Морфін

Діюча речовина: morphine;

Таблетки

1 таблетка містить морфіну гідрохлориду тригідрату у перерахуванні на 100 % безводну речовину 5 мг або 10 мг;

допоміжні речовини: целактоза 80 (суміш лактози моногідрату та целюлози порошкоподібної (75:25)), целюлоза мікрокристалічна, крохмаль кукурудзяний, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат, кросповідон. 

Розчин для ін'єкцій

1 мл розчину (1 ампула) містить морфіну гідрохлориду 20 мг;

5 мл розчину (1 ампула) містить морфіну гідрохлориду 100 мг;

10 мл розчину (1 ампула) містить морфіну гідрохлориду 200 мг;

допоміжні речовини: натрію хлорид, кислота хлористоводнева концентрована, вода для ін'єкцій.

Наркотичний анальгетик. Механізм дії зумовлений впливом на опіоїдні рецептори, розташовані в підкіркових структурах великого мозку, і блокадою надходження больових імпульсів до кори великого мозку. Спричиняє стан ейфорії; посилює дію наркотичних, снодійних і місцевоанестезуючих речовин, пригнічує дихальний і кашльовий центри, збуджує центри блукаючих нервів і блювотний центр. Гальмує секреторну і моторну функції травного тракту, просування вмісту травного тракту сповільнюється також за рахунок підвищення тонусу воротаря та ілеоцекального клапана; підвищує тонус сфінктерів сечового міхура, гладких м'язів бронхів, жовчовивідних шляхів, матки. Знижує основний обмін і температуру тіла.

Фармакодинаміка

Діє як агоніст на опіоїдні рецептори ЦНС, зокрема на μ- і меншою мірою на κ-рецептори. Збудження μ-рецепторів призводить до супраспінальної аналгезії, респіраторної депресії, ейфорії, збудження κ-рецепторів - спінальної аналгезії, міозу, седативного ефекту.
ЦНС. Має виражений аналгезуючий та седативний ефект (снодійний та анксіолітичний). Пригнічує дихання прямою дією на дихальні центри стовбура головного мозку. Пригнічує кашльовий рефлекс прямою дією на кашльовий центр довгастого мозку. Протикашльовий ефект може досягатися при застосуванні доз, нижчих за ті, що зазвичай застосовуються для аналгезії. Викликає міоз навіть у повній темряві. Точкові зіниці - симптом наркотичного передозування, але він не патогномонічний (наприклад, мостові ураження стовбура головного мозку геморагічного або ішемічного походження можуть призвести до цього симптому). У станах передозування морфіну частіше міозу виникають мідріаз із гіпоксією.
Травний тракт та інші гладкі м'язи. Підвищує тонус гладких м'язів, зокрема антральної частини шлунка, кишечнику, внаслідок чого сповільнюється рух харчових мас, послаблюється перистальтика, що призводить до закрепу. Підвищує тонус сечового міхура, бронхів, сфінктерів травного тракту, жовчовивідних шляхів. Може спричинити спазм сфінктера Одді, що призводить до підвищення інтрабіліарного тиску.
Серцево-судинна система. Призводить до вивільнення гістаміну з подальшою периферичною вазодилатацією або без такої, що спричиняє свербіж, приплив крові до обличчя, почервоніння очей, підвищене потовиділення та/або ортостатичну гіпотензію.
Ендокринна система. Опіоїди можуть впливати на гіпоталамо-гіпофізарно-наднирковозалозну та гіпоталамо-гіпофізарно-статеву системи. Можливе підвищення вмісту пролактину у плазмі крові, зниження рівня кортизолу, естрогену та тестостерону у плазмі крові у поєднанні з низькими або нормальними рівнями АКТГ, ЛГ або ФСГ. Дані гормональні зміни можуть супроводжуватися клінічними симптомами.
Інші фармакологічні ефекти. У ході досліджень in vitro і на тваринах виявлено різні ефекти природних опіоїдів, таких як морфін, на компоненти імунної системи; клінічне значення цих даних залишається невивченим.
Є повідомлення про те, що у самців щурів морфін може знижувати фертильність і пошкоджувати хромосоми у статевих клітинах.

Фармакокінетика

Добре абсорбується у травному тракті. Зазнає пресистемної елімінації. Окрім печінки, метаболізується у нирках та слизовій оболонці кишечнику. Головним сечовим метаболітом є морфін-3-глюкуронід, також утворюється морфін-6-глюкуронід. T½ становить 2,5-3 год.

Виражений больовий синдром, зумовлений травмами і різними патологічними процесами, інфаркт міокарда, великі опіки, шок, гострий запальний процес внутрішніх органів (перитоніт, холецистит), кишкова, ниркова, печінкова коліка, неоперабельні форми злоякісних новоутворень, перед- та післяопераційний період; кашель при пневмотораксі, легеневій кровотечі; серцева астма.

Порушення дихання внаслідок пригнічення дихального центру, схильність до бронхоспазму, тяжка печінкова недостатність, черепно-мозкова травма, внутрішньочерепна гіпертензія, інсульт, кахексія, епілептичний статус, загальне сильне виснаження, біль у животі нез’ясованої етіології, гостра алкогольна інтоксикація, делірій, дитячий вік до 2 років, одночасне лікування інгібіторами моноаміноксидази, гарячка, індивідуальна підвищена чутливість до морфіну гідрохлориду.

З боку серцево-судинної системи: при тривалому застосуванні – брадикардія чи тахікардія, порушення серцевого ритму, ортостатична гіпотензія.

З боку дихальної системи: пригнічення дихання, бронхоспазм.

З боку нервової системи: седативна або збуджувальна дія (особливо у пацієнтів літнього віку), делірій, галюцинації, підвищення внутрішньочерепного тиску з імовірністю подальшого порушення мозкового кровообігу, гіпотермія, головний біль, зміни настрою, занепокоєння, гіпергідроз, дисфорія, алодинія, гіпералгезія (див. розділ «Особливості застосування»), звуження зіниць. При застосуванні високих доз можливий розвиток ейфорії, наркотичної залежності, м’язової ригідності.

З боку травної системи: нудота, блювання, запори, сухість у роті, спазм жовчних шляхів з подальшим зростанням рівня жовчних ензимів.

З боку сечовидільної системи: порушення відтоку сечі або погіршення цього стану при аденомі передміхурової залози та стенозі уретри.

Інші: алергічні реакції, включаючи висипання, свербіж, кропив’янку, анафілактоїдні реакції, анафілактичний шок та ангіоневротичний набряк, астенічні стани.

Наркотична залежність та абстинентний синдром (синдром відміни)

Застосування опіоїдних аналгетиків може бути пов’язане з розвитком фізичної та/або психологічної залежності та толерантності. Раптове припинення лікування або застосування опіоїдних антагоністів може спричинити розвиток абстинентного синдрому, іноді синдром відміни може розвиватися в проміжках часу між прийомами доз (див. розділ «Особливості застосування»).

Фізіологічні симптоми відміни: ломота в тілі, тремор, синдром неспокійних ніг, діарея, черевні коліки, грипоподібні симптоми, нудота, тахікардія, мідріаз.

Психічні симптоми синдрому відміни: тривожність, дратівливість, дисфоричний настрій.

Одним з факторів розвитку наркотичної залежності є потяг до наркотиків.

Ліки Морфін слід застосовувати з обережністю пацієнтам, які одночасно отримують інші депресанти ЦНС, включаючи седативні або снодійні препарати, загальні анестетики, фенотіазини, інші транквілізатори (бензодіазепіни або лікарські засоби з подібною до бензодіазепіну дією), міорелаксанти, антигіпертензивні препарати та алкоголь. Комбінація цих засобів зі звичайною дозою морфіну може призвести до пригнічення дихання, артеріальної гіпотензії, глибокої седації, коми або летального наслідку внаслідок посилення пригнічувальної дії на ЦНС. Дози та тривалість поєднаного лікування слід обмежити.
Морфін може спричинити збільшення AUC габапентину при їх одночасному застосуванні. Стан пацієнтів слід ретельно контролювати, щоб вчасно виявити ознаки пригнічення ЦНС (зокрема сонливість); дозування габапентину або морфіну слід відповідно знизити.
Агоністи/антагоністи опіоїдних рецепторів (наприклад бупренорфін, налбуфін, пентазоцин) не слід застосовувати у пацієнтів, які отримали курс терапії чистими опіоїдними агоністами.
Лікарські засоби, які блокують дію ацетилхоліну (антигістамінні, протипаркінсонічні, протиблювотні засоби тощо), можуть взаємодіяти з морфіном, посилюючи антихолінергічні побічні ефекти.
Циметидин пригнічує метаболізм морфіну.
Відомо, що інгібітори МАО взаємодіють з наркотичними аналгетиками, що спричиняє збудження або гальмування ЦНС з гіпер- або гіпотензивними кризами. Препарат не слід приймати одночасно з інгібіторами МАО або протягом 2 тиж після припинення їх застосування.
Плазмову концентрацію морфіну можна знизити рифампіцином.
У пацієнтів із гострим коронарним синдромом, які отримували морфін, спостерігалося збільшення періоду до настання терапевтичного ефекту пероральних антитромботичних лікарських засобів, що інгібують P2Y12-рецептори, та зниження вираженості їхньої терапевтичної дії. Ця взаємодія може бути пов'язана зі зниженою моторикою ШКТ на тлі застосування морфіну та інших опіоїдів. Дані вказують на потенційну можливість зниження ефективності інгібіторів P2Y12-рецепторів при їх одночасному застосуванні з морфіном, клінічна значущість цих даних невідома. Для пацієнтів із гострим коронарним синдромом, для яких неможливо відмінити лікування морфіном і для яких швидке інгібування P2Y12-рецепторів є вкрай необхідним, рекомендується застосування інгібіторів P2Y12-рецепторів, призначених для парентерального введення.
Незважаючи на відсутність даних фармакокінетичних досліджень одночасного застосування ритонавіру з морфіном, відомо, що ритонавір індукує печінкові ферменти, що каталізують глюкуронізацію морфіну, що може знижувати концентрацію морфіну у плазмі крові. 

Головним ризиком при передозуванні опіоїдів є пригнічення дихання. Слід уважно стежити за станом пацієнтів на предмет появи ознак і симптомів пригнічення дихання та седації. У зв'язку з цим пацієнти та особи, які за ними доглядають, мають бути проінформовані про ці симптоми.
Як і при застосуванні всіх наркотичних засобів, необхідно знизити дозу для пацієнтів літнього віку, у разі гіпотиреозу, захворювань нирок та хронічних захворювань печінки. Застосовувати з обережністю при порушеннях функції дихання, тяжкій формі БА, судомних розладах, артеріальній гіпотензії з гіповолемією, тяжкій формі легеневого серця, пацієнтам з опіоїдною залежністю, пацієнтам з опіоїдною залежністю, хворобами жовчовивідних шляхів, панкреатитом, запальними захворюваннями кишечнику, гіпертрофією передміхурової залози. Препарат не можна застосовувати, якщо існує ймовірність виникнення паралітичної кишкової непрохідності. Якщо протягом застосування препарату підозрюється або виникає кишкова непрохідність, то прийом препарату слід негайно припинити.
Морфін може знизити судомний поріг у пацієнтів з епілепсією в анамнезі.
Не застосовувати протягом 4 год до проведення пацієнтам додаткових знеболювальних заходів (у тому числі хірургічного втручання, нервової блокади). У разі необхідності продовження лікування препаратом дозу слід скоригувати з урахуванням післяопераційного стану пацієнта. Препарат слід застосовувати з обережністю у передопераційний період та протягом перших 24 год після операції. У пацієнтів після абдомінальних оперативних втручань застосовувати препарат можна тільки після відновлення нормального функціонування кишечнику.
Рифампіцин при супутньому застосуванні знижує рівень морфіну у плазмі крові. Тому слід контролювати аналгезуючий ефект морфіну та коригувати дози морфіну під час і після лікування рифампіцином.
Антитромботичні лікарські засоби для перорального застосування, що інгібують P2Y12-рецептори. Протягом першої доби одночасного застосування інгібіторів P2Y12-рецепторів та морфіну спостерігали зниження терапевтичної ефективності лікарських засобів, що інгібують P2Y12-рецептори.
Гострий грудний синдром у пацієнтів із серпоподібноклітинною анемією. Через можливий зв'язок між розвитком гострого грудного синдрому та застосуванням морфіну у пацієнтів із серпоподібноклітинною анемією, які отримували морфін під час вазооклюзивного кризу, необхідно ретельно спостерігати за пацієнтами на предмет появи симптомів.
Недостатність надниркових залоз. Опіоїдні аналгетики можуть спричинити недостатність надниркових залоз, що має оборотний характер, який потребує контролю стану пацієнта та проведення замісної терапії глюкокортикоїдами. Симптомами недостатності надниркових залоз можуть бути, зокрема, нудота, блювання, втрата апетиту, підвищена стомлюваність, слабкість, запаморочення або низький АТ.
Зниження рівнів статевих гормонів і підвищення рівня пролактину. Тривале застосування опіоїдних анальгетиків може бути пов'язане зі зниженням рівнів статевих гормонів і підвищенням рівня пролактину. Симптоми включають зниження лібідо, імпотенцію або аменорею.
Ризик, пов'язаний з одночасним застосуванням седативних лікарських засобів (таких як бензодіазепіни або лікарські засоби з подібною до бензодіазепінної дією). Супутнє застосування морфіну та седативних лікарських засобів, таких як бензодіазепіни або лікарські засоби з подібною до бензодіазепінної дією, може призвести до седації, пригнічення дихання, коми та летального наслідку. Тому призначення морфіну у поєднанні із седативними засобами можливе лише у тих випадках, коли відсутні альтернативні варіанти лікування. Якщо одночасне застосування морфіну та седативних лікарських засобів є необхідним, слід застосовувати найнижчі ефективні дози, а тривалість лікування має бути якомога коротшою.
Розвиток залежності та абстинентного синдрому. Застосування опіоїдних аналгетиків може бути пов'язане з розвитком фізичної та/або психологічної залежності або толерантності. Ризик підвищується при підвищенні дози та збільшенні тривалості лікування. Мінімізувати потенційний ризик можна шляхом підбору дози морфіну або лікарської форми та шляхом поступового припинення застосування морфіну. Різке припинення лікування може спричинити абстинентний синдром. Якщо пацієнт більше не потребує терапії морфіном, дозу лікарського засобу слід знижувати поступово, щоб запобігти абстинентному синдрому. При тривалому застосуванні лікарського засобу можливий розвиток толерантності, що може призвести до необхідності поступового підвищення дози для досягнення належного рівня знеболювання.

Морфін має такі самі ризики зловживання, як і інші сильні опіоїдні агоністи. Морфіном можуть зловживати особи з латентною або явною схильністю до наркоманії. Морфін слід застосовувати з особливою обережністю пацієнтам з алкогольною та наркотичною залежністю в анамнезі.
Випадки гіпералгезії, коли підвищення дози не призводить до аналгезуючого ефекту, можуть спостерігатися, зокрема, при застосуванні високих доз морфіну. У такому разі необхідно або знизити дозу морфіну, або замінити його іншим опіоїдним лікарським засобом.
Парентеральне введення лікарських форм, призначених для перорального застосування, може призвести до летального наслідку.
У пацієнтів із рідкісними спадковими формами непереносимості галактози, дефіцитом лактази або глюкозо-галактозною мальабсорбцією не слід застосовувати препарат через вміст лактози моногідрату. 

Застосування у період вагітності або годування груддю

Лікарський засіб протипоказаний у період вагітності або годування груддю.

Діти

Препарат не рекомендується застосовувати дітям віком до 2 років.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами

У період лікування морфіну гідрохлоридом не слід керувати автотранспортом і займатися іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують швидкості психомоторних реакцій.

Таблетки застосовують внутрішньо. Режим дозування встановлюють індивідуально.

Початкова доза препарату залежить від ступеня болю та особливостей попереднього прийому пацієнтом аналгетиків. Препарат слід застосовувати у встановленій лікарем дозі кожні 4 години. При посиленні болю або розвитку толерантності до морфіну необхідно збільшити дозу препарату, застосовуючи дозу 5 мг та 10 мг.

Для пацієнтів літнього віку може бути доцільним зниження доз, що застосовуються дорослим.

Пацієнтам, які переходять від парентерального застосування морфіну до перорального, необхідно підвищити дозу, щоб компенсувати зменшення аналгетичного ефекту, пов'язаного з пероральним способом застосування морфіну. Зазвичай необхідність такого збільшення дози становить 100 %; для таких пацієнтів потрібна індивідуальна корекція дози.

Для дорослих і дітей віком від 12 років, які не застосовували опіоїди, початкові дози морфіну, як правило, становлять 5-10 мг кожні 4 години. Для пацієнтів із болем, який не контролюється слабшими опіоїдами, початкова доза морфіну зазвичай становить 10 мг кожні 4 години.

Дітям віком 3-5 років призначають по 5 мг кожні 4 години, віком 6-12 років - по 5-10 мг кожні 4 години.

Добова доза морфіну може бути збільшена до 200 мг за умови контролю побічних реакцій і можливості надання невідкладної спеціалізованої допомоги. У разі неможливості контролю болю встановленою титруванням дозою та необхідності застосування добової дози, що перевищує 200 мг (зазвичай при хронічному болю онкологічної етіології), необхідний постійний ретельний контроль стану пацієнта (див. розділ «Побічні реакції» та «Передозування»).

При післяопераційному болю пацієнтам з масою тіла до 70 кг призначають по 5 мг кожні 4 години, пацієнтам з масою тіла від 70 кг - по 10 мг кожні 4 години. Пероральні форми морфіну застосовують з обережністю протягом перших 24 годин після операції, з огляду на динаміку відновлення функцій кишечнику.

Припинення лікування

При різкій відміні препарату абстинентний синдром може посилюватися, тому дозу слід поступово зменшувати до повної відміни препарату. 

Ранній і небезпечний прояв – пригнічення дихального центру. Дихальна недостатність може призвести до летального наслідку. Можлива аспіраційна пневмонія.

Лікування: загальнореанімаційні заходи, призначення антагоністів опіатних рецепторів (налоксон, налорфін). Специфічним антидотом при отруєнні морфіну гідрохлоридом є налоксон (по 0,01 мг/кг внутрішньовенно, у разі необхідності – кожні 20–30 хвилин, далі з перервою 2 години внутрішньом’язово до відновлення дихання). Проводити трансфузійну терапію, оксигенотерапію, перитонеальний діаліз. Аналептики протипоказані.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °C.

Лікарський препарат Морфін можна купити за допомогою сайту МІС Аптека 9-1-1 за привабливою вартістю.
Актуальна ціна Морфіну вказана в каталозі сайту МІС Аптека 9-1-1.