Ірбетан-Н таблетки 150 мг/12,5 мг 3 блістера по 10 шт

Фармакодинаміка. ірбетан-н являє собою комбінацію антагоніста рецепторів ангіотензину ii ірбесартана і гідрохлортіазиду гідрохлортіазиду. об'єднання цих складових має додатковий антигіпертензивний ефект, при якому пекло знижується значно більше, ніж при застосуванні будь-якого компонента окремо. ірбесартан - це сильнодіючий, перорально активний антагоніст рецепторів ангіотензину ii (підтипу АТ 1) селективного дії. він може блокувати всі дії ангіотензину ii, які забезпечуються рецептором АТ 1, незалежно від джерела або способу синтезу ангіотензину іі. селективний антагонізм рецепторів ангіотензину ii (АТ 1) стає причиною підвищення рівнів реніну та ангіотензину ii в плазмі крові, а також зниження концентрації альдостерону в плазмі крові. окремо ірбесартан при його застосуванні в рекомендованих дозах у пацієнтів, у яких немає ризику виникнення електролітного дисбалансу, істотно не впливає на рівні калію в сироватці крові. ірбесартан не пригнічує апф (кініназу ii), фермент, який генерує ангіотензин ii, а також розкладає брадикінін на неактивні метаболіти. ірбесартан не потребує метаболічної активації.

Гідрохлортіазид - тіазидний діуретик. Механізм антигіпертензивного ефекту тіазиднихдіуретиків на даний час повністю не з'ясований. Тіазиди впливають на повторне всмоктування електролітів в ниркових каналах, безпосередньо збільшуючи виділення натрію і хлориду приблизно в однакових кількостях. За рахунок діуретичної дії гідрохлоротіазиду зменшується об'єм плазми, підвищується активність реніну плазми, секреція альдостерону, внаслідок чого збільшується втрата калію і бікарбонату з сечею і знижується концентрація калію в сироватці крові. Ймовірно через блокування ренін-ангіотензин-альдостеронової системи при одночасному застосуванні ірбесартану існує тенденція до компенсації втрати калію. При застосуванні гідрохлортіазиду діурез починається через 2 год, а піковий ефект настає приблизно на 4-й годині, в той час як його дія триває близько 6-12 ч. Комбінація гідрохлортіазиду і ірбесартану зумовлює дозозависимое додаткове зниження артеріального тиску в межах діапазону терапевтичних доз. Додавання 12,5 мг до 300 мг ірбесартану 1 раз на добу для пацієнтів, стан яких не можна належним чином контролювати 300 мг ірбесартану в якості монотерапії, призводило до коригувати по плацебо зниження діастолічного АТ крові до мінімального значення (через 24 годин після застосування дози) 6,1 мм рт. ст. Комбінація 300 мг ірбесартану і 12,5 мг приводила до загального зниження систолічного / діастолічного АТ до 13,6 / 11,5 мм рт. ст. без урахування даних, отриманих внаслідок застосування плацебо. Застосування 1 раз на добу 150 мг ірбесартану і 12,5 гідрохлоротіазиду призводило до зниження середнього систолічного / діастолічного АТ з корекцією даних за результатами прийому плацебо до рівня 12,9 / 6,9 мм рт. ст. (Через 24 годин після застосування) у пацієнтів з АГ від легкого до помірного ступеня. Піковий ефект спостерігався через 3-6 ч. При проведенні оцінки шляхом амбулаторного моніторингу артеріального тиску комбінація 150 мг ірбесартану і 12,5 мг при застосуванні 1 раз на добу викликала послідовне зниження артеріального тиску протягом 24 год при середньому значенні зниження систолічного / діастолічного АТ протягом 24 ч без урахування даних, отриманих внаслідок застосування плацебо, 15,8 / 10,0 мм рт. ст. Ефект зниження артеріального тиску ірбесартаном в поєднанні з гідрохлортіазидом проявляється після прийому першої дози та триває протягом 1-2 тижнів, причому максимальний ефект настає через 6-8 тижнів. Під час довгострокових досліджень ефект ірбесартану / гідрохлоротіазиду тривав протягом періоду, що перевищує один рік. Існує інформація, що при застосуванні як ірбесартану, так і гідрохлоротіазиду відновлення АГ не відзначено. Вплив комбінації ірбесартану і гідрохлортіазиду на рівень захворюваності та смертності не вивчалось. Дані епідеміологічних досліджень показали, що при тривалому лікуванні із застосуванням гідрохлортіазиду знижується ризик захворюваності та смертності внаслідок серцево-судинних захворювань. Ефективність препарату не залежить від віку чи статі пацієнта. У пацієнтів негроїдної раси з АГ відповідь на монотерапію із застосуванням ірбесартану, як і інших лікарських засобів, які впливають на ренін-ангіотензинову систему, значно менше. Коли ірбесартан застосовується одночасно з низькою дозою гідрохлортіазиду (наприклад 12,5 мг/добу), антигіпертензивний відповідь у пацієнтів негроїдної раси наближається до відповіді представників інших рас.

Фармакокінетика. Одночасне застосування гідрохлортіазиду і ірбесартану не впливає на фармакокінетику кожного з компонентів лікарського засобу. Ірбесартан і гідрохлортіазид є перорально активними препаратами та при своїй активності не потребують біологічному перетворенні. Після перорального застосування препарату абсолютна пероральна біодоступність становить 60-80 і 50-80% відповідно для ірбесартану і гідрохлортіазиду. На біодоступністьпрепарату їжа не впливає. Пікове значення концентрації в плазмі крові досягається через 1,5-2 год після перорального застосування для ірбесартану і через 1-2,5 год - для гідрохлоротіазиду. Зв'язування ірбесартана з білками плазми крові становить близько 96%, причому зв'язування з клітинними складовими крові низьке настільки, що їм можна знехтувати. Обсяг розподілу ірбесартана становить 53-93 л. Гідрохлортіазид зв'язується з білками плазми крові на 68%, і його підтверджений обсяг розподілу становить 0,83-1,14 л/кг. Ірбесартан демонструє лінійну і пропорційну дозуванні фармакокінетику в рамках діапазону доз від 10 до 600 мг. Відзначено збільшення всмоктування при дозах 600 мг; механізм цього процесу не з'ясований. Загальна виведення з організму нирками становить відповідно 157-176 і 3,0-3,5 мл/хв. Кінцевий T _½ ірбесартана становить 11-15 год. Стабільні рівні концентрації в плазмі крові досягаються протягом 3 днів після початку режиму прийому однієї дози на добу. Обмежене накопичення ірбесартану (20%) відзначено в плазмі крові після повторного прийому добової дози. В рамках дослідження дещо більші рівні концентрації ірбесартану в плазмі крові спостерігалися у пацієнтів жіночої статі з АГ. Однак різниці між T _½ і накопиченням ірбесартану не виявлено. Дозування препарату не вимагає корекції в залежності від віку чи статі пацієнта. Значення AUC і С _max для для ірбесартану також були дещо вищий у пацієнтів похилого віку (≥65 років), ніж у молодих пацієнтів (18-40 років). Однак кінцеве значення T _½ істотно не відрізнялося. Для пацієнтів похилого віку зміна дозування не потрібна. Середнє значення T _½ гідрохлоротіазиду з плазми крові відповідно до отриманих даних складає 5-15 ч. Після перорального застосування кількість незміненого ірбесартану в плазмі крові становить 80-85%, що визначено за показником ¹⁴ С. Ірбесартан метаболізується в печінці завдяки з'єднанню з глюкуронідами та окисленню . Основний метаболіт, який знаходиться в циркуляції, - ірбесартану глюкуронід (приблизно 6%). Дослідження in vitro показують, що ірбесартан перш за все окислюється цитохромними ферментом Р450 CYP 2C9; ізофермент CYP 3А4 має незначний вплив, яким можна знехтувати. Ірбесартан і його метаболіти виводяться як через печінку, так і нирками. Як після перорального, так і після в / в застосування ¹⁴ С ірбесартану близько 20% радіоактивної дози виводиться з сечею, а залишок - з калом. Менше 2% дози виводиться з сечею у формі незміненого ірбесартану. Гідрохлортіазид не метаболізується, проте швидко виділяється нирками. Принаймні 61% пероральної дози виводиться в незмінному вигляді протягом 24 годин. Гідрохлоротіазид проникає через плацентарний бар'єр, але не проходить через гематоенцефалічний бар'єр і проникає в грудне молоко.

Ниркова недостатність: у пацієнтів з нирковою недостатністю або у пацієнтів, які проходять гемодіаліз, параметри фармакокінетики ірбесартану істотним чином не змінюються. Ірбесартан за допомогою гемодіалізу не виводиться. Повідомлялося, що у пацієнтів з кліренсом креатиніну 20 мл/хв T _½ гідрохлоротіазиду зростав до 21 год.

Печінкова недостатність: у пацієнтів з цирозом печінки від легкого до помірного ступеня тяжкості параметри фармакокінетики ірбесартану істотним чином не змінюються. Дослідження із залученням пацієнтів з тяжким ступенем печінкової недостатності не проводилися.

Лікування есенціальної аг.

Дана комбінація з фіксованою дозою показана дорослим пацієнтам, АТ яких не може належним чином контролюватися тільки ірбесартаном або гідрохлоротіазидом.

Препарат застосовують 1 раз на добу, незалежно від прийому їжі.

При клінічній доцільності може розглядатися можливість безпосереднього переходу від монотерапії до фіксованих комбінацій:

Ірбетан-Н 150 мг / 12,5 мг можна застосовувати у пацієнтів, артеріальний тиск яких не контролюється належним чином самим гідрохлоротіазидом або ірбесартаном в дозі 150 мг;

• Ірбетан-Н 300 мг / 12,5 мг можна застосовувати у пацієнтів, артеріальний тиск яких недостатньо контролюється ірбесартаном в дозі 300 мг або препаратом Ірбетан-Н 150 мг / 12,5 мг.

При необхідності Ірбетан-Н можна застосовувати з іншими антигіпертензивними лікарськими засобами (див. Взаємодія з іншими лікарськими).

Ниркова недостатність. Через наявність у складі гідрохлоротіазиду препарат не рекомендується пацієнтам з тяжкими порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну 30 мл/хв). При лікуванні таких пацієнтів перевага віддається петлевим діуретиків, а не тіазиди. Для пацієнтів з нирковою недостатністю, у яких кліренс креатиніну ≥30 мл/хв, корекція дози не потрібна.

Печінкова недостатність. Ірбетан-Н не рекомендується пацієнтам з тяжкою печінковою недостатністю. Пацієнтам з печінковою недостатністю тіазиди слід застосовувати з обережністю. Для пацієнтів з легким або помірним ступенем печінкової недостатності корекції дози препарату не потрібна.

Пацієнти похилого віку. Для пацієнтів похилого віку немає необхідності в корекції дози.

Підвищена чутливість до компонентів препарату або до похідних сульфонамідів (гідрохлоротіазид - похідне сульфонамідів), важка ступінь ниркової недостатності (кліренс креатиніну 30 мл/хв), стійка форма гіпокаліємії, гіперкальціємія, важка ступінь печінкової недостатності, цироз печінки та холестаз.

З боку травної системи та обміну речовин: нудота і блювота; діарея; диспепсія, дисгевзія, гіперкаліємія, порушення електролітного балансу (включаючи гіпокаліємію і гіпонатріємію), гіперурикемія, глюкозурія, гіперглікемія, підвищення рівнів хс і тг, панкреатит, анорексія, запор, подразнення слизової оболонки шлунка, сіаладеніт, втрата апетиту.

З боку нервової системи: запаморочення; ортостатичне запаморочення; головний біль, шум у вухах, парестезія, необдумані дії, занепокоєння, депресія, порушення сну.

З боку системи дихання: кашель, утруднення дихання (включаючи пневмоніт і набряк легенів).

З боку нирок та сечовидільної системи: порушення сечовиділення; порушення функції нирок (включаючи окремі випадки ниркової недостатності у пацієнтів з груп ризику), інтерстиціальний нефрит.

З боку шкіри та підшкірних тканин: реакції підвищеної чутливості (включаючи ангіоневротичний набряк, висип, кропив'янку), анафілактичні реакції, токсичний епідермальний некроліз, некротичний ангиит (васкуліт, шкірний васкуліт), шкірні реакції (подібні червоний вовчак), рецидив шкірної червоного вовчака, реакції фоточутливості.

З боку серцево-судинної системи: втрата свідомості, зниження артеріального тиску, тахікардія, набряк, гіперемія, аритмії, постуральна гіпотензія.

З боку скелетно-м'язової та сполучної тканини: набряк кінцівок; артралгія, міалгія, слабкість, м'язові спазми.

З боку кровоносної та лімфатичної системи: апластична анемія, пригнічення функції кісткового мозку, нейтропенія / агранулоцитоз, гемолітична анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія.

З боку гепатобіліарної системи: гепатит, порушення функції печінки, внутрішньопечінкових холестатичнажовтуха.

З боку репродуктивної системи: порушення статевої функції, зміни лібідо.

З боку органу зору: тимчасове затуманення зору, ксантопсія.

Загальні порушення: підвищена стомлюваність; біль в грудній клітці; лихоманка.

Лабораторні дослідження: підвищення вмісту азоту сечовини в крові, креатиніну та креатинкінази; зниження вмісту калію і натрію в плазмі крові.

Знижений пекло - пацієнти з малим об'ємом крові. ірбетан-н рідко асоціюється з симптоматичним зниженням пекло у пацієнтів з аг, у яких немає інших факторів ризику зниження пекло. симптоматичне зниження пекло може виникати у пацієнтів, у яких внаслідок інтенсивної терапії діуретиками, обмеженого споживання солі з їжею, діареї або блювоти зменшився обсяг крові та / або вмісту натрію. такі стани слід коригувати до початку лікування препаратом.

Стеноз ниркової артерії - реноваскулярная гіпертензія. Існує підвищений ризик виникнення важкої форми зниження артеріального тиску і ниркової недостатності, коли пацієнти з двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної функціонуючої нирки лікуються інгібіторами АПФ або антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ.

Ниркова недостатність та трансплантація нирок. Коли препарат застосовують у пацієнтів з порушенням функції нирок, рекомендується періодичний моніторинг вмісту кальцію, креатиніну та сечової кислоти в плазмі крові. Відсутній досвід застосування препарату у пацієнтів, яким недавно була здійснена трансплантація нирок. Ірбетан-Н НЕ слудет призначати пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну 30 мл/хв). У пацієнтів з порушенням функції нирок може виникати азотемія, асоційована з прийомом тіазиднихдіуретиків. Коригування дози не проводиться у пацієнтів з нирковою недостатністю, у яких кліренс креатиніну ≥30 мл/хв. У пацієнтів з нирковою недостатністю від легкого до помірного ступеня (кліренс креатиніну ≥30 мл/хв, але 60 мл/хв) цю комбінацію з фіксованою дозою слід застосовувати з обережністю.

Печінкова недостатність. З обережністю тіазиди слід застосовувати у пацієнтів з порушенням функції печінки або прогресуючим захворюванням печінки, оскільки незначні зміни балансу рідини та електролітів можуть прискорити настання печінкової коми. Відсутня клінічний досвід застосування препарату Ірбетан-Н у пацієнтів з печінковою недостатністю.

Стеноз аортального та мітрального клапана, обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія. Як і при застосуванні інших судинорозширювальних засобів, спеціальні запобіжні заходи необхідні щодо пацієнтів зі стенозом аортального або мітрального клапана або обструктивну гіпертрофічну кардіоміопатію.

Первинний альдостеронизм. У пацієнтів з первинним альдостеронізмом, як правило, не виникає гіпотензивний ефект при застосуванні засобів, які діють шляхом пригнічення ренін-ангіотензинової системи. Тому застосування препарату Ірбетан-Н у даній категорії пацієнтів не рекомендується.

Вплив на обмін речовин і ендокринну систему. Під час терапії тіазидами може порушуватися толерантність до глюкози, а також можуть проявлятися ознаки цукрового діабету в латентній стадії. Виникає потреба в корекції дозування інсуліну або пероральних гіпоглікемічних препаратів для хворих на діабет.

Підвищення рівнів холестерину і тригліцеридів пов'язують з терапією тіазиднимидіуретиками; однак при дозуванні 12,5 мг, яка міститься в препараті Ірбетан-Н, повідомлялося про мінімальний ефект або про відсутність будь-якого ефекту. У деяких пацієнтів, які отримують терапію тіазиднимидіуретиками, може виникати гіперурикемія або ознаки подагри.

Порушення електролітного балансу. Як і для будь-яких пацієнтів, які приймають діуретики, необхідно періодично перевіряти рівень електролітів в сироватці крові.

Тіазиди, включаючи гідрохлортіазид, можуть викликати порушення балансу рідини або електролітів (гіпокаліємія, гіпонатріємія і гіпохлоремічний алкалоз). Характерні ознаки порушення балансу рідини або електролітів, на які слід звертати увагу, - сухість у роті, спрага, слабкість, млявість, сонливість, неспокій, біль або судоми м'язів, м'язова слабкість, зниження артеріального тиску, олігурія, тахікардія і такі шлунково-кишкові порушення, як нудота або блювота.

Хоча гіпокаліємія може розвиватися при застосуванні тіазидних діуретиків, паралельна терапія із застосуванням ірбесартану може послаблювати гіпокаліємію, яка виникає при застосуванні діуретиків. Найбільш високий ризик розвитку гіпокаліємії у пацієнтів з цирозом печінки, інтенсивним діурезом, у пацієнтів, які перорально приймають неналежні кількості електролітів або паралельно проходять лікування із застосуванням кортикостероїдів або АКТГ. І навпаки, гіперкаліємія може виникати через наявність ірбесартана в складі препарату Ірбетан-Н, особливо при нирковій недостатності та / або серцевої недостатності, а також цукрового діабету. Рекомендується належний моніторинг вмісту калію в плазмі крові у пацієнтів, для яких існує такий ризик. Необхідна обережність при одночасному застосуванні діуретиків, що не виводять калій, і додаткових препаратів калію або замінників солей, які містять калій.

Даних про те, що ірбесартан може послаблювати або запобігати виникненню гіпонатріємії внаслідок застосування діуретиків, немає. Дефіцит натрію хлориду в загальному відзначають в легкій формі та, як правило, він не потребує лікування.

Тіазиди можуть знижувати виведення кальцію з сечею і викликають тимчасове і незначне підвищення вмісту кальцію в сироватці крові при відсутності відомих порушень кальцієвого обміну. Виражена форма гіперкальціємії може свідчити про латентну стадії гиперпаратиреоза. Перед проведенням аналізів функції паращитовидної залози прийом тіазидів необхідно припинити. Існують дані, що тіазиди підвищують виведення магнію з сечею, що може призводити до виникнення гіпомагніємії.

Літій. Не рекомендується одночасно застосовувати літій та Ірбетан-Н.

Антидопінговий контроль. Гідрохлортіазид, який міститься в препараті, може давати позитивний результат при проведенні антидопінгового контролю.

Загальні запобіжні заходи. При лікуванні із застосуванням інгібіторів АПФ або антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ, які впливають на цю систему, у пацієнтів, судинний тонус і функція нирок яких залежать головним чином від активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (наприклад у пацієнтів з важкою формою застійної серцевої недостатності або початковим захворюванням нирок, включаючи стеноз ниркової артерії), можливе виникнення гострої гіпотензії, азотемії, олігурії або ОПН.

Як і при застосуванні будь-якого антигіпертензивного засобу, надмірне зниження артеріального тиску у пацієнтів з ішемічною кардіопатією або ішемічним серцево-судинним захворюванням може призводити до інфаркту міокарда або інсульту. Реакції підвищеної чутливості до гідрохлортіазиду можуть виникати у пацієнтів, у яких в анамнезі є або відсутні алергія або БА, проте вони з більшою вірогідністю виникають у пацієнтів з такою патологією в анамнезі. Повідомлялося про загострення або активації системного червоного вовчака при застосуванні тіазидних діуретиків.

Повідомлялося про реакції фоточутливості при застосуванні тіазидних діуретиків. Якщо під час лікування виникає реакція фоточутливості, то рекомендується припинити лікування. Якщо повторне застосування таких діуретиків вважається необхідним, то рекомендується захищати відкриті ділянки тіла від потрапляння сонячних променів або штучного випромінювання в УФ-спектрі.

Лактоза. Препарат містить лактозу. Пацієнтам зі спадковою непереносимістю галактози, яка спостерігається рідко, дефіцитом лактази Лаппа або порушенням всмоктування глюкози-галактози не слід приймати цей лікарський засіб.

Застосування в період вагітності та годування груддю

Вагітність. У першому триместрі вагітності застосування антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ не рекомендується. Застосування антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ протипоказано у ІІ та ІІІ триместр вагітності.

Тіазиди проникають через плацентарний бар'єр і потрапляють в кров з пуповини. Вони можуть викликати зниження плацентарної перфузії, порушення вмісту електролітів у плода і, можливо, інші реакції, які виникають у дорослих. При застосуванні тіазидів у вагітних повідомлялося про випадки тромбоцитопенії у новонароджених або жовтяниці у плода або новонародженого. Оскільки препарат містить гідрохлоротіазид, не рекомендується його застосування в I триместр вагітності. Перед запланованою вагітністю необхідно перейти на відповідне альтернативне лікування, яке має доведений для застосування в період вагітності профіль безпеки.

Годування грудьми. Під час годування груддю застосування препарату Ірбетан-Н протипоказано.

Діти. Препарат не рекомендується застосовувати у дітей через недостатність даних про безпеку та ефективність.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами. Дослідження впливу на здатність керувати транспортними засобами та працювати з іншими механізмами не проводилися. Виходячи з фармакодинамічних властивостей препарату, його вплив на цю здатність малоймовірно. При керуванні автотранспортом або роботі з механізмами необхідно враховувати, що під час лікування АГ може виникати сонливість або стомлюваність.

Інші антигіпертензивні препарати. антигіпертензивний ефект препарату ірбетан-н може посилюватися за рахунок одночасного прийому інших антигіпертензивних засобів. ірбесартан і гідрохлортіазид (в дозах до 300 мг ірбесартану / 25 мг гідрохлоротіазиду) безпечно застосовували з іншими антигіпертензивними препаратами, включаючи блокатори кальцієвих каналів і блокатори α-адреноблокатори. попереднє лікування високими дозами діуретиків може призводити до зменшення обсягу крові та ризику зниження пекло в разі початку лікування ірбесартаном з тіазиднимидіуретиками, якщо тільки заздалегідь не було усунуто зменшення обсягу крові.

Літій. Повідомлялося про тимчасові підвищеннях концентрації літію в плазмі крові та токсичності під час одночасного застосування літію з інгібіторами АПФ. Дуже рідко повідомлялося про випадки подібних ефектів при застосуванні ірбесартану. Крім того, тіазиди зменшують виведення літію нирками, тому при застосуванні даного препарату ризик токсичної дії літію може підвищуватися. Таким чином, комбінувати літій і Ірбетан-Н недоцільно. Якщо така комбінація виявиться необхідною, то рекомендується ретельний моніторинг рівня літію в сироватці крові.

Лікарські засоби, що виводять калій. Ефект виведення калію за рахунок гідрохлоротіазиду пом'якшується ефектом заощадження калію за рахунок ірбесартану. Однак вважається, що цей вплив гідрохлортіазиду на рівень калію в плазмі крові можливо за рахунок інших лікарських засобів, пов'язаних з втратою калію та гіпокаліємією (наприклад інших діуретиків, які виводять калій, проносні засоби, амфотерицин, карбеноксолона, пеніциліну G натрію). І навпаки, виходячи з досвіду застосування інших лікарських засобів, які пригнічують ренін-ангіотензинову систему, одночасне застосування діуретиків, що не виводять калій, додаткових засобів, що містять калій, замінників солей, які містять калій, або інших лікарських засобів, що підвищують рівень калію в плазмі крові (наприклад гепарину натрію), може призводити до підвищення рівня калію в сироватці крові. Рекомендується належний моніторинг рівнів калію в плазмі крові у пацієнтів з таким ризиком.

Лікарські засоби, що піддаються впливу при порушенні вмісту калію в плазмі крові. Рекомендується періодичний моніторинг вмісту калію в плазмі крові, коли препарат застосовують одночасно з лікарськими засобами, токсичність яких підвищується при порушенні вмісту калію в сироватці крові (наприклад глікозиди наперстянки, антиаритмічні засоби).

НПЗП. Коли антагоністи ангіотензину ІІ застосовують одночасно з нестероїдними протизапальними засобами (тобто з селективними інгібіторами ЦОГ-2, ацетилсаліциловою кислотою (3 г/добу) і неселективними НПЗП), може виникати послаблення антигіпертензивного ефекту.

Як і з інгібіторами АПФ, одночасне застосування антагоністів ангіотензину II і НПЗП може призводити до підвищення ризику погіршення функції нирок, включаючи можливе виникнення гострої ниркової недостатності та підвищення рівня калію в плазмі крові, особливо у пацієнтів з попередньо існуючим несприятливим станом функції нирок. Комбінацію слід застосовувати з обережністю, особливо у пацієнтів похилого віку. Пацієнти повинні в належній кількості отримувати рідину, а також необхідно звертати увагу на моніторинг функції нирок після початку такої комбінованої терапії і в процесі лікування.

Додаткова інформація про взаємодію ірбесартану. За даними досліджень, фармакокінетика ірбесартану гідрохлоротіазидом не порушується. Ірбесартан головним чином виводиться CYP 2С9 і в меншій мірі - за рахунок глюкуронізації. Суттєвої фармакокінетичної або фармакодинамічної взаємодії не відзначалось при застосуванні ірбесартану одночасно з варфарином - лікарським засобом, який метаболізується CYP 2С9. Впливу таких індукторів CYP 2С9, як рифампіцин, на фармакокінетику ірбесартану не встановлено. Внаслідок паралельного застосування ірбесартану фармакокінетика дигоксину не змінювалась.

Додаткова інформація про взаємодію гідрохлоротіазиду. При одночасному застосуванні з тіазиднимидіуретиками можлива взаємодія з такими лікарськими засобами:

Етанол: може виникати ортостатична гіпотензія.

Протидіабетичні лікарські засоби (пероральні засоби та інсуліни): може знадобитися корекція дози протидіабетичного лікарського засобу.

Холестирамінова і колестиполова смоли: в присутності аніонних обмінних смол порушується всмоктування гідрохлортіазиду.

Кортикостероїди, АКТГ: зменшення обсягу електролітів, особливо може посилюватися гіпокаліємія.

Глікозиди наперстянки: тіазид-індукована гіпокаліємія або гіпомагніємія сприяє розвитку серцевих аритмій, індукованих глікозидами наперстянки.

НПЗП: застосування нестероїдних протизапальних засобів може у деяких пацієнтів знижувати діуретичний, натрійуретичний та антигіпертензивний ефект тіазиднихдіуретиків.

Пресорні аміни (наприклад норадреналін): дія пресорних амінів може послаблюватися, але не настільки, щоб виключати їх застосування.

Недеполяризуючі міорелаксанти (наприклад тубокурарин): дія недеполяризуючих міорелаксантів може посилюватися гідрохлортіазидом.

Лікарські засоби для лікування подагри: може бути необхідною корекція дози лікарських засобів, що застосовуються при подагрі, оскільки гідрохлоротіазид може підвищувати рівень сечової кислоти в плазмі крові. Може бути необхідним збільшення дози пробенециду або сульфинпиразона. При одночасному застосуванні тіазидних діуретиків може збільшуватися кількість випадків реакцій підвищеної чутливості до алопуринолу.

Солі кальцію: тіазидні діуретики можуть підвищувати рівні кальцію в плазмі крові в результаті зменшення виведення. При необхідності призначення додаткових препаратів, що містять кальцій, або лікарських засобів, які не виводять кальцій (наприклад терапія із застосуванням вітаміну D), слід контролювати рівень кальцію в сироватці крові та відповідним чином коригувати дозування кальцію.

Інші форми взаємодії: гіперглікемічний ефект блокаторів бета-блокаторів та діазоксиду може посилюватися тіазидами. Антихолінергічні засоби (наприклад атропін, біпериден) можуть підвищувати біодоступність діуретиків тіазидного типу шляхом зниження тонусу шлунково-кишкового тракту і швидкості випорожнення шлунка. Тіазиди можуть підвищувати ризик несприятливих ефектів, викликаних амантадином. Тіазиди можуть зменшувати ниркове виведення цитотоксичних лікарських засобів (наприклад, циклофосфаміду, метотрексату) і посилювати їх гальмівну дію на функції кісткового мозку.

Відсутня спеціальна інформація про лікування передозування препарату ірбетан-н. пацієнт повинен проходити ретельний моніторинг, а лікування має бути симптоматичним і підтримуючим. лікування залежить від часу, який минув з моменту застосування засобу, і тяжкості симптомів. заходи, які передбачаються, включають індукцію блювоти та / або промивання шлунка. при лікуванні передозування може бути корисним призначення активованого вугілля. необхідно часто контролювати рівні електролітів і креатиніну в сироватці крові. при виникненні гіпотензії пацієнту слід надати горизонтальне положення, швидко застосувати сольові розчини та провести поповнення об'єму рідини.

Найбільш ймовірними проявами передозування ірбесартана є артеріальна гіпотензія і тахікардія; також можлива брадикардія.

Передозування гідрохлоротіазиду пов'язують з виведенням електролітів (гіпокаліємією, гіпохлоремія, гіпонатріємією) і зневодненням внаслідок інтенсивного діурезу. Найбільш ймовірні ознаки та симптоми передозування - нудота і сонливість. Гіпокаліємія може призводити до виникнення м'язових спазмів і / або посилювати серцеву аритмію через паралельного застосування глікозидів наперстянки або деяких протиаритмічних лікарських засобів.

Ірбесартан за допомогою гемодіалізу не виводиться. Обсяг, в якому гідрохлоротіазид виводиться за допомогою гемодіалізу, не встановлений.

При температурі не вище 25 °C.

действующие вещества: ирбесартан, гидрохлортиазид;

1 таблетка содержит ирбесартана 150 мг и гидрохлортиазида 12,5 мг;

вспомогательные вещества: лактоза, моногидрат; целлюлоза микрокристаллическая; натрия кроскармеллоза; крахмал прежелатинизированный; магния стеарат; кремния диоксид коллоидный безводный; железа оксид красный (Е 172); железа оксид желтый (Е 172);

или

1 таблетка содержит ирбесартана 300 мг и гидрохлортиазида 12,5 мг;

вспомогательные вещества: лактоза, моногидрат; целлюлоза микрокристаллическая; натрия кроскармеллоза; крахмал прежелатинизированный; магния стеарат; кремния диоксид коллоидный безводный; железа оксид красный (Е 172); железа оксид желтый (Е 172).

Таблетки.

Основные физико-химические свойства: таблетки круглой формы с двояковыпуклой поверх-ностью оранжево-розового цвета с белыми вкраплениями. Допускается наличие вкраплений красителя темного цвета.

Комбинированные препараты ингибиторов ангиотензина-ІІ. Код АТХ С09D A04.

Фармакодинамика

Ирбетан-Н представляет собой комбинацию антагониста рецепторов ангиотензина-II ирбесартана и тиазидного диуретика гидрохлортиазида. Объединение этих составляющих имеет дополнительный антигипертензивный эффект, при котором артериальное давление снижается значительно больше, чем при применении любого составляющего отдельно.

Ирбесартан - это сильнодействующий, перорально активный антагонист рецепторов ангиотензина-II (подтипа АТ₁) селективного действия. Он может блокировать все действия ангиотензина-II, которые обеспечиваются рецептором АТ₁, независимо от источника или способа синтеза ангиотензина-ІІ. Селективный антагонизм рецепторов ангиотензина-II (АТ₁) становится причиной повышения уровней ренина и уровней ангиотензина-II в плазме крови, а также уменьшения концентрации альдостерона в плазме крови. Отдельно ирбесартан при его применении в рекомендованных дозах пациентами, у которых нет риска возникновения электролитного дисбаланса, существенно не влияет на уровни калия в сыворотке крови. Ирбесартан не подавляет АПФ (кининазу-II), фермент, который генерирует ангиотензин-II, а также разлагает брадикинин на неактивные метаболиты. Ирбесартан не нуждается в метаболической активации.

Гидрохлортиазид - тиазидный диуретик. Механизм антигипертензивного эффекта тиазидных диуретиков на данное время полностью не выяснен. Тиазиды влияют на повторное всасывание электролитов в почечных каналах, непосредственно усиливая выведение натрия и хлорида приблизительно в одинаковых количествах. За счет диуретического действия гидрохлортиазида уменьшается объем плазмы, увеличивается активность ренина плазмы, секреция альдостерона, вследствие чего увеличивается потеря калия и бикарбоната с мочой и уменьшается концентрация калия в сыворотке крови. Вероятно, из-за блокирования ренин-ангиотензин-альдостероновой системы (РААС) при одновременном применении ирбесартана существует тенденция к компенсации потери калия. При применении гидрохлортиазида диурез начинается через 2 часа, а пиковый эффект наступает приблизительно на 4-м часу, в то время как его действие длится приблизительно 6-12 часов.

Комбинация гидрохлортиазида и ирбесартана предопределяет дозозависимое дополнительное уменьшение артериального давления в пределах диапазона терапевтических доз. Добавление 12,5 мг гидрохлортиазида к 300 мг ирбесартана 1 раз в сутки для пациентов, состояние которых нельзя надлежащим образом контролировать 300 мг ирбесартана в качестве монотерапии, приводило к корректированному плацебо уменьшению диастолического давления крови до минимального значения (через 24 часа после применения дозы) 6,1 мм рт. ст. Комбинация 300 мг ирбесартана и 12,5 мг гидрохлортиазида приводила к общему уменьшению систолического/диастолического давления до 13,6/11,5 мм рт. ст. без учета данных, полученных вследствие применения плацебо.

Применение 1 раз в сутки 150 мг ирбесартана и 12,5 гидрохлортиазида приводило к снижению среднего систолического/диастолического артериального давления с коррекцией данных по результатам приема плацебо до уровня 12,9/6,9 мм рт. ст. (через 24 часа после применения) у пациентов с артериальной гипертензией от легкой до умеренной степени. Пиковый эффект наблюдался через 3-6 часов. При проведении оценки путем амбулаторного мониторинга артериального давления комбинация 150 мг ирбесартана и 12,5 мг гидрохлортиазида при применении 1 раз в сутки вызывала последовательное снижение артериального давления в течение 24 часов при среднем значении уменьшения систолического/диастолического артериального давления в течение 24 часов без учета данных, полученных вследствие применения плацебо, 15,8/10,0 мм рт. ст.

Эффект уменьшения артериального давления ирбесартаном в сочетании с гидрохлортиазидом проявляется после приема первой дозы и длится в течение 1-2 недель, причем максимальный эффект наступает через 6-8 недель. Во время долгосрочных исследований эффект ирбесартана/гидрохлортиазида длился в течение периода, превышающего 1 год. Существует информация, что при применении как ирбесартана, так и гидрохлортиазида восстановление артериальной гипертензии не наблюдалось.

Влияние комбинации ирбесартана и гидрохлортиазида на уровень заболеваемости и летальности не изучалось. Данные эпидемиологических исследований показали, что при длительном лечении с применением гидрохлортиазида уменьшается риск заболеваемости и летальности вследствие сердечно-сосудистых заболеваний.

Эффективность препарата не зависит от возраста или пола пациента. У пациентов негроидной расы с артериальной гипертензией ответ на монотерапию с применением ирбесартана, как и других лекарственных средств, которые влияют на ренин-ангиотензиновую систему (РАС), значительно меньше. Если ирбесартан применять одновременно с малой дозой гидрохлортиазида (например 12,5 мг в сутки), антигипертензивный ответ у пациентов негроидной расы приближается к ответу представителей других рас.

Фармакокинетика

Одновременное применение гидрохлортиазида и ирбесартана не влияет на фармакокинетику любого из компонентов лекарственного средства.

Ирбесартан и гидрохлортиазид являются перорально активными препаратами и при своей активности не нуждаются в биологическом преобразовании. После перорального применения препарата абсолютная пероральная биодоступность составляет 60-80 % и 50-80 % соответственно для ирбесартана и гидрохлортиазида. На биодоступность препарата пища не влияет. Пиковое значение концентрации в плазме крови достигается через 1,5-2 часа после перорального применения для ирбесартана и через 1-2,5 часа для гидрохлортиазида.

Связывание ирбесартана с белками плазмы составляет приблизительно 96 %, причем связывание с клеточными составляющими крови низкое настолько, что им можно пренебречь. Объем распределения ирбесартана составляет 53-93 литра. Гидрохлортиазид связывается с белками плазмы крови на 68 %, и его подтвержденный объем распределения составляет 0,83-1,14 л/кг.

Ирбесартан показывает линейную и пропорциональную дозировке фармакокинетику в рамках диапазона доз от 10 до 600 мг. Наблюдалось увеличение всасывания при дозах менее 600 мг; механизм этого не выяснен. Общее выведение из организма почками составляет соответственно 157-176 и 3,0-3,5 мл/мин. Конечный период полувыведения ирбесартана составляет 11-15 часов. Стабильные уровни концентрации в плазме крови достигаются в течение 3 дней после начала режима приема одной дозы в сутки. Ограниченное накопление ирбесартана (< 20 %) наблюдается в плазме крови после повторного приема суточной дозы. В рамках исследования несколько большие уровни концентрации ирбесартана в плазме крови наблюдались у пациентов женского пола с артериальной гипертензией. Однако разницы между периодом полувыведения и накоплением ирбесартана обнаружено не было. Дозирование препарата не требует корректировки в зависимости от возраста или пола пациента. Значения AUC и С_max для ирбесартана также были несколько выше у пациентов пожилого возраста (³ 65 лет), чем у молодых пациентов (18-40 лет). Однако конечное значение периода полувыведения существенным образом не отличалось. Для пациентов пожилого возраста коррекция дозы не нужна. Среднее значение периода полувыведения гидрохлортиазида из плазмы крови в соответствии с полученными данными составляет 5-15 часов.

После перорального применения количество неизмененного ирбесартана в плазме крови составляет 80-85 %, что определено по показателю ¹⁴С. Ирбесартан метаболизируется печенью благодаря соединению с глюкуронидами и окислению. Основной метаболит, который находится в циркуляции, – ирбесартана глюкуронид (приблизительно 6 %). Исследования in vitro показывают, что ирбесартан прежде всего окисляется цитохромным ферментом Р450 CYP2C9; изофермент CYP3А4 оказывает незначительное влияние, которым можно пренебречь. Ирбесартан и его метаболиты выводятся как через печень, так и почками. Как после перорального, так и после внутривенного применения ¹⁴С ирбесартана приблизительно 20 % радиоактивности выводится с мочой, а остаток - с калом. Менее 2 % дозы выводится с мочой в форме неизмененного ирбесартана. Гидрохлортиазид не метаболизируется, однако быстро выводится почками. По крайней мере 61 % пероральной дозы выводится в неизменном виде в течение 24 часов. Гидрохлортиазид проникает через плацентарный барьер, но не проходит через гематоэнцефалический барьер, и проникает в грудное молоко.

Почечная недостаточность: у пациентов с почечной недостаточностью или у пациентов, которые проходят гемодиализ, параметры фармакокинетики ирбесартана существенным образом не изменяются. Ирбесартан с помощью гемодиализа не выводится. Сообщали, что у пациентов с клиренсом креатинина < 20 мл/мин период полувыведения гидрохлортиазида возрастал до 21 часа.

Печеночная недостаточность: у пациентов с циррозом печени от легкой до умеренной степени тяжести параметры фармакокинетики ирбесартана существенным образом не изменяются. Исследований с вовлечением пациентов с тяжелой степенью печеночной недостаточности не проводили.

Лечение эссенциальной гипертензии.

Данная комбинация с фиксированной дозой показана взрослым пациентам, артериальное давление которых не может надлежащим образом контролироваться только ирбесартаном или гидрохлортиазидом.

Повышенная чувствительность к компонентам лекарственного средства или к производным сульфонамидов (гидрохлортиазид - производное сульфонамидов).

Тяжелая форма почечной недостаточности (клиренс креатинина < 30 мл/мин).

Устойчивая форма гипокалиемии, гиперкальциемия.

Тяжелая форма печеночной недостаточности, цирроз печени и холестаз.

Одновременное применение препарата «Ирбетан-Н» с препаратами, содержащими алискерин, пациентам, больным диабетом, и пациентам с умеренным и тяжелым поражением почек (скорость клубочковой фильтрации < 60 мл/мин/1,73 м²).

Одновременное применение препарата «Ирбетан-Н» с ингибиторами ангиотензин-превращающего фермента (АПФ) пациентам с диабетической нефропатией.

Резистентная к лечению гипокалиемия или гиперкальциемия.

Рефрактерная гипонатриемия.

Симптоматическая гиперурикемия (подагра).

Анурия.

Период беременности или кормления грудью.

Детский возраст.

Другие антигипертензивные препараты. Антигипертензивный эффект лекарственного средства «Ирбетан-Н» может усиливаться за счет одновременного приема других антигипертензивных средств. Ирбесартан и гидрохлортиазид (в дозах до 300 мг ирбесартана/25 мг гидрохлортиазида) безопасно применяли с другими антигипертензивными препаратами, включая блокаторы кальциевых каналов и бета-адреноблокаторы. Предварительное лечение диуретиками в высоких дозах может приводить к уменьшению объема крови и риску снижения артериального давления в случае начала лечения ирбесартаном с тиазидными диуретиками, если только заранее не было устранено уменьшение объема крови.

Препараты, содержащие алискирен. Одновременное применение лекарственного средства «Ирбетан-Н» с препаратами, содержащими алискирен, противопоказано пациентам, больным диабетом и пациентам с умеренным и тяжелым поражением почек (скорость клубочковой фильтрации менее 60 мл/мин/1,73 м²) и не рекомендован всем другим пациентам.

Препараты лития. Сообщали о временных повышениях уровня концентрации лития в сыворотке крови и токсичности во время одновременного применения лития с ингибиторами АПФ. На данное время сообщали об очень редких случаях подобных эффектов при применении ирбесартана. Кроме того, тиазиды уменьшают выведение лития почками, поэтому при применении данного препарата риск токсического действия лития может повышаться. Таким образом, комбинировать литий и «Ирбетан-Н» не рекомендуется. Если такая комбинация окажется необходимой, то рекомендуется тщательный мониторинг уровня лития в сыворотке крови.

Лекарственные средства, выводящие калий. Эффект выведения калия за счет гидрохлортиазида смягчается эффектом сбережения калия за счет ирбесартана. Однако считается, что это влияние гидрохлортиазида на уровень калия в сыворотке крови возможно за счет других лекарственных средств, связанных с потерей калия и гипокалиемией (например других диуретиков, которые выводят калий, слабительных средств, амфотерицина, карбеноксолона, пенициллина G натрия). И наоборот, исходя из опыта применения других лекарственных средств, которые подавляют РАС, одновременное применение диуретиков, которые не выводят калий, дополнительных средств, содержащих калий, заменителей солей, которые содержат калий, или других лекарственных средств, которые могут повышать уровень калия в сыворотке крови (например гепарина натрия), могут приводить к повышению уровня калия в сыворотке крови. Рекомендуется надлежащий мониторинг уровней калия в сыворотке крови у пациентов с таким риском.

Лекарственные средства, подвергающиеся влиянию при нарушении содержания калия в сыворотке крови. Рекомендуется периодический мониторинг содержания калия в сыворотке крови, если препарат применять одновременно с лекарственными средствами, токсичность которых повышается при нарушении содержания калия в сыворотке крови (например гликозиды наперстянки, антиаритмические средства).

Ингибиторы ангиотензинпревращающего фермента (АПФ). Одновременное применение лекарственного средства «Ирбетан-Н» с ингибиторами АПФ противопоказано пациентам с диабетической нефропатией и не рекомендуется всем другим пациентам.

Нестероидные противовоспалительные средства (НПВС). Если антагонисты ангиотензина-ІІ применять одновременно с НВПС (то есть с селективными ингибиторами ЦОГ-2, ацетилсали-циловой кислотой (> 3 г/сутки) и неселективными НПВС), может наблюдаться ослабление антигипертензивного эффекта.

Как и с ингибиторами АПФ, одновременное применение антагонистов ангиотензина-II и НВПС может приводить к повышению риска ухудшения функции почек, включая возможное возникновение острой почечной недостаточности и повышение уровня калия в сыворотке крови, особенно у пациентов с предварительно существующим неблагоприятным состоянием функции почек. Комбинацию следует применять с осторожностью, особенно пациентам пожилого возраста. Пациенты должны в надлежащем количестве получать жидкость, а также необходимо обращать внимание на мониторинг функции почек после начала такой комбинированной терапии и в процессе лечения.

Дополнительная информация о взаимодействии ирбесартана. По данным исследований, фармакокинетика ирбесартана гидрохлортиазидом не нарушается. Ирбесартан, главным образом выводится CYP2С9 и в меньшей степени - за счет глюкуронизации. Существенного фармакокинетического или фармакодинамического взаимодействия не наблюдалось, если ирбесартан применять вместе с варфарином - лекарственным средством, которое метаболизируется CYP2С9. Влияние таких индукторов CYP2С9, как рифампицин, на фармакокинетику ирбесартана не установлено. Вследствие параллельного применения ирбесартана фармакокинетика дигоксина не изменялась.

Калиевые пищевые добавки и калийсберегающие диуретики. Исходя из опыта применения других лекарственных средств, влияющих на РАС, одновременный прием калийсберегающих диуретиков, калиевых пищевых добавок, калийсодержащих заменителей соли или других лекарственных средств, которые могут повышать уровень калия в сыворотке крови (например гепарина), может приводить к повышению уровня калия в сыворотке крови и поэтому не рекомендуется.

Дополнительная информация о взаимодействии гидрохлортиазида. При одновременном применении с тиазидными диуретиками возможно взаимодействие с такими лекарственными средствами:

Алкоголь: может вызвать ортостатическую гипотензию.

Противодиабетические лекарственные средства (пероральные средства и инсулины): может понадобиться коррекция дозы противодиабетического лекарственного средства.

Метформин следует применять с осторожностью, учитывая риск лактатного ацидоза за счет возможной обусловленной гидрохлортиазидом функциональной почечной недостаточности.

Холестираминовые и холестиполовые смолы: в присутствии анионных обменных смол нарушается всасывание гидрохлортиазида. Лекарственное средство «Ирбетан-Н» следует принимать не менее чем за 1 час до или через 4 часа после приема этих препаратов.

Кортикостероиды, адренокортикотропный гормон (АКТГ): уменьшение объема электролитов, особенно может усиливаться гипокалиемия.

Гликозиды наперстянки: тиазидиндуцированная гипокалиемия или гипомагниемия способствует развитию сердечных аритмий, индуцированных гликозидами наперстянки.

Нестероидные противовоспалительные средства: применение НВПС может у некоторых пациентов уменьшать диуретический, натрийуретический и антигипертензивный эффект тиазидных диуретиков.

Прессорные амины (например норадреналин): действие прессорных аминов может ослабляться, но не настолько, чтобы исключать их применение.

Недеполяризующие миорелаксанты (например тубокурарин): действие недеполяризующих миорелаксантов может усиливаться гидрохлортиазидом.

Лекарственные средства от подагры: может быть необходимой коррекция дозы лекарственных средств от подагры, поскольку гидрохлортиазид может повышать уровень мочевой кислоты в сыворотке крови. Может быть необходимым повышение дозы пробенецида или сульфинпиразона. При совместном применении тиазидных диуретиков может увеличиваться количество случаев реакций повышенной чувствительности к аллопуринолу.

Соли кальция: тиазидные диуретики могут повышать уровни кальция в сыворотке крови через уменьшение выведения. При необходимости назначения дополнительных препаратов, которые содержат кальций, или лекарственных средств, которые не выводят кальций (например терапия с применением витамина D), следует контролировать уровень кальция в сыворотке крови и соответствующим образом корректировать дозировку кальция.

Карбамазепин. Одновременное применение карбамазепина и гидрохлортиазида было ассоциировано с риском возникновения симптоматической гипонатриемии. В случае одновременного применения этих препаратов необходимо контролировать уровень электролитов. Если возможно, следует применять диуретики другого класса.

Лекарственные средства, на эффекты которых влияют изменения уровня калия в сыворотке крови.

Рекомендуется периодический мониторинг уровня калия в сыворотке крови и ЭКГ-обследование, если гидрохлортиазид принимать одновременно с препаратами, на эффекты которых влияют изменения уровня калия в сыворотке (такими как гликозиды наперстянки и антиаритмические лекарственные средства), и нижеуказанных препаратов, вызывающих полиморфную тахикардию пируэтного типа (желудочковой тахикардии) (в том числе некоторые антиаритмические средства), поскольку гипокалиемия является фактором, способствующим развитию пируэтной тахикардии:

• антиаритмические средства класса Iа (например хинидин, гидрохинидин, дизопирамид);
• антиаритмические средства класса III (например амиодарон, соталол, дофетилид, ибутилид);
• некоторые нейролептики (например тиоридазин, хлорпромазин, левомепромазин, трифторперазин, циамемазин, сульпирид, сультоприд, амисульпирид, тиаприд, пимозид, галоперидол, дроперидол);
• другие лекарственные средства (например бепридил, цизаприд, дифеманил, эритромицин для внутривенного введения, галофантрин, мизоластин, пентамидин, терфенадин, винкамин для внутривенного введения).

Метилдопа. Сообщали об отдельных случаях возникновения гемолитической анемии при одновременном применении гидрохлортиазида и метилдопы.

Салицилаты. При применении высоких доз салицилатов гидрохлортиазид может усиливать их токсическое воздействие на центральную нервную систему.

Циклоспорин. При одновременном применении циклоспорина может усиливаться гиперурикемия и возрастать риск осложнений по типу подагры.

Алкоголь, барбитураты, наркотики или антидепрессанты. Могут усиливать ортостатическую артериальную гипотензию.

Бета-блокаторы и диаксозид. Одновременное применение тиазидных диуретиков, в том числе гидрохлортиазида, с β-блокаторами может повышать риск гипергликемии. Тиазидные диуретики, включая гидрохлортиазид, могут усиливать гипергликемический эффект диаксозида.

Амантадин. Тиазиды, в том числе гидрохлортиазид, могут увеличивать риск побочных эффектов, вызванных амантадином.

Влияние лекарственных средств на результаты лабораторных анализов. Через влияние на обмен кальция тиазиды могут влиять на результаты оценки функции паращитовидной железы.

Специфическая гипосенсибилизация. Вследствие ингибирования АПФ возрастает вероятность возникновения и тяжесть анафилактических и анафилактоидных реакций на яд насекомых. Считается, что такой эффект может также наблюдаться и по другим аллергенам.

Йодсодержащие контрастные средства. В случае индуцированной диуретиками дегидратации повышается риск развития острой почечной недостаточности, преимущественно при применении высоких доз йодсодержащих контрастных средств. Пациенты нуждаются в регидратации до введения йодсодержащих препаратов.

Амфотерицин В (для парентерального введения), кортикостероиды, АКТГ и стимулирующие слабительные средства. Гидрохлортиазид усиливает нарушения электролитного баланса, преимущественно гипокалиемии.

Другие формы взаимодействия: гипергликемический эффект бета-блокаторов и диазоксида может усиливаться тиазидами.

Антихолинергические средства (например атропин, бепериден) могут повышать биодоступ-ность диуретиков тиазидного типа путем уменьшения тонуса желудочно-кишечного тракта и скорости опорожнения желудка.

Тиазиды могут повышать риск неблагоприятных эффектов, вызванных амантадином. Тиазиды могут уменьшать почечное выведение цитотоксических лекарственных средств (например циклофосфамида, метотрексата) и усиливать их угнетающее действие на функции костного мозга.

Сниженное артериальное давление - пациенты с низким объемом крови. «Ирбетан-Н» редко ассоциируется с симптоматическим уменьшением артериального давления у пациентов с артериальной гипертензией, у которых нет других факторов риска снижения артериального давления. Симптоматическое снижение артериального давления может возникать у пациентов, у которых вследствие интенсивной терапии диуретиками, ограниченного потребления соли с пищей, диареи или рвоты уменьшился объем крови и/или содержание натрия. Такие состояния должны корректироваться до начала лечения препаратом.

Пациенты с артериальной гипертензией, сахарным диабетом ІІ типа и хроническим заболеванием почек. Влияние ирбесартана на почечную и сердечно-сосудистую функцию не было одинаковым во всех подгруппах, которые принимали участие в анализе, который проводился в рамках исследования, в котором принимали участие пациенты с хроническими заболеваниями почек на поздних стадиях. В частности, его преимущества оказались менее выраженными у женщин и у лиц, не принадлежавших к европеоидной расе.

Стеноз почечных артерий - реноваскулярная гипертензия. Существует повышенный риск возникновения тяжелой формы снижения артериального давления и почечной недостаточности, когда пациенты с двусторонним стенозом почечных артерий или стенозом артерии единственной функционирующей почки лечатся ингибиторами АПФ или антагонистами рецепторов ангиотензина-ІІ.

Почечная недостаточность и трансплантация почек. Если лекарственное средство применяют пациенты с нарушением функции почек, рекомендуется периодический мониторинг содержания кальция, креатинина и мочевой кислоты в сыворотке крови. Отсутствует опыт применения препарата пациентам, которым недавно была осуществлена трансплантация почек. «Ирбетан-Н» не следует применять пациентам с тяжелой степенью почечной недостаточности (клиренс креатинина < 30 мл/мин). У пациентов с нарушением функции почек может возникать азотемия, ассоциированная с тиазидными диуретиками. Коррекция дозы не нужна для пациентов с почечной недостаточностью, у которых клиренс креатинина ≥ 30 мл/мин. Пациентам с почечной недостаточностью от легкой до умеренной степени (клиренс креатинина ≥ 30 мл/мин, но < 60 мл/мин) данная комбинация с фиксированной дозой должна применяться с осторожностью.

Двойная блокада ренин-ангиотензин-альдстероновой системы (РААС). Двойная блокада РААС при сочетании лекарственного средства «Ирбетан-Н» с алискиреном не рекомендуется к применению из-за повышенного риска развития гипотензии, гиперкалиемии и изменений в функции почек. Одновременное применение лекарственного средства «Ирбетан-Н» с препаратами, содержащими алискирен, противопоказано пациентам, больным диабетом, и пациентам с умеренным и тяжелым поражением почек (скорость клубочковой фильтрации < 60 мл/мин/1,73 м ² ).

Печеночная недостаточность. С осторожностью тиазиды следует применять пациентам с нарушением функции печени или прогрессирующим заболеванием печени, поскольку незначительные изменения баланса жидкости и электролитного баланса могут ускорить наступление печеночной комы. Отсутствует клинический опыт применения лекарственного средства «Ирбетан-Н» пациентам с печеночной недостаточностью.

При печеночных расстройствах и прогрессирующих заболеваниях печени тиазиды следует применять с осторожностью, поскольку эти препараты могут вызвать внутрипеченочный холестаз, а даже минимальные изменения водно-солевого баланса способны спровоцировать развитие печеночной комы. Гидрохлортиазид противопоказан пациентам с тяжелой печеночной недостаточностью.

Стеноз аортального и митрального клапана, обструктивная гипертрофическая кардиомиопатия. Как и при применении других сосудорасширяющих средств, специальные меры предосторожности необходимы относительно пациентов, страдающих стенозом аортального или митрального клапана или обструктивной гипертрофической кардиомиопатией.

Первичный альдостеронизм. У пациентов с первичным альдостеронизмом, как правило, не возникает гипотензивного эффекта при применении средств, которые действуют путем угнетения РАС. Поэтому применение лекарственного средства «Ирбетан-Н» данной категории пациентов не рекомендуется.

Влияние на обмен веществ и эндокринную систему. Во время терапии тиазидными диуретиками может нарушаться толерантность к глюкозе, а также могут проявляться признаки сахарного диабета, находящегося в латентной стадии. Возникает потребность в коррекции дозировки инсулина или пероральных гипогликемических препаратов для пациентов, больных диабетом.

Повышение уровней холестерина и триглицеридов связывают с терапией тиазидными диуретиками; однако при дозировке 12,5 мг гидрохлортиазида, которая содержится в препарате «Ирбетан-Н», сообщали о минимальном эффекте или об отсутствии любого эффекта. У некоторых пациентов, получающих терапию тиазидными диуретиками, может возникать гиперурикемия или признаки подагры.

Нарушение электролитного баланса. Как и для любых пациентов, принимающих диуретики, через соответствующие промежутки времени необходимо периодически проверять уровень электролитов в сыворотке крови.

Тиазиды, включая гидрохлортиазид, могут вызывать нарушение баланса жидкости или электролитов (гипокалиемия, гипонатриемия и гипохлоремический алкалоз). Характерные признаки нарушения баланса жидкости или электролитов, на которые нужно обращать внимание - сухость во рту, жажда, слабость, вялость, сонливость, беспокойство, боль или судороги мышц, мышечная слабость, снижение артериального давления, олигурия, тахикардия и такие желудочно-кишечные расстройства как тошнота или рвота.

Хотя гипокалиемия может развиваться при применении тиазидных диуретиков, параллельная терапия с применением ирбесартана может ослаблять гипокалиемию, которая возникает при применении диуретиков. Наиболее высокий риск развития гипокалиемии у пациентов с циррозом печени, интенсивным диурезом, у пациентов, которые перорально принимают ненадлежащие количества электролитов или параллельно проходят лечение с применением кортикостероидов или АКТГ. И наоборот, гиперкалиемия может возникать из-за присутствия ирбесартана в составе препарата «Ирбетан-Н», особенно при наличии почечной недостаточности и/или сердечной недостаточности, а также сахарного диабета. Рекомендуется надлежащий мониторинг содержания калия в сыворотке крови у пациентов, для которых существует такой риск. Необходима осторожность при совместном применении диуретиков, которые не выводят калий, и дополнительных препаратов калия или заменителей солей, которые содержат калий.

Свидетельств о том, что ирбесартан может ослаблять или предотвращать возникновение гипонатриемии вследствие применения диуретиков, нет. Дефицит хлорида в общем наблюдается в легкой форме и, как правило, не нуждается в лечении.

Тиазиды могут уменьшать выведение кальция с мочой и вызывают временное и незначительное повышение содержания кальция в сыворотке крови при отсутствии известных расстройств кальциевого обмена. Выраженная форма гиперкальциемии может свидетельствовать о латентной стадии гиперпаратиреоза. Перед проведением анализов функции паращитовидной железы прием тиазидов необходимо прекратить. Существуют данные, что тиазиды повышают выведение магния с мочой, что может приводить к возникновению гипомагниемии.

Препараты лития. Не рекомендуется одновременно применять литий и «Ирбетан-Н».

Антидопинговый контроль. Гидрохлортиазид, который содержится в этом лекарственном средстве, может давать положительный аналетический результат при проведении антидопингового контроля.

Общие предостережения. При лечении с применением ингибиторов АПФ или антагонистов рецепторов ангиотензина-ІІ, которые влияют на эту систему, у пациентов, сосудистый тонус и функция почек которых зависят главным образом от активности РААС (например у пациентов с тяжелой формой застойной сердечной недостаточности или начальным заболеванием почек, включая стеноз почечных артерий), возможно возникновение острой гипотензии, азотемии, олигурии или острой почечной недостаточности.

Как и при применении любого антигипертензивного средства, чрезмерное снижение артериального давления у пациентов с ишемической кардиопатией или ишемическим сердечно-сосудистым заболеванием может приводить к инфаркту миокарда или инсульту. Реакции повышенной чувствительности к гидрохлортиазиду могут возникать у пациентов, у которых в анамнезе есть или отсутствуют аллергия или бронхиальная астма, однако они с большей достоверностью возникают у пациентов с такой патологией в анамнезе. Сообщали об обострении или активации системной красной волчанки при применении тиазидных диуретиков.

Сообщали о реакциях фоточувствительности при применении тиазидных диуретиков. Если во время лечения возникает реакция фоточувствительности, то рекомендуется прекратить лечение. Если повторное применение таких диуретиков считается необходимым, то рекомендуется защищать открытые участки тела от попадания солнечных лучей или искусственного излучения в УФ-спектре.

Острая миопия и вторичная острая закрытоугловая глаукома. Лекарственные средства, содержащие сульфаниламид или его производные, могут вызвать идиосинкразию, которая приводит к транзиторной миопии и острой закрытоугольной глаукоме. Гидрохлортиазид является производным сульфаниламида, однако до сих пор сообщали только об отдельных случаях возникновения острой закрытоугольной глаукоме на фоне применения гидрохлортиазида. К симптомам этого заболевания относятся острое снижение остроты зрения или боль в глазах. Как правило, эти симптомы развиваются через несколько часов или несколько недель после начала терапии этим лекарственным средством. Если оставить острую закрытоугольною глаукому без лечения, это может привести к необратимой потере зрения у пациента. При обнаружении такого симптома прежде всего следует как можно быстрее отменить терапию этим препаратом. Если после этого внутриглазное давление остается неконтролируемым, можно рассмотреть целесообразность медикаментозного или хирургического лечения. Факторы риска развития острой закрытоугольной глаукомы могут включать наличие в анамнезе аллергии на сульфаниламид или пенициллин.

Влияние гидрохлортиазида на результаты лабораторных анализов:

• препарат может снижать уровень связанного с белками йода в плазме крови;
• лечение препаратом следует прекратить перед проведением лабораторного обследования для оценки функции паращитовидной железы;
• препарат способен повышать концентрацию свободного билирубина в сыворотке крови.

Немеланомный рак кожи. Результаты двух последних фармакоэпидемиологических исследований (согласно датским общенациональным источникам информации, включая датский реестр случаев рака и государственный реестр назначенных лекарств) показали совокупную дозозависимую связь между применением гидрохлортиазида и возникновением базальноклеточной карциномы и плоскоклеточной карциномы.

Фотосенсибилизирующее действие гидрохлортиазида может быть причиной развития данных патологий. Пациентов, принимающих гидрохлортиазид отдельно или в комбинации с другими лекарственными средствами, следует проинформировать о риске возникновения немеланомного рака кожи и рекомендовать им регулярно проверять кожу на предмет новых очагов поражения, а также изменений в уже существующих и сообщать о любых подозрительных поражения кожи.

Подозрительные поражения кожи подлежат гистологическому исследованию при помощи биопсии.

Пациентам следует рекомендовать ограничить нахождение под солнечными лучами и УФ-лучами и использовать надлежащую защиту при нахождении под солнечными лучами и УФ-лучами с целью минимизации риска рака кожи.

Целесообразность применения гидрохлортиазида также следует тщательно пересмотреть для пациентов с раком кожи в анамнезе (см. раздел «Побочные реакции»).

Лактоза. Лекарственное средство содержит лактозу. Пациентам с наследственной непереносимостью галактозы, которая наблюдается редко, дефицитом лактазы Лаппа или нарушением всасывания глюкозы-галактозы нельзя принимать это лекарственное средство.

Беременность. В период беременности применение лекарственного средства противопоказано. При диагностировании беременности следует немедленно прекратить лечение с применением АРА ІІ, и, если нужно, альтернативную терапию.

Кормление грудью. В период кормления грудью применение лекарственного средства «Ирбетан-Н» противопоказано.

Исследований влияния на способность управлять транспортными средствами и работать с другими механизмами не проводили. Исходя из фармакодинамических свойств лекарственного средства, его влияние на эту способность маловероятно. При управлении транспортными средствами или работе с механизмами нужно учитывать, что во время лечения артериальной гипертензии может возникать сонливость или утомляемость.

Лекарственное средство применять 1 раз в сутки, независимо от приема пищи.

При клинической целесообразности может рассматриваться возможность непосредственного перехода от монотерапии до фиксированных комбинаций:

«Ирбетан-Н» 150 мг/12,5 мг можно применять пациентам, артериальное давление которых не контролируется надлежащим образом самим гидрохлортиазидом или ирбесартаном в дозе 150 мг;

«Ирбетан-Н» 300 мг/12,5 мг можно применять пациентам, артериальное давление которых недостаточно контролируется ирбесартаном в дозе 300 мг или препаратом «Ирбетан-Н» 150 мг/12,5 мг.

При необходимости «Ирбетан-Н» может применяться с другими антигипертензивными лекарственными средствами (см. раздел «Взаимодействие с другими лекарственными средствами и другие виды взаимодействий»).

Почечная недостаточность. Из-за присутствия в составе гидрохлортиазида лекарственное средство не рекомендуется пациентам с тяжелым нарушением функции почек (клиренс креатинина < 30 мл/мин). При лечении таких пациентов предпочтение отдается петлевым диуретикам, а не тиазидам. Для пациентов с почечной недостаточностью, клиренс креатинина у которых ≥ 30 мл/мин, коррекция дозы не нужна.

Печеночная недостаточность. «Ирбетан-Н» не рекомендуется пациентам с тяжелой печеночной недостаточностью. Пациентам с печеночной недостаточностью тиазиды нужно применять с осторожностью. Для пациентов с легкой или умеренной печеночной недостаточностью коррекция дозы препарата не нужна.

Пациенты пожилого возраста. Для пациентов пожилого возраста нет необходимости в коррекции дозы.

Дети.

Лекарственное средство не рекомендуется для применения детям из-за недостаточности данных о безопасности и эффективности.

Отсутствует специальная информация о лечении передозировки препаратом «Ирбетан-Н». Пациент должен проходить тщательный мониторинг, а лечение должно быть симптоматическим и поддерживающим. Лечение зависит от времени, которое прошло с момента применения средства, и тяжести симптомов. Меры, которые предусматриваются, включают индукцию рвоты и/или промывание желудка. При лечении передозировки может быть полезным прием активированного угля. Необходимо часто контролировать уровни электролитов и креатинина в сыворотке крови. При возникновении артериальной гипотензии пациента следует положить в горизонтальное положение, быстро применить солевые растворы и провести восполнение объема жидкости.

Наиболее вероятными проявлениями передозировки ирбесартана считаются артериальная гипотензия и тахикардия; также возможна брадикардия.

Передозировку гидрохлортиазидом связывают с выведением электролитов (гипокалиемией, гипохлоремией, гипонатриемией) и обезвоживанием вследствие интенсивного диуреза. Наиболее вероятные признаки и симптомы передозировки – тошнота и сонливость. Гипокалиемия может приводить к возникновению мышечных спазмов и/или усиливать сердечную аритмию из-за параллельного применения гликозидов наперстянки или некоторых противоаритмических лекарственных средств.

Ирбесартан с помощью гемодиализа не выводится. Объем, в котором гидрохлортиазид выводится с помощью гемодиализа, не установлен.

Комбинация ирбесартан/гидрохлортиазид.

У пациентов с артериальной гипертензией, получавших различные дозы ирбесартана/гидрохлортиазида (диапазон от 37,5 мг/6,25 мг до 300 мг/25 мг), чаще наблюдались головокружение, повышенная утомляемость, тошнота, рвота, нарушение мочеиспускания, повышение уровня азота мочевины крови, креатинкиназы и креатинина.

Со стороны иммунной системы: реакции гиперчувствительности, включая ангионевротический отек, сыпь, крапивницу.

Со стороны сердечно-сосудистой системы: потеря сознания, артериальная гипотензия, тахикардия, отеки, изменения на ЭКГ, ортостатическая гипотензия, гиперемия.

Со стороны нервной системы: головокружение, ортостатическая головокружение, головная боль.

Со стороны органов слуха: ощущение шума/звона в ушах, вертиго.

Со стороны системы дыхания: кашель.

Со стороны пищеварительного тракта: тошнота, рвота, диарея, изжога, боль в животе, диспепсия, дисгевзия.

Со стороны почек и мочевыделительной системы: нарушение мочеиспускания, нарушение функции почек, включая отдельные случаи почечной недостаточности у пациентов, у которых существует такой риск.

Со стороны костно-мышечной системы: отек конечностей, артралгия, миалгия.

Со стороны обмена веществ: гиперкалиемия.

Общие расстройства: повышенная утомляемость, сухость во рту, астения.

Со стороны гепатобилиарной системы: желтуха, гепатит, нарушение функции печени.

Со стороны репродуктивной системы: нарушение половой функции, изменения либидо.

Со стороны кожи: зуд, лейкоцитокластический васкулит.

Лабораторные исследования: повышение содержания азота мочевины в крови (АСК), креатинина и креатинкиназы, снижение содержания калия и натрия в сыворотке крови.

Отдельные компоненты.

Ниже указаны побочные реакции, связанные с отдельными компонентами лекарственного средства «Ирбетан-Н», ирбесартаном и гидрохлортиазидом, которые применяли отдельно.

Побочные реакции, о которых сообщали на фоне применения только ирбесартана

Общие нарушения: боль в грудной клетке.

У пациентов с артериальной гипертензией и диабетической нефропатией поздних стадий, которые лечились ирбесартаном, наблюдалось уменьшение уровня гемоглобина, которое не было клинически значимым.

Побочные реакции, о которых сообщали на фоне применения только гидрохлортиазида

Со стороны сердечно-сосудистой системы: сердечные аритмии, ортостатическая артериальная гипотензия, постуральная гипотензия, некротизирующий ангиит.

Со стороны кровеносной и лимфатической системы: апластическая анемия, угнетение функции костного мозга, нейтропения, агранулоцитоз, гемолитическая анемия, лейкопения, тромбоцитопения.

Со стороны нервной системы: вертиго, парестезия, необдуманные действия, беспокойство, головная боль, судороги, спутанность сознания.

Со стороны органов зрения: временное помутнение зрения, ксантопсия, острая миопия и вторичная закрытоугловая глаукома.

Со стороны системы дыхания: респираторный дистресс (включая пневмонит и отек легких).

Со стороны пищеварительного тракта: панкреатит, анорексия, диарея, запоры, раздражение слизистой оболочки желудка, сиалоденит, потеря аппетита, сухость во рту, ощущение жажды, тошнота, рвота, холецистит.

Со стороны мочевыделительной системы: интерстициальный нефрит, нарушение функции почек, почечная недостаточность.

Со стороны кожи: анафилактические реакции, в том числе шок, токсический эпидермальный некролиз, некротический ангиит (васкулит, кожный васкулит); кожные реакции, подобные заболеванию красной волчанкой; рецидив кожной красной волчанки, реакции фоточувствительности, сыпь, крапивница, пурпура, синдром Стивенса-Джонсона.

Со стороны костно-мышечной системы: cлабость, мышечные спазмы и боль.

Со стороны гепатобилиарной системы: желтуха (внутрипеченочная холестатическая желтуха).

Со стороны психики: депрессия, нарушение сна, дезориентация, сонливость, нервозность, изменения настроения.

Лабораторные показатели: нарушение электролитного баланса (включая гипокалиемию и гипонатриемию); гиперурикемия, что может провоцировать подагрические приступы у пациентов с асимптомным течением заболевания; глюкозурия; гипергликемия; повышение уровня холестерина и триглицеридов; снижение глюкозотолерантности, что может вызвать манифестацию латентного сахарного диабета; гипохлоремический алкалоз, что может индуцировать печеночную энцефалопатию или печеночную кому.

Общие нарушения: лихорадка, истощение, половые расстройства.

Дозозависимые побочные эффекты гидрохлортиазида (в частности нарушение электролитного баланса) могут усиливаться при титровании дозы гидрохлортиазида.

Опухоли доброкачественные, злокачественные и неуточненные (в том числе кисты и полипы). Частота неизвестна: немеланомный рак кожи (базальноклеточная карцинома и плоскоклеточная карцинома).

Описание выделенных побочных реакций

Немеланомный рак кожи: согласно данным эпидемиологических исследований, наблюдается зависимость возникновения немеланомного рака кожи от совокупной дозы гидрохлортиазида (совокупный доза-эффект) (см. раздел «Особенности применения»).

3 года.

Хранить в оригинальной упаковке при температуре не выше 25 °C.

Хранить в недоступном для детей месте.

По 10 таблеток в блистере; по 3 блистера в пачке.

По рецепту.

АО «Киевски витаминный завод».

Адрес

04073, Украина, г. Киев, ул. Копыловская, 38. Web-сайт: www.vitamin.com.ua.