Каптопрес 12,5-Дарниця таблетки 2 блістера по 10 шт

Фармакодинаміка. каптопрес 12,5-Дарниця - комбінований антигіпертензивний препарат, що містить дозовану комбінацію каптоприлу і гідрохлоротіазиду.

Каптоприл - інгібітор АПФ. Пригнічує утворення ангіотензину II, перешкоджаючи його судинозвужувального дії і стимулюючому впливу на секрецію альдостерону в надниркових залозах. Знижує ОПСС, АТ, зменшує переднавантаження на міокард, знижує тиск у правому передсерді та малому колі кровообігу.

Гідрохлортіазид викликає помірно виражений діуретичний ефект, збільшуючи виведення з організму іонів натрію, хлору, калію і води. Зменшує вміст іонів натрію в судинній стінці, знижуючи її чутливість до вазоконстрикторних впливів і посилюючи тим самим антигіпертензивний ефект каптоприлу.

Фармакокінетика

Каптоприл. Після прийому всередину не менше 75% препарату швидко всмоктується в шлунково-кишковому тракті. С _max в плазмі крові досягається через 1 год після застосування препарату.

Зв'язування з білками крові становить 25-30%. Метаболізується в печінці. Головними метаболітами є каптоприл-цистеїн, дисульфітний димер каптоприлу. Т _½ ≈2-3 ч. Понад 95% каптоприлу виводиться нирками, 50% - в незміненому вигляді, решта - у вигляді метаболітів.

Гідрохлортіазид. При прийомі всередину абсорбується в шлунково-кишковому тракті на 68-78%. Т _½ ≈3-4 ч. Гідрохлортіазид швидко виводиться з організму нирками в незміненому вигляді (20-75%). У хворих з нирковою недостатністю виведення препарату уповільнюється.

Артеріальна гіпертензія.

Каптопрес 12,5-Дарниця слід приймати за 1 год до їжі, оскільки при застосуванні препарату під час їжі його всмоктування знижується.

Дози повинні підбиратися індивідуально, відповідно до клінічної картині захворювання.

Початкова доза може залишати ½ таблетки (25 мг каптоприлу та 6,25 мг гідрохлоротіазиду) 1 раз на добу. Надалі при необхідності підтримуюча доза може бути підвищена до 1 таблетки (50 мг каптоприлу та 12,5 мг гідрохлоротіазиду) 1 раз на добу. Максимальний терапевтичний ефект спостерігається на 6-8-му тижні від початку лікування. Коригування дози слід проводити з 6-тижневими інтервалами, якщо клінічні прояви не потребують швидкої зміни дозування. При недостатньому зниженні артеріального тиску в схему лікування можна включити додатково каптоприл і гідрохлоротіазид у вигляді монопрепаратів. При цьому добова доза каптоприлу не повинна перевищувати 150 мг, гідрохлортіазиду - 50 мг.

Хворі з порушенням функції нирок. Оскільки каптоприл і гідрохлоротіазид виводяться з організму переважно нирками, при порушеній функції нирок рівень препаратів в плазмі крові може підвищуватися, тому рекомендується зниження дози: при кліренсі креатиніну від 30 до 80 мл/хв початкова доза становить ½ таблетки (25 мг каптоприлу та 6,25 мг гідрохлортіазиду) 1 раз на добу (вранці).

Підвищена чутливість до каптоприлу, інших інгібіторів апф, гідрохлортіазиду, інших препаратів, похідних сульфонаміду, або інших компонентів препарату; наявність в анамнезі ангіоневротичного набряку під час лікування іншими інгібіторами апф; вроджений ангіоневротичний набряк; виражені порушення функції нирок (концентрація креатиніну в плазмі крові 1,8 мг / 100 мл або кліренс креатиніну 30 мл/хв); двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної нирки з прогресуючою азотемією; стан після трансплантації нирки; анурія; стеноз гирла аорти та інші обструктивні порушення, які перешкоджають відтоку крові з лівого шлуночка; первинний гіперальдостеронізм, гіпокаліємія, гіпонатріємія при гіповолемії, гіперкальціємія, подагра; порфірія; тяжкі порушення функції печінки (прекоматозний стан, печінкова кома);

Каптоприл

З боку системи крові та лімфатичної системи: еозинофілія, панцитопенія (особливо у пацієнтів з порушенням функції нирок), тромбоцитопенія, анемія (включаючи апластичну та гемолітичну), лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз.

Порушення обміну речовин, метаболізму: анорексія, гіпоглікемія, гіперкаліємія, гіпонатріємія.

Психічні порушення: порушення сну, сплутаність свідомості, депресія.

Неврологічні порушення: головний біль, сонливість, порушення смаку, запаморочення, парестезії, порушення мозкового кровообігу (включаючи інсульт і синкопе).

З боку органу зору: нечіткість зору.

З боку серцево-судинної системи: тахікардія або тахіаритмія, стенокардія, кардіогенний шок, асистолія.

Судинні порушення: артеріальна гіпотензія, синдром Рейно, припливи, блідість шкірних покривів.

Респіраторні, торакальні та медіастинальні порушення: сухий, дратівливий (непродуктивний) кашель, задишка, бронхоспазм, риніт, ларингіт, алергічний альвеоліт / еозинофільна пневмонія, біль за грудиною.

З боку шлунково-кишкового тракту: сухість у роті, нудота, блювання, дискомфорт в епігастрії, біль в животі, діарея, запор, стоматит / афтозний стоматит, глосит, виразка шлунка і дванадцятипалої кишки, панкреатит.

З боку гепатобіліарної системи: порушення функції печінки та холестаз (включаючи жовтяницю), гепатит (включаючи некроз), підвищення рівня печінкових ферментів, гіпербілірубінемія.

З боку імунної системи, шкіри та підшкірної клітковини: свербіж з висипом / без висипу, висип, алопеція, ангіоневротичний набряк обличчя, повік, язика, інтерстиціальний ангіоневротичнийнабряк, периферичні набряки, кропив'янка, синдром Стівенса - Джонсона, поліморфна еритема, фотосенсибілізація, еритродермія, пемфігоїдні реакції, ексфоліативний дерматит, аутоімунні захворювання, лихоманка.

З боку опорно-рухової системи та сполучної тканини: міалгія, артралгія.

З боку сечовидільної системи: порушення функції нирок (включаючи ниркову недостатність), протеїнурія, поліурія, олігурія, підвищена частота сечовипускання, нефротичний синдром.

З боку репродуктивної системи та молочних залоз: імпотенція, гінекомастія.

Загальні порушення: втомлюваність, лімфаденопатія.

Лабораторні показники: збільшення вмісту азоту сечовини крові, креатиніну плазми крові, зниження рівня гемоглобіну, гематокриту, підвищення ШОЕ, підвищення рівня антинуклеарних антитіл.

Гідрохлортіазид

Інфекції та інвазії: сіаладеніт.

З боку кровоносної та лімфатичної системи: лейкопенія, нейтропенія / агранулоцитоз, тромбоцитопенія, апластична анемія, гемолітична анемія, порушення функції кісткового мозку.

З боку обміну речовин: анорексія, гіперглікемія, глюкозурія, зниження толерантності до глюкози, що може спровокувати маніфестацію латентного цукрового діабету, гіперурикемія, що може викликати напади подагри у пацієнтів з асимптомним перебігом захворювання, порушення електролітного балансу, зокрема гіпохлоремічний алкалоз, що може індукувати печінкову енцефалопатію та кому, ацидоз; гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіпомагніємія; гіперкальціємія, підвищення рівня холестерину і тригліцеридів.

З боку психіки: занепокоєння, нервозність, депресія, зміна настрою, порушення сну, дезорієнтація, сплутаність свідомості.

З боку центральної нервової системи: головний біль, сонливість, судоми, парестезії, вертиго, запаморочення.

З боку органу зору: ксантопсія, транзиторні порушення зору.

З боку серцево-судинної системи: постуральна АГ, аритмія, некротичний васкуліт.

З боку дихальної системи: респіраторні порушення (включаючи пневмоніт і набряк легенів).

З боку шлунково-кишкового тракту: втрата апетиту, спрага, сухість у роті, нудота, блювота, подразнення шлунка, діарея, запор, панкреатит.

З боку гепатобіліарної системи: холестатична жовтяниця (внутрішньопечінковий холестаз), холецистит.

З боку імунної системи, шкіри та підшкірної клітковини: фотосенсибілізація, висип, екзема, пурпура, вовчакоподібний синдром, реактивація шкірної червоного вовчака, кропив'янка, анафілактичні реакції, анафілактичний шок, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса - Джонсона.

З боку кістково-м'язової системи: м'язовий спазм, міалгії.

З боку сечовидільної системи: порушення функції нирок, ниркова недостатність, інтерстиціальний нефрит.

Загальні порушення: гарячка, слабкість.

Перед початком лікування слід зменшити або повністю припинити прийом діуретиків.

При застосуванні препарату необхідно контролювати рівень електролітів (зокрема калію), вміст сечовини та креатиніну в плазмі крові, картину периферичної крові.

При застосуванні препарату показана дієта з низьким вмістом натрію.

Під час прийому препарату не рекомендується вживати алкогольні напої.

Препарат застосовувати з обережністю у пацієнтів з порушенням водно-електролітного балансу (внаслідок інтенсивної сечогінної терапії, діареї, блювоти, дієти з пониженим вмістом натрію) і пацієнтів на гемодіалізі, оскільки можливий розвиток артеріальної гіпотензії. Перед застосуванням препарату необхідно провести коригування водно-електролітного балансу.

Препарат застосовувати з обережністю у хворих з вираженими порушеннями серцевої діяльності, пацієнтів похилого віку (65 років). Призначення препарату цієї категорії пацієнтів можливо тільки в умовах ретельного контролю артеріального тиску, функції нирок, стану водно-електролітного обміну.

Особливості застосування, пов'язані з наявністю в препараті гідрохлортіазиду. Препарат застосовувати з обережністю при порушенні функції печінки або прогресуючих захворюваннях печінки, оскільки тіазиди можуть викликати порушення водно-електролітного балансу, що може привести до швидкого розвитку печінкової коми. Призначення препарату цієї категорії пацієнтів можливо тільки в умовах ретельного контролю артеріального тиску, функції нирок, стану водно-електролітного обміну.

Препарат слід застосовувати з обережністю при порушенні функції нирок, оскільки тіазиди можуть викликати азотемію. Також можлива кумуляція препарату. При прогресуванні захворювань нирок, що характеризуються підвищенням рівня залишкового азоту крові, слід ретельно оцінити доцільність продовження терапії і при необхідності припинити лікування.

Гіпотензивну дію гідрохлоротіазиду може підсилюватися після симпатектомії.

У пацієнтів, що приймають гідрохлортіазид, можливе загострення подагри через підвищення концентрації сечової кислоти, клінічне виявлення прихованої форми цукрового діабету, загострення системного червоного вовчака.

Під час лікування тіазидними діуретиками повідомлялося про випадки реакцій фоточутливості. Якщо під час застосування препарату виникають реакції фоточутливості, то препарат рекомендується скасувати. Якщо лікар вважає за необхідне повторне призначення діуретика, рекомендується захистити ділянки тіла, які піддаються впливу сонячних променів або штучного ультрафіолетового опромінення.

Гідрохлортіазид може викликати водно-електролітний дисбаланс (гіпокаліємія, гіпонатріємія і гіпохлоремічний алкалоз). Симптоми: сухість у роті, спрага, слабкість, млявість, сонливість, неспокій, біль в м'язах або судоми, м'язова слабкість, артеріальна гіпотензія, олігурія, тахікардія і шлунково-кишкові розлади (нудота, блювота). Хоча одночасне застосування з каптоприлом знижує ризик розвитку гіпокаліємії, викликаної гідрохлортіазидом, до групи високого ризику розвитку гіпокаліємії відносяться пацієнти з цирозом печінки, підвищеним діурезом, недостатнім пероральним заміщенням втрати електролітів, а також особи, які отримують терапію ГКС або АКТГ. У спекотну погоду у пацієнтів, схильних до набряків, може виникнути гіпонатріємія, зазвичай помірна, не вимагає лікування.

Гідрохлортіазид може викликати гіперкальціємію. Тому перед проведенням визначення функції паращитовидних залоз препарат слід відмінити.

Гідрохлортіазид може підвищувати рівень холестерину і тригліцеридів, знижувати в плазмі крові вміст магнію і тиреоглобуліну, що зв'язують йод (без ознак порушень функції щитоподібної залози).

Гідрохлортіазид може стати причиною позитивного тесту на допінг.

Особливості застосування, пов'язані з наявністю в складі препарату каптоприлу. Препарат слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з порушенням функції нирок (кліренс креатиніну 40 мл/хв). Початкові дози каптоприлу необхідно призначати відповідно до кліренсом креатиніну, а в подальшому в залежності від реакції пацієнта на лікування. Слід регулярно проводити контроль показників функції нирок (на початку і періодично під час лікування): визначати рівень калію і креатиніну в плазмі крові.

Препарат слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з неускладненій АГ, оскільки в окремих випадках можливий розвиток симптоматичної артеріальної гіпотензії. Імовірність її виникнення підвищується у пацієнтів з порушенням водно-електролітного балансу (внаслідок інтенсивної сечогінної терапії, діареї, блювоти, дієти з пониженим вмістом натрію) і пацієнтів на гемодіалізі. Також симптоматичну гіпотензію відзначали у хворих з серцевою недостатністю. Лікування таких пацієнтів слід починати під наглядом лікаря, низькими дозами, при цьому ретельно підбирати дози. Це також стосується і хворих на ішемічну хворобу серця або захворюванням судин мозку, у яких значне зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або порушення мозкового кровообігу (інсульту).

Необхідно уникати прийому каптоприлу при розвитку кардіогенного шоку і значних гемодинамічних порушень.

Препарат слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з реноваскулярною гіпертензією, оскільки при одночасному застосуванні з інгібіторами АПФ підвищується ризик розвитку тяжкої гіпотензії та ниркової недостатності. Лікування таких хворих необхідно починати під наглядом лікаря, низькими дозами, при цьому ретельно підбирати дози.

Препарат слід застосовувати з обережністю у хворих на цукровий діабет, які приймають пероральні протидіабетичні засоби або інсулін, і регулярно контролювати рівень глюкози в плазмі крові, особливо протягом 1-го місяця лікування.

Дуже рідко прийом інгібіторів АПФ пов'язаний з синдромом, який починається з холестатичної жовтяниці та швидко прогресує до некрозу печінки та (іноді) призводить до летального результату. Механізм цього синдрому не визначений. У пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ і у яких розвинулася жовтяниця або помітне підвищення рівня печінкових ферментів, слід припинити застосування інгібіторів АПФ і звернутися до лікаря.

У пацієнтів, особливо що приймають відносно високі дози каптоприлу (більше 150 мг/добу) або з порушенням функції нирок, можливий розвиток протеїнурії. Вміст білка в сечі більше 1 г/добу зареєстровано приблизно у 0,7% пацієнтів, які отримували каптоприл. Нефротичний синдром діагностований у 20% хворих з протеїнурією. У більшості випадків протеїнурія зникала протягом 6 місяців після відміни препарату. Параметри функції нирок, такі як рівень азоту сечовини та креатиніну, змінювалися рідко. У хворих з порушенням функції нирок слід визначити вміст білка в сечі до лікування і періодично контролювати під час терапії препаратом.

Повідомлялося про випадки нейтропенії, агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ. У пацієнтів з нормальною функцією нирок при відсутності інших факторів нейтропению відзначали рідко. Вкрай обережно препарат слід призначати хворим з коллагенозами, пацієнтам, які проходять курс лікування імунодепресантами, приймають алопуринол або прокаїнамід, а також при поєднанні цих станів, особливо на тлі наявного порушення функції нирок. У деяких пацієнтів даної групи розвиваються важкі інфекції, які не завжди піддаються інтенсивної терапії антибіотиками. При застосуванні препарату у таких пацієнтів слід проводити періодичний контроль кількості лейкоцитів в плазмі крові та їх диференційний підрахунок (до лікування, кожні 2 тижні протягом перших 3 місяців лікування і періодично надалі) і попередити хворого про необхідність повідомляти про будь-які ознаки інфекції (підвищення температури , збільшення лімфатичних вузлів, біль в горлі). При виникненні нейтропенії (кількість нейтрофілів 1000 / мм ³⁾ застосування препарату слід припинити. Після припинення терапії у більшості хворих кількість нейтрофілів швидко повертається до нормального рівня.

У деяких пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, в тому числі каптоприл, відзначають підвищення рівня калію в плазмі крові. До групи ризику розвитку гіперкаліємії належать пацієнти з нирковою недостатністю, цукровим діабетом, особи, які беруть калійзберігаючі діуретики, харчові добавки з калієм, а також пацієнти, що приймають інші лікарські засоби, що підвищують рівень калію в плазмі крові. Якщо прийом вищезазначених препаратів на тлі лікування інгібіторами АПФ необхідний, слід регулярно контролювати рівень калію в плазмі крові.

Повідомлялося про випадки ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та гортані у деяких пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ, особливо протягом перших тижнів лікування. В окремих випадках ангіоневротичний набряк може розвинутися навіть після тривалого лікування інгібіторів АПФ. Зареєстровано поодинокі летальні випадки внаслідок ангіоневротичного набряку гортані чи язика. У разі розвитку набряку слід негайно припинити прийом каптоприлу і провести відповідне лікування. Пацієнта необхідно госпіталізувати та спостерігати протягом 12-24 год до повного зникнення симптомів. Для пацієнтів негроїдної раси властивий високий ризик розвитку ангіоневротичного набряку.

У пацієнтів, які підлягають хірургічному втручанню або анестезії препаратами, що знижують артеріальний тиск, каптоприл може блокувати підвищення утворення ангіотензину II під впливом компенсаторного викиду реніну. Гіпотензію, що виникла в результаті цього механізму, слід коригувати за допомогою введення додаткового об'єму рідини.

При застосуванні інгібіторів АПФ у пацієнтів може виникнути стійкий непродуктивний кашель транзиторного характеру.

У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ під час проведення десенсибілізації алергеном з отрути перетинчастокрилих, можливий розвиток стійких анафілактичнихреакцій, якого можна уникнути шляхом тимчасового припинення прийому інгібіторів АПФ.

У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ під час проходження гемодіалізу з використанням високопроточних мембран, можливий розвиток стійких анафілактичнихреакцій, якого можна уникнути шляхом заміни діалізних мембран на мембрани іншого типу або застосування антигіпертензивних засобів іншого класу.

У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, під час проведення аферезу ліпопротеїнів низької щільності можливий розвиток стійких анафілактичнихреакцій, якого можна уникнути шляхом тимчасового припинення прийому інгібіторів АПФ перед кожним аферезом.

Для препаратів, що містять інгібітори АПФ, можлива перехресна гіперчутливість.

Застосування інгібіторів АПФ, в тому числі каптоприлу, у пацієнтів негроїдної раси є менш ефективним для зниження артеріального тиску, ніж у пацієнтів іншої раси, внаслідок переважання низьких фракцій реніну.

Одночасне застосування препарату з літієм не рекомендується через посилення токсичності останнього.

Препарат містить лактозу, тому у пацієнтів з рідкісними спадковими формами непереносимості галактози, недостатністю лактази або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції застосування препарату протипоказано.

Застосування в період вагітності та годування груддю. Каптопрес 12,5-Дарниця протипоказаний під час вагітності. На час лікування препаратом годування груддю необхідно припинити.

Діти. Даних про застосування препарату у дітей немає.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами. В період лікування слід утримуватися від керування транспортом і роботи з іншими механізмами, які вимагають підвищеної концентрації і швидкості психомоторних реакцій.

З діуретиками (тіазидними) - ризик розвитку артеріальної гіпотензії внаслідок дегідратації, викликаної прийомом високих доз діуретиків. гіпотензивний ефект можна знизити шляхом скасування діуретиків, збільшення споживання обсягу рідини та солі, зменшення початкових доз каптоприлу;

з блокаторами α- і β-блокатори, блокаторами кальцієвих каналів пролонгованої дії та іншими гіпотензивними засобами, органічними нітратами, інгібіторами МАО, снодійними засобами (нітразепам), транквілізаторами (алпразолам) - посилення гіпотензивної дії препарату; комбінацію даних лікарських засобів застосовувати з обережністю;

з вживанням препаратами та напоями, барбітуратами, наркотичними засобами, нейролептиками, трициклічними антидепресантами - посилення гіпотензивної дії препарату і ортостатичноїгіпотензії;

з симпатоміметиками, естрогенами, метанаміном - ослаблення гіпотензивної дії препарату;

з нестероїдними протизапальними препаратами - ослаблення гіпотензивної дії препарату і зниження функції нирок з підвищенням концентрації калію в плазмі крові, рідко можливий розвиток гострої ниркової недостатності, особливо у хворих з порушенням функції нирок. Комбінацію даних лікарських засобів застосовувати з обережністю. Перед початком лікування слід нормалізувати водно-сольовий обмін, при лікуванні проводити періодичний контроль функції нирок. При застосуванні високих доз саліцилатів гідрохлоротіазид може посилювати їх токсичну дію на центральну нервову систему;

з препаратами, що підвищують концентрацію калію в плазмі крові (гепарин, циклоспорин, калійзберігаючі діуретики - амілорид, спіронолактон, триамтерен), препаратами та добавками, які містять калій - помітне підвищення концентрації калію в плазмі крові: чи не рекомедуется одночасно застосовувати комбінацію даних лікарських засобів;

з алопуринолом, прокаїнамідом, імуносупресивними препаратами (азатіоприн) і цитостатиками - пригнічення кровотворення;

з діазоксидом - посилення гипергликемического, гіперурикемічну, гіпотензивної дії; може знадобитися періодичний контроль рівня глюкози в плазмі крові та концентрації сечової кислоти;

з анестетиками, недеполяризуючими миорелаксантами, препаратами для ініціювання наркозу (тубокурарину хлорид, галламіна тріетіодід) - посилення дії вищевказаних препаратів; може знадобитися коригування дози та водно-сольового обміну перед проведенням хірургічної операції;

з препаратами літію, солями кальцію - посилення дії вищевказаних препаратів: чи не рекомедуется одночасно застосовувати комбінацію даних лікарських засобів;

з серцевими глікозидами - підвищення токсичності препаратів дігіталіcа (аритмії) на тлі гіпокаліємії, викликаної гідрохлортіазидом;

з карбамазепіном - підвищення ризику розвитку гіпонатріємії; може знадобитися періодичний контроль рівня електролітів;

з амфотерицином В, карбеноксолоном, ГКС, кортикотропіном, стимулюючими проносними засобами - посилення електролітного дисбалансу, зокрема виникнення гіпокаліємії;

зметформіном - метаболічний ацидоз у хворих з порушенням функції нирок;

з метилдопою - в окремих випадках - гемолітична анемія;

з антидіабетичними препаратами, пероральними антикоагулянтами, препаратами для лікування подагри - ослаблення дії вищевказаних препаратів; може знадобитися коригування дози препаратів;

з лікарськими засобами, на ефекти яких впливають зміни рівня калію в плазмі крові, в тому числі:

• антиаритмічні засоби класу ΙА (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід), класу ΙΙΙ (аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід);
• нейролептики (тіоридазин, хлорпромазин, левомепромазин, тріфторперазін, ціамемазин, сульпірид, сультоприд, амісульприд, тіаприд, пімозид, галоперидол, дроперидол);
• інші засоби: бепридил, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин, галофантрин, кетансерін, мізоластин, пентамідин, спарфлоксацин, терфенадин, вінкамін в / в - існує ризик розвитку аритмії типу torsade de pointes на тлі можливої гіпокаліємії і гіпомагніємії, необхідний періодичний контроль рівня калію в плазмі крові та ЕКГ;

з пресорними амінами (норадреналін) - слід припинити лікування препаратом за тиждень до початку хірургічної операції;

з антацидами, їжею, колестиполом, колестираміном - зниження всмоктування і зменшення біодоступності препарату;

з пробенецидом - зниження виведення каптоприлу;

з йодвмісними контрастними засобами - збільшення ризику гострої ниркової недостатності, особливо при введенні високих доз, внаслідок дегідратації, викликаної гідрохлортіазидом. Перед введенням йоду необхідно нормалізувати рівень рідини в організмі.

Застосування препарату може призвести до позитивного результату при аналізі сечі на ацетон.

Препарат можна застосовувати для лікування гострого інфаркту міокарда в поєднанні з ацетилсаліциловою кислотою (кардіологічні дози), тромболітичними засобами, блокаторами β-адренорецепторів та / або нітратами.

Каптоприл. симптоми: різке зниження пекло, тахікардія, головний біль, відсутність апетиту, порушення смакових відчуттів, шкірні алергічні реакції, нейтропенія. у важких випадках можливі судоми, парези, шок, ступор, аритмія, брадикардія, ниркова недостатність, електролітний дисбаланс. при появі цих симптомів слід негайно припинити прийом препарату і звернутися до лікаря.

Лікування. Симптоматична терапія, спрямована на нормалізацію артеріального тиску і усунення інших симптомів.

Гідрохлортіазид. Симптоми: слабкість, нудота, блювота, пронос. Ці явища швидко зникають при зниженні дози або відміні препарату. У деяких випадках при прийомі високих доз препарату повідомлялося про можливість виникнення таких симптомів, як: тахікардія, артеріальна гіпотензія, шок, запаморочення, сплутаність свідомості, розлади свідомості, спазми м'язів, парестезії, виснаження, поліурія, олігурія, анурія, гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіпохлоремія , алкалоз, підвищення рівня азоту сечовини в крові (у хворих з нирковою недостатністю). Значними проявами передозування можуть бути важкі порушення водно-електролітного балансу і розвиток коматозного стану як результат безпосереднього патологічного дії гідрохлоротіазиду на ЦНС.

Лікування. Для виведення препарату зі шлунка рекомендується викликати блювоту; промивання шлунка, застосування сорбентів. У разі виникнення важких проявів передозування хворий підлягає негайній госпіталізації в спеціалізований лікувальний заклад для проведення інтенсивних детоксикаційних заходів (гемодіаліз), а також усунення водно-електролітних порушень, нормалізації вітальних функцій, відновлення функції нирок. Специфічного антидоту немає.

В оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °C.

діючі речовини: captopril, hydrochlorothiazide;

1 таблетка містить: каптоприлу 50 мг, гідрохлоротіазиду 12,5 мг;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, лактоза моногідрат, кремнію діоксид колоїдний безводний, крохмаль картопляний, кислота стеаринова.

Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості: таблетки білого кольору, плоскоциліндричної форми, з фаскою та рискою, зі специфічним запахом.

Комбіновані препарати інгібіторів АПФ. Каптоприл і діуретики. Код АТХ С09В А01.

Каптопрес 12,5-Дарниця – комбінований антигіпертензивний лікарський засіб, що містить дозовану комбінацію каптоприлу і гідрохлоротіазиду.

Каптоприл – інгібітор ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ). Пригнічує утворення ангіотензину II, перешкоджаючи його судинозвужувальній дії і стимулювальному впливу на секрецію альдостерону у надниркових залозах. Знижує загальний периферичний судинний опір, артеріальний тиск, зменшує переднавантаження на міокард, знижує тиск у правому передсерді і малому колі кровообігу.

Гідрохлоротіазид спричиняє помірно виражений діуретичний ефект, збільшуючи виведення з організму іонів натрію, хлору, калію і води. Зменшує вміст іонів натрію у судинній стінці, знижуючи її чутливість до вазоконстрикторних впливів і посилюючи тим самим антигіпертензивний ефект каптоприлу.

Фармакокінетика

Каптоприл при застосуванні внутрішньо активно абсорбується у травному тракті. Час досягнення максимальної концентрації у плазмі крові становить приблизно 1 годину. З білками плазми крові зв’язується 25-30 % каптоприлу. Метаболізується у печінці. Головними метаболітами є каптоприл-цистеїн, дисульфітний димер каптоприлу. Період напіввиведення (Т½) – приблизно 2-3 години. 95 % каптоприлу виводиться нирками: 50 % у вигляді метаболітів, до 50 % у незміненому стані.

Гідрохлоротіазид при застосуванні внутрішньо абсорбується у травному тракті на 68-78 %. Період напіввиведення (Т½) становить приблизно 3-4 години. 20-75 % гідрохлоротіазиду виводиться нирками у незміненому стані.

У хворих із нирковою недостатністю виведення лікарського засобу сповільнюється.

Артеріальна гіпертензія.

Підвищена чутливість до каптоприлу, інших інгібіторів АПФ, до гідрохлоротіазиду, інших препаратів, похідних сульфонаміду, або до інших компонентів лікарського засобу.

Наявність в анамнезі ангіоневротичного набряку під час лікування іншими інгібіторами АПФ.

Вроджений (ідіопатичний) ангіоневротичний набряк.

Виражені порушення функції нирок (концентрація креатиніну у плазмі крові більше 1,8 мг/100 мл або кліренс креатиніну менше 30 мл/хв), тяжка ниркова недостатність.

Двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної нирки з прогресуючою азотемією.

Стан після трансплантації нирки.

Анурія.

Стеноз устя аорти та інші обструктивні порушення, що утруднюють викид крові з лівого шлуночка.

Гіпертрофічна кардіоміопатія з низьким серцевим викидом.

Тяжкі порушення функції печінки (прекоматозний стан, печінкова кома, печінкова недостатність).

Первинний гіперальдостеронізм.

Порфірія.

Гіпокаліємія, гіперкаліємія, гіпонатріємія при гіповолемії, гіперкальціємія, подагра.

Вагітні або жінки, які планують завагітніти (див. «Застосування у період вагітності або годування груддю»).

При одночасному застосуванні препарату з такими лікарськими засобами можливе:

з діуретиками (тіазидні або петльові) – ризик розвитку артеріальної гіпотензії внаслідок дегідратації, спричиненої прийомом високих доз діуретиків. Гіпотензивний ефект можна зменшити шляхом припинення застосування діуретиків, збільшення споживання об’єму рідини та солі, зменшення початкових доз каптоприлу;

з α- та β-адреноблокаторами, блокаторами кальцієвих каналів пролонгованої дії та іншими гіпотензивними засобами, органічними нітратами, інгібіторами МАО, снодійними засобами (нітразепам), транквілізаторами (алпразолам) – посилення гіпотензивної дії лікарського засобу; комбінацію даних лікарських засобів застосовувати з обережністю;

з етанолвмісними лікарськими засобами та напоями, барбітуратами, наркотичними засобами, нейролептиками, трициклічними антидепресантами – посилення гіпотензивної дії лікарського засобу та ортостатичної гіпотензії;

з симпатоміметиками, естрогенами, метанаміном – послаблення гіпотензивної дії лікарського засобу, тому слід ретельно контролювати показники артеріального тиску у пацієнта;

з нестероїдними протизапальними засобами – послаблення гіпотензивної дії лікарського засобу та зниження функції нирок із збільшенням концентрації калію у плазмі крові; рідко можливий розвиток гострої ниркової недостатності, особливо у хворих із порушенням функції нирок. Комбінацію даних лікарських засобів застосовувати з обережністю. Перед початком лікування слід нормалізувати водно-сольовий обмін, під час лікування проводити періодичний контроль функції нирок. При застосуванні великих доз саліцилатів гідрохлоротіазид може посилювати їх токсичну дію на центральну нервову систему;

з препаратами, що підвищують концентрацію калію в сироватці крові (гепарин, циклоспорин, калійзберігаючі діуретики – амілорид, спіронолактон, триамтерен), препаратами та добавками, що містять калій – помітне збільшення концентрації калію у плазмі крові; не рекомедується одночасно застосовувати комбінацію даних лікарських засобів. При одночасному призначенні через наявну гіпокаліємію їх слід застосовувати з великою обережністю і з частим моніторингом концентрації калію в сироватці крові;

з алопуринолом, прокаїнамідом, імуносупресивними (азатіоприн) та цитостатичними засобами – пригнічення кровотворення;

з діазоксидом – посилення гіперглікемічної, гіперурикемічної, гіпотензивної дії; може бути необхідним періодичний контроль рівня глюкози в крові і концентрації сечової кислоти;

з анестетиками, недеполяризуючими міорелаксантами, препаратами для ініціювання наркозу, (тубокурарину хлорид, галаміну триетіодид) – посилення дії вищевказаних лікарських засобів; може бути необхідним коригування дози та водно-сольового обміну перед проведенням хірургічної операції;

з препаратами літію, солями кальцію – посилення дії вищевказаних лікарських засобів; не рекомедується одночасно застосовувати комбінацію даних лікарських засобів. Одночасне застосування інгібіторів АПФ і літію може спричинити тимчасове підвищення рівня літію в сироватці крові та інтоксикацію літієм. Супутнє застосування інгібіторів АПФ та тіазидних діуретиків може додатково збільшити рівні літію в сироватці крові та підвищити ризик інтоксикації літієм. Тому не рекомендується одночасне застосування каптоприлу з літієм. Якщо така комбінація лікарських засобів необхідна, то слід здійснювати ретельний моніторинг рівнів літію в сироватці крові;

з серцевими глікозидами – підвищення токсичності препаратів дигіталіcу (аритмії) на тлі гіпокаліємії, спричиненої гідрохлоротіазидом;

з карбамазепіном – підвищення ризику розвитку гіпонатріємії; може бути необхідним періодичний контроль рівня електролітів;

з амфотерицином В, карбеноксолоном, глюкокортикостероїдами, кортикотропіном, стимулюючими проносними засобами – посилення електролітного дисбалансу, зокрема виникнення гіпокаліємії;

з метформіном – метаболічний ацидоз у хворих з порушенням функції нирок;

з метилдопою – в окремих випадках – гемолітична анемія;

з антидіабетичними препаратами, пероральними антикоагулянтами, препаратами для лікування подагри – послаблення дії вищевказаних лікарських засобів; може бути необхідним коригування дози лікарських засобів;

з лікарськими засобами, на ефекти яких впливають зміни рівня калію у плазмі крові, у тому числі:

– антиаритмічні засоби класу Ι А (хінідин, гідрохінідин, дизопирамід), класу ΙΙΙ (аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід);

– нейролептики (тіоридазин, хлорпромазин, левомепромазин, трифтороперазин, ціамемазин, сульпірид, сультоприд, амісульприд, тіаприд, пимозид, галоперидол, дроперидол);

– інші засоби: бепридил, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин внутрішньовенно, галофантрин, кетансерин, мізоластин, пентамідин, спарфлоксацин, терфенадин, вінкамін внутрішньовенно – існує ризик розвитку аритмії типу «пірует» на тлі можливої гіпокаліємії та гіпомагніємії; необхідний періодичний контроль рівня калію в плазмі крові та електрокардіограми;

з пресорними амінами (норадреналін) – слід припинити лікування препаратом за тиждень до початку хірургічної операції;

з антацидами, їжею, холестиполом, холестираміном – зниження всмоктування та зменшення біодоступності лікарського засобу;

з пробенецидом – зниження виведення каптоприлу;

з йодовмісними контрастними засобами – збільшення ризику гострої ниркової недостатності, особливо при введенні великих доз, унаслідок дегідратації, спричиненої гідрохлоротіазидом. Перед введенням йоду необхідно нормалізувати рівень рідини в організмі.

Цитотоксичні засоби (наприклад циклофосфамід, метотрексат). Тіазиди можуть зменшувати виведення нирками цитотоксичних лікарських засобів і потенціювати їх мієлосупресорний ефект.

Антихолінергічні засоби (наприклад атропін, біперіден). Через ослаблення моторики шлунково-кишкового тракту та зменшення швидкості евакуації зі шлунка біодоступність діуретиків тіазидного типу зростає.

Циклоспорин. При одночасному застосуванні циклоспорину може посилюватися гіперурикемія та зростати ризик ускладнень на зразок подагри.

Амантадин. Тіазиди, в тому числі гідрохлортіазид, можуть збільшувати ризик побічних ефектів, спричинених амантадином.

Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2), ацетилсаліцилову кислоту >3 г/добу і неселективні НПЗП. При одночасному прийомі НПЗП можуть послаблювати антигіпертензивний ефект гідрохлортіазиду та посилювати вплив гідрохлортіазиду на рівень калію в сироватці крові.

Лікарські засоби, на ефекти яких впливають зміни рівня калію в сироватці крові. Рекомендується періодичний моніторинг рівня калію в сироватці крові та ЕКГ-обстеження, якщо гідрохлортіазид приймати одночасно з лікарськими засобами, на ефекти яких впливають зміни рівня калію в сироватці крові (наприклад глікозиди наперстянки та антиаритмічні лікарські засоби), та лікарських засобів, які спричиняють поліморфну тахікардію піруетного типу (шлуночкову тахікардію) (у тому числі деякі антиаритмічні засоби), оскільки гіпокаліємія є фактором, що сприяє розвитку піруетної тахікардії.

Дані клінічних випробувань показали, що подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) шляхом комбінованого застосування інгібіторів АПФ, блокаторів ангіотензин ІІ рецептора або аліскірену пов’язана з вищою частотою проявів побічних реакцій, таких як гіпотензія, гіперкаліємія та зниженням функцій нирок (включаючи гостру ниркову недостатність) порівняно з окремим застосуванням препаратів, що діють на РААС.

Застосування лікарського засобу може призвести до позитивного результату при аналізі сечі на ацетон.

Лікарський засіб можна застосовувати для лікування гострого інфаркту міокарда у поєднанні з ацетилсаліциловою кислотою (кардіологічні дози), тромболітичними засобами, β-адреноблокаторами та/або нітратами.

Перед початком лікування препаратом слід зменшити або повністю припинити прийом діуретиків.

Перед призначенням інгібіторів АПФ слід відкоригувати об’єм циркулюючої крові (ОЦК), а також вирішити питання про призначення найнижчої ефективної оптимальної дози лікарського засобу.

Під час застосування лікарського засобу слід періодично визначати рівень електролів (зокрема калію), вміст сечовини та креатиніну у плазмі крові, картину периферичної крові.

Під час застосування лікарського засобу показана дієта з низьким вмістом натрію.

Під час застосування лікарського засобу не рекомендується вживати алкогольні напої.

Лікарський засіб застосовувати з обережністю пацієнтам із порушенням водно-електролітного балансу (внаслідок інтенсивної сечогінної терапії, діареї, блювання, дієти зі зниженим вмістом натрію) та пацієнтам на гемодіалізі, оскільки можливий розвиток артеріальної гіпотензії. Перед застосуванням лікарського засобу слід провести корекцію водно-електролітного балансу.

Лікарський засіб застосовувати з обережністю хворим з вираженими порушеннями серцевої діяльності, пацієнтам літнього віку (від 65 років). Призначення лікарського засобу цій категорії пацієнтів можливо тільки в умовах ретельного контролю артеріального тиску, функції нирок, стану водно-електролітного обміну.

У випадку виникнення гіпотонії пацієнту необхідно надати горизонтального положення (покласти на спину), а при необхідності – збільшити ОЦК за рахунок введення 0,9 % розчину натрію хлориду.

Особливості застосування, пов’язані з наявністю у складі лікарського засобу гідрохлоротіазиду.

Як і при застосуванні інших антигіпертензивних лікарських засобів, у деяких пацієнтів може виникати симптоматична артеріальна гіпотензія.

При лікуванні тіазидами можливе зниження глюкозотолерантності. Може виникнути потреба у модифікації доз протидіабетичних засобів, у тому числі інсуліну. На тлі терапії тіазидами може маніфестувати латентний цукровий діабет.

Тіазиди можуть зменшувати виведення нирками кальцію, а також спричинити невелике транзиторне підвищення рівня кальцію в сироватці крові. Значна гіперкальціємія може бути проявом латентного гіперпаратиреозу.

У пацієнтів, які отримують тіазиди, можуть розвиватися реакції гіперчутливості при наявності алергії чи бронхіальної астми в анамнезі, а також якщо пацієнти раніше не страждали на ці захворювання. Надходили повідомлення про загострення системного червоного вовчаку або його активацію на тлі прийому тіазидів.

Лікарський засіб може впливати на результати наступних лабораторних аналізів:

− лікарський засіб може знижувати рівень зв’язаного з білками йоду у плазмі крові;

− лікування препаратом слід припинити перед проведенням лабораторного обстеження з метою оцінки функції паращитовидних залоз;

− лікарський засіб здатний підвищувати концентрацію вільного білірубіну в сироватці крові.

Лікарський засіб застосовувати з обережністю при порушенні функції печінки або при прогресуючих захворюваннях печінки, оскільки тіазидні діуретики можуть спричинити порушення водно-електролітного балансу, що може призвести до швидкого розвитку печінкової коми. Призначення лікарського засобу цій категорії пацієнтів можливе тільки в умовах ретельного контролю артеріального тиску, функції нирок, стану водно-електролітного обміну.

Лікарський засіб слід застосовувати з обережністю при порушенні функції нирок, оскільки тіазидні діуретики можуть спричинити азотемію. Також можлива кумуляція лікарського засобу. При прогресуванні захворювань нирок, що характеризуються підвищенням рівня залишкового азоту крові, слід ретельно оцінити доцільність продовження терапії та у разі необхідності припинити лікування.

Гіпотензивна дія гідрохлоротіазиду може посилюватися після симпатектомії.

У пацієнтів, які приймають гідрохлоротіазид, можливе загострення подагри через підвищення концентрації сечової кислоти, клінічне виявлення прихованої форми цукрового діабету, загострення системного червоного вовчака.

Під час лікування тіазидними діуретиками повідомлялося про випадки реакцій фоточутливості. Якщо під час застосування лікарського засобу виникають реакції фоточутливості, то лікарський засіб рекомендується відмінити. Якщо лікар вважає за необхідне повторне призначення діуретика, рекомендується захистити ділянки тіла, які піддаються впливу сонячних променів або штучного УФ-опромінення.

Гідрохлоротіазид може спричинити водно-електролітний дисбаланс (гіпокаліємія, гіпонатріємія та гіпохлоремічний алкалоз). Симптоми: сухість у роті, спрага, слабкість, млявість, сонливість, неспокій, біль у м’язах або судоми, м’язова слабкість, артеріальна гіпотензія, олігурія, тахікардія та шлунково-кишкові розлади, такі як нудота і блювання. Хоча одночасне застосування з каптоприлом зменшує ризик розвитку гіпокаліємії, спричиненої гідрохлоротіазидом, до групи високого ризику розвитку гіпокаліємії належать пацієнти з цирозом печінки, підвищеним діурезом, недостатнім пероральним заміщенням втрати електролітів, а також особи, які отримують терапію глюкокортикостероїдами або адренокортикотропним гормоном. У спекотну погоду у пацієнтів, схильних до набряків, може виникнути гіпонатріємія, зазвичай помірна і така, що не вимагає лікування.

Гідрохлоротіазид може спричинити гіперкальціємію. Тому перед проведенням визначення функції паращитовидних залоз застосування лікарського засобу слід припинити.

Гідрохлоротіазид може підвищувати рівні холестерину і тригліцеридів, знижувати в крові вміст магнію та тиреоглобулінів, що зв’язують йод (без ознак порушень функції щитовидної залози).

Гідрохлоротіазид може стати причиною позитивного тесту на допінг.

Особливості застосування, пов’язані з наявністю у складі лікарського засобу каптоприлу.

Лікарський засіб слід застосовувати з обережністю пацієнтам з порушенням функції нирок (кліренс креатиніну менше 40 мл/хв). Початкові дози каптоприлу слід призначати відповідно до кліренсу креатиніну, а в подальшому залежно від реакції пацієнта на лікування. Слід регулярно проводити контроль показників функції нирок (на початку і періодично під час лікування): визначати рівень калію та креатиніну у плазмі крові.

Лікарський засіб слід застосовувати з обережністю пацієнтам з неускладненою артеріальною гіпертензією, оскільки в окремих випадках можливий розвиток симптоматичної артеріальної гіпотензії. Імовірність її розвитку зростає у пацієнтів із порушенням водно-електролітного балансу (внаслідок інтенсивної сечогінної терапії, діареї, блювання, дієти зі зниженим вмістом натрію) та пацієнтів на гемодіалізі. Також симптоматична гіпотензія спостерігалася у пацієнтів із серцевою недостатністю. Лікування таких хворих слід розпочинати під наглядом лікаря низькими дозами, при цьому ретельно підбирати дози. Це також стосується і пацієнтів з ішемічною хворобою серця або захворюванням судин мозку, у яких значне зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або порушення мозкового кровообігу (інсульту).

Необхідно уникати прийому каптоприлу у разі розвитку кардіогенного шоку і при значних гемодинамічних порушеннях.

Лікарський засіб слід застосовувати з обережністю пацієнтам з реноваскулярною гіпертензією, оскільки при одночасному застосуванні з інгібіторами АПФ підвищується ризик розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії та ниркової недостатності. Лікування таких хворих слід розпочинати під наглядом лікаря, низькими дозами, при цьому ретельно підбирати дози.

Очевидно, що комбіноване застосування інгібіторів АПФ, блокаторів ангіотензин ІІ рецептора або аліскірену підвищує ризик виникнення гіпотензії, гіперкаліємії та призводить до зниження функцій нирок (включаючи гостру ниркову недостатність). Тому подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) шляхом комбінованого застосування інгібіторів АПФ, блокаторів ангіотензин ІІ рецептора або аліскірену не рекомендована.

Якщо терапія подвійною блокадою безумовно необхідна, її слід проводити під наглядом лікаря з частими перевірками функцій нирок, електролітів та артеріального тиску.

Не можна одночасно застосовувати інгібітори АПФ і блокатори ангіотензин ІІ рецептора у пацієнтів, хворих на діабетичну нефропатію.

Лікарський засіб слід застосовувати з обережністю хворим на цукровий діабет, які приймають пероральні протидіабетичні засоби або інсулін, та регулярно проводити контроль рівня глюкози в крові, особливо протягом першого місяця лікування.

Дуже рідко прийом інгібіторів АПФ пов’язаний із синдромом, що починається з холестатичної жовтяниці і швидко прогресує до некрозу печінки та (іноді) призводить до летального наслідку. Механізм цього синдрому не визначений. Пацієнтам, які отримують інгібітори АПФ і у яких розвинулась жовтяниця або помітне підвищення рівня печінкових ферментів, слід припинити застосування інгібіторів АПФ і звернутися до лікаря.

У пацієнтів, особливо які приймають відносно високі дози каптоприлу (більше 150 мг/доба) або з порушенням функції нирок, можливий розвиток протеїнурії. Вміст білка в сечі більше 1 г на добу було зареєстровано приблизно у 0,7 % пацієнтів, які отримували каптоприл. Нефротичний синдром діагностовано у 20 % пацієнтів з протеїнурією. У більшості випадків протеїнурія зникала протягом 6 місяців після відміни лікарського засобу. Параметри функції нирок, такі як рівень азоту сечовини та креатиніну, змінювались рідко. У хворих із порушенням функції нирок слід визначити вміст білка в сечі до лікування і періодично контролювати під час терапії лікарським засобом.

Повідомлялося про випадки нейтропенії, агранулоцитозу, тромбоцитопенії та анемії у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ. У пацієнтів з нормальною функцією нирок при відсутності інших факторів нейтропенія спостерігається рідко. Вкрай обережно лікарський засіб слід призначати хворим з колагенозами, пацієнтам, які проходять курс лікування імунодепресантами, приймають алопуринол або прокаїнамід, а також при поєднанні цих станів, особливо на тлі наявного порушення функції нирок. У деяких таких пацієнтів розвиваються тяжкі інфекції, які не завжди піддаються інтенсивній терапії антибіотиками. При застосуванні лікарського засобу у таких пацієнтів слід проводити періодичний контроль кількості лейкоцитів у крові та їх диференціальний підрахунок (до лікування, кожні 2 тижні протягом перших трьох місяців терапії і періодично у подальшому) і попередити хворого про необхідність повідомляти про будь-які ознаки інфекції (підвищення температури, збільшення лімфатичних вузлів, біль у горлі). При виникненні нейтропенії (кількість нейтрофілів 3) застосування лікарського засобу слід припинити. Після припинення терапії у більшості хворих кількість нейтрофілів швидко повертається до норми.

У деяких пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, у тому числі каптоприл, спостерігається підвищення рівня калію в сироватці крові. До групи ризику розвитку гіперкаліємії належать пацієнти з нирковою недостатністю, цукровим діабетом, особи, які приймають калійзберігаючі діуретики, харчові добавки з калієм, а також пацієнти, які приймають інші лікарські засоби, що підвищують рівень калію в сироватці крові. Якщо прийом вищезазначених лікарських засобів на тлі лікування інгібіторами АПФ необхідний, слід регулярно проводити контроль рівня калію в сироватці крові.

Повідомлялося про випадки ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини і гортані у деяких пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ, особливо протягом перших тижнів лікування. В окремих випадках ангіоневротичний набряк може розвинутись навіть після тривалого лікування інгібіторам АПФ. Зареєстровано поодинокі летальні випадки внаслідок ангіоневротичного набряку гортані або язика. У разі розвитку набряку слід негайно припинити прийом каптоприлу та провести відповідне лікування. Пацієнта необхідно госпіталізувати і встановити нагляд протягом принаймні 12-24 годин до повного зникнення симптомів. Для пацієнтів негроїдної раси характерний підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку.

У пацієнтів, які підлягають хірургічному втручанню або анестезії лікарськими засобами, які знижують артеріальний тиск, каптоприл може блокувати підвищення утворення ангіотензину II під впливом компенсаторного викиду реніну. Артеріальну гіпотензію, що виникла у результаті цього механізму, слід скоригувати за допомогою введення додаткового об’єму рідини.

Під час застосування інгібіторів АПФ у пацієнтів може з’явитися стійкий непродуктивний кашель, що зникає після припинення лікування.

У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ під час проведення десенсибілізації алергеном з отрути перетинчастокрилих, можливий розвиток стійких анафілактоїдних реакцій. Розвитку цих реакцій можна уникнути шляхом тимчасового припинення прийому інгібіторів АПФ.

У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ під час проходження гемодіалізу з використанням високопроточних мембран, можливий розвиток стійких анафілактоїдних реакцій. Розвитку цих реакцій можна уникнути шляхом заміни діалізних мембран на мембрани іншого типу або застосовувати антигіпертензивні засоби іншого класу.

У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, під час проведення аферезу ЛПНП можливий розвиток стійких анафілактоїдних реакцій. Розвитку цих реакцій можна уникнути шляхом

тимчасового припинення прийому інгібіторів АПФ перед кожним аферезом.

Для лікарських засобів, що містять інгібітори АПФ, можлива перехрестна гіперчутливість.

Застосування інгібіторів АПФ, у тому числі каптоприлу, пацієнтам негроїдної раси є менш ефективним для зниження артеріального тиску, ніж пацієнтам іншої раси, внаслідок переважання низьких фракцій реніну.

Одночасне застосування лікарського засобу з літієм не рекомендується через посилення токсичності останнього.

Лікарський засіб містить лактозу, тому пацієнтам із рідкісними спадковими формами непереносимості галактози, недостатністю лактази або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції не можна застосовувати лікарський засіб.

Лікарський засіб протипоказано застосовувати вагітним або жінкам, які планують завагітніти. Якщо під час лікування препаратом підтверджується вагітність, його застосування необхідно негайно припинити і замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до застосування вагітним.

Лікарський засіб не слід застосовувати у період годування груддю.

При застосуванні лікарського засобу слід утримуватися від керування транспортними засобами або роботи з іншими механізмами, можливі запаморочення і сонливість, особливо на початку терапії.

Лікарський засіб застосовують внутрішньо за 1 годину до прийому їжі, оскільки при наявності їжі в шлунку всмоктування лікарського засобу знижується.

Дозу лікарського засобу встановлює лікар індивідуально, залежно від клінічної картини захворювання.

Початкова доза може становити ½ таблетки (25 мг каптоприлу та 6,25 мг гідрохлоротіазиду) 1 раз на добу.

Надалі при необхідності підтримуючу дозу можна збільшити до 1 таблетки (50 мг каптоприлу та 12,5 мг гідрохлоротіазиду) 1 раз на добу.

Максимальний терапевтичний ефект настає через 6-8 тижнів після початку лікування. Коректування дози слід проводити із 6-тижневими інтервалами, якщо клінічні прояви не потребують більш швидкої зміни дозування. При недостатньому зниженні артеріального тиску в схему лікування можна включити додатково каптоприл і гідрохлоротіазид у вигляді монопрепаратів. При цьому добова доза каптоприлу не повинна перевищувати 150 мг, гідрохлоротіазиду – 50 мг.

Хворі з порушенням функції нирок.

Оскільки каптоприл і гідрохлоротіазид виводяться з організму переважно нирками, то при порушенні їх функції рівень препаратів може зростати. Рекомендується зниження дози лікарського засобу: при кліренсі креатиніну від 30 до 80 мл/хв початкова доза становить ½ таблетки (25 мг каптоприлу та 6,25 мг гідрохлоротіазиду) 1 раз на добу вранці.

Діти.

Даних щодо застосування лікарського засобу дітям немає.

Каптоприл.

Симптоми: різке зниження артеріального тиску, тахікардія, головний біль, відсутність апетиту, порушення смакових відчуттів, шкірні алергічні реакції, нейтропенія. У тяжких випадках можливі судоми, парези, шок, ступор, порушення ритму серця, брадикардія, ниркова недостатність, електролітний дисбаланс. При появі цих симптомів слід негайно припинити прийом лікарського засобу та звернутися до лікаря.

Лікування. хворому слід надати горизонтальне положення та промити шлунок.

При тяжких симптомах передозування хворий підлягає терміновій госпіталізації для проведення інтенсивних методів детоксикації, у тому числі гемодіалізу, та заходів, спрямованих на збільшення об’єму циркулюючої крові, нормалізацію функцій серцево-судинної, дихальної та нервової систем, відновлення функції нирок. Необхідно уникати проведення гемодіалізу через високопродуктивні мембрани з поліакрилонітритметалосульфату, (АN69), гемофільтрації через можливість розвитку анафілактоїдних реакцій. Перитонеальний діаліз неефективний.

Симптоматична терапія, спрямована на нормалізацію артеріального тиску та усунення інших симптомів.

Гідрохлоротіазид.

Симптоми: слабкість, нудота, блювання, спрага, діарея. Ці явища швидко зникають при зменшенні дози або відміні лікарського засобу. У деяких випадках при прийомі високих доз лікарського засобу повідомлялося про можливість виникнення таких симптомів: тахікардія, артеріальна гіпотензія, шок, запаморочення, сплутаність свідомості, розлади свідомості, спазми м’язів, парестезії, виснаження, поліурія, олігурія, анурія, гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіпохлоремія, алкалоз, підвищення рівня азоту сечовини в крові (у хворих із нирковою недостатністю). Тяжкими проявами передозування можуть бути тяжкі порушення водно-електролітного балансу та розвиток коматозного стану як результат безпосередньої патологічної дії гідрохлоротіазиду на центральну нервову систему.

Лікування. Для виведення лікарського засобу зі шлунка рекомендується викликати блювання; промивання шлунка, застосування сорбентів. У разі виникнення тяжких проявів передозування хворий підлягає негайній госпіталізації у спеціалізований лікувальний заклад для проведення інтенсивних детоксикаційних заходів (гемодіаліз), а також усунення водно-електролітних порушень, нормалізації функції серцево-судинної, дихальної та центральної нервової систем, відновлення функції нирок. Специфічного антидоту немає.

Каптоприл.

З боку органів зору: нечіткість зору.

З боку респіраторної системи, органів грудної клітки та середостіння: сухий, подразливий (непродуктивний) кашель, диспное, бронхоспазм, риніт, ларингіт, алергічний альвеоліт/еозинофільна пневмонія, біль за грудиною.

З боку шлунково-кишкового тракту: сухість у роті, нудота, блювання, дискомфорт у епігастрії, абдомінальний біль, діарея, запор, стоматит/афтозні виразки, глосит, пептична виразка, панкреатит.

З боку печінки і жовчовивідних шляхів: порушення печінкової функції та холестаз (включаючи жовтяницю), гепатит (включаючи некроз), підвищення рівня печінкових ферментів, гіпербілірубінемія.

З боку нирок та сечовидільної системи: порушення ниркової функції (включаючи ниркову недостатність), протеїнурія, поліурія, олігурія, підвищена частота сечовипускання, нефротичний синдром.

З боку обміну речовин, метаболізму: анорексія, гіпоглікемія, гіперкаліємія, гіпонатріємія.

З боку нервової системи: головний біль, сонливість, порушення смаку, запаморочення, астенія, парестезії, порушення мозкового кровообігу (включаючи інсульт і синкопе).

З боку психіки: порушення сну, сплутаність свідомості, депресія.

З боку серцево-судинної системи: артеріальна гіпотензія, ортостатична гіпотензія, синдром Рейно, припливи, блідість, тахікардія або тахіаритмія, стенокардія, прискорене серцебиття, кардіогенний шок, зупинка серця.

З боку крові та лімфатичної системи: еозинофілія, панцитопенія (особливо у пацієнтів з порушенням функції нирок), тромбоцитопенія, анемія (включаючи апластичну та гемолітичну), лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз.

З боку імунної системи: свербіж з висипом або без висипу, висипання, алопеція, ангіоневротичний набряк обличчя, повік, язика, інтерстиціальний ангіоневротичний набряк, периферичні набряки, кропив’янка, синдром Стівенса-Джонсона, поліморфна еритема, фоточутливість, еритродерма, пемфігоїдні реакції, ексфоліативний дерматит, аутоімунні захворювання, гарячка.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: свербіж з висипом або без висипу, висипання, алопеція, поліморфна еритема, фоточутливість, еритродерма, пемфігоїдні реакції, ексфоліативний дерматит.

З боку опорно-рухової системи та сполучної тканини: міалгія, артралгія.

З боку репродуктивної системи та функції молочних залоз: імпотенція, гінекомастія.

Загальні розлади: слабкість, стомлюваність, лімфаденопатія.

Лабораторні показники: збільшення вмісту BUN, креатиніну сироватки крові, зниження рівня гемоглобіну, гематокриту, підвищення ШОЕ, підвищення рівня антинуклеарних антитіл, може спричинити хибнопозитивний результат аналізу сечі на ацетон.

Гідрохлоротіазид.

З боку органів зору: ксантопсія, минуча нечіткість зору, гостра міопія, гостра закритокутова глаукома.

З боку респіраторної системи, органів грудної клітки та середостіння: респіраторні порушення (включаючи пневмоніт і набряк легенів).

З боку шлунково-кишкового тракту: сіалоаденіт, втрата апетиту, відчуття спраги, сухість у роті, нудота, блювання, подразнення шлунка, діарея, запор, панкреатит.

З боку печінки і жовчовивідних шляхів: жовтяниця (внутрішньопечінкова холестатична жовтяниця), холецистит.

З боку нирок та сечовидільної системи: порушення ниркової функції, ниркова недостатність, інтерстиціальний нефрит.

З боку обміну речовин, метаболізму: анорексія, гіперглікемія, глюкозурія, зниження толерантності до глюкози, що може спровокувати маніфестацію латентного цукрового діабету; гіперурикемія, що може провокувати напади подагри у пацієнтів з асимптомним перебігом захворювання; порушення електролітного балансу, зокрема гіпохлоремічний алкалоз, що може індукувати печінкову енцефалопатію та кому; ацидоз; гіпокаліємія; гіпонатріємія; гіпомагніємія; гіперкальціємія; підвищення рівня холестерину та тригліцеридів.

З боку нервової системи: головний біль, сонливість, судоми, парестезії, вертиго, запаморочення.

З боку психіки: занепокоєння, нервозність, депресія, зміни настрою, порушення сну, дезорієнтація, сплутаність свідомості.

З боку серцево-судинної системи: постуральна артеріальна гіпотензія, серцева аритмія; некротичний васкуліт (васкуліт, шкірний васкуліт).

З боку крові та лімфатичної системи: лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз, тромбоцитопенія, апластична анемія, гемолітична анемія, порушення діяльності кісткового мозку.

З боку імунної системи: реакції фоточутливості, висипання, екзема, пурпура, вовчакоподібний синдром, реактивація шкірного червоного вовчака, кропив’янка, анафілактичні реакції, анафілактичний шок, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: реакції фоточутливості, висипання, екзема, пурпура, вовчакоподібний синдром, реактивація шкірного червоного вовчака, кропив’янка, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона.

З боку опорно-рухової системи та сполучної тканини: біль у м’язах, м’язовий спазм.

З боку репродуктивної системи та функції молочних залоз: статеві розлади.

Загальні розлади: гарячка, слабкість, виснаження.

3 роки.

Зберігати у недоступному для дітей місці в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °C.

По 10 таблеток у контурній чарунковій упаковці, по 2 контурні чарункові упаковки в пачці.

За рецептом.

ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця».

Україна, 02093, м. Київ, вул. Бориспiльська, 13.