Раїса Пастушенко

Люди приходять в аптеку не тільки за ліками

Її шлях до професії був непростим і довгим. Спочатку вона багато років віддала медицині, працюючи медичною сестрою. Досвід отримала вагомий. Гінекологічна, неврологічна, терапевтична практика… Навіть в психіатричному відділенні свого часу робила уколи та ставила крапельниці пацієнтам, які потрапляли туди не тільки на обстеження, а й на лікування.

У фармацію прийшла теж в рідній лікарні. Першим місцем роботи став аптечний пункт. Вже там Раїса Миколаївна зрозуміла: в аптеці можливостей допомогти пацієнту набагато більше. Війна довела це зайвий раз.

Її медсестринський досвід і досконале знання лікарських засобів врятували чимало життів мешканцям міста, яке майже 10 місяців нещадно обстрілював ворог.

Життя за новими правилами

В перший день повномасштабного вторгнення на зміну вийшли двоє з дев’ятьох працівників аптеки – Раїса Миколаївна і її молода колега Віолетта Романченко. Семеро виїхали… небезпека зростала щогодини. Вже 25 лютого містом йшли танки.

Вдвох жінки працювали до 2 березня. Потім Раїса Миколаївна залишилася сама. З дозволу куратора ходила на роботу разом з чоловіком. Він слідкував за порядком в аптеці, підносив дружині товар. Обслуговували через віконечко, бо люди були знервовані і не завжди поводилися адекватно.

«Черги щодня стояли в три ряди. Всі боялися залишитися без ліків, ніхто не знав, чого чекати. Скуповували не тільки лікарські засоби, а й дитяче харчування, памперси, перев’язку. Мені теж було страшно, однак не вийти я не мала права. Так само, як і зачинити аптеку навіть тоді, коли поруч лунали вибухи. У нас в Миколаєві стався страшний випадок під «Аптекою низьких цін» – людей, які чекали, поки закінчиться обстріл, посікло уламками. Дуже багато тоді постраждали. І я собі сказала, що не маю права на страх».

Раїса Миколаївна запускала в аптеку всіх, хто просився пересидіти обстріл. Хоча й попереджала, що в приміщенні теж небезпечно, багато скляних вітрин. Але на вулиці було ще страшніше.

Доводилося не тільки прихисток надавати клієнтам, а й першу допомогу. І перев’язку робила постраждалим, і від серцевих нападів рятувала. «Люди йшли в аптеку, бо до лікаря потрапити було не завжди можливо. Стали у пригоді усі мої медсестринські навички, помножені на знання лікарських засобів».

Робочий ранок зазвичай починався з дзвінка охорони. «Коли вони бачили на пульті, що я зайшла в аптеку, телефонували і просили обережно пройти приміщенням і перевірити, чи не пошкоджені уламками вікна та стіни в середині. На щастя, влучень в нашу аптеку не було. Однак збирати з підлоги розкидані вибуховою хвилею упаковки доводилося регулярно».

Логістичні ланцюжки вели в аптеку

В перші місяці, окрім сотень звичайних відвідувачів, майже щодня приходили багато волонтерів. Зазвичай з величезними списками. Коли в аптеці не було потрібних ліків, Раїса Миколаївна «сідала на телефон» і допомагала знайти необхідне в інших торгових точках мережі. Підказувала, чим можна замінити той чи інший лікарський засіб, як підібрати найдешевший аналог, адже волонтерам потрібно було придбати багато медикаментів. Не всі жителі Миколаєва мали змогу прийти в аптеку через обстріли або стан здоров’я. Ними зазвичай опікувалися благодійники.

Шалений попит швидко призвів до дефіциту найнеобхідніших препаратів. Скуповували не тільки ліки, а й дитяче харчування, памперси, перев’язку. Первостольник зателефонувала куратору і їм почали привозити товар з зачинених аптек мережі.

Влітку поставки відновилися. В «Аптеку оптових ц..», де працювала Раїса Миколаївна, доставляли товар для усіх миколаївських аптек. А потім сюди приїздили працівники АГЧ, забирали його і розвозили в торгові точки. Так вдавалося в обстрілюваному місті забезпечувати людям можливість лікуватися.

Колеги повертаються – життя потроху налагоджується

Понад місяць Раїса Миколаївна працювала сама. Підтримували і допомагали куратор регіону Ольга Мазікіна. Вона завжди була на зв’язку. Завідувачка «Аптеки оптових ц..» Олеся Касаджи, яка виїхала ще в перший день, не залишала колишню підлеглу. Консультації і поради надавала в будь-який момент, коли Раїса Миколаївна до неї зверталася. «Колега з аптеки через дорогу Катерина Ворчакова теж допомагала. Коли її аптека зачинилася, вона прийшла працювати в нашу. Її знання та досвід стали в пригоді під час війни, адже виникало чимало проблем, з якими раніше ніхто не стикався. Рішення часто шукали вдвох. Я хочу подякувати кожному окремо і нашій компанії в цілому, що не кидали напризволяще ні в найскрутніші час, ні зараз. Сама я б не встояла. Це наш спільний подвиг. Ми працювали на Перемогу разом».

Проблема з кадрами була актуальною аж до літа. На підмогу надсилали фармацевтів з інших мереж, які через різні причини опинилися в Миколаєві і готові були працювати. Вони проходили стажування і певний час працювали разом з Раїсою Миколаївною. Хто три тижні, хто – місяць. «За час війни колектив змінився 5 разів. В травні мене призначили завідувачкою, але я все одно більшість часу проводила за касою. Десь в серпні вже зібралася команда з 6 людей, яка і працює зараз».

Головний урок війни

В аптеку, як і в будь-який медичний заклад, приходять різні люди. Вони приносять сюди свій біль, проблеми, страх. І, окрім ліків, більшість потребують ще уваги і підтримки.

«Війна зробила відвідувачів нашими друзями. Я вже знала не тільки, що в кого болить і які діагнози написані у їхніх картках, а й як звати батька, матір, сина чи доньку. Я бачила очі простих миколаївців, сповнені жаху. І очі наших військових, які попри страшні випробування, світилися надією. Вони навіть намагалися жартувати, щоб підтримати нас. А мені хотілося обійняти кожного з них і низько вклонитися за їхній щоденний подвиг».

В той найстрашніший період Раїса Миколаївна намагалася не ображатися на скандалістів, які капризували в аптеці, вимагали до себе особливого ставлення. «Вони не винні – винна війна. У кожного з нас свій больовий поріг. І тільки фармацевт має завжди залишатися спокійним і врівноваженим. Бути людиною в будь-яких обставинах! Цей урок дала мені війна і моя професія, яку я нізащо не проміняю на іншу».