Аміцитрон порошок для орального розчину в саше по 23 г 10 шт

Фармакодинаміка. жарознижувальну, знеболювальну, антигістамінний, судинозвужувальний комбінований засіб, дія якого обумовлена властивостями компонентів, що входять до його складу.

Парацетамол має жарознижувальну, знеболювальну та протизапальну дію. Парацетамол переважно пригнічує синтез простагландинів у ЦНС і меншою мірою впливає на периферичну нервову систему, блокуючи проведення больових імпульсів.

Добре абсорбується, проникає через плацентарний бар'єр, у незначній кількості потрапляє в грудне молоко, метаболізується в печінці, виділяється нирками, T _½ - 1-4 ч. Тривалість дії - 3-4 ч.

Фенірамін - антигістамінний засіб, блокатор гістамінових _{Н1-рецепторів} на ефекторних клітинах, знижує проникність судин, попереджає розвиток набряку тканин, зменшує вираженість місцевих ексудативних процесів, усуває сльозотечу, свербіж в очах і носі.

Добре абсорбується, метаболізується в печінці, виділяється переважно нирками, T _½ - 16-18 год.

Фенілефрин - симпатомиметик, який в основному стимулює α-адренорецептори, чинить судинозвужувальну дію, зменшує набряк слизової оболонки носа і придаткових пазух.

Гвайфенезін є відхаркувальний засіб. Діє за рахунок збільшення обсягу і зниження в'язкості секрету в трахеї і бронхах, що полегшує виділення мокротиння при кашлі.

Фармакокінетика. Парацетамол швидко і майже повністю всмоктується в шлунково-кишковому тракті. При пероральному застосуванні C _max в плазмі крові досягається через 10-60 хв після прийому. 95% парацетамолу метаболізується в печінці шляхом сульфо- та глюкурокон'югаціі, а також окислення системою цитохромів P450. Виділяється нирками, переважно у вигляді метаболітів, 3% парацетамолу виводиться в незміненому вигляді. T _½ становить 1-4 год. Парацетамол проникає через плацентарний бар'єр, незначна частина проникає в грудне молоко.

Гвайфенезін швидко всмоктується в шлунково-кишковому тракті. При пероральному застосуванні C _max в плазмі крові досягається через 15 хв після прийому. Гвайфенезін метаболізується в нирках шляхом окислення в β- (2-метоксіфенокси) молочної кислоти - неактивного метаболіту, який виділяється з сечею. T _½ становить 1 ч.

Фенілефринугідрохлорид всмоктується в шлунково-кишковому тракті нерівномірно і піддається пресистемному метаболізму за допомогою МАО в кишечнику і печінці. Таким чином, запроваджений перорально фенілефрин має знижену біодоступність. C _max в плазмі крові досягається протягом 1-2 год. T _½ становить 2-3 ч. Виводиться з сечею майже повністю у вигляді сульфатного кон'югата.

Аскорбінова кислота компенсує підвищену потребу у вітаміні C при респіраторних інфекціях, посилює неспецифічну резистентність організму. Швидко абсорбується, метаболізується в печінці, виділяється нирками.

Симптоматичне лікування гострих респіраторних інфекцій та грипу: підвищеної температури тіла, головного болю, закладеності носа, нежитю, болю і ломоти в м'язах.

Для препаратів Аміцітрон плюс і Аміцітрон плюс без цукру також: продуктивний кашель з утрудненим виділенням мокротиння.

Препарат призначають дорослим і дітям віком від 14 років. приймають всередину у формі розчину. вміст саше розчиняють у склянці гарячої води (не окропу). можна приймати через кожні 3-4 год, але не більше 3 саше на добу. максимальний термін застосування без консультації лікаря - 3 дні, подальший прийом - за рекомендацією лікаря.

Аміцітрон плюс і Аміцітрон плюс без цукру: застосовувати всередину у формі розчину. Розчинити вміст 1 саше в 250 мл гарячої води, але не окропу. Приготований розчин використовувати в теплому вигляді. Дорослі пацієнти похилого віку, діти у віці старше 12 років: 1 саше кожні 4-6 год в разі потреби. Максимальна добова доза - 4 саше. Максимальний термін застосування без консультації лікаря - 3 дні. Якщо симптоми захворювання не зникають, необхідно звернутися до лікаря. Дітям у віці до 12 років препарати протипоказані.

Аміцітрон Екстратаб: дорослі та діти у віці старше 12 років: 1 таблетка кожні 4 ч. Запивати водою. Максимальну добову дозу - 6 таблеток - не слід перевищувати. Максимальний термін застосування без консультації лікаря - 3 дні. Подальше застосування можливе лише під наглядом лікаря.

Підвищена чутливість до компонентів препарату; ПІЛОРОДУОДЕНАЛЬНИМИ обструкція; гострий панкреатит; тяжкі порушення функції печінки та / або нирок; вроджені гіпербілірубінемії (у тому числі синдром Жильбера); дефіцит глюкозо-6-фосфатдегідрогенази; цукровий діабет; гіпертиреоз; гіпертрофія передміхурової залози із затримкою сечі; обструкція шийки сечового міхура; важкі форми аритмії, аг, атеросклерозу, ІХС, захворювання крові (в тому числі лейкопенія, виражена анемія); тромбоз; тромбофлебіт; ба; глаукома; епілепсія; алкоголізм, стану підвищеного збудження; супутнє лікування інгібіторами мао і період протягом 2 тижнів після припинення їх застосування.

Аміцітрон плюс і Аміцітрон плюс без цукру також: феохромоцитома, фенілкетонурія; рідкісні спадкові проблеми, пов'язані з непереносимістю фруктози, глюкозо-галактозної мальабсорбції або недостатністю сахарази-ізомальтази. Період вагітності та годування груддю. Вік до 12 років.

Не застосовувати одночасно з трициклічними антидепресантами, парацетамолсодержащімі препаратами, блокаторами β-адренорецепторів, симпатоміметиками.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: дерматит.

З боку імунної системи: анафілаксія, реакції гіперчутливості, включаючи свербіж, висипи на шкірі та слизових оболонках (зазвичай генералізований, еритематозний висип, кропив'янка), ангіоневротичний набряк, мультиформна ексудативна еритема (у тому числі синдром Стівенса - Джонсона), токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла).

З боку нервової системи: головний біль, запаморочення, тремор, психомоторне збудження і порушення орієнтації, занепокоєння, нервова збудливість, відчуття страху, дратівливість, порушення сну, безсоння, сонливість, сплутаність свідомості, галюцинації, депресивні стани, парестезії, шум у вухах, в окремих випадках - кома, судоми, дискінезія, зміни поведінки.

З боку органу зору: порушення зору і акомодації, мідріаз, підвищення внутрішньоочного тиску, сухість очей.

З боку дихальної системи: бронхоспазм у пацієнтів, чутливих до ацетилсаліцилової кислоти та інших нестероїдних протизапальних засобів.

Шлунково-кишковий тракт: нудота, блювання, печія, сухість у роті, дискомфорт і біль в епігастральній ділянці, запор, діарея, метеоризм, афти, гіперсалівація, геморагії.

З боку гепатобіліарної системи: порушення функції печінки, підвищення активності печінкових ферментів, як правило, без розвитку жовтяниці, гепатонекроз (при застосуванні високих доз).

З боку ендокринної системи: гіпоглікемія, аж до гіпоглікемічної коми.

З боку сечовидільної системи: нефротоксичність, інтерстиціальний нефрит, папілярний некроз, дизурія, затримка сечовипускання і складне становище сечовипускання, асептична піурія.

З боку серцево-судинної системи: артеріальна гіпертензія, аритмії (тахікардія, брадикардія і т.п.), задишка, біль в області серця.

З боку системи крові та лімфатичної системи: анемія (в тому числі гемолітична анемія), сульфгемоглобінемія і метгемоглобінемія (ціаноз, задишка, біль в області серця), тромбоцитопенія, агранулоцитоз, кровотечі, синці.

Інші: загальна слабкість.

Не можна перевищувати рекомендовані дози. в разі передозування слід негайно звернутися до лікаря через ризик ураження печінки, навіть якщо пацієнт відчуває себе добре.

При встановленої нестерпності деяких цукрів слід проконсультуватися з лікарем, перш ніж приймати цей препарат. Аміцітрон містить сахарозу, тому препарат не слід приймати пацієнтам з рідкісними спадковими захворюваннями, пов'язаними з непереносимістю фруктози, глюкозо-галактозної мальабсорбції або недостатністю сахарази-ізомальтази. Аміцітрон містить натрій, тому пацієнтам, які дотримуються натрій-контрольовану дієту, слід з обережністю застосовувати цей препарат. Лікарський засіб містить барвник «жовтий захід» FCF (E110), який може викликати алергічні реакції.

Не застосовувати одночасно з іншими препаратами, призначеними для симптоматичного лікування застуди та нежитю (судинозвужувальними, парацетамолсодержащімі). Пацієнтам з артритами легкої форми, які приймають анальгетики кожен день, і пацієнтам, які застосовують варфарин або подібні препарати, що викликають антикоагулянтний ефект, перед застосуванням препарату необхідно проконсультуватися з лікарем.

У пацієнтів з тяжкими інфекціями, такими як сепсис, які супроводжуються зниженням рівня глутатіону, при прийомі парацетамолу підвищується ризик виникнення метаболічного ацидозу. Симптомами метаболічного ацидозу є глибоке, прискорене або утруднене дихання, нудота, блювота, втрата апетиту. Слід негайно звернутися до лікаря у разі появи цих симптомів.

При захворюваннях печінки або нирок перед застосуванням препарату необхідно порадитися з лікарем. Слід враховувати, що у пацієнтів з алкогольними нецірротіческімі ураженнями печінки підвищується ризик гепатотоксичної дії парацетамолу.

З обережністю призначати при хворобі Рейно, АГ, захворюваннях серця, аритмії (брадикардії і т.д.), при гіпертрофії передміхурової залози, феохромоцитомі, при захворюваннях щитоподібної залози, печінки та нирок, при глаукомі, хронічних хворобах легенів і особам похилого віку. Препарат містить фенілефрин, який може привести до нападів стенокардії.

Препарат може впливати на результати лабораторних досліджень щодо вмісту в крові глюкози та сечової кислоти.

Якщо симптоми не зникають (зокрема, якщо головний біль стає постійним), слід звернутися до лікаря.

Тривале застосування препарату без консультації лікаря може бути небезпечним.

Аміцітрон плюс і Аміцітрон плюс без цукру містять аспартам (E951) - джерело фенілаланіну, який становить небезпеку для хворих на фенілкетонурію.

Застосування в період вагітності та годування груддю. Чи не застосовують.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами. При застосуванні Аміцітрона не рекомендується керувати автомобілем або працювати з іншими механізмами, оскільки препарат може викликати запаморочення, сонливість.

Швидкість всмоктування парацетамолу може підвищуватися при застосуванні метоклопраміду та домперидону і зменшуватися при застосуванні холестираміну. барбітурати зменшують вираженість жарознижуючого ефекту парацетамолу. протисудомні препарати (включаючи фенітоїн, барбітурати, карбамазепін), які стимулюють активність мікросомальних ферментів печінки, можуть посилювати токсичний вплив парацетамолу на печінку внаслідок підвищення ступеня його перетворення в гепатотоксичні метаболіти. при одночасному застосуванні парацетамолу з гепатотоксичними засобами підвищується токсичний вплив препаратів на печінку. одночасне застосування парацетамолу у високих дозах з ізоніазидом підвищує ризик розвитку гепатотоксичної синдрому. антикоагулянтний ефект варфарину та інших кумаринів може бути посилений при одночасному довготривалому регулярному щоденному застосуванні парацетамолу з підвищенням ризику кровотечі; періодичний прийом не викликає значного ефекту. парацетамол знижує ефективність діуретиків. не застосовувати одночасно з алкоголем.

Взаємодія фенілефрину з інгібіторами моноаміноксидази спричиняє гіпертензивний ефект, трициклічнимиантидепресантами (амітриптиліном) - підвищує ризик кардіоваскулярних побічних ефектів, дигоксином і серцевими глікозидами - призводить до аритмії і інфаркту. Фенілефрин з іншими симпатоміметиками підвищує ризик побічних серцево-судинних реакцій, може знижувати ефективність блокаторів β-блокаторів та антигіпертензивних препаратів (резерпін, метилдопа) з підвищенням ризику АГ і побічних серцево-судинних реакцій.

Фенірамін підсилює антихолінергічну дію атропіну, спазмолітиків, трициклічних антидепресантів, протипаркінсонічних препаратів. Одночасне застосування феніраміну зі снодійними засобами, барбітуратами, заспокійливими засобами, нейролептиками, транквілізаторами, анестетиками, наркотичними анальгетиками, алкоголем може значно збільшити вираженість його пригнічувала дії.

Аскорбінова кислота при пероральному прийомі посилює всмоктування пеніциліну, заліза, знижує ефективність гепарину та непрямих антикоагулянтів, підвищує ризик кристалурії при лікуванні саліцилатами та ризик глаукоми при лікуванні ГКС, в високих дозах знижує ефективність трициклічних антидепресантів. Антидепресанти, протипаркінсонічні та антипсихотичні препарати, похідні фенотіазину підвищують ризик затримки сечовипускання, сухості в роті, запорів. Аскорбінову кислоту можна приймати тільки через 2 години після ін'єкції дефероксаміну, оскільки їх одночасний прийом підвищує токсичність заліза, особливо в міокарді. Тривалий прийом великих доз при лікуванні дисульфірамом гальмує реакцію дисульфірам - алкоголь.

Гвайфенезин посилює дію седативних засобів і міорелаксантів.

Якщо пацієнт прийняв препарат в дозі, що перевищує рекомендовану, слід негайно звернутися до лікаря через ризик ураження печінки. ураження печінки можливо у дорослих, які прийняли ≥10 г парацетамолу, і у дітей, які застосували парацетамол в дозі 150 мг/кг маси тіла. прийом ≥5 г парацетамолу може призвести до ураження печінки у пацієнтів з факторами ризику (тривалий прийом карбамазепіну, фенобарбіталу, фенітоїну, примідону, рифампіцину, звіробою або інших препаратів, які індукують ферменти печінки, регулярне вживання надмірної кількості алкоголю; недостатність глутатіонової системи, наприклад розлади харчової поведінки, віл-інфекція, голодування, муковісцидоз, кахексія).

Симптоми передозування парацетамолу в перші 24 год: блідість, нудота, блювання, втрата апетиту і біль в животі. Ураження печінки може стати явним через 12-48 годин після передозування. Можуть виникати порушення метаболізму глюкози та метаболічний ацидоз. При тяжкому отруєнні печінкова недостатність може прогресувати до енцефалопатії, крововиливів, гіпоглікемії, коми та летального результату. ОПН з гострим некрозом канальців може проявлятися сильним болем в області попереку, гематурією, протеїнурією і розвинутися навіть при відсутності тяжкого ураження печінки. Відзначалися також серцева аритмія і панкреатит.

При тривалому застосуванні парацетамолу у високих дозах з боку органів кровотворення можуть розвинутися апластична анемія, панцитопенія, агранулоцитоз, лейкопенія (в тому числі нейтропенія), тромбоцитопенія. При прийомі у високих дозах з боку ЦНС можливі запаморочення, психомоторне збудження, порушення орієнтації, порушення сну; з боку сечовидільної системи - нефротоксичність (ниркова колька, інтерстиціальний нефрит, папілярний некроз).

При передозуванні необхідна швидка медична допомога. Пацієнта слід негайно доставити в лікарню, навіть якщо відсутні ранні симптоми передозування. Симптоми можуть бути обмежені нудотою і блювотою або можуть не відображати тяжкості передозування або може привести до ураження органів. Слід розглянути лікування активованим вугіллям, якщо надмірна доза парацетамолу була прийнята у межах 1 ч. Концентрацію парацетамолу в плазмі крові слід вимірювати через 4 год або пізніше після прийому (більш ранні концентрації є недостовірними). Лікування N-ацетилцистеином може бути застосовано протягом 24 годин після прийому парацетамолу, але максимальний захисний ефект настає при його застосуванні протягом 8 годин після прийому. Ефективність антидоту різко знижується після цього часу. При необхідності пацієнту в / в слід вводити N-ацетилцистеїн згідно з чинними рекомендаціями. При відсутності блювоти може бути застосований метіонін перорально як відповідна альтернатива у віддалених районах поза лікарнею.

При передозуванні фенілефрину виникають гіпергідроз, психомоторне збудження або пригнічення центральної нервової системи, головний біль, запаморочення, сонливість, порушення свідомості, аритмії, тремор, гіперрефлексія, судоми, нудота, блювота, дратівливість, неспокій, АГ.

При передозуванні феніраміну виникають атропіноподібні симптоми: мідріаз, фотофобія, сухість шкіри та слизових оболонок, гіпертермія, атонія кишечника. Пригнічення ЦНС призводить до порушення роботи дихальної та серцево-судинної систем (брадикардія, артеріальна гіпотензія, колапс).

При передозуванні аскорбінової кислоти виникають нудота, блювота, здуття і біль в животі, свербіж, шкірні висипання, підвищена збудливість. Дози 3000 мг можуть викликати тимчасову осмотичну діарею та шлунково-кишкові розлади, порушення обміну цинку, міді, дистрофію міокарда, глюкозурию, кристаллурию, нефролітіаз.

Гвайфенезін. Передозування невеликими або помірними дозами може викликати запаморочення або вертиго, шлунково-кишкові розлади (зокрема нудоту, блювоту). Дуже високі дози можуть викликати такі симптоми, як порушення, сплутаність свідомості та пригнічення дихання.

Лікування: симптоматична терапія. Протягом 6 годин після передозування необхідно провести промивання шлунка, а протягом перших 8 годин - перорально ввести метіонін або в / в цістеамін або N-ацетилцистеїн.

В оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °C.

діючі речовини: парацетамол, фенілефрину гідрохлорид, феніраміну малеат, кислота аскорбінова;

1 саше містить парацетамолу 500 мг, фенілефрину гідрохлориду 10 мг, феніраміну малеату 20 мг, кислоти аскорбінової 50 мг;

допоміжні речовини: сахароза, барвник жовтий захід FCF (E 110), кислоти лимонної моногідрат, натрію цитрат, ароматизатор лимонний натуральний.

Порошок для орального розчину.

Основні фізико-хімічні властивості: порошок білого кольору, в якому допускаються вкраплення блідо-жовтого та/або оранжевого кольору.

Аналгетики. Інші аналгетики та антипіретики. Аніліди. Парацетамол, комбінації без психолептиків.

Код АТХ N02B E51.

Фармакодинаміка

Парацетамол чинить жарознижувальну, болезаспокійливу та слабковиражену протизапальну дію. Парацетамол пригнічує синтез простагландинів у центральній нервовій системі (ЦНС) і блокує проведення больових імпульсів.

Фенілефрин – α-адреноміметик, чинить судинозвужувальну дію, зменшує набряк слизової оболонки носа і придаткових пазух.

Фенірамін – блокатор гістамінових Н₁-рецепторів, зменшує проникність судин, усуває сльозотечу, свербіж очей та носа.

Аскорбінова кислота посилює неспецифічну резистентність організму.

Фармакокінетика

Парацетамол добре абсорбується зі шлунково-кишкового тракту, проникає крізь плацентарний бар’єр, незначною мірою проникає у грудне молоко, метаболізується у печінці системою цитохрому Р450, виводиться нирками, період напіввиведення – 1–4 години. Тривалість дії – 3–4 години.

Фенілефрин метаболізується у кишечнику та печінці, виводиться нирками.

Фенірамін добре абсорбується зі шлунково-кишкового тракту, метаболізується у печінці системою цитохрому Р450, період напіввиведення – 16–18 годин, 70–83% виводиться нирками.

Аскорбінова кислота швидко абсорбується зі шлунково-кишкового тракту, метаболізується у печінці, виводиться нирками.

Симптоматичне лікування гострих респіраторних інфекцій та грипу: підвищеної температури тіла, головного болю, закладеності носа, нежитю, болю та ломоти у м’язах.

Підвищена чутливість до діючих речовин або до будь-якого з компонентів лікарського засобу, пілородуоденальна обструкція, гострий панкреатит, тяжкі порушення функції печінки та/або нирок, вроджені гіпербілірубінемії, дефіцит глюкозо-6-фосфатдегідрогенази, фенілкетонурія, цукровий діабет, гіпертиреоз, гіпертрофія передміхурової залози з затримкою сечі, феохромоцитома, обструкція шийки сечового міхура, тяжкі форми аритмії, артеріальної гіпертензії, атеросклерозу, ішемічної хвороби серця; захворювання крові, лейкопенія, анемія, тромбоз, тромбофлебіт, бронхіальна астма, закритокутова глаукома, епілепсія, алкоголізм, стани підвищеного збудження, порушення сну, супутнє лікування β-блокаторами, іншими симпатоміметиками, лікування лікарськими засобами, що пригнічують або підвищують апетит, та амфетаміноподібними психостимуляторами, трициклічними антидепресантами, інгібіторами моноаміноксидази (МАО) та період протягом 2 тижнів після припинення їх застосування.

Швидкість всмоктування парацетамолу може збільшуватися при застосуванні з метоклопрамідом та домперидоном і зменшуватися при застосуванні з холестираміном (цей ефект є незначним, якщо холестирамін застосовувати через 1 годину). Барбітурати зменшують жарознижувальний ефект парацетамолу. При прийомі пробенециду дозу парацетамолу слід зменшити, тому що він впливає на метаболізм парацетамолу. Парацетамол знижує ефективність діуретиків; може подовжувати період напіввиведення хлорамфеніколу; може індукувати метаболізм ламотриджину у печінці, у зв’язку з чим знижується його біодоступність і ефективність. Парацетамол може впливати на результати визначення рівнів сечової кислоти фосфоро-вольфрамовокислим методом.

Ризик гепатотоксичності парацетамолу зростає при прийомі ізоніазиду та препаратів, що індукують мікросомальні ферменти печінки [барбітурати; протисудомні лікарські засоби (фенітоїн, фенобарбітал, карбамазепін); рифампіцин]. Гепатотоксичні лікарські засоби збільшують імовірність кумуляції парацетамолу та передозування. При регулярному прийомі парацетамолу та зидовудину можлива нейтропенія і підвищення ризику ураження печінки. Гепатотоксичність парацетамолу може посилюватися при тривалому або надмірному вживанні алкоголю. Не застосовувати одночасно з алкоголем. При тривалому прийомі парацетамолу може посилюватися антикоагуляційний ефект варфарину та інших похідних кумарину, і збільшуватися ризик кровотечі. При епізодичному застосуванні парацетамолу такий ефект не виражений.

Взаємодія фенілефрину з інгібіторами МАО спричиняє гіпертензивний ефект, з трициклічними антидепресантами (у т. ч. амітриптиліном) підвищує ризик побічних ефектів з боку серцево-судинної системи, з серцевими глікозидами (у т. ч. дигоксином) призводить до аритмій та інфаркту, з іншими симпатоміметиками збільшує ризик побічних реакцій з боку серцево-судинної системи (у т. ч. артеріальної гіпертензії). Фенілефрин може знижувати ефективність β-блокаторів та інших антигіпертензивнихпрепаратів (резерпіну, метилдопи, дебризохіну, гуанетидину) з підвищенням ризику побічних реакцій з боку серцево-судинної системи (у т. ч. артеріальної гіпертензії). Одночасне застосування фенілефрину з алкалоїдами ріжків (ерготаміном і метисергідом) може збільшити ризик ерготизму.

Фенірамін посилює антихолінергічну дію атропіну, спазмолітиків, трициклічних антидепресантів, протипаркінсонічних лікарських засобів, інгібує дію антикоагулянтів. Одночасне застосування феніраміну з анестетиками, снодійними та заспокійливими засобами (у т. ч. барбітуратами), нейролептиками, транквілізаторами, наркотичними аналгетиками, алкоголем може значно збільшити його пригнічувальну дію.

Аскорбінова кислота при пероральному прийомі посилює всмоктування заліза, підвищує рівень етинілестрадіолу, пеніцилінів, тетрациклінів, знижує рівень антипсихотичних лікарських засобів (у т. ч. фенотіазинових похідних) у крові; знижує ефективність гепарину та непрямих антикоагулянтів, підвищує ризик кристалурії при лікуванні саліцилатами та ризик глаукоми при лікуванні глюкокортикостероїдами, високі дози зменшують ефективність трициклічних антидепресантів. Аскорбінову кислоту можна приймати лише через 2 години після ін’єкції дефероксаміну, оскільки їх одночасний прийом підвищує токсичність заліза, особливо у міокарді, що може призвести до серцевої декомпенсації. Тривалий прийом високих доз при лікуванні дисульфірамом гальмує реакцію дисульфірам-алкоголь. Абсорбція аскорбінової кислоти знижується при прийомі пероральних контрацептивів, вживанні фруктових або овочевих соків, лужного пиття.

Аміцитрон^® містить сахарозу, тому цей лікарський засіб не слід приймати пацієнтам з рідкісними спадковими проблемами, пов’язаними з непереносимістю фруктози, глюкозо-галактозною мальабсорбцією або недостатністю сахарази-ізомальтази. У зв’язку з ризиком передозування не застосовувати Аміцитрон^® одночасно з іншими лікарськими засобами, призначеними для симптоматичного лікування застуди та нежитю (судинозвужувальними, парацетамолвмісними), з іншими лікарськими засобами, які містять вітамін С.

Ризик гепатотоксичності підвищується у пацієнтів з алкогольними ураженнями печінки та у пацієнтів, які зловживають алкоголем. Перед застосуванням лікарського засобу Аміцитрон^® необхідно проконсультуватися з лікарем пацієнтам із захворюваннями печінки, нирок, бронхолегеневими захворюваннями (хронічним обструктивним захворюванням легені, див. розділ «Протипоказання»), зі встановленою непереносимістю деяких цукрів; пацієнтам з артритами легкої форми, які приймають аналгетики кожен день; пацієнтам, які застосовують варфарин або подібні антикоагулянти.

У пацієнтів з тяжкими інфекціями, такими як сепсис, які супроводжуються зниженням рівня глутатіону, при прийомі парацетамолу підвищується ризик виникнення метаболічного ацидозу. Симптомами метаболічного ацидозу є глибоке, прискорене або утруднене дихання, нудота, блювання, втрата апетиту. Слід негайно звернутися до лікаря у разі появи цих симптомів.

Лікарський засіб містить фенілефрин, який може спричиняти напади стенокардії. З обережністю застосовувати лікарський засіб при артеріальній гіпертензії, захворюваннях серця, аритміях, брадикардії (див. розділ «Протипоказання»); хворобі Рейно, при гіпертрофії передміхурової залози (оскільки є ризик затримки сечі) (див. розділ «Протипоказання»), при захворюваннях щитовидної залози (див. розділ «Протипоказання»), печінки (у т. ч. гострому гепатиті) та нирок (див. розділ «Протипоказання»), при глаукомі (див. розділ «Протипоказання»), хронічних хворобах легенів, при підвищеному зсіданні крові, хронічному недоїданні, зневодненні, стенозуючій пептичній виразці, пацієнтам літнього віку. З особливою обережністю призначати пацієнтам з порушенням метаболізму заліза (гемосидероз, гемохроматоз, таласемія), з нефролітіазом в анамнезі (ризик гіпероксалурії та осаду оксалатів у сечовому тракті після прийому високих доз аскорбінової кислоти). Всмоктування аскорбінової кислоти може змінюватися при порушенні моторики кишечнику, ентериті або зниженій шлунковій секреції. 1 саше лікарського засобу Аміцитрон^® містить 3,5 ммоль (80 мг) натрію, тому пацієнтам, які застосовують натрій-контрольовану дієту, слід з обережністю застосовувати цей препарат. Лікарський засіб містить барвник жовтий захід FCF (Е 110), який може спричиняти алергічні реакції.

Лікарський засіб може впливати на результати лабораторних досліджень щодо вмісту в крові глюкози, сечової кислоти, креатиніну, неорганічних фосфатів. Може бути негативним результат дослідження прихованої крові у калі.

Не можна перевищувати рекомендованих доз.

Якщо симптоми не поліпшуються протягом 5 днів або супроводжуються високою температурою, пропасницею тривалістю більше 3 днів, висипом або тривалим головним болем, слід звернутися до лікаря, оскільки ці явища можуть бути симптомами більш серйозного захворювання.

Лікарський засіб протипоказаний у період вагітності або годування груддю.

Вплив лікарського засобу на фертильність спеціально не досліджували. Доклінічні дослідження не виявили будь-якого особливого впливу парацетамолу на фертильність при застосуванні його у терапевтичних дозах. Належних досліджень впливу фенілефрину та феніраміну на репродуктивну токсичність у тварин не проводили.

При застосуванні лікарського засобу Аміцитрон^® не рекомендується керувати автомобілем та працювати зі складними механізмами, оскільки лікарський засіб може спричиняти сонливість та інші побічні реакції з боку нервової системи та органів зору.

Лікарський засіб застосовувати дорослим та дітям віком від 14 років. Вміст саше розчинити у склянці гарячої води (не окропу) та випити. Прийом лікарського засобу можна повторювати кожні 3–4 години, але не більше 3 саше на добу. Максимальний термін застосування – 5 днів.

Діти.

Застосовувати лікарський засіб дітям віком до 14 років протипоказано.

При передозуванні парацетамолу у перші 24 годиниз’являються блідість шкіри, нудота, блювання, втрата апетиту та абдомінальний біль. При прийомі високих доз можуть спостерігатися порушення орієнтації, психомоторне збудження, запаморочення, порушення сну, серцевого ритму, панкреатит, гепатонекроз. Першою ознакою ураження печінки може бути біль у животі, який не завжди проявляється у перші 12–48 годин, а може виникати пізніше, до 4–6 днів після застосування лікарського засобу. Ураження печінки, як правило, виникає максимум через 72–96 годин після передозування. Можуть виникати порушення метаболізму глюкози та метаболічний ацидоз, крововиливи. При тривалому застосуванні парацетамолу у високих дозах може розвинутись апластична анемія, панцитопенія, лейкопенія, агранулоцитоз, нейтропенія, тромбоцитопенія. У поодиноких випадках повідомлялося про гостру ниркову недостатність із некрозом канальців, яка можлива навіть при відсутності тяжкого ураження печінки, що проявляється сильним поперековим болем, гематурією, протеїнурією. Можлива нефротоксичність: ниркова коліка, інтерстиціальний нефрит, капілярний некроз.

Прийом дитиною парацетамолу у дозі понад 150 мг/кг маси тіла та прийом дорослим 10 г або більше парацетамолу, особливо з алкоголем, може призвести до гепатоцелюлярного некрозу з розвитком енцефалопатії, крововиливів, гіпоглікемії, печінкової коми та летального наслідку. У пацієнтів з факторами ризику [тривале лікування карбамазепіном, фенобарбіталом, фенітоїном, примідоном, рифампіцином, звіробоєм або іншими лікарськими засобами, що індукують ферменти печінки; зловживання алкоголем; недостатність глутатіонової системи (розлади харчової поведінки, муковісцидоз, ВІЛ-інфекція, голодування, кахексія)] застосування 5 г або більше парацетамолу може призвести до ураження печінки.

При передозуванні необхідна швидка медична допомога. Пацієнта слід негайно доставити у лікарню, навіть якщо відсутні ранні симптоми передозування. Симптоми можуть бути обмежені нудотою та блюванням або можуть не відображати тяжкості передозування чи ризику ураження органів. Якщо надмірна доза парацетамолу була прийнята менше 1 години назад, слід прийняти активоване вугілля. Концентрацію парацетамолу у плазмі крові слід вимірювати через 4 години або пізніше після прийому (більш ранні концентрації є недостовірними). Лікування N-ацетилцистеїном можна застосовувати протягом 24 годин після прийому парацетамолу, але максимальний захисний ефект настає при його застосуванні у перші 8 годин. Ефективність антидоту різко знижується після цього часу. При необхідності пацієнту слід вводити N-ацетилцистеїн внутрішньовенно, згідно з чинними рекомендаціями. Як альтернативу, при відсутності блювання у віддаленні від лікарні можна застосовувати перорально метіонін.

При передозуванні фенілефрину виникають гіпергідроз, психомоторне збудження або пригнічення ЦНС, головний біль, запаморочення, сонливість, порушення свідомості, тремор, гіперрефлексія, судоми, нудота, блювання, дратівливість, неспокій, аритмії, артеріальна гіпертензія; у тяжких випадках – кома. Для усунення гіпертензивних ефектів можна застосовувати внутрішньовенно блокатор α -рецепторів; судом – діазепам.

При передозуванні феніраміну виникають атропіноподібні симптоми: мідріаз, фотофобія, сухість шкіри та слизових, гіпертермія, атонія кишечнику. Пригнічення ЦНС призводить до порушення роботи дихальної та серцево-судинної систем (брадикардії, артеріальної гіпотонії, колапсу).

Симптоми, зумовлені взаємним потенціюванням парасимпатолітичного ефекту феніраміну та симпатоміметичного ефекту фенілефрину: сонливість, за якою може розвиватися збудження (особливо у дітей) або пригнічення ЦНС, порушення зору, стійкий головний біль, нервозність, безсоння, гіперрефлексія, дратівливість, порушення кровообігу, брадикардія, висип. Специфічного антидоту для лікування передозування антигістамінними засобами не існує. Слід надати пацієнтові звичайну невідкладну допомогу, у т. ч. застосувати активоване вугілля, сольовий послаблювальний засіб та вжити стандартні заходи для підтримки кардіореспіраторної системи. Не дозволяється застосовувати стимулятори; для лікування артеріальної гіпотензії можна застосувати судинозвужувальні засоби.

При передозуванні аскорбінової кислоти виникають нудота, блювання або діарея (які зникають після її відміни); здуття та біль у животі, свербіж, шкірні висипи, підвищена збудливість. Дози понад 3000 мг можуть спричинити тимчасову осмотичну діарею та шлунково-кишкові розлади, порушення обміну цинку, міді, дистрофію міокарда; при тривалому застосуванні у високих дозах можливе пригнічення функції інсулярного апарату підшлункової залози та глюкозурія. Передозування може призвести до змін ниркової екскреції аскорбінової та сечової кислот під час ацетилювання сечі з випаданням в осад оксалатних конкрементів.

Лікування симптоматичне: протягом перших 6 годин після передозування необхідно промити шлунок, а протягом перших 8 годин – перорально ввести метіонін або внутрішньовенно – цистеамін або N-ацетилцистеїн.

З боку шкіри і підшкірної клітковини: дерматит, висип, свербіж, кропив’янка, мультиформна ексудативна еритема, синдром Стівенса–Джонсона, синдром Лайєлла.

З боку імунної системи: реакції гіперчутливості, включаючи анафілактичний шок, ангіоневротичний набряк.

З боку нервової системи: головний біль, запаморочення, тремор, психомоторне збудження, порушення орієнтації, занепокоєність, нервозність, відчуття страху, дратівливість, безсоння, сонливість, сплутаність свідомості, галюцинації, депресивні стани, парестезії, шум у вухах; в окремих випадках – кома, судоми, дискінезія, зміни поведінки.

З боку органів зору: порушення зору та акомодації, мідріаз, підвищення внутрішньоочного тиску, сухість очей.

З боку дихальної системи: бронхоспазм у пацієнтів, чутливих до ацетилсаліцилової кислоти та до інших нестероїдних протизапальних засобів (НПЗЗ).

З боку шлунково-кишкового тракту: нудота, блювання, печія, сухість у роті, дискомфорт і біль у животі, запор, діарея, метеоризм, анорексія, афти, гіперсалівація, геморагії, подразнення слизових оболонок.

З боку гепатобіліарної системи: порушення функції печінки, гіпертрансаміназемія, як правило, без розвитку жовтяниці, гепатонекроз (при застосуванні високих доз).

З боку ендокринної системи: гіпоглікемія, аж до гіпоглікемічної коми.

З боку сечовидільної системи: нефротоксичність, інтерстиціальний нефрит, капілярний некроз, дизурія, затримка сечі та утруднення сечовипускання, ниркова коліка, ниркова недостатність.

З боку серцево-судинної системи: артеріальна гіпертензія, аритмії, тахікардія, брадикардія, посилене серцебиття, задишка, біль у ділянці серця, напади стенокардії.

На відміну від антигістамінних лікарських засобів другого покоління, застосування феніраміну не асоціюється з пролонгацією QT інтервалу і серцевою аритмією.

З боку системи крові та лімфатичної системи: анемія (у т. ч. гемолітична анемія), сульфгемоглобінемія і метгемоглобінемія (ціаноз, задишка, біль у ділянці серця), панцитопенія, лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз, тромбоцитопенія, кровотечі, синці.

Інші: загальна слабкість, нездужання.

3 роки.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °C.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Порошок для орального розчину по 23 г у саше № 1.

Порошок для орального розчину по 23 г у саше; по 10 саше в пачці з картону.

Без рецепта.

Товариство з додатковою відповідальністю «ІНТЕРХІМ».

Адреса

Україна, 65025, м. Одеса, 21-й км. Старокиївської дороги, 40-А.