Аміокордин таблетки по 200 мг 6 блістерів по 10 шт

Фармакодинаміка. аміодарон має антиаритмической і антиангинальной активністю. за класифікацією Воган - вільямса аміодарон відноситься до антиаритмічних засобів iii класу. механізм дії препарату зумовлений блокуванням іонних каналів мембрани кардіоміоцитів (переважно калієвих, в меншій мірі - натрієвих і кальцієвих), а також неконкурентним блокуванням α- і β-блокатори. антиаритмічну дію Кардіодароном пов'язано зі здатністю збільшувати тривалість потенціалу дії (iii фази) кардіоміоцитів і ефективного рефрактерного періоду, що супроводжується зниженням автоматизму синусового вузла, уповільненням av-провідності, зниження збудливості міокарда. антиангінальну дію реалізується за рахунок зменшення потреби міокарда в кисні (зниження ЧСС і постнавантаження) і зниження опору коронарних судин.

Гемодинамическое і антиішемічний дію аміодарону проявляється в помірному зниженні периферичної резистентності та зниження ЧСС, (що призводить до зменшення споживання кисню в серцевому м'язі), неконкурентном блокуванні стимулюючого ефекту α- і β-блокатори, посилення кровообігу в коронарних артеріях завдяки прямому ефекту на гладкі м'язи артерій міокарда, забезпеченні ударного обсягу крові (завдяки зниженню тиску крові в аорті та резистентності периферичних судин).

Аміодарон чинить легкий негативний інотропний ефект. Після в / в введення переважаючими діями є симпатолитического ефект (неконкурентное блокування стимулюючого ефекту α- і β-блокатори, так же само ефекту препаратів класу II) і блокування кальцієвих каналів (подібно до ефекту препаратів класу IV). Переважний гемодинамический ефект після в / в введення аміодарону - артеріальна гіпотензія, що є результатом зниження резистентності периферичних судин і негативного інотропізма. Зазвичай АТ знижується, однак більш тяжкої гіпотензії можна уникнути шляхом зниження швидкості інфузії. Прямий негативний інотропний ефект в / в введення аміодарону незначний і тимчасовий (він триває протягом 1 год після ін'єкції ударної дози; до 24 годин після інфузії). Як правило, він не викликає зменшення серцевого викиду, за винятком пацієнтів з дисфункцією лівого шлуночка, у яких серцевий викид може тимчасово зменшитися. Під час введення аміодарону може виникати тахікардія, але вона триває близько 5 хв після введення. Брадикардія може відзначатися через 10-15 хв після ін'єкційного введення ударної дози, а також з'явитися під час проведення в / в інфузії. Якщо інфузійне введення проводиться більше 3-5 днів, зазвичай брадикардія проходить сама по собі.

Після в / в ін'єкційного введення ударної дози, антиаритмічний ефект з'являється вже протягом 1-ї години після введення; при продовженні парентерального лікування (продовження інфузій), максимальний ефект досягається протягом 2 днів.

Фармакокінетика

Аміодарон повільно і по-різному абсорбується.

Пероральний прийом. Обсяг розподілу великий (66 л/кг, тобто 5000 л). Велика частина аміодарону накопичується в жировій тканині та в органах, в яких міститься значна кількість жирової тканини, наприклад легких, лімфатичних вузлах, серце, печінці, підшлунковій залозі, нирках, м'язової тканини та щитовидній залозі.

Середня біодоступність аміодарону становить приблизно 40-50%.

Максимальна концентрація в плазмі крові після перорального прийому разової дози досягається через 2-10 год. При тривалому лікуванні пікова концентрація досягається поступово, протягом декількох тижнів або місяців.

T _½ після одноразової дози аміодарону становить в середньому 3,2-20,7 год, а кліренс - 0,14-0,69 л/хв. При продовженні прийому T _½ аміодарону дуже тривалий, а саме: 13-103 дня (в середньому - 53 ± 24 дня). Після припинення лікування виведення триває ще кілька місяців.

Парентеральне введення. Біодоступність становить приблизно 30-60%. Швидке зниження концентрації в крові відбувається в основному шляхом розподілу в периферичних тканинах. Обсяг розподілу змінюється від 40 до 130 л/кг маси тіла. У серцевому м'язі максимальна концентрація досягається вже через кілька хвилин після в / в ін'єкції. Рівні аміодарону в серцевому м'язі вище, ніж в плазмі крові. Метаболізм аміодарону відбувається так само, як і після перорального прийому. T _½ аміодарону після одноразової в / в ін'єкції в середньому складає 3,2-20,7 год, а після повторної в / в інфузії - приблизно 50 діб.

Аміодарон метаболізується в печінці, також частково в кишечнику (в слизовій оболонці кишечника). Основними метаболічними процесами є дезетілірованіе (в печінці) і N-деалкілування (в кишечнику). Моно-N-дезетиламіодарон (дезетиламіодарон) - основний фармакологічно активний метаболіт аміодарону.

Фармакокінетика і фармакодинаміка дезетиламіодарону подібна до фармакокінетики та фармакодинаміки аміодарону.

Аміодарон виводиться через жовчний міхур (з калом) і через нирки. У зв'язку з тим, що він майже повністю метаболізується, його виявляють у калі та сечі в незначній кількості. Оскільки виведення з сечею незначно, в корекції дози у пацієнтів з нирковою недостатністю немає необхідності.

Протягом перших декількох днів лікування аміодарон акумулює в організмі. Процес виведення починається тільки через кілька днів. Концентрації в плазмі крові в стабільному стані досягаються поступово, за кілька тижнів або місяців. У зв'язку з вищевказаними властивостями аміодарону лікування необхідно починати великими (ударними) дозами з метою найбільш швидкого досягнення в тканинах терапевтичних концентрацій.

Клінічно антиаритмічний ефект спостерігається приблизно через 7 днів, а максимальний ефект - через 15-30 днів. Після припинення лікування терапевтичну дію триває протягом 10-30 днів.

Аміодарон не виводиться за допомогою гемодіалізу або перитонеального діалізу.

Таблетки. профілактика рецидивів:

- шлуночкової тахікардії та шлуночкової фібриляції, що становлять загрозу для життя хворого; лікування необхідно починати в умовах стаціонару при наявності постійного контролю стану пацієнта;

- симптоматичної шлуночкової тахікардії, яка призводить до втрати працездатності;

- суправентрикулярної тахікардії у пацієнтів із захворюваннями серця та інших осіб, які потребують лікування суправентрикулярної тахікардії, у яких лікування іншими антиаритмічними засобами виявилося малоефективним або протипоказано;

- шлуночкової фібриляції.

Лікування суправентрикулярної тахікардії:

- уповільнення або зменшення фібриляції або тріпотіння передсердь;

- ІХС та / або з функціональною дисфункцією лівого шлуночка.

Р-р для ін'єкцій

Лікування пароксизмальних порушень серцевого ритму (синусової тахікардії, надшлуночкової тахіаритмії, в тому числі тріпотіння і фібриляції передсердь за типом тріпотіння / мерехтіння, шлуночкової тахіаритмії, шлуночкової та надшлуночкової екстрасистолій, WPW-синдрому) та зафіксованих симптоматичних порушень серцевого ритму.

В / в терапія Кардіодароном призначається тоді, коли необхідно отримати швидкий терапевтичний ефект або при неможливості прийому препарату всередину.

таблетки

Початок лікування. Звичайна рекомендована доза для дорослих становить 200 мг 3 рази на добу протягом 8-10 днів. У деяких випадках на початку лікування можна застосовувати більш високі дози (4-5 таблеток на добу), які слід приймати протягом нетривалого періоду і під ЕКГ-контролем.

Підтримуючу терапію. Необхідно застосовувати мінімально ефективну дозу. Залежно від переносимості препарату підтримуюча доза для дорослих може становити від ^_1/2 таблетки на добу (1 таблетка кожні 2 дні) до 2 таблеток на добу.

Таблетки приймають внутрішньо, запиваючи невеликою кількістю води. Таблетки можна приймати під час або після прийому їжі у вигляді одноразової дози або розділеної на 2-3 прийоми регулярно в один і той же час. Своєчасно не прийняту дозу необхідно прийняти якомога швидше. Якщо близько час прийому наступної дози, необхідно почекати та прийняти лише таку за розкладом дозу (НЕ подвоюючи дозу).

Р-р для ін'єкцій

Чи не розводити препарат ізотонічним розчином натрію хлориду, оскільки можливе утворення преципітату!

Не змішувати з іншими препаратами в одній інфузійній системі.

Кардіодарон можна вводити тільки на ізотонічному (5%) розчині глюкози.

Аміодарон необхідно вводити через центральну вену. Якщо введення через центральну вену неможливо, можна вводити препарат через периферичну вену (див. Особливості застосування).

Доза підбирається індивідуально в залежності від стану пацієнта.

В / в інфузія

Початок лікування (навантажувальна доза): звичайна доза становить 5 мг/кг маси тіла. Дозу вводять в 250 мл 5% розчину глюкози протягом 20 хв - 2 год. Введення дози можна повторити 2-3 рази протягом доби. Максимальна добова доза не повинна перевищувати 1200 мг.

Підтримуюча доза становить 10-20 мг/кг щодня (зазвичай від 600 до 800 мг/добу, але не більше 1200 мг/добу) в 500 мл 5% розчину глюкози. Інфузійна терапія зазвичай триває 4-5 днів.

З 1-го дня інфузійної терапії слід починати застосування таблетованої форми препарату.

В / в ін'єкція

Звичайна доза становить 5 мг/кг маси тіла і повинна вводитися протягом 3 хв. Наступну в / в ін'єкцію можна призначати не раніше, ніж через 15 хв після попередньої, навіть якщо була використана лише частина вмісту 1 ампули. Терапевтичний ефект з'являється в перші хвилини, а потім поступово знижується. Таким чином, для підтримки ефекту необхідно застосувати інфузію.

Підвищена чутливість до йоду, аміодарону або будь-якого компонента препарату;

- синусова брадикардія або синоатріальна блокада серця (ЧСС 50-55 уд. / Хв) при відсутності корекції штучним водієм ритму (кардіостимулятора);

- синдром слабкості синусового вузла за відсутності корекції штучним водієм ритму (ризик зупинки синусового вузла);

- порушення провідності високого ступеня (AV-блокада, бі- і тріфасцікулярная блокада пучка Гіса) при відсутності корекції штучним водієм ритму;

- судинна недостатність;

- тяжка артеріальна гіпотензія;

- захворювання щитоподібної залози (гіпертиреоз);

- період вагітності, особливо I і II триместр (за винятком невідкладних випадків, коли очікуваний ефект виправдовує можливий ризик) і період годування груддю;

- дитячий вік.

Комбінована терапія з препаратами, які можуть викликати поліморфну шлуночкову тахікардію типу тріпотіння / мерехтіння:

- антиаритмічними препаратами класу ІА (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);

- антиаритмічними препаратами класу III (соталол, дофетилід, ібутилід);

- іншими лікарськими засобами, такими як бепридил, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин (в / в), мізоластин, моксифлоксацин, спіраміцин (в / в), вінкамін (в / в);

- сультопридом.

В / в ін'єкції протипоказані при тяжкій дихальній недостатності, декомпенсованій кардіоміопатії і тяжкої серцевої недостатності.

Найбільш поширеним побічним ефектом лікування аміодароном в формі розчину для ін'єкцій є артеріальна гіпотензія. частота розвитку артеріальної гіпотензії становить приблизно 16%. можливість розвитку артеріальної гіпотензії і колапсу залежить в основному від швидкості введення препарату, а не від дози.

Місцеві реакції: можливе запалення вен після в / в інфузії.

З боку системи серця:

- часто: зазвичай помірна, дозозалежна брадикардія (при пероральному введенні); важка форма брадикардії (при парентеральному застосуванні);

- дуже рідко: середня форма брадикардії, порушення провідності (синоаурикулярная блокада, AV-блокада різного ступеня), посилення існуючої аритмії або розвиток нової, внаслідок якої іноді настає зупинка серця, виникнення або загострення серцевої недостатності;

- поодинокі випадки: виражена брадикардія, у виняткових випадках - зупинка синусового вузла (при дисфункції синусового вузла, у пацієнтів похилого віку).

З боку судинної системи:

- часто: артеріальна гіпотензія (важка форма артеріальної гіпотензії або колапс можливі при передозуванні або при дуже швидкому введенні) (при парентеральному застосуванні);

- дуже рідко: припливи;

- поодинокі випадки: васкуліт.

З боку дихальної системи:

- часто: випадки виникнення дифузної інтерстиціальної або альвеолярної пневмопатії і обструктивного бронхіоліту з пневмонією. Поява задишки при навантаженні або сухого кашлю як окремо, так і на тлі погіршення загального стану (втомлюваність, зменшення маси тіла, незначне підвищення температури тіла), вимагає проведення рентгенологічного обстеження і, в разі необхідності - припинення лікування. Такі види пневмопатії фактично можуть перерости в фіброз легенів.

Рання відміна аміодарону (з одночасним застосуванням терапії ГКС або без неї) призводить до зменшення подібних явищ. Клінічні симптоми зазвичай зникають через 3-4 тижні. Рентгенологічне й функціональне поліпшення з'являється повільніше (протягом декількох місяців).

Повідомлялося про декілька випадків ексудативного плевриту, які звичайно спостерігалися на тлі інтерстиціальної пневмонії.

- поодинокі випадки: бронхоспазм, зокрема у хворих на бронхіальну астму; гострий респіраторний дистрес-синдром, рідко - з летальним результатом, який іноді проявлявся безпосередньо після операції (можливо, в зв'язку з взаємодією з високими дозами кисню).

Повідомлялося про випадки крововиливів в легких.

З боку шлунково-кишкового тракту:

- часто: нудота, блювота, порушення смаку, що виникають зазвичай на початку лікування і зникають при зниженні дози, запор, втрата апетиту.

З боку гепатобіліарної системи:

- часто: гепатомегалія, помірне підвищення рівня трансаміназ (в 1,5-3 рази);

- рідко: гепатит, що зникає після припинення лікування; гострі порушення функції печінки з високим рівнем трансаміназ в сироватці крові та / або жовтяниця (іноді з летальним результатом) - в таких випадках лікування слід припинити;

- поодинокі випадки: неалкогольний стеатогепатит. Тому необхідне проведення регулярного контролю функції печінки.

З боку щитоподібної залози:

- часто: зміни рівня тиреоїдних гормонів (підвищення рівня Т ₄ при нормальному або декілька зниження рівня Т _3), при відсутності клінічних ознак дістіреоза, що не вимагає припинення лікування;

- рідко: гіпотеріоз (збільшення маси тіла, чутливість до холоду, апатія, сонливість). Значне підвищення рівня ТТГ підтверджує цей діагноз. Після припинення лікування спостерігається поступова нормалізація функції щитоподібної залози протягом 1-3 міс, тому відміна препарату не обов'язкова. При необхідності лікування аміодароном можна продовжувати, комбінуючи його із замісною терапією левотироксином натрію, при цьому дозу левотироксину натрію визначають в залежності від рівня ТТГ.

Гіпертиреоз може бути діагностований під час застосування препарату або через кілька місяців після припинення терапії. Клінічна симптоматика його слабо виражена (незначна втрата маси тіла нез'ясованої етіології, зниження антиангинальной і / або антиаритмічної ефективності препарату). У осіб похилого віку можливі психічні розлади або навіть тиреотоксикоз. Зниження рівня ТТГ підтверджує цей діагноз. В такому випадку слід обов'язково призупинити застосування аміодарону. Цього зазвичай достатньо для того, щоб через 3-4 тижні досягти клінічного одужання. У серйозних випадках, які можуть закінчитися летально, потрібно негайно провести відповідне лікування.

Якщо стан пацієнта викликає занепокоєння, то, з огляду на мінливу ефективність синтетичних антитиреоїдних препаратів, рекомендується провести безпосередню кортикостероидную терапію (1 мг/кг маси тіла) протягом тривалого часу (до 3 міс).

З боку нервової системи:

- часто: тремор або інші екстрапірамідні симптоми; порушення сну, включаючи кошмарні сновидіння; сенсорні, моторні чи змішані периферичні нейропатії;

- рідко: міопатія.

Сенсорна, моторна або змішана периферична нейропатія і міопатія можуть виникати вже через кілька місяців лікування, хоча іноді та кілька років. Вони зазвичай зникають після відміни препарату. Однак одужання може бути неповним, проходити дуже повільно і наступати лише через кілька місяців після припинення лікування.

- поодинокі випадки: мозочкова атаксія, доброякісна внутрішньочерепна гіпертензія, головний біль.

З боку органу зору:

- дуже поширені: мікроосадок в зоні рогівки липофусцина (комплексу ліпідів), найчастіше локалізується в зоні під зіницею, однак його поява не є протипоказанням для продовження терапії. Мікроосадок завжди зникає після припинення лікування. Вкрай рідко він може призвести до порушення зору у вигляді виникнення забарвленого ореола при погляді на предмет в яскравому світлі або затуманений зір;

- поодинокі випадки: нейропатія зорового нерва (неврит зорового нерва), що супроводжується зниженням гостроти зору і папілярних набряком на очному дні. Зв'язок із застосуванням аміодарону на сьогодні не встановлена. Однак в разі наявності іншої очевидної причини рекомендується лікування аміодароном припинити.

З боку шкіри:

- часто: фотосенсибілізація. Пацієнтів необхідно попередити про те, що під час лікування слід уникати прямого впливу сонячного світла (будь-якого УФ-випромінювання);

- рідко: поява пігментації шкіри сіруватого або синюватого кольору при тривалому застосуванні високих щоденних доз. Після відміни препарату ця пігментація повільно зникає (протягом 10-24 міс);

- поодинокі: еритема під час променевої терапії; шкірний висип, ексфоліативний дерматит, хоча зв'язок між його появою і прийомом препарату чітко не встановлена; випадання волосся.

З боку репродуктивних органів:

- поодинокі випадки: епідидиміт. Однак зв'язок із застосуванням препарату не встановлений.

З боку системи кровотворення:

- поодинокі випадки: тромбоцитопенія.

З боку імунної системи:

- повідомлялося про випадки ангіоневротичного набряку;

- дуже рідко: анафілактичний шок.

Зміна лабораторних показників:

- поодинокі випадки: ниркова недостатність, що супроводжується помірним підвищенням рівня креатиніну.

Лікування аміодароном слід проводити та контролювати тільки лікар, у якого є необхідні знання та досвід в терапії порушень серцевого ритму. лікування з використанням парентеральной форми препарату бажано проводити в палатах інтенсивної терапії з постійним моніторингом функції серцево-судинної системи та контролю ймовірності побічних ефектів препарату.

При порушеною гемодинаміці (тяжка артеріальна гіпотензія, недостатність кровообігу) проведення в / в ін'єкцій не рекомендується. Їх можна призначати тільки в невідкладних випадках, коли інше лікування виявилося неефективним. Час введення першої дози має становити не менше 3 хв. Повторну в / в ін'єкцію слід вводити не раніше, ніж через 15 хв після попередньої, навіть якщо лише частина вмісту 1 ампули була використана (в зв'язку з можливістю колапсу).

Якщо можливо, р-р для ін'єкцій слід вводити у вигляді в / в інфузії. Оскільки в / в інфузія аміодарону може супроводжуватися флебитом, вводити препарат рекомендується через центральний венозний катетер.

Під час інфузійної терапії можуть відзначатися гіпотензія, брадикардія і AV-блокада, тому необхідно ретельно контролювати швидкість інфузії і чітко дотримуватися рекомендацій щодо дозування.

Фармакологічна дія аміодарону може вплинути на:

серцеву діяльність

Перед початком лікування рекомендується провести ЕКГ, досліджувати функцію щитоподібної залози (кількісний тест на ТТГ) і визначити рівень калію в сироватці крові пацієнта.

У пацієнтів похилого віку можлива поява брадикардії.

Частота і тяжкість побічних ефектів залежать від дози, тому слід призначати мінімальну ефективну підтримуючу дозу.

Аміодарон може викликати зміни на ЕКГ, зокрема подовження інтервалу Q-T (за рахунок подовження реполяризації) та і поява зубця U. Ці зміни не пов'язані з кардіотоксичної дії препарату.

У разі появи синоаурикулярной блокади або AV-блокади II або III ступеня, або біфасціальной блокади пучка Гіса, лікування необхідно припинити. При лікуванні аміодароном слід регулярно контролювати ЕКГ (1 раз в 3 міс) і негайно при виникненні нових нападів аритмії або ознак загострення основного захворювання.

Є повідомлення про виникнення нового типу аритмії або погіршення перебігу існуючої аритмії, з приводу якої проводиться лікування.

легеневі прояви

Прогресуюча задишка і непродуктивний кашель можуть бути ознаками легеневої токсичності аміодарону. Рекомендується проводити регулярний рентгенологічний контроль органів грудної клітини та функціональні дихальні тести (1 раз в 6 міс). Їх проведення є обов'язковим при розвитку ознак легеневої недостатності.

Аміодарон може викликати порушення функції щитоподібної залози, особливо у пацієнтів із захворюванням щитоподібної залози в анамнезі (у тому числі в сімейному). Контроль функції щитоподібної залози рекомендується проводити всім пацієнтам перед, під час лікування і протягом декількох місяців після його припинення, а також в разі підозри на виникнення порушень функції щитоподібної залози. Наявність йоду в складі препарату може спотворювати показники деяких функціональних тестів, щитоподібної залози (зв'язування радіоактивного йоду, білок-зв'язаний йод), однак оцінити функцію щитоподібної залози можна шляхом визначення показників Т _3, Т _4, ТТГ.

Прояви з боку печінки

В період лікування аміодароном слід регулярно контролювати активність ферментів печінки в сироватці крові. Регулярний контроль функції печінки рекомендується проводити до початку лікування і через регулярні проміжки часу протягом курсу лікування аміодароном.

нейром'язові прояви

Аміодарон може стати причиною появи сенсорної, моторної або змішаної периферичної нейропатії та міопатії.

Прояви з боку органу зору

У разі погіршення чіткості зору або зниження гостроти зору необхідно негайно провести повне офтальмологічне обстеження, включаючи обстеження очного дна. Потрібно припинити застосування аміодарону у випадку появи нейропатії або невриту зорового нерва, зумовлені дією аміодарону.

Пацієнти, які приймають аміодарон, повинні уникати дії прямих сонячних променів. З огляду на можливість розвитку фотосенсибілізації в цей період, влітку на відкриті ділянки шкіри бажано наносити сонцезахисний крем.

анестезія

Перед проведенням хірургічних втручань необхідно повідомити анестезіолога про те, що пацієнт застосовує аміодарон.

Тривале застосування аміодарону може підвищувати ризик порушення гемодинаміки, пов'язаний із загальною або місцевою анестезією, і виникнення побічних ефектів, особливо таких, як брадикардія, артеріальна гіпотензія, зниження серцевого викиду і порушення провідності.

Крім того, у пацієнтів, які отримують терапію аміодароном, після хірургічного втручання може розвинутися гострий респіраторний дистрес-синдром, тому необхідний постійний контроль стану пацієнта при використанні кисневої терапії в післяопераційний період.

лабораторні тести

Аміодарон містить йод, тому він може впливати на результати аналізу функції щитоподібної залози, особливо на рівні Т _3, Т ₄ і ТТГ.

Під час лікування аміодароном необхідно регулярно перевіряти активність ферментів печінки, зокрема амінотрансфераз.

Пацієнти похилого віку

Потрібно бути обережними при лікуванні пацієнтів похилого віку. У цих пацієнтів відзначається зниження функції печінки та нирок, а також функції серця. У деяких пацієнтів також можуть бути супутні захворювання, з приводу яких вони можуть приймати інші лікарські препарати. Тому починати терапію необхідно з найменшої ефективної та підтримуючої дози.

Діти. Ефективність та безпечність застосування аміодарону у дітей не встановлені, тому препарат не застосовують у дітей.

Застосування аміодарону в період вагітності та годування груддю. У дослідженнях на тваринах не виявили тератогенної дії препарату. Однак на сьогоднішній день немає достатніх клінічних даних для оцінки ймовірного тератогенного дії аміодарону при застосуванні в I триместр вагітності.

З огляду на вплив аміодарону на щитовидну залозу, застосування препарату протипоказано в II і III триместр вагітності.

Оскільки аміодарон проникає в грудне молоко, годування груддю слід припинити під час застосування аміодарону.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами. Повідомлення про вплив аміодарону на здатність керувати транспортними засобами та складними механізмами не надходили. Але слід пам'ятати, що іноді у пацієнта може з'являтися запаморочення, і це може впливати на здатність керувати транспортними засобами або до роботи з потенційно небезпечними механізмами.

У зв'язку з великим t½ аміодарон може викликати ефекти взаємодії з іншими препаратами навіть через кілька місяців після припинення його застосування.

Протипоказано одночасне застосування препарату Кардіодарон з лікарськими засобами, які можуть спричинювати пароксизмальну шлуночкову тахікардію типу тріпотіння / мерехтіння:

- антиаритмічні препарати IА класу (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);

- антиаритмічні препарати III класу (дофетилід, ібутилід, соталол);

- бепридил, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин (в / в), мізоластин, вінкамін (в / в), моксифлоксацин, спіраміцин (в / в);

- сультоприд.

При одночасному застосуванні з аміодароном підвищується ризик розвитку шлуночкових аритмій, особливо пароксизмальної тахікардії типу тріпотіння / мерехтіння.

Не рекомендується комбінована терапія з нижчезазначених препаратами

Циклоспорин: підвищення рівня циркулюючого в плазмі крові циклоспорину в зв'язку зі зниженням його метаболізму в печінці - ризик виникнення нефротоксичної ефекту.

Рекомендується вимірювати концентрації циклоспорину в сироватці крові, контролювати функцію нирок і коригувати його дозу як під час лікування аміодароном, так і після його завершення.

У зв'язку з ризиком брадикардії (резистентної до атропіну), артеріальної гіпотензії, порушення провідності та зниження ударного об'єму крові необхідно дотримуватися обережності при загальній анестезії.

Ін'єкційна форма дилтіазему: ризик розвитку брадикардії і AV-блокади. У разі необхідності застосування такої комбінації слід ретельно спостерігати за станом пацієнта і проводити постійний ЕКГ-контроль.

Галофантрин, пентамідин, люмефантрін: підвищується ризик розвитку шлуночкових аритмій, особливо пароксизмальної тахікардії типу тріпотіння / мерехтіння. По можливості скасувати препарати, які не є антибактеріальними, які провокують пароксизмальну тахікардію типу тріпотіння / мерехтіння. У разі необхідності такої комбінації слід проводити попередній контроль інтервалу Q-T і постійний ЕКГ-контроль.

Нейролептики, які підвищують ризик розвитку пароксизмальної тахікардії типу тріпотіння / мерехтіння: деякі фенотіазинові нейролептики (хлорпромазин, левомепромазин, тіоридазин, трифлуоперазин), бензаміди (амісульприд, сульпірид, тіаприд, вераліпрід), бутирофенони (дроперидол, галоперидол) та інші нейролептики (пімозид) .

При одночасному застосуванні з аміодароном підвищується ризик розвитку шлуночкової аритмії, особливо пароксизмальної тахікардії типу тріпотіння / мерехтіння.

Чи не рекомендовано одночасно призначати аміодарон з проносними засобами стимулюючої дії, оскільки вони підвищують ризик гіпокаліємії та вентрикулярної аритмії.

Через підвищений ризик розвитку шлуночкових аритмій не рекомендується одночасне призначення аміодарону і проносних засобів стимулюючої дії, оскільки вони підвищують ризик гіпокаліємії.

З обережністю призначати препарат Кардіодарон в комбінації з нижчезазначених препаратами

Пероральніантикоагулянти: в зв'язку з підвищенням концентрації антикоагулянтів в плазмі крові - посилення антикоагулянтного ефекту та підвищення ризику кровотечі. Необхідно частіше контролювати рівень протромбіну крові та показник МНО, а також коригувати дозу пероральних антикоагулянтів під час лікування аміодароном і після його відміни.

Блокатори β-адренорецепторів, крім соталолу (комбінація протипоказана) та есмололу (комбінація, що вимагає обережності в застосуванні): ризик порушення скорочувальної здатності міокарда, функції автоматизму і провідності (пригнічення симпатичних компенсаторних механізмів). Необхідний клінічний і ЕКГ-контроль стану хворого.

Блокатори β-адренорецепторів, що застосовуються при серцевій недостатності (бісопролол, карведилол, метопролол): порушення функції автоматизму і провідності (синергізм ефектів) з ризиком надмірної брадикардії. Існує підвищений ризик розвитку шлуночкових аритмій, зокрема пароксизмальної тахікардії типу тріпотіння / мерехтіння. Необхідний регулярний клінічний та ЕКГ-контроль стану пацієнта.

Серцеві глікозиди: при одночасному застосуванні з серцевими глікозидами можливі порушення автоматизму (у вигляді значної брадикардії) і порушення AV-провідності, а також підвищення концентрації дигоксину в сироватці крові (у зв'язку зі зниженням його виведення). При прийомі аміодарону необхідно контролювати рівень дигоксину в крові, показники ЕКГ і при необхідності знизити дозу дигоксину (на ^_1/2) або скасувати його.

Пероральна форма дилтіазему: ризик розвитку брадикардії і AV-блокади серця, особливо у пацієнтів похилого віку. Необхідний ЕКГ-контроль та клінічне спостереження за станом хворого.

Есмолол: порушення скорочувальної здатності серця, функції автоматизму і провідності (пригнічуються компенсаторні механізми симпатичної нервової системи). Необхідний ЕКГ і клінічний контроль стану пацієнта.

Препарати, які можуть зумовити гипокалиемию:

- діуретики, що сприяють виведенню калію (моно- або в комбінації);

- глюкокортикоїди (системні);

- амфотерицин B (в / в);

- синтетичний кортикотропін (тетракозактид).

Необхідний ЕКГ і клінічний контроль стану хворого та лабораторне обстеження.

Гіпокаліємія може бути причиною додаткового подовження інтервалу Q-T і підвищити ризик шлуночкової аритмії, включаючи поліморфну шлуночкову тахікардію типу тріпотіння / мерехтіння. У разі необхідності одночасного призначення аміодарону та зазначених вище лікарських засобів, слід контролювати інтервал Q-T і компенсувати можливу гіпокаліємію шляхом додаткового введення калію. При шлуночкової тахікардії типу тріпотіння / мерехтіння не рекомендується застосування антиаритмічних препаратів. При необхідності пацієнту можна застосувати тимчасовий кардіостимулятор і ввести в / в р-р магнію сульфату.

Лідокаїн: ризик підвищення концентрації лідокаїну в плазмі крові з можливістю розвитку побічних неврологічних та серцевих ефектів в зв'язку зі зниженням його метаболізму під дією аміодарону. Необхідні клінічний і ЕКГ-контроль стану пацієнта, при необхідності - контроль рівня концентрації лідокаїну в плазмі крові або корекція дози лідокаїну під час застосування аміодарону та після його відміни.

Орлістат: ризик зниження концентрації аміодарону в плазмі крові та його активного метаболіту.

Необхідно клінічне і в разі потреби ЕКГ-спостереження за станом пацієнта.

Фенітоїн (та, ймовірно, фосфенітоїн): підвищення концентрації фенітоїну в плазмі крові з ознаками його передозування, особливо неврологічними (в зв'язку зі зниженням метаболізму фенітоїну в печінці). Потрібно клінічне спостереження, контроль концентрації фенітоїну в плазмі крові та при необхідності - корекція дози.

Симвастатин: підвищення ризику розвитку побічних ефектів (залежно від дози), таких як рабдоміоліз (у зв'язку зі зниженням метаболізму симвастатину в печінці). Доза симвастатину не повинна перевищувати 20 мг/добу. Якщо при такій дозі неможливо досягнути терапевтичного ефекту, необхідно застосовувати інший статин, який не має зазначеного взаімодействіея.

Комбінації, які слід брати до уваги

Засоби, які можуть стати причиною брадикардії: блокатори кальцієвих каналів, які служать причиною брадикардії (верапаміл), блокатори β-адренорецепторів (крім соталолу), клонідин, гуанфацин, препарати дигіталісу, мефлохин, антихолінестеразні препарати (донепезил, галантамін, ривастигмін, такрин, амбенонім , піридостигмін, неостигмін), пілокарпін - ризик надмірної брадикардії (кумулятивний ефект).

У пацієнтів, яким вводили аміодарон в / в, часто спостерігалися випадки гострого респіраторного дистрес-синдрому, що мають іноді летальний результат. Це може бути реакцією у відповідь на введення кисню в високих концентраціях, тому потрібна обережність при використанні кисневої терапії в післяопераційний період. Перед запланованою операцією слід попередити анестезіолога про те, що пацієнт приймає аміодарон.

У літературі є лише два повідомлення про взаємодію під час інфузії аміодарону. У одного пацієнта спостерігалися судоми при одночасному застосуванні аміодарону і лідокаїну в зв'язку з підвищеним рівнем лідокаїну в сироватці крові. У іншого пацієнта спостерігалось порушення функції нирок при паралельному призначенні аміодарону та циклоспорину в зв'язку зі зниженням виділення циклоспорину (на 50%). Таким чином, при одночасному застосуванні інфузій аміодарону і циклоспорину необхідно часто контролювати рівні циклоспорину в сироватці крові.

Були окремі повідомлення про міопатії / рабдоміолізу під час паралельного лікування аміодароном і високими дозами симвастатину.

Відомо про випадки передозування аміодарону. повідомлялося про окремі випадки синусової брадикардії, блокади серця, шлуночкової тахікардії, поліморфної шлуночкової тахікардії типу тріпотіння / мерехтіння, порушення кровообігу і функції печінки.

Лікування симптоматичне. Специфічного антидоту немає. Брадикардію можна усунути за допомогою введення атропіну, агоністів β-блокатори, глюкагону або за допомогою тимчасового кардіостимулятора. При гіпотензії призначають інотропним і / або вазопресорні засоби.

Гемодіаліз неефективний для виведення аміодарону з організму.

В захищеному від світла місці при температурі не вище 25 °C.

діюча речовина:аміодарону гідрохлорид;

1 таблетка містить аміодарону гідрохлориду 200 мг;

допоміжні речовини: лактози моногідрат, крохмаль кукурудзяний, повідон, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат.

Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості: круглі двоопуклі таблетки від білого до злегка кремового кольору, з рискою з одного боку.

Антиаритмічні препарати ІІІ класу. Код АТХ С01В D01.

Фармакодинаміка

Аміодарон є антиаритмічним препаратом III класу за класифікацією Воган-Вільямса; однак йому також притаманні властивості препаратів I, II та IV класів. Аміодарон головним чином блокує калієві канали, меншою мірою натрієві та кальцієві канали, а також неконкурентно блокує α- та β-адренорецептори. Антиаритмічна дія аміодарону пов’язана зі здатністю підвищувати тривалість потенціалу дії клітин міокарда та ефективного рефрактерного періоду, що супроводжується зниженням автоматизму синусового вузла, уповільненням атріовентрикулярної провідності, зниженням збудливості міокарда. Антиангінальна дія аміодарону реалізується за рахунок зниження потреби міокарда в кисні (зменшення частоти скорочень та післянавантаження) та зниження опірності коронарних судин.

Фармакокінетика

Фармакокінетичні властивості аміодарону описані, проте вони ще не достеменно досліджені, зокрема у різних пацієнтів щодо біодоступності, концентрації у плазмі крові та періодом напіввиведення.

Абсорбція.

Аміодарон повільно та по-різному абсорбується.

Об’єм розподілу великий (більше 66 л/кг, тобто більше 5000 л). Більша частина аміодарону накопичується у жировій тканині та в органах, які пронизані великою кількістю жирової тканини, наприклад, легені, лімфатичні вузли, серце, печінка, підшлункова залоза, нирки, м’язова тканина та щитовидна залоза.

Розподіл.

Середня біодоступність аміодарону становить приблизно 40-50 %.

Пікова концентрація у плазмі крові після прийому разової дози досягається через 3-7 годин. При тривалому лікуванні пікова концентрація досягається поступово, за декілька тижнів або місяців.

Метаболізм.

Аміодарон переважно метаболізується у печінці, також частково в кишечнику (а саме: у слизовій оболонці кишечнику). Головними метаболічними процесами є дезетилювання (в печінці) та N-деалкілування (у кишечнику). Моно-N-дезетиламіодарон (дезетиламіодарон) є основним фармакологічно активним метаболітом аміодарону.

Фармакокінетика та фармакодинаміка дезетиламіодарону подібна до фармакокінетики та фармакодинаміки аміодарону.

Виведення.

Аміодарон виводиться через жовчний міхур (у фекаліях) та через нирки. Оскільки він майже повністю перетворюється, його виявляють у фекаліях та сечі у незначній кількості. Оскільки виведення із сечею є незначним, у корегуванні дози у пацієнтів із нирковою недостатністю потреби немає.

Період напіввиведення після разової дози аміодарону становить у середньому 3,2-20,7 години, а кліренс 0,14-0,69 л/хв. Після продовження прийому період напіввиведення аміодарону є дуже довгим, а саме: 13-103 дні (у середньому 53 +/- 24 дні). Після припинення лікування виведення триває ще декілька місяців.

Протягом перших декількох днів лікування аміодарон акумулюється в організмі. Процес виведення розпочинається тільки через кілька днів. Концентрації у плазмі крові у стабільному стані досягаються поступово, за кілька тижнів або місяців. Через вищезазначені характеристики аміодарону лікування слід розпочинати з великих (ударних) доз з метою якнайшвидше досягти у тканинах концентрацій, які необхідні для терапевтичного ефекту.

Клінічний антиаритмічний ефект спостерігається приблизно через 7 днів, а максимальний ефект – через 15-30 днів. Після припинення лікування терапевтична дія триває протягом 10-30 днів.

Аміодарон не виводиться за допомогою гемодіалізу або перитонеального діалізу.

Профілактика рецидивів:

• шлуночкової тахікардії, яка становить загрозу для життя хворого: лікування необхідно починати в умовах стаціонару при наявності постійного контролю за станом пацієнта;
• симптоматичної шлуночкової тахікардії (документально підтвердженої), яка призводить до втрати працездатності;
• суправентрикулярної тахікардії (документально підтвердженої), що потребує лікування, та у випадках, коли інші препарати не мають терапевтичного ефекту або протипоказані;
• фібриляції шлуночків.

Лікування суправентрикулярної тахікардії:

• уповільнення або зменшення фібриляції або тріпотіння передсердь.

Ішемічна хвороба серця та/або порушення функції лівого шлуночка.

Синусова брадикардія, синоатріальна блокада серця у разі відсутності ендокардіального кардіостимулятора (штучного водія ритму).

Синдром слабкості синусового вузла у разі відсутності ендокардіального кардіостимулятора (ризик зупинки синусового вузла).

Порушення антріовентрикулярної провідності високого ступеня у разі відсутності ендокардіального кардіостимулятора.

Гіпертиреоз через можливе загострення при прийомі аміодарону.

Відома гіперчутливість до йоду, аміодарону або до будь-якого компонента препарату.

Вагітність.

Період годування груддю.

Комбінація із препаратами, здатними спричинити пароксизмальну шлуночкову тахікардію типу «torsades de pointes» (за винятком протипаразитарних засобів, нейролептиків та метадону):

• протиаритмічні препарати Іа класу (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);
• протиаритмічні препарати ІІІ класу (соталол, дофетилід, ібутилід);
• інші лікарські засоби, такі як сполуки миш’яку, бепридил, цизаприд, циталопрам, есциталопрам, дифеманіл, доласетрон (внутрішньовенно), домперидон, дронедарон, еритроміцин (внутрішньовенно), левофлоксацин, мехітазин, мізоластин, вінкамін (внутрішньовенно), моксифлоксацин, прукалоприд, спіраміцин (внутрішньовенно), тореміфен (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»);
• телапревір;
• кобіцистат.

Протиаритмічні препарати. Багато протиаритмічних препаратів пригнічують серцевий автоматизм, провідність та скоротливість міокарда.

Одночасне застосування протиаритмічних засобів, які належать до різних класів, може забезпечити досягнення сприятливого терапевтичного ефекту, але найчастіше лікування такою комбінацією є дуже делікатним процесом, який потребує ретельного клінічного та ЕКГ моніторування. Одночасне застосування антиаритмічних засобів, які можуть індукувати виникнення «torsades de pointes» (таких як аміодарон, дизопірамід, хінідинові сполуки, соталол та інші), протипоказане.

Одночасне застосування протиаритмічних засобів одного і того ж класу не рекомендоване, окрім виняткових випадків, оскільки таке лікування збільшує ризик виникнення кардіальних побічних ефектів.

Одночасне застосування з лікарськими засобами, які чинять негативну інотропну дію, сприяє уповільненню серцевого ритму та/або уповільнює атріовентрикулярну провідність, тому потребує ретельного клінічного та ЕКГ моніторування.

Лікарські засоби, що можуть індукувати розвиток «torsades de pointes».Ця аритмія може бути індукована деякими лікарськими засобами, незалежно від того, чи належать вони до протиаритмічних препаратів, чи ні. Сприятливими факторами є гіпокаліємія (див. підрозділ «Препарати, що знижують вміст калію»), брадикардія (див. підрозділ «Препарати, що уповільнюють серцевий ритм») або вроджене чи набуте подовження інтервалу QT.

До лікарських засобів, які можуть зумовлювати розвиток «torsades de pointes», належать, зокрема, антиаритмічні препарати Ia і III класів та деякі нейролептики. Для доласетрону, еритроміцину, спіраміцину та вінкаміну така взаємодія виникає тільки при застосуванні лікарських форм для внутрішньовенного введення.

Одночасне застосування двох лікарських засобів, кожен з яких є препаратом, що сприяє виникненню «torsades de pointes», зазвичай протипоказане.

Проте метадон, протипаразитарні препарати (галофантрин, люмефантрин, пентамідин) та нейролептики, застосування яких вважається абсолютно необхідним, не протипоказані, але не рекомендуються до застосування одночасно з іншими засобами, що сприяють виникненню «torsades de pointes».

Препарати, що уповільнюють серцевий ритм.

Багато лікарських засобів можуть зумовлювати брадикардію, зокрема, антиаритмічні препарати Ia класу, бета-блокатори, деякі антиаритмічні препарати III класу, деякі блокатори кальцієвих каналів, препарати наперстянки, пілокарпін та антихолінестеразні препарати.

Ефекти аміодарону на інші лікарські засоби.

Аміодарон і/або його метаболіт, дезетиламіодарон, інгібують CYP1A1, CYP1A2, CYP3A4, CYP2C9, CYP2D6 та P-глікопротеїн та можуть збільшувати експозицію їхніх субстратів. Враховуючи довгу тривалість ефекту аміодарону, такі взаємодії можуть спостерігатися впродовж кількох місяців після припинення лікування аміодароном.

Ефекти інших лікарських засобів на аміодарон.

Інгібітори CYP3A4 та CYP2C8 потенційно можуть пригнічувати метаболізм аміодарону і, таким чином, збільшувати його експозицію.

Інгібітори CYP3A4 (наприклад, грейпфрутовий сік та деякі лікарські засоби), як правило, не слід застосовувати під час лікування аміодароном.

Протипоказані комбінації (див. розділ «Протипоказання»). Лікарські засоби, які можуть індукувати виникнення «torsades de pointes» (за винятком протипаразитарних препаратів, нейролептиків та метадону; див. підрозділ «Нерекомендовані комбінації»):

• протиаритмічні засоби Ia класу (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);
• протиаритмічні засоби III класу (дофетилід, ібутилід, соталол);
• інші лікарські засоби, такі як: сполуки миш’яку, бепридил, цизаприд, циталопрам, есциталопрам, дифеманіл, доласетрон (внутрішньовенно), домперидон, дронедарон, еритроміцин (внутрішньовенно), левофлоксацин, мехітазин, мізоластин, вінкамін (внутрішньовенно), моксифлоксацин, прукалоприд, спіраміцин (внутрішньовенно), тореміфен.

Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо «torsades de pointes».

Телапревір. Розлади автоматизму та провідності кардіоміоцитів із ризиком виникнення надмірної брадикардії.

Кобіцистат. Є ризик збільшення частоти аміодарон-індукованих побічних ефектів внаслідок зниження метаболізму.

Нерекомендовані комбінації (див. розділ «Особливості застосування»).

Софосбувір. Тільки у пацієнтів, які отримують подвійну комбіновану терапію даклатасвір/софосбувір або ледипасвір/софосбувір: брадикардія, можливо, симптомна або навіть летальна. Якщо застосування такої комбінації не можна уникнути, необхідно здійснювати ретельний клінічний моніторинг та моніторинг ЕКГ, особливо впродовж перших кількох тижнів подвійної терапії.

Субстрати CYP3A4. Аміодарон є інгібітором CYP3A4 та підвищує концентрації субстратів CYP3A4 у плазмі крові, що призводить до потенційного збільшення токсичності цих субстратів.

Циклоспорин. Збільшення сироваткових концентрацій циклоспорину через погіршення його метаболізму у печінці, з ризиком прояву нефротоксичних ефектів.

Кількісне визначення сироваткових концентрацій циклоспорину, моніторування ниркової функції та коригування дози циклоспорину на тлі лікування аміодароном.

Фторхінолони. За винятком левофлоксацину та моксифлоксацину (протипоказані комбінації). Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо «torsades de pointes».

Дилтіазем для ін’єкцій. Ризик розвитку брадикардії та атріовентрикулярної блокади.

Якщо застосування цієї комбінації уникнути не можна, надзвичайно важливо здійснювати ретельний клінічний нагляд та безперервне моніторування ЕКГ.

Фінголімод. Потенціювання індукованих брадикардією ефектів, можливо, з летальним наслідком. Особливо це актуально для бета-блокаторів, які інгібують механізми адренергічної компенсації. Після застосування першої дози препарату повинен здійснюватися клінічний нагляд та безперервний моніторинг ЕКГ впродовж 24 годин.

Верапаміл для ін’єкцій. Ризик розвитку брадикардії та атріовентрикулярної блокади.

Якщо застосування цієї комбінації уникнути не можна, надзвичайно важливо здійснювати ретельний клінічний нагляд та безперервне моніторування ЕКГ.

Протипаразитарні препарати, які можуть індукувати «torsades de pointes» (галофантрин, люмефантрин, пентамідин). Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо «torsades de pointes». Якщо можливо, слід відмінити 1 або 2 препарати. Якщо застосування цієї комбінації уникнути не можна, надзвичайно важливо виконати попередню оцінку інтервалу QT та здійснення моніторування ЕКГ.

Нейролептики, які можуть індукувати «torsades de pointes» (амісульприд, хлорпромазин, ціамемазин, дроперидол, флуфеназин, галоперидол, левомепромазин, пімозид, піпамперон, піпотіазин, сертиндол, сульпірид, сультоприд, тіаприд, зуклопентиксол).Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо «torsades de pointes».

Метадон. Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо «torsades de pointes».

Стимулювальні послаблювальні засоби. Підвищений ризик виникнення шлуночкових аритмій, особливо шлуночкової тахікардії torsades de pointes (при цьому провокуючим фактором виступає гіпокаліємія). Перед застосуванням препарату потрібно провести корекцію будь-якої гіпокаліємії та здійснювати моніторинг ЕКГ та клінічний нагляд разом із контролем рівнів електролітів.

Фідаксоміцин. Підвищення концентрацій фідаксоміцину у плазмі крові.

Комбінації, які вимагають запобіжних заходів при застосуванні.

Антагоністи вітаміну К. Посилення ефектів антагоністів вітаміну К та підвищення ризику кровотечі. Частіший контроль міжнародного нормалізаційного співвідношення (МНС). Можливе коригування дози антагоніста вітаміну К на тлі лікування аміодароном та протягом 8 діб після відміни препарату.

Фенітоїн (шляхом екстраполяції – також і фосфенітоїн). Збільшення плазмових концентрацій фенітоїну з ознаками передозування, особливо неврологічними ознаками (пригнічення метаболізму фенітоїну у печінці). Клінічне моніторування, кількісне визначення плазмових концентрацій фенітоїну та можливе коригування дози.

Бета-блокатори, окрім соталолу (протипоказана комбінація) та есмололу (комбінація, яка вимагає запобіжних заходів при застосуванні).Порушення автоматизму та провідності (пригнічення компенсаторних симпатичних механізмів). ЕКГ та клінічне моніторування.

Бета-блокатори, які застосовують з приводу серцевої недостатності (бісопролол, карведилол, метопролол, небіволол). Порушення автоматизму та провідності міокарда з ризиком надмірного сповільнення серцевого ритму. Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо «torsades de pointes». Клінічне та регулярне ЕКГ моніторування.

Дабігатран. Збільшення плазмових концентрацій дабігатрану з підвищенням ризику геморагічних явищ. Клінічне моніторування та коригування дози дабігатрану в разі необхідності, але не більше 150 мг/добу.

Оскільки аміодарон має тривалий період напіввиведення, то виникнення взаємодій може спостерігатися впродовж кількох місяців після припинення лікування аміодароном.

Субстрати Р-глікопротеїну. Аміодарон є інгібітором Р-глікопротеїну. Очікується, що при одночасному застосуванні з субстратами Р-глікопротеїну буде збільшуватися їх концентрація у крові.

Субстрати CYP2C9. Аміодарон збільшує концентрації речовин, які є субстратами CYP2C9, таких як антагоністи вітаміну К або фенітоїн, за рахунок пригнічення ферментів цитохрому P4502C9.

Препарати наперстянки. Пригнічення автоматизму (надмірне сповільнення серцевого ритму) та порушення атріовентрикулярної провідності.

При застосуванні дигоксину спостерігається збільшення рівнів дигоксину в крові через зменшення кліренсу дигоксину.

ЕКГ та клінічне моніторування, кількісне визначення рівнів дигоксину в крові та при необхідності ─ коригування дози дигоксину.

Дилтіазем для перорального застосування. Ризик розвитку брадикардії або атріовентрикулярної блокади, особливо у пацієнтів літнього віку. ЕКГ та клінічне моніторування.

Деякі макроліди (азитроміцин, кларитроміцин, рокситроміцин). Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо «torsades de pointes».

ЕКГ та клінічне моніторування на тлі одночасного застосування цих препаратів.

Верапаміл для перорального застосування. Ризик розвитку брадикардії та атріовентрикулярної блокади, особливо у пацієнтів літнього віку. ЕКГ та клінічне моніторування.

Есмолол. Порушення скоротливості, автоматизму та провідності (пригнічення компенсаторних симпатичних механізмів). ЕКГ та клінічне моніторування.

Препарати, що знижують вміст калію: діуретики, що знижують вміст калію (ізольовано або у комбінації), стимулювальні проносні, амфотерицин В (при в/в введенні), глюкокортикоїди (при системному застосуванні), тетракозактид. Необхідно запобігати виникненню гіпокалемії (та проводити корекцію гіпокалемії); слід ретельно контролювати тривалість інтервалу QT. У випадку виникнення пароксизмальної шлуночкової тахікардії «torsades de pointes» не слід застосовувати антиаритмічні засоби (необхідно розпочати шлуночкову кардіостимуляцію; можливе внутрішньовенне введення препаратів магнію).Збільшення ризику шлуночкових аритмій, особливо «torsades de pointes» (гіпокаліємія є сприятливим фактором). Необхідно усунути гіпокаліємію до призначення лікарського засобу та здійснювати моніторування ЕКГ, вмісту електролітів та клінічне моніторування.

Лідокаїн. Ризик збільшення плазмових концентрацій лідокаїну з можливими неврологічними та кардіальними побічними ефектами у зв’язку з пригніченням аміодароном метаболізму препарату у печінці. Клінічне та ЕКГ моніторування, а також при необхідності кількісне визначення плазмових концентрацій лідокаїну. У разі необхідності – коригування дози лідокаїну на тлі лікування аміодароном та після його відміни.

Препарати, що уповільнюють серцевий ритм. Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо «torsades de pointes». Клінічне та ЕКГ моніторування.

Орлістат. Ризик зменшення плазмових концентрацій аміодарону та його активного метаболіту. Клінічне моніторування та при необхідності ─ моніторування ЕКГ.

Тамсулозин. Ризик посилення небажаних ефектів, зумовлених тамсулозином, внаслідок пригнічення його метаболізму у печінці. Слід проводити клінічний моніторинг та, у випадку необхідності, потрібно провести корекцію дози тамсулозину під час лікування інгібітором ферменту та після припинення його застосування.

Вориконазол. Підвищений ризик виникнення шлуночкових аритмій, особливо шлуночкової тахікардії «torsades de pointes», оскільки може відзначатися зниження метаболізму аміодарону. Потрібно здійснювати клінічний нагляд та моніторинг ЕКГ та, у випадку необхідності, провести корекцію дози аміодарону.

Такролімус. Збільшення концентрацій такролімусу в крові через пригнічення його метаболізму аміодароном. Кількісне визначення концентрацій такролімусу в крові, моніторування функції нирок та коригування дози такролімусу на тлі одночасного застосування аміодарону та при його відміні.

Субстрати CYP2D6

Флекаїнід. Аміодарон підвищує плазмові рівні флекаїніду шляхом інгібування цитохрому CYP2D6. Тому слід проводити корекцію дози флекаїніду.

Субстрати CYP3A4. Аміодарон є інгібітором CYP3A4 та підвищує концентрацію у плазмі крові субстратів даного цитохрому, як результат − підвищує токсичну дію цих субстратів.

• Фентаніл: комбінація з аміодароном може посилювати фармакологічну дію фентанілу та збільшувати ризик його токсичності.
• Статини (симвастатин, аторвастатин, ловастатин). При одночасному застосуванні аміодарону та статинів, які метаболізуються за допомогою CYP3A4, таких як симвастатин, аторвастатин та ловастатин, підвищується ризик виникнення м’язової токсичності (наприклад, рабдоміоліз). При одночасному застосуванні з аміодароном рекомендовано застосовувати статини, які не метаболізуються за допомогою CYP3A4.

Інші лікарські засоби, що метаболізуються з участю CYP3A4 (лідокаїн, такролімус, силденафіл, мідазолам, дигідроерготамін, ерготамін, колхіцин, тріазолам). Аміодарон є інгібітором CYP3A4 та підвищує концентрації цих молекул в плазмі крові, що призводить до потенційного підвищення їхньої токсичності.

Комбінації, які потребують особливої уваги.

Пілокарпін. Ризик надмірного уповільнення серцевого ритму (адитивні ефекти препаратів, які уповільнюють серцевий ритм).

Лікування аміодароном має проводити і контролювати тільки лікар, у якого є належні знання і досвід у лікуванні порушень серцевого ритму.

Вплив на серцеву діяльність.

Перед початком лікування рекомендується зробити електрокардіограму (ЕКГ), дослідити функцію щитовидної залози (кількісний тест на тиреотропний гормон) та визначити рівень калію у сироватці крові пацієнта.

У пацієнтів літнього віку може спостерігатися сповільнення серцевого ритму.

Частота та тяжкість небажаних ефектів залежать від дози, тому слід застосовувати мінімальну ефективну підтримуючу дозу.

Слід з обережністю застосовувати пацієнтам літнього віку через ризик виникнення брадикардії.

Фармакологічна дія аміодарону може вплинути на результати ЕКГ: подовжується період QT (через подовження реполяризації) та можуть з’явитися U зубці. Це є ознакою терапевтичної дії препарату, а не його токсичності.

Якщо спостерігається синоатрикулярна блокада або атріовентрикулярна блокада (AV-блокада) ІІ або ІІІ ступеня, або біфасціальна блокада пучка Гіса, лікування треба припинити. При лікуванні аміодароном слід проводити ЕКГ регулярно раз у 3 місяці та негайно після появи нової аритмії або ознак загострення основної хвороби.

Розвиток АV-блокади I ступеня вимагає посилення нагляду за пацієнтом.

Повідомляли про випадки, іноді летальні, появи нової аритмії або погіршення вже існуючої та лікованої аритмії. Такий проаритмогенний ефект може спостерігатись особливо у разі наявності факторів, які сприяють подовженню інтервалу QT, зокрема застосування певних комбінацій лікарських засобів та гіпокаліємія (див. розділи «Побічні реакції» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Ризик появи індукованої прийомом лікарських засобів тахікардії «torsades de pointes» при застосуванні аміодарону вважається нижчим порівняно з іншими антиаритмічними препаратами у пацієнтів з однаковим ступенем подовження інтервалу QT.

Вплив на щитовидну залозу. Цей лікарський засіб містить йод, у зв’язку з чим впливає на результати деяких показників функції щитовидної залози (зв’язування радіоактивного йоду, білково-зв’язаного йоду). Але визначення показників функції щитовидної залози (T3, T4, високочутливий аналіз на ТТГ) при цьому може виконуватися. Аміодарон може зумовлювати порушення функції щитовидної залози, особливо у пацієнтів із дисфункцією щитовидної залози в анамнезі. Кількісне визначення вмісту ТТГ рекомендоване у всіх пацієнтів перед початком застосування препарату, потім регулярно під час лікування та протягом кількох місяців після відміни препарату, а також у випадку клінічної підозри на дисфункцію щитовидної залози.

Легеневі прояви. Поява задишки або сухого кашлю як ізольованих, так і асоційованих з погіршенням загального стану, має розглядатися як можлива ознака легеневої токсичності препарату, наприклад, розвитку інтерстиційного пневмоніту, та вимагає рентгенологічного обстеження пацієнта (див. розділ «Побічні реакції»). Необхідно переглянути доцільність застосування аміодарону, оскільки інтерстиційний пневмоніт, як правило, є оборотним за умови ранньої відміни аміодарону.

Прояви з боку печінки.

Регулярний контроль рівня ферментів печінки, особливо амінотрансферази, у сироватці крові рекомендується проводити перед початком лікування. Необхідно зменшити дозу аміодарону або відмінити цей препарат, якщо рівні трансаміназ зростають більш як у три рази порівняно з показниками норми. При застосуванні аміодарону можуть розвиватися гострі печінкові розлади (включно з тяжкою гепатоцелюлярною недостатністю або печінковою недостатністю, іноді летальною) та хронічні печінкові розлади.

Нервово-м’язові прояви.

Аміодарон може спричинити появу сенсорно-моторної або змішаної периферичної нейропатії та міопатії.

Прояви з боку органів зору.

У випадку погіршення чіткості зору або зниження гостроти зору слід негайно провести повне офтальмологічне обстеження, у тому числі офтальмоскопію. Розвиток нейропатії або невриту зорового нерва, зумовлених аміодароном, вимагає відміни препарату, оскільки продовження лікування може призвести до прогресування порушень аж до сліпоти (див. розділ «Побічні реакції»).

Тяжкі шкірні реакції. Можуть виникати небезпечні для життя або навіть летальні шкірні реакції, такі як синдром Стівенса-Джонсона або токсичний епідермальний некроліз. Якщо у пацієнтів спостерігаються ознаки або симптоми, які вказують на розвиток цих станів (наприклад, прогресуюче шкірне висипання з пухирями або ураження слизових оболонок), необхідно негайно відмінити лікування аміодароном.

Тяжка брадикардія. У пацієнтів, які приймали аміодарон у комбінації із софосбувіром окремо або в комбінації з іншими лікарськими засобами прямої противірусної дії для лікування гепатиту С, такими як даклатасвір, симепревір або ледипасвір, повідомляли про виникнення тяжкої, потенційно небезпечної для життя брадикардії та тяжких порушень серцевої провідності. У зв’язку з цим одночасне застосування цих лікарських засобів з аміодароном не рекомендується.

Якщо одночасного застосування цих лікарських засобів з аміодароном не можна уникнути, тоді слід здійснювати ретельний моніторинг пацієнтів на початку лікування софосбувіром окремо або в комбінації з іншими лікарськими засобами прямої противірусної дії. Пацієнти з відомим високим ризиком виникнення брадиаритмії повинні знаходитись під відповідним безперервним моніторингом упродовж щонайменше 48 годин після початку лікування софосбувіром.

Через тривалий період напіввиведення аміодарону відповідний моніторинг повинен також здійснюватись у пацієнтів, які припинили приймати аміодарон у межах кількох місяців перед початком лікування софосбувіром окремо або в комбінації з іншими лікарськими засобами прямої противірусної дії.

Пацієнти, які отримують дані лікарські засоби для лікування гепатиту С в комбінації з аміодароном, незалежно від прийому інших препаратів, що знижують частоту серцевих скорочень, повинні бути попереджені про симптоми, які виникають при брадикардії та тяжких порушеннях серцевої провідності, та повинні бути повідомлені про те, що у випадку їх появи необхідно звернутися за невідкладною медичною допомогою.

Електролітні порушення, особливо гіпокаліємія: важливо враховувати будь-яку ситуацію, при якій у пацієнта може бути ризик виникнення гіпокаліємії, оскільки гіпокаліємія може провокувати проаритмогенні ефекти. Гіпокаліємію необхідно усунути до початку застосування аміодарону.

Небажані ефекти, зазначені нижче, найчастіше пов’язані з надмірним прийомом лікарського засобу; їх можна уникнути або мінімізувати ретельним дотриманням мінімальної підтримуючої дози.

Пацієнти, які приймають аміодарон, повинні уникати прямих сонячних променів та вживати захисні заходи проти сонячного опромінення.

Через можливе збільшення порога дефібриляції та/або стимуляції імплантованими серцевими дефібриляторами або штучними водіями ритму необхідно перевіряти цей поріг до лікування аміодароном та кілька разів після початку його застосування, а також кожного разу при коригуванні дози препарату.

Анестезія.

Перед проведенням хірургічних втручань необхідно поінформувати анестезіолога про те, що пацієнт застосовує аміодарон.

Тривале застосування аміодарону може підвищувати гемодинамічний ризик, пов’язаний із загальною або місцевою анестезією, та виникнення побічних ефектів, особливо таких як брадикардія, артеріальна гіпотензія, зменшення серцевого викиду та порушення серцевої провідності. У пацієнтів, які отримували аміодарон, спостерігалися випадки гострого респіраторного дистрес-синдрому у ранньому післяопераційному періоді. У зв’язку з цим рекомендовано здійснювати за такими пацієнтами ретельний нагляд під час штучної вентиляції легень (див. розділ «Побічні реакції»).

Ефективність та безпека застосування аміодарону дітям не встановлена.

Порушення, пов’язані із взаємодіями з іншими лікарськими засобами. Комбінації (див. розділ «Взаємодія з лікарськими засобами та інші види взаємодій») з такими препаратами як:

• бета-блокатори, окрім соталолу (протипоказана комбінація) та есмололу (комбінація, яка вимагає запобіжних заходів при застосуванні);
• верапаміл та дилтіазем можна розглядати лише для профілактики небезпечних для життя шлуночкових аритмій.

Одночасне застосування аміодарону не рекомендується з наступними лікарськими засобами: циклоспорин, дилтіазем (для ін’єкцій) або верапаміл (для ін’єкцій), деякі протипаразитарні засоби (галофантрин, люмефантрин та пентамідин), деякі нейролептики (амісульприд, хлорпромазин, ціамемазин, дроперидол, флупентиксол, флуфеназин, галоперидол, левомепромазин, пімозид, піпамперон, піпотіазин, сертиндол, сульпірид, сультоприд, тіаприд, зуклопентиксол), фторхінолони (за винятком левофлоксацину та моксифлоксацину), стимулювальні послаблювальні засоби, метадон або фінголімод (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Особливі застереження щодо допоміжних речовин.

Препарат містить лактозу, тому його не слід приймати пацієнтам із рідкісною спадковою непереносимістю галактози, дефіцитом лактази Лаппа або глюкозо-галактозним порушенням всмоктування. Електролітні порушення, особливо гіпокаліємія: важливо враховувати ситуації, які можуть бути асоційованими із гіпокаліємією, що може сприяти прояву проаритмічних ефектів препарату.

Вагітність. У дослідженнях на тваринах не було виявлено жодних тератогенних ефектів, тому не очікується ефектів мальформації у людей. На даний час речовини, які спричиняють виникнення вад розвитку у людей, виявилися тератогенними у тварин під час добре проведених досліджень у двох видів. Відповідних клінічних даних недостатньо для оцінки можливих тератогенних або фетотоксичних ефектів аміодарону при його введенні у лікувальних дозах у 1 триместрі вагітності. Оскільки щитовидна залоза плода починає зв’язувати йод з 14 тижня, не очікується ніякого впливу на ембріональну щитовидну залозу, якщо препарат застосовувати до цього часу. Надмірна кількість йоду, що надходить до організму при застосуванні даного лікарського засобу, у період прийому препарату може призвести до виникнення гіпотиреозу у плода або навіть до розвитку клінічної картини гіпотиреозу плода (розвиток зоба).

Враховуючи вплив аміодарону на щитовидну залозу плода, цей препарат протипоказаний до застосування у період вагітності, за винятком випадків, коли користь його призначення переважає ризик, пов’язаний з ним.

Годування груддю. Аміодарон та його метаболіти разом із йодом проникають у грудне молоко у більшій кількості, ніж він наявний у плазмі матері. Враховуючи ризик розвитку гіпотиреозу у немовляти, годування груддю протипоказане у період лікування аміодароном.

Слід враховувати можливість розвитку побічних реакцій з боку нервової системи та органів зору.

Початок лікування. Звичайна рекомендована доза для дорослих становить 200 мг (1 таблетка) 3 рази на добу впродовж 8-10 днів. У деяких випадках на початку лікування можна застосовувати вищі дози (4-5 таблеток на добу), які приймають упродовж нетривалого періоду часу та під електрокардіографічним контролем.

Підтримуюче лікування. Слід застосовувати мінімальну ефективну дозу. Залежно від реакції хворого на застосування препарату підтримуюча доза для дорослих може становити від ½ таблетки на добу (1 таблетка кожні 2 доби) до 2 таблеток на добу.

Таблетки приймати внутрішньо, запиваючи невеликою кількістю води. Таблетки можна приймати під час або після прийому їжі, у вигляді разової дози або поділеної на 2-3 прийоми. Таблетки слід приймати регулярно в один і той самий час. Вчасно не прийняту дозу потрібно прийняти якнайшвидше. Якщо час прийому наступної дози вже наблизився, слід зачекати та прийняти тільки наступну за розкладом дозу (без подвоєння дози).

Діти.

Безпеку та ефективність застосування аміодарону дітям не оцінювали, тому застосування препарату цій категорії пацієнтів не рекомендується.

Інформація щодо передозування аміодарону обмежена. Повідомляли про кілька випадків виникнення синусової брадикардії, шлуночкових аритмій, особливо «torsades de pointes», та ураження печінки. Враховуючи фармакокінетичний профіль цього препарату, рекомендоване моніторування стану пацієнта, особливо серцевої функції, протягом досить тривалого періоду часу.

Лікування має бути симптоматичним. Аміодарон та його метаболіти не виводяться за допомогою діалізу.

З боку органів зору.

Дуже часто утворюються мікровідкладення у ділянці рогівки в зоні під зіницею, які не вимагають відміни аміодарону. У винятково поодиноких випадках вони можуть зумовити порушення зору у вигляді виникнення забарвленого ореола при яскравому світлі або затуманення зору. Мікровідкладення у зоні рогівки, які утворені комплексом ліпідів, завжди зникають після припинення лікування.

Нейропатія зорового нерва (неврит зорового нерва) з нечіткістю зору та погіршенням зору, яка може прогресувати до повної сліпоти, а також, за результатами огляду очного дна, з набряком соска зорового нерва, що може прогресувати до більш або менш серйозного зниження гостроти зору. Причинно-наслідковий зв’язок цього побічного явища з прийомом аміодарону на даний час не встановлений. Проте в разі відсутності інших очевидних причин розвитку цього побічного явища рекомендовано відмінити аміодарон.

З боку шкіри та підшкірної клітковини.

Фотосенсибілізація. Пацієнтів слід попередити, що під час лікування слід уникати дії прямих сонячних променів та УФ випромінювання.

Поява пігментації шкіри сіруватого або синюватого кольору, які виникають на тлі тривалого прийому високих добових доз препарату та повільно зникають після відміни препарату (протягом 10-24 місяців).

Еритема на тлі променевої терапії. Висипання на шкірі, зазвичай неспецифічні; інколи – ексфоліативний дерматит, хоча зв’язок між його появою та прийомом препарату чітко не встановлений.

Випадання волосся.

Екзема. Тяжкі, іноді летальні шкірні реакції, такі як токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла) та синдром Стівенса-Джонсона.

Бульозний дерматит.

Синдром DRESS (медикаментозне висипання з еозинофілією та системними симптомами).

З боку ендокринної системи.

Побічні ефекти з боку щитовидної залози.

У разі відсутності будь-яких клінічних ознак дисфункції щитовидної залози певна «невідповідність»рівнів гормонів щитовидної залози в крові (підвищений рівень Т4, нормальний або дещо знижений рівень Т3) не вимагає відміни препарату.

Гіпотиреоз (збільшення маси тіла, чутливість до холоду, апатія, сонливість). Значне підвищення рівня тиреотропного гормону (ТТГ) підтверджує цей діагноз. Після припинення лікування спостерігається поступова нормалізація функції щитовидної залози протягом 1-3 місяців. Оскільки серйозні випадки цього побічного явища можуть бути летальними, лікування аміодароном можна продовжувати, комбінуючи його із замісною терапією L-тироксином, при цьому дозу L-тироксину визначають залежно від рівня ТТГ.

Гіпертиреоз діагностувати важче, оскільки симптоматика менш виражена (незначне безпричинне зменшення маси тіла, недостатня ефективність антиангінальних та/або протиаритмічних лікарських засобів); у пацієнтів літнього віку спостерігаються психічні симптоми, навіть тиреотоксикоз. Значне зниження рівнів високочутливого ТТГ підтверджує цей діагноз. У такому випадку необхідно обов’язково відмінити аміодарон, чого, як правило, достатньо для настання клінічної нормалізації протягом 3-4 тижнів. Оскільки серйозні випадки цього побічного явища можуть бути летальними, необхідно невідкладно розпочати належну терапію.

У випадку, коли причиною проблем є тиреотоксикоз (як безпосередньо, так і через його вплив на уразливу рівновагу міокарда), варіабельність ефективності синтетичних антитиреоїдних препаратів зумовлює необхідність рекомендувати прийом високих доз кортикостероїдів (1 мг/кг) протягом достатньо тривалого періоду часу (3 місяців). Повідомляли про випадки гіпертиреозу впродовж кількох місяців після відміни аміодарону.

Інші ендокринні розлади.

Траплялися випадки синдрому неадекватної секреції антидіуретичного гормону (СНСАГ), особливо якщо препарат застосовувати одночасно з лікарськими засобами, які можуть індукувати гіпонатріємію. Також див. «Результати досліджень».

З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння.

Повідомляли про випадки дифузного інтерстиціального або альвеолярного пневмоніту та облітеруючого бронхіоліту з пневмонією склеротичного типу, інколи з летальним наслідком. Поява задишки при навантаженнях або сухого кашлю як окремо, так і на тлі погіршення загального стану (втома, зниження маси тіла, незначне підвищення температури тіла), потребує проведення рентгенологічного обстеження та в разі необхідності ─ припинення лікування. Такі види пневмопатії можуть призводити до легеневого фіброзу.

Рання відміна аміодарону, з одночасною терапією кортикостероїдами чи без неї, призводить до зникнення симптоматики. Клінічні симптоми зазвичай зникають через 3-4 тижні. Покращання рентгенологічної картини та легеневої функції відбувається повільніше (впродовж декількох місяців).

Повідомляли про декілька випадків плевриту, які зазвичай спостерігалися на тлі інтерстиційної пневмопатії.

Бронхоспазм у пацієнтів із тяжкими захворюваннями дихальної системи, зокрема у пацієнтів із бронхіальною астмою. Гострий респіраторний дистрес-синдром у дорослих, інколи з летальним насліком. Іноді він виникав безпосередньо після операції (можливо, через взаємодію з високими дозами кисню).

Повідомляли про випадки легеневої кровотечі, які в деяких випадках можуть маніфестувати кровохарканням. Ці легеневі побічні ефекти часто асоційовані із пневмопатією, індукованою аміодароном.

З боку нервової системи.

Тремор або інші екстрапірамідні симптоми; порушення сну, включаючи нічні жахи; периферична сенсорно-моторна або змішана периферична нейропатія.

Міопатія. Периферична сенсорна, моторна або змішана периферична нейропатія та міопатія можуть виникати вже через кілька місяців лікування, хоча іноді і через декілька років. Вони зазвичай зникають після відміни лікування. Однак одужання може бути неповним, проходити дуже повільно і наставати лише через кілька місяців після припинення прийому препарату.

Мозочкова атаксія; доброякісна внутрішньочерепна гіпертензія, головний біль. При виникненні поодиноких випадків головного болю необхідно виконати обстеження для визначення можливої причини.

Синдром паркінсонізму, паросмія.

З боку печінки та жовчовивідних шляхів.

Повідомляли про випадки ураження печінки; ці випадки діагностувалися за підвищеними рівнями трансаміназ у сироватці крові. Повідомляли про наступні побічні явища:

Зазвичай помірне та ізольоване підвищення рівнів трансаміназ (у 1,5-3 рази вище норми), яке зникало після зменшення дози препарату або навіть спонтанно.

Гостре ураження печінки з підвищенням рівнів трансаміназ у крові та/або з жовтяницею, включаючи печінкову недостатність, іноді з летальним наслідком, яке вимагає відміни препарату.

Хронічне ураження печінки, яке вимагає тривалого лікування. Гістологічні зміни відповідають картині псевдоалкогольного гепатиту або цирозу печінки. Оскільки клінічні та лабораторні ознаки нечітко виражені (варіабельна гепатомегалія, підвищення рівнів трансаміназ у крові у 1,5-5 разів від норми), показане регулярне моніторування функції печінки. У випадку підвищення рівнів трансаміназ у крові, навіть помірного, що виникає після прийому препарату протягом більш ніж 6 місяців, необхідно запідозрити розвиток хронічного ураження печінки. Ці клінічні та біологічні ознаки хронічного ураження печінки внаслідок перорального застосування аміодарону зазвичай незначні та зникають після відміни препарату, проте зареєстровано декілька летальних випадків.

З боку серця.

Зазвичай помірна, дозозалежна брадикардія.

Порушення провідності (синоатріальна та AV-блокада різного ступеня).

Виражена брадикардія, у виняткових випадках – зупинка синусового вузла, про які повідомляли у кількох випадках (при дисфункції синусового вузла у пацієнтів літнього віку). Виникнення або погіршення існуючої аритмії, яка іноді супроводжується зупинкою серця.

Пароксизмальна шлуночкова тахікардія типу «torsades de pointes».

З боку шлунково-кишкового тракту.

Нудота, блювання, порушення смаку, які зазвичай виникають на початку лікування та зникають при зменшенні дози.

Панкреатит/гострий панкреатит.

З боку статевих органів та молочних залоз.

Епідидиміт, однак причинно-наслідковий зв’язок із застосуванням препарату ще не встановлений.

Імпотенція.

Зниження лібідо.

З боку судин.

Васкуліт.

З боку системи крові та лімфатичної системи.

Тромбоцитопенія.

Гемолітична та апластична анемії.

Нейтропенія, агранулоцитоз.

З боку імунної системи.

Зафіксовано випадки ангіоневротичного набряку та/або кропив’янки.

Анафілактична/анафілактоїдна реакція, і навіть шок.

Вплив на результати лабораторних та інструментальних досліджень.

Рідкісні випадки гіпонатріємії можуть свідчити про розвиток СНСАГ.

Ураження нирок з помірним підвищенням рівнів креатиніну.

Загальні розлади.

Зафіксовано випадки гранульоми, головним чином гранульоми кісткового мозку.

Метаболічні та аліментарні розлади.

Зниження апетиту.

З боку психіки.

Сплутаність свідомості, делірій, галюцинації.

Розлади з боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини.

Червоний вовчак.

Звіт про очікувані побічні реакції

Звітність про підозрювані побічні реакції після реєстрації лікарського засобу має важливе значення. Це дає змогу продовжувати моніторинг співвідношення «користь/ризик» лікарського засобу. Інформацію про будь-які передбачувані побічні реакції слід подавати відповідно до вимог законодавства.

5 років.

Зберігати при температурі не вище 25 °C в оригінальній упаковці для захисту від дії світла. Зберігати в недоступному для дітей місці.

По 10 таблеток у блістері; по 3 або 6 блістерів у картонній коробці.

За рецептом.

КРКА, д. д., Ново место, Словенія/

KRKA, d.d., Novo mesto, Slovenia.

Адреса

Шмар’єшка цеста 6, 8501 Ново место, Словенія/

Smarjeska cesta 6, 8501 Novo mesto, Slovenia.