Євгенія Глушак

Ніколи не працюватиму з фармацевтом, у якого немає бажання самовдосконалюватись

Євгенія прийшла працювати в нашу компанію у 2012 році. Привабила концепція аптечної мережі та налагоджена робота з клієнтами. 10 років промайнули швидко. У спадок залишився величезний життєвий та професійний досвід, який щодня підштовхує її, перфекціоністку, робити цей світ краще.

Скільки вам було років, коли вас призначили завідувачкою?

Всього 27! Мене вмовляли, а я пручалася – боялася, що не впораюся. Але поруч завжди були досвідчені колеги, а найбільше допомагала порадами моя завідувачка Алла Вікторівна Леонтьєва. Я була впевнена, що ці люди мене підтримають в будь-якій складній ситуації, тому погодилась. І жодного разу не пожалкувала.

Як збирали свій перший колектив? Віддавали перевагу досвідченим фармацевтам чи молоді?

Моя перша команда складалась переважно з молодих фахівців. Для мене особисто колектив – це не тільки та не стільки професіоналізм, а насамперед вміння і бажання співпрацювати. Стосунки у нас будуються за принципом довіри та взаємодії, адже це найкоротший шлях до успіху. Тому дуже важливо бути однодумцями. А досвід – справа наживна. Я вже чимало вивчила і продовжую навчати «юні обдарування», які приходять до нас студентами. Тут найкраще працює власний приклад. Тому завідувач аптеки має в першу чергу сам щодня самовдосконалюватися, тоді це стане правилом і для колег. Це, до речі, найскладніше в нашій роботі, бо часу дуже обмаль.

Пригадайте відкриття своє першої аптеки: що зараз зробили б інакше, якщо можна було б повернути час?

Якби можна було б повернути час назад, мабуть, суттєвих змін не внесла б, а побажала б собі бути впевненішою.

Якого фармацевта ви б ніколи не взяли працювати у свій колектив і чому?

Ніколи б не співпрацювала із фармацевтом, у якого немає бажання навчатися і який не вміє чути людей. В аптеку приходять дуже різні відвідувачі та з кожним потрібно знайти спільну мову, побудувати довірчі стосунки. Це має бути брендовою ознакою аптеки!

Ви працювали 24 лютого?

Для мене, як і для всіх українців, війна почалася з вибухів і ранкових новин. 24 лютого ми всі вийшли на роботу, але наступного дня я залишилася працювати сама.

Харків бомбили, було страшно, але я мала триматися заради величезної черги людей, в очах яких також був страх і відчай.

Ви залишилися в Харкові?

У березні я виїхала з Харкова до Вінниці. Спочатку я не розуміла як жити далі, не було ніяких планів, а потім, опанувавши себе, зрозуміла, що я не можу без роботи, що я маю допомагати людям. В роботі було моє особисте рятування.

Призвичаїтися до чужого міста було складно?

Працювати в чужому місті було складно морально. Допомогли адаптуватись мої колеги. Лише слова вдячності колективу «Аптеки оптових ц..» № 11 м. Вінниця, де я працювала. З дівчатками-коліжанками та зараз підтримую теплі відносини.

Коли ви повернулися в Харків?

На початку травня, тому що мали відкривати мою аптеку. Довелося знову пристосовуватися, цього разу до рідного понівеченого ворогом Харкова. Ситуація була складною, але сили духу додавали постійні клієнти. Вони щиро раділи, коли бачили мене, і дякували, що швидко повернулася.

Про що найбільше мрієте зараз?

В мене одна мрія, як і в усіх українців – мир у нашій державі. З нетерпінням чекаю на Перемогу, хочу жити та житиму у вільній, незалежній країні.

Дата створення: 01.02.2023                Дата оновлення: 16.02.2023