Метопрололу тартрат таблетки по 100 мг 2 блістера по 10 шт

Фармакодинаміка. метопрололу тартрат є кардіоселективним блокатором β-адренорецепторів без внутрішньої симпатоміметичної активності та мембраностабілізуючої дії. впливає переважно на β1-адренорецептори серця, має антиангінальну, гіпотензивну і антиаритмічну ефектами. у хворих, які перенесли інфаркт міокарда, знижує ризик повторного інфаркту міокарда, а у хворих з аг - також зменшує ризик серцево-судинних ускладнень (інсульту). доведено його антиішемічний дію в разі безбольової ішемії міокарда та зменшення гіпертрофії лівого шлуночка у хворих аг.

Антиангінальний ефект обумовлений зниженням ЧСС, скоротливості міокарда, системного артеріального тиску, що призводить до зменшення потреби міокарда в кисні. Завдяки подовженню діастоли (внаслідок негативного хронотропного ефекту), поліпшується перфузія міокарда. На відміну від неселективних блокаторів β-адренорецепторів, Метопролола тартрат при застосуванні в середніх терапевтичних дозах виявляє менш виражену дію на гладкі м'язи бронхів і периферичних артерій, вивільнення інсуліну, вуглеводний і ліпідний обмін.

Фармакокінетика. Після прийому всередину абсорбція Метопрололу тартрату в шлунково-кишковому тракті майже повна (90%) і не залежить від прийому їжі, але біодоступність становить близько 50% у зв'язку з інтенсивним метаболізмом при першому проходженні через печінку (65-80%). При тривалому застосуванні біодоступність підвищується завдяки зниженню кровообігу в печінці та насиченню печінкових ферментів. C _max препарату в плазмі крові реєструють через 1-2 год, але вплив на артеріальний тиск та частоту серцевих скорочень спостерігається (після одноразового прийому 100 мг) протягом 12 год.

T _½ - 3-7 ч. При нирковій недостатності він збільшується до 27 год і більше. Екскретується нирками у вигляді метаболітів. При печінковій недостатності препарат може кумулировать в організмі. Він добре проникає через гематоенцефалічний бар'єр, плацентарний бар'єр і в грудне молоко. Куріння, вживання алкоголю, застосування деяких лікарських препаратів змінює метаболізм Метопрололу тартрату (наприклад барбітурати, дифенін, рифампіцин - підвищують, хлорпромазин - знижує). Біотрансформація в печінці знижується при цирозі, тому цим пацієнтам дозу знижують, а концентрацію в плазмі крові - контролюють.

Аг, стенокардія (в тому числі постінфарктна); аритмія (включаючи суправентрикулярна тахікардія); профілактика серцевої смерті та повторного інфаркту після гострої фази інфаркту міокарда. в складі комплексної терапії при тиреотоксикозі. профілактика нападів мігрені.

Дозу метопрололу тартрату встановлюють індивідуально. максимальна добова доза - 400 мг.

Таблетки приймають внутрішньо з невеликою кількістю рідини, не розжовуючи, після їди.

Тривалість курсу лікування встановлюється індивідуально і може становити 3 роки.

При АГ початкова доза становить 100 мг 1 раз на добу або розділена на 2 прийоми (вранці та ввечері). При необхідності добову дозу можна підвищити до 200 мг.

При стенокардії призначають по 50-100 мг Метопрололу тартрату 2-3 рази на добу.

При аритмії призначають по 50 мг 2-3 рази на добу. При необхідності добову дозу можна збільшити до 300 мг, розділяючи на 2-3 прийоми.

При гіпертиреозі (тиреотоксикозі) призначають по 50 мг 4 рази на добу. При досягненні терапевтичного ефекту дозу поступово знижують.

При інфаркті міокарда (лікування бажано почати протягом перших 12 годин після появи болю в грудях): по 50 мг кожні 6 годин протягом 48 годин, що підтримує рекомендована добова доза - 200 мг, розділена на 2 прийоми. Курс лікування - не менше 3 міс.

Профілактика нападів мігрені: призначають Метопролола тартрат в дозі 100-200 мг/добу, розділену на 2 прийоми.

Необхідна корекція режиму дозування у пацієнтів з порушенням функції печінки.

Особам похилого віку та пацієнтам з нирковою недостатністю корекція дози не потрібна.

Підвищена чутливість до метопрололу, інших блокаторів β-адренорецепторів або інших компонентів препарату. av-блокада ii і iii ступеня, кардіогенний шок; серцева недостатність в стадії декомпенсації (набряк легенів, синдром гіпоперфузії або гіпотензії); тривала або періодична інотропна терапія агоністами β-рецепторів; клінічно значуща синусова брадикардія; синдром слабкості синусового вузла; виражена артеріальна гіпотензія, метаболічний ацидоз; тяжкі порушення периферичного кровообігу; ба або бронхоспазм в анамнезі; важка недостатність функції печінки; важкі захворювання периферичних судин із загрозою гангрени, нелікована феохромоцитома.

Препарат не слід призначати пацієнтам з підозрою на гострий інфаркт міокарда при ЧСС 45 уд. / Хв, інтервалом P-Q 0,24 або з систолічним АТ 100 мм рт. ст.

З боку центральної нервової системи: запаморочення, головний біль, депресія, порушення сну (кошмарні сновидіння), безсоння, зміна настрою, короткочасне погіршення пам'яті, відчуття оніміння шкіри та "повзання мурашок", відчуття холоду в кінцівках, сплутаність свідомості, галюцинації, підвищена збудливість, нервозність , тривожність, погіршення концентрації уваги, розлади особистості.

Шлунково-кишковий тракт: диспептичні явища (нудота, блювота, діарея, запор), печія, біль в животі, метеоризм, сухість у роті, ретроперитонеальний фіброз (чіткого причинно-наслідкового зв'язку між даною реакцією і прийомом метопрололу не встановлено).

З боку гепатобіліарної системи: гепатит.

З боку дихальної системи: у деяких хворих може відзначатися задишка при фізичному навантаженні, кашель, бронхоспазм, напади бронхіальної астми (у хворих на бронхіальну астму), риніт.

З боку серцево-судинної системи: артеріальна гіпотензія, уповільнення пульсу, AV-блокада II і III ступеня, уповільнення AV-провідності, погіршення симптомів серцевої недостатності, біль в області серця, посилене серцебиття, брадикардія, збільшення частоти нападів стенокардії, кардіогенний шок у пацієнтів з гострим інфарктом міокарда, набряки, синдром Рейно, аритмія, можливо також посилення наявних розладів периферичного кровообігу (аж до гангрени), посилення симптомів переміжної кульгавості.

З боку органу чуття: зниження зору, кон'юнктивіт, зменшення секреції слізної рідини (варто враховувати цю обставину хворим, які носять контактні лінзи), зниження слуху (шум у вухах).

Алергічні реакції: свербіж, висипи на шкірі (в більшості випадків - псоріазоформні або дистрофічні ураження шкіри), кропив'янка, випадання волосся, фотосенсибілізація шкіри, загострення псоріазу.

З боку ендокринної системи: у хворих на цукровий діабет може розвинутися гіпоглікемія.

З боку системи кровотворення: тромбоцитопенія, лейкопенія, агранулоцитоз.

Зміни лабораторних показників: підвищення активності печінкових ферментів, гіпербілірубінемія, підвищення рівня ТГ в крові, зниження рівня ЛПВЩ, поява антинуклеарних антитіл (не пов'язаних з системний червоний вовчак).

Інші: підвищена стомлюваність, посилення потовиділення, неспеціфічесая біль в м'язах, суглобах, м'язові спазми, судоми, артрит, збільшення маси тіла, порушення лібідо, імпотенція, хвороба Пейроні (чіткого причинно-наслідкового зв'язку між даною реакцією і прийомом метопрололу тартрату не встановлено).

При застосуванні метопрололу тартрату, як і інших блокаторів β-адренорецепторів, необхідно контролювати ЧСС і пекло (спочатку щодня, потім - 1 раз на місяць).

Пацієнтам, які приймають блокатори β-адренорецепторів, не слід вводити в / в верапаміл.

Особливо ретельний лікарський контроль необхідний при лікуванні хворих на цукровий діабет (контроль рівня глюкози в крові), пацієнтів з нестабільним рівнем цукру в крові, при дотриманні суворої дієти з голодуванням. У рідкісних випадках можлива маніфестація латентного діабету або погіршення стану хворих на цукровий діабет. При лікуванні метопрололом ризик впливу на метаболізм вуглеводів або ризик виникнення прихованої гіпоглікемії менше, ніж при застосуванні неселективних блокаторів β-адренорецепторів.

Метопрололу тартрат може маскувати деякі клінічні прояви тиреотоксикозу (наприклад, тахікардію). Різка відміна препарату у хворих на тиреотоксикоз протипоказана через можливе посилення симптоматики.

Хворим на феохромоцитому при лікуванні Метопрололом тартратом необхідно одночасно призначити блокатори α-адреноблокатори.

Перед проведенням хірургічних втручань необхідно попередити анестезіолога про прийом метопрололу тартрату. Припиняти лікування не рекомендується.

Припиняти лікування препаратом необхідно поступово, знижуючи дозу протягом 10 днів до 25 мг. При раптовій відміні препарату може виникнути синдром відміни (посилення нападів стенокардії, підвищення артеріального тиску).

При ЧСС 50-55 уд. / Хв доза препарату повинна бути знижена або поступово скасована.

При необхідності призначення препарату пацієнтам з БА, можливо, буде необхідно підвищити дози стимуляторів β ₂ -адренорецепторів.

При застосуванні метопрололу тартрату можливе посилення вираженості алергічних реакцій і відсутність ефекту при введенні адреналіну в звичайних дозах. Анафілактичний шок у пацієнтів, що приймають блокатори β-адренорецепторів, має важкий перебіг.

Пацієнтам, які користуються контактними лінзами, слід враховувати, що препарат може зменшувати секрецію слізної рідини.

З обережністю слід застосовувати препарат хворим на міастенію, депресією, вазоспастичну стенокардію, хронічними захворюваннями бронхолегеневої системи, псоріазом, хворобою Рейно; особам похилого віку (контроль функції нирок).

Особливої контролю вимагають хворі на стенокардію. З особливою обережністю необхідно призначати метопролол хворим зі стенокардією Принцметала.

Метопролол може призводити до загострення захворювань периферичних артерій, таких як переміжна кульгавість.

Пацієнтам з тяжкими порушеннями функції нирок, з серйозними гострими станами, що супроводжуються метаболічним ацидозом, і пацієнтам, які отримують комбіноване лікування препаратами наперстянки, слід приділяти особливу увагу.

Препарат містить лактозу, тому не слід його призначати хворим зі спадковим дефіцитом лактази, непереносимістю галактози або з порушеннями метаболізму глюкози / галактози.

Застосування в період вагітності або годування груддю. У період вагітності (особливо в I триместр) застосовувати Метопрололу тартрат можна тільки при наявності життєвих показань, коли очікуваний терапевтичний ефект перевищує потенційний ризик для плоду. У зв'язку з можливим розвитком у новонародженого брадикардії, гіпотензії, гіпоглікемії та депресії дихання курс лікування необхідно перервати за 48-72 години до пологів. Кількість метопрололу тартрату, яке може отримати дитина з грудним молоком, з малою ймовірністю, призведе до β-блокуючою ефектів, якщо мати буде приймати препарат в звичайних терапевтичних дозах. Однак слід дотримуватися обережності, призначаючи блокатори β-адренорецепторів матерям, які годують груддю, і спостерігати за дитиною для своєчасного виявлення β-блокуючих ефектів.

Діти. Застосування Метопрололу тартрату у дітей протипоказано.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами. Під час лікування препаратом необхідно утримуватися від керування транспортними засобами або роботи з іншими потенційно небезпечними механізмами.

При одночасному прийомі метопрололу тартрату з інсуліном або пероральними цукрознижувальними засобами може посилюватися або пролонгуватись їх дію. при цьому симптоми гіпоглікемії (особливо тахікардія і тремор) можуть маскуватися або зникати. в таких випадках необхідно проводити регулярний контроль рівня глюкози в крові.

Метопролол є субстратом ферменту CYP 2D6. На концентрацію метопрололу в плазмі крові можуть впливати препарати - інгібітори CYP 2D6, наприклад, хінідин, тербінафін, пароксетин, флуоксетин, сертралін, целекоксиб, пропафенон і дифенгидрамин. На початку лікування цими препаратами може бути необхідним зниження дози Метопрололу тартрату.

Слід уникати одночасного прийому Метопрололу тартрату з нижчепереліченими препаратами:

Похідні барбітурової кислоти: барбітурати (досліджено для пентобарбіталу) стимулюють метаболізм метопрололу шляхом індукції ферменту.

Пропафенон: у чотирьох пацієнтів, які отримували лікування метопрололом, після прийому пропафенона концентрації метопрололу в плазмі крові підвищувалися в 2-5 разів, а у двох пацієнтів виникли побічні ефекти, типові для метопрололу. Взаємодія підтверджено у восьми здорових добровольців. Ця взаємодія, можливо, пояснюється тим, що пропафенон, подібно хінідину, пригнічує метаболізм метопрололу через систему цитохрому P450 2D6. Результат такої комбінації непрогнозованими, оскільки пропафенон також має β-блокуючими властивостями.

Верапаміл: в комбінації з блокаторами β-адренорецепторів (описано для атенололу, пропранололу і пиндолола) верапаміл може викликати брадикардію і зниження артеріального тиску. Верапаміл і блокатори β-адренорецепторів мають адитивним інгібуючу дію на AV-провідність і функцію синусового вузла.

Одночасне застосування Метопрололу тартрату з нижчепереліченими препаратами може вимагати корекції доз:

Аміодарон: у пацієнтів, які застосовують аміодарон, може розвинутися виражена синусова брадикардія при одночасному застосуванні з метопрололом. Аміодарон має надзвичайно тривалий T _½ (приблизно 50 діб), це означає, що взаємодія може виникати протягом тривалого часу після скасування цього препарату.

Антиаритмічні препарати класу I: антиаритмічні засоби I класу і блокатори β-адренорецепторів мають адитивним негативним інотропним дією, що може привести до серйозних гемодинамічним побічних ефектів у пацієнтів з порушеною функцією лівого шлуночка. Також слід уникати застосування цієї комбінації при синдромі слабкості синусового вузла і порушення AV-провідності. Така взаємодія найкраще описано для дізопірамада.

НПЗП та протиревматичні препарати: показано, що НПЗП перешкоджають антигипертензивному дії блокаторів β-адренорецепторів. Найчастіше вивчали індометацин. Ймовірно, що дана взаємодія з суліндаком відсутня. Дослідження негативного взаємодії проведено з диклофенаком.

Глікозиди наперстянки: одночасне застосування глікозидів наперстянки та блокаторів β-адренорецепторів може збільшувати час AV-провідності та викликати брадикардію.

Дифенгидрамин: діфенгідрамін зменшує (в 2,5 рази) кліренс метопрололу до α-гідроксіметопролола через систему CYP 2D6 у осіб, у яких спостерігається швидка гідроксіляціі. Ефекти метопрололу посилюються. Можливо, що діфенгідрамін може пригнічувати метаболізм інших субстратів CYP 2D6.

Дилтіазем: дилтіазем і блокатори β-адренорецепторів мають адитивним інгібуючу дію відносно AV-провідність і функції синусового вузла. При лікуванні дилтіаземом відзначали виражену брадикардію.

Адреналін: після введення адреналіну пацієнтам, які брали неселективні β-блокатори (включаючи пиндолол і пропранолол), розвивалася виражена гіпертензія і брадикардія (приблизно 10 повідомлень). При окремих станах, коли адреналін призначають пацієнтам, які приймають блокатори β-адренорецепторів, застосування кардіоселективних β-блокаторів менше впливає на артеріальний тиск, в порівнянні з неселективних β-блокаторів.

Фенілпропаноламін: фенилпропаноламин в разовій дозі 50 мг може викликати патологічне підвищення діастолічного АТ у здорових добровольців. Пропранолол в загальному перешкоджає підвищенню артеріального тиску фенілпропаноламіном. Однак блокатори β-блокатори можуть провокувати парадоксальні гіпертензивні реакції у пацієнтів, що приймають фенилпропаноламин в високих дозах. У двох випадках описаний гіпертензивний криз під час монотерапії фенілпропаноламіном.

Хінідин: пригнічує метаболізм метопрололу у швидких метаболізаторов зі значним підвищенням рівня в плазмі крові та внаслідок цього - посиленням блокади β-адренорецепторів. Відповідне взаємодія можлива з іншими блокаторами β-адреноблокаторів, які метаболізуються тим же ферментом (цитохром P450 2D6).

Колиндяни: блокатори β-адренорецепторів здатні потенціювати гіпертензивну реакцію при раптовій відміні клонідину. У разі, коли необхідно скасувати комбіновану терапію клонідином, блокатор β-адренорецепторів слід відмінити за кілька днів до відміни клонідину.

Нітрогліцерин: одночасне призначення може привести до різкої гіпотонії.

Рифампіцин: рифампіцин може індукувати метаболізм метопрололу, що призводить до зниження його рівнів в плазмі крові.

Пацієнти, які застосовують одночасно з Метопрололом тартратом інші блокатори β-адренорецепторів (наприклад у формі очних крапель) або інгібітори МАО повинні ретельно контролюватися. Призначення інгаляційних анестетиків пацієнтам, які отримують лікування блокаторами β-адренорецепторів, підсилює кардіодепресивний ефект. Концентрація метопрололу в плазмі крові може підвищитися при одночасному введенні циметидину або гидралазина.

Симптоми: брадикардія, av-блокада i-iii ступеня, подовження інтервалу q-t, асистолія, зниження пекло, недостатня периферична перфузія, серцева недостатність, кардіогенний шок, бронхоспазм, пригнічення дихання, зупинка дихання, стомлюваність, сплутаність свідомості, втрата свідомості, мелкоразмашістий тремор, судоми, підвищена пітливість, парестезії, нудота, блювота, спазм стравоходу, гіпоглікемія (особливо у дітей) або гіперглікемія, вплив на нирки, тимчасовий міастенічний синдром. одночасне вживання алкоголю, гіпотензивних препаратів, хінідину або барбітуратів може погіршити стан пацієнта. перші ознаки передозування можливі через 20 хв-2 години після прийому препарату.

Лікування: проводять заходи загальної детоксикації (промивання шлунка, прийом активованого вугілля і проносних засобів).

NB! Атропін (0,25-0,5 мг в / в дорослим, 10-20 мкг/кг маси тіла - дітям) слід ввести до промивання шлунка (у зв'язку з ризиком вагусной стимуляції). Може знадобитися інтубація і використання апарату ШВЛ; адекватне відновлення ОЦК; інфузія глюкози; ЕКГ-моніторування; повторне в / в введення атропіну 1-2 мг (головним чином - при вагусних симптомах). При пригніченні функції міокарда: інфузія добутаміну або допаміну і кальцію глубіоната 9 мг/мл, 10-20 мл. Можна ввести глюкагон 50-150 мкг/кг в / в протягом 1 хв з подальшою інфузією, а також амринон. У деяких випадках було ефективним додавання адреналіну. Інфузія натрію (хлориду або бікарбонату) при подовженні QRS-комплексу і аритмії. Можна використовувати кардіостимулятор. При зупинці кровообігу можуть бути необхідні заходи по реанімації протягом декількох годин. При бронхоспазмі призначають тербуталін (ін'єкція або інгаляція). Симптоматична терапія.

В захищеному від світла місці при температурі не вище 25 °C.

діюча речовина: metoprolol;

1 таблетка містить метопрололу тартрату 50 мг (0,05 г) або 100 мг (0,1 г) у перерахуванні на суху 100 % речовину;

допоміжні речовини: крохмаль картопляний, лактози моногідрат, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний.

Таблетки.

Основні фізико-хімічні властивості: таблетки білого кольору, з плоскою поверхнею, рискою і фаскою. На поверхні таблеток допускаються сірі вкраплення.

Селективні блокатори бета-адренорецепторів.

Код АТХ С07А В02.

Фармакодинаміка

Метопрололу тартрат є кардіоселективним β-адреноблокатором без внутрішньої симпатоміметичної активності і мембраностабілізуючої дії. Впливає переважно на β₁-адренорецептори серця, має антиангінальний, гіпотензивний та антиаритмічний ефекти. У хворих, які перенесли інфаркт міокарда, знижує ризик повторного інфаркту міокарда, а у хворих на артеріальну гіпертензію – зменшує ризик серцево-судинних ускладнень (інсульту). Доведена його антиішемічна дія у випадку безбольової ішемії міокарда та зменшення гіпертрофії лівого шлуночка у хворих з артеріальною гіпертензією.

Антиангінальний ефект зумовлений зменшенням частоти серцевих скорочень, скоротності міокарда, системного артеріального тиску, що призводить до зменшення потреби міокарда в кисні. Завдяки подовженню діастоли (внаслідок негативного хронотропного ефекту), покращується перфузія міокарда.

На відміну від неселективних β-адреноблокаторів «Метопрололу тартрат» при застосуванні у середніх терапевтичних дозах виявляє менш виражену дію на гладеньку мускулатуру бронхів і периферичних артерій, вивільнення інсуліну, вуглеводний та ліпідний обмін.

Фармакокінетика

Після прийому внутрішньо абсорбція Метопрололу тартрату зі шлунково-кишкового тракту майже повна (90 %) і не залежить від прийому їжі, проте біодоступність становить близько 50 % у зв'язку з інтенсивним метаболізмом при першому проходженні через печінку (65-80 %). При тривалому застосуванні біодоступність збільшується завдяки зниженню кровообігу у печінці і насиченню печінкових ферментів. Максимальна концентрація препарату у плазмі крові реєструється через 1-2 години, але вплив на артеріальний тиск і частоту серцевих скорочень спостерігається (після однократного прийому 100 мг) протягом 12 годин.

Період напіввиведення – 3-7 год. При нирковій недостатності він збільшується до 27 годин і більше. Екскретується нирками у вигляді метаболітів. При печінковій недостатності препарат може кумулюватися в організмі. Він добре проникає через гематоенцефалічний, плацентарний бар'єри та у грудне молоко. Паління, вживання алкоголю, прийом деяких лікарських препаратів змінює метаболізм Метопрололу тартрату (наприклад, барбітурати, дифенін, рифампіцин – підвищують, хлорпромазин – зменшує). Біотрансформація у печінці знижується при цирозі, тому таким пацієнтам дозу знижують, а концентрацію у плазмі крові – контролюють.

Артеріальна гіпертензія; стенокардія (у тому числі постінфарктна); аритмії (включаючи суправентрикулярну тахікардію). Попередження серцевої смерті та повторного інфаркту після гострої фази інфаркту міокарда. У складі комплексної терапії при тиреотоксикозі. Профілактика нападів мігрені.

Кардіогенний шок. Синдром слабкості синусового вузла. Атріовентрикулярна блокада ІІ та ІІІ ступеня. Серцева недостатність у стадії декомпенсації (набряк легень, гіпоперфузія або артеріальна гіпотензія); тривала або періодична інотропна терапія, спрямована на стимулювання бета-рецепторів. Симптоматична брадикардія або артеріальна гіпотензія. Нелікована феохромоцитома.

Метаболічний ацидоз.

Підозра на гострий інфаркт міокарда при частоті серцевих скорочень < 45 уд/хв, PQ інтервалі > 0,24 c, систолічному артеріальному тиску < 100 мм рт. ст., серцевій блокаді І ступеня або/та тяжкій серцевій недостатності. У разі наявності симптомів серцевої недостатності стан пацієнтів з повторюваними показниками артеріального тиску нижче 100 мм рт. ст. у положенні лежачи перед початком лікування необхідно повторно оцінити. Серйозне захворювання периферичних судин із загрозою гангрени.

Підвищена чутливість до будь-якого з компонентів препарату або до інших бета-блокаторів.

Метопролол є субстратом ферменту CYP 2D6. На концентрацію метопрололу у плазмі крові можуть впливати препарати, що інгібують CYP 2D6, наприклад: хінідин, тербінафін, пароксетин, флуоксетин, сертралін, целекоксиб, пропафенон та дифенгідрамін. На початку лікування цими препаратами може виникнути необхідність зменшити дози Метопрололу тартрат.

Слід уникати одночасного прийому препарату «Метопрололу тартрат» з такими лікарськими засобами.

Похідні барбітурової кислоти: барбітурати (досліджено для пентобарбіталу) стимулюють метаболізм метопрололу шляхом індукції ферменту.

Пропафенон: у 4 пацієнтів, які отримували лікування метопрололом, після прийому пропафенону концентрації метопрололу у плазмі крові збільшувалися у 2-5 разів, а у 2 пацієнтів виникли побічні ефекти, типові для метопрололу. Взаємодія була підтверджена у 8 здорових добровольців. Ця взаємодія, можливо, пояснюється тим, що пропафенон, подібно до хінідину, пригнічує метаболізм метопрололу через систему цитохрому P450 2D6. Результат такої комбінації непередбачуваний, оскільки пропафенон також має бета-блокувальні властивості.

Верапаміл: у комбінації з бета-блокаторами (описано для атенололу, пропранололу та піндололу) верапаміл може спричинити розвиток брадикардії та зниження артеріального тиску. Верапаміл та бета-блокатори мають адитивну інгібіторну дію на атріовентрикулярну провідність та функцію синусного вузла.

Одночасне застосування препарату «Метопрололу тартрат» з нижчевказаними препаратами може потребувати корегування доз.

Аміодарон: клінічні випадки підтверджують те, що у пацієнтів, які приймають аміодарон, може розвинутися виражена синусова брадикардія у разі одночасного застосування препарату з метопрололом. Аміодарон має надзвичайно тривалий період напіввиведення (приблизно 50 діб) – це означає, що взаємодія може виникати протягом тривалого часу після відміни цього препарату.

Антиаритмічні препарати класу I: антиаритмічні засоби I класу та бета-блокатори мають адитивну негативну інотропну дію, що може призводити до серйозних гемодинамічних побічних ефектів у пацієнтів з порушеною функцією лівого шлуночка. Також слід уникати застосування цієї комбінації при синдромі слабкості синусового вузла та порушенні атріовентрикулярної провідності. Така взаємодія найкраще описана для дизопіраміду.

Нестероїдні протизапальні/протиревматичні препарати (НПЗП): показано, що НПЗП протидіють антигіпертензивній дії бета-блокаторів. Головним чином вивчали індометацин. Імовірно, що ця взаємодія не відбувається з суліндаком. Дослідження негативної взаємодії було проведено з диклофенаком.

Глікозиди наперстянки: одночасний прийом глікозидів наперстянки і блокаторів бета-рецепторів може збільшувати час атріовентрикулярної провідності та спричинити брадикардію.

Дифенгідрамін: дифенгідрамін зменшує (у 2,5 рази) метаболізм метопрололу до альфа-гідроксиметопрололу через систему CYP 2D6 в осіб, які мають швидку гідроксиляцію. Ефекти метопрололу посилюються.

Дилтіазем: дилтіазем та блокатори β-рецепторів мають адитивну інгібуючу дію на антріовентрикулярну провідність та функцію синусового вузла. При лікуванні дилтіаземом спостерігалася виражена брадикардія.

Епінефрин: після введення епінефрину (адреналіну) пацієнтам, які застосовували неселективні блокатори бета-рецепторів (включаючи піндолол та пропранолол), розвивалася виражена артеріальна гіпертензія та брадикардія (приблизно 10 випадків). Крім того, було зроблено припущення, що епінефрин, який знаходиться в анестетиках місцевої дії, може спровокувати розвиток цих реакцій у разі внутрішньосудинного введення препарату. Ризик, імовірно, є меншим у випадку застосування з кардіоселективними блокаторами бета-рецепторів.

Фенілпропаноламін: фенілпропаноламін (норефедрин) у разовій дозі 50 мг може призводити до патологічного збільшення діастолічного артеріального тиску у здорових добровольців. Пропранолол загалом протидіє підвищенню артеріального тиску фенілпропаноламіном. Проте блокатори бета-рецепторів можуть провокувати парадоксальні гіпертензивні реакції у пацієнтів, які застосовують високі дози фенілпропаноламіну. Було описано 2 випадки гіпертензивного кризу під час лікування тільки фенілпропаноламіном.

Хінідин: хінідин інгібує метаболізм метопрололу у так званих швидких метаболізаторів зі значним підвищенням рівнів у плазмі крові та посиленням внаслідок цього блокади бета-рецепторів. Відповідна взаємодія може спостерігатися з іншими бета-блокаторами, що метаболізуються тим самим ферментом (цитохром P450 2D6).

Клонідин: бета-блокатори можуть потенціювати гіпертензивну реакцію при раптовій відміні клонідину. Якщо необхідно відмінити супутню терапію клонідином, бета-блокатор слід відмінити за декілька днів до відміни клонідину.

Рифампіцин: рифампіцин може стимулювати метаболізм метопрололу, що призводить до зменшення його рівнів у плазмі крові.

Пацієнти, які отримують одночасно з метопрололом інші бета-блокатори (наприклад, очні краплі) або інгібітори моноаміноксидази (МАО), повинні знаходитися під ретельним спостереженням. Призначення інгаляційних анестетиків пацієнтам, які отримують лікування блокаторами бета-рецепторів, посилює кардіодепресивний ефект. У пацієнтів, які отримують бета-блокатори, може виникнути необхідність у повторному коригуванні дози пероральних протидіабетичних засобів. Концентрація метопрололу у плазмі крові може збільшитися, якщо одночасно вводити циметидин або гідралазин.

Концентрація метопрололу у плазмі крові може збільшитися, якщо одночасно вживати алкоголь.

Пацієнти, які отримують одночасно з метопрололом блокатори симпатичних гангліїв, повинні знаходитися під ретельним спостереженням.

Метопролол може порушувати елімінацію лідокаїну.

Необхідно з обережністю призначати метопролол пацієнтам, які застосовують стимулятори β₂-рецепторів та β₁-рецепторів, а також дигідропіридини.

Може виникнути потреба у додатковій корекції дози інсуліну в пацієнтів, які отримують бета-блокатори.

Слід виявляти обережність у разі одночасного застосування метопрололу з ерготаміном.

Потрібно з обережністю комбінувати метопролол з іншими препаратами із антигіпертензивним ефектом.

Пацієнтам, які отримують лікування бета-блокаторами, не слід вводити внутрішньовенно верапаміл.

Метопролол може призводити до порушень периферичного артеріального кровообігу, таких як переміжна кульгавість. Пацієнтам з тяжкими порушеннями функції нирок, з серйозними гострими станами та пацієнтам, які отримують комбіноване лікування препаратами наперстянки, слід приділяти особливу увагу.

У пацієнтів зі стенокардією Принцметала частота і тяжкість нападів стенокардії може збільшитися внаслідок опосередкованого альфа-рецепторами звуження коронарних судин. Тому таким пацієнтам не слід призначати неселективні бета-блокатори. Селективні β₁-блокатори слід застосовувати з обережністю.

При лікуванні хворих з бронхіальною астмою або з іншими обструктивними захворюваннями легень слід одночасно призначити адекватну бронхолітичну терапію. Можливо, буде необхідним збільшення дози стимуляторів β₂-рецепторів.

Під час лікування метопрололом ризик впливу на метаболізм вуглеводів або ризик виникнення прихованої гіпоглікемії менший, ніж при застосуванні неселективних бета-блокаторів.

Дуже рідко стан пацієнтів з порушенням атріовентрикулярної провідності середнього ступеня тяжкості може погіршитися (можливо, до атріовентрикулярної блокади).

Терапія бета-блокаторами може погіршувати ефективність лікування анафілактичної реакції. Лікування адреналіном у звичайних дозах не завжди призводить до очікуваного терапевтичного ефекту.

Хворим на феохромоцитому при лікуванні препаратом «Метопрололу тартрат» необхідно одночасно призначити альфа-блокатор.

Дані контрольованих клінічних досліджень з ефективності та безпеки застосування препарату у пацієнтів зі тяжкою стабільною симптоматичною серцевою недостатністю (клас IV за NYHA (New York Heart Association)) обмежені. Лікування таких пацієнтів повинні проводити лише лікарі зі спеціальними навичками та досвідом (див. розділ «Спосіб застосування та дози»).

Пацієнти з симптоматичною серцевою недостатністю, що супроводжується гострим інфарктом міокарда та нестабільною стенокардією, були виключені із дослідження, в якому встановлювали можливість застосування препарату при серцевій недостатності. Отже, ефективність та безпека лікування гострого інфаркту міокарда, що супроводжується серцевою недостатністю, не має документального підтвердження. Протипоказано застосовувати «Метопрололу тартрат» при нестабільній, некомпенсованій серцевій недостатності.

Раптова відміна бета-блокаторів є небезпечною, особливо у пацієнтів групи високого ризику, та може погіршувати хронічну серцеву недостатність, а також підвищувати ризик розвитку інфаркту міокарда та раптового летального наслідку. Тому припиняти лікування препаратом метопрололу з будь-яких причин необхідно, по можливості, поступово, протягом не менше 2 тижнів, коли доза препарату на кожному етапі зменшується вдвічі до найменшої дози 12,5 мг (половина таблетки 25 мг). Найменшу дозу слід приймати протягом принаймні 4 діб до повної відміни препарату. У випадку поновлення симптомів рекомендується сповільнити зниження дози.

У разі хірургічного втручання необхідно попередити анестезіолога, що пацієнт приймає Метопрололу тартрат. Пацієнтам, яким має бути проведено хірургічне втручання, припиняти лікування бета-блокаторами не рекомендується. Якщо відміна метопрололу вважається необхідною, то вона, по можливості, повинна відбуватися не менше ніж за 48 годин до загальної анестезії. Термінового ініціювання застосування високих доз метопрололу у пацієнтів, які перенесли несерцеві хірургічні втручання, слід уникати, оскільки це пов'язано з розвитком брадикардії, артеріальної гіпотензії та інсульту, включаючи летальні наслідки у пацієнтів із серцево-судинними факторами ризику.

Однак для деяких пацієнтів є бажаним використання бета-блокаторів як премедикації. У таких випадках необхідно обирати анестетик з незначним негативним інотропним ефектом з метою мінімізації ризику пригнічення діяльності міокарда.

Слід ретельно контролювати гемодинамічний статус у пацієнтів із підозрюваним або визначеним інфарктом міокарда.

Застосування метопрололу може спричинити посилення менш тяжких порушень периферичного кровообігу.

У пацієнтів із серцевою недостатністю в анамнезі або з бідним серцевим резервом слід враховувати потребу в супутній терапії діуретиками.

Застосування метопрололу може призвести до розвитку брадикардії у пацієнтів.

Слід з обережністю призначати метопролол пацієнтам із серцевою блокадою І ступеня.

Метопролол може маскувати ранні симптоми гострої гіпоглікемії при тахікардії, а також симптоми тиреотоксикозу.

Слід приділяти серйозну увагу пацієнтам із псоріазом.

При застосуванні метопрололу у пацієнтів із лабільним та цукровим діабетом І типу може виникнути потреба у корекції дози гіпоглікемічного препарату.

Препарат містить лактозу, тому не слід його призначати хворим зі спадковим дефіцитом лактази, непереносимістю галактози або порушеннями метаболізму глюкози/галактози.

«Метопрололу тартрат» не слід застосовувати у період вагітності та годування груддю, якщо лікар не вважає, що користь переважає можливу шкоду для плода/дитини. Бета-блокатори зменшують плацентарний кровотік, що може призвести до внутрішньоутробної загибелі плода, незрілості та передчасних пологів.

Грудне вигодовування не рекомендується. Кількість метопрололу, що потрапляє з грудним молоком, не повинна спричинити значні бета-блокувальні ефекти у новонароджених, якщо мати застосовує звичайні терапевтичні дози.

Під час лікування препаратом «Метопрололу тартрат» може виникнути запаморочення та стомлюваність. Пацієнтів, діяльність яких вимагає посиленої уваги (керування автомобілем, робота з механізмами), слід попередити про можливість виникнення таких ефектів.

Дозу препарату «Метопрололу тартрат» встановлюють індивідуально. Максимальна добова доза становить 400 мг. Таблетки приймають внутрішньо з невеликою кількістю рідини, не розжовуючи, після їжі.

Тривалість курсу лікування встановлюється індивідуально і може становити 3 роки.

При артеріальній гіпертензії початкова доза становить 100 мг на добу одноразово або розподілена на два прийоми (вранці та ввечері). При необхідності добову дозу можна збільшити до 200 мг.

При стенокардії призначають по 50-100 мг препарату «Метопрололу тартрат» 2-3 рази на добу.

При аритміях призначають по 50 мг 2-3 рази на добу. При необхідності добову дозу збільшують до 300 мг, розподілену на 2-3 прийоми.

При гіпертиреозі (тиреотоксикозі) призначають по 50 мг 4 рази на добу. При досягненні терапевтичного ефекту дозу поступово зменшують.

При інфаркті міокарда (лікування бажано розпочати протягом перших 12 годин після появи болю у грудях): по 50 мг кожні 6 годин протягом 48 годин, підтримуюча рекомендована добова доза – 200 мг, розподілена на 2 прийоми. Курс лікування – не менше 3 місяців.

Профілактика нападів мігрені: призначають «Метопрололу тартрат» в дозі 100-200 мг на добу, розподілену на 2 прийоми.

Потрібна корекція режиму дозування пацієнтам з порушенням функції печінки.

Пацієнтам літнього віку та пацієнтам з нирковою недостатністю корекція дози не потрібна.

Діти.

Застосування препарату «Метопрололу тартрат» дітям протипоказане.

Токсичність: у дорослої людини прийом дози 7,5 г став причиною летальної інтоксикації. Прийом 100 мг препарату 5-річною дитиною не супроводжувався симптомами інтоксикації після промивання шлунку. Помірну інтоксикацію спричинила доза 450 мг у 12-річної дитини та доза 1,4 г у дорослої людини, серйозну інтоксикацію у дорослої людини спричиняла доза 2,5 г, а доза 7,5 г – дуже серйозну інтоксикацію.

Симптоми: найважливішими є серцево-судинні симптоми, проте у деяких випадках, особливо у дітей та осіб молодого віку, можуть переважати симптоми з боку центральної нервової системи та пригнічення дихання. Брадикардія, атріовентрикулярна блокада I-IІІ ступеня, подовження інтервалу QT (винятковий випадок), асистолія, зниження артеріального тиску, недостатня периферична перфузія, серцева недостатність, кардіогенний шок. Пригнічення дихання, зупинка дихання. Інші: стомлюваність, сплутаність свідомості, втрата свідомості, дрібнорозмашистий тремор, судоми, потіння, парестезії, бронхоспазм, нудота, блювання, спазм стравоходу, гіпоглікемія (особливо у дітей) або гіперглікемія, гіперкаліємія. Вплив на нирки. Тимчасовий міастенічний синдром. Одночасне вживання алкоголю, гіпотензивних препаратів, хінідину або барбітуратів може погіршити стан пацієнта. Перші ознаки передозування можуть спостерігатися через 20 хвилин – 2 години після прийому препарату.

Лікування: у разі необхідності – промивання шлунку, прийом активованого вугілля. Атропін (0,25-0,5 мг внутрішньовенно дорослим, 10-20 мкг/кг маси тіла – дітям) слід ввести до промивання шлунку (через ризик вагусної стимуляції). Може знадобитися інтубація та використання апарату штучного дихання; адекватне відновлення об'єму; інфузія глюкози; моніторинг ЕКГ; повторне внутрішньовенне введення атропіну 1-2 мг (головним чином при вагусних симптомах). У разі пригнічення функції міокарда: інфузія добутаміну або допаміну та кальцію глубіонату 9 мг/мл, 10-20 мл. Можна ввести глюкагон 50-150 мкг/кг внутрішньовенно протягом 1 хвилини з наступною інфузією, а також амринон. У деяких випадках було ефективним додавання епінефрину (адреналіну). Інфузія натрію (хлориду або бікарбонату) у разі подовження QRS-комплексу та аритмії. Можна використати кардіостимулятор. У разі зупинки кровообігу можуть бути потрібні заходи з реанімації протягом кількох годин. При бронхоспазмі призначати тербуталін (ін'єкція або інгаляція). Симптоматична терапія.

Побічні реакції спостерігаються приблизно у 10 % пацієнтів, зазвичай вони є дозозалежними. Побічні реакції, пов'язані із застосуванням метопрололу, наведені нижче залежно від класу органів і частоти. Частоту визначено таким чином: дуже часто (> 1/10); часто (> 1/100 – < 1/10); нечасто (> 1/1000 – < 1/100); рідко (> 1/10000 – < 1/1000); дуже рідко (< 1/10000); частота невідома (не може бути оцінена, виходячи з наявних даних).

Також при застосуванні метопрололу можуть спостерігатися безсоння, сонливість, амнезія, серцева блокада І ступеня, посилення наявної атріовентрикулярної блокади, постуральні розлади (дуже рідко із синкопе), феномен Рейно, посилення симптомів переміжної кульгавості, висип (у вигляді псоріатиформної кропив'янки та дистрофічних уражень шкіри), імпотенція/сексуальна дисфункція, прекардіальний біль, поява антинуклеарних антитіл (не пов'язаних із системним червоним вовчаком).

3 роки.

Не застосовувати препарат після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °C.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

По 10 таблеток у блістері. По 2 або 5 блістерів у пачці.

За рецептом.

ПАТ «Фармак».

Україна, 04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 74.