Валентина Доценко

За час війни я плакала один раз

Ще в шкільному віці вона обрала для себе напрямок – медицина. Дівчина мріяла лікувати людей. Але остаточне рішення підказало захоплення хімією в старших класах. «Я твердо вирішила, що хочу здобути саме цей фах. Тоді ніхто не думав, що трапиться війна і фармацевту доведеться опинитися на передовій – нас до цього не готували у НФаУ. Ми просто стали учасниками онлайн-тренінгу, який нам влаштував ворог». Всі попередні знання, отримані на лекціях, дозволили знаходити вихід в, здавалося б, безвихідних ситуаціях дефіциту ліків, паніки та розпачу. Вона встояла і тепер точно знає: найцінніше для фармацевта залишатися людиною попри будь-які обставини.

З якою аптекою нашої мережі ви вперше «потоваришували»?

З «Аптекою оптових ц..». Це був справжній палац здоров’я – з хворобами він не асоціювався. Але хворі туди приходили і їх потрібно було обслуговувати на дуже високому рівні, як годиться для провідної аптечної мережі України.

З усіма питаннями я зверталася до колег і ніхто жодного разу мені не відмовив. Колектив був привітний! Найбільше підтримувала і навчала мене секретам фаху тодішня завідувачка, а тепер вже куратор, Марина Володимирівна Коренева. Я їй дуже вдячна за все, що знаю і вмію.

Школа, яку ви пройшли, далася взнаки, і ви досить швидко стали завідувачкою. Скільки вам тоді було років?

26! І мене призначили завідувачкою «Першої аптеки» – аптеки високого класу! Це була шалена відповідальність, але я хотіла отримати нові знання та здобути більше досвіду, отже дуже зраділа. Згодом, коли звільнилося місце завідувачки «Аптеки 9-1-1» на вул. Космічна, мені запропонували її очолити. Я погодилась. Там і війну зустріла.

Вас не злякали обстріли? Чому не залишилися вдома?

Навіть в думках не було не вийти на роботу. Нас ніхто не змушував, це було моє добровільне рішення. Я завідувачка, тому маю бути разом зі своїм колективом.

Пам’ятаю, як прокинулася від вибухів. Що відбувається? Нічого не розумію, озираюся по сторонах, і тут «подає голос» мій телефон. Телефонують перелякані працівники нічної зміни. Я швидко відповідаю, що зараз буду, і кидаюся збиратися. Поки їхала, намагалася опанувати себе – потрібно залишатися сильною, адже колеги мають брати з мене приклад.

В Харкові в перші дні війни багато аптек працювали?

І аптеки конкурентів, і ми працювали в перші дні повномасштабного вторгнення. Черга закінчувалася на вулиці. Люди були в шоці, деякі не контролювали свої дії та емоції. Спалахували сварки, жінки плакали… Дуже вигідно від них відрізнялися волонтери з Червоного Хреста, військові, медики. Вони заспокоювали відвідувачів, пояснювали, що такою поведінкою вони заважають нам працювати і закликали заспокоїтися, щоб ми могли обслужити якомога більше людей.

Скільки колег залишилися з вами?

Спочатку 12 з 20 співробітників, згодом стало ще менше. Але всі, хто залишився працювати, показали себе справжніми профі. В глибині душі в кожного причаївся страх, але на роботі всі заспокоювали один одного. Тоді в аптеці діяв закон: здоров’я і життя пацієнтів – понад усе! Ми бачили, наскільки потрібні людям, і саме це нас надихало, надавало сил та впевненості.

Чи доводилося зачиняти аптеку через небезпеку? Були прильоти поруч?

Іноді зачиняли, бо було дуже гаряче, але зазвичай всі працівники залишалися в аптеці. Роботу відновлювали одразу, як тільки ставало тихіше. Нам дуже пощастило, бо прильотів поруч не було.

На вас вдома чекав 5-річний син. Ви не думали, що задля його безпеки потрібно виїхати з міста?

Я вивезла сина одразу, як тільки налагодила роботу аптеки в воєнних умовах. Сподівалася одразу повернутися, але окупація та бойові дії навколо території, де ми знаходились, позбавили мене такої можливості. Довелося контролювати роботу дистанційно, я з ранку до пізньої ночі була на зв’язку зі своїм колективом та керівництвом. Регулювати роботу аптеки мені допомагала куратор Олена Сергіївна Казека.

Дуже страшно було, коли з людиною зникав зв’язок, і ти не знав, що сталося. Поранена? Загинула? Потрібна допомога? Тому зібрала контакти всіх родичів своїх колег, бо саме вони зазвичай першими дізнаються новини про своїх близьких, щоб у разі потреби мати змогу з’ясувати ситуацію.

Завідувачкою «Аптеки оптових ц..» ви стали, коли повернулися?

2 травня я зрештою дісталася Харкова і одразу стала до роботи. Транспорт на той час ще не працював і мені було незручно їздити в аптеку на Космічній. А моя нинішня «Аптека оптових ц..» була поруч з будинком, де я мешкаю, тому керівництво запропонувало мені вийти туди.

Вона значно менша за «Аптеку 9-1-1», якою я завідувала, але в цьому є свій «плюс». Щоб налаштувати її роботу, досить чотирьох працівників. Ми розпочинали втрьох, зараз вже працюємо повною командою.

Ви часто плакали під час війни?

Один раз – коли звільнили нашу Харківщину. Одним з перших деокупували Куп’янський район, де весь цей час знаходився мій батько. Тоді я плакала – від щастя.

Дата создания: 31.05.2023                Дата обновления: 15.06.2023