тіла більше 20 кг та менше 50 кг, рекомендована доза становить 25 мг 1 раз на добу. У виняткових випадках дозу можна збільшити до максимальної – 50 мг 1 раз на добу. Дозу слід коригувати залежно від впливу на рівень артеріального тиску.

У пацієнтів з масою тіла більше 50 кг зазвичай разова доза становить 50 мг 1 раз на добу. У виняткових випадках дозу можна збільшити до максимальної – 100 мг 1 раз на добу. Застосування доз, що перевищують 1,4 мг/кг (або більше 100 мг) на добу, у дітей не вивчали.

Лозартан не рекомендований для застосування дітям віком до 6 років, оскільки даних щодо застосування препарату цій групі пацієнтів недостатньо.

Препарат не рекомендується застосовувати дітям зі швидкістю клубочкової фільтрації 30 мл/хв/1,73м², оскільки немає відповідних даних щодо застосування.

Лозартан також не рекомендується для застосування дітям із порушенням функції печінки.

Діти.

Дані щодо безпеки та ефективності застосування препарату у дітей віком від 6 місяців до 6 років не встановлені. Наявні на даний час дані наведені у розділі «Фармакологічні властивості», проте жодних рекомендацій щодо дозування препарату дітям віком до 6 років не може бути надано.

Симптоми інтоксикації. Не повідомляли про випадки передозування препарату. Найімовірнішими симптомами, залежно від об’єму передозування, будуть артеріальна гіпотензія, тахікардія. Може виникнути брадикардія через стимуляцію парасимпатичної (вагусної) іннервації.

Лікування інтоксикації.

У випадку виникнення симптомної артеріальної гіпотензії необхідно використовувати підтримувальну терапію.

Лікування залежить від тривалості часу, що минув після прийому препарату, а також від характеру і тяжкості симптомів.

Пріоритетною мірою має бути стабілізація функції серцево-судинної системи. Після перорального прийому препарату показане застосування активованого вугілля у відповідній дозі. Пізніше слід часто контролювати основні показники життєдіяльності організму та коригувати при необхідності. Лозартан та активні метаболіти не видаляються при проведенні гемодіалізу.

Побічною реакцією, про яку найчастіше повідомляли, було запаморочення.

Частота побічних реакцій, вказаних нижче, визначена як наступна: дуже часто: ≥1/10; часто: від ≥1/100 до

Таблиця 1.

Частота побічних реакцій, виявлених у плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях та під час післяреєстраційного застосування лозартану

* У тому числі набряк гортані, голосових зв’язок, обличчя, губ, глотки та/або язика (що зумовлює обструкцію дихальних шляхів); у деяких із цих пацієнтів у анамнезі спостерігався ангіоневротичний набряк у зв’язку з прийомом інших лікарських засобів, у тому числі інгібіторів АПФ.

** Включає пурпуру Шенляйна–Геноха.

^║Особливо у пацієнтів з внутрішньосудинною гіповолемією, наприклад, у пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю або пацієнтів, які отримують лікування діуретиками у високих дозах.

^†Ця побічна реакція була частою серед пацієнтів, які отримували 150 мг лозартану, а не 50 мг.

^‡У клінічному дослідженні, в якому взяли участь пацієнти з цукровим діабетом ІІ типу та нефропатією, гіперкаліємія (> 5,5 ммоль/л) спостерігалася у 9,9 % пацієнтів, які отримували таблетки лозартану, і у 3,4 % пацієнтів, які отримували плацебо.

^§Як правило, ця побічна реакція зникала після відміни лозартану.

Наступні додаткові побічні реакції у пацієнтів, які отримували лозартан, виникали частіше, ніж у пацієнтів, які отримували плацебо (частота невідома): біль у спині, інфекції сечовивідних шляхів і грипоподібні симптоми.

З боку нирок та сечовивідних шляхів

У пацієнтів групи підвищеного ризику повідомляли про зміни функції нирок як наслідок інгібування РААС, у тому числі про випадки ниркової недостатності; ці зміни функції нирок можуть бути зворотними після відміни препарату (див. розділ «Особливості застосування»).

Діти.

Профіль побічних реакцій у дітей подібний до профілю у дорослих пацієнтів. Дані щодо побічних реакцій у дітей обмежені.

Повідомлення про підозрювані побічні реакції

Повідомлення про підозрювані побічні реакції після реєстрації лікарського засобу регуляторними органами є важливою процедурою. Вона дозволяє продовжувати моніторувати співвідношення «користь/ризик» для цього лікарського засобу. Медичних працівників просять повідомляти про усі підозрювані побічні реакції через національні системи повідомлень інформації про побічні реакції.

2 роки.

Зберігати при температурі не вище 30 °C. Зберігати у недоступному для дітей місці.

№ 30 (10х3), №30 (15х2), № 60 (10х6), № 60 (15х4), № 90 (10х9), № 90 (15х6):

по 10 таблеток у блістері; по 3, 6 або 9 блістерів у картонній коробці;

по 15 таблеток у блістері; по 2, 4 або 6 блістерів у картонній коробці.

За рецептом.

1. АТ «Санека Фармасьютікалз».

2. ТОВ «Зентіва».

Адреса

1. Нітрянська 100, 920 27 Глоговець, Словацька Республіка.

2. У кабеловни 130, 102 37 Прага 10, Долні Мєхолупи, Чеська Республіка.

ТОВ «Санофі-Авентіс Україна».

Україна, 01033, м. Київ, вул. Жилянська, 48-50А.