Езопротект

діюча речовина: esomeprazole;

1 флакон містить езомепразолу натрію 42,5 мг, що еквівалентно езомепразолу 40 мг;

допоміжні речовини: динатрію едетат, натрію гідроксид.

Ліофілізат для розчину для ін'єкцій та інфузій.

Основні фізико-хімічні властивості: біла або майже біла, однорідна пориста маса.

Препарати, що застосовуються при розладах кислотності. Засоби для лікування виразки та пептичної гастроезофагеальної рефлюксної хвороби (ГЕРХ). Інгібітори протонної помпи (ІПП). Код АТС A02B C05. 

Фармакодинаміка

Езомепразол є S-ізомером омепразолу, який інгібує секрецію кислоти шлункового соку завдяки специфічному, спрямованому механізму дії. Він є специфічним інгібітором кислотної помпи парієтальних клітин. І R-, і S-ізомери омепразолу мають схожу фармакологічну активність.

Місце і механізм дії

Езомепразол являє собою слабку основу, яка концентрується і перетворюється на активну форму в дуже кислому середовищі секреторних канальців парієтальних клітин, де інгібує фермент Н+К+-АТФ-азу - кислотну помпу - і пригнічує як базальну, так і стимульовану секрецію кислоти.

Вплив на секрецію шлункового соку

Через 5 днів перорального прийому по 20 мг та 40 мг езомепразолу рівень рН шлунка вище 4 зберігався відповідно в середньому 13 годин та 17 годин протягом 24-годинного інтервалу у пацієнтів з гастроезофагеальною симптоматичною рефлюксною хворобою (ГЕРХ). Ефект подібний незалежно від того, чи застосовується езомепразол перорально або внутрішньовенно. За допомогою площі під фармакокінетичною кривою концентрація-час (AUC) як опосередкованого параметра концентрації лікарського засобу у плазмі крові була продемонстрована залежність між пригніченням секреції кислоти та експозицією після перорального застосування езомепразолу. При внутрішньовенному введенні езомепразолу здоровим добровольцям у дозі 80 мг у вигляді болюсної інфузії тривалістю 30 хвилин із наступним застосуванням лікарського засобу у формі довготривалої внутрішньовенної інфузії зі швидкістю 8 мг/годину тривалістю 23,5 години рівень рН шлунка вище 4 та вище 6 зберігався 21 годину та 11-13 годин протягом 24-годинного інтервалу.

Терапевтичний ефект інгібування секреції кислоти

При пероральному застосуванні езомепразолу в дозі 40 мг близько 78 % пацієнтів з рефлюксним езофагітом одужують через 4 тижні, 93 % - через 8 тижнів лікування. У рандомізованому подвійному сліпому плацебо-контрольованому клінічному дослідженні пацієнтів з ендоскопічно доведеною пептичною виразкою класу Іа, Іб, ІІа або ІІб (9%, 43%, 38% і 10% відповідно) за Форрестом рандомізували у групи застосування езомепразолу (n=375), або плацебо (n=389). Після ендоскопічного гемостазу пацієнтам вводили або езомепразол у дозі 80 мг у формі внутрішньовенної інфузії тривалістю 30 хвилин із подальшою тривалою інфузією зі швидкістю 8 мг/год, або плацебо протягом 72 годин. Після початкового 72-годинного періоду всіх пацієнтів переводили на відкритий пероральний прийом езомепразолу в дозі 40 мг протягом 27 днів для пригнічення кислотної секреції. Частота повторної кровотечі протягом 3 діб становила 5,9% у групі прийому езомепразолу та 10,3% у групі плацебо. Через 30 днів після терапії частота повторних кровотеч у групі прийому езомепразолу та плацебо становила відповідно 7,7% та 13,6%.

Інші ефекти, пов'язані з пригніченням секреції кислоти

У період лікування антисекреторними засобами рівень гастрину в плазмі крові зростає у відповідь на зниження секреції кислоти. Рівень хромограніну А (CgA) також зростає внаслідок зменшення кислотності шлункового соку. Через підвищення рівня CgA можливий вплив на результати лабораторних досліджень виявлення нейроендокринних пухлин. Опубліковані дані свідчать про те, що лікування ІПП слід припинити протягом періоду 5 днів 2 тижні до вимірювання рівня CgA, щоб рівень CgA нормалізувався, оскільки цей показник може бути підвищений після лікування ІПП.

Підвищення кількості ентерохромафіноподібних клітин, можливо пов'язане з підвищенням рівня гастрину, спостерігалося у деяких пацієнтів у період тривалого лікування пероральним езомепразолом.

На тлі тривалого лікування пероральними антисекреторними лікарськими засобами відзначалося деяке зростання частоти утворення шлункових гландулярних кіст. Ці зміни є фізіологічним наслідком вираженого пригнічення секреції шлункового соку, мають доброякісну та оборотну природу.

Зменшення кислотності шлункового соку з будь-яких причин, у тому числі внаслідок застосування ІПП, призводить до збільшення у шлунку кількості бактерій, які зазвичай наявні у шлунково-кишковому тракті. Лікування ІПП може дещо збільшувати ризик шлунково-кишкових інфекцій, спричинених, наприклад, Salmonella та Campylobacter, та у госпіталізованих пацієнтів, можливо, також Clostridium difficile. 

Фармакокінетика

Розподіл

Уявний об'єм розподілу у стаціонарному стані у здорових добровольців становить близько 0,22 л/кг маси тіла. Езомепразол на 97 % зв'язується з білками плазми крові.

Метаболізм та виведення

Езомепразол повністю метаболізується системою цитохрому Р450 (CYP). Основна частина метаболізму езомепразолу залежить від поліморфного CYP2C19, що відповідає за утворення гідрокси- та десметилметаболітів езомепразолу. Решта метаболізму забезпечується іншою специфічною ізоформою, CYP3A4, що відповідає за утворення езомепразолу сульфону, основного метаболіту у плазмі крові.

При повторному застосуванні лікарського засобу у дозах 40 мг у формі внутрішньовенних ін'єкцій середня максимальна концентрація у плазмі крові становить близько 13,6 мкмоль/л. Середня максимальна плазмова концентрація після пероральних доз становить близько 4,6 мкмоль/л. Менше зростання (приблизно на 30%) загальної експозиції відзначається при в/в застосуванні порівняно з пероральним прийомом. Відзначено лінійне дозозалежне зростання експозиції при введенні езомепразолу у формі внутрішньовенної інфузії тривалістю 30 хвилин (у дозі 40 мг, 80 мг або 120 мг) з наступним його введенням у формі тривалої інфузії (зі швидкістю 4 мг/годину або 8 мг/годину) протягом 2,5 години.

Пацієнти особливих груп.

Повільні метаболізатори

Близько 2,9 ± 1,5% населення не має функціонального ферменту CYP2C19 і називається повільними метаболізаторами. У цих осіб метаболізм езомепразолу, ймовірно, каталізується переважно CYP3A4. Після багаторазового перорального прийому езомепразолу в дозі 40 мг 1 раз на добу середня загальна експозиція була приблизно на 100 % вищою для повільних метаболізаторів, ніж для осіб із функціональним ферментом CYP2C19 (швидких метаболізаторів). Середня максимальна концентрація у плазмі крові була підвищена приблизно на 60%. Подібні відмінності спостерігалися і при внутрішньовенному введенні езомепразолу. Ці дані не потребують змін у дозуванні езомепразолу.

Стать

Після перорального прийому езомепразолу в дозі 40 мг середня загальна експозиція у жінок приблизно на 30% вища, ніж у чоловіків. Залежно від статі різниця не відзначається при повторному застосуванні лікарського засобу 1 раз на добу. Подібні відмінності спостерігалися при в/в застосуванні езомепразолу. Ці дані не впливають на дозування езомепразолу.

Порушення функції печінки

Метаболізм езомепразолу у пацієнтів з легкими або помірними порушеннями функції печінки може бути порушений. У пацієнтів із тяжкими порушеннями функції печінки швидкість метаболізму знижується, внаслідок чого загальна експозиція езомепразолу зростає у 2 рази. Тому пацієнтам із ГЕРХ та тяжким порушенням функції печінки не слід перевищувати максимальну дозу 20 мг. У разі виразки, що кровоточить, та тяжких порушень функції печінки після введення початкової болюсної дози 80 мг введення лікарського засобу у формі довготривалої внутрішньовенної інфузії зі швидкістю максимум 4 мг/годину протягом 71,5 години може бути достатнім. Езомепразол або його основні метаболіти не виявляють тенденції до накопичення при застосуванні 1 раз на добу.

Порушення функції нирок

Не проводилося досліджень за участю пацієнтів зі зниженою функцією нирок. Оскільки нирки відповідають за виведення метаболітів езомепразолу, але не за виведення основної сполуки, зміни метаболізму не очікується у пацієнтів з порушенням функції нирок.

Пацієнти літнього віку

Метаболізм езомепразолу незначно змінюється в осіб літнього віку (71-80 років).

Дорослі:

Антисекреторна терапія у разі, коли неможливо застосовувати пероральний шлях введення, наприклад:

• гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ) у пацієнтів з езофагітом та/або тяжкими симптомами рефлюксу;
• лікування виразок шлунка, пов’язаних з терапією нестероїдними протизапальними засобами (НПЗЗ);
• попередження виразок шлунка та дванадцятипалої кишки, пов’язаних з терапією НПЗЗ, у пацієнтів, які входять до групи ризику.

Короткотривале підтримання гемостазу та профілактика повторної кровотечі у пацієнтів після ендоскопічного лікування гострої кровотечі внаслідок виразки шлунка або дванадцятипалої кишки.

Діти віком від 1 до 18 років:

Антисекреторна терапія у разі, коли неможливо застосовувати пероральний шлях введення, наприклад: ГЕРХ у пацієнтів з ерозивним рефлюксним езофагітом та/або тяжкими симптомами рефлюксу.

Езопротект можна купити за допомогою сайту МІС Аптека 9-1-1 за привабливою вартістю.
Актуальна ціна на медикамент вказана в каталозі сайту МІС Аптека 9-1-1.

Підвищена чутливість до діючої речовини езомепразолу, інших заміщених бензимідазолів або до будь-якої з допоміжних речовин цього лікарського засобу.

Езомепразол, як і інші ІПП, не слід застосовувати одночасно з атазанавіром та нелфінавіром.

Дозування

Дорослі

Антисекреторна терапія у разі, коли неможливо використати пероральний шлях введення Пацієнтам застосовують лікарський засіб парентерально у дозі 20-40 мг 1 раз на добу. Доза для пацієнтів із рефлюксним езофагітом становить 40 мг 1 раз на добу. Доза для пацієнтів, які отримують симптоматичне лікування рефлюксної хвороби, становить 20 мг 1 раз на добу.

При лікуванні виразок шлунка, зумовлених застосуванням НПЗП, звичайна доза становить 20 мг 1 раз на добу.

Для запобігання виразкам шлунка та дванадцятипалої кишки, зумовленим терапією НПЗП, пацієнтам групи ризику призначають лікарський засіб у дозі 20 мг 1 раз на добу. Зазвичай лікування за допомогою лікарського засобу для внутрішньовенного введення короткочасне, пацієнтів слід переводити на пероральне застосування лікарського засобу якомога швидше.

Короткострокове підтримання гемостазу та профілактика повторної кровотечі у пацієнтів після ендоскопічного лікування гострої кровотечі внаслідок виразки шлунка або дванадцятипалої кишки.

Після терапевтичної ендоскопії гострої кровотечі через виразки шлунка або дванадцятипалої кишки вводять 80 мг лікарського засобу у вигляді болюсної інфузії тривалістю 30 хвилин, після чого продовжують введення лікарського засобу у вигляді тривалої внутрішньовенної інфузії зі швидкістю 8 мг/годину протягом 3 днів.

Після парентерального лікування терапію слід продовжити за допомогою пероральних засобів, що пригнічують кислотну секрецію.

Спосіб застосування

Інструкції з приготування відновленого розчину наведені у розділі нижче ("Інструкції із застосування, використання та утилізації (у відповідних випадках)").

Ін'єкції

Доза 40 мг

5 мл відновленого розчину (8 мг/мл) вводять у формі внутрішньовенної ін'єкції тривалістю не менше 3 хвилин.

Доза 20 мг

2,5 мл або половину відновленого розчину (8 мг/мл) вводять у формі внутрішньовенної ін'єкції тривалістю не менше 3 хвилин. Невикористаний розчин утилізують.

Інфузії

Доза 40 мг

Відновлений розчин вводять у формі внутрішньовенної інфузії тривалістю 10-30 хв.

Доза 20 мг

Половину відновленого розчину вводять у формі внутрішньовенної інфузії тривалістю 10-30 хв. Невикористаний розчин утилізують.

Болюсна доза 80 мг

Відновлений розчин вводять у формі тривалої інфузії протягом 30 хвилин.

Доза 8 мг/годину

Відновлений розчин вводять у формі тривалої внутрішньовенної інфузії впродовж 71,5 год (розрахована швидкість інфузії 8 мг/годину; термін придатності відновленого розчину зазначений у розділі "Термін придатності"). 

Необоротні порушення зору відзначалися у поодиноких випадках у критично хворих пацієнтів, які отримували омепразол (рацемат) у вигляді внутрішньовенної ін’єкції, особливо у високих дозах, однак причинно-наслідковий зв’язок не встановлений. Педіатрична популяція. Рандомізоване відкрите міжнародне дослідження було проведено з метою оцінки фармакокінетики багаторазового внутрішньовенного застосування езомепразолу протягом 4 днів при введенні 1 раз на добу у дітей віком від 0 до 18 років. Всього до оцінки безпеки засобу було залучено 57 пацієнтів (8 дітей віком 1–5 років). Дані з безпеки узгоджуються із відомим профілем безпеки езомепразолу, і нових загроз безпеці пацієнтів виявлено не було.

З боку крові та лімфатичної системи: Рідко - Лейкопенія, тромбоцитопенія; Дуже рідко - Агранулоцитоз, панцитопенія. 

 З боку імунної системи: Рідко - Реакції гіперчутливості, наприклад гарячка, ангіоневротичний набряк та анафілактичні реакції/шок.

З боку обміну речовин, метаболізму: Нечасто - Периферичний набряк; Рідко - Гіпонатріємія; Частота невідома: гіпомагніємія (див. розділ "Особливості застосування"); тяжка форма гіпомагніємії може корелювати з гіпокальціємією. Гіпомагніємія також може бути пов'язана з гіпокаліємією.

З боку психіки: Нечасто - Безсоння; Рідко - Збудження, сплутаність свідомості, депресія; Дуже рідко - Агресія, галюцинації.

З боку нервової системи: Часто - Головний біль; Нечасто - Запаморочення, парестезія, сонливість; Рідко - Порушення смаку.

З боку органів зору: Нечасто - Нечіткий зір.

З боку органів слуху та вестибулярного апарату: Нечасто - Вертиго.

З боку респіраторної системи, органів грудної клітки та середостіння: Рідко - Бронхоспазм.

У разі будь-яких тривожних симптомів (наприклад, значне непередбачуване зниження маси тіла, періодичне блювання, дисфагія, гематемезис або мелена) та при підозрі на виразку шлунка чи при її наявності слід виключити злоякісне захворювання, оскільки Езопротект може приховувати симптоми та затримувати встановлення діагнозу.

Шлунково-кишкові інфекції

Терапія ІПП може дещо збільшувати ризик шлунково-кишкових інфекцій, таких як інфекції, зумовлені Salmonella та Cаmpylobacter (див. розділ "Фармакодинаміка").

Всмоктування вітаміну В12

Езомепразол, як і всі лікарські засоби, що блокують секрецію кислоти, може інгібувати всмоктування вітаміну В12 (ціанокобаламіну) внаслідок гіпо- або ахлоргідрії. Це слід мати на увазі пацієнтам зі зниженим запасом вітаміну в організмі або факторами ризику погіршеного всмоктування вітаміну В12 під час тривалої терапії. 

Ризик виникнення переломів

ІПП, особливо при застосуванні у високих дозах та протягом тривалого періоду (>1 року), можуть дещо підвищувати ризик перелому стегна, зап'ястка та хребта, переважно у літніх пацієнтів або з іншими факторами ризику. Результати оглядових досліджень свідчать про те, що ІПП можуть підвищувати загальний ризик переломів на 10-40%. Якоюсь мірою - це підвищення може бути зумовлене іншими факторами ризику. Пацієнтам, які загрожують ризиком остеопорозу, слід лікувати відповідно до чинних клінічних рекомендацій, також їм слід отримувати належну кількість вітаміну D і кальцію.

Підгострий шкірний червоний вовчак

Застосування ІПП пов'язують із дуже рідкісними випадками розвитку підгострого шкірного червоного вовчака. Якщо виникає ураження, особливо на ділянках, що зазнають впливу сонячного світла, і це супроводжується артралгією, пацієнту необхідно негайно звернутися до лікаря, який розгляне необхідність припинення застосування лікарського засобу Езопротект. Виникнення підгострого шкірного червоного вовчака у пацієнтів під час попередньої терапії ІПП може підвищити ризик його розвитку при застосуванні інших ІПП.

Комбінація з іншими лікарськими засобами

Не рекомендується застосовувати езомепразол одночасно з атазанавіром (див. розділ "Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій"). Якщо застосування комбінації атазанавіру з ІПП вважається обов'язковим, рекомендується уважно спостерігати за пацієнтом та підвищити дозу атазанавіру до 400 мг у поєднанні зі 100 мг ритонавіру; дозу езомепразолу 20 мг не слід перевищувати. Езомепразол - інгібітор CYP2C19. На початку та наприкінці терапії езомепразолом слід враховувати можливість взаємодії з лікарськими засобами, що метаболізуються CYP2C19. Відзначено взаємодію між клопідогрелем та омепразолом (див. розділ "Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій"). Клінічна значущість цієї взаємодії точно не визначена. Як запобіжний захід не рекомендується одночасно застосовувати езомепразол та клопідогрель.

Вплив на результати лабораторних аналізів

Підвищений рівень CgA може заважати діагностиці нейроендокринних пухлин. Щоб цього уникнути, слід тимчасово припинити застосування езомепразолу щонайменше за 5 днів до вимірювання рівня CgA. Якщо рівні CgA та гастрину не нормалізувалися після початкового вимірювання, то слід провести повторні вимірювання через 14 днів після відміни лікування ІПП. 

Застосування у період вагітності або годування груддю

Дані щодо застосування Езопротекту в період вагітності обмежені.Призначати лікарський засіб Езопротект вагітним жінкам слід з обережністю.

Невідомо, чи проникає езомепразол у грудне молоко. Досліджень за участю жінок, які годують груддю, не проводилося. Езомепразол не слід застосовувати в період годування груддю.

Діти

Застосовують дітям віком від 1 року як засіб для антисекреторної терапії у разі, коли пероральний прийом неможливий.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами

Езомепразол виявляє мінімальний вплив на здатність керувати транспортними засобами або працювати з іншими механізмами. Зафіксовано такі небажані реакції, як запаморочення (нечасто) і нечіткість зору (нечасто) (див. розділ «Побічні реакції»). Якщо такі розлади спостерігаються, пацієнтам не слід керувати транспортними засобами та працювати з іншими механізмами.

Досвід навмисного передозування на даний час дуже обмежений.

Симптоми. Симптомами, що виникали внаслідок пероральному прийому дози 280 мг, були прояви з боку шлунково-кишкового тракту та слабкість. Разовий пероральний прийом 80 мг езомепразолу та внутрішньовенне введення 308 мг езомепразолу протягом 24 годин наслідків не спричиняли.

Лікування. Специфічний антидот невідомий. Езомепразол значним чином зв’язується із білками плазми крові, тому погано виводиться за допомогою діалізу. Як і у разі будь-якого передозування, слід надати симптоматичне лікування та вжити загальних підтримуючих заходів.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С. Зберігати у недоступному для дітей місці.