Лозартан-Тева таблетки вкриті плівковою оболонкою по 50 мг 9 блістерів по 10 шт

Фармакодинаміка. лозартан - синтетичний антагоніст рецепторів ангіотензину ii (ара) (типу АТ 1) для перорального застосування. ангіотензин ii є потужним вазоконстрикторів, активним гормоном ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) і одним з найбільш важливих факторів у патофізіології аг.

Ангіотензин II зв'язується з АТ ₁ рецепторами в багатьох тканинах (наприклад у гладких м'язах судин, надниркових залозах, нирках і серці) і визначає ряд важливих біологічних ефектів, включаючи вазоконстрикцію і вивільнення альдостерону. Ангіотензин II також стимулює проліферацію клітин гладкої мускулатури.

Лозартан селективно зв'язується з АТ ₁ рецепторами. У дослідженнях in vitro та in vivo лозартан та його фармакологічно активний метаболіт - карбоксильна кислота (E-3174) блокують усі фізіологічно значущі ефекти ангіотензину II незалежно від джерела або шляху його синтезу.

Лозартан не зв'язується і не блокує рецептори інших гормонів або іонні канали, які відіграють важливу роль в регуляції функціонування серцево-судинної системи. Лозартан не пригнічує АПФ (киназу II) - фермент, що сприяє розпаду брадикініну. Отже, не відбувається посилення небажаних ефектів, обумовлених брадикініном.

При застосуванні лозартану спостерігається пригнічення негативного зворотного впливу ангіотензину II на секрецію реніну, що призводить до підвищення активності реніну в плазмі крові. Підвищення активності реніну в плазмі крові призводить до підвищення концентрації ангіотензину II в плазмі крові. Незважаючи на це, антигіпертензивна активність і зниження концентрації альдостерону в плазмі крові зберігаються, що вказує на ефективну блокаду рецепторів ангіотензину II. Після припинення лікування лозартаном активність реніну в плазмі крові та концентрація ангіотензину II повертаються до початкових значень протягом 3 днів.

Лозартан і його основний активний метаболіт виявляють більш високу спорідненість до АТ _{1-рецепторів,} ніж до АТ ₂ рецепторів. Активний метаболіт в 10-40 разів активніше лозартану.

На підставі даних досліджень відомо, що одночасне застосування інгібіторів АПФ з АРА у пацієнтів з наявністю в анамнезі серцево-судинних або цереброваскулярних захворювань, або цукрового діабету ІІ типу з ознаками ураження органів-мішеней не чинили істотного позитивного впливу на функцію нирок і / або серцево судинної системи та показники летальності, при цьому відзначався підвищений ризик виникнення гіперкаліємії, гострого ураження нирок і / або гіпотензії в порівнянні з монотерапією. З огляду на вищевикладене, не слід одночасно застосовувати інгібітори АПФ і АРА у пацієнтів з діабетичною нефропатією.

У дослідженні, в якому вивчали одночасне застосування аліскірен з інгібіторами АПФ або АРА у пацієнтів з цукровим діабетом ІІ типу та хронічною хворобою нирок або серцево-судинними захворюваннями, визначено високий ризик виникнення несприятливих наслідків, і дослідження було зупинено. Летальні результати внаслідок серцево-судинних захворювань та інсульту виникали набагато частіше в групі, що приймала аліскірен, ніж в групі плацебо; крім того, небажані явища і серйозні побічні ефекти, такі як гіперкаліємія, артеріальна гіпотензія і порушення функції нирок, також були більш поширеними в групі, що одержувала лікування аліскіреном, ніж в групі плацебо.

Фармакокінетика. Абсорбція. Після перорального прийому лозартан добре всмоктується і піддається метаболізму першого проходження з формуванням активного метаболіту - карбоксильної кислоти та неактивних метаболітів. Системна біодоступність таблеток лозартану становить приблизно 33%. Середні C _max лозартану і його активного метаболіту досягаються відповідно через 1 і 3-4 ч.

Розподіл. Більше 99% лозартану та його активного метаболіту зв'язуються з білками плазми крові, перш за все з альбуміном. Обсяг розподілу лозартану становить 34 л.

Біотрансформація. Близько 14% лозартану при в / в введенні або пероральному застосуванні перетворюється в активний метаболіт. Після в / в і перорального застосування лозартану калію, міченого ¹⁴ C, радіоактивність в циркулюючої плазмі крові, як правило, пов'язана з лозартаном та його метаболітом. Мінімальна перетворення лозартану в його активний метаболіт спостерігали приблизно в 1% випадків. Крім активного метаболіту, утворюються і неактивні метаболіти.

Виведення. Плазмовий кліренс лозартану та його активного метаболіту становить 600 і 50 мл/хв відповідно. Нирковий кліренс лозартану і його активного метаболіту становить приблизно 74 і 26 мл/хв відповідно. При пероральному застосуванні лозартану близько 4% дози виділяється в незміненому вигляді з сечею і близько 6% дози - із сечею у вигляді активного метаболіту. Фармакокінетичнівластивості лозартану і його активного метаболіту лінійні при пероральних дозах лозартану калію до 200 мг.

Після перорального застосування концентрації в плазмі крові лозартану і його активного метаболіту знижуються поліекспоненційно з кінцевим Т _½ близько 2 і 6-9 годин відповідно. При дозі 100 мг, що застосовується 1 раз на добу, лозартан і його активний метаболіт не накопичуються в плазмі крові в значній кількості.

Лозартан і його метаболіти виводяться як з жовчю, так і з сечею. Після перорального застосування ¹⁴ C-міченого лозартану близько 35/43% радіоактивно міченого препарату виявлено в сечі та 58/50% - в калі.

Окремі групи пацієнтів

Пацієнти похилого віку. Концентрації лозартану і його активного метаболіту в плазмі крові пацієнтів похилого віку з АГ значуще не відрізняються від наведених показників у молодих пацієнтів з АГ.

Стать. Концентрації лозартану в плазмі крові були в 2 рази вище у жінок з АГ в порівнянні з чоловіками, в той час як концентрації активного метаболіту в плазмі крові у чоловіків і жінок істотно не відрізнялися.

Порушення функції печінки та нирок. При прийомі всередину пацієнтами з легким та помірним алкогольним цирозом печінки концентрації лозартану і його активного метаболіту в плазмі крові виявлялися відповідно у 5 і 1,7 рази вище, ніж у молодих чоловіків-добровольців.

Концентрації лозартану в плазмі крові у пацієнтів з кліренсом креатиніну 10 мл/хв не відрізнялися від таких у осіб з нормальною функцією нирок. AUC лозартану у пацієнтів з нормальною функцією нирок приблизно в 2 рази більше такої у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі.

Плазмові концентрації активного метаболіту не змінюються у пацієнтів з порушенням функції нирок або хворих, які перебувають на гемодіалізі.

Лозартан і його активний метаболіт не можуть бути виведені за допомогою гемодіалізу.

Фармакокінетика у дітей. Фармакокінетику лозартану вивчали за участю 50 дітей з АГ у віці від 1 місяця до 16 років після перорального застосування 1 раз на добу в дозах від 0,54 до 0,77 мг/кг (середні дози).

Результати показали, що активний метаболіт лозартану утворюється у пацієнтів всіх вікових груп.

Показники фармакокінетики лозартану після перорального застосування у новонароджених і дітей дошкільного та шкільного віку були аналогічними.

Фармакокінетичні показники метаболіту більше відрізнялися в залежності від вікової групи. При порівнянні дітей дошкільного віку і підлітків такі відмінності були статистично значущими. Експозиція у новонароджених і дітей до 2 років була порівняно високою.

Лікування есенціальної аг у дорослих, а також у дітей у віці старше 6 років; лікування захворювання нирок у дорослих пацієнтів з аг і цукровим діабетом ii типу з протеїнурією ≥0,5 г/добу - у складі комбінованої антигіпертензивної терапії; лікування хронічної серцевої недостатності у дорослих, коли застосування інгібіторів апф вважається неможливим через несумісність, особливо при кашлі, або протипоказане. пацієнтів з серцевою недостатністю, стан яких стабілізувався при застосуванні інгібітору апф, не слід лікувати лозартаном. при лікуванні хронічної серцевої недостатності у пацієнта фракція викиду лівого шлуночка повинна становити ≤40%, стан має бути клінічно стабільним; зниження ризику розвитку інсульту у дорослих пацієнтів з аг і гіпертрофією лівого шлуночка, документально підтвердженої за допомогою ЕКГ.

Таблетки лозартану слід запивати склянкою води. застосування препарату не залежить від прийому їжі.

АГ. Зазвичай початкова і підтримуюча доза для більшості пацієнтів становить 50 мг 1 раз на добу. Максимальний антигіпертензивний ефект досягається на 3-6-й тиждень після початку лікування. Для деяких пацієнтів може виявитися сприятливим підвищення дози препарату до 100 мг 1 раз на добу (вранці).

Лозартан можна застосовувати в поєднанні з іншими антигіпертензивними препаратами, особливо діуретиками (наприклад гідрохлортіазидом).

Пацієнти з АГ і цукровим діабетом II типу з протеїнурією ≥0,5 г/добу. Рекомендована початкова доза становить 50 мг 1 раз на добу. Вона може бути збільшена до 100 мг 1 раз на добу в залежності від того, які показники артеріального тиску через 1 місяць після початку лікування. Лозартан можна застосовувати з іншими антигіпертензивними препаратами (наприклад, діуретиками, блокаторами кальцієвих каналів, блокаторами α- або β-адреноблокатори та препаратами центральної дії), а також інсуліном та іншими гіпоглікемічними препаратами (наприклад сульфанілсечовиною, глітазонами та інгібіторами глюкозидази).

Серцева недостатність. Для пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю рекомендується призначення початкової дози лозартану 12,5 мг 1 раз на добу. Як правило, доза титрується з тижневим інтервалом (а саме: 12,5; 25; 50, 100 мг 1 раз на добу до максимальної дози 150 мг 1 раз на добу) в залежності від індивідуальної переносимості.

Зниження ризику розвитку інсульту у пацієнтів з АГ і гіпертрофією лівого шлуночка, що документально підтверджено за допомогою ЕКГ. Рекомендована початкова доза становить 50 мг лозартану 1 раз на добу. Залежно від змін рівня артеріального тиску до лікування слід додати гідрохлоротіазид у низькій дозі та / або підвищити дозу лозартану до 100 мг 1 раз на добу.

Застосування у пацієнтів зі зниженим ОЦК. Пацієнтам зі зниженим об'ємом циркулюючої крові (наприклад внаслідок лікування високими дозами діуретиків) починати терапію слід з дози 25 мг 1 раз на добу.

Застосування у пацієнтів з порушенням функції нирок і хворих, яким проводять сеанси гемодіалізу. При призначенні лозартану пацієнтам з порушенням функції нирок і тим, яким проводять сеанси гемодіалізу, початкову корекцію дози проводити не потрібно.

Застосування у пацієнтів з порушенням функції печінки. Для пацієнтів з порушенням функції печінки в анамнезі слід розглянути питання про призначення препарату в меншій дозі. Немає досвіду лікування пацієнтів з важкими порушеннями функції печінки, тому лозартан протипоказаний цій групі пацієнтів.

Застосування у дітей. Дані по ефективності та безпеки застосування лозартану у дітей у віці старше 6 років для лікування АГ обмежені.

Для дітей, які можуть ковтати таблетки та у яких маса тіла 20 і 50 кг, рекомендована доза становить 25 мг 1 раз на добу. У виняткових випадках дозу можна збільшити до максимальної - 50 мг 1 раз на добу. Дозу слід коригувати залежно від впливу на рівень артеріального тиску.

У пацієнтів з масою тіла 50 кг зазвичай разова доза становить 50 мг 1 раз на добу. У виняткових випадках дозу можна підвищити до максимальної - 100 мг 1 раз на добу. Застосування доз, що перевищують 1,4 мг/кг (або 100 мг) на добу, у дітей не вивчалась. Лозартан не рекомендований для застосування у дітей віком до 6 років, оскільки даних щодо застосування препарату у цієї групи пацієнтів недостатньо.

Препарат не рекомендується призначати дітям зі швидкістю клубочкової фільтрації (СКФ) 30 мл/хв / 1,73 м ^2, оскільки немає відповідних даних щодо застосування. Лозартан також не рекомендується для застосування у дітей з порушенням функції печінки.

Застосування у пацієнтів похилого віку. Як правило, немає необхідності в корекції початкової дози для пацієнтів похилого віку, хоча слід враховувати можливе призначення препарату в початковій дозі 25 мг пацієнтам віком старше 75 років.

Підвищена чутливість до лозартану або будь-якого іншого компоненту препарату.

Вагітні або жінки, які планують завагітніти (див. Застосування в період вагітності та годування груддю). Тяжкі порушення функції печінки. Одночасне застосування з аліскіреном у пацієнтів з цукровим діабетом або порушенням функції нирок (СКФ 60 мл/хв / 1,73 м ^2), період годування груддю, дитячий вік до 6 років.

Найбільш частим небажаним явищем при застосуванні лозартану було запаморочення.

З боку кровоносної та лімфатичної системи: анемія, тромбоцитопенія.

З боку імунної системи: реакції гіперчутливості, анафілактичні реакції, ангіоневротичний набряк * і васкуліт **.

З боку психіки: депресія.

З боку нервової системи: запаморочення, сонливість, головний біль, порушення сну, парестезії, головний біль, дисгевзія.

З боку органів слуху та рівноваги: вертиго, дзвін у вухах.

З боку серцево-судинної системи: прискорене серцебиття, стенокардія, синкопе, фібриляція передсердь, гостре порушення мозкового кровообігу, ортостатичнагіпотензія *** (в тому числі дозозалежні ортостатичні ефекти) ^II.

З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: задишка, кашель.

З боку травної системи: біль у животі, кишкова непрохідність, діарея, нудота, блювота.

З боку гепатобіліарної системи: панкреатит, гепатит, порушення функції печінки.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: кропив'янка, свербіж, висипи, фотосенсибілізація.

З боку кістково-м'язової системи та сполучної тканини: міалгія, артралгія, рабдоміоліз.

З боку нирок та сечовидільної системи: порушення функції нирок, ниркова недостатність.

З боку репродуктивної системи: еректильна дисфункція / імпотенція.

Загальні розлади: астенія, стомлюваність, набряк, нездужання.

Результати лабораторних досліджень: гіперкаліємія, підвищення рівня АлАТ ^§, підвищення рівня сечовини в крові, креатиніну та калію в плазмі крові, гіпонатріємія, гіпоглікемія.

* У тому числі набряк гортані, голосової щілини, особи, губ, глотки та / або язика (що викликає обструкцію дихальних шляхів); у окремих пацієнтів з цього числа повідомлялося про випадки ангіоневротичного набряку в анамнезі, пов'язані із застосуванням інших лікарських засобів, в тому числі інгібіторів АПФ.

** У тому числі хвороба Шенлейна - Геноха.

*** Гіпотензія не є поширеним побічним ефектом серед пацієнтів з АГ, проте поширена серед хворих із серцевою недостатністю та пацієнтів з цукровим діабетом II типу з захворюваннями нирок і АГ.

^II Особливо у пацієнтів зі зниженим ОЦК, зокрема хворих з тяжкою серцевою недостатністю або отримують високі дози діуретиків.

^§ Зазвичай зникає після припинення лікування.

У пацієнтів, які отримували лозартан, частіше, ніж у хворих, які отримували плацебо, виникали такі додаткові побічні реакції: біль в спині, інфекції сечовивідних шляхів і грипоподібні симптоми.

З боку нирок та сечовидільної системи: як результат пригнічення РААС у пацієнтів з групи підвищеного ризику спостерігалися зміни функції нирок. Такі зміни можуть мати оборотний характер і зникати після припинення терапії.

Застосування в педіатрії. Профіль побічних реакцій, які спостерігаються у дітей і підлітків, аналогічний профілю побічних реакцій у дорослих. Дані щодо застосування препарату в педіатрії обмежені.

Гіперчутливість. можливе виникнення ангіоневротичного набряку. слід особливо ретельно контролювати стан пацієнтів з набряком (набряк обличчя, губ, горла і / або мови) в анамнезі.

Артеріальна гіпотензія і водно-електролітний дисбаланс. Симптоматична артеріальна гіпотензія, особливо після застосування першої дози препарату або після підвищення дози, може виникати у пацієнтів зі зниженим об'ємом циркулюючої крові або дефіцитом натрію, спричиненими застосуванням сильних діуретиків, дієтичним обмеженням споживання солі, діареєю або блюванням. Такі стани потребують корекції перед початком лікування лозартаном або зниження початкової дози препарату. Такі ж рекомендації стосуються дітей від 6 років.

Електролітний дисбаланс. Електролітний дисбаланс часто відзначається у пацієнтів з порушенням функції нирок (з цукровим діабетом або без нього), що слід брати до уваги. Повідомлялося, що у пацієнтів з цукровим діабетом II типу і з нефропатією частота виникнення гіперкаліємії була вище при лікуванні лозартаном у порівнянні з групою плацебо. Тому слід регулярно контролювати концентрацію калію в плазмі крові та показники кліренсу креатиніну, особливо у пацієнтів з серцевою недостатністю і кліренсом креатиніну 30-50 мл/хв.

Не рекомендується одночасне застосування лозартану і калійзберігаючихдіуретиків, добавок і замінників солі, що містять калій.

Порушення функції печінки. Грунтуючись на фармакокінетичних даних, що вказують на істотне підвищення концентрації лозартану в плазмі крові хворих на цироз печінки, слід розглянути питання про зниження дози для пацієнтів з наявністю в анамнезі порушень функції печінки. Немає досвіду терапевтичного застосування лозартану у хворих з тяжкими порушеннями функції печінки, тому лозартан не можна приймати таким пацієнтам.

Лозартан не рекомендований для застосування у дітей з порушеннями функції печінки.

Порушення функції нирок. Повідомлялося про виникнення змін функції нирок, включаючи ниркову недостатність, які пов'язували з пригніченням РААС (особливо у пацієнтів із залежністю функції нирок від РААС, тобто пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю або з уже наявними порушеннями функції нирок).

Препарати, що впливають на РААС, можуть викликати підвищення рівнів сечовини та креатиніну в плазмі крові у хворих з двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки. Ці зміни функції нирок можуть бути оборотними після припинення терапії. Лозартан слід з обережністю застосовувати у пацієнтів з двостороннім стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки.

Застосування у дітей з порушеннями функції нирок. Лозартан не рекомендується до застосування у дітей з СКФ 30 мл/хв / 1,73 м ^2, оскільки немає відповідних даних щодо застосування.

Протягом періоду застосування лозартану слід регулярно контролювати функцію нирок, оскільки можливе її погіршення. Особливо це стосується ситуацій, коли лозартан застосовують при наявності інших патологічних станів (лихоманки, дегідратації), які можуть впливати на функцію нирок.

Одночасне застосування лозартану і інгібіторів АПФ погіршує функцію нирок, тому така комбінація не рекомендується.

Трансплантація нирки. Немає досвіду щодо безпеки застосування препарату у пацієнтів, яким недавно проведена трансплантація нирки.

Первинний гіперальдостеронізм. У пацієнтів з первинним гиперальдостеронизмом, як правило, не спостерігається ефекту при застосуванні антигіпертензивних препаратів, що діють шляхом пригнічення РААС. Тому лозартан не рекомендується цій групі пацієнтів.

Захворювання коронарних артерій та цереброваскулярні захворювання. Як і при застосуванні інших антигіпертензивних препаратів, надмірне зниження артеріального тиску у пацієнтів з ішемічними захворюваннями коронарних артерій і цереброваскулярні захворювання може призвести до розвитку інфаркту міокарда або інсульту.

Серцева недостатність. Як і при застосуванні інших препаратів, що впливають на РААС, у пацієнтів з серцевою недостатністю з порушенням функції нирок або без нього існує ризик розвитку тяжкої гіпотензії і (часто гострого) порушення функції нирок.

Немає достатнього терапевтичного досвіду застосування лозартану у хворих з серцевою недостатністю і супутнім тяжким порушенням функції нирок, тяжкою серцевою недостатністю (клас IV за класифікацією NYHA), а також серцевою недостатністю і симптоматичною, небезпечною для життя, аритмією. Тому лозартан слід застосовувати з обережністю у такої групи пацієнтів. Слід з обережністю одночасно застосовувати комбінацію лозартану з блокаторами β-адренорецепторів.

Стеноз аортального та мітрального клапанів, обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія. Як і при застосуванні інших вазодилататорів, з особливою обережністю призначають препарат пацієнтам із стенозом аортального або мітрального клапана або обструктивну гіпертрофічну кардіоміопатію.

Подвійна блокада РААС. Існують свідоцтва, що при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ, АРА або аліскірен підвищується ризик гіпотензії, гіперкаліємії і порушення функції нирок (в тому числі гострої ниркової недостатності). У зв'язку з подвійною блокадою РААС одночасне застосування аліскірен і АРА або інгібіторів АПФ не рекомендується (див. Взаємодія з іншими лікарськими). У разі крайньої необхідності подвійної блокади РААС слід ретельно контролювати функцію нирок, рівень електролітів в крові та артеріальний тиск. Не слід одночасно застосовувати АРА і інгібітори АПФ у пацієнтів з цукровим діабетом. Тому подвійна блокада РААС шляхом комбінованого застосування інгібіторів АПФ, АРА або аліскірен не рекомендується.

У випадках, коли подвійна блокада вважається вкрай необхідною, її слід проводити виключно під наглядом фахівця із забезпеченням ретельного моніторингу функції нирок, водно-електролітного балансу і АТ. Інгібітори АПФ і АРА не слід одночасно призначати хворим на діабетичну нефропатію.

Вагітність. Лозартан не слід призначати вагітним або планують завагітніти жінкам. Якщо продовження терапії лозартаном необхідно, пацієнткам, які планують вагітність, слід призначити альтернативну гіпотензивну терапію з встановленим профілем безпеки щодо застосування під час вагітності. Якщо під час лікування цим лікарським засобом підтверджується вагітність, його застосування необхідно негайно припинити та замінити іншими ліками, дозволеним до застосування у вагітних (см. Побічна дія та Застосування в період вагітності або годування груддю).

Інші попередження і застереження. Лозартан і інші антагоністи ангіотензину менш ефективні в зниженні артеріального тиску у пацієнтів негроїдної раси, ніж у інших хворих, можливо, через низьку активність реніну в цій групі пацієнтів з АГ.

Лозартан-Тева містить лактозу. Пацієнтам з рідкісними спадковими формами непереносимості галактози, дефіцитом лактази Лаппа або порушенням всмоктування глюкози-галактози не слід застосовувати цей препарат.

Застосування в період вагітності або годування груддю

Вагітність. Препарат протипоказано застосовувати у вагітних або жінок, які планують вагітність.

Пацієнтки, які планують завагітніти, повинні бути переведені на лікування альтернативними антигіпертензивними препаратами з встановленим профілем безпеки в разі їх застосування під час вагітності. При підтвердженні вагітності лікування лозартаном слід негайно припинити та, якщо необхідно, почати терапію альтернативними засобами.

Встановлено, що застосування АРА в II і III триместр вагітності індукує у людини фетотоксичність (зниження функції нирок, олігогідрамніон, затримка осифікації кісток черепа) і неонатальну токсичність (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія).

Якщо в період, починаючи з II триместру вагітності, спостерігалися випадки застосування лозартану, рекомендується провести УЗД для перевірки функції нирок і стану кісток черепа.

Слід ретельно спостерігати за станом новонароджених, чиї матері під час вагітності приймали лозартан, для визначення ознак гіпотензії.

Період годування груддю. Лозартан не слід застосовувати в період годування груддю. В період лактації слід призначати альтернативні лікарські засоби з краще вивченими профілями безпеки щодо застосування під час годування грудьми.

Діти. Лозартан не рекомендується для застосування у дітей до 6 років, оскільки для цієї групи пацієнтів дані обмежені.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами. Не проводилося дослідження щодо впливу препарату на здатність керувати транспортними засобами та іншими механізмами. Однак слід пам'ятати про можливість розвитку таких побічних реакцій, як запаморочення і сонливість, особливо на початку лікування і при збільшенні дози препарату.

Інші антигіпертензивні препарати можуть посилювати гіпотензивний ефект лозартану. до препаратів, які можуть викликати гіпотензію, відносяться трициклічніантидепресанти, антипсихотичні засоби, баклофен, аміфостин. основним або побічним ефектом одночасного застосування цих препаратів з гіпотензивними засобами може бути підвищення ризику виникнення артеріальної гіпотензії.

Лозартан метаболізується переважно за участю системи цитохрому P450 (CYP) 2C9 з утворенням активного метаболіту карбоксильної кислоти. Повідомлялося, що флуконазол (інгібітор CYP 2C9) знижує експозицію активного метаболіту приблизно на 50%. Встановлено, що одночасне застосування лозартану і рифампіцину (індуктора ферментів метаболізму) призводить до зниження на 40% концентрації активного метаболіту в плазмі крові.

Клінічне значення цього ефекту невідомо.

Немає відмінностей в експозиції при одночасному застосуванні лозартану і флувастатину (слабкого інгібітора CYP 2C9).

Як і при застосуванні інших препаратів, що блокують ангіотензин II або його ефекти, одночасне застосування препаратів, що затримують калій в організмі (наприклад калійзберігаючі діуретики: спіронолактон, триамтерен, амілорид) або підвищують рівень калію (наприклад, гепарин), або добавок або замінників солі з калієм, може привести до підвищення рівня калію в плазмі крові. Одночасне застосування таких засобів не рекомендується.

Про оборотне підвищення концентрації літію в плазмі крові та виникненні токсичних проявів повідомлялося при одночасному застосуванні літію з інгібіторами АПФ. Також дуже рідко повідомлялося про такі прояви при застосуванні АРА. Одночасне лікування препаратами літію і лозартаном слід проводити з обережністю. Якщо застосування такої комбінації вважається необхідним, рекомендується перевіряти рівень літію в плазмі крові протягом комбінованого лікування.

При одночасному застосуванні АРА і нестероїдних протизапальних засобів (наприклад селективних інгібіторів ЦОГ-2, ацетилсаліцилової кислоти в дозах, що мають протизапальну дію, неселективних НПЗП) може послаблюватися антигіпертензивний ефект. Одночасне застосування АРА або діуретиків з НПЗП може призводити до підвищення ризику порушень функції нирок, включаючи можливий розвиток гострої ниркової недостатності, а також підвищенню рівня калію в плазмі крові, особливо у пацієнтів з наявним порушенням функції нирок. Таку комбінацію слід призначати з обережністю, особливо у пацієнтів літнього віку. Пацієнтам слід проводити відповідну дегідратацію, також слід розглянути питання моніторингу функції нирок після початку одночасного застосування препаратів і періодично в процесі лікування.

Дослідження показали, що в результаті подвійного блокади РААС при одночасному застосуванні інгібіторів АПФ, АРА або аліскірен асоціюється з більш високою частотою ризику побічних ефектів, таких як артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія і зміни функції нирок, в тому числі гострої ниркової недостатності, в порівнянні з застосуванням одного агента РААС .

Симптоми. дані про передозування лозартану обмежені. в залежності від ступеня інтоксикації можуть з'являтися такі симптоми, як артеріальна гіпотензія, тахікардія, брадикардія, яка може виникнути в результаті парасимпатичної (вагусной) стимуляції.

Лікування. Лікувальні заходи залежать від тривалості часу, що пройшов після прийому препарату, характеру і тяжкості симптомів. У разі виникнення симптоматичної гіпотензії слід проводити підтримуючу терапію. Пріоритетним заходом має бути стабілізація функції серцево-судинної системи. Після передозування при прийомі всередину показано застосування активованого вугілля у відповідній дозі. Рекомендованими заходами є стимуляція блювання та промивання шлунка. Надалі слід контролювати основні показники життєдіяльності організму і в разі необхідності - їх коригувати. Лозартан і його активні метаболіти не видаляються при проведенні гемодіалізу.

При температурі не вище 25 °C.

діюча речовина: лозартан калію;

1 таблетка містить 12,5 мг або 25 мг, або 50 мг, або 100 мг лозартану калію;

допоміжні речовини: лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, крохмаль прежелатинізований (кукурудзяний), магнію стеарат, спирт полівініловий частково гідролізований, титану діоксид (E 171), макрогол 3350, тальк.

Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості:

таблетки по 12,5 мг: білі круглі, злегка опуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, з тисненням «L» з одного боку та гладенькі з іншого боку;

таблетки по 25 мг: білі овальні, злегка опуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, з тисненням «2», лінією поділу і тисненням «5» з одного боку та лінією поділу з іншого боку;

таблетки по 50 мг: білі овальні, злегка опуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, з тисненням «50» з одного боку та лінією поділу з іншого;

таблетки по 100 мг: білі овальні, злегка опуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, з тисненням «100» з одного боку та лінією поділу з іншого.

Прості препарати антагоністів рецепторів ангіотензину II. Код АТХ С09С А01.

Фармакодинаміка

Лозартан — це синтетичний антагоніст рецепторів ангіотензину ІІ (типу АТ1) для перорального застосування. Ангіотензин ІІ — потужний вазоконстриктор — є активним гормоном ренін-ангіотензинової системи і одним з найважливіших факторів патофізіології артеріальної гіпертензії. Ангіотензин II зв’язується з рецептором AT1, який міститься у багатьох тканинах (наприклад у гладких м’язах судин, надниркових залозах, нирках і серці), визначаючи низку важливих біологічних ефектів, у тому числі вазоконстрикцію і звільнення альдостерону. Ангіотензин ІІ також стимулює проліферацію клітин гладких м’язів.

Лозартан селективно зв’язується з рецептором АТ1. В умовах іn vitro та in vivo лозартан та його фармакологічно активний метаболіт — карбоксильна кислота (E-3174) — блокують усі фізіологічно вагомі впливи ангіотензину ІІ, незалежно від джерела або шляху синтезу.

Лозартан не зв’язується і не блокує інші рецептори гормонів або іонні канали, важливі для серцево-судинної регуляції. Лозартан не пригнічує ангіотензинперетворювальний фермент (АПФ) (кіназу ІІ) — фермент, який сприяє розпаду брадикініну. З цієї причини не відбувається посилення небажаних ефектів, опосередкованих брадикініном.

Під час застосування лозартану усунення негативної оборотної реакції ангіотензину ІІ на секрецію реніну підвищує активність реніну у плазмі крові (АРП). Таке підвищення АРП призводить до зростання концентрації ангіотензину ІІ у плазмі крові. Хоча відбувається таке зростання, антигіпертензивна активність і супресія концентрації альдостерону у плазмі крові зберігаються, що свідчить про ефективну блокаду рецепторів ангіотензину ІІ. Після відміни лікування лозартаном активність реніну у плазмі крові і показники рівнів ангіотензину ІІ протягом 3 днів повертаються до початкових значень.

Як лозартан, так і його основний метаболіт мають вищу спорідненість з АТ1-рецепторами, ніж з АТ2-рецепторами. Активний метаболіт у 10–40 разів активніший, ніж лозартан.

З досліджень відомо, що одночасне застосування інгібіторів АПФ з антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ пацієнтам, які мали в анамнезі серцево-судинні або цереброваскулярні захворювання чи цукровий діабет 2 типу з ознаками ураження органів-мішеней не виявляло суттєвого позитивного впливу на функціонування нирок та/або серцево-судинну систему та показники летальності, при цьому відзначався підвищений ризик виникнення гіперкаліємії, гострого ураження нирок та/або артеріальної гіпотензії порівняно з монотерапією. У зв’язку з вищевказаним не слід одночасно застосовувати інгібітори АПФ та блокатори рецепторів ангіотензину ІІ пацієнтам з діабетичною нефропатією.

У дослідженні, що вивчало одночасне застосування аліскірену з інгібіторами АПФ або блокаторами рецепторів ангіотензину ІІ у пацієнтів з діабетом 2 типу та хронічною хворобою нирок чи серцево-судинними захворюваннями, був виявлений високий ризик виникнення несприятливих наслідків і дослідження було зупинене. Летальний наслідок від серцево-судинних порушень та інсульти виникали набагато частіше у групі, де застосовували аліскірен, ніж у плацебо‑групі, крім цього, небажані явища та серйозні побічні ефекти, такі як гіперкаліємія, артеріальна гіпотензія та ниркова дисфункція, також були більш поширеними в групі, що лікувалась аліскіреном, ніж у групі плацебо.

Фармакокінетика

Абсорбція

Після перорального прийому лозартан добре всмоктується і підлягає метаболізму першого проходження з формуванням активного метаболіту карбоксильної кислоти та неактивних метаболітів. Системна біодоступність таблеток лозартану становить приблизно 33 %. Середні максимальні концентрації лозартану та його активного метаболіту досягаються відповідно через 1 годину і 3–4 години.

Розподіл

Понад 99 % лозартану та його активного метаболіту зв’язуються з протеїнами плазми крові, передусім з альбуміном. Об’єм розподілу лозартану становить 34 літри.

Біотрансформація

Приблизно 14 % лозартану при внутрішньовенному введенні або пероральному застосуванні перетворюється на активний метаболіт. Після внутрішньовенного і перорального застосування лозартану калію, міченого ¹⁴С, радіоактивність у циркулюючій плазмі крові, як правило, пов’язана з лозартаном та його метаболітом. Мінімальне перетворення лозартану на його активний метаболіт спостерігалося приблизно в 1 % випадків. Окрім активного метаболіту, утворюються і неактивні метаболіти.

Виведення

Плазмовий кліренс лозартану та його активного метаболіту становить 600 мл/хв і 50 мл/хв відповідно. Нирковий кліренс лозартану та його активного метаболіту становить приблизно 74 мл/хв і 26 мл/хв відповідно. Якщо лозартан застосовувати перорально, приблизно 4 % дози виділяється у незміненому вигляді із сечею і приблизно 6 % дози виділяється із сечею у вигляді активного метаболіту. Фармакокінетичні властивості лозартану та його активного метаболіту лінійні при пероральних дозах лозартану калію до 200 мг.

Після перорального застосування концентрації у плазмі крові лозартану та його активного метаболіту зменшуються поліекспоненційно з кінцевим періодом напіввиведення приблизно 2 години і 6–9 годин відповідно. При дозі 100 мг 1 раз на добу лозартан і його активний метаболіт не накопичуються у плазмі крові у значній кількості.

Лозартан та його метаболіти виводяться як із жовчю, так і з сечею. Після перорального застосування/внутрішньовенного введення ¹⁴С-міченого лозартану приблизно 35 %/43 % радіоактивно міченого препарату було виявлено у сечі і 58 %/50 % у калі.

Окремі групи пацієнтів

Пацієнти літнього віку

Концентрації лозартану та його активного метаболіту у плазмі крові пацієнтів літнього віку з артеріальною гіпертензією значущо не відрізняються від таких у молодих пацієнтів з артеріальною гіпертензією.

Стать

Концентрації лозартану у плазмі крові були у 2 рази вищі у жінок з артеріальною гіпертензією порівняно з чоловіками, тоді як концентрації активного метаболіту у плазмі крові у чоловіків і жінок суттєво не відрізнялися.

Порушення функції печінки та нирок

Після прийому внутрішньо у пацієнтів з легким та помірним алкогольним цирозом печінки концентрації лозартану та його активного метаболіту у плазмі крові були відповідно у 5 та 1,7 раза вищими, ніж у молодих чоловіків-добровольців.

Концентрації лозартану у плазмі крові у пацієнтів із кліренсом креатиніну вище 10 мл/хв не відрізнялися від таких в осіб із незміненою функцією нирок. Площа під кривою «концентрація – час» (AUC) лозартану у пацієнтів із нормальною функцією нирок була приблизно у 2 рази більшою, ніж у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі.

Плазмові концентрації активного метаболіту не змінюються у пацієнтів із порушенням функції нирок та хворих, які перебувають на гемодіалізі.

Лозартан і його активний метаболіт не можуть бути виведені за допомогою гемодіалізу.

Фармакокінетика у дітей

Фармакокінетика лозартану вивчалася у 50 дітей з артеріальною гіпертензією віком від 1 місяця до 16 років після перорального застосування 1 раз на добу в дозах від 0,54 мг/кг до 0,77 мг/кг (середні дози).

Результати показали, що активний метаболіт лозартану утворюється у пацієнтів усіх вікових груп. Показники фармакокінетики лозартану після перорального застосування у новонароджених і дітей дошкільного і шкільного віку були аналогічними.

Фармакокінетичні показники метаболіту відрізнялися більше, залежно від вікової групи. У дітей дошкільного віку і підлітків такі відмінності були статистично значущими. Експозиція у новонароджених і дітей віком до 2 років була порівняно високою.

- Лікування есенціальної артеріальної гіпертензії у дорослих, а також у дітей віком від 6 років.

- Лікування захворювання нирок у дорослих пацієнтів з артеріальною гіпертензією та цукровим діабетом ІІ типу з протеїнурією ≥ 0,5 г/добу – у складі комбінованої антигіпертензивної терапії.

- Лікування хронічної серцевої недостатності у дорослих, коли застосування інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ) вважається неможливим з причини несумісності, особливо при кашлі, або протипоказане. Пацієнтів із серцевою недостатністю, стан яких стабілізувався при застосуванні інгібітору АПФ, не слід переводити на лікування лозартаном. При лікуванні хронічної серцевої недостатності фракція викиду лівого шлуночка у пацієнта повинна становити ≤ 40 %, стан має бути клінічно стабільним.

- Зниження ризику розвитку інсульту у дорослих пацієнтів з артеріальною гіпертензією і гіпертрофією лівого шлуночка, що документально підтверджено за допомогою ЕКГ.

Підвищена чутливість до діючої речовини або до будь-якої з допоміжних речовин.

Вагітність або планування вагітності (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»).

Тяжка печінкова недостатність.

Одночасне застосування лозартану разом з лікарськими засобами, що містять аліскірен, протипоказане пацієнтам з цукровим діабетом або нирковою недостатністю (швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ) 2).

Період годування груддю.

Дитячий вік до 6 років.

Інші антигіпертензивні препарати можуть посилювати гіпотензивний ефект лозартану. До препаратів, що можуть спричиняти артеріальну гіпотензію, належать трициклічні антидепресанти, антипсихотичні засоби, баклофен, аміфостин. Одночасне застосування цих препаратів із гіпотензивними засобами збільшує ризик виникнення артеріальної гіпотензії. Лозартан метаболізується переважно з участю системи цитохрому P450 (CYP) 2C9 з утворенням активного метаболіту карбоксильної кислоти. Повідомлялося, що флуконазол (інгібітор CYP2C9) знижує експозицію активного метаболіту приблизно на 50 %. Встановлено, що одночасне застосування лозартану та рифампіцину (індуктора ферментів метаболізму) призводить до зниження на 40 % концентрації активного метаболіту у плазмі крові. Клінічне значення цього ефекту невідоме. Немає відмінності в експозиції при одночасному застосуванні лозартану та флувастатину (слабкого інгібітору CYP2C9).

Як і при застосуванні інших препаратів, які блокують ангіотензин ІІ або його ефекти, одночасне застосування препаратів, що затримують калій в організмі (наприклад калійзберігаючих діуретиків: спіронолактону, триамтерену, амілориду) або можуть підвищувати рівні калію (таких як гепарин), добавок, що містять калій, замінників солі з калієм може призвести до підвищення вмісту калію у сироватці крові. Одночасне застосування таких засобів не рекомендоване.

Про оборотне підвищення концентрації літію у сироватці крові та виникнення токсичних проявів повідомлялося при одночасному застосуванні літію з інгібіторами АПФ. Також дуже рідко повідомлялося про такі прояви при застосуванні антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ. Одночасне лікування препаратами літію та лозартаном слід проводити з обережністю. Якщо застосування такої комбінації вважається необхідним, рекомендовано перевіряти рівень літію в сироватці крові протягом комбінованого лікування.

При одночасному застосуванні антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ і нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП) (наприклад селективних інгібіторів циклооксигенази-2 (ЦОГ-2), ацетилсаліцилової кислоти у дозах, що чинять протизапальну дію, неселективних НПЗП) може послаблюватися антигіпертензивний ефект. Одночасне застосування антагоністів ангіотензину ІІ або діуретиків із НПЗП підвищує ризик погіршання функції нирок, включаючи розвиток гострої ниркової недостатності, а також підвищення рівня калію у сироватці крові, особливо у пацієнтів з уже наявним порушенням функції нирок. Таку комбінацію слід призначати з обережністю, особливо пацієнтам літнього віку. Пацієнтам слід проводити відповідну дегідратацію, також може бути доцільним моніторинг функції нирок після початку одночасного застосування препаратів, а також періодично впродовж лікування.

При подвійній блокаді лікарськими засобами (наприклад додавання інгібітору АПФ до застосування антагоністів рецепторів ангіотензину ІІ) необхідно проводити ретельне спостереження за функцією нирок та при необхідності обмежити супутній прийом препаратів.

Дані клінічних випробувань показали, що подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) за допомогою комбінованого застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину II або аліскірену асоціюється з більш високою частотою побічних ефектів, таких як гіпотензія, гіперкаліємія і зниження ниркової функції (у тому числі гостра ниркова недостатність) порівняно з застосуванням одного агента РААС.

Підвищена чутливість

Слід особливо контролювати стан пацієнтів з ангіоневротичним набряком (набряки обличчя, губ, горла та/або язика) в анамнезі.

Артеріальна гіпотензія і водно-електролітний дисбаланс

Симптоматична артеріальна гіпотензія, особливо після застосування першої дози препарату або після підвищення дози, може виникати у пацієнтів зі зниженим внутрішньосудинним об’ємом або дефіцитом натрію, спричиненими застосуванням сильних діуретиків, дієтичним обмеженням споживання солі, діареєю або блюванням. Такі стани потребують корекції перед початком лікування лозартаном або зниження початкової дози препарату. Ці рекомендації стосуються також дітей віком від 6 років.

Електролітний дисбаланс

Електролітний дисбаланс часто спостерігається у пацієнтів із порушенням функції нирок (з цукровим діабетом або без нього), що слід брати до уваги. Повідомлялося, що у пацієнтів з цукровим діабетом II типу та з нефропатією частота виникнення гіперкаліємії була більшою при лікуванні лозартаном порівняно з такою у групі плацебо. Тому слід часто перевіряти концентрацію калію у плазмі крові і показники кліренсу креатиніну, особливо у пацієнтів із серцевою недостатністю і кліренсом креатиніну 30–50 мл/хв.

Не рекомендоване одночасне застосування лозартану і калійзберігаючих діуретиків, добавок, що містять калій, та замінників солі, що містять калій.

Порушення функції печінки

Оскільки фармакокінетичні дані вказують на істотне підвищення концентрації лозартану у плазмі крові хворих на цироз печінки, слід розглянути питання про зниження дози для пацієнтів із наявністю в анамнезі порушень функції печінки. Немає досвіду терапевтичного застосування лозартану пацієнтам із тяжкими порушеннями функції печінки, тому лозартан не можна приймати таким пацієнтам.

Лозартан не рекомендований для застосування дітям із порушеннями функції печінки.

Порушення функції нирок

Повідомлялося про виникнення змін функції нирок, включаючи ниркову недостатність, що пов’язували з пригніченням ренін-ангіотензинової системи (особливо у пацієнтів із залежністю функції нирок від ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, тобто у пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю або з уже наявними порушеннями функції нирок).

Препарати, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему, можуть спричиняти підвищення рівнів сечовини крові та креатиніну сироватки крові у хворих з двобічним стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки. Ці зміни у функції нирок можуть бути оборотними після припинення терапії. Лозартан слід з обережністю застосовувати пацієнтам із двобічним стенозом ниркових артерій або стенозом артерії єдиної нирки.

Застосування дітям із порушеннями функції нирок

Лозартан не рекомендований для застосування дітям зі швидкістю клубочкової фільтрації 2, оскільки немає відповідних даних щодо такого застосування.

Протягом періоду застосування лозартану слід регулярно перевіряти функцію нирок, оскільки можливе її погіршання. Особливо це стосується випадків, коли лозартан застосовувати при наявності інших патологічних станів (гарячка, дегідратація), які можуть впливати на ниркову функцію.

Одночасне застосування лозартану та інгібіторів АПФ погіршує функцію нирок, тому така комбінація не рекомендована.

Трансплантація нирки

Немає даних щодо безпеки застосування препарату пацієнтам, яким нещодавно проведено трансплантацію нирки.

Первинний гіперальдостеронізм

У пацієнтів із первинним гіперальдостеронізмом, як правило, не спостерігається ефекту при застосуванні антигіпертензивних препаратів, що діють шляхом пригнічення ренін-ангіотензинової системи. Тому лозартан не рекомендований для цієї групи пацієнтів.

Захворювання коронарних артерій та цереброваскулярні захворювання

Як і при застосуванні інших антигіпертензивних препаратів, надмірне зниження артеріального тиску у пацієнтів з ішемічними захворюваннями коронарних артерій та цереброваскулярними захворюваннями може призводити до розвитку інфаркту міокарда або інсульту.

Серцева недостатність

Як і при застосуванні інших препаратів, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему, у пацієнтів із серцевою недостатністю з порушенням функції нирок або без такого існує ризик розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії і порушення функції нирок (часто гострого).

Немає достатнього терапевтичного досвіду застосування лозартану пацієнтам із серцевою недостатністю і супутнім тяжким порушенням функції нирок, пацієнтам із тяжкою серцевою недостатністю (клас IV за класифікацією Нью-Йоркської Асоціації Кардіологів – NYHA), а також пацієнтам із серцевою недостатністю і симптоматичною, небезпечною для життя серцевою аритмією. Тому лозартан слід застосовувати з обережністю таким пацієнтам. Слід з обережністю одночасно застосовувати комбінацію лозартану з β-блокаторами.

Стеноз аортального і мітрального клапанів, обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія

Як і при застосуванні інших вазодилататорів, з особливою обережністю призначати препарат пацієнтам зі стенозом аортального або мітрального клапана та обструктивною гіпертрофічною кардіоміопатією.

Подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС)

Існують свідчення, що при супутньому застосуванні інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену підвищується ризик артеріальної гіпотензії, гіперкаліємії та порушення функції нирок (у тому числі гострої ниркової недостатності). Тому подвійна блокада РААС шляхом комбінованого застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену не рекомендована.

У випадках, коли подвійна блокада вважається вкрай необхідною, її слід проводити винятково під наглядом спеціаліста із забезпеченням ретельного моніторингу функції нирок, водно-електролітного балансу та артеріального тиску. Інгібітори АПФ та блокатори рецепторів ангіотензину ІІ не слід одночасно призначати хворим на діабетичну нефропатію.

Вагітність

Лозартан не слід застосовувати вагітним або жінкам, які планують завагітніти. Якщо тільки терапія лозартаном не вважається необхідною, пацієнти, які планують вагітність, повинні бути переведені на альтернативне антигіпертензивне лікування, що має встановлений профіль безпеки для застосування у період вагітності. У разі діагностування вагітності лікування лозартаном слід негайно припинити, і якщо необхідно, розпочати альтернативну терапію (див. розділи «Протипоказання» та «Застосування у період вагітності або годування груддю»).

Інші застереження

Лозартан та інші антагоністи ангіотензину менш ефективні для зниження артеріального тиску у пацієнтів негроїдної раси, ніж в інших пацієнтів, можливо, через низьку активність реніну у негроїдних пацієнтів з артеріальною гіпертензією.

Препарат Лозартан-Тева містить лактозу. Пацієнтам із рідкісними спадковими формами непереносимості галактози, дефіцитом лактази Лаппа або порушенням всмоктування глюкози-галактози не слід застосовувати цей препарат.

Вагітність

Протипоказано застосування вагітним і жінкам, які планують завагітніти.

Пацієнтки, які планують завагітніти, мають бути переведені на альтернативні антигіпертензивні препарати зі встановленим профілем безпеки для застосування у період вагітності. При підтвердженні вагітності лікування лозартаном слід негайно припинити та, якщо потрібно, розпочати терапію альтернативними засобами.

Встановлено, що застосування АРАІІ під час ІІ і ІІІ триместрів вагітності індукує у людини фетотоксичність (погіршення функції нирок, олігогідрамніон, затримка осифікації кісток черепа) та неонатальну токсичність (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія).

Якщо у період, починаючи з ІІ триместру вагітності, мали місце випадки застосування лозартану, рекомендується провести ультразвукове обстеження функції нирок та стану кісток черепа.

Немовлята, матері яких у період вагітності приймали лозартан, повинні перебувати під ретельним наглядом з метою виявлення ознак артеріальної гіпотензії.

Годування груддю

Лозартан не слід застосовувати у період годування груддю. У період лактації призначати альтернативні лікарські засоби з краще вивченими профілями безпеки щодо застосування під час годування груддю.

Не проводили дослідження щодо впливу препарату на здатність керувати автотранспортом та іншими механізмами. Однак слід пам’ятати про можливість розвитку таких побічних реакцій як запаморочення та сонливість, особливо на початку лікування та при підвищенні дози препарату.

Таблетки лозартану слід запивати 1 склянкою води. Застосувати препарат незалежно від прийому їжі.

Артеріальна гіпертензія

Зазвичай початкова і підтримувальна доза для більшості пацієнтів становить 50 мг препарату 1 раз на добу. Максимальний антигіпертензивний ефект досягається на 3–6-й тиждень від початку лікування. Для деяких пацієнтів може виявитися сприятливішим підвищення дози препарату до 100 мг 1 раз на добу (вранці).

Лозартан можна застосовувати у поєднанні з іншими антигіпертензивними препаратами, особливо діуретиками (наприклад гідрохлоротіазидом).

Пацієнти з гіпертензією та цукровим діабетом ІІ типу з протеїнурією ≥ 0,5 г/добу

Рекомендується початкова доза 50 мг 1 раз на добу. Дозу можна збільшити до 100 мг 1 раз на добу залежно від того, якими є показники артеріального тиску через 1 місяць після початку лікування. Лозартан можна застосовувати з іншими антигіпертензивними препаратами (наприклад діуретиками, блокаторами кальцієвих каналів, блокаторами α- або β-рецепторів та препаратами центральної дії), а також з інсуліном та іншими гіпоглікемічними препаратами (наприклад сульфонілсечовиною, глітазонами та інгібіторами глюкозидази).

Серцева недостатність

Для пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю рекомендується початкова доза лозартану 12,5 мг 1 раз на добу. Як правило, доза титрується з тижневим інтервалом (а саме: 12,5 мг на добу, 25 мг на добу, 50 мг на добу, 100 мг 1 раз на добу до максимальної дози 150 мг 1 раз на добу), залежно від індивідуальної переносимості.

Зниження ризику розвитку інсульту у пацієнтів з артеріальною гіпертензією і гіпертрофією лівого шлуночка, що документально підтверджено за допомогою ЕКГ

Рекомендована початкова доза становить 50 мг лозартану 1 раз на добу. Залежно від змін рівня артеріального тиску до лікування слід додати гідрохлоротіазид у низькій дозі та/або збільшити дозу лозартану до 100 мг 1 раз на добу.

Застосування пацієнтам зі зниженим об’ємом циркулюючої крові

Пацієнтам зі зниженим об’ємом циркулюючої крові (наприклад, внаслідок лікування високими дозами діуретиків) розпочинати терапію необхідно з дози 25 мг лозартану 1 раз на добу.

Застосування пацієнтам із порушенням функції нирок та пацієнтам, яким проводять сеанси гемодіалізу

У разі призначення лозартану пацієнтам із порушенням функції нирок та пацієнтам, яким проводять сеанси гемодіалізу, початкову корекцію дози проводити не потрібно.

Застосування пацієнтам із порушенням функції печінки

Для пацієнтів із порушенням функції печінки в анамнезі слід розглянути доцільність застосування препарату у меншій дозі. Немає досвіду лікування пацієнтів із тяжкими порушеннями функції печінки, тому лозартан протипоказаний таким пацієнтам.

Застосування дітям

Дані щодо ефективності та безпеки застосування лозартану дітям віком від 6 років для лікування артеріальної гіпертензії обмежені.

Для дітей, які можуть ковтати таблетки і в яких маса тіла більше 20 кг та менше 50 кг, рекомендована доза становить 25 мг 1 раз на добу. У виняткових випадках дозу можна збільшити до максимальної — 50 мг 1 раз на добу. Дозу слід коригувати залежно від впливу на рівень артеріального тиску.

Для пацієнтів з масою тіла понад 50 кг рекомендована разова доза становить 50 мг 1 раз на добу. У виняткових випадках дозу можна збільшити до максимальної — 100 мг 1 раз на добу. Застосування доз, що перевищують 1,4 мг/кг (або більше 100 мг) на добу, дітям не вивчали.

Лозартан не рекомендований для застосування дітям віком до 6 років, оскільки даних щодо застосування препарату у цій групі пацієнтів недостатньо.

Препарат не рекомендується для застосування дітям зі швидкістю клубочкової фільтрації 2, оскільки немає відповідних даних щодо застосування.

Лозартан також не рекомендується для застосування дітям із порушенням функції печінки.

Застосування пацієнтам літнього віку

Як правило, немає потреби у коригуванні початкової дози для пацієнтів літнього віку, хоча можливе призначення лозартану у початковій дозі 25 мг пацієнтам віком понад 75 років.

Діти.

Лозартан не рекомендується для застосування дітям віком до 6 років, оскільки щодо цієї групи пацієнтів дані є обмеженими.

Симптоми

Дані щодо передозування лозартаном обмежені. Залежно від ступеня інтоксикації можуть з’являтися такі симптоми як артеріальна гіпотензія, тахікардія, брадикардія, яка може виникати внаслідок парасимпатичної (вагальної) стимуляції.

Лікування

Лікувальні заходи залежать від часу, що минув після прийому препарату, характеру і тяжкості симптомів. У разі виникнення симптоматичної гіпотензії слід проводити підтримувальну терапію. Пріоритетним заходом має бути стабілізація функції серцево-судинної системи. Після перорального передозування показане застосування активованого вугілля у відповідній дозі. Рекомендованими заходами є стимуляція блювання та промивання шлунка. Пізніше слід контролювати основні показники життєдіяльності організму та коригувати при необхідності. Лозартан та активні метаболіти не видаляються при проведенні гемодіалізу.

Найчастішим небажаним явищем при застосуванні лозартану було запаморочення.

З боку кровоносної та лімфатичної системи: анемія, тромбоцитопенія.

З боку імунної системи: реакції гіперчутливості, анафілактичні реакції, ангіоневротичний набряк* і васкуліт**.

З боку психіки: депресія.

З боку нервової системи: запаморочення, сонливість, головний біль, порушення сну, парестезія, мігрень, дисгевзія.

З боку органів слуху та рівноваги: вертиго, дзвін у вухах.

З боку серцево-судинної системи: прискорене серцебиття, стенокардія, синкопальний стан, фібриляція передсердь, гостре порушення мозкового кровообігу, ортостатична гіпотензія*** (у тому числі дозозалежні ортостатичні ефекти)^ІІ.

З боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: задишка, кашель.

З боку травної системи: біль у животі, кишкова непрохідність, діарея, нудота, блювання.

Гепатобіліарні розлади: панкреатит, гепатит, порушення функції печінки.

З боку шкіри та підшкірної основи: кропив’янка, свербіж, висип, фоточутливість.

З боку скелетно-м’язової та сполучної тканин: міалгія, артралгія, рабдоміоліз.

З боку нирок та сечовидільної системи: порушення функції нирок, ниркова недостатність.

З боку репродуктивної системи: еректильна дисфункція/імпотенція.

Загальні розлади: астенія, втомлюваність, набряк, нездужання.

Результати досліджень: гіперкаліємія, підвищення рівня аланінамінотрансферази (АЛТ)^§, підвищення рівня сечовини крові, сироваткового креатиніну та сироваткового калію, гіпонатріємія, гіпоглікемія.

*У тому числі набряк гортані, голосової щілини, обличчя, губів, глотки та/або язика (що спричиняє обструкцію дихальних шляхів); в окремих пацієнтів з цього числа повідомлялося про випадки ангіоневротичного набряку в анамнезі, пов’язані із застосуванням інших лікарських засобів, у тому числі інгібіторів АПФ.

**У тому числі хвороба Шенлейна–Геноха.

***Гіпотензія не є поширеним побічним ефектом серед пацієнтів з гіпертензією, проте поширена серед пацієнтів із серцевою недостатністю та серед пацієнтів з діабетом ІІ типу, які страждають на захворювання нирок та на артеріальну гіпертензію.

^ІІОсобливо у пацієнтів зі зниженим об’ємом циркулюючої крові, зокрема хворих із тяжкою серцевою недостатністю або таких, що отримують високі дози діуретиків.

^§Зазвичай зникає після припинення лікування.

У пацієнтів, які застосовували лозартан, частіше, ніж у хворих, які отримували плацебо, виникали такі додаткові побічні реакції: біль у спині, інфекції сечовивідних шляхів та грипоподібні симптоми.

З боку нирок та сечовидільної системи: як результат пригнічення ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, у пацієнтів з групи підвищеного ризику спостерігалися зміни функції нирок. Такі зміни можуть мати оборотний характер і зникати після припинення терапії.

Застосування у педіатрії

Профіль побічних реакцій, відзначених у дітей та підлітків, є подібним до профілю побічних реакцій у дорослих. Дані щодо застосування препарату у педіатрії є обмеженими.

3 роки.

Зберігати при температурі не вище 25 °C. Зберігати у недоступному для дітей місці.

По 10 таблеток у блістері; по 3 блістери у картонній коробці (таблетки по 12,5 мг або по 25 мг, або по 50 мг, або по 100 мг) або по 9 блістерів у картонній коробці (таблетки по 50 мг).

За рецептом.

АТ Фармацевтичний завод Тева.

Teва Фарма С. Л. У.

Місцезнаходження виробників та адреси місць провадження їх діяльності.

Дільниця 1; H-4042 Дебрецен, вул. Паллагі 13, Угорщина.

Полігоно Індастріал Мальпіка c/C № 4, 50016, Сарагоса, Іспанія.