Міоритміл-Дарниця таблетки по 200мг 3 блістера по 10шт

Фармакодинаміка. антиаритмічний засіб iii класу. виявляє антиаритмічну та антиангінальну дію.

Антиаритмічні властивості:

• продовження 3-й фази потенціалу дії кардіоміоцитів обумовлено головним чином зменшенням струму іонів калію (клас III за класифікацією Воген-Вільямса);
• уповільнення серцевого ритму завдяки пригніченню автоматизму синусового вузла. Цей ефект не блокується атропіном;
• неконкурентное альфа- і бета-антиадренергічних дію;
• уповільнення синоатріального, передсердного і вузлового проведення імпульсу в міокарді, яке чим швидше ритм, тим більш виражено;
• відсутність змін з боку внутрішньошлуночковіпровідності;
• збільшення рефрактерного періоду і зменшення збудливості міокарда на предсердном, вузловому і желудочковом рівнях;
• уповільнення провідності та подовження рефрактерних періодів в додаткових AV-провідних шляхах.

Інші властивості:

• зменшення споживання кисню через помірне зниження периферичного опору судин і зменшення ЧСС;
• збільшення коронарного кровотоку завдяки прямій дії на гладкі м'язи судин міокарда і підтримка серцевого викиду на тлі зниженого артеріального тиску і периферичного опору судин і при відсутності негативних інотропних ефектів.

Фармакокінетика. Аміодарон є лікарським засобом з повільним виведенням і вираженим спорідненістю до тканин.

Біодоступність після прийому всередину у різних пацієнтів коливається від 30 до 80% (середній показник - 50%). Після одноразового прийому З _max в плазмі крові досягається через 3-7 год. Терапевтична дія досягається в середньому протягом 1 тижня після початку прийому препарату (від декількох днів до 2 тижнів).

Т _½ аміодарону тривалий, має досить високий рівень межиндивидуальной варіабельності (від 20 до 100 днів). Протягом перших днів лікування цей препарат накопичується в більшості тканин організму, особливо в жировій тканині. Виведення починається через кілька днів, а рівновага між надходженням і виведенням досягається впродовж декількох місяців з індивідуальними коливаннями.

Такі характеристики пояснюють необхідність застосування підвищеної дози з метою швидкого накопичення препарату в тканинах організму, що необхідно для досягнення терапевтичного ефекту.

Частина йоду вивільняється з препарату та виявляється в сечі у формі йодиду; 6 мг йоду на добу відповідає добовій дозі аміодарону 200 мг. Залишки препарату, тобто більша частина йоду, виводиться з калом після метаболізму в печінці.

Незначне виведення препарату з сечею дозволяє призначати його звичайні дози хворим з порушенням функції нирок.

Після відміни лікування виведення з організму триває протягом декількох місяців. Слід враховувати, що після відміни препарату його дія триває від 10 днів до 1 міс.

Профілактика рецидиву:

• небезпечної для життя шлуночкової тахікардії: препарат призначають тільки в умовах стаціонару під наглядом;
• документованої симптомной і тяжкої шлуночкової тахікардії;
• документованої надшлуночкової тахікардії, якщо потреба в призначенні препарату визначена у пацієнтів із захворюванням, резистентним до іншого лікування, або з наявністю протипоказань до інших методів лікування фібриляції шлуночків.

Лікування надшлуночкової тахікардії: уповільнення або зменшення фібриляції або тріпотіння передсердь.

Аміодарон можна застосовувати пацієнтам з ІХС і / або лівошлуночковою дисфункцією серця (див. Фармакологічні властивості).

Призначають дорослим внутрішньо під час або після їди, не розжовуючи, з невеликою кількістю рідини.

Початкове лікування. Звичайний режим дозування - 3 таблетки на добу протягом 8-10 днів.

У деяких випадках для початкового лікування використовуються більш високі дози (4-5 таблеток на добу), але завжди - протягом короткого періоду часу і з мониторированием ЕКГ.

Підтримуючу терапію. Повинна бути визначена мінімальна ефективна доза, яка може бути різною в залежності від пацієнта і варіювати від 0,5 таблетки на добу (1 таблетка на 2 дні) до 2 таблеток на добу.

Синусова брадикардія, синоатріальна блокада серця за відсутності ендокардіального кардіостимулятора (штучного водія ритму).

Синдром слабкості синусового вузла за відсутності ендокардіального кардіостимулятора (ризик зупинки синусового вузла).

Порушення AV-провідності високого ступеня за відсутності ендокардіального кардіостимулятора.

Дисфункція щитоподібної залози.

Підвищена чутливість до йоду, аміодарону або одному з допоміжних речовин.

У комбінації з лікарськими засобами, які можуть індукувати виникнення шлуночкової тахікардії типу пірует (torsades de pointes):

• антиаритмічні засоби Іа класу (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);
• антиаритмічні засоби III класу (соталол, дофетилід, ібутилід);
• інші лікарські засоби, такі як сполуки миш'яку, бепридил, цизаприд, дифеманіл, доласетрон в / в, еритроміцин в / в, мізоластин, вінкамін в / в, моксифлоксацин, спіраміцин в / в, тореміфен (див. Взаємодія з іншими лікарськими).

Класифікувалися за категоріями «система - орган - клас» і по частоті наступним чином: дуже часто (10%), часто (1%, 10%); нечасто (0,1%, 1%), рідко (0,01%, 0,1%), дуже рідко (0,01%).

З боку органу зору: дуже часто - мікродепозіти в рогівці, майже у всіх дорослих осіб, зазвичай в межах ділянки під зіницею, які не вимагають відміни аміодарону. У виняткових випадках вони асоційовані з кольоровими гало в засліплює світлі або з затуманиванием зору. Мікродепозіти в рогівці є складні ліпідні відкладення і завжди повністю оборотні після відміни препарату, дуже рідко - нейропатія зорового нерва (неврит зорового нерва) з нечіткістю і погіршенням зору, а також, за результатами огляду очного дна, з набряком соска зорового нерва, який може прогресувати до більш-менш важкого зниження гостроти зору. Причинно-наслідковий зв'язок цього побічного явища з прийомом аміодарону на сьогодні не встановлена. Однак при відсутності інших очевидних причин розвитку цього побічного явища рекомендується скасувати аміодарон.

З боку дихальної системи, грудної клітки та середостіння: часто повідомлялося про випадки інтерстиціального або альвеолярного захворювання легенів і облітеруючого бронхіоліту з організуючою пневмонією, іноді летальних. Поява задишки при фізичному навантаженні або сухого кашлю, як ізольованих, так і асоційованих з погіршенням загального стану здоров'я (підвищена стомлюваність, зменшення маси тіла і невелике підвищення температури тіла), вимагає рентгенологічного обстеження і, при необхідності, скасування препарату, оскільки ці захворювання легенів можуть приводити до легеневого фіброзу.

Рання відміна аміодарону разом з призначенням терапії кортикостероїдами або без неї призводить до поступового зникнення симптомів. Клінічні ознаки зазвичай зникають протягом 3-4 тижнів, поліпшення рентгенологічної картини та легеневої функції відбувається повільніше (протягом декількох місяців).

Повідомлялося про декілька випадків розвитку плевриту, зазвичай асоційованого з інтерстиціальної пневмопатії; дуже рідко - бронхоспазм, особливо у хворих на бронхіальну астму.

Гострий респіраторний дистрес-синдром, в окремих випадках - з летальним результатом, іноді в ранній післяопераційний період після хірургічного втручання (підозрювалася можливу взаємодію з високими дозами кисню) (див. Особливості застосування).

Частота невідома (не може бути оцінена за доступними даними): повідомлялося про випадки легеневої кровотечі, які в деяких випадках можуть маніфестувати кровохарканням, дихальна недостатність. Ці легеневі побічні ефекти часто асоційовані з пневмопатій, індукованої аміодароном.

Шлунково-кишковий тракт: дуже часто - незначні розлади травлення (нудота, блювота, дисгевзія), які зазвичай виникають на початку лікування препаратом і зникають після зниження його дози.

З боку печінки та жовчовивідних шляхів: повідомлялося про випадки ураження печінки; ці випадки діагностували щодо підвищення рівня трансаміназ у плазмі крові. Повідомлялося про наступні побічні явища: дуже часто - зазвичай помірне та ізольоване підвищення активності трансаміназ (в 1,5-3 рази вище норми), яке зникало після відміни препарату або спонтанно; часто - гостре ураження печінки з підвищенням рівня трансаміназ в крові та / або жовтяницею, іноді фатальний, яке вимагає відміни препарату; дуже рідко - хронічне ураження печінки, цироз печінки, що вимагають тривалого лікування, печінкова недостатність. Гістологічні зміни відповідають картині псевдоалкогольний гепатиту. Оскільки клінічні та лабораторні ознаки нечітко виражені (вариабельная гепатомегалия, підвищення рівня трансаміназ у крові в 1,5-5 разів вище норми), показано регулярне моніторування функції печінки.

У разі підвищення рівня трансаміназ у крові, навіть помірного, що виникає після прийому препарату протягом більше 6 міс, необхідно запідозрити розвиток хронічного ураження печінки. Ці клінічні та біологічні зміни зазвичай зникають після відміни препарату. Повідомлялося про декілька необоротних випадках таких змін.

З боку нервової системи: часто - тремор чи інша екстрапірамідні симптоматика. Порушення сну, в тому числі нічні кошмари. Сенсорна, моторна або змішана периферична нейропатія; рідко - міопатія. Сенсорна, моторна або змішана периферична нейропатія і міопатія можуть розвинутися через кілька місяців лікування, але іноді вони виникають через кілька років. Ці побічні явища, як правило, оборотні після відміни препарату.

Однак одужання може бути неповним, дуже повільним і відзначатися тільки через кілька місяців після припинення прийому препарату, дуже рідко - атаксія мозочка. Доброякісна внутрішньочерепна гіпертензія, головний біль. При виникненні поодиноких випадків головного болю необхідно виконати обстеження для визначення її можливої причини.

З боку серцево-судинної системи: часто - брадикардія, зазвичай помірна і дозозалежні; нечасто - порушення провідності міокарда (синоатріальна блокада, АV-блокада різного ступеня), дуже рідко - виражена брадикардія та, у виняткових випадках, зупинка синусового вузла, про яку повідомлялося в декількох випадках (на фоні дисфункції синусового вузла у пацієнтів літнього віку), поява або погіршення проявів аритмії, які супроводжуються нападами стенокардії. Пароксизмальна шлуночкова тахікардія torsade de pointes. Дуже рідко - васкуліт.

З боку крові та лімфатичної системи: дуже рідко - тромбоцитопенія, гемолітична анемія.

З боку імунної системи: частота невідома (не може бути оцінена за доступними даними) - повідомлялося про випадки ангіоневротичного набряку, алергічних реакцій, включаючи шкірні висипання.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: дуже часто - фотосенсибілізація. Рекомендується уникати впливу сонячного випромінювання (і ультрафіолетового випромінювання в цілому) під час лікування; часто - пігментації шкіри синюшного або синюшно-сірого кольору, які виникають на тлі тривалого прийому високих добових доз і повільно зникають після відміни препарату (протягом 10-24 міс); дуже рідко - еритема на тлі променевої терапії. Шкірні висипання зазвичай неспецифічні. Ексфоліативнийдерматит, хоча причинно-наслідковий зв'язок цього побічного явища з прийомом препарату на сьогодні чітко не встановлена. Алопеція.

З боку репродуктивної системи та молочних залоз: дуже рідко - епідидиміт, імпотенція. Причинно-наслідковий зв'язок цього побічного явища з прийомом цього лікарського засобу на даний момент чітко не встановлена.

Лабораторні показники: рідко - рідкісні випадки гіпонатріємії можуть свідчити про розвиток синдрому неадекватної секреції антидіуретичного гормону (СНСАГ), особливо якщо Міоритміл-Дарниця приймати одночасно з лікарськими засобами, які можуть індукувати гипонатриемию; дуже рідко - ураження нирок з помірним підвищенням рівня креатиніну.

З боку ендокринної системи: дуже часто - за винятком випадків, коли присутні клінічні ознаки дисфункції щитоподібної залози, не пов'язані з прийомом препарату зміни з боку змісту гормонів щитоподібної залози в крові (збільшений рівень Т _4, нормальний або кілька знижений рівень Т ₃₎ не вимагають відміни препарату; часто - гипотиреоидизм обумовлює типові симптоми: збільшення маси тіла, непереносимість холоду, апатія, сонливість. Значне підвищення рівня ТТГ підтверджує цей діагноз. Еутіреоідізм зазвичай досягається протягом 1-3 міс після припинення прийому препарату. Відміна препарату не обов'язкова: у разі, коли застосування аміодарону має обґрунтовані показання, лікування цим препаратом може тривати в поєднанні з замісної гормональної терапією гормонами щитоподібної залози з використанням левотироксину. Дози левотироксина можуть бути відкоректовані залежно від рівнів ТТГ. Гіпертиреоїдизм встановити важче: симптоматика менш виражена (невелике безпричинне зниження ваги, недостатня ефективність антиангінальних і / або противоаритмических лікарських засобів); у пацієнтів похилого віку відзначають симптоми з боку психіки, навіть тиреотоксикоз.

Значне зниження рівня високочутливого ТТГ підтверджує цей діагноз. В такому випадку необхідно обов'язково скасувати аміодарон, чого, як правило, досить для настання клінічної нормалізації протягом 3-4 тижнів. Оскільки серйозні випадки цього побічного явища можуть бути фатальними, необхідно невідкладно розпочати належну терапію.

У разі, коли причиною проблем є тиреотоксикоз (як безпосередньо, так і через його вплив на вразливе рівновагу міокарда), варіабельність ефективності синтетичних антитиреоїдних препаратів обумовлює необхідність рекомендувати прийом кортикостероїдів у високих дозах (1 мг/кг маси тіла) протягом досить тривалого періоду ( 3 міс).

Повідомлялося про випадки гіпертиреоїдизму протягом періоду тривалістю до декількох місяців після відміни аміодарону.

Інші ендокринні розлади. Дуже рідкісні випадки синдрому неадекватної секреції антидіуретичного гормону, особливо якщо препарат застосовують одночасно з лікарськими засобами, які можуть індукувати гипонатриемию (див. Результати досліджень).

Лікування аміодароном повинен проводити та контролювати лікар, у якого є відповідні знання і досвід в лікуванні порушень серцевого ритму.

Частота і тяжкість небажаних ефектів залежать від дози, тому слід застосовувати мінімальну ефективну підтримуючу дозу.

Ефекти з боку серця. До початку застосування препарату необхідно провести ЕКГ. У пацієнтів похилого віку на тлі прийому препарату може посилюватися уповільнення ЧСС. Аміодарон індукує зміни ЕКГ. Ці зміни включають подовження інтервалу Q-T внаслідок подовженої реполяризації з можливою появою зубця U. Це є ознакою терапевтичної дії препарату, а не його токсичності.

Якщо спостерігається синоатріальна блокада або атріовентрикулярна блокада II або III ступеня, або біфасціальная блокада пучка Гіса, лікування необхідно припинити.

Виникнення на тлі лікування АV-блокади II або III ступеня, синоатріальна або біфасцикулярної блокади вимагає відміни препарату. Розвиток АV-блокади I ступеня вимагає інтенсифікації спостереження за станом пацієнта.

Повідомлялося про випадки появи нової аритмії або погіршення вже існуючої і леченной аритмії (див. Побічна дія).

Аритмогенного ефект аміодарону слабкий або навіть нижче такого більшості антиаритмічних засобів і зазвичай проявляється на тлі застосування деяких комбінацій лікарських засобів (див. Взаємодія з іншими лікарськими) або при наявності порушень електролітного рівноваги.

Порушення з боку щитоподібної залози. Цей лікарський засіб містить йод, в зв'язку з чим впливає на результати деяких показників функції щитоподібної залози (зв'язування радіоактивного йоду, белоксвязанного йоду). Але визначення показників функції щитоподібної залози _{(Т3, Т4,} ТТГ) при цьому може виконуватися.

Аміодарон може обумовлювати порушення функції щитоподібної залози, особливо у пацієнтів з дисфункцією щитоподібної залози в анамнезі. Кількісне визначення вмісту ТТГ рекомендується у всіх пацієнтів до початку застосування препарату, а потім регулярно під час лікування і протягом декількох місяців після відміни препарату, а також у разі клінічного підозри на дисфункцію щитоподібної залози (див. Побічна дія).

Порушення з боку легенів. Поява задишки або сухого кашлю, як ізольованих, так і асоційованих з погіршенням загального стану, має розглядатися як можлива ознака легеневої токсичності препарату, наприклад, розвитку інтерстиціальної пневмопатії, і вимагає рентгенологічного обстеження пацієнта (див. Побічна дія).

Порушення з боку печінки. Регулярне моніторування функції печінки рекомендується на початку прийому препарату, далі періодично під час лікування аміодароном (див. Побічна дія). Необхідно знизити дозу аміодарону або скасувати цей препарат, якщо рівні трансаміназ зростають більш ніж в 3 рази в порівнянні з нормальними значеннями цих показників.

При застосуванні аміодарону можуть розвиватися гострі порушення функції печінки (включаючи важку гепатоцеллюлярную недостатність або печінкову недостатність, іноді летальну) і хронічні порушення функції печінки.

Нейром'язові порушення. Аміодарон може обумовлювати сенсорну, моторну або змішану периферичну нейропатію і міопатії (див. Побічна дія).

Порушення з боку органу зору. При виникненні нечіткості зору або зниження гостроти зору необхідно негайно виконати повне офтальмологічне обстеження, в тому числі фундоскопію. Розвиток нейропатії або невриту зорового нерва, обумовлених аміодароном, вимагає відміни препарату, оскільки продовження лікування може призвести до прогресування порушень аж до сліпоти (див. Побічна дія).

Порушення, пов'язані з взаємодіями з іншими лікарськими засобами. Комбінації (див. Взаємодія з іншими лікарськими) з такими препаратами, як блокатори β-адренорецепторів, крім соталолу (протипоказана комбінація) та есмололу (комбінація, яка вимагає запобіжних заходів при застосуванні), верапаміл і дилтіазем, повинні розглядатися тільки для профілактики небезпечних для життя шлуночкових аритмій. Використання аміодарону не рекомендується в поєднанні з циклоспорином, дилтіаземом (для ін'єкцій) і верапамілом (для ін'єкцій), деякими протипаразитарними засобами (галофантрин, люмефантрін і пентамідин), деякими нейролептиками (амісульприд, хлорпромазин, ціамемазин, дроперидол, флуфеназин, галоперидол, левомепромазин, пімозид , піпамперон, піпотіазін, сертіндол, сульпірид, сультоприд, тіаприд, зуклопентиксол) і метадоном (див. Взаємодія з іншими лікарськими).

Порушення, пов'язані з допоміжними речовинами. Цей лікарський засіб містить лактозу. У зв'язку з цим препарат не рекомендується до застосування у пацієнтів з непереносимістю галактози, дефіцитом лактази саамів або синдромом мальабсорбції глюкози та галактози (рідкісні спадкові захворювання).

Електролітні порушення, особливо гіпокаліємія: важливо враховувати ситуації, які можуть бути асоційовані з гіпокаліємією, що може сприяти прояву проаритмічної ефектів препарату. Гіпокаліємію необхідно усунути до початку застосування аміодарону. Необхідно проводити моніторинг рівня калію в плазмі крові.

Безпека і ефективність аміодарону для лікування дітей не оцінювали в контрольованих клінічних дослідженнях.

Через можливого збільшення порогу дефібриляції та / або стимуляції імплантованими серцевими дефібрилятором або штучними водіями ритму необхідно перевіряти цей поріг до лікування аміодароном і кілька разів після початку його застосування, а також кожного разу при корекції дози.

Вплив на шкіру та підшкірну клітковину. Під час лікування лікарським засобом пацієнтам рекомендовано уникати сонячного випромінювання або приймати захисні заходи щоб уникнути ультрафіолетового опромінення.

Анестезія. Анестезіолог повинен бути попереджений перед операцією про те, що пацієнт приймає аміодарон. Тривале лікування аміодароном може посилювати гемодинамический ризик, асоційований з загальною і місцевою анестезією, що буде виражатися через побічні ефекти. До таких побічних ефектів належать, зокрема, брадикардія, артеріальна гіпотензія, зменшення серцевого викиду і порушення серцевої провідності. Крім того, у пацієнтів, які отримували аміодарон в ранній післяопераційний період, відзначали кілька випадків гострого респіраторного дистрес-синдрому. У зв'язку з цим рекомендується здійснювати ретельне спостереження таких пацієнтів під час штучної вентиляції легенів (див. Побічна дія).

Застосування в період вагітності та годування груддю

Вагітність. Застосування цього лікарського засобу в період вагітності протипоказано, починаючи з II триместру.

Годування грудьми. Аміодарон і його метаболіти разом з йодом екскретуються в грудне молоко в концентраціях вище, ніж їх концентрації в плазмі крові матері. Через ризик розвитку гіпотиреозу у новонародженого годування груддю протипоказане при лікуванні аміодароном.

Діти. Безпека і ефективність застосування аміодарону у дітей на сьогодні не оцінювалися, тому призначення цього препарату дітям не рекомендується.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами. В період лікування необхідно дотримуватися обережності при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкої реакції з-за можливого розвитку побічних реакцій з боку органу зору та нервової системи.

Антиаритмічні препарати. багато протиаритмічних препаратів пригнічують серцевий автоматизм, провідність і скоротність міокарда.

Одночасне застосування антиаритмічних засобів, що відносяться до різних класів, може забезпечити досягнення сприятливого терапевтичного ефекту, але частіше за все лікування такою комбінацією є дуже делікатним процесом, який вимагає ретельного клінічного та ЕКГ-моніторування. Одночасне застосування антиаритмічних засобів, які можуть індукувати виникнення torsades de pointes (таких як аміодарон, дизопірамід, хінідин-з'єднання, соталол і ін.), Протипоказано.

Одночасне застосування антиаритмічних засобів одного і того ж класу не рекомендується, крім виняткових випадків, оскільки таке лікування підвищує ризик кардіальних побічних ефектів.

Одночасне застосування з лікарськими засобами, які надають негативну інотропну дію, сприяють уповільненню серцевого ритму і / або сповільнюють АV-провідність, є делікатним процесом, який вимагає ретельного клінічного та ЕКГ-моніторування.

Лікарські засоби, які можуть індукувати розвиток torsades de pointes. Ця серйозна аритмія може бути індукована деякими лікарськими засобами, незалежно від того, чи належать вони до протиаритмічними препаратів. Сприятливими факторами є гіпокаліємія (див. Препарати, що знижують вміст калію), брадикардія (див. Препарати, що уповільнюють серцевий ритм) або вроджене або придбане раніше існуюче подовження інтервалу Q-T.

До лікарських засобів, які можуть сприяти розвитку torsades de pointes, зокрема, відносяться антиаритмічними препаратами Іа і III класів і деякі нейролептики. Для еритроміцину, спіраміцину і вінкаміціна це взаємодія реалізується тільки при використанні їх лікарських форм, які вводяться в / в.

Одночасне застосування двох лікарських засобів, кожне з яких є препаратом, що сприяє виникненню torsades de pointes, зазвичай протипоказано.

Однак метадон і деякі підгрупи препаратів є винятком з цього правила:

• протипаразитарні препарати (галофантрин, люмефантрін, пентамідин), тільки не рекомендуються до застосування разом з іншими засобами, які сприяють виникненню torsades de pointes;
• нейролептики, які можуть індукувати torsades de pointes, також не рекомендуються до застосування разом з іншими засобами, які сприяють виникненню torsades de pointes, але така комбінація не протипоказана.

Препарати, що уповільнюють серцевий ритм. Багато лікарські засоби можуть обумовлювати брадикардію. Це, зокрема, стосується протиаритмічних препаратів Iа класу, блокаторів β-адренорецепторів, деяких антиаритмічних препаратів III класу, деяких блокаторів кальцієвих каналів, препаратів наперстянки, пілокарпіну і антихолінестеразних препаратів.

Протипоказані комбінації (див. Побічна дія)

Лікарські засоби, які можуть індукувати виникнення torsades de pointes (за винятком проти паразитарних препаратів, нейролептиків та метадону; см. Нерекомендовані комбінації):

• антиаритмічні засоби Іа класу (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);
• антиаритмічні засоби III класу (дофетилід, ібутилід, соталол);
• інші лікарські засоби, такі як сполуки миш'яку, бепридил, цизаприд, дифеманіл, доласетрон в / в, еритроміцин в / в, мізоластин, вінкаміцін в / в, моксифлоксацин, спіраміцин в / в, тореміфен.

Підвищення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes.

Нерекомендовані комбінації (див. Особливості застосування)

Циклоспорин. Підвищення плазмових концентрацій циклоспорину через погіршення його метаболізму в печінці, з ризиком прояву нефротоксичних ефектів.

Кількісне визначення плазмових концентрацій циклоспорину, моніторинг функції нирок і корекції дози циклоспорину на тлі лікування аміодароном.

Дилтіазем для ін'єкцій. Ризик розвитку брадикардії та атріовентрикулярної блокади. Якщо застосування цієї комбінації не можна уникнути, дуже важливо здійснювати ретельний клінічний контроль і безперервне моніторування ЕКГ.

Верапаміл для ін'єкцій. Ризик розвитку брадикардії та атріовентрикулярної блокади. Якщо застосування цієї комбінації не можна уникнути, дуже важливо здійснювати ретельний клінічний контроль і безперервне моніторування ЕКГ.

Протипаразитарні препарати, які можуть індукувати torsades de pointes (галофантрин, люмефантрін, пентамідин). Підвищення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes. Якщо можливо, слід скасувати 1 або 2 препарати. Якщо застосування цієї комбінації не можна уникнути, дуже важливо виконати попередню оцінку інтервалу Q-T і моніторування ЕКГ.

Нейролептики, які можуть індукувати torsades de pointes (амісульприд, хлорпромазин, ціамемазин, дроперидол, флуфеназин, галоперидол, левомепромазин, пімозид, піпамперон, піпотіазін, сертіндол, сульпірид, сультоприд, тіаприд, зуклопентиксол). Підвищення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes.

Метадон. Підвищення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes.

Комбінації, які вимагають запобіжних заходів при застосуванні

Пероральніантикоагулянти. Посилення антикоагулянтного ефекту та підвищення ризику геморагічних ускладнень. Більш частий контроль МНО. Можлива корекція дози перорального антикоагулянту на тлі лікування аміодароном і протягом 8 днів після відміни препарату.

Блокатори β-адренорецепторів, крім соталолу (протипоказана комбінація) та есмололу (комбінація, яка вимагає запобіжних заходів при застосуванні). Порушення автоматизму і провідності (пригнічення компенсаторних симпатичних механізмів). ЕКГ і клінічний моніторування.

Блокатори β-адренорецепторів, що застосовуються для лікування серцевої недостатності (бісопролол, карведилол, метопролол, небіволол). Порушення автоматизму і провідності міокарда з ризиком надмірного уповільнення серцевого ритму. Підвищення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes. Клінічне і регулярне ЕКГ-моніторування.

Дабігатран. Підвищення плазмових концентрацій дабігатрану з підвищенням ризику геморагічних явищ. Клінічне моніторування та корекція дози дабігатрану при необхідності, але не вище 150 мг/добу.

Препарати наперстянки. Пригнічення автоматизму (надмірне уповільнення серцевого ритму) та порушення атріовентрикулярної провідності.

При використанні дигоксину спостерігається підвищення рівня дигоксину в крові через зниження кліренсу. ЕКГ і клінічний моніторування, кількісне визначення рівня дигоксину в крові та, при необхідності, корекція дози дигоксину.

Дилтіазем для перорального застосування. Ризик розвитку брадикардії або атріовентрикулярної блокади, особливо у пацієнтів похилого віку. ЕКГ і клінічний моніторування.

Деякі макроліди (азитроміцин, кларитроміцин, рокситроміцин). Підвищення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes. ЕКГ і клінічний моніторування на тлі одночасного застосування цих препаратів.

Верапаміл для перорального застосування. Ризик розвитку брадикардії та атріовентрикулярної блокади, особливо у пацієнтів похилого віку. ЕКГ і клінічний моніторування.

Есмолол. Порушення скоротності, автоматизму та провідності (пригнічення компенсаторних симпатичних механізмів). ЕКГ і клінічний моніторування.

Препарати, що знижують вміст калію: діуретики, які знижують вміст калію (ізольовано або в комбінації), стимулюючі проносні, амфотерицин В (при в / в введенні), глюкокортикоїди (при системному застосуванні), тетракозактид. Підвищення ризику шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes (гіпокаліємія є сприятливим фактором). Необхідно усунути гіпокаліємію до призначення лікарського засобу і здійснювати моніторування ЕКГ, вмісту електролітів, клінічне моніторування.

Лідокаїн. Ризик підвищення плазмових концентрацій лідокаїну з можливими неврологічними та кардіальним побічними ефектами, в зв'язку з пригніченням аміодароном метаболізму препарату в печінці. Клінічне і ЕКГ-моніторування, а також, при необхідності, кількісне визначення плазмових концентрацій лідокаїну. При необхідності - корекція дози лідокаїну на тлі лікування аміодароном і після його відміни.

Орлістат. Ризик зниження плазмових концентрацій аміодарону і його активного метаболіту. Клінічне моніторування та, при необхідності, моніторування ЕКГ.

Фенітоїн (шляхом екстраполяції - фосфенітоїн). Підвищення плазмових концентрацій фенітоїну з ознаками передозування, особливо нейрологическими ознаками (пригнічення метаболізму фенітоїну в печінці). Клінічне моніторування, кількісне визначення плазмових концентрацій фенітоїну, можлива корекція дози.

Симвастатин. Підвищення ризику виникнення побічних ефектів, які залежать від концентрації, таких як рабдоміоліз (пригнічення метаболізму симвастатину в печінці). З огляду на цей тип взаємодії, не слід перевищувати дозу симвастатину 20 мг/добу або використовувати інший статин.

Такролімус. Підвищення концентрацій такролімусу в крові через пригнічення його метаболізму аміодароном. Кількісне визначення концентрації такролімусу в крові, моніторинг функції нирок і корекція дози такролімусу на тлі одночасного застосування аміодарону і при його скасування.

Флекаїнід. Аміодарон підвищує концентрацію флекаинида в плазмі крові внаслідок пригнічення цитохрому CYP 2D6. Тому дозу флекаинида необхідно коригувати.

Лікарські засоби, які метаболізуються цитохромом Р450 3А4 (фентаніл, силденафіл, мідазолам, триазолам, дигідроерготамін, ерготамін, статини, в тому числі аторвастатин, ловастатин). Призначення їх з аміодароном, який є інгібітором цього ферменту, підвищує концентрацію цих препаратів у плазмі крові, і, як наслідок, можливе посилення їх токсичності.

Циклоспорин: комбінація з аміодароном може призвести до підвищення рівня циклоспорину в плазмі крові. Необхідно проводити корекцію дози.

Фентаніл: комбінація з аміодароном може посилювати фармакологічну дію фентанілу і підвищувати ризик його токсичності.

Статини: при одночасному прмененія аміодарону і статинів, що метаболізуються за допомогою CYP 3A4, таких як симвастатин, аторвастатин та ловастатин, підвищується ризик розвитку м'язової токсичності. При одночасному застосуванні з аміодароном рекомендується використовувати статини, що не метаболізуються за допомогою CYP 3A4.

Інші лікарські засоби, які метаболізуються за допомогою CYP 3A4: лідокаїн, такролімус, силденафіл, мідазолам, триазолам, дигідроерготамін, ерготамін, колхіцин. Під час лікування аміодароном рекомендується уникати використання інгібіторів CYP 3A4 (наприклад грейпфрутового соку і деяких лікарських засобів).

Препарати, що уповільнюють серцевий ритм. Підвищення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes. Клінічне і ЕКГ моніторування.

Субстрати CYP 2C9: аміодарон підвищує концентрацію речовин, які є субстратами CYP 2C9, таких як варфарин або фенітоїн, за рахунок пригнічення ферментів цитохрому P450 2C9.

Комбінації, які потребують особливої уваги

Пілокарпін. Ризик надмірної уповільнення серцевого ритму (адитивні ефекти препаратів, що уповільнюють серцевий ритм).

Випадки передозування аміодарону недостатньо документовані. повідомлялося про декілька випадків виникнення синусової брадикардії, шлуночкової аритмії, особливо torsades de pointes, і ураження печінки.

Лікування повинно бути симптоматичним. З огляду на фармакокінетичний профіль цього препарату, рекомендується моніторування стану пацієнта, особливо серцевої функції, протягом досить тривалого періоду. Аміодарон і його метаболіти виводяться за допомогою діалізу.

В оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °C.

діюча речовина: amiodarone;

1 таблетка містить аміодарону гідрохлориду 200 мг;

допоміжні речовини: лактоза моногідрат, крохмаль картопляний, повідон, целюлоза мікрокристалічна, кросповідон, магнію стеарат.

Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості: таблетки білого або білого зі злегка кремуватим відтінком кольору, плоскоциліндричної форми, з фаскою та рискою.

Антиаритмічні лікарські засоби III класу.

Код АТХ C01B D01.

Фармакодинаміка

Антиаритмічний засіб III класу. Проявляє антиаритмічну та антиангінальну дію.

Протиаритмічні властивості:

• подовження 3 фази потенціалу дії кардіоміоцитів зумовлене головним чином зменшенням току іонів калію (клас III за класифікацією Воген-Вільямса);
• сповільнення серцевого ритму завдяки пригніченню автоматизму синусового вузла. Цей ефект не блокується атропіном;
• неконкурентна α- та β-антиадренергічна дія;
• уповільнення синоатріального, передсердного та вузлового проведення імпульсу у міокарді, яке чим швидший ритм, тим більше виражене;
• відсутність змін з боку внутрішньошлуночкової провідності;
• збільшення рефрактерного періоду та зменшення збудливості міокарда на передсердному, вузловому та шлуночковому рівнях;
• уповільнення провідності та подовження рефрактерних періодів у додаткових атріовентрикулярних провідних шляхах.

Інші властивості:

• зменшення споживання кисню через помірне зменшення периферичного опору судин та зменшення частоти серцевих скорочень;
• збільшення коронарного кровотоку завдяки прямій дії на гладенькі м'язи судин міокарда та підтримання серцевого викиду на тлі зниженого артеріального тиску і периферичного опору судин та при відсутності негативних інотропних ефектів.

Фармакокінетика

Аміодарон є лікарським засобом із повільним виведенням та вираженою спорідненістю з тканинами.

Біодоступність після перорального застосування у різних пацієнтів коливається від 30 % до 80 % (середній показник 50 %). Після одноразового прийому максимальна концентрація у плазмі крові досягається через 3–7 годин. Терапевтична дія досягається у середньому протягом 1 тижня після початку прийому лікарського засобу (від кількох днів до двох тижнів).

Період напіввиведення аміодарону тривалий, має досить високий рівень між індивідуальної варіабельності (від 20 до 100 днів). Упродовж перших днів лікування цей лікарський засіб накопичується у більшості тканин організму, особливо у жировій тканині. Виведення розпочинається через кілька днів, а рівновага між надходженням та виведенням досягається упродовж кількох місяців з індивідуальними коливаннями.

Такі характеристики пояснюють необхідність застосування збільшеної дози з метою швидкого накопичення лікарського засобу у тканинах організму, що необхідно для досягнення терапевтичного ефекту.

Частина йоду вивільняється з лікарського засобу та виявляється у сечі у формі йодиду; 6 мг йоду за добу відповідає добовій дозі аміодарону 200 мг. Решта лікарського засобу, тобто більша частина йоду, виводиться з фекаліями після метаболізму у печінці.

Незначне виведення лікарського засобу із сечею дозволяє призначати його звичайні дози хворим із порушенням функції нирок.

Після відміни лікування виведення з організму триває впродовж кількох місяців. Слід брати до уваги, що після відміни лікарського засобу його дія продовжується від 10 днів до 1 місяця.

Профілактика рецидиву:

• небезпечної для життя шлуночкової тахікардії: АМІОДАРОН-ДАРНИЦЯ призначати лише в умовах стаціонару під наглядом;
• документованої симптомної та інвалідизуючої шлуночкової тахікардії;
• документованої надшлуночкової тахікардії, якщо потреба у призначенні лікарського засобу визначена у пацієнтів із захворюванням, резистентним до іншого лікування, або з наявністю протипоказань до інших методів лікування фібриляції шлуночків.

Лікування надшлуночкової тахікардії: сповільнення або зменшення фібриляції передсердь або тріпотіння передсердь.

Аміодарон можна застосовувати пацієнтам з ішемічною хворобою серця та/або з лівошлуночковою дисфункцією серця (див. розділ «Фармакодинаміка»).

Синусова брадикардія, синоатріальна блокада серця при відсутності ендокардіального кардіостимулятора (штучного водія ритму).

Синдром слабкості синусового вузла при відсутності ендокардіального кардіостимулятора (ризик зупинки синусового вузла).

Порушення атріовентрикулярної провідності високого ступеня при відсутності ендокардіального кардіостимулятора.

Дисфункція щитовидної залози (гіпертиреоз) – можливе загострення при прийомі аміодарону.

Гіперчутливість до йоду, аміодарону або до будь-якої із допоміжних речовин.

Вагітність.

Період годування груддю.

Комбінація з лікарськими засобами, які можуть індукувати виникнення піруетної шлуночкової тахікардії (torsadesdepointes) (за винятком протипаразитарних засобів, нейролептиків та метадону):

• протиаритмічні засоби Іа класу (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);
• протиаритмічні засоби III класу (соталол, дофетилід, ібутилід);
• інші лікарські засоби, такі як сполуки арсену, бепридил, цизаприд, циталопрам, есциталопрам, дифеманіл, доласетрон внутрішньовенно, домперидон, дронедарон, еритроміцин внутрішньовенно, левофлоксацин, мехітазин, мізоластин, вінкамін внутрішньовенно, моксифлоксацин, прукалоприд, спіраміцин внутрішньовенно, тореміфен (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»);
• телапревір;
• кобіцистат.

Протиаритмічні лікарські засоби.

Багато протиаритмічних лікарських засобів пригнічують серцевий автоматизм, провідність та скоротливість міокарда.

Одночасне застосування протиаритмічних засобів, які належать до різних класів, може

забезпечити досягнення сприятливого терапевтичного ефекту, але найчастіше лікування такою комбінацією є дуже делікатним процесом, який потребує ретельного клінічного та ЕКГ-моніторування.

Одночасне застосування протиаритмічних засобів, які можуть індукувати виникнення torsadesdepointes (таких як аміодарон, дизопірамід, хінідінові сполуки, соталол), протипоказане.

Одночасне застосування протиаритмічних засобів одного і того ж класу не рекомендоване, окрім виняткових випадків, оскільки таке лікування збільшує ризик кардіальних побічних ефектів.

Одночасне застосування з лікарськими засобами, які мають негативну інотропну дію, сприяють сповільненню серцевого ритму та/або сповільнюють атріовентрикулярну провідність, є делікатним процесом, який потребує ретельного клінічного та ЕКГ-моніторування.

Лікарські засоби, що можуть індукувати розвиток torsadesdepointes.

Ця серйозна аритмія може бути індукована деякими лікарськими засобами, незалежно від того, чи належать вони до протиаритмічних лікарських засобів, чи ні. Додатковими факторами ризику є гіпокаліємія (див. підрозділ «Лікарські засоби, що знижують вміст калію»), брадикардія (див. підрозділ «Лікарські засоби, що сповільнюють серцевий ритм») або вже наявне вроджене чи набуте подовження інтервалу QT.

До лікарських засобів, які можуть зумовлювати розвиток torsadesdepointes, зокрема, належать протиаритмічні лікарські засоби Іа і III класів та деякі нейролептики. Для доласетрону, еритроміцину, спіраміцину та вінкаміцину ця взаємодія реалізується лише при використанні їхніх лікарських форм, які вводяться внутрішньовенним шляхом.

Одночасне використання двох лікарських засобів, кожен з яких є лікарськиим засобом, що сприяє виникненню torsadesdepointes, зазвичай протипоказане.

Проте метадон і деякі підгрупи лікарських засобів є винятком із цього правила:

• протипаразитарні лікарські засоби (галофантрин, люмефантрин, пентамідин) також не рекомендовані до застосування разом з іншими засобами, що сприяють виникненню torsadesdepointes;
• нейролептики, які можуть індукувати torsadesdepointes, також не рекомендовані до застосування разом із іншими засобами, що сприяють виникненню torsades de pointes, але така комбінація не протипоказана.

Лікарські засоби, що уповільнюють серцевий ритм.

Багато лікарських засобів можуть зумовлювати брадикардію. Це, зокрема, стосується протиаритмічних лікарських засобів Іа класу, β-блокаторів, деяких протиаритмічних лікарських засобів III класу, деяких блокаторів кальцієвих каналів, лікарських засобів наперстянки, пілокарпіну та антихолінестеразних лікарських засобів.

Вплив інших лікарських засобів на аміодарон.

Інгібітори CYP3A4 та СYP2С8 потенційно можуть пригнічувати метаболізм аміодарону і, таким чином, збільшувати його експозицію.

Ефекти аміодарону на інші лікарські засоби.

Аміодарон і/або його метаболіт дезетиламіодарон інгібують CYP1A1, CYP1A2, CYP3A4, CYP2C9, CYP2D6 та Р-глікопротеїн і можуть збільшувати експозицію їхніх субстратів. Оскільки ефект аміодарону тривалий, такі взаємодії можуть спостерігатись впродовж кількох місяців після припинення лікування аміодароном.

Протипоказані комбінації (див. розділ «Протипоказання»).

Лікарські засоби, які можуть індукувати виникнення torsades de pointes (за винятком протипаразитарних лікарських засобів, нейролептиків та метадону; див. підрозділ «Не рекомендовані комбінації»):

• протиаритмічні засоби Іа класу (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);
• протиаритмічні засоби III класу (дофетилід, ібутилід, соталол);
• інші лікарські засоби, такі як: сполуки арсену, бепридил, цизаприд, циталопрам, есциталопрам, дифеманіл, доласетрон внутрішньовенно, домперидон, дронедарон, еритроміцин внутрішньовенно, левофлоксацин, мехітазин, мізоластин, вінкаміцин внутрішньовенно, моксифлоксацин, прукалоприд, спіраміцин внутрішньовенно, тореміфен.

Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsadesdepointes.

Телапревір. Розлади автоматизму та провідності кардіоміоцитів із ризиком виникнення надмірної брадикардії.

Кобіцистат. Ризик збільшення частоти індукованих аміодароном побічних ефектів внаслідок зниження метаболізму.

Не рекомендовані комбінації (див. розділ «Особливості застосування»).

Софосбувір. Тільки у пацієнтів, які отримують подвійну комбіновану терапію даклатасвіром/софосбувіром або ледипасвіром/софосбувіром, можлива брадикардія, у т. ч. симптомна або навіть летальна. Якщо застосування такої комбінації не можна уникнути, необхідний ретельний клінічний нагляд та моніторинг серцевої діяльності за допомогою ЕКГ, особливо впродовж перших кількох тижнів подвійної терапії.

Дилтіазем для ін’єкцій. Ризик розвитку брадикардії та атріовентрикулярної блокади. Якщо застосування цієї комбінації уникнути не можна, слід здійснювати ретельний клінічний нагляд та моніторинг серцевої діяльності за допомогою ЕКГ.

Фінголімод. Потенціювання індукованих брадикардією ефектів, можливий летальний наслідок. Особливо це актуально для β-блокаторів, які інгібують механізми адренергічної компенсації. Після застосування першої дози лікарського засобу потрібен клінічний нагляд та моніторинг серцевої діяльності за допомогою ЕКГ впродовж 24 годин.

Циклоспорин. Збільшення сироваткових концентрацій циклоспорину через погіршення його метаболізму у печінці, з ризиком прояву нефротоксичних ефектів.

Кількісне визначення сироваткових концентрацій циклоспорину, моніторування ниркової функції та коригування дози циклоспорину на тлі лікування аміодароном.

Верапаміл та дилтіазем для ін'єкцій. Ризик розвитку брадикардії та атріовентрикулярної блокади.

Якщо застосування цієї комбінації уникнути не можна, надзвичайно важливо здійснювати ретельний клінічний нагляд та безперервне моніторування ЕКГ.

Протипаразитарні лікарські засоби, які можуть індукувати torsades de pointes (галофантрин, люмефантрин, пентамідин).Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsadesdepointes.

Якщо можливо, слід відмінити 1 або 2 лікарські засоби. Якщо застосування цієї комбінації уникнути не можна, надзвичайно важливо виконати попередню оцінку інтервалу QТ та здійснення моніторування ЕКГ.

Нейролептики, які можуть індукувати torsadesdepointes (амісульприд, хлорпромазин, ціамемазин, дроперидол, флупентиксол, флуфеназин, галоперидол, левомепромазин, пімозид, піпамперон, піпотіазин, сертиндол, сульпірид, сультоприд, тіаприд, зуклопентиксол).Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsadesdepointes.

Фторхінолони, за винятком левофлоксацину та моксифлоксацину(протипоказані комбінації).Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes.

Стимулювальні проносні засоби. Підвищений ризик виникнення шлуночкових аритмій, особливо шлуночкової тахікардії torsades de pointes (при цьому провокуючим фактором є гіпокаліємія). Перед застосуванням лікарського засобу потрібно провести корекцію гіпокаліємії, здійснювати моніторинг серцевої діяльності за допомогою ЕКГ та клінічний нагляд разом із контролем рівнів електролітів.

Фідаксоміцин. Підвищення концентрації фідаксоміцину в плазмі крові.

Метадон. Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsadesdepointes.

Комбінації, які вимагають запобіжних заходів при застосуванні.

Субстрати Р-глікопротеїну. Аміодарон є інгібітором Р-глікопротеїну. Очікується, що при одночасному застосуванні із субстратами Р-глікопротеїну буде збільшуватися їх концентрація у крові.

Пероральні антикоагулянти. Посилення антикоагулянтного ефекту та збільшення ризику геморагічних ускладнень.

Більш частий контроль міжнародного нормалізаційного співвідношення. Можливе коригування дози перорального антикоагулянту на тлі лікування аміодароном та протягом 8 діб після відміни лікарського засобу.

β-блокатори, окрім соталолу (протипоказана комбінація) та есмололу (комбінація, яка вимагає запобіжних заходів при застосуванні).Порушення автоматизму та провідності (пригнічення компенсаторних симпатичних механізмів). ЕКГ та клінічне моніторування.

β-блокатори, які застосовуються для лікування серцевої недостатності (бісопролол, карведилол, метопролол, небіволол). Порушення автоматизму та провідності міокарда з ризиком надмірного сповільнення серцевого ритму.

Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsadesdepointes. Клінічне та регулярне ЕКГ-моніторування.

Дабігатран. Збільшення плазмових концентрацій дабігатрану з підвищенням ризику геморагічних явищ.

Якщо дабігатран застосовують після проведення хірургічного втручання, потрібно проводити клінічне спостереження та коригування дози дабігатрану при необхідності, але не вище за 150 мг/добу.

Оскільки аміодарон має тривалий період напіввиведення, то виникнення взаємодій можливе впродовж кількох місяців після припинення лікування аміодароном.

Препарати наперстянки. Пригнічення автоматизму (надмірне сповільнення серцевого ритму) та порушення атріовентрикулярної провідності.

При застосуванні дигоксину спостерігається збільшення рівнів дигоксину в крові через зменшення кліренсу дигоксину, що потребує контролю серцевої діяльності за допомогою ЕКГ та клінічного спостереження, кількісного визначення рівнів дигоксину в крові та відповідного коригування дози дигоксину.

Дилтіазем для перорального застосування. Ризик розвитку брадикардії або атріовентрикулярної блокади, особливо у пацієнтів літнього віку. ЕКГ та клінічне моніторування.

Деякі макроліди (азитроміцин, кларитроміцин, рокситроміцин). Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsadesdepointes. ЕКГ та клінічне моніторування на тлі одночасного застосування цих лікарських засобів.

Верапаміл для перорального застосування. Ризик розвитку брадикардії та атріовентрикулярної блокади, особливо у пацієнтів літнього віку. ЕКГ та клінічне моніторування.

Есмолол. Порушення скоротливості, автоматизму та провідності (пригнічення компенсаторних симпатичних механізмів) ЕКГ та клінічне моніторування.

Лікарські засоби, що знижують вміст калію: діуретики, що знижують вміст калію (ізольовано або у комбінації), стимулюючі проносні, амфотерицин В (при внутрішньовенному введенні), глюкокортикоїди (при системному застосуванні), тетракозактид. Збільшення ризику шлуночкових аритмій, особливо torsadesdepointes (гіпокаліємія є сприятливим фактором).

Необхідно усунути гіпокаліємію до призначення лікарського засобу та здійснювати моніторування ЕКГ, вмісту електролітів та клінічне моніторування.

Лідокаїн. Ризик збільшення плазмових концентрацій лідокаїну, з можливими неврологічними та кардіальними побічними ефектами, у зв'язку із пригніченням аміодароном метаболізму лікарського засобу в печінці. Клінічне та ЕКГ моніторування, а також, при необхідності, кількісне визначення плазмових концентрацій лідокаїну. При необхідності – коригування дози лідокаїну на тлі лікування аміодароном та після його відміни.

Орлістат. Ризик зменшення плазмових концентрацій аміодарону та його активного метаболіту. Клінічне моніторування та, при необхідності, моніторування ЕКГ.

Фенітоїн (шляхом екстраполяції – фосфенітоїн). Збільшення плазмових концентрацій фенітоїну з ознаками передозування, особливо неврологічними ознаками (пригнічення метаболізму фенітоїну у печінці). Клінічне моніторування, кількісне визначення плазмових концентрацій фенітоїну та можливе коригування дози.

Такролімус. Збільшення концентрацій такролімусу у крові через пригнічення його метаболізму аміодароном. Кількісне визначення концентрацій такролімусу в крові, моніторування функції нирок та коригування дози такролімусу на тлі одночасного застосування аміодарону та при його відміні.

Тамсулозин. Ризик посилення небажаних ефектів, зумовлених тамсулозином, внаслідок пригнічення його метаболізму в печінці. Слід проводити клінічний моніторинг та у разі необхідності – корекцію дози тамсулозину під час лікування інгібітором ферменту та після припинення його застосування.

Вориконазол. Підвищений ризик виникнення шлуночкових аритмій, особливо шлуночкової тахікардії torsades de pointes, оскільки можливе зниження метаболізму аміодарону. Потрібно здійснювати клінічний нагляд і моніторинг серцевої діяльності за допомогою ЕКГ, а у разі необхідності провести корекцію дози аміодарону.

Субстрати CYP2D6.

Флекаїнід. Аміодарон підвищує концентрації флекаїніду у плазмі крові внаслідок інгібування цитохрому CYP 2D6. Тому дозу флекаїніду необхідно коригувати.

Лікарські засоби, які метаболізуються цитохромом Р450 3А4 (фентаніл, силденафіл, мідазолам, тріазолам, дигідроерготамін, ерготамін, статини, у т. ч. аторвастатин, ловастатин). Призначення їх з аміодароном, який є інгібітором цього ферменту, підвищує концентрацію цих лікарських засобів у плазмі крові та як наслідок, можливе посилення їх токсичності.

Циклоспорин: комбінація з аміодароном може призводити до підвищення рівня циклоспорину в плазмі крові. Потрібно проводити корекцію дози.

Фентаніл: комбінація з аміодароном може підсилювати фармакологічну дію фентанілу та збільшувати ризик його токсичності.

Субстрати CYP3A4.

Аміодарон є інгібітором CYP3A4 і підвищує концентрацію в плазмі субстратів цього цитохрому, як результат – посилюється токсична дія вказаних субстратів.

Статини: при одночасному застосуванні аміодарону та статинів, які метаболізуються за допомогою CYP3A4, таких як симвастатин, аторвастатин та ловастатин, підвищується ризик виникнення м’язової токсичності (наприклад рабдоміолізу). При одночасному застосуванні з аміодароном рекомендується використовувати статини, які не метаболізуються за допомогою CYP3A4.

Симвастатин. Збільшення ризику виникнення побічних ефектів, що залежать від концентрації, таких як рабдоміоліз (пригнічення метаболізму симвастатину у печінці). Враховуючи цей тип взаємодії, не слід перевищувати дозу симвастатину 20 мг на добу або використовувати інший статин.

Інші лікарські засоби, які метаболізуються за допомогою CYP3A4: лідокаїн, такролімус, силденафіл, мідазолам, триазолам, дигідроерготамін, ерготамін, колхіцин.

Антагоністи вітаміну К. Посилення ефектів антагоністів вітаміну К та підвищення ризику кровотечі. Потрібен моніторинг міжнародного нормалізованого відношення (МНВ). Дозу антагоніста вітаміну К слід коригувати під час лікування аміодароном та впродовж 8 днів після завершення лікування.

Аміодарон є інгібітором CYP3A4 і підвищує концентрації цих молекул в плазмі крові, що призводить до підвищення їхньої токсичності.

Під час лікування аміодароном рекомендується уникати застосування інгібіторів CYP3A4 (наприклад, грейпфрутового соку та деяких лікарських засобів).

Лікарські засоби, що сповільнюють серцевий ритм. Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsadesdepointes. Клінічне та ЕКГ моніторування.

Субстрати CYP2C9: аміодарон збільшує концентрації речовин, які є субстратами CYP2C9, таких як варфарин або фенітоїн, за рахунок пригнічення ферментів цитохрому P4502C9.

Комбінації, які потребують особливої уваги.

Пілокарпін: ризик надмірного сповільнення серцевого ритму (адитивні ефекти лікарських засобів, які сповільнюють серцевий ритм).

Лікування аміодароном має проводити і контролювати тільки лікар, у якого є належні знання і досвід у лікуванні порушень серцевого ритму.

Частота та тяжкість небажаних ефектів залежать від дози, тому слід застосовувати мінімальну ефективну підтримуючу дозу.

Ефекти з боку серця.

До початку застосування лікарського засобу необхідно зробити ЕКГ та визначити рівень калію у сироватці крові.

У пацієнтів літнього віку на тлі прийому лікарського засобу може посилюватися сповільнення частоти серцевих скорочень. Слід з обережністю застосовувати пацієнтам літнього віку через ризик виникнення брадикардії. Аміодарон індукує зміни ЕКГ. Ці зміни включають подовження інтервалу QТ внаслідок подовженої реполяризації, з можливою появою зубця U. Це є ознакою терапевтичної дії лікарського засобу, а не його токсичності.

Якщо спостерігається синоатрикулярна блокада або атріовентрикулярна блокада другого або третього ступеня, або біфасціальна блокада пучка Гіса, лікування треба припинити.

Виникнення на тлі лікування АВ-блокади II або IIІ ступеня, синоатріальної блокади або біфасцикулярної блокади вимагає відміни лікарського засобу. Розвиток АВ-блокади І ступеня вимагає інтенсифікації нагляду за пацієнтом.

Повідомлялося про випадки появи аритмії або поширення вже наявної та лікованої аритмії (див. розділ «Побічні реакції»).

Ризик появи індукованої прийомом лікарських засобів тахікардії torsades de pointes при застосуванні аміодарону слабкий або навіть нижчий за такий при застосуванні більшості протиаритмічних засобів у пацієнтів з однаковим ступенем подовження інтервалу QT і зазвичай проявляється на тлі застосування деяких комбінацій лікарських засобів (див. розділ «Взаємодія з лікарськими засобами та інші види взаємодій») або при наявності порушень електролітної рівноваги (гіпокаліємія).

Порушення з боку щитовидної залози.

Цей лікарський засіб містить йод, у зв’язку з чим впливає на результати деяких показників функції щитовидної залози (зв’язування радіоактивного йоду, білково-зв’язаного йоду). Але визначення показників функції щитовидної залози (Т3, Т4, вч-ТТГ) при цьому може проводитися.

Аміодарон може зумовлювати порушення функції щитовидної залози, особливо у пацієнтів з дисфункцією щитовидної залози в анамнезі. Кількісне визначення вмісту ТТГ рекомендоване у всіх пацієнтів перед початком застосування лікарського засобу, а потім регулярно під час лікування та протягом кількох місяців після відміни лікарського засобу, а також у випадку клінічної підозри на дисфункцію щитовидної залози (див. розділ «Побічні реакції»).

Порушення з боку легень.

Поява задишки або сухого кашлю, як ізольованих, так і асоційованих із погіршенням загального стану, має розглядатися як можлива ознака легеневої токсичності лікарського засобу, наприклад розвитку інтерстиційної пневмопатії, та вимагає рентгенологічного обстеження пацієнта (див. розділ «Побічні реакції»).

Порушення з боку печінки.

Регулярне моніторування функції печінки рекомендоване на початку прийому лікарського засобу, далі періодично протягом лікування аміодароном (див. розділ «Побічні реакції»). Необхідно зменшити дозу аміодарону або відмінити цей лікарський засіб, якщо рівні трансаміназ зростають більш як у 3 рази порівняно з нормою цих показників.

При застосуванні аміодарону можуть розвиватися гострі печінкові розлади (включно з тяжкою гепатоцелюлярною недостатністю або печінковою недостатністю, іноді летальною) та хронічні печінкові розлади.

Нервово-м’язові порушення.

Аміодарон може зумовлювати сенсорну, моторну або змішану периферичну нейропатію і міопатію (див. розділ «Побічні реакції»).

Порушення з боку органів зору.

При виникненні нечіткості зору або зниження гостроти зору необхідно негайно виконати повне офтальмологічне обстеження, у тому числі фундоскопію. Розвиток нейропатії або невриту зорового нерва, зумовлених аміодароном, вимагає відміни лікарського засобу, оскільки продовження лікування може призвести до прогресування порушень аж до сліпоти (див. розділ «Побічні реакції»).

Тяжка брадикардія.

У пацієнтів, які приймали аміодарон у комбінації із софосбувіром, окремо або в комбінації з іншими лікарськими засобами прямої противірусної дії для лікування гепатиту С, такими як даклатасвір, симепревір або ледипасвір, спостерігалося виникнення тяжкої, потенційно небезпечної для життя брадикардії та тяжких порушень серцевої провідності. У зв’язку з цим одночасне застосування цих лікарських засобів з аміодароном не рекомендується.

Якщо одночасного застосування цих лікарських засобів з аміодароном не можна уникнути, слід здійснювати ретельний моніторинг стану пацієнтів на початку лікування софосбувіром (окремо або в комбінації з іншими лікарськими засобами прямої противірусної дії). Пацієнти з високим ризиком виникнення брадіаритмії повинні знаходитись під відповідним наглядом впродовж щонайменше 48 годин після початку лікування софосбувіром.

Через тривалий період напіввиведення аміодарону відповідний моніторинг потрібно також здійснювати у пацієнтів, які припинили приймати аміодарон у межах кількох місяців перед початком лікування софосбувіром, окремо або в комбінації з іншими лікарськими засобами прямої противірусної дії.

Пацієнтів, які отримують такі лікарські засоби для лікування гепатиту С в комбінації з аміодароном, незалежно від прийому інших лікарських засобів, що знижують частоту серцевих скорочень, слід попередити про симптоми, які виникають при брадикардії та тяжких порушеннях серцевої провідності, та про те, що у разі їх появи необхідно звернутись за невідкладною медичною допомогою.

Порушення, пов'язані із взаємодіями з іншими лікарськими засобами.

Комбінації (див. розділ «Взаємодія з лікарськими засобами та інші види взаємодій») з такими лікарськими засобами, як β-блокатори, окрім соталолу (протипоказана комбінація) та есмололу (комбінація, яка вимагає запобіжних заходів при застосуванні), верапаміл та дилтіазем, слід розглядати лише для профілактики небезпечних для життя шлуночкових аритмій.

Застосування аміодарону не рекомендоване у комбінації з циклоспорином, дилтіаземом (для ін’єкцій) та верапамілом (для ін’єкцій), деякими протипаразитарними засобами (галофантрин, люмефантрин та пентамідин), деякими нейролептиками (амісульприд, хлорпромазин, ціамемазин, дроперидол, флупентиксол, флуфеназин, галоперидол, левомепромазин, пімозид, піпамперон, піпотіазин, сертиндол, сульпірид, сультоприд, тіаприд, зуклопентиксол), фторхінолонами (за винятком левофлоксацину та моксифлоксацину), стимулювальними проносними засобами, метадоном або фінголімодом (див. розділ «Взаємодія з лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Електролітні порушення, особливо гіпокаліємія.

Гіпокаліємія може сприяти прояву проаритмічних ефектів лікарського засобу.

Не рекомендується застосування аміодарону з β-блокаторами, інгібіторами кальцієвих каналів, що знижують серцевий ритм (верапаміл, дилтіазем), стимулювальними проносними засобами, які можуть викликати гіпокаліємію.

Гіпокаліємію необхідно усунути до початку застосування аміодарону. Необхідно проводити моніторинг рівня калію у сироватці крові.

Побічні ефекти, зазначені нижче, найчастіше пов’язані з надмірним прийомом лікарського засобу; їх можна уникнути або мінімізувати, застосовуючи мінімальну підтримувальну дозу.

Безпечність та ефективність аміодарону у дітей не оцінювалися у контрольованих клінічних дослідженнях.

Через можливе збільшення порога дефібриляції та/або стимуляції імплантованими серцевими дефібриляторами або штучними водіями ритму необхідно перевіряти цей поріг до лікування аміодароном та кілька разів після початку його застосування, а також кожного разу при коригуванні дози лікарського засобу.

Вплив на шкіру і підшкірну клітковину.

Під час лікування аміодароном пацієнтам рекомендовано уникати ультрафіолетового опромінення.

Тяжкі бульозні реакції.

Аміодарон слід з обережністю призначати пацієнтам з високим ризиком виникнення серйозних шкірних реакцій, у тому числі синдрому Стівенса-Джонсона та токсичного епідермального некролізу. Прийом аміодарону необхідно негайно припинити при першій появі шкірного висипу, пошкодження слизової оболонки або при будь-якому іншому прояві гіперчутливості.

Анестезія.

Анестезіолог має бути попереджений перед операцією про те, що пацієнт приймає аміодарон.

Довготривале лікування аміодароном може посилювати гемодинамічний ризик, асоційований із загальною та місцевою анестезією, що буде виражатися через побічні ефекти. До таких побічних ефектів належать, зокрема, брадикардія, артеріальна гіпотензія, зменшення серцевого викиду та порушення серцевої провідності. Крім того, у пацієнтів, які отримували аміодарон у ранньому післяопераційному періоді, спостерігалося кілька випадків гострого респіраторного дистрес-синдрому. У зв'язку з цим рекомендовано здійснювати за такими пацієнтами ретельний нагляд під час штучної вентиляції легень (див. розділ «Побічні реакції»).

Порушення, пов'язані із допоміжними речовинами.

Цей лікарський засіб містить лактозу. У зв'язку з цим його не слід застосувати пацієнтам з непереносимістю галактози, дефіцитом лактази саамів або синдромом мальабсорбції глюкози і галактози (рідкісні спадкові захворювання).

Вагітність. У тварин не було виявлено жодних тератогенних ефектів, тому не очікується ефектів мальформації у людей.

Відповідних клінічних даних недостатньо для оцінки можливих тератогенних або фетотоксичних ефектів аміодарону при його введенні у лікувальних дозах у I триместрі вагітності.

Оскільки щитовидна залоза плода починає зв’язувати йод з 14 тижня, не очікується ніякого впливу на щитовидну залозу ембріона, якщо лікарський засіб застосовувався до цього часу. Надмірна кількість йоду, що надходить до організму в період прийому лікарського засобу, може призвести до виникнення гіпотиреозу у плода. Враховуючи вплив аміодарону на щитовидну залозу плода, цей лікарський засіб протипоказаний до застосування під час вагітності.

Годування груддю. Аміодарон та його метаболіти разом з йодом екскретуються у грудне молоко у концентраціях вищих, ніж їхні концентрації у плазмі матері. Через ризик розвитку гіпотиреозу у новонародженого годування груддю протипоказане у період лікування аміодароном.

У період лікування необхідно дотримуватися обережності при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами, що потребують підвищеної концентрації уваги і швидкості психомоторних реакцій через можливий розвиток побічних реакцій з боку органів зору або нервової системи.

Призначати дорослим внутрішньо, під час або після їди, не розжовуючи, з невеликою кількістю рідини.

Початкове лікування.

Звичайний режим дозування лікарського засобу – 3 таблетки на добу протягом 8–10 днів.

У деяких випадках для початкового лікування застосовувати більш високі дози (4–5 таблеток на добу), але завжди – протягом короткого періоду часу та з моніторуванням електрокардіограми.

Підтримуюче лікування.

Має бути визначена мінімальна ефективна доза, яка може бути різною залежно від пацієнта і варіювати від 0,5 таблетки на добу (1 таблетка на 2 дні) до 2 таблеток на добу.

Діти.

Безпека та ефективність застосування аміодарону дітям на даний час не оцінювали, тому призначення цього лікарського засобу дітям не рекомендується.

Випадки передозування аміодароном недостатньо документовані. Повідомлялося про кілька випадків виникнення синусової брадикардії, шлуночкових аритмій, особливо torsadesdepointes, та ураження печінки. Лікування має бути симптоматичним. Враховуючи фармакокінетичний профіль цього лікарського засобу, рекомендоване моніторування стану пацієнта, особливо серцевої функції, протягом досить тривалого періоду часу. АМІОДАРОН-ДАРНИЦЯ та його метаболіти не виводяться за допомогою діалізу.

Побічні ефекти класифікувалися за системами органів та за частотою таким чином: дуже часто (> 10 %); часто (> 1 %, < 10 %); нечасто (> 0,1 %, < 1 %); рідко (> 0,01 %, < 0,1 %); дуже рідко (< 0,01 %).

З боку органів зору: дуже часто – мікродепозити у рогівці, майже у всіх дорослих осіб, зазвичай у межах ділянки під зіницею, які не вимагають відміни аміодарону. У виняткових випадках вони асоційовані із кольоровими гало в осліплюючому світлі або із затуманенням зору. Мікродепозити у рогівці являють собою складні ліпідні відкладення та завжди є повністю зворотними після відміни лікарського засобу; дуже рідко – нейропатія зорового нерва (неврит зорового нерва) з нечіткістю зору та погіршенням зору, а також, за результатами огляду очного дна, з набряком соска зорового нерва, що може прогресувати більш меншого складнішого зниження гостроти зору. Причинно-наслідковий зв'язок цього побічного явища з прийомом аміодарону на даний час не встановлений.

Проте у разі відсутності інших очевидних причин розвитку цього побічного явища рекомендовано відмінити аміодарон.

З боку респіраторної системи, органів грудної клітки та середостіння: часто – повідомлялося про випадки інтерстиційного або дифузного альвеолярного захворювання легень та облітеруючого бронхіоліту з організуючою пневмонією (ОБОП), іноді летальні. Поява задишки при фізичному навантаженні або сухого кашлю, як ізольованих, так і асоційованих із погіршенням загального стану здоров'я (підвищена втомлюваність, зниження маси тіла та невелике підвищення температури тіла), потребує рентгенологічного обстеження та, при необхідності, відміни лікарського засобу, оскільки ці захворювання легень можуть призводити до легеневого фіброзу.

Рання відміна аміодарону, разом із призначенням терапії кортикостероїдами або без неї, призводить до поступового зникнення симптоматики. Клінічні ознаки зазвичай зникають протягом 3–4 тижнів; покращання рентгенологічної картини та легеневої функції відбувається повільніше (протягом кількох місяців).

Повідомлялося про кілька випадків розвитку плевриту, зазвичай асоційованого з інтерстиційною пневмопатією; дуже рідко – бронхоспазм, особливо у пацієнтів з бронхіальною астмою.

Гострий респіраторний дистрес-синдром, в окремих випадках – із летальним наслідком, іноді у ранньому післяопераційному періоді після хірургічного втручання (підозрювалася можлива взаємодія з високими дозами кисню) (див. розділ «Особливості застосування»).

Частота невідома (не може бути оцінена за доступними даними): повідомлялося про випадки легеневої кровотечі, які у деяких випадках можуть маніфестувати кровохарканням, дихальна недостатність. Ці легеневі побічні ефекти часто асоційовані із пневмопатією, індукованою аміодароном.

З боку шлунково-кишкового тракту: дуже часто – невеликі розлади травлення (нудота, блювання, дисгевзія), які зазвичай виникають на початку лікування лікарським засобом та зникають після зменшення його дози; частота невідома – панкреатит/гострий панкреатит.

З боку печінки і жовчовивідних шляхів: випадки ураження печінки (ці випадки діагностувалися за підвищеними рівнями трансаміназ у сироватці крові); дуже часто – зазвичай помірне та ізольоване підвищення рівнів трансаміназ (у 1,5–3 рази вище норми), яке зникало після зменшення дози лікарського засобу або спонтанно; часто – гостре ураження печінки з підвищенням рівнів трансаміназ в крові та/або з жовтяницею, іноді летальне, яке вимагає відміни лікарського засобу; дуже рідко – хронічне ураження печінки, цироз печінки, яке вимагає тривалого лікування, печінкова недостатність. Гістологічні зміни відповідають картині псевдоалкогольного гепатиту. Оскільки клінічні та лабораторні ознаки не чітко виражені (варіабельна гепатомегалія, підвищення рівнів трансаміназ в крові у 1,5–5 разів більше від норми), показане регулярне моніторування функції печінки.

У випадку підвищення рівнів трансаміназ у крові, навіть помірного, що виникає після прийому лікарського засобу протягом більше 6 місяців, необхідно запідозрити розвиток хронічного ураження печінки. Ці клінічні та біологічні зміни зазвичай зникають після відміни лікарського засобу. Повідомлялося про кілька незворотних випадків таких змін.

З боку нервової системи: часто – тремор або інша екстрапірамідна симптоматика. Порушення сну, у тому числі нічні кошмари. Сенсорна, моторна або змішана периферична нейропатія; рідко – міопатія. Сенсорна, моторна або змішана периферична нейропатія та міопатія можуть розвинутися через кілька місяців лікування, але іноді вони виникають через кілька років. Ці побічні явища, як правило, зворотні після відміни лікарського засобу.

Проте одужання може бути неповним, дуже повільним та спостерігатися лише через кілька місяців після припинення прийому лікарського засобу; дуже рідко – мозочкова атаксія. Доброякісна внутрішньочерепна гіпертензія, головний біль. При виникненні поодиноких головних болів необхідно виконати обстеження для визначення їхньої можливої причини.

З боку серцево-судинної системи: часто – брадикардія, зазвичай помірна та дозозалежна; нечасто – порушення провідності міокарда (синоатріальна блокада, АВ-блокада різного ступеня); дуже рідко – виражена брадикардія та, у виняткових випадках, відмова синусового вузла, про які повідомлялося у кількох випадках (на тлі дисфункції синусового вузла, у пацієнтів літнього віку), поява або погіршення проявів аритмії, що супроводжується нападами стенокардії. Пароксизмальна шлуночкова тахікардія torsade de pointes; Дуже рідко – васкуліт.

З боку крові та лімфатичної системи: дуже рідко – тромбоцитопенія, апластична анемія, гемолітична анемія. У пацієнтів, які приймали аміодарон, мали місце випадки розвитку гранульом кісткового мозку. Клінічне значення цього явища невідоме.

З боку імунної системи: частота невідома (не може бути оцінена за доступними даними) –випадки ангіоневротичного набряку, алергічні реакції, включаючи шкірні висипи.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: дуже часто – фотосенсибілізація. Рекомендовано уникати впливу сонячного випромінювання (та ультрафіолетового випромінювання в цілому) під час лікування аміодароном; часто – пігментації шкіри синюшного або синюшно-сірого кольору, які виникають на тлі тривалого прийому високих добових доз лікарського засобу та повільно зникають після відміни лікарського засобу (протягом 10–24 місяців); дуже рідко – еритема на тлі променевої терапії. Шкірні висипи, зазвичай неспецифічні. Ексфоліативний дерматит, хоча причинно-наслідковий зв'язок цього побічного явища з прийомом лікарського засобу на даний час чітко не встановлений. Алопеція. Частота невідома – тяжкі, іноді смертельні, шкірні реакції, включаючи синдром Стiвенса-Джонсона, токсичний епiдермальний некролiз.

З боку репродуктивної системи та функції молочних залоз: дуже рідко – епідидиміт, імпотенція. Причинно-наслідковий зв'язок цього побічного явища з прийомом цього лікарського засобу на даний час чітко не встановлений.

Лабораторні показники: рідко – рідкісні випадки гіпонатріємії можуть свідчити про розвиток синдрому неадекватної секреції антидіуретичного гормону (СНСАГ), особливо якщо АМІОДАРОН-ДАРНИЦЯ застосовувати одночасно з лікарськими засобами, які можуть індукувати гіпонатріємію; дуже рідко – ураження нирок з помірним підвищенням рівнів креатиніну.

З боку ендокринної системи: дуже часто – за винятком випадків, коли присутні клінічні ознаки дисфункції щитовидної залози, «не пов'язані з прийомом лікарського засобу» зміни з боку вмісту гормонів щитоподібної залози у крові (збільшений рівень Т4, нормальний або дещо зменшений рівень Т3) не вимагають відміни лікарського засобу; часто – гіпотиреоїдизм зумовлює типові симптоми: збільшення маси тіла, непереносимість холоду, апатія, сонливість. Значне підвищення рівнів ТТГ підтверджує цей діагноз. Еутиреоїдизм зазвичай досягається протягом 1–3 місяців після припинення прийому лікарського засобу. Відміна аміодарону не обов'язкова: у випадку, коли застосування аміодарону має обґрунтовані показання, лікування цим лікарським засобом може продовжуватися у комбінації з замісною гормональною терапією гормонами щитоподібної залози з використанням левотироксину. Дози левотироксину можуть бути відкориговані залежно від рівнів ТТГ. Гіпертиреоїдизм встановити важче: симптоматика менш виражена (невелике безпричинне зменшення маси тіла, недостатня ефективність антиангінальних та/або протиаритмічних лікарських засобів); у пацієнтів літнього віку спостерігаються психічні симптоми, навіть тиреотоксикоз.

Значне зниження рівнів високочутливого ТТГ підтверджує цей діагноз. У такому випадку необхідно обов'язково відмінити аміодарон, чого, як правило, достатньо для настання клінічної нормалізації протягом 3–4 тижнів. Оскільки серйозні випадки цього побічного явища можуть бути летальними, необхідно невідкладно розпочати належну терапію.

У випадку, коли причиною проблем є тиреотоксикоз (як безпосередньо, так і через його вплив на уразливу рівновагу міокарда), варіабельність ефективності синтетичних антитиреоїдних лікарських засобів зумовлює необхідність рекомендувати прийом високих доз кортикостероїдів (1 мг/кг) протягом достатньо тривалого періоду часу (3 місяців).

Повідомлялося про випадки гіпертиреоїдизму протягом періоду тривалістю до кількох місяців після відміни аміодарону.

Інші ендокринні розлади.

Дуже рідкісні випадки СНСАГ (синдрому неадекватної секреції антидіуретичного гормону), особливо якщо АМІОДАРОН-ДАРНИЦЯ застосовувати одночасно з лікарськими засобами, які можуть індукувати гіпонатріємію (також див. підрозділ «Лабораторні показники»).

3 роки.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °C.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

По 10 таблеток у контурній чарунковій упаковці; по 3 контурні чарункові упаковки в пачці.

За рецептом.

ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця».

Адреса

Україна, 02093, м. Київ, вул. Бориспiльська, 13.