Анаприлін-Здоров'я таблетки по 10мг контейнер 50шт

Анаприлин (пропранолол) є неселективним блокатором β-адренорецепторів. повідомлялося про його мембраностабилизирующих властивості, але препарат не має внутрішньої симпатоміметичної активності.

Анаприлин застосовується у вигляді пропранололу гідрохлориду при лікуванні артеріальної гіпертензії, феохромоцитоми, стенокардії, інфаркту міокарда та серцевої аритмії. Він також застосовується для контролю гіпертрофічної кардіоміопатії. Препарат призначається для контролю симптомів симпатичної гіперактивності, гіпертиреозу, тривожних розладів і тремору. Інші показання включають профілактику мігрені, шлунково-кишкових кровотеч у пацієнтів з портальною гіпертензією.

При артеріальній гіпертензії його вводять в початкових дозах 40-80 мг 2 рази на добу, підвищуючи дозу до звичайного діапазону 160-320 мг на добу; деяким пацієнтам може знадобитися доза до 640 мг на добу. Анаприлин не підходить для екстреного лікування артеріальної гіпертензії; не слід вводити внутрішньовенно при артеріальній гіпертензії.

При феохромоцитомі пацієнти, спрямовані на хірургічне лікування, можуть отримувати по 60 мг на добу за 3 дні до операції, завжди в комбінації з блокатором альфа-адреноблокатори. Якщо пухлина неоперабельна, тривале лікування може бути призначено з добовою дозою 30 мг.

При стенокардії початкові дози пропранололу гідрохлориду - 40 мг, їх вводять 2-3 рази на добу, підвищують у міру необхідності до звичайного діапазону 120-240 мг на добу. Деяким пацієнтам може знадобитися до 320 мг на добу.

Анаприлин призначається протягом 5-21 дня після інфаркту міокарда в дозах 40 мг, вводиться 4 рази на добу протягом 2-3 днів, а потім по 80 мг 2 рази на добу. Інший режим дозування - приймати 180-240 мг на добу (розділити на рівні дози).

Анаприлин можна призначати в дозах 30-160 мг на добу, розділити на рівні дози при тривалому лікуванні аритмій серця.

Для екстреного лікування серцевих аритмій пропранололу гідрохлорид можна вводити повільно у вигляді внутрішньовенної ін'єкції протягом 1 хв, в дозі 1 мг, повторюючи при необхідності кожні 2 хв, поки максимальна доза 10 мг буде введена хворому (що знаходиться в свідомості) і 5 мг для пацієнта під наркозом. Пацієнтів, які отримують препарат в / в, слід ретельно контролювати.

При гіпертрофічній кардіоміопатії звичайна доза пропранололу гідрохлориду становить 10-40 мг 3-4 рази на добу.

Доза при тривожних розладах становить 40 мг на добу; вона може бути підвищена до 40 мг 2-3 рази на добу.

Есенціальний тремор можна лікувати за допомогою 40 мг препарату 2-3 р / добу; доза може бути підвищена з тижневими інтервалами до 160 мг на добу, хоча можуть знадобитися дози до 320 мг на добу.

Початкова доза 40 мг 2-3 рази на добу використовується для профілактики мігрені; доза може бути підвищена з тижневими інтервалами до 160 мг на добу. Деяким пацієнтам призначали препарат у дозі 240 мг щодня.

При портальної гіпертензії Анаприлин слід призначати в початкових дозах по 40 мг 2 рази на добу; доза може бути підвищена до 160 мг 2 рази на добу.

діти

Пропранололу гідрохлорид застосовується як перорально, так і внутрішньовенно у дітей, хоча він не ліцензований для всіх показань.

Пропоновані дози при артеріальній гіпертензії:

- новонароджені: 250 мкг/кг перорально 3 рази на добу, при необхідності підвищувати до максимуму 2 мг/кг 3 рази на добу;

- 1 місяць - 12 років: від 0,25 до 1 мг/кг перорально 3 рази на добу, підвищується в міру необхідності до максимуму 5 мг/кг на добу, розділена на рівні дози;

- 12 років і більше: доза для дорослих.

Для терапії аритмій, феохромоцитоми та гіпертиреозу:

- новонароджені: 250-500 мкг/кг перорально 3 рази на добу. В якості альтернативи: 20-50 мкг/кг можна вводити внутрішньовенно 3-4 рази на добу, вводити повільно, постійно контролювати стан пацієнта;

- 1 місяць - 18 років: 250-500 мкг/кг перорально 3-4 рази на добу, з поправкою на максимум 1 мг/кг 4 рази на добу або загальна добова доза 160 мг. В якості альтернативи: 25-50 мкг/кг можна вводити внутрішньовенно 3-4 рази на добу, повільно вводити з відповідним контролем.

Для профілактики мігрені:

- дітям до 12 років: 10-20 мг перорально 2-3 рази на добу;

- старше 12 років: доза для дорослих.

Пропранолол розчинний у воді та спирті, слабо розчинний в хлороформі та практично не розчиняється в ефірі.

Анаприлин практично повністю всмоктується зі шлунково-кишкового тракту; проте досягнуті концентрації в плазмі крові дуже різняться у різних людей. Немає різниці в швидкості поглинання двох ізомерів пропранололу. Пропранолол виявляється в плазмі крові протягом 30 хв, а пік його концентрації досягаються через 60-90 хв після прийому всередину.

Пропранололу гідрохлорид повільно всмоктується після прийому препарату у вигляді капсул пролонгованої дії і досягає піку своєї концентрації в крові через 6 годин після прийому.

Препарат метаболізується при першому проходженні через печінку. Анаприлин широко накопичується в тканинах організму, включаючи легені, печінку, нирки та серце. Він легко проникає через гематоенцефалічний бар'єр, плаценту, в грудне молоко. Більш ніж на 90% зв'язується з білками плазми крові. Збільшення пов'язання з білками плазми препарату збільшує його метаболізм і зменшує обсяг розподілу, що призводить до більш короткому Т _1/2.

Який посилає Т _1/2 значно варіює в різних дослідженнях. Після в / в 10 мг пропранололу гідрохлориду зі швидкістю 1,03 мг/хв в одному дослідження концентрація в плазмі крові знизилася протягом 2 фаз. Т _1/2 під час початкової фази був 10 хв, а під час кінцевої фази склав 2,3 години. Результати іншого дослідження показують, що Т _1/2 (L) -енантіомер на 50% довше, ніж (D) -енантіомер. Коли звичайна терапевтична доза пропранололу вводиться постійно, Т _1/2 коливається в періоді 3,4-6 ч. Дослідження одноразової дози в цілому показали більш короткий Т _1/2 - 2-3 ч. Т _1/2 пропранололу може зменшуватися у хворих зі зниженою нирковою функцією. Проте немає достатніх доказів для зміни підтримуючої дози препарату для пацієнтів з порушенням функції нирок.

Під час початкової пероральної терапії утворюється активний метаболіт 4-гідроксіпропранолол. Це з'єднання має приблизно такий же, як пропранолол, активністю і може міститися в плазмі крові в кількості, приблизно рівній такого початкового речовини. Цей метаболіт швидше виводиться з плазми крові, ніж пропранолол, і практично відсутній в ній через 6 годин після прийому препарату всередину. Анаприлин майже повністю метаболізується в печінці. Тільки 1-4% від пероральної або внутрішньовенної дози препарату з'являється в калі у вигляді незмінного лікарського засобу і метаболітів.

Хронічна ниркова недостатність може бути пов'язана зі зниженням метаболізму ліків по відношенню до зниження активності печінкової ферментної системою. Анаприлин, мабуть, істотно не піддається гемодіалізу. Зниження кліренсу і збільшення Т _1/2 були зареєстровані у геріатричних хворих в порівнянні з більш молодими пацієнтами (Al-Majed AA et al. 2017).

Розглянемо кілька цікавих досліджень.

Гемангіоми є найбільш поширеними доброякісними судинними пухлинами у немовлят. Хоча більшість інфантильних гемангіом (ІГ) мають здатність мимовільно зникати після інволюції пухлини, медичне втручання потрібне в підгрупі ІГ, коли розвиваються ускладнення, що призводять до виразки, кровотечі або естетичної деформації. Основним лікуванням для цієї підгрупи є фармакологічне втручання, і пропранолол став препаратом першої лінії для складних гемангіом. У дослідженні була проведена оцінка ефективності пропранололу щодо проліферації ІГ в клінічній когорти, що включає 578 пацієнтів.

Ретроспективно були розглянуті в цілому 578 пацієнтів з ІГ, яких лікували пероральним пропранололом з січня 2010 по грудень 2012 р Відповіді на лікування пропранололом були класифіковані як: відмінно, добре, погано або не було відповіді на терапію. На підставі відповіді на лікування пропранололом (1 раз на добу в дозі 1,0 мг/кг для пацієнтів віком до 2 міс; 2 рази на добу в добовій загальній дозі 2 мг/кг для пацієнтів старше 2 міс) використовувалася додаткова фармакотерапія або операції для пацієнтів з ІГ для задовільного клінічного результату.

560 пацієнтів (96,9%) із загальної кількості з ІГ в дослідженні відповіли на пероральне лікування пропранололом, і частота відповідей істотно відрізнялася для пацієнтів різного віку, причому наймолодші пацієнти мали найвищий рівень відповіді. Середній час лікування склало 6 міс (3-12 міс). Наприклад, швидкість відповіді на пропранолол була 98,1% у пацієнтів віком до 2 міс в порівнянні з 93,3% у пацієнтів старше 2 міс, але молодше 8 міс, і 73,7% у пацієнтів у віці старше 8 міс. 131 пацієнт, у якого були виявлені в повному обсязі інволютивних гемангіоми, додатково лікувався тимололом малеата або імпульсним лазером на барвнику. 117 (89,3%) з 131 пацієнта показали позитивну відповідь. Випадків ускладнень, що загрожують життю, після застосування пропранололу не було. Проте спостерігалися незначні побічні ефекти, включаючи 10 (1,73%) випадків порушення сну, 7 (1,21%) випадків діареї і 5 (0,86%) - бронхоспазм.

ІГ вимагає раннього втручання. Під час фази інволюції може бути знижена доза пропранололу, щоб мінімізувати побічні ефекти до припинення терапії. Для пацієнтів, у яких проявляється телеангіектазія і хроматоз після лікування пропранололом, введення 0,5% розчину тимололу малеату або імпульсного лазера на барвнику є ефективним терапевтичним підходом для повної інволюції (Zhang L. et al. 2017).

Хоча Анаприлин як і раніше є препаратом першого вибору для профілактики мігрені, оптимальна його доза досі невідома. Основна мета одного з досліджень - прояснити цей момент. 53 пацієнта, що страждають від серйозних нападів мігрені, отримували пропранолол в низьких дозах, до 1 мг/кг маси тіла щодня, протягом 1 міс. Якщо пацієнт давав позитивну відповідь на терапію, то лікування залишалося незмінним протягом ще 2 міс. Якщо відповіді на терапію не було, доза пропранололу поступово підвищувалася, поки відповідь не була отримана. 39 (73,5%) пацієнтів відповіли на низькі дози, і 7 з 17 пацієнтів, у яких доза була підвищена через погану або відсутньої реакції, показали поліпшення. 5 пацієнтів не закінчили дослідження через побічні ефекти важкого характеру, які посилювалися при збільшенні дози. Толерантність не була помічена. На підтвердження відомої користі препарату в профілактиці мігрені, отримані результати показують, що низькі дози ефективні в боротьбі з серйозними нападами мігрені у багатьох пацієнтів. Менше третини хворих потребують більш високих дозах для контролю нападів мігрені (Pascual J. et al., 1989).

Фактори, що впливають на реакцію есенціального тремору на тривале введення пропранололу (120 мг щодня протягом 2 тижнів, а потім 240 мг щодня протягом ще 2 тижнів), були досліджені в подвійному сліпому перехресному плацебо-контрольованому дослідженні у 16 пацієнтів. Тремор рук оцінювали за допомогою акселерометрів з автономним комп'ютерним аналізом. Було встановлено, що препарат перевершує плацебо тільки при більш високих дозах (240 мг на добу). При цьому дозуванні медіана зниження амплітуди тремору (в порівнянні з контрольною величиною) склала 45%. Відповідь на препарат (виражений в процентному зміну амплітуди тремору) позитивно корелював з контрольною амплітудою і негативно (але слабше) з частотою контрольного піку тремору. У пацієнтів з тремором кисті більше 6 × 10 ^-3 см зміщення руки зменшилася на 65% в порівнянні з тільки 17% у пацієнтів, у яких амплітуда тремору була нижче цієї межі. Не було виявлено статистично значущої взаємозв'язку між відсотковою зміною амплітуди тремору і тривалістю порушення і віком пацієнтів. Результати продемонстрували, що пацієнтам з невеликою амплітудою тремору не відображено терапія пропранололом, якщо тільки їх тремор не сильно погіршується в умовах надмірного викиду адренергічних речовин (Calzetti S. et al., 1983).

У подвійному сліпому контрольованому дослідженні було встановлено, що пропранолол в дозі 120 мг на добу безпечний і ефективний при лікуванні 28 пацієнтів з хронічним неврозом, хронічної тривогою, яким був поставлений цей діагноз, і вони були відібрані у відповідності зі строгими конкретними критеріями. Було встановлено, що знижена доза пропранололу, складова 40 мг на добу, неефективна. В аналізі використовувалися як одномірні, так і багатовимірні непараметричні статистичні дані. Обговорювалися такі проблеми, як патогенетичні механізми виникнення симптомів тривоги, спосіб дії блокаторів бета-блокаторів та їх місце в лікуванні станів тривоги, оптимальна доза, моніторинг рівня препарату в плазмі та тривалість застосування (Tanna VT et al., 1977).

діюча речовина: propranolol;

1 таблетка містить пропранололу гідрохлориду 10 мг або 40 мг;

допоміжні речовини: тальк, крохмаль кукурудзяний, гіпромелоза, кремнію діоксид колоїдний безводний, кальцію стеарат, целюлоза мікрокристалічна.

Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості: таблетки білого або майже білого кольору, плоскоциліндричної форми, з фаскою.

Засоби, що впливають на серцево-судинну систему. Неселективні блокатори β-адренорецепторів. Пропранолол. Код АТХ C07A A05.

Фармакодинаміка

Пропранолол – гіпотензивний, антиангінальний, антиаритмічний засіб.

Пропранолол блокує b1- і b2-адренорецептори, проявляє мембраностабілізуючу дію, пригнічує автоматизм синоатріального вузла, виникнення ектопічних ділянок у передсердях, атріовентрикулярному вузлі і меншою мірою – у шлуночках. Знижує швидкість проведення збудження в атріовентрикулярному з’єднанні по пучку Кента переважно в антероградному напрямку. Знижує частоту та зменшує силу серцевих скорочень, потребу міокарда у кисні. Знижує серцевий викид, артеріальний тиск, секрецію реніну, нирковий кліренс і швидкість клубочкової фільтрації. Пригнічує реакцію барорецепторів дуги аорти на зниження артеріального тиску.

Пригнічує ліполіз у жировій тканині, перешкоджаючи підвищенню рівня вільних жирних кислот (коефіцієнт атерогенності може збільшуватися). Пригнічує глікогеноліз, секрецію глюкагону та інсуліну, перетворення тироксину у трийодтиронін. Підвищує тонус мускулатури бронхів і скоротливість матки. Посилює секреторну та моторну активність травного тракту.

У хворих на ішемічну хворобу серця зменшує частоту нападів стенокардії, підвищує переносимість фізичних навантажень, знижує потребу у нітрогліцерині. Проявляє кардіопротективну дію, імовірно, знижуючи ризик повторного інфаркту міокарда та раптової серцевої смерті на 20–50 %.

Після прийому одноразової дози пропранололу спостерігається зниження систолічного та діастолічного артеріального тиску у положенні як лежачи, так і стоячи; стійкий гіпотензивний ефект розвивається до кінця другого тижня лікування.

Фармакокінетика

При прийомі всередину швидко і майже повністю (90 %) всмоктується з травного тракту. Біодоступність становить 30–40 % (ефект першого проходження через печінку) і залежить від характеру їжі та інтенсивності печінкового кровотоку, збільшується при тривалому застосуванні. Cmax у плазмі крові досягається через 1–2 години після прийому внутрішньо. З білками плазми крові зв’язується на 90–95 %, обсяг розподілу становить 3–5 л/кг. Проявляє високу ліпофільність, накопичується у легеневій тканині, головному мозку, нирках та серці. Проникає через гематоенцефалічний і плацентарний бар’єри, а також у грудне молоко. Метаболізується у печінці шляхом глюкуронування (99 %). T½ – 3–5 годин, при тривалому застосуванні подовжується до 12 годин. Виводиться переважно нирками у вигляді метаболітів (до 90 %), у незміненому вигляді – менше 1 %. Не видаляється при гемодіалізі.

Контроль есенціальної та ниркової гіпертензії, стенокардія, довготривала профілактична терапія після перенесеного інфаркту міокарда, контроль більшості форм аритмій серця, профілактика мігрені, есенціальний тремор, контроль збудження та тахікардії збудження, додаткова терапія при тиреотоксикозі та тиреотоксичному кризі; у складі комбінованої терапії – феохромоцитома (тільки у поєднанні з α-адреноблокаторами).

Підвищена чутливість до будь-яких компонентів лікарського засобу; кардіогенний шок, атріовентрикулярна блокада II і III ступеня, синоатріальна блокада, синдром слабкості синусового вузла, синусова брадикардія (частота серцевих скорочень менше 50 уд/хв), стенокардія Принцметала, артеріальна гіпотензія, неконтрольована серцева недостатність, бронхіальна астма або бронхоспазм в анамнезі, тяжкі порушення периферичного кровообігу, метаболічний ацидоз (у т. ч. діабетичний ацидоз), після тривалого голодування, нелікована феохромоцитома, цукровий діабет, хронічні захворювання печінки.

Пропранолол змінює тахікардію гіпоглікемії. Пацієнтам, хворим на цукровий діабет, слід дотримуватися обережності при одночасному застосуванні пропранололу і гіпоглікемічних засобів. Пропранолол може пролонгувати гіпоглікемічну реакцію на інсулін.

Антиаритмічні препарати класу І та аміодарон можуть потенціювати вплив пропранололу на час провідності передсердь та спричиняти негативний інотропний ефект.

Пропранолол з особливою обережністю застосовувати пацієнтам, які отримують супутнє лікування кардіодепресантами (хлороформ, ефір або споріднені анестетики), антиаритмічними препаратами (хінідин, лідокаїн, прокаїнамід), що загострюють депресивні ефекти.

Гуанетидин, резерпін, діуретики та інші антигіпертензивні препарати, включаючи препарати групи вазодилататорів, можуть посилювати антигіпертензивну дію пропранололу.

Глікозиди наперстянки при одночасному застосуванні з b-блокаторами можуть підвищувати час атріовентрикулярної провідності.

Одночасне застосування b-блокаторів з блокаторами кальцієвих каналів з негативною інотропною дією (верапаміл, дилтіазем) може призвести до посилення цих ефектів, зокрема, у пацієнтів з порушеною функцією серця та/або синоатріальної або атріовентрикулярної провідності. Це може призвести до тяжкої артеріальної гіпотензії, брадикардії та серцевої недостатності. b-блокатор або блокатор кальцієвих каналів не можна вводити внутрішньовенно протягом 48 годин після припинення застосування іншого.

Одночасне застосування дигідропіридинових блокаторів кальцієвих каналів (наприклад ніфедипіну) може підвищувати ризик артеріальної гіпотензії і спричиняти серцеву недостатність у пацієнтів з її латентною формою.

Одночасне застосування симпатоміметиків (наприклад адреналіну) може блокувати ефекти b-блокаторів. Слід дотримуватися обережності при парентеральному введенні препаратів, що містять адреналін, пацієнтам, які застосовують b-блокатори, оскільки у рідкісних випадках це може призвести до вазоконстрикції, артеріальної гіпертензії та брадикардії. Слід дотримуватися обережності також при застосуванні з такими препаратами як ізопреналін та норадреналін.

Застосування пропранололу під час інфузії лідокаїну може підвищити концентрацію лідокаїну у плазмі крові приблизно на 30 %. Пацієнти, які вже застосовували пропранолол, мають тенденцію до більш високих концентрацій лідокаїну у плазмі крові, ніж ті, які не застосовували пропранолол. Слід уникати цієї комбінації.

Супутнє застосування циметидину або гідралазину, а також алкоголю, підвищує рівень пропранололу у плазмі крові.

b-блокатори можуть посилити артеріальну гіпертензію «синдрому відміни», спричинену відміною клонідину. При одночасному застосуванні цих двох препаратів, b-блокатор слід відмінити за кілька днів до припинення прийому клонідину. При заміщенні клонідину на b-блокатор застосування останнього слід розпочинати через кілька днів після припинення прийому клонідину.

При супутньому застосуванні пропранололу з ерготаміном, дигідроерготаміном або спорідненими препаратами слід дотримуватися обережності внаслідок незначної можливості виникнення вазоспастичних реакцій.

При одночасному застосуванні інгібітори синтезу простагландинів (наприклад ібупрофен та індометацин) можуть зменшити гіпотензивний ефект пропранололу.

При одночасному застосуванні пропранололу та хлорпромазину можливе підвищення рівнів обох препаратів у плазмі крові. Це може призвести до посилення антипсихотичного ефекту хлорпромазину та посилення антигіпертензивного ефекту пропранололу.

При застосуванні анестетиків з пропранололом слід дотримуватися обережності. Анестезіолог має бути проінформований про застосування пацієнтом пропранололу і в якості анестезуючого агента має бути обраний препарат з якомога меншою негативною інотропною дією. Застосування b-блокаторів разом з анестезуючим засобом може призвести до послаблення рефлекторної тахікардії та підвищити ризик артеріальної гіпотензії. Слід уникати застосування анестезуючих засобів з кардіодепресивним ефектом.

Наступні лікарські засоби можуть взаємодіяти з пропранололом внаслідок впливу на ферментативні системи печінки, що метаболізують пропранолол та ці лікарські засоби: хінідин, пропафенон, рифампіцин, теофілін, варфарин, тіоридазин та дигідропіридинові блокатори кальцієвих каналів (ніфедипін). Враховуючи, що на концентрацію у плазмі крові кожного з цих препаратів може здійснюватись вплив, необхідне коригування дозування залежно від клінічної оцінки терапії.

Пропранолол, як і інші b-блокатори протипоказаний при неконтрольованій серцевій недостатності, але можна з обережністю застосовувати пацієнтам з контрольованою серцевою недостатністю. При застосуванні пацієнтам зі зниженим резервом серця слід дотримуватися обережності. b-адреноблокатори слід відмінити при явній серцевій недостатності.

У пацієнтів з контрольованою серцевою недостатністю або сімейною схильністю до бронхіальної астми пропранолол слід застосовувати з обережністю. При розвитку цих станів слід припинити лікування.

Пропранолол протипоказаний при тяжких порушеннях кровообігу периферичних судин; застосування при менш серйозних порушеннях периферичного кровообігу може призвести до погіршення стану.

Пропранолол слід з обережністю застосовувати пацієнтам з атріовентрикулярною блокадою І ступеня внаслідок негативного впливу препарату на час проведення.

Пропранолол може блокувати/змінювати ознаки і симптоми гіпоглікемії (особливо тахікардію). Пропранолол може іноді спричиняти гіпоглікемію навіть у пацієнтів без цукрового діабету, наприклад у новонароджених, немовлят, дітей, пацієнтів літнього віку, пацієнтів, які знаходяться на гемодіалізі, пацієнтів з хронічними захворюваннями печінки та при передозуванні препарату. В окремих пацієнтів пропранолол може спричинити тяжку гіпоглікемію, що проявляється нападами та/або комою. Пацієнтам, хворим на цукровий діабет, застосування пропранололу на тлі гіпоглікемічної терапії слід проводити з обережністю. Пропранолол може пролонгувати гіпоглікемічну реакцію на інсулін.

Пропранолол може маскувати симптоми тиреотоксикозу.

Початкове лікування тяжкої злоякісної артеріальної гіпертензії слід спланувати таким чином, щоб уникнути різкого зниження діастолічного тиску з порушенням ауторегуляторних механізмів.

Внаслідок фармакологічної дії пропранололу може знижуватися частота серцевих скорочень. У рідкісних випадках, коли у пацієнта при лікуванні пропранололом розвиваються симптоми, що можуть бути зумовлені низькою частотою серцевих скорочень, дозу препарату слід зменшити.

Пацієнтам з ішемічною хворобою серця не слід різко відміняти препарат. Препарат слід відміняти поступово або замінювати його еквівалентною дозою іншого b-блокатора.

У пацієнтів з ішемічною хворобою серця різка відміна b-адреноблокатора може призвести до підвищення частоти нападів стенокардії або до погіршення стану серця.

У пацієнтів з анафілактоїдними реакціями в анамнезі пропранолол може спричинити більш тяжку реакцію на ці алергени. Для таких пацієнтів звичайні дози адреналіну, що застосовуються для лікування алергічних реакцій, можуть виявитися недостатніми.

Пацієнтам з декомпенсованим цирозом печінки пропранолол слід застосовувати з обережністю.

Пацієнтам з вираженими порушеннями функції печінки або нирок пропранолол застосовувати з обережністю та підбором початкової дози.

Для пацієнтів з нирковою недостатністю слід збільшити інтервал між прийомом препарату або зменшити дозу пропранололу, щоб уникнути кумуляції препарату.

У пацієнтів з портальною гіпертензією може бути порушена функція печінки та розвинутися печінкова енцефалопатія. Застосування пропранололу у таких випадках може підвищити ризик розвитку печінкової енцефалопатії.

При проведенні анестезії на тлі застосування пропранололу потрібна обережність. Необхідно проінформувати анестезіолога та підібрати анестезуючий агент з якомога меншою негативною інотропною дією.

Застосування у період вагітності неможливе за винятком випадків, коли очікуваний терапевтичний ефект для вагітної перевищує потенційний ризик для плода.

Доказів тератогенності пропранололу не існує. Однак β-блокатори знижують плацентарну перфузію, що може призвести до внутрішньоутробної загибелі плода, ранніх і передчасних пологів. Крім того, можуть спостерігатися побічні реакції, особливо гіпоглікемія і брадикардія у новонароджених та брадикардія у плода. Існує підвищений ризик серцевих і легеневих ускладнень у новонароджених у післяпологовий період.

Більшість β-блокаторів, особливо ліпофільні сполуки, можуть проникати у грудне молоко, хоча й різною мірою. Внаслідок цього не рекомендується годування груддю у період застосування препарату.

Через можливість розвитку побічних ефектів з боку центральної нервової і серцево-судинної систем під час лікування препаратом необхідно дотримуватися обережності, керуючи автотранспортом або займаючись іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги і швидкості психомоторних реакцій.

Приймати всередину за 10–30 хвилин до їди, запиваючи достатньою кількістю рідини. Режим дозування індивідуальний. Дозу і тривалість лікування визначає лікар.

Дорослі.

Артеріальна гіпертензія: початкова доза становить 80 мг 2 рази на добу. При необхідності дозу поступово підвищувати кожен тиждень залежно від реакції хворого на лікування. Зазвичай добові дози становлять 160–320 мг.

Стенокардія, збудження, мігрень, есенціальний тремор: початкова доза становить 40 мг 2–3 рази на добу. При необхідності дозу поступово підвищувати на ту ж саме величину з інтервалом в 1 тиждень залежно від реакції хворого на лікування. Зазвичай при стенокардії діапазон добових доз становить 80–320 мг. Адекватна реакція на лікування збудження, мігрені та есенціального тремору спостерігається при лікуванні у діапазоні доз 80–160 мг на добу, стенокардії – 120–240 мг на добу.

Аритмії, тахікардія збудження, тиреотоксикоз: зазвичай дози становлять 10–40 мг 3–4 рази на добу.

Довготривала профілактична терапія після перенесеного інфаркту міокарда: терапію слід розпочинати на 5–21 день після інфаркту міокарда. Початкова доза становить 40 мг 4 рази на добу протягом 2–3 днів; після цього добову дозу можна підвищити до 80 мг 2 рази на добу.

Феохромоцитома (тільки у комбінації з α-адреноблокатором): призначати по 60 мг на добу протягом 3 днів перед операцією; у неоперабельних випадках – 30 мг на добу.

Пацієнти літнього віку. Дані щодо взаємозв’язку між рівнем препарату у крові та віком пацієнта є суперечливими. Внаслідок цього для пацієнтів літнього віку оптимальне дозування слід визначати індивідуально відповідно до клінічної відповіді.

Діти. Дозування має бути індивідуальним відповідно до стану серцевої системи та обставин, що спричинили необхідність лікування.

При лікуванні керуватися наступними схемами:

Аритмія, феохромоцитома, тиреотоксикоз: препарат застосовувати дітям віком від 3 років у дозуванні 0,25–0,5 мг/кг маси тіла 3–4 рази на добу.

Мігрень: діти віком від 3 до 12 років – 20 мг 2–3 рази на добу, віком від 12 років – дозування як для дорослих пацієнтів.

Діти. Лікарський засіб призначати дітям віком від 3 років (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Симптоми: запаморочення, виражена артеріальна гіпотензія, брадикардія, аритмія, серцева недостатність, колапс, акроціаноз, судоми, утруднення дихання, бронхоспазм.

Лікування: промивання шлунка, призначення адсорбуючих засобів. При відсутності ознак набряку легень призначати інфузії плазмозамінних розчинів, при неефективності – епінефрин, допамін, добутамін; при серцевій недостатності – серцеві глікозиди, b-адреноміметики, діуретики, глюкагон; при судомах – діазепам внутрішньовенно; при бронхоспазмі – β-адреностимулятори інгаляційно або парентерально. При наявності порушення атріовентрикулярної провідності – 1–2 мг атропіну внутрішньовенно (дорослим), при низькій ефективності – встановлення тимчасового кардіостимулятора. При шлуночковій екстрасистолії застосовувати лідокаїн (антиаритмічні препарати IА класу не застосовуються). При зниженні артеріального тиску хворий повинен знаходитися у положенні Тренделенбурга. Гемодіаліз неефективний.

Препарат зазвичай добре переноситься, але можливе виникнення нижченаведених побічних реакцій.

З боку серця: артеріальна гіпотензія, ортостатична гіпотензія, синусова брадикардія, атріовентрикулярна блокада, розвиток/прогресування серцевої недостатності, порушення периферичного кровообігу.

З боку системи крові: тромбоцитопенія, тромбоцитопенічна пурпура, лейкопенія, агранулоцитоз.

З боку нервової системи: астенія, запаморочення, головний біль, безсоння або сонливість, нічні кошмари, зниження швидкості психічних і рухових реакцій, депресія, занепокоєння, сплутаність свідомості або короткочасна амнезія, парестезії, галюцинації, судоми, психози, зміни настрою.

З боку органів зору: порушення гостроти зору, зменшення секреції слізної рідини, сухість та болючість очей, кератокон’юнктивіт.

З боку дихальної системи: фарингіт, кашель, задишка, респіраторний дистрес-синдром, бронхо- та ларингоспазм.

З боку травної системи: нудота, блювання, біль в епігастральній ділянці, діарея або запор, тромбоз мезентеріальної артерії, ішемічний коліт.

З боку шкіри і підшкірної клітковини: шкірні реакції, свербіж, висипання, алопеція, загострення псоріазу, псоріазоподібні шкірні реакції.

З боку ендокринної системи: гіпоглікемія.

З боку судин: похолодання кінцівок, загострення переміжної кульгавості, синдром Рейно.

З боку гепатобіліарної системи: порушення функції печінки (у т. ч. холестаз).

Інші: гарячка, артралгія, ослаблення лібідо, зниження потенції, хвороба Пейроні, міастенія гравіс, збільшення рівня антинуклеарних антитіл.

4 роки.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °C.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Таблетки № 10´5, № 50 у блістері у коробці; № 50 у контейнері у коробці.

За рецептом.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фармацевтична компанія «Здоров’я».

Україна, 61013, Харківська обл., місто Харків, вулиця Шевченка, будинок 22.