Топіромакс

Топіромакс таблетки, вкриті плівковою оболонкою

1 табл. містить топирамат 25 і 100 мг; в упаковці 28 шт.

Допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна; лактоза, моногідрат; крохмаль прежелатинізований; натрію крохмальгліколят (тип А); коповідон; тальк; кремнію діоксид колоїдний безводний; магнію стеарат.

Фармакодинаміка. Топірамат, який є діючою речовиною таблеток Топіромакс, - протиепілептичний препарат, що відноситься до класу сульфатзамещенних моносахаридів. Топірамат блокує натрієві канали та пригнічує виникнення повторних потенціалів дії на фоні тривалої деполяризації мембрани нейрона. Топірамат підвищує активність ГАМК щодо деяких підтипів ГАМК-рецепторів, а також модулює активність самих ГАМК-рецепторів, перешкоджає активації каїнатом чутливості підтипу каїнат / АМПК (α-аміно-3-гідрокси-5-метилізоксазол-4-пропіонова кислота) рецепторів до глутамату , не впливає на активність N-метил-D-аспартату (NMDA) відносно підтипу NMDA-рецепторів. Ці ефекти топірамату є дозозалежними при концентрації препарату в плазмі крові 1-200 мкмоль, з мінімальною активністю в межах 1-10 мкмоль. Крім того, топірамат пригнічує активність деяких ізоферментів карбоангідрази. За вираженості цей фармакологічний ефект топірамату значно поступається ацетазоламіду - відомому інгібітору вугільної ангідрази, через що ця активність топірамату не рахується основним компонентом його протиепілептичної ефекту.

Фармакокінетика. Топірамат всмоктується швидко і ефективно. Біодоступність - 81%. Прийом їжі не впливає на біодоступність топірамату. З білками плазми крові зв'язується 13-17% топірамату. Після одноразового прийому в дозі до 1200 мг середній об'єм розподілу становить 0,55-0,8 л/кілограм. Величина об'єму розподілу залежить від статі: у жінок становить близько 50% значень, які відзначають у чоловіків, що пов'язують з більш високим вмістом жирової тканини в організмі жінок.

Після перорального прийому метаболізується близько 20% прийнятої дози. Але у хворих, які отримують супутню терапію протиепілептичними препаратами, що індукують ферменти, які відповідають за метаболізм лікарських засобів, метаболізм топірамату підвищувався до 50%. З плазми крові, сечі та калу виділені та ідентифіковані 6 практично неактивних метаболітів. Основним шляхом виведення незміненого топірамату (70%) і його метаболітів є нирки. Після перорального введення плазменний кліренс препарату становить 20-30 мл/хв. Фармакокінетика топірамату має лінійний характер, плазматичний кліренс залишається постійним, а AUC в діапазоні доз 100-400 мг зростає пропорційно дозі. У хворих з нормальною функцією нирок для досягнення постійної концентрації в плазмі крові може знадобитися 4-8 днів. Величина максимальної концентрації після багаторазового перорального застосування 100 мг препарату 2 рази на добу становить 6,76 мкг/мл. Після багаторазового прийому в дозі по 50 і 100 мг 2 рази на добу середній період напіввиведення топірамату з плазми крові становив близько 21 год.

У хворих з порушенням функції нирок плазматичний та нирковий кліренс топірамату знижується (СLCR) ≤60 мл/хв). У людей похилого віку, які не мають захворювань нирок, плазматичний кліренс топірамату не змінюється. Топірамат ефективно виводиться з плазми крові з використанням гемодіалізу. У хворих з помірним і тяжким порушенням функції печінки плазмовий кліренс топірамату знижується.

Фармакокінетика у дітей у віці до 12 років. Фармакокінетичнівластивості топирамата у дітей, як і у дорослих, виявлені при вивченні додаткової терапії, мають лінійний характер з дозонезавісімий кліренсом і стабільними рівнями концентрації в плазмі крові, які підвищуються пропорційно дозі. Однак у дітей відзначають більш високий рівень кліренсу та більш короткий період напіввиведення. Отже, рівні концентрації топірамату в плазмі крові для одних і тих же доз в мг/кг маси тіла можуть бути нижче для дітей у порівнянні з такими у дорослих.

Епілепсія. Як монотерапія для лікування пацієнтів із вперше діагностованою епілепсією або для переходу хворих на епілепсію на монотерапію.

Як додаткова терапія для лікування дорослих і дітей старше 3 років з парціальними або генералізованими тоніко-клонічними нападами.

Як додаткова терапія для лікування дорослих і дітей при нападах, що асоційовані з синдромом Леннокса - Гасто.

Мігрень. Для профілактики нападів мігрені у дорослих.

як у дорослих, так і у дітей рекомендують починати лікування з мінімальної дози з подальшим поступовим добором ефективної дози.

Препарат можна приймати незалежно від прийому їжі.

епілепсія

монотерапія

Дорослі. Підбір дози слід починати з прийому 25 мг топірамату на ніч протягом тижня. Надалі дозу можна підвищувати на 25-50 мг протягом 1 або 2 тижнів і приймати її в 2 прийоми. Якщо пацієнт не встигає адаптуватися до підвищення дози, необхідно не так суттєво підвищувати дози або витримувати триваліші інтервали між збільшеннями. При підборі дози керуються терапевтичною ефективністю.

Рекомендований рівень початкової цільової дози Топіромакса при монотерапії у дорослих - 100 мг/добу, а максимальна рекомендована доза становить 500 мг/добу. Деякі пацієнти з рефрактерними формами епілепсії добре переносять монотерапію Топіромаксом в дозі 1000 мг/добу. Зазначені рекомендації щодо дозування можуть бути застосовні для всіх дорослих пацієнтів, включаючи пацієнтів літнього віку при відсутності у них захворювань нирок.

Діти у віці старше 3 років. Лікування дітей з 3-річного віку слід починати з прийому 0,5-1 мг/кг топірамату на ніч протягом 1-го тижня. Надалі дозу можна підвищувати на 0,5-1 мг/кг на добу з інтервалом 1 або 2 тижнів; добову дозу можна розділяти на 2 прийоми. Якщо дитина не може адаптуватися до рекомендованого режиму підбору дози, можна застосувати менш значне підвищення дози або більш тривалі інтервали між їх підвищенням. При підборі дози слід керуватись терапевтичною ефективністю.

Рекомендований рівень початкової цільової дози Топіромакса при монотерапії у дітей віком старше 3 років становить 3-6 мг/кг маси тіла на добу. При парціальних епілептичних припадках (у разі недавно встановленого діагнозу) діти можуть отримувати препарат в дозі 500 мг/добу.

При необхідності прийому низьких доз слід застосовувати інші препарати топірамату з можливістю такого дозування.

Додаткова терапія

Дорослі. Лікування починають з підбору дози, беручи 25-50 мг препарату на ніч протягом тижня. У подальшому з тижневим або двотижневим інтервалом дозу можна підвищувати на 25-50 мг і розділяти її на 2 прийоми. При підборі дози необхідно керуватися терапевтичним ефектом. У деяких хворих ефект може бути досягнутий при прийомі препарату 1 раз на добу.

Мінімальна ефективна доза - 200 мг. Підтримуюча доза становить 200-400 мг/добу в 2 прийоми. Деякі пацієнти добре переносять дозу, що перевищує 1600 мг/добу.

Наведені рекомендації щодо дозування можуть бути застосовні для всіх дорослих пацієнтів, включаючи хворих похилого віку, при відсутності у них захворювань нирок.

Діти у віці старше 3 років. Рекомендована добова доза Топіромакса для додаткової терапії становить в середньому 5-9 мг/кг маси тіла, розділена на 2 прийоми. Лікування починають з підбору дози, приймаючи 25 мг (або менше, взявши за основу дозування 1-3 мг/кг маси тіла на добу) на ніч протягом тижня. Надалі з інтервалом 1 або 2 тижнів дозу можна підвищувати на 1-3 мг/кг маси тіла на добу і приймати її в 2 прийоми до досягнення терапевтичного ефекту. При підборі дози необхідно керуватися терапевтичним ефектом.

мігрень

Для профілактики нападів мігрені рекомендована добова доза топірамату становить 100 мг, розділена на 2 прийоми. Слід починати прийом препарату з 25 мг ввечері протягом тижня. Надалі дозу підвищують на 25 мг на добу з інтервалом в тиждень після кожного підвищення дози. Можна застосувати менш значне підвищення дози або більш тривалі інтервали між збільшеннями, якщо пацієнт погано переносить зазначений режим вибору дози.

У деяких пацієнтів позитивний результат досягається при добовій дозі топірамату 50 мг. У клінічних дослідженнях пацієнти отримували добові дози топірамату до 200 мг. При підборі дози слід керуватись терапевтичною ефективністю.

Лікарський препарат можна купити за допомогою сайту МІС Аптека 9-1-1 за привабливою вартістю. Актуальна ціна на медикамент вказана у каталозі сайту МІС Аптека 9-1-1.

підвищена чутливість до будь-якого компонента препарату; профілактика мігрені в період вагітності та годування груддю у жінок репродуктивного віку.

оскільки найчастіше Топіромакс застосовують з іншими протиепілептичними препаратами, неможливо визначити, який із препаратів викликав розвиток побічного ефекту.

Інфекції та інвазії: часто – назофарингіт.

З боку центральної нервової системи: нервозність, запаморочення, головний біль, порушення мови та зору, психомоторна загальмованість, атаксія, втома, порушення концентрації уваги, труднощі із запам'ятовуванням, сплутаність свідомості, сонливість, порушення мислення, анорексія, ністагм, диплопія, парестезія, депресія; додатково у дітей - розлади особистості, слинотеча, гіперкінезія; значно рідше - порушення смакових відчуттів, збудження, когнітивні розлади, емоційна лабільність (проблеми з настроєм), порушення координації рухів та ходи, апатія, психози-психотичні симптоми, агресивні реакції; дуже рідко - суїцидальні думки та спроби, у дітей додатково - галюцинації.

З боку шлунково-кишкового тракту: диспепсичні явища, нудота, біль в животі, діарея, сухість губ, рідко - підвищення рівня печінкових трансаміназ, гепатит, печінкова недостатність.

Інші: зменшення маси тіла, астенія, нефролітіаз, олігогідроз (в основному у дітей), метаболічний ацидоз, пропасниця, а також реакції з боку шкіри та слизової оболонки (мультиформна еритема, пемфігус, синдром Стівенса - Джонсона, токсичний епідермальний некроліз) у пацієнтів, отримували Топіромакс одночасно з іншими препаратами, що викликають реакції з боку шкіри та слизової оболонки; рідко - лейкопенія; дуже рідко - нейтропенія; невідомо - алергічний набряк, набряк кон'юнктиви. В окремих випадках відзначали явища тромбоемболії, хоча взаємозв'язок причини з прийомом лікарського засобу не доведена. Можливе виникнення синдрому (як правило, через місяць від початку терапії), що характеризується міопією на фоні підвищеного внутрішньоочного тиску.

Топіромакс, як і інші протиепілептичні препарати, слід відміняти поступово, щоб звести до мінімуму можливість підвищення частоти нападів, знижуючи дозу на 100 мг з інтервалом в 1 тиждень. У деяких пацієнтів припинення прийому препарату була прискорена й пройшла без ускладнень.

Основним шляхом виведення топірамату та його метаболітів у незміненому вигляді є екскреція нирками. Швидкість виведення нирками залежить від функції нирок і не залежить від віку. У хворих з помірно або сильно вираженими порушеннями функції нирок для досягнення сталих концентрацій у плазмі крові може знадобитися 10-15 днів у порівнянні з 4-8 днями у хворих з нормальною функцією нирок.

Як і при будь-якому захворюванні, схема добору дози повинна орієнтуватись на терапевтичну ефективність (тобто ступінь зниження частоти нападів, відсутність побічних ефектів) і враховувати те, що у хворих з порушеннями функції нирок для встановлення більш стабільної концентрації топірамату в плазмі крові для кожної дози може знадобитися більш тривалий час.

Під час терапії топіраматом дуже важливе адекватне збільшення об'єму вживаної рідини, що може знизити ризик розвитку нефролітіазу, а також побічних ефектів, пов'язаних з впливом фізичних навантажень і підвищених температур.

Застосування Топіромакса при гострих нападах мігрені не вивчено.

Під час лікування топіраматом відзначають підвищену частоту виникнення розладів настрою та депресії.

У хворих, особливо схильних до нефролітіазу, може підвищитись ризик утворення каменів в нирках і виникнення пов'язаних з ним симптомів, таких як ниркова колька. Щоб знизити цей ризик, необхідно відповідне збільшення об'єму рідини, споживаної хворим. Факторами ризику розвитку нефролітіазу є схильність до утворення каменів в нирках в минулому, нефролітіаз у сімейному анамнезі, гіперкальціурія. Жоден з цих факторів ризику не може в достатній мірі визначити виникнення каменів під час прийому топірамату. Крім того, ризик може бути підвищений у хворих, які приймають супутні препарати, що викликають розвиток нефролітіазу.

Пацієнтам з порушеннями функцій печінки Топіромакс необхідно призначати з обережністю, оскільки кліренс топірамату може знизитися.

При застосуванні топірамату зареєстровано прояв синдрому, що представляє собою гостру міопію, асоційовані з вторинною закритокутовою глаукомою. Синдром включав гострий напад зниження гостроти зору та / або очний біль. Офтальмологічні прояви можуть включати міопію, зменшення глибини передньої камери, гіперемію (почервоніння очей) та підвищений внутрішньоочний тиск. Також можуть відзначати мідріаз. Описаний синдром може бути пов'язаний з супраціліарним випотом, що викликає зсув кришталика та райдужної оболонки та розвиток вторинної глаукоми. Як правило, симптоми виникали після місяця первинної терапії топіраматом. На відміну від первинної відкритокутової глаукоми, яку рідко виявляли у пацієнтів до 40 років, вторинна закритокутова глаукома, пов'язана із застосуванням топірамату, спостерігалась як у дітей, так і у дорослих. Лікування передбачає скасування препарату, якщо лікар вважатиме це за доцільне, та вжиття відповідних заходів для зниження внутрішньоочного тиску.

Підвищений внутрішньоочний тиск будь-якої етіології при відсутності адекватного лікування може призвести до серйозних ускладнень або навіть до втрати зору.

Метаболічний ацидоз. При лікуванні топіраматом може виникнути гіперхолестерінеміческім, не пов'язаний з дефіцитом аніонів, метаболічний ацидоз (наприклад зниження концентрації бікарбонатів у плазмі крові нижче нормального рівня при відсутності респіраторного алкалозу). Зниження концентрації бікарбонатів сироватки крові є наслідком інгібування топіраматом печінкової карбоангідрази. У більшості випадків зниження концентрації бікарбонатів відбувається на початку прийому препарату, хоча даний ефект може проявлятися в будь-який період застосування топірамату. Рівень зниження концентрації, як правило, невеликий або помірний (середнє значення становить 4 ммоль / л при використанні дорослими пацієнтами в дозі 100 мг/добу і близько 6 мг/добу / кг маси тіла при використанні в педіатричній практиці). У деяких випадках у пацієнтів відмічалося зниження концентрації ≤10 ммоль / л. Захворювання нирок, тяжкі респіраторні захворювання, епілептичний статус, діарея, хірургічні втручання, кетогенная дієта, прийом деяких лікарських засобів можуть бути додатковими факторами, що підсилюють бікарбонатсніжающій ефект топірамату.

У дітей хронічний метаболічний ацидоз може викликати уповільнення зростання. Тому при лікуванні топіраматом рекомендується здійснювати необхідні дослідження, в тому числі визначення концентрації бікарбонатів у сироватці крові. При виникненні метаболічного ацидозу та його персистуванні рекомендується знизити дозу або припинити прийом топірамату.

Якщо у пацієнта під час прийому Топіромакса зменшується маса тіла, може бути рекомендована підтримуюча дієта або посилене харчування.

Препарат містить лактозу, тому не рекомендований хворим з недостатністю лактази, галактоземією або синдромом порушення всмоктування глюкози або галактози.

Період вагітності та годування груддю. У період вагітності Топіромакс застосовувати не рекомендується.

Було виявлено, що Топірамат проникає в грудне молоко, тому необхідно вирішити питання про доцільність припинення грудного вигодовування або припинення застосування препарату, враховуючи ступінь його важливості для матері.

Діти. Топіромакс застосовується для лікування епілепсії у дітей з 3-річного віку в якості монотерапії або додаткової терапії.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами. Топіромакс діє на центральну нервову систему і може спричинити виникнення сонливості, запаморочення та інші подібні симптоми. Зазначені побічні ефекти дуже слабо або помірно виражені, але можуть бути потенційно небезпечними для хворих, які керують транспортними засобами, або для тих, хто працює з технікою, особливо якщо хворий ще не має індивідуального досвіду застосування препарату.

вплив Топіромакса на інші протиепілептичні препарати. Одночасний прийом Топіромакса і іншихпротиепілептичних препаратів (фенітоїн, карбамазепін, вальпроєва кислота, фенобарбітал, примідон) не впливає на значення їх сталих концентрацій у плазмі крові, за винятком окремих хворих, у яких одночасний прийом Топіромакса і фенітоїну може спричинити підвищення концентрації фенітоїну в плазмі крові . Це може бути пов'язано з пригніченням специфічної поліморфної ізоформи ферменту (CYP 2Cmeph). У кожного хворого, який приймає фенітоїн, і у тих, у кого розвиваються клінічні ознаки або симптоми інтоксикації, необхідно контролювати рівень фенітоїну в плазмі крові.

Вплив інших протиепілептичних препаратів на Топіромакс. Фенітоїн і карбамазепін знижують концентрацію топірамату в плазмі крові. Додавання (або відміна) фенітоїну або карбамазепіну до лікування Топіромаксом може зажадати зміни доз останнього. Дозу слід підбирати, орієнтуючись на отримання необхідного терапевтичного ефекту.

Додавання (або відміна) вальпроєвої кислоти не викликає терапевтично значущих змін концентрації топірамату в плазмі крові та відповідно не вимагає зміни доз Топіромакса.

Взаємодія з фенобарбіталом і примидоном не дослідили.

Інші лікарські взаємодії

Дигоксин. При призначенні (або відміні) Топіромакса пацієнтам, які приймають дигоксин, особливу увагу необхідно приділяти рутинному моніторингу концентрації дигоксину в сироватці крові.

Засоби, які пригнічують функції ЦНС. Наслідки поєднаного застосування топірамату з алкоголем або іншими речовинами, які пригнічують функції ЦНС, не вивчалося. Рекомендується не брати Топіромакс одночасно з вживанням алкоголю або препаратами, що спричиняють пригнічення функції ЦНС.

Оральні контрацептиви. При застосуванні пероральних контрацептивів, що містять норетіндрон (1 мг) і етинілестрадіол (35 мг), топірамат в дозах 50-800 мг/добу не впливав на ефективність норетіндрону і в дозах 50-200 мг/добу - на ефективність етинілестрадіолу. Істотне дозозалежне зниження ефективності етинілестрадіолу спостерігалося при прийомі топірамату в дозі 200-800 мг/добу. Клінічна значущість наведених змін не відома. Ризик зниження ефективності контрацептивів і посилення проривних кровотеч повинен враховуватись у пацієнток, які приймають пероральні контрацептиви з Топіромаксом. Пацієнток, які приймають пероральні контрацептиви, необхідно просити повідомляти про будь-які зміни в менструальному циклі.

Препарати літію. Відомо, що у здорових добровольців спостерігалося зниження (до 18%) AUC літію під час одночасного застосування топірамату у дозі 200 мг на добу. У пацієнтів із біполярними розладами фармакокінетика літію залишалася незмінною під час одночасного лікування топіраматом у дозах 200 мг на добу, тоді як при застосуванні топірамату у дозах 600 мг на добу спостерігалось збільшення AUC літію до 26%. Рекомендується проводити моніторинг рівня літію при одночасному застосуванні з топіраматом.

Рисперидон. При одночасному застосуванні з топіраматом в зростаючих дозах зі 100, 250 і 400 мг/добу відзначали зниження AUC рисперидону, призначеного в дозах 1-6 мг/добу, до 16 і 33% для дозування 250 і 400 мг топірамату на добу відповідно.

Виявляли мінімальні зміни у фармакокінетиці активних метаболітів (рисперидон + 9-гідроксирисперидону) і ніяких змін не спостерігалося щодо 9-гідроксирисперидону. Також не визначали клінічно значимих змін у фармакокінетиці активних метаболітів як рисперидону, так і топірамату.

Гідрохлортіазид. При одночасному прийомі топірамату та гідрохлортіазиду збільшується максимальна концентрація топірамату на 27% і його AUC на 29%. Призначення гідрохлортіазиду пацієнтам, які приймають топірамат, може вимагати коригування дози топірамату. Фармакокінетичніпараметри гідрохлортіазиду не наражалися на значних змін при супутній терапії топіраматом. Дослідження показали зниження рівня калію в сироватці крові при застосуванні топірамату або гідрохлортіазиду, яке було більш суттєвим при застосуванні топірамату та гідрохлортіазиду в комбінації.

Метформін. У дослідженні взаємодії у здорових добровольців оцінювали фармакокінетику рівноважних концентрацій метформіну та топірамату в плазмі крові при монотерапії метформіном та одночасному застосуванні метформіну та топірамату. Результати дослідження показали, що середні значення Cmax та AUC0-12h метформіну збільшувалися на 18% та 25% відповідно, тоді як середнє значення CL/F зменшувалося на 20% при застосуванні метформіну одночасно з топіраматом. Топірамат не впливав на tmax метформіну. Клінічне значення впливу топірамату на фармакокінетику метформіну невідоме. При пероральному застосуванні кліренс топірамату з плазми знижується при одночасному застосуванні з метформіном. Рівень зміни кліренсу невідомий. Клінічне значення впливу метформіну на фармакокінетику топірамату невідоме.

При одночасному призначенні пацієнтам Топіромакса і таких препаратів, як метформін, піоглітазон, глібурид, необхідно приділяти особливу увагу ретельному дослідженню діабетичного статусу цих пацієнтів.

Інші препарати. Одночасне застосування Топіромакса та інших препаратів, що викликають виникнення нефролітіазу, може підвищувати ризик утворення каменів у нирках. Під час лікування Топіромаксом слід уникати застосування таких препаратів, оскільки вони можуть викликати фізіологічні зміни, що призводять до виникнення нефролітіазу.

Вальпроєва кислота. Одночасне застосування топірамату з вальпроєвої кислотою викликало гіперамоніємія с / без енцефалопатії у пацієнтів, які добре переносили терапію зазначеними препаратами окремо. У більшості випадків симптоми зникали після припинення прийому одного з препаратів. Зазначене побічна дія не пов'язана із фармакокінетичною взаємодією. Зв'язок розвитку гіперамоніємії з монотерапією топіраматом або з одночасним застосуванням інших протиепілептичних препаратів не встановлений.

При одночасному призначенні амітриптиліну концентрація його не змінюється, проте на 20% збільшуються максимальна концентрація і AUC для метаболіту нортриптиліну. Концентрацію топирамата при цьому не досліджували.

Концентрацію дигідроерготаміну при пероральному і п / к призначення одночасно з топіраматом не дослідили.

При застосуванні галоперидолу максимальна концентрація і AUC не змінювалися, при цьому на 31% збільшувалася AUC для метаболіту і не досліджувалася концентрація топірамату.

При призначенні топірамату в дозі 50 мг і пропранололу 80 мг максимальна концентрація і AUC пропранололу не змінювалися; на 17% збільшувалася максимальна концентрація для 4-ОН-пропранололу; збільшувалася на 16% максимальна концентрація і на 17% - AUC топірамату.

Суматриптан (перорально та п / к). Відсутні зміни максимальної концентрації і AUC суматриптану, концентрацію топірамату при цьому не досліджували.

Пізотифен. Відсутні зміни максимальної концентрації і AUC пізотифен і топірамату.

При призначенні дилтіазему на 20% зменшувалась AUC для дилтіазему та на 18% - концентрація дезацетілтіазема. Відсутні зміни максимальної концентрації і AUС N-діметілділтіазема; при цьому на 20% збільшується AUC топірамату.

Венлафаксин. Відсутні зміни максимальної концентрації і AUC венлафаксину і топірамату.

симптоми: судоми, сонливість, порушення мови та зору, диплопія, порушення мислення, порушення координації, летаргія, ступор, артеріальна гіпотензія, біль у животі, запаморочення, збудження або депресія. У більшості випадків клінічні прояви не були тяжкого ступеня.

Передозування топірамату може викликати важкий метаболічний ацидоз (див. Особливості застосування).

Лікування. При гострому передозуванні необхідно відразу промити шлунок, прийняти активоване вугілля. При необхідності проводити симптоматичну терапію. Ефективний для виведення топірамату з організму гемодіаліз. Пацієнтам рекомендується адекватне збільшення об'єму вживаної рідини.

зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °C.