Еротон таблетки по 50 мг блістер 4 шт

Фармакодинаміка. еротон - пероральний препарат, який застосовують для лікування порушень ерекції у чоловіків. препарат являє собою цитратную сіль силденафілу, селективний інгібітор цГМФ специфічної фосфодіестерази типу 5 (ФДЕ-5).

Механізм дії. Фізіологічний механізм ерекції статевого члена полягає у вивільненні оксиду азоту (NO) у кавернозному тілі при сексуальній стимуляції. NO активує фермент гуанілатциклазу, яка викликає підвищення рівня цГМФ, розслаблення гладких м'язів кавернозного тіла і посилення припливу до них крові.

Силденафіл не чинить прямої розслаблюючої дії на ізольоване кавернозне тіло людини, але посилює ефективність оксиду азоту (NO), пригнічуючи ФДЕ5, що відповідає за деградацію цГМФ у кавернозному тілі.

Коли при сексуальній стимуляції відбувається локальне вивільнення NO, пригнічення ФДЕ5 силденафілом спричиняє підвищення рівня цГМФ у кавернозному тілі, в результаті чого розслабляються гладкі м'язи та посилюється приплив крові до кавернозного тіла.

Застосування силденафілу в рекомендованих дозах неефективно без сексуальної стимуляції.

Силденафіл селективен щодо ФДЕ5. Його вплив на ФДЕ5 сильніший, ніж вплив на інші відомі фосфодіестерази.

Порушення зору. При застосуванні силденафілу в дозі 100 мг у деяких пацієнтів через 1 год виявлено легкий непостійне порушення сприйняття кольору (синього / зеленого); через 2 години після прийому препарату ці зміни зникали. Ймовірним механізмом порушення кольорового зору вважають пригнічення ФДЕ-6, яка бере участь в процесі передачі світла в сітківці ока. Ефект силденафілу на ФДЕ-6 в 10 разів поступається його активності щодо ФДЕ 5. Силденафіл не впливає на гостроту зору, контрастність сприйняття, електроретинограму, внутрішньоочний тиск або пупілометрію.

Ефективність. Ефективність силденафілу, яку оцінювали стосовно здатності препарату забезпечувати наступ і підтримання ерекції, достатньої для проведення статевого акту, продемонстрована і зберігалася при тривалому застосування препарату (1 рік).

При прийомі силденафілу в дозах 25; 50; 100 мг поліпшення ерекції відмічено у 62; 74; 82% пацієнтів відповідно. Крім поліпшення еректильної функції, аналіз МІЕФ (міжнародний індекс еректильної функції) показав, що лікування силденафілом підвищує також оргазм і задоволення від статевого акту.

При лікуванні силденафілом поліпшення відзначено у 59% хворих на цукровий діабет; у 43% хворих, які перенесли радикальну простатектомію; у 83% пацієнтів з травмою спинного мозку.

Фармакокінетика. У межах рекомендованого діапазону доз фармакокінетика силденафілу пропорційна дозі. Препарат виводиться з організму переважно шляхом біотрансформації в печінці (в основному за участю цитохрому Р450 3А4) з утворенням активного метаболіту з властивостями, подібними силденафілу.

Всмоктування. Силденафіл швидко всмоктується після внутрішнього застосування. З _max, досягає в плазмі крові, реєстрували через 30-120 хв (в середньому 60 хв) після перорального прийому натщесерце. У випадках, коли препарат приймають разом з дуже жирною їжею, швидкість всмоктування зменшується.

Розподіл. Середній обсяг розподілу силденафілу в рівноважному стані - 105 л, що свідчить про його проникнення в тканини. Як силденафіл, так і його головний метаболіт приблизно на 96% зв'язаний з білками плазми крові. Зв'язування з білками не залежить від загальної концентрації препарату.

Метаболізм. Силденафіл метаболізується переважно ізоферментами печінки. Головний циркулюючий метаболіт характеризується селективністю до ФДЕ5, подібною силденафілу, але його активність відносно ФДЕ5 становить близько 50% селективності вихідного препарату. Концентрація цього метаболіту в плазмі крові становить близько 40% відповідної концентрації силденафілу. Кінцевий час напіввиведення метаболіту становить близько 4 год.

Виведення. Загальний кліренс силденафілу становить 41 л / год з кінцевим терміном напіввиведення 3-5 год. При пероральному застосуванні силденафіл виводиться головним чином з калом (близько 80% прийнятої дози) і меншою мірою з сечею (близько 13% прийнятої дози).

Фармакокінетика у пацієнтів спеціальних груп

Пацієнти похилого віку. У пацієнтів похилого віку (65 років і старше) відзначали знижені показники кліренсу силденафілу, а концентрації силденафілу були приблизно на 90% вище, ніж у молодих пацієнтів (18-45 років). З огляду на вікову залежність зв'язування з білками, відповідне підвищення концентрації вільного силденафілу в плазмі крові становило майже 40%.

Пацієнти з недостатністю функції нирок. У пацієнтів з легкою (кліренс креатиніну 50-80 мл/хв) і помірної (кліренс креатиніну 30-49 мл/хв) недостатністю функції нирок фармакокінетика силденафілу не змінювався після його прийому всередину в разовій дозі 50 мг. У пацієнтів з тяжкою (кліренс креатиніну ≤30 мл/хв) недостатністю функції нирок кліренс силденафілу знижувався, що призводило до збільшення AUC (100%) і C _max (88%) у порівнянні з пацієнтами того ж віку, але без порушень функції нирок.

Пацієнти з недостатністю функції печінки. У пацієнтів з легким і помірним цирозом печінки (клас А і В за шкалою Чайлд-П'ю) кліренс силденафілу зменшувався, що було причиною збільшення AUC (84%) і C _max (47%) у порівнянні з пацієнтами такого ж віку, у яких не діагностована печінкова недостатність. Фармакокінетику силденафілу у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки (клас С за шкалою Чайлд-П'ю) не дослідили.

Лікування порушень ерекції, що визначаються як нездатність досягти та підтримати ерекцію статевого члена, необхідну для успішного статевого акту. для ефективної дії препарату необхідно сексуальне збудження.

Таблетки призначені для перорального прийому. для реалізації ефекту силденафілу необхідне сексуальне збудження.

Приймають всередину приблизно за 1 год до статевого акту.

Початкова доза препарату становить 50 мг. З огляду на ефективність і переносимість препарату, доза може бути підвищена до 100 мг або знижена до 25 мг. Максимальна добова доза - 100 мг, максимальна рекомендована частота прийому - 1 раз на добу. Активність Еротона може проявлятися великим терміном дії при прийомі препарату з їжею, порівняно з прийомом натщесерце.

Застосування у пацієнтів похилого віку. Змінювати дозу не потрібно.

Застосування у пацієнтів з порушенням функції нирок. При легкої і помірної ниркової недостатності (кліренс креатиніну - 30-80 мг/хв) режим дозування препарату не змінюється. При тяжкій нирковій недостатності (кліренс креатиніну 30 мл/хв) внаслідок зниженого кліренсу силденафілу початкова доза препарату становить 25 мг.

Застосування у пацієнтів з порушенням функції печінки. Внаслідок зниженого кліренсу силденафілу початкова доза препарату становить 25 мг.

Застосування на тлі лікування іншими препаратами. Для пацієнтів, які приймають одночасно препарати - інгібітори ізоферменту 3А4 цитохрому Р450 (еритроміцин, кетоконазол, ітраконазол, саквінавір та т.п.), початкова доза силденафілу становить 25 мг. При одночасному прийомі з ритонавіром максимальна разова доза силденафілу не повинна перевищувати 25 мг протягом 48 год.

З метою зменшення ризику розвитку постуральної гіпотензії слід досягти стабілізації стану пацієнтів на тлі терапії блокаторами α-адренорецепторів до застосування препарату. Крім того, слід розпочати призначення препарату з найнижчої дози.

При необхідності призначення препарату в дозі 25 мг застосовують силденафіл у відповідній дозі.

Підвищена чутливість до силденафілу та допоміжних компонентів препарату; терапія нітратами або іншими донаторамі оксиду азоту (оскільки силденафіл посилює гіпотензивну дію нітратів, які застосовують постійно або в екстрених випадках); захворювання, при яких сексуальна активність є небажаною (тяжкі форми серцево-судинних захворювань, нестабільна стенокардія, тяжка серцева недостатність тощо); одночасний прийом з іншими засобами для лікування еректильної дисфункції.

Прийом Еротона протипоказаний пацієнтам, які втратили зір на одне око через неартеріальной передньої ішемічної оптичної нейропатії, незалежно від того, сталося це через попередній прийому інгібітору фосфодіестерази-5 чи ні.

Безпека силденафілу не вивчалася у таких підгрупах пацієнтів, і тому його застосування протипоказано у пацієнтів з важкими порушеннями функції печінки, з артеріальною гіпотензією (АТ 90/50 мм рт. Ст.), З нещодавно перенесеним інсультом або інфарктом міокарда та відомими спадковими дегенеративними захворюваннями сітківки , такими як пігментний ретиніт (у меншій частині таких пацієнтів відзначають генетичне захворювання ФДЕ сітківки).

З боку нервової системи - головний біль, запаморочення, сонливість, гіпестезія; епілептичний напад, рецидив епілептичного нападу, підвищена стомлюваність;

з боку серцево-судинної системи - вазодилатація (припливи), артеріальна гіпотензія або гіпертензія, пальпітація (відчуття серцебиття), транзиторні ішемічні атаки, шлуночкова аритмія, тахікардія, нестабільна стенокардія, інфаркт міокарда, раптова зупинка серця, синкопе, носові кровотечі, інсульт;

з боку зорового аналізатора - порушення зору (затуманення зору, підвищена чутливість до світла), дефекти полів зору, хроматопсія (помірного ступеня, транзиторна, головним чином кольоровий зір), біль в очах, почервоніння очей, неартеріальная передня ішемічна оптична нейропатія, судинна оклюзія сітківки ;

з боку органу слуху - дзвін у вухах, раптова глухота;

з боку дихальної системи - риніт (закладеність носа);

з боку травної системи - диспепсія, нудота, блювання, сухість у роті;

з боку імунної системи - реакції гіперчутливості (включаючи висип на шкірі), синдром Стівенса - Джонсона, токсичний епідермальний некроліз;

з боку репродуктивної системи - пролонгована ерекція та / або пріапізм;

з боку кістково-м'язової системи - біль у м'язах, біль у грудях.

Для діагностики порушень ерекції, визначення можливих причин захворювання та призначення адекватного лікування необхідно ретельно вивчити історію хвороби пацієнта та провести ретельне медичне обстеження.

Для ефективності Еротона необхідна сексуальна стимуляція.

Із сексуальною активністю пов'язаний певний ступінь ризику через можливість серцевого нападу. Отже, перш ніж почати курс будь-якого лікування порушень ерекції, лікар повинен перевірити стан серцево-судинної системи пацієнта. Препарати, призначені для лікування еректильної дисфункції, не слід приймати пацієнтам, для яких сексуальна активність небажана.

Повідомлялося про серйозні серцево-судинні ускладнення, таких як інфаркт міокарда, раптова серцева смерть, вентрикулярная аритмія, цереброваскулярна геморагія і транзиторна ішемічна атака. У більшості, але не у всіх пацієнтів з такими ускладненнями виявляли попередні серцево-судинні фактори ризику. Переважна більшість таких випадків спостерігалася протягом або відразу після сексуального навантаження, незначну частину - через короткий період після прийому силденафілу без сексуальної активності. Інші випадки виникали через години або дні після застосування силденафілу та сексуального навантаження. Таким чином, неможливо встановити пряму залежність таких випадків із застосуванням силденафілу, сексуальним навантаженням, супутніми серцево-судинними захворюваннями, комбінацією цих факторів або іншими факторами.

При одноразовому прийомі силденафілу в дозах до 100 мг не виявлено клінічно значущих змін ЕКГ. Середнє максимальне зниження систолічного артеріального тиску у пацієнтів, які перебували в горизонтальному положенні, після перорального прийому препарату в дозі 100 мг становило 8,34 мм рт. ст. Відповідну зміну діастолічного артеріального тиску у пацієнтів, які перебували в горизонтальному положенні, становило 5,5 / 3 мм рт. ст. Нижче, ніж зазвичай, але короткочасно АТ знижувався у пацієнтів, які одночасно приймали нітрати.

Силденафіл чинив системну вазодилатуючу дію, що призводила до минущого зниження артеріального тиску. Цей ефект незначний або взагалі не призводить до будь-яких наслідків у більшості пацієнтів. Однак до призначення силденафілу лікар повинен ретельно зважити ризик небажаних проявів вазодилатирующего дії у пацієнтів з певними супутніми захворюваннями, особливо на тлі сексуальної активності. Підвищена чутливість до вазодилататорам виявлена у хворих з лівошлуночковою обструкцією (аортальний стеноз, обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія), а також з множинними проявами системної атрофії, яка відзначається в одиничних випадках і проявляється тяжким порушенням автономного контролю артеріального тиску.

Еротон в дозі 100 мг 1 раз на добу при пероральному застосуванні у пацієнтів з важкими захворюваннями серця знижує показники середнього систолічного артеріального тиску спокою та діастолічного АТ в порівнянні з вихідним рівнем. Середнє легеневе систолічний АТ знизилося на 9%. Силденафіл не чинив ніякого впливу на серцевий викид і кровотік в стенозірованних коронарних артеріях внаслідок поліпшення аденозінстімулірованного резерву кровотоку (у коронарних артеріях з та без стенозу).

У хворих з еректильною дисфункцією і стабільною стенокардією, які регулярно приймали антиангінальні препарати (за винятком нітратів) та застосовували силденафіл у дозі 100 мг 1 раз на добу всередину, відзначено збільшення тривалості тредміл-тесту і середнього часу виконання вправи до загострення симптомів стенокардії в порівнянні з плацебо.

У пацієнтів із супутньою АГ, які одночасно приймають 2 і більше антигіпертензивних препаратів, силденафіл у дозі 100 мг 1 раз на добу всередину поліпшував ерекцію і збільшував кількість успішних сексуальних спроб. Кількість побічних ефектів була однаковою порівняно з відповідним показником у пацієнтів в інших групах, які брали 3 і більше антигіпертензивних препаратів.

Повідомлялося про неартеріальной передньої ішемічної нейропатії зорового нерва (NAION), яка є причиною погіршення або втрати зору. У разі раптового погіршення зору слід припинити прийом препарату і негайно звернутися до лікаря. У більшості цих пацієнтів мали такі фактори ризику: зменшене співвідношення глибина / площа (застійний диск), вік старше 50 років, цукровий діабет, артеріальна гіпертензія, захворювання коронарних судин, гіперліпідемія і куріння. Не встановлено причинних зв'язків між застосуванням інгібіторів фосфодіестерази-5 і виникненням NAION. Лікар повинен попередити пацієнтів, що вже мали прояви NAION, про можливий рецидив NAION. Пацієнтів слід попередити про необхідність негайно звернутися до лікаря у разі раптового погіршення зору.

У пацієнтів з віковою дегенерацією сітківки силденафіл у дозі 100 мг 1 раз на добу всередину добре переносився і не виявляв клінічного ефекту під час дослідження зорових функцій в тестах (гострота зору, сітка Амслера, розпізнавання кольору, штучний потік світла, периметр Гамфрея і фотострес).

Силденафіл рекомендується застосовувати з обережністю у пацієнтів, які одночасно приймають блокатори α-адреноблокатори, оскільки в деяких випадках це може призвести до симптоматичної гіпотензії. Для того щоб мінімізувати ризик розвитку постуральної гіпотензії, слід досягти стабілізації показників артеріального тиску за допомогою блокаторів α-блокаторами до застосування силденафілу. Жінкам необхідно рекомендувати розпочинати застосування силденафілу з низьких доз. Крім того, лікар повинен інформувати пацієнта, що робити в разі виникнення симптомів постуральної гіпотензії.

У деяких пацієнтів з вродженим пігментним ретинітом відзначені генетичні дефекти фосфодіестерази сітківки ока. Немає інформації щодо безпеки призначення силденафілу пацієнтам з пігментним ретинітом, тому такій групі пацієнтів силденафіл слід призначати з обережністю.

Силденафіл підсилює антиагрегаційний ефект натрію нітропрусиду (донатора NO). Немає інформації щодо безпеки при призначенні силденафілу пацієнтам зі схильністю до кровотечі або гострою виразкою шлунка, тому цій групі пацієнтів силденафіл слід призначати з обережністю.

Препарати, призначені для лікування порушень ерекції, необхідно застосовувати з обережністю у пацієнтів з анатомічними деформаціями пеніса (такими як ангуляції, кавернозні фібрози або хвороба Пейроні) та пацієнтам із захворюваннями, які можуть привести до розвитку пріапізму (такі як серпоподібно анемія, множинна мієлома або лейкемія ).

Безпека і ефективність комбінацій силденафілу з іншими видами лікування для еректильної дисфункції не вивчалися, тому застосовувати такі комбінації не рекомендується.

Після перорального прийому разової дози 100 мг силденафілу не відмічено впливу на рухливість сперматозоїдів і морфологічні властивості сперми у здорових пацієнтів.

Повідомлялося про раптове зниження і втрати слуху у незначної кількості пацієнтів при застосуванні інгібіторів фосфодіестерази-5, включаючи силденафіл. У більшій частині цих пацієнтів мали фактори ризику раптового зниження або втрати слуху. Ніяких причинних зв'язків між застосуванням інгібіторів фосфодіестерази-5 і раптовим зниженням і втратою слуху не встановлено. У разі раптового зниження та втрати слуху слід рекомендувати пацієнтам припинити застосування силденафілу та негайно проконсультуватися з лікарем.

Застосування в період вагітності та годування груддю. Препарат не застосовують у жінок.

Діти. Препарат не застосовують у дітей.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами. Внаслідок побічних ефектів (запаморочення, зміни зору) силденафіл може впливати на здатність керувати транспортними засобами або роботі з механізмами.

Вплив інших препаратів на силденафіл. метаболізм силденафілу опосередкований головним чином цитохромом р450 (cyp). інгібітори цих ізоферментів можуть зменшити виведення силденафілу, а індуктори цих ізоферментів - підвищити його виведення.

Відзначалося зниження кліренсу силденафілу при одночасному застосуванні його з інгібіторами CYP 3А4 (такими як кетоконазол, еритроміцин, циметидин). Циметидин (800 мг), інгібітор цитохрому Р450 та неспецифічний інгібітор CYP 3А4 при одночасному прийомі із силденафілом в дозі 50 мг знижується на 56%.

Одноразовий прийом антациду (магнію гідроксиду і алюмінію гідроксиду) не впливає на біодоступність силденафілу.

Інгібітори CYP 2С9 (такі як толбутамід, варфарин), інгібітори CYP 2D6 (такі як селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну, трициклічні антидепресанти), тіазиди та відповідні діуретики, інгібітори АПФ і блокатори кальцієвих каналів не впливали на фармакокінетику силденафілу.

Вплив азитроміцину (500 мг/добу протягом 3 діб) на швидкість виведення та період напіввиведення силденафілу або його основних метаболітів не доведене.

Вплив силденафілу на інші препарати. Силденафіл є слабким інгібітором ізоформ цитохрому Р450. Малоймовірно, що Еротон здатний змінити виведення субстратів цих ізоферментів.

Силденафіл посилює гіпотензивний ефект при короткочасному і тривалому застосуванні нітратів, тому одноразове або курсове застосування донаторів оксиду азоту, органічних нітратів або органічних нітритів у будь-яких формах з силденафілом протипоказане.

Коли силденафіл (25; 50 і 100 мг) застосовували у хворих на доброякісну гіперплазію передміхурової залози одночасно з терапією доксазозином (4 і 8 мг), яка підтримувалася на стабільному рівні, відзначено додаткове зниження артеріального тиску і середнє додаткове зниження артеріального тиску. Коли силденафіл і доксазозин призначали одночасно пацієнтам, резистентним до доксазозінтерапіі, нечасто відзначали випадки симптоматичної постуральної гіпотензії. Її ознаки включали запаморочення і порушення координації при дії світла, але не втрату свідомості. Супутнє лікування силденафілом пацієнтів, які отримують терапію блокаторами α-адренорецепторів, може привести до виникнення симптоматичної гіпотензії у деяких з них.

Ознак істотної взаємодії силденафілу (50 мг) з толбутамідом (250 мг) або варфарином (40 мг), кожен з яких метаболізується CYP 2С9, не виявлено.

Силденафіл (50 мг) не призводить до збільшення тривалості кровотечі, спричиненої ацетилсаліциловою кислотою (150 мг).

Силденафіл (50 мг) не посилює гіпотензивний ефект алкоголю у здорових пацієнтів.

Не відмічено взаємодії силденафілу (100 мг) та амлодипіну у хворих АГ.

Не рекомендується призначати силденафіл одночасно з ритонавіром, який є інгібітором P450 та призводить до зміни фармакокінетичних показників силденафілу.

Аналіз безпеки показав, що немає різниці в профілі побічних реакцій у пацієнтів, які приймають силденафіл окремо, і у пацієнтів, які застосовують цей препарат разом з антигіпертензивними препаратами.

Симптоми: при передозуванні силденафілу (доза 800 мг у здорових добровольців) відзначають небажані ефекти, подібні при застосуванні нижчих доз препарату, але частота їх виникнення та ступінь тяжкості збільшувалися.

Лікування: симптоматична терапія. Діаліз неефективний через високий ступінь зв'язування силденафілу та його метаболіту з білками крові.

В оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °C.

Сьогодні немає сумнівів в тому, що відкриття і розробка силденафілу стали революційною подією в медицині та життя суспільства в цілому. відкриття було обумовлено зусиллями власників Нобелівської премії Луїс Ігнаро і Ферід Мурад, які встановили зв'язок між оксидом азоту (no) і серцево-судинною системою людини. no є нейромедіатором, що сигналізує кровоносних судинах серця про розслаблення і збільшенні кровотоку. вчені розвинули цю концепцію, зробивши крок вперед і сфокусувавшись на синтезі інгібітору фосфодіестерази 5 (ФДЕ5), який міг би посилювати дію no в серцево-судинній системі. молекула uk-92-480, пізніше відома як силденафіл, була синтезована і представлена для клінічних досліджень в 1991 р після того, як багатообіцяючі дослідження на тваринах показали, що силденафіл викликає дилатацію коронарної артерії.

В ході попередніх досліджень за участю людей у 1991-1992 рр. встановили, що силденафіл ні перспективним в якості антиангінального лікарського засобу. Однак як про «побічну реакцію» в ході досліджень чоловіки повідомляли про еректогенном ефекті від прийому ліків. У 1992 р в Каліфорнійському університеті в Лос-Анджелесі було встановлено зв'язок між NO і ерекцією.

Зараз застосування силденафілу є економічно обгрунтованою альтернативою прийому тадалафілу і варденафілу - більш пізніх інгібіторів фосфодіестерази-5 (Gresser U., Gleiter CH, 2002; Hansen SA, 2019).

Сьогодні на ринку України існує цілий ряд генеричних препаратів. Одним з генериків є Еротон - високоефективний і безпечний в застосуванні генеричний препарат силденафілу. Еротон простий в застосуванні, неінвазівен.

Еротон містить конкурентний інгібітор ФДЕ5. Одинадцять типів фосфодіестерази-5 визначені в організмі людини; ФДЕ5 виявляють в запалі тілі, тромбоцитах, скелетних м'язах, судинних і вісцеральних м'язах, він є переважаючою изоформой в статевому члені. Стимуляція неадренергических і нехолинергических нервів в парасимпатическом сплетінні таза призводить до вивільнення NO через нервово-м'язові з'єднання артерій статевого члена і кавернозних гладких м'язів. NO викликає збільшення молекули цГМФ, що, в свою чергу, призводить до розслаблення гладких м'язів статевого члена, обумовлюючи посилений кровотік, розслаблення кавернозних гладких м'язів і, нарешті, припухлість і ригідність статевого члена. ФДЕ5 розщеплює цГМФ, що призводить до скорочення артерій статевого члена і гладких м'язів і викликає набряклість (інструкція МОЗ України).

Силденафіл швидко всмоктується в тонкій кишці після перорального введення, причому час досягнення максимальної концентрації в плазмі крові становить 30-120 хв. Пікова ефективність відзначається після прийому препарату натще, клінічна ефективність спостерігається протягом 19 хв (інструкція МОЗ України).

Еротон значно покращує еректильну функцію як у літніх пацієнтів з еректильною дисфункцією (ЕД) різної етіології, так і у літніх пацієнтів з ЕД і цукровим діабетом. Встановлено, що силденафіл ефективний у хворих на цукровий діабет II типу з більш ніж одним діабетичним ускладненням і з низьким глікемічним контролем.

Однак, якщо ЕД викликана втратою нейронів, як це має місце після радикальної простатектомії, або якщо присутній важке артеріальний захворювання, при якому фіксована васкулопатия перешкоджає будь-якого ступеня розслаблення гладких м'язів артерій, силденафіл навряд чи буде ефективним (Langtry HD, Markham A., 1999) .

Силденафіл захищає ендотелій аорти від радіаційно індукованого окислювального стресу за рахунок зменшення утворення активних форм кисню, викликаного нікотинамідаденіндінуклеотидфосфат оксидазами, що призводить до зменшення ендотеліальної дисфункції (Wortel RC et al., 2019).

Вік є незалежним чинником ризику розвитку ЕД. Взаємозв'язок між віком як незалежним чинником ризику і ЕД добре викладена в медичній літературі. Серед чоловіків у віці старше 40 років у 52% відзначають ЕД, тяжкість якої збільшується з віком. Було проведено 5 подвійних сліпих плацебо-контрольованих досліджень ефективності та переносимості силденафілу у 482 літніх чоловіків (у віці 65 років і старше). Всі оцінки ефективності показали, що силденафіл значно поліпшував еректильну функцію як у літніх пацієнтів з ЕД різної етіології, так і у літніх пацієнтів з ЕД і цукровим діабетом. Найбільш поширеними побічними ефектами були головний біль від легкого до помірного ступеня, припливи та диспепсія; частота припинення прийому в зв'язку з побічними реакціями була низькою і порівнянна з частотою прийому плацебо (Langtry HD, Markham A., 1999).

Цукровий діабет є основний фактор ризику розвитку ЕД. Серед чоловіків з ЕД у 15% відзначають цукровий діабет, а у 50% пацієнтів з даною патологією після 5 років захворювання розвивається деяка ступінь ЕД. Основною причиною може бути поганий глікемічний контроль, прогресуюча діабетична васкулопатия, невропатія і міопатія, а також депресія. Попередньо схвалені стаціонарні дослідження продемонстрували 52% відповідей на силденафіл по опросникам пацієнтів і дослідженням нічний припухлості статевого члена. Частота відповідей на силденафіл серед хворих на цукровий діабет в основних дослідженнях була однією з найнижчих з усіх органічних етіології. Після цього було проведено велику кількість досліджень за участю саме чоловіків з цукровим діабетом. В одному з досліджень, в якому брали участь 268 чоловіків, успішність статевих контактів була продемонстрована в 56% випадків (силденафіл) проти 22% (плацебо). У недавньому дослідженні за участю хворих на цукровий діабет II типу було виявлено, що силденафіл ефективний у таких пацієнтів з більш ніж одним ускладненням і поганим глікемічним контролем (Langtry HD, Markham A., 1999; McMahon CG, 2019).

Серед чоловіків з ЕД у 20-39% відзначають такий фактор ризику, як артеріальна гіпертензія, і у понад 20% чоловіків з артеріальною гіпертензією розвивається ЕД. Хоча артеріальна гіпертензія може обумовлювати ЕД у зв'язку з гіпертонічний васкулопатії, серцево-судинними та ендотеліальними захворюваннями, багато чоловіків пов'язують розвиток ЕД з початком антигіпертензивної терапії. Однак очевидно, що заміна антигіпертензивного препарату рідко відновлює еректильну функцію.

Значна кількість хворих і меншість лікарів можуть поставити під сумнів безпеку застосування силденафілу у хворих з лікарською артеріальною гіпертензією. Була розглянута ефективність силденафілу у 3414 чоловіків, 1218 з яких брали гіпотензивні препарати; пацієнти отримували силденафіл або плацебо в 10 подвійних сліпих дослідженнях. Покращення еректильної функції і побічні ефекти (артеріальна гіпотензія, запаморочення і непритомність), що спостерігаються у пацієнтів, які отримували силденафіл, можна було порівняти у пацієнтів, що приймали та не приймали антигіпертензивні препарати.

У базі даних клінічних досліджень частота побічних реакцій з боку серцево-судинної системи склала 3% в групі силденафілу і 3,5% - в групі плацебо. Частота відміни ліки через серцево-судинних подій склала 0,9% і була однаковою в групах силденафілу і плацебо (Langtry HD, Markham A., 1999).

У хворих з ураженням верхніх і нижніх рухових нейронів незмінно відзначають ЕД. У чоловіків з ураженням верхніх рухових нейронів (інсульт, травма хребта, розсіяний склероз, паркінсонізм) ослаблення сигналу ЦНС призводить до ускладнень в досягненні та підтримці еректильної функції. З силденафилом неврологічний сигнал посилюється і підтримується, що призводить до поліпшення еректильної функції. Була розглянута ефективність і безпеку силденафілу у чоловіків з паркінсонізмом (n = 12) і багатосистемні атрофією (n = 6). Силденафіл був ефективний у чоловіків з паркінсонізмом, з мінімальними змінами артеріального тиску між активним препаратом і плацебо. Вчені вивчили реакцію на препарат у 6 хворих з множинною системною атрофією. Однак набір хворих в групу дослідження було припинено через 3 випадків різкого зниження артеріального тиску, асоційованого з прийомом препарату. Незважаючи на значне постуральне зниження артеріального тиску після прийому силденафілу, всі пацієнти із множинною системною атрофією повідомляли про гарну еректильної реакції і неохоче припиняли прийом препарату (Hussain IF et al., 2001).

Розсіяний склероз є прогресуюче захворювання, яке у 82% чоловіків супроводжується статевою дисфункцією. Вчені досліджували застосування силденафілу у 7 хворих з розсіяним склерозом і в результаті було встановлено, що частота і профіль побічних ефектів можна порівняти з іншими дослідженнями у хворих з неврологічними порушеннями (McCullough AR, 2002).

ЕД була незалежно пов'язана з депресією. На додаток до цієї незалежної асоціації препарати, що застосовуються для терапії депресії, викликають сексуальну дисфункцію у вигляді зниження лібідо, ЕД і відсутності оргазму у 59% хворих. Оскільки причиною ЕД може бути як депресія, так і прийом антидепресантів, прогнози лікування її при даній патології точно не визначені.

Кілька досліджень присвячені лікуванню ЕД, пов'язаної як з депресією, так і з терапією депресії.

В одному з відкритих досліджень були продемонстровані переваги силденафілу щодо побічних ефектів, індукованих селективним інгібітором зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС). У 14 пацієнтів (9 чоловіків і 5 жінок) статистично значущі поліпшення спостерігалися у всіх областях сексуального функціонування, включаючи лібідо, порушення, оргазм, сексуальне задоволення і еректильну функцію (тільки у чоловіків), 69% хворих повідомляли про відмінний або дуже добрий результат.

Чоловіки, які приймають СІЗЗС, повинні піддаватися ретельному скринінгу на предмет сексуальної дисфункції, оскільки викликану СИОЗС сексуальну дисфункцію можна легко лікувати за допомогою силденафілу (Langtry HD, Markham A., 1999; McMahon CG, 2019).

Хоча чоловіки з раком передміхурової залози складають невеликий відсоток чоловіків з ЕД, практично всі чоловіки відзначають вплив захворювання на сексуальну сферу життя. Пацієнти з раком передміхурової залози зазвичай знаходяться у віці 60 років і більше, коли частота ЕД вже перевищує 50%. Етіологія ЕД у таких хворих різна.

Відразу після встановлення діагнозу багато чоловіків відчувають реактивну депресію з втратою лібідо, що може привести до зниження еректильної функції. Все залежить від обраної подальшої схеми лікування та у більшості чоловіків відбувається відновлення еректильної функції.

Результати дослідження лікування хворих з аденомою передміхурової залози продемонстрували ефективність силденафілу зі значним поліпшенням ЕД, загального самопочуття і якості життя, а також зменшення вираженості симптомів, які супроводжують аденому передміхурової залози (Northwestern University, 2005; McMahon CG, 2019).

Таким чином, препарат Еротон може підвищити якість життя мільйонів чоловіків. Його застосування ефективно при ЕД психогенної та органічної етіології. Незважаючи на коронарні ефекти, препарат не є антиангінальним, проте ефективний при застосуванні у хворих з ЕД. Зокрема, він може бути рекомендований пацієнтам у віці старше 40 років, з цукровим діабетом, хворим, які отримують антигіпертензивну терапію, з неврологічними розладами, а також депресією.

діюча речовина: sildenafil;

1 таблетка містить силденафілу цитрату у дозах, еквівалентних 50 мг або 100 мг силденафілу;

допоміжні речовини: кальцію гідрофосфат дигідрат, целюлоза мікрокристалічна, коповідон, кремнію діоксид колоїдний безводний, тальк, магнію стеарат, натрію кроскармелоза, крохмаль картопляний.

Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості: таблетки білого кольору, двоопуклі, шестигранні (форми «HEXAGON»), з позначкою «Ф» з обох боків.

Засоби, які застосовують при еректильній дисфункції. Силденафіл. Код АТХ G04В Е03.

Фармакодинаміка

Механізм дії. Силденафіл є пероральним препаратом, що застосовують для лікування порушень ерекції у чоловіків. При статевому збудженні препарат відновлює знижену еректильну функцію шляхом посилення притоку крові до пеніса.

Фізіологічний механізм, що зумовлює ерекцію, включає вивільнення окису азоту (NO) у кавернозних тілах під час статевого збудження. Вивільнений оксид азоту активує фермент гуанілатциклазу, що стимулює підвищення рівня циклічного гуанозинмонофосфату (цГМФ), що, у свою чергу, спричиняє розслаблення гладкої мускулатури кавернозних тіл, сприяючи притоку крові.

Силденафіл є потужним та селективним інгібітором цГМФ-специфічної фосфодіестерази 5 (ФДЕ5) у кавернозних тілах, де ФДЕ5 відповідає за розпад цГМФ. Ефекти силденафілу на ерекцію мають периферичний характер. Силденафіл не чинить безпосередньої релаксуючої дії на ізольовані кавернозні тіла людини, але потужно посилює розслаблюючу дію NO на дану тканину. При активації метаболічного шляху NO/цГМФ, що відбувається при статевій стимуляції, інгібування силденафілом ФДЕ5 призводить до підвищення рівня цГМФ у кавернозних тілах. Таким чином, для того, щоб силденафіл спричиняв потрібний фармакологічний ефект, необхідне статеве збудження.

Вплив на фармакодинаміку. Дослідження in vitro продемонстрували, що силденафіл є селективним щодо ФДЕ5, яка бере активну участь у процесі ерекції. Вплив силденафілу на ФДЕ5 потужніший, ніж на інші відомі фосфодіестерази. Цей ефект у 10 разів потужніший, ніж ефект впливу на ФДЕ6, що бере участь у процесах фотоперетворення у сітківці. При застосуванні максимальних рекомендованих доз селективність силденафілу щодо ФДЕ5 у 80 разів перевищує його селективність щодо ФДЕ1, у 700 разів вища, ніж щодо ФДЕ2, ФДЕ3, ФДЕ4, ФДЕ7, ФДЕ8, ФДЕ9, ФДЕ10 та ФДЕ11. Зокрема, селективність силденафілу щодо ФДЕ5 у 4000 разів перевищує його селективність щодо ФДЕ3 – цАМФ-специфічної ізоформи фосфодіестерази, що бере участь у регуляції серцевої скоротливості.

Фармакокінетика

Абсорбція. Силденафіл швидко абсорбується. Максимальні плазмові концентрації препарату досягаються протягом 30–120 хвилин (із медіаною 60 хвилин) після його перорального застосування натще. Середня абсолютна біодоступність після перорального застосування становить 41 % (з діапазоном значень від 25 до 63 %). У рекомендованому діапазоні доз (від 25 до 100 мг) показники AUC та Сmax силденафілу після його перорального застосування підвищуються пропорційно до дози.

При застосуванні силденафілу під час прийому їжі ступінь абсорбції знижується із середнім подовженням Tmax до 60 хвилин і середнім зниженням Cmax на 29 %.

Розподіл. Середній рівноважний об’єм розподілу (Vd) становить 105 літрів, що свідчить про розподіл препарату у тканинах організму. Після однократного перорального застосування силденафілу в дозі 100 мг середня максимальна загальна плазмова концентрація силденафілу становить приблизно 440 нг/мл (коефіцієнт варіації становить 40 %). Оскільки зв’язування силденафілу та його головного N-десметил-метаболіту з білками плазми досягає 96 %, середня максимальна плазмова концентрація вільного силденафілу досягає 18 нг/мл (38 нмоль). Ступінь зв’язування з білками плазми крові не залежить від загальних концентрацій силденафілу.

У здорових добровольців, які застосовували силденафіл однократно у дозі 100 мг, через 90 хвилин в еякуляті визначалося менше 0,0002 % (у середньому 188 нг) застосованої дози.

Біотрансформація. Метаболізм силденафілу здійснюється головним чином з участю мікросомальних ізоферментів печінки CYP3A4 (головний шлях) та CYP2C9 (другорядний шлях). Головний циркулюючий метаболіт утворюється шляхом N-деметилювання силденафілу. Селективність метаболіту відносно ФДЕ5 порівнянна з селективністю силденафілу, а активність метаболіту відносно ФДЕ5 становить приблизно 50 % активності початкової речовини. Плазмові концентрації цього метаболіту становлять приблизно 40 % концентрації силденафілу у плазмі крові. N-деметильований метаболіт зазнає подальшого метаболізму, а період його напіввиведення становить приблизно 4 години.

Елімінація. Загальний кліренс силденафілу становить 41 л/год, зумовлюючи період його напіввиведення тривалістю 3–5 годин. Як після перорального, так і після внутрішньовенного застосування екскреція силденафілу у вигляді метаболітів здійснюється головним чином із калом (приблизно 80 % застосованої пероральної дози) та меншою мірою з сечею (приблизно 13 % застосованої пероральної дози).

Фармакокінетика в особливих груп пацієнтів.

Пацієнти літнього віку. У здорових добровольців літнього віку (віком від 65 років) відзначалося зниження кліренсу силденафілу, що зумовлювало підвищення плазмових концентрацій силденафілу та його активного N-деметильованого метаболіту приблизно на 90 % порівняно з відповідними концентраціями у здорових добровольців молодшого віку (18–45 років). У зв’язку з віковими відмінностями у зв’язуванні з білками плазми крові відповідне підвищення плазмової концентрації вільного силденафілу становило приблизно 40 %.

Ниркова недостатність. У добровольців із порушеннями функції нирок легкого та помірного ступеня (кліренс креатиніну 30–80 мл/хв) фармакокінетика силденафілу залишалася незміненою після його однократного перорального застосування у дозі 50 мг. Середні AUC та Cmax N-деметильованого метаболіту підвищувалися на максимум 126 % та максимум 73 % відповідно порівняно з такими показниками у добровольців такого ж віку без порушень функції нирок. Однак через високу індивідуальну варіабельність ці відмінності не були статистично значущими. У добровольців із тяжкими порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну нижче 30 мл/хв) кліренс силденафілу знижувався, що призводило до підвищення AUC та Cmax в середньому на 100 % та 88 % відповідно порівняно із добровольцями такого ж віку без порушень функції нирок. Крім того, значення AUC та Cmax N-деметильованого метаболіту значуще підвищувалися на 79 % та 200 % відповідно.

Печінкова недостатність. У добровольців із цирозом печінки легкого та помірного ступеня (класів А та В за класифікацією Чайлда — П’ю) кліренс силденафілу знижувався, що призводило до підвищення AUC (84 %) та Cmax (47 %) порівняно з добровольцями такого ж віку без порушень функцій печінки. Фармакокінетика силденафілу у пацієнтів із порушеннями функцій печінки тяжкого ступеня не вивчалася.

Препарат рекомендується застосовувати чоловікам з еректильною дисфункцією, яка визначається як нездатність досягти або підтримати ерекцію статевого члена, необхідну для успішного статевого акту.

Для ефективної дії препарату необхідне статеве збудження.

- Підвищена чутливість до силденафілу або будь-якої з допоміжних речовин лікарського засобу.

- Одночасне застосування із донорами оксиду азоту (такими як амілнітрит) або нітратами у будь-якій формі — силденафіл має вплив на шляхи метаболізму оксиду азоту/ циклічного гуанозинмонофосфату (цГМФ) та потенціює гіпотензивний ефект нітратів.

- Одночасне застосування інгібіторів ФДЕ5 (у тому числі силденафілу) зі стимуляторами гуанілатциклази, такими як ріоцигуат, протипоказане, оскільки може призвести до симптоматичної гіпотензії (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

- Стани, при яких статева активність є небажаною (тяжкі серцево-судинні розлади, такі як нестабільна стенокардія або серцева недостатність тяжкого ступеня).

- Лікарський засіб протипоказаний пацієнтам, які втратили зір на одному оці внаслідок неартеріальної передньої ішемічної нейропатії зорового нерва, незалежно від того, пов’язана ця патологія із попереднім застосуванням інгібіторів ФДЕ5 чи ні.

- Наявність таких захворювань, як порушення функції печінки тяжкого ступеня, артеріальна гіпотензія (артеріальний тиск нижче 90/50 мм рт. ст.), нещодавно перенесений інсульт або інфаркт міокарда та спадкові дегенеративні захворювання сітківки, такі як пігментний ретиніт (такі пацієнти можуть мати генетичні розлади фосфодіестераз сітківки), — безпека силденафілу не досліджувалася у таких підгрупах пацієнтів.

Вплив інших лікарських засобів на силденафіл.

Дослідження in vitro. Метаболізм силденафілу відбувається переважно з участю ізоформи 3А4 (головний шлях) та ізоформи 2С9 (другорядний шлях) цитохрому Р450 (CYP). Тому інгібітори цих ізоферментів можуть знижувати кліренс силденафілу, а індуктори цих ізоферментів можуть підвищувати кліренс силденафілу.

Дослідження in vivo. Популяційний фармакокінетичний аналіз даних клінічних досліджень продемонстрував зниження кліренсу силденафілу при його одночасному застосуванні з інгібіторами CYP3A4 (такими як кетоконазол, еритроміцин, циметидин). Хоча при одночасному застосуванні силденафілу та інгібіторів CYP3A4 зростання частоти побічних явищ не спостерігалося, слід розглянути можливість застосування початкової дози силденафілу 25 мг.

Одночасне застосування інгібітору ВІЛ-протеази ритонавіру, дуже потужного інгібітору Р450, у стані рівноважної концентрації (500 мг 1 раз на добу) та силденафілу (разова доза 100 мг) призводило до підвищення Cmax силденафілу на 300 % (у 4 рази) та підвищення плазмової AUC силденафілу на 1000 % (у 11 разів). Через 24 години плазмові рівні силденафілу все ще становили приблизно 200 нг/мл порівняно з рівнем приблизно 5 нг/мл, характерним для застосування силденафілу окремо, що відповідає значному впливу ритонавіру на широкий спектр субстратів Р450. Силденафіл не впливає на фармакокінетику ритонавіру. З огляду на ці фармакокінетичні дані одночасне застосування силденафілу та ритонавіру не рекомендується (див. розділ «Особливості застосування»); у будь-якому випадку максимальна доза силденафілу за жодних обставин не повинна перевищувати 25 мг протягом 48 годин.

Одночасне застосування інгібітору ВІЛ-протеази саквінавіру, інгібітору CYP3A4, у дозі, що забезпечує рівноважну концентрацію (1200 мг 3 рази на добу), та силденафілу (100 мг разово) призводило до підвищення Cmax силденафілу на 140 % та збільшення системної експозиції (AUC) силденафілу на 210 %. Не виявлено впливу силденафілу на фармакокінетику саквінавіру (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). Передбачається, що більш потужні інгібітори CYP3A4, такі як кетоконазол та ітраконазол, будуть мати більш виражений вплив.

При застосуванні силденафілу (100 мг разово) та еритроміцину, помірного інгібітору CYP3A4, у рівноважному стані (500 мг 2 рази на добу протягом 5 днів) спостерігалося підвищення системної експозиції силденафілу на 182 % (АUC). У здорових добровольців чоловічої статі не спостерігалося впливу азитроміцину (500 мг на добу протягом 3 діб) на AUC, Сmax, Tmax, константу швидкості елімінації та подальший період напіввиведення силденафілу або його головного циркулюючого метаболіту. Циметидин (інгібітор цитохрому Р450 та неспецифічний інгібітор CYP3A4) у дозі 800 мг при одночасному застосуванні із силденафілом у дозі 50 мг у здорових добровольців призводив до підвищення плазмових концентрацій силденафілу на 56 %.

Грейпфрутовий сік є слабким інгібітором CYP3A4 у стінці кишечнику і може спричинити помірне підвищення рівнів силденафілу у плазмі крові.

Однократне застосування антацидів (магнію гідроксиду/ алюмінію гідроксиду) не впливало на біодоступність силденафілу.

Хоча досліджень специфічної взаємодії з усіма лікарськими засобами не проводилося, за даними популяційного фармакокінетичного аналізу, фармакокінетика силденафілу не змінювалася при його одночасному застосуванні із лікарськими засобами, що належать до групи інгібіторів CYP2C9 (толбутамід, варфарин, фенітоїн), групи інгібіторів CYP2D6 (таких як селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну, трициклічні антидепресанти), групи тіазидних та тіазидоподібних діуретиків, петльових та калійзберігаючих діуретиків, інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ), антагоністів кальцію, антагоністів β-адренорецепторів або індукторів метаболізму CYP450 (таких як рифампіцин, барбітурати).

Одночасне застосування антагоніста ендотеліну босентану (помірний індуктор CYP3A4, CYP2C9 та, можливо, CYP2C19) у рівноважному стані (125 мг двічі на добу) та силденафілу у рівноважному стані (80 мг 3 рази на добу) призводило до зниження AUC та Cmax силденафілу на 62,6 % та 55,4 % відповідно. Тому одночасне застосування таких потужних індукторів CYP3A4, як рифампін може призводити до більш вираженого зниження концентрації силденафілу в плазмі крові.

Нікорандил являє собою гібрид активатора кальцієвих каналів та нітрату. Нітратний компонент зумовлює можливість його серйозної взаємодії з силденафілом.

Ефекти силденафілу на інші лікарські засоби.

Дослідження in vitro. Силденафіл – слабкий інгібітор ізоформ 1А2, 2C9, 2C19, 2D6, 2E1 та 3А4 цитохрому Р450 (ІК50 > 150 мкмоль). Оскільки пікові плазмові концентрації силденафілу дорівнюють приблизно 1 мкмоль, вплив препарату на кліренс субстратів цих ізоферментів малоймовірний.

Відсутні дані щодо взаємодії силденафілу та таких неспецифічних інгібіторів фосфодіестерази, як теофілін та дипіридамол.

Дослідження in vivo. Оскільки відомо, що силденафіл має вплив на метаболізм оксиду азоту/ циклічного гуанозинмонофосфату (цГМФ), було встановлено, що силденафіл потенціює гіпотензивну дію нітратів, тому його одночасне застосування з донорами оксиду азоту або з нітратами у будь-якій формі протипоказане (див. розділ «Протипоказання»).

Ріоцигуат. Доклінічні дослідження продемонстрували адитивний системний ефект зниження артеріального тиску, при одночасному застосуванні інгібіторів ФДЕ5 з ріоцигуатом. Клінічні дослідження продемонстрували, що ріоцигуат посилює гіпотензивну дію інгібіторів ФДЕ5. У пацієнтів, які брали участь у дослідженні не спостерігалось позитивного клінічного ефекту від одночасного застосування інгібіторів ФДЕ5 з ріоцигуатом. Протипоказане одночасне застосування ріоцигуату з інгібіторами ФДЕ5 (у тому числі силденафілом) (див. розділ «Протипоказання»).

Одночасне застосування силденафілу та блокаторів α-адренорецепторів може призвести до розвитку симптоматичної артеріальної гіпотензії у деяких схильних до цього пацієнтів. Така реакція найчастіше виникала протягом 4 годин після застосування силденафілу (див. розділ «Спосіб застосування та дози» та «Особливості застосування»). У ході досліджень специфічної взаємодії лікарських засобів блокатор α-адренорецепторів доксазозин (4 мг та 8 мг) та силденафіл (25 мг, 50 мг та 100 мг) застосовували одночасно пацієнтам із доброякісною гіперплазією передміхурової залози, стабілізація стану яких була досягнута при застосуванні доксазозину. У цих популяціях спостерігалося середнє додаткове зниження артеріального тиску у положенні лежачи на 7/7 мм рт. ст., 9/5 мм рт. ст. та 8/4 мм рт. ст. і середнє зниження артеріального тиску у положенні стоячи на 6/6 мм рт. ст., 11/4 мм рт. ст., 4/5 мм рт. ст. відповідно. При одночасному застосуванні силденафілу та доксазозину у пацієнтів, стабілізація стану яких була досягнута при застосуванні доксазозину, іноді повідомлялося про розвиток симптоматичної ортостатичної гіпотензії. У цих повідомленнях йшлося про випадки запаморочення та стан перед непритомністю, але без синкопе.

Не спостерігалося жодних значущих взаємодій при одночасному застосуванні силденафілу (50 мг) і толбутаміду (250 мг) або варфарину (40 мг), що метаболізуються CYP2C9.

Силденафіл (50 мг) не призводив до подовження часу кровотечі, спричиненої застосуванням ацетилсаліцилової кислоти (150 мг).

Силденафіл (50 мг) не потенціював гіпотензивну дію алкоголю у здорових добровольців при середніх максимальних рівнях етанолу крові 80 мг/дл.

У пацієнтів, які застосовували силденафіл, не спостерігалося жодних відмінностей профілю побічних ефектів порівняно з плацебо при одночасному застосуванні таких класів гіпотензивних лікарських засобів, як діуретики, блокатори β-адренорецепторів, інгібітори АПФ, антагоністи ангіотензину ІІ, антигіпертензивні лікарські засоби (судинорозширювальні та центральної дії), блокатори адренергічних нейронів, блокатори кальцієвих каналів та блокатори α-адренорецепторів. У спеціальному дослідженні взаємодії при одночасному застосуванні силденафілу (100 мг) та амлодипіну пацієнтам з артеріальною гіпертензією спостерігалося додаткове зниження систолічного артеріального тиску в положенні лежачи на 8 мм рт. ст. Відповідне зниження діастолічного артеріального тиску становило 7 мм рт. ст. За величиною ці додаткові зниження артеріального тиску були порівнянними із тими, що спостерігалися при застосуванні лише силденафілу у здорових добровольців (див. розділ «Фармакологічні властивості»).

Силденафіл у дозі 100 мг не впливав на фармакокінетичні показники інгібіторів ВІЛ-протеази, саквінавіру та ритонавіру, що є субстратами CYP3A4.

У здорових добровольців чоловічої статі застосування силденафілу у рівноважному стані (80 мг з рази на добу) призводило до підвищення AUC та Cmax босентану (125 мг 2 рази на добу) на 49,8 % 42 % відповідно.

До початку терапії слід зібрати медичний анамнез пацієнта та провести фізикальне обстеження для діагностики еректильної дисфункції та визначення її можливих причин.

Фактори ризику серцево-судинних захворювань. Оскільки статева активність супроводжується певним серцевим ризиком, до початку будь-якого лікування еректильної дисфункції лікар має оцінити стан серцево-судинної системи пацієнта. Силденафіл чинить судинорозширювальну дію, що проявляється легким та короткочасним зниженням артеріального тиску (див. розділ «Фармакодинаміка»). До призначення силденафілу лікар має ретельно зважити, чи може такий ефект несприятливо впливати на пацієнтів із певними основними захворюваннями, особливо у комбінації зі статевою активністю. До пацієнтів із підвищеною чутливістю до вазодилататорів належать пацієнти з обструкцією вивідного тракту лівого шлуночка (наприклад, стеноз аорти, гіпертрофічна обструктивна кардіоміопатія) або пацієнти з рідкісним синдромом мультисистемної атрофії, одним з проявів якої є тяжке порушення регуляції артеріального тиску з боку вегетативної нервової системи.

Препарат потенціює гіпотензивний ефект нітратів (див. розділ «Протипоказання»).

У постмаркетинговому періоді повідомлялося про тяжкі побічні реакції з боку серцево-судинної системи, включаючи інфаркт міокарда, нестабільну стенокардію, раптову серцеву смерть, шлуночкову аритмію, цереброваскулярні крововиливи, транзиторну ішемічну атаку, артеріальну гіпертензію та артеріальну гіпотензію, що за часом збігалися із застосуванням силденафілу. У більшості пацієнтів існували фактори ризику серцево-судинних захворювань. Багато таких побічних реакцій спостерігалося під час або одразу після статевого акту і лише кілька трапилося невдовзі після застосування силденафілу без статевої активності. Тому неможливо визначити, чи пов’язаний розвиток таких побічних реакцій безпосередньо з факторами ризику, чи їх розвиток зумовлений іншими чинниками.

Пріапізм. Засоби для лікування еректильної дисфункції, у тому числі і силденафіл, слід призначати з обережністю пацієнтам з анатомічними деформаціями пеніса (такими як ангуляція, кавернозний фіброз або хвороба Пейроні) та пацієнтам зі станами, що сприяють розвитку пріапізму (такими як серпоподібноклітинна анемія, множинна мієлома або лейкемія).

Після виходу силденафілу на ринок повідомлялося про випадки подовженої ерекції та пріапізму. Якщо ерекція триває довше 4 годин, пацієнтам слід негайно звернутися за медичною допомогою. У разі відсутності негайного лікування пріапізм може призвести до пошкодження тканин пеніса та до стійкої втрати потенції.

Одночасне застосування з іншими інгібіторами ФДЕ5 або іншими препаратами для лікування еректильної дисфункції. Безпеку та ефективність одночасного застосування силденафілу з іншими інгібіторами ФДЕ5 або іншими препаратами для лікування гіпертензії легеневої артерії, що містять силденафіл (наприклад «Реваціо»), чи з іншими препаратами для лікування еректильної дисфункції не вивчали. Тому застосування таких комбінацій не рекомендоване.

Вплив на зір. Надходили спонтанні повідомлення про виникнення дефектів зору при застосуванні силденафілу та інших інгібіторів ФДЕ5 (див. розділ «Побічні реакції»). Зі спонтанних повідомлень та наглядового дослідження відомо про випадки рідкісної неартеріальної передньої ішемічної невропатії зорового нерва, пов’язаної із застосуванням силденафілу та інших інгібіторів ФДЕ5 (див. розділ «Побічні реакції»). Пацієнтів слід попередити, що у разі раптового порушення зору застосовування силденафілу слід припинити та негайно звернутися до лікаря (див. розділ «Протипоказання»).

Одночасне застосування з ритонавіром. Одночасне застосування силденафілу та ритонавіру не рекомендується (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Одночасне застосування з блокаторами α-адренорецепторів. Пацієнтам, які застосовують блокатори α-адренорецепторів, застосовувати силденафіл слід з обережністю, оскільки така комбінація може призвести до симптоматичної артеріальної гіпотензії у деяких схильних до цього пацієнтів. Симптоматична артеріальна гіпотензія зазвичай виникає протягом 4 годин після застосування силденафілу. З метою мінімізації ризику розвитку постуральної гіпотензії у пацієнтів, які застосовують блокатори α-адренорецепторів, їхній стан потрібно стабілізувати за допомогою блокаторів α-адренорецепторів до початку застосовування силденафілу. Також слід розглянути можливість застосування початкової дози 25 мг (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). Крім того, слід проінформувати пацієнтів, як діяти у разі появи симптомів ортостатичної гіпотензії.

Вплив на кровотечі. Дослідження тромбоцитів людини продемонстрували, що in vitro силденафіл потенціює антиагрегаційні ефекти натрію нітропрусиду. Немає жодної інформації щодо безпеки застосування силденафілу пацієнтам із порушеннями згортання крові або гострою пептичною виразкою. Таким чином, застосування силденафілу пацієнтами цієї групи можливе лише після ретельної оцінки співвідношення користі та ризиків.

Після застосування дози 100 мг здоровим добровольцям не спостерігалося впливу на морфологію чи рухомість сперматозоїдів (див. розділ «Фармакодинаміка»).

Втрата слуху. Лікарям слід порадити пацієнтам припинити застосування інгібіторів ФДЕ5, включаючи цей лікарський засіб, та негайно звернутися за медичного допомогою у випадках раптового зниження чи втрати слуху. Про ці явища, що також можуть супроводжуватися дзвоном у вухах та запамороченням, повідомлялося з асоціацією у часі із застосуванням інгібіторів ФДЕ5, включаючи силденафіл. Визначити, чи ці явища прямо пов’язані із застосуванням інгібіторів ФДЕ5, чи з іншими факторами, неможливо.

Одночасне застосування із гіпотензивними препаратами. Препарат чинить системну судинорозширювальну дію та може надалі знижувати артеріальний тиск у пацієнтів, які застосовують гіпотензивні лікарські засоби. У окремому дослідженні лікарської взаємодії при одночасному застосуванні амлодипіну (5 мг або 10 мг) та силденафілу (100 мг) перорально спостерігалося середнє додаткове зниження систолічного тиску на 8 мм рт. ст. та діастолічного – на 7 мм рт. ст.

Захворювання, що передаються статевим шляхом. Застосування силденафілу не захищає від захворювань, що передаються статевим шляхом. Слід проінструктувати пацієнтів щодо необхідних засобів для захисту від захворювань, що передаються статевим шляхом, включаючи вірус імунодефіциту людини.

Лікарський засіб не призначений для застосування жінкам.

Еротон® може мати незначний вплив на керування автотранспортом або іншими механізмами.

Досліджень впливу препарату на здатність керувати транспортними засобами та працювати з іншими механізмами не проводили. Оскільки у ході клінічних досліджень застосування силденафілу повідомлялося про випадки запаморочення та порушення з боку органів зору, перед тим як сідати за кермо транспортного засобу або працювати з механізмами, пацієнтам необхідно з’ясувати, якою є їхня індивідуальна реакція на застосування препарату.

Препарат застосовувати перорально.

Дорослі. Рекомендована доза препарату становить 50 мг, застосовувати у разі необхідності приблизно за 1 годину до статевої активності. Залежно від ефективності та переносимості препарату дозу можна збільшити до 100 мг або зменшити до 25 мг. Максимальна рекомендована доза становить 100 мг. Частота застосування максимальної рекомендованої дози препарату становить 1 раз на добу. При застосуванні препарату під час прийому їжі дія препарату може наставати пізніше, ніж при його застосуванні натще.

Пацієнти літнього віку. Необхідність у корекції дози для пацієнтів літнього віку (≥ 65 років) відсутня.

Пацієнти із нирковою недостатністю. Для пацієнтів із нирковою недостатністю легкого та помірного ступеня тяжкості (кліренс креатиніну 30–80 мл/хв) рекомендована доза препарату є такою ж, як наведено вище у розділі «Дорослі».

Оскільки у пацієнтів із нирковою недостатністю тяжкого ступеня (кліренс креатиніну

Пацієнти із печінковою недостатністю. Оскільки у пацієнтів із печінковою недостатністю (наприклад, цирозом) кліренс силденафілу знижений, слід розглянути можливість застосування дози 25 мг. Залежно від ефективності та переносимості препарату при необхідності дозу можна збільшити поступово до 50 мг та до 100 мг.

Пацієнти, які застосовують інші лікарські засоби. Якщо пацієнти одночасно застосовують інгібітори CYP3A4 (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»), слід розглянути можливість застосування початкової дози 25 мг (за винятком ритонавіру, застосування якого одночасно із силденафілом не рекомендується, див. розділ «Особливості застосування»).

З метою мінімізації ризику розвитку постуральної гіпотензії у пацієнтів, які застосовують блокатори α-адренорецепторів, їхній стан потрібно стабілізувати за допомогою блокаторів α-адренорецепторів до початку застосовування силденафілу. Також слід розглянути можливість застосування початкової дози 25 мг (див. розділ «Особливості застосування» та «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

При призначенні силденафілу у дозі 25 мг застосовувати препарат у відповідному дозуванні або лікарській формі.

Діти. Лікарський засіб не показаний до застосування особам віком до 18 років.

Під час застосування разової дози силденафілу до 800 мг побічні реакції були подібними до тих, що спостерігалися при застосуванні силденафілу у нижчих дозах, але зустрічалися частіше та були більш тяжкими. Застосовування силденафілу у дозі 200 мг не призводило до підвищення ефективності, але спричиняло зростання кількості випадків розвитку побічних реакцій (головного болю, припливів, запаморочення, диспепсії, закладеності носа, порушень з боку органів зору).

У разі передозування при необхідності слід вдаватися до звичайних підтримуючих заходів. Прискорення кліренсу силденафілу при гемодіалізі малоймовірне через високий ступінь зв’язування препарату з білками плазми крові та відсутність елімінації силденафілу із сечею.

Найчастіше повідомлялося про такі побічні реакції, як головний біль, припливи, диспепсія, закладеність носа, біль у спині, запаморочення, нудота, припливи жару, порушення зору, ціанопсія та затуманення зору.

Усі клінічно значущі побічні реакції, що спостерігалися під час клінічних досліджень частіше, ніж при застосуванні плацебо, наведено нижче відповідно до класифікації систем органів та частоти: дуже часто (≥ 1/10), часто (≥ 1/100 —

Інфекційні та інвазивні захворювання.

Нечасто: риніт.

З боку імунної системи.

Нечасто: гіперчутливість.

З боку нервової системи.

Дуже часто: головний біль.

Часто: запаморочення.

Нечасто: сонливість, гіпестезія.

Рідко: інсульт, транзиторна ішемічна атака, судоми*, рецидиви судом*, синкопе.

З боку органів зору.

Часто: порушення сприйняття кольорів**, розлади зору, затуманення зору.

Нечасто: розлади сльозовиділення***, біль в очах, фотофобія, фотопсія, гіперемія очей, яскравість зору, кон’юнктивіт.

Рідко: неартеріальна передня ішемічна нейропатія зорового нерва*, оклюзія судин сітківки*, ретинальний крововилив, артеріосклеротична ретинопатія, порушення з боку сітківки, глаукома, дефекти поля зору, диплопія, зниження гостроти зору, міопія, астенопія, плаваючі помутніння скловидного тіла, порушення з боку райдужної оболонки, мідріаз, поява сяючих кругів навколо джерела світла (гало) у полі зору, набряк очей, припухлість очей, порушення з боку очей, гіперемія кон’юнктиви, подразнення очей, аномальні відчуття в очах, набряк повік, знебарвлення склери.

З боку органів слуху та вестибулярного апарату.

Нечасто: запаморочення, дзвін у вухах.

Рідко: глухота.

З боку серця.

Нечасто: тахікардія, посилене серцебиття.

Рідко: раптова серцева смерть*, інфаркт міокарда, шлуночкова аритмія*, фібриляція передсердь, нестабільна стенокардія.

З боку судин.

Часто: припливи крові до обличчя, приливи жару.

Нечасто: артеріальна гіпертензія/гіпотензія.

З боку респіраторної системи, грудної клітки та середостіння.

Часто: закладеність носа.

Нечасто: носова кровотеча, закладеність придаткових пазух носа.

Рідко: відчуття стиснення у горлі, набряк слизової оболонки носа, сухість у носі.

З боку шлунково-кишкового тракту.

Часто: нудота, диспепсія.

Нечасто: гастроезофагеальна рефлюксна хвороба, блювання, біль у верхній частині живота, сухість у роті.

Рідко: гіпестезія ротової порожнини.

З боку шкіри та підшкірної тканини.

Нечасто: висипання.

Рідко: синдром Стівенса — Джонсона*, токсичний епідермальний некроліз*.

З боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини.

Нечасто: міалгія, біль у кінцівках.

З боку сечовидільної системи.

Нечасто: гематурія.

З боку репродуктивної системи та молочних залоз.

Рідко: кровотеча зі статевого члена, пріапізм*, гематоспермія, подовжена ерекція.

Загальні розлади.

Нечасто: біль у грудях, підвищена втомлюваність, відчуття жару.

Рідко: подразнення.

Обстеження.

Нечасто: підвищена частота серцевих скорочень.

* Повідомлялося лише під час дослідження після виходу препарату на ринок.

** Порушення сприйняття кольору: хлоропсія, хроматопсія, ціанопсія, еритропсія, ксантопсія.

*** Порушення сльозовиділення: сухість в очах, порушення сльозовиділення та підвищення сльозовиділення.

Нижчезазначені явища спостерігалися у

Загальні. Набряк обличчя, реакції фоточутливості, шок, астенія, біль, раптове падіння, біль у животі, раптове пошкодження.

З боку серцево-судинної системи: стенокардія, атріовентрикулярна блокада, мігрень, постуральна гіпотензія, ішемія міокарда, тромбоз судин головного мозку, раптова зупинка серця, порушення на ЕКГ, кардіоміопатія.

З боку шлунково-кишкового тракту: глосит, коліт, дисфагія, гастрит, гастроентерит, езофагіт, стоматит, відхилення від нормальних результатів печінкових проб, ректальна кровотеча, гінгівіт.

З боку системи крові та лімфатичної системи: анемія, лейкопенія.

З боку метаболізму та харчування: спрага, набряк, подагра, нестабільний діабет, гіперглікемія, периферичні набряки, гіперурикемія, гіпоглікемія, гіпернатріємія.

З боку скелетно-м’язової системи: артрит, артроз, розрив сухожилля, теносиновіт, біль у кістках, міастенія, синовіт.

З боку нервової системи: атаксія, невралгія, нейропатія, парестезія, тремор, вертиго, депресія, безсоння, аномальні сновидіння, зниження рефлексів.

З боку дихальної системи: астма, диспное, ларингіт, фарингіт, синусит, бронхіт, посилене слиновиділення, посилення кашлю.

З боку шкіри: кропив’янка, герпес, свербіж, пітливість, виразки шкіри, контактний дерматит, ексфоліативний дерматит.

Специфічні відчуття: раптове зниження чи втрата слуху, біль у вухах, крововилив у око, катаракта, сухість в очах.

З боку урогенітальної системи: цистит, ніктурія, підвищена частота сечовипускань, збільшення молочних залоз, нетримання сечі, порушення еякуляції, набряк статевих органів, аноргазмія.

Досвід застосування після виходу на ринок. Після виходу силденафілу на ринок були ідентифіковані нижчезазначені побічні реакції. Оскільки про такі реакції повідомляють добровільно, не завжди можна достовірно оцінити їх частоту та встановити причинний зв’язок з дією лікарського засобу.

Серцево-судинні та цереброваскулярні явища. Повідомлялося про серйозні серцево-судинні, цереброваскулярні та судинні явища, включаючи цереброваскулярну кровотечу, субарахноїдальну та внутрішньоцеребральну кровотечу та легеневу кровотечу, що були пов’язані в часі із застосуванням силденафілу. У більшості пацієнтів були наявні фактори серцево-судинного ризику. Повідомлялося, що здебільшого ці явища виникали під час або одразу після статевої активності, та подеколи ці явища виникали відразу після застосування силденафілу без сексуальної активності. Інколи ускладнення виникали протягом наступних кількох годин чи днів після застосування силденафілу та статевої активності. Неможливо встановити, чи мають ці явища прямий зв’язок із застосуванням препарату, зі статевою активністю, з наявними факторами ризику, чи із комбінацією цих факторів, чи з іншими факторами.

Кровоносна та лімфатична системи: вазооклюзивний криз. У невеликому завчасно припиненому дослідженні при застосуванні силденафілу пацієнтам з легеневою артеріальною гіпертензією, вторинною щодо серпоподібноклітинної анемії, розвиток вазооклюзивних кризів, що потребували госпіталізації, спостерігався частіше, ніж при застосовуванні плацебо. Клінічне значення цих даних для пацієнтів, які застосовують силденафіл з метою лікування еректильної дисфункції, є невідомим.

Нервова система: тривожність, транзиторна глобальна амнезія.

Специфічні відчуття.

Слух. Після виходу препарату на ринок повідомлялося про випадки раптового зниження чи втрати слуху, пов’язані у часі із застосуванням силденафілу. У деяких випадках повідомлялося про наявність медичних станів та інших факторів, що могли відіграти роль у розвитку побічних реакцій з боку слуху. У багатьох випадках інформація щодо подальшого медичного спостереження відсутня. Визначити, чи ці явища прямо пов’язані із застосуванням препарату силденафілу, з наявними факторами ризику втрати слуху, з комбінацією цих факторів чи з іншими факторами, неможливо.

Зір. Тимчасова втрата зору, почервоніння очей, печіння в очах, підвищення внутрішньоочного тиску, набряк сітківки, судинні захворювання сітківки чи кровотеча, відшарування склоподібного тіла.

Після виходу препарату на ринок рідко повідомлялося про випадки неартеріальної передньої ішемічної невропатії зорового нерва, що є причиною зниження зору, включаючи необоротну втрату зору, які були пов’язані у часі із застосуванням інгібіторів ФДЕ5, у тому числі силденафілу. Багато з пацієнтів мали анатомічні або судинні фактори ризику розвитку неартеріальної передньої ішемічної невропатії зорового нерва, включаючи такі: низьке співвідношення діаметра екскавації та диска зорового нерва (застійний диск зорового нерва), вік від 50 років, артеріальна гіпертензія, захворювання коронарних артерій, гіперліпідемія та паління. Неможливо визначити, чи ці явища прямо пов’язані із застосуванням інгібіторів ФДЕ5, чи з наявними анатомічними або судинними факторами ризику, чи з комбінацією цих всіх факторів, чи з іншими факторами.

Звітування про підозрювані побічні реакції. Звітування про підозрювані побічні реакції після реєстрації лікарського засобу має велике значення. Це дає змогу проводити моніторинг співвідношення між користю і ризиками, пов’язаними із застосуванням цього лікарського засобу. Лікарям слід звітувати про будь-які підозрювані побічні реакції відповідно до вимог законодавства.

5 років.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 ^оС.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Таблетки по 50 мг, по 100 мг № 1 (1 × 1), № 2 (2 × 1), № 4 (4 × 1), № 8 (4 × 2) у блістері, у пачці.

За рецептом.

ПРАТ «ФІТОФАРМ».

Україна, 84500, Донецька обл., м. Бахмут, вул. Сибірцева, 2.

ПРАТ «ФІТОФАРМ».

Україна, 02090, місто Київ, вул. Алматинська, будинок 12.