МОКСИФЛОКСАЦИН ВІОСЕР

Загальна характеристика лікарського засобу

Лікарський засіб

Моксифлоксацин віосер 400 мг/250 мл, розчин для інфузії.

Якісний і кількісний склад

1 флакон об'ємом 250 мл містить 400 мг моксифлоксацину (у формі гідрохлориду).

1 мл містить 1.745 мг моксифлоксацину гідрохлориду.

Допоміжні речовини з відомою дією: 250 мл розчину для інфузій містить 678. 6 мг (29,52 ммоль) натрію.

Повний список допоміжних речовин представлений у розділі 6.1.

Лікарська форма

Розчин для інфузій.

Прозорий жовтий розчин, pH 4,4-4,6, не містить видимих часток.

Осмоляльність: 270-320 мОсм/кг.

Клінічні дані

Терапевтичні показання

Моксифлоксацин 400 мг/250 мл показаний для лікування:

- Не госпітальної пневмонії (НП);

- Ускладнених інфекцій шкіри і підшкірної клітковини (УІШПК).

Моксифлоксацин використовують у випадку, якщо вважається неприйнятним використовувати антибактеріальні засоби, які зазвичай рекомендують для первинного лікування вказаних інфекцій.

Необхідно враховувати офіціійні настанови стосовно належного застосування антибактеріальних засобів.

Дозування і спосіб прийому

Дозування

Рекомендована щоденна інфузійна доза - 400 мг.

Після первинного внутрішньовенного лікування може проводитися пероральний прийом моксифлоксацину в дозі 400 мг у таблетках.

Під час клінічних досліджень більшість пацієнтів перейшло на пероральну терапію упродовж 4 днів (НП) та 6 днів (УІШПК). Рекомендований період лікування внутрішньовенним і пероральним способом складає 7-14 днів для НП і 7-21 для УІШПК.

Ниркова/печінкова недостатність

Коригування дозування не є необхідним серед пацієнтів з помірною або тяжкою нирковою дисфункцією або для хронічних пацієнтів на діалізі, тобто, на гемодіалізі або безперервному амбулаторному перитонеальному діалізі (див. розділ 5.2 для більш детальної інформації).

Даних стосовно пацієнтів з порушеною печінковою функцією (див. розділ 4.3) недостатньо.

Інші спеціальні популяції пацієнтів

Коригування дози для людей похилого віку або хворих з низькою масою тіла не вимагається.

Застосування дітям

Моксифлоксацин протипоказаний для дітей та підліткіеі. Ефективність і безпека моксифлоксацину для дітей і підлітків не встановлені (див. розділ 4.3).

Спосіб прийому

Для внутрішньовенного застосування; постійна інфузій протягом 60 хвилин (див. також розділ 4.4).

Якщо цього вимагають медичні показання, інфузійний розчин може вводитися через Т-подібну трубку, разом з іншими поєднуваними іифузійними розчинами (див. розділ 6.6).

Протипоказання

- Надмірна чутливість до моксифлоксацину, інших хінолонів та будь-яких інших допоміжних компонентів, вказаних у розділі 6.1;

- Вагітність і годування груддю (див. розділ 4.6);

- Пацієнти молодші 18 років;

- Пацієнти, які в анамнезі мають захворювання/ порушення у роботі зв’язок, що пов'язано з прийомом хінолонів;

Як під час доклінічних, так і протягом клінічних досліджень спостерігали зміни у серцевій електрофізіології після прийому моксифлоксацину, що виражалося через подовження QT. З міркувань безпеки лікарського засобу, моксифлоксацин протипоказаний наступним пацієнтам:

- Вроджене або набуте подовження QT;

- Порушення обміну електролітів, зокрема під час некоригованої гіпокаліємії;

- Клінічно значуща брадикардія;

- Клінічно значима серцева недостатність зі зниженою фракцією викиду лівого шлуночка;

- Симптоматична аритмія в анамнезі.

Моксифлоксацин не рекомендується використовувати разом з іншими препаратами, які подовжують інтервал QT (див. розділ 4.5). У зв’язку з обмеженою кількістю даних, моксифлоксацин також протипоказано для пацієнтів з порушеною нирковою функцією (шкала Чайлда-П’ю С) та для пацієнтів з підвищеною трансаміназою > 5fold ULN.

Особливості застосування і заходи безпеки

Використання моксифлоксацину необхідно уникати для пацієнтів, які в анамнезі мали серйозні побічні реакції на засоби, що містять хінолони і фторхінолони (див. розділ 4.8). Лікування моксифлоксацином для таких пацієнтів ініціюється лише у разі відсутності альтернативних варіантів після ретельного аналізу «користь/ризик» (див. розділ 4.3).

Окрім даних про користь лікування моксифлоксацином, особливо у випадку нетяжких інфекцій, також має бути наявна інформація щодо попереджень і заходів безпеки.

Пролонговані, інвалідизуючі та потенційно невідворотні серйозні побічні реакції

Серед пацієнтів, які отримували хінолони і фторхінолони, повідомлялося про дуже рідкі випадки пролонгованих (які тривають місяцями або роками), інвалідизуючих і потенційно невідворотних побічних реакцій, незалежно від віку пацієнтів та факторів ризику. При будь-яких перших ознаках і симптомах побічних реакцій прийом моксифлоксацину треба негайно припинити, і пацієнтам необхідно звернутися до лікаря, який призначив прийом препарату.

Подовження інтервалу QTc і потенційних клінічних станів, викликаних подовженнямінтервалу QTc

Було виявлено, що моксифлоксацин подовжує інтервал QTc на електрокардіограмі у деяких пацієнтів. Амплітуда подовження QT може зростати разом з підвищеною концентрацією плазми у зв’язку зі швидкою внутрішньовенною інфузією. Тому тривалість проведення інфузії не має перевищувати рекомендовані 60 хвилин, як і щоденну внутрішньовенну дозу у 400 мг. Більш детальна інформація надана нижче та у розділах 4.3 і 4.5.

Лікування моксифлоксацином необхідно припинити, якщо під час такого лікування проявляються ознаки або симптоми, які можуть бути пов'язані із серцевою аритмією, незалежно від того, чи були вони виявлені на ЕКГ. Моксифлоксацин необхідно з обережністю приймати) пацієнтам зі схильністю до серцевих аритмій (наприклад, з гострою ішемією міокарда), оскільки існує високий ризик розвитку аритмій шлуночків (в тому числі torsade de pointes) і зупинки серця. Моксифлоксацин з обережністю застосовують серед пацієнтів, які приймають препарати, що можуть знижувати рівень калію (див. також розділи 4.3 і 4.5). Моксифлоксацин з обережністю застосовують серед пацієнтів, які приймають, препарати, пов’язані з клінічно значущою брадикардією(див. також розділ 4.3). Жінки і люди похилого віку можуть бути більш чутливими до ефектів від препаратів, що подовжують QTc, таких як моксифлоксацин, тому необхідна особлива уважність.

Гіперчутливість/алергічні реакції

Повідомлялося про гіперчутливість і алергічні реакції, викликані фторхінолонами, втому числі і моксифлоксацином, після першого прийому. Анафілактичні реакції можуть перейти у шок, що загрожує життю, навіть, після першого прийому. У разі клінічних проявів гострої гіперчутливості припинити прийом моксифлоксацину і почати відповідне лікування (наприклад, лікування шоку).

Тяжкі захворювання печінки

Повідомлялося про випадки фульмінантного гепатиту, викликаного моксифлоксацином, що призводило до печінкової недостатності (включаючи летальні випадки) (див. розділ 4.8). Пацієнтам рекомендується проконсультуватися з лікарем перед продовженням лікування моксифлоксацином, якщо ознаки і симптоми фульмінантного гепаттіту розвиваються настільки швидко, що з'являється астенія, пов'язана з жовтухою, темною сечею, схильністю до кровотеч та печінковою енцефалопатією.

У разі ознак порушення печінкової функції рекомендується проводити печінковий контроль та аналізи.

Тяжкі побічні реакції з боку шкіри

Повідомлялося про тяжкі побічні реакції з боку шкіри (ТПРБШ), викликані моксифлоксацином, такі як токсичний епідермальний некроліз (ТЕН: також відомий як синдром Лаєла), синдром Стівенса-Джонсона (ССД), а також гострий генералізований екзантематозний пустульоз (ГГЕП), що можуть загрожувати життю і бути фатальними (див. розділ 4.8). На момент призначення лікування пацієнти мають бути попереджені про прояви і симптоми тяжких шкірних реакцій і за ними має відбуватися пильний моніторинг. У разі проявів і симптомів, що вказують на таку реакцію, негайно припинити прийом моксифлоксацину і розглянути альтернативні засоби лікування. Якщо у пацієнта розвинулася серйозна реакція, така як ССД, ТЕН або ГГЕП, у зв'язку з використанням моксифлоксацину, лікування ним не має бути відновлене у жодному разі.

Пацієнти, схильні до нападів

Відомо, що хінолони можуть викликати напади. З обережністю призначають пацієнтам з порушенням ЦНС або у разі наявності інших факторів ризику, що можуть викликати напади, або у разі низького порогу до нападів. У разі нападів припинити лікування моксифлоксацином і вжити відповідних заходів.

Периферична нейропатія

Повідомлялося про випадки сенсорної або сенсомоторної полінейропатії, яка перетікає в парестезію, гіпестезію, дизестезію або слабкість, серед пацієнтів, які приймали хінолони або фторхінолони. Пацієнтам, які проходять лікування моксифлоксацином, рекомендується інформувати свого лікаря перед продовженням лікування, якщо виникають такі симптоми нейропатії, як біль, печіння, дзвін у вухах, оніміння кінцівок або слабкість, для того, аби попередити розвиток потенційно невідворотного стану (див. розділ 4.8).

Психічні реакції

Небажані психічні реакції можуть виникнути навіть після першого прийому хінолонів, в тому числі і моксифлоксацину. У дуже рідких випадках депресивні або психотичні стани прогресували до суїцидальиих думок і самопошкоджень, таких як намір вичинити самогубство (див. розділ 4.8). У разі розвитку у пацієнта таких реакцій, припинити прийом моксифлоксацину і вжити відповідних заходів. Рекомендується дотримуватися обережності, якщо моксифлоксацин призначається пацієнтам з психотичними станами або пацієнтам, які в анамнезіі мають психіатричні захворювання.

Діарея, викликана антибіотиками, включаючи коліт

Повідомлялося про випадки діареї, викликаної антибіотиками (ДВА), та коліту, викликаного антибіотиками (КВА), що включало псевдомембранозний коліт та діарею, викликану Clostridium difficile, і це було пов'язане з прийомом антибіотиків широкого спектру, в тому числі і моксифлоксацином; такі симптоми охоплюють як легку діарею, так і фатальний коліт. Тому важливо з увагою ставитися до такого діагнозу серед пацієнтів, які переносять серйозну діарею під час або після використання моксифлоксацину. Якщо очікуються або підтверджені ДВА чи КВА, поточне лікування антибактеріальними засобами, включаючи моксифлоксацин, необхідно припинити і негайно вжити відповідних терапевтичних заходів. Також вживають відповідних заходів інфекційного контролю для зниження ризиків передачі інфекції. Препарати, що пригнічують перистальтику, протипоказані пацієнтам з серйозною діареєю.

Пацієнти з тяжкою міастенією

Рекомендується з обережністю застосовувати моксифлоксацин для пацієнтів з тяжкою міастенією, оскільки можуть загостритися симптоми.

Тендиніт і розрив зв’язок

Тендиніт і розрив зв’язок (зокрема, але не обмежуючись, ураження ахіллового сухожилля), іноді двосторонній, може виникати як мінімум протягом 48 годин після початку лікування хінолонами і фторхінолонами; також повідомлялося про такі випадки навіть після декількох місяців після припинення лікування. Ризик тендиніту і розриву зв'язок підвищується серед пацієнтів похилого віку, серед пацієнтів з ураженням нирок, з трансплантованими цілими органами і також серед пацієнтів, які паралельно приймають кортикостероїди. Тому необхідно уникати одночасного прийому кортикостероїдів.

При перших проявах тендиніту (болючі набряки, запалення) припинити прийом моксифлоксацину і розглянути можливість альтернативних засобів лікування. Надати відповідне лікування для хворих кінцівок (імобілізація тощо). У разі проявів тендинопатії не використовувати кортикостероїди.

Пацієнти з порушенням функції нирок

Пацієнти похилого віку із захворюванням нирок мають з обережністю приймати моксифлоксацин, якщо вони не можуть утримувати нормальний рівень прийому рідини, оскільки зневоднення організму підвищує ризик ниркової недостатності.

Порушення зору

Якщо відбувається порушення зору або будь-які ефекти на очі, негайно звернутися до окуліста (див. розділи 4.7 і 4.8).

Дисглікемія

Як і у випадках з усіма іншими фторхінолонами, повідомлялося про порушення рівня глюкози в крові, що також включало гіпоглікемію і гіперглікемію, викликане прийомом моксифлоксацину. Серед пацієнтів, які проходили лікування моксифлоксацином, дисглікемія траплялася в основному в пацієнтів похилого віку з діабетом, які паралельно приймали пероральні гіпоглікемічні засоби (наприклад, сульфонілсечовину) або інсулін. Для пацієнтів з діабетом рекомендується проводити моніторинг за рівнем глюкози у крові (див. розділ 4.8).

Профілактика реакцій фоточутливості

Було виявлено, що хінолони можуть підвищувати фоточутливість у пацієнтів. Проте в рамках досліджень було продемонстровано, що моксифлоксацин несе менші ризики щодо виникнення фоточутливості. Проте пацієнтам під час лікування моксифлоксацином рекомендується уникати дії УФ-випромішовання або тривалого та/або інтенсивного сонячного світла.

Пацієнти з дефіцитом глюкозо-6-фосфат-дегідрогенази

Пацієнти, які у сімейному анамнезі мають актуальний дефіцит глюкозо-6-фосфат дегідрогенази, є схильними до гемолітичних реакцій під час лікування хінолонами. Тому для таких пацієнтів слід з обережністю застосовувати моксифлоксацин.

 Пацієнти із запаленням періартеріальної тканини

Моксифлоксацин, розчин для інфузій, призначений лише для внутрішньовенного введення. Слід уникати внутрішньоартеріального введення, оскільки під час доклінічних досліджень було виявлено запалення периартеріальної тканини після введення препарату вказаним шляхом.

Пацієнти з особливими УІІШІІС

Клінічна ефективність після внутрішньовенного прийому моксифлоксацину для лікування тяжких опікових інфекцій, фасциту та діабетичної стопи з остеомієлітом не була встановлена.

Пацієнти на натрієвій дієті

Препарат містить 678,6 мг (приблизно 29,52 ммоль) натрію на одну дозу. Ці дані мають враховуватися пацієнтами, які перебувають на натрієвій дієті.

Втручання у біологічні тести

Лікування моксифлоксацином може впливати на проведення біологічного тесту з культурою Mycobacterium spp., пригнічуючи мікобактеріальний ріст, що спричиняє псевдо-негативні результати у зразках, відібраних у пацієнтів, які приймають моксифлоксацин.

Пацієнти з інфекціями, спричиненими МРЗС

Моксифлоксацин не рекомендований для лікування інфекцій, спричиненими МРЗС. У разі очікуваної або підтвердженої інфекції, викликаної МРЗС, розпочати лікування відповідними антибактеріальними препаратами (див. розділ 5.1).

Застосування дітям

У зв'язку з побічними впливами на хрящі серед молодих тварин (див. розділ 5.3), використання моксифлоксацину дітям і підліткам молодше 18 років протипоказано (див. розділ 4.3).

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші форми взаємодії

Взаємодія з іншими лікарськими засобами

Адитивний вплив на подовження інтервалу QT з боку моксифлоксацину та інших лікарських засобів, які можуть подовжувати інтервал QTc, не можна виключати. Це може підвищувати ризик аритмії шлуночків, в тому числі і torsade de pointes. Тому одночасний прийом моксифлоксацину з одним із наступних засобів протипоказаний (див. розділ 4.3):

- анти-аритмічними засобами класу ІА (хінідини, гідрохінідини, дизопіраміди тощо);

- анти-аритмічними засобами класу III (аміодарон, солатол, дофетілід, ібутілід тощо);

- антипсихотичними засобами (фенотіазини, пімозид, сертиндол, галоперидол, сультопрід тощо);

- трициклічними антидепресивними засобами;

- певними антимікробними засобами (саквінавір, сапрфлоксацин, еритроміцин IV, пентамідин, антималярійні засоби, зокрема галофантрін);

- певними антигістамінними засобами (терфенадін, астемізол, мізоластін);

- іншими засобами (цисаирід, вінцамін IV, беприділ, дифеманіл).

Моксифлоксацин слід застосовувати з обережністю серед пацієнтів, які приймають препарати, що можуть знижувати рівень калію (петлевий та тіазиднй діуретики, послаблюючі засоби та фізіологічні сольові розчини [високі дози], кортикостероїди, амофтерицин В) або засоби, які пов'язані з клінічно значущою брадикардією.

Після повторного дозування серед здорових добровольців моксифлоксацин підвищував Сmах дігоксину приблизно на 30%, не впливаючи на площу під кривою та рівень остаточної дії. Для використання дігоксину особливі застереження не вимагаються. Під час досліджень, виконаних на добровольцях з діабетом, одночасний пероральний прийом моксифлоксацину разом з глібенкламідом викликав зниження приблизно на 21% пікової плазмової концентрації глібенкламіду. Поєднання моксифлоксацину і глібенкламіду теоретично .може викликати легку і перехідну гіперглікемію. Проте виявлені фармакокінетичні зміни для глібенкламіду не викликали змін (фармакодинамічних показників (рівень глюкози у крові, інсулін). Тому жодних клінічно значущих взаємодій між моксифлоксацином і глібенкламідом не спостерігалося.

Зміни у МІН

Повідомлялося про велику кількість випадків, які демонстрували підвищення пероральної антикоагулянтпої дії серед пацієнтів, які приймали антибактеріальні засоби, особливо це стосується хінолонів, макролідів, тетрациклінів, котримоксазолу і деяких цефалоспоринів. До факторів ризику відносять інфекційні та запальні умови, вік та загальний стан пацієнта. За цих обставин важко оцінити, чи сама інфекція, чи лікування змогли спричинити порушення МІН (міжнародного індексу нормалізації). Попереджувальні заходи полягають у більш частому моніторингу МІН. За необхідності коригують дозування для перорального антикоагулянта.

Клінічні дослідження продемонстрували відсутність взаємодії після одночасного прийому моксифлоксацину з наступними засобами: ранітидин, пробенецид, оральними контрацептивами, добавками кальцію, парентеральним морфіном, теофіліном, циклоспорином або ітраконазолом.

Дослідження in vitro з ферментами людського цитохрому Р450 підтверджують ці дані. З урахуванням цих результатів, метаболічна взаємодія з ферментами цитохрому Р450 малоймовірна.

Взаємодія з харчовими продуктами

Моксифлоксацин не має клінічно значущої взаємодії з харчовими продуктами, в тому числі і з молочними.

Фертильність, вагітність і лактація

Вагітність

Безпека застосування моксифлоксацину під час вагітності в людини не досліджувалася. Дослідження на тваринах демонстрували репродуктивну токсичність (див. розділ 5.3). Потенційний ризик для людини невідомий. У зв’язку з експериментальним ризиком ураження фторхінолонами колінного хряща у молодих тварин і зворотних пошкоджень суглобів, що спостерігалися у дітей, які отримували фторхінолони, моксифлоксацин не повинен використовуватися серед вагітних жінок (див. розділ 4.3).

Годування груддю

Дані стосовно жінок з лактацією або жінок, які годують груддю, відсутні. Дані доклінічних досліджень показують, що мала кількість моксифлоксацину потрапляє у молоко. У зв’язку з відсутністю даних для людини і у зв’язку з експериментальним ризиком ураження фторхінолонами колінного хряща у молодих тварин, годування груддю протипоказане під час лікування моксифлоксацином (див розділ 4.3).

Фертильність

Дослідження на тваринах не демонструють жодного порушення фертильності (див. розділ 5.3).

Вплив на здатність керувати і використовувати машину

Дослідження щодо впливу моксифлоксацину на здатність керувати і використовувати машини не проводилися. Проте фторхінолони, в тому числі і моксифлоксацин, можуть спричиняти погіршення здатності пацієнта керувати чи використовувати машину через реакції з боку ЦНС (наприклад, запаморочення, гостра чи короткочасна втрата зору, див. розділ 4.8) або гостру чи короткочасну втрату свідомості (синкопа, див. розділ 4.8). Пацієнтам рекомендується подивитися, як вони можуть реагувати на прийом моксифлоксацину перед керуванням машиною.

Небажані ефекти

Побічні реакції, які спостерігалися під час клінічних досліджень і про які повідомлялося у післяреєстраційних звітах для моксифлоксацину 400 мг, який щоденно приймався внутрішньовенним або пероральним шляхом (лише внутрішньовенно, поперемінно [ВВ/перорально] та перорально), класифіковано наступним чином відповідно до їхньої частоти: Окрім нудоти та діареї, усі побічні реакції спостерігалися із частотою нижче 3%.

У кожній групі за частотою, побічні реакції представлені порядку зниження рівня тяжкості.

Визначено наступну частоту:

- часто (від ≥ 1/100 до < 1/10);

- нечасто (від ≥ 1/1000 до < 1/100);

- рідко (від ≥1/10000 до < 1/1000);

- дуже рідко (< 1/10000);

*Повідомлялося про дуже рідкі випадки пролонгованих (можуть тривати місяцями або роками), інвалідизуючих та потенційно невідворотних серйозних побічних реакцій, що уражтіють. декілька, іноді низку систем органів та відчуттів (в тому числі такі реакції, як тендиніт, розрив зв'язок, артралгія, біль у кінцівках, порушення ходи, нейропатії, пов'язані з парестезією, депресією, втомою, порушенням пам'яті, сну та порушенням слуху, зору, смаку та запаху) і які були пов'язані з прийомом хінолонів та фторхінолонів у деяких випадках, незалежно від наявних (факторів ризику (див. розділ 4.4).

Наступні небажані ефекти мають більш високу частоту в IV підгрупі пацієнтів, незалежно від наявності чи відсутності додаткової оральної терапії.

Часто підвищений рівень гама-глутаміл-трансферази.

Нечасто: тахіаритмія шлуночків, гіпотензія, набряки, коліти, викликані антибіотиками (в тому числі псевдомембранний коліт, у дуже рідких випадках може нести ускладнення, загрожувати життю, див. розділ 4.4), напади, у тому числі епілептичні (див. розділ 4.4), галюцинації, ураження нирок (в тому числі підвищення АСК та креатиніну), ниркова недостатність (розділ 4.4).

Про дуже рідкісні випадки наступних побічних ефектів повідомляли після лікування іншими фторхінолонами, які також- можуть виникнути під час лікування моксифлоксацином: підвищення внутрішньочерепного тиску (включаючи псевдопухлину головного мозку), гіпернатріємія, гіперкальціємія, гемолітична анемія, реакції фоточутливості (див. розділ 4.4).

Повідомлення про підозрювані побічні реакції

Повідомлення про підозрювані побічні реакції після реєстрації лікарського засобу є важливими. Це дозволяє, продовжувати моніторинг співвідношення «користь/ризик» стосовно лікарського засобу. Медичних працівників просять повідомляти про будь-які підозрювані побічні реакції через національну систему звітності, наведену в Додатку V.

Передозування

Після випадкового передозування не рекомендується вживати специфічних контрзаходів. У разі передозування слід провести симптоматичне лікування. Необхідно проводити моніторинг ЕКГ через можливість подовження інтервалу QT. Одночасне застосування активованого вугілля з пероральною або внутрішньовенною дозою моксифлоксацину в 400 мг знизить системну доступність препарату більш ніж на 80% або 20% відповідно.

Застосування активованого вугілля на початку всмоктування може бути корисним для запобігання надмірного збільшення системної дії моксифлоксацину у випадках передозування пероральним шляхом.

Фармакологічні властивості

Фармакодинамічні властивості

Фармакотерапевтична група: антибактеріальні хінолони, фторхінолони, код ATX: J01MA14.

Механізм дії

Моксифлоксацин пригнічує бактеріальні топоізомерази типу II (ДНК-гіразу та топоізомеразу IV), які необхідні для реплікації’, транскрипції та відновлення бактеріальної ДНК.

Фармакокінетичне/фармакодинамічне співвідношення

Фторхінолони вбивають бактерії залежно від концентрації. Фармакодинамічні дослідження фторхінолонів на моделях інфекцій на тваринах і в дослідженнях на людях показують, що основним визначальним фактором ефективності є співвідношення ППК24/МДІ.

Механізм резистентності

Стійкість до фторхінолонів може виникнути через мутації ДНК-гірази та топоізомерази IV. Інші механізми можуть включати надмірну експресію ефлюксних насосів, непроникність і опосередкований білком захист ДНК-гірази. Слід очікувати перехресну резистентність між моксифлоксацином та іншими фторхінолонами. На активність моксіфлоксацину не впливають механізми резистентності, специфічні до антибактеріальних засобів інших класів.

Контрольні точки

Клінічні МДІ та контрольні точки дискової дифузії для моксифлоксацину (01.01.2012):

Мікробіологічна чутливість

Поширеність набутої резистентності може змінюватися в географічному відношенні та залежати від часу для окремих видів, тому бажана інформація про місцеву резистентність, особливо при лікуванні тяжких інфекцій. У разі необхідності слід звернутися за порадою до фахівця, якщо місцева поширеність резистентності є такою, що застосування препарату принаймні для деяких видів інфекцій є під питанням.

Зазвичай чутливі види

Аеробні грам-позитивні мікроорганізми

Staphylococcus aureus* +

Streptococcus agalactiae (групи В)

Група Streptococcus millerі* (S. angino.su s, S. constellates and S. intermedius)

Streptococcus pneumoniae*

Streptococcus pyogenes* (групи A)

Група Streptococcus viridans (S. viridans, S. teutons, S. mitis, S. sanguinis, S. salivarius, S. thermophilus)

Аеробні грам-негативні мікроорганізми

Acinetobacter baumanii

Haemоphilus influenzae*

Legionella pneumophila

Moraxella (Branhamella) catarrhalis*

Анаеробні мікроорганізми

Prevotella spp.

«Інші» мікроорганізми

Chlamydophila (Chlamydia) pneumoniae*

Coxiella burnetii

Mycoplasma pneumoniae*

Види, для яких набута резистентність може бути проблемою

Аеробні грам-позитивні мікроорганізми

Enterococcus faecalis*

Enterococcus faecium*

Аеробні грам-негативні мікроорганізми

Enterobacter cloacae*

Escherichia coli* #

Klebsiella oxytoca

Klebsiella pneumoniae* #

Proteus mirabilis*

Анаеробні мікроорганізми

Bacteroides fragllis*

Стійкі за своєю природою мікроорганізми

Аеробні грам-негативні мікроорганізми

Pseudomonas aeruginosa

*Активність задовільно продемонстрована у клінічних дослідженнях.

+Метицилінорезистентні S. aureus мають високу ймовірність стійкості до фторхінолонів. Повідомлялося про рівень резистентності > 50% до моксіфлоксапину для стійкого до метициліну S. aureus.

#Штами, що продукують ESBL., зазвичай також стійкі до фторхінолонів.

Фармакокінетичі властивості

Абсорція та біодоступність

Після одноразової внутрішньовенної інфузії 400 мг протягом 1 години максимальна концентрація у плазмі крові приблизно у 4,1 мг/л спостерігалося наприкінці інфузії, що відповідає середньому збільшенню приблизно на 26% порівняно з тим, що спостерігається після перорального прийому (3,1 мг/л). Значення AUC приблизно у 39 мг*год/л після внутрішньовенного введення лише трохи вище, ніж після перорального прийому (35мг*год/л) відповідно до абсолютної біодоступності приблизно 91%.

Відсутня потреба у коригуванні дози моксифлоксацину для внутрішньовенного введення залежно від віку або статі.

Фармакокінетика є лінійною в діапазоні 50-1200 мг одноразової пероральної дози, до 600 мг одноразової внутрішньовенної дози та до 600 мг один раз на добу протягом 10 днів.

Розподілення

Моксифлоксацин швидко розподіляється у позасудинні простори. Рівноважний об’єм розподілу (Vss) становить приблизно 2 л/кг. Дослідження in vitro та ex vivo продемонстрували зв’язування з білками приблизно па 40-42% незалежно від концентрації препарату. Моксифлоксацин в основному зв’язується з сироватковим альбуміном.

Досягнуті максимальні концентрації 5,4 мг/кг і 20,7 мг/л (середнє геометричне) у слизовій оболонці бронхів та рідині епітеліальної оболонки відповідно через 2,2 години після перорального прийому.

Відповідний пік концентрації в альвеолярних макрофагах становив 56,7 мг/кг. Через 10 годин після внутрішньовенного введення концентрація рідини у шкірних бульбашках становила 1,75 мг/л. В інтерстиціальній рідині профіль часу незв’язаної концентрації, подібний до профілю у плазмі, з незв’язаними піковими концентраціями 10 мг/л (середнє геометричне) досягається приблизно через 1,8 год після внутрішньовенного введення дози.

Біотрансформація

Моксифлоксацин проходить біотрансформацію II фази і виводиться нирками (приблизно 40%) і жовчними/фекальними (приблизно 60%) шляхами у незміненому вигляді, а також у вигляді сульфосполучень (М1) і глюкуроніду (М2). М1 і М2 є єдиними метаболітами, які мають значення для людини, обидва мікробіологічно неактивні.У клінічних дослідженнях фази І та in vitro не спостерігалося метаболічних фармакокінетичних взаємодій з іншими препаратами, які підлягають біотрансформації 1 фази за участю ферментів цитохрому Р450. Відсутні ознаки окисного метаболізму.

Виведення

Моксифлоксацин виводиться з плазми із середнім термінальним періодом напіввиведення, що складає приблизно 12 годин. Середній очевидний загальний кліренс після прийому дози 400 мг коливається від 179 до 246 мл/хв. Після внутрішньовенної інфузії 400 мг виділення незміненого препарату із сечею становило приблизно 22 %, а з калом - приблизно 26 %. Відновлення дози (незмінених препаратів і метаболітів) становило приблизно 98 % після внутрішньовенного введення препарату. Нирковий кліренс становив приблизно 24-53 мл/хв, що свідчить про часткову тубулярну реабсорбцію препарату з нирок. Одночасне застосування моксифлоксацину з ранітидином або пробенецндом не змінювало нирковий кліренс вихідного препарату.

Порушення функції нирок

Фармакокінетичні властивості моксифлоксацину істотно не відрізняються у пацієнтів з порушенням функції нирок (включаючи кліренс креатиніну > 20 мл/хв/1,73 м2). При зниженні функції нирок концентрація метаболіту М2 (глюкуроніду) збільшується до 2,5 разів (з кліренсом креатиніну < 30 мл/хв/1,73 м2).

Порушення функції печінки

На основі фармако кінетичних досліджень, проведених дотепер у пацієнтів із печінковою недостатністю (А, В за Чайлдом П'ю), неможливо визначити, чи є якісь відмінності порівняно зі здоровими добровольцями. Порушення функції печінки було пов'язано з вищим впливом М1 у плазмі, тоді як вплив вихідного препарату було порівнянним з впливом у здорових добровольців. Досвід клінічного застосування моксифлоксацину пацієнтам з порушенням функції печінки недостатній.

Доклінічні дані з безпеки

У звичайних дослідженнях із повторними дозами моксифлоксацин виявив гематологічну та печінкову токсичність у гризунів та негризунів. Токсичний вплив на ЦНС спостеріїали у мавп. Ціефекти виникали після прийому високих доз моксифлоксацину або після тривалого лікування.

У собак високі пероральпі дози (> 60 мг/кг), що призвели до концентрації в плазмі > 20 мг/л, викликали зміни електроретинограми та в окремих випадках атрофію сітківки. Після внутрішньовенного введення результати, що вказують на системну токсичність, були найбільш вираженими, коли моксифлоксацин вводили шляхом болюсної ін'єкції (45 мг/кг), але вони не спостерігалися, коли моксифлоксацин (40 мг/кг) вводили у вигляді повільної інфузії протягом 50 хвилин.

Після внутрішньоартеріальної ін'єкції спостерігалися запальні зміни в периартеріальних м'яких тканинах, що свідить про те, що внутрішньоартеріального введення моксифлоксацину слід уникати. Моксифлоксацин був генотоксичним у випробуваннях in vitro з використанням бактерій або клітин ссавців. У тестах in vivo не було виявлено жодних ознак генотоксичнсстї, незважаючи на те, що використовувалися дуже високі дози моксифлоксацину.

У дослідженні стимулювання початку лікування на щурах моксифлоксацин не був канцерогенним.

In vitro моксифлоксацин виявив електрофізіологічні властивості серця, які можуть викликати подовження інтервалу QT, навіть у високих концентраціях. Після внутрішньовенного введення моксифлоксацину собакам (30 мг/кг введено протягом 15, 30 або 60 хвилин) ступінь подовження інтервалу QT чітко залежав від швидкості інфузії, тобто чим коротший час інфузії, тим сильніше подовження інтервалу QT. При введенні дози 30 мг/кг протягом 60 хвилин подовження інтервалу QT не спостерігалося.

Репродуктивні дослідження, проведені на щурах, кроликах і мавпах, вказують на те, що відбувається перенесення моксифлоксацину через плаценту. Дослідження на щурах (в/в) та мавпах (в/в) не виявили ознак тератогенності або погіршення фертильності після введення моксифлоксацину. Дещо підвищена частота вад розвитку хребців і ребер спостерігалася у плодів кроликів, але лише при застосуванні дози (20 мг/кг внутрішньовенно), яка була пов'язана з тяжкою токсичністю для матері. Відзначалося збільшення частоти абортів у мавп і кроликів при терапевтичних концентраціях для плазми крові людини.

Відомо, що хінолони, включаючи моксифлоксацин, викликають ураження хрящів основних діартрозних суглобів у молодих тварин.

Фармацевтичні характеристики

Перелік допоміжних речовин

Сульфат натрію безводний

Натрію ацетат тригідрат

Кислота оцтова, льодяна (для коригування pH)

Вода для ін'єкції

Несумісність

З моксифлоксацином, розчином для інфузії, несумісні наступні розчини:

Хлорид натрію 10% або 20%

Бікарбонат натрію 4,2% і 8,4%

Препарат не змішують з іншими засобами, за винятком тих, що вказані у розділі 6.6.

Термін придатності

З роки.

Препарат використовують відразу після відкриття та/або розведення.

Спеціальні вимоги до зберігання

Не охолоджувати і не заморожувати, флакон зберігати у зовнішній тарі для захисту від дії світла.

Склад і вміст ємності

Мокснфлоксацнн, розчин для інфузій, 400 мг/250 мл фасують у білі флакони номінальним об'ємом 250 мл з поліетилену низької щільності (LDPE), придатного для фармацевтичної продукції. Пакування містить 1, 10 або 20 флаконів. Не усі контейнери призначені для продажу.

Особливі заходи безпеки при утилізації та інших способах поводження з препаратом

Цей препарат призначений лише для одноразового використання. Будь-який невикористаний розчин слід утилізувати.

Виявлено, що наступні супутні інфузії сумісні з моксифлоксацином, розчином для інфузій, 400 мг:

Вода для ін'єкцій,

Натрію хлорид 0,9%,

Натрію хлорид одномолярний,

Глюкоза 5%/10%/40%,

Ксиліт 20%,

Розчин Рінгера,

Розчин лактату натрію (Розчин Гартмана, розчин Рінгера лактату).

Розчин моксифлоксацину для інфузій не слід вводити одночасно з іншими лікарськими засобами.

Не використовуйте, якщо є видимі частки або якщо розчин каламутний.

При низьких температурах зберігання може випадати осад, який знову розчиняться при кімнатній температурі.

Тому не рекомендується охолоджувати або заморожувати розчин; флакон зберігають у зовнішній тарі для захисту від дії світла.

Власник реєстраційного свідоцтва

ВІОСЕР С.А. ПАРЕНТЕРАЛ СОЛЮШНС ІНДАСТРІ

9-й км Національної дороги Трикала-Лариса, Таксіарх Трикала, 42100, Греція.

Номер реєстраційного свідоцтва

Присвоюється національним регуляторним органом окремої країни.

Дата першої реєстрації/повторної реєстрації

Присвоюється національним регуляторним органом окремої країни.

Дата перегляду

Присвоюється національним регуляторним органом окремої країни.

Джерелом інформаціі для опису є Державний Реєстр Лікарських Засобів України