Гордокс розчин для ін'єкцій 10 000 КІОД/мл в ампулах по 10 мл 25 шт

Фармакодинаміка. апротинин є молекулою інгібітору протеаз широкого спектра дії, має антифібринолітиками активністю. утворюючи оборотний стехіометричний комплекс фермент - інгібітор, апротинін у людини пригнічує трипсин, плазмін, калікреїн в плазмі крові та тканинах, що призводить до пригнічення фібринолізу. крім того, він пригнічує контактну фазу активації згортання крові, є фактором запуску процесу коагуляції і стимуляції фібринолізу.

Апротинін застосовується при операціях в умовах штучного кровообігу, оскільки він послаблює запальні реакції, що призводить до зниження потреби в трансфузии аллогенной крові та зниження крововтрати, а також до зменшення необхідності повторного дослідження середостіння з приводу кровотечі.

У пацієнтів, яким проводилася операція аортокоронарного шунтування, частота підвищення рівня креатиніну в плазмі крові на 0,5 мг/дл у порівнянні з вихідним рівнем була достовірно вище у отримали повну дозу апротиніну в порівнянні з групою плацебо. У більшості випадків післяопераційне порушення функції нирок носило зворотній характер і не було серйозним, частота підвищення рівня плазмового креатиніну по відношенню до вихідного рівня ≥2 мг/дл була однаковою в групі отримали повну дозу апротиніну і плацебо.

Фармакокінетика. Після в / в введення апротинін швидко розподіляється по всьому позаклітинного простору, що супроводжується швидким зниженням концентрації апротинина в плазмі крові, Т _½ становить 0,3-0,7 год. Пізніше, зокрема через 5 годин після введення, настає термінальна фаза елімінації, при якій Т _½ становить 5-10 год.

Плацента, ймовірно, не повністю непроникна для апротинина, однак пенетрация, очевидно, відбувається вкрай повільно.

Метаболізм, елімінація і екскреція. Молекула апротинина в нирках під дією лізосомальних ферментів розщеплюється на більш короткі пептиди або амінокислоти. У людини з сечею виводиться менше 5% введеної дози апротиніну. Після в / в введення здоровим добровольцям апротинина з міткою ¹³¹ I 25-40% міченого речовини виділяється протягом 48 годин із сечею у вигляді метаболітів. Ці метаболіти не мають Ферментінгібуючий активністю.

Даних про застосування препарату у пацієнтів з термінальною стадією ниркової недостатності ще немає, однак у пацієнтів з порушенням функції нирок не виявлено клінічно значущих фармакокінетичних змін або очевидних побічних ефектів. У зв'язку з цим спеціальної корекції дози в таких випадках не потрібно.

Апротинін показаний для профілактики з метою зниження післяопераційної крововтрати та потреби в гемотрансфузії у дорослих пацієнтів з високим ризиком великих крововтрат при проведенні ізольованого серцево-легеневого шунтування (тобто шунтування коронарних артерій, яка не комбінується з іншими серцево-судинними втручаннями).

Апротинін слід використовувати тільки після ретельного вивчення переваг і ризиків, а також звернути увагу, що доступні альтернативні методи лікування.

Перед введенням препарату всім пацієнтам необхідно провести тест на антитіла igg, специфічні до апротиніну (див. Протипоказання).

За винятком випадків, коли характер призначень відрізняється, для дорослих пацієнтів рекомендуються такі дози препарату.

Тест-доза. Внаслідок ризику розвитку алергічної (анафилактической) реакції всім пацієнтам слід ввести в / в 10 000 КМО апротинина (1 мл) як мінімум за 10 хв до введення початкової дози. Якщо початкова доза 1 мл не викликало алергічної реакції, то можна ввести терапевтичну дозу.

Антагоністи H ₁ - і H ₂ рецепторів можна вводити за 15 хв до проведення тесту з апротинін. Необхідно мати в наявності обладнання для проведення стандартного невідкладного лікування анафілактичних і алергічних реакцій.

Дозування під час операцій на відкритому серці (з апаратом штучного кровообігу) для зниження крововтрати та потреби в гемотрансфузії. Після введення в наркоз (але до проведення стернотомии) рекомендується ввести навантажувальну дозу 1 000 000-2 000 000 КМО шляхом повільної в / в ін'єкції або інфузії протягом 20-30 хв. Наступну дозу 1 000 000-2 000 000 КМО слід вводити після включення апарату штучного кровообігу. Щоб уникнути фізичної несумісності апротиніну і гепарину, який додається до р-ру первинного заповнення насоса, кожен препарат слід додавати до р-ру первинного заповнення насоса в процесі рециркуляції, для того щоб забезпечити достатню розведення обох препаратів до їх змішування один з одним. Після початкової болюсної інфузії високих доз слід вводити 250 000-500 000 КМО / ч шляхом безперервної інфузії до закінчення операції.

В цілому загальна кількість апротиніну, введеного в протягом лікувального циклу, не повинно перевищувати 6 000 000 КМО, що пов'язано з вмістом бензилового спирту в ін'єкційному розчині (див. Особливості застосування).

Апротинін для в / в введення слід вводити через центральний венозний катетер, який не слід використовувати для введення будь-якого іншого лікарського препарату.

Препарат можна вводити тільки пацієнтам, які перебувають в положенні лежачи, введення слід проводити повільно (максимальна швидкість - 5-10 мл/хв) шляхом в / в ін'єкції або короткостроковій інфузії.

Пацієнтам з порушенням функції нирок згідно накопиченому до теперішнього часу клінічним досвідом корекція дози не потрібна.

При застосуванні у пацієнтів похилого віку відповідно до наявного на сьогодні клінічним досвідом немає необхідності змінювати режим дозування.

Гіперчутливість до діючої речовини або будь-якої з допоміжних речовин. у пацієнтів, що мають антитіла igg, специфічні до апротиніну, при лікуванні апротинін відзначений підвищений ризик анафілаксії. в зв'язку з цим терапія апротинін таким пацієнтам протипоказана.

У разі, якщо проведення тестування на специфічні антитіла IgG до апротиніну перед початком лікування неможливо, але передбачається, що пацієнт отримував лікування апротинін протягом попередніх 12 місяців, введення апротиніну протипоказане.

Резюме профілю безпеки. безпеку апротинина була оцінена в ході більше 45 досліджень ii-iii фази за участю більше 3800 пацієнтів, які отримували апротинін. в цілому у 11% пацієнтів, які отримували апротинін, розвивалися побічні реакції. найбільш серйозною побічною реакцією був інфаркт міокарда. побічні реакції слід оцінювати в контексті хірургічних втручань.

Алергічні / анафілактичні реакції. У пацієнтів, які отримують апротинин вперше, розвиток алергічних або анафілактичних реакцій малоймовірно. У разі повторного введення частота розвитку алергічних (анафілактичних) реакцій може досягати 5%. При ретроспективному аналізі алергічних (анафілактичних) реакцій встановлено, що їх частота підвищується в разі, якщо повторне введення відзначається протягом 6 місяців після первинного лікування (частота становить 5% при повторній експозиції протягом 6 міс і 0,9% при повторній експозиції після закінчення 6 міс). Крім того, при ретроспективному аналізі виявлено, що частота важких анафілактичних реакцій додатково підвищується у пацієнтів, які протягом 6 міс отримували апротинін більше 2 разів. Навіть в разі, якщо пацієнт добре переніс повторне лікування апротинін, подальше введення може викликати важку алергічну реакцію або в дуже рідкісних випадках - анафілактичний шок з летальним результатом.

Симптоми алергічних або анафілактичних реакцій:

з боку серцево-судинної системи: артеріальна гіпотензія;

з боку травної системи: нудота;

з боку дихальної системи: БА (бронхоспазм);

з боку шкіри та її придатків: свербіж, кропив'янка, висип.

Якщо алергічна реакція розвивається при ін'єкції або інфузії, введення препарату необхідно негайно припинити. Слід використовувати стандартні заходи екстреної допомоги, в тому числі - введення адреналіну, кортикостероїдів, інфузійна терапія.

Серцево-судинна система. У пацієнтів, яким проводилася операція аортокоронарного шунтування, не вдалося продемонструвати істотних відмінностей по кількості випадків інфаркту міокарда в порівнянні з плацебо. У деяких дослідженнях виявлена тенденція до підвищення частоти інфаркту міокарда при введенні апротиніну, в той час як в інших дослідженнях, навпаки, відзначено зниження числа випадків цієї патології.

Оскільки в задачі вищезазначених досліджень не входило виявлення відмінностей в частоті розвитку інфаркту міокарда, підвищення ймовірності розвитку клінічно значущих побічних ефектів не може бути статистично достовірно виключено.

Небажані ефекти, виявлені в ході постмаркетингового застосування, відзначені курсивом.

В межах окремих частотних категорій небажані реакції вказані в порядку зниження тяжкості.

Апротинін не слід застосовувати при проведенні аортокоронарного шунтування (АКШ) в поєднанні з іншими серцево-судинними операціями, оскільки співвідношення користь / ризик застосування апротиніну при проведенні інших серцево-судинних операцій не встановлено.

Лікування апротинін може супроводжуватися порушенням функції нирок, особливо у пацієнтів з ураженням нирок. У хворих, яким проводилася операція аортокоронарного шунтування, при застосуванні апротиніну відмічено підвищення рівня креатиніну в плазмі крові на 0,5 мг/дл у порівнянні з нормальним значенням (див. Фармакологічні властивості). Відповідно, перед призначенням апротинина пацієнтам з порушенням функції нирок або з ризиком ураження нирок (при одночасному лікуванні аміноглікозидами) необхідна ретельна оцінка співвідношення користі та ризику.

У пацієнтів, які отримували апротинін, відмічено підвищення частоти розвитку ниркової недостатності та летальності в порівнянні з порівнянними за віком контрольною групою, яка характеризувалася аналогічним медичним анамнезом і в якій також проводилися операції на грудному відділі аорти в умовах штучного кровообігу з зупинкою кровообігу на тлі глибокої гіпотермії. У таких випадках апротинин можна призначати тільки з крайньою обережністю. Необхідно проводити відповідну антикоагулянтну терапію гепарином.

Даний препарат містить бензиловий спирт, який може викликати анафілактоїдні реакції.

При застосуванні апротиніну необхідна ретельна оцінка співвідношення користі та ризику, особливо у пацієнтів, які раніше вже застосовували апротинін (в тому числі фібриновий пломбувальний матеріал, що містить апротинин), оскільки у них може розвинутися алергічна реакція (див. Побічна дія). Хоча в більшості випадків анафілаксія розвивається після введення дозволеної дози протягом 12 місяців; є окремі повідомлення про випадки, коли анафілактичніреакції виникали при повторній експозиції через 12 міс. При проведенні терапії апротинін необхідно мати в наявності засоби екстреної допомоги для лікування алергічних і анафілактичних реакцій.

Всім пацієнтам, які отримують лікування апротинін, необхід

діюча речовина: апротинін;

1 мл розчину містить 10 000 КІОД апротиніну;

допоміжні речовини: натрію хлорид, спирт бензиловий, вода для ін’єкцій.

Розчин для ін’єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості:безбарвний або злегка забарвлений розчин. Інтенсивність забарвлення не більше BY₅ – BY₄, Y₅ – Y₄.

Інгібітори фібринолізу. Апротинін.

Код АТХ В02А В01.

Фармакодинаміка

Апротинін представляє собою молекулу інгібітора протеаз широкого спектра дії, володіє антифібринолітичною активністю. Утворюючи оборотний стехіометричний комплекс фермент-інгібітор, апротинін у людини інгібує трипсин, плазмін, калікреїн у плазмі крові і тканинах, що призводить до інгібування фібринолізу.

Крім того, він інгібує контактну фазу активації згортання крові, яка є фактором запуску процесу коагуляції і стимуляції фібринолізу.

Апротинін застосовують під час операцій в умовах штучного кровообігу, оскільки він послаблює запальні реакції, що призводить до зниження потреби у трансфузії алогенної крові та зниження крововтрати, а також до зменшення необхідності повторного дослідження середостіння з приводу кровотечі.

У пацієнтів, яким проводили операцію аортокоронарного шунтування, частота підвищення рівня креатиніну у сироватці крові на 0,5 мг/дл порівняно з початковим рівнем була достовірно вищою у пацієнтів, які отримали повну дозу апротиніну порівняно з групою плацебо. У більшості випадків післяопераційне порушення функції нирок мало оборотний характер і не було серйозним; частота підвищення рівня сироваткового креатиніну по відношенню до початкового рівня на 2 мг/дл і більше була однаковою у групі, яка отримала повну дозу апротиніну, і в групі плацебо.

Фармакокінетика

Після внутрішньовенного введення апротинін швидко розподіляється по всьому позаклітинному просторі, що супроводжується швидким зниженням концентрації апротиніну у плазмі крові, час напіввиведення становить від 0,3 до 0,7 години. Пізніше, зокрема через 5 годин після введення, настає термінальна фаза елімінації, при якій час напіввиведення становить від 5 до 10 годин.

Плацента, імовірно, не повністю непроникна для апротиніну, проте пенетрація, очевидно, відбувається вкрай повільно.

Метаболізм, елімінація та екскреція.

Молекула апротиніну в нирках під дією лізосомальних ферментів розщеплюється на більш короткі пептиди або амінокислоти. У людини з сечею екскретується менше 5 % від введеної дози апротиніну. Після внутрішньовенного введення здоровим добровольцям апротиніну з міткою ¹³¹I від 25 % до 40 % позначеної речовини виділяється протягом 48 годин із сечею у формі метаболітів. Ці метаболіти не мали ніякої фермент-інгібуючої активністі.

Даних щодо застосування препарату пацієнтам із термінальною стадією ниркової недостатності ще немає, проте у пацієнтів із порушенням функції нирок не спостерігалося клінічно значущих фармакокінетичних змін або очевидних побічних ефектів. У зв'язку з цим спеціальної корекції дози у таких випадках не потрібно.

Апротинін показаний для профілактики з метою зниження післяопераційної крововтрати і потреби у гемотрансфузії у дорослих пацієнтів, які мають високий ризик великих крововтрат при проведенні ізольованого серцево-легеневого шунтування (тобто шунтування коронарних артерій, яке не комбінується з іншими серцево-судинними втручаннями).

Апротинін слід використовувати тільки після ретельного вивчення переваг і ризиків, а також звернути увагу, на доступні альтернативні методи лікування.

Гіперчутливість до діючої речовини або до будь-якої з допоміжних речовин. У пацієнтів, у яких є антитіла IgG, специфічні до апротиніну, при лікуванні апротиніном спостерігається підвищений ризик анафілаксії. У зв’язку з цим терапія апротиніном таким пацієнтам протипоказана.

У разі, якщо проведення тестування на специфічні антитіла IgG проти апротиніну перед початком лікування неможливе, але передбачається, що пацієнт отримував лікування апротиніном протягом попередніх 12 місяців, введення апротиніну протипоказане.

Апротинін інгібує дію тромболітичних препаратів, у тому числі стрептокінази, урокінази і альтеплази (р-ТАП = рекомбінантний тканинний активатор плазміногену), причому ефект інгібування залежить від дози препарату. При необхідності можна розводити у 0,9 % розчині натрію хлориду або мінімум у 500 мл 5 % розчину глюкози. Препарат, розчинений у глюкозі, слід застосовувати у межах 4 годин.

Застосування апротиніну може привести до порушення функції нирок - особливо у пацієнтів з уже існуючим порушенням функції нирок. Застосування аміноглікозидів також збільшує ризик розвитку порушення функції нирок.

Апротинін не слід застосовувати при проведенні аортокоронарного шунтування (АКШ) у поєднанні з іншими серцево-судинними операціями, оскільки співвідношення «користь/ризик» застосування апротиніну при проведенні інших серцево-судинних операцій не встановлено.

Лікування апротиніном може супроводжуватися порушенням функції нирок, особливо у пацієнтів, у яких вже є ураження нирок. У пацієнтів, яким проводилася операція аортокоронарного шунтування, було показано, що у групі, яка одержувала апротинін, спостерігалося підвищення рівня креатиніну в сироватці крові на 0,5 мг/дл порівняно з нормою (див. розділ «Фармакодинаміка»). Відповідно, перед призначенням апротиніну пацієнтам із порушенням функції нирок або тим, які мають ризик ураження нирок (наприклад при одночасному лікуванні аміноглікозидами) необхідна ретельна оцінка співвідношення користі і ризику.

У пацієнтів, які отримували апротинін, відзначено підвищення частоти розвитку ниркової недостатності і летальності порівняно з порівняльною за віком контрольною групою, яка характеризувалася аналогічним медичним анамнезом і в якій також проводилися операції на грудному відділі аорти в умовах штучного кровообігу із зупинкою кровообігу на тлі глибокої гіпотермії. У таких випадках апротинін можна призначати лише з крайньою обережністю. Необхідно проводити відповідне антикоагулянтне лікування гепарином.

Даний препарат містить бензиловий спирт. Бензиловий спирт може спричинити анафілактоїдні реакції.

При застосуванні апротиніну необхідна ретельна оцінка співвідношення користі і ризику, особливо у пацієнтів, які раніше вже застосовували апротинін (у тому числі фібриновий пломбувальний матеріал, що містить апротинін), оскільки у них може розвинутися алергічна реакція (див. розділ «Побічні реакції»). Хоча у більшості випадків анафілаксія розвивається після введення дозволеної дози протягом 12 місяців, є окремі повідомлення про випадки, коли анафілактична реакція виникла при повторній експозиції через 12 місяців. При проведенні терапії апротиніном необхідно мати в наявності засоби екстреної допомоги для лікування алергічних та анафілактичних реакцій.

Усім пацієнтам, які отримують лікування апротиніном, необхідно спочатку ввести тестову дозу, для того щоб оцінити наявність схильності до алергічних реакцій (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). Тестову дозу слід вводити пацієнту в операційній.

Проведення моніторингу лабораторних показників антикоагуляції при проведенні аортокоронарного шунтування.

Застосування апротиніну не знижує кількості необхідного гепарину, тому дуже важливо, щоб адекватна антикоагулянтна активність, зумовлена застосуванням гепарину, підтримувалася під час терапії апротиніном. У пацієнтів, які отримували лікування апротиніном, під час проведення операції і протягом декількох годин після операції очікується підвищення часткового тромбопластинового часу (ЧТЧ) і целіт-активованого часу згортання крові (целіт - АЧЗ).

Тому показник часткового тромбопластинового часу (ЧТЧ) не слід використати для контролю підтримки адекватної антикоагулянтної активності за допомогою гепарину. У пацієнтів, які підлягають операції аортокоронарного шунтування із застосуванням апротиніну, для підтримки адекватної антикоагулянтної активності рекомендується використати один з трьох методів: Активований час згортання крові (АЧЗ), введення фіксованих доз гепарину, або титрування доз гепарину (див. нижче).

При використанні активованого часу згортання (АЧЗ) для підтримки адекватної антикоагулянтної активності, мінімальна рекомендована тривалість AЧЗ тесту з целітом-750 с або AЧЗ тесту з каоліном-480 с у присутності апротиніну, незалежно від ефектів гемодилюції і гіпотермії.

Додаткові зауваження щодо застосування препарату в умовах штучного кровообігу

Для підтримки адекватної антикоагулянтної активності на тлі штучного кровообігу при одночасному застосуванні апротиніну рекомендується використання будь-якого з таких методів:

1. Активований час згортання (АЧЗ):АЧЗ не може розглядатися як стандартний тест на коагуляцію; інтерпретація результатів цього тесту залежить від присутності апротиніну. Крім того, на результати тесту впливають відмінності, пов’язані з розведенням, і температура, яка використовується в умовах штучного кровообігу. Показано, що вплив апротиніну виражений меншою мірою щодо каолінового АЧЗ порівняно з АЧЗ з використанням діатомової землі (целіту). Незважаючи на різноманітність протоколів, рекомендується проводити 750-секундний тест АЧЗ з використанням діатомової землі або 480-секундний тест АЧЗ з використанням каоліну у присутності апротиніну, незалежно від ступеня гемодилюції і гіпотермії. За консультацією щодо інтерпретації результатів аналізу в присутності апротиніну необхідно звернутися до виробника реактивів для АЧЗ -тесту.
2. Введення постійних дозувань гепарину: стандартна навантажувальна доза гепарину, яка вводиться до катетеризації серця, а також кількість гепарину, яка додається до розчину первинного заповнення апарату штучного кровообігу, мають становити не менше 350 МО/кг. Додаткова доза гепарину визначається з урахуванням маси тіла пацієнта і тривалості втручання в умовах штучного кровообігу.
3. Титрування гепарин/протамін:нарезультати застосування цього методу не впливає присутність апротиніну, тому він є прийнятним для вимірювання рівня гепарину. Взаємозвʼязок між дозою гепарину і відповіддю на неї слід оцінювати за допомогою титрування протаміну перед введенням апротиніну (для визначення навантажувальної дози гепарину).

Додаткову кількість гепарину можна вводити з урахуванням концентрації гепарину, яка виміряна за допомогою титрування з протаміном. Концентрація гепарину в умовах штучного кровообігу не має знижуватися нижче рівня 2,7 Од/мл (2 мг/кг) або нижче дози, яка визначена при тестуванні залежності відповіді від дози гепарину, що проводився до введення апротиніну.

Після закінчення штучного кровообігу, якщо пацієнт отримував інʼєкції апротиніну, гепарин слід нейтралізувати введенням протаміну. Кількість протаміну слід розраховувати, виходячи з фіксованого співвідношення, яке визначається за кількістю введеного гепарину або розраховується за допомогою методу титрування протаміну.

Важливо: застосування апротиніну не знижує кількості необхідного гепарину; апротинін не можна застосовувати як гепарин-зберігаючий засіб.

Кров із системи для введення апротиніну не слід використовувати для збереження трансплантата.

Адекватних і добре контрольованих досліджень у вагітних жінок не проводили. Застосування у період вагітності: результати досліджень на тваринах не вказують на наявність тератогенного або ембріотоксичного ефекту апротиніну. Апротинін протипоказаний у І триместрі вагітності і його не слід застосовувати у ІІ та ІІІ триместрах вагітності, за винятком тих випадків, коли потенційна користь перевищує очікуваний ризик. У випадку розвитку серйозних небажаних реакцій (таких як анафілактичні реакції, зупинка серця тощо) і під час їх лікування при оцінці ризику і користі слід брати до уваги потенційну небезпеку нанесення шкоди плоду (див. розділ «Особливості застосування»).

Невідомо, чи екскретується апротинін у грудне молоко. Інформація про застосування Гордоксу у період грудного годування відсутня. Однак, оскільки апротинін не є біодоступним при пероральному прийомі, будь-яка кількість препарату, що потрапила у грудне молоко, не впливатиме на організм дитини.

Адекватних і добре контрольованих досліджень, що стосуються фертильності у чоловіків або жінок, не проводили.

Препарат застосовувати тільки в умовах стаціонару.

Перед початком введення препарату всім пацієнтам необхідно провести тест на антитіла IgG, специфічні до апротиніну (див. розділ «Протипоказання»).

За винятком випадків, коли характер призначень відрізняється, для дорослих пацієнтів рекомендуються такі дозування препарату:

Тест-доза

Унаслідок ризику розвитку алергічної (анафілактичної) реакції всім пацієнтам слід ввести внутрішньовенно 10000 КІОД (калікреїн-інгібуючих одиниць) апротиніну (1 мл) як мінімум за 10 хвилин до введення початкової дози. Якщо початкова доза 1 мл не спричинила алергічної реакції, то можна ввести терапевтичну дозу.

Антагоністи H₁ і H₂ можна вводити за 15 хвилин до проведення тесту з апротиніном. Необхідно мати в наявності обладнання для проведення стандартного термінового лікування анафілактичних та алергічних реакцій.

Під час операцій на відкритому серці (з апаратом штучного кровообігу) для зниження крововтрати і потреби в гемотрансфузії

Дозування
Після введення в наркоз (але до проведення стернотомії) рекомендується ввести навантажувальну дозу від 1 000 000 до 2 000 000 КІОД шляхом повільної внутрішньовенної інʼєкції або інфузії протягом 20-30 хвилин. Наступні 1 000 000-2 000 000 КІОД слід вводити після включення апарату штучного кровообігу. З метою уникнення фізичної несумісності апротиніну та гепарину, який додається до розчину первинного заповнення насоса, кожен препарат слід додавати до розчину первинного заповнення насоса у процесі рециркуляції, для того щоб забезпечити достатнє розведення обох препаратів до того, як вони змішуються один з одним. Після початкової болюсної інфузії у високій дозі слід вводити від 250 000 до 500 000 КІОД на годину шляхом безперервної інфузії до закінчення операції.

У цілому загальна кількість апротиніну, введеного протягом лікувального циклу, не повинна перевищувати 7 000 000 КІОД, що пов’язано з вмістом бензилового спирту в ін’єкційному розчині (див. розділ «Особливості застосування»).

Апротинін для внутрішньовенного введення слід вводити через центральний венозний катетер, який не слід використовувати для введення будь-якого іншого лікарського препарату.

Препарат можна вводити тільки пацієнтам, які знаходяться у положенні лежачи; введення слід проводити повільно (максимальна швидкість – від 5 до 10 мл на хвилину) шляхом внутрішньовенної інʼєкції або короткострокової інфузії.

Пацієнтам із порушенням функції нирок: відповідно до накопиченого до теперішнього часу клінічного досвіду, корекція дози не потрібна.

Застосування пацієнтам літнього віку: відповідно до наявного на даний час клінічного досвіду, пацієнтам літнього віку не має потреби змінювати режим дозування.

Діти.

Ефективність та безпека застосування препарату дітям не встановлені.

Симптоми передозування або інтоксикації не описані. Специфічного антидоту не існує. Рекомендується проведення симптоматичного лікування.

Резюме профілю безпеки

Безпека апротиніну була оцінена в ході понад 45 досліджень II-III фази, з участю більше 3800 пацієнтів, які отримували апротинін. У цілому в 11 % пацієнтів, які отримували апротинін, розвивалися побічні реакції. Найбільшою серйозною побічною реакцією був інфаркт міокарда. Побічні реакції слід оцінювати в контексті хірургічних втручань.

Алергічні/анафілактичні реакції

У пацієнтів, які отримують апротинін вперше, розвиток алергічних або анафілактичних реакцій малоймовірний. У разі повторного введення частота розвитку алергічних (анафілактичних) реакцій може досягати 5 %. При ретроспективному аналізі алергічних (анафілактичних) реакцій було показано, що їх частота підвищується у випадку, якщо повторне введення має місце протягом 6 місяців після первинного лікування (частота становить 5 % при повторній експозиції протягом 6 місяців і 0,9 % при повторній експозиції після закінчення 6 місяців). Крім того, при ретроспективному аналізі було показано, що частота тяжких анафілактичних реакцій додатково збільшується у пацієнтів, які протягом 6 місяців отримували апротинін більше 2 разів. Навіть у випадку, якщо пацієнт добре переніс повторне лікування апротиніном, наступне введення може спричинити тяжку алергічну реакцію або, у вкрай рідкісних випадках, анафілактичний шок з летальнім наслідком.

Симптоми алергічних або анафілактичних реакцій:

з боку серцево-судинної системи: артеріальна гіпотензія;

з боку травної системи: нудота;

з боку дихальної системи: бронхіальна астма (бронхоспазм);

з боку шкіри та її придатків: свербіж, кропивʼянка, висипання.

Якщо алергічна реакція розвивається під час ін’єкції або інфузії, то введення препарату необхідно негайно припинити. Слід використовувати стандартні заходи екстреної допомоги, у тому числі – введення адреналіну, кортикостероїдів, інфузійну терапію.

Серцево-судинна система.

У пацієнтів, яким проводили операцію аортокоронарного шунтування, не вдалося продемонструвати істотних відмінностей по кількості випадків інфаркту міокарда порівняно з випадками лікування плацебо. У деяких дослідженнях спостерігалася тенденція до збільшення частоти інфаркту міокарда під час введення апротиніну, у той час як в інших дослідженнях, навпаки, відзначене зниження числа випадків інфаркту міокарда.

Оскільки завданням вищезазначених досліджень не було виявлення відмінностей у частоті розвитку інфаркту міокарда, підвищення імовірності розвитку клінічно значущих побічних ефектів не може бути статистично достовірно виключено.

Небажані ефекти, що спостерігалися протягом постмаркетингового застосування, відзначені курсивом.

У межах окремих частотних категорій небажані реакції зазначені у порядку зниження тяжкості.

5 років.

Зберігати при температурі не вище 30 °C в оригінальній упаковці для захисту від впливу світла.

Препарат зберігати у недоступному для дітей місці.

Апротинін слід вважати практично несумісним з іншими лікарськими засобами. Препарат не можна вводити у змішаних інфузіях. Через хімічну несумісність не можна застосовувати одночасно з кортикостероїдами, з живильними розчинами, які містять амінокислоти і жири.

10 мл розчину в ампулі з безбарвного скла; по 5 ампул у пластиковій формі, 5 пластикових форм у картонній коробці з інструкцією для медичного застосування.

За рецептом.

Відпускається тільки для стаціонарного застосування.

ВАТ «Гедеон Ріхтер».

Адреса

Н-1103, Будапешт, вул. Демреї, 19-21, Угорщина.