Нольпаза таблеткигастрорезистентні по 40 мг 2 блістера по 14 шт

Склад

діюча речовина: пантопразол;

1 таблетка гастрорезистентна містить 40 мг пантопразолу у вигляді пантопразолу натрію сесквігідрату;

допоміжні речовини: маніт (Е 421), кросповідон (тип А), кросповідон (тип Б), натрію карбонат безводний, сорбіт (Е 420), кальцію стеарат, гіпромелоза, повідон, титану діоксид (Е 171), заліза оксид жовтий (Е 172), пропіленгліколь, метакрилатного сополімеру дисперсія, натрію лаурилсульфат, полісорбат 80, тальк, макрогол 6000.

Форма випуску

Таблетки гастрорезистентні.

Фармакодинаміка. пантопразол - заміщений бензимідазол, блокує секрецію соляної кислоти в шлунку шляхом специфічного впливу на протонний насос парієтальних клітин.

Пантопразол трансформується в активну форму в кислому середовищі парієтальних клітин, де він блокує фермент H ⁺ / K ⁺ АТФази, а саме кінцевий етап гідрофільної секреції соляної кислоти в шлунку. Пригнічення є дозозалежним і впливає на базальну та стимульовану секрецію шлункового соку.

Лікування пантопразолом, як і іншими інгібіторами протонного насоса і інгібіторами H ₂ рецепторів, викликає зниження кислотності шлунка і пропорційне підвищення виділення гастрину. Підвищення рівня гастрину має оборотний характер. Оскільки пантопразол зв'язується з ферментами, що віддалені від клітинних рецепторів, він впливає на секрецію соляної кислоти незалежно від стимуляції іншими речовинами (ацетилхоліном, гістаміном, гастрином). Ефективність препарату однакова при пероральному застосуванні або в / в введенні.

При застосуванні пантопразолу підвищується рівень гастрину натщесерце. При нетривалому застосуванні він в більшості випадків не перевищує верхню межу норми. При тривалому лікуванні рівень гастрину в більшості випадків підвищується в 2 рази. Надмірне його збільшення, однак, виникає лише в рідкісних випадках. Як наслідок, в невеликій кількості випадків при тривалому лікуванні відзначається слабке або помірне збільшення кількості ентерохромаффінноподобних клітин (ECL-клітин) шлунка (аденоматоідная гіперплазія). Проте, згідно з проведеними на даний момент дослідженнями, утворення клітин - попередників нейроендокринних пухлин шлунка, які виявлені в експериментах на тваринах, у людей не відзначено. Але при тривалому (більше 1 року) лікування не можна виключити вплив пантопразолу на ендокринні параметри щитоподібної залози.

Фармакокінетика. Пантопразол швидко всмоктується, C _max в плазмі крові досягається навіть після прийому однієї дози 20 або 40 мг. В середньому C _max в плазмі крові 1-1,5 мкг/мл - для дози 20 мг і 2-3 мкг/мл - для дози 40 мг досягається упродовж 2-2,5 год після прийому і залишається постійною також після багаторазового введення . Обсяг розподілу становить близько 0,15 л/кг маси тіла, а кліренс - 0,1 л / год / кг. Прийом їжі не впливає на біодоступність (AUC або C _max), але підвищує нестабільність часу затримки.

T _½ становить близько 1 год. У кількох випадках T _½ збільшувався. Завдяки специфічному зв'язуванню пантопразолу з протонним насосом парієтальних клітин, T _½ не сполучений з більшою тривалістю дії.

Фармакокінетика не змінюється після одноразового або багаторазового прийому. У діапазоні доз 10-80 мг кінетика пантопразолу в плазмі крові є лінійною як після перорального, так і після в / в введення.

Зв'язування пантопразолу з білками плазми крові становить близько 98%. Препарат майже повністю метаболізується в печінці. Основний шлях виведення близько 80% метаболітів пантопразолу - через нирки, решта - з калом. Основний метаболіт як в плазмі крові, так і в сечі - дисметилпантопразол в з'єднанні з сульфатом. T _½ основного метаболіту (близько 1,5 год) не набагато довший, ніж пантопразолу.

Біодоступність. Після перорального прийому пантопразол абсорбується повністю. Абсолютна біодоступність при пероральному прийомі становить близько 77%. Вживання їжі не впливає на значення показника AUC, C _max в плазмі крові та біодоступність; змінюється тільки початок дії.

Характеристика особливих груп пацієнтів. Для пацієнтів з порушенням функції нирок (включаючи перебувають на гемодіалізі) немає необхідності в зниженні дози. Як і у здорових людей, T _½ пантопразолу у них короткий. Тільки дуже невелика кількість пантопразолу може бути діалізували. Незважаючи на те що T _½ головного метаболіту дещо збільшується (2-3 год), він швидко виводиться і не кумулюється.

У пацієнтів з цирозом печінки (клас A і B за класифікацією Чайлд-П'ю) T _½ збільшується до 7-9 год і відповідно до цього в 5-7 разів збільшуються значення AUC, C _max пантопразолу в плазмі крові підвищується в 1,5 рази в порівнянні зі здоровими людьми.

Незначне збільшення AUC і C _max пантопразолу в плазмі крові у добровольців літнього віку в порівнянні з молодими також не є клінічно значущим.

Діти. Після одноразового прийому дози 20 або 40 мг пантопразолу перорально AUC і C _max у дітей у віці 5-16 років перебували в межах відповідних значень у дорослих. Після одноразового введення пантопразолу в дозі 0,8 або 1,6 мг/кг маси тіла дітям у віці 2-16 років не відмічено значимої зв'язку між кліренсом пантопразолу і віком або масою тіла. AUC і обсяг розподілу відповідали даними, отриманим при дослідженнях на дорослих.

Нольпаза, таблетки 40 мг

Дорослі та діти віком від 12 років:

рефлюкс-езофагіт.

дорослі:

• ерадикація Helicobacter pylori (H. рylori) у пацієнтів з H. рylori-асоційованої виразкою шлунка і дванадцятипалої кишки в поєднанні з відповідними антибіотиками;
• виразка дванадцятипалої кишки;
• виразка шлунку;
• синдромЗоллінгера - Еллісона та інші гіперсекреторні патологічні стани.

Підвищена чутливість до пантопразолу, похідним бензимідазолу або будь-якого іншого речовини, що входить до складу препарату. пантопразол, як і інші інгібітори протонної помпи, протипоказано застосовувати з атазанавіром.

Нольпаза, таблетки 40 мг. Таблетки слід приймати за 1 год до їжі цілком, не розжовуючи та не подрібнюючи, запиваючи водою.

Дорослі та діти віком старше 12 років

Лікування рефлюкс-езофагіту. Рекомендована доза препарату Нольпаза 40 мг для дорослих становить 1 таблетку на добу. В окремих випадках доза може бути підвищена до 2 таблеток на добу, особливо при відсутності ефекту від застосування інших препаратів для лікування рефлюкс-езофагіт. Як правило, необхідний 4-тижневий курс лікування. Якщо цього недостатньо, то слід продовжити прийом препарату протягом наступних 4 тижнів.

дорослі

Ерадикація Helicobacter pylori в комбінації з двома антибіотиками. У пацієнтів з виразкою шлунка і дванадцятипалої кишки та з позитивним результатом на H. pylori необхідно досягти ерадикації мікроорганізму за допомогою комбінованої терапії. Слід враховувати локальні дані по бактеріальної резистентності та національні рекомендації по використанню і призначенням відповідних антибактеріальних засобів. Залежно від чутливості, для ерадикації H. pylori у дорослих можуть бути призначені такі терапевтичні комбінації:

(A) 1 таблетка Нольпаза 40 мг 2 рази на добу

+ 1000 мг амоксициліну 2 рази на добу

+ 500 мг кларитроміцину 2 рази на добу;

(B) 1 таблетка Нольпаза 40 мг 2 рази на добу

+ 400-500 мг метронідазолу (500 мг тинідазолу) 2 рази на добу

+ 500 мг кларитроміцину 2 рази на добу;

(C) 1 таблетка Нольпаза 40 мг 2 рази на добу

+ 1000 мг амоксициліну 2 рази на добу

+ 400-500 мг метронідазолу (500 мг тинідазолу) 2 рази на добу.

При застосуванні комбінованої терапії для ерадикації H. pylori другу таблетку препарату Нольпаза 40 мг слід приймати ввечері за 1 год до їди. Термін лікування становить 7 днів і може бути продовжений ще на 7 днів із загальною тривалістю лікування не більше 2 тижнів. Якщо для забезпечення загоєння виразки показане подальше лікування пантопразолом, слід розглянути рекомендації щодо дозування при виразці шлунка і дванадцятипалої кишки. Якщо комбінована терапія не показана, наприклад у пацієнтів з негативним результатом на H. рylori, для монотерапії препарат Нольпаза 40 мг застосовують в нижчезазначених дозах.

Лікування виразки шлунка. 1 таблетка Нольпаза 40 мг/добу. В окремих випадках дозу можна подвоїти (2 таблетки препарату Нольпаза 40 мг/добу), особливо при відсутності ефекту від застосування інших препаратів.

Для лікування виразки шлунка, як правило, потрібно 4 тижні. Якщо цього недостатньо, загоєння виразки можна очікувати протягом наступних 4 тижнів.

Лікування виразки дванадцятипалої кишки. 1 таблетка Нольпаза 40 мг/добу. В окремих випадках дозу можна подвоїти (2 таблетки препарату Нольпаза ^® 40 мг/добу), особливо при відсутності ефекту від застосування інших препаратів.

Для лікування виразки дванадцятипалої кишки, як правило, потрібно 2 тижні. Якщо цього недостатньо, загоєння виразки можна очікувати протягом наступних 2 тижнів.

Лікування синдрому Золлінгера - Еллісона та інших гіперсекреторних патологічних станів. Для тривалого лікування синдрому Золлінгера - Еллісона та інших патологічних гіперсекреторних станів початкова добова доза становить 80 мг (2 таблетки препарату Нольпаза 40 мг). При необхідності після цього дозу можна титрувати, підвищуючи або знижуючи в залежності від показників кислотності шлункового соку. Дозу, що перевищує 80 мг/добу, необхідно розділити на 2 прийоми. Можливе тимчасове збільшення дози понад 160 мг пантопразолу, але тривалість застосування повинна обмежуватися тільки періодом, необхідним для адекватного контролю кислотності.

Тривалість лікування синдрому Золлінгера - Еллісона та інших патологічних станів не обмежена і залежить від клінічної необхідності.

Пацієнти з порушенням функції печінки. Пацієнтам з тяжкими порушеннями функції печінки не слід перевищувати добову дозу 20 мг (1 таблетка Нольпаза 20 мг). Не слід застосовувати препарат Нольпаза для ерадикації H. рylori в комбінованої терапії у пацієнтів з порушеною функцією печінки середнього та тяжкого ступеня, оскільки нині немає даних про ефективність і безпеку такого застосування для цієї категорії пацієнтів.

Пацієнти з порушенням функції нирок. Для пацієнтів з порушенням функції нирок корекція дози не потрібна. Не слід застосовувати препарат Нольпаза для ерадикації H. рylori в комбінованої терапії пацієнтів з порушеною функцією нирок, оскільки нині немає даних про ефективність і безпеку такого застосування для даної категорії пацієнтів.

Пацієнтам похилого віку не потребують коригування дози.

Пацієнти з порушенням функції печінки. при тяжких порушеннях функції печінки під час лікування, особливо при тривалому застосуванні, необхідний регулярний контроль за рівнем печінкових ферментів. в разі підвищення рівня печінкових ферментів лікування необхідно припинити.

Одночасний прийом атазанавіру. Одночасний прийом атазанавіру з інгібіторами протонної помпи не рекомендується. Якщо комбінація атазанавіру з інгібіторами протонної помпи неминуча, слід проводити ретельний клінічний моніторинг (наприклад вимірювати вірусне навантаження) в поєднанні з підвищенням дози атазанавіру до 400 мг із застосуванням 100 мг ритонавіру. Дозу пантопразолу 20 мг/добу не слід перевищувати.

Вплив на адсорбцію вітаміну _В12. У пацієнтів з синдромом Золлінгера - Еллісона та іншими гіперсекреторні стани, які вимагають тривалого лікування, пантопразол, як і інші препарати, що блокують виділення шлункового соку, може зменшувати всмоктування вітаміну B ₁₂ (ціанокобаламін) в зв'язку з виникненням гіпо- або ахлоргідрії. Це слід враховувати у пацієнтів зі зниженою масою тіла або наявністю факторів ризику зниження засвоєння вітаміну B ₁₂ (ціанокобаламін) особливо при тривалому лікуванні або наявності відповідних клінічних симптомів.

Тривале лікування. При тривалості лікування понад 1 рік пацієнт повинен перебувати під постійним наглядом.

При наявності тривожних симптомів. Перед лікуванням слід виключити злоякісні захворювання стравоходу або шлунка, оскільки лікування пантопразолом може маскувати симптоми злоякісного захворювання і таким чином перешкоджати встановленню правильного діагнозу.

Гіпомагніємія. Спостерігалися випадки важкої гипомагниемии у пацієнтів, які отримували інгібітори протонної помпи, такі як пантопразол, протягом не менше 3 міс, і в більшості випадків протягом 1 року. Можуть виникнути та спочатку непомітно розвиватися такі серйозні клінічні прояви гипомагниемии: втома, тетанія, делірій, судоми, запаморочення і шлуночкова аритмія. У разі гипомагниемии в більшості випадків стан пацієнтів покращувався після замісної коректує терапії препаратами магнію і припинення прийому інгібіторів протонної помпи.

Пацієнтам, яким потрібна тривала терапія, або пацієнтам, які приймають інгібітори протонної помпи одночасно з дигоксином або препаратами, які можуть викликати гіпомагніємію (наприклад діуретики), слід визначати рівень магнію перед початком лікування інгібіторами протонної помпи та періодично під час лікування.

Переломи кісток. Тривале лікування (більше 1 року) високими дозами інгібіторів протонної помпи може дещо підвищити ризик перелому стегна, зап'ястя і хребта, переважно в осіб похилого віку або при наявності інших факторів ризику. Контрольовані дослідження вказують на те, що застосування інгібіторів протонної помпи може підвищити загальний ризик переломів на 10-40%. Деякі з них можуть бути обумовлені іншими факторами ризику. Пацієнти з ризиком розвитку остеопорозу повинні отримувати лікування відповідно до діючих клінічними рекомендаціями та вживати достатню кількість вітаміну D і кальцію.

Шлунково-кишкові інфекції, викликані бактеріями. Пантопразол, як і інші інгібітори протонної помпи, може збільшувати кількість бактерій, які зазвичай присутні в верхніх відділах шлунково-кишкового тракту. Лікування препаратом може дещо підвищити ризик виникнення шлунково-кишкових інфекцій, викликаних такими бактеріями, як Salmonella і Campylobacter.

Інформація про допоміжних речовин. Препарат Нольпаза містить сорбіт. Пацієнтам з рідкісними спадковими захворюваннями непереносимості фруктози не слід застосовувати препарат.

Застосування в період вагітності або годування груддю

Досвід застосування препарату в період вагітності обмежений. У дослідженнях репродуктивної функції на тваринах відзначена незначна ембріотоксичність в дозах 5 мг/кг маси тіла. Потенційний ризик для людини невідомий. Препарат застосовують в період вагітності тільки в разі крайньої необхідності. Отримано дані по екскреції пантопразолу з грудним молоком. Рішення про застосування препарату в період годування груддю слід приймати після ретельної оцінки користь / ризик.

Водіям

У разі виникнення побічних реакцій, таких як запаморочення і порушення зору, слід утримуватися від керування транспортними засобами та роботи з потенційно небезпечними механізмами.

Повідомлень про передозування немає. в / в вводилися дози до 240 мг більше 2 хв, переносимість була хорошою. пантопразол екстенсивно зв'язується з білками та повністю не виводиться за допомогою діалізу.

У разі передозування з клінічними проявами інтоксикації рекомендується симптоматичне та підтримуюче лікування.

Виникнення побічних реакцій відзначають у близько 5% пацієнтів. найбільш часті побічні реакції - діарея і головний біль (близько 1%).

Небажані ефекти за частотою виникнення класифікують за такими категоріями: дуже часто (≥ 1/10), часто (≥1 / 100 і 1/10), нечасто (≥1 / 1000 і 1/100), рідко (≥1 / 10 000 і 1/1000), дуже рідко (1/10 000), невідомо (частота не визначена за наявними даними).

З боку крові та лімфатичної системи: рідко - агранулоцитоз; дуже рідко - лейкопенія, тромбоцитопенія, панцитопенія.

З боку імунної системи: рідко - реакції гіперчутливості (включаючи анафілактичні реакції, анафілактичний шок).

Метаболізм і порушення обміну речовин: рідко - гіперліпідемія і підвищення рівня ліпідів (ТГ, ХС), зміна маси тіла; невідомо - гіпонатріємія, гіпомагніємія (див. Особливості застосування), гіпокальціємія ^1, гіпокаліємія.

Психічні розлади: нечасто - розлади сну; рідко - депресія (в тому числі загострення); дуже рідко - дезорієнтація (у тому числі загострення); невідомо - галюцинація, сплутаність свідомості (особливо у пацієнтів зі схильністю до даних розладів, а також загострення цих симптомів у випадку їх наявності в анамнезі).

З боку нервової системи: нечасто - головний біль, запаморочення; рідко - порушення смаку; невідомо - парестезії.

З боку органу зору: рідко - порушення зору / затуманення зору.

Шлунково-кишковий тракт: нечасто - діарея, нудота, блювання, здуття живота, запор, сухість у роті, біль в животі та дискомфорт.

З боку гепатобіліарної системи: нечасто - підвищення рівня печінкових ферментів (трансаміназ, γ-глутамілтрансферази); рідко - підвищення рівня білірубіну; невідомо - поразка гепатоцитів, жовтяниця, гепатоцелюлярна недостатність.

З боку шкіри та підшкірних тканин: нечасто - висипання на шкірі, висип, свербіж; рідко - кропив'янка, ангіоневротичний набряк; невідомо - синдром Стівенса - Джонсона, синдром Лайєлла, мультиформна еритема, фотосенсибілізація.

З боку кістково-м'язової системи та сполучної тканини: нечасто - переломи стегна, зап'ястя, хребта (див. Особливості застосування); рідко - артралгія, міалгія; невідомо - спазм м'язів ^2.

З боку нирок та сечовидільної системи: невідомо - інтерстиціальнийнефрит (з можливим розвитком ниркової недостатності).

З боку репродуктивної системи та молочних залоз: рідко - гінекомастія.

Загальні порушення: нечасто - астенія, втома, нездужання; рідко - підвищення температури тіла, периферичні набряки.

Вплив пантопразолу на всмоктування інших лікарських засобів. пантопразол може зменшити всмоктування лікарських препаратів, біодоступність яких залежить від ph шлункового соку, наприклад деяких азолів, протигрибкових препаратів, таких як кетоконазол, ітраконазол, позаконазол і інших лікарських засобів, таких як ерлотиніб.

Препарати для лікування ВІЛ (атазанавір). Одночасний прийом атазанавіру та інших препаратів для лікування ВІЛ, адсорбція яких залежить від pH, з інгібіторами протонної помпи може привести до значного зниження біодоступності останніх і впливати на їх ефективність. Тому одночасне призначення інгібіторів протонної помпи з атазанавиром не рекомендується.

Кумаринові антикоагулянти (варфарин або фенпрокумон). Незважаючи на відсутність взаємодії при одночасному застосуванні з фенпрокоумоном або варфарином, при проведенні клінічних досліджень зареєстровані поодинокі випадки зміни міжнародного нормалізованого відношення (МНО) в постмаркетинговий період. Таким чином, пацієнтам, які застосовують антикоагулянти кумаринового (наприклад фенпрокумон або варфарин) ряду, рекомендується проводити контроль протромбінового часу або МНО після початку, закінчення або при нерегулярному прийомі пантопразолу.

Метотрексат. Повідомлялося, що одночасне застосування високих доз метотрексату (наприклад 300 мг) і інгібіторів протонної помпи підвищує рівень метотрексату в крові у деяких пацієнтів. Пацієнтам, які приймають високі дози метотрексату, наприклад хворим на рак або на псоріаз, рекомендується тимчасово припинити лікування пантопразолом.

Дослідження інших взаємодій. Пантопразол в значній мірі метаболізується в печінці системою цитохрому P450. Основний шлях метаболізму - деметилювання за допомогою CYP 2C19 і інших метаболічних шляхів, в тому числі окислення ферментом CYP 3A4.

Дослідження з лікарськими засобами, які також метаболізуються за допомогою цих шляхів, такими як карбамазепін, діазепам, глібенкламід, ніфедипін, фенпрокумон і оральними контрацептивами, що містять левоноргестрел і етинілестрадіол, не виявили клінічно значущих взаємодій.

Результати досліджень можливих взаємодій вказують, що пантопразол не впливає на метаболізм активних речовин, які метаболізуються за допомогою CYP 1A2 (таких як кофеїн і теофілін), CYP 2C9 (наприклад пироксикам, диклофенак, напроксен), CYP 2D6 (наприклад метопролол), CYP 2E1 (наприклад етанол) і не впливає на p-глікопротеїн, що забезпечує всмоктування дигоксину.

Не виявлено взаємодії з одночасно призначеними антацидами.

Проведено спеціальні дослідження взаємодії пантопразолу з певними антибіотиками (кларитроміцин, метронідазол, амоксицилін), при одночасному застосуванні клінічно значущих взаємодій між цими препаратами не виявили.

Нольпаза, таблетки, і Нольпаза контрол: при температурі не вище 30 °C в оригінальній упаковці для захисту від вологи.

діюча речовина: пантопразол;

1 таблетка гастрорезистентна містить 40 мг пантопразолу у вигляді пантопразолу натрію сесквігідрату;

допоміжні речовини: маніт (Е 421), кросповідон (тип А), кросповідон (тип Б), натрію карбонат безводний, сорбіт (Е 420), кальцію стеарат, гіпромелоза, повідон, титану діоксид (Е 171), заліза оксид жовтий (Е 172), пропіленгліколь, метакрилатного сополімеру дисперсія, натрію лаурилсульфат, полісорбат 80, тальк, макрогол 6000.

Таблетки гастрорезистентні.

Основні фізико-хімічні властивості: таблетки світлого жовто-коричневого кольору, овальні, трохи двоопуклі, вкриті плівковою оболонкою.

Інгібітори протонної помпи. Код ATХ A02B C02.

Фармакодинаміка

Механізм дії. Пантопразол – заміщений бензимідазол, який інгібує секрецію соляної кислоти у шлунку шляхом специфічної блокади протонних помп парієтальних клітин.

Пантопразол трансформується в активну форму у кислотному середовищі в парієтальних клітинах, де інгібує фермент H⁺-K⁺-АТФазу, тобто блокує кінцевий етап продукування соляної кислоти у шлунку. Інгібування є дозозалежним та стосується як базальної, так і стимульованої секреції кислоти. Більшість пацієнтів звільняються від симптомів протягом 2 тижнів. Застосування пантопразолу, як і у випадку з іншими інгібіторами протонної помпи (ІПП) та інгібіторами H₂-рецепторів, знижує кислотність у шлунку і таким чином збільшує секрецію гастрину пропорційно до зменшення кислотності. Збільшення секреції гастрину є оборотним. Оскільки пантопразол зв’язує фермент дистально по відношенню до клітинного рецептора, він може інгібувати секрецію соляної кислоти незалежно від стимуляції іншими речовинами (ацетилхолін, гістамін, гастрин). Ефект при пероральному та внутрішньовенному застосуванні препарату однаковий.

При застосуванні пантопразолу збільшуються рівні гастрину натщесерце. При короткостроковому застосуванні вони у більшості випадків не перевищують верхньої межі норми. При довготривалому лікуванні рівні гастрину у більшості випадків зростають вдвічі. Їх надмірне збільшення виникає лише у поодиноких випадках. Як наслідок, у невеликій кількості випадків при довготривалому лікуванні спостерігається слабке або помірне збільшення специфічних ендокринних (ECL) клітин у шлунку (подібно до аденоматоїдної гіперплазії). Тим не менше, згідно з проведеними на даний момент дослідженнями, утворення клітин-попередників нейроендокринних пухлин (атипова гіперплазія) або нейроендокринних пухлин шлунка, які було виявлено в дослідженнях на тваринах, у людей не спостерігалося.

Виходячи з результатів досліджень на тваринах, не можна виключати вплив довготривалого (більше одного року) лікування пантопразолом на ендокринні параметри щитовидної залози.

На тлі лікування антисекреторними лікарськими засобами рівень гастрину в сироватці крові зростає у відповідь на зниження секреції кислоти. Крім того, через зниження кислотності шлунка підвищується рівень хромограніну А (CgA). Підвищений рівень CgA може впливати на результати досліджень при діагностиці нейроендокринних пухлин. Наявні опубліковані дані свідчать про те, що лікування інгібіторами протонної помпи слід припинити протягом періоду від 5 днів до
2 тижнів до вимірювань рівня CgA. Це дозволяє рівню CgA повернутися в діапазон нормальних значень, які можуть бути помилково підвищеними після лікування ІПП.

Фармакокінетика

Всмоктування. Пантопразол всмоктується швидко, а максимальні концентрації в плазмі досягаються вже після однократного перорального прийому дози 40 мг. У середньому через 2,5 години після прийому досягається максимальна концентрація в сироватці крові на рівні близько 2-3 мкг/мл; концентрація залишається на постійному рівні після багаторазового прийому. Фармакокінетичні властивості не змінюються після одноразового чи повторного прийому. У діапазоні доз від 10 до 80 мг фармакокінетика пантопразолу у плазмі крові залишається лінійною як при пероральному прийомі, так і при внутрішньовенному введенні. Встановлено, що абсолютна біодоступність таблеток становить близько 77 %. Одночасний прийом їжі не впливає на AUC (площа під кривою «концентрація-час») або максимальну концентрацію в сироватці крові, а відповідно, і на біодоступність. При одночасному прийомі їжі збільшується лише варіативність латентного періоду.

Розподіл. Зв’язування пантопразолу з білками сироватки крові становить близько 98 %. Об’єм розподілу – близько 0,15 л/кг.

Біотрансформація. Речовина метаболізується майже виключно у печінці. Основним метаболічним шляхом є деметилування за допомогою CYP2C19 з подальшою сульфатною кон’югацією; до інших метаболічних шляхів належить окиснення за допомогою CYP3A4.

Виведення. Кінцевий період напіввиведення – близько 1 години, а кліренс – 0,1 л/год/кг. Було відзначено декілька випадків затримки виведення. Внаслідок специфічного зв’язування пантопразолу з протонними помпами парієтальних клітин період напіввиведення не корелює з набагато довшою тривалістю дії (інгібування секреції кислоти).

Основна частина метаболітів пантопразолу виводиться із сечею (близько 80 %), решта виводиться з калом. Основним метаболітом як у сироватці крові, так і в сечі є десметилпантопразол, кон’югований із сульфатом. Період напіввиведення основного метаболіту (близько 1,5 години) не набагато перевищує період напіввиведення пантопразолу.

Особливі групи пацієнтів.

Повільні метаболізатори. Близько 3 % європейців мають функціональну нестачу активності ферменту CYP2C19; їх називають повільними метаболізаторами. В організмах таких осіб метаболізм пантопразолу, імовірно, головним чином каталізується ферментом CYP3A4. Після прийому 1 дози 40 мг пантопразолу середня площа, обмежена фармакокінетичною кривою «концентрація у плазмі – час» була приблизно в 6 разів більшою у повільних метаболізаторів, ніж в осіб, які мають функціонально активний фермент CYP2C19 (швидкі метаболізатори). Середня пікова концентрація у плазмі крові зростала приблизно на 60 %. Ці результати не впливають на дозування пантопразолу.

Порушення функції нирок. Рекомендацій щодо зниження дози при призначенні пантопразолу пацієнтам зі зниженою функцією нирок (у тому числі пацієнтам на діалізі) немає. Як і в здорових людей, період напіввиведення пантопразолу в них є коротким. Діалізуються лише дуже невеликі кількості пантопразолу. Попри те, що в основного метаболіту помірно тривалий період напіввиведення (2-3 години), виведення все одно є швидким, тому кумуляції не відбувається.

Порушення функції печінки. Хоча у пацієнтів із цирозом печінки (класи А та Б за шкалою Чайлда-П’ю) період напіввиведення зростає до 7-9 годин, а AUC збільшується у 5-7 разів, максимальна концентрація в сироватці крові збільшується лише незначним чином – у 1,5 раза порівняно з такою у здорових добровольців.

Пацієнти літнього віку. Невелике збільшення AUC та C_max у добровольців літнього віку порівняно з більш молодими волонтерами також не має клінічного значення.

Діти. Після однократного прийому дози 20 або 40 мг пантопразолу перорально, AUC та C_max у дітей у віці від 5 до 16 років знаходилися у межах відповідних значень у дорослих. Після однократного внутрішньовенного введення пантопразолу в дозах 0,8 або 1,6 мг/кг дітям віком від 2 до 16 років не було відзначено значущого зв’язку між кліренсом пантопразолу і віком або масою тіла. AUC та об’єм розподілу відповідали даним, одержаним при дослідженнях на дорослих.

Дорослі та діти віком від 12 років.

- Рефлюкс-езофагіт.

Дорослі.

- Ерадикація Helicobacter pylori (H. рylori) у пацієнтів з H. рylori – асоційованими виразками шлунка та дванадцятипалої кишки у комбінації з відповідними антибіотиками.

- Виразка дванадцятипалої кишки.

- Виразка шлунка.

- Синдром Золлінгера-Еллісона та інші гіперсекреторні патологічні стани.

Підвищена чутливість до активної речовини, похідних бензимідазолу та до будь-якого компонента препарату.

Лікарські засоби, абсорбція яких залежить від рН. Унаслідок повного та довготривалого інгібування секреції соляної кислоти пантопразол може впливати на абсорбцію препаратів, для яких значення рН шлункового соку є важливим фактором їх біодоступності (наприклад, деяких протигрибкових препаратів, таких як кетоконазол, ітраконазол, позаконазол, або інших препаратів, таких як ерлотиніб).

Інгібітори протеази ВІЛ. Не рекомендується сумісне застосування пантопразолу з інгібіторами протеази ВІЛ (такими як атазанавір), абсорбція яких залежить від внутрішньошлункового рН, через суттєве зниження їх біодоступності (див. розділ «Особливості застосування»).

У випадку, коли сумісного застосування інгібіторів протеази ВІЛ з інгібіторами протонної помпи не можна уникнути, рекомендується ретельний клінічний моніторинг (наприклад, вірусного навантаження). Не слід перевищувати добову дозу пантопразолу 20 мг. Може виникнути необхідність коригування дози інгібіторів протеази ВІЛ.

Кумаринові антикоагулянти (фенпрокумон і варфарин).

Сумісне застосування пантопразолу з варфарином або фенпрокумоном не впливало на фармакокінетику варфарину, фенпрокумону або МНІ (міжнародний нормалізований індекс). Однак повідомляли про підвищення МНІ та подовження протромбінового часу у пацієнтів, які сумісно застосовували ІПП та варфарин або фенпрокумон. Підвищення МНІ та подовження протромбінового часу можуть призвести до розвитку патологічної кровотечі та навіть летального наслідку. У разі такого сумісного застосування необхідно проводити моніторинг МНІ та протромбінового часу.

Метотрексат. Повідомлялося, що одночасне застосування високих доз метотрексату (наприклад, 300 мг) та інгібіторів протонної помпи збільшує рівні метотрексату в крові у деяких пацієнтів. Пацієнтам, які застосовують високі дози метотрексату, наприклад, хворим на рак або псоріаз, рекомендується тимчасово припинити лікування пантопразолом.

Дослідження інших взаємодій

Пантопразол значною мірою метаболізується у печінці через систему ферментів цитохрому Р450. Основний шлях метаболізму – деметилювання за допомогою CYP2C19 та інших метаболічних шляхів, у тому числі окиснення ферментом CYP3A4.

Дослідження з лікарськими засобами, які також метаболізуються за допомогою цих шляхів, такими як карбамазепін, діазепам, глібенкламід, ніфедипін, фенпрокумон і оральними контрацептивами, що містять левоноргестрел та етинілестрадіол, не виявили клінічно значущих взаємодій.

Не можна виключати взаємодію пантопразолу з іншими препаратами, які метаболізуються через цю ж ферментну систему.

Результати досліджень щодо можливих взаємодій вказують, що пантопразол не впливає на метаболізм активних речовин, які метаболізуються за допомогою CYP1A2 (таких як кофеїн і теофілін), CYP2C9 (наприклад піроксикам, диклофенак, напроксен), CYP2D6 (наприклад метопролол), CYP2E1 (наприклад етанол) або не впливає на р-глікопротеїн, який забезпечує всмоктування дигоксину.

Не виявлено взаємодій з одночасно призначеними антацидами.

Проведені спеціальні дослідження взаємодії пантопразолу з певними антибіотиками (кларитроміцин, метронідазол, амоксицилін) при одночасному застосуванні препаратів. Клінічно значущих взаємодій між цими препаратами не виявлено.

Лікарські засоби, що інгібують або індукують CYP2C19. Інгібітори CYP2C19, такі як флувоксамін, можуть збільшувати системний вплив пантопразолу. Слід розглянути необхідність зниження дози препарату для пацієнтів, які отримують довготривалу терапію пантопразолом у високих дозах, та для пацієнтів із порушеннями функції печінки. Індуктори ферментів, що впливають на CYP2C19 та CYP3A4, такі як рифампіцин та звіробій звичайний (Hypericum perforatum), можуть знижувати плазмові концентрації ІПП, які метаболізуються через ці ферментні системи.

Порушення функції печінки. Пацієнтам із тяжкими порушеннями функції печінки необхідно регулярно контролювати рівень печінкових ферментів, особливо під час довготривалого лікування. У разі підвищення рівня печінкових ферментів лікування препаратом необхідно припинити.

Комбінована терапія. Під час комбінованої терапії необхідно дотримуватись інструкцій для медичного застосування відповідних лікарських засобів.

Злоякісні новоутворення шлунка. Симптоматична відповідь на застосування пантопразолу може маскувати симптоми злоякісних новоутворень шлунка та відтерміновувати їх діагностику. При наявності тривожних симптомів (наприклад, у разі суттєвої втрати маси тіла, періодичного блювання, дисфагії, блювання з кров’ю, анемії, мелени), а також при підозрі або наявності виразки шлунка потрібно виключити наявність злоякісного процесу.

Якщо симптоми зберігаються при адекватному лікуванні, необхідно провести додаткове обстеження.

Інгібітори протеази ВІЛ. Не рекомендується сумісне застосування пантопразолу з інгібіторами протеази ВІЛ (такими як атазанавір), абсорбція яких залежить від внутрішньошлункового рН, через суттєве зниження їх біодоступності (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Вплив на адсорбцію вітаміну В₁₂

Пантопразол може зменшувати всмоктування вітаміну B₁₂ (ціанокобаламіну) у зв’язку з виникненням гіпо- чи ахлоргідрії. Це слід враховувати у разі зниженої маси тіла у пацієнтів або наявності факторів ризику щодо зниження засвоєння вітаміну B₁₂ (ціанокобаламіну) особливо при довготривалому лікуванні або наявності відповідних клінічних симптомів.

Довготривале лікування. При довготривалому лікуванні, особливо більше 1 року, пацієнти повинні знаходитись під регулярним наглядом лікаря.

Шлунково-кишкові інфекції, спричинені бактеріями

Лікування препаратом може незначною мірою підвищити ризик виникнення шлунково-кишкових інфекцій, спричинених такими бактеріями як Salmonella та Campylobacter або C. Difficile.

Гіпомагніємія. Cпостерігалися випадки тяжкої гіпомагніємії у пацієнтів, які отримували ІПП, такі як пантопразол, протягом не менше трьох місяців, та в більшості випадків протягом року. Можуть виникнути та спочатку непомітно розвиватися наступні серйозні клінічні прояви гіпомагніємії: втома, тетанія, делірій, судоми, запаморочення та шлуночкова аритмія. У разі гіпомагніємії у більшості випадків стан пацієнтів покращувався після замісної коригуючої терапії препаратами магнію та припинення прийому ІПП.

Пацієнтам, які потребують довготривалої терапії, або пацієнтам, які приймають ІПП одночасно з дигоксином або препаратами, що можуть спричинити гіпомагніємію (наприклад, діуретики), потрібно визначати рівень магнію перед початком лікування ІПП та періодично під час лікування.

Переломи кісток. Довготривале лікування (більше 1 року) високими дозами інгібіторів протонної помпи може помірно збільшити ризик перелому стегна, зап'ястя та хребта, переважно у людей літнього віку або при наявності інших факторів ризику. Спостережні дослідження вказують на те, що застосування інгібіторів протонної помпи може збільшити загальний ризик переломів на
10-40 %. Деякі з них можуть бути зумовлені іншими факторами ризику. Пацієнти з ризиком розвитку остеопорозу повинні отримувати лікування відповідно до діючих клінічних рекомендацій та споживати достатню кількість вітаміну D і кальцію.

Підгострий шкірний червоний вовчак. Застосування інгібіторів протонної помпи повʼязують із дуже рідкими випадками розвитку підгострого шкірного червоного вовчака. Якщо виникає ураження, особливо на ділянках, що зазнають впливу сонячного світла, і це супроводжується артралгією, пацієнту необхідно негайно звернутися до лікаря, який розгляне необхідність припинення застосування препарату Нольпаза^®. Виникнення підгострого шкірного червоного вовчака у пацієнтів під час попередньої терапії інгібіторами протонної помпи може підвищити ризик його розвитку при застосуванні інших інгібіторів протонної помпи.

Вплив на результати лабораторних досліджень.

Підвищений рівень хромограніну А (CgA) може впливати на результати досліджень при діагностиці нейроендокринних пухлин. Щоб уникнути такого впливу, лікування препаратом Нольпаза^® слід тимчасово припинити принаймні за 5 днів до проведення оцінки рівня CgA (див. розділ «Фармакодинаміка»). Якщо рівні CgA та гастрину не повернулися в діапазон норми після початкового вимірювання, слід провести повторні вимірювання через 14 днів після відміни лікування інгібіторами протонної помпи.

Інформація щодо допоміжних речовин

Препарат Нольпаза® містить сорбіт. Пацієнтам з рідкими спадковими захворюваннями непереносимості фруктози не слід застосовувати препарат.

Вагітність. Наявні дані щодо застосування препарату Нольпаза® вагітним жінкам вказують на відсутність ембріональної або фето/неонатальної токсичності препарату. У тварин спостерігалася репродуктивна токсичність. Як запобіжний захід, слід уникати застосування препарату Нольпаза®вагітним жінкам.

Годування груддю. Дослідження на тваринах показали екскрецію пантопразолу у грудне молоко. Недостатньо даних щодо екскреції пантопразолу у грудне молоко людини, проте про таку екскрецію повідомляли. Не можна виключати ризик для новонароджених/немовлят. Рішення про припинення годування груддю або припинення/утримання від лікування препаратом Нольпаза® потрібно приймати з урахуванням користі від годування груддю для дитини і користі від лікування препаратом Нольпаза® для жінки.

Фертильність. Пантопразол не порушував фертильність у дослідженнях на тваринах.

Пантопразол не впливає або має дуже незначний вплив на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами. Необхідно брати до уваги можливий розвиток побічних реакцій, таких як запаморочення та розлади зору (див. розділ «Побічні реакції»). У таких випадках не слід керувати автотранспортом або працювати з іншими механізмами.

Нольпаза^®, таблетки гастрорезистентні, слід приймати за 1 годину до їди цілими, не розжовувати та не подрібнювати, запивати водою.

Рекомендоване дозування.

Дорослі та діти віком від 12 років.

Лікування рефлюкс-езофагіту.

Рекомендована доза становить 1 таблетку препарату Нольпаза^® 40 мг на добу. В окремих випадках дозу можна подвоїти (2 таблетки препарату Нольпаза^® 40 мг на добу), особливо у разі відсутності ефекту від застосування інших препаратів для лікування рефлюкс-езофагіту. Для лікування рефлюкс-езофагіту, як правило, потрібно 4 тижні. Якщо цього недостатньо, виліковування можна очікувати протягом наступних 4 тижнів.

Дорослі.

Ерадикація H. рylori у комбінації з двома антибіотиками.

У дорослих пацієнтів з виразкою шлунка та дванадцятипалої кишки та з позитивним результатом на H. pylori необхідно досягти ерадикації мікроорганізму за допомогою комбінованої терапії. Слід зважати на локальні дані щодо бактеріальної резистентності та національні рекомендації щодо використання і призначення відповідних антибактеріальних засобів. Залежно від чутливості, для ерадикації H. pylori у дорослих можуть бути призначені такі терапевтичні комбінації:

а) 1 таблетка препарату Нольпаза^® 40 мг 2 рази на добу

+ 1000 мг амоксициліну 2 рази на добу

+ 500 мг кларитроміцину 2 рази на добу;

б) 1 таблетка препарату Нольпаза^® 40 мг 2 рази на добу

+ 400-500 мг метронідазолу (або 500 мг тинідазолу) 2 рази на добу

+ 250-500 мг кларитроміцину 2 рази на добу;

в) 1 таблетка препарату Нольпаза^® 40 мг 2 рази на добу

+ 1000 мг амоксициліну 2 рази на добу

+ 400-500 мг метронідазолу (або 500 мг тинідазолу) 2 рази на добу.

При застосуванні комбінованої терапії для ерадикації H. pylori другу таблетку препарату Нольпаза^® 40 мг слід приймати ввечері за 1 годину до їди. Термін лікування становить 7 днів і може бути продовжений ще на 7 днів із загальною тривалістю лікування не більше двох тижнів. Якщо для забезпечення загоєння виразки показане подальше лікування пантопразолом, слід розглянути рекомендації щодо дозування при виразках шлунка та дванадцятипалої кишки. Якщо комбінована терапія не показана, наприклад, у пацієнтів з негативним результатом на H. рylori, для монотерапії препарат Нольпаза^® 40 мг застосовувати у нижчезазначеному дозуванні.

Лікування виразки шлунка.

1 таблетка препарату Нольпаза^® 40 мг на добу. В окремих випадках дозу можна подвоїти

(2 таблетки препарату Нольпаза^® 40 мг на добу), особливо у разі відсутності ефекту від застосування інших препаратів.

Для лікування виразки шлунка, як правило, потрібно 4 тижні. Якщо цього недостатньо, загоєння виразки можна очікувати протягом наступних 4 тижнів.

Лікування виразки дванадцятипалої кишки.

1 таблетка препарату Нольпаза^® 40 мг на добу. В окремих випадках дозу можна подвоїти

(2 таблетки препарату Нольпаза^® 40 мг на добу), особливо у разі відсутності ефекту від застосування інших препаратів.

Для лікування виразки дванадцятипалої кишки, як правило, потрібно 2 тижні. Якщо цього недостатньо, загоєння виразки можна очікувати протягом наступних 2 тижнів.

Лікування синдрому Золлінгера-Еллісона та інших гіперсекреторних патологічних станів. Для тривалого лікування синдрому Золлінгера-Еллісона та інших патологічних гіперсекреторних станів початкова добова доза становить 80 мг (2 таблетки препарату Нольпаза^® 40 мг). При необхідності після цього дозу можна титрувати, збільшуючи або зменшуючи, залежно від показників кислотності шлункового соку. Дозу, що перевищує 80 мг на добу, необхідно розподілити на два прийоми. Можливе тимчасове збільшення дози понад 160 мг пантопразолу, але тривалість застосування повинна обмежуватися тільки періодом, потрібним для адекватного контролю кислотності.

Тривалість лікування синдрому Золлінгера-Еллісона та інших патологічних станів не обмежена і залежить від клінічної необхідності.

Пацієнти з порушенням функції печінки. Пацієнтам із тяжкими порушеннями функції печінки не слід перевищувати добову дозу 20 мг (1 таблетка препарату Нольпаза^® 20 мг). Не слід застосовувати препарат Нольпаза^® для ерадикації H. рyloriу комбінованій терапії пацієнтам із порушеною функцією печінки середнього та тяжкого ступеня, оскільки на даний час немає даних про ефективність і безпеку такого застосування для цієї категорії пацієнтів.

Пацієнти з порушенням функції нирок. Для пацієнтів із порушеною функцією нирок коригування дози не потрібно. Не слід застосовувати препарат Нольпаза^® для ерадикації H. рyloriу комбінованій терапії пацієнтам із порушеною функцією нирок, оскільки на даний час немає даних про ефективність і безпеку такого застосування для цієї категорії пацієнтів.

Пацієнти літнього віку не потребують коригування дози.

Діти.

Нольпаза^®40 мг показаний дітям віком від 12 років для лікування рефлюкс-езофагіту. Препарат не рекомендується застосовувати дітям віком до 12 років, оскільки дані щодо безпеки та ефективності препарату для цієї вікової категорії обмежені.

Симптоми передозування невідомі.

Дози до 240 мг при внутрішньовенному введенні протягом 2 хвилин добре переносилися. Оскільки пантопразол екстенсивно зв’язується з білками крові, він не відноситься до препаратів, що можна легко вивести за допомогою діалізу.

У разі передозування з появою клінічних ознак інтоксикації застосовувати симптоматичну та підтримуючу терапію. Рекомендацій щодо специфічної терапії немає.

Виникнення побічних реакцій спостерігалось у близько 5 % пацієнтів. Найчастіші побічні реакції – діарея і головний біль (близько 1 %).

Небажані ефекти за частотою виникнення класифікують за такими категоріями: дуже часто (≥ 1/10), часто (≥ 1/100 і < 1/10), нечасто (≥ 1/1000 і < 1/100), рідко (≥ 1/10000 і < 1/1000), дуже рідко (< 1/10000), невідомо (частота не визначена за наявними даними).

З боку крові та лімфатичної системи.

Рідко: агранулоцитоз.

Дуже рідко: лейкопенія, тромбоцитопенія, панцитопенія.

З боку імунної системи.

Рідко: реакції гіперчутливості (включаючи анафілактичні реакції, анафілактичний шок).

Метаболізм та розлади обміну речовин.

Рідко: гіперліпідемія і підвищення рівня ліпідів (тригліцериди, холестирол), зміни маси тіла.

Невідомо: гіпонатріємія, гіпомагніємія (див. розділ «Особливості застосування»), гіпокальціємія¹, гіпокаліємія.

Психічні розлади.

Нечасто: розлади сну.

Рідко: депресія (у тому числі загострення).

Дуже рідко: дезорієнтація (у тому числі загострення).

Невідомо: галюцинація, сплутаність свідомості (особливо у пацієнтів зі схильністю до даних розладів, а також загострення цих симптомів у випадку їх передіснування).

З боку нервової системи.

Нечасто: головний біль, запаморочення.

Рідко: розлади смаку.

Невідомо: парестезія.

З боку органів зору.

Рідко: порушення зору/затуманення зору.

З боку травного тракту.

Часто: поліпи з фундальних залоз (доброякісні).

Нечасто: діарея, нудота, блювання, здуття живота, запор, сухість у роті, абдомінальний біль і дискомфорт.

З боку гепатобіліарної системи.

Нечасто: підвищення рівня печінкових ферментів (трансаміназ, g-ГТ).

Рідко: підвищення рівня білірубіну.

Невідомо: ураження гепатоцитів, жовтяниця, гепатоцелюлярна недостатність.

З боку шкіри та підшкірних тканин.

Нечасто: шкірні висипання, екзантема, свербіж.

Рідко: кропив’янка, ангіоневротичний набряк.

Невідомо: синдром Стівенса-Джонсона, синдром Лайєлла, мультиформна еритема, фоточутливість, підгострий шкірний червоний вовчак (див. розділ «Особливості застосування»).

З боку кістково-м’язової системи та сполучної тканини.

Нечасто: переломи стегна, зап’ястя, хребта (див. розділ «Особливості застосування»).

Рідко: артралгія, міалгія.

Невідомо: спазм мʼязів².

З боку нирок та сечовидільної системи.

Невідомо: інтерстиціальний нефрит (з можливим розвитком ниркової недостатності).

З боку репродуктивної системи та молочних залоз.

Рідко: гінекомастія.

Загальні розлади.

Нечасто: астенія, втома, нездужання.

Рідко: підвищення температури тіла, периферичні набряки.

1. Гіпокальціємія одночасно з гіпомагніємією.
2. Спазм мʼязівяк наслідок порушення балансу електролітів.

5 років.

Зберігати при температурі не вище 30 °C в оригінальній упаковці для захисту від дії вологи. Зберігати в недоступному для дітей місці.

По 14 таблеток у блістері; по 1 або по 2, або по 4 блістери у картонній коробці.

За рецептом.

КРКА, д. д., Ново место, Словенія/

KRKA, d.d., Novo mesto, Slovenia.

Адреса

Шмар’єшка цеста 6, 8501 Ново место, Словенія/

Smarjeska cesta 6, 8501 Novo mesto, Slovenia.