Флостерон суспензія для ін'єкцій в ампулах по 1 мл 5 шт

Фармакодинаміка. бетаметазон - синтетичний ГКС з протизапальною і імуносупресивної активністю. крім цього, він діє на енергетичний обмін речовин, гомеостаз глюкози та (за допомогою негативного зворотного зв'язку) на секрецію гіпоталамічного рилізинг-фактора і гормонів аденогіпофіза.

Стероїди з одним подвійним зв'язком в кільці A і інші заступники C (16) в кільці D, 9-альфа-фторпохідні, мають виражений кортикостероїдним дією. Ці заступники C (16) фактично знижують мінералокортикоїдну дію.

Дія кортикостероїдів до кінця не з'ясовано. Сьогодні існує достатньо даних, що вказують на те, що основний механізм їх дії знаходиться на клітинному рівні. У клітинній цитоплазмі існує дві чітко встановлені рецепторні системи. Через глюкокортікоїдниє рецептори кортикостероїди реалізують протизапальну і імуносупресивну дію і регулюють гомеостаз глюкози; а через мінералокортикоїдні рецептори - регулюють натрієвий і калієвий метаболізм і водно-електролітний баланс.

Кортикостероїди жірорастворіми та легко проникають через клітинну мембрану в клітину-мішень. Зв'язування гормону з рецептором призводить до зміни конформації рецептора, що сприяє підвищенню його спорідненості до ДНК. Комплекс гормон / рецептор проникає в ядро клітини та зв'язується з ділянкою регуляції молекули ДНК, відомий як «глюкокортикоїд-який відповідає елемент» (GRE). Активоване рецептор, пов'язаний з GRE або специфічними генами, регулює транскрипцію мРНК (підвищує або знижує). Новоутворена мРНК транспортується в рибосоми, що призводить до синтезу нових білків. Залежно від клітин-мішеней і клітинних процесів, формування нових білків може посилюватися (тірозінтрансаміназа в клітинах печінки) або знижуватися (інтерлейкін (ІЛ) -2 в лімфоцитах). Оскільки глюкокортикоїдні рецептори присутні у всіх тканинах, вважають, що вони діють в більшості клітин організму.

Протизапальну і імуносупресивну дію кортикостероїдів грунтується на молекулярному і біохімічному дії. Молекулярне протизапальну дію опосередковано зв'язуванням кортикостероїдів з глюкокортикоїдними рецепторами та зміною в експресії ряду генів, що регулюють формування цілого ряду інформаційних молекул, білків і ферментів, які беруть участь в протизапальної реакції. Біохімічне протизапальну дію кортикостероїдів опосередковано запобіганням формування і функціонування гуморальних запальних медіаторів: простагландинів, тромбоксанов, цитокінів і лейкотрієнів. Бетаметазон знижує формування лейкотрієнів шляхом вивільнення арахідонової кислоти з клітинних фосфоліпідів, що досягається пригніченням дії фосфоліпази A _2. Дія на фосфоліпазу не пряме, а через підвищення концентрації липокортина (макрокортину), що є інгібітором фосфоліпази A _2. Інгібуючу дію бетаметазону на формування простагландинів і тромбоксанов є результатом його гальмуючих дій на формування специфічної мРНК і ЦОГ. Крім цього, через підвищення концентрації липокортина бетаметазон гальмує формування факторів активації тромбоцитів. Інша біохімічне протизапальну дію включає зниження синтезу фактора некрозу пухлини та ІЛ-1.

Кортикостероїди регулюють гомеостаз глюкози та впливають на метаболізм натрію, калію, баланс електролітів і води. Протизапальну дію бетаметазону перевищує дію гідрокортизону в 30 разів; не володіє мінералокортикоїдної активності.

Фармакокінетика

Бетаметазона динатрію фосфат легкорастворім, швидко всмоктується в тканинах і забезпечує швидку дію. Пролонговану дію забезпечує бетаметазону дипропіонат, що володіє більш повільної абсорбцією.

Комбінацією цих компонентів досягається швидке і пролонговану дію. Залежно від способу введення (внутрисуставно, периартикулярно, в місце ураження, під шкіру (НЕ підшкірно), в деяких випадках - в / м) досягається системний або місцевий ефект.

Після внутрішньосуглобового введення C _max комбінації бетаметазону в плазмі крові досягається протягом 30 хв.

Після абсорбції топічні кортикостероїди метаболізуються тими ж фармакокинетическими шляхами, що і при системному застосуванні. Кортикостероїди зв'язуються з білками плазми крові в різному ступені. В основному вони метаболізуються в печінці та виводяться з сечею. Деякі топические кортикостероїди та їх метаболіти виводяться з жовчю.

Метаболіти розпадаються в печінці, виділяється в основному і тільки незначна частина виводиться з жовчю.

• ревматоїдний артрит, остеоартрит, бурсит, тендосиновіт, тендиніт, перитендиний, анкілозуючийспондиліт, епікондиліт, радикуліт, кокцидинія, ішіас, люмбаго, кривошия, ганглиозная кіста, екзостоз, фасцит, захворювання стоп, бурсит на тлі твердої мозолі, шпори, тугоподвижность великого пальця стопи.

• БА, астматичний статус, сінна лихоманка, алергічний бронхіт, алергічний риніт, медикаментозна алергія, сироваткова хвороба, реакції на укуси комах.

• Атопічний дерматит (монетоподібна екзема), нейродерміт, контактний дерматит, виражений сонячний дерматит, кропив'янка, червоний плоский лишай, інсулінова ліподистрофія, гніздова алопеція, дискоїдний еритематозний вовчак, псоріаз, келоїдні рубці, вульгарна пухирчатка, герпетичний дерматит, кістозні вугри.

• Системний червоний вовчак, склеродермія, дерматоміозит, вузликовий періартеріїт.

• Паліативна терапія лейкозу та лімфом у дорослих; гострий лейкоз у дітей.

• Адреногенітальний синдром, виразковий коліт, регіонарний ілеїт, спру; патологічні зміни крові, які потребують проведення кортикостероїдної терапії, нефрит, нефротичний синдром.

• Первинна і вторинна недостатність кори надниркових залоз (при обов'язковому одночасному застосуванні минералокортикоидов).

При необхідності системного застосування ГКС флостерон рекомендують вводити в / м. також застосовують внутрішньосуглобове і периартикулярное введення при артриті, місцеві ін'єкції в осередок ураження або внутрішньошкірне введення при захворюваннях шкіри та стопи.

Режим дозування і спосіб введення встановлюють індивідуально залежно від показань, тяжкості захворювання та клінічної відповіді на терапію. Доза повинна бути мінімальною і період застосування максимально короткий.

Якщо протягом певного проміжку часу не досягнуть задовільний клінічний ефект, лікування препаратом слід припинити та проводити іншу відповідну терапію.

При системній терапії початкова доза препарату в більшості випадків становить 1-2 мл. При необхідності, в залежності від стану пацієнта, введення повторюють. Препарат вводять глибоко в / м в сідницю:

- при важких станах (системний червоний вовчак і астматичний статус), що вимагають прийняття екстрених заходів, початкова доза препарату може становити 2 мл;

- при різноманітних дерматологічних захворюваннях зазвичай достатньо 1 мл препарату;

- при захворюваннях дихальної системи (бронхіальна астма, сінна лихоманка, алергічний бронхіт і алергічний риніт) суттєве поліпшення стану досягається після введення 1-2 мл препарату. Дія препарату починається протягом декількох годин після в / м ін'єкції.

- при гострому та хронічному бурситі звичайна доза для в / м введення становить 1-2 мл препарату. При необхідності проводять декілька повторних введень, беручи до уваги умови проведення лікування і клінічний відповідь на терапію.

При місцевому введенні в окремих випадках може знадобитися одночасне застосування місцевого анестетика. При застосуванні анестетика в комбінації з флостерона спочатку набирають у шприц із флакона необхідну дозу флостерона, потім в цей же шприц набирають з ампули необхідну кількість місцевого анестетика та струшують протягом короткого періоду часу.

При необхідності одночасного застосування місцевого анестетика застосовують 1 або 2% р-р новокаїну гідрохлориду, використовуючи лікарські форми, що не містять парабени. Не дозволяється застосовувати анестетики, що містять метилпарабен, пропілпарабен, фенол та інші подібні речовини.

При гострих бурситах (субдельтоподібному, підлопатковому, ліктьовому і передненадколенном) введення 1-2 мл флостерона в синовіальну сумку може призводити до зменшення вираженості болю і повного відновлення рухливості на кілька годин. Після купірування проявів гострого бурситу, для лікування хронічного бурситу застосовують препарат в меншій дозі.

При гострому тендосиновіїті, тендините і перитендиний 1 ін'єкція флостерона призводить до поліпшення стану пацієнта, при хронічних - слід повторити ін'єкцію препарату залежно від реакції пацієнта. Необхідно уникати введення препарату безпосередньо в сухожилля.

Внутрішньосуглобове введення препарату в дозі 0,5-2 мл зменшує біль, болючість і тугоподвижность в суглобах при ревматоїдному артриті та остеоартриті. Рекомендовані дози препарату при введенні в дуже великі суглоби (стегновий) - 1-2 мл; в великі суглоби (колінний, плечовий, гомілковостопний) - 1 мл; в середні (ліктьовий, зап'ястні) - 0,5-1 мл; в малі (грудинно-ключичний, запястно-фаланговий) - 0,25-0,5 мл.

При деяких захворюваннях шкіри рекомендують введення у вогнище ураження / внутрішньошкірне введення (НЕ підшкірне) препарату в дозі 0,2 мл / см ² за допомогою туберкулінового шприца (голка діаметром приблизно 1 мм) з інтервалами між введеннями 1 тиждень. Рекомендовані дози: при твердій мозолі - 0,25-0,5 мл (як правило, ефективно 2 ін'єкції); при шпорі, тугорухливості великого пальця стопи - 0,5 мл; при синовіальній кісті - 0,25-0,5 мл; при тендосиновіїті - 0,5 мл; при гострому подагричний артрит - 0,5-1 мл. Сумарна доза препарату в усі місця введення протягом 1 тижня не повинна перевищувати 1 мл.

Тривалість терапії визначається досягненням мінімальної ефективної дози за найкоротший період часу.

Під час тривалої терапії при будь-якому інтеркурентнихзахворюваннями, травми або хірургічної процедури може знадобитися тимчасове підвищення дози препарату.

Відміну препарату після тривалої терапії слід проводити шляхом поступового зниження дози. Спостереження за станом пацієнта здійснюють, по крайней мере, в протягом 1-го року після закінчення тривалої терапії або після застосування препарату у високих дозах.

Доза 0,6 мг бетаметазону еквівалентна дозі 0,75 мг дексаметазону, 4 мг тріамцинолону, 4 мг метилпреднізолону і 20 мг гідрокортизону (АМА 1994).

Підвищена чутливість до бетаметазону, інших компонентів препарату або інших кортикостероїдів; виразка шлунка і дванадцятипалої кишки (пероральна терапія); остеопороз; туберкульоз; недавні кишкові анастомози та дивертикуліт; глаукома; цукровий діабет; тромбофлебіт; гострі вірусні, бактеріальні та системні грибкові інфекції (при відсутності адекватного лікування); синдромом Кушинга; період годування груддю.

Відносні протипоказання: ХНН, цироз печінки або хронічний гепатит, гіпотиреоз, психоз або психоневроз, пацієнти похилого віку.

В / м введення препарату протипоказано при ідіопатична тромбоцитопенічна пурпура.

Флостерон не рекомендують застосовувати при артрозі стегна.

Бетаметазон не рекомендують застосовувати в період за 8 тижнів до і протягом 2 тижнів після вакцинації.

Внутрісуглобні ін'єкції ГКС можуть викликати системні побічні ефекти поряд з місцевими реакціями.

Побічні ефекти, як і при застосуванні інших ГКС, залежать від дози та тривалості застосування препарату. Ці реакції, як правило, оборотні та їх вираженість можна зменшити зниженням дози.

Існують дані про наступні побічні дії, пов'язані з системним застосуванням і дуже рідко з місцевим застосуванням: легка ейфорія або депресія, психози, виражена головний біль, расфокусірованность зору і диплопія, пов'язані з псевдопухлини головного мозку; кушингоїдного зовнішність (центральне ожиріння, місяцеподібне обличчя, бичачий горб); Підвищений артеріальний тиск, затримка росту у дітей, ротоглотковий кандидоз (молочно-білі плями в роті); біль в животі або чорний, баріться стілець, блювота з домішкою «кавовій гущі», яка свідчить про кровотечу з виразки шлунка або дванадцятипалої кишки, підвищення внутрішньоочного тиску, зниження зору, пов'язане з катарактою, вугрі, стрії, атрофія шкіри, повільне загоєння ран, проксимальная м'язова слабкість, особливо у верхніх і нижніх кінцівках, однобічний біль у стегні та нерухомість, пов'язані з безсудинних некрозом, перелом хребця, стегна або ребер, пов'язані з остеопорозом; рідкісні опортуністичні інфекції, викликані бактеріями, паразитами, грибками або вірусами, загострення діабету, розрив ахіллового сухожилля, збільшення маси тіла, гірсутизм, порушення менструального циклу, еозинофілія, лейкоцитоз, флеботромбоз, гіпокаліємія, затримка натрію і рідини.

Побічні реакції відповідно до системами організму

Серцево-судинна система: застійна серцева недостатність у схильних пацієнтів; флеботромбоз, АГ.

Кістково-м'язова система: міопатія, зменшення м'язової маси, погіршення симптомів міастенії при тяжкій псевдопаралітичній міастенії, однобічний біль у стегні та нерухомість (пов'язані з Аваскулярний некрозом), перелом хребця, стегна або ребер, пов'язані з остеопорозом, остеохондрит головки стегнової або плечової кістки, патологічні переломи трубчастих кісток, розриви сухожиль, нестабільність суглобів (після багаторазових ін'єкцій).

Шлунково-кишкового тракту: гикавка, ерозивно-виразкові ураження шлунково-кишкового тракту з можливою перфорацією і кровотечею, біль в животі, виразки стравоходу, панкреатит, метеоризм.

Кровотворна та лімфатична системи: еозинофілія, лейкоцитоз.

Нервова система: головний біль, доброякісна внутрішньочерепна гіпертензія, підвищення внутрішньочерепного тиску з набряком диска зорового нерва (зазвичай після завершення лікування), судоми, запаморочення, зміна настрою, безсоння, легка ейфорія, депресія (з вираженими психотичними реакціями), підвищена дратівливість.

Орган зору: расфокусірованность зору і диплопія (пов'язані з псевдопухлини головного мозку), підвищений внутрглазное тиск (глаукома), задня субкапсулярна катаракта, екзофтальм.

Шкіра та підшкірні тканини: вугрові висипання, атрофія шкіри, гірсутизм, погіршення загоєння ран, стриї, потоншення шкіри, петехії та екхімози, еритема обличчя, гіпергідроз, дерматит, ангіоневротичний набряк.

Ендокринна система: синдром Кушинга, затримка розвитку плода або росту дитини, порушення толерантності до глюкози, погіршення стану пацієнтів з цукровим діабетом, підвищена потреба в інсуліні або пероральних антидіабетичних засобах.

Обмін речовин: негативний баланс азоту внаслідок катаболізму білка; липоматоз, включаючи медіастинальної і епідуральний липоматоз, що може призвести до неврологічних ускладнень; збільшення маси тіла.

Водно-електролітний баланс: натриемия, затримка натрію в організмі (є причиною затримки рідини та призводить до компенсаторного збільшення виведення калію нирками та до гіпокаліємії), гіпокаліємічний алкалоз, збільшення виведення кальцію, затримка рідини в тканинах.

Інфекції та інвазії: кандидоз слизової оболонки порожнини рота і глотки, рідкісні опортуністичні інфекції.

Загальні та місцеві реакції: безсудинного некроз, збільшення маси тіла.

Репродуктивна система і молочні залози: порушення менструального циклу.

Психічні порушення: легка ейфорія, депресія, психози.

Інші прояви: анафілактична реакція або реакції гіперчутливості на введення препарату та гіпотензивна реакція.

Інші побічні реакції, пов'язані з парентеральним введенням препарату: поодинокі випадки порушення зору при місцевому застосуванні в області обличчя і голови, гіпер- або гіпопігментація, підшкірна і шкірна атрофія, асептичні абсцеси, припливи крові до обличчя після ін'єкції (внутрішньосуглобове введення) та нейрогенна артропатія.

Флостерон суспензію для ін'єкцій не застосовують для в / в або п / к введення.

При застосуванні флостерона обов'язково суворе дотримання правил асептики.

Внутрісуглобні ін'єкції повинен проводити тільки лікар. Для виключення септичного процесу необхідно проводити відповідне дослідження синовіальної рідини кожного суглоба. Не вводити препарат при наявності внутрішньосуглобової інфекції. Посилення болю, що супроводжується місцевим набряком, подальшим обмеженням рухливості суглоба, лихоманкою і дискомфортом, є ознаками септичного артриту. При розвитку цього ускладнення і підтвердження діагнозу сепсису, необхідно застосувати відповідну антибактеріальну терапію.

Слід уникати місцевих ін'єкцій стероїдів в суглоби, в яких раніше було запалення.

Кортикостероїди не слід вводити в нестабільні суглоби, інфіковані ділянки та міжхребцеві проміжки. Повторні ін'єкції в суглоб при остеоартриті можуть підвищити ризик руйнування суглоба. Після успішної внутрішньосуглобової терапії пацієнту слід уникати перевантажень суглоба.

Флостерон не слід вводити в зону ахіллового сухожилля через ризик його розриву.

В / м ін'єкції кортикостероїдів необхідно проводити у велику м'язову масу для запобігання локальної атрофії.

Слід враховувати здатність препарату до системного дії. При місцевому (внутрішньосуглобове) введення кортикостероїдів може розвиватися системне і місцеве дію.

Під час лікування кортикостероїдами протипоказана вакцинація живими вірусними вакцинами. Імунізація інактивованих вірусними або бактеріальними вакцинами не призводить до очікуваного зростання антитіл і не має очікуваним захисним ефектом. Кортикостероїди зазвичай не застосовують за 8 тижнів до вакцинації і 2 тижнів після вакцинації.

Пацієнти, які раніше не хворіли на вітряну віспу, при застосуванні ГКС мають підвищений ризик захворювання на вітряну віспу або інфекцією герпесу. Вони повинні уникати контакту з інфікованими пацієнтами; при випадковому контакті рекомендують провести пасивну імунізацію.

Необхідно дотримуватися обережності при застосуванні ГКС у пацієнтів, які перенесли хірургічне втручання або переломи, оскільки кортикостероїди можуть уповільнювати загоєння ран і переломів.

Дія кортикостероїдів посилюється у хворих на цироз печінки або гіпотиреоз.

Необхідно дотримуватися обережності при тривалому застосуванні кортикостероїдів у високій дозі; застосування цих препаратів не можна припиняти раптово.

Гальмування активності кори надниркових залоз можливе протягом декількох років після скасування кортикостероїдів.

Слід дотримуватися обережності при застосуванні ГКС у пацієнтів з підвищеним артеріальним тиском, серцевою недостатністю, цукровим діабетом, епілепсією, тромбоемболією, міастенією gravis, глаукомою, вираженим гіпотиреозом і тяжкою формою печінкової недостатності; а також у осіб із захворюваннями очей, викликаних герпесом (через можливість перфорації рогівки); при неспецифічний виразковий коліт, при загрозі перфорації, абсцесі або інших гнійничкових інфекціях, ниркової недостатності. Ризик гіпокаліємії підвищується.

Застосування бетаметазона може впливати на результати тестів на чутливість.

На тлі застосування флостерона можливе порушення психіки (особливо у пацієнтів з емоційною нестабільністю або схильністю до психозів).

При лікуванні флостерона може знадобитися корекція гіпоглікемічної терапії у пацієнтів з цукровим діабетом.

Тривале застосування кортикостероїдів може призвести до розвитку катаракти (особливо у дітей), глаукоми з можливим ураженням зорового нерва і сприяти розвитку вторинної інфекції очей (грибкової або вірусної). Необхідно періодично проходити офтальмологічне обстеження, особливо пацієнтам, які отримують Флостерон 6 міс.

При підвищенні артеріального тиску, затримці рідини та натрію хлориду в тканинах і збільшенні виведення калію з організму (що може проявлятися набряками, порушеннями в роботі серця) рекомендують дієту з обмеженням кухонної солі та додатковий прийом калійвмісних препаратів.

З обережністю приймають ацетилсаліцилову кислоту в комбінації з флостерона при гіпопротромбінемії у зв'язку з можливістю підвищення кровоточивості.

На тлі застосування ГКС можлива зміна рухливості та кількості сперматозоїдів.

Застосування кортикостероїдів у дітей проводять тільки в разі крайньої необхідності (гострий лейкоз).

Особливі вказівки щодо неактивних інгредієнтів препарату. Бензиловий спирт протипоказаний дітям грудного віку і до 3 років.

Парабени можуть викликати кропивницю. Зазвичай парабени викликають реакції уповільненого типу, такі як контактний дерматит, і рідко реакції негайного типу (кропив'янка і бронхоспазм).

Діти. Через недостатність клінічних даних щодо застосування препарату у дітей небажано застосування препарату в педіатричній практиці (можливе відставання в рості та розвиток вторинної недостатності кори надниркових залоз).

Період вагітності та годування груддю. Кортикостероїди застосовують в період вагітності тільки, якщо очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плоду. У період вагітності, як правило, рекомендують застосування найменшої ефективної дози препарату, що дозволяє контролювати захворювання. Новонароджені, матері яких приймали кортикостероїди в період вагітності, повинні перебувати під ретельним наглядом через можливість недостатності кори надниркових залоз. Кортикостероїди проникають через плаценту і можуть досягати високих концентрацій в плазмі крові плоду. Немає даних, які б підтверджували тератогенну дію кортикостероїдів. Незначна кількість ГКС проникає в грудне молоко. Годування груддю не рекомендують під час терапії кортикостероїдами (особливо при застосуванні в високих дозах), оскільки це може викликати уповільнений ріст дитини та знижувати секрецію ендогенних кортикостероїдів.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами. Як правило, Флостерон не впливає на швидкість реакції пацієнта.

Кортикостероїди можуть викликати м'язову слабкість, судоми, порушення зору, запаморочення, головний біль, зміна настрою, депресію (з вираженими психотичними реакціями), підвищену дратівливість. Таким чином, пацієнтам рекомендується утриматися від керування транспортними засобами та роботи з іншими механізмами до з'ясування індивідуальної чутливості до препарату.

При місцевому застосуванні бетаметазону слід завжди перевіряти сумісність з додатковими (місцевими) анестетиками.

Одночасне застосування бетаметазону з нестероїдними протизапальними засобами підвищує ризик розвитку шлунково-кишкової кровотечі та утворення виразки.

Ефективність бетаметазону знижується при його введенні одночасно з рифампіцином, карбамазепіном, фенобарбіталом, фенітоїном, дифенілгідантоїн, примидоном, ефедрином і аміноглутетимід.

Кортикостероїди знижують терапевтичний ефект протидіабетичних, антигіпертензивних засобів, кумаринових антикоагулянтів і натрийуретических засобів, підвищують активність гепарину, альбендазолу і калійуретіческіх засобів.

При одночасному застосуванні кортикостероїдів у високих дозах і агоністів β ₂ -адренорецепторів підвищується ризик розвитку гіпокаліємії. У пацієнтів з гіпокаліємією спостерігають підвищення аритмогенності та токсичності серцевих глікозидів.

Кортикостероїди посилюють виведення саліцилатів нирками, тому іноді важко досягти терапевтичної концентрації саліцилатів в плазмі крові. Необхідно дотримуватися обережності при поступовому зниженні дози кортикостероїдів, оскільки може підвищитися концентрація саліцилатів у плазмі крові та розвинутися інтоксикація саліцилатами.

При одночасному застосуванні пероральних протизаплідних засобів T _½ ГКС може збільшуватися, біологічний ефект - посилюватися, а побічні ефекти проявлятися частіше. Може знадобитися зниження дози кортикостероїдів через ризик передозування.

Одночасне застосування ритодрину і кортикостероїдів протипоказано, оскільки може виникати набряк легенів.

При одночасному застосуванні ГКС і естрогенів може знадобитися корекція дози кортикостероїду (через загрозу передозування).

Одночасне введення ГКС і соматотропіну може призвести до сповільнення абсорбції останнього.

Несумісність. Флостерон суспензію можна змішувати з місцевими анестетиками в одному шприці; проте сумісність завжди необхідно контролювати.

Існують окремі повідомлення про випадки гострого передозування або летальні випадки гострого передозування кортикостероїдів при місцевому застосуванні.

При передозуванні, особливо після декількох тижнів введення високих доз, можуть виникати більшість вищенаведених побічних реакцій, особливо синдром Кушинга.

Специфічного антидоту немає. Лікування симптоматичне.

Гемодіаліз не прискорює виведення кортикостероїдів з організму.

В оригінальній упаковці для захисту від світла при температурі не вище 25 °C.

діюча речовина: 1 мл суспензії (1 ампула) містить 2 мг бетаметазону у вигляді бетаметазону динатрію фосфату і 5 мг бетаметазону у вигляді бетаметазону дипропіонату;

допоміжні речовини: натрію гідрофосфат дигідрат, натрію хлорид, динатрію едетат, полісорбат 80, спирт бензиловий, метилпарабен (Е 218), пропілпарабен (Е 216), натрію кармелоза, поліетиленгліколі, кислота хлористоводнева концентрована, вода для ін’єкцій.

Суспензія для ін’єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: прозора безбарвна трохи в’язка рідина, що містить частки білого кольору, які легко суспендуються і в якій відсутні сторонні частинки.

Кортикостероїди для системного застосування. Глюкокортикоїди. Код АТХ Н02А В01.

Фармакодинаміка

Бетаметазон є синтетичним кортикостероїдом із протизапальною та імуносупресивною дією. Окрім цього, він діє на енергетичний обмін речовин, гомеостаз глюкози та (через негативний зворотний зв’язок) на секрецію гіпоталамічного фактора активації й аліментарного гормону з аденогіпофіза.

Стероїди з 1, 2 зв’язками в кільці А та інші замісники біля С16 кільця D, 9 альфа-фторо-похідні, чинять сильну кортикостероїдну дію. Ці замісники біля С16 фактично знижують мінералокортикоїдну дію.

Дія кортикостероїдів ще до кінця не з’ясована. Існує достатньо свідчень, що вказують на те, що основний механізм їхньої дії перебуває на клітинному рівні. У клітинній цитоплазмі існує дві чітко встановлені рецепторні системи. Через глюкокортикоїдні рецептори кортикостероїди утворюють протизапальну та імуносупресивну дію та регулюють гомеостаз глюкози, а через мінералокортикоїдні рецептори вони регулюють натрієвий та калієвий метаболізм і водно-електролітний баланс.

Кортикостероїди є жиророзчинними та легко проникають через клітинну мембрану в клітину-мішень. Зв’язування гормону з рецептором призводить до зміни конформації рецептора, що сприяє збільшенню його спорідненості до ДНК. Комплекс гормон/рецептор входить у ядро клітини і зв’язується з ділянкою регуляції молекули ДНК, відомий як «глюкокортикоїд-відповідаючий елемент» (GRE). Активований рецептор, пов’язаний з GRE або специфічними генами, регулює транскрипцію мРНК. Він може збільшити або зменшити її. Новостворена мРНК транспортується до рибосоми, що призводить до появи нових білків. Залежно від клітин-мішеней та клітинних процесів, формування нових білків може підсилюватися (тирозин трансаміназу у клітинах печінки) або зменшуватися (IL-2 у лімфоцитах). Оскільки глюкокортикоїдні рецептори наявні в усіх тканинах, вважається, що вони діють у більшості клітин тіла.

Протизапальна та імунопригнічувальна дія кортикостероїдів ґрунтується на молекулярній і біохімічній дії. Молекулярна протизапальна дія походить від зв’язування кортикостероїдів із глюкокортикоїдними рецепторами і від зміни в експресії ряду генів, що регулюють формування цілого ряду інформаційних молекул, білків і ферментів, що беруть участь у протизапальній реакції. Біохімічна протизапальна дія кортикостероїдів походить від запобігання формування і функціонування гуморальних запальних медіаторів: простагландинів, тромбоксанів, цитокінів і лейкотрієнів. Бетаметазон зменшує формування лейкотрієнів шляхом вивільнення арахідонової кислоти із клітинних фосфоліпідів, що досягається інгібуванням дії фосфоліпази A2. Дія на фосфоліпазу не є прямою, а через збільшення концентрації ліпокортину (макрокортину), що є інгібітором фосфоліпази A2. Інгібуюча дія бетаметазону на формування простагландину та тромбоксану є результатом його знижувальної дії на формування специфічної мРНК і циклооксигенази. Крім цього, через збільшення концентрації ліпокортину бетаметазон зменшує формування факторів активації тромбоцитів (PAF). Інша біохімічна протизапальна дія включає зменшення формування факторів некрозу пухлини TNF та IL-1.

Кортикостероїди регулюють гомеостаз глюкози та впливають на метаболізм натрію, калію, баланс електролітів і води. Протизапальна дія бетаметазону перевищує дію гідрокортизону в 30 разів, він не має мінеральної кортикоїдної активності.

Фармакокінетика

Бетаметазону динатрію фосфат є легко розчинним компонентом, що швидко всмоктується у тканинах і забезпечує швидку дію. Пролонговану дію забезпечує бетаметазону дипропіонат, у якого повільніша абсорбція.

Комбінацією цих компонентів досягається швидка та пролонгована дія. Залежно від способу введення (внутрішньосуглобового, навколосуглобового, у місце ураження, внутрішньошкірно, у деяких випадках – внутрішньом’язово) досягається системний або місцевий ефект.

Після внутрішньосуглобового введення максимальна концентрація комбінації бетаметазону у плазмі крові досягається протягом 30 хвилин.

Після абсорбції топічні кортикостероїди метаболізуються через фармакокінетичні шляхи так само, як і при системному застосуванні кортикостероїдів. Кортикостероїди зв’язуються з білками крові різною мірою. В основному вони переробляються у печінці і виводяться із сечею. Деякі топічні кортикостероїди і їхні метаболіти виводяться з жовчю.

Метаболіти розпадаються у печінці, виводяться в основному нирками і лише незначна частина виводиться з жовчю.

Дерматологічні хвороби.

Атопічний дерматит (монетоподібна екзема), нейродерміт, контактний дерматит, виражений сонячний дерматит, кропив’янка, червоний плескатий лишай, інсулінова ліподистрофія, гніздова алопеція, дискоїдний еритематозний вовчак, псоріаз, келоїдні рубці, звичайна пухирчатка, герпетичний дерматит, кістозні вугри.

Ревматичні хвороби.

Ревматоїдний артрит, остеоартрит, бурсит, тендосиновіїт, тендиніт, перитендиніт, анкілозивний спондиліт, епікондиліт, радикуліт, кокцидинія, ішіас, люмбаго, кривошия, гангліозна кіста, екзостоз, фасциїт, гострий подагричний артрит, синовіальні кісти, хвороба Мортона, запалення кубовидної кістки, захворювання стоп, бурсит на тлі твердої мозолі, шпори, тугорухливість великого пальця стопи.

Алергічні стани.

Бронхіальна астма, астматичний статус, сінна гарячка, тяжкий алергічний бронхіт, сезонний та аперіодичний алергічний риніт, ангіоневротичний набряк, контактний дерматит, атопічний дерматит, сироваткова хвороба, реакції підвищеної чутливості на медичні препарати або укуси комах.

Колагенові хвороби.

Системний червоний вовчак, склеродермія, дерматоміозит, вузликовий періартеріїт.

Онкологічні захворювання.

Паліативна терапія лейкозу та лімфом у дорослих, гострий лейкоз у дітей.

Інші захворювання.

Адреногенітальний синдром, виразковий коліт, хвороба Крона, спру, патологічні зміни крові, які потребують проведення кортикостероїдної терапії, нефрит, нефротичний синдром.

Первинна та вторинна недостатність кори надниркових залоз (при обов’язковому одночасному введенні мінералокортикоїдів).

Підвищена чутливість до бетаметазону, до інших компонентів препарату або до інших глюкокортикостероїдів. Системні мікози. Внутрішньом’язове введення пацієнтам з ідіопатичною тромбоцитопенічною пурпурою.

Одночасне застосування фенобарбіталу, рифампіцину, фенітоїну або ефедрину може посилювати метаболізм препарату, знижуючи при цьому його терапевтичну активність.

Пацієнтам, які отримують курс лікування глюкокортикостероїдами, не можна робити щеплення проти віспи. Не слід проводити іншу імунізацію хворих, які отримують кортикостероїди (особливо у високих дозах), зважаючи на ризик розвитку неврологічних ускладнень та низьку імунну реакцію у відповідь (відсутність утворення антитіл). У разі проведення замісної терапії (наприклад, при хворобі Аддісона) імунізація можлива.

Поєднання з діуретиками, такими як тіазиди, може підвищити ризик непереносимості глюкози.

При одночасному застосуванні глюкокортикостероїдів та естрогенів може бути потрібна корекція дози препарату (через загрозу передозування).

Одночасний прийом препарату Флостерон з діуретиками, які спричиняють виведення калію, збільшує вірогідність розвитку гіпокаліємії. Одночасне застосування глюкокортикостероїдів та серцевих глікозидів підвищує ризик виникнення аритмії або дигіталісної інтоксикації (через гіпокаліємію). Флостерон може посилювати виведення калію, спричинене прийомом амфотерицину-В. У всіх пацієнтів, які приймають одне з цих поєднань лікарських засобів, потрібно ретельно спостерігати за електролітами в сироватці крові, зокрема за калієм у сироватці.

Одночасний прийом препарату Флостерон та непрямих антикоагулянтів може призвести до зміни швидкості зсідання крові, що потребує корекції дози.

При комбінованому застосуванні глюкокортикостероїдів з нестероїдними протизапальними препаратами або етанолом та препаратами, що містять етанол, можливе підвищення частоти появи або інтенсивності ерозивно-виразкових уражень шлунково-кишкового тракту.

При одночасному застосуванні глюкокортикостероїди можуть знижувати концентрацію саліцилатів у плазмі крові. При зменшенні дозування кортикостероїдів або при припиненні лікування за пацієнтами потрібно спостерігати для виявлення можливого отруєння саліциловою кислотою. Поєднання кортикостероїдів із саліцилатами може збільшувати частоту та тяжкість шлунково-кишкової виразки.

Для пацієнтів, хворих на діабет, іноді необхідно адаптувати дозування пероральних протидіабетичних препаратів або інсуліну, враховуючи властивість кортикостероїдів спричиняти гіперглікемію.

Одночасне введення глюкокортикостероїдів та соматотропіну може призвести до сповільнення абсорбції останнього. Дози бетаметазону, що перевищує 300-450 мкг (0,3-0,45 мг) на 1 м² поверхні тіла на добу, потрібно уникати під час застосування соматотропіну.

Очікується, що сумісна терапія з інгібіторами CYP3A, включаючи препарати, що містять кобіцистат, збільшує ризик виникнення системних побічних ефектів. Сумісного застосування слід уникати, якщо тільки користь не перевищує підвищеного ризику системних побічних ефектів кортикостероїдів. У разі такого застосування слід здійснювати нагляд за станом пацієнтів щодо виникнення системних побічних ефектів кортикостероїдів.

Вплив на результати лабораторних тестів.

Кортикостероїди можуть впливати на тест відновлення нітросинього тетразолію та давати хибнонегативні результати.

Коли пацієнт проходить курс лікування кортикостероїдами, це також потрібно враховувати при інтерпретації біологічних параметрів та аналізів (шкірні тести, гормональні показники щитовидної залози).

Суспензія Флостерон не призначена для внутрішньовенного або підшкірного введення.

Суворе дотримання правил асептики обов’язкове при застосуванні препарату.

До складу препарату Флостерон входять два ефіри бетаметазону, один з яких – бетаметазону натрію фосфат – швидко всмоктується з місця ін’єкції. Тому слід враховувати, що ця розчинна складова препарату може чинити системний вплив.

Будь-яке введення препарату (м’які тканини, осередок ураження, внутрішньосуглобово) може призвести до системної дії при одночасній вираженій місцевій дії.

Різка відміна або зменшення дози при постійному застосуванні (у випадку дуже високих доз, після короткого періоду застосування) або при збільшенні потреби в кортикостероїдах (внаслідок стресу: інфекція, травма, хірургічне втручання) може підвищити недостатність кори надниркових залоз. У цьому випадку необхідно поступово зменшувати дозування. У випадку стресу іноді необхідно знову приймати кортикостероїди або збільшити дозування. Зменшувати дозування потрібно під суворим медичним наглядом, іноді необхідно контролювати стан пацієнта протягом періоду до 1 року після припинення тривалого лікування або застосування підвищених доз.

Симптоми недостатності кори надниркових залоз включають дискомфорт, м’язову слабкість, психічні розлади, сонливість, біль у м’язах і кістках, лущення шкіри, задишку, анорексію, нудоту, блювання, лихоманку, гіпоглікемію, гіпотензію, зневоднення організму та навіть летальний наслідок після різкого припинення лікування. Лікування недостатності кори надниркових залоз полягає у застосуванні кортикостероїдів, мінералокортикоїдів, води, хлориду натрію та глюкози.

Рідкісні випадки анафілактоїдних/анафілактичних реакцій з ймовірністю шоку спостерігались у пацієнтів, яким вводили кортикостероїди парентерально, тому слід вживати відповідних застережних заходів перед введенням лікарського засобу, зокрема якщо пацієнт має в анамнезі алергію на один із компонентів препарату.

При тривалій терапії кортикостероїдами необхідно передбачити перехід від парентерального до перорального введення після оцінки потенційних користі та ризиків.

Внутрішньом’язові ін’єкції глюкокортикостероїдів необхідно вводити глибоко у м’яз для запобігання локальній атрофії тканин.

Внутрішньосуглобові ін’єкції повинен проводити тільки медичний персонал. Необхідний аналіз внутрішньосуглобової рідини для виключення септичного процесу. Не слід вводити препарат у разі внутрішньосуглобової інфекції. Помітне посилення болю, локального набряку, підвищення температури навколишніх тканин, дискомфорт і подальше обмеження рухливості суглоба можуть свідчити про септичний артрит. При підтвердженні діагнозу необхідно призначити антибактеріальну терапію. Не слід вводити глюкокортикостероїди в нестабільний суглоб, інфіковані ділянки та міжхребцевий простір. Повторні ін’єкції у суглоб при остеоартриті можуть підвищити ризик руйнування суглоба. Потрібно уникати ін’єкцій кортикостероїдів безпосередньо в сухожилля, тому що в подальшому це може призвести до розриву сухожилля. Після успішної внутрішньосуглобової терапії пацієнту слід уникати перевантажень суглоба.

Введення кортикостероїда у м’яку тканину або в осередок ураження та навколо суглоба може спричинити системні та місцеві ефекти.

Особливі групи пацієнтів в зоні ризику

Хворим на діабет бетаметазон можна застосовувати тільки протягом короткого періоду і тільки під суворим медичним контролем, враховуючи його глюкокортикоїдні властивості (трансформація білків у глюкозу).

Спостерігається підвищення ефекту глюкокортикостероїдів у пацієнтів з гіпотиреозом або цирозом печінки. Необхідно уникати застосування препарату Флостерон пацієнтам із герпетичним ураженням очей (через можливість перфорації рогівки).

На тлі застосування препарату можливі порушення психіки (особливо у пацієнтів з емоційною нестабільністю або схильністю до психозів).

Застережні заходи необхідні в таких випадках: при неспецифічному виразковому коліті, загрозі перфорації, абсцесі або інших піогенних інфекціях; при дивертикуліті; кишкових анастомозах; виразковій хворобі шлунка та дванадцятипалої кишки; нирковій недостатності; артеріальній гіпертензії; остеопорозі; тяжкій міастенії; глаукомі; гострих психозах; вірусних та бактеріальних інфекціях; затримці росту; туберкульозі; синдромі Кушинга; діабеті; серцевій недостатності; у разі складного для лікування випадку епілепсії; схильності до тромбоемболії або тромбофлебіту; у період вагітності.

Оскільки ускладнення при лікуванні кортикостероїдами залежать від дози та тривалості лікування, для кожного пацієнта при виборі дози та тривалості лікування необхідно враховувати співвідношення ризику та користі.

Пацієнтам, які отримують курс лікування глюкокортикостероїдами, не можна робити щеплення проти віспи. Не слід проводити іншу імунізацію хворих, які отримують кортикостероїди (особливо у високих дозах), зважаючи на ризик розвитку неврологічних ускладнень та низьку імунну реакцію у відповідь (відсутність утворення антитіл). У разі проведення замісної терапії (наприклад, при хворобі Аддісона) імунізація можлива.

Пацієнтам, зокрема дітям, які отримують Флостерон у дозах, що пригнічують імунітет, слід уникати контакту з хворими на вітряну віспу та кір.

Кортикостероїди можуть маскувати деякі ознаки інфекційного захворювання або ускладнювати виявлення інфекції. Через зменшення резистентності під час застосування можуть виникати нові інфекції.

Призначення препарату при активному туберкульозі можливе лише у випадках скороплинного або дисемінованого туберкульозу у поєднанні з адекватною протитуберкульозною терапією. Якщо кортикостероїди призначено пацієнтам, хворим на латентний туберкульоз, або тим, хто реагує на туберкулін, суворий контроль є необхідним, оскільки можливе відновлення хвороби. При тривалій терапії кортикостероїдами пацієнти також повинні одержувати хіміопрофілактику. Якщо пацієнти застосовують рифампіцин у програмі хіміопрофілактики, потрібно слідкувати за підсилювальним ефектом кортикостероїдів метаболічного кліренсу в печінці; може виникнути необхідність корекції дозування кортикостероїдів.

Тривале застосування глюкокортикостероїдів може призвести до розвитку задньої субкапсулярної катаракти (особливо у дітей), глаукоми з можливим ураженням зорового нерва та може спричиняти розвиток вторинної інфекції очей (грибкової або вірусної). Необхідно регулярно проходити офтальмологічне обстеження, особливо хворим, які отримують Флостерон протягом понад 6 тижнів.

Кортикостероїди можуть загострювати системні грибкові інфекції, тому їх не слід застосовувати при наявності таких інфекцій, що потребують протигрибкового лікування.

Результати єдиного, багатоцентрового, рандомізованого, контрольованого дослідження з іншим кортикостероїдом (метилпреднізолону гемісукцинат) показали збільшення ранньої летальності (через 2 тижні) і пізньої летальності (через 6 місяців) у пацієнтів із черепно-мозковою травмою, які отримували метилпреднізолон, порівняно з плацебо. Причини летальності у групі метилпреднізолону не були встановлені. Це дослідження не включало пацієнтів, які мали прямі показання для застосування кортикостероїдів.

Середні та підвищені дози кортикостероїдів можуть спричинити підвищення артеріального тиску, затримку рідини та натрію в тканинах та збільшення виведення калію з організму (може проявлятися набряками, порушеннями у роботі серця). Ці ефекти є менш імовірними при застосуванні синтетичних похідних сполук, якщо вони не використовуються у високих дозах. Рекомендується дієта з обмеженням кухонної солі та додатковий прийом препаратів, що містять калій. Всі кортикостероїди пришвидшують виведення кальцію з організму.

З обережністю слід приймати ацетилсаліцилову кислоту в комбінації з препаратом при гіпопротромбінемії через можливість збільшення кровоточивості.

Потрібно пам’ятати також про можливість розвитку вторинної недостатності кори надниркових залоз протягом декількох місяців після закінчення терапії.

При застосуванні глюкокортикостероїдів можлива зміна рухливості та кількості сперматозоїдів.

Порушення зору

При застосуванні кортикостероїдів системної та місцевої дії можливе порушення зору. Якщо виникають такі симптоми, як нечіткість зору або інші порушення з боку зору, пацієнту слід пройти обстеження в офтальмолога для оцінки можливих причин порушення зору, які можуть включати катаракту, глаукому або такі рідкісні захворювання, як центральна серозна хоріоретинопатія, про що повідомлялося після заcтосування кортикостероїдів системної та місцевої дії.

Допоміжна речовина спирт бензиловий, що є у складі Флостерону, протипоказана немовлятам і дітям віком до 3 років. Не слід застосовувати цей препарат недоношеним дітям або доношеним новонародженим.

Оскільки кортикостероїди можуть затримувати ріст дітей, у т. ч. немовлят, а також пригнічувати ендогенне продукування кортикостероїдів, важливо ретельно контролювати ріст і розвиток дітей у разі тривалого лікування.

Метилпарабен та пропілпарабен зазвичай викликають реакції уповільненого типу, такі як контактний дерматит, і рідко викликають негайні реакції, такі як кропив’янка та бронхоспазм.

Цей лікарський засіб містить менше 1 ммоль (23 мг)/дозу натрію, тобто практично вільний від натрію.

Через відсутність контрольованих досліджень щодо безпеки застосування препарату вагітним, жінкам, які годують груддю, та жінкам репродуктивного віку Флостерон слід призначати після ретельної оцінки співвідношення користі для матері та можливого потенційного ризику для плода/дитини.

Вагітність

При призначенні кортикостероїдних засобів у пренатальний період потрібно зважити переваги та недоліки такого лікування та клінічний ефект у порівнянні з побічними явищами (включаючи гальмування росту та підвищення ризику розвитку інфекцій).

У деяких випадках необхідно проводити курс лікування кортикостероїдами під час вагітності або навіть збільшити дозування (наприклад, у разі замісної терапії кортикостероїдами).

Внутрішньом’язове введення бетаметазону призводить до значного зниження частоти диспное у плода, якщо препарат вводиться більше ніж за 24 години до пологів (до 32-го тижня вагітності).

Опубліковані дані вказують на те, що питання про профілактичне застосування кортикостероїдів після 32-го тижня вагітності все ще залишається спірним. Тому при призначенні кортикостероїдів після 32-го тижня вагітності лікар повинен зважити всі переваги такого лікування та потенційні ризики для жінки та плода.

Кортикостероїди не призначають для лікування захворювання гіалінових мембран у новонароджених.

У разі профілактичного лікування захворювання гіалінових мембран у недоношених немовлят не потрібно вводити кортикостероїди вагітним жінкам із прееклампсією та еклампсією або тим, хто має ураження плаценти.

Діти, які народились у матерів, яким вводили значні дози кортикостероїдів у період вагітності, повинні перебувати під медичним контролем (для раннього виявлення ознак недостатності кори надниркових залоз).

При введенні бетаметазону вагітним перед пологами у немовлят відмічалося транзиторне гальмування активності ембріонального гормону росту та, можливо, гормонів гіпофіза, які регулюють продукцію стероїдів, як в дефінітивних, так і в фетальних зонах надниркових залоз у плода. Проте гальмування продукування гідрокортизону у плода не впливало на гіпофізарно-наднирковозалозні реакції на стрес після пологів.

Оскільки кортикостероїди проникають через плаценту, новонароджених та немовлят, матері, яких отримували кортикостероїди впродовж вагітності, потрібно ретельно оглянути для виявлення рідко можливої уродженої катаракти.

За жінками, які отримували кортикостероїди в період вагітності, потрібно спостерігати під час і після перейм, а також під час пологів, щоб своєчасно виявити недостатність кори надниркових залоз через стрес, викликаний пологами.

Годування груддю

Кортикостероїди проникають через плацентарний бар’єр і виділяються з грудним молоком.

При необхідності призначення препарату Флостерон слід вирішити питання про припинення годування груддю або припинення терапії, беручи до уваги важливість терапії для матері (через можливі небажані побічні ефекти у дітей).

Зазвичай Флостерон не впливає на швидкість реакції пацієнта при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами, але у поодиноких випадках можуть виникнути м’язова слабкість, судоми, порушення зору, запаморочення, головний біль, зміна настрою, депресія (з вираженими психотичними реакціями), підвищена дратівливість, тому рекомендовано утримуватися від керування автотранспортом або роботи з іншими механізмами під час лікування препаратом.

Флостерон рекомендується вводити внутрішньом’язово у разі необхідності системного надходження глюкокортикостероїду в організм; безпосередньо в уражену м’яку тканину або у вигляді внутрішньосуглобових та періартикулярних ін’єкцій при артритах; у вигляді внутрішньошкірних ін’єкцій при різних захворюваннях шкіри; у вигляді місцевих ін’єкцій в осередок ураження при деяких захворюваннях стопи.

Режим дозування та спосіб введення встановлює лікар індивідуально залежно від показань, тяжкості захворювання та реакції хворого на лікування.

Доза повинна бути мінімальною, а період застосування – максимально коротким.

Дозу слід підбирати для отримання задовільного клінічного ефекту. Якщо задовільний клінічний ефект не проявляється протягом певного проміжку часу, лікування препаратом слід припинити шляхом прогресивного зменшення дози та проводити іншу відповідну терапію.

У разі сприятливої відповіді потрібно визначити відповідну дозу, якої потрібно дотримуватись, поступово зменшуючи початкову дозу з прийнятними інтервалами, поки буде досягнуто найменшої дози з відповідною клінічною відповіддю.

Суспензія Флостерон не призначена для внутрішньовенного або підшкірного введення.

Системне застосування.

Початкова доза препарату у більшості випадків становить 1-2 мл. Введення повторювати у разі необхідності, залежно від стану хворого. Препарат вводити глибоко внутрішньом’язово у сідницю:

- при тяжких станах (червоний вовчак та астматичний статус), які потребують екстрених заходів, початкова доза препарату може становити 2 мл;

- при різних дерматологічних захворюваннях зазвичай достатньо 1 мл препарату;

- при захворюваннях дихальної системи дія препарату розпочинається протягом декількох годин після внутрішньом’язової ін’єкції препарату Флостерон; при бронхіальній астмі, сінній гарячці, алергічному бронхіті та алергічному риніті суттєве поліпшення стану досягається після введення 1-2 мл препарату;

- при гострих та хронічних бурситах доза для внутрішньом’язового введення становить 1-2 мл препарату. У разі необхідності проводити декілька повторних введень.

Місцеве застосування.

Одночасне застосування місцевоанестезуючого препарату необхідне лише у поодиноких випадках (ін’єкція майже безболісна). Якщо одночасне введення анестезуючої речовини бажане, то слід використовувати 1 % або 2 % розчин прокаїну гідрохлориду або лідокаїну, або подібних місцевих анестетиків, застосовуючи лікарські форми, що не містять парабени. Не дозволяється застосовувати анестетики, що містять метилпарабен, пропілпарабен, фенол та інші подібні речовини. При застосуванні анестетика у комбінації з препаратом Флостерон спочатку набирати у шприц із флакона необхідну дозу препарату, потім у цей же шприц набирати з ампули необхідну кількість місцевого анестетика та струшувати шприц протягом короткого періоду часу.

При гострих бурситах (субдельтоподібному, підлопатковому, ліктьовому та передньонадколінному) введення 1-2 мл препарату Флостерон у синовіальну сумку може полегшити біль та повністю відновити рухливість за декілька годин.

Лікування хронічного бурситу проводити меншими дозами препарату після купірування гострого нападу хвороби.

При гострих тендосиновіїтах, тендинітах та перитендинітах одна ін’єкція препарату Флостерон полегшує стан хворого, при хронічних – слід повторити ін’єкцію препарату залежно від реакції. Необхідно уникати введення препарату безпосередьо в сухожилля.

При ревматоїдному поліартриті та остеоартриті внутрішньосуглобове введення препарату в дозі 0,5-2 мл зменшує біль, болючість та тугорухливість суглобів протягом 2-4 годин після введення. Тривалість терапевтичної дії препарату значно варіює та може становити 4 і більше тижнів.

Рекомендовані дози препарату при введенні у великі суглоби – 1-2 мл, у середні – 0,5-1 мл, у малі – 0,25-0,5 мл.

У разі дерматологічних захворювань ефективне внутрішньошкірне введення препарату безпосередньо в осередок ураження. Вводити 0,2 мл/см² препарату Флостерон всередину шкіри (не під шкіру) за допомогою туберкулінового шприца та голки, яка має діаметр приблизно 0,9 мм. Загальна кількість лікарського засобу, що вводиться у місце ін’єкції, не повинна перевищувати 1 мл.

У разі захворювань ніг, чутливих до кортикостероїдів. Можна подолати бурсит під мозолем шляхом двох послідовних ін’єкцій по 0,25 мл кожна. При таких захворюваннях як тугорухливість великого пальця стопи, варусний малий палець ноги та гострий подагричний артрит полегшення може настати дуже швидко.

Рекомендовані разові дози препарату Флостерон (з інтервалами між уведеннями 1 тиждень): при твердому мозолі – 0,25-0,5 мл; при шпорі – 0,5 мл; при тугорухливості великого пальця стопи – 0,5 мл; при варусному малому пальці стопи – 0,5 мл; при синовіальній кісті – від 0,25 до 0,5 мл; при тендосиновіїті – 0,5 мл; при запаленні кубовидної кістки – 0,5 мл; при гострому подагричному артриті – від 0,5 до 1 мл. Для введення рекомендується застосовувати туберкуліновий шприц із голкою, яка має діаметр приблизно 1 мм.

При виникненні або загрозі виникнення стресової ситуації (яка не пов’язана із захворюванням) може виникнути необхідність у збільшенні дози препарату.

Відміну препарату після тривалої терапії слід проводити шляхом поступового зниження дози. Нагляд за станом хворого здійснюють принаймні протягом року після закінчення тривалої терапії або після застосування препарату у високих дозах.

Діти.

Недостатньо клінічних даних щодо застосування препарату дітям, тому небажано застосовувати його пацієнтам цієї вікової категорії (можливе відставання у рості та розвиток вторинної недостатності кори надниркових залоз).

Гостре передозування бетаметазону не створює загрозливих для життя ситуацій. Уведення протягом декількох днів високих доз глюкокортикостероїдів не призводить до небажаних наслідків (за винятком випадків застосування дуже високих доз або у разі застосування при цукровому діабеті, глаукомі, загостренні ерозивно-виразкових уражень ШКТ, або у разі застосування хворим, які одночасно проходять терапію серцевими глікозидами, непрямими антикоагулянтами або діуретиками, що виводять калій).

Лікування. Потрібний ретельний медичний контроль за станом хворого. Необхідно підтримувати оптимальне надходження рідини та контролювати вміст електролітів у плазмі крові та сечі (особливо баланс в організмі натрію та калію). При виявленні дисбалансу цих іонів необхідно проводити відповідну терапію.

Небажані явища, як і при застосуванні інших глюкокортикостероїдів, зумовлені дозою та тривалістю застосування препарату. Ці реакції зазвичай оборотні та можуть бути зменшені шляхом зниження дози.

Порушення водно-електролітного балансу: натріємія, підвищене виділення калію, гіпокаліємічний алкалоз, збільшення виведення кальцію, затримка рідини у тканинах.

З боку серцево-судинної системи: застійна серцева недостатність у хворих, схильних до цього захворювання, артеріальна гіпертензія.

З боку кістково-м’язової системи: м’язова слабкість, міопатія, втрата м’язової маси, погіршення міастенічних симптомів при тяжкій псевдопаралітичній міастенії, остеопороз, іноді із сильним болем у кістках та спонтанними переломами (компресійні переломи хребта), асептичний некроз голівок стегнової або плечової кісток, патологічні переломи трубчастих кісток, розриви сухожиль, нестабільність суглобів (після багаторазових ін’єкцій).

З боку травної системи: гикавка, ерозивно-виразкові ураження шлунка з можливою перфорацією та кровотечею, виразки стравоходу, панкреатит, метеоризм, перфорація кишечнику, нудота, блювання.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: погіршення загоювання ран; атрофія шкіри; потоншання та послаблення шкіри, петехії та екхімози, синці; еритема обличчя; підвищене потовиділення; шкірні реакції, такі як алергічний дерматит, кропив’янка, ангіоневротичний набряк; гірсутизм; стриї; акне.

З боку нервової системи: судоми, підвищення внутрішньочерепного тиску з набряком диска зорового нерва (псевдопухлина мозку), зазвичай після завершення лікування; запаморочення; головний біль; мігрень; ейфорія; зміна настрою; зміна особистості та тяжка депресія; підвищена дратівливість; безсоння; психотичні реакції, зокрема у пацієнтів із психіатричним анамнезом; депресія.

З боку ендокринної системи: порушення менструального циклу; клінічна симптомологія синдрому Кушинга; затримка розвитку плода або росту дитини; порушення толерантності до вуглеводів; прояви латентного цукрового діабету; підвищення потреби у застосуванні ін’єкцій інсуліну або пероральних антидіабетичних засобів у пацієнтів, хворих на діабет.

З боку органів зору: задня субкапсулярна катаракта; підвищення внутрішньоочного тиску (псевдопухлина мозку: див. розлади з боку нервової системи); глаукома; екзофтальм, нечіткість зору (див. також розділ «Особливості застосування»).

Метаболічні розлади: негативний баланс азоту внаслідок катаболізму білка; ліпоматоз, включаючи медіастинальний та епідуральний ліпоматоз, що може призвести до неврологічних ускладнень; збільшення маси тіла.

З боку імунної системи: кортикостероїди можуть спричинити пригнічення шкірних тестів, приховувати симптоми інфекції та активувати латентні інфекції, а також зменшити резистентність до інфекцій, зокрема до мікобактерій, Candida albicans та вірусів; реакції підвищення чутливості, включаючи анафілактичні реакції, гіпотензивні реакції.

Загальні порушення та порушення у місці введення: загальні порушення та порушення у місці введення включають поодинокі випадки сліпоти, що супроводжують місцеве застосування на рівні обличчя та голови; гіпер- або гіпопігментація; підшкірна та шкірна атрофія; асептичні абсцеси; загострення після ін’єкції (внутрішньосуглобове введення) та артропатія Шарко. Вторинне пригнічення гіпофіза та кори надниркових залоз у випадку стресу (травми, хірургічне втручання або хвороба).

Після повторного внутрішньосуглобового введення можливе ураження суглобів. Існує ризик зараження.

Звітування про підозрювані побічні реакції.

Звітування про підозрювані побічні реакції після реєстрації лікарського засобу має велике значення. Це дає змогу проводити безперервне спостереження співвідношення між користю і ризиками, пов’язаними із застосуванням лікарського засобу. Спеціалісти у галузі охорони здоров’я повинні подавати інформацію про будь-які підозрювані побічні реакції за допомогою національної системи звітності.

3 роки.

Зберігати при температурі не вище 25 °C в оригінальній упаковці для захисту від дії світла. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Флостерон суспензію можна змішувати з місцевими анестетиками в одному шприці, проте необхідно завжди контролювати сумісність.

По 1 мл суспензії для ін’єкцій в ампулі; по 5 ампул у блістері; по 1 блістеру в картонній коробці.

За рецептом.

КРКА, д. д., Ново место/КRKA, d.d., Novo mesto.

Шмар’єшка цеста 6, 8501 Ново место, Словенія/Smarjeska cesta 6, 8501 Novo mesto, Slovenia.