Упаковка / 30 шт.
202.80 грн.блістер / 10 шт.
67.60 грн.Торгівельна назва | Тіодарон |
Діючі речовини | Аміодарон, Тіотриазолін |
Форма випуску: | таблетки для внутрішнього застосування |
Кількість в упаковці: | 30 таблеток (3 блістери по 10 шт.) |
Первинна упаковка: | блістер |
Спосіб застосування: | Орально |
Взаємодія з їжею: | Не має значення |
Температура зберігання: | від 15°C до 25°C |
Чутливість до світла: | Не чутливий |
Ознака: | Вітчизняний |
Походження: | Хімічний |
Ринковий статус: | Традиційний |
Виробник: | КИЇВМЕДПРЕПАРАТ ПАТ |
Країна виробництва: | Україна |
Заявник: | Arterium |
Умови відпуску: | За рецептом |
Код АТС C Препарати для лікування захворювань серцево-судинної системи C01 Препарати для лікування захворювань серця C01E Інші кардіологічні препарати C01EX Різні комбіновані кардіологічні препарати |
Тіодарон ® (TIODARON)
Склад лікарського засобу:
табл. блістер, № 30, № 60
аміодарону гідрохлорид | 0,2 г |
Тіотриазолін | 0,1 г |
№ UA / 6326/01/01 від 13.04.2012 до 13.04.2017
Фармакологічні властивості
Фармакодинаміка. Тіодарон - комбінований препарат, властивості якого обумовлені його складовими - аміодарону гідрохлориду та тіотриазоліном.
Аміодарону гідрохлорид впливає переважно на серце і судини. Він виявляє антиаритмічну та антиангінальну дію завдяки здатності блокувати іонні (в основному калієві, меншою мірою - кальцієві та натрієві) канали мембран кардіоміоцитів, а також гальмувати медіаторні процеси збудження α- і β-блокатори. Аміодарону гідрохлорид чинить негативний хронотропний вплив. Симпатолитического активність і блокада калієвих і кальцієвих каналів знижують потребу міокарда в кисні, призводять до негативного дромотропний ефекту: сповільнення провідності та подовження рефрактерного періоду в синусному і AV-вузлах. Крім того, має властивості вазодилататора, завдяки яким він може знижувати опір коронарних судин.
Другий компонент - тіотриазолін, ефекти якого обумовлені переважним впливом на біохімічні процеси в серці та судинах. Володіє протиішемічними, мембраностабілізуючими, антиоксидантними та імуномодулюючими властивостями. Він посилює компенсаторну активацію анаеробного гліколізу, активує процеси окислення в циклі Кребса зі збереженням внутрішньоклітинного вмісту АТФ. Препарат також активує антиоксидантну систему і гальмує процеси окислення ліпідів в ішемізованих ділянках міокарда, знижує чутливість серцевого м'яза до дії катехоламінів, запобігає прогресивному пригніченню скорочувальної функції міокардіоцитів, стабілізує і зменшує площу і об'єм зони некрозу та активує фібринолітичну систему.
Фармакокінетика обумовлена фармакологічними властивостями обох компонентів.
Аміодарону гідрохлорид повільно абсорбується в шлунково-кишковому тракті. Біодоступність становить 30-80%. Після одноразового прийому C max в плазмі крові досягається через 3-7 ч. У перші дні застосування накопичується практично у всіх тканинах, особливо в жирових включеннях, печінці, селезінці, легенях. Виводиться аміодарону гідрохлорид з жовчю і калом. Ниркова екскреція незначна. Т ½ тривалий, має досить високий рівень межиндивидуальной варіабельності та становить 20-100 днів.
Тіотриазолін після застосування внутрішньо швидко всмоктується, його абсолютна біодоступність становить 53%. З max в плазмі крові досягається через 1,6 години після одноразового прийому в дозі 200 мг. Т ½ становить близько 8 год.
Показання
профілактика рецидивів:
Лікування суправентрикулярної тахікардії: уповільнення або зменшення фібриляції або тріпотіння передсердь.
ІХС та / або порушення функції лівого шлуночка.
Спосіб застосування
Тіодарон приймають всередину в дозах в перерахунку на аміодарону гідрохлорид.
Звичайна рекомендована доза для дорослих становить по 1 таблетці 3 рази на добу протягом 8-10 днів. У деяких випадках на початку лікування можна приймати 4-5 таблеток на добу недовго і під ЕКГ-контролем.
Підтримуюча добова доза для дорослих становить ½-2 таблетки на добу, залежно від реакції хворого на застосування лікарського засобу Тіодарон.
Препарат можна призначати в дозі 1 таблетка на добу через день або по ½ таблетки на добу щодня. Можлива перерва в прийомі по 2 дні на тиждень.
Протипоказання:
синусова брадикардія, AV-блокада II і III ступеня (при відсутності кардіостимулятора); синдром слабкості синусового вузла, синоатріальна блокада; тяжкі порушення провідності; підвищена чутливість до йоду та аміодарону гідрохлориду, Тіотриазолін та інших компонентів препарату; дисфункція щитоподібної залози (гіпертиреоз), артеріальна гіпотензія тяжкого перебігу, ниркова недостатність, комбінація з препаратами, здатними викликати пароксизмальну шлуночкову тахікардію типу пірует (див. Взаємодія з іншими лікарськими).
ПОБІЧНІ ЕФЕКТИ:
ефективна і підтримуюча дози Тіодарон переносяться хворими добре. Побічні реакції переважно можуть виникати внаслідок перевищення дози лікарського засобу.
З боку серцево-судинної системи: брадикардія (ступінь залежить від дози); в окремих випадках - блокада синусового вузла (звичайно при дисфункції синусового вузла або у пацієнтів похилого віку); в окремих випадках - синоатріальна блокада, AV-блокада;
з боку органу зору: наявність аміодарону в складі препарату може викликати відкладення ліпофусцину в епітелії рогівки (в окремих випадках - значне), яке у виняткових випадках може викликати порушення зору у вигляді пофарбованого ореолу при яскравому світлі або затуманення зору. Вкрай рідко - нейропатія / неврит зорового нерва, яка супроводжується нечіткістю зору, зниженням гостроти зору і папілярних набряком на очному дні. У разі наявності іншої очевидної причини рекомендується припинити прийом препарату;
дерматологічні реакції: свинцево-синя або блакитна пігментація шкіри, алопеція; вкрай рідко - еритема під час променевої терапії, ексфоліативний дерматит, хоча зв'язок між його появою і прийомом препарату чітко не встановлена.
Алергічні реакції: у осіб, схильних до алергії, можуть зрідка виникати свербіж, гіперемія шкіри, лихоманка, висипання на шкірі; при прийомі інших препаратів - в окремих випадках кропив'янка і ангіоневротичний набряк, як виняток - анафілактичний шок.
З боку ендокринної системи: при тривалому застосуванні у окремих випадках можливий розвиток гіпотиреозу, значно рідше - гіпертиреозу.
З боку центральної і периферичної нервової системи: рідко - нейропатія, міопатія (зникають після відміни препарату), тремор або інші екстрапірамідні симптоми, мозкова атаксія, порушення сну, кошмарні сновидіння, псевдоопухоль мозку; дуже рідко - загальна слабкість, запаморочення, шум у вухах, доброякісна внутрішньочерепна гіпертензія, головний біль.
Шлунково-кишковий тракт: рідко - нудота, блювота, порушення смаку, сухість у роті, здуття живота; гепатит, цироз, гостре ураження печінки (включаючи печінкову недостатність), що вимагає припинення лікування, з підвищенням рівня трансаміназ в крові та / або жовтяницею, іноді - з летальним результатом.
З боку дихальної системи: задишка і ядуха (по одному випадку); дифузна інтерстиціальна або альвеолярна пневмопатія, пневмоніт, бронхоспазм, фіброз, плеврит, бронхіоліт, пневмонія; в окремих випадках можливий розвиток гострого респіраторного дистрес-синдрому безпосередньо після операції, можливо, у зв'язку з використанням високих доз кисню при наркозі. Повідомлялося про крововиливах в легені.
З боку репродуктивної системи: дуже рідкісні випадки епідидиміту, імпотенції, однак зв'язок із застосуванням препарату нині не встановлена.
Інші: васкуліт, ниркова недостатність, яка супроводжується помірним підвищенням рівня креатиніну, ураження нирок, тромбоцитопенія, гемолітична або апластична анемія.
ОСОБЛИВІ ВКАЗІВКИ:
на тлі лікування Тіодарон обов'язковий ЕКГ-контроль, оскільки можливі: помірне подовження інтервалу Q-T (при незмінній ширині QRS), розширення зубця Т, зниження його амплітуди, сплощення вершини або двухфазность, поява або збільшення амплітуди зубця U. Обережність необхідна при порушеннях AV-провідності та БА, а також при порушеннях електролітного балансу (особливо гіпокаліємії). Тому слід враховувати ситуації, які можуть супроводжуватися виникненням гіпокаліємії, можливо сприяє появі проаритмогенну ефекту. Гіпокаліємію необхідно коригувати перед початком застосування препарату. Необхідно враховувати, що у хворих похилого віку відзначають більш виражене зниження ЧСС. При появі AV-блокади II або III ступеня, синоатріальна або біфасцикулярної блокади застосування препарату необхідно припинити.
З боку ендокринної системи: аміодарон може викликати порушення функції щитоподібної залози (гіпо- / гіпертиреоз), особливо у пацієнтів з її дисфункцією в анамнезі (у тому числі сімейному), у пацієнтів похилого віку. Тому до початку, під час лікування (кожні 6 міс) і протягом кількох місяців після його завершення необхідно проводити ретельний клінічний і лабораторний контроль функції щитоподібної залози. Гіпертиреоз може з'явитися під час лікування препаратами аміодарону або через кілька місяців після припинення їх застосування. Повідомлялося про випадки фатального перебігу гіпертиреозу, тому при його виникненні препарат необхідно відмінити. Клінічне відновлення зазвичай відбувається через кілька місяців. У випадках важкої тиреоїдної гіперактивності необхідно розглянути раціональність застосування антитиреоїдних препаратів, можливо, в поєднанні з кортикостероїдами.
У ситуаціях, що загрожують життю, при виникненні гіпотиреозу лікування препаратом може бути продовжено в поєднанні з левотироксином натрію, дози якого коригуються відповідно до рівня гормонів щитоподібної залози. Еутиреоїдного стан, як правило, відновлюється через 3 місяці після припинення лікування препаратом.
Легеневі прояви: поява задишки або сухого кашлю як окремо, так і на тлі погіршення загального стану, вказує на можливість виникнення легеневої токсичності, наприклад інтерстиціальної пневмопатії, і вимагає проведення рентгенологічного обстеження.
З боку печінки: регулярний контроль функції печінки рекомендується проводити перед початком і через регулярні проміжки часу в період лікування препаратами аміодарону (див. Побічна дія).
З боку органу зору: в разі погіршення чіткості або зниження гостроти зору слід негайно провести повне офтальмологічне обстеження, включаючи обстеження очного дна. Необхідно припинити прийом препарату в разі появи нейропатії або невриту зорового нерва, викликаних аміодароном, оскільки існує ризик їх прогресування до повної сліпоти (див. Побічна дія).
Нейром'язові прояви: аміодарон може викликати появу периферичної сенсорної, моторної або змішаної периферичної нейропатії та / або міопатії при тривалому застосуванні (див. Побічна дія).
При проведенні комбінованої терапії необхідно враховувати, що комбінації (див. Взаємодія з іншими лікарськими) з блокаторами β-адренорецепторів, за винятком соталолу (комбінація протипоказана) та есмололу (комбінація, яку слід призначати з обережністю), або верапамілом і дилтіаземом слід застосовувати тільки з метою профілактики шлуночкових аритмій, які загрожують життю.
Хворих слід попередити, щоб вони в період лікування уникали впливу сонячного світла або використовували заходи захисту.
Перед операцією слід повідомити анестезіологу, що пацієнт приймає Тіодарон.
Застосування препарату в період вагітності та годування груддю не вивчали.
Діти. Досвіду застосування препарату у дітей недостатньо.
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами. Нині повідомлень немає, проте слід враховувати можливість розвитку побічних реакцій з боку нервової системи, органів зору.
Взаємодія з іншими лікарськими
протипоказані комбінації. Лікарські засоби, які можуть спричинювати пароксизмальну шлуночкову тахікардію типу пірует і підвищувати ризик її розвитку при одночасному застосуванні з аміодароном: антиаритмічні препарати класу Іа (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід); антиаритмічні препарати ІІІ класу (дофетилід, ібутилід, соталол); інші лікарські засоби, такі як бепридил, цизаприд, дифеманіл, моксифлоксацин, мізоластин, сультоприд; препарати для в / в застосування - еритроміцин, вінкамін і спіраміцин.
Комбінації, які не рекомендується застосовувати. Циклоспорин - при одночасному застосуванні з аміодароном відзначають підвищення рівня циркулюючого в плазмі крові циклоспорину через зниження його метаболізму в печінці, існує ризик виникнення нефротоксичної ефекту. Необхідний контроль концентрації циклоспорину в крові та ретельний контроль функції нирок через ризик нефротоксичний ефект.
При застосуванні комбінації з ін'єкційною формою дилтіазему і верапамілу існує ризик розвитку брадикардії і AV-блокади. Якщо така комбінація є неминучою, слід ретельно спостерігати за станом хворого і проводити постійний ЕКГ-контроль.
Також не рекомендується комбінувати Тіодарон з такими препаратами: метадон, антипаразитарні засоби (галофантрин, люмефантрін, пентамідин), нейролептики (хлорпромазин, ціамемазин, левомепромазин, тіоридазин, трифлуоперазин, амісульприд, сульпірид, тіаприд, вераліпрід, дроперидол, галоперидол, пімозид), які можуть спричинювати пароксизмальну шлуночкову тахікардію типу пірует.
Комбінації, що вимагають особливої обережності при одночасному застосуванні. Пероральніантикоагулянти - посилення антикоагулянтного ефекту та підвищення ризику кровотечі через підвищення концентрації антикоагулянтів в плазмі крові. Необхідно частіше контролювати рівень протромбіну в крові та міжнародне нормалізоване відношення (МНО), коригувати дозу пероральних антикоагулянтів під час лікування препаратом і після його відміни.
Блокатори β-адренорецепторів, крім соталолу (комбінація протипоказана) та есмололу (комбінація, що вимагає особливої обережності при застосуванні) - ризик порушення скорочувальної здатності серця, автоматизму та провідності (пригнічення компенсаторних механізмів симпатичної нервової системи).
Блокатори β-адренорецепторів в разі серцевої недостатності (бісопролол, карведилол, метопролол, небіволол) - порушення автоматизму та серцевої провідності (синергізм ефектів) з ризиком вираженої брадикардії. Існує підвищений ризик розвитку шлуночкової аритмії.
Препарати дигіталісу - пригнічення автоматизму (виражена брадикардія) та порушення AV-провідності. Можливе підвищення концентрації дигоксину в плазмі крові через зниження його кліренсу.
Пероральні форми дилтіазему і верапамілу - існує ризик розвитку брадикардії і AV-блокади серця, особливо у хворих похилого віку.
Препарати, що спричиняють гіпокаліємію: діуретики, що виводять калій (окремо або в комбінації), проносні, амфотерицин В (в / в), глюкокортикоїди (системні), тетракозактид - підвищений ризик шлуночкової аритмії, особливо пароксизмальної шлуночкової тахікардії типу пірует (гіпокаліємія є провокуючим фактором ).
Лідокаїн - ризик підвищення концентрації лідокаїну в плазмі крові з можливістю розвитку побічних неврологічних та серцевих ефектів через зниження його печінкового метаболізму під дією аміодарону.
Орлістат - ризик зниження концентрації аміодарону в плазмі крові та його активного метаболізму.
Фенітоїн (фосфенітоїн) - підвищення концентрації фенітоїну в плазмі крові з ознаками його передозування, особливо неврологічними (зниження метаболізму фенітоїну в печінці).
При прийомі всіх зазначених вище препаратів необхідний клінічний і ЕКГ-контроль стану пацієнта.
При одночасному застосуванні Тіодарон з гіполіпідемічними засобами концентрація останніх в крові може підвищуватися в 10-20 разів (ловастатину, симвастатину) або в 2-4 рази (аторвастатину), при цьому при прийомі розувастатину такого ефекту не виявлено.
Такролімус - підвищення рівня в крові через пригнічення аміодароном його метаболізму.
Флекаїнід - аміодарон підвищує його концентрацію в плазмі крові в результаті інгібування цитохрому CYP 2D6. При одночасному застосуванні з аміодароном необхідно коригувати дозу препаратів, які метаболізуються CYP 2D6 і CYP 3A4 (силденафіл, мідазолам, триазолам, дигідроерготамін).
Загальна анестезія (засоби для інгаляційної анестезії), оксигенотерапія - ризик виникнення брадикардії (резистентної до атропіну), артеріальної гіпотензії, порушення провідності, зниження хвилинного об'єму крові.
Тривале вживання грейпфрутового соку при застосуванні Тіодарон може привести до підвищення концентрації аміодарону в плазмі крові.
Несумісність невідома.
Умови та термін зберігання
Симптоми: синусова брадикардія, блокада провідності, пароксизмальна шлуночкова тахікардія типу "пірует», порушення кровообігу, порушення функції печінки. При тривалій передозуванні препарату можливе підвищення концентрації натрію і калію в сечі.
Лікування: проводять симптоматичну терапію. Діаліз неефективний.
УМОВИ ЗБЕРІГАННЯ:
в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °C.
Опис препарату Тіодарон табл. №30 на цій сторінці — спрощена авторська версія сайту apteka911, створена на підставі інструкції/ій по застосуванню. Перед придбанням або використанням препарату ви повинні проконсультуватися з лікарем і ознайомитися з оригінальною інструкцією виробника (додається до кожної упаковки препарату).
Інформація про препарат надана виключно з ознайомлювальною метою і не має бути використана як керівництво до самолікування. Тільки лікар може прийняти рішення про призначення препарату, а також визначити дози та способи його застосування.
Упаковка / 30 шт.
202.80 грн.діючі речовини: 1 таблетка містить аміодарону гідрохлориду, у перерахуванні на 100 % речовину – 200 мг; морфолінієвої солі тіазотної кислоти, у перерахуванні на 100 % речовину – 100 мг, що еквівалентно 66,5 мг тіазотної кислоти.
допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, натрію кроскармелоза, крохмаль картопляний, тальк, полісорбат 80 (твін-80), кальцію стеарат.
Таблетки.
Основні фізико-хімічні властивості: таблетки білого або білого з жовтуватим відтінком кольору, плоскоциліндричної форми, з фаскою і рискою.
Комбіновані кардіологічні засоби. Код АТХ С01Е Х.
Комбінований препарат, властивості якого зумовлені його складовими – аміодарону гідрохлоридом та морфолінієвою сіллю тіазотної кислоти. Аміодарону гідрохлорид впливає переважно на серце та судини. Він проявляє антиаритмічну та антиангінальну дії завдяки здатності блокувати іонні (головним чином калієві, меншою мірою – кальцієві і натрієві) канали мембран кардіоміоцитів, а також гальмувати медіаторні процеси збудження альфа- і бета адренорецепторів. Аміодарону гідрохлорид чинить негативний хронотропний вплив. Симпатолітична активність і блокада калієвих і кальцієвих каналів зменшують потребу міокарда в кисні, призводять до негативного дромотропного ефекту: сповільнення провідності та подовження рефрактерного періоду у синусовому і AV вузлах. Крім того, у нього є властивості вазодилататора, завдяки яким він може зменшувати опір коронарних судин.
Другий компонент – морфолінієва сіль тіазотної кислоти, ефекти якого зумовлені переважним впливом на біохімічні процеси у серці та судинах, має протиішемічні, мембраностабілізуючі, антиоксидантні та імуномодулюючі властивості. Він посилює компенсаторну активацію анаеробного гліколізу, активує процеси окислення у циклі Кребса зі збереженням внутрішньоклітинного фонду АТФ. Препарат також активує антиоксидантну систему і гальмує процеси окислення ліпідів в ішемізованих ділянках міокарда, знижує чутливість серцевого м’яза до дії катехоламінів, запобігає прогресивному пригніченню скорочувальної функції міокардіоцитів, стабілізує і зменшує площу і об’єм зони некрозу та активує фібринолітичну систему.
Зумовлена фармакологічними властивостями обох компонентів. Аміодарону гідрохлорид повільно абсорбується зі шлунково-кишкового тракту.
Біодоступність становить 30-80 %. Після одноразового прийому максимальна концентрація у плазмі крові досягається через 3-7 годин. Терапевтична активність проявляється у середньому протягом одного тижня прийому препарату (від кількох днів до 2 тижнів). У перші дні застосування накопичується практично в усіх тканинах, особливо у жирових включеннях, печінці, селезінці, легенях. Виводиться аміодарону гідрохлорид з жовчю та калом. Ниркова екскреція незначна, тому пацієнтам із нирковою недостатністю можна застосовувати звичайні дози. Період напіввиведення тривалий, має досить високий рівень між індивідуальною варіабельністю (від 20 до 100 днів).
Морфолінієва сіль тіазотної кислоти після застосування внутрішньо швидко всмоктується, його абсолютна біодоступність становить 53 %. Максимальна концентрація у плазмі крові (Сmax) досягається через 1,6 години після однократного застосування у дозі 200 мг. Період напіввиведення (t½) становить приблизно 8 годин.
Профілактика рецидивів:
Лікування суправентрикулярної тахікардії: уповільнення або зменшення фібриляції або тріпотіння передсердь.
Ішемічна хвороба серця та/або порушення функції лівого шлуночка.
Аміодарон.
Синусова брадикардія, синоатріальна блокада серця при відсутності ендокардіального кардіостимулятора (штучного водія ритму).
Синдром слабкості синусового вузла при відсутності ендокардіального кардіостимулятора (ризик зупинки синусового вузла).
Порушення атріовентрикулярної провідності високого ступеня при відсутності ендокардіального кардіостимулятора. Порушення функції щитовидної залози.
Відома гіперчутливість до йоду, аміодарону або до однієї із допоміжних речовин.
Комбінація з препаратами, здатними спричинити пароксизмальну шлуночкову тахікардію типу torsades de pointes:
Тіазотна кислота.
Аміодарон.
Протиаритмічні препарати. Багато протиаритмічних препаратів пригнічують серцевий автоматизм, провідність та скоротливість міокарда.
Одночасне застосування протиаритмічних засобів, які належать до різних класів, може забезпечити досягнення сприятливого терапевтичного ефекту, але найчастіше лікування такою комбінацією є дуже делікатним процесом, який потребує ретельного клінічного та ЕКГ моніторування. Одночасне застосування протиаритмічних засобів, які можуть індукувати виникнення torsades de pointes (таких як аміодарон, дизопірамід, хінідінові сполуки, соталол), протипоказане.
Одночасне застосування протиаритмічних засобів одного і того ж класу не рекомендоване, окрім виняткових випадків, оскільки таке лікування збільшує ризик виникнення кардіальних побічних ефектів.
Одночасне застосування з лікарськими засобами, які мають негативну інотропну дію, сприяє уповільненню серцевого ритму та/або уповільнює атріовентрикулярну провідність, тому потребує ретельного клінічного та ЕКГ моніторування.
Лікарські засоби, що можуть індукувати розвиток torsades de pointes. Ця аритмія може бути індукована деякими лікарськими засобами, незалено від того, чи належать вони до протиаритмічних препаратів, чи ні. Сприятливими факторами є гіпокаліємія (див. підрозділ «Препарати, що знижують вміст калію»), брадикардія (див. підрозділ «Препарати, що уповільнюють серцевий ритм») або вроджене чи набуте подовження інтервалу QT.
До лікарських засобів, які можуть зумовлювати розвиток torsades de pointes, зокрема, належать протиаритмічні препарати Ia і III класів та деякі нейролептики. Для еритроміцину, спіраміцину та вінкаміцину ця взаємодія реалізується лише при застосуванні їхніх лікарських форм, які вводяться в/в шляхом.
Одночасне застосування двох лікарських засобів, кожен з яких є препаратом, що сприяє виникненню torsades de pointes, зазвичай протипоказане.
Проте метадон і деякі підгрупи препаратів є винятком із цього правила:
Препарати, що уповільнюють серцевий ритм. Багато лікарських засобів можуть зумовлювати брадикардію. Це, зокрема, стосується протиаритмічних препаратів Ia класу, бета-блокаторів, деяких протиаритмічних препаратів III класу, деяких блокаторів кальцієвих каналів, препаратів наперстянки, пілокарпіну та антихолінестеразних препаратів.
Протипоказані комбінації (див. розділ «Протипоказання»). Лікарські засоби, які можуть індукувати виникнення torsades de pointes (за винятком протипаразитарних препаратів, нейролептиків та метадону; див. підрозділ «Нерекомендовані комбінації»):
Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes.
Нерекомендовані комбінації (див. розділ «Особливі заходи безпеки»).
Циклоспорин. Збільшення сироваткових концентрацій циклоспорину через погіршення його метаболізму у печінці, з ризиком прояву нефротоксичних ефектів.
Кількісне визначення сироваткових концентрацій циклоспорину, моніторування ниркової функції та коригування дози циклоспорину на тлі лікування аміодароном.
Фторхінолони. Упродовж лікування аміодароном потрібно уникати застосування фторхінолонів.
Дилтіазем для ін’єкцій. Ризик розвитку брадикардії та атріовентрикулярної блокади.
Якщо застосування цієї комбінації уникнути не можна, надзвичайно важливо здійснювати ретельний клінічний нагляд та безперервне моніторування ЕКГ.
Верапаміл для ін’єкцій. Ризик розвитку брадикардії та атріовентрикулярної блокади.
Якщо застосування цієї комбінації уникнути не можна, надзвичайно важливо здійснювати ретельний клінічний нагляд та безперервне моніторування ЕКГ.
Протипаразитарні препарати, які можуть індукувати torsades de pointes (галофантрин, люмефантрин, пентамідин). Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes. Якщо можливо, слід відмінити 1 або 2 препарати. Якщо застосування цієї комбінації уникнути не можна, надзвичайно важливо виконати попередню оцінку інтервалу QT та здійснення моніторування ЕКГ.
Нейролептики, які можуть індукувати torsades de pointes (амісульприд, хлорпромазин, ціамемазин, дроперидол, флуфеназин, галоперидол, левомепромазин, пімозид, піпамперон, піпотіазин, сертиндол, сульпірид, сультоприд, тіаприд, зуклопентиксол). Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes.
Метадон. Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes.
Комбінації, які вимагають запобіжних заходів при застосуванні.
Пероральні антикоагулянти. Посилення антикоагулянтного ефекту та збільшення ризику кровотечі. Частіший контроль міжнародного нормалізаційного співвідношення (МНС). Можливе коригування дози перорального антикоагулянту на тлі лікування аміодароном та протягом 8 діб після відміни препарату.
Бета-блокатори, окрім соталолу (протипоказана комбінація) та есмололу (комбінація, яка вимагає запобіжних заходів при застосуванні). Порушення автоматизму та провідності (пригнічення компенсаторних симпатичних механізмів). ЕКГ та клінічне моніторування.
Бета-блокатори, які застосовуються з приводу серцевої недостатності (бісопролол, карведилол, метопролол, небіволол). Порушення автоматизму та провідності міокарда з ризиком надмірного сповільнення серцевого ритму. Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes. Клінічне та регулярне ЕКГ моніторування.
Дабігатран. Збільшення плазмових концентрацій дабігатрану з підвищенням ризику геморагічних явищ. Клінічне моніторування та коригування дози дабігатрану у разі необхідності, але не вище за 150 мг/добу.
Оскільки аміодарон має тривалий період напіввиведення, то виникнення взаємодій може спостерігатися впродовж кількох місяців після припинення лікування аміодароном.
Субстрати Р-глікопротеїну. Аміодарон є інгібітором Р-глікопротеїну. Очікується, що при одночасному застосуванні з субстратами Р-глікопротеїну буде збільшуватися їх концентрація у крові.
Препарати наперстянки. Пригнічення автоматизму (надмірне сповільнення серцевого ритму) та порушення атріовентрикулярної провідності.
При застосуванні дигоксину спостерігається збільшення рівнів дигоксину у крові через зменшення кліренсу дигоксину.
ЕКГ та клінічне моніторування, кількісне визначення рівнів дигоксину у крові та, при необхідності, коригування дози дигоксину.
Дилтіазем для перорального застосування. Ризик розвитку брадикардії або атріовентрикулярної блокади, особливо у пацієнтів літнього віку. ЕКГ та клінічне моніторування.
Деякі макроліди (азитроміцин, кларитроміцин, рокситроміцин). Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes.
ЕКГ та клінічне моніторування на тлі одночасного застосування цих препаратів.
Верапаміл для перорального застосування. Ризик розвитку брадикардії та атріовентрикулярної блокади, особливо у пацієнтів літнього віку. ЕКГ та клінічне моніторування.
Есмолол. Порушення скоротливості, автоматизму та провідності (пригнічення компенсаторних симпатичних механізмів). ЕКГ та клінічне моніторування.
Препарати, що знижують вміст калію: діуретики, що знижують вміст калію (ізольовано або у комбінації), стимулюючі проносні, амфотерицин В (при в/в введенні), глюкокортикоїди (при системному застосуванні), тетракозактид. Необхідно запобігати виникненню гіпокалемії (та проводити корекцію гіпокалемії); слід ретельно контролювати тривалість інтервалу QT. У випадку виникнення пароксизмальної шлуночкової тахікардії torsade de pointes не слід застосовувати антиаритмічні засоби (необхідно розпочати шлуночкову кардіостимуляцію; можливе внутрішньовенне введення препаратів магнію). Збільшення ризику шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes (гіпокаліємія є сприятливим фактором). Необхідно усунути гіпокаліємію до призначення лікарського засобу та здійснювати моніторування ЕКГ, вмісту електролітів та клінічне моніторування.
Лідокаїн. Ризик збільшення плазмових концентрацій лідокаїну з можливими неврологічними та кардіальними побічними ефектами, у зв’язку з пригніченням аміодароном метаболізму препарату у печінці. Клінічне та ЕКГ моніторування, а також, при необхідності, кількісне визначення плазмових концентрацій лідокаїну. У разі необхідності – коригування дози лідокаїну на тлі лікування аміодароном та після його відміни.
Орлістат. Ризик зменшення плазмових концентрацій аміодарону та його активного метаболіту. Клінічне моніторування та, при необхідності, моніторування ЕКГ.
Фенітоїн (шляхом екстраполяції – також і фосфенітоїн). Збільшення плазмових концентрацій фенітоїну з ознаками передозування, особливо неврологічними ознаками (пригнічення метаболізму фенітоїну у печінці). Клінічне моніторування, кількісне визначення плазмових концентрацій фенітоїну та можливе коригування дози.
Симвастатин. Збільшення ризику виникнення побічних ефектів (концентраційзалежне), таких як рабдоміоліз (пригнічення метаболізму симвастатину у печінці). Враховуючи цей тип взаємодії, не слід перевищувати дозу симвастатину 20 мг на добу або застосовувати інший статин.
Такролімус. Збільшення концентрацій такролімусу у крові через пригнічення його метаболізму аміодароном. Кількісне визначення концентрацій такролімусу у крові, моніторування функції нирок та коригування дози такролімусу на тлі одночасного застосування аміодарону та при його відміні.
Препарати, що уповільнюють серцевий ритм. Збільшення ризику розвитку шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes. Клінічне та ЕКГ моніторування.
Флекаїнід. Аміодарон підвищує плазмові рівні флекаїніду шляхом інгібування цитохрому CYP2D6. Тому слід проводити корекцію дози флекаїніду.
Препарати, які метаболізуються цитохромом P4503A4. Якщо такі лікарські засоби застосовувати одночасно з аміодароном, інгібітором CYP3A4, це може призводити до підвищення їх плазмових рівнів та може призводити до підвищення їхньої токсичності.
Субстрати CYP 2C9. Аміодарон збільшує концентрації речовин, які є субстратами CYP2C9, таких як варфарин або фенітоїн, за рахунок пригнічення ферментів цитохрому P4502C9.
Комбінації, які потребують особливої уваги.
Пілокарпін. Ризик надмірного уповільнення серцевого ритму (адитивні ефекти препаратів, які уповільнюють серцевий ритм).
Під час лікування аміодароном рекомендується уникати застосування інгібіторів CYP3A4 (наприклад грейпфрутового соку та деяких лікарських засобів).
Ефекти з боку серця. До початку застосування препарату необхідно зробити ЕКГ та визначити рівень калію у сироватці крові.
У пацієнтів літнього віку на тлі прийому препарату може посилюватися сповільнення частоти серцевих скорочень.
Аміодарон індукує зміни ЕКГ. Ці індуковані кордароном зміни включають подовження інтервалу QT внаслідок подовженої реполяризації, з можливою появою зубця U. Це є ознакою терапевтичної дії препарату, а не його токсичності.
Виникнення на тлі лікування АV-блокади II або III ступеня, синоатріальної блокади або біфасцикулярної блокади вимагає відміни препарату. Розвиток АV-блокади I ступеня вимагає інтенсифікації нагляду за пацієнтом.
Повідомлялося про випадки, іноді летальні, появи нової аритмії або погіршення вже існуючої та лікованої аритмії (див. розділ «Побічні реакції»).
Аритмогенний ефект аміодарону слабкий або навіть нижчий за такий, що спостерігається у більшості протиаритмічних засобів і зазвичай проявляється на тлі застосування деяких комбінацій лікарських засобів (див. розділ «Взаємодія з лікарськими засобами та інші види взаємодій») або у разі наявності порушень електролітної рівноваги. Незважаючи на те, що аміодарон може спричинити подовження інтервалу QT, його здатність провокувати пароксизмальну шлуночкову тахікардію torsade de pointes є слабкою. Упродовж лікування рекомендовано проводити ЕКГ.
З боку щитовидної залози. Цей лікарський засіб містить йод, у зв’язку з чим впливає на результати деяких показників функції щитовидної залози (зв’язування радіоактивного йоду, білково-зв’язаного йоду). Але визначення показників функції щитовидної залози (T3, T4, вч-ТТГ) при цьому може виконуватися.
Аміодарон може зумовлювати порушення функції щитовидної залози, особливо у пацієнтів із дисфункцією щитовидної залози в анамнезі. Кількісне визначення вмісту ТТГ рекомендоване для всіх пацієнтів перед початком застосування препарату, потім регулярно під час лікування та протягом кількох місяців після відміни препарату, а також у випадку клінічної підозри на дисфункцію щитовидної залози (див. розділ «Побічні реакції»).
З боку легень. Поява задишки або сухого кашлю, як ізольованих, так і асоційованих з погіршенням загального стану, має розглядатися як можлива ознака легеневої токсичності препарату, наприклад розвитку інтерстиційної пневмопатії, та вимагає рентгенологічного обстеження пацієнта (див. розділ «Побічні реакції»). Необхідно переглянути доцільність застосування аміодарону, оскільки інтерстиційний пневмоніт, як правило, є оборотним за умов ранньої відміни аміодарону.
З боку печінки. Регулярне моніторування функції печінки рекомендоване на початку прийому препарату, далі − періодично протягом лікування аміодароном (див. розділ «Побічні реакції»). Необхідно зменшити дозу аміодарону або відмінити цей препарат, якщо рівні трансаміназ зростають більш як у три рази порівняно з показниками норми. При застосуванні аміодарону можуть розвиватися гострі печінкові розлади (включно з тяжкою гепатоцелюлярною недостатністю або печінковою недостатністю, іноді летальною) та хронічні печінкові розлади.
Нервово-м’язові порушення. Аміодарон може спричинити сенсорну, моторну або змішану периферичну нейропатію і міопатію (див. розділ «Побічні реакції»).
З боку органів зору. При виникненні нечіткості зору або зниження гостроти зору необхідно негайно виконати повне офтальмологічне обстеження, у тому числі фундоскопію. Розвиток нейропатії або невриту зорового нерва, зумовлених аміодароном, вимагає відміни препарату, оскільки продовження лікування може призвести до прогресування порушень до сліпоти («Побічні реакції»).
Порушення, пов’язані із взаємодіями з іншими лікарськими засобами. Комбінації (див. розділ «Взаємодія з лікарськими засобами та інші види взаємодій») з такими препаратами як:
Одночасне застосування аміодарону не рекомендується з такими лікарськими засобами: бета-блокатори, блокатори кальцієвих каналів, які знижують частоту серцевих скорочень (верапаміл, ділтіазем) проносні засоби, які можуть спричинити гіпокаліємію.
Застосування аміодарону не рекомендоване у комбінації із циклоспорином, дилтіаземом (для ін’єкцій) та верапамілом (для ін’єкцій), деякими протипаразитарними засобами (галофантрин, люмефантрин та пентамідин), деякими нейролептиками (амісульприд, хлорпромазин, ціамемазин, дроперидол, флуфеназин, галоперидол, левомепромазин, пімозид, піпамперон, піпотіазин, сертиндол, сульпірид, сультоприд, тіаприд, зуклопентиксол) та метадоном (див. розділ «Взаємодія з лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Електролітні порушення, особливо гіпокаліємія: важливо враховувати ситуації, які можуть бути асоційованими з гіпокаліємією, що може сприяти прояву проаритмічних ефектів препарату.
Гіпокаліємію необхідно усунути до початку застосування аміодарону.
Небажані ефекти, зазначені нижче, найчастіше пов’язані з надмірним вживанням лікарського засобу; їх можна уникнути або мінімізувати ретельним дотриманням мінімальної підтримуючої дози.
Пацієнтів слід попередити про те, щоб під час лікування вони не перебували на сонці та користувалися сонцезахисними засобами.
Безпеку та ефективність застосування аміодарону дітям не оцінювали у контрольованих клінічних дослідженнях.
Через можливе збільшення порога дефібриляції та/або стимуляції імплантованими серцевими дефібриляторами або штучними водіями ритму необхідно перевіряти цей поріг до лікування аміодароном та кілька разів після початку його застосування, а також кожного разу при коригуванні дози препарату.
Анестезія. Анестезіолога слід попередити перед операцією про те, що пацієнт приймає аміодарон.
Тривале застосування аміодарону може підвищувати гемодинамічний ризик, пов'язаний з загальною або місцевою анестезією, та виникнення побічних ефектів, особливо таких як брадикардія, артеріальна гіпотензія, зменшення серцевого викиду та порушення серцевої провідності. Крім того, у пацієнтів, які отримували аміодарон у ранньому післяопераційному періоді, спостерігалося кілька випадків гострого респіраторного дистрес-синдрому. У зв’язку з цим рекомендовано здійснювати за такими пацієнтами ретельний нагляд під час штучної вентиляції легень (див. розділ «Побічні реакції»).
Вагітність. Зважаючи на вплив на щитовидну залозу плода, аміодарон протипоказаний у період вагітності, окрім випадків, коли користь переважає ризик.
Годування груддю. Аміодарон проникає у грудне молоко у значних кількостях, тому годування груддю протипоказане у період лікування аміодароном.
Не існує даних щодо впливу препарату на здатність керувати автомобілем і виконувати роботи, що потребують підвищеної уваги. Однак слід врахувати можливість розвитку побічних реакцій з боку нервової системи та органів зору.
Тіодарон® призначати внутрішньо у дозах у перерахуванні на аміодарону гідрохлорид.
Початкове лікування. Звичайна рекомендована доза препарату становить по 1 таблетці (200 мг аміодарону) 3 рази на добу протягом 8-10 днів. У деяких випадках для початкового лікування використовуються більш високі дози (4-5 таблеток на добу), але завжди – протягом короткого періоду часу та під електрокардіографічним контролем.
Підтримуюче лікування. Слід застосовувати мінімально ефективну дозу. Залежно від реакції хворого на застосування препарату підтримуюча доза для дорослих може становити від ½ таблетки на добу (1 таблетка кожні 2 дні) до 2 таблеток на добу.
Можлива перерва у прийомі по 2 дні на тиждень.
Діти.
Безпека та ефективність застосування аміодарону дітям не оцінювалися, тому застосування препарату цій категорії пацієнтів не рекомендується.
Інформація щодо передозування аміодарону обмежена. Повідомлялося про кілька випадків виникнення синусової брадикардії, шлуночкових аритмій, особливо torsades de pointes, та ураження печінки. Лікування має бути симптоматичним. Враховуючи фармакокінетичний профіль цього препарату, рекомендоване моніторування стану пацієнта, особливо серцевої функції, протягом досить тривалого періоду часу.
Аміодарон та його метаболіти не виводяться за допомогою діалізу.
Побічні ефекти класифіковані за системою органів та частотою проявів: дуже часто (> 10 %); часто (> 1 %, < 10 %); нечасто (> 0,1 %, < 1 %); рідко (> 0,01 %, < 0,1%); дуже рідко (< 0,01 %).
Аміодарон:
З боку органів зору.
Дуже часто. Мікровідкладення у рогівці, майже у всіх дорослих осіб, зазвичай у межах ділянки під зіницею, які не вимагають відміни аміодарону. У виняткових випадках вони асоційовані із кольоровими гало в осліплюючому світлі або із затуманенням зору.
Мікровідкладення у рогівці представляють собою складні ліпідні відкладення та завжди є повністю оборотними після відміни препарату.
Дуже рідко. Нейропатія зорового нерва (неврит зорового нерва), яка може прогресувати до повної сліпоти, а також, за результатами огляду очного дна, з набряком соска зорового нерва, що може прогресувати до більш або менш серйозного зниження гостроти зору. Причинно-наслідковий зв’язок цього побічного явища з прийомом аміодарону на даний час не встановлений. Проте у разі відсутності інших очевидних причин розвитку цього побічного явища рекомендовано відмінити аміодарон.
З боку шкіри та підшкірної клітковини.
Дуже часто. Фотосенсибілізація. Рекомендовано уникати впливу сонячного випромінювання (та ультрафіолетового випромінювання в цілому) під час лікування препаратом.
Часто. Пігментації шкіри синюшного або синюшно-сірого кольору, які виникають на тлі тривалого прийому високих добових доз препарату та повільно зникають після відміни препарату (протягом 10-24 місяців).
Дуже рідко. Еритема на тлі променевої терапії. Шкірні висипання, зазвичай неспецифічні. Ексфоліативний дерматит, хоча причинно-наслідковий зв’язок цього побічного явища з прийомом препарату на даний час чітко не встановлений. Алопеція. Кропив’янка.
З боку ендокринної системи.
Побічні ефекти з боку щитовидної залози
Дуже часто. Деяка «невідповідність» рівня тиреоїдних гормонів (збільшення рівня Т4 при нормальному або дещо зниженому рівні Т3), у разі відсутності клінічних ознак дисфункції щитовидної залози, не потребує припинення лікування.
Часто. Гіпотиреоз зумовлює типові симптоми: збільшення маси тіла, непереносимість холоду, апатія, сонливість. Значне підвищення рівнів ТТГ підтверджує цей діагноз. Еутиреоз зазвичай досягається протягом 1-3 місяців після припинення прийому препарату. Відміна препарату не обов’язкова: у випадку, коли застосування аміодарону має обґрунтовані показання, лікування цим препаратом може продовжуватися у комбінації з замісною гормональною терапією гормонами щитовидної залози із застосуванням левотироксину. Дози левотироксину можуть бути відкориговані залежно від рівнів ТТГ.
Гіпертиреоз діагностувати важче, оскільки симптоматика менш виражена (невелике безпричинне зменшення маси тіла, недостатня ефективність антиангінальних та/або протиаритмічних лікарських засобів); у пацієнтів літнього віку спостерігаються психічні симптоми, навіть тиреотоксикоз.
Значне зниження рівнів високочутливого ТТГ підтверджує цей діагноз. У такому випадку Тіодарон® як аміодарон-вмісний препарат необхідно обов’язково відмінити, чого, як правило, достатньо для настання клінічної нормалізації протягом 3-4 тижнів. Оскільки серйозні випадки цього побічного явища можуть бути летальними, необхідно невідкладно розпочати належну терапію.
У випадку, коли причиною проблем є тиреотоксикоз (як безпосередньо, так і через його вплив на вразливу рівновагу міокарда), варіабельність ефективності синтетичних антитиреоїдних препаратів зумовлює необхідність рекомендувати прийом високих доз кортикостероїдів (1 мг/кг) протягом достатньо тривалого періоду часу (3 місяців). Повідомлялося про випадки гіпертиреозу впродовж кількох місяців після відміни аміодарону.
Інші ендокринні розлади.
Дуже рідкісні випадки СНСАГ (синдрому неадекватної секреції антидіуретичного гормону), особливо якщо препарат застосовувати одночасно з лікарськими засобами, які можуть індукувати гіпонатріємію. Також див. «Результати досліджень».
З боку респіраторної системи, грудної клітки та середостіння.
Часто. Спостерігалися випадки виникнення дифузної інтерстиціальної або альвеолярної пневмопатії та облітеруючого бронхіоліту з пневмонією, іноді з летальним наслідком. Поява задишки при фізичному навантаженні або сухого кашлю, як ізольованих, так і асоційованих із погіршенням загального стану здоров’я (підвищена втомлюваність, зниження маси тіла та невелике підвищення температури тіла), потребує рентгенологічного обстеження та, при необхідності, відміни препарату, оскільки ці захворювання легень можуть призводити до легеневого фіброзу.
Рання відміна аміодарону, разом із призначенням терапії кортикостероїдами або без неї, призводять до поступового зникнення симптоматики. Клінічні ознаки зазвичай зникають протягом 3-4 тижнів; покращання рентгенологічної картини та легеневої функції відбувається повільніше (протягом кількох місяців).
Повідомлялося про кілька випадків розвитку плевриту, зазвичай асоційованого з інтерстиційною пневмопатією.
Дуже рідко. Бронхоспазм у пацієнтів з гострою дихальною недостатністю, особливо у пацієнтів з бронхіальною астмою. Гострий респіраторний дистрес-синдром, в окремих випадках – з летальним наслідком, іноді у ранньому післяопераційному періоді після хірургічного втручання (підозрювалася можлива взаємодія з високими дозами кисню) (див. розділ «Особливості застосування»).
Частота невідома (не може бути оцінена за доступними даними). Повідомлялося про випадки легеневої кровотечі, які у деяких випадках можуть маніфестувати кровохарканням. Ці легеневі побічні ефекти часто асоційовані із пневмопатією, індукованою аміодароном.
З боку нервової системи.
Часто. Тремор або інша екстрапірамідна симптоматика. Порушення сну, у тому числі нічні кошмари. Сенсорна, моторна або змішана периферична нейропатія.
Нечасто. Міопатія. Сенсорна, моторна або змішана периферична нейропатія та міопатія можуть розвинутися через кілька місяців лікування, але іноді вони виникають через кілька років. Ці побічні явища, як правило, оборотні після відміни препарату. Проте одужання може бути неповним, дуже повільним та спостерігатися лише через кілька місяців після припинення прийому препарату.
Дуже рідко. Мозочкова атаксія. Доброякісна внутрішньочерепна гіпертензія, головний біль. При виникненні поодиноких головних болів необхідно виконати обстеження для визначення їхньої можливої причини.
З боку печінки та жовчовивідних шляхів.
Повідомлялося про випадки ураження печінки; ці випадки діагностувалися за підвищеними рівнями трансаміназ у сироватці крові. Повідомлялося про наступні побічні явища.
Дуже часто. Зазвичай помірне та ізольоване підвищення рівнів трансаміназ (у 1,5-3 рази вище норми), яке зникало після зменшення дози препарату або навіть спонтанно.
Часто. Гостре ураження печінки з підвищенням рівнів трансаміназ в крові та/або з жовтяницею, включаючи печінкову недостатність, іноді летальне, яке вимагає відміни препарату.
Дуже рідко. Хронічне ураження печінки, яке вимагає тривалого лікування. Гістологічні зміни відповідають картині псевдоалкогольного гепатиту або цирозу печінки. Оскільки клінічні та лабораторні ознаки нечітко виражені (варіабельна гепатомегалія, підвищення рівнів трансаміназ у крові у 1,5-5 разів від норми), показане регулярне моніторування функції печінки. У випадку підвищення рівнів трансаміназ у крові, навіть помірного, що виникає після прийому препарату протягом більше ніж 6 місяців, необхідно запідозрити розвиток хронічного ураження печінки. Ці клінічні та біологічні зміни зазвичай зникають після відміни препарату. Зареєстровано декілька випадків необоротних наслідків.
З боку серця.
Часто. Брадикардія, зазвичай помірна та дозозалежна.
Нечасто. Порушення провідності міокарда (синоатріальна блокада, АV-блокада різного ступеня).
Дуже рідко. Виражена брадикардія та, у виняткових випадках, відмова синусового вузла, про які повідомлялося у кількох випадках (на тлі дисфункції синусового вузла, у пацієнтів літнього віку). Виникнення або погіршення існуючої аритмії, яка іноді супроводжується зупинкою серця.
Частота невідома. Пароксизмальна шлуночкова тахікардія torsade de pointes.
З боку травного тракту.
Дуже часто. Невеликі розлади травлення (нудота, блювання, дисгевзія), які зазвичай виникають на початку лікування препаратом та зникають після зменшення його дози.
З боку молочних залоз та репродуктивної системи.
Дуже рідко. Епідидиміт. Причинно-наслідковий зв’язок цього побічного явища з прийомом цього лікарського засобу на даний час чітко не встановлений. Імпотенція.
З боку судин.
Дуже рідко. Васкуліт.
Результати досліджень.
Рідко. Рідкісні випадки гіпонатріємії можуть свідчити про розвиток СНСАГ.
Дуже рідко. Ураження нирок з помірним підвищенням рівнів креатиніну.
З боку крові та лімфатичної системи.
Дуже рідко. Гемолітична та апластична анемії, тромбоцитопенія.
З боку імунної системи.
Частота невідома (не може бути оцінена за доступними даними). Повідомлялося про випадки ангіоневротичного набряку.
Тіазотна кислота:
Препарат зазвичай добре переноситься.
У хворих із підвищеною індивідуальною чутливістю рідко можуть виникати:
з боку шкіри і підшкірної клітковини: свербіж, гіперемія шкіри, висипання, кропив’янка, ангіоневротичний набряк.
При прийомі в комплексній терапії, переважно у пацієнтів літнього віку, можуть виникати:
з боку імунної системи: анафілактичний шок;
з боку центральної та периферичної нервової системи: запаморочення, шум у вухах;
з боку шлунково-кишкового тракту: прояви диспепсичних явищ, включаючи сухість у роті, нудоту, блювання; здуття живота;
з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: задишка, ядуха;
загальні розлади: гарячка, загальна слабкість.
У період післяреєстраційного нагляду спостерігалися також реакції, зв`язок яких з прийомом препарату Тіотриазолін® не доведений:
з боку серцево-судинної системи: артеріальна гіпертензія, тахікардія.
2 роки.
В оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °C. Зберігати у недоступному для дітей місці.
Таблетки № 10 у блістері, 3 або 6 блістерів у пачці.
За рецептом.
Адреса
Джерелом інформаціі для опису є Державний Реєстр Лікарських Засобів України
УВАГА! Ціни актуальні лише в разі оформлення замовлення в електронній медичній інформаційній системі Аптека 9-1-1. Ціни на товари в разі купівлі безпосередньо в аптечних закладах-партнерах можуть відрізнятися від тих, що зазначені на сайті!
Додавання відгуку
{{docMaster.documentName}}
{{docVisa.documentName}}