Метформін-Тева таблетки вкриті плівковою оболонкою по 1000 мг 2 блістери по 15 шт

• діюча речовина: метформіну гідрохлорид;
• 1 таблетка містить метформіну гідрохлориду 1000 мг;
• допоміжні речовини: ядро: повідон К-30, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат; плівкове покриття*: гіпромелоза (2910/5), титану діоксид (Е 171), макрогол (тип 400).

Підвищена чутливість до метформіну або до будь-якого іншого компонента препарату.

Будь-який тип гострого метаболічного ацидозу (наприклад, лактат-ацидоз, діабетичний кетоацидоз).

Діабетична прекома.

Тяжка ниркова недостатність (ШКФ < 30 мл/хв).

Гострі стани, які протікають з ризиком розвитку порушень функції нирок: зневоднення організму; тяжкі інфекційні захворювання; шок.

Захворювання, які можуть призводити до розвитку тканинної гіпоксії (особливо гострі захворювання або загострення хронічної хвороби): декомпенсована серцева недостатність, дихальна недостатність, нещодавно перенесений інфаркт міокарда, шок.

Печінкова недостатність.

Гостра алкогольна інтоксикація, алкоголізм.

Найчастішими небажаними реакціями, особливо на початку лікування, є нудота, блювання, діарея, біль у животі, відсутність апетиту.

З боку шлунково-кишкового тракту: можуть спостерігатися нудота, блювання, відсутність апетиту, діарея, біль у животі. Найчастіше ці побічні явища виникають на початку лікування і, як правило, минають самостійно. Для попередження виникнення побічних реакцій з боку шлунково-кишкового тракту рекомендується повільне збільшення дозування та застосування добової дози препарату у 2-3 прийоми під час або після вживання їжі.

З боку метаболізму: лактат-ацидоз. При тривалому застосуванні препарату може знижуватися всмоктування вітаміну В12, що супроводжується зниженням його рівня у сироватці крові. Рекомендується враховувати таку можливу причину гіповітамінозу В12, якщо у пацієнта наявна мегалобластна анемія.

З боку нервової системи: порушення смаку.

З боку гепатобіліарної системи: у поодиноких випадках − зниження показників функції печінки або гепатити, які повністю зникають після відміни метформіну.

З боку шкіри і підшкірної клітковини: шкірні реакції, включаючи еритему, свербіж, кропив'янку.

Монотерапія або комбінована терапія сумісно з іншими пероральними гіпоглікемічними засобами.

Зазвичай початкова доза становить 500 мг або 850 мг (застосовувати у відповідному дозуванні) метформіну гідрохлориду 2-3 рази на добу під час або після вживання їжі.

Через 10-15 днів дозу необхідно відкоригувати відповідно до результатів вимірювань рівня глюкози у сироватці крові.

Повільне збільшення дози сприяє зниженню побічних ефектів з боку травного тракту.

При лікуванні високими дозами (2000-3000 мг/добу) можливе заміщення кожних 2-х таблеток препарату Діанормет® 500 мг або Метформін-Тева 500 мг, на 1 таблетку препарату Метформін-Тева 1000 мг.

Максимальна рекомендована доза становить 3000 мг/добу, розподілена на 3 прийоми.

У випадку переходу з іншого протидіабетичного засобу необхідно припинити прийом цього засобу та призначити метформін як зазначено вище.

Комбінована терапія сумісно з інсуліном.

Для досягнення кращого контролю рівня глюкози у крові метформін та інсулін можна застосовувати у вигляді комбінованої терапії. Зазвичай початкова доза становить 500 мг або 850 мг (застосовувати у відповідному дозуванні) метформіну гідрохлориду 2-3 рази на добу, у той час як дозу інсуліну слід підбирати відповідно до результатів вимірювання рівня глюкози у крові.

Застосування у період вагітності або годування груддю

Вагітність. У разі планування вагітності, а також у випадку настання вагітності для лікування діабету рекомендовано застосовувати не метформін, а інсулін для підтримки рівня глюкози крові максимально наближеним до нормального задля зменшення ризику розвитку вад плода.

Годування груддю. Метформін проникає у грудне молоко, але у новонароджених/немовлят, які знаходилися на грудному годуванні, побічні ефекти не спостерігались. Однак, оскільки недостатньо даних щодо безпеки застосування метформіну під час годування груддю, його застосування не рекомендоване у цей період. Рішення щодо припинення годування груддю необхідно приймати з урахуванням переваг грудного годування та потенційного ризику побічних ефектів для дитини.

Діти

Метформін застосовувати для лікування дітей віком від 10 років.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами

Монотерапія метформіном не впливає на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами, оскільки препарат не спричиняє гіпоглікемії. Однак слід бути обережним при застосуванні метформіну у комбінації з іншими гіпоглікемічними засобами (похідні сульфонілсечовини, інсулін або меглітиніди) через ризик розвитку гіпоглікемії.

При застосуванні препарату у дозі 85 г розвитку гіпоглікемії не спостерігалося. Однак у цьому випадку спостерігався розвиток лактат-ацидозу. Значне перевищення дози метформіну або супутні фактори ризику можуть спричиняти виникнення лактат-ацидозу. Лактат-ацидоз є невідкладним станом і його слід лікувати у стаціонарі. Найефективнішим заходом для виведення з організму лактату і метформіну є гемодіаліз.

Спеціальні умови зберігання не передбачені. Зберігати у недоступному для дітей місці.

діюча речовина: метформіну гідрохлорид;

1 таблетка містить метформіну гідрохлориду 1000 мг;

допоміжні речовини: ядро: повідон К-30, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат; плівкове покриття*: гіпромелоза (2910/5), титану діоксид (Е 171), макрогол (тип 400).

*Опадрай Y-1-7000H Білий або Акваріус™ Прайм BAP318014 Білий або може бути використане плівкове покриття такого самого якісного та кількісного складу, але під іншою торговою назвою.

Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості: білі або майже білі овальні таблетки, вкриті плівковою оболонкою, з рисками з обох боків, тисненням «9» зліва та «3» справа від риски з одного боку, «72» зліва та «14» справа від риски з другого боку.

Риска призначена винятково для полегшення ковтання, а не для поділу таблетки на дві рівні дози.

Пероральні гіпоглікемічні засоби, за виключенням інсулінів. Код АТX А10В А02.

Фармакодинаміка

Метформіну гідрохлорид є протидіабетичним лікарським засобом групи похідних бігуанідів, які знижують концентрацію глюкози у плазмі крові як натще, так і після вживання їжі. Не стимулює секрецію інсуліну і не спричиняє гіпоглікемічного ефекту, опосередкованого цим механізмом.

Метформіну гідрохлорид має три механізми протидіабетичної дії.

1. Зменшує продукування глюкози у печінці шляхом гальмування глюконеогенезу і глікогенолізу.

2. Підвищує чутливість до інсуліну у м'язах, посилюючи захоплення та утилізацію глюкози в периферичних тканинах.

3. Знижує абсорбцію глюкози у кишечнику.

Метформіну гідрохлорид стимулює внутрішньоклітинний синтез глікогену; збільшує транспортну здатність усіх видів транспортних систем, які переносять глюкозу через клітинну мембрану; позитивно впливає на метаболізм ліпідів. Доведено, що метформін у терапевтичних дозах знижує концентрацію загального холестерину, ліпопротеїнів низької щільності та тригліцеридів.

Повідомлялося, що під час застосування метформіну маса тіла пацієнтів залишалася стабільною або помірно знижувалася.

Фармакокінетика

Всмоктування. Після перорального прийому метформіну час досягнення максимальної концентрації (Тmax) становить близько 2,5 години. Абсолютна біодоступність таблеток 500 мг або 850 мг становить приблизно 50-60 %. Після перорального застосування фракція, що не всмокталася та виводиться з калом, становить 20-30 %.

Після перорального застосування абсорбція метформіну є насичуваною і неповною.

Передбачається, що фармакокінетика абсорбції метформіну є нелінійною. При застосуванні рекомендованих доз метформіну і дотримання режимів дозування стабільні концентрації у плазмі крові досягаються протягом 24-48 годин і становлять менше 1 мкг/мл. Максимальна концентрація метформіну у плазмі крові (Сmах) не перевищувала 5 мкг/мл навіть при застосуванні максимальних доз.

При одночасному вживанні їжі абсорбція метформіну знижується і злегка уповільнюється.

Після перорального застосування дози 850 мг спостерігалося зниження максимальної концентрації у плазмі крові на 40 %, зменшення AUC на 25 % і збільшення на 35 хвилин часу досягнення максимальної концентрації у плазмі крові. Клінічна значущість цих змін невідома.

Розподіл. Метформін незначною мірою зв'язується з білками плазми крові. Метформін проникає в еритроцити. Максимальна концентрація у крові нижча, ніж максимальна концентрація у плазмі крові, і досягається приблизно через той самий час. Еритроцити, імовірніше за все, представляють другу камеру розподілу. Середній об'єм розподілу (Vd) становить 63-276 л.

Метаболізм. Метформін виводиться із сечею у незміненому стані. Метаболітів у людини не виявлено.

Виведення. Нирковий кліренс метформіну – понад 400 мл/хв. Це вказує на те, що метформін виводиться завдяки клубочковій фільтрації і канальцевій секреції. Після перорального прийому період напіввиведення становить приблизно 6,5 години. При порушенні функції нирок нирковий кліренс зменшується пропорційно до кліренсу креатиніну, у зв'язку з цим період напіврозпаду подовжується. Це призводить до підвищення концентрації метформіну у плазмі крові.

Цукровий діабет 2 типу при неефективності дієтотерапії та режиму фізичних навантажень, особливо у хворих з надлишковою масою тіла;

− як монотерапія або комбінована терапія сумісно з іншими пероральними гіпоглікемічними засобами або сумісно з інсуліном для лікування дорослих;

− як монотерапія або комбінована терапія з інсуліном для лікування дітей віком від 10 років та підлітків.

Зменшення ускладнень діабету у дорослих пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу і надлишковою масою тіла, які застосовували метформін як препарат першої лінії після неефективної дієтотерапії.

Підвищена чутливість до метформіну або до будь-якого іншого компонента препарату.

Будь-який тип гострого метаболічного ацидозу (наприклад, лактат-ацидоз, діабетичний кетоацидоз).

Діабетична прекома.

Тяжка ниркова недостатність (ШКФ 

Гострі стани, які протікають з ризиком розвитку порушень функції нирок:

− зневоднення організму;

− тяжкі інфекційні захворювання;

− шок.

Захворювання, які можуть призводити до розвитку тканинної гіпоксії (особливо гострі захворювання або загострення хронічної хвороби): декомпенсована серцева недостатність, дихальна недостатність, нещодавно перенесений інфаркт міокарда, шок.

Печінкова недостатність.

Гостра алкогольна інтоксикація, алкоголізм.

Нерекомендовані комбінації.

Алкоголь. Гостра алкогольна інтоксикація асоціюється з підвищеним ризиком лактат-ацидозу, особливо у випадках голодування або дотримання низькокалорійної дієти, а також при порушенні функції печінки. При лікуванні метформіном слід уникати вживання алкоголю і прийому лікарських засобів, що містять спирт.

Йодовмісні рентгеноконтрастні речовини. Внутрішньовенне застосування йодовмісних рентгеноконтрастних речовин може призвести до ниркової недостатності і, як наслідок, кумуляції метформіну та підвищення ризику розвитку лактат-ацидозу.

Застосування метформіну слід припинити до або під час проведення дослідження та поновлювати не раніше ніж через 48 годин після дослідження, лише після повторної оцінки функції нирок та визначення її як стабільної (див. розділ «Особливості застосування»).

Комбінації, які слід застосовувати з обережністю.

Деякі лікарські препарати можуть негативно впливати на функцію нирок, збільшуючи ризик лактат-ацидозу, наприклад нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ), включаючи селективні інгібітори циклооксигенази II (ЦОГ), інгібітори АПФ, антагоністи рецепторів ангіотензину II та діуретики, особливо петльові діуретики. На початку терапії одночасне застосування цих лікарських засобів у комбінації з метформіном потребує ретельного спостереження за нирковою функцією.

Лікарські засоби, що чинять гіперглікемічну дію (глюкокортикостероїди системної та місцевої дії, симпатоміметики). Необхідно частіше контролювати рівень глюкози у крові, особливо на початку лікування. Під час і після припинення такої сумісної терапії потрібно коригувати дозу метформіну.

Діуретичні засоби, особливо петльові діуретики, можуть підвищувати ризик розвитку лактат-ацидозу внаслідок можливого зниження функції нирок.

Лактат-ацидоз. Лактат-ацидоз виникає у поодиноких випадках, але є небезпечним метаболічним ускладненням (високий рівень летальності при відсутності невідкладного лікування), що найчастіше виникає як наслідок гострого погіршення функції нирок, кардіо-респіраторних захворювань або сепсису. Гостре погіршення функції нирок призводить до кумуляції метформіну, підвищуючи тим самим ризик виникнення лактат-ацидозу. Випадки виникнення лактат-ацидозу реєструвалися головним чином у пацієнтів, хворих на цукровий діабет зі значним погіршенням функції нирок. Частота виникнення лактат-ацидозу може бути зменшена, якщо контролювати та постійно переоцінювати такі фактори ризику, як недостатній контроль перебігу цукрового діабету, кетоз, тривале голодування, надмірне вживання алкоголю, печінкова недостатність та будь-які стани, пов’язані з гіпоксією (декомпенсована серцева недостатність, гострий інфаркт міокарда) (див. розділ «Протипоказання»).

У випадках зневоднення (сильна діарея або блювання, гарячка або зменшений прийом рідини) необхідно тимчасово припинити застосування метформіну та звернутися до лікаря.

Пацієнтам, які застосовують метформін, слід з обережністю застосовувати лікарські засоби, які можуть спричинити гостре порушення функції нирок (такі, як антигіпертензивні препарати, діуретики, НПЗЗ).

Лікар повинен попередити пацієнтів та персонал, який доглядає за ними, про ризик виникнення лактат-ацидозу, який може проявлятися такими ознаками: ацидотичний тип дихання (дихання Куссмауля), біль у животі, м’язові судоми, астенія та гіпотермія з наступним розвитком коми. При виникненні вищевказаних ознак необхідно припинити застосування метформіну та терміново звернутися за медичною допомогою.

До лабораторних маркерів лактат-ацидозу відносять: зниження рівня рН крові (нижче 7,35), збільшення рівня сироваткової концентрації лактату (вище 5 ммоль/л), збільшення аніонного проміжку та співвідношення лактат/піруват. У випадку розвитку лактат-ацидозу пацієнта необхідно негайно госпіталізувати (див. розділ «Передозування»).

Лактат-ацидоз може проявлятися у вигляді таких неспецифічних симптомів, як м’язові судоми, порушення травлення, біль у животі та тяжка астенія. Пацієнти повинні негайно повідомити лікарю про виникнення таких реакцій, особливо якщо раніше вони добре переносили застосування метформіну. У цих випадках необхідно тимчасово припинити застосування метформіну до зʼясування ситуації. Терапію метформіном можна поновити лише після оцінки співвідношення користь/ризик у кожному індивідуальному випадку та оцінки функції нирок.

Ниркова недостатність. Перед початком і регулярно під час лікування метформіном необхідно оцінювати швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ) (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). Прийом метформіну протипоказаний пацієнтам зі ШКФ

Зниження функції нирок у пацієнтів літнього віку зустрічається часто та протікає безсимптомно. Cлід проявляти обережність у тих випадках, коли може порушуватися функція нирок, наприклад у випадку зневоднення або на початку лікування гіпотензивними засобами, діуретиками та на початку терапії нестероїдними протизапальними засобами (НПЗЗ). У таких випадках також рекомендується перевіряти функцію нирок перед початком лікування метформіном.

Серцева функція. Пацієнти із серцевою недостатністю мають більш високий ризик розвитку гіпоксії та ниркової недостатності. Пацієнтам зі стабільною хронічною серцевою недостатністю метформін можна застосовувати при регулярному моніторингу серцевої та ниркової функції. Метформін протипоказаний пацієнтам із гострою та нестабільною серцевою недостатністю.

Йодовмісні рентгеноконтрастні засоби. Внутрішньовенне застосування йодовмісних рентгеноконтрастних засобів може спричинити індуковану контрастом нефропатію та призвести до кумуляції метформіну і, як наслідок, до підвищення ризику розвитку лактат-ацидозу. Прийом метформіну необхідно припинити до або під час проведення дослідження та поновити не раніше ніж через 48 годин після проведення дослідження, лише після повторної оцінки функції нирок та визначення її як стабільної (див. розділ «Особливості застосування»).

Хірургічні втручання. Необхідно припинити застосування метформіну на час проведення планових хірургічних втручань під загальною, спінальною або перидуральною анестезією. Терапію метформіном слід поновити не раніше ніж через 48 годин після проведення операції або відновлення перорального харчування та після переоцінки функції нирок та визначення її як стабільної.

Діти та підлітки. До початку лікування метформіном повинен бути підтверджений діагноз цукрового діабету 2 типу. За результатами досліджень тривалістю один рік не було виявлено впливу метформіну на зріст і статеве дозрівання у дітей. Однак немає даних щодо дії метформіну на зріст і статеве дозрівання при більш тривалому застосуванні, тому слід з особливою обережністю застосовувати препарат дітям у період статевого дозрівання, особливо віком від 10 до 12 років.

Діти віком від 10 до 12 років. Відомо, що ефективність і безпека застосування метформіну у даної групи пацієнтів не відрізнялися від такої у дітей старшого віку та підлітків. Препарат слід призначати з особливою обережністю дітям віком від 10 до 12 років.

Інші застережні заходи. Пацієнтам необхідно дотримуватися дієти, рівномірного прийому вуглеводів протягом доби. Пацієнтам із надмірною масою тіла слід продовжувати дотримуватися низькокалорійної дієти. Необхідно регулярно контролювати показники вуглеводного обміну пацієнтів.

Монотерапія метформіном не спричиняє гіпоглікемії, однак слід бути обережним при одночасному застосуванні метформіну з інсуліном або іншими пероральними гіпоглікемічними засобами (наприклад, похідними сульфонілсечовини або меглітинідами).

Вагітність. Неконтрольований діабет у період вагітності (гестаційний або постійний) збільшує ризик розвитку вроджених аномалій і перинатальної летальності. Наявні обмежені дані про застосування метформіну вагітним жінкам, що не вказують на підвищений ризик вроджених аномалій. Дослідження на тваринах не виявили негативного впливу на вагітність, розвиток ембріона або плода, пологи та післяпологовий розвиток. У разі планування вагітності, а також у випадку настання вагітності для лікування діабету рекомендовано застосовувати не метформін, а інсулін для підтримки рівня глюкози крові максимально наближеним до нормального задля зменшення ризику розвитку вад плода.

Годування груддю. Метформін проникає у грудне молоко, але у новонароджених/немовлят, які знаходилися на грудному годуванні, побічні ефекти не спостерігались. Однак, оскільки недостатньо даних щодо безпеки застосування метформіну під час годування груддю, його застосування не рекомендоване у цей період. Рішення щодо припинення годування груддю необхідно приймати з урахуванням переваг грудного годування та потенційного ризику побічних ефектів для дитини.

Фертильність. Метформін не впливав на фертильність тварин при застосуванні у дозах 600 мг/кг/на добу, що майже у 3 рази перевищували максимальну рекомендовану добову дозу для людини з розрахунку на площу поверхні тіла.

Монотерапія метформіном не впливає на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами, оскільки препарат не спричиняє гіпоглікемії. Однак слід бути обережним при застосуванні метформіну у комбінації з іншими гіпоглікемічними засобами (похідні сульфонілсечовини, інсулін або меглітиніди) через ризик розвитку гіпоглікемії.

Дорослі.

Монотерапія або комбінована терапія сумісно з іншими пероральними гіпоглікемічними засобами.

Зазвичай початкова доза становить 500 мг або 850 мг (застосовувати у відповідному дозуванні) метформіну гідрохлориду 2-3 рази на добу під час або після вживання їжі.

Через 10-15 днів дозу необхідно відкоригувати відповідно до результатів вимірювань рівня глюкози у сироватці крові.

Повільне збільшення дози сприяє зниженню побічних ефектів з боку травного тракту.

При лікуванні високими дозами (2000-3000 мг/добу) можливе заміщення кожних 2-х таблеток препарату Діанормет^® 500 мг або Метформін-Тева 500 мг, на 1 таблетку препарату Метформін-Тева 1000 мг.

Максимальна рекомендована доза становить 3000 мг/добу, розподілена на 3 прийоми.

У випадку переходу з іншого протидіабетичного засобу необхідно припинити прийом цього засобу та призначити метформін як зазначено вище.

Комбінована терапія сумісно з інсуліном.

Для досягнення кращого контролю рівня глюкози у крові метформін та інсулін можна застосовувати у вигляді комбінованої терапії. Зазвичай початкова доза становить 500 мг або 850 мг (застосовувати у відповідному дозуванні) метформіну гідрохлориду 2-3 рази на добу, у той час як дозу інсуліну слід підбирати відповідно до результатів вимірювання рівня глюкози у крові.

Діти.

Монотерапія або комбінована терапія сумісно з інсуліном.

Метформіну гідрохлорид застосовувати дітям віком від 10 років та підліткам. Зазвичай початкова доза становить 500 мг або 850 мг (застосовувати у відповідному дозуванні) метформіну гідрохлориду 1 раз на добу під час або після вживання їжі. Через 10-15 днів дозу необхідно відкоригувати відповідно до результатів вимірювань рівня глюкози у сироватці крові.

Повільне збільшення дози сприяє зниженню побічних ефектів з боку травного тракту.

Максимальна рекомендована доза становить 2000 мг/добу, розподілена на 2-3 прийоми.

У пацієнтів літнього віку можливе зниження функції нирок, тому дозу метформіну необхідно підбирати на основі оцінки функції нирок, яку необхідно проводити регулярно (див. розділ «Особливості застосування»).

Пацієнти з нирковою недостатністю.

Перед початком застосування метформіну або метформінвмісних препаратів та щонайменше 1 раз на рік під час лікування слід оцінювати швидкість клубочкової фільтрації. У пацієнтів з підвищеним ризиком прогресування погіршення ниркової функції у подальшому та у пацієнтів літнього віку функцію нирок необхідно оцінювати частіше, щонайменше кожні 3-6 місяців (див. таблицю).

Діти.

Метформін застосовувати для лікування дітей віком від 10 років.

При застосуванні препарату у дозі 85 г розвитку гіпоглікемії не спостерігалося. Однак у цьому випадку спостерігався розвиток лактат-ацидозу. Значне перевищення дози метформіну або супутні фактори ризику можуть спричиняти виникнення лактат-ацидозу. Лактат-ацидоз є невідкладним станом і його слід лікувати у стаціонарі. Найефективнішим заходом для виведення з організму лактату і метформіну є гемодіаліз.

Найчастішими небажаними реакціями, особливо на початку лікування, є нудота, блювання, діарея, біль у животі, відсутність апетиту.

З боку шлунково-кишкового тракту: можуть спостерігатися нудота, блювання, відсутність апетиту, діарея, біль у животі. Найчастіше ці побічні явища виникають на початку лікування і, як правило, минають самостійно. Для попередження виникнення побічних реакцій з боку шлунково-кишкового тракту рекомендується повільне збільшення дозування та застосування добової дози препарату у 2-3 прийоми під час або після вживання їжі.

З боку метаболізму: лактат-ацидоз.

При тривалому застосуванні препарату може знижуватися всмоктування вітаміну В12, що супроводжується зниженням його рівня у сироватці крові. Рекомендується враховувати таку можливу причину гіповітамінозу В12, якщо у пацієнта наявна мегалобластна анемія.

З боку нервової системи: порушення смаку.

З боку гепатобіліарної системи: у поодиноких випадках − зниження показників функції печінки або гепатити, які повністю зникають після відміни метформіну.

З боку шкіри і підшкірної клітковини: шкірні реакції, включаючи еритему, свербіж, кропив'янку.

При застосуванні метформіну протягом 1 року дітям віком від 10 до 16 років побічні реакції були подібні до таких у дорослих.

3 роки.

Спеціальні умови зберігання не передбачені. Зберігати у недоступному для дітей місці.

По 10 таблеток у блістері; по 3 блістери у коробці. По 15 таблеток у блістері: по 2 блістери у коробці.

За рецептом.

1. Тева Фармацевтікал Індастріз Лтд.

2. АТ Фармацевтичний завод ТЕВА.

Адреса

1. Вул. Елі Хурвіц 18, Інд. зона, Кфар-Саба, Ізраїль.

2. Дільниця 1; H-4042 Дебрецен, вул. Паллагі 13, Угорщина.