Зокардіс

ЗОКАРДІС® 7,5 мг

• АБЛ. п / о 7,5 мг, № 7, № 14, № 28
• Зофеноприл 7,5 мг
• Допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, лактоза, крохмаль кукурудзяний, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат, гіпромелоза, титану діоксид, поліетиленгліколь 400, поліетиленгліколь 6000.

ЗОКАРДІС® 30 мг

• табл. п / о 30 мг, № 7, № 14, № 28
• Зофеноприл 30 мг
• Допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, лактоза, крохмаль кукурудзяний, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний, гіпромелоза, титану діоксид (Е171), поліетиленгліколь 400, поліетиленгліколь 6000.

Купити Зокардіс від тиску можна за допомогою сайту МІС Аптека 9-1-1 за привабливою вартістю.
Актуальна ціна на ліки Зокардіс вказана в каталозі сайту МІС Аптека 9-1-1.

Фармакодинаміка

Механізм дії лікарського засобу Зокардіс^® при гіпертензії та гострому інфаркті міокарда зумовлений в основному пригніченням ренін-ангіотензин-альдостеронової системи у плазмі крові. Пригнічення АПФ (Ki 0,4 нM у легенях кролів для солі зофеноприлату з аргініном) призводить до зниження рівня ангіотензину II у плазмі крові, у результаті чого зменшується судинозвужувальна активність та секреція альдостерону. Водночас при невеликому зменшенні рівня останнього можливе деяке підвищення концентрації калію у сироватці крові, що супроводжується втратою натрію та рідини. Внаслідок інгібування впливу ангіотензину II на секрецію реніну підвищується активність реніну в плазмі крові. Активність АПФ у плазмі крові зменшується на 53,4 % та 74,4 % через 24 години після введення разової пероральної дози 30 мг та 60 мг зофеноприлу кальцію відповідно.

Пригнічення АПФ призводить до підвищення активності циркулюючої та локальної калікреїн-кінінової системи, що впливає на периферичну вазодилатацію через активацію системи простагландинів. Можливо, цей механізм залучений до реалізації гіпотензивного ефекту зофеноприлу кальцію та відповідає за певні побічні ефекти. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією застосування Зокардісу^® однаковою мірою призводить до зниження артеріального тиску у положенні лежачи та стоячи без компенсаторного підвищення частоти серцевих скорочень. Після застосування Зокардісу^® середній системний судинний опір має тенденцію до зменшення. Для деяких пацієнтів досягнення оптимального зниження артеріального тиску може потребувати кількох тижнів терапії. Антигіпертензивний ефект підтримується при тривалій терапії. При раптовому припиненні терапії не виникає швидкого зростання артеріального тиску. На сьогодні немає даних щодо впливу препарату Зокардіс^® на захворюваність та летальність пацієнтів з артеріальною гіпертензією. Хоча у дослідженні антигіпертензивний ефект встановлено для пацієнтів всіх рас, середня відповідь на монотерапію інгібітором АПФ у представників негроїдної раси (зазвичай у гіпертензивній популяції зі зниженим рівнем реніну) є меншою, ніж у інших пацієнтів. Така різниця зникає при додаванні діуретика. Клінічний ефект раннього застосування Зокардісу^® після інфаркту міокарда може бути пов’язаний із багатьма факторами, такими як зменшення у плазмі рівня ангіотензину ІІ (таким чином обмежується процес шлуночкового ремоделювання, який може негативно впливати на прогноз виживання пацієнта з інфарктом) та підвищення концентрації судинорозширювальної субстанції у плазмі/тканинах (система простагландин-кінін).

Рандомізоване плацебо-контрольоване клінічне дослідження зофеноприлу проведено з участю 1556 пацієнтів із попереднім інфарктом міокарда, які не отримували тромболітичну терапію. Лікування розпочиналось протягом 24 годин та тривало 6 тижнів. У групі пацієнтів, пролікованих зофеноприлом, знижувалися показники основних комбінованих кінцевих точок (тяжка серцева недостатність та/або летальний наслідок протягом 6 тижнів): зофеноприл – 7,1 %, плацебо – 10,6 %. Через рік рівень виживаності був кращим у групі застосування препарату Зокардіс^®.

Інша інформація

У двох великих рандомізованих контрольованих дослідженнях (ONTARGET (поточний телмісартан як монотерапія та у комбінації з раміприлом, Global Endpoint Trial) і VA NEPHRON-D (нефропатія при цукровому діабеті)) вивчали застосування комбінації інгібіторів АПФ разом з інгібіторами ангіотензинових рецепторів II.

ONTARGET ̶ дослідження, проведене з участю пацієнтів із серцево-судинними та судинно-мозковими захворюваннями або цукровим діабетом ІІ типу, що супроводжувалися ознаками ураження органів-мішеней. VA NEPHRON-D ̶ дослідження, проведене з участю пацієнтів з цукровим діабетом ІІ типу та діабетичною нефропатією. Ці дослідження не виявили істотного позитивного впливу на функції нирок і/або серцево-судинні результати і летальність, тоді як спостерігався підвищений ризик гіперкаліємії, гострого ураження нирок та/або розвитку гіпотензії порівняно з монотерапією. Зважаючи на аналогічні фармакодинамічні властивості, ці результати також стосуються й інших інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину II.

Інгібітори АПФ та блокатори рецепторів ангіотензину II не слід застосовувати одночасно пацієнтам з діабетичною нефропатією.

ALTITUDE (дослідження застосування аліскірену при цукровому діабеті ІІ типу із використання серцево-судинної та ниркової кінцевих точок) – дослідження користі додавання аліскірену до стандартної терапії інгібітором АПФ або блокаторами рецепторів ангіотензину II для пацієнтів з цукровим діабетом ІІ типу та хронічним захворюванням нирок, серцево-судинним захворюванням або обома хворобами. Дослідження було достроково припинено у зв’язку з підвищеним ризиком небажаних результатів. Кількість летальних випадків, зумовлених серцево-судинними захворюваннями та інсультами, була більшою в групі застосування аліскірену, ніж у групі плацебо, а також про серйозні побічні реакції (гіперкаліємія, гіпотензія та порушення функції нирок) частіше повідомлялося в групі аліскірену, ніж у групі плацебо.

Фармакокінетика

Зофеноприл кальцію є проліками, оскільки активним інгібітором є сульфгідрильна частка зофеноприлат, що утворюється при гідролізі тіоефірами.

Всмоктування

Зофеноприл кальцію швидко та повністю всмоктується при пероральному прийомі та практично повністю перетворюється на зофеноприлат, піковий рівень якого у крові досягається через 1,5 години після перорального застосування Зокардісу^®. Кінетика разової дози є лінійною в діапазоні доз 10–80 мг зофеноприлу кальцію, та після введення 15–60 мг зофеноприлу кальцію протягом 3 тижнів не відбувається кумуляції. Їжа у шлунково-кишковому тракті зменшує швидкість всмоктування препарату, але не його рівень, а показники AUC зофеноприлату практично однакові після прийому під час їди або натще.

Розподіл

Після введення зофеноприлу кальцію з радіоактивною міткою приблизно 88 % циркулюючої радіоактивності ex vivo зв’язується з білками плазми, а об’єм розподілу у рівноважному стані становить 96 л.

Біотрансформація

Після введення зофеноприлу кальцію з радіоактивною міткою у сечі людини ідентифіковано 8 метаболітів, що становлять 76 % радіоактивності сечі. Основним метаболітом є зофеноприлат (22 %), що потім метаболізується кількома шляхами, включаючи глюкуронідну кон’югацію (17 %), циклізацію та глюкуронідну кон’югацію (13 %), кон’югацію з цистеїном (9 %) та S-метилювання тіолової групи (8 %). Після перорального застосування зофеноприлу кальцію період напіввиведення зофеноприлату становить 5,5 години, а загальний кліренс в організмі –

1300 мл/хв.

Виведення

Радіоактивно мічений зофеноприлат після внутрішньовенного введення виводиться із сечею (76 %) та калом (16 %), тоді як після перорального застосування зофеноприлу кальцію з радіоактивною міткою 69 % та 26 % радіоактивності виводиться із сечею та калом відповідно, що вказує на подвійний шлях виведення (нирки та печінка).

Фармакокінетика у окремих груп пацієнтів

Пацієнти літнього віку

Для пацієнтів літнього віку немає потреби у корекції дози, якщо функція нирок у нормі.

Порушення функції нирок

На підставі порівняння основних фармакокінетичних параметрів зофеноприлу після перорального застосування радіоактивно міченого зофеноприлу кальцію встановлено, що у пацієнтів із нирковими порушеннями (кліренс креатиніну > 45 та   > 90 мл/хв).

У пацієнтів із помірними до тяжких порушеннями функції нирок (7–44 мл/хв) швидкість виведення зменшена на 50 % від норми. Це вказує на те, що таким пацієнтам слід застосовувати половину звичайної стартової дози Зокардісу^®.

У пацієнтів із порушеннями функції нирок у термінальній стадії, які перебувають на гемодіалізі та перитонеальному діалізі, швидкість виведення зменшена до 25 % від норми. Це вказує на те, що таким пацієнтам слід застосовувати чверть звичайної початкової дози Зокардісу^®.

Порушення функції печінки

У пацієнтів із порушеннями функції печінки від легкого до помірного ступеня тяжкості, що застосовували разові дози радіоактивно міченого зофеноприлу кальцію, показники Cmax та Tmax зофеноприлату були аналогічними таким у пацієнтів без порушень печінкових функцій. Однак значення AUC у пацієнтів з цирозом майже вдвічі перевищували такі у пацієнтів з нормальною функцією печінки. Це вказує на те, що пацієнтам із порушеннями функції печінки від легкого до помірного ступеня тяжкості слід призначати половину звичайної стартової дози Зокардісу^®, яку застосовують пацієнтам із нормальною функцією печінки.

Відсутні дані щодо фармакокінетики зофеноприлу та зофеноприлату у пацієнтів із тяжкими порушеннями функції печінки, тому таким пацієнтам зофеноприл протипоказаний.

• м'яка і помірна артеріальна гіпертензія;
• гострий інфаркт міокарда з cімптомамі серцевої недостатності у пацієнтів зі стабільними показниками гемодинаміки та не отримували тромболітичну терапію.

Зокардіс приймають всередину незалежно від прийому їжі. Дозу підбирають індивідуально з урахуванням терапевтичної ефективності та реакції пацієнта.

Есенціальна АГ. Дозу препарату підбирають індивідуально залежно від рівня артеріального тиску перед прийомом наступної дози. Підвищення дози проводять з інтервалом у 4 тижні.

Пацієнти без дегідратації і дефіциту електролітів. Лікування починають з дози 15 мг (2 таблетки препарату Зокардіс 7,5 мг або ½ таблетки Зокардіс 30 мг) 1 раз на добу і підвищують дозу до досягнення оптимального рівня артеріального тиску. Зазвичай ефективна доза становить 30 мг/добу. Максимальна доза становить 60 мг/добу в 1 або 2 прийоми. При необхідності можуть бути додані інші антигіпертензивні препарати, наприклад діуретики.

Пацієнти із сольовим дефіцитом. До початку терапії інгібіторами АПФ потрібне проведення корекції порушень водно-електролітного балансу, припинення терапії діуретиками протягом 2-3 днів до початку прийому препарату. Лікування починають з дози 15 мг/добу (2 таблетки препарату Зокардіс 7,5 мг або ½ таблетки Зокардіс 30 мг); якщо це неможливо, лікування слід починати з дози 7,5 мг (1 таблетка препарату Зокардіс 7,5 мг). Пацієнти з високим ризиком розвитку тяжкої гострої гіпотензії вимагають суворого медичного контролю, особливо в умовах стаціонару, до тих пір, поки не буде досягнутий максимальний ефект від застосування першої дози та кожен раз при підвищенні дози інгібітору АПФ або діуретика. Це особливо відноситься до пацієнтів зі стенокардією або цереброваскулярними захворюваннями, у яких надмірна гіпотензія може призводити до розвитку інфаркту міокарда або інсульту.

Дозування у пацієнтів з порушенням функції нирок, у тому числі що знаходяться на гемодіалізі. Особам з незначним порушенням функції нирок (кліренс креатиніну> 45 мл/хв) Зокардіс призначають в тих же дозах, що і пацієнтам з нормальною функцією нирок. Пацієнтам з помірним або тяжким порушенням функції нирок (кліренс креатиніну <45 мл/хв) Зокардіс призначають в ½ терапевтичної дозі 1 раз на добу. Початкова доза для пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі, становить ¼ частину дози, яка застосовується у хворих з нормальною функцією нирок.

Дозування у пацієнтів літнього віку. Пацієнтам похилого віку з нормальним кліренсом креатиніну корекція дози не потрібна. Хворим зі зниженим кліренсом креатиніну (<45 мл/хв) рекомендується прийом ½ добової дози. Кліренс креатиніну може бути розрахований на підставі рівня креатиніну в плазмі крові за такою формулою:

Наведена формула дозволяє вирахувати кліренс креатиніну для чоловіків. Для жінок отримане значення необхідно помножити на 0,85.

Дозування у пацієнтів з порушеною функцією печінки. У пацієнтів з незначним або помірним порушенням функції печінки початкова доза Зокардіса становить ½ дози, яка застосовується у хворих з нормальною функцією печінки. Пацієнтам з тяжким порушенням функції печінки Зокардіс протипоказаний.

Гострий інфаркт міокарда. Лікування Зокардісом слід починати протягом 24 год після появи перших симптомів інфаркту міокарда та продовжувати протягом 6 тижнів. Необхідно застосовувати таку схему дозування:

• 1-й і 2-й дні: по 7,5 мг кожні 12 год;
• 3-й і 4-й дні: по 15 мг кожні 12 год;
• з 5-го дня і далі: 30 мг кожні 12 год.

При низькому систолічному АТ (≤120 мм рт. Ст.) На початку лікування і протягом наступних 3 діб після розвитку інфаркту міокарда добову дозу підвищувати не слід. У разі гіпотензії (≤100 мм рт. Ст.) Лікування продовжують, приймаючи препарат в раніше застосовуваної дозі. У разі тяжкої гіпотензії (систолічний АТ ≤90 мм рт. Ст. При двох послідовних вимірах тиску з проміжком не менше 1 ч) прийом Зокардіса необхідно припинити. Через 6 тижнів терапії після аналізу стану пацієнта лікування припиняють у хворих без ознак лівошлуночкової дисфункції або серцевої недостатності. Якщо ці ознаки зберігаються, лікування можна продовжувати протягом тривалого часу. Необхідно також застосовувати відповідне стандартне лікування (нітратами, ацетилсаліциловою кислотою або блокаторами β-адренорецепторів).

Дозування у пацієнтів літнього віку. Зокардіс застосовують з обережністю для лікування хворих з інфарктом міокарда у віці старше 75 років.

Дозування у пацієнтів з порушенням функції нирок і у що знаходяться на гемодіалізі. Ефективність та безпечність застосування Зокардіса при лікуванні хворих з інфарктом міокарда та з порушенням функції нирок або перебувають на гемодіалізі не встановлені, тому призначати Зокардіс цим пацієнтам не слід.

Дозування у пацієнтів з порушенням функції печінки. Ефективність та безпечність застосування Зокардіса в лікуванні хворих з інфарктом міокарда та порушенням функції печінки не встановлені, тому призначати Зокардіс цим пацієнтам не слід

З боку серцево-судинної системи: надмірне зниження АТ, ортостатичний колапс; рідко - біль за грудиною, стенокардія, інфаркт міокарда (звичайно пов'язані з вираженим зниженням АТ), аритмії (передсердна бради- або тахікардія, мерехтіння передсердь), серцебиття, тромбоемболія гілок легеневої артерії, болі в області серця, непритомність.

З боку ЦНС і периферичної нервової системи: запаморочення, головний біль, слабкість, безсоння, тривога, депресія, сплутаність свідомості, підвищена стомлюваність, сонливість (2-3%); дуже рідко (при застосуванні в високих дозах) - нервозність, парестезії.

З боку органів чуття: рідко - порушення вестибулярного апарату, порушення слуху і зору, шум у вухах.

З боку травної системи: сухість у роті, анорексія, диспепсичні розлади (нудота, діарея або запор, блювання, біль у ділянці живота), підвищення активності печінкових трансаміназ, гіпербілірубінемія, кишкова непрохідність, панкреатит, порушення функції печінки, порушення з боку жовчовивідних шляхів, гепатит, жовтяниця.

З боку дихальної системи: непродуктивний сухий кашель; дуже рідко - інтерстиціальний пневмоніт, бронхоспазм, задишка, ринорея, фарингіт.

З боку системи кровотворення: в окремих випадках тромбоцитопенія, нейтропенія, агранулоцитоз (у хворих з аутоімунними захворюваннями), еозинофілія.

З боку сечовидільної системи: підвищення рівня креатиніну і сечовини, порушення функції нирок, протеїнурія.

З боку лабораторних показників: гіперкаліємія, гіпонатріємія; в окремих випадках - зниження гематокриту і гемоглобіну, підвищення ШОЕ.

Алергічні реакції: рідко - шкірний висип, ангіоневротичний набряк (обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та / або гортані), дисфонія, поліморфна еритема, ексфоліативний дерматит; дуже рідко - синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла), пухирчатка, свербіж, кропив'янка, фотосенсибілізація, серозит, васкуліт, міозит, артралгія, артрит, стоматит, глосит.

• ангіоневротичнийнабряк, пов'язаний із застосуванням інгібіторів АПФ, в анамнезі;
• порфірія;
• виражені порушення функції печінки;
• вагітність;
• лактація (грудне вигодовування);
• вік до 18 років (ефективність і безпека не встановлені);
• ниркова недостатність важкого ступеня;
• підвищена чутливість до зофеноприлу і інших інгібіторів АПФ.

З обережністю слід застосовувати Зокардіс при первинному гіперальдостеронізм, двосторонньому стенозі ниркових артерій, стенозі артерії єдиної нирки, гіперкаліємії, стані після трансплантації нирки, аортальному стенозі, мітральному стенозі (з порушеннями гемодинаміки), ідіопатичному гіпертрофічному субаортальному стенозі, захворюваннях сполучної тканини, цереброваскулярних захворюваннях, цукровому діабеті, протеїнурії понад 1 г/добу, печінкової недостатності, при одночасному застосуванні з імунодепресантами, у осіб похилого віку (старше 75 років), при псоріазі.

Необхідно дотримуватися обережності при призначенні препарату пацієнтам зі зниженим ОЦК (в результаті терапії діуретиками, при обмеженні споживання кухонної солі, проведенні гемодіалізу, діареї і блювоті), тому що підвищений ризик раптового і вираженого зниження артеріального тиску після застосування інгібітору АПФ навіть в початковій дозі.

Вагітність і лактація

Зокардіс протипоказаний до застосування при вагітності та в період лактації (грудного вигодовування).

При застосуванні препарату жінки дітородного віку повинні застосовувати надійні методи контрацепції. Зофеноприл кальцію виділяється з грудним молоком.

За новонародженими та грудними дітьми, матері яких приймали інгібітори АПФ, рекомендується вести ретельне спостереження для своєчасного виявлення вираженого зниження артеріального тиску, олігурії, гіперкаліємії і неврологічних розладів, можливих внаслідок зменшення ниркового і мозкового кровотоку при зниженні артеріального тиску, що викликається інгібіторами АПФ. При олігурії необхідно підтримку артеріального тиску і ниркової перфузії шляхом введення відповідних рідин і судинозвужувальних засобів.

Транзиторное виражене зниження артеріального тиску не є протипоказанням для продовження лікування препаратом після стабілізації артеріального тиску. У разі повторного вираженого зниження артеріального тиску слід зменшити дозу або відмінити препарат.

Застосування високопроточних діалізних мембран підвищує ризик розвитку анафілактичних реакцій. Корекція режиму дозування у дні, вільні від діалізу, повинна здійснюватися в залежності від рівня артеріального тиску.

При застосуванні препарату потрібно ретельно спостерігати за хворими з серцевою недостатністю, ІХС та цереброваскулярні захворювання, у яких різке зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда, інсульту або порушення функції нирок.

Раптова відміна лікування не призводить до синдрому відміни (різкого підйому артеріального тиску).

У пацієнтів з набряком в анамнезі є підвищений ризик його розвитку при прийомі інгібіторів АПФ.

Пацієнта слід попередити про необхідність дотримуватися обережності при виконанні фізичних вправ при спекотній погоді (ризик розвитку дегідратації і надмірного зниження артеріального тиску через зниження ОЦК).

Перед проведенням хірургічних втручань (включаючи стоматологічні) необхідно попередити хірурга / анестезіолога про застосування інгібіторів АПФ.

Під час застосування препарату лікування не рекомендується вживати алкогольні напої.

Контроль лабораторних показників

До і після лікування інгібіторами АПФ необхідний контроль артеріального тиску, рівня гемоглобіну, калію, креатиніну, сечовини, активності печінкових ферментів в крові, вмісту білка в сечі.

Вплив на здатність керувати транспортними засобами та механізмами

У період підбору терапевтичної дози необхідно утримуватися від занять потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій, тому що можливо запаморочення (особливо після прийому початкової дози інгібітору АПФ на фоні застосування діуретиків).

Симптоми: виражене зниження артеріального тиску (аж до розвитку колапсу, інфаркту міокарда, гострого порушення мозкового кровообігу або тромбоемболічних ускладнень), судоми, ступор.

Лікування: хворого переводять в горизонтальне положення на низьку подушку. У легких випадках - промивання шлунка і прийом всередину сольового розчину, в більш важких випадках - заходи, спрямовані на стабілізацію АТ (в / в введення 0,9% розчину натрію хлориду, плазмозаменителей); при необхідності - введення ангіотензину II, гемодіаліз.

При спільному застосуванні гіпотензивну дію інгібіторів АПФ можуть посилювати інші антигіпертензивні засоби, діуретики, засоби для загальної анестезії, анальгетики-антипіретики, етанол.

При одночасному призначенні з НПЗП можливе зниження гіпотензивного ефекту зофеноприлу; з калійзберігаючимидіуретиками - гіперкаліємія; з солями літію - уповільнення виведення літію.

При спільному застосуванні імунодепресантів, алопуринол, цитостатики посилюють гематотоксичность зофеноприлу, гіпоглікемічнізасоби збільшують ризик гіпоглікемії.

Список Зберігати в недоступному для дітей місці при температурі не вище 25 °C. Термін придатності - 3 роки.