Тіоктодар розчин для ін'єкцій 3% в флаконах по 10 мл 10 шт

Фармакодинаміка. активна діюча речовина препарату - тиоктовая кислота, виконує функцію коензиму в окислювальному декарбоксилюванні α-кетокислот; відіграє важливу роль в енергетичному обміні клітини. в амідній формі (ліпоамід) є есенціальним кофактором мультиензимних комплексів, що каталізують декарбоксилювання α-кетокислот циклу Кребса. тиоктовая кислота має антитоксичні та антиоксидантні властивості, вона також здатна відновлювати інші антиоксиданти, зокрема при цукровому діабеті. у хворих на цукровий діабет тиоктовая кислота знижує резистентність до інсуліну та гальмує розвиток периферичної нейропатії. сприяє зменшенню вмісту глюкози в крові та накопиченню глікогену в печінці. тиоктовая кислота впливає на обмін хс, бере участь у регулюванні ліпідного та вуглеводного обміну, поліпшує функцію печінки (внаслідок гепатопротекторної, антиоксидантної, дезінтоксикаційної дії).

Фармакокінетика. T _½ становить 30 хв. Загальний кліренс - 694 мл/хв. Після одноразового введення в перші 3-6 год з сечею виводиться 93-97% тіоктової кислоти або її дериватів.

У складі комплексної терапії полінейропатій різного генезу (діабетична і алкогольна полінейропатія), захворювань печінки (гепатити, цироз).

Препарат призначений для в / в ін'єкцій / інфузій після попереднього розведення в 0,9% розчині натрію хлориду.

Для профілактики діабетичної полінейропатії, при захворюваннях печінки дозу препарату встановлюють індивідуально, залежно від віку, маси тіла хворого і ступеня тяжкості захворювання. Починати лікування необхідно з початкової дози 10 мл (300 мг тіоктової кислоти) на добу.

При важкої діабетичної полінейропатії лікування дорослих починають з інфузії 20 мл (600 мг) тіоктової кислоти, розведеної в 250 мл 0,9% розчину натрію хлориду, 1 раз на добу протягом 1-2 тижнів. Вводять повільно - протягом 30 хв (не більше 50 мг тіоктової кислоти 1,7 мл розчину для інфузій у хвилину). При дуже важких захворюваннях печінки добову дозу підвищують до 900-1200 мг/добу.

Підвищена чутливість до препарату або до одного з його компонентів. дитячий вік. період вагітності та годування груддю.

З боку шлунково-кишкового тракту: в окремих випадках при швидкій в / в ін'єкції відзначають нудоту, блювоту, які проходять самостійно.

Неврологічні розлади: при швидкій в / в ін'єкції можливі відчуття тяжкості в голові, підвищення внутрішньочерепного тиску, припливи, підвищене потовиділення, утруднення дихання.

У деяких випадках після введення відзначаються головний біль, запаморочення, судоми, диплопія, порушення зору. У більшості випадків все зазначені прояви зникають самостійно.

З боку системи крові та лімфатичної системи: в деяких випадках після в / в введення виявляли петехіальні крововиливи в слизові оболонки, шкіру, тромбоцитопатії, порушення функції тромбоцитів, гіпокоагуляція, геморагічний висип (пурпура), тромбофлебіт.

Порушення обміну речовин, метаболізму. Можлива гіпоглікемія (запаморочення, підвищене потовиділення, головний біль, порушення зору) внаслідок поліпшення утилізації глюкози.

З боку імунної системи: при введенні в місці ін'єкції можливі виникнення кропив'янки та розвиток екземи, петехіальний висип, свербіж, дерматити. Рідко системні алергічні реакції, аж до анафілактичного шоку.

Місцеві реакції: у пацієнтів з підвищеною чутливістю до Тіоктодару в місці ін'єкції можливе виникнення відчуття пекучого болю, яке зникає самостійно або при зниженні швидкості введення препарату.

Кардіальні порушення: біль в області серця, тахікардія.

При лікуванні хворих на цукровий діабет необхідний частий контроль глюкози крові. в деяких випадках необхідна корекція дози гіпоглікемічних засобів для запобігання гіпоглікемії.

Під час лікування полінейропатії, завдяки регенераційні процеси, можливо короткочасне підвищення чутливості, яке супроводжується парестезією з відчуттям «повзання мурашок».

Постійне вживання алкоголю є фактором ризику полінейропатії і може знизити ефективність Тіоктодара. Тому рекомендується утриматися від вживання алкоголю під час лікування. Не слід призначати Тіоктодар одночасно з препаратами, що містять метали (препарати заліза, магнію, кальцію), а також з молочними продуктами, що містять кальцій.

Препарат светочувствітелен, тому флакони слід діставати з упаковки тільки безпосередньо перед застосуванням.

Приготований для інфузії р-р Тіоктодар необхідно захищати від сонячного світла, прикриваючи його світлозахисними пакетами. У цих умовах він залишається придатним не більше 6 ч.

Певними обмеженнями введення препаратів тіоктової кислоти є літній вік (старше 75 років).

Застосування в період вагітності та годування груддю. Препарат Тіоктодар протипоказаний в період вагітності. При необхідності його застосування в період годування груддю слід припинити годування. В експериментальних дослідженнях не виявлено тератогенної дії тіоктової кислоти. Аналогічних досліджень у людей не проводилося. Даних про виділення тіоктової кислоти в грудне молоко немає.

Діти. Тіоктодар не рекомендується призначати дітям і підліткам через відсутність клінічного досвіду застосування препарату у даної категорії пацієнтів.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами. Немає повідомлень.

Можливе посилення гіпоглікемічного ефекту при прийомі інсуліну чи пероральних антидіабетичних препаратів. тиоктовая кислота реагує з іонними комплексами металів (наприклад з цисплатином), тому тіоктодар може знижувати ефект цисплатину. з молекулами глюкози тиоктовая кислота утворює важкорозчинні комплексні сполуки. тиоктовая кислота є хелатор металу тому застосовується одночасно з препаратами металів (наприклад препарати заліза, магнію).

Несумісність. Тіоктодар несумісний з розчинами глюкози, фруктози, розчином Рінгера. Препарат несумісний з розчинами, які містять сполуки, що вступають в реакцію з SH-групами або дисульфідними містками.

Можливі нудота, блювота, головний біль. при передозуванні чи підозрі на розвиток побічних ефектів необхідно негайно припинити ін'єкцію і, не витягуючи ін'єкційної голки, повільне вливання 0,9% розчину натрію хлориду.

Існують дані, що в результаті випадкового або навмисного застосування тіоктової кислоти в дозі 10-40 г на тлі алкогольної інтоксикації спостерігалися поодинокі випадки з серйозними ознаками інтоксикації, включаючи летальний результат. Клінічні симптоми інтоксикації виявлялися у вигляді психомоторного збудження або запаморочення з наступними генералізованими судомами та розвитком лактатацидозу. Як наслідки інтоксикації тіоктової кислоти відзначають гіпоглікемію, шок, рабдоміоліз, гемоліз, ДВС, пригнічення кісткового мозку і поліорганну недостатність. При гострому отруєнні тіоктової кислотою показана негайна госпіталізація з проведенням загальнотерапевтичних заходів детоксикації організму (штучне дихання, штучно викликати блювоту, промивання шлунка, застосування активованого вугілля та ін.). Для лікування генералізованих судом, лактатацидозу та інших наслідків інтоксикації слід керуватися засобами сучасної інтенсивної терапії та симптоматичним підходом для прискорення виведення тіоктової кислоти. Подальше лікування симптоматичне.

При температурі не вище 25 °C в захищеному від світла місці.

діюча речовина: 1 мл розчину містить 30 мг тіоктової (α-ліпоєвої) кислоти;

допоміжні речовини: трометамін, вода для ін’єкцій.

розчин для ін’єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: прозора рідина від жовтого до зеленувато-жовтого кольору.

Засоби, що впливають на травну систему та метаболічні процеси.

Код АТХ А16А Х01.

Фармакодинаміка

Тіоктова кислота – речовина, подібна до вітамінів, але яка утворюється в організмі і виконує функцію кофермента при окислювальному декарбоксилуванні a-кетокислот. Спричинена цукровим діабетом гіперглікемія призводить до відкладення глюкози на матричних протеїнах кровоносних судин та утворення кінцевих продуктів прогресуючого глікозилювання. Цей процес призводить до зменшення ендоневрального кровотоку та ендоневральної гіпоксії/ішемії, пов’язаних з підвищеним утворенням вільних кисневих радикалів, які пошкоджують нерв, а також до збіднення у периферичних нервах такого антиоксиданту як глутатіон. У дослідженнях на щурах тіоктова кислота таким чином впливала на біохімічний процес, спричинений цукровим діабетом, який був спровокований стрептозотоцином, що зменшувалось утворення кінцевих продуктів прогресуючого глікозилювання, покращувався ендоневральний кровоток, підвищувався фізіологічний вміст глутатіону, який діє в ураженому діабетичним процесом нерві подібно до дії антиоксиданту на вільні радикали. Ці ефекти, що спостерігаються в експерименті, свідчать про те, що тіоктова кислота може покращувати функцію периферичних нервів. Це стосується сенсорних порушень, які мають місце при полінейропатії і можуть проявлятися у вигляді дизестезій, парестезій, таких, наприклад, як відчуття печіння, біль, відчуття оніміння або «повзання мурашок». Дослідження, спрямоване на вивчення ефективності застосування тіоктової кислоти для симптоматичного лікування діабетичної полінейропатії, підтвердило дані про сприятливі ефекти тіоктової кислоти на такі досліджувані симптоми як парестезії, відчуття печіння, оніміння та біль.

Фармакокінетика

Тіоктова кислота високою мірою піддається ефекту першого проходження через печінку. У системній біодоступності присутні значні індивідуальні коливання. Тіоктова кислота біотрасформується шляхом окислювання бокового ланцюга та кон’югації і 80-90 % її метаболітів виводяться через нирки. Період напіввиведення тіоктової кислоти становить 25 хвилин, а загальний кліренс у плазмі крові – 10-15 мл/хв/кг. Після 30-хвилинної інфузії  600 мг тіоктової кислоти її вміст у плазмі крові становить близько 20 мкг/мл. У сечі знаходиться лише незначна кількість виведеної інтактної речовини.

Парестезії при діабетичній  полінейропатії.

Підвищена чутливість до тіоктової кислоти або до інших компонентів лікарського засобу.

Серцева та дихальна недостатність, гостра фаза інфаркту міокарда, гостре порушення мозкового кровообігу, дегідратація, хронічний алкоголізм та інші cтани, які можуть призводити до лактоацидозу.

Тіоктова кислота реагує з іонними комплексами металів (наприклад з цисплатином), тому лікарський засіб може знижувати ефект цисплатину.

З молекулами цукру (наприклад з розчином левулози) тіоктова кислота утворює важкорозчинні комплексні сполуки.

Тіоктова кислота є хелатором металу, тому її не можна застосовувати разом з металами (препаратами заліза, магнію).

Тіоктова кислота може посилювати цукрознижувальний ефект інсуліну та/або інших протидіабетичних засобів, тому, особливо на початку лікування тіоктовою  кислотою, показаний регулярний контроль рівня цукру в крові. Для запобігання появи симптомів гіпоглікемії в окремих випадках може виникнути потреба у зниженні дози інсуліну та/або перорального протидіабетичного засобу.

Етанол зменшує терапевтичну ефективність тіоктової кислоти.

При парентеральному застосуванню препарату Тіоктодар існує ризик виникнення алергічних реакцій, включаючи анафілактичний шок, тому пацієнтів слід перевіряти на наявність таких реакцій. У разі появи таких ознак як свербіж, нудота, нездужання, слід негайно припинити введення препарату і вжити необхідних терапевтичних засобів.

У поодиноких пацієнтів з декомпенсованим або неадекватно контрольованим діабетом та погіршенням загального стану здоров’я можуть розвинутися тяжкі анафілактичні реакції, пов’язані із застосуванням препарату.

Зафіксовано випадки розвитку аутоімунного інсулінового синдрому (АІС) під час лікування тіоктовою кислотою. Пацієнти з генотипом людського лейкоцитарного антигену (алелі HLA-DRB1*04:06 і HLA-DRB1*04:03) більш схильні до розвитку АІС при лікуванні тіоктовою кислотою. Алелі HLA-DRB1*04:03 (коефіцієнт сприйнятливості до розвитку АІС – 1,6) особливо поширені у представників європеоїдної раси (у Південній Європі більше, ніж у Північній), а алелі HLA-DRB1*04:06 (коефіцієнт сприйнятливості до розвитку АІС – 56,6) особливо поширені у японських і корейських пацієнтів.

АІС слід враховувати при диференційній діагностиці спонтанної гіпоглікемії у пацієнтів, які застосовують тіоктову кислоту.

При лікуванні хворих на цукровий діабет необхідний частий контроль глікемії. У деяких випадках необхідно скоригувати дози цукрознижувальних засобів для запобігання гіпоглікемії.

Під час лікування полінейропатії, завдяки регенераційним процесам, можливе короткочасне посилення чутливості, що супроводжується парестезією з відчуттям «повзання мурашок».

Постійне вживання алкоголю є фактором ризику полінейропатії та може зменшити ефективність Тіоктодару. Тому рекомендується утриматися від вживання алкоголю під час лікування препаратом. Не слід призначати Тіоктодар одночасно з молочними продуктами, що містять кальцій.

Препарат є світлочутливим, тому флакони слід діставати з упаковки тільки безпосередньо перед використанням.

Певним обмеженням для внутрішньовенного введення препаратів тіоктової кислоти є літній вік пацієнта (понад 75 років).

Застосування тіоктової кислоти у період вагітності не рекомендується через відсутність відповідних клінічних даних.

Даних про проникнення тіоктової кислоти у грудне молоко немає, тому застосовувати її у період годування груддю не рекомендується.

Під час застосування лікарського засобу необхідно дотримуватися обережності при керуванні автотранспортними засобами й інших потенційно небезпечних видах діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги і швидкості психомоторних реакцій.

Дозу і тривалість лікування визначає лікар індивідуально.

При інтенсивних парестезіях, спричинених діабетичною полінейропатією, рекомендується внутрішньовенне введення препарату у дозі від   10 мл до 20 мл на добу, що відповідає 300-600 мг тіоктової кислоти на добу. Розчин для ін’єкцій застосовувати протягом 2-4 тижнів на початковій стадії лікування. Вміст флакона розводити у 250 мл 0,9 % розчину натрію хлориду та вводити внутрішньовенно, причому тривалість інфузії має становити не менше 30 хвилин. Через чутливість діючої речовини до світла розчин для інфузії готувати безпосередньо перед введенням та захищати від дії світла, наприклад за допомогою алюмінієвої фольги. Приготовлений розчин для інфузій можна зберігати протягом  6 годин за умови захисту від дії світла.

Діти.

Тіоктодар не рекомендується призначати дітям через відсутність клінічного досвіду застосування препарату даній категорії пацієнтів.

При передозуванні можуть з’явитися нудота, блювання і головний біль. При застосуванні дуже високих доз від 10 до 40 г тіоктової кислоти у поєднанні з алкоголем спостерігається тяжка інтоксикація, що може спричинити летальний наслідок. Клінічна картина отруєння на початку проявляється психомоторним збудженням або порушенням свідомості та у подальшому протікає з нападами генералізованих судом і розвитком лактатацидозу. Наслідками інтоксикації можуть бути гіпоглікемія, шок, рабдоміоліз, гемоліз, дисеміноване внутрішньосудинне згортання крові, пригнічення кісткового мозку та мультиорганна недостатність.

Лікування. При підозрі на значну інтоксикацію (>80 мг/кг ваги тіла тіоктової кислоти) показана негайна госпіталізація та проведення загальноприйнятих заходів (наприклад штучне блювання, промивання шлунка, застосування активованого вугілля). Лікування нападів генералізованих судом, лактатацидозу та інших наслідків інтоксикацїї, що загрожують життю хворого, слід орієнтувати на сучасні принципи інтенсивної терапії та проводити симптоматично. До цього часу даних про доцільність застосування гемодіалізу, методів гемоперфузії або гемофільтрації у рамках форсованого виведення  тіоктової кислоти немає.

З боку центральної нервової системи: після внутрішньовенного введення препарату спостерігались тяжкість у голові, головний біль, припливи, підвищена пітливість, утруднене дихання, підвищення внутрішньочерепного тиску, запаморочення, судоми, порушення зору та двоїння в очах, зміна або порушення смакових відчуттів. У більшості випадків усі вказані прояви минають самостійно.

З боку травного тракту: при швидкому внутрішньовенному введенні препарату спостерігалися нудота, блювання, діарея, біль у животі, які минали самостійно.

З боку системи кровотворення: петехіальні крововиливи у слизові оболонки/шкіру, порушення функції тромбоцитів, гіпокоагуляція, геморагічні висипання (пурпура), тромбофлебіт.

Порушення метаболізму: внаслідок покращеного засвоєння глюкози у деяких випадках може знижуватися рівень цукру в крові, через що можлива поява симптомів, подібних до гіпоглікемії, таких як запаморочення, підвищена пітливість, головний біль, розлади зору.

З боку імунної системи: аутоімунний інсуліновий синдром (див. розділ «Особливості застосування»), алергічні реакції, включаючи шкірні висипи, кропив'янку, свербіж, екзему, а також системні реакції аж до розвитку анафілактичного шоку.

З боку серцево-судинної системи: при швидкому внутрішньовенному введенні можуть спостерігатися біль у ділянці серця, тахікардія, що минають самостійно.

З боку гепатобіліарної системи: холестатичний гепатит.

Інші: реакції у місці введення, слабкість.

3 роки.

Зберігати у недоступному для дітей місці!

зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 30 ^оС. Не заморожувати!

Тіоктодар реагує in vitro з іонними комплексами металів (наприклад з цисплатином), тому препарат може знижувати їх ефект. Тіоктодар з цукрами утворює важкорозчинні комплексні сполуки. Через це розчин для ін’єкцій Тіоктодар несумісний із розчинами глюкози, фруктози, розчином Рінгера. Препарат несумісний із розчинами, які містять сполуки, що вступають у реакцію з SH-групами чи дисульфідними містками. Для розведення  препарату використовувати лише 0,9 % розчин натрію хлориду.

Розчин для ін’єкцій по 10 мл у флаконах № 5, № 10.

За рецептом.

ПрАТ «По виробництву інсулінів «ІНДАР».

Україна, 02099, м. Київ, вул. Зрошувальна, 5. Тел.: 566-66-72.